top of page

ЗГАСЛА "ІСКРА": ІСТОРІЯ МОНУМЕНТАЛЬНОГО АНСАМБЛЮ ПАЛАЦУ КУЛЬТУРИ МАРІУПОЛЬСЬКОГО ЗАВОДУ "ВАЖМАШ"


1965 року попрацювати до Маріуполя вперше завітали художники зі столиці. Валерій Ламах, Ернест Котков, та Іван Литовченко дебютували як монументалісти ще вкінці 1950-х, а 1961 року вони стали відомі завдяки оформленню київського річкового вокзалу. У Маріуполі команда митців взялася прикрасити новий Палац культури «Іскра» заводу важкого машинобудування.


мозаїчні панно «Земля» та «Космос» в інтер'єрі палацу культури «Іскра» заводу важкого машинобудування у Маріуполі

мозаїчні панно «Земля» (зліва) та «Космос» (справа) в інтер'єрі палацу культури «Іскра» заводу важкого машинобудування у Маріуполі, фото — Іван Станіславський


Результатом маріупольського відрядження Ламаха, Коткова та Литовченка стали чотири роботи, які можна вважати монументальним ансамблем. Восени 1965 на головному фасаді Палацу культури (далі - ПК) «Іскра» з’явилося велике панно «Народ-Герой», виконане із шамоту, а на початку 1966 завершилась робота над трьома керамічними мозаїками. До речі, саме ці художники, вперше у місті, застосували монументальні роботи для оформлення інтер’єрів.


Ламах, Котков та Литовченко вперше у Маріуполі застосували монументальні роботи для оформлення не лише екстер'єру, але й інтер’єрів

Валерій Ламах з бригадою будівельників біля панно «Юність» у вестибюлі Палацу культури «Іскра» маріупольського заводу важкого машинобудування

Валерій Ламах з бригадою будівельників біля панно «Юність» у вестибюлі Палацу культури «Іскра» маріупольського заводу важкого машинобудування (1960-ті рр.), фото надане Сашком Чернідісом



Розповідає історик маріупольського мистецтва Сашко Чернідіс:


Варто сказати кілька слів про заводський осередок культури. Палац культури «Іскра» був побудований методом народного будівництва-толоки та обов'язково мав бути прикрашений монументальними роботами. Ініціатива виходила від директора заводу «Важмаш» В. Карпова, мецената та великого поціновувача мистецтва.


Для здійснення цього завдання було запрошено київських художників Валерія Ламаха, Ернеста Коткова та Івана Литовченка. Починаючи свою творчу кар'єру плакатистами (як і маріупольці Яків Райзін та Микола Тихонов), Ламах та Котков повною мірою розкрили свій талант у монументалістиці. Це був час, коли відбувалося формування нового стилю в оформленні громадських будівель. У їхньому творчому доробку вже значилося кілька монументальних робіт у Києві.


Палац культури «Іскра», Маріуполь

Палац культури «Іскра» маріупольського заводу важкого машинобудування на листівці

з набору "Донецька область. Жданов" (Жданов — колишня назва міста Маріуполь), набір листівок виданий 1987 р.


в екстер'єрі Палацу культури «Іскра» монументалісти вперше у своїй практиці застосували шамот. У його потужних формах, близьких до кам'яної скульптури, була розказана історія країни

У Маріуполі столичні митці створили величезний монументальний твір, побудований на принципі ансамблевості. Виконаний у шамоті фриз на цокольному поверсі будівлі служить її початком. Тут вони вперше у своїй практиці застосували шамот. У його потужних формах, близьких до кам'яної скульптури, була розказана історія країни.


В інтер'єрах Палацу вже з усією силою звучали графічні та живописні мотиви. У холі відвідувачів зустрічало керамічне панно-екран «Юність».


панно «Юність» у вестибюлі Палацу культури «Іскра», Маріуполь

панно «Юність» у вестибюлі Палацу культури «Іскра» маріупольського заводу важкого машинобудування (1960-ті рр.), фото надане Сашком Чернідісом


На верхньому поверсі розташовувалися мозаїки «Земля» та «Космос».


У початковому проєкті палацу (архітектор - М.Ю. Пєтухов) ці панно було видно від вхідних дверей у напівкруглому отворі перекриття поверхів. Художники зуміли трансформувати архітектурне середовище, духовно насичуючи його за допомогою лаконічної мозаїки у вестибюлі та яскравого, мальовничого твору на верхньому поверсі. Надалі, при реконструкції палацу цей напівкруглий отвір було замуровано.



фото 1: світлина вестибюлю ПК «Іскра», де від вхідних дверей у напівкруглому отворі перекриття поверхів проглядається панно «Земля», фото 2: замітка у місцевій газеті про відкриття ПК «Іскра» маріупольського заводу важкого машинобудування, 1966 р.



ЗА КРОК ДО АБСТРАКЦІЇ

Панно «Народ-Герой» в екстер'єрі «Іскри» можна було б назвати програмним героїко-епічним твором виконаним згідно з канонами соцреалізму. Воно відображує найпоширеніші сюжети соцарту: «Праця», «Перемога», «Відновлення». Якби не одне «але». Художнє вирішення роботи ледь не повністю перекреслює її сюжетну складову. Обов’язкові робітники та солдати губляться в мережі гострих контрастуючих між собою форм та трансформуються у фактично самостійний геометричний малюнок.


Палац культури «Іскра», Маріуполь

Палац культури «Іскра» маріупольського заводу важкого машинобудування, 2020 р. фото — Іван Станіславський


На екскурсіях, глядачам, доводилося окреслювати фігури вручну, а з дистанції вони не зчитуються абсолютно. Створене в середині 1960-х років, панно «Народ-Герой» дивує сміливим трактуванням образів, яке небезпечно наближується до абстракції та безпредметності. Хоча авторство належить в рівній мірі трьом митцям, тут, безперечно, помітна рука Івана Литовченка.


Пізніше, маріупольські художники Сергій Бараннік та Олександр Бондаренко перетнуть бар’єр безпредметності в монументалістиці, але це буде лише в 1989 році, коли заперечення авангардного мистецтва значно знизиться.


художнє вирішення панно «Народ-Герой» ледь не повністю перекреслює його сюжетну складову. Робітники та солдати губляться в мережі гострих контрастуючих між собою форм та трансформуються у фактично самостійний геометричний малюнок

панно «Народ-Герой» в екстер'єрі Палацу культури «Іскра», Маріуполь

фрагмент панно «Народ-Герой» в екстер'єрі Палацу культури «Іскра», 2020 р.

фото — Іван Станіславський


Керамічна мозаїка «Юність» (іноді зустрічається назва «Поезія») площею 18 кв.м прикрасила фоє першого поверху ПК «Іскра». Ліричне зображення юнака та дівчини з розгорнутою книгою, за задумом авторів, повинно було вносити певну розрядку після динамічного та напруженого фризу зовні будівлі.


Як спрацьовувало це композиційне рішення сказати важко. Під час пізнішого ремонту панно «Юність»/«Поезія» було або зашите під декоративними панелями або й взагалі демонтоване. Бодай приблизну дату зникнення цієї роботи встановити не вдалося. У 2020 році ніхто зі «старожилів» ПК «Іскра» не пригадав панно «Юність», ймовірно, воно було знищено ще за радянських часів.


ескіз панно «Юність»/«Поезія» для вестибюлю Палацу культури «Іскра», Маріуполь

ескіз панно «Юність»/«Поезія» для вестибюлю Палацу культури «Іскра»


Дві інші монументальні інтер'єрні роботи пережили численні реконструкції та ремонти. Панно «Земля» та «Космос» загальною площею близько 100 кв.м митці вдало вписали в межі тильної стіни зали на другому поверсі.


В публікаціях 1960-х років залу іноді називають «космічною», хоча вона призначалася для зборів та занять танцювального гуртка. В панно «Космос» бригада монументалістів застосувала традиційну керамічну плитку, але з поєднанням шамоту та кольорових цементів для заповнення фону. Чергування глянцевих та матових поверхонь створює цікавий фактурно-колірний контраст, який стає досить важливим елементом в сприйнятті твору.



мозаїчні панно «Земля» та «Космос» в інтер'єрі Палацу культури «Іскра» (фото 1) та

детальна світлина панно «Космос» (фото 2)

фото — Іван Станіславський



Яскраве, але стандартне для того часу, епічне зображення на космічну тематику, врівноважується панно «Земля». Жіноча фігура викладена в стриманій колірній гаммі із шамоту, постає як символ Батьківщини або домівки з якої людство пускається в космічні мандри. Композиція з двох мозаїк гарно сприймається з відстані, та наповнює обсяг величезної зали. До початку повномасштабного вторгнення ансамбль монументальних творів ПК «Іскра» був у гарному стані.


яскраве, але стандартне для того часу, епічне зображення на космічну тематику у мозаїці «Космос» врівноважує панно «Земля»

мозаїчне панно «Земля» в інтер'єрі Палацу культури «Іскра»



ЗГАСЛА «ІСКРА»

Під час облоги Маріуполя російськими військами, ПК «Іскра» опинився в зоні бойових дій. В цьому секторі, оборонці Маріуполя стримували загони окупантів, що рухались на місто Донецькою трасою.


Навесні 2022 року, будівля Палацу культури була зруйнована авіаударом. За наявною інформацією екстер’єрне панно отримало численні пошкодження, а мозаїки в інтер’єрі остаточно знищені. Будівля ПК «Іскра» відновленню не підлягає.


будівля Палацу культури «Іскра», Маріуполь, 2022 рік

будівля Палацу культури «Іскра», Маріуполь, 2022 рік


будівля Палацу культури «Іскра», Маріуполь, 2022 рік


Стаття «Згасла «Іскра»: історія монументального ансамблю Палацу культури маріупольського заводу «ВажМаш»» продовжує серію матеріалів про історію найвизначніших маріупольських мозаїк. Війна, на жаль, не дала шансів на виживання багатьом монументальним пам’яткам міста, інші зазнали значних руйнувань, доля деяких лишається невідомою… Одним з головних завдань цієї серії матеріалів є фіксація в інфополі низки фактів, що можуть зникнути з обігу внаслідок фізичного знищення фондів, архівів та колекцій присвячених маріупольському мистецтву.


ПРО МИТЦІВ


ІВАН ЛИТОВЧЕНКО (1921-1996)

Художник декоративного та монументального мистецтва


Заслужений діяч мистецтв УРСР (1991), лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченко (1998, посмертно), дійсний член Академії архітектури України. Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1954). Учасник Другої світової війни. Працював у жанрі декоративного (художнє ткацтво) і монументально-декоративного мистецтва. Основні твори: геральдичні панно на стелі центральної зали вокзалу станції Київ-Пасажирський (1955), тематичний килим «Україна в сім'ї братніх республік» (1957); панно «Дружба народів» в аванзалі Головного павільйону Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР; мозаїки в інтер'єрах ресторану «Метро» в Києві (1960, не збереглися), оформлення станції метро «Шулявська» (1963), Київського річкового вокзалу (1961) і Бориспільського аеропорту (1965, у співавт. з В. П. Ламахом та Е. І. Котковим, не збереглися), гобелен «Пісня про вуса» для палацу одруження в м. Олександрії (1969) і мозаїчні панно на житлових будинках на проспекті Перемоги у Києві (1960-70-ті рр., у співавт. з М. Т. Литовченко та В. М. Прядко). У місті Прип'яті створив монументальний ансамбль: скульптурно-мозаїчний рельєф-панно «Музика» на фасаді музичної школи (1976), скульптурно-декоративна композиція «Енергія» (1977), три панно на центральній вулиці міста: «До світла», «Світанок», «Творіння» (1978-1982). Учасник численних виставок: республіканських (з 1957), всесоюзних (з 1967), закордонних (з 1958).



ВАЛЕРІЙ ЛАМАХ (1925-1978)

Графік, монументаліст, викладач, філософ, письменник


Закінчив Ворошиловградське художнє училище (1939-1949 з перервою на 3 роки) і Київський художній інститут (факультет графіки). Працював художником плаката. Член НСХУ (1956). З 1952-го року брав участь у республіканських, всесоюзних і міжнародних художніх виставках. Старший редактор державного видавництва “Образотворче мистецтво і музична література” (1956-1960). Редактор плаката у державному видавництві “Мистецтво” (1961-1964). З 1960-х працював як художник-монументаліст. Створив низку художніх робіт в техніці розпису, мозаїки у Києві, Маріуполі, Куйбишеві, Єсентуках, Кам'янському, Тамбові, Тернополі. Оформляв екстер’єри та інтер’єри громадських будівель. З 1974 р. – доцент кафедри оформлення книги на Київському вечірньому факультеті Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова; викладав малюнок, живопис, композицію.



ЕРНЕСТ КОТКОВ (1931-2012)

Графік, монументаліст


Закінчив Київський державний художній інститут (1955). Педагоги з фаху — В.В. Касіян, Ф. Самусєв, С. Подерв’янський. Член Спілки художників СРСР (1958). Один з найвидатніших монументалістів України радянського періоду. З 1954 р. учасник всесоюзних, республіканських і міжнародних виставок. Член творчого об’єднання «Погляд». Після 1991 р. провів понад 10 персональних виставок в Україні, Німеччині, Нідерландах, Великобританії та ін. Працював у галузях монументального мистецтва, станкового живопису та графіки. У співавторстві з В. Ламахом та І. Литовченком створив мозаїки та монументальні композиції для оформлення Річкового вокзалу у Києві та аеропорту «Бориспіль». Твори зберігаються у Національному художньому музеї України та інших музейних і приватних зібраннях в Україні та за кордоном. Двічі художник був номінований Державною премією СРСР.




Матеріал: Іван Станіславський


Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю [esthète] Газети (Естет Газети) і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.


Comments


bottom of page