13-й Міжнародний симпозіум гутного скла у Львові відбувся цьогоріч у жовтні на базі єдиної в Україні кафедри художнього скла Львівської національної академії мистецтв.

16 серпня у Львові відкрилася велика (без перебільшень) ретроспектива Олега Тістола “Тіні Імперіалу”, масштабна інтервенція у простір, де переплелися імперські амбіції, радянські нашарування та новітня українська реальність.

Що може розповісти книга, зображена на давньому портреті? Більше, ніж здається на перший погляд. На малярських творах минулих століть цей атрибут був не випадковою деталлю — він натякав на освіту, статус, захоплення чи навіть духовні прагнення портретованої особи. Чому митці зображали героїв своїх картин із книжкою у руках, і які історії приховують такі портрети з колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького? Розповідаємо у цій статті.

Цей винахід Олександр Архипенко присвятив Томасу Едісону та Альберту Ейнштейну. У митця завжди була схильність до новаторства, яким він особливо захопився після переїзду до США. "Досі тільки музика застосовувала час як елемент творчості. Архипентура є новою формою мистецтва, яка користується і часом, і простором. Отже, Архипентура "малює час"", — казав про свою чудо-машину Олександр Порфирович.

Що таке мінімалізмі? Яким він є в міжнародному та українському вимірах? Хто із сучасних українських митців і мисткинь творить у цьому напрямі? Про це і не тільки ​Ольга Головчин, комунікаційна менеджерка центру інтелектуального мистецтва Меркурій (ЦІММ) та журналістка​, поспілкувалася з ​учасниками виставкового проєкту "Раціо"​ Назаром Симотюком і Тамарою Грідяєво​ю.

Slow Art Day — індивідуальний експеримент, який перетворився на глобальний рух

Ширше коло людей знає Оксану Лятуринську насамперед як поетку, і набагато менше знають її як скульпторку та художницю. Але і першим, і другим вже дуже пощастило, адже сучасники Оксани Лятуринської казали, що її взагалі мало хто знав насправді, бо вона належала до істот невловимих, зі своїм власним відчуттям часу і простору… У день народження мисткині розповідаємо про її «першу справжню любов» — скульптуру. скульптура «Жінка з дзеркалом» Оксани Лятуринської (1930-ті рр.) в екс

Найвищою точкою в монументальному мистецтві для маріупольських художників Валентина Константінова та Леля Кузьминкова стала мозаїка «Люди Важмашу». У цьому монументальному творі авторам вдалося вирішити досить складне мистецьке завдання — 18-фігурна масштабна композиція площею 100 кв. м органічно інтегрована у замкнений простір фоє заводоуправління. Цей величезний твір митці присвятили союзу праці та науки. фрагмент мозаїчного панно «Люди Важмашу» (1982) в інтер'єрі інженерно

1977 року вже добре знані у місті Маріуполь монументалісти Валентин Константінов та Лель Кузьминков вперше звернулися до техніки мозаїчного барельєфа. Це був час, коли місто швидко «рухалося» на захід, захоплюючи нові території мікрорайонами багатоповерхівок. Віссю цієї експансії був головний проспект Маріуполя. мозаїчний барельєф «Сім’я», 1977, на маріупольському проспекті Миру, 95 фото з архіву Валентина Константінова Щоб якось вписати висотну забудову у наявний міський лан

Восени 1974 року у Маріуполі завершилося будівництво нового залізничного вокзалу. Старий вокзал XIX століття зрівняли з землею, а на його місці побудували сучасну споруду у стилі функціоналізму за проєктом О. Плескова. Aби надати новому типовому вокзалу індивідуальності, до роботи взялися одразу три бригади монументалістів: художники Яків Райзін та Віктор Пономарьов виконують рельєф у головному фоє, на другому поверсі В. Голишев, А. Бочаров та Л. Сумароков прикрашають стіну д

В середині 1960-х років за ініціативи директора маріупольського заводу «ВажМаш» (сучасна назва — «Азовмаш») Володимира Карпова на території підприємства вирішили створити цілу серію монументальних робіт. За задумом ансамбль з 5 мозаїк загальною площею понад 500 кв. м мав прикрасити фасади штампувального та котельного цехів. Ці корпуси обернені до автомобільної траси, яка веде в Донецьк, тож роботи планувалися як своєрідна візитівка міста. Мозаїки зустрічали тих, хто в’їжджає

Нетривала, але плідна робота бригади Алли Горської посприяла появі у Маріуполі ще одного впізнаваного твору монументального мистецтва. Вкінці 1967 року недавні співавтори мозаїк «Дерево життя» та «Боривітер», які прикрасили інтер'єри ресторану «Україна» , створюють іншу масштабну мозаїку на першому поверсі того ж самого будинку. Галина Зубченко разом з Григорієм Пришедьком виконують панно «Квітуча Україна» площею 60 квадратних метрів. мозаїчне панно «Квітуча Україна» в інтер'

До початку повномасштабного російського вторгнення, в Маріуполі було одне з найбільших у країні зібрань мозаїчної монументалістики, що включало 26 значних авторських творів та кілька десятків робіт меншого масштабу. Серед них окреме місце займали мозаїки команди Алли Горської «Боривітер» та «Дерево життя», які лишалися одними з небагатьох робіт шістдесятниці, що перебували на територіях не окупованих Росією. мозаїка «Боривітер» , фото — Іван Станіславський Історія створення

1965 року попрацювати до Маріуполя вперше завітали художники зі столиці. Валерій Ламах, Ернест Котков, та Іван Литовченко дебютували як монументалісти ще вкінці 1950-х, а 1961 року вони стали відомі завдяки оформленню київського річкового вокзалу. У Маріуполі команда митців взялася прикрасити новий Палац культури «Іскра» заводу важкого машинобудування. мозаїчні панно «Земля» (зліва) та «Космос» (справа) в інтер'єрі палацу культури «Іскра» заводу важкого машинобудування у Марі

1965 року про себе заявила ще одна, третя, бригада маріупольських монументалістів. Яків Райзін, Микола Тихонов та Олександр Кечеджи дебютували у жанрі з мозаїкою “Тарас Григорович Шевченко”, що прикрасила фронтальний фасад нещодавно збудованого кінотеатру імені Тараса Шевченка. фрагмент мозаїчного панно “Тарас Григорович Шевченко”, створене 1965 р., автори: Яків Райзін, Микола Тихонов та Олександр Кечеджи. Керамічна плитка: площа 54 кв. м. фасад кінотеатру ім. Т. Шевченка, Ма

1963 рік був знаменний для маріупольського монументального мистецтва не лише створенням першої мозаїки , але й приїздом у місто його колишнього мешканця, митця – Віктора Арнаутова. Після сорока років відсутності, він зіграє значну роль у розвитку маріупольського монументалізму, зокрема стане автором другої міської мозаїки, що з’явилась 1964 року. фрагмент мозаїчного панно “Підкорювачі Космосу” автор: Віктор Арнаутов (за участі Григорія Пришедька), 1964 р.. Керамічна плитка: п

До повномасштабного вторгнення у Маріуполі було зосереджене одне з найбільших в Україні зібрань мозаїчної монументалістики. Епоха монументального мистецтва у місті розпочалася 1963 року. Саме тоді місцеві художники Валентин Константінов та Лель Кузьминков створили першу у місті мозаїку — панно “Першокласники”. фрагмент мозаїчного панно “Першокласники” автори: Валентин Константінов, Лель Кузьминков, 1963 р.; матеріал: керамічна плитка; площа 40 кв. м. фото — Іван Станіславськ

завдячуючи українським художникам нині маємо живописні спогади про народження Каховської ГЕС і міста Нова Каховка

Кава, як і мистецтво, — про емоції та настрій. Тому й не дивно, що цей напій часто ставав об’єктом, який митці зображали на своїх полотнах.

У січні 2021 року журналістка, майстриня народного мистецтва, авторка й упорядниця численних книг, присвячених життю та творчості Алли...