22 липня директор Львівського історичного музею Роман Чмелик отримав листа від колеги зі Слупська. Герард Радецький, очільник Музею Центрального Помор’я , повідомив, що до одного з окружних судів Польщі подано заяву про забезпечення позову, предметом якої є два малярських полотна з колекції Львівського історичного музею. Обидва ці твори зараз експонуються у слупському музеї в межах гостьової виставки. А вже 24 липня польський суд заборонив Музею Центрального Помор’я передавати ці полотна третім особам чи переміщати їх через кордон. Це рішення фактично блокує повернення картин в Україну після завершення виставки. 28 ЛИПНЯ 2026, 16:05 відвідувач виставки «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську роздивляється «Портрет Роксолани», картину зі збірки Львівського історичного музею, яку польський суд тимчасово заборонив повертати в Україну фото: Музей Центрального Помор’я Це — ймовірно, лише перша дія у судовій тяганині, яка розгорнеться у Польщі вже найближчим часом. Реституції двох картин з фондів Львівського історичного музею зажадали нащадки Князів Любомирських, до родинної колекції яких полотна могли належати у XIX столітті. Які деталі цієї справи, можливі сценарії розвитку та чи є цей випадок прецедентом для українських музейників — розповіли представники Львівського історичного музею, Львівської ОВА та обласної ради. ЮРИДИЧНИЙ КОНТЕКСТ: ЩО ВІДБУЛОСЯ Зараз відомо, що один з окружних судів Польщі задовольнив подану йому заяву про забезпечення позову, предметом якої є два малярських полотна з колекції Львівського історичного музею. Йдеться про «Портрет Роксолани», роботу XVI століття пензля невідомого художника, та «Портрет юнака», полотно середини XIX століття художника Алойза Рейхана. Обидва твори належать до державної частини Музейного фонду України, зберігаються в колекції Львівського історичного музею і зараз перебувають у Польщі на виставці «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську (місто Слупськ розташоване на півночі Польщі, за 130 кілометрів на захід від Гданська). «Портрет юнака» Алойза Рейхана зі збірки Львівського історичного музею на виставці «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську. Це — друга картина з львівського музею, яка отримала тимчасову заборону на переміщення від польського суду фото: Музей Центрального Помор’я Заява про забезпечення позову — це доволі стандартний юридичний інструмент. Позивач просить суд тимчасово обмежити дії з майном, яке є предметом спору, щоб гарантувати виконання майбутнього рішення (наприклад, як у цьому випадку, — не дати картинам з львівської збірки покинути територію Польщі (навіть після закінчення виставки) доти, доки суд не винесе рішення по основній справі — позову про відновлення майнових прав на ці предмети). Подача таких заяв ще до подачі самого позову також є звиклою практикою, таким чином позивач хоче «підстрахувати» себе і бути впевненим у тому, що коли суд винесе рішення у справі по суті на його користь, предмети, які оспорюються, не потрібно буде десь шукати чи займатися витребуванням їх у третіх осіб. Саме це, ймовірно, й зробили представники Любомирських, — вирішивши перестрахуватися. Це у коментарі [естéт] газеті підтвердив й очільник Львівського історичного музею. «Наскільки нам відомо, позову ще немає, ні його деталі, ні дати судових засідань нам поки невідомі» — каже Роман Чмелик. Чим саме нащадки аристократичного роду аргументуватимуть свої права на полотна, з'ясується згодом. банер виставки «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» на фасаді Музею Центрального Помор’я у Слупську фото: Музей Центрального Помор’я також читайте: ФОНД ПІДСАНКЦІЙНОГО БЛАВАТНІКА ПОДАРУВАВ £10 МЛН ГАЛЕРЕЇ КУРТО ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ: ОССОЛІНСЬКІ, ЛЮБОМИРСЬКІ І ЛЬВІВСЬКІ МУЗЕЇ На початку XIX століття у Львові розпочав діяльність Національний інститут імені Оссолінських або Оссолінеум, названий на честь роду його основника і фундатора — польського аристократа Юзефа Максиміліана Оссолінського. При Інституті діяли бібліотека і видавництво. Ймовірно, для престижу інституції бракувало лише хорошої мистецької збірки. Відтак 1823 року Оссолінський уклав договір з представником іншого шляхетного роду — князем Генриком Любомирським, про передачу до Оссолінеуму приватної колекції зброї, малярства, скульптури та графіки Любомирських. Спеціально під цю збірку там організували окремий відділ — Музей Любомирських (Muzeum Lubomirskich). Оссолінеум (1917) на акварелі Альфреда Каменобродського (1844-1922). Сьогодні — це наукова бібліотека імені Василя Стефаника Так Музей Любомирських, як структурна одиниця Оссолінеуму, й пропрацював до початку Другої світової війни і радянської окупації Львова. 1940 року Інститут переніс свою діяльність до Вроцлава, вивізши з собою до Польщі лише частину колекції, решта збірки була націоналізована більшовиками. Залишені у Львові твори з Музею Любомирських розпорошили між фондами Львівської національної галереї мистецтв ім. Возницького (колись — Львівська галерея мистецтв), Музею етнографії та художнього промислу Національної академії наук України та Львівського історичного музею. «Ця збірка є власністю України, яка набута абсолютно легально», — каже Роман Чмелик і додає, що увесь вищеописаний ланцюжок провенансу робіт з колишнього Музею Любомирських завжди чітко вказувався в інституційних виданнях Львівського історичного музею. інтер'єр Музею Любомирських у Львові до початку Другої Світової війни світлина: Музей князів Любомирських Оссолінеум інтер'єр Музею Любомирських у Львові до початку Другої Світової війни світлина: Музей князів Любомирських Оссолінеум ПІДСТАВ ОСТЕРІГАТИСЯ НЕ БУЛО Експонування у Польщі «Портрета Роксолани» та «Портрета юнака», яких зараз спохватилися Любомирські, — не новина. Виставковий тур триває вже майже два роки. Проєкт стартував наприкінці 2024 року в Любліні. Згодом експозицію приймали Музей міста Вроцлав та Археологічний музей у Познані, а в червні 2026 року вона відкрилася у Слупську. «На всіх вернісажах були присутні представники українських консульств. Процес був повністю контрольованим і спрямованим на популяризацію нашої культурної спадщини за кордоном», — зауважує директор львівського музею. Усі дозвільні документи на вивезення предметів Музейного фонду України готувалися у суворій відповідності до законодавства та за погодженням із Міністерством культури, кажуть організатори виставки. Роман Чмелик, директор Львівського історичного музею, під час відкриття виставки «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську фото: Музей Центрального Помор’я Крім того, це не перший закордонний проєкт із залученням робіт з колишньої збірки Музею Любомирських. У 2006–2007 роках їх показували у Стальовій Волі, Плоцьку та Вроцлаві, а у 2010-х роках — на ювілейних виставках Оссолінеуму. Протягом 20-річної історії експонування цих музейних предметів у Польщі щодо них не заявлялося жодних претензій. «Ці твори з колекції Музею Любомирських ніхто не укривав і не ховав», — каже директор Львівського історичного музею. Відтак підстав остерігатися якихось майнових претензій від третіх осіб щодо цих творів на території Польщі у наших музеїв чи Міністерства культури України досі не було. фрагмент експозиції виставки «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську фото: Львівський історичний музей Нині перебування українських музейних цінностей за кордоном сприймається ще й у безпековому контексті. З 2022 року вивезення творів за межі держави, зокрема й на іноземні виставки, вважалося надійним способом їх збереження під час війни. «Справа Любомирських» чи не вперше кидає виклик цій практиці і може показати, чи виявиться це відчуття безпеки ілюзорним. також читайте: ВІЗИ БЕЗ ЧЕРГИ ТА "ОСОБЛИВІ ДОМОВЛЕНОСТІ. ЯК ВЕНЕЦІЙСЬКА БІЄНАЛЕ ДОПОМАГАЛА РОСІЯНАМ ОБІЙТИ САНКЦІЇ «РЕСТИТУЦІЙНА КАМПАНІЯ» ЛЮБОМИРСЬКИХ Судова справа, в заручниках якої сьогодні опинилися картини зі збірки Львівського історичного музею, — ймовірно, лише один з фрагментів великої «реституційної кампанії», яку нещодавно розгорнула родина Любомирських. Зараз відомо про цілу серію їхніх майнових претензій до польських культурних та наукових установ. «Наразі ми маємо судовий спір предметом якого є інтереси приватної особи на території Республіки Польща, тому не потрібно це питання політизувати. Це — не спір Держави Польща і Держави Україна, це — спір приватної особи, предметом якого, так сталося, стала наша культурна спадщина», — каже Віктор Кусий, заступник начальника управління майном спільної власності громад Львівської обласної ради. Представники Любомирських на прямий контакт із Львівським історичним музеєм не виходили. Роман Чмелик пояснює, що наразі в цій ситуації більше прослідковується проблема стосунків родини Любомирських з Польщею, а не проблема стосунків двох держав: «наскільки мені відомо, близько 73 представників родини Любомирських, які мешкають у Польщі, Канаді, Бразилії, Кенії та інших країнах, об'єдналися, щоб відсудити собі майно колишньої Пшеворської ординації, ліквідованої наприкінці 1930-х - початку 1940-х років». Так, наприклад, 2024 року між Фондом князів Любомирських, заснованим представниками роду, та Оссолінеумом розгорівся спір навколо проєкту віртуального Музею Князів Любомирських. А вже наступного року суперечки з «віртуального музею» перекинулися на музей цілком реальний. проєкт нового Музею Любомирських у Вроцлаві візуалізація: WXCA Весною 2026 року у Вроцлаві за ініціативи Оссолінеуму розпочалося будівництво нового Музею Любомирських, де б мали зберігатися та експонуватися предмети мистецтва, що колись були у довоєнній збірці музею. В польських медіа цю подію називають одним із наймасштабніших і найважливіших культурно-архітектурних проєктів у Польщі за останні десятиліття. І хоча музей цей зараз існує лише на архітектурних кресленнях (відкриття анонсують на 2028 рік), у Фонду князів Любомирських вже були претензії до його назви. Фонд подав заявку на реєстрацію однойменної торгівельної марки — «Muzeum Książąt Lubomirskich», ймовірно, аби Оссолінеум не міг вільно користуватися цією назвою. «Музей ще не збудований, але родина Любомирських вже має величезні претензії до нього», — зазначає Роман Чмелик. До слова, зараз у Польщі паралельно існує дві інституції — «Музей князів Любомирських Оссолінеум» у Вроцлаві та «Музей роду Князів Любомирських» у Кракові (створений Фондом князів Любомирських). проєкт нового Музею Любомирських у Вроцлаві поруч з будівлею Оссолінеуму візуалізація: Plankton Group, WXCA Ймовірно, на усю цю реституційну кампанію нащадків Любомирських надихнув кейс їхніх земляків Чарторийських, яким Держава Польща 2016 року заплатила за їхню унікальну мистецьку колекцію та бібліотеку 100 мільйонів євро (в цій колекції зокрема була й робота Леонардо да Вінчі «Дама з горностаєм», яка нині є перлиною колекції Національного музею у Кракові, а також полотна Рембрандта та рисунки Ренуара). Любомирські, ймовірно, теж не проти отримати від Держави Польща фінансову компенсацію за предмети колекції, яка має ім’я їхніх пращурів, а усі ці спори — сигналізують про таке бажання. ЯКОЮ БУДЕ ВІДПОВІДЬ УКРАЇНИ Отримавши сповіщення про заборону переміщення картин, керівництво Львівського історичного музею поінформувало про ситуацію Львівську обласну раду, Обласну військову адміністрацію, Міністерство культури, Посольство України у Варшаві та Генеральне консульство у Гданську. Обласна рада також направляла звернення до Президента та Прем’єр-міністра України. Наразі спільну правову позицію розробляють три відомства: Міністерство культури, Міністерство закордонних справ та Міністерство юстиції. Як пояснив заступник голови Львівської ОВА Іван Собко, судові матеріали з Польщі мають поступити до Мін'юсту України, який відповідає за представництво інтересів держави в іноземних судових органах. На основі цих матеріалів й буде сформовано позицію для захисту українських музейних експонатів у польському суді. Правовий процес супроводжуватиметься на урядовому рівні у Києві. Офіційних коментарів від профільних міністерств на момент публікації матеріалу ще не надходило. також читайте: ВІД МОДЕРНІЗМУ ДО НЕОАВАНГАРДУ ТА АНДЕРҐРАУНДУ. 15 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ПОБАЧИТИ ЦЬОГО ЛІТА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Літо — у розпалі, але музеї та галереї й не думають про канікули, ба навпаки — готують все нові проєкти та вернісажі. Українське мистецтво 1980-90-х (у різних його формах та концепціях) зараз можна подивитися одразу на двох (блокбастерних) виставках у Києві — в Українському Домі та Мистецькому Арсеналі, тим часом “Нова українська хвиля” “накрила” зали Одеського художнього та Музею сучасного мистецтва Корсаків. Перформанс, експериментальні художні практики, салонний живопис, монументалізм та наїв — все це у нашій новій добірці виставок, які радимо відвідати в липні. 03 ЛИПНЯ, 15:00 фрагмент роботи "Дівчинка з обручем", 1967. Олександр Дубовик. зараз експонується в межах виставки "Олександр Дубовик. Лабіринти значень" в Українському Домі фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети ЛАБІРИНТИ ЗНАЧЕНЬ. ОЛЕКСАНДР ДУБОВИК Де: Національний центр “Український Дім” (Київ) Коли: до 2 серпня Наймасштабніший персональний проєкт українського неоавангардиста Олександра Дубовика зібрав в одному просторі близько 250 робіт митця: від полотен 1950-х аж до робіт крайніх років. В експозиції представлені і сугестивно-релістичні полотна, і гуашеві серійні варіації, і невеликі тиражні ліногравюри, і пейзажі Києва (зокрема Лаври, яку він з товаришами називав Лувром) Олександра Дубовика, і навіть ескізи до його монументальних проєктів — мозаїк, вітражів та розписів споруд. фрагмент експозиції виставки "Олександр Дубовик. Лабіринти значень" в Українському Домі фото: Український Дім Особлива частина виставки (і осердя художнього наративу експозиції) — славнозвісний знак-символ “Букет”, що виникає у 1960-х роках і надалі проходить крізь увесь доробок митця, змінюючись, ускладнюючись і вступаючи в нові смислові зв’язки (його митець сам протиставляє квадрату Малевича). фрагменти експозиції виставки "Олександр Дубовик. Лабіринти значень" в Українському Домі фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети МЕРЕХТЛИВІ ЗВ’ЯЗКИ. УКРАЇНСЬКИЙ ЖИВОПИС НА МЕЖІ 90-Х І ТЕПЕР Де: Національний музейний комплекс “Мистецький арсенал” (Київ) Коли: до 30 серпня Виставка презентує твори знакових українських живописців двох часових зрізів: другої половини 1980-х та першої половини 1990-х і останнього десятиліття. За словами куратора проєкту Олега Соловйова, поштовхом до створення виставки стало переконання, що “за останні десять років в українському мистецтві визріла тенденція повернення фігуративного живопису”, і в цьому контексті знову актуалізується малярство, сплеск якого востаннє спостерігався вкінці 1980-х — на початку 1990-х років. монтаж виставки "Мерехтливі зв'язки. Український живопис на межі 90-х і тепер" фото: Андрій Цикота / Мистецький Арсенал Творці виставки не ставлять за мету “зшити” умовні розриви між поколіннями, а оприявнюють їх і створюють простір для діалогу. Серед експонентів “першого періоду” є зокрема Олександр Ройтбурд, Василь Цаголов, Олександр Гнилицький, Андрій Сагайдаковський, Василь Рябченко, Олег Голосій, Валерія Трубіна, Ілля Чичкан. “Другий період” зібрав роботи Катерини Лисовенко, Нікіти Кадана, Юрія Болси, Каті Алійник, Юрія Лейдермана, Сани Шахмурадової Танської, Ольги Штейн, Антона Саєнка, Влади Ралко, Ксенії Гнилицької та інших їхніх сучасників. фрагменти експозиції виставки "Мерехтливі зв'язки. Український живопис на межі 90-х і тепер" фото: Андрій Цикота / Мистецький Арсенал ПОМІЖ ПРЕДМЕТІВ Де: Одеський національний художній музей Коли: до 29 листопада Це — персональний проєкт львівського художника та представника «Нової хвилі» Андрія Сагайдаковського. Поруч із малярством та об’єктами файбер арту особливе місце тут посідають просторові інсталяції. За задумом куратора Павла Гудімова, митець ніби ставить наше існування на паузу, загортаючи буденні предмети у церату. Іншою лінією виставки є малярство на старих килимках. Контраст цих бюджетних предметів побуту та “схованих” речей (інсталяцій) підкреслює пишність палацової зали, де розташована експозиція. фрагмент експозиції виставки "Поміж предметів" в Одеському національному художньому музеї фото: Одеський національний художній музей також читайте: ЯК ПІДТРИМАТИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ ПІСЛЯ АТАКИ 24 ТРАВНЯ (ОНОВЛЕНО) КРОК. КРОС. О-КЛИК Де: Львівський палац мистецтв Коли: з 5 до 30 липня Ретроспективна виставка малярства Любомира Медвідя зібрала понад 70 його робіт, створених впродовж майже шести десятиліть, — від ранніх циклів “Периферії” та “Евакуації” до масштабної серії “Блудний син”. Це виставка про пошуки, тривоги та відповідальність у впізнаваних образах Медвідя. фрагмент експозиції виставки "КРОК. КРОС. О-КЛИК" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети Іншу виставку, “Штрихом і духом”, присвячену святкуванню 85-річчя художника, відкриють 7 липня у Львівській національній галереї ім. Бориса Возницького. Виставковий проєкт представить зріз творчості митця від 1960-х років до сьогодні та поєднає дві творчі грані автора: графіку та сакральне мистецтво. Експозиція збере фрагменти стінописів та ікон для храму в Суховолі, а також проєкт майбутнього іконостасу для львівського храму отців оріоністів. ГРИГОРІЙ ГАВРИЛЕНКО. НОВЕ ЖИТТЯ Де: Музей Ханенків (Київ) Коли: до серпня Перша, за майже двадцять років, велика ретроспектива Григорія Гавриленка — одного з ключових художників українського андеграунду. В експозиції представлено понад сто творів Гавриленка із колекції Едуарда Димшица: живопис, графіку, начерки та книжкові ілюстрації. Серед них і прикметна серія ілюстрацій митця 1965 року до збірки Данте "Vita Nova / Нове життя", яка й дала назву усьому виставковому проєкту. Також Музей Ханенків готує до друку каталог із понад 200 роботами Гавриленка, що стане першим грунтовним сучасним виданням про автора. фрагмент експозиції виставки "Григорій Гавриленко. Нове Життя" в Музеї Ханенків фото: Музей Ханенків ТУТ: ВАСИЛЬ ЯРИЧ, ОЛЕКСАНДР ДЯЧЕНКО, ОЛЕКСАНДР БАБАК Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 19 липня Спільна виставка творчої групи монументалістів розгортається навколо пливкого концепту “тут”. “Як точно означити “тут", коли межа між "тут" і "там" постійно зміщується, розчиняючись у розмаїтій іншості різноманітних "тут"?” — йдеться в кураторському тексті Карини Лазарук. В експозиції зібрано дванадцять пластичних творів Василя Ярича, сім скульптур Олександра Дяченка та понад десять малярських полотен Олександра Бабака, зокрема зі знакових його серій “Grisaille”, “Рікою” та “Хмари”. Виставка організована у співпраці з творчим об'єднанням "ChorneChervone". фрагменти експозиції виставки "ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Оолександр Бабак" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети ЗАСТИГЛІ МИТІ Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 16 серпня Наталія Владичко, мисткиня, яка понад чверть століття живе й працює в Нідерландах, вперше презентує свій творчий доробок в Україні. Виставка, розгорнута в атріумі музею, зібрала близько двадцять творів — ботанічні композиції, художнє скло, зокрема й експерименти з порцеляною, рисунки, акварелі, роботи в у змішаних медіа. фрагмент експозиції виставки "Застиглі миті" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького АННА КРЮГЕР-ПРАХОВА. МУЗЕЙНА ПРЕМ’ЄРА Де: Київська картинна галерея Коли: з 7 липня Киянка, представниця німецької громади міста, Анна Крюгер-Прахова чи не першою серед українських мисткинь спробувала вийти у простір європейського модернізму початку XX століття. Раніше в держмузеях зберігалися лише поодинокі її роботи, але завдяки дару родини Понамарчуків, Київська національна картинна галерея тепер володіє найчисленнішим державним монографічним зібранням художниці. Присвячена 150-річчю від дня народження мисткині, виставка презентує повну ретроспективу шляху Крюгер-Прахової через чотири тематичні зони: “Юність”, “Капрійський період”, “Анімалістика” та “Радянський період”. фрагмент експозиції виставки "Анна Крюгер-Прахова. Музейна прем'єра" в Київській картинній галереї фото: Київська картинна галерея також читайте: ЛИСТИ, ЛЕГЕНДИ Й АВАНГАРД: 7 КНИЖКОВИХ НОВИНОК ПРО УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО UNBOXING Де і коли: “ЄрміловЦентр” (Харків) - 3 липня, “Висока кімната” (Кривий Ріг) - 14 липня, “Дніпростір” (Дніпро) - 15 липня, “Кімната” (Дрогобич) - 17 липня, “Товари з Європи” (Львів) Проєкт "unboxing" задуманий як серія відкритих розмов і мобільних партисипативних виставок навколо однієї коробки з мистецтвом. “Розпаковуючи роботи, ми розпаковуємо різні теми та розмови — складні, часом суперечливі, часом смішні, про міграцію, про розірвані зв’язки та зруйновані плани, про зміну професій та/або ідеологій, про вразливі ландшафти й таку ж вразливу пам'ять, про посттравматичний ріст, який не завжди встигає за темпом нових травм”, — пояснює кураторка Альона Каравай. За задумом авторки, "unboxing" — це акт уяви, спроба уявити автономну альтернативу тому, як ми можемо взаємодіяти з мистецтвом та взаємодіяти одне з одним на рівних, а також спроба уявити мистецтво з його декоративної ізоляції у стерильних залах назад до живої розмови всередині спільнот. У Харкові глядачі спільно з кураторкою діставатимуть з “коробки з мистецтвом” роботи Юрія Іздрика, Антона Саєнка, Софії Голубевої, Kinder Album, Лео Троценко та інших митців. Далі проєкт рушить містами України та Європи (Сараєво, Варшава, Познань). партисипативний виставковий проєкт "unboxing" в Берліні фото: Оксана Майжара / Асортиментна кімната ВНУТРІШНЯ ЗЕМЛЯ. ОЛЕНА КАЇНСЬКА Де: Порохова вежа (Львів) Коли: до 5 липня Виставка презентує серію малярських полотен львівської мисткині Олени Каїнської, яка досліджує “внутрішній ландшафт” людини. Візуальна і текстова частини експозиції складаються у своєрідну мапу “повернення до самих себе”, де шлях вимагає уважності до того, що було витіснене, залишене позаду або приховане від погляду, зазначають організатори виставки. Інша частина цього проєкту Олени Каїнської зараз експонується в інклюзивному коворкінгу “Берег” (Львів, вулиця Малоголосківська, 36). фрагмент експозиції виставки "Внутрішня земля. Олена Каїнська" в Пороховій вежі фото надане Оленою Каїнською Я БУДУ ДОВІРЯТИ ТОБІ, ЯКЩО ТИ БУДЕШ ЖІНКОЮ Де: thesteinstudio (Київ) Коли: до 12 липня За словами Даші Супер, вичерпну відповідь щодо теми виставки вже дала Мадонна у своїй пісні “What It Feels Like for a Girl”. В експозиції представлені роботи з однойменної серії кераміки, над якою мисткиня працювала протягом останніх трьох років. Центральне зображення, яке художниця переносить на тарілки та побутові предмети, — спродюсована нею фотографія чоловіків, переодягнених в уніфікований образ. фрагмент експозиції виставки "Я буду довіряти тобі, якщо ти будеш жінкою" в thesteinstudio фото: thesteinstudio КИЇВСЬКИЙ ОСТРІВ Де: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (Луцьк) Коли: до 12 липня "Сквот на Олегівській" — об’єднання художників, що виникло на початку 1990-х років і стало важливою частиною так званої "нової української хвилі". Саме цьому "артколективу" й присвятили виставку "Київський острів". Виставка — про середовище, яке стало територією свободи; про художників, які зуміли зберегти живопис як простір сили, гри, парадоксу й внутрішньої незалежності; про мистецтво, що пережило час, мовчання і повернулося з новою енергією. У виставковому проєкті представлені роботи Анатолія Варварова, Володимира Єршихіна, Ігоря Коновалова, Сергія Корнієвського, Руслана Кутняка, Еда Потапенкова, Володимира Падуна, Людмили Роздобудько-Падун, Костянтина Мілітинського, Володимира Заїченка, В’ячеслава Машницького. "Зустріч у лісі з куратором", 2017. Ігор Коновалов зараз експонується в межах виставки "Київський острів" у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків фото: [естéт] газета також читайте: У ЛЬВІВСЬКОМУ ПАРКУ З'ЯВИВСЯ НОВИЙ ФОНТАН «ВИКРАДЕННЯ ЄВРОПИ», СТВОРЕНИЙ СКУЛЬПТОРАМИ СПІЛЬНО З ВЕТЕРАНАМИ СУВІЙ РОДУ Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 16 серпня Виставка зібрала традиційні ткані вироби: рушники, сорочки, скатертини, народні строї та аксесуари, з приватної колекції Юрія Мельничука. Виставковий проєкт також доповнюють унікальні експонати — понад 30 комплектів народного вбрання з історико-етнографічних регіонів України, а також авторські вишиті роботи Юрія Мельничука та його учнів. фрагмент експозиції виставки "Сувій роду" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шепитицького фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Я БУДУ НОСИТИ ЦЕ З СОБОЮ Де: Муніципальний мистецький центр (Львів) Коли: до 15 липня Виставка ужгородського художника Руслана Тремби — це спроба зафіксувати зміни навколо нас. У своїх пейзажах митець осмислює перехід від спокійних Карпатських гір дитинства до просторів, які “деформувала” війна. Це роздуми про те, що кожен із нас зрештою несе в собі наслідки подій та метаморфоз нашого часу. фрагмент експозиції виставки "Я буду носити це з собою" в Муніципальному мистецькому центрі фото: Руслан Тремба / Facebook BOTANICAL ART. ЖИВИЙ АРХІВ Де: Voyt Art Gallery (Ужгород) Коли: триває Виставковий проєкт пропонує поглянути на ботаніку не як на об’єкт наукового спостереження з метою класифікації рослинного світу, а як на простір пам’яті: тут рослини постають носіями часу, вразливості, витривалості, циклів життя і смерті. “Рослина може прорости крізь бетон. Папороть, що існувала ще за часів динозаврів, залишається майже незмінною мільйони років. У світі нестабільності та постійних змін ця тиха стійкість набуває особливого значення” — йдеться в кураторському тексті. Виставка зібрала роботи Олега Тістола, Марини Скугарєвої та Сергія Чапеля, Віктора Дерди, Едуарда Приходька та Нати Попової. фрагмент експозиції виставки "Botanical garden. Живий архів" у Voyt Art Gallery фото: Іванна Войтович / Facebook також читайте: ГОТЕЛЬ, КІНО І “ДЕРЖМАЙНО” — ПРО ВИСТАВКУ ОЛЕГА ТІСТОЛА “ТІНІ ІМПЕРІАЛУ” У ЛЬВІВСЬКОМУ MERCURY ART CENTER Що ще подивитися? Якщо ви пропустили нашу попередню добірку, лаконічно нагадаємо й про інші виставки, що тривають. У Музеї сучасного мистецтва Корсаків (Луцьк) до кінця липня — проєкт Гамлета Зіньківського “365. Час не потрібен”, в якому митець презентує річну серію малюнків, до того ж часу ще можна встигнути на персональний проєкт київської художниці Олени Придувалової у Хмельницькому художньому музеї. У Львівському національному музеї імені Андрея Шептицького до середини серпня — “Кольорові модуляції” Олександра Мурашка, на виставці можна побачити близько 70 робіт митця, зокрема найбільш знакові його полотна. В артцентрі Дзиґа — виставка “Trust the process” мисткинь Елені Сісманідіу і Наталії Боровець. До кінця літа в Пінчук Арт Центрі триває "Радість" — проєкт, в якому українські та іноземні митці розмірковують над поняттям радості як життєвої сили та сміливого прояву людяності (друга едиція цього проєкту зараз представлена в межах офіційної паралельної програми Венеційської бієнале). Також у Києві до кінця вересня можна оглянути виставку-ретроспективу життя і творчості родини Кричевських, де представлено понад 80 малярських і графічних творів династії. також читайте: ЧИМ ЗАВЕРШИВСЯ ART BASEL: ГУЧНІ ПРОДАЖІ, ЗМІНИ У ПРОГРАМІ І УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Василь Ярич, Олександр Дяченко та Олександр Бабак — художники-монументалісти, які все життя працюють із простором. Упродовж десятиліть вони створювали роботи, покликані жити в колективній пам’яті, вкорінюватися в міське середовище і формувати візуальний ландшафт незалежної України. Виставка «ТУТ», яка триває до 19 липня у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові, — це унікальна нагода простежити еволюцію художніх пошуків цих трьох авторів, які впродовж десятиліть формували власні мистецькі світи, балансуючи між глибиною філософського осмислення та досконалістю академічної пластичності й виразної живописної мови. Також львівська експозиція стала дебютним майданчиком для низки творів, вперше на масову авдиторію представлена скульптура Олександра Дяченка «Піраміда», малярське полотно Олександра Бабака «Ноги» та скульптурна композиція Василя Ярича «Адам і Єва». У матеріалі для [естéт] газети кураторка Карина Лазарук розповідає про виставку «ТУТ» та одну з трьох ниток її експозиційного наративу — скульптуру Василя Ярича. 15 ЛИПНЯ 2026, 16:46 «Адам і Єва» (2026) Василя Ярича в експозиції виставки «ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак» фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети В експозиції виставки «ТУТ» ми об’єднали сім скульптур Олександра Дяченка, більше ніж десять великоформатних малярських полотен Олександра Бабака (зокрема й роботи з його культових серій «Grisaille», «Рікою» та «Хмари») та дванадцять пластичних творів Василя Ярича. Власне, до пластики Ярича й хотілося б придивитися тут детальніше. АДАМ І ЄВА У своїй скульптурі Василь Ярич звертається до вічних тем та архетипічних образів — біблійних сюжетів, міфологічних персонажів та людини як такої. На виставці «ТУТ» пластичні образи Адама і Єви Ярича втілюються у наскрізний сюжет проєкту про перших людей, чоловіка і жінку. Через цей біблійний образ художник поступово переходить до розмови про дорослішання, свободу вибору, любов і відповідальність. Василь Ярич на Вірменці, Львів 2026 фото: Карина Лазарук Скульптурна композиція «Адам і Єва» (2026) — перше, що бачать глядачі, входячи до експозиційного простору. У трактуванні Ярича ці канонічні образи виходять за межі біблійної оповіді. Це вже не просто історія провини та гріхопадіння, а нарис переходу від безтурботного дитинства до дорослого життя. Безсоромні Адам і Єва живуть у Едемському саду, так само як діти. Коли Бог забороняє їм їсти плоди з дерева пізнання добра і зла, у людини вперше з'являється свобода вибору, а разом із нею — відповідальність. Саме цей момент художник фіксує у скульптурі: Єва прикривається, усвідомлюючи власну наготу, тоді як Адам ще тримає у руці плід. Важливою деталлю є те, що у руці Адама — не яблуко, а яйце. Так автор вводить ще один символічний рівень. Яйце відсилає до вічного питання «що було першим — курка чи яйце?», розширюючи біблійний сюжет до розмови про походження життя, початок світу й безперервність творення. зліва направо: Василь Ярич «Єва» (гіпс, 2026 р.), Олександр Бабак, серія «GRISAILLE» / TO M. KOCH / O. RIETH. ПОЛІПТИХ (2011 р.), Василь Ярич «Хлопчик на бику» (бронза, 1988 р.) фото: Карина Лазарук Робота представлена в гіпсі, що є рідкісним випадком і вимушеною обставиною. Через російські обстріли виробничі потужності ливарень були пошкоджені, виникали перебої з електропостачанням, а частина працівників була мобілізована. Через це, завершити бронзове литво до відкриття виставки не вдалося. Проте саме цей матеріал додає роботі нового змісту. Гіпс є крихким, але водночас вогнетривким матеріалом, який широко використовується в архітектурі як безпечний. Крихкість і водночас вогнетривкість гіпсу створюють промовистий перегук із сучасним українським досвідом — досвідом стійкості, що поєднується із вразливістю. «Адам і Єва» (2003 р.) Василя Ярича в експозиції виставки «ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак» фото: Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького У наступних роботах Ярича Адам і Єва вже постають дорослими. Художник звертається до біблійного образу подружжя як «однієї плоті» — союзу, побудованого на взаємній турботі й відповідальності. Якщо перша скульптура розповідає про момент вибору, то ця — про життя після нього. Рай завершується, і починається світ, у якому потрібно працювати, виховувати дітей, відчувати біль і брати відповідальність за власне життя. У контексті всієї експозиції роботи Василя Ярича формують духовну вісь виставки. Через біблійний сюжет художник говорить не стільки про релігію, скільки про універсальні людські стани: народження, свободу, дорослішання, любов та обовʼязок. також читайте: ВІД МОДЕРНІЗМУ ДО НЕОАВАНГАРДУ ТА АНДЕРҐРАУНДУ — 15 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ПОБАЧИТИ ЦЬОГО ЛІТА ДЕРЕВ'ЯНА СКУЛЬПТУРА Крім гіпсу і бронзи, на виставці «ТУТ» глядачі також можуть побачити й дерев’яну пластику Василя Ярича. Якщо його бронзові роботи вибудовують символічну історію дорослішання людини, то дерев'яна скульптура дозволяє побачити інший вимір творчості мистця — уважний діалог із матеріалом. За словами скульптора, дерево є доволі непростим та «активним» матеріалом: воно реагує на вологість та температуру, тому автор не просто формує зовнішній образ, а й працює з самою структурою матеріалу, щоб уникнути тріщин та деформацій. Ця кропітка праця непомітна для глядача, але визначальна для довговічності твору. Василь Ярич «Полумʼяна дівчина» (дерево, 2021 р.) фото: Карина Лазарук Особливе місце у творчості Василя Ярича посідає фактура. Кожен слід різця, кожен штрих є результатом тривалого пошуку пластики, яка зберігає природний об'єм дерева. Для роботи майстер обирає різні породи деревини. Найчастіше це — липа, м'яка й «слухняна», однак у доробку є й роботи з груші, акації та навіть махагоні (червоне дерево). Прикметно, що для варіації «Адама і Єви» у бронзі, саме форма дерев'яного бруса визначила композицію майбутньої скульптури. «Разом» (дерево, мідь, 2010 р.), Василь Ярич фото: Карина Лазарук Ярич однаково охоче розповідає і про свою роботу з бронзою. Він пояснює, що патинування є також важливою частиною художньої виразності. Один і той самий склад може по-різному проявитися у різних відливках, створюючи унікальні відтінки — від теплих брунатних до смарагдових і глибоких чорних тонів. Саме тому у світі існує окрема професія — майстер патинування, який допомагає завершити художній образ скульптури. ВЕНЕРИ Цікавою є історія двох скульптур Венери, між створенням яких минуло понад три десятиліття. Попри єдину тему, вони демонструють, наскільки змінюється художнє мислення митця. Рання «Венера» (1985 р.) Ярича відзначається узагальненістю образу, стриманістю деталей, пізніша (2021 р.) — сміливою модерною пластикою. Автор свідомо відмовляється від академічної ідеалізації та досконалості форм, а радше спирається на виразності, яка присутня в недосконалості. Василь Ярич «Венера» (бронза, 1985) фото: Карина Лазарук фрагмент роботи «Венера» Василя Ярича (бронза, 2021) фото: Карина Лазарук Часто нові роботи народжуються зі старих ескізів, які скульптор зберігає ще зі студентських років і час від часу повертається до них, відкриваючи нові можливості для пластичного втілення. Під час наших розмов з автором звучала й думка про значення масштабу у сприйнятті мистецтва. Велика скульптура потребує присутності людини поруч, адже лише тоді стає зрозумілим її реальний розмір і сила художнього образу. Тому виставковий простір, глядач у ньому та світло відіграють не меншу роль, ніж сама експонована робота. Виставка «ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак» у Львові організована мистецьким об'єднанням ЧервонеЧорне та Національним музеєм імені Андрея Шептицького, експозиція працює до 19 липня 2026. також читайте: "НАЙКРАЩА МАСКА — БУТИ САМИМ СОБОЮ". АВТОПОРТРЕТИ ОЛЕКСАНДРА ДУБОВИКА ТА ЙОГО ДУМКИ ПРО ВАЖЛИВЕ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

З 27 червня по 2 серпня в Українському Домі триває виставковий проєкт «Лабіринти значень. Олександр Дубовик», що продовжує дослідження постатей та явищ, які формують українську культуру. Ця виставка зібрала в одному просторі понад 250 творів Олександра Дубовика з багатьох державних і приватних колекцій, а також найновіші полотна, написані під час повномасштабної війни, і стала наймасштабнішим представленням доробку митця. Спеціально для [естéт] газети організатори проєкту зробили підбірку семи знакових автопортретів Олександра Дубовика та його цитат про важливе. 07 ЛИПНЯ, 12:00 Олександр Дубовик фото надане Українським Домом Олександр Дубовик — один із ключових українських художників другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Його творчість охоплює понад сім десятиліть і водночас зберігає дивовижну цілісність: від ранніх робіт, пов’язаних із досвідом українського шістдесятництва, до пізніх полотен, у яких особиста система знаків вступає в діалог із міфологією, літературою, музикою та філософією. На початку 1960-х років Дубовик активно долучався до мистецького життя Києва. Однак наприкінці "відлиги" ситуація змінилася. Художні погляди Дубовика більше не відповідали офіційним естетичним вимогам, і майже на два десятиліття він фактично був усунений із виставкового життя. Тоді ж він починає створювати власну метафоричну мову. Твори цього періоду вже мають структури та знаки, які пізніше закріпилися у творчості художника. Кожен символ має своє унікальне значення: букет — поняття іншої реальності, виходу в інший світ, тріумфатор — переможець над реальністю, кінь — символ вільного духу тощо. Крім знаків, у 1960-ті роки Дубовик досліджує принципи суміщення кольорів – те, чому його не вчили у Академії мистецтв СРСР. Змінюючи колір на різних відбитках, він перетворював одну й ту саму композицію на нову історію, новий стан, нову емоційну ситуацію. Детальніше про творчість, порозуміння між людьми та світ навколо — словами самого митця. "Полюби себе. Лише сповнена та самодостатня людина може заповнити простір навколо". Автопортрет, 1961. Олександр Дубовик світлина надана Українським Домом фрагмент експозиції виставки «Лабіринти значень. Олександр Дубовик» в Українському Домі фото: Український Дім "Діалог — переведення одного порядку символів у інший. Уже тому не може йтися про існування істини. Кожна фраза перебуває в аурі індивіда, тому є багатозначною і може бути сприйнятою іншим лише частково. Розуміння неможливе. Хіба що на рівні передбачуваних загальнозначущих символів. Однак сумнівно, що такі існують…" Автопортрет, 1962. Олександр Дубовик світлина надана Українським Домом "Світлі думки приходять із настанням темряви". Автопортрет, 1953. Олександр Дубовик світлина надана Українським Домом "Мистецтво живе харизмою! Мистецтво живе зачаруванням! Мистецтво живе безумством!" Автопортрет, 1967. Олександр Дубовик світлина надана Українським Домом фрагмент експозиції виставки «Лабіринти значень. Олександр Дубовик» в Українському Домі фото: Український Дім "У часи сумʼяття стануть у пригоді книги, вони добре горять. Я опалюю ними свій мозок. Не викидати ж?" Автопортрет, 1948. Олександр Дубовик світлина надана Українським Домом "Учіться! Вивчайте! Глибоко осягайте! Аналізуйте й запамʼятовуйте великі думки та вчення мудреців і філософів — щоб потім із легким серцем послати їх усіх до бісової матері!" Автопортрет, 1960-62. Олександр Дубовик світлина надана Українським Домом фрагмент експозиції виставки «Лабіринти значень. Олександр Дубовик» в Українському Домі фото: Український Дім Більше про виставку "Лабіринти значень. Олександр Дубовик", яка зібрала й ефемерно-реалістичні полотна, й гуашеві серійні варіації, й невеликі тиражні ліногравюри, й пейзажі Києва (зокрема Лаври, яку він з товаришами називав Лувром) Олександра Дубовика, і навіть ескізи до його монументальних проєктів — мозаїк, вітражів та розписів споруд, читайте в нашій добірці виставок, які радимо побачити цього літа. також читайте: ВІД МОДЕРНІЗМУ ДО НЕОАВАНГАРДУ ТА АНДЕРҐРАУНДУ : 15 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ПОБАЧИТИ ЦЬОГО ЛІТА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

20 червня у нью-йоркському Українському музеї ("The Ukrainian Museum") відкрилася перша у Північній Америці персональна виставка Жанни Кадирової "The Ground Shifts Beneath Our Feet". Проєкт об'єднав роботи, створені мисткинею до і після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. 06 ЛИПНЯ, 12:30 Жанна Кадирова на відкритті виставки "The Ground Shifts Beneath Our Feet" у "The Ukrainian Museum" фото: Uliana Storoshchuk Експозиція займає три поверхи музею та складається з п'яти інсталяцій, що поєднують скульптуру, файбер арт, фотографію, відеоарт та документалістику. На першому поверсі розміщено один із найвідоміших проєктів Кадирової — "Паляниця", створений у 2022 році після вимушеного переїзду мисткині з Києва на Закарпаття. Центральний образ інсталяції — камені, знайдені в місцевій водоймі та нарізані таким чином, аби нагадувати буханці хліба. Поруч демонструється документальний фільм про життя мисткині та її колег на Закарпатті у вимушеній евакуації та процес творення ними "Паляниці". Виставковий простір доповнює файбер арт із серії "Тривога", та проєкт "Російська ракета" — робота, яку сама художниця називає "експортною", адже у ній звертається безпосередньо до міжнародної аудиторії. фрагмент експозиції виставки "The Ground Beneath Our Feet" Жанни Кадирової у "The Ukrainian Museum" фото: Uliana Storoshchuk На другому поверсі представлено інсталяцію "Ліс", присвячену руйнуванню Каховської ГЕС влітку 2023 року. Робота поєднує матеріали, що документують цю територію у різні періоди: до будівництва ГЕС, за часів існування водосховища та після його руйнування. Окрему увагу мисткиня приділяє молодому лісу, який почав формуватися на місці осушеної території. А сам проєкт фіксує народження найбільшого молодого лісу Європи. показ документального фільму з частиною проєкту "Ліс" фото: Uliana Storoshchuk Завершує експозицію документальний проєкт "ВПО", що вже став добре відомим, адже є частиною цьогорічного проєкту "Гарантії безпеки" для Павільйону України на Венеційській бієнале. Це — документальний фільм про досвід вимушеного переселення та повсякденність людей, які були змушені залишити свої домівки через війну. Персональна виставка Жанни Кадирової "The Ground Shifts Beneath Our Feet" триватиме в Нью-Йорку до 23 серпня 2026 року. також читайте: ПОКРОВСЬКИЙ "ОЛЕНЬ" НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ. ЯКИМ ЦЬОГОРІЧ БУДЕ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАВІЛЬЙОН УКРАЇНИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Попри те, що літо вважають умовним міжсезонням в артіндустрії, коли інституції відпочивають від гучних подій весни та готуються до нових проєктів, що зазвичай стартують восени, цей червень видався насиченим на вернісажі та фінісажі. Під сам кінець місяця “Український дім” відкриє велику ретроспективу шістдесятника Олександра Дубовика (27 червня), у Національному музеї у Львові триває “ТУТ”— виставка трьох учасників творчого об’єднання ChorneChervone, Хмельницький художній приймає проєкт Олени Придувалової, а камерна львівська галерея “Пори року” зібрала десятки портретів одного і того ж портретованого. Розповідаємо, які виставкові проєкти варто відвідати наприкінці червня. 19 ЧЕРВНЯ, 17:00 фрагмент експозиції виставки "ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети ТУТ: ВАСИЛЬ ЯРИЧ, ОЛЕКСАНДР ДЯЧЕНКО, ОЛЕКСАНДР БАБАК Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 19 липня Спільна виставка творчої групи монументалістів розгортається навколо пливкого концепту “тут”. “Як точно означити “тут", коли межа між "тут" і "там" постійно зміщується, розчиняючись у розмаїтій іншості різноманітних "тут"?” — йдеться в кураторському тексті. В експозиції зібрано дванадцять пластичних творів Василя Ярича, сім скульптур Олександра Дяченка та понад десять малярських полотен Олександра Бабака, зокрема зі знакових серій “Grisaille”, “Рікою” та “Хмари”. Виставка організована у співпраці з творчим об'єднанням "ChorneChervone". фрагменти експозиції виставки "ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети 365. ЧАС НЕ ПОТРІБЕН Де: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (Луцьк) Коли: до 26 липня Після показу в київському Музеї Ханенків проєкт Гамлета Зіньківського приїхав до Луцька. Митець, який працює з графікою, колажем, фотографією та стрітартом, презентує річну серію рисунків, які створював щодня. У планах художника — десять таких циклів. “Я дуже хочу дожити до моменту, коли побачу ці десять проєктів в одному просторі як одну велику виставку”, — ділиться Гамлет. Проєкт постає як своєрідний щоденник часу, відкритий для неспішного перегляду та особистих інтерпретацій. фрагмент експозиції виставки "365: Час не потрібен" у Музеї сучасного мистецтва Корсаків фото: Музей сучасного мистецтва Корсаків СВІТОБАЧЕННЯ Де: Хмельницький обласний художній музей Коли: до кінця липня Виставка київської художниці Олени Придувалової об'єднала її графіку та малярство. Художні твори авторки різних років вступають в діалог, формуючи багатошаровий наратив про взаємозв’язки між внутрішнім світом художниці, її пам’яттю та щоденними ритуалами. Центральне місце в експозиції посідають графічні аркуші 2000-х років. Також проєкт простежує трансформацію автопортрета у творчості мисткині — від реалістичних робіт початку 2000-х до майже абстрактних полотен 2021 року. фрагмент експозиції виставки "Світобачення" у Хмельницьклму обласному художньому музеї фото: Хмельницький обласний художній музей також читайте: "МУЗИКА ВСЮДИ, КОНЦЕРТ НІДЕ" - ФЕСТИВАЛЬ СВЯТО МУЗИКИ У ЛЬВОВІ ДИНАСТІЯ КРИЧЕВСЬКИХ Де: Музей української діаспори (Київ) Коли: до 27 вересня Присвячений до 100-річчя Катерини Кричевської-Росандіч та 125-річчя Василя Кричевського (молодшого), проєкт презентує ретроспективу життя і творчості династії Кричевських. В експозиції представлено понад вісімдесят малярських і графічних творів: архітектурні начерки, книжкові обкладинки, пейзажі, етюди, портрети й натюрморти. Окрім художніх робіт, тут можна побачити унікальні архівні світлини, відеозаписи та інтерв’ю про династію. фрагмент експозиції проєкту "Династія Кричевських" в Музеї української діаспори фото: Музей української діаспори НОВИЙ МІЛІТАРНИЙ ПЕЙЗАЖ Де: Національний музей “Київська картинна гелерея” Коли: триває Виставка від одеського тандему "forest brothers" Стаса Жалобнюка та Ігоря Гусєва осмислює, як війна змінює наше сприйняття простору. В експозиції представлено тридцять великоформатних полотен. Автори додають звичним краєвидам виміру небезпеки, перетворюючи їх на метафору фронту. Так формується “новий український мілітарний пейзаж”, де військові об’єкти вже стають частиною нашої природи. фрагмент експозиції виставки "Новий мілітарний пейзаж" фото: Національний музей "Київська картинна галерея" НАЇВ З ПУТИВЛЮ Де: галерея "Кузня" (Київ) Коли: з 19 червня Виставка робіт Катерини Петрівни Кобилякової — художниці з Путивлю, яка народилася 1943 року і померла у 2022, так і не ставши відомою за межами свого міста. Катерина народилась в селі Кобиляково Путивльського району на Сумщині, закінчила художній інститут заочно, працювала художницею-оформлювачкою на підприємстві, пізніше — викладачкою у школі. Малювала, робила карбування, випалювала по дереву, ткала гобелени, працювала з соломою і склом. Все своє вміння намагалась передати дітям. Виставка стала результатом експедиції, яку рік тому здійснили артдиректорка Кузні Тетяна Тадай і кураторка Ліза Фанегей. фрагмент афіші виставки "Наїв з Путивлю" скрін з інстаграм допису галереї "Кузня" Роботи мисткині поєднують традиційний наїв, архетипічні образи та особисту міфотворчість. Виставка розмірковує на теми культури памʼяті та феномену ізольованого митця. На ній будуть представлені живопис, гобелени, а також фотографії з експедиції до Путивля. СТІБУНОВ Де: галерея ЛНАМ "Пори року" (Львів) Коли: до 30 червня Виставка пам'яті (легендарного для Львова) натурника зібрала з академічних запасників та фондів кафедри рисунку і живопису об'ємний студентський доробок, присвячений неординарній особистості Михайла Стібунова. “Він читав вірші експромтом, ворожив на кавовій гущі, знався на езотериці доволі добре, танцював”, — так згадують про натурника Стібунова товариші та товаришки. Ця камерна виставка — жест шани від Академії Мистецтв та кафедри, зі студентами та викладачами якої працював натурник, та збереження пам'яті про оригінальну модель, який сам "вважав себе то екстрасенсом, то актором, то філософом". фрагмент експозиції виставки "Стібунов" у галереї ЛНАМ "Пори року" фото: Девід K. Росс / Львівська національна академія мистецтв TRUST THE PROCESS Де: артцентр Дзиґа (Львів) Коли: з 24 червня до 8 липня У час, коли базові системи підтримки руйнуються, спільна виставка німецьких мисткинь Елені Сісманідіу та Наталії Боровець зміщує фокус із самооптимізації на довіру до себе — як форму внутрішньої опори. Проєкт осмислює витривалість, турботу та невидимі структури, що тримають нас у рівновазі. “Вірусні афірмації, вигравіювані в камені. Волосся, збережене у воску. Монументальні форми, що роблять видимим те, що приховують системи” — йдеться в кураторському тексті. "Маніфестуючи на камені", Елені Сісманіду ця робота зараз експонується в рамках виставки "Trust the process" в артцентрі "Дзиґа" фото: артцентр "Дзиґа" також читайте: 12 ВИСТАВОК ПОЧАТКУ ЛІТА — ВІД КЛАСИКІВ УКРАЇНСЬКОГО МАЛЯРСТВА ДО САМООРГАНІЗОВАНИХ МИСТЕЦЬКИХ СПІЛЬНОТ 1990-х і 2000-х ВСЕ НОРМАЛЬНО)) Де: Jam Factory Art Center (Львів) Коли: до 9 вересня Концепт виставки натхненний інтернет-мемом, де собака сидить перед палаючим будинком і дивиться у порожнечу зі словами: "Все нормально". Проєкт розповідає про роботу митців, яка триває навіть тоді, коли все навколо горить, як на цій картинці, йдеться в прес анонсі. За словами кураторської групи, це "спроба подивитися на самоорганізацію не як на героїчний виняток, а як на базовий режим існування сучасного українського мистецького середовища" — на структури, що виникають всупереч відсутності стабільності, в умовах дефіциту ресурсів, розмитих ролей і необхідності одночасно вигадувати інституцію та виживати всередині неї. В експозиції зібрано роботи 26 самоорганізованих мистецьких ініціатив з різних регіонів України, які продовжують існувати зараз — у підвалах, ангарах, внутрішніх двориках, нефункціональних приміщеннях або взагалі без постійного місця. фрагмент експозиції виставки "Все нормально))" фото: Софія Соляр / Jam Factory Art Center САМІ СОБАКИ Де: галерея молодого мистецтва “Світло” (Львів) Коли: до 28 червня Персональна виставка юного художника Данила Галійчука зібрала близько сотні портретів домашніх улюбленців: такс, пуделів, коргі, хаскі, є тут навіть “морський чорт”. Експозиція представляє роботи Данила з різних періодів його захоплення світом тварин та концентрує увагу глядача саме на песиках різних порід в його авторському виконанні. частина експозиції виставки "Самі собаки" Данила Галійчука фото: галерея молодого мистецтва "Світло" фрагменти експозиції виставки "Самі собаки" Данила Галійчука фото: галерея молодого мистецтва "Світло" А 20 червня "Світло" запрошує на портрет-сесію, яку проведе Данило Галійчук для усіх охочих та їхніх песиків (котиків і навіть "морських чортів"). Що ще подивитися? Якщо ви пропустили нашу попередню добірку, лаконічно нагадаємо й про інші виставки, що тривають. У Луцьку, в Музеї сучасного мистецтва Корсаків, до середини липня можна потрапити на “Київський острів” — проєкт про об’єднання художників “Сквот на Олегівській”, що виникло на початку 1990-х років і стало важливою частиною так званої "нової української хвилі". Ще трохи “нової хвилі” можна побачити в Одеському художньому, там на початку літа відкрили персональний проєкт іншого її учасника — львівського художника Андрія Сагайдаковського. В Пінчук Арт Центрі триває "Радість" — проєкт, в якому українські та іноземні митці розмірковують над поняттям радості як життєвої сили та сміливого прояву людяності (друга едиція цього проєкту зараз представлена в межах офіційної паралельної програми Венеційської бієнале). Також там можна поспостерігати за “Самозайнятими” — проєктом шістьох молодих українських митців та мисткинь, які “випробовують” свої твори поза межами звичного галерейного “white cube”. А у Львові ви ще встигаєте на “мерехтливу” (в прямому та переносному значенні) виставку ужгородського художника Руслана Тремби, що відбувається у Муніципальному мистецькому центрі. також читайте: АВАНГАРД, ФАЙБЕР АРТ І КОТИКИ: ВИСТАВКИ ТИЖНЯ, ЯКІ ВАРТО ВІДВІДАТИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Вечірній аукціон Sotheby’s, що відбувся в Лондоні 24 червня, приніс £393,4 млн ($520,7 млн). Цей результат став найвищим в історії європейських вечірніх оффлайн торгів. 30 ЧЕРВНЯ, 12:30 "Оголена з намистом" ("Nu assis au collier") Амедео Модільяні продана за £48,2 млн фото: Sotheby’s Головною подією був розпродаж колекції мільярдера Джо Льюїса. 24 роботи модерністів, серед яких твори Пабло Пікассо, Клода Моне та Френсіса Бекона, пішли з молотка за £296 млн ($390 млн). Це абсолютний рекорд для приватної збірки на лондонських аукціонах. При цьому понад 70% лотів продали за ціною, що суттєво перевищила попередні оцінки експертів. Найдорожчим лотом вечора стало полотно Амедео Модільяні "Оголена з намистом" (Nu assis au collier, 1917–1918) — його придбали за £48,2 млн ($63,5 млн). Ще одна робота художника, "Чоловік із люлькою (Нотаріус із Ніцци)" (Homme à la pipe (Le Notaire de Nice), 1918–1919), змінила власника за £23,3 млн ($30,7 млн). також читайте: ЧИМ ЗАВЕРШИВСЯ ART BASEL — ГУЧНІ ПРОДАЖІ, ЗМІНИ У ПРОГРАМІ І УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ "Голова селянина", 1911. Казимир Малевич фото: фото: Sotheby’s Також на аукціоні продали гуаш Казимира Малевича "Голова Селянина" (1911). Лот перевищив найсміливіший естімейт на понад мільйон фунтів, новий власник заплатив за нього трохи більше £3 млн. "Голова селянина" Малевича має цікавий провенанс: свого часу робота належала до так званої "колекції Герінга". У 1927 році, після виставки в Берліні й перед поверненням до Радянського Союзу, Малевич довірив кілька десятків робіт своєму другові, німецькому архітектору Хуго Герінгу. Той згодом таємно вивіз полотна з нацистської Німеччини, врятувавши їх від знищення в межах нацистської кампанії проти "дегенеративного мистецтва". Після війни вдова архітектора почала розпродавати збірку, і до нинішніх торгів Sotheby’s "Голова селянина" встигла змінити кількох приватних власників. Не останню роль у встановленні нового європейського рекорду на цих торгах Sotheby’s відіграли азійські колекціонери, які придбали понад третину виставлених лотів. Нагадаю, що приблизно місяць тому Christie's під час своїх торгів у Нью-Йорку побили світовий аукціонний рекорд, наторгувавши за вечір на $1,1 млрд. Тоді ж нові цінові рекорди було встановлено на твори Поллока, Бранкузі та Ротко. також читайте: СПАДКОЄМИЦЯ КЛІМТА ОКСАРЖУЄ ПРОДАЖ КАРТИНИ "ПОРТРЕТ ФРОЙЛЯЙН ЛІЗЕР" У СУДІ НЬЮ-ЙОРКА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У Базелі завершився ярмарок Art Basel — головна подія світового артринку, що відбувалася цього року з 18 по 21 червня. Хоча колекціонерів було менше, порівняно з минулими роками, галереї звітують про успішні результати продажів. 23 ЧЕРВНЯ, 15:30 фото: Art Basel Мистецтва на найбільшу суму цього року продала галерея Hauser & Wirth. Вона зокрема реалізувала полотно Пабло Пікассо “Художник і його модель у пейзажі” (1963) за $35 млн, а також картину Герхарда Ріхтера “Абстрактний образ (940-7)” (2015) за $20 млн. Значний інтерес колекціонерів був прикутий до робіт Девіда Гокні, який зовсім нещодавно (11 червня) відійшов у засвіти. Його твори були представлені на стендах одразу кількох галерей, зокрема (Richard) Gray Gallery продала його роботу “Студійний інтер'єр № 2” (2014) за $8,5 млн. Нововведенням цьогоріч став формат Basel Exclusive: низку найперспективніших для продажу робіт не включали до каталогу, а показували тільки безпосередньо на ярмарку. Багато творів з цього списку швидко знайшли покупців. Зокрема, картина Пікассо “Сатир, пан і німфа” (Satyre, Pan et nymphe, 1938), продана галереєю Almine Rech за $6–6,5 млн (точна сума не розголошується). “Студійний інтер'єр № 2” Девіда Гокні на стенді Gray Gallery фото: Art Basel "Сатир, пан і німфа" (Satyre, Pan et nymphe), 1938. Пабло Пікассо фото: Art Basel Зміни торкнулися й програми премій і відзнак ярмарку. Вперше було вручено премію Art Basel Gallery Legacy Award, яка відзначає внесок галерей у розвиток мистецтва. Її отримала нью-йоркська галерея Paula Cooper, яка бере участь у ярмарку з 1999 року. За регламентом переможець визначає молоду галерею-наступницю. Paula Cooper обрала команду Chapter NY (засновану 2013 року), яка тепер отримає до $50 тис. на фінансування участі в ярмарку наступного року. Водночас Art Basel відмовився від вручення Baloise Art Prize — нагороди, яку з 1999 року отримували два художники із секції молодого мистецтва. Скасування премії команда пояснила злиттям страхової компанії Baloise (яка викуповувала роботи лауреатів і передавала їх музеям) з конкурентом Helvetia. Після об'єднання нова структура вирішила відмовитися від спонсорства і зосередитися на своїх проєктах — насамперед на показі власної колекції мистецтва. Номінанти дізналися про скасування премії за тиждень до відкриття ярмарку. також читайте: МИТЦІ ЗАЯВИЛИ ПРО ГОТОВНІСТЬ ПОЗИВАТИСЯ ДО ВЕНЕЦІЙСЬКОЇ БІЄНАЛЕ ЧЕРЕЗ “ПРИМУСОВУ” УЧАСТЬ У ПРЕМІЇ ГЛЯДАЦЬКИХ СИМПАТІЙ інсталяція "Тривога (Сирени та щогла)" Нікіти Кадана в секторі Unlimited Art Basel фото: Voloshyn Gallery Українське мистецтво на цьогорічному ярмарку Art Basel презентувала Voloshyn Gallery. У секторі Unlimited галерея показала інсталяцію Нікіти Кадана “Тривога (Сирени та щогла)”. Unlimited — це спеціальна платформа Art Basel для масштабних проєктів, скульптур, відеоінсталяцій, фотосерій та перформансів, які через свої габарити не вміщуються на стандартних стендах. Кураторкою секції цього року стала Руба Катріб. Інсталяція Кадана складається з круглої напівпрозорої білої завіси та металевого стрижня в центрі. Важливою частиною проєкту є аудіосупровід: сигнал тривоги лунає хвилями з короткими паузами. Глядачі можуть зайти всередину простору, де звук оточує їх з усіх боків. Звукову композицію створили українські композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко, а вокальну партію виконала мецо-сопрано Олена Бєлкіна. У “Тривозі (Сирені та щоглі)” Нікіта Кадан поєднує два значення слова “сирена”: сигнал, який попереджає про повітряну небезпеку в Україні та істот із давньогрецької міфології, які заманювали мореплавців своїм співом. Через це зіставлення автор аналізує, як культура взаємодіє з повсякденною реальністю війни. Сама назва інсталяції також підкреслює подвійні смисли українського слова “тривога” — як офіційного сповіщення про загрозу та як внутрішнього психологічного стану. виставка "Перечепився за хмару, дивлячись під ноги" Юрія Болси на Liste фото: Voloshyn Gallery У ті самі дати у Базелі відбувався ярмарок Liste, який часто називають “молодшим братом” Art Basel. Якщо Art Basel — це майданчик для суперзірок і робіт з мільйонними цінниками (так званого blue-chip мистецтва), то Liste — це головний світовий скаут і стартап-майданчик для молодого, експериментального та найактуальнішого мистецтва. Цьогоріч на Liste був представлений персональний проєкт молодого українського митця, учасника спільноти Нагірна 22, Юрія Болси. Його виставку Tripped Over a Cloud While Looking at the Ground (“Перечепився за хмару, дивлячись під ноги”) до Базеля привезла та ж Voloshyn Gallery. також читайте: ВЕЧІР РЕКОРДІВ: РЕЗУЛЬТАТИ НЬЮ-ЙОРКСЬКИХ ТОРГІВ CHRISTIE'S Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У львівському Стрийському парку встановили новий фонтан «Викрадення Європи». В його основі — робота львівського митця Ярослава Мотики (1943–2025), над якою він працював разом із колегами-скульпторами та ветеранами російсько-української війни. 29 ЧЕРВНЯ, 15:55 навколо нового фонтану «Викрадення Європи» у львівському Стрийському парку завершують роботи з благоустрою фото: [естéт] газета Сьогодні фонтан уже працював у затінку поруч центральної алеї парку, але навколо нього ще завершують благоустрій. Робота над цим артоб'єктом розпочалася 2024 року, тоді у Львівській міській раді розповіли, що Ярослав Мотика мріяв створити для Стрийського парку ще одну свою пластичну композицію (інша його скульптура, «Лілея», стоїть посеред озера з лебедями при вході до парку з вулиці Паркової), довго розробляв ескіз цього проєкту, а у 2023-му році зліпив перше моделетто майбутнього «Викрадення Європи». Оскільки масштаб роботи був значним, майстер запросив до співпраці колег — Володимира Семківа та Дениса Шиманського. Вони зварили металевий каркас, підготували базу з пінопласту та допомагали нарощувати об’єм із глини. Згодом із цієї форми зробили гіпсову основу, за якою відлили фінальну бетонну скульптуру. До процесу ліплення долучалися й ветерани, які на той момент проходили реабілітацію у центрі UNBROKEN (Незламні) в межах арттерапевтичної програми UNBROKEN Art. Ця ініціатива допомагає постраждалим від війни відновлюватися через творчі практики. Створення фонтану «Викрадення Європи» стало одним із перших масштабних проєктів UNBROKEN Art. ветерани працюють над скульптурою «Викрадення Європи», 2024 фото: Роман Балук / Пресцентр Львівської міської ради «Це велика робота. Моїх сил вже трошки замало, тому попросив колег-скульпторів допомагати її ліпити і ми разом творимо ту скульптуру, яка стоятиме у Стрийському парку. Але це буде не просто скульптура, а фонтан! З пащі бика буде литися вода, яка буде стікати по скульптурі, таким чином вона буде виблискувати різними переливами», — ділився задумом Ярослав Мотика у 2024 році Скульптор пішов із життя у березні 2025 року, так і не побачивши фінального перенесення свого твору з майстерні до паркового простору. Ярослав Мотика (по центру) у майстерні під час створення фонтану «Викрадення Європи» разом з ветеранами та колегами-скульпторами, 2024 фото: Роман Балук / Пресцентр Львівської міської ради Сюжет «Викрадення Європи» відсилає до давньогрецької міфології. За переказами, Зевс перетворився на бика із золотими рогами, щоб викрасти фінікійську принцесу Європу та перевезти її на острів Крит. Цей міф став улюбленим сюжетом багатьох митців, зокрема й Ярослава Мотики. також читайте: У ЛЬВОВІ ОБРАЛИ КЕРІВНИЦЮ МУНІЦИПАЛЬНОГО МИСТЕЦЬКОГО ЦЕНТРУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Спеціальна конкурсна комісія обрала очільницю Львівського муніципального мистецького центру (ЛММЦ). Нею стала чинна директорка інституції Роксолана (Ляна) Мицько. 27 ЧЕРВНЯ, 10:54 Ляна Мицько, директорка Львівського муніципального мистецького центру фото: Ляна Мицько / Facebook Конкурс та оголошення його результатів транслював онлайн Департамент освіти та культури Львівської міської ради. Цьогоріч Львівська міська рада оголосила конкурс на заміщення посад очільників понад 10 муніципальних установ культури та освіти, зокрема й ЛММЦ. Засідання комісії щодо вибору директора ЛММЦ відбулося вчора, 26 червня. На конкурс подалася лише чинна керівниця Ляна Мицько. З нею підпишуть контракт, ймовірно, на 1 рік (зазвичай з обраними на конкурсній основі керівниками комунальних закладів укладають контракти на 3-5 років). Львівський муніципальний мистецький центр розпочав роботу 2020 року як перша міська інституція, створена за кошти міського бюджету для втілення проєктів у сфері сучасного мистецтва. Центр спеціалізується на актуальних мистецьких практиках і об’єднує експозиційні простори, лекторій, медіатеку, читальню, майстерню та кав'ярню. Роксолана (Ляна) Мицько незмінно очолює центр з моменту його заснування. За п'ять з половиною років роботи ЛММЦ під її керівництвом став одним із головних майданчиків для культурного діалогу у Львові. За цей час тут експонували проєкти як уже відомих авторів, так і «emerging artists» (митців, які починають кар'єру). Зокрема, у центрі відбулися виставки Тіберія Сільваші, Віктора Зарецького, Олекси Новаківського та Ніла Хасевича. На початку лютого 2022 року інституція прийняла виставку «Стрічки і трикутники» (нині полеглого на фронті) Давида Чичкана. Це був один з останніх прижиттєвих показів робіт художника. також читайте: ЧИМ ЗАВЕРШИВСЯ ART BASEL? ГУЧНІ ПРОДАЖІ, ЗМІНИ У ПРОГРАМІ І УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ Львівський муніципальний мистецький центр розпочав роботу 2020 року, ставши першою міською інституцією, створеною на кошти з міського бюджету та націленою на втілення проєктів у сфері сучасного мистецтва фото: Львівський муніципальний мистецький центр У 2022 році в ЛММЦ відкрили кімнати для резиденцій, щоб забезпечити сталість мистецьких практик у кризовий період. Цей корпус ремонтували вже під час повномасштабної війни — з травня по листопад 2022 року. Завданням Муніципальних мистецьких резиденцій стало надання українським митцям простору для відновлення та осмислення творчості у воєнних реаліях. Проєкт насамперед орієнтувався на авторів, які змушені були переїхати до Львова з тимчасово окупованих територій і потребували місця для роботи над великими проєктами. Наприкінці 2024 року Ляна Мицько разом із колегами презентували ще одне продовження Муніципального мистецького центру — Центр міської мобільності. Зараз тут проводять виставки, а також допомагають у навчанні завдяки доступному простору та контактам з експертами з питань інклюзивності та безбар'єрності. Очільника ЛММЦ обирала спеціальна конкурсна комісія з 9 членів. Як пояснили в ЛМР, до її складу увійшли по три представники від трудового колективу установи, від громадських організацій у сфері культури, освіти й науки, а також три фахівці у галузі культури. також читайте: МИСТЕЦЬКА СПІЛЬНОТА «НАГІРНА 22» У КИЄВІ ОГОЛОСИЛА ПРО ПРИМУСОВЕ ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Під час брифінгу на території Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики — Міністерка культури України Тетяна Бережна та керівники постраждалих інституцій розповіли про перші результати оцінки пошкоджень історичних об’єктів та першочергові кроки для їхнього відновлення. 19 ЧЕРВНЯ, 12:00 аварійно-відновлювальні роботи у комплексі "Києво-Печерська лавра" після удару 15 червня фото: Головне управління ДСНС України в м. Києві Заповідник "Києво-Печерська лавра" За попередніми підрахунками, на території заповідника пошкоджено 19 об’єктів. Про це повідомив генеральний директор установи Максим Остапенко. Зокрема, в Успенському соборі постраждало понад 80% даху. Утім, після інспекції експерти дійшли висновку, що покрівлю можна відновити — ремонтні роботи вже розпочалися. "Ми можемо говорити, що збитки перевищують 500 млн грн. Водночас оцінка ще триває", — зазначив Максим Остапенко. Очільник заповідника також підтвердив, що всі музейні предмети та експонати, яким загрожувало пошкодження, евакуювали в першу годину після удару. Заповідник "Києво-Печерська лавра" вже частково відновив діяльність і з 19 червня прийматиме відвідувачів. Наразі відкритий доступ до Ближніх печер, Великої лаврської дзвіниці, Церкви Спаса на Берестові, Трапезної Церкви та до виставок. Протягом найближчих днів оприлюднять рішення щодо безпечного відновлення інших екскурсійних маршрутів. Музейний комплекс "Мистецький арсенал" Внаслідок атаки пошкоджено орієнтовно 2 тисячі квадратних метрів покрівлі та горищних приміщень. Епіцентр ураження розташований над головною сценою "Книжкового Арсеналу". Директорка інституції Олеся Островська-Люта запевнила: попри серйозні руйнування будівлі, жоден музейний предмет не постраждав, а колекція перебуває в безпеці. будівля комплексу "Мистецький арсенал" після удару 15 червня фото: ДСНС України Через ліквідацію наслідків удару в "Мистецькому арсеналі" змушені перенести вернісаж виставки "Мерехтливі зв’язки. Український живопис на межі 90-х і тепер", що мав відбутися 25 червня. Нову дату оприлюднять згодом. Національна кіностудія імені Довженка Серйозних руйнувань зазнала вся територія кіностудії. Одна з ракет упала між закладом та сусіднім житловим комплексом, інша — влучила безпосередньо в територію студії. "Перший удар пошкодив центральний корпус — пам’ятку архітектури та інженерної спадщини. Вибухова хвиля знищила майже всі вікна, подекуди разом із рамами. Загалом йдеться про близько 300 вікон лише в цій будівлі", — розповів очільник кіностудії Андрій Дончик. Найбільших втрат студія зазнала через пряме влучання в костюмний цех. руїни, які залишились від костюмного цеху Національної кіностудії ім. О. Довженка після удару 15 червня фото: Тетяна Бережна Міністерство культури України "У сховищі було близько 100 тисяч костюмів, створених для українських фільмів різних періодів, а також десятки тисяч одиниць взуття, головних уборів та реквізиту. Ми були впевнені в безпеці колекції, адже будівля мала потужні залізобетонні конструкції. Проте влучання було прямим. Пожежа тривала майже до сьомої ранку. Коли працівники потрапили на місце, стало зрозуміло, що врятувати вже нічого неможливо — від сховища залишилися руїни", — зазначив Дончик. Оскільки костюми зберігалися у кількох різних приміщеннях, частину збірки вдалося зберегти. Андрій Дончик наголосив, що кіностудія уникнула ще більшої втрати: за кілька метрів від місця влучання розташоване сховище плівок, де зберігається близько 600 фільмів. Значна частина з них досі існує лише на плівці й не оцифрована. Терміни відновлення За попередніми оцінками фахівців, реставрація Успенського собору та інших пам'яток заповідника "Києво-Печерська лавра" може тривати близько двох років. Керівники постраждалих об'єктів підкреслили, що попри руйнування, інституції не припинятимуть роботу. Нагадаємо, у ніч на 15 червня Росія здійснила черговий масований обстріл України, випустивши 70 ракет та 611 дронів. Епіцентром удару став Київ, де зафіксували 26 пожеж загальною площею майже 6000 кв. м. Руйнувань зазнали не лише житлова та цивільна інфраструктура, а й ключові культурні, релігійні та освітні об'єкти столиці також читайте: АТАКА НА КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ — ПІД УДАРОМ ЛАВРА, МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ ТА КІНОСТУДІЯ ДОВЖЕНКА (ОНОВЛЕНО) Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Попри війну, українські видавництва продовжують видавати та перевидавати книги. Крім класики та сучасної прози, з-під друкарських машин з'являється й чимало артвидань. Ми зробили підбірку книг про мистецтво, які вийшли друком в Україні впродовж цього року. 29 ЛИСТОПАДА ВАСИЛЬ КРИЧЕВСЬКИЙ. ОРНАМЕНТНІ КОМПОЗИЦІЇ Видавництво Олександра Савчука Альбом, який вийшов друком у Харкові у видавництві Олександра Савчука, — частина більшого проєкту присвяченого ювілею Василя Кричевського, мистця та архітектора. 2023 року виповнюється 150 років від дня його народження. Олександр Савчук каже, що його видавництво хотіло зробити подарунок читачам, та й собі, і презентувати аудиторії щось особливе. “Кричевський — харків’янин. Він тут вивчився й став архітектором, щоправда, без формальної академічної освіти. Він пліч-о-пліч працював зі знаними архітекторами нашого міста. Творчість мистця прикладна і практична – архітектура, дизайн інтер’єрів, книжкова графіка”, — розповідає Олександр. обкладинка та кілька сторінок нового ілюстрованого альбому "Василь Кричевський. Орнаментні композиції" Василь Кричевський часто використовував у своїх архітектурних проєктах орнаменти, які згодом стали окремою віхою його творчості. Більшість таких орнаментів збереглася у формі ескізів Нині багато чого з творчого доробку Кричевського втрачено, тому складно сказати скільки таких орнаментів розробив свого часу митець. Олександр Савчук пояснює, що у Василя Григоровича було 2 періоди, коли він з головою поринув в орнаментику, перший — це 1945 рік під час перебування у Чехії, а другий — 1951 рік, вже на еміграції у Каракасі (Венесуела). Олександр Савчук у фондах Харківського художнього музею під час підготовки до друку нового видання, березень 2023 року, фото — Олександр Савчук Після смерті Василя Григоровича, й після відновлення Незалежності України 1991 року, його діти почали передавати ці орнаменти різним українським музеям. Колекція, на жаль, розпорошилася. Зрозуміло, що навіть найпалкіші поціновувачі творчості Кричевського навряд чи мали б можливість їздити усіма цими музеями та приходити в архіви, аби побачити унікальні графічні твори художника, тому в Олександра Савчука виникла ідея зібрати ці шкіци в єдиному виданні. палітурка нового ілюстрованого альбому "Василь Кричевський. Орнаментні композиції" Альбом — двомовний, українською та англійською. Автори вступної статті — Михайло Селівачов та Андрій Пучков, доктори мистецтвознавства. Вкінці книги — текст Євгенії Кричевської “Василь Григорович Кричевський і орнамент”. Видання має розкішну тканинну палітурку та витончений дизайн. Особливо щемливо бачити на звороті суперобкладинки плашку “видано під час війни”. також читайте: «ЧАСТИНА ТВОРЧОГО СПАДКУ КРИЧЕВСЬКОГО У ВАС ВДОМА». ВИДАВЕЦЬ ОЛЕКСАНДР САВЧУК ПРО СВІЙ НОВИЙ ПРОЄКТ БОГОМАЗОВ У ФІНЛЯНДІЇ. НАТАЛІЯ ТЕРАМАЕ Видавництво “Родовід” Це — перша книга Наталії Терамае, журналістки та дослідниці. Авторка з 2014 року живе у Фінляндії. “2017 року, коли у Києві відбувалася виставка Олександра Богомазова у Національному художньому музеї, я зі здивуванням побачила там малюнки художника зроблені у Фінляндії. Тоді це для мене стало трохи розривом шаблону”, — розповіла на презентації книги у Львові Наталія Терамае. — “Просто, розумієте, Фінляндія — не надто популярне місце, куди б їздили українські митці”. Після цього Наталія задалася метою з’ясувати, як опинився і що робив Богомазов у Фінляндії. обкладинка книги "Богомазов у Фінляндії" Наталії Терамае Через художні роботи, листи, родинні спогади, а також власні поїздки та консультації із місцевими істориками та мистецтвознавцями журналістка реконструювала фінську подорож митця. Підготовка видання тривала близько півтора року. Маршрут, який 1911 року Богомазов здолав за півтора місяця, Наталія проїхала за тиждень. Чимало часу авторка витратила на розшифровку “фінських” листів художника. “Я хочу, щоби ми бачили в полотнах, акварелях і графіці Богомазова не абстрактну "північ", а конкретні місця, з конкретною історією та колоритом", — Наталія Терамае обкладинка та кілька сторінок книги "Богомазов у Фінляндії" Наталії Терамае “Я хочу, щоби ми бачили в полотнах, акварелях і графіці мистця не абстрактну "північ", а конкретні місця, з конкретною історією та колоритом. Щоби чули звуки Фінляндії — шум порогів у Іматрі, плюскіт хвиль Сайми, шум сосен у Пункагар’ю та дзвін біля середньовічної фортеці Олавінлінна”, — каже авторка. У виданні представлено понад 30 кольорових репродукцій робіт Богомазова та чимало архівних світлин. ВАЛЕРІЙ ШАЛЕНКО. СВІТЛОКОЛЬОРОРУХ Видавництво “Майстер Книг” Валерій Шаленко (1947-2020) — митець, який найбільш знаний своїми вітражами. Його твори нині можна побачити, наприклад, в інтер’єрі одного з корпусів Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького та у львівській неоготичній Церкві святих Ольги та Єлизавети. Митець зростав на Полтавщині, але згодом переїхав на навчання до Львова, де й залишився жити та працювати. Шаленко належить до когорти митців-сімдесятників, до покоління художників-нонконформістів, які залишили яскравий слід в українському мистецтві радянської та пострадянської доби. Понад 50 років він професійно займався вітражним мистецтвом, а поміж тим створював живопис та графіку. на презентації книги "Валерій Шаленко. Світлокольорорух" у львівському Палаці Мистецтв, листопад 2023 Робота над альбомом розпочалася одразу після смерті художника й тривала 3 роки. На презентації видання дружина пана Валерія розповіла, що багатьох вітражів, світлини яких увійшли до книги, — вже немає. “Ми ці вітражі фотографували для альбому, а за деякий час після того дізнавалася, що їх вже знищили”, — каже пані Тетяна Шаленко вітражі Валерія Шаленка: "Діти з книжками" (1975) у Львівській обласній бібліотеці для дітей (фото 1), "Народне мистецтво" (1971) у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького (фото 2), "Гармонія" (1989) у львівській філії Національного банку України (фото 3) На 400 сторінках видання вміщено повне зібрання кольорових світлин вітражів Шаленка, чимало з них — архівні, та репродукції його ескізів. Тексти для альбому написали Тетяна Казанцева, Оксана Бойко, Тетяна Шаленко, Андрій Кісь, Тарас Пастух, Орест Скоп, Володимир Сачко. АЛЬБОМ РОБІТ МАРІЇ ПРИМАЧЕНКО Серія "Державні Зібрання України" Під час війни популярність Марії Примаченко в Україні й світі збільшилася у сотні, тисячі разів. Цього року вийшов друком найбільш вичерпний альбом робіт художниці. У ньому зібрані твори з 16 музеїв України. Над виданням чотири роки працювала команда професіоналів, до якої увійшли Михайло Андреєв, Олексій Данілов та Євген Матвєєв. альбом робіт Марії Примаченко з серії «Державні зібрання України», фото — Національний музей українського народного декоративного мистецтва Фотографії творів Примаченко для альбому робив, а також виступив як упорядник, знаний фотограф Михайло Андреєв. “Маю величезну повагу до робіт Марії Оксентіївни. Завжди, коли працював з її роботами, у мене значно підвищувався настрій. Вона була особливою людиною: це відчувається з робіт…”, — розповів пан Андреєв в інтерв’ю нашому виданню. також читайте: ІНТЕРВ'Ю З МИХАЙЛОМ АНДРЕЄВИМ, ФОТОГРАФОМ НАЙБІЛЬШ ВИЧЕРПНОГО АЛЬБОМУ РОБІТ МАРІЇ ПРИМАЧЕНКО ВИЩА МИСТЕЦЬКА ШКОЛА ХАРКОВА: ВІД МОДЕРНІЗМУ ДО ТРАНСФОРМАЦІЇ (1921-1962). ЛЮДМИЛА СОКОЛЮК Видавництво Олександра Савчука Особливістю процесів формування вищого мистецького навчального закладу в Харкові був поперемінний перехід від підготовки мистців образотворчого мистецтва до студіювання фахівців художньо-промислового напряму. Людмила Соколюк зосереджується на періоді від 1921 року, коли було створено перший мистецький “виш” у місті, — Харківський художній технікум (згодом перейменований у Харківський державний художній інститут (ХДХІ)), і до 1962 року, тобто початку реформування цього закладу в Харківський художньо-промисловий інститут. обкладинка та кілька сторінок нового видання "Вища мистецька школа Харкова: від модернізму до трансформації (1921-1962)" Проф. Соколюк у книзі розкриває значення внеску мистців-педагогів авангардних уподобань в ХДХІ у модернізацію українського образотворчого мистецтва у 1920-ті – на поч. 1930-х рр. та неймовірні втрати серед педагогічного складу тодішнього мистецького вишу у столичному місті України у період розгулу сталінських репресій у 1933–1937 рр., що знайшли продовження й у другій половині 1940-х рр. до настання «хрущовської відлиги», тобто періоду, яким закінчується дана книга. розворот нового видання "Вища мистецька школа Харкова: від модернізму до трансформації (1921-1962)" Видання вийшло зовсім невеликим накладом, усього - 200 примірників. На 248 сторінках книги читачі знайдуть близько трьохсот ілюстрацій — репродукції робіт мистців, фотокопії документів та архівні світлини. Раніше ми також писали про презентацію книги Катерини Лебедєвої "Микола Глущенко — художник і шпигун". Це видання — перша вичерпна біографія одного з найвідоміших українських митців, яка водночас пропонує новий погляд на історію українського мистецтва XX століття. також читайте: ФУТУРОМАРЕННЯ ВІД МИСТЕЦЬКОГО АРСЕНАЛУ ТЕПЕР У ФОРМАТІ КНИГИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com