top of page

АРХИПЕНТУРА — СПРАВЖНІЙ РУХ У ЖИВОПИСІ

Цей винахід Олександр Архипенко присвятив Томасу Едісону та Альберту Ейнштейну. У митця завжди була схильність до новаторства, яким він особливо захопився після переїзду до США. "Досі тільки музика застосовувала час як елемент творчості. Архипентура є новою формою мистецтва, яка користується і часом, і простором. Отже, Архипентура "малює час"", — казав про свою чудо-машину Олександр Порфирович.


сконструйована Олександром Архипенком машина "Архипентура" для демонстрації рухомих картин, 1924


З 1910-х років, ще мешкаючи у Парижі, Олександр Архипенко прагнув досягти динаміки у своїх художніх творах. Першим результатом таких експериментів була його рухома конструкція "Медрано". Митець продовжував роботу у цьому напрямі кілька років поспіль, одначе не міг досягти бажаного ефекту й поставив "рух у живописі" на паузу. Повернувся до втілення цієї ідеї митець вже у Берліні 1922 року, перебуваючи під впливом теорії відносності Ейнштейна.


Досягнути бажаного результату Архипенку таки вдалося, це сталося 1924 року у Нью-Йорку, після численних експериментів з технікою. Він винайшов новий метод зображення для відтворення реального руху на поверхні картин і спеціальний апарат для їх демонстрації.


Олександр Архипенко з дружиною Анжелікою Архипенко на борту корабля "Монголія",

яким подружжя 1923 року дісталося до США


Цей тривалий проєкт показує, з якою серйозністю Архипенко ставився до своїх ідей. Йому імпонувало бути першим серед тих, хто започаткував справжній рух у малярстві. І він, й інші художники досліджували кінетику у скульптурі, бо ж скульптура як тривимірний об'єкт у справжньому просторі логічніше надавалася для таких експериментів. Щоб надати руху двовимірній площині, необхідно було сконструювати особливий механізм.


Архипентура — це машина, яка справляє ілюзію, що живопис рухається (аналогічно повільному руху в кіно). Олександр Архипенко спроєктував і сконструював її, а згодом, 1927 року, запатентував у США. Сам скульптор так описував своє творіння: "машина моя має вигляд коробки, дві протилежні сторони якої мають три на сім футів. Кожна з цих сторін складається зі 110 металічних стрічок, довжиною на три фути й завтовшки на пів пальця. Стрічки заінстальовані одна над одною, подібно як в жалюзі. Ці дві сторони становлять панелі для виставляння картин. 110 кусків сильного полотна, горизонтально уставлених оточують дві протилежно прикріплені стрічки. Два кінці полотен прив'язані до центральної рами, поміщеної між двома виставочними панелями. Механічно рухаючи центральною рамою, всі 110 полотен одночасно ковзають по металічних стрічках, поступово спричиняючи зміну поверхні панелів, на якій намальовано об'єкт. За кожним разом постійно з'являється інша частина картини. І це викликає ефект справжнього руху".


механізм "Архипентури", креслення виконане Олександром Архипенком 1927


Електромеханізм у нижній частині апарату рухав центральну раму назад і вперед, і тисячі фрагментів твору послідовно з’являлися на поверхні фронтального екрана, утворюючи цілісну картину.


Архипентура не збереглася, і сьогодні знаємо про неї тільки з креслень, кількох світлин та мемуарів митця. На двох найчастіше репродукованих фотографіях Архипентури бачимо жінку одягнену у фалдований костюм та іншу жіночу фігуру, що нагадує осучаснену версію Маї художника Франсіско Гої.


найчастіше репродуковані фотографії "Архипентури" (фото 1924 р.)

та уривок про неї зі статті журналу New Yorker за 1928 рік


Винахід Архипенка виставлявся в нью-йоркській галереї Андерсона 1928 року. Про цю експозицію восени 1928 року опублікував сатиричну замітку журнал New Yorker. Потім Архипентура гастролювала й іншими містами США, але не знайшла широкої підтримки з боку публіки, на яку сподівався Архипенко. Тоді якраз увагу та любов широкого загалу почав завойовувати кінематограф, а ідея рухомих картин так і залишилася особливим і навіть екзотичним експериментом.








Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest




Матеріал: Ія Степанюк





תגובות


bottom of page