До початку повномасштабного російського вторгнення, в Маріуполі було одне з найбільших у країні зібрань мозаїчної монументалістики, що включало 26 значних авторських творів та кілька десятків робіт меншого масштабу. Серед них окреме місце займали мозаїки команди Алли Горської «Боривітер» та «Дерево життя», які лишалися одними з небагатьох робіт шістдесятниці, що перебували на територіях не окупованих Росією.
мозаїка «Боривітер», фото — Іван Станіславський
Історія створення цих панно почалася понад півстоліття тому. Тоді Віктор Зарецький та Алла Горська опинилися у Маріуполі, не вперше і не випадково.
Починаючи з 1965 року митці багато працювали на Донбасі. Тільки за один (1965) рік вони виконали у Донецьку 8 мозаїк: «Космос», «Вогонь», «Земля», «Сонце», «Надра», «Вода», «Вітер» та «Життя». У серпні 1966 художники завершували панно «Прометеї» («Шахтарський Край»).
Саме тоді, за спогадами Олексія Зарецького, його батьки — Віктор Зарецький та Алла Горська, вирішили завітати до Приазов’я. Однією з цілей цієї поїздки було знайомство з маріупольським монументалістом Віктором Арнаутовим. Біографія Арнаутова нагадує пригодницький роман: син священника, офіцер білої гвардії, емігрант, учень популярного монументаліста Дієго Рівери, професор Стенфордського університету і нарешті реемігрант. 1963 року Віктор Арнаутов повернувся з США на Батьківщину та став авторитетним художником-монументалістом у Маріуполі.
Розповідає історик маріупольського мистецтва Сашко Чернідіс:
Мені б хотілося детальніше розповісти про взаємини столичних митців та маріупольських художників. На щастя, ці свідчення збереглися в архівах Леля Кузьминкова і Валентина Константінова, та в усних розповідях про ті далекі події автору цих рядків. Про ці події також опубліковані спогади Галини Зубченко та сина Зарецького і Горської — Олександра.
Ось що згадувала Галина Зубченко: «Вони нас дуже гостинно зустріли, на своїх машинах повезли до моря. Ми були такі стомлені (працювали над мозаїками в Донецьку - авт.)! А там купалися, ловили сіткою рибу. Тоді ще риба була. Зробили подвійну юшку, їли. Кавуни величезні були. Крім нас, приїжджали Анатолій Лимарєв з дружиною, маріупольські художники Юрій Злидень і греки Валентин Константінов та Лель Кузьминков. Хоч би де ми були, то пропагували розвиток сучасного мистецтва на основі народного. Греки, вважали ми, мають ґрунтуватися на місцевому, на грецькому мистецтві, щоб національний колорит був. Греки переймалися цією ідеєю. І наскільки я знаю, вони й досі намагаються робити своє».
І справді, пізніше, тандем Кузьминков-Константінов закінчив свою першу смальтову мозаїку «Свято врожаю» в Урзуфі, де не без проблем цензурного характеру художники змогли використати яскраво виражені грецькі мотиви. У розповідях про Горську, Лель Миколайович із захопленням відзначав особливу жіночність і привабливість останньої. Це була волелюбна жінка, розмовляла доброю українською мовою, щоправда, могла й круте слівце застосувати. Кузьминкова вона називала — Лесь, а він зазначав, що так його звали в дитинстві. Коли вони були в Урзуфі, то запливали на човні далеко в море, де всі пірнали й кружляли навколо Алли як дельфіни. В Аллу був навіть закоханий один із маріупольських художників — розповідав мені по секрету Лель Миколайович.
авторський склад бригади, що працювала над створенням «Боривітра» та «Дерева життя», підписаний на фрагментах мозаїк (фото 1-2), фото — Іван Станіславський
МАРІУПОЛЬСЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ ГОРСЬКОЇ ТА ЗАРЕЦЬКОГО
Навесні 1967 року Віктор Зарецький та Алла Горська прибули до Маріуполя у творчу експедицію на чолі цілої бригади. До групи входили Борис Плаксій, Галина Зубченко, Василь Парахін, Надія Світлична та маріупольський художник Григорій Пришедько, що раніше працював з Віктором Арнаутовим. Команда авторів вже пройшла всі кола бюрократичного пекла з затвердження попередніх ескізів і мала на руках фінальні картони. Можна було починати.
команда авторів пройшла всі кола бюрократичного пекла з затвердження попередніх ескізів
панно «Дерево Життя» в інтер'єрі ресторану «Україна» (Маріуполь, кін. 1960-х - поч. 1970-х рр.) фото надане Л.Огнєвою
Приміщення ресторану «Україна», яке потрібно було прикрасити монументальними роботами, складалося з двох об’ємів. У першій, більшій, залі художники мали зробити мозаїчне панно «Дерево життя» площею 35 квадратних метрів. Ліворуч, за рогом розташовувався окремий майданчик менших розмірів, там мав з’явитися «Боривітер» площею 18 квадратів.
23 травня 1967 року о 7:30 ранку Зарецький та Горська увійшли до ресторану «Україна», щоб розпочати роботи. З вікон останнього поверху відкривався гарний краєвид на море. У цю пору ранки у Маріуполі ще свіжі та бадьорі, літня спека тільки-но починає підбиратися зі степів у місто
Кілька наступних днів вся бригада «до болю в хребті» підіймала матеріали на п’ятий поверх та проводила підготовчі роботи, а 27 травня вперше приміряли картони «Боривітра» на стіну. Виявилося, що «сам Птах занадто великий. Маленьке приміщення. Малюватимемо просто на стіні», — пише у своєму щоденнику Алла Горська.
панно «Боривітер» (Маріуполь, 2019 р.) фото — Іван Станіславський
«Боривітер» мав бути програмним соцреалістичним зображенням, але на свій страх і ризик митці змінили затверджений в інстанціях ескіз. Замість птиці-борця з'явилася легка, стрімка композиція.
За задумом авторів, графічні й колірні рішення панно були покликані емоційно відбити сутність Приазов'я як місця, де степові вітри стикаються з водами Азовського моря. Місцева природа таки вплинула на художників.
«Боривітер» мав бути програмним соцреалістичним зображенням, але на свій страх і ризик митці змінили затверджений в інстанціях ескіз
Роботи над обома мозаїками йшли паралельно. Проте спершу почали викладати «Дерево життя».
Цей образ символізує всесвітній лад, єдність світу. Корені дерева знаходяться під землею, гілки в космічному світі, а стовбур між землею і небом, в кроні дерева знаходиться гніздо. Автори мозаїки використовуючи архаїчні символи Світового дерева та птахів, метафорично переповіли головний міф предків про створення Всесвіту.
панно «Дерево життя» (Маріуполь, 2019 р.) фото — Іван Станіславський
панно «Дерево життя» мало чітко виражене українське обличчя і нападки на нього почалися ще під час створення
3 липня Горська пише у своєму щоденнику: «Був Іванченко з Києва. Нарада. Напади Іванченка на наше Дерево».
З 27 червня по 8 липня бригада викладала смальтою «Боривітер». Потім маленькі поправочки, чистили, мили обидві роботи. 12 липня Алла Горська нотує: «Розбили шампанське. Випили шипучку. Закінчили».
фрагмент панно «Дерево життя» фото — Іван Станіславський
Менше ніж за два місяці бригада Горської-Зарецького оздобила інтер’єр ресторану «Україна» двома мозаїками, першими в Маріуполі застосувавши смальтовий набір і низку інших матеріалів та технік. Роботи мали експериментальний характер, оскільки митці широко використали нестандартні матеріали: шлакоситал та метал.
В архітектурі «Дерева життя» особливе місце зайняв листовий алюміній, він надав роботі химерної прозорості та сяяння. «Боривітер» містить, навіть фрагменти нержавіючих ложок. Сміливі фактурні сполучення матеріалів, чергування рельєфів та контррельєфів надали зображенням ефект руху, який помічали сучасники.
панно «Дерево життя» (Маріуполь, 2019 р.) фото — Іван Станіславський
«Гілки «Дерева життя» наче гойдались», — пригадує Валентин Константінов
За роботою митців спостерігав місцевий художник-монументаліст Валентин Константінов. У другій половині 1960-х років він був головою худради виробничих майстерень і курував створення усіх монументальних робіт у Маріуполі. У його спогадах, Алла виділялася між усіх, робота захоплювала її повністю. Кожен камінчик вона прискіпливо розглядала перед тим як визначити його місце. Результат був дивовижним: камінці одного кольору давали не тільки відблиски різних відтінків, а й змінювали їх залежно від кута освітлення. Це створювало ефект руху. «Гілки «Дерева життя» гойдались», — пригадує Константінов. На його думку, художня цінність творів бригади Алли Горської була надзвичайно висока.
У ЗАСТІНКАХ
Після загибелі Горської, через ідеологічні причини, «Дерево життя» замурували цеглою. Залишати у всіх на очах роботу відомої дисидентки із зображенням дерева, що символізує вічне життя було неприйнятно. У застінках панно пробуло майже сорок наступних років, поки завдяки ентузіазму дослідниці життя Алли Горської Людмилі Огнєвої не було визволено.
стіна з дзеркалом в ресторані «Україна» за якою знаходилось панно «Дерево життя» (Маріуполь, 1970-х рр.) фото надане Л.Огнєвою
залишати у всіх на очах роботу відомої дисидентки із зображенням дерева, що символізує вічне життя, було неприйнятно
22 липня 2008 року Людмила Огнєва разом з донецьким художником-монументалістом Михайлом Кушніром приїхала до Маріуполя на запрошення власника ресторану «Україна» Миколи Тимченка. Цьому візиту передувало кілька років роботи в архівах та розслідування на місці. Вже мало хто пам’ятав що в ресторані було дві мозаїки, але Огнєва сподівалася що «Дерево» не загинуло. На огляд були запрошені маріупольські монументалісти Валентин Константінов та Лель Кузьминков. У приміщенні ресторану вже почалися ремонтні роботи. Було демонтовано стелю і це давало можливість зазирнути зверху за стіну, яка закривала мозаїку. Так було доведено що «Дерево життя» ще існує.
стіна за якою знаходилось панно «Дерево життя» під час обстеження у липні 2008 року фото надане Л.Огнєвою
У неділю, 13 жовтня 2008 року, стіну, яка майже 40 років затуляла панно, прибрали. Проте, так склалося, що невдовзі ресторан припинив роботу, а приміщення на довгі роки опинилося під замком. Через це дуже небагатьом пощастило побачити роботи бригади Алли Горської на власні очі. Сюжетно позачасові, естетично досконалі та позбавлені будь-яких соцреалістичних концепцій, ці дві роботи бригади Алли Горської були невідомими перлинами маріупольського зібрання монументалістики.
панно «Дерево життя» (Маріуполь, 2019 р.) фото — Іван Станіславський
«ДЕРЕВО ЖИТТЯ» ТА «БОРИВІТЕР» — СЬОГОДЕННЯ
Російське вторгнення завдало Україні безліч незворотних втрат, серед яких — тотальна руйнація матеріальних об’єктів культурно-історичної спадщини. Найболючішою з подібних втрат в Маріуполі, безперечно, є руйнування мозаїк виконаних бригадою на чолі з видатною мисткинею Аллою Горською.
будівля, де були мозаїки, та панно «Дерево життя» у 2022 році
«Дерево життя» та «Боривітер» зазнали ушкоджень під час штурму Маріуполя російськими окупантами в березні-квітні 2022 року. Роботи втратили приблизно 25-30% мозаїчного полотна; у площинах опорних конструкцій утворились наскрізні отвори та тріщини.
Мозаїки були виконані прямим набором на цементну основу, тож пошкодження основи призведе до поступового руйнування панно під впливом атмосферних явищ. На жаль, майже увесь творчий доробок Горської-монументалістки наразі практично втрачено. Мисткиня працювала переважно на сході, більшість її робіт опинилися на окупованих територіях ще 2014 року.
мозаїчне панно «Боривітер» у 2022 році
На цей час відомо лише про дві мозаїки авторства Алли Горської, що збереглися на підконтрольній Україні території.
Стаття «Життя та смерть маріупольських шедеврів Алли Горської» продовжує серію матеріалів про історію найвизначніших маріупольських мозаїк. Війна, на жаль, не дала шансів на виживання багатьом монументальним пам’яткам міста, інші зазнали значних руйнувань, доля деяких лишається невідомою… Одним з головних завдань цієї серії матеріалів є фіксація в інфополі низки фактів, що можуть зникнути з обігу внаслідок фізичного знищення фондів, архівів та колекцій присвячених маріупольському мистецтву.
ПРО МИТЦІВ
АЛЛА ГОРСЬКА (1929-1970)
Художниця, монументалістка, громадська діячка
Закінчила Республіканську середню художню школу ім. Т. Шевченка (1948) у класі В. Бондаренка (золота медаль), та Київський художній інститут у М. Шаронова та С. Григор'єва (1954). Членкиня Спілки художників СРСР (1959), двічі була виключена зі спілки за участь у дисидентському русі (1960-ті рр.). Учасниця республіканських виставок. Виконала у співавторстві низку монументальних мозаїк у містах Київ, Донецьк, Маріуполь та Краснодон (1965–1970), позначених впливами Ганни Собачко-Шостак, українського бароко та мексиканського монументалізму. Розробила ескізи до вистав «Ніж у сонці» за однойменною поемою Івана Драча, «Отак загинув Гуска» Миколи Куліша, «Правда і кривда» Михайла Стельмаха та ін. Одна з організаторів Клубу творчої молоді «Сучасник» (1959–64). Тема боротьби з тоталітаризмом та русифікацією України знайшла втілення у станкових творах, зокрема у вітражі «Т. Шевченко. Мати» (1964, співавт.), за що потрапила під переслідування. Вітраж, змонтований у головному корпусі Київського університету, був розібраний і знищений адміністрацією як «ідейно ворожий». Від 1965 виступала проти масових арештів української інтелігенції; підписала низку заяв і листів-протестів до керівництва КПРС і радянського уряду. Конфлікт з владою скінчився вбивством мисткині за нез’ясованих обставин. Твори художниці перебувають у Національному художньому музеї у Києві, Національному музеї ім. А. Шептицького у Львові, Центральному державному архіві-музеї літератури та мистецтва, Музеї шістдесятництва, одній з найбільших у світі колекцій нонконформізму на теренах СРСР Нортона і Ненсі Додж Ратгерського університету, Музеї Берлінської стіни Чекпоінт Чарлі.
ВІКТОР ЗАРЕЦЬКИЙ (1925-1990)
Живописець, графік, монументаліст, педагог
Закінчив Київський художній інститут (1947—1953), викладав там до 1957 року. Навчався у К. Єлеви, М. Шаронова, С. Григор'єва. Був сталінським та репинським стипендіатом Київського художнього інституту. Член НСХУ (1956). Належав разом із дружиною, Аллою Горською, до відомих діячів руху шістдесятників. Після згортання ліберального курсу та посилення тиску влади заступив у 1963 році Леся Танюка на посаді голови Клубу творчої молоді "Сучасник". Цю ротацію було погоджено з Лесем Танюком. Як учасник війни, член компартії, член Спілки художників він видавався начальству компромісною постаттю. Перше монументальне панно «Індустріалізація» створює у 1958 р. У складі творчих груп, до яких входили Григорій Синиця, Галина Зубченко, Алла Горська, Борис Плаксій та інші художники й архітектори, працює над низкою монументальних проєктів. За один тільки 1967 рік було створено мозаїчні панно «Дерево життя» та «Боривітер» (Маріуполь, кафе «Україна»), «Вітер» (Київ, ресторан «Вітряк») та розписи в інтер’єрах київських ресторанів «Вітряк» і «Полтава» (згодом «Наталка»). Єдина за життя персональна виставка відбулась 1989 року.
ГАЛИНА ЗУБЧЕНКО (1929 - 2000)
Монументалістка, художниця
Першим вчителем малювання у Галини був художник-бойчукіст Охрім Кравченко. Продовжила своє навчання у художній студії при Палаці дитячої творчості у Єлизавети Піскорської — учениці Федора Кричевського та Михайла Бойчука. Закінчила Київський художній інститут (1959) в О. Шовкуненка, М. Іванова, С. Отрощенко, Г. Синиці. Працювала в галузі монументального мистецтва, живопису, кераміки. У співавторстві з С. Отрощенко, А. Горською, В. Зарецьким, Г. Синицею, Г. Пришедько та ін. виконала численні панно у Києві, Донецьку, Маріуполі. Учасниця всеукраїнських виставок (з 1960 р.). Роботи зберігаються у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини, Маріупольському, Кіровоградському, Сімферопольському художніх музеях, Севастопольській картинній галереї, Музеї Івана Гончара, а також художніх галереях і приватних колекціях США, Канади, Аргентини, Японії, Австралії, Тайваню, Німеччини, Хорватії та ін.
БОРИС ПЛАКСІЙ (1937-2012)
живописець, графік, монументаліст, скульптор, філософ
Заслужений художник України (2001), лауреат Шевченківської премії в галузі мистецтва (2007)
Навчався у Дніпропетровському художньому училищі (1957-1960). Значний вплив на творче формування художника справив викладач Яків Калашник, представник прибалтійської мистецької школи. Закінчив Київський художній інститут у К. Трохименка (1960-1965).
Створив більше тисячі робіт різних жанрів і в різному матеріалі, в т.ч. портретів багатьох талановитих, але гнаних системою, письменників, поетів, художників, інтелігентів. В союз художників його так і не прийняли. За антирадянську пропаганду переслідувався і був позбавлений багатьох можливостей творчого розвитку як художник. Персональні виставки: 1987 - Київ; 1991, 1996 - Торонто. Твори зберігаються у Музеї-майстерні І. Кавалерідзе, Чернігівському музеї-заповіднику М. Коцюбинського та інших музейних і приватних зібраннях.
ГРИГОРІЙ ПРИШЕДЬКО (1927 - 1978)
Живописець, монументаліст
Закінчив Дніпропетровське художнє училище (1951) у М. Паніна, Н. Погребняка, Т. Дроздової, Г. Невечеря. Жив і працював у Маріуполі (1952 - 1967), останні роки пройшли у Києві. Брав участь у виконанні ряду мозаїчних панно у Маріуполі: на Будинку зв'язку (1964), на школі № 54 (обидва у співавт. з В. Арнаутовим), в гастрономі «Україна» (1967, у співавт. з Г. Зубченко). З 1967 разом зі своєю дружиною Г.. Зубченко створив низку мозаїчних панно у Києві: на фасаді Палацу спорту АН УРСР (1968-1969), інституті ядерних досліджень АН УРСР (1972 - 1974), інституті кібернетики АН УРСР (1974 - 1976) та ін. Був ініціатором створення в Маріуполі картинної галереї ім. А. Куїнджі на громадських засадах (1962). Учасник республіканських (з 1960), обласних (з 1956) виставок. Персональні: 1959, 1970 - Маріуполь; 1987 - Київ (спільно з Г.А. Зубченко). Роботи зберігаються в Маріупольському художньому музеї, приватних збірках України та за кордоном.
Матеріал: Іван Станіславський
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю [esthète] Газети (Естет Газети) і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
