Три роки тому, восени 2020, ми записували інтерв'ю з Богданом Мисюгою, мистецтвознавцем та куратором, у виставкових залах новоствореного Музею модернізму*, коли на стінах артпростору ще досихала фарба. Говорили про кураторську візію проєкту та задуми для майбутньої експозиції. На початку зими 2023 року у мене — дежавю, адже знову записуємо розмову з Богданом і знову про новий мистецький простір. Характерного аромату фарби навколо, щоправда, вже немає, але говоримо все про те ж — концепцію нового проєкту, плани на експозицію та до чого готуватися відвідувачам, йдучи на зустріч з мистецтвом цього разу. 11 ГРУДНЯ Богдан Мисюга, артдиректор Центру Інтелектуального Мистецтва "Меркурій" фото — Дар'я Мазурик Після створення і запуску Музею модернізму, Ви, у певний момент, відійшли від цього проєкту. І зараз ми вже будемо з Вами говорити про наступний проєкт, над яким ви працюєте. Що це буде, ще один музей? Богдан Мисюга: Не зовсім. Я дуже не хочу створювати простір подібний до Музею Модернізму, який, вважаю, свого часу вийшов вдалим та цінним музейним продуктом. Я не хочу, щоб музеї, зокрема й той новий проєкт, про який ми говоримо сьогодні, між собою конкурували. Хочеться, аби вони доповнювали один одного, а не змагалися; добре було б, якби вони стали такими собі пазлами, які складаються у цілісну картину, що репрезентуватиме українське мистецтво. у виставковому просторі ЦІМ тривають ремонтні роботи, його планують відкрити на початку 2024 року фото — Дар'я Мазурик Зараз наша команда працює над проєктом, що називається Центр Інтелектуального Мистецтва Меркурій (ЦІМ). Прагнемо, аби представлене у новому артпросторі мистецтво зруйнувало багато стереотипів. Зрештою, як свого часу, це зробив Музей Модернізму. Адже він зруйнував стереотипи про мистецтво України 1950-х-1980-х років. Тоді через експозицію вдалося показати глядачу паралельні процеси, що відбувалися у мистецтві тих часів, і що нонконформістські процеси були набагато цікавішими, ніж те, що відбувалося з офіційним мистецтвом. у виставковому просторі ЦІМ тривають ремонтні роботи, його планують відкрити на початку 2024 року фото — Дар'я Мазурик Тобто ЦІМ — це буде фізичний простір, який можна відвідати? Б. М.: Так, це буде нова локація у середмісті Львова. Виставкова площа у нас — приблизно 1000 квадратних метрів. Ми відкриємося великою ретроспективою інтелектуального мистецтва. Експозиція буде поділена на 5 часових відтинків, відповідно, й виставковий простір матиме 5 різних компонентів. А який історичний період охоплюватимуть ці 5 часових відтинків? Б. М.: Експозиція охоплюватиме мистецтво від початку 20 століття й до сьогодні. Але, порівняно з Музеєм Модернізму, у ЦІМ вже буде більше постмодернізму. Поділитеся іменами кількох митців, чиї роботи можна буде побачити на першому вернісажі ЦІМу? Б. М.: Звісно, назву кілька для реклами, так би мовити. На вернісажі можна буде побачити, наприклад, роботи Анатоля Степаненка, Микола Трегуба, Романа Жука, Петра Старуха, Олекси Фурдіяка, Михайла Барабаша. "Австралійська генеза" (1989), Анатоль Степаненко, робота з колекції ЦІМ "Всевидяче око нескінченності" (1990), Федір Тетянич, робота з колекції ЦІМ Коли ЦІМ розпочне свою роботу? Б. М.: Фізичний простір, гадаю, — десь на початку 2024. Але сам проєкт функціонує вже близько трьох місяців. Бо ж ЦІМ — не лише виставковий простір. Ми займаємося розробкою сайту. Команда щодня працює над якісним контентом, аби цей сайт наповнювати. Там буде зібрана інформація про близько 40 художників, з якими ми співпрацюємо. Також у нас вже є сторінки у соцмережах. Їхня мета — підготувати нашу майбутню аудиторію до того, що чекатиме їх у виставкових залах. Ми запустили Youtube-канал. Він побудований за принципом креативної самоосвіти. У соцмережах ми надаємо багато навчального контенту. Він — безоплатний. Це ми будемо робити, як мінімум, впродовж трьох місяців, до відкриття фізичного простору. До моменту вернісажу, уся наша потенційна аудиторія має знати, що ж таке це інтелектуальне мистецтво. сторінка ЦІМ у Facebook Чи не боїтеся, що ось це словосполучення “інтелектуальне мистецтво” може якось відлякувати вашу потенційну аудиторію? Дехто подумає, що вони й звичайне мистецтво не завжди розуміють, то нема чого йти дивитися на мистецтво інтелектуальне. Б. М.: Зовсім не боюся й одразу хочу пояснити, що “інтелект” у перекладі з давньогрецької — це “розуміння”. “Інтелектуальне мистецтво” — не якийсь там вид мистецтва, який “мудріший” від інших видів. Це — мистецтво, яке комунікує з глядачем. А ЦІМ — це артцентр, де глядач цю комунікацію почне розуміти. Цінність нашого проєкту — не в експонуванні гучних прізвищ чи відкритті імен поки невідомих, а у тому, що ми пропонуємо нашим гостям смисли та сенси. Наше гасло — “мистецтво візуалізує світогляд”. Або можна ще лаконічніше — “мистецтво — це світогляд”. “Інтелектуальне мистецтво” — не якийсь там вид мистецтва, який “мудріший” від інших видів. Це — мистецтво, яке комунікує з глядачем "Цвинтар ілюзій" (1978), Микола Трегуб (фото 1), "Бузковий сад" (1980), Микола Трегуб (фото 2) роботи з колекції ЦІМ Як би ви описали портрет вашого потенційного гостя? Це будуть мистецтвознавці, шанувальники мистецтва чи у ЦІМ буде цікаво й людям, які просто люблять виставити в інстаграмі естетичні фото з останньої виставки, яку відвідали? Б. М.: Працюємо на максимально широку аудиторію. Коли ми готувалися до запуску проєкту, то у декого з колег були сумніви, а чи потрібні нам майданчики у стількох соціальних мережах? Можливо, краще обрати один чи два канали зв’язку? Але ми точно знали, що хочемо залучити якомога більше різних соціальних груп, а з одним-двома каналами вибірка аудиторії була б досить вузькою. Ми чекаємо не лише експертів артсфери, звісно, ці люди нас знайдуть і будуть нашою аудиторією, але захопити хочеться все ж ширші маси, які “живуть” й в інстаграмі, й в українськомовному сегменті Youtube, який зараз стрімко набирає обертів. Портрет аудиторії ЦІМ у такому випадку виглядає досить строкато. Чи буде зрозумілим ваш продукт людям, які з мистецтвом поки що на “Ви”? Б. М.: Все залежить від того, як повести розмову. Наприклад, ми зараз живемо у парадигмі, коли завершується метамодерн. Метамодерн багатьом українцям може бути абсолютно незрозумілим терміном. Але коли я скажу замість “метамодерн” — “мистецтво дієвих інтелектуалів”, то вже стає трохи зрозуміліше. От це й буде наша термінологія. Ми хочемо дати аудиторії ще одну мову — мову мистецтва, яка також допомагає у комунікації. Ви ж пам’ятаєте, як на початку повномасштабного вторгнення з’являлося багато гострих, актуальних мистецьких меседжів про війну у форматах фотографії, плаката. Тобто мистецтво було в авангарді комунікаційної кампанії України зі світом. Насправді є дуже багато аргументів на підтвердження того, що мова мистецтва — швидкий та ефективний спосіб взаємодії. Про загальнолюдські цінності легше комунікувати мовою мистецтва, ніж звичною нам вербальною мовою. Богдан Мисюга, артдиректор Центру Інтелектуального Мистецтва "Меркурій" фото — Дар'я Мазурик Як фінансується цей проєкт, це грантова підтримка чи якісь приватні інвестиції? Б. М.: У нас з колегами на старті було розуміння того, що з ЦІМ ми не хочемо йти по умовному “грантовому” сценарію. Це такий сценарій, коли у проєкт вкладається багато праці, він запускається, а потім про нього усі забувають, бо робота команди припиняється рівно тоді, коли вичерпується бюджет проєкту. Ми орієнтуємося на створення успішної комерційної моделі. Не знаю, чи ставили вам вже це запитання, але, впевнена, ви його будете чути не раз: чи під час війни потрібне створення нового мистецького центру? Чи це зараз на часі? Б. М.: Моя відповідь буде — так, на часі. Зараз існує проблема з мотивацією молоді для захисту України. Наш центр буде допомагати розвивати цю мотивацію. Наша ціль — формування українського громадянського суспільства, суспільства свідомих вільних людей. Побутує думка, що формування громадянського суспільства — справа держави, державних установ, журналістів врешті-решт. Я переконаний, що вагомий внесок можуть і мають у цьому робити приватні інституції на кшталт ЦІМ. Особливо у час, коли в Україні йде війна й державним мистецьким інституціям є чим зайнятися, зокрема збереженням своїх збірок, і через це їхня робота з аудиторією, я б не сказав, що провалена, але вона трохи “просідає”. Ми в ЦІМ можемо і будемо з цим (формуванням громадянського суспільства - ред.) допомагати. Ви казали про успішну комерційну модель проєкту. Кошти від продажу квитків на виставки та від реалізації мерчу навряд чи зможуть забезпечити комерційний успіх, а як же тоді це буде працювати? Б. М.: Так, розумію, це може виглядати як утопія, бо, ймовірно, жодного окупного, комерційно успішного музею в Україні немає. Але такі приклади є у світі. І там це відбувається завдяки креативу і новим методикам, які використовують інституції. Це ми й будемо випробовувати у ЦІМ. Нас цікавить креативна музеологія. Ми проти дистанції між глядачем та експонатом. Класичний музей, на жаль, як би ми не намагалися його реставрувати, відновлювати, перезапускати, не позбудеться цієї дистанції. Глядачам все одно не можна буде торкатися ні до чого, там далі буде купа вчених рад, які зупиняють креативну музеологію і ставлять інституцію у певні рамки. У нас не буде цих рамок. Ми хочемо, аби наші відвідувачі почували себе максимально комфортно, спілкуючись з мистецтвом. Ми готові їм все для цього дати. І ще про комерційну складову… Якщо ви запитаєте у будь-якого експерта ринку в Україні, а їх у нас не так вже й багато: який ринок мистецтва більший — аукційний чи дилерський, вони всі вам скажуть, що — дилерський (приватні продажі). Звідси не тяжко зробити висновок, що приблизно 70% — це тіньові продажі. От і відповідь на питання, де дістати гроші для українського війська, для дронів. Ми хочемо вивести ринок українського мистецтва з тіні. Після відкриття, у ЦІМ відбуватимуться аукціони інтелектуального мистецтва. Мої колеги вже аналізують західний артринок, бо ми хочемо заходити й на закордонні аукціони. Ми вже активно спілкуємось з їхніми експертами. "Метелик" (1991), Петро Старух (фото 1), "Дикунка" (1989), Роман Жук (фото 2) роботи з колекції ЦІМ Отже, до й без того амбітних планів ЦІМ, додається ще й вихід на міжнародну аудиторію? Б. М.: Так, ми рухаємося одразу кількома стежками у різних напрямах, серед яких й закордонний. Це важко, але ми не покладаємо рук. Для мене це, наприклад, цікавіше, ніж сидіти на якійсь умовній методичній раді. Я вірю, що наш новий якісний продукт, буде мати попит. * — Музей модернізму, що став частиною великої музейної родини Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького, відчинив двері для відвідувачів весною 2021 року. Інтерв'ю з Богданом Мисюгою про концепцію експозиції Музею модернізму вийшло друком у #8/2020 "Естет Газети". також читайте: ПО БУКОВИНСЬКІ ІКОНИ НА КОВБОЙСЬКОМУ ПОЇЗДІ: КОЛЕКЦІОНЕР АНДРІЙ ЦИБКО ПРО СВОЮ УНІКАЛЬНУ ЗБІРКУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Виставка, що розповідає про життя та малярство Марії Примаченко зараз триває у Кіото. Експозиція розташована у приміщенні мерії японського міста та триватиме до 28 грудня, повідомили у Посольстві України в Японії. 21 ГРУДНЯ фрагмент афіші виставки "Український світ Марії Примаченко" в Кіото фото — Посольство України в Японії Виставка "Український світ Марії Примаченко" стала частиною програми днів Києва в японському місті Кіото. "В межах цього проєкту представлені репродукції картин Марії Примаченко з колекції Національного музею декоративного мистецтва України. Подібні виставки (з репродукціями картин) вже відбувалися у різних країнах та містах, приміром, у німецькому Дюссельдорфі", – розповіли нашому виданню у Національному музеї декоративного мистецтва України Серед представлених репродукцій – картини різного періоду творчості Марії Оксентіївни: "Слава України", "Павич та хміль", "Крилатий кінь", "Калиновий берег", "Бичок", "Галочка літає свого хазяїна шукає" та інші. українська делегація на виставці "Український світ Марії Примаченко" в Кіото (фото 1), експозиція виставки у приміщенні мерії міста Кіото (фото 2), фото — Національний музей декоративного мистецтва України фрагмент з матеріалів виставки "Український світ Марії Примаченко" в Кіото фото — Посольство України в Японії Раніше ми писали про першу масштабну експозицію доробку Примаченко у США — виставку “Марія Примаченко: слава Україні” у нью-йоркському The Ukrainian Museum (Українському музеї). Тоді у виставковому просторі зібрали близько 100 творів художниці. Також влітку цього року картини Марії Оксентіївни вперше показали у Британії. На виставці у лондонській Saatchi Gallery представили 23 роботи художниці зі збірки її родини. Нагадаємо, що впродовж 2022-2023 років виставки творів Марії Примаченко з успіхом відбувалися в Україні та світі. Весною 2022 на Венеційській бієнале відвідувачі юрмилися біля “Древнього вовка” та “Ведмедів-боксерів” Марії Примаченко, які для спеціального проєкту “Це — Україна: захищаючи свободу” ("This is Ukraine: Defending Freedom") передав Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького. До слова, саме Національний музей у Львові влітку 2022, за кілька місяців після повномасштабного вторгнення, ризикнув презентувати у своїх забарикадованих стінах масштабний проєкт “Марія Примаченко. Дарую Україні”. Тоді у п'яти виставкових залах глядачам представили близько 100 робіт української мисткині з приватної колекції. також читайте: ГРОМАДА НА КИЇВЩИНІ ЗБИРАЄ КОШТИ НА ВІДБУДОВУ ЗРУЙНОВАНОГО РОСІЯНАМИ ІВАНКІВСЬКОГО МУЗЕЮ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

(ЦЕЙ МАТЕРІАЛ ВИЙШОВ ДРУКОМ У #7/2020 [ЕСТÈТ] ГАЗЕТИ) Після 144 років будівельних робіт, chef-d’œuvre Антоніо Ґауді майже завершено. По закінченню спорудження центрального елемента фасаду, вежі Ісуса, собор уже став найвищою церквою у світі, втім, будівництво триває. 16 ЧЕРВНЯ, 21:00 (2026 року було завершене будівництво останньої, 18-ї, вежі храму. 10 червня її освятив Папа Римський. Втім до повного втілення задуму Антоніо Гауді ще далеко: залишилося завершити фасад, побудувати сходи й облаштувати парк, що вимагає кардинальних урбаністичних змін). фасад Страстей Саґрада Фаміліа зблизька Фото: Sagrada Familia Як би дивно це не звучало, але відомий на увесь світ будівельний майданчик біля площі Ґауді (Plaça de Gaudí) було легалізовано лише влітку 2019 року. Про те, що дозволи на будівництво собору ніхто не перевіряв ще з 1885 року, міська влада Барселони спохватилася лише 2016 року. Після перемовин між муніципалітетом і Церквою, які тривали майже 2 роки, було вирішено, що місто дасть “зелене світло” подальшому будівництву після того, як Церква сплатить 36 мільйонів Євро податків (дійсно, з 1885 року сума набігла немала). Ці кошти мер Барселони Ада Коло пообіцяла скерувати на розвиток транспортної інфраструктури міста і благоустрій території навколо собору, про це вона оголосила у червні 2016 року, коли урочисто підписувала дозвіл на подальше будівництво. Після 144 років спорадичних будівельних робіт, шедевр Антоніо Ґауді — майже завершено. “Для собору 100 років будівництва — не так вже й довго — каже Ерік Русіньйол Камбрай, один з головних архітекторів проєкту. — Ґауді знав, що йому не судилося побачити шедевр усього свого життя завершеним. Він спокійно до цього ставився. Для нас дуже важливо завершити собор так, щоб його фінальний вигляд не зрадив мрій і сподівань великого Ґауді”. Думки учасників будівельної команди щодо зовнішнього вигляду споруди різняться, але одностайні вони в одному — необхідності нарешті довести роботу над цією історичною будівлею до кінця. “Це мрія нашої нації, — каже Русіньйол Камбрай. — Ми працюємо над завершенням об’єкта, який репрезентує наше місто і нашу країну”. Саґрада Фаміліа височіє над будівлями Барселони Фото: Sagrada Familia Якщо приїхати до Саґрада Фаміліа у розпал туристичного сезону, то все, що відбувається всередині і навколо собору, нагадує велетенський вулик: щодня сюди приходить близько 12,000 туристів та понад 300 будівельників, архітекторів та ремісників, які працюють на будівництві. І поки експерти сперечаються, чи буде собор виглядати достатньо автентично після завершення будівництва, місцеві мешканці вже готуються до ще більшої навали туристів. Щороку собор відвідує близько 4,5 мільйонів людей. Цей потік приносить базиліці понад 50 мільйонів Євро щорічно. За ці кошти й фінансується будівництво собору, закінчити яке планують 2026 року (якраз до сторіччя з дня смерті Антоніо Ґауді). також читайте: УРЯД ІСПАНІЇ ВІДМОВИВСЯ ВІДПРАВИТИ “ГЕРНІКУ” ПІКАССО В МУЗЕЙ БІЛЬБАО Хто працює над проєктом? Альберт Портолес, директор студії 3D моделювання, працює на об’єкті вже 33 роки. Він очолює групу реставраторів, які відновлюють пошкоджені архітектурні елементи базиліки та створюють нові, відповідно до задуму Ґауді. Останнє ускладнюється тим, що під час громадянської війни в Іспанії анархісти вдерлися до майстерні Ґауді і спалили його креслення та ескізи. Десятиліття по тому з підвалів студії підняли близько 8200 обгорілих, але частково вцілілих, фрагментів. За допомогою сканерів вчені намагаються відновити інформацію з цих частин, щоб мати змогу на її основі створити архітектурні 3D моделі елементів будівлі у такому вигляді, як це задумував Ґауді. Поєднуючи спеціальні аеронавігаційні комп’ютерні програми та технології доповненої реальності, команда науковців створила 3D макет кінцевого зовнішнього вигляду собору. За їхніми словами, він максимально наближений до оригінального задуму великого архітектора. підйомні крани над Саґрада Фаміліа фото: Sagrada Familia “Багато моїх колег кажуть, що добудувати собор таким, яким його уявляв маестро Ґауді, — неможливо, бо немає достатньо вихідних даних, але моя команда знає, що ми його добудуємо і це буде неймовірне видовище”, – каже Портолес. Частина будівельних робіт відбувається далеко за межами собору, в маленькому містечку Галера, що розташоване приблизно за годину їзди від Барселони. Тут, на території колишньої лісопильні, десятки майстрів щоденно працюють над створенням окремих елементів конструкції — різьблять їх з дерева та каменю, виплавляють з металу. Виконувати такі роботи в центрі міста неможливо з огляду на правила безпеки, тому виробництво винесли за межі Барселони. Потім вже готові елементи транспортують до собору і, підіймаючи кранами, складають на конструкцію собору, як цеглинки “Тетріс”. Скульптурний ансамбль Жузепа Марії Субіракса на фасаді Страстей Саґрада Фаміліа фото: Sagrada Familia “У нас тут щось на зразок лабораторії просто неба”, — розповідає Джозеф Валіеллас, керівник будівельного майданчика в Галері. Шляхом спроб і помилок майстри створюють масивні сегменти веж Саґрада Фаміліа. Звичайно, часи, коли Антоніо Ґауді підіймав на мотузках віслюків та кіз високо над землею, щоб якомога точніше відтворити їхній вигляд на барельєфах фасаду, минули, але все ж не усі вигадки архітектора піддаються сучасним технологіям. “Багато частин нам не вдалося створити з першої спроби. Ми залучали не лише новітні технології, але й вміння та знання місцевих ремісників, які передавалися у їхніх сім’ях з покоління у покоління. Інакше б у нас нічого не вийшло. Ця церква завжди була символом інноваційних підходів і нестандартних рішень, наша робота сьогодні — яскраве цьому підтвердження”, — каже Валіеллас. інтер'єр Саґрада Фаміліа фото: Sagrada Familia також читайте: ЦЕНТР ПОМПІДУ ВІДКРИВАЄ ФІЛІЮ У СЕУЛІ (Не)визнання шедевру Підтримку та національну любов Ґауді отримав не відразу. За життя його архітектуру не розуміли та не цінували, а частиною регіональної самоідентичності вона стала вже після смерті архітектора. Та й смерть генія каталонської архітектури виявилася якоюсь безглуздою : після того, як його збив трамвай, ніхто не надав вчасної медичної допомоги, бо очевидці думали, що на дорозі лежить волоцюга. Напевне, щоб загладити провину перед Ґауді, 1992 року його краяни ініціювали кампанію з канонізації архітектора. Процес триває досі. Запрошений скульптор Хав’єр Медіна створює чотири 12-метрові скульптури (бика, орла, лева та ангела), які прикрашатимуть вежу Ісуса. Його роботи доволі сміливі та ексцентричні, принаймні так про них відгукуються іспанські арткритики, що стежать за проєктом будівництва. 12-метрова скульптура голови бика авторства Хав’єра Медіни фото: Sagrada Familia “Каталонський дух — це завжди низка найнепередбачуваніших експериментів”, — каже Медіна. На його думку, зараз споруда нагадує “луна-парк”, адже робота над її завершенням — це суміш здогадок щодо того, як Ґауді хотів би, щоб виглядав собор, і старань та бачень всіх, хто працює над проєктом. Але це зовсім не бентежить скульптора, як і не бентежать його ті хвилі нищівної критики, що час від часу накривають митців, які працюють над цим проєктом. Так, наприклад, роботи скульптора Джозефа Марії Субіракса на порталі Страстей Господніх були не просто розкритиковані, а спричинили масові протести у Барселоні 1990 року. Не завдяки, а всупереч 1953 року архітектори Ле Корбюзьє, Вальтер Ґропіус і Міс ван дер Рое підписали маніфест з вимогою залишити Саґрада Фаміліа недобудованою. 2008 року було оприлюднено ще одну петицію, ініційовану іспанською інтеліґенцією, з закликом про припинення будівництва, мовляв, результат виходить дуже сумнівної якості. Але попри весь гнів і ненависть, що впродовж десятиліть розгорталися на Plaça de Gaudí, зараз роботи над завершенням храму тривають і, якщо вірити архітекторам та будівельникам, близяться до свого логічного завершення. Освячення вежі Діви Марії фото: Sagrada Familia Звичайно, будівництво собору такого масштабу — довгостроковий проєкт для будь-якого міста, але для каталонців спорудження Саґрада Фаміліа Ґауді вже давно вийшло за межі будівництва чергової сакральної споруди, цей багаторічний процес з усіма його перепонами, суперечками та скандалами став своєрідною одою їхній національній гордості й наполегливості. Сьогодні La Sagrada Familia викликає у своїх глядачів найрізноманітніші відчуття, думки та враження, а часом і гостру полеміку, тобто все те, що відбувається з людьми, коли вони бачать непересічний твір мистецтва. “Собор як витвір мистецтва”, напевне, саме таким і хотів бачити своє творіння Антоніо Ґауді після завершення його будівництва, і якщо так, то йому це однозначно вдалося. також читайте: “МОНА ЛІЗА” ПЕРЕЇЖДЖАЄ: ЛУВР ГОТУЄТЬСЯ ДО МАСШТАБНОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У неділю, 14 червня, російські війська завдали удару безпілотником по Харківському художньому музею. Внаслідок атаки будівля зазнала руйнувань, а на її даху та горищі спалахнула пожежа. 15 ЧЕРВНЯ, 16:40 16.06.2026 (14:30) доповнено інформацією про першу оцінку наслідків атаки на Музей та коментарями очільниці інституції Валентини Мизгіної та заступника директора Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації Олександра Костіна пожежа внаслідок удару ворожого безпілотника по Харківському художньому музею фото: Іван Вербицький / Міністерство культури України Про це повідомив очільник Харківської ОВА Олег Синєгубов, інформацію також підтвердив міський голова Харкова Ігор Терехов. Наслідки для колекції та масштаби руйнувань Історична будівля музею, яка є пам’яткою архітектури місцевого значення та була зведена на початку XX століття за проєктом Олексія Бекетова, зазнала значних пошкоджень. Вогонь пошкодив або знищив частину музейних предметів, повідомила Міністерка культури України Тетяна Бережна та зазначила, що наразі фахівці все ще працюють над встановленням точного масштабу втрат. понівечена внаслідок удару ворожого безпілотника будівля Харківського художнього музею фото: Олег Синєгубов / Харківська обласна військова адміністрація Мер Харкова Ігор Терехов, який перебував на місці події, зазначив, що ситуація ускладнювалася загрозою обвалу конструкцій будівлі. Крім того, під час ліквідації пожежі вода потрапила до експозиційних залів. У результаті атаки також постраждали частина музейної колекції, яка залишалася в будівлі, твори графіки з приватних зібрань та предмети сучасного мистецтва, які перебували в музеї на тимчасовому зберіганні. колекція Харківського художнього музею, який постраждав унаслідок атаки 14 червня фото: Харківська обласна військова адміністрація Водночас перший заступник Міністра культури України Іван Вербицький підтвердив, що найцінніші експонати музею вдалося убезпечити ще на початку повномасштабної війни. Евакуація вцілілих фондів Попри небезпеку, на місці влучання розгорнулася спільна рятувальна операція. Як видно з відеокадрів з місця подій, до порятунку культурних цінностей долучилися музейники, журналісти та всі небайдужі жителі Харкова. Вони пліч-о-пліч виносили з небезпечної зони та евакуйовували всі матеріали, які можливо було врятувати. Наразі спеціалісти продовжують з'ясовувати точний обсяг завданих збитків. ОНОВЛЕННЯ 16.06 15:30 На момент прильоту ворожого безпілотника по Харківському художньому музею, там було близько 8-9 тисяч музейних предметів, зазначила в інтерв'ю, яке опублікувало видання Думка, очільниця інституції Валентина Мизгіна. Після попередніх 5 хвиль евакуації (під час яких з музею вивезли близько 10 тисяч предметів), в фондах залишилися здебільшого мистецькі твори XX століття та роботи сучасних митців. Точна кількість постраждалих предметів буде відома після інвентаризації, яку проведуть після того, як всі твори евакуюють з будівлі музею. Валентина Мизгіна зазначила, що вже розмовляла з директоркою Національного науково-дослідного реставраційного центру України про те, що музею якомога швидше потрібні послуги професійних реставраторів, аби розуміти об'єктивну картину про стан усіх музейних предметів, які пережили атаку 14 червня. Водночас Мизгіна зазначила, що вже зрозуміло, що графічні роботи розділу XX століття постраждали майже всі від підвищеної вологості. "Я дуже переживаю за те, що після вчорашніх подій, після води, яка потрапили всюди, — дуже багато творів будуть визнані реставраторами як такі, які не можна транспортувати. Також без відповідних консерваційних та реставраційних робіт, фарба з замоклих творів може просто відпасти, поки вони будуть в такому стані десь стояти в евакуації", — каже Валентина Мизгіна. Директорка музею також зазначила, що під час пожежі після прильоту та її гасіння було втрачено майже всі спеціальні пакувальні матеріали, які музейники використовували під час підготовки предметів до евакуації. Оскільки підготовка творів до евакуації — це складний процес, який у Харківському художньому музеї тривав постійно, починаючи з 2022 року, потреба у таких матеріалах є дуже гострою. На питання журналістів про те, що ще могло б полегшити і пришвидшити евакуацію колекції, Валентина Мизгіна відповіла — додаткове фінансування. Харківська обласна військова адміністрація (ХОВА) планує цього року законсервувати будівлю Харківського художнього музею, про це під час брифінгу розповів Олександр Костін, заступник директора Департаменту культури і туризму ХОВА. Він також зазначив, що в обласної військової адміністрації є проєкт побудови укриття на території Харківської області, яке дасть змогу убезпечувати музейні предмети, не вивозячи їх за межі області (йдеться про ті музейні предмети, які з різних причин не підлягають евакуації). також читайте: АТАКА НА КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ. У КИЄВІ ПІД УДАРОМ ЛАВРА, МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ ТА КІНОСТУДІЯ ДОВЖЕНКА (ОНОВЛЮЄТЬСЯ) Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У ніч на 15 червня Росія здійснила черговий масований обстріл України, випустивши 70 ракет та 611 дронів. Епіцентром удару став Київ, де зафіксували 26 пожеж загальною площею майже 6000 кв. м. Руйнувань зазнали не лише житлова та цивільна інфраструктура, а й ключові культурні, релігійні та освітні об'єкти столиці, зокрема Києво-Печерська лавра, Мистецький арсенал та костюмерний цех Національної кіностудії імені Олександра Довженка. 15 ЧЕРВНЯ, 12:50 15.06.2026 (13:00) доповнено інформацією про пошкодження комплексу "Мистецький арсенал" 15.06.2026 (14:45) доповнено інформацією про офіційну заяву ЮНЕСКО щодо атаки безпілотниками Києво-Печерської лаври 15.06.2026 (15:50) доповнено інформацією про результати розслідування удару Службою безпеки України 15.06.2026 (16:00) доповнено інформацією про пошкодження Музею книги і друкарства 16.06.2026 (12:30) доповнено інформацією про фінансову допомогу на відновлення Києво-Печерської лаври від ПриватБанку та групи Нафтогаз пожежа внаслідок влучання ворожого безпілотника у Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" фото: Тетяна Бережна / Міністерство культури України Пошкодження Успенського собору та Вежі Іоанна Кушника Значних збитків завдано Національному заповіднику "Києво-Печерська лавра" — об'єкту всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, який перебуває під посиленим захистом Гаазької конвенції (Enhanced Protection). Успенський собор: російський безпілотник влучив у вівтарну частину храму — в Стефанівський приділ. Пожежу на даху собору рятувальники ДСНС ліквідували о 08:35, її площа становила близько 800 кв. м. Башта Іоанна Кушника: внаслідок повторної хвилі ударів пошкоджено фортифікаційну споруду XVII–XVIII століть, яка входить до оборонного комплексу Верхньої Лаври. Наразі на території заповідника, де розташовано 5 різних музейних інституцій, тривають безпекові заходи з локалізації наслідків, зазначила Міністерка культури Тетяна Бережна. Точний масштаб руйнувань головного собору Лаври оцінять після завершення роботи екстрених служб. ОНОВЛЕНО 15.06.2026, 16:00 Також пошкоджень зазнав Музей книги і друкарства України, розташований на території комплексу Києво-Печерської лаври. Першим про це повідомило видання "Читомо", вказавши, що у музеї вибито п’ять вікон в експозиційних залах і два вікна у фондосховищі бібліотеки, експозиція та вітрини не постраждали. Згодом інформацію підтвердили і в самому музеї. рятувальники ДСНС Києва локалізовують пожежі на місці влучання ворожого безпілотника фото: ДСНС України Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" після удару ворожого безпілотника фото: ДСНС Києва Повторний удар — по Мистецькому арсеналу У той час, коли рятувальники приборкували вогонь в Успенському соборі, наступний удар прийшовся поруч — по Національному культурно-мистецькому та музейному комплексу "Мистецький арсенал". За даними ДСНС, пожежу на території комплексу площею 1000 кв. м уже ліквідовано. пожежа внаслідок влучання ворожого безпілотника у комплекс "Мистецький арсенал" фото: ДСНС України ОНОВЛЕНО 15.06.2026, 13:00 Як зазначає Олеся Островська-Люта, директорка "Мистецького арсеналу", рятувальні роботи тривали десь до 9:30. "Велика частина покрівлі лівого крила Старого Арсеналу серйозно постраждала. Детальніша оцінка шкоди займе кілька днів. Але це точно будуть суттєві гроші на відновлення" — повідомила очільниця інституції. Реакція дипломатів та зміни в роботі заповідника Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявив, що відомство терміново запускає міжнародні механізми реагування: "Ініціюємо всі відповідні процедури в рамках ЮНЕСКО. Вимагаємо негайної та адекватної відповіді на це державне варварство", — Андрій Сибіга пожежа внаслідок влучання ворожого безпілотника у Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" фото: Національна поліція Через руйнування та триваючі аварійно-рятувальні роботи керівництво Києво-Печерської лаври тимчасово зачинило заповідник для відвідувачів. Обмеження діятимуть до повного усунення небезпеки та фіксації пошкоджень. Про дату відновлення роботи адміністрація повідомить окремо. Руйнування костюмного цеху кіностудії Довженка В Національній кіностудії ім. Довженка повідомили про повне знищення костюмерного цеху, де зберігалася найбільша та найстаріша костюмна колекція України, і руйнування прилеглих будівель. Ліквідація наслідків атаки триває, інформація оновлюється. ОНОВЛЕННЯ 15.06 14:45 ЮНЕСКО на своєму офіційному сайті оприлюднила заяву про удар 15 червня, який уразив Києво-Печерську лавру, що входить до об'єкта Всесвітньої спадщини "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі чернечі будівлі, Києво-Печерська лавра". В документі зокрема йдеться про те, що організація засуджує напади на культурні цінності, заклади освіти, студентів, освітян та представників ЗМІ, які перебувають під захистом міжнародного права. Пошкодження таких установ позбавляє громади доступу до культури, освіти та спільних просторів, які є життєво важливими для відновлення та соціальної згуртованості. ЮНЕСКО зазначає, що готова надати підтримку відповідним органам влади в оцінці збитків, завданих культурним та освітнім закладам, а також у визначенні невідкладних заходів у межах свого мандату. ОНОВЛЕННЯ 15.06 15:50 На місці влучання по Києво-Печерській лаврі Служба безпеки України виявила фрагменти корпусу та двигуна російського безпілотного літального апарату "Герань-2". "Слідчі Служби безпеки кваліфікують цей удар як воєнний злочин і вже розпочали кримінальне провадження за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України" — йдеться у повідомленні. Також вживаються комплексні заходи за процесуального керівництва Київської міської прокуратури для встановлення всіх обставин російської атаки та притягнення винних до відповідальності. ОНОВЛЕННЯ 16.06 13:00 ПриватБанк передав 2 млн грн на відновлення Національного заповідника "Києво-Печерська лавра", який 15 червня постраждав від прильоту російського безпілотника. Також фінансову допомогу на відновлення пам'ятки обіцяє надати Група Нафтогаз. Про це вчора повідомило Міністерство культури. також читайте: ЯК ПІДТРИМАТИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ ПІСЛЯ АТАКИ 24 ТРАВНЯ (ОНОВЛЕНО) Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У польському місті Бяла-Підляська сьогодні вранці було вбито башкирського митця Семена Скрепецького, відомого своєю радикальною політичною сатирою. Один з його останніх “антипутінських перформансів” відбувся під час відкриття 61-ї Венеційської бієнале. 15 ЧЕРВНЯ, 23:50 Семен Скрепецький на акції “З тіні імперії до відкритої лагуни” під час відкриття 61-ї Венеційського бієнале, травень 2026 фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети Про вбивство повідомило одразу кілька польських медіа, зокрема Onet. pl та Rzeczpospolita. Комендатура поліції польського міста Бяла-Подляська (Люблінське воєводство) наразі підтверджує лише вік та громадянство вбитого. Проте за даними польських медіа у правоохоронних органах, загиблим є башкирський художник-акціоніст Семен Скрепецький (справжнє ім’я — Роберт Кузовков). Останнім часом він мешкав у місті разом із родиною у статусі політичного біженця. Політичного емігранта з Росії застрелив невідомий чоловік, який, ймовірно, видав себе за водія таксі. Медики, які прибули на місце події, не змогли врятувати потерпілого — від отриманих поранень він помер, йдеться в повідомленнях польських медіа. Семен Скрепецький на акції “З тіні імперії до відкритої лагуни” під час відкриття 61-ї Венеційського бієнале, травень 2026 фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети Творчість Скрепецького — це здебільшого гостра сатира на російську владну верхівку, зокрема на Володимира Путіна та Рамзана Кадирова. Через загрозу кримінального переслідування художник разом із сім’єю виїхав з Росії, та не припинив висловлюватися публічно. Під час відкриття цьогорічної Венеційського бієнале він долучився до протестної акції “З тіні імперії до відкритої лагуни”, а 9 травня, у День Європи, пройшов маршем у складі акції “Бієнале незгодних”. Свій останній перформанс Скрепецький влаштував у Берліні під час так званого “дня Росії”. Акція відбулася під стінами російського посольства. Там художник виставив полотно, на якому Йосип Сталін “няньчить” Путіна. роботи Семена Скрепецького на акції “З тіні імперії до відкритої лагуни” під час відкриття 61-ї Венеційського бієнале, травень 2026 фото: [естéт] газета роботи Семена Скрепецького на акції “З тіні імперії до відкритої лагуни” під час відкриття 61-ї Венеційського бієнале, травень 2026 фото: [естéт] газета роботи Семена Скрепецького на акції “З тіні імперії до відкритої лагуни” під час відкриття 61-ї Венеційського бієнале, травень 2026 фото: [естéт] газета Польські медіа повідомили про затримання ймовірного причетного до злочину. Чоловіка наздогнали поблизу консульства Білорусі в місті Бяла-Підляська. За неофіційними даними, затриманий є громадянином Білорусі. Слідство перевіряє, чи не був напад операцією іноземних спецслужб. Наразі Окружна прокуратура Любліна кваліфікує справу як умисне вбивство із застосуванням вогнепальної зброї. З огляду на політичний бекграунд Семена Скрепецького та характер нападу, версія про замовне вбивство через його професійну та громадську діяльність залишається для слідства пріоритетною. В Україні Семен Скрепецький внесений до бази "Миротворець". також читайте: “АРТИСТІВ ПРИВЕЗТИ МОЖНА, А ТВІР МИСТЕЦТВА — НІ”: РОСІЙСЬКИЙ ПАВІЛЬЙОН НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ БУДЕ ЗАКРИТИЙ, АЛЕ Є ОДНЕ “АЛЕ” Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

(ЦЕЙ МАТЕРІАЛ ВИЙШОВ ДРУКОМ У #7/2020 [ЕСТÈТ] ГАЗЕТИ) Цьогорічний весняний артсезон у Лондоні стартував одразу двома масштабними проєктами Девіда Гокні: у Національній портретній галереї до 28 червня триватиме виставка «Малюнки з натури» («Drawings from life»), а у галереї Annely Juda показують колекцію відеоарту митця. 2018 року картина Гокні «Portrait of an artist» стала найдорожчим твором мистецтва, проданим з аукціону за життя автора, і пішла з молотка за приголомшливу суму - 90 мільйонів доларів. Його вважають ідейним натхненником попарту та одним з найвпливовіших митців XX століття. Зараз Гокні вже за 80 і він продовжує активно створювати своє "життєве мистецтво". 12.06.2026 (15:45): Девід Гокні помер у віці 88 років 11 червня 2026. Девід Гокні, Лондон 1977 фото: Bern Schwartz / David Hockney. A Chronology Життя Девіда Гокні таке ж яскраве і сповнене контрастів, як і його роботи. Для кращого розуміння і сприйняття його картин потрібно хоча б поверхнево ознайомитися з його біографією, тоді роботи художника відкриють для глядача чимало (прихованих) підтекстів і несподіваних деталей. Народився Девід Гокні у Бредфорді, у регіоні Йоркшир на півночі Англії, 9 липня 1937 року. З дитинства він знав, що хоче бути художником, тому без вагань пішов вчитися живопису до Бредфордського Арт Коледжу, а потім до Королівського коледжу у Лондоні. Все життя і творчість Гокні тісно пов’язані з Йоркширом. У дитинстві він разом з сім’єю їздив відпочивати до Брідлінґтона – мальовничого містечка на східному узбережжі Англії. З часом місцевість так сподобалася родині, що вони переїхали туди жити. Відтоді Девід Гокні «жив на три домівки»: спочатку у Йоркширі, а потім ще й у Лондоні та Лос-Анджелесі. Девід Гокні (справа) з батьками, сестрою та братом, 1954, Бредфорд фото: David Hockney. A Chronology «Мої батьки», 1977. Девід Гокні ЙОРКШИРСЬКА ІДИЛІЯ Митець каже, що трепетно любить Йоркшир, бо там завжди тихо і спокійно, бо лише там він може усамітнитися і сконцентруватися виключно на мистецтві, а у Лондоні чи Лос-Анджелесі йому це важко вдавалося. Йоркширську ідилію й усамітнення час від часу порушували друзі художника та журналісти, які приїздили до Брідлінґтона провідати митця. Саме завдяки таким візитам (чи радше завдяки фото та інтерв’ю, які з’являлися потім) можна зазирнути всередину будинку, де десятиліттями жив і творив один з найвпливовіших митців XX століття. Наприклад, на світлинах німецького фотографа Юрґена Теллера (Juergen Teller) дім Гокні виглядає богемно та еклектично: там багато глибоких і насичених кольорів. В одному з інтерв’ю Гокні розповів, що якось завітав у гості до свого товариша Ів Сен Лорана і побачив у нього вдома, як йому здалося, ідеальний відтінок червоного кольору на стінах, художник не заспокоївся доти, доки йому не вдалося скопіювати цей колір і пофарбувати ним свою їдальню у Брідлінґтоні. На фото Теллера Гокні з’являється у простих домашніх образах – малює свій черговий йоркширський пейзаж у маленькій студії, яку обладнав на першому поверсі, або лежить з цигаркою у руках, потопаючи у м’якому оксамитовому фотелі. Гокні – затятий курець, на численних фото він нерозлучний зі своєю цигаркою. «Навіть вдома під час роботи над картинами він курить, – згадує Теллер. – Часом малювання так захоплювало його, що він викидав недопалки прямо на килим, тому той був увесь у пропалених дірках». Девід Гокні у своєму домі в Брідлінґтоні фото: Юрґен Теллер, 2008 З роками Гокні все більше досліджував природу Йоркшира і захоплювався нею, прямопропорційно зростала й кількість його йоркширських пейзажів. Волдґейт, Кілхем, Ґарроубі Ґілл – всі ці місця (від краси яких не перехоплює подих, якщо бути відвертими) на роботах Гокні набувають якогось особливого шарму. Монотонні простори лугів та полів на його картинах виглядають об’ємно та динамічно. У всіх своїх широкоформатних «волдґейтських» пейзажах він по-особливому працює з кольорами та перспективою. Роботи цієї серії ніби огортають глядача, переносячи його прямо на північне узбережжя Англії. Девід Гокні малює «Тунель рано восени» (The Tunnel Early Autumn), 2005 фото: фото: Jean-Pierre Gonçalves de Lima / David Hockney. A Chronology Девід Гокні малює «Від Кілгема до Леонгтофта» (Kilham to Langtoft), 2005 фото: фото: Jean-Pierre Gonçalves de Lima / David Hockney. A Chronology Волдґейтcький пейзаж, 2005. © David Hockney фото: Richard Schmidt Природа Волдґейта настільки захопила митця, що надихнула на створення не лише живопису, але й робіт в інших медіа. Своєрідним маніфестом красі цього регіону стала відеоінсталяція «4 сезони, ліси Волдґейту» (який, до речі, буде демонструватися у лондонській галереї Annely Juda цьогоріч). Гокні, прилаштувавши 9 відеокамер до авто, стрімив зображення на 9 окремих екранів, які складалися в єдину картинку. Дивлячись на 6 метрову інсталяцію з 9 екранів, глядач ніби самостійно мандрує сільськими стежками і може помітити такі деталі у пейзажі, які зазвичай оминув би увагою. Ця відеоподорож триває крізь сезони й зміни погоди. Сам митець на відкритті проєкту зазначив, що був вражений, що найтемнішими виявилися літні кадри, бо листя дерев зімкнулося у щільний купол та, здавалося, що рухаєшся якимось темним тунелем. «4 сезони, ліси Волдґейту», Девід Гокні DOG DAYS Ще одна слабкість Гокні, крім природи північної Англії, – це тварини. Коли він був ще дитиною, у його сім’ї жив улюблений всіма пес Педді. Відтоді художник постійно живе з собаками (зараз це харизматичний Фредді, про нього згадує багато друзів Гокні, коли розповідають про митця). Домашні улюбленці Гокні неодноразово з’являлися на його картинах. 1995 року він створив серію «Dog Days» – дуже особисту і детальну розповідь про такс Стенлі і Буджі. Серія створювалася впродовж 3-х місяців. На картинах з цієї збірки домашні улюбленці Гокні зображені у найрізноманітніших (часом дуже несподіваних) позах: коли вони лежать поруч на спинах, задерши лапи догори, коли сплять або їдять, а на одній з картин пес сидить у незвичній позі на задніх лапах, ніби на стільці. Коли Гокні працював над цією серією, він розставив мольберти по усьому дому, щоб зловити найцікавіші моменти з життя Стенлі і Буджі. Девід Гокні з таксами Стенлі та Буджі в лос-анджелеській студії художника, 1995 фото: David Hockney. A Chronology ескізи портретів Стенлі і Буджі, 1993 фото: David Hockney. A Chronology ВЕЛИКИЙ СПЛЕСК Але всесвітню славу Гокні принесли не його йоркширські пейзажі і навіть не портрети Стенлі та Буджі, відомим він став завдяки роботам свого так званого «каліфорнійського періоду», які почав створювати у 1960-х. Вперше до сонячної Каліфорнії з дощової Англії Хокні приїхав 1964 року. Як розповідає сам художник, він був вражений насиченістю кольорів і красою людей навколо. «Це був наче перехід з чорно-білого на техніколор», – згадує Гокні у біографічній книзі «David Hockney. A Chronology». Peter Getting Out of Nick's Pool, 1966. David Hockney Девід Гокні працює над «Пірнальником» (Le Plongeur) 1970-ті рр. фото: David Hockney. Paper Pools Картини з басейнами – найбільш знакова серія живопису «каліфорнійського періоду», а робота «Ще більший сплеск» («A Bigger Splash») з цієї серії – одне з найвідоміших полотен Гокні. Його він намалював 1967 року. Це ідеально скомпонована графічна робота, яка фокусується на активному сплеску води по центру картини. Власне, над самим фрагментом сплеску Гокні ретельно працював цілих два тижні. Він зафіксував момент який у реальному житті триває лише мить, даючи глядачеві можливість досхочу надивитися на щось мінливе і швидкоплинне. Фрагмент сплеску Гокні змальовував з фотографії у книзі-посібнику з обслуговування басейнів. Він намагався досягнути максимальної реалістичності, використовуючи мазки різного розміру та фарби різних текстур. Виняткова скрупульозність та увага до найменших деталей цього фрагмента дуже контрастує з рештою картини – мінімалістичною та пласкою. «Ще більший сплеск», 1967. © David Hockney з колекції Tate, UK Десь у середині 1960-х Гокні, окрім живопису, захопився ще й фотографією. Він починає знімати багато референсів, з яких потім малює свої роботи. Така творча практика художника почалася з того ж таки «Ще більшого сплеску». У цій роботі Гокні намагався зробити так, щоб живопис якомога більше нагадував фотографію, для цього він замість пензлів використовував малярні валики (всюди, окрім, власне, фрагмента сплеску), які робили картину візуально пласкою, позбавленою непотрібних об’ємів. Краї полотна автор навмисне залишив порожніми, щоб створити ілюзію білої рамки як у фото Polaroid. «Ще більший сплеск» окреслив не лише найзнаковіший період у творчості Гокні, але і феномен попарту загалом. У Голлівуді навіть зняли 2 однойменні фільми – біографічну драму у 1970-х про розрив Гокні з Пітером Шлезінгером та трилер 2015 року з Тільдою Свінтон, Ральфом Файнсом та Дакотою Джонсон у головних ролях. В Лос-Анджелесі Гокні любив малювати приватні простори приватних садиб, що розташувалися десь високо у Hollywood hills. Здебільшого це були домівки його друзів (кіноакторів, режисерів, фотографів та інших представників тогочасної богеми) – осередки гламурного життя на березі океану. Настрій картин того періоду дуже оптимістичний, акценти створювалися яскравими соковитими кольорами. На полотнах видно стрімкий розвиток індивідуального стилю художника. Гокні розповідає, що він ще ніколи у своєму житті не відчував себе настільки вільно, як після переїзду до Каліфорнії, і це відчуття свободи дуже гарно прослідковується у всіх його роботах 1960 -1970-х років. Гокні був геєм і ніколи цього не приховував. У своїх мемуарах він пише, що бути відкритим геєм у 1950 -1960-х роках у Лондоні і у Каліфорнії – дві величезних різниці, тому переїзд на західне узбережжя США він називає найкращим рішенням у своєму житті, без якого він би не став тим митцем, яким є сьогодні. "Домогосподарка з Беверлі Гіллз" (Beverly Hills Housewife), 1966-67. Девід Гокні ЕКСПЕРИМЕНТИ Творчість Девіда Гокні впродовж десятиліть впливала на сучасне мистецтво і попкультуру. На відміну від своїх колег (навіть тих, які набагато молодші за нього), Гокні ніколи не припиняв експериментувати з новими форматами. Він працював у жанрах фотографії, сценічного дизайну, друку, відео- і діджитал арту (у 2010-х митець захопився малюванням картин на своєму iPad, створивши таким чином велику серію пейзажів). У той час, коли інші художники часто залишаються вірними якомусь одному стилю, який вдається їм найкраще, Гокні прагне нових артвідкриттів та експериментів, що свідчить про його впевненість і відкритість до нових форматів і форм. Наприклад, 2018 року він дебютував у жанрі вітража: до річниці правління британської королеви Єлизавети II створив вітраж у Вестмінстерському абатстві. Девід Гокні малює «Прихід весни до Волдгейта» (The Arrival of Spring in Woldgate) на своєму iPad, 2011 фото: Jean-Pierre Gonçalves de Lima / David Hockney. A Chronology Ще кілька років тому привітного, відкритого до світу і дуже простого художника можна було часто побачити біля мольберта десь у Йоркширі чи на богемних івентах в Лос-Анджелесі, але минулого року Гокні заявив, що переїздить жити та працювати до Франції, «туди, де він зможе палити цигарку і їсти у ресторані одночасно». В інтерв'ю Wall Street Journal він розповів, що Каліфорнія і Лондон – вже не ті, що були раніше, їх поглинули новомодні тренди здорового життя, і тепер він навіть не може покурити в ресторані, ні біля ресторану, а це для нього – не життя (в Лос-Анджелесі зараз найсуворіші обмеження щодо куріння у громадських місцях порівняно з усіма іншими штатами). «Я палю вже понад 60 років, але я досить здоровий чоловік. Мені 82. Скільки мені ще залишилося на цьому світі? Я все одно помру або від хвороби, пов’язаної з курінням цигарок, або від хвороби з цим не пов’язаної», – каже Гокні. Девід Гокні тримає срібну іменну попільницю, яку йому подарували під час церемонії вручення звання "Почесного мешканця міста Бредфорд", 2000 фото: Paul Barker / David Hockney. A Chronology Наприкінці 2019 він придбав будинок у Нормандії. «Французи знаються на красивому житті, на житті, яке приносить задоволення. Зараз все чим я хочу займатися – це моя творчість. Я буду малювати далі. Митці ж не виходять на пенсію», – говорить він у біографічній книзі «David Hockney. A Chronology». Влітку один з найвпливовіших митців XX століття, Девід Гокні, святкуватиме своє 83-річчя (напевне, на терасі якогось ресторанчика в нормандському Кані з бокалом кальвадосу, горщиком гарячих мідій, маринованих у сидрі, та цигаркою в руках). Девід Гокні (1937-2026) ОНОВЛЕННЯ 12.06.2026, 15:45 Девід Гокні помер у віці 88 років 11 червня 2026 у своєму домі у Франції. також читайте: ПОМЕР НІМЕЦЬКИЙ ХУДОЖНИК ГЕОРГ БАЗЕЛІЦ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Американка Патриція Ліхі подала позов до Верховного суду штату Нью-Йорк з вимогою визнати продаж картини Густава Клімта "Портрет фройляйн Лізер" на австрійському аукціоні нечинним. Позивачка заявляє про свої права на полотно, яке нещодавно намагалися продати на аукціоні Im Kinsky. 09 ЧЕРВНЯ, 11:15 фрагмент полотна "Portrait of Fräulein Lieser" (1917) Густава Клімта світлина: Im Kinsky Про це пише австрійське видання Der Standart. Невдалі торги та історія полотна У 2024 році картину Густава Клімта "Портрет фройляйн Лізер" виставили на продаж на віденському аукціоні Im Kinsky. Роботу продали за ~ €30 млн, що (на той момент) стало рекордним показником для австрійського артринку. Однак угода не відбулася: покупець, колекціонер із Гонконгу, відкликав свою ставку, тому картина залишилася в аукціонному домі. Портрет у 1917 році замовив єврейський промисловець Адольф Лізер, батько зображеної на ньому (фройляйн) Маргарете. Згодом родина зазнала переслідувань з боку нацистів і втратила майже все майно. Після виставки у Відні в 1925 році полотно зникло з публічного простору на сто років — до моменту появи на аукціоні Im Kinsky. Родинна суперечка та претензії до аукціону Патриція Ліхі є внучкою Адольфа Лізера та племінницею Маргарете. Вона вважає себе єдиною законною спадкоємицею картини. У Адольфа Лізера було двоє дітей: Маргарете та Ханс. Син Маргарете помер бездітним у 2021 році. Ханс Лізер переїхав до США, де народилася Патриція. Але у нього ще є син від першого шлюбу — Нікола Крафт, якого австрійське право також визнає спадкоємцем. Ліхі заявляє, що намагалася оскаржити продаж ще до початку аукціону 2024 року, але їй погрожували позовом від імені інших нащадків (ймовірно, йдеться про Ніколу Крафта). Також позивачка стверджує, що аукціонний дім намагався змінити ідентифікацію портретованої, вказавши замість Маргарете її кузину. Суть судових претензій Адвокати позивачки наполягають, що вартість картини Клімта на австрійських торгах була значно занижена. Ціну ~ €30 млн вони вважають неринковою і апелюють тим, що у листопаді 2025 року іншу картину Клімта, "Портрет Елізабет Ледерер", яка стилістично дуже схожа з "Портретом фройляйн Лізер", продали на Sotheby’s за $236,4 млн (~ €200 млн). Клаудія Мьорт-Ґассер, керівниця відділу сучасного мистецтва Im Kinsky, демонструє "Portrait of Fräulein Lieser" скрін з відео, Im Kinsky "Portrait of Elisabeth Lederer" на аукціоні Sotheby’s фото: Sotheby’s Захист також стверджує, що картину навмисно віддали на невеликий австрійський аукціон, а не до Christie’s чи Sotheby’s, оскільки законодавство Австрії щодо реституції нацистських трофеїв є менш суворим. також читайте: МУЗЕЙ ALBERTINA СТВОРИВ ЦИФРОВИЙ КАТАЛОГ-РЕЗОНЕ ГРАФІКИ КЛІМТА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Центр Помпіду уклав угоду з модним домом Chanel. П'ятирічне партнерство спрямоване на фінансування освітніх програм, підтримку наукових досліджень музею, а також на розширення доступу до ресурсів інституції. 03 ЧЕРВНЯ, 16:00 показ Chanel Métiers d’Art в Центрі Помпіду Ханва, Сеул фото: Centre Pompidou Hanwha Про це напередодні повідомив пресофіс Центру Помпіду. Угода стане вагомою фінансовою підтримкою для музейної інституції, яка зараз проходить через найважливішу трансформацію у своїй історії, йдеться у повідомленні. Центр Помпіду закрився на п'ятирічну реновацію вкінці 2025 року. Початковий бюджет проєкту становив $283 млн, проте вартість робіт зросла і вже перевищує $500 млн. У ході модернізації головну будівлю музею, спроєктовану архітекторами Ренцо Піано та Річардом Роджерсом, відремонтують. Проєкт також передбачає внутрішнє перепланування: студію скульптора Константіна Бранкузі перенесуть до головного корпусу музею, а звільнене приміщення займуть бібліотека Кандинського та архів Центру. також читайте: "КАТТЕЛАНІВСЬКИЙ" БАНАН ВКРАЛИ З ЦЕНТРУ ПОМПІДУ В МЕЦІ показ Chanel Métiers d’Art 2026 в Цетнрі Помпіду Ханва, Сеул фото: Centre Pompidou Hanwha Попри те, що паризька локація залишатиметься зачиненою для відвідувачів до 2030 року, інституція не припиняє роботу. Центр Помпіду активно розвиває свою глобальну мережу і наразі готує до відкриття нові філії в Брюсселі та бразильському місті Фос-ду-Ігуасу. Перша подія в межах партнерства з Chanel відбулася у найновішій філії музею — Помпіду Ханва в Сеулі (Південна Корея). 26 травня там пройшов повторний показ колекції Chanel Métiers d’Art 2026. Chanel Métiers d’Art – це щорічна колекція, яку модний дім присвячує майстриням і майстрам своїх ательє ("petites mains" (з фр. — "маленькі ручки"), так у світі високої моди шанобливо називають тих, чиїми руками створюються шедеври). Вперше цю колекцію показали у грудні 2025 в Нью-Йорку, але у Сеулі, в експозиції прем'єрної виставки “Кубісти: винайдення сучасного бачення”, роботи Матьє Блазі отримали абсолютно інше прочитання. також читайте: ЦЕНТР ПОМПІДУ ВІДКРИВАЄ ФІЛІЮ У СЕУЛІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Два найважливіші зібрання рукописів і малюнків Леонардо да Вінчі знову стали єдиним цілим завдяки запуску нової онлайн-платформи Leonardotheka. 10 ЧЕРВНЯ, 15:00 "Монстр із Равенни" (58-ий аркуш "Атлантичного кодексу") Леонардо да Вінчі світлина: Леонардотека Про це повідомив Музей Галілея, у фондах якого зберігаються рукописи майстра. Історія архіву Оприлюднені матеріали від початку складали єдиний корпус документів. Проте наприкінці XVI століття архів опинився у скульптора Помпео Леоні, який отримав його від останнього учня да Вінчі. Новий власник вирішив розділити колекцію, відокремивши технічні та наукові записи від художніх штудій. Створення єдиної цифрової платформи для цих документів стало результатом десятирічної роботи британської організації Royal Collection Trust, яка управляє Королівською колекцією (Англія), Амброзіанською бібліотекою (Мілан), Бібліотекою Леонардіана (Вінчі) та Музеєм Галілея (Флоренція). Що доступно на платформі Зараз основною частиною “Леонардотеки” є повна версія “Атлантичного кодексу” — манускрипту Леонардо да Вінчі, створеного у період з 1478 по 1519 рік. Документ складається з 1119 сторінок. До нього увійшли креслення та замальовки багатьох відомих винаходів художника, серед яких представлені Архімедів гвинт, вічний двигун і літальний апарат. Онлайн архів буде постійно поповнюватися новими оцифрованими роботами да Вінчі, йдеться в прес анонсі. Користування матеріалами сайту є безкоштовним і не потребує попередньої реєстрації. також читайте: МУЗЕЙ ALBERTINA СТВОРИВ ЦИФРОВИЙ КАТАЛОГ-РЕЗОНЕ ГРАФІКИ КЛІМТА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Те чого ми боялися понад рік, таки сталося — росіяни завдали чергового підлого удару, зруйнувавши Каховську гідроелектростанцію. Досі важко усвідомити масштаби катастрофи та її наслідки для людей, флори та фауни України. Фахівці вже встигли заявити, що відновити інженерну споруду буде неможливо, тому, ймовірно, на її місці з'явиться щось нове. Втім завдячуючи українським художникам нині маємо живописні спогади про народження Каховської ГЕС і міста Нова Каховка. 14 ЧЕРВНЯ 2023 художник Альбін Ґавдзинський малює пейзаж на будові Каховської ГЕС, 1950-ті рр., фото зі збірки Картинної галереї ім. Альбіна Ґавдзинського Надвечір 6 червня (день, коли агресор здійснив теракт на дамбі ГЕС) Херсонський художній музей ім.О.Шовкуненка опублікував на своїй сторінці у Фейсбук серію творів, на яких зафіксовано будівництво зруйнованої гідроелектростанції. Серед робіт, якими поділився музей, живопис і графіка Івана Ботька та Бориса Лавриненка. На початку листопада 2022 року російські окупанти викрали ці та тисячі інших творів з Херсонського художнього музею та незаконно вивезли їх до анексованого Криму. Потім деякі з них "засвітилися" у Центральному музеї Тавриди у Сімферополі. Нині точне місце перебування більшості творів з колекції Херсонського художнього музею залишається невідомим. також читайте: РОСІЙСЬКІ ОКУПАНТИ РОЗГРАБУВАЛИ ХЕРСОНСЬКИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ "Будівництво шлюзу Каховської ГЕС" (1953), Іван Ботько, збірка Херсонського художнього музею ім. О. Шовкуненка "Заливка шпунта на будівництві Каховської ГЕС" (1952), Іван Ботько, збірка Херсонського художнього музею ім. О. Шовкуненка "На будівництві Каховської ГЕС", Борис Лавриненко, збірка Херсонського художнього музею ім. О. Шовкуненка Каховська ГЕС будувалася у 1950-х роках. Тоді ж виникло й місто Нова Каховка, де жили будівельники та працівники електростанції. Об'єкт став вінцем масштабного проєкту по будівництву та модернізації цілої низки гідротехнічних споруд в СРСР. В 1947-1948 роках радянська влада розробила програму, метою якої було попередження посух та підвищення рівня врожаїв шляхом створення штучних водойм, лісових насаджень та низки інших заходів. Ця програма дістала назву "Сталінський план перетворення природи". До нього, серед інших об'єктів, увійшло й будівництво Каховської ГЕС. Об'єкти, які були реалізовані в межах "Великих будов комунізму", так охрестили цю програму радянські ЗМІ, по завершенню будівництва отримали іменні поштові марки. А Каховській ГЕС присвятили ще й серію листівок. "На будівництві Каховської ГЕС", Альбін Ґавдзинський. Листівка 1957 року "Геодезисти на будівництві Каховської ГЕС", Сергій Григор‘єв. Листівка 1952 року іменні поштові марки "Великих будов комунізму": Каховська ГЕС, Волго-Донський судноплавний канал, Сталінградська ГЕС, Куйбишівська ГЕС, Головний Туркменський канал На одній з листівок бачимо індустріальний пейзаж "На будівництві Каховської ГЕС" Альбіна Ґавдзинського. У 1950-х роках український пейзажист намалював велику серію малярських робіт, присвячених Каховській ГЕС. Художник народився в Одеській області, навчався в Одеському художньому училищі та одразу після випуску поїхав в Нову Каховку документувати своїми творами будівництво ГЕС. 1961 року Альбіну Ґавдзинському було надане звання почесного громадянина міста Нова Каховка. Того ж року, як жест вдячності, митець подарував місту 237 своїх картин. Спеціально для їхнього зберігання та експонування у місті створили картинну галерею, яка до початку 2000-х знаходилася у підпорядкування Херсонського художнього музею ім. О. Шовкуненка. 2002 року галерея перейшла на баланс міста, а 2003 року, ще за життя митця, їй було присвоєне ім'я Альбіна Станіславовича Ґавдзинського. також читайте: КАРТИНИ ВИКРАДЕНІ З НОВОКАХОВСЬКОЇ КАРТИННОЇ ГАЛЕРЕЇ ЕКСПОНУЮТЬСЯ НА ВИСТАВЦІ В МОСКВІ художник Альбін Ґавдзинський малює пейзаж на будові Каховської ГЕС, 1950-ті рр., фото зі збірки Картинної галереї ім. Альбіна Ґавдзинського без назви, Альбін Ґавдзинський, 1950-ті рр., зі збірки Картинної галереї ім. Альбіна Ґавдзинського До 24 лютого 2022 року в колекції Картинної галереї ім. Альбіна Ґавдзинського зберігалося 297 творів митця-фундатора. На превеликий жаль, інституція, як і багато інших музеїв та галерей, що опинилися в окупації, на початку 2022 року була розграбована росіянами. Як повідомлялося у Новокаховських телеграм-каналах, окупанти вивезли у невідомому напрямку всі картини з експозиційних залів і сховків Галереї. Нам залишається лише надіятися, що вони не розпорошаться по приватних колекціях, й знайдуться механізми, які дозволять повернути викрадене в Україну. роботи Альбіна Ґавдзинського присвячені будівництву Каховської ГЕС, 1950-ті рр., зі збірки Картинної галереї ім. Альбіна Ґавдзинського ОНОВЛЕННЯ: Картини викрадені з новокаховської Картинної галереї експонуються на виставці в Москві Художні фонди Картинної галереї ім. Альбіна Ґавдзинського були вивезені окупантами з Нової Каховки у листопаді 2022 року. У листопаді 2024 року кілька десятків робіт зі збірки цієї галереї було представлено на виставці “Завжди Нова Каховка” (“Всегда Новая Каховка”) у Москві. роботи Альбіна Ґавдзинського присвячені будівництву Каховської ГЕС зі збірки новокаховської Картинної галереї на виставці “Всегда Новая Каховка” у Москві колаж - [есте́т] газета відкриття виставки “Всегда Новая Каховка” у Москві фото з сайту окупаційної адміністрації Херсонської області колаж - [есте́т] газета Виставку, присвячену будівництву Каховської ГЕС, відкрили вкінці листопада 2024 у корпоративному музеї “Транснафти” (“Транснефть”). У повідомленні на сайті окупаційної адміністрації Херсонської області зазначено, що показ художніх творів став спільним проєктом керівництва “Транснафти” та херсонської делегації на чолі з Володимиром Сальдо (призначений росіянами губернатор окупованих територій Херсонської області). Разом з Сальдо виставку відкривав Володимир Боделан, син колишнього мера Одеси Руслана Боделана й ексначальник одеського обласного управління ДСНС, а зараз - "представник регіону при уряді РФ". На виставці експонували роботи українського пейзажиста Альбіна Ґавдзинського (1923-2014) зі збірки новокаховської картинної галереї та твори інших митців, що фіксували процес будівництва каховської гідроелектро станції. Раніше ми також писали про те, що відновлювати мозаїку "Підкорювачі космосу" в окупований Маріуполь прислали реставраторів з Ермітажу. На початку лютого 2024 інформаційний простір сколихнула новина про те, що в Маріуполі окупанти почали зносити Будинок зв’язку, а відтак, разом з будівлею, вони знищать й мозаїчне панно Віктора Арнаутова “Зв’язківці”, більш відоме як “Підкорювачі космосу”. Провівши невелике OSINT-дослідження та поспілкувавшись з джерелами, вдалося з’ясувати, що маріупольський Будинок зв’язку таки не зносять, а готують до подальшої реконструкції. Проте доля мозаїки у цьому проєкті “відновлення” залишалася не зрозумілою. також читайте: ВХІД НА ДЕОКУПОВАНІ ТЕРИТОРІЇ ЧЕРЕЗ ПАЛАЦ — ФОТОВИСТАВКА ВЄРИ БЛАНШ У ПІДГІРЦЯХ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Понад сто митців оголосили про готовність позиватися до Фонду Венеційської бієнале, якщо їхні імена не виключать зі списків голосування за нову нагороду цьогорічної події — “Левів глядацьких симпатій”. 05 ЧЕРВНЯ, 17:30 61-а Венеційська бієнале, Джардіні світлина: La Biennale di Venezia Відповідне звернення митців та кураторів опубліковано на ресурсі e-flux. Чому змінилися правила Цьогоріч у березні стало відомо, що на 61-й Венеційській бієнале не вручатимуть головний приз виставки — “Золотого лева” за визначні досягнення у сфері мистецтва. Покійна кураторка не встигла визначити лауреатів, а організатори бієнале вирішили, що номінувати митців на їхній власний розсуд буде не коректним. Натомість міжнародне журі мало присуджувати призи у наступних номінаціях: "Золотий лев" за кращу національну участь (національний павільйон) "Золотий лев" кращому учаснику міжнародної виставки "In Minor Keys" "Срібний лев" перспективному молодому учаснику. У складі міжнародного журі 2026 року, яке мало визначити володарів "Золотих левів", було п’ять впливових фігур світової артсцени, зокрема й кураторка українського походження Марта Кузьма. Вже наступного, після офіційного оголошення складу журі, дня його учасниці виступили з заявою, що при визначенні переможців у номінації за кращу національну участь (національний павільйон) вони ігноруватимуть проєкти національних павільйонів тих держав, чиє керівництво перебуває під слідством Міжнародного кримінального суду (МКС) за злочини проти людяності. З огляду на таку заяву журі, з конкурсу на здобуття нагород мали бути виключені національні павільйони Росії та Ізраїлю, оскільки чинні лідери цих держав мають офіційний статус підозрюваних у злочинах проти людяності. Вже за кілька днів після цієї заяви, міжнародне журі оголосило про відставку у повному складі. Ймовірно, таке рішення було пов'язане з розбіжностями у поглядах членкинь міжнародного журі та Ради директорів Венеційської бієнале на цьогорічну участь у події Росії та Ізраїлю. Марта Кузьма, кураторка українського походження та членкиня міжнародного журі 61-ї Венеційської бієнале, під час презентації проєкту The Asthenic Syndrome присвяченому Кірі Муратовій в Лінкольн Центрі (США), травень 2025 фото: Film at Lincoln Center Після новини про відставку журі, організатори повідомили, що цьогоріч будуть лише “Леви глядацьких симпатій”, лауреатів яких своїм голосуванням визначатимуть відвідувачі бієнале. До кожного придбаного квитка додаватиметься бюлетень для головування. “Леви” присуджуватимуться у категоріях — кращому учаснику основного кураторського проєкту та кращому національному павільйону. Також організатори зазначили, що тепер номінантами на “Левів глядацьких симпатій” стають усі національні павільйони-учасники, включаючи Росію та Ізраїль. також читайте: ЖУРІ 61-Ї ВЕНЕЦІЙСЬКОЇ БІЄНАЛЕ ОГОЛОСИЛО ПРО ВІДСТАВКУ Бойкот та реакція організаторів Такі нововведення викликали протест серед значної частини мистців та кураторів. Брати участь у новому форматі “роздачі левів” ще 9 травня відмовилися 67 митців основного кураторського проєкту “В мінорних тональностях” (In Minor Keys) та 39 учасників національних павільйонів, серед яких й учасники Павільйону України. фрагмент експозиції основного кураторського проєкту "В мінорних тональностях" фото: La Biennale di Venezia Попри офіційну відмову митців від номінацій, організатори розіслали покупцям квитків бюлетені, де імена цих художників усе одно були вказані. В опублікованому 3 червня відкритому листі до Фундації Венеційської бієнале митці вимагають негайно вилучити згадки про них з усіх матеріалів премії та анулювати вже віддані за них голоси. Також зазначається, що жодної відповіді на цього листа, який був надісланий ще 20 травня, вони не отримували й тепер готові позиватися до організаторів бієнале. У коментарі для The New York Times представник Венеційської бієнале зазначив, що імена митців-підписантів цього листа залишили в бюлетенях, аби “гарантувати всім відвідувачам свободу вибору”. Водночас в оргкомітеті запевнили, що голоси, віддані за цих кандидатів, під час підрахунку враховуватися не будуть. також читайте: “АРТИСТІВ ПРИВЕЗТИ МОЖНА, А ТВІР МИСТЕЦТВА — НІ”: РОСІЙСЬКИЙ ПАВІЛЬЙОН НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ БУДЕ ЗАКРИТИЙ, АЛЕ Є ОДНЕ “АЛЕ” Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com