Після 142 років будівельних робіт chef-d’œuvre Антоніо Ґауді зараз вже майже завершений. По закінченню спорудження центрального елемента фасаду — вежі Ісуса, собор став найвищою церквою у світі.

2018 року картина Девіда Гокні «Portrait of an artist» стала найдорожчим твором мистецтва, проданим з аукціону за життя автора, і пішла з молотка за приголомшливу суму у 90 мільйонів доларів. Його вважають ідейним натхненником попарту та одним з найвпливовіших митців XX століття.

13-й Міжнародний симпозіум гутного скла у Львові відбувся цьогоріч у жовтні на базі єдиної в Україні кафедри художнього скла Львівської національної академії мистецтв.

16 серпня у Львові відкрилася велика (без перебільшень) ретроспектива Олега Тістола “Тіні Імперіалу”, масштабна інтервенція у простір, де переплелися імперські амбіції, радянські нашарування та новітня українська реальність.

Що може розповісти книга, зображена на давньому портреті? Більше, ніж здається на перший погляд. На малярських творах минулих століть цей атрибут був не випадковою деталлю — він натякав на освіту, статус, захоплення чи навіть духовні прагнення портретованої особи. Чому митці зображали героїв своїх картин із книжкою у руках, і які історії приховують такі портрети з колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького? Розповідаємо у цій статті.

Цей винахід Олександр Архипенко присвятив Томасу Едісону та Альберту Ейнштейну. У митця завжди була схильність до новаторства, яким він особливо захопився після переїзду до США. "Досі тільки музика застосовувала час як елемент творчості. Архипентура є новою формою мистецтва, яка користується і часом, і простором. Отже, Архипентура "малює час"", — казав про свою чудо-машину Олександр Порфирович.

Що таке мінімалізмі? Яким він є в міжнародному та українському вимірах? Хто із сучасних українських митців і мисткинь творить у цьому напрямі? Про це і не тільки ​Ольга Головчин, комунікаційна менеджерка центру інтелектуального мистецтва Меркурій (ЦІММ) та журналістка​, поспілкувалася з ​учасниками виставкового проєкту "Раціо"​ Назаром Симотюком і Тамарою Грідяєво​ю.

Slow Art Day — індивідуальний експеримент, який перетворився на глобальний рух

На вулиці Уманській, 35 з’явилося графіті з портретом українського літературознавця, поета, учасника руху шістдесятників Івана Світличного

Ширше коло людей знає Оксану Лятуринську насамперед як поетку, і набагато менше знають її як скульпторку та художницю. Але і першим, і другим вже дуже пощастило, адже сучасники Оксани Лятуринської казали, що її взагалі мало хто знав насправді, бо вона належала до істот невловимих, зі своїм власним відчуттям часу і простору… У день народження мисткині розповідаємо про її «першу справжню любов» — скульптуру. 01 ЛЮТОГО скульптура «Жінка з дзеркалом» Оксани Лятуринської (1930-ті

Найвищою точкою в монументальному мистецтві для маріупольських художників Валентина Константінова та Леля Кузьминкова стала мозаїка «Люди Важмашу». У цьому монументальному творі авторам вдалося вирішити досить складне мистецьке завдання — 18-фігурна масштабна композиція площею 100 кв. м органічно інтегрована у замкнений простір фоє заводоуправління. Цей величезний твір митці присвятили союзу праці та науки. 29 СІЧНЯ фрагмент мозаїчного панно «Люди Важмашу» (1982) в інтер'єрі

1977 року вже добре знані у місті Маріуполь монументалісти Валентин Константінов та Лель Кузьминков вперше звернулися до техніки мозаїчного барельєфа. Це був час, коли місто швидко «рухалося» на захід, захоплюючи нові території мікрорайонами багатоповерхівок. Віссю цієї експансії був головний проспект Маріуполя. мозаїчний барельєф «Сім’я», 1977, на маріупольському проспекті Миру, 95 фото з архіву Валентина Константінова Щоб якось вписати висотну забудову у наявний міський лан

Восени 1974 року у Маріуполі завершилося будівництво нового залізничного вокзалу. Старий вокзал XIX століття зрівняли з землею, а на його місці побудували сучасну споруду у стилі функціоналізму за проєктом О. Плескова. 05 СІЧНЯ фрагмент мозаїчного панно «Металурги» (1974) в інтер'єрі зали очікування маріупольського залізничного вокзалу, автори — Валентин Константінов, Лель Кузьминков, за участю Петра Неткачова та Олександра Фасулакі фото — Іван Станіславський Aби надати новом

В середині 1960-х років за ініціативи директора маріупольського заводу «ВажМаш» (сучасна назва — «Азовмаш») Володимира Карпова на території підприємства вирішили створити цілу серію монументальних робіт. За задумом ансамбль з 5 мозаїк загальною площею понад 500 кв. м мав прикрасити фасади штампувального та котельного цехів. Ці корпуси обернені до автомобільної траси, яка веде в Донецьк, тож роботи планувалися як своєрідна візитівка міста. Мозаїки зустрічали тих, хто в’їжджає

Нетривала, але плідна робота бригади Алли Горської посприяла появі у Маріуполі ще одного впізнаваного твору монументального мистецтва. Вкінці 1967 року недавні співавтори мозаїк «Дерево життя» та «Боривітер», які прикрасили інтер'єри ресторану «Україна», створюють іншу масштабну мозаїку на першому поверсі того ж самого будинку. Галина Зубченко разом з Григорієм Пришедьком виконують панно «Квітуча Україна» площею 60 квадратних метрів. мозаїчне панно «Квітуча Україна» в інтер'є

До початку повномасштабного російського вторгнення, в Маріуполі було одне з найбільших у країні зібрань мозаїчної монументалістики, що включало 26 значних авторських творів та кілька десятків робіт меншого масштабу. Серед них окреме місце займали мозаїки команди Алли Горської «Боривітер» та «Дерево життя», які лишалися одними з небагатьох робіт шістдесятниці, що перебували на територіях не окупованих Росією. мозаїка «Боривітер», фото — Іван Станіславський Історія створення ц

1965 року попрацювати до Маріуполя вперше завітали художники зі столиці. Валерій Ламах, Ернест Котков, та Іван Литовченко дебютували як монументалісти ще вкінці 1950-х, а 1961 року вони стали відомі завдяки оформленню київського річкового вокзалу. У Маріуполі команда митців взялася прикрасити новий Палац культури «Іскра» заводу важкого машинобудування. мозаїчні панно «Земля» (зліва) та «Космос» (справа) в інтер'єрі палацу культури «Іскра» заводу важкого машинобудування у Марі

На початку лютого 2022 у Львівській національній галереї мистецтв відкрилася виставка «моя ітака» художника Олексія Белюсенка. Однак через карантинні обмеження й початок повномасштабної війни виставку тоді довелося закрити. Проєкт наче застиг у часі на понад півтора року, на фасаді Галереї досі висять банери з лютого 2022. Наразі це — один із двох найтриваліших проєктів артінституції. «І ось нарешті очікування завершилося», — повідомили у Галереї. З 1 жовтня 2023 року «моя іт

1965 року про себе заявила ще одна, третя, бригада маріупольських монументалістів. Яків Райзін, Микола Тихонов та Олександр Кечеджи дебютували у жанрі з мозаїкою “Тарас Григорович Шевченко”, що прикрасила фронтальний фасад нещодавно збудованого кінотеатру імені Тараса Шевченка. фрагмент мозаїчного панно “Тарас Григорович Шевченко”, створене 1965 р., автори: Яків Райзін, Микола Тихонов та Олександр Кечеджи. Керамічна плитка: площа 54 кв. м. фасад кінотеатру ім. Т. Шевченка, Ма

До повномасштабного вторгнення у Маріуполі було зосереджене одне з найбільших в Україні зібрань мозаїчної монументалістики. Епоха монументального мистецтва у місті розпочалася 1963 року. Саме тоді місцеві художники Валентин Константінов та Лель Кузьминков створили першу у місті мозаїку — панно “Першокласники”. фрагмент мозаїчного панно “Першокласники” автори: Валентин Константінов, Лель Кузьминков, 1963 р.; матеріал: керамічна плитка; площа 40 кв. м. фото — Іван Станіславськ