top of page

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ КОБЗАР

1965 року про себе заявила ще одна, третя, бригада маріупольських монументалістів. Яків Райзін, Микола Тихонов та Олександр Кечеджи дебютували у жанрі з мозаїкою “Тарас Григорович Шевченко”, що прикрасила фронтальний фасад нещодавно збудованого кінотеатру імені Тараса Шевченка.


мозаїчне панно Тарас Григорович Шевченко на фасаді кінотерару ім. Шевченка у місті Маріуполь

фрагмент мозаїчного панно “Тарас Григорович Шевченко”, створене 1965 р., автори: Яків Райзін, Микола Тихонов та Олександр Кечеджи. Керамічна плитка: площа 54 кв. м.

фасад кінотеатру ім. Т. Шевченка, Маріуполь. Фото — Іван Станіславський


Композицію з трьох фризів розмістили у спеціально зроблених нішах над центральним входом. Це наштовхує на думку, що проєкт кінотеатру передбачав художнє оздоблення, і рішення створити мозаїку не приймалося постфактум. Хоча між відкриттям кінотеатру та завершенням мозаїки пройшло 2 роки.


На центральному, головному, панно зображено хрестоматійний портрет Кобзаря, поруч розташовані герої його поем — гайдамаки, селяни та народний співець. На бокових фризах розмістили схематичні зображення на індустріальну тематику, сюжетно вони не пов’язані з головним зображенням.


Можливо, така тематична неузгодженість композиції є наслідком втручання партійних інстанцій. Директиви “зверху” з вимогами накшталт: “Робота має відображати індустріальну міць міста” були тоді звичною практикою. Але не відкидаймо й варіант, що митці намагалися “подружити” шевченківську поетику з прозаїчністю навколишніх пейзажів.


будівля кінотеатру ім. Тараса Шевченка розташована неподалік головних прохідних заводу імені Ілліча, а трохи ліворуч були гігантські споруди доменних печей

кінотеатр імені Тараса Шевченка в Маріуполі

будівля кінотеатру ім. Тараса Шевченка у Маріуполі, 2020 р. фото — Іван Станіславський


Панно площею 54 кв.м складено з керамічної плитки двох типів. Фігури здебільшого викладені звичайним побутовим кахлем, а фонова площина — мозаїчною плиткою подібною до тої, яку використовував Арнаутов у своїх мозаїках “Підкорювачі космосу” та “Вчителька з групою дітей”.

Вочевидь, дефіцит спеціальних матеріалів був досить відчутним. Якщо Арнаутову, митцю зі світовим ім’ям, вдалося дістати спеціальну мозаїчну плитку, то монументалісти-дебютанти Райзін, Тихонов та Кечеджи були вимушені використовувати побутові кахлі. Розфарбовувати їх у потрібні кольори та обпалювати бригаді доводилось власноруч, так само як це робили до них Валентин Константінов та Лель Кузьминков при створенні “Першокласників”.


мозаїчне панно "Тарас Григорович Шевченко" на фасаді кінотеатру імені Шевченка у Маріуполі

композиція мозаїчного панно “Тарас Григорович Шевченко” на фасаді кінотеатру ім. Тараса Шевченка в Маріуполі


на центральному панно мозаїки зображено портрет Кобзаря, поруч — герої його поем; на бокових фризах розмістили схематичні зображення на індустріальну тематику, які сюжетно ніяк не пов’язані з головним зображенням

З точки зору художнього методу панно “Т.Г. Шевченко” — яскравий приклад використання плакатної графіки у мозаїках. І це — не дивно, бо Яків Райзін та його колеги багато працювали як плакатисти.


Мозаїчна плитка рясно використана і в оздобленні інтер’єрів кінотеатру. Архітектурні елементи головного фоє декоровані візерунковими орнаментами, а на стіні праворуч від входу розмістилося панно за шевченківськими мотивами. Автори інтер’єрних робіт невідомі.


мозаїчні орнаменти в оздобленні інтер’єрів кінотеатру (фото 1-3), 2020 р.

автори інтер'єрних мозаїк маріупольського кінотеатру ім. Шевченка — невідомі фото — Іван Станіславський



Розповідає історик маріупольського мистецтва Сашко Чернідіс:


Кінотеатр ім. Т.Г. Шевченка відкрився 1963 року фільмом “Королева бензоколонки” з Надією Рум'янцевою у головній ролі. З того часу і до початку 2000-х, це був дуже популярний кінотеатр. Однак, 2004 року його приміщення почали займати фотоательє та офіси різних фірм. Незабаром і це все теж пішло у вічність, будівля кінотеатру спорожніла, в ній оселилися асоціальні типи, почалися грабунки та занепад.


архівна світлина маріупольського кінотеатру ім. Тараса Шевченка 1960-х рр.



У 2004 році в газеті “Іллічівець” з'явилася стаття Сергія Кутнякова “Чи буде майбутнє у кінотеатру імені Тараса Шевченка?”. Автор хотів привернути увагу громадськості та міської влади до долі не лише культурного об'єкта, а й до чудової мозаїки на його фасаді. Тут, щоправда, Кутняков припустився помилки, приписавши твір монументального мистецтва якомусь Мкрчяну. Хто це? Очевидно, це відомо лише авторові статті.


На цьому загадки та сюрпризи не закінчилися. Коли в останні рік-два перед повномасштабним вторгненням міська влада спромоглася провести інвентаризацію монументальних робіт у Маріуполі, то всередині кінотеатру було виявлено ще одну мозаїчну роботу на тему шевченкіани – “Кобзар і пастушок”. Стіни були прикрашені орнаментальною мозаїкою, причому модуль керамічної плитки був такий самий дрібний, який був застосований на тлі “Т.Г. Шевченка”.


Цікаво, що інтер'єрна мозаїка не отримала жодної згадки в місцевій пресі, на відміну від екстер'єрної “подружки”. І ось тут можна припустити, що автором інтер'єрної “халтурки”, як називали тоді подібні роботи митці, і був згаданий Кутняковим Мкрчян.


цікаво, що інтер'єрна мозаїка не отримала жодної згадки в місцевій пресі, на відміну від екстер'єрної “подружки”

виявлена всередині кінотеатру ім. Тараса Шевченка у 2000-х рр. мозаїчна робота "Кобзар і пастушок",

фото — Іван Станіславський


Бригаду Якова Райзіна можна назвати найбільш заангажованою командою маріупольських монументалістів. А якщо точніше, то серед місцевих митців тільки вони виконували відверто компліментарні радянському устрою монументальні роботи. У творах Арнаутова радянська символіка виглядає радше, як "необхідне зло". Не забуваймо, що митець так ніколи й не став “своїм” на батьківщині, до кінця життя за ним наглядало КДБ й він мав доводити свою лояльність. Чим саме керувалася бригада Райзіна — політичними принципами чи меркантильністю, ми вже не дізнаємося. Але те, що створення ідеологічно “правильних” робіт оплачувалося в рази краще, ніж умовно аполітичних — це факт.


Пізніше Яків Райзін, Микола Тихонов та Олександр Кечеджи виконають панно “Жовтень” та мозаїчний барельєф “Союз”, але тотемних голів вождя в монументальному мистецтві Маріуполя так і не виникне. Після розпаду СРСР Яків Райзін переїхав до Ізраїлю, де працював у жанрі авангардної скульптури, від митця-соцреаліста майже не лишилося й сліду.


будівля кінотеатру ім. Тараса Шевченка у Маріуполі, 2022 рік


під час облоги Маріуполя окупанти щільно обстрілювали район меткомбінату імені Ілліча, під удар потрапила й будівля кінотеатру ім. Тараса Шевченка

На супутникових знімках можна побачити понад п’ять влучань у дах будівлі кінотеатру, а також пошкодження західного кута головного фасаду. Враховуючи незадовільний стан споруди, а також те, що Тарас Шевченко є символом боротьби з московським поневоленням, не лишається сумніву, що мозаїку можуть знищити разом з будівлею.


будівля кінотеатру ім. Тараса Шевченка у Маріуполі, 2022 рік


Стаття “Маріупольський кобзар” продовжує серію матеріалів про історію найвизначніших маріупольських мозаїк. Війна, на жаль, не дала шансів на виживання багатьом монументальним пам’яткам міста, інші зазнали значних руйнувань, доля деяких лишається невідомою… Одним з головних завдань цієї серії матеріалів є фіксація в інфополі низки фактів, що можуть зникнути з обігу внаслідок фізичного знищення фондів, архівів та колекцій присвячених маріупольському мистецтву.



ПРО МИТЦІВ

ЯКІВ РАЙЗІН (1929 - 2015)

Графік-плакатист, монументаліст


У Маріуполі проживав з 1943 року. Спеціальної художньої освіти не отримав, професійною школою стали майстерні артілі “Червоний живопис”, а пізніше художньо-виробничого комбінату Маріуполя, де він працював з 1945 року. Навчався у своїх колег А. Кечеджи, Н. Тихонова, Л. Кузьминкова, А. Яніна. Член Спілки художників СРСР (1967). Працював у жанрі плаката (в співавт. з Н. Тихоновим) та монументально-декоративного мистецтва. У співавт. з різними художниками виконав цілу серію монументальних робіт в техніці мозаїки та рельєфу в інтер'єрах й екстер'єрах громадських будівель Маріуполя, Єнакієве, селища Куйбишеве (Запорізька обл.). Його плакати публікували у різних мистецьких виданнях: журнали “Мистецтво”, “Творчість”, “Образотворче мистецтво”, альбоми “Українська Ленініана” (Київ, 1970), “Мистецтво Радянської України” (Київ, 1977) та ін.. Багато робіт були видані масовим тиражем “Політіздат України” (1964 - 1972). Учасник всесоюзних (1967, 1973, 1977, 1979), республіканських (1958, 1961, 1963-1972, 1974-1978) виставок графіки, акварелі та плаката. Учасник 1-ої виставки монументального мистецтва (1970, Київ) і виставки “Монументальне мистецтво України за 60 років” (1978, Київ). На початку 2000-х років емігрував до Ізраїлю, де продовжував творчо працювати.



МИКОЛА ТИХОНОВ (1917- 1989)

Графік-плакатист, живописець, монументаліст


Навчався у Ярославському художньому училищі у Ф. Шитова, В. Ганашкіна, А. Чюріна (1939). Призов до Червоної армії та участь у Радянсько-Фінській війні не дала змоги довчитися. Учасник 2-ї Світової війни. Член Спілки художників СРСР (1963). Працював у жанрі плаката і монументально-декоративного мистецтва. У ранній творчості віддавав перевагу живопису (пейзаж, портрет). У Маріуполі — з 1949 року. Автор численних монументальних робіт в техніці мозаїки та рельєфу у Маріуполі та в інших місцях (Єнакієве, селище Куйбишеве в Запорізькій обл.). Роботи публікувалися у різних мистецьких виданнях: 9-ти томник “Мистецтво народів СРСР”, 6-ти томник “Історія Українського мистецтва”, “Монументальне мистецтво СРСР”, “Українська Ленініана” (Київ, 1970), “Мистецтво Радянської України” (Київ, 1977), журналах “Мистецтво”, “Творчість”, “Образотворче мистецтво” та ін. 12 плакатів видали масовим тиражем “Політіздат України” (1964 - 1972). Учасник всесоюзних (1967), республіканських (1961, 1963 1964 1966 1967 1968 1969 1970, 1974, 1978) виставок графіки та плаката. Учасник 1-ої виставки монументального мистецтва (1970, Київ) і “Монументальне мистецтво України за 60 років” (1978, Київ).



ОЛЕКСАНДР КЕЧЕДЖИ (1918 - 2006)

Живописець, монументаліст


Навчався в Одеському художньому училищі (1937-1941) в І. Буковецького, Д. Крайнєва. Учасник 2-ї Світової війни. Один з найстаріших художників, хто стояв біля витоків організації Маріупольського Товариства художників (1950). Член Спілки художників СРСР (1970). Працював у жанрі портрета і тематичної картини. Один з авторів мозаїчного панно на фасаді кінотеатру ім. Т.Г. Шевченко в Маріуполі (1965). Учасник республіканських (з 1960), обласних (з 1957) і міських виставок. Картини митця були у колекції Маріупольського художнього музею ім. А. Куїнджі та у приватних колекціях України та інших країн.




Матеріал: Іван Станіславський


Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю [esthète] Газети (Естет Газети) і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.



Comments


bottom of page