top of page

НАТХНЕННІ ТА ЗНИЩЕНІ ВОГНЕМ. ІСТОРІЯ МОЗАЇКИ "МЕТАЛУРГИ" ВІД СТВОРЕННЯ ДО ЗАГИБЕЛІ

Восени 1974 року у Маріуполі завершилося будівництво нового залізничного вокзалу. Старий вокзал XIX століття зрівняли з землею, а на його місці побудували сучасну споруду у стилі функціоналізму за проєктом О. Плескова.


Aби надати новому типовому вокзалу індивідуальності, до роботи взялися одразу три бригади монументалістів: художники Яків Райзін та Віктор Пономарьов виконують рельєф у головному фоє, на другому поверсі В. Голишев, А. Бочаров та Л. Сумароков прикрашають стіну дерев’яною декоративною мапою залізних доріг. А наймасштабнішою монументальною роботою на вокзалі стала мозаїка «Металурги» авторства Валентина Константінова та Леля Кузьминкова.


мозаїка «Металурги» у місті Маріуполь

фрагмент мозаїчного панно «Металурги» (1974) в інтер'єрі зали очікування маріупольського залізничного вокзалу, автори — Валентин Константінов, Лель Кузьминков, за участю Петра Неткачова та Олександра Фасулакі фото — Іван Станіславський



Розповідає історик маріупольського мистецтва Сашко Чернідіс:


Щоб створити «Металургів» Валентину Константінову та Лелю Кузьминкову знадобилося намалювати безліч етюдів та ескізів, які вони виконували у цехах металургійного заводу та  у себе в майстерні. Моделями для образів ставали колеги-художники, знайомі, а іноді й самі автори. Для пошуку художники часто використовували численні фотоетюди.


У розмові зі мною Лель Миколайович так характеризував мозаїку «Металурги»: «Вигляд з пташиного польоту. Завдяки цьому композиція розгорнулася як еліпс, це створювало відчуття динаміки. Об'єми не відриваються від самої поверхні стіни. У жодній фігурі немає глибинного ракурсу, завдяки чому виходить площинний орнамент, ніби в'язь пласких фігур. І робилося це інтуїтивно, керувалися почуттями. Осмислення прийшло потім».


ескізи до мозаїки «Металурги» з архіву Валентина Константінова (фото 1-3)


Валентин Константинов позує для фігури мозаїки «Металурги» у місті Маріуполь

Валентин Константінов позує як фігура для панно «Металурги», фото з архіву Валентина Константінова


Лель Кузьминков та невстановлена особа позують як фігури для панно «Металурги», фото з архіву Валентина Константінова


Кузьминков завжди підкреслював, яку приємну оцінку цій роботі дав їхній колега, художник-монументаліст Віктор Арнаутов. Маестро особливо наголошував на відсутності театрального пафосу у цій роботі, зазвичай властивому радянській монументалістиці. 


Робота приазовських майстрів одразу була помічена столичними мистецтвознавцями та відзначена в авторитетних мистецьких виданнях. Про «Металургів» писала мистецтвознавець Нінель Гаркуша у статті «Монументалісти Донбасу» (часопис «Образотворче мистецтво», №4, 1978 р.): «…Композиція складається з кількох частин, в яких засобами мистецтва відтворено різні етапи виплавки сталі, й всі вони складають єдине ціле – динамічне, емоційне. Автори вдало знайшли структурне та кольорове рішення, масштаб більших та менших членувань, елементів – відповідно до простору висоти зали, до глядача».


мозаїка «Металурги» у місті Маріуполь

зліва-направо: В. Константінов, П.Неткачов, Л. Кузьминков, А. Фасулакі біля мозаїки «Металурги», тримають її ескіз, 1974р., фото за архіву С.Чернідіса, публікується вперше


на створення «Металургів» пішло два місяці, для твору площею 110 квадратних метрів такі терміни можна вважати рекордними

У щоденнику  Леля Кузьминкова я знайшов запис, що дозволяє точно датувати роботу: «21 вересня розпочали кладку мозаїки «Металурги» в залізничному вокзалі разом з А. Фасулакі та П. Неткачовим (місцеві професійні художники). По закінченні роботи (листопад) отримали на руки: В. Константінов - 1475,55 руб., Л. Кузьминков - 1489 руб., А. Фасулакі та П. Неткачов по 783 руб. Судячи із зарплати помічників, їхній внесок був чималим.



мозаїка «Металурги» у місті Маріуполь

Л.Кузьмиков та А. Фасулакі під час роботи над мозаїкою «Металурги», фото за архіву С.Чернідіса, публікується вперше


Панно прикрасило стіну величезної зали очікування на другому поверсі залізничного вокзалу. Крім традиційних кераміки та смальти, художники використали мармур та місцевий граніт, останній стане постійною складовою їх пізніших робіт. Складна багатофігурна композиція розташована між двох площин вікон, з яких відкривається краєвид, з одного боку на море, а з іншого — на місто. Тому мозаїка не замикалася у просторі приміщення, а була залита природним світлом.



мозаїка «Металурги» у місті Маріуполь

мозаїчне панно «Металурги» в інтер'єрі зали очікування залізничного вокзалу Маріуаполя, фото 1970-х рр. з архіву В.Константінова



мозаїка «Металурги» у місті Маріуполь

мозаїчне панно «Металурги» в інтер'єрі зали очікування залізничного вокзалу Маріуаполя, 2021 р., фото - Іван Станіславський


«Металурги» вирішені у жовтогарячій гаммі, що відсилає нас до буднів людей вогняної професії. Робота узагальнено зображує процес виплавки сталі у конверторі. Кругове розташування фігур створює ефект руху навколо центрального елемента — полум’я, що спільно зі схрещеннями фонових елементів надає композиції сильного ритуального відтінку й ніби сакралізує технологічний процес отримання сталі, та водночас, нагадує якісь язичницькі мотиви.


Завдяки вдалим композиційним та колірним рішенням Константінову й Кузьминкову вдалося створити динамічне, емоційно потужне зображення, яке добре запам’ятовується. Саме тому мозаїку «Металурги» часто називали однією з візитівок Маріуполя.


кругове розташування фігур створює ефект руху навколо центрального елемента — полум’я, що надає композиції сильного ритуального відтінку й ніби сакралізує технологічний процес отримання сталі


мозаїка «Металурги» у місті Маріуполь

мозаїчне панно «Металурги» в інтер'єрі зали очікування залізничного вокзалу Маріуаполя, 2021 р., фото - Іван Станіславський


деталі мозаїчного панно «Металурги», 2021 р., фото - Іван Станіславський


Кузьминков та Константінов були затятими фотолюбителями. Що цікаво, як і в монументальних роботах, так і в фотографії, вони працювали як дует, і авторство світлин не розділяється.


У березні 2020 року разом з Сашком Чернідісом ми натрапили на покинуту майстерню Валентина Константінова. Після смерті хазяїна вона занепала та перетворилася на смітник. З-під мотлоху нам пощастило видобути понад сотню плівок, на яких художники фіксували робочі процеси та моменти з власного життя.


Валентин Константинов та Лель Кузьминков

В. Константінов (зліва) та Л. Кузьминков (справа) біля панно «Металурги», фото фото з архіву В. Константінова


ескіз мозаїки «Металурги» у місті Маріуполь

один з альтернативних ескізів панно «Металурги», фото з архіву С.Чернідіса, публікується вперше



ескіз мозаїки «Металурги» у місті Маріуполь

один з альтернативних ескізів панно «Металурги», фото з архіву С.Чернідіса, публікується вперше


Досліджуючи світлини я виявив, що робота над «Металургами» задокументована на фото особливо детально. Можливо це випадковість, і до нас просто не потрапили плівки з іншими монументальними проєктами, а, можливо, автори надавали цьому панно особливого значення.


Частина тих світлин увійшла до фотопроєкту «Металурги Photostory», який експонувався у Маріуполі взимку 2021-2022 років. Але більшість фотоархіву Константінова-Кузьминкова так і лишається не опрацьованою належним чином.


До початку повномасштабного вторгнення Росії з трьох монументальних робіт у приміщенні вокзалу збереглися дві. Мозаїчне панно «Металурги» та рельєф Якова Райзіна й Віктора Пономарьова перебували у гарному стані, а дерев’яне панно залізничних шляхів було демонтоване ще за радянських часів.


залізничний вокзал міста Маріуполь

залізничний вокзал Маріуполя у 2000-х рр., фото з архіву В.Константінова


Під час облоги Маріуполя будівля залізничного вокзалу зазнала значних ушкоджень та пережила пожежу. У відкритих джерелах вдалося знайти один знімок обгорілого панно «Металурги», вірогідно твір можливо було зберегти. Проте пізніше окупанти вирішили демонтувати всі конструкції вокзалу до залізобетонного каркаса, тож панно «Металурги» та рельєф Райзіна-Пономарьова однозначно знищені. 



залізничний вокзал Маріуполя

залізничний вокзал Маріуполя, 2022 р.



обгоріле мозаїчне панно «Металурги» на залізничному вокзалі Маріуполя, 2022 р.



Стаття «Натхненні та знищені вогнем. Історія мозаїки "Металурги" від створення до загибелі» продовжує серію матеріалів про історію найвизначніших маріупольських мозаїк. Війна, на жаль, не дала шансів на виживання багатьом монументальним пам’яткам міста, інші зазнали значних руйнувань, доля деяких лишається невідомою… Одним з головних завдань цієї серії матеріалів є фіксація в інфополі низки фактів, що можуть зникнути з обігу внаслідок фізичного знищення фондів, архівів та колекцій присвячених маріупольському мистецтву.



ПРО МИТЦІВ


Валентин Константинов

ВАЛЕНТИН КОНСТАНТІНОВ (1923 - 2012)

Живописець, монументаліст, скульптор. Лауреат меморіалу ім. Архипа Куїнджі (1973)


Закінчив Харківське художнє училище (1947-1951) у Н.С. Сліпченко, Л. В. Фітільова. Член СХ СРСР (1965). Працював в жанрі портрета, тематичної картини. Монументальні роботи в техніці мозаїки, енкаустики, вітража, декоративної скульптури прикрашають громадські будівлі в Маріуполі, Слов'янську, Бахмуті, Бердянську, в приазовських селах Мала Янісоль і Урзуф. Загальна площа мозаїк і розписів понад 2000 кв.м. Автор пам'ятників поету Г. Костоправу (1992), митрополиту Ігнатію (1998) та ін. Монументальні роботи виконані в співавторстві з Лелем Кузьминковим. Учасник закордонних (1974, Сирія, Ліван, Єгипет, Франція, Італія), всесоюзних (1974, 1982, 1983, 1990, Москва), республіканських (з 1957) виставок. Персональні виставки відбувалися у 1973, 1995, 1999, 2008 роках у Маріуполі; 2000 року — у Донецькому художньому музеї. Член правління Спілки художників (1965-1978). Нагороджений грамотою Президії ВР УРСР (1990). Учасник 2-ї Світової війни. Член Конгресу Федерації грецьких товариств України та ради Маріупольського товариства греків. Роботи зберігаються в Харківському, Маріупольському, Ізмаїльському художніх музеях, Полтавській картинній галереї, Картинній галереї міста Красний Луч (Луганська обл.), в приватних зібраннях Англії, Голландії, Греції, Росії, України.




Лель Кузминков

ЛЕЛЬ КУЗЬМИНКОВ (1925 - 2012)

Живописець, графік, монументаліст, скульптор, краєзнавець


Закінчив Харківське художнє училище (1947-1951) у Н.С. Сліпченко, Л. В. Фітільова. Член СХ СРСР (1959). Працював в жанрі портрета, пейзажу, тематичної картини. Автор численних монументальних робіт в Маріуполі (з 1963, все в співавт. З В.К. Константиновим), Слов'янську, Бахмуті, Бердянську, с. Урзуф (Донецька обл.), Пам'ятників поету Г. Костоправа (1992, с. Мала Янісоль, Донецької обл.), Митрополиту Ігнатію (1998, Маріуполь), «Воїну-визволителю» (Маріуполь) та ін. Працював в техніці мозаїки, енкаустики, вітража, декоративної та монументальної скульптури. Загальна площа мозаїк і розписів понад 2000 кв.м. Захоплювався графікою — ліногравюри до рукописних екземплярів «Кобзаря», в перекладах грецьких авторів, знаходяться в музеях: Т.Г. Шевченко (Київ), Російської Національної бібліотеці (Москва), Маріупольському КМ. Автор краєзнавчих книг, нарисів і статей з мистецтва. Член ради Маріупольського товариства греків (один з перших ініціаторів його створення). Учасник закордонних (1992, Париж), всесоюзних і всеукраїнських виставок. Персоналії: 1959 (спільно з Л.Н. Гаді), 2015 (посмертна), Маріуполь. Нагороджений Грамотою Президії правління СХ СРСР (1968). Роботи зберігалися у Донецькому та Маріупольському художніх музеях, Картинній галереї міста Красний Луч (Луганська обл.), є у приватних збірках в України та за кордоном.




Матеріал: Іван Станіславський

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю [esthète] Газети (Естет Газети) і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.


Comments


bottom of page