1977 року вже добре знані у місті Маріуполь монументалісти Валентин Константінов та Лель Кузьминков вперше звернулися до техніки мозаїчного барельєфа. Це був час, коли місто швидко «рухалося» на захід, захоплюючи нові території мікрорайонами багатоповерхівок. Віссю цієї експансії був головний проспект Маріуполя.
мозаїчний барельєф «Сім’я», 1977, на маріупольському проспекті Миру, 95 фото з архіву Валентина Константінова
Щоб якось вписати висотну забудову у наявний міський ландшафт та зменшити відчуття монолітності, архітектори чергували будинки різної поверховості. До вже звичних для Маріуполя дев’ятиповерхівок вперше додалися будинки з 14 поверхами. Проте найближчу до проспекту лінію сформував одноповерховий комплекс Будинку побуту, де мали розташуватися бібліотека, кафе, дрібні магазини та хімчистка.
одноповерховий комплекс Будинку побуту з барельєфами «Дівчина»,«Юнак», «Сім’я», Маріуполь, 1970-ті фото з архіву Валентина Константінова
барельєф «Сім’я», 1970-ті на одноповерховому комплексі Будинку побуту у Маріуполі фото з архіву Валентина Константінова
І знову художники взялися до роботи, щоб оздобити типовий мікрорайон унікальними мистецькими роботами. В інтер’єрі кафе «Морозиво» Яків Райзін створює серію з чотирьох мозаїчних рельєфів: «Північ», «Мороз», «Олені», «Білі ведмеді» (загальна площа панно 43,2 кв.м). Всі вони були знищені приблизно на початку 2000-х років. Шість екстер’єрних декоративних мозаїк виконали Петро Кот та Олег Ковальов (збереглися лише три). Людмила Пономарьова робить темперний розпис «Тридцять три богатирі» в інтер’єрі кафе «Молочне» (не зберігся). Але головним твором ансамблю став мозаїчний барельєф площею 57 кв.м авторства Валентина Константінова та Леля Кузьминкова «Дівчина», «Юнак» та «Сім’я».
Розповідає історик маріупольського мистецтва Сашко Чернідіс:
Архітектор проєкту Оскар Костянтинович Плесков запропонував Кузьминкову і Константінову зробити кольорові абстрактні мозаїчні вставки на тему родини на стінах будівлі. Досвід роботи з тандемом цих художників у Плескова вже був (залізничний вокзал, мозаїка «Металурги», 1974 р.). Але у Леля Кузьминкова виник інший задум.
ескіз та пластиліновий макет барельєфу «Сім’я», фото з архіву Валентина Константінова
митці робили пластилінові моделі барельєфів, фотографували їх і знову корегували, доки не досягли гармонії та цілісності, фото з архіву Валентина Константінова
У грудні 1976 року Лель зробив перший ескіз майбутньої роботи в пластиліні. Його швидко затвердили й робота закипіла.
майже весь 1977 рік художники Лель Кузьминков, Валентин Константінов та форматор Валентин Анділахай разом з підсобними робітниками виготовляли та монтували бетонні рельєфи на стіну
Серед помічників були художники Олександр Бондаренко та Сергій Бараннік, які пізніше створюватимуть власні монументальні роботи.
В архіві Кузьминкова вдалося виявити цікавий документ, що проливає світло на дату закінчення роботи. Це заява на адресу директора Донецького ХПК від 6 грудня 1977 року: «Прошу здійснити зі мною в 1977 р. повний розрахунок за рельєфами з мозаїкою для магазину «Квітковий» у м. Жданові... Усі роботи здано замовникові... Додаю дані про мою зарплату: 1975 р. - 218 руб.; 1976 р. - 328 руб.; 1977 р. - у разі повного розрахунку...».
Лель Кузьминков вивантажує фрагмент барельєфа фото з архіву Валентина Константінова
барельєфи «Дівчина» та «Юнак», 1970-ті фото з архіву Валентина Константінова
барельєфи «Дівчина», «Юнак» та «Сім’я» повністю позбавлені ідеологічного підтексту
За кількістю попередніх варіацій можна стверджувати, що ця робота далась художникам доволі непросто. Три прямокутні, витягнуті в довжину площини, розміщені вздовж лінії вулиці, потрапляють у поле зору перехожого під гострим кутом. Треба було вирішити барельєфи таким чином, аби вони легко сприймалися глядачем зі складного ракурсу. Митці раз за разом робили пластилінові моделі, фотографували їх і знову корегували, доки не досягли гармонії та цілісності.
Триптих одразу потрапив у поле зору провідних мистецтвознавців УРСР та згадувався на сторінках фахових видань. У 1982 році робота експонувалася у Москві на 1-й виставці монументального мистецтва.
барельєф «Сім’я», 2021 фото — Іван Станіславський
у новітній час приміщення колишнього Будинку побуту розділилися на окремі заклади, й частини триптиха опинилися у різних господарів
В якийсь період власники весільного салону варварськи розмалювали барельєф «Дівчина», у результаті чого вся мозаїчна група втратила композиційну єдність. У 2021 році під час обстеження монументальних творів спеціальною комісією, тодішній її голова і водночас начальник Відділу охорони культурної спадщини Маріуполя Микита Ковальов, схвально відгукнувся на псування монументального твору. Сказав щось типу: «Ну а чаво? Хорошо размалевали». Зараз Микита завідує сектором культурної інфраструктури окупаційної адміністрації міста.
у новітній час частини триптиха опинилися у різних господарів фото — Іван Станіславський
самовільно розмальований новими власниками барельєф «Дівчина» фото — Іван Станіславський
під час облоги Маріуполя російськими загарбниками триптих отримав численні пошкодження
Під час важких боїв за Маріуполь у рельєфах утворилися наскрізні отвори, помітними були й втрати мозаїчного полотна. Але, вочевидь, стан творів не був критичним, бетонні блоки основи лишилися на місцях.
На жаль, справу довершили варвари без зброї. Влітку 2023 року барельєф «Дівчина» був зашитий облицювальними матеріалами. Ступінь пошкодження та теперішній стан триптиха «Дівчина», «Юнак», «Сім’я» встановити неможливо.
побитий кулями барельєф «Дівчина», 2022
барельєф «Дівчина» зашивають облицювальними матеріалами, літо 2023
барельєф «Дівчина» зашивають облицювальними матеріалами, літо 2023
Стаття «Юнак, дівчина, сім’я: історія барельєфа на головному проспекті Маріуполя» продовжує серію матеріалів про історію найвизначніших маріупольських мозаїк. Війна, на жаль, не дала шансів на виживання багатьом монументальним пам’яткам міста, інші зазнали значних руйнувань, доля деяких лишається невідомою… Одним з головних завдань цієї серії матеріалів є фіксація в інфополі низки фактів, що можуть зникнути з обігу внаслідок фізичного знищення фондів, архівів та колекцій присвячених маріупольському мистецтву.
ПРО МИТЦІВ
ЛЕЛЬ КУЗЬМИНКОВ (1925 - 2012)
Живописець, графік, монументаліст, скульптор, краєзнавець
Закінчив Харківське художнє училище (1947-1951) у Н.С. Сліпченко, Л. В. Фітільова. Член СХ СРСР (1959). Працював в жанрі портрета, пейзажу, тематичної картини. Автор численних монументальних робіт в Маріуполі (з 1963, все в співавт. З В.К. Константиновим), Слов'янську, Бахмуті, Бердянську, с. Урзуф (Донецька обл.), Пам'ятників поету Г. Костоправа (1992, с. Мала Янісоль, Донецької обл.), Митрополиту Ігнатію (1998, Маріуполь), «Воїну-визволителю» (Маріуполь) та ін. Працював в техніці мозаїки, енкаустики, вітража, декоративної та монументальної скульптури. Загальна площа мозаїк і розписів понад 2000 кв.м. Захоплювався графікою — ліногравюри до рукописних екземплярів «Кобзаря», в перекладах грецьких авторів, знаходяться в музеях: Т.Г. Шевченко (Київ), Російської Національної бібліотеці (Москва), Маріупольському КМ. Автор краєзнавчих книг, нарисів і статей з мистецтва. Член ради Маріупольського товариства греків (один з перших ініціаторів його створення). Учасник закордонних (1992, Париж), всесоюзних і всеукраїнських виставок. Персоналії: 1959 (спільно з Л.Н. Гаді), 2015 (посмертна), Маріуполь. Нагороджений Грамотою Президії правління СХ СРСР (1968). Роботи зберігалися у Донецькому та Маріупольському художніх музеях, Картинній галереї міста Красний Луч (Луганська обл.), є у приватних збірках в України та за кордоном.
ВАЛЕНТИН КОНСТАНТІНОВ (1923 - 2012)
Живописець, монументаліст, скульптор. Лауреат меморіалу ім. Архипа Куїнджі (1973)
Закінчив Харківське художнє училище (1947-1951) у Н.С. Сліпченко, Л. В. Фітільова. Член СХ СРСР (1965). Працював в жанрі портрета, тематичної картини. Монументальні роботи в техніці мозаїки, енкаустики, вітража, декоративної скульптури прикрашають громадські будівлі в Маріуполі, Слов'янську, Бахмуті, Бердянську, в приазовських селах Мала Янісоль і Урзуф. Загальна площа мозаїк і розписів понад 2000 кв.м. Автор пам'ятників поету Г. Костоправу (1992), митрополиту Ігнатію (1998) та ін. Монументальні роботи виконані в співавторстві з Лелем Кузьминковим. Учасник закордонних (1974, Сирія, Ліван, Єгипет, Франція, Італія), всесоюзних (1974, 1982, 1983, 1990, Москва), республіканських (з 1957) виставок. Персональні виставки відбувалися у 1973, 1995, 1999, 2008 роках у Маріуполі; 2000 року — у Донецькому художньому музеї. Член правління Спілки художників (1965-1978). Нагороджений грамотою Президії ВР УРСР (1990). Учасник 2-ї Світової війни. Член Конгресу Федерації грецьких товариств України та ради Маріупольського товариства греків. Роботи зберігаються в Харківському, Маріупольському, Ізмаїльському художніх музеях, Полтавській картинній галереї, Картинній галереї міста Красний Луч (Луганська обл.), в приватних зібраннях Англії, Голландії, Греції, Росії, України.
Матеріал:
Іван Станіславський
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю [esthète] Газети (Естет Газети) і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
