Результати пошуку

22 липня директор Львівського історичного музею Роман Чмелик отримав листа від колеги зі Слупська. Герард Радецький, очільник Музею Центрального Помор’я , повідомив, що до одного з окружних судів Польщі подано заяву про забезпечення позову, предметом якої є два малярських полотна з колекції Львівського історичного музею. Обидва ці твори зараз експонуються у слупському музеї в межах гостьової виставки. А вже 24 липня польський суд заборонив Музею Центрального Помор’я передавати ці полотна третім особам чи переміщати їх через кордон. Це рішення фактично блокує повернення картин в Україну після завершення виставки. 28 ЛИПНЯ 2026, 16:05 відвідувач виставки «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську роздивляється «Портрет Роксолани», картину зі збірки Львівського історичного музею, яку польський суд тимчасово заборонив повертати в Україну фото: Музей Центрального Помор’я Це — ймовірно, лише перша дія у судовій тяганині, яка розгорнеться у Польщі вже найближчим часом. Реституції двох картин з фондів Львівського історичного музею зажадали нащадки Князів Любомирських, до родинної колекції яких полотна могли належати у XIX столітті. Які деталі цієї справи, можливі сценарії розвитку та чи є цей випадок прецедентом для українських музейників — розповіли представники Львівського історичного музею, Львівської ОВА та обласної ради. ЮРИДИЧНИЙ КОНТЕКСТ: ЩО ВІДБУЛОСЯ Зараз відомо, що один з окружних судів Польщі задовольнив подану йому заяву про забезпечення позову, предметом якої є два малярських полотна з колекції Львівського історичного музею. Йдеться про «Портрет Роксолани», роботу XVI століття пензля невідомого художника, та «Портрет юнака», полотно середини XIX століття художника Алойза Рейхана. Обидва твори належать до державної частини Музейного фонду України, зберігаються в колекції Львівського історичного музею і зараз перебувають у Польщі на виставці «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську (місто Слупськ розташоване на півночі Польщі, за 130 кілометрів на захід від Гданська). «Портрет юнака» Алойза Рейхана зі збірки Львівського історичного музею на виставці «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську. Це — друга картина з львівського музею, яка отримала тимчасову заборону на переміщення від польського суду фото: Музей Центрального Помор’я Заява про забезпечення позову — це доволі стандартний юридичний інструмент. Позивач просить суд тимчасово обмежити дії з майном, яке є предметом спору, щоб гарантувати виконання майбутнього рішення (наприклад, як у цьому випадку, — не дати картинам з львівської збірки покинути територію Польщі (навіть після закінчення виставки) доти, доки суд не винесе рішення по основній справі — позову про відновлення майнових прав на ці предмети). Подача таких заяв ще до подачі самого позову також є звиклою практикою, таким чином позивач хоче «підстрахувати» себе і бути впевненим у тому, що коли суд винесе рішення у справі по суті на його користь, предмети, які оспорюються, не потрібно буде десь шукати чи займатися витребуванням їх у третіх осіб. Саме це, ймовірно, й зробили представники Любомирських, — вирішивши перестрахуватися. Це у коментарі [естéт] газеті підтвердив й очільник Львівського історичного музею. «Наскільки нам відомо, позову ще немає, ні його деталі, ні дати судових засідань нам поки невідомі» — каже Роман Чмелик. Чим саме нащадки аристократичного роду аргументуватимуть свої права на полотна, з'ясується згодом. банер виставки «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» на фасаді Музею Центрального Помор’я у Слупську фото: Музей Центрального Помор’я також читайте: ФОНД ПІДСАНКЦІЙНОГО БЛАВАТНІКА ПОДАРУВАВ £10 МЛН ГАЛЕРЕЇ КУРТО ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ: ОССОЛІНСЬКІ, ЛЮБОМИРСЬКІ І ЛЬВІВСЬКІ МУЗЕЇ На початку XIX століття у Львові розпочав діяльність Національний інститут імені Оссолінських або Оссолінеум, названий на честь роду його основника і фундатора — польського аристократа Юзефа Максиміліана Оссолінського. При Інституті діяли бібліотека і видавництво. Ймовірно, для престижу інституції бракувало лише хорошої мистецької збірки. Відтак 1823 року Оссолінський уклав договір з представником іншого шляхетного роду — князем Генриком Любомирським, про передачу до Оссолінеуму приватної колекції зброї, малярства, скульптури та графіки Любомирських. Спеціально під цю збірку там організували окремий відділ — Музей Любомирських (Muzeum Lubomirskich). Оссолінеум (1917) на акварелі Альфреда Каменобродського (1844-1922). Сьогодні — це наукова бібліотека імені Василя Стефаника Так Музей Любомирських, як структурна одиниця Оссолінеуму, й пропрацював до початку Другої світової війни і радянської окупації Львова. 1940 року Інститут переніс свою діяльність до Вроцлава, вивізши з собою до Польщі лише частину колекції, решта збірки була націоналізована більшовиками. Залишені у Львові твори з Музею Любомирських розпорошили між фондами Львівської національної галереї мистецтв ім. Возницького (колись — Львівська галерея мистецтв), Музею етнографії та художнього промислу Національної академії наук України та Львівського історичного музею. «Ця збірка є власністю України, яка набута абсолютно легально», — каже Роман Чмелик і додає, що увесь вищеописаний ланцюжок провенансу робіт з колишнього Музею Любомирських завжди чітко вказувався в інституційних виданнях Львівського історичного музею. інтер'єр Музею Любомирських у Львові до початку Другої Світової війни світлина: Музей князів Любомирських Оссолінеум інтер'єр Музею Любомирських у Львові до початку Другої Світової війни світлина: Музей князів Любомирських Оссолінеум ПІДСТАВ ОСТЕРІГАТИСЯ НЕ БУЛО Експонування у Польщі «Портрета Роксолани» та «Портрета юнака», яких зараз спохватилися Любомирські, — не новина. Виставковий тур триває вже майже два роки. Проєкт стартував наприкінці 2024 року в Любліні. Згодом експозицію приймали Музей міста Вроцлав та Археологічний музей у Познані, а в червні 2026 року вона відкрилася у Слупську. «На всіх вернісажах були присутні представники українських консульств. Процес був повністю контрольованим і спрямованим на популяризацію нашої культурної спадщини за кордоном», — зауважує директор львівського музею. Усі дозвільні документи на вивезення предметів Музейного фонду України готувалися у суворій відповідності до законодавства та за погодженням із Міністерством культури, кажуть організатори виставки. Роман Чмелик, директор Львівського історичного музею, під час відкриття виставки «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську фото: Музей Центрального Помор’я Крім того, це не перший закордонний проєкт із залученням робіт з колишньої збірки Музею Любомирських. У 2006–2007 роках їх показували у Стальовій Волі, Плоцьку та Вроцлаві, а у 2010-х роках — на ювілейних виставках Оссолінеуму. Протягом 20-річної історії експонування цих музейних предметів у Польщі щодо них не заявлялося жодних претензій. «Ці твори з колекції Музею Любомирських ніхто не укривав і не ховав», — каже директор Львівського історичного музею. Відтак підстав остерігатися якихось майнових претензій від третіх осіб щодо цих творів на території Польщі у наших музеїв чи Міністерства культури України досі не було. фрагмент експозиції виставки «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську фото: Львівський історичний музей Нині перебування українських музейних цінностей за кордоном сприймається ще й у безпековому контексті. З 2022 року вивезення творів за межі держави, зокрема й на іноземні виставки, вважалося надійним способом їх збереження під час війни. «Справа Любомирських» чи не вперше кидає виклик цій практиці і може показати, чи виявиться це відчуття безпеки ілюзорним. також читайте: ВІЗИ БЕЗ ЧЕРГИ ТА "ОСОБЛИВІ ДОМОВЛЕНОСТІ. ЯК ВЕНЕЦІЙСЬКА БІЄНАЛЕ ДОПОМАГАЛА РОСІЯНАМ ОБІЙТИ САНКЦІЇ «РЕСТИТУЦІЙНА КАМПАНІЯ» ЛЮБОМИРСЬКИХ Судова справа, в заручниках якої сьогодні опинилися картини зі збірки Львівського історичного музею, — ймовірно, лише один з фрагментів великої «реституційної кампанії», яку нещодавно розгорнула родина Любомирських. Зараз відомо про цілу серію їхніх майнових претензій до польських культурних та наукових установ. «Наразі ми маємо судовий спір предметом якого є інтереси приватної особи на території Республіки Польща, тому не потрібно це питання політизувати. Це — не спір Держави Польща і Держави Україна, це — спір приватної особи, предметом якого, так сталося, стала наша культурна спадщина», — каже Віктор Кусий, заступник начальника управління майном спільної власності громад Львівської обласної ради. Представники Любомирських на прямий контакт із Львівським історичним музеєм не виходили. Роман Чмелик пояснює, що наразі в цій ситуації більше прослідковується проблема стосунків родини Любомирських з Польщею, а не проблема стосунків двох держав: «наскільки мені відомо, близько 73 представників родини Любомирських, які мешкають у Польщі, Канаді, Бразилії, Кенії та інших країнах, об'єдналися, щоб відсудити собі майно колишньої Пшеворської ординації, ліквідованої наприкінці 1930-х - початку 1940-х років». Так, наприклад, 2024 року між Фондом князів Любомирських, заснованим представниками роду, та Оссолінеумом розгорівся спір навколо проєкту віртуального Музею Князів Любомирських. А вже наступного року суперечки з «віртуального музею» перекинулися на музей цілком реальний. проєкт нового Музею Любомирських у Вроцлаві візуалізація: WXCA Весною 2026 року у Вроцлаві за ініціативи Оссолінеуму розпочалося будівництво нового Музею Любомирських, де б мали зберігатися та експонуватися предмети мистецтва, що колись були у довоєнній збірці музею. В польських медіа цю подію називають одним із наймасштабніших і найважливіших культурно-архітектурних проєктів у Польщі за останні десятиліття. І хоча музей цей зараз існує лише на архітектурних кресленнях (відкриття анонсують на 2028 рік), у Фонду князів Любомирських вже були претензії до його назви. Фонд подав заявку на реєстрацію однойменної торгівельної марки — «Muzeum Książąt Lubomirskich», ймовірно, аби Оссолінеум не міг вільно користуватися цією назвою. «Музей ще не збудований, але родина Любомирських вже має величезні претензії до нього», — зазначає Роман Чмелик. До слова, зараз у Польщі паралельно існує дві інституції — «Музей князів Любомирських Оссолінеум» у Вроцлаві та «Музей роду Князів Любомирських» у Кракові (створений Фондом князів Любомирських). проєкт нового Музею Любомирських у Вроцлаві поруч з будівлею Оссолінеуму візуалізація: Plankton Group, WXCA Ймовірно, на усю цю реституційну кампанію нащадків Любомирських надихнув кейс їхніх земляків Чарторийських, яким Держава Польща 2016 року заплатила за їхню унікальну мистецьку колекцію та бібліотеку 100 мільйонів євро (в цій колекції зокрема була й робота Леонардо да Вінчі «Дама з горностаєм», яка нині є перлиною колекції Національного музею у Кракові, а також полотна Рембрандта та рисунки Ренуара). Любомирські, ймовірно, теж не проти отримати від Держави Польща фінансову компенсацію за предмети колекції, яка має ім’я їхніх пращурів, а усі ці спори — сигналізують про таке бажання. ЯКОЮ БУДЕ ВІДПОВІДЬ УКРАЇНИ Отримавши сповіщення про заборону переміщення картин, керівництво Львівського історичного музею поінформувало про ситуацію Львівську обласну раду, Обласну військову адміністрацію, Міністерство культури, Посольство України у Варшаві та Генеральне консульство у Гданську. Обласна рада також направляла звернення до Президента та Прем’єр-міністра України. Наразі спільну правову позицію розробляють три відомства: Міністерство культури, Міністерство закордонних справ та Міністерство юстиції. Як пояснив заступник голови Львівської ОВА Іван Собко, судові матеріали з Польщі мають поступити до Мін'юсту України, який відповідає за представництво інтересів держави в іноземних судових органах. На основі цих матеріалів й буде сформовано позицію для захисту українських музейних експонатів у польському суді. Правовий процес супроводжуватиметься на урядовому рівні у Києві. Офіційних коментарів від профільних міністерств на момент публікації матеріалу ще не надходило. також читайте: ВІД МОДЕРНІЗМУ ДО НЕОАВАНГАРДУ ТА АНДЕРҐРАУНДУ. 15 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ПОБАЧИТИ ЦЬОГО ЛІТА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Літо — у розпалі, але музеї та галереї й не думають про канікули, ба навпаки — готують все нові проєкти та вернісажі. Українське мистецтво 1980-90-х (у різних його формах та концепціях) зараз можна подивитися одразу на двох (блокбастерних) виставках у Києві — в Українському Домі та Мистецькому Арсеналі, тим часом “Нова українська хвиля” “накрила” зали Одеського художнього та Музею сучасного мистецтва Корсаків. Перформанс, експериментальні художні практики, салонний живопис, монументалізм та наїв — все це у нашій новій добірці виставок, які радимо відвідати в липні. 03 ЛИПНЯ, 15:00 фрагмент роботи "Дівчинка з обручем", 1967. Олександр Дубовик. зараз експонується в межах виставки "Олександр Дубовик. Лабіринти значень" в Українському Домі фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети ЛАБІРИНТИ ЗНАЧЕНЬ. ОЛЕКСАНДР ДУБОВИК Де: Національний центр “Український Дім” (Київ) Коли: до 2 серпня Наймасштабніший персональний проєкт українського неоавангардиста Олександра Дубовика зібрав в одному просторі близько 250 робіт митця: від полотен 1950-х аж до робіт крайніх років. В експозиції представлені і сугестивно-релістичні полотна, і гуашеві серійні варіації, і невеликі тиражні ліногравюри, і пейзажі Києва (зокрема Лаври, яку він з товаришами називав Лувром) Олександра Дубовика, і навіть ескізи до його монументальних проєктів — мозаїк, вітражів та розписів споруд. фрагмент експозиції виставки "Олександр Дубовик. Лабіринти значень" в Українському Домі фото: Український Дім Особлива частина виставки (і осердя художнього наративу експозиції) — славнозвісний знак-символ “Букет”, що виникає у 1960-х роках і надалі проходить крізь увесь доробок митця, змінюючись, ускладнюючись і вступаючи в нові смислові зв’язки (його митець сам протиставляє квадрату Малевича). фрагменти експозиції виставки "Олександр Дубовик. Лабіринти значень" в Українському Домі фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети МЕРЕХТЛИВІ ЗВ’ЯЗКИ. УКРАЇНСЬКИЙ ЖИВОПИС НА МЕЖІ 90-Х І ТЕПЕР Де: Національний музейний комплекс “Мистецький арсенал” (Київ) Коли: до 30 серпня Виставка презентує твори знакових українських живописців двох часових зрізів: другої половини 1980-х та першої половини 1990-х і останнього десятиліття. За словами куратора проєкту Олега Соловйова, поштовхом до створення виставки стало переконання, що “за останні десять років в українському мистецтві визріла тенденція повернення фігуративного живопису”, і в цьому контексті знову актуалізується малярство, сплеск якого востаннє спостерігався вкінці 1980-х — на початку 1990-х років. монтаж виставки "Мерехтливі зв'язки. Український живопис на межі 90-х і тепер" фото: Андрій Цикота / Мистецький Арсенал Творці виставки не ставлять за мету “зшити” умовні розриви між поколіннями, а оприявнюють їх і створюють простір для діалогу. Серед експонентів “першого періоду” є зокрема Олександр Ройтбурд, Василь Цаголов, Олександр Гнилицький, Андрій Сагайдаковський, Василь Рябченко, Олег Голосій, Валерія Трубіна, Ілля Чичкан. “Другий період” зібрав роботи Катерини Лисовенко, Нікіти Кадана, Юрія Болси, Каті Алійник, Юрія Лейдермана, Сани Шахмурадової Танської, Ольги Штейн, Антона Саєнка, Влади Ралко, Ксенії Гнилицької та інших їхніх сучасників. фрагменти експозиції виставки "Мерехтливі зв'язки. Український живопис на межі 90-х і тепер" фото: Андрій Цикота / Мистецький Арсенал ПОМІЖ ПРЕДМЕТІВ Де: Одеський національний художній музей Коли: до 29 листопада Це — персональний проєкт львівського художника та представника «Нової хвилі» Андрія Сагайдаковського. Поруч із малярством та об’єктами файбер арту особливе місце тут посідають просторові інсталяції. За задумом куратора Павла Гудімова, митець ніби ставить наше існування на паузу, загортаючи буденні предмети у церату. Іншою лінією виставки є малярство на старих килимках. Контраст цих бюджетних предметів побуту та “схованих” речей (інсталяцій) підкреслює пишність палацової зали, де розташована експозиція. фрагмент експозиції виставки "Поміж предметів" в Одеському національному художньому музеї фото: Одеський національний художній музей також читайте: ЯК ПІДТРИМАТИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ ПІСЛЯ АТАКИ 24 ТРАВНЯ (ОНОВЛЕНО) КРОК. КРОС. О-КЛИК Де: Львівський палац мистецтв Коли: з 5 до 30 липня Ретроспективна виставка малярства Любомира Медвідя зібрала понад 70 його робіт, створених впродовж майже шести десятиліть, — від ранніх циклів “Периферії” та “Евакуації” до масштабної серії “Блудний син”. Це виставка про пошуки, тривоги та відповідальність у впізнаваних образах Медвідя. фрагмент експозиції виставки "КРОК. КРОС. О-КЛИК" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети Іншу виставку, “Штрихом і духом”, присвячену святкуванню 85-річчя художника, відкриють 7 липня у Львівській національній галереї ім. Бориса Возницького. Виставковий проєкт представить зріз творчості митця від 1960-х років до сьогодні та поєднає дві творчі грані автора: графіку та сакральне мистецтво. Експозиція збере фрагменти стінописів та ікон для храму в Суховолі, а також проєкт майбутнього іконостасу для львівського храму отців оріоністів. ГРИГОРІЙ ГАВРИЛЕНКО. НОВЕ ЖИТТЯ Де: Музей Ханенків (Київ) Коли: до серпня Перша, за майже двадцять років, велика ретроспектива Григорія Гавриленка — одного з ключових художників українського андеграунду. В експозиції представлено понад сто творів Гавриленка із колекції Едуарда Димшица: живопис, графіку, начерки та книжкові ілюстрації. Серед них і прикметна серія ілюстрацій митця 1965 року до збірки Данте "Vita Nova / Нове життя", яка й дала назву усьому виставковому проєкту. Також Музей Ханенків готує до друку каталог із понад 200 роботами Гавриленка, що стане першим грунтовним сучасним виданням про автора. фрагмент експозиції виставки "Григорій Гавриленко. Нове Життя" в Музеї Ханенків фото: Музей Ханенків ТУТ: ВАСИЛЬ ЯРИЧ, ОЛЕКСАНДР ДЯЧЕНКО, ОЛЕКСАНДР БАБАК Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 19 липня Спільна виставка творчої групи монументалістів розгортається навколо пливкого концепту “тут”. “Як точно означити “тут", коли межа між "тут" і "там" постійно зміщується, розчиняючись у розмаїтій іншості різноманітних "тут"?” — йдеться в кураторському тексті Карини Лазарук. В експозиції зібрано дванадцять пластичних творів Василя Ярича, сім скульптур Олександра Дяченка та понад десять малярських полотен Олександра Бабака, зокрема зі знакових його серій “Grisaille”, “Рікою” та “Хмари”. Виставка організована у співпраці з творчим об'єднанням "ChorneChervone". фрагменти експозиції виставки "ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Оолександр Бабак" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети ЗАСТИГЛІ МИТІ Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 16 серпня Наталія Владичко, мисткиня, яка понад чверть століття живе й працює в Нідерландах, вперше презентує свій творчий доробок в Україні. Виставка, розгорнута в атріумі музею, зібрала близько двадцять творів — ботанічні композиції, художнє скло, зокрема й експерименти з порцеляною, рисунки, акварелі, роботи в у змішаних медіа. фрагмент експозиції виставки "Застиглі миті" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького АННА КРЮГЕР-ПРАХОВА. МУЗЕЙНА ПРЕМ’ЄРА Де: Київська картинна галерея Коли: з 7 липня Киянка, представниця німецької громади міста, Анна Крюгер-Прахова чи не першою серед українських мисткинь спробувала вийти у простір європейського модернізму початку XX століття. Раніше в держмузеях зберігалися лише поодинокі її роботи, але завдяки дару родини Понамарчуків, Київська національна картинна галерея тепер володіє найчисленнішим державним монографічним зібранням художниці. Присвячена 150-річчю від дня народження мисткині, виставка презентує повну ретроспективу шляху Крюгер-Прахової через чотири тематичні зони: “Юність”, “Капрійський період”, “Анімалістика” та “Радянський період”. фрагмент експозиції виставки "Анна Крюгер-Прахова. Музейна прем'єра" в Київській картинній галереї фото: Київська картинна галерея також читайте: ЛИСТИ, ЛЕГЕНДИ Й АВАНГАРД: 7 КНИЖКОВИХ НОВИНОК ПРО УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО UNBOXING Де і коли: “ЄрміловЦентр” (Харків) - 3 липня, “Висока кімната” (Кривий Ріг) - 14 липня, “Дніпростір” (Дніпро) - 15 липня, “Кімната” (Дрогобич) - 17 липня, “Товари з Європи” (Львів) Проєкт "unboxing" задуманий як серія відкритих розмов і мобільних партисипативних виставок навколо однієї коробки з мистецтвом. “Розпаковуючи роботи, ми розпаковуємо різні теми та розмови — складні, часом суперечливі, часом смішні, про міграцію, про розірвані зв’язки та зруйновані плани, про зміну професій та/або ідеологій, про вразливі ландшафти й таку ж вразливу пам'ять, про посттравматичний ріст, який не завжди встигає за темпом нових травм”, — пояснює кураторка Альона Каравай. За задумом авторки, "unboxing" — це акт уяви, спроба уявити автономну альтернативу тому, як ми можемо взаємодіяти з мистецтвом та взаємодіяти одне з одним на рівних, а також спроба уявити мистецтво з його декоративної ізоляції у стерильних залах назад до живої розмови всередині спільнот. У Харкові глядачі спільно з кураторкою діставатимуть з “коробки з мистецтвом” роботи Юрія Іздрика, Антона Саєнка, Софії Голубевої, Kinder Album, Лео Троценко та інших митців. Далі проєкт рушить містами України та Європи (Сараєво, Варшава, Познань). партисипативний виставковий проєкт "unboxing" в Берліні фото: Оксана Майжара / Асортиментна кімната ВНУТРІШНЯ ЗЕМЛЯ. ОЛЕНА КАЇНСЬКА Де: Порохова вежа (Львів) Коли: до 5 липня Виставка презентує серію малярських полотен львівської мисткині Олени Каїнської, яка досліджує “внутрішній ландшафт” людини. Візуальна і текстова частини експозиції складаються у своєрідну мапу “повернення до самих себе”, де шлях вимагає уважності до того, що було витіснене, залишене позаду або приховане від погляду, зазначають організатори виставки. Інша частина цього проєкту Олени Каїнської зараз експонується в інклюзивному коворкінгу “Берег” (Львів, вулиця Малоголосківська, 36). фрагмент експозиції виставки "Внутрішня земля. Олена Каїнська" в Пороховій вежі фото надане Оленою Каїнською Я БУДУ ДОВІРЯТИ ТОБІ, ЯКЩО ТИ БУДЕШ ЖІНКОЮ Де: thesteinstudio (Київ) Коли: до 12 липня За словами Даші Супер, вичерпну відповідь щодо теми виставки вже дала Мадонна у своїй пісні “What It Feels Like for a Girl”. В експозиції представлені роботи з однойменної серії кераміки, над якою мисткиня працювала протягом останніх трьох років. Центральне зображення, яке художниця переносить на тарілки та побутові предмети, — спродюсована нею фотографія чоловіків, переодягнених в уніфікований образ. фрагмент експозиції виставки "Я буду довіряти тобі, якщо ти будеш жінкою" в thesteinstudio фото: thesteinstudio КИЇВСЬКИЙ ОСТРІВ Де: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (Луцьк) Коли: до 12 липня "Сквот на Олегівській" — об’єднання художників, що виникло на початку 1990-х років і стало важливою частиною так званої "нової української хвилі". Саме цьому "артколективу" й присвятили виставку "Київський острів". Виставка — про середовище, яке стало територією свободи; про художників, які зуміли зберегти живопис як простір сили, гри, парадоксу й внутрішньої незалежності; про мистецтво, що пережило час, мовчання і повернулося з новою енергією. У виставковому проєкті представлені роботи Анатолія Варварова, Володимира Єршихіна, Ігоря Коновалова, Сергія Корнієвського, Руслана Кутняка, Еда Потапенкова, Володимира Падуна, Людмили Роздобудько-Падун, Костянтина Мілітинського, Володимира Заїченка, В’ячеслава Машницького. "Зустріч у лісі з куратором", 2017. Ігор Коновалов зараз експонується в межах виставки "Київський острів" у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків фото: [естéт] газета також читайте: У ЛЬВІВСЬКОМУ ПАРКУ З'ЯВИВСЯ НОВИЙ ФОНТАН «ВИКРАДЕННЯ ЄВРОПИ», СТВОРЕНИЙ СКУЛЬПТОРАМИ СПІЛЬНО З ВЕТЕРАНАМИ СУВІЙ РОДУ Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 16 серпня Виставка зібрала традиційні ткані вироби: рушники, сорочки, скатертини, народні строї та аксесуари, з приватної колекції Юрія Мельничука. Виставковий проєкт також доповнюють унікальні експонати — понад 30 комплектів народного вбрання з історико-етнографічних регіонів України, а також авторські вишиті роботи Юрія Мельничука та його учнів. фрагмент експозиції виставки "Сувій роду" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шепитицького фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Я БУДУ НОСИТИ ЦЕ З СОБОЮ Де: Муніципальний мистецький центр (Львів) Коли: до 15 липня Виставка ужгородського художника Руслана Тремби — це спроба зафіксувати зміни навколо нас. У своїх пейзажах митець осмислює перехід від спокійних Карпатських гір дитинства до просторів, які “деформувала” війна. Це роздуми про те, що кожен із нас зрештою несе в собі наслідки подій та метаморфоз нашого часу. фрагмент експозиції виставки "Я буду носити це з собою" в Муніципальному мистецькому центрі фото: Руслан Тремба / Facebook BOTANICAL ART. ЖИВИЙ АРХІВ Де: Voyt Art Gallery (Ужгород) Коли: триває Виставковий проєкт пропонує поглянути на ботаніку не як на об’єкт наукового спостереження з метою класифікації рослинного світу, а як на простір пам’яті: тут рослини постають носіями часу, вразливості, витривалості, циклів життя і смерті. “Рослина може прорости крізь бетон. Папороть, що існувала ще за часів динозаврів, залишається майже незмінною мільйони років. У світі нестабільності та постійних змін ця тиха стійкість набуває особливого значення” — йдеться в кураторському тексті. Виставка зібрала роботи Олега Тістола, Марини Скугарєвої та Сергія Чапеля, Віктора Дерди, Едуарда Приходька та Нати Попової. фрагмент експозиції виставки "Botanical garden. Живий архів" у Voyt Art Gallery фото: Іванна Войтович / Facebook також читайте: ГОТЕЛЬ, КІНО І “ДЕРЖМАЙНО” — ПРО ВИСТАВКУ ОЛЕГА ТІСТОЛА “ТІНІ ІМПЕРІАЛУ” У ЛЬВІВСЬКОМУ MERCURY ART CENTER Що ще подивитися? Якщо ви пропустили нашу попередню добірку, лаконічно нагадаємо й про інші виставки, що тривають. У Музеї сучасного мистецтва Корсаків (Луцьк) до кінця липня — проєкт Гамлета Зіньківського “365. Час не потрібен”, в якому митець презентує річну серію малюнків, до того ж часу ще можна встигнути на персональний проєкт київської художниці Олени Придувалової у Хмельницькому художньому музеї. У Львівському національному музеї імені Андрея Шептицького до середини серпня — “Кольорові модуляції” Олександра Мурашка, на виставці можна побачити близько 70 робіт митця, зокрема найбільш знакові його полотна. В артцентрі Дзиґа — виставка “Trust the process” мисткинь Елені Сісманідіу і Наталії Боровець. До кінця літа в Пінчук Арт Центрі триває "Радість" — проєкт, в якому українські та іноземні митці розмірковують над поняттям радості як життєвої сили та сміливого прояву людяності (друга едиція цього проєкту зараз представлена в межах офіційної паралельної програми Венеційської бієнале). Також у Києві до кінця вересня можна оглянути виставку-ретроспективу життя і творчості родини Кричевських, де представлено понад 80 малярських і графічних творів династії. також читайте: ЧИМ ЗАВЕРШИВСЯ ART BASEL: ГУЧНІ ПРОДАЖІ, ЗМІНИ У ПРОГРАМІ І УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Василь Ярич, Олександр Дяченко та Олександр Бабак — художники-монументалісти, які все життя працюють із простором. Упродовж десятиліть вони створювали роботи, покликані жити в колективній пам’яті, вкорінюватися в міське середовище і формувати візуальний ландшафт незалежної України. Виставка «ТУТ», яка триває до 19 липня у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові, — це унікальна нагода простежити еволюцію художніх пошуків цих трьох авторів, які впродовж десятиліть формували власні мистецькі світи, балансуючи між глибиною філософського осмислення та досконалістю академічної пластичності й виразної живописної мови. Також львівська експозиція стала дебютним майданчиком для низки творів, вперше на масову авдиторію представлена скульптура Олександра Дяченка «Піраміда», малярське полотно Олександра Бабака «Ноги» та скульптурна композиція Василя Ярича «Адам і Єва». У матеріалі для [естéт] газети кураторка Карина Лазарук розповідає про виставку «ТУТ» та одну з трьох ниток її експозиційного наративу — скульптуру Василя Ярича. 15 ЛИПНЯ 2026, 16:46 «Адам і Єва» (2026) Василя Ярича в експозиції виставки «ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак» фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети В експозиції виставки «ТУТ» ми об’єднали сім скульптур Олександра Дяченка, більше ніж десять великоформатних малярських полотен Олександра Бабака (зокрема й роботи з його культових серій «Grisaille», «Рікою» та «Хмари») та дванадцять пластичних творів Василя Ярича. Власне, до пластики Ярича й хотілося б придивитися тут детальніше. АДАМ І ЄВА У своїй скульптурі Василь Ярич звертається до вічних тем та архетипічних образів — біблійних сюжетів, міфологічних персонажів та людини як такої. На виставці «ТУТ» пластичні образи Адама і Єви Ярича втілюються у наскрізний сюжет проєкту про перших людей, чоловіка і жінку. Через цей біблійний образ художник поступово переходить до розмови про дорослішання, свободу вибору, любов і відповідальність. Василь Ярич на Вірменці, Львів 2026 фото: Карина Лазарук Скульптурна композиція «Адам і Єва» (2026) — перше, що бачать глядачі, входячи до експозиційного простору. У трактуванні Ярича ці канонічні образи виходять за межі біблійної оповіді. Це вже не просто історія провини та гріхопадіння, а нарис переходу від безтурботного дитинства до дорослого життя. Безсоромні Адам і Єва живуть у Едемському саду, так само як діти. Коли Бог забороняє їм їсти плоди з дерева пізнання добра і зла, у людини вперше з'являється свобода вибору, а разом із нею — відповідальність. Саме цей момент художник фіксує у скульптурі: Єва прикривається, усвідомлюючи власну наготу, тоді як Адам ще тримає у руці плід. Важливою деталлю є те, що у руці Адама — не яблуко, а яйце. Так автор вводить ще один символічний рівень. Яйце відсилає до вічного питання «що було першим — курка чи яйце?», розширюючи біблійний сюжет до розмови про походження життя, початок світу й безперервність творення. зліва направо: Василь Ярич «Єва» (гіпс, 2026 р.), Олександр Бабак, серія «GRISAILLE» / TO M. KOCH / O. RIETH. ПОЛІПТИХ (2011 р.), Василь Ярич «Хлопчик на бику» (бронза, 1988 р.) фото: Карина Лазарук Робота представлена в гіпсі, що є рідкісним випадком і вимушеною обставиною. Через російські обстріли виробничі потужності ливарень були пошкоджені, виникали перебої з електропостачанням, а частина працівників була мобілізована. Через це, завершити бронзове литво до відкриття виставки не вдалося. Проте саме цей матеріал додає роботі нового змісту. Гіпс є крихким, але водночас вогнетривким матеріалом, який широко використовується в архітектурі як безпечний. Крихкість і водночас вогнетривкість гіпсу створюють промовистий перегук із сучасним українським досвідом — досвідом стійкості, що поєднується із вразливістю. «Адам і Єва» (2003 р.) Василя Ярича в експозиції виставки «ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак» фото: Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького У наступних роботах Ярича Адам і Єва вже постають дорослими. Художник звертається до біблійного образу подружжя як «однієї плоті» — союзу, побудованого на взаємній турботі й відповідальності. Якщо перша скульптура розповідає про момент вибору, то ця — про життя після нього. Рай завершується, і починається світ, у якому потрібно працювати, виховувати дітей, відчувати біль і брати відповідальність за власне життя. У контексті всієї експозиції роботи Василя Ярича формують духовну вісь виставки. Через біблійний сюжет художник говорить не стільки про релігію, скільки про універсальні людські стани: народження, свободу, дорослішання, любов та обовʼязок. також читайте: ВІД МОДЕРНІЗМУ ДО НЕОАВАНГАРДУ ТА АНДЕРҐРАУНДУ — 15 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ПОБАЧИТИ ЦЬОГО ЛІТА ДЕРЕВ'ЯНА СКУЛЬПТУРА Крім гіпсу і бронзи, на виставці «ТУТ» глядачі також можуть побачити й дерев’яну пластику Василя Ярича. Якщо його бронзові роботи вибудовують символічну історію дорослішання людини, то дерев'яна скульптура дозволяє побачити інший вимір творчості мистця — уважний діалог із матеріалом. За словами скульптора, дерево є доволі непростим та «активним» матеріалом: воно реагує на вологість та температуру, тому автор не просто формує зовнішній образ, а й працює з самою структурою матеріалу, щоб уникнути тріщин та деформацій. Ця кропітка праця непомітна для глядача, але визначальна для довговічності твору. Василь Ярич «Полумʼяна дівчина» (дерево, 2021 р.) фото: Карина Лазарук Особливе місце у творчості Василя Ярича посідає фактура. Кожен слід різця, кожен штрих є результатом тривалого пошуку пластики, яка зберігає природний об'єм дерева. Для роботи майстер обирає різні породи деревини. Найчастіше це — липа, м'яка й «слухняна», однак у доробку є й роботи з груші, акації та навіть махагоні (червоне дерево). Прикметно, що для варіації «Адама і Єви» у бронзі, саме форма дерев'яного бруса визначила композицію майбутньої скульптури. «Разом» (дерево, мідь, 2010 р.), Василь Ярич фото: Карина Лазарук Ярич однаково охоче розповідає і про свою роботу з бронзою. Він пояснює, що патинування є також важливою частиною художньої виразності. Один і той самий склад може по-різному проявитися у різних відливках, створюючи унікальні відтінки — від теплих брунатних до смарагдових і глибоких чорних тонів. Саме тому у світі існує окрема професія — майстер патинування, який допомагає завершити художній образ скульптури. ВЕНЕРИ Цікавою є історія двох скульптур Венери, між створенням яких минуло понад три десятиліття. Попри єдину тему, вони демонструють, наскільки змінюється художнє мислення митця. Рання «Венера» (1985 р.) Ярича відзначається узагальненістю образу, стриманістю деталей, пізніша (2021 р.) — сміливою модерною пластикою. Автор свідомо відмовляється від академічної ідеалізації та досконалості форм, а радше спирається на виразності, яка присутня в недосконалості. Василь Ярич «Венера» (бронза, 1985) фото: Карина Лазарук фрагмент роботи «Венера» Василя Ярича (бронза, 2021) фото: Карина Лазарук Часто нові роботи народжуються зі старих ескізів, які скульптор зберігає ще зі студентських років і час від часу повертається до них, відкриваючи нові можливості для пластичного втілення. Під час наших розмов з автором звучала й думка про значення масштабу у сприйнятті мистецтва. Велика скульптура потребує присутності людини поруч, адже лише тоді стає зрозумілим її реальний розмір і сила художнього образу. Тому виставковий простір, глядач у ньому та світло відіграють не меншу роль, ніж сама експонована робота. Виставка «ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак» у Львові організована мистецьким об'єднанням ЧервонеЧорне та Національним музеєм імені Андрея Шептицького, експозиція працює до 19 липня 2026. також читайте: "НАЙКРАЩА МАСКА — БУТИ САМИМ СОБОЮ". АВТОПОРТРЕТИ ОЛЕКСАНДРА ДУБОВИКА ТА ЙОГО ДУМКИ ПРО ВАЖЛИВЕ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Попри те, що літо вважають умовним міжсезонням в артіндустрії, коли інституції відпочивають від гучних подій весни та готуються до нових проєктів, що зазвичай стартують восени, цей червень видався насиченим на вернісажі та фінісажі. Під сам кінець місяця “Український дім” відкриє велику ретроспективу шістдесятника Олександра Дубовика (27 червня), у Національному музеї у Львові триває “ТУТ”— виставка трьох учасників творчого об’єднання ChorneChervone, Хмельницький художній приймає проєкт Олени Придувалової, а камерна львівська галерея “Пори року” зібрала десятки портретів одного і того ж портретованого. Розповідаємо, які виставкові проєкти варто відвідати наприкінці червня. 19 ЧЕРВНЯ, 17:00 фрагмент експозиції виставки "ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети ТУТ: ВАСИЛЬ ЯРИЧ, ОЛЕКСАНДР ДЯЧЕНКО, ОЛЕКСАНДР БАБАК Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 19 липня Спільна виставка творчої групи монументалістів розгортається навколо пливкого концепту “тут”. “Як точно означити “тут", коли межа між "тут" і "там" постійно зміщується, розчиняючись у розмаїтій іншості різноманітних "тут"?” — йдеться в кураторському тексті. В експозиції зібрано дванадцять пластичних творів Василя Ярича, сім скульптур Олександра Дяченка та понад десять малярських полотен Олександра Бабака, зокрема зі знакових серій “Grisaille”, “Рікою” та “Хмари”. Виставка організована у співпраці з творчим об'єднанням "ChorneChervone". фрагменти експозиції виставки "ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети 365. ЧАС НЕ ПОТРІБЕН Де: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (Луцьк) Коли: до 26 липня Після показу в київському Музеї Ханенків проєкт Гамлета Зіньківського приїхав до Луцька. Митець, який працює з графікою, колажем, фотографією та стрітартом, презентує річну серію рисунків, які створював щодня. У планах художника — десять таких циклів. “Я дуже хочу дожити до моменту, коли побачу ці десять проєктів в одному просторі як одну велику виставку”, — ділиться Гамлет. Проєкт постає як своєрідний щоденник часу, відкритий для неспішного перегляду та особистих інтерпретацій. фрагмент експозиції виставки "365: Час не потрібен" у Музеї сучасного мистецтва Корсаків фото: Музей сучасного мистецтва Корсаків СВІТОБАЧЕННЯ Де: Хмельницький обласний художній музей Коли: до кінця липня Виставка київської художниці Олени Придувалової об'єднала її графіку та малярство. Художні твори авторки різних років вступають в діалог, формуючи багатошаровий наратив про взаємозв’язки між внутрішнім світом художниці, її пам’яттю та щоденними ритуалами. Центральне місце в експозиції посідають графічні аркуші 2000-х років. Також проєкт простежує трансформацію автопортрета у творчості мисткині — від реалістичних робіт початку 2000-х до майже абстрактних полотен 2021 року. фрагмент експозиції виставки "Світобачення" у Хмельницьклму обласному художньому музеї фото: Хмельницький обласний художній музей також читайте: "МУЗИКА ВСЮДИ, КОНЦЕРТ НІДЕ" - ФЕСТИВАЛЬ СВЯТО МУЗИКИ У ЛЬВОВІ ДИНАСТІЯ КРИЧЕВСЬКИХ Де: Музей української діаспори (Київ) Коли: до 27 вересня Присвячений до 100-річчя Катерини Кричевської-Росандіч та 125-річчя Василя Кричевського (молодшого), проєкт презентує ретроспективу життя і творчості династії Кричевських. В експозиції представлено понад вісімдесят малярських і графічних творів: архітектурні начерки, книжкові обкладинки, пейзажі, етюди, портрети й натюрморти. Окрім художніх робіт, тут можна побачити унікальні архівні світлини, відеозаписи та інтерв’ю про династію. фрагмент експозиції проєкту "Династія Кричевських" в Музеї української діаспори фото: Музей української діаспори НОВИЙ МІЛІТАРНИЙ ПЕЙЗАЖ Де: Національний музей “Київська картинна гелерея” Коли: триває Виставка від одеського тандему "forest brothers" Стаса Жалобнюка та Ігоря Гусєва осмислює, як війна змінює наше сприйняття простору. В експозиції представлено тридцять великоформатних полотен. Автори додають звичним краєвидам виміру небезпеки, перетворюючи їх на метафору фронту. Так формується “новий український мілітарний пейзаж”, де військові об’єкти вже стають частиною нашої природи. фрагмент експозиції виставки "Новий мілітарний пейзаж" фото: Національний музей "Київська картинна галерея" НАЇВ З ПУТИВЛЮ Де: галерея "Кузня" (Київ) Коли: з 19 червня Виставка робіт Катерини Петрівни Кобилякової — художниці з Путивлю, яка народилася 1943 року і померла у 2022, так і не ставши відомою за межами свого міста. Катерина народилась в селі Кобиляково Путивльського району на Сумщині, закінчила художній інститут заочно, працювала художницею-оформлювачкою на підприємстві, пізніше — викладачкою у школі. Малювала, робила карбування, випалювала по дереву, ткала гобелени, працювала з соломою і склом. Все своє вміння намагалась передати дітям. Виставка стала результатом експедиції, яку рік тому здійснили артдиректорка Кузні Тетяна Тадай і кураторка Ліза Фанегей. фрагмент афіші виставки "Наїв з Путивлю" скрін з інстаграм допису галереї "Кузня" Роботи мисткині поєднують традиційний наїв, архетипічні образи та особисту міфотворчість. Виставка розмірковує на теми культури памʼяті та феномену ізольованого митця. На ній будуть представлені живопис, гобелени, а також фотографії з експедиції до Путивля. СТІБУНОВ Де: галерея ЛНАМ "Пори року" (Львів) Коли: до 30 червня Виставка пам'яті (легендарного для Львова) натурника зібрала з академічних запасників та фондів кафедри рисунку і живопису об'ємний студентський доробок, присвячений неординарній особистості Михайла Стібунова. “Він читав вірші експромтом, ворожив на кавовій гущі, знався на езотериці доволі добре, танцював”, — так згадують про натурника Стібунова товариші та товаришки. Ця камерна виставка — жест шани від Академії Мистецтв та кафедри, зі студентами та викладачами якої працював натурник, та збереження пам'яті про оригінальну модель, який сам "вважав себе то екстрасенсом, то актором, то філософом". фрагмент експозиції виставки "Стібунов" у галереї ЛНАМ "Пори року" фото: Девід K. Росс / Львівська національна академія мистецтв TRUST THE PROCESS Де: артцентр Дзиґа (Львів) Коли: з 24 червня до 8 липня У час, коли базові системи підтримки руйнуються, спільна виставка німецьких мисткинь Елені Сісманідіу та Наталії Боровець зміщує фокус із самооптимізації на довіру до себе — як форму внутрішньої опори. Проєкт осмислює витривалість, турботу та невидимі структури, що тримають нас у рівновазі. “Вірусні афірмації, вигравіювані в камені. Волосся, збережене у воску. Монументальні форми, що роблять видимим те, що приховують системи” — йдеться в кураторському тексті. "Маніфестуючи на камені", Елені Сісманіду ця робота зараз експонується в рамках виставки "Trust the process" в артцентрі "Дзиґа" фото: артцентр "Дзиґа" також читайте: 12 ВИСТАВОК ПОЧАТКУ ЛІТА — ВІД КЛАСИКІВ УКРАЇНСЬКОГО МАЛЯРСТВА ДО САМООРГАНІЗОВАНИХ МИСТЕЦЬКИХ СПІЛЬНОТ 1990-х і 2000-х ВСЕ НОРМАЛЬНО)) Де: Jam Factory Art Center (Львів) Коли: до 9 вересня Концепт виставки натхненний інтернет-мемом, де собака сидить перед палаючим будинком і дивиться у порожнечу зі словами: "Все нормально". Проєкт розповідає про роботу митців, яка триває навіть тоді, коли все навколо горить, як на цій картинці, йдеться в прес анонсі. За словами кураторської групи, це "спроба подивитися на самоорганізацію не як на героїчний виняток, а як на базовий режим існування сучасного українського мистецького середовища" — на структури, що виникають всупереч відсутності стабільності, в умовах дефіциту ресурсів, розмитих ролей і необхідності одночасно вигадувати інституцію та виживати всередині неї. В експозиції зібрано роботи 26 самоорганізованих мистецьких ініціатив з різних регіонів України, які продовжують існувати зараз — у підвалах, ангарах, внутрішніх двориках, нефункціональних приміщеннях або взагалі без постійного місця. фрагмент експозиції виставки "Все нормально))" фото: Софія Соляр / Jam Factory Art Center САМІ СОБАКИ Де: галерея молодого мистецтва “Світло” (Львів) Коли: до 28 червня Персональна виставка юного художника Данила Галійчука зібрала близько сотні портретів домашніх улюбленців: такс, пуделів, коргі, хаскі, є тут навіть “морський чорт”. Експозиція представляє роботи Данила з різних періодів його захоплення світом тварин та концентрує увагу глядача саме на песиках різних порід в його авторському виконанні. частина експозиції виставки "Самі собаки" Данила Галійчука фото: галерея молодого мистецтва "Світло" фрагменти експозиції виставки "Самі собаки" Данила Галійчука фото: галерея молодого мистецтва "Світло" А 20 червня "Світло" запрошує на портрет-сесію, яку проведе Данило Галійчук для усіх охочих та їхніх песиків (котиків і навіть "морських чортів"). Що ще подивитися? Якщо ви пропустили нашу попередню добірку, лаконічно нагадаємо й про інші виставки, що тривають. У Луцьку, в Музеї сучасного мистецтва Корсаків, до середини липня можна потрапити на “Київський острів” — проєкт про об’єднання художників “Сквот на Олегівській”, що виникло на початку 1990-х років і стало важливою частиною так званої "нової української хвилі". Ще трохи “нової хвилі” можна побачити в Одеському художньому, там на початку літа відкрили персональний проєкт іншого її учасника — львівського художника Андрія Сагайдаковського. В Пінчук Арт Центрі триває "Радість" — проєкт, в якому українські та іноземні митці розмірковують над поняттям радості як життєвої сили та сміливого прояву людяності (друга едиція цього проєкту зараз представлена в межах офіційної паралельної програми Венеційської бієнале). Також там можна поспостерігати за “Самозайнятими” — проєктом шістьох молодих українських митців та мисткинь, які “випробовують” свої твори поза межами звичного галерейного “white cube”. А у Львові ви ще встигаєте на “мерехтливу” (в прямому та переносному значенні) виставку ужгородського художника Руслана Тремби, що відбувається у Муніципальному мистецькому центрі. також читайте: АВАНГАРД, ФАЙБЕР АРТ І КОТИКИ: ВИСТАВКИ ТИЖНЯ, ЯКІ ВАРТО ВІДВІДАТИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Вечірній аукціон Sotheby’s, що відбувся в Лондоні 24 червня, приніс £393,4 млн ($520,7 млн). Цей результат став найвищим в історії європейських вечірніх оффлайн торгів. 30 ЧЕРВНЯ, 12:30 "Оголена з намистом" ("Nu assis au collier") Амедео Модільяні продана за £48,2 млн фото: Sotheby’s Головною подією був розпродаж колекції мільярдера Джо Льюїса. 24 роботи модерністів, серед яких твори Пабло Пікассо, Клода Моне та Френсіса Бекона, пішли з молотка за £296 млн ($390 млн). Це абсолютний рекорд для приватної збірки на лондонських аукціонах. При цьому понад 70% лотів продали за ціною, що суттєво перевищила попередні оцінки експертів. Найдорожчим лотом вечора стало полотно Амедео Модільяні "Оголена з намистом" (Nu assis au collier, 1917–1918) — його придбали за £48,2 млн ($63,5 млн). Ще одна робота художника, "Чоловік із люлькою (Нотаріус із Ніцци)" (Homme à la pipe (Le Notaire de Nice), 1918–1919), змінила власника за £23,3 млн ($30,7 млн). також читайте: ЧИМ ЗАВЕРШИВСЯ ART BASEL — ГУЧНІ ПРОДАЖІ, ЗМІНИ У ПРОГРАМІ І УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ "Голова селянина", 1911. Казимир Малевич фото: фото: Sotheby’s Також на аукціоні продали гуаш Казимира Малевича "Голова Селянина" (1911). Лот перевищив найсміливіший естімейт на понад мільйон фунтів, новий власник заплатив за нього трохи більше £3 млн. "Голова селянина" Малевича має цікавий провенанс: свого часу робота належала до так званої "колекції Герінга". У 1927 році, після виставки в Берліні й перед поверненням до Радянського Союзу, Малевич довірив кілька десятків робіт своєму другові, німецькому архітектору Хуго Герінгу. Той згодом таємно вивіз полотна з нацистської Німеччини, врятувавши їх від знищення в межах нацистської кампанії проти "дегенеративного мистецтва". Після війни вдова архітектора почала розпродавати збірку, і до нинішніх торгів Sotheby’s "Голова селянина" встигла змінити кількох приватних власників. Не останню роль у встановленні нового європейського рекорду на цих торгах Sotheby’s відіграли азійські колекціонери, які придбали понад третину виставлених лотів. Нагадаю, що приблизно місяць тому Christie's під час своїх торгів у Нью-Йорку побили світовий аукціонний рекорд, наторгувавши за вечір на $1,1 млрд. Тоді ж нові цінові рекорди було встановлено на твори Поллока, Бранкузі та Ротко. також читайте: СПАДКОЄМИЦЯ КЛІМТА ОКСАРЖУЄ ПРОДАЖ КАРТИНИ "ПОРТРЕТ ФРОЙЛЯЙН ЛІЗЕР" У СУДІ НЬЮ-ЙОРКА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Названа донька Пікассо позивається до артдилера Іва Був'є, який ще не встиг віддихатися від судової тяганини з російським олігархом Дмитром Риболовлєвим, у Ватикані знайшли досі невідому роботу Ель Греко, Емірати, через війну в Ірані, можуть залишитися без Dubai Art Fair, а у Венеції гасять пожежі — політичні, дипломатичні і цілком реальні. Про ці та інші актуальні події у світі мистецтва — у щотижневому дайджесті [естéт] газети. 22 БЕРЕЗНЯ, 12:30 Пабло Пікассо у своїй студії в Мужені, Франція, 1958 фото: Robert DOISNEAU / Gamma-Rapho / Getty Images СТАРІ МАЙСТРИ ТА ІМПРЕСІОНІСТИ РЯТУЮТЬ АРТРИНОК Після спаду впродовж двох років поспіль, артринок вперше демонструє позитивну динаміку. Принаймні про це свідчить новий звіт Art Basel х UBS. Сумарний обсяг продажів за підсумками 2025 року становив $59,6 млрд, на 4% більше, ніж торік. Продажі приватних галерей та артдилерів зросли на 2%, досягнувши позначки $34,8 млрд. Драйвером росту стали аукціони, чиї сумарні продажі продемонстрували зростання на рівні 9%. Йдеться насамперед про публічні торги. Якщо раніше топові аукціонні доми звітували про бум приватних продажів, то тепер цей тренд пішов на спад (мінус 5%). Також суттєві зміни відбулися у розбивці аукціонних продажів на умовні цінові сегменти. “Вийти в плюс” аукціонним домам допомогли лоти, які продавали за понад $10 млн. США продовжують залишатися лідером артринку. Минулого року там продали-купили мистецтва на $26 млрд, це приблизно 44% від глобальних річних продажів (Британія - 18%, Китай - 14%). Примітно, що у США покупці надавали перевагу так званим “трофейним” лотам з порівняно високими естімейтами, кількість проданих там лотів категорії “$10 млн+” за рік зросла на 40%. А от лоти з цінником до $50 000, які впродовж попередніх двох років були умовною “кисневою маскою” аукціонного ринку, навпаки, помітно просіли. Найбільше зростання продажів демонструють імпресіоністи, модерністи (+47%) та старі майстри (+30%). Натомість митці категорій Postwar і Contemporary відкотилися назад на 2%. Показники онлайн торгів досягли найнижчого, з 2019 року, рівня. Тепер покупці надають перевагу аукціонним залам у середмістях Лондона, Парижа та Нью-Йорка, а не онлайн шопінгу. також читайте: БІЄНАЛЕ БЕЗ ЗОЛОТИХ ЛЕВІВ І З РОСІЯНАМИ, РЕКОРДНИЙ ГЕНРІ МУР І ВИСТАВКИ УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ У СВІТІ. АРТ ДАЙДЖЕСТ ПОДІЙ ТИЖНЯ (2-8 березня 2026) ЯРМАРОК ART DUBAI ПЕРЕНОСЯТЬ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ З ІРАНОМ Організатори Art Dubai повідомили, що ярмарок 2026 року відбудеться не у квітні, як зазвичай, а 14–17 травня у “адаптованому форматі”. Ці зміни пов'язані з війною США та Ізраїлю проти Ірану, яка триває вже майже місяць. Ймовірно, основним фактором такого рішення стало припинення рейсів окремих авіакомпаній в Дубай, що значно ускладнює пасажирські перевезення та доставку вантажів. монтаж артоб'єкту на набережній Дубай напередодні DIFC Gulf Art Fair, 2007 фото: Martin Parr / Magnum Photos Цього року ярмарок відзначає своє двадцятиріччя. Він мав стати однією з головних артподій регіону. Спочатку свою участь підтвердили близько 100 експонентів із 35 країн, але через перенесення дат частина учасників відмовилася приїжджати. Нові дати Art Dubai збігаються з датами іншого важливого ярмарку — Frieze New York, а також кіпрського ярмарку Vima art fair. Галереям, які не зможуть взяти участь в Art Dubai, все одно доведеться сплатити внесок за стенд, але його буде зараховано на 2027 рік. Ті, хто таки буде брати участь у цьогорічній події, за стенд не платитимуть, натомість будуть сплачувати відсоток із продажу (але не більше вартості стенду). ПАДЧЕРКА ПІКАССО ПРОТИ БУВ'Є Ще й двох років не минуло відколи артдилер Ів Був’є завершив судову тяганину з російським олігархом Дмитром Риболовлєвим у справі про близько 40 робіт на суму понад $2 млрд, як його знову викликають до суду, цього разу через зниклі картини Пабло Пікассо. Тепер до Був’є позивається Катаріна Ута-Блей, падчерка Пабло Пікассо (дочка від першого шлюбу партнерки Пікассо Жаклін Рок; з Рок художник прожив останні 20 років свого життя). Пабло Пікассо з дружиною Жаклін Рок в маєтку в Мужені, 1964 фото: Edward Quinn 2015 року Ута-Блей подала заяву до поліції Франції про зникнення десятків робіт Пікассо з орендованого складу у передмісті Парижа. 2007 року вона доручила компанії Іва Був’є зайнятися продажем маєтку Пікассо в Мужені. Маєток продали за €20 млн, а всі особисті речі (меблі, книги, предмети інтер’єру) та чимало робіт Пікассо перевезли на склад, законтрактований Був'є. Транспортуванням і організацією зберігання цих предметів займався колишній бізнес-партнер артдилера Олів'є Тома. У своїй заяві Ута-Блей повідомила, що зі складу наче б то зникло близько 70 робіт її вітчима, зокрема й кілька портретів її матері, якими вона особливо дорожила. Частину з цих робіт вже виявили ​​у приватній колекції того самого Дмитра Риболовлєва. Ймовірно, роботи йому свого часу продав Був’є, є навіть приблизна сума — €36 млн. Наразі Був’є, як то кажуть, плутається у показах, є його заява, що він начебто викупив ці роботи в Ути-Блей, перед тим як перепродати російському олігарху, також він казав, що придбав їх в іншого, вже покійного, колеги-артдилера. Наразі паризький суд прийняв позов Катаріни Ути-Блей і визнав Іва Був’є відповідачем у справі, але дату першого слухання поки не призначено. Пабло Пікассо з дружиною Жаклін Рок фото: Edward Quinn ДОЛЯ ШЕДЕВРІВ: КАРАВАДЖО ЗА €30 МЛН І ДОСІ НЕВІДОМИЙ ЕЛЬ ГРЕКО Міністерство культури Італії викупило з приватної колекції картину Караваджо за €30 млн. Йдеться про “Портрет Маттео Барберіні”, написаний ще до того, як Барберіні став папою Урбаном VIII. У науковий обіг роботу включили лише у 1960-х роках завдяки публікації мистецтвознавця Роберто Лонгі. Картина тривалий час була частиною приватної флорентійської колекції. Наприкінці 2024 року власники надали полотно для ретроспективної виставки Караваджо у римському палаццо Барберіні. Тоді ж італійський мінкульт заявив про намір викупити картину. Переговори тривали понад рік. Тепер, вже у статусі предмета з державної колекції, портрет Барберіні стане частиною постійної експозиції палаццо Барберіні (один із майданчиків Національної галереї давнього мистецтва Італії). зображення "Спасителя" Ель Греко (фото 1), яке виявили під час реставраційних робіт під зображенням "Спасителя" невідомого художника (фото 3) У Ватикані виявили картину Ель Греко, яка майже 60 років ховалася за роботою невідомого художника. “Спасителя” (1590–1595) Ель Греко знайшли реставратори під пізнішим малюнком іншого автора. Невідомий художник намалював свою версію “Спасителя” поверх роботи Ель Греко. Після реставрації оригінал вдалося відновити. Картина потрапила до Ватикану 1967 року, її подарував Папі Павлу VI іспанський чиновник і письменник Хосе Марія Санчес де Муньїн-Хіль. Десятиліттями “Спаситель” невідомого маляра експонувався в одному з залів Апостольського палацу і жодного разу не реставрувався. Тепер робота увійшла до експозиції виставки “Ель Греко у дзеркалі. Діалог двох творів”, яку відкрили у Папському палаці Кастель-Гандольфо. також читайте: ФОНД ПІДСАНКЦІЙНОГО БЛАВАТНІКА ПОДАРУВАВ £10 МЛН ГАЛЕРЕЇ КУРТО ВІДОМИЙ/НЕВІДОМИЙ БЕНКСІ Агентство Reuters розкрило особу стрітарт художника Бенксі, опублікувавши результати їхнього багаторічного розслідування. Раніше вважалося, що за псевдонімом може ховатися художник і документаліст Тьєррі Гетта, також відомий як Mr. Brainwash, або це міг бути соліст гурту Massive Attack Роберт Дель Ная. Проте справжнім Бенксі виявився такий собі Робін Ганнінгем 1973 року народження, родом з Брістоля. Вперше це ім'я “засвітилося” у липні 2008 року у розслідуванні газети The Mail on Sunday. Після цього Бенксі змінив ім'я на більш поширене — Девід Джонс. графіті Бенксі "Жінка в протигазі" в Гостомелі фото: Banksy Розкрити особу художника британська влада погрожувала ще з осені 2025 року, коли він створив провокаційний мурал на будівлі Королівського суду Лондона. Тоді Бенксі зобразив на стіні суддю, який гамселить суддівським молотком лежачого протестувальника. Втім журналісти Reuters випередили британську поліцію і суд. В публікації йдеться зокрема й про те, що саме анонімність довгі роки була головною фішкою і секретом комерційного успіху Бенксі. Reuters у своєму матеріалі пишуть, що за останні десять років Бенксі побудував справжню бізнес-імперію, яка існувала в тіні артринку і приносила порівняно великий прибуток. Продажі робіт митця на вторинному ринку з 2015 року до теперішнього часу склали близько $250 млн. Крім того, джерела Reuters повідомляють про багатомільйонні приватні угоди, які відбуваються між художником та VIP-клієнтами через посередників. біля графіті Бенксі на зруйнованій будівлі котельні дитсадка "Буратіно" встановлюють захисне накриття, Бородянка, Київська область, лютий 2023 фото: Бородянська селищна об'єднана територіальна громада Восени 2022 року Бенксі був в Україні та залишив після свого візиту 7 муралів у Києві та Київській області. Найвідоміші роботи — гімнастки “вписані” в руїни житлових будинків Ірпеня і Бородянки, діти, які катаються на протитанковому "їжаку" як на гойдалці, на столичному Майдані Незалежності та жінка у домашньому халаті та протигазі на стіні частково згорілого будинку в Гостомелі. Бенксі підтвердив авторство, опублікувавши світлини цих робіт у своєму Instagram у листопаді 2022 року. також читайте: 12 РОКІВ УВ'ЯЗНЕННЯ? НА КИЇВЩИНІ СУДИТИМУТЬ ЧОЛОВІКА, ЯКИЙ НАМАГАВСЯ ВКРАСТИ ГРАФІТІ БЕНКСІ БІЄНАЛЬНЕ: РОСІЙСЬКИЙ ПРОЄКТ, ПОЖЕЖА І ЄВРОРЕМОНТ Те, що 61-ша Венеційська бієнале значно відрізнятиметься від багатьох попередніх, було зрозуміло ще торік — передчасна смерть кураторки, цензура національних проєктів, судові позови, анонси масових протестів. Попри усі ці та інші гучні перипетії, довгий час нічого не було чути про участь у бієнале іншої сумнозвісної ньюз-мейкерки попередніх років — Росію. І, як виявилося, це було своєрідне затишшя перед бурею. Оголошення оргкомітетом бієнале списку національних учасників і, тепер вже офіційне, підтвердження, що Росія збирається представляти свій проєкт, дало старт інформаційній кампанії проти участі держави-агресора у 61-й Венеційській бієнале. 2024 року, під час 60-ї Венеційської бієнале, росіяни здали свій павільйон "в оренду" Болівії фото: La Biennale di Venezia Проти участі Росії публічно виступило Міністерство культури Італії, опублікувавши відповідну заяву. Потім 22 країни Європи підписали спільного відкритого листа у якому зокрема йшлося про те, що поки триває війна проти України, участь Росії у Венеційській бієнале є неприйнятною. А Єврокомісія пригрозила призупинити чи й узагалі скасувати чинний грант від ЄС Фундації Венеційської бієнале (йдеться про суму ~ €2 млн, яку мала б отримати Фундація Венеційської бієнале впродовж трьох років в межах проєкту “Креативна Європа”). Втім ні публічний осуд, ні можливе скорочення фінансування наразі ніяк не вплинуло на рішення оргкомітету включити проєкт Росії до списку цьогорічних національних учасників. Пьєтранжело Буттафуоко, очільник Венеційської бієнале, коментуючи новину про повернення Росії на терени Джардіні, сказав, що “виставка відкрита для всіх”. Пьєтранжело Буттафуоко, очільник Венеційської бієнале, виступає на презентації оновленого центрального павільйону бієнале в Джардіні фото: ansa.it Фундація бієнале у своїй комунікації щодо питання участі РФ у 61-й Венеційській бієнале звертає увагу на усталену процедуру участі національних павільйонів: “держави, суверенітет яких визнаний Італійською Республікою, і які володіють стаціонарними павільйонами в Джардіні, самостійно подають заявки на участь у виставках бієнале методом простого повідомлення. Це і є випадок Росії. Москва подала повідомлення. Бієнале не перешкоджає жодній державі брати участь у події”. У відповідь на запит Міністерства культури Італії, оргкомітет також повідомив, що участь Росії не порушує санкційної політики ЄС щодо держави-агресорки. “Жодних порушень правил не було, а санкції проти Російської Федерації були повністю дотримані”, — йдеться в заяві Фундації бієнале. Втім урядова перевірка дій оргкомітету щодо дотримання усіх правил та норм триватиме щонайменше до понеділка, 23 березня, після чого Алессандро Джулі, Міністра культури Італії, та Пьєтранжело Буттафуоко, очільника бієнале, можуть запросити доповісти про ситуацію, що склалася, під час урядового засідання, пише італійське видання RAI. Не бачать проблем в участі РФ у цьогорічній події й Альберто Стефані, губернатор регіону Венеція, та Луїджі Бруньяро, мер міста. “Якщо російський уряд займатиметься пропагандою, ми будемо перші, хто прикриє їхній павільйон”, — сказав на пресконференції Бруньяро. Потім він також наголосив на своїй проукраїнській позиції, зазначивши, що Венеція — місто-побратим Одеси, а Росія — агресор. “Але ми не воюємо з російським народом, а мистецтво відкрите для усіх”, — сказав Луїджі Бруньяро. ліквідація пожежі в павільйоні Сербії на території Джардіні, Венеція, 18 березня фото: Vigili del Fuoco Крім інституційних та політичних “пожеж”, які цього тижня довелося гасити оргкомітету Венеційської бієнале, була й одна абсолютно реальна — вранці, 18 березня, горів павільйон Сербії. Пожежу, попри сильний вітер, вдалося оперативно локалізувати і ліквідувати. Ймовірною причиною займання стало коротке замикання, полум’я швидко охопило утеплювальні матеріали, якими якраз обшивали будівлю павільйону, повідомляє місцеве видання La Nuova di Venezia. Попередньо, пожежа не поширилася на експозицію, меблі чи інші споруди навколо павільйону. Постраждалих немає. З наслідками пожежі потрібно було впоратися швидко, бо вже наступного дня, 19 березня, мала відбутися презентація оновленого центрального павільйону бієнале в Джардіні. інтер'єри та екстер'єр оновленого центральниого павільйону Венеційської бієнале в Джардіні фото: Marco Cappelletti. Marco Cappelletti Studio / La Biennale di Venezia Центральний павільйон, зведений 1894-1895 роках, — локація, де під час Венеційської бієнале зазвичай експонується основний кураторський проєкт. Реновація павільйону тривала 16 місяців і обійшлася Італії в €31 млн. Проєкт реалізовувався Міністерством культури Італії. У день відкриття оновленого Центрального павільйону, Алессандро Джулі, міністр культури Італії, відмовився від участі в офіційній програмі, ймовірно, через позицію інших учасників події щодо участі у цьогорічній бієнале Росії, зокрема Пьєтранжело Буттафуоко та Альберто Стефані. також читайте: У МІНОРНИХ ТОНАХ ТА БЕЗ “ЗОЛОТИХ ЛЕВІВ” - ПРО МАЙБУТНЮ ВЕНЕЦІЙСЬКУ БІЄНАЛЕ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа

У різний час в Україні діяло з десяток аукціонних домів, багато з яких, станом на зараз, припинило свою діяльність, а ті, що продовжують роботу, локалізовані навколо Києва. Тому поява нового гравця та ще й за межами столиці — важлива подія, що може дати поштовх для розвитку українського артринку. Про перший аукціонний дім на заході України, як він функціонуватиме та яким мистецтвом торгуватиме ми поговорили з Ксенією Ціхурською, директоркою Аукціонного дому Меркурій. 16 ВЕРЕСНЯ Ксенія Ціхурська, директорка Аукціонного дому Меркурій фото — Центр інтелектуального мистецтва Меркурій (ЦІММ) Якщо ви ніколи й не були на жодному мистецькому аукціоні, ви точно їх бачили: бачили як люди у білих рукавичках урочисто вносять до зали якийсь твір мистецтва, здіймаються таблички з номерами, як у залі лунають, здавалося б, запаморочливі суми ставок, як стукає молоток і звучить оклик “продано!”. Все це дійство виглядає захопливо, легко й невимушено, але за публічною частиною аукціонів (яку дещо романтизували у кінематографі та літературі) криється багато такого, про що пересічні шанувальники мистецтва навіть не здогадуються. Насправді в аукціонній справі (та й, зрештою, як у будь-якій іншій) — не все так просто (й романтично). Аукціон — це бізнес, у якому більшість процесів — непублічні й відбуваються за лаштунками аукціонної зали. Діяльність аукціонних домів має великий (якщо не вирішальний) вплив на кар’єри митців та й на весь артринок в цілому. Саме аукціони є ключовими гравцями цього ринку, а результати їхньої роботи дають можливість вивчати профільну аналітику, зокрема розуміти поточний стан цього ринку, реакцію покупців на тих чи інших мисткинь та митців, а найдосвідченіші гравці навіть можуть вирахувати чи відчути майбутні тренди та тенденції. Ксеніє, як би Ви схарактеризували сучасний артринок України? Скажімо, трьома тезами? Ксенія Ціхурська: Якщо говорити дуже коротко, то сучасний український артринок переживає значну трансформацію, і однією з ключових позитивних змін є поява нових приватних інституцій. Вони створюють альтернативні платформи для легалізації та популяризації мистецтва, що допомагає виводити продажі з тіні. Ці інституції сприяють розвитку прозорих ринкових механізмів, професіоналізації галузі та залученню нових покупців, що, зі свого боку, зміцнює довіру до українського мистецтва як всередині країни, так і за її межами. Друге — збільшення зацікавленості до українського мистецтва як ззовні, так і всередині країни. Найцінніше в цьому це те, що українці почали проявляти більше інтересу до “свого” продукту та цікавитись тим “хто ми є” та “якими ми були”. А іноземні колекціонери побачили та зацікавились українським ринком. І третє — це поступове скорочення тіньового сектору завдяки професіоналізації ринку та впровадженню відкритих аукціонних процесів. Українське мистецтво має величезний потенціал, зокрема на міжнародному ринку, але для повноцінного розвитку ми маємо повністю відмовитись від “тіньових” продажів. На Вашу думку, найбільш знакова подія (продаж) українського артринку 2023-2024 років? К. Ц.: Мабуть, найгучнішим за останні роки був продаж на київському аукціоні роботи Івана Марчука «Зійшов місяць над Дніпром» за 300 000$, що стало новим рекордом для сучасного українського мистецтва. Та найбільш знаковою подією я б все ж назвала продаж роботи Марії Примаченко "Моя хата, моя правда" на міжнародному благодійному аукціоні Benefit for Ukraine’s People & Culture. Так, ми всі розуміємо, що на таких подіях люди інвестують насамперед у благодійну ціль, а не у мистецтво. І, так, продаж Примаченко за 110 000$, а згодом за 500 000$ на благодійному аукціоні в Україні, звичайно, не підіймають вартість її робіт до такого рівня. Але після кількох таких благодійних продажів закордонні колекціонери почали звертати більше уваги на українське мистецтво та навіть збирати відповідні колекції. І рекордна ставка на Івана Марчука від колекціонера з США — є одним із підтверджень цьому. відвідувачка передаукціонної виставки біля роботи Марії Примаченко “Глухар токує” фото — ЦІММ Як добиралися роботи для першого аукціону Аукціонного дому Меркурій? Розкажіть детальніше про сам процес і чому саме така добірка. К. Ц.: Добірка робіт для першого аукціону була результатом тривалої аналітики та співпраці з колекціонерами, художниками та галереями. ми прагнули створити різноманітну експозицію, яка б відображала ключові напрями розвитку українського мистецтва XX і XXI століття. Було важливо збалансувати представлені лоти, щоб вони включали як імена відомих митців, так і перспективних авторів, чия творчість вже привертає увагу фахівців Аукціонний дім Меркурій — це все ж таки перший аукціонний дім на заході України, тому ми особливу увагу приділили художникам зі Львова і так званої “львівської школи”. На першому аукціоні є чудові роботи Олекси Новаківського, Карла Звіринського, Олега Мінька, Богдана Сороки, а також Мирослава Ягоди, Мар’яна Олексяка й Петра Старуха. Я можу довго розказувати про кожен лот, адже усі вони унікальні й важливі у своєму контексті. Та найкраще буде все ж відвідати нашу передаукціонну виставку й переконатись у цьому особисто (сміється - авт.) - тут дійсно всі роботи заслуговують на особливу увагу, огляд та ознайомлення з авторами навіть, якщо немає наміру брати участь у торгах. фрагмент експозиції першої передаукціонної виставки фото — ЦІММ фрагмент експозиції першої передаукціонної виставки фото — ЦІММ Які Ваші очікування від першого аукціону? Від вернісажу першої передаукціонної виставки пройшло трохи часу, чи вже відчутні настрої потенційних клієнтів? К. Ц.: Після відкриття передаукціонної виставки ми відчули позитивну динаміку інтересу до представлених робіт. Потенційні клієнти вже роблять запити щодо певних лотів, що свідчить про готовність до участі в аукціоні. Особливу увагу привертають львівські митці, (роботи) яких на українських аукціонах не так часто можна зустріти. Також можемо сказати, що буде цікава “боротьба” ставок на “Павича” Гніздовського. Особливо приємно, що було багато позитивних відгуків щодо добірки робіт від відвідувачів виставки й потенційних учасників аукціону. наші очікування — це насамперед створення прецеденту, де покупці матимуть змогу оцінити зручний формат участі в аукціонних торгах та, звичайно, відчути атмосферу класичного аукціону Чи буде Аукціонний дім Меркурій працювати у форматі приватних продажів, чи це будуть тільки аукціони? К. Ц.: Ми плануємо організовувати як аукціонні торги, так і приватні продажі. Це дозволить нам задовольнити різні потреби клієнтів — тих, хто зацікавлений у відкритих торгах й тих, хто віддає перевагу приватним угодам. Який механізм перевірки виставлених на аукціон лотів? Які гарантії оригінальності виставленого на торги лота надаються потенційному покупцю? К. Ц.: Кожен лот проходить ретельну експертизу фахівцями з провенансу та автентичності. Ми співпрацюємо з експертами, які мають багаторічний досвід у галузі мистецтвознавства й оцінки творів. Для покупців ми надаємо сертифікати автентичності, що підтверджують оригінальність творів. Багато робіт також ми взяли напряму у самих художників, що забезпечує їхню справжність та автентичність. Провенанс виставлених на торги першого аукціону робіт — не публічний. Інформації про нього немає на сайті. Ви повідомляєте цю інформацію під запит? К. Ц.: Так, ми надаємо деталі провенансу на запит потенційних покупців. Однак, через конфіденційність і етичні норми ми не розкриваємо цю інформацію публічно. Ми дбаємо про репутацію наших клієнтів і намагаємося забезпечити баланс між прозорістю та захистом приватності. Окрім цього, на запит клієнта ми можемо надати експертні висновки щодо автентичності робіт. робота Марини Скугарєвої “25 серпня” фото — ЦІММ В інтерв'ю нашому виданню 2023 року Богдан Мисюга, артдиректор ЦІММ, зазначив, що приблизно 70% артринку України — це тіньові продажі; а також те, що дилерський ринок значно переважає аукціонний. Які переваги отримує потенційний клієнт Аукціонного дому Меркурій над клієнтом умовного "сірого артринку" чи над покупкою у дилера? К. Ц.: Так, в Україні й досі існує проблема “тіньових” продажів творів мистецтва. Однак, сьогодні з’являється все більше мистецьких інституцій, які прагнуть грати за правилами, зокрема й наш Аукціонний дім. основна перевага купівлі мистецтва на аукціоні — це прозорість і безпека угоди. Ми гарантуємо законність і автентичність кожної проданої роботи На "сірому" ринку ризики шахрайства та придбання підробок значно вищі. Окрім того, покупець отримує офіційні документи про володіння твором мистецтва. Це дозволяє йому стати повноцінним учасником ринку та розглядати дану покупку, як інвестицію. Які критерії участі у Вашому аукціоні для потенційних покупців? Тобто 27 вересня будь-хто може прийти до ЦІММ у Львові та почати робити ставки за вподобані лоти? К. Ц.: Ми відкриті для всіх зацікавлених у колекціонуванні мистецтва. Для участі необхідно пройти попередню реєстрацію на нашому сайті та ідентифікацію. Це допоможе нам забезпечити комфортні умови для всіх учасників, гарантувати безпеку торгів та відповідність до усіх законів України щодо продажу творів мистецтва. Також учасник аукціону має сплатити гарантійний внесок, що згодом буде зарахований до суми оплати лотів. робота Тіберія Сільваші “Без назви” в експозиції передаукціонної виставки фото — ЦІММ робота Тіберія Сільваші “Без назви” в експозиції передаукціонної виставки фото — ЦІММ На завершення, давайте, про плани та амбіції. Роботу кого з українських мисткинь/митців Вам, як керівниці аукціонного дому, хотілося б представити на торгах і побити рекордну ставку за цей лот? К. Ц.: Наші Вечірні аукціони будуть відбуватись кожного кварталу, тому зараз ми уже починаємо підготовку до зимових торгів. Цей формат аукціонів завжди мені подобався найбільше — у своєму класичному варіанті вечірніх торгів, з ліцитатором у залі, підняттям табличок, представленням лотів і менеджерами з телефонами. Але сьогодні, у часи диджиталізації, ти мусиш також бути представленим в онлайн форматі. Тому ми працюємо й над запуском онлайн-аукціонів, що будуть відбуватись на офіційному сайті Аукціонного дому Меркурій у період між Вечірніми аукціонами. Думаю, перший буде присвячено сучасному українському мистецтву та молодим іменам. Щодо конкретних митців та мисткинь, то мені важко відповісти. У мене немає якогось художника-мрії, одного єдиного, якого хотілося б представити. Насправді таких багато, українське мистецтво має, як я говорила, великий потенціал. На наступному аукціоні, сподіваюсь, нам вдасться представити роботи Романа Сельського, Святослава Гординського, Євгена Лисика, Богдана Пікулицького, Павла Макова. Особливо хотілося б запропонувати для учасників роботу Марґіт Сельської, її творчість мені дуже близька. робота Степана Рябченка “Електронний Зефір (на рожевому)” в експозиції першої передаукціонної виставки фото — ЦІММ фрагмент експозиції першої передаукціонної виставки фото — ЦІММ Нагадаємо, що 17 серпня у Львові Аукціонний дім Меркурій відкрив свою першу передаукціонну виставку. На ній представлено 40 предметів українського мистецтва. Серед лотів є роботи Олекси Новаківського, Марії Примаченко, Якова Гніздовського, Олександра Богомазова, Давида Бурлюка, Василя та Степана Рябченків, Тіберія Сільваші. Повний перелік митців та лотів можна переглянути на сайті аукціонного дому. Торги заплановано на 27 вересня. також читайте: “НАЦПРОМ — ЦЕ, КОЛИ МИ ЩОСЬ РОБИМО РАЗОМ”. ПРО ВИСТАВКУ ТВОРЧОГО ТАНДЕМА МИКОЛИ МАЦЕНКА ТА ОЛЕГА ТІСТОЛА “НАЦПРОМ. ПІДГІРЦІ” Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com