МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ: ОСІННІЙ ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ

Осінь 2025-го  видалася насиченою для українського мистецтва за кордоном. Наша модерністична спадщина, файбер арт, документальна фотографія пострадянської доби та повернення Київської бієнале після кількарічної паузи — все це лише короткий перелік артподій, що відбуваються у різних містах світу наприкінці року. Про осіннє турне українського мистецтва Європою та США розповідаємо далі.

колаж: Надія Ярощук для [есте́т] газети

ЛОДЗЬ — КРАКІВ — ЛЮБЛІН — ВАРШАВА

Мандрівку розпочнемо  у польському Лодзі, де до лютого 2026 року у Художньому музеї триває виставка “В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х”. В експозиції зібрано близько 70 робіт — це живопис, ескізи, колажі, театральні проєкти. Серед  митців-експонентів — Олександр Богомазов, Василь Єрмілов, Віктор Пальмов, Анатоль Петрицький, Казимир Малевич, Ель Лисицький та багато інших; представлено також твори учнів школи Михайла Бойчука та представників єврейської культурно-просвітницької організації “Культур Ліга”. До експозиції увійшли й роботи художників-емігрантів, які здобули славу за кордоном, — Олександри Екстер, Володимира Баранова-Росіне та Соні Делоне. Назва проєкту, “В епіцентрі бурі…”, перегукується із сьогоденням — українське мистецтво, як і 100 років тому, твориться в епіцентрі війни та історичних потрясінь.

відвідувачі виставки “В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х” роздивляються ескіз розпису конференц-залу Всеукраїнської академії наук у Києві, який 1930 року зробив Казимир Малевич (робота з колекції Національного художнього музею України) фото: HaWa / Muzeum Sztuki w Łodzi

відвідувачка виставки роздивляється 2 частини малярського циклу "Пилярі" Олександра Богомазова (з колекції Національного художнього музею України). На виставці цей триптих вперше експонується повністю; третя частина циклу (не видно на цій світлині, експонується ліворуч) існує у формі ескізу, художник так і не встиг виконати її на полотні фото: Muzeum Sztuki w Łodzi

Прем’єра проєкту “В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х” відбулася у листопаді 2022 року у Національному музеї Тіссен-Борнеміса (Мадрид, Іспанія). Відтоді проєкт вже встиг побувати у Кельні, Брюсселі, Відні, Лондоні та Братиславі.

також читайте: ВИСТАВКА «В ЕПІЦЕНТРІ БУРІ: МОДЕРНІЗМ В УКРАЇНІ 1900-1930» ВІДКРИЛАСЯ У МАДРИДІ

Тим часом у лодзькому Центральному Музеї Текстилю до травня 2026 року триватиме 18-те Міжнародне Триєнале Текстилю, найстаріша й одна з найавторитетніших подій у світі текстильного мистецтва. Цьогорічна тема — “Деконструкція/Реконструкція”, яка осмислює трансформації сучасності, торкаючись питань ідентичності, міграції, пам’яті та ролі жінки у сучасному суспільстві. Від часу свого заснування, у 1970-х роках,  триєнале було чутливим індикатором змін у мистецтві та суспільстві, а сьогодні текстиль знову стає мовою роздумів про глобальні виклики. Цьогоріч на триєнале представлені роботи української мисткині Василини Буряник.

Буряник працює з прозорими нейлоновими тканинами, створюючи багатошарові панно та тривимірні об’єкти у власній техніці. Роботи художниці поєднують інтимність і масштабність текстилю, перетворюючи матеріал на метафору пам’яті, руху та тілесності. На Триєнале у Лодзі мисткиня представляє роботу ""Мої костюми" (для носіння на території Геноциду (1) та поза її межами (2))" (“My Suits” (for wearing on the territory of the Genocide (1) and outside its borders (2)). 

робота Василини Буряник ""Мої костюми" (для носіння на території Геноциду (1) та поза її межами (2))", 2024; зараз експонуються у лодзькому Центральному Музеї Текстилю в межах 18-того Міжнародного Триєнале Текстилю фото 1, 3: Валерія Мальцева; фото 2: Василина Буряник

Крім  “великого” Триєнале у місті також відбувається Молодіжне триєнале текстилю — “YTAT – Łódź 2025”. Цей міжнародний мистецький проєкт, організований Академією образотворчих мистецтв імені Владислава Стшемінського, представляє доробок молодих художників та їхні досягнення у царині файбер арту. У цьогорічній Молодіжній триєнале представлена робота “Спадок” мисткині  Олени Мороховської. Художниця навчається у Львівській національній академії мистецтв, а представлений твір є її дипломною роботою й був створений  як осмислення зв’язку між особистою пам’яттю, родовими традиціями та сучасним художнім висловом. Якраз у час публікації цього матеріалу, стало відомо, що “Спадок” Олени Мороховської здобув приз на конкурсі молодих митців в межах “YTAT – Łódź 2025”. 

робота Олени Мороховської “Спадок” зараз представлена на виставці в межах Молодіжного триєнале текстилю — “YTAT – Łódź 2025” фото: Олена Мороховська

З Лодзі вирушаємо на південь, до Кракова, де у Національному Музеї до березня 2026 триватиме виставка “Львів’янки” (Women of Lviv). Проєкт  зосереджується на історіях жінок у культурному середовищі Львова. Тут представлені і архівні матеріали, і твори сучасних мисткинь, які продовжують діалог зі своїми попередницями. Куратор Андрій Бояров зібрав у межах виставки твори польських, українських, та єврейських художниць міжвоєнної доби та роботи сучасних мисткинь — Ольги Марусин та Олі Гайдаш. Таким чином організатори проєкту прагнуть не лише відновити забуті імена, а й підкреслити жіночу присутність у формуванні культурної ідентичності регіону.

вхідна група виставки “Львів’янки”, що зараз триває у Національному Музеї у Кракові фото: Anna Olchawska 

Виставка також вперше публічно представляє кіноколекцію Софії Яблонської – української письменниці, мандрівниці, фотографки та кінорежисерки міжвоєнного періоду. Вона в 1930-х роках була чи не першою українською жінкою, яка з камерою побувала у найвіддаленіших куточках світу – Марокко, островах Ява, Балі, Таїті, Австралії, Новій Зеландії, Канаді та США. Архівні матеріали були надані Центром міської історії Львова.

фрагмент експозиції виставки “Львів’янки”; проєкт вперше публічно представляє кіноколекцію Софії Яблонської – української письменниці, мандрівниці, фотографки та кінорежисерки міжвоєнного періоду фото: Anna Olchawska 

У Любліні з вересня до листопада триває мандрівний проєкт Voices from Ukraine, що знайомить публіку з новим поколінням українських художників. Учасники працюють із темами війни, травми та відновлення — мистецтво тут стає способом осмислення досвіду, який Україна переживає зараз. На виставці представлені роботи Катерини Алійник, Каті Бучацької, Богдана Бунчака, Василини Буряник, Нікіти Кадана, Жанни Кадирової, Влодка Кауфмана, Kinder Album, Софії Козлової, Яни Кононової, Євгена Коршунова, Павла Ковача, Володимира Кузнєцова, Саші Курмаз, Наталії Лісової, Кристини Мельник, Севілі Наріман-кизи, Данила Павлія, Дениса Панкратова, Андрія Підлісного, Катерини Покори, Антона Саєнка, Каріни Синиці, Олени Субач, Василя Ткаченка (Ляха), Романа Хімея та Яреми Малащука, Даші Чечушкової, (покійного) Давида Чичкана, Сани Шахмурадової-Танської, Микити Шклярука. 

Головну частину проєкту “Voices From Ukraine”, представлену у люблінській галереї Labirynt, розширюють дві паралельні виставки: Voices From Ukraine. Borderlands у BWA Zielona Góra та Voices From Ukraine. Landscapes у BWA Wrocław. Перша досліджує тему кордону, як реальної межі та внутрішнього стану, як образу існування й геополітики. В наративі другої йдеться про слід війни у природі, просторі та спільній ідентичності. Разом ці проєкти створюють багатошарову картину часу й підштовхують до роздумів про те, яким може бути завтра.

фрагмент експозиції виставки Voices from Ukraine у люблінській галереї Labirynt фото: Galeria Labirynt

фрагмент експозиції виставки Voices from Ukraine у люблінській галереї Labirynt фото: Galeria Labirynt

Після кількарічної перерви на мистецьку сцену повертається Київська бієнале, цьогоріч у мандрівному форматі. Через війну, бієнале відбуватиметься не лише в Україні, а й у Варшаві, Антверпені та Лінці.

Головною подією цьогорічної (шостої) Київської бієнале став проєкт “Близький Схід, далекий Захід”. Виставка підготована міжнародною командою кураторів, що дозволяє розширити оптику проєкту. “Близький Схід, далекий Захід” простежує взаємопов’язані історії регіону, який куратори називають умовно “Близькосхідна Європа” — термін, що охоплює Центральну та Східну Європу, пострадянську Центральну Азію та Близький Схід. Експозиція розгорнулася у (нових) виставкових залах варшавського Музею сучасного мистецтва. Тут представлені роботи багатьох митців, для яких війна стала не лише контекстом творення, але й реаліями повсякденного життя. Серед українських митців-учасників — Катерина Алійник, Нікіта Кадан, Дана Кавеліна, Олексій Радинський, Леся Васильченко. Крім того, будуть представлені роботи, випозичені з колекцій установ-членів L’Internationale та сім нових робіт, замовлених спеціально для бієнале та створених за підтримки неприбуткової платформи Ribbon International.

частина колекції українського авангардного мистецтва зі збірки київського Мистецького Арсеналу зараз експонується в межах Київської бієнале у варшавському Музеї сучасного мистецтва фото: Alicja Szulc / Muzeum Sztuki Nowoczesnej w Warszawie

Також в межах Київської бієнале у варшавському Музеї сучасного мистецтва можна оглянути “платинову колекцію” українського авангардного мистецтва зі збірки київського Мистецького Арсеналу, яка перебуває тут на зберіганні.

також читайте: ЛИСТИ, ЛЕГЕНДИ Й АВАНГАРД. 7 КНИЖКОВИХ НОВИНОК ПРО УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО

КОПЕНГАГЕН

Далі наш маршрут прямує на північ, до Копенгагена, де в Ukraine House in Denmark  відкрилася виставка “Uncurtained: українське мистецтво в данських колекціях 1989–2023”. Проєкт презентує твори 28 українських митців, які відображають понад три десятиліття культурного діалогу між Україною та Данією, й акцентує увагу глядача на тому, що українське мистецтво давно стало частиною європейських музейних колекцій, хоча про це відомо небагато.

Проєкт простежує, як мистецтво відображало ключові геополітичні злами — від падіння “залізної завіси” до сьогоднішньої війни — і водночас показує, що культурний діалог України й Данії розвивався задовго до нинішньої політичної солідарності. В експозиції зокрема представлені роботи Павла Макова, митця який ще з 1990-х років співпрацював із данською майстернею Fyns Grafiske Værksted.

фрагмент експозиції виставки “Uncurtained: українське мистецтво в данських колекціях 1989–2023” в Ukraine House in Denmark фото: Ukraine House in Denmark

Важливе місце в експозиції данської виставки займають й роботи Сергія Святченко. Митець  переїхав до Данії у 1990-му й став впливовою фігурою місцевої артсцени. В межах експозиції до Макова та Святченко приєднується Олексій Іскос, харків’янин, який зробив кар’єру у Копенгагені як дизайнер провідних данських брендів. На виставці представлені твори й інших відомих митців різних поколінь: Олега Тістола, Юрія Лейдермана, Марини Скугарєвої, Kinder Album, Марії Куліковської, Julie Poly, Євгена Нікіфорова, Янiни Миронової та багатьох  інших. Від живопису й скульптури до VR-інсталяцій — експозиція пропонує спробу панорамного погляду на сучасне українське мистецтво, підкреслюючи його багатоголосся й невіддільне місце у європейському культурному контексті.

ПАРИЖ

З нагоди паризького Art Basel французька галерея Poggi цієї осені організовує одразу 4 виставки присвячені українським митцям. Зокрема до 20 грудня в основному експозиційному просторі Galrie Poggi триває виставка робіт Нікіти Кадана та Данила Галкіна. Куратор проєкту — Бйорн Гельдхоф, артдиректор Пінчук Арт Центру. 

Нікіта Кадан у своїй творчості  досліджує  спадок радянського минулого та його зв’язок із посткомуністичними й сучасними соціально-політичними процесами. Знаний як інтерпретатор історичних зламів, митець став одним із  найгучніших голосів українського сучасного мистецтва після повномасштабного вторгнення. Кадан — учасник групи R.E.P. та кураторського об’єднання “Худрада”. Він працює з інсталяцією, живописом, графікою та публічними просторами, часто у співпраці з архітекторами, правозахисниками й соціологами. Данило Галкін — український художник і куратор, який працює з громадськими просторами через просторові інсталяції, хепенінги та site-specific art. Його твори були представлені на персональних та групових виставках у Південній Кореї, Берліні, Лондоні, Братиславі, Празі та Києві. Мистецький доробок Галкіна отримав багато нагород та відзнак, зокрема Гран-прі MUXI у 2011 році та Третю спеціальну премію PinchukArtCentre 2013 року.

одна з 4-х виставок, присвячених українським митцям і організованих Galerie Poggi з нагоди Art Basel Paris 2025, експонується на стенді (H15) галереї; цей проєкт реалізований спільно з українською Voloshyn Gallery фото: Galerie Poggi

Тим часом на іншій локації, у шоурумі галереї (розташованому одразу позаду Центра Помпіду), до 22 листопада триває перша у Франції виставка українського творчого дуету Яреми Малащука та Романа Хімея. Експонована тут робота “Repetitions” присвячена темам колективних ритуалів та ідентичності. Фільми Малащука та Хімея завжди поєднують естетику документа та поетичний погляд, що робить їх одними з найцікавіших явищ українського відеоарту сьогодні. Цікава деталь — наратив експозиції починається рисунками Казимира Малевича “Відчуття ув’язненої людини” (1930-31 рр.) з неназваної колекції.  

рисунки Казимира Малевича “Відчуття ув’язненої людини” (1930-31 рр.) в експозиції виставки “Repetitions” Яреми Малащука та Романа Хімея у шоурумі Galrie Poggi фото: Galrie Poggi

Іншу відеоінсталяцію митців, яка має назву “Ви не маєте цього бачити”, експонують з 20 по 26 жовтня у паризькій каплиці Святого Людовика Сальпетрієра (в межах програми OFFSCREEN x Art Basel Paris). “Ви не маєте цього бачити” ставить питання: чи має глядач бачити жорстокість війни? Тут автори працюють з образом забороненого, намагаючись переосмислити кордони між документуванням і естетизацією насильства. Ця робота привернула увагу шанувальників сучасного мистецтва ще під час 60-ї Венеційської бієнале 2024 року, де відеоінсталяція експонувалася в межах проєкту “З України: Сміливі мріяти”, представленого Пінчук Арт Центром та Фондом Віктора Пінчука. 

відеоінсталяція “Ви не маєте цього бачити” ("You shouldn't have to see this") Яреми Малащука та Романа Хімея в межах програми OFFSCREEN x Art Basel Paris, експозиція розгорнута у паризькій каплиці Святого Людовика Сальпетрієра фото: Galerie Poggi

Нині Ярема Малащук та Роман Хімей готуються до соло-виставки у мадридському Національному музеї Тіссен-Борнеміса, яка анонсована на 2026 рік. 

також читайте: ПОМІТНА І НЕОЧЕВИДНА, УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ НА 60-Й ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ 

НЬЮ-ЙОРК

З Парижа наш маршрут прямує через Атлантику до Нью-Йорка. Тут в Українському музеї до січня триває проєкт “Вінок: століття українських жінок за океаном”. Озираючись на еволюцію української феміністичної традиції, ця виставка відзначає 100-річчя створення Союзу Українок Америки (СУА). Назва проєкту відсилає до знакового феміністичного альманаху “Перший вінок”, який 1887 року об’єднав жінок з українських територій, що на той час перебували під владою Австро-Угорської та Російської імперій. Багато художниць, представлених на нью-йоркській виставці, свого часу публікувалися в журналі СУА “Наше життя”. Частина артефактів в експозиції належать до колекції СУА зібраної в 1930-х роках, що стала основою для Українського Музею в Нью-Йорку. Твори Галини Мазепи та Лідії Боднар-Балагутрак відсилають до перших благодійних заходів СУА, зокрема допомогу постраждалим від повеней в Карпатах 1927 року. Натюрморти Ірини Гомотюк-Зелик та Христі Оленської нагадують про десятиліття роботи членкинь організації для висвітлення трагедії Голодомору. Картини Олени Кульчицької, Алли Йогансен, Софії Зарицької, Аркадії Оленської-Петришин представлені разом з архівним листуванням з жінками-дисидентками та дружинами політичних в’язнів в Україні за радянських часів. 

Також можна сказати, що Український музей у Нью-Йорку цієї осені прийняв естафету проєктів про митця Бориса Михайлова “з рук” харківського Єрмілов Центру (велика виставка “Парне катання: Борис Михайлов і Вольфґанґ Тільманс” тривала у Єрмілов Центрі впродовж п’яти місяців і закінчилася вкінці вересня). 

фрагмент експозиції нью-йоркської ретроспективи Бориса Михайлова в Українському музеї фото: Український музей в Нью-Йорку

Ретроспективу Михайлова у Нью-Йорку можна буде подивитися до січня 2026 року. Михайлов — класик Харківської школи фотографії, відомий хронікер радянського й пострадянського життя та унікальних моментів суспільних змін. Серед знакових його робіт — “Червона серія” (1965—1978), де червоний колір, символ радянської лояльності, поставав надокучливим і відразливим, підкреслюючи штучність та симуляцію радянського ентузіазму; серія “Я — не я” (1992), яка збурила скандал у Харкові через оголені автопортрети; серія “Історія хвороби” (1997—1998), представляла безхатченків як символ соціального занепаду. Останній масштабний диптих Михайлова “Спокуса смерті” (2019) зіставляє минуле й сучасність, рефлексуючи над життям і смертю. За нього митець у 2021 році отримав Шевченківську премію.

ЛОНДОН

У жовтні ще одна ретроспектива Михайлова, до слова, перша британська, відкрилася у Лондоні. Тут The Photographers’ Gallery представляє проєкт “Український щоденник”, до експозиції потрапило близько 20 знакових серій митця — від його ранніх робіт до недавніх проєктів. Виставка триватиме до лютого 2026 року. 

робота Бориса Михайлова з серії "Соцарт", 1982-83 рр. зараз в експозиції виставки "Український щоденник" у лондонській The Photographers’ Gallery фото: Boris and Vita Mikhailov / VG Bild-Kunst, Bonn / The Photographers’ Gallery

Взимку, цілком закономірно, на міжнародній артсцені настане тимчасове затишшя, адже усім потрібно видихнути та трохи перепочити перед новим мистецьким сезоном 2026 року, а там на горизонті вже майорять численні події 61-ї Венеційської бієнале, відкриття нових музеїв та інституцій. Але усе це — вже предмет для нашого наступного, весняного, путівника виставками українського мистецтва у світі.  

також читайте: ТАТЛІН ТА МАЛЕВИЧ — УКРАЇНСЬКИЙ МУЗЕЙ У НЬЮ-ЙОРКУ ПОДІЛИВСЯ ВИСТАВКОВИМИ ПЛАНАМИ

Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest

Матеріал: Людмила Шкурак

Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа