ВИРАЗНІСТЬ НЕДОСКОНАЛОСТІ У ПЛАСТИЦІ ВАСИЛЯ ЯРИЧА

Василь Ярич, Олександр Дяченко та Олександр Бабак — художники-монументалісти, які все життя працюють із простором. Упродовж десятиліть вони створювали роботи, покликані жити в колективній пам’яті, вкорінюватися в міське середовище і формувати візуальний ландшафт незалежної України.

Виставка «ТУТ», яка триває до 19 липня у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові,  — це унікальна нагода простежити еволюцію художніх пошуків цих трьох авторів, які впродовж десятиліть формували власні мистецькі світи, балансуючи між глибиною філософського осмислення та досконалістю академічної пластичності й виразної живописної мови.

Також львівська експозиція стала дебютним майданчиком для низки творів, вперше на масову авдиторію представлена скульптура Олександра Дяченка «Піраміда», малярське полотно Олександра Бабака «Ноги» та  скульптурна композиція Василя Ярича «Адам і Єва». 

У матеріалі для [естéт] газети кураторка Карина Лазарук розповідає про виставку «ТУТ» та одну з трьох ниток її експозиційного наративу — скульптуру Василя Ярича.

15 ЛИПНЯ 2026, 16:46 

«Адам і Єва» (2026) Василя Ярича в експозиції виставки  «ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак» фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети

В експозиції виставки «ТУТ» ми об’єднали сім скульптур Олександра Дяченка, більше ніж десять великоформатних малярських полотен Олександра Бабака (зокрема й роботи з його культових серій «Grisaille», «Рікою» та «Хмари») та дванадцять пластичних творів Василя Ярича. Власне, до пластики Ярича й хотілося б придивитися тут детальніше.

АДАМ І ЄВА

У своїй скульптурі Василь Ярич звертається до вічних тем та архетипічних образів — біблійних сюжетів, міфологічних персонажів та людини як такої. На виставці «ТУТ» пластичні образи Адама і Єви Ярича втілюються у наскрізний сюжет проєкту про перших людей, чоловіка і жінку. Через цей біблійний образ художник поступово переходить до розмови про дорослішання, свободу вибору, любов і відповідальність.

Василь Ярич на Вірменці, Львів 2026 фото: Карина Лазарук

Скульптурна композиція «Адам і Єва» (2026) — перше, що бачать глядачі, входячи до експозиційного простору. У трактуванні Ярича ці канонічні образи виходять за межі біблійної оповіді. Це вже не просто історія провини та гріхопадіння, а нарис переходу від безтурботного дитинства до дорослого життя. Безсоромні Адам і Єва живуть у Едемському саду, так само як діти. Коли Бог забороняє їм їсти плоди з дерева пізнання добра і зла, у людини вперше з'являється свобода вибору, а разом із нею — відповідальність. Саме цей момент художник фіксує у скульптурі: Єва прикривається, усвідомлюючи власну наготу, тоді як Адам ще тримає у руці плід. Важливою деталлю є те, що у руці Адама — не яблуко, а яйце. Так автор  вводить ще один символічний рівень. Яйце відсилає до вічного питання «що було першим — курка чи яйце?», розширюючи біблійний сюжет до розмови про походження життя, початок світу й безперервність творення.

зліва направо: Василь Ярич «Єва» (гіпс, 2026 р.), Олександр Бабак, серія «GRISAILLE» / TO M. KOCH / O. RIETH. ПОЛІПТИХ (2011 р.), Василь Ярич «Хлопчик на бику» (бронза, 1988 р.) фото: Карина Лазарук

Робота представлена в гіпсі, що є рідкісним випадком і вимушеною обставиною. Через російські обстріли виробничі потужності ливарень були пошкоджені, виникали перебої з електропостачанням, а частина працівників була мобілізована. Через це, завершити бронзове литво до відкриття виставки не вдалося. Проте саме цей матеріал додає роботі нового змісту. Гіпс є крихким, але водночас вогнетривким матеріалом, який широко використовується в архітектурі як безпечний. Крихкість і водночас вогнетривкість гіпсу створюють промовистий перегук із сучасним українським досвідом — досвідом стійкості, що поєднується із вразливістю.  

«Адам і Єва» (2003 р.) Василя Ярича в експозиції виставки «ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак» фото: Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького

У наступних роботах Ярича Адам і Єва вже постають дорослими. Художник звертається до біблійного образу подружжя як «однієї плоті» — союзу, побудованого на взаємній турботі й відповідальності. Якщо перша скульптура розповідає про момент вибору, то ця — про життя після нього. Рай завершується, і починається світ, у якому потрібно працювати, виховувати дітей, відчувати біль і брати відповідальність за власне життя. У контексті всієї експозиції роботи Василя Ярича формують духовну вісь виставки. Через біблійний сюжет художник говорить не стільки про релігію, скільки про універсальні людські стани: народження, свободу, дорослішання, любов та обовʼязок.

також читайте: ВІД МОДЕРНІЗМУ ДО НЕОАВАНГАРДУ ТА АНДЕРҐРАУНДУ — 15 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ПОБАЧИТИ ЦЬОГО ЛІТА

ДЕРЕВ'ЯНА СКУЛЬПТУРА

Крім гіпсу і бронзи, на виставці «ТУТ» глядачі також можуть побачити й дерев’яну пластику Василя Ярича. Якщо його бронзові роботи вибудовують символічну історію дорослішання людини, то дерев'яна скульптура дозволяє побачити інший вимір творчості мистця — уважний діалог із матеріалом. 

За словами скульптора, дерево є доволі непростим та «активним» матеріалом: воно реагує на вологість та температуру, тому автор не просто формує зовнішній образ, а й працює з самою структурою матеріалу, щоб уникнути тріщин та деформацій. Ця кропітка праця непомітна для глядача, але визначальна для довговічності твору.

Василь Ярич «Полумʼяна дівчина» (дерево, 2021 р.) фото: Карина Лазарук

Особливе місце у творчості Василя Ярича посідає фактура. Кожен слід різця, кожен штрих є результатом тривалого пошуку пластики, яка зберігає природний об'єм дерева. Для роботи майстер обирає різні породи деревини. Найчастіше це — липа, м'яка й «слухняна», однак у доробку є й роботи з груші, акації та навіть махагоні (червоне дерево). 

Прикметно, що для варіації «Адама і Єви» у бронзі, саме форма дерев'яного бруса визначила композицію майбутньої скульптури.

«Разом» (дерево, мідь, 2010 р.), Василь Ярич фото: Карина Лазарук

Ярич однаково охоче розповідає і про свою роботу з бронзою. Він пояснює, що патинування є також важливою частиною художньої виразності. Один і той самий склад може по-різному проявитися у різних відливках, створюючи унікальні відтінки — від теплих брунатних до смарагдових і глибоких чорних тонів. Саме тому у світі існує окрема професія — майстер патинування, який допомагає завершити художній образ скульптури.

ВЕНЕРИ

Цікавою є історія двох скульптур Венери, між створенням яких минуло понад три десятиліття. Попри єдину тему, вони демонструють, наскільки змінюється художнє мислення митця. Рання «Венера» (1985 р.) Ярича відзначається узагальненістю образу, стриманістю деталей, пізніша (2021 р.) — сміливою модерною пластикою. Автор свідомо відмовляється від академічної ідеалізації та досконалості форм, а радше спирається на виразності, яка присутня в недосконалості.

Василь Ярич «Венера»  (бронза, 1985) фото: Карина Лазарук

фрагмент роботи «Венера» Василя Ярича (бронза, 2021) фото: Карина Лазарук

Часто нові роботи народжуються зі старих ескізів, які скульптор зберігає ще зі студентських років і час від часу повертається до них, відкриваючи нові можливості для пластичного втілення. 

Під час наших розмов з автором звучала й думка про значення масштабу у сприйнятті мистецтва. Велика скульптура потребує присутності людини поруч, адже лише тоді стає зрозумілим її реальний розмір і сила художнього образу. Тому виставковий простір, глядач у ньому та світло відіграють не меншу роль, ніж сама експонована робота. Виставка «ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак» у Львові організована мистецьким об'єднанням ЧервонеЧорне та Національним музеєм імені Андрея Шептицького, експозиція працює до 19 липня 2026.

також читайте: "НАЙКРАЩА МАСКА — БУТИ САМИМ СОБОЮ". АВТОПОРТРЕТИ ОЛЕКСАНДРА ДУБОВИКА ТА ЙОГО ДУМКИ ПРО ВАЖЛИВЕ

Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram

Сподобався матеріал?

ПІДТРИМАЙТЕ [ЕСТÉТ] ГАЗЕТУ

ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа 

Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com