Попри те, що літо вважають умовним міжсезонням в артіндустрії, коли інституції відпочивають від гучних подій весни та готуються до нових проєктів, що зазвичай стартують восени, цей червень видався насиченим на вернісажі та фінісажі. Під сам кінець місяця “Український дім” відкриє велику ретроспективу шістдесятника Олександра Дубовика (27 червня), у Національному музеї у Львові триває “ТУТ”— виставка трьох учасників творчого об’єднання ChorneChervone, Хмельницький художній приймає проєкт Олени Придувалової, а камерна львівська галерея “Пори року” зібрала десятки портретів одного і того ж портретованого. Розповідаємо, які виставкові проєкти варто відвідати наприкінці червня. 19 ЧЕРВНЯ, 17:00 фрагмент експозиції виставки "ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети ТУТ: ВАСИЛЬ ЯРИЧ, ОЛЕКСАНДР ДЯЧЕНКО, ОЛЕКСАНДР БАБАК Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 19 липня Спільна виставка творчої групи монументалістів розгортається навколо пливкого концепту “тут”. “Як точно означити “тут", коли межа між "тут" і "там" постійно зміщується, розчиняючись у розмаїтій іншості різноманітних "тут"?” — йдеться в кураторському тексті. В експозиції зібрано дванадцять пластичних творів Василя Ярича, сім скульптур Олександра Дяченка та понад десять малярських полотен Олександра Бабака, зокрема зі знакових серій “Grisaille”, “Рікою” та “Хмари”. Виставка організована у співпраці з творчим об'єднанням "ChorneChervone". фрагменти експозиції виставки "ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети 365. ЧАС НЕ ПОТРІБЕН Де: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (Луцьк) Коли: до 26 липня Після показу в київському Музеї Ханенків проєкт Гамлета Зіньківського приїхав до Луцька. Митець, який працює з графікою, колажем, фотографією та стрітартом, презентує річну серію рисунків, які створював щодня. У планах художника — десять таких циклів. “Я дуже хочу дожити до моменту, коли побачу ці десять проєктів в одному просторі як одну велику виставку”, — ділиться Гамлет. Проєкт постає як своєрідний щоденник часу, відкритий для неспішного перегляду та особистих інтерпретацій. фрагмент експозиції виставки "365: Час не потрібен" у Музеї сучасного мистецтва Корсаків фото: Музей сучасного мистецтва Корсаків СВІТОБАЧЕННЯ Де: Хмельницький обласний художній музей Коли: до кінця липня Виставка київської художниці Олени Придувалової об'єднала її графіку та малярство. Художні твори авторки різних років вступають в діалог, формуючи багатошаровий наратив про взаємозв’язки між внутрішнім світом художниці, її пам’яттю та щоденними ритуалами. Центральне місце в експозиції посідають графічні аркуші 2000-х років. Також проєкт простежує трансформацію автопортрета у творчості мисткині — від реалістичних робіт початку 2000-х до майже абстрактних полотен 2021 року. фрагмент експозиції виставки "Світобачення" у Хмельницьклму обласному художньому музеї фото: Хмельницький обласний художній музей також читайте: "МУЗИКА ВСЮДИ, КОНЦЕРТ НІДЕ" - ФЕСТИВАЛЬ СВЯТО МУЗИКИ У ЛЬВОВІ ДИНАСТІЯ КРИЧЕВСЬКИХ Де: Музей української діаспори (Київ) Коли: до 27 вересня Присвячений до 100-річчя Катерини Кричевської-Росандіч та 125-річчя Василя Кричевського (молодшого), проєкт презентує ретроспективу життя і творчості династії Кричевських. В експозиції представлено понад вісімдесят малярських і графічних творів: архітектурні начерки, книжкові обкладинки, пейзажі, етюди, портрети й натюрморти. Окрім художніх робіт, тут можна побачити унікальні архівні світлини, відеозаписи та інтерв’ю про династію. фрагмент експозиції проєкту "Династія Кричевських" в Музеї української діаспори фото: Музей української діаспори НОВИЙ МІЛІТАРНИЙ ПЕЙЗАЖ Де: Національний музей “Київська картинна гелерея” Коли: триває Виставка від одеського тандему "forest brothers" Стаса Жалобнюка та Ігоря Гусєва осмислює, як війна змінює наше сприйняття простору. В експозиції представлено тридцять великоформатних полотен. Автори додають звичним краєвидам виміру небезпеки, перетворюючи їх на метафору фронту. Так формується “новий український мілітарний пейзаж”, де військові об’єкти вже стають частиною нашої природи. фрагмент експозиції виставки "Новий мілітарний пейзаж" фото: Національний музей "Київська картинна галерея" НАЇВ З ПУТИВЛЮ Де: галерея "Кузня" (Київ) Коли: з 19 червня Виставка робіт Катерини Петрівни Кобилякової — художниці з Путивлю, яка народилася 1943 року і померла у 2022, так і не ставши відомою за межами свого міста. Катерина народилась в селі Кобиляково Путивльського району на Сумщині, закінчила художній інститут заочно, працювала художницею-оформлювачкою на підприємстві, пізніше — викладачкою у школі. Малювала, робила карбування, випалювала по дереву, ткала гобелени, працювала з соломою і склом. Все своє вміння намагалась передати дітям. Виставка стала результатом експедиції, яку рік тому здійснили артдиректорка Кузні Тетяна Тадай і кураторка Ліза Фанегей. фрагмент афіші виставки "Наїв з Путивлю" скрін з інстаграм допису галереї "Кузня" Роботи мисткині поєднують традиційний наїв, архетипічні образи та особисту міфотворчість. Виставка розмірковує на теми культури памʼяті та феномену ізольованого митця. На ній будуть представлені живопис, гобелени, а також фотографії з експедиції до Путивля. СТІБУНОВ Де: галерея ЛНАМ "Пори року" (Львів) Коли: до 30 червня Виставка пам'яті (легендарного для Львова) натурника зібрала з академічних запасників та фондів кафедри рисунку і живопису об'ємний студентський доробок, присвячений неординарній особистості Михайла Стібунова. “Він читав вірші експромтом, ворожив на кавовій гущі, знався на езотериці доволі добре, танцював”, — так згадують про натурника Стібунова товариші та товаришки. Ця камерна виставка — жест шани від Академії Мистецтв та кафедри, зі студентами та викладачами якої працював натурник, та збереження пам'яті про оригінальну модель, який сам "вважав себе то екстрасенсом, то актором, то філософом". фрагмент експозиції виставки "Стібунов" у галереї ЛНАМ "Пори року" фото: Девід K. Росс / Львівська національна академія мистецтв TRUST THE PROCESS Де: артцентр Дзиґа (Львів) Коли: з 24 червня до 8 липня У час, коли базові системи підтримки руйнуються, спільна виставка німецьких мисткинь Елені Сісманідіу та Наталії Боровець зміщує фокус із самооптимізації на довіру до себе — як форму внутрішньої опори. Проєкт осмислює витривалість, турботу та невидимі структури, що тримають нас у рівновазі. “Вірусні афірмації, вигравіювані в камені. Волосся, збережене у воску. Монументальні форми, що роблять видимим те, що приховують системи” — йдеться в кураторському тексті. "Маніфестуючи на камені", Елені Сісманіду ця робота зараз експонується в рамках виставки "Trust the process" в артцентрі "Дзиґа" фото: артцентр "Дзиґа" також читайте: 12 ВИСТАВОК ПОЧАТКУ ЛІТА — ВІД КЛАСИКІВ УКРАЇНСЬКОГО МАЛЯРСТВА ДО САМООРГАНІЗОВАНИХ МИСТЕЦЬКИХ СПІЛЬНОТ 1990-х і 2000-х ВСЕ НОРМАЛЬНО)) Де: Jam Factory Art Center (Львів) Коли: до 9 вересня Концепт виставки натхненний інтернет-мемом, де собака сидить перед палаючим будинком і дивиться у порожнечу зі словами: "Все нормально". Проєкт розповідає про роботу митців, яка триває навіть тоді, коли все навколо горить, як на цій картинці, йдеться в прес анонсі. За словами кураторської групи, це "спроба подивитися на самоорганізацію не як на героїчний виняток, а як на базовий режим існування сучасного українського мистецького середовища" — на структури, що виникають всупереч відсутності стабільності, в умовах дефіциту ресурсів, розмитих ролей і необхідності одночасно вигадувати інституцію та виживати всередині неї. В експозиції зібрано роботи 26 самоорганізованих мистецьких ініціатив з різних регіонів України, які продовжують існувати зараз — у підвалах, ангарах, внутрішніх двориках, нефункціональних приміщеннях або взагалі без постійного місця. фрагмент експозиції виставки "Все нормально))" фото: Софія Соляр / Jam Factory Art Center САМІ СОБАКИ Де: галерея молодого мистецтва “Світло” (Львів) Коли: до 28 червня Персональна виставка юного художника Данила Галійчука зібрала близько сотні портретів домашніх улюбленців: такс, пуделів, коргі, хаскі, є тут навіть “морський чорт”. Експозиція представляє роботи Данила з різних періодів його захоплення світом тварин та концентрує увагу глядача саме на песиках різних порід в його авторському виконанні. частина експозиції виставки "Самі собаки" Данила Галійчука фото: галерея молодого мистецтва "Світло" фрагменти експозиції виставки "Самі собаки" Данила Галійчука фото: галерея молодого мистецтва "Світло" А 20 червня "Світло" запрошує на портрет-сесію, яку проведе Данило Галійчук для усіх охочих та їхніх песиків (котиків і навіть "морських чортів"). Що ще подивитися? Якщо ви пропустили нашу попередню добірку, лаконічно нагадаємо й про інші виставки, що тривають. У Луцьку, в Музеї сучасного мистецтва Корсаків, до середини липня можна потрапити на “Київський острів” — проєкт про об’єднання художників “Сквот на Олегівській”, що виникло на початку 1990-х років і стало важливою частиною так званої "нової української хвилі". Ще трохи “нової хвилі” можна побачити в Одеському художньому, там на початку літа відкрили персональний проєкт іншого її учасника — львівського художника Андрія Сагайдаковського. В Пінчук Арт Центрі триває "Радість" — проєкт, в якому українські та іноземні митці розмірковують над поняттям радості як життєвої сили та сміливого прояву людяності (друга едиція цього проєкту зараз представлена в межах офіційної паралельної програми Венеційської бієнале). Також там можна поспостерігати за “Самозайнятими” — проєктом шістьох молодих українських митців та мисткинь, які “випробовують” свої твори поза межами звичного галерейного “white cube”. А у Львові ви ще встигаєте на “мерехтливу” (в прямому та переносному значенні) виставку ужгородського художника Руслана Тремби, що відбувається у Муніципальному мистецькому центрі. також читайте: АВАНГАРД, ФАЙБЕР АРТ І КОТИКИ: ВИСТАВКИ ТИЖНЯ, ЯКІ ВАРТО ВІДВІДАТИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Вечірній аукціон Sotheby’s, що відбувся в Лондоні 24 червня, приніс £393,4 млн ($520,7 млн). Цей результат став найвищим в історії європейських вечірніх оффлайн торгів. 30 ЧЕРВНЯ, 12:30 "Оголена з намистом" ("Nu assis au collier") Амедео Модільяні продана за £48,2 млн фото: Sotheby’s Головною подією був розпродаж колекції мільярдера Джо Льюїса. 24 роботи модерністів, серед яких твори Пабло Пікассо, Клода Моне та Френсіса Бекона, пішли з молотка за £296 млн ($390 млн). Це абсолютний рекорд для приватної збірки на лондонських аукціонах. При цьому понад 70% лотів продали за ціною, що суттєво перевищила попередні оцінки експертів. Найдорожчим лотом вечора стало полотно Амедео Модільяні "Оголена з намистом" (Nu assis au collier, 1917–1918) — його придбали за £48,2 млн ($63,5 млн). Ще одна робота художника, "Чоловік із люлькою (Нотаріус із Ніцци)" (Homme à la pipe (Le Notaire de Nice), 1918–1919), змінила власника за £23,3 млн ($30,7 млн). також читайте: ЧИМ ЗАВЕРШИВСЯ ART BASEL — ГУЧНІ ПРОДАЖІ, ЗМІНИ У ПРОГРАМІ І УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ "Голова селянина", 1911. Казимир Малевич фото: фото: Sotheby’s Також на аукціоні продали гуаш Казимира Малевича "Голова Селянина" (1911). Лот перевищив найсміливіший естімейт на понад мільйон фунтів, новий власник заплатив за нього трохи більше £3 млн. "Голова селянина" Малевича має цікавий провенанс: свого часу робота належала до так званої "колекції Герінга". У 1927 році, після виставки в Берліні й перед поверненням до Радянського Союзу, Малевич довірив кілька десятків робіт своєму другові, німецькому архітектору Хуго Герінгу. Той згодом таємно вивіз полотна з нацистської Німеччини, врятувавши їх від знищення в межах нацистської кампанії проти "дегенеративного мистецтва". Після війни вдова архітектора почала розпродавати збірку, і до нинішніх торгів Sotheby’s "Голова селянина" встигла змінити кількох приватних власників. Не останню роль у встановленні нового європейського рекорду на цих торгах Sotheby’s відіграли азійські колекціонери, які придбали понад третину виставлених лотів. Нагадаю, що приблизно місяць тому Christie's під час своїх торгів у Нью-Йорку побили світовий аукціонний рекорд, наторгувавши за вечір на $1,1 млрд. Тоді ж нові цінові рекорди було встановлено на твори Поллока, Бранкузі та Ротко. також читайте: СПАДКОЄМИЦЯ КЛІМТА ОКСАРЖУЄ ПРОДАЖ КАРТИНИ "ПОРТРЕТ ФРОЙЛЯЙН ЛІЗЕР" У СУДІ НЬЮ-ЙОРКА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

(ЦЕЙ МАТЕРІАЛ ВИЙШОВ ДРУКОМ У #7/2020 [ЕСТÈТ] ГАЗЕТИ) Після 144 років будівельних робіт, chef-d’œuvre Антоніо Ґауді майже завершено. По закінченню спорудження центрального елемента фасаду, вежі Ісуса, собор уже став найвищою церквою у світі, втім, будівництво триває. 16 ЧЕРВНЯ, 21:00 (2026 року було завершене будівництво останньої, 18-ї, вежі храму. 10 червня її освятив Папа Римський. Втім до повного втілення задуму Антоніо Гауді ще далеко: залишилося завершити фасад, побудувати сходи й облаштувати парк, що вимагає кардинальних урбаністичних змін). фасад Страстей Саґрада Фаміліа зблизька Фото: Sagrada Familia Як би дивно це не звучало, але відомий на увесь світ будівельний майданчик біля площі Ґауді (Plaça de Gaudí) було легалізовано лише влітку 2019 року. Про те, що дозволи на будівництво собору ніхто не перевіряв ще з 1885 року, міська влада Барселони спохватилася лише 2016 року. Після перемовин між муніципалітетом і Церквою, які тривали майже 2 роки, було вирішено, що місто дасть “зелене світло” подальшому будівництву після того, як Церква сплатить 36 мільйонів Євро податків (дійсно, з 1885 року сума набігла немала). Ці кошти мер Барселони Ада Коло пообіцяла скерувати на розвиток транспортної інфраструктури міста і благоустрій території навколо собору, про це вона оголосила у червні 2016 року, коли урочисто підписувала дозвіл на подальше будівництво. Після 144 років спорадичних будівельних робіт, шедевр Антоніо Ґауді — майже завершено. “Для собору 100 років будівництва — не так вже й довго — каже Ерік Русіньйол Камбрай, один з головних архітекторів проєкту. — Ґауді знав, що йому не судилося побачити шедевр усього свого життя завершеним. Він спокійно до цього ставився. Для нас дуже важливо завершити собор так, щоб його фінальний вигляд не зрадив мрій і сподівань великого Ґауді”. Думки учасників будівельної команди щодо зовнішнього вигляду споруди різняться, але одностайні вони в одному — необхідності нарешті довести роботу над цією історичною будівлею до кінця. “Це мрія нашої нації, — каже Русіньйол Камбрай. — Ми працюємо над завершенням об’єкта, який репрезентує наше місто і нашу країну”. Саґрада Фаміліа височіє над будівлями Барселони Фото: Sagrada Familia Якщо приїхати до Саґрада Фаміліа у розпал туристичного сезону, то все, що відбувається всередині і навколо собору, нагадує велетенський вулик: щодня сюди приходить близько 12,000 туристів та понад 300 будівельників, архітекторів та ремісників, які працюють на будівництві. І поки експерти сперечаються, чи буде собор виглядати достатньо автентично після завершення будівництва, місцеві мешканці вже готуються до ще більшої навали туристів. Щороку собор відвідує близько 4,5 мільйонів людей. Цей потік приносить базиліці понад 50 мільйонів Євро щорічно. За ці кошти й фінансується будівництво собору, закінчити яке планують 2026 року (якраз до сторіччя з дня смерті Антоніо Ґауді). також читайте: УРЯД ІСПАНІЇ ВІДМОВИВСЯ ВІДПРАВИТИ “ГЕРНІКУ” ПІКАССО В МУЗЕЙ БІЛЬБАО Хто працює над проєктом? Альберт Портолес, директор студії 3D моделювання, працює на об’єкті вже 33 роки. Він очолює групу реставраторів, які відновлюють пошкоджені архітектурні елементи базиліки та створюють нові, відповідно до задуму Ґауді. Останнє ускладнюється тим, що під час громадянської війни в Іспанії анархісти вдерлися до майстерні Ґауді і спалили його креслення та ескізи. Десятиліття по тому з підвалів студії підняли близько 8200 обгорілих, але частково вцілілих, фрагментів. За допомогою сканерів вчені намагаються відновити інформацію з цих частин, щоб мати змогу на її основі створити архітектурні 3D моделі елементів будівлі у такому вигляді, як це задумував Ґауді. Поєднуючи спеціальні аеронавігаційні комп’ютерні програми та технології доповненої реальності, команда науковців створила 3D макет кінцевого зовнішнього вигляду собору. За їхніми словами, він максимально наближений до оригінального задуму великого архітектора. підйомні крани над Саґрада Фаміліа фото: Sagrada Familia “Багато моїх колег кажуть, що добудувати собор таким, яким його уявляв маестро Ґауді, — неможливо, бо немає достатньо вихідних даних, але моя команда знає, що ми його добудуємо і це буде неймовірне видовище”, – каже Портолес. Частина будівельних робіт відбувається далеко за межами собору, в маленькому містечку Галера, що розташоване приблизно за годину їзди від Барселони. Тут, на території колишньої лісопильні, десятки майстрів щоденно працюють над створенням окремих елементів конструкції — різьблять їх з дерева та каменю, виплавляють з металу. Виконувати такі роботи в центрі міста неможливо з огляду на правила безпеки, тому виробництво винесли за межі Барселони. Потім вже готові елементи транспортують до собору і, підіймаючи кранами, складають на конструкцію собору, як цеглинки “Тетріс”. Скульптурний ансамбль Жузепа Марії Субіракса на фасаді Страстей Саґрада Фаміліа фото: Sagrada Familia “У нас тут щось на зразок лабораторії просто неба”, — розповідає Джозеф Валіеллас, керівник будівельного майданчика в Галері. Шляхом спроб і помилок майстри створюють масивні сегменти веж Саґрада Фаміліа. Звичайно, часи, коли Антоніо Ґауді підіймав на мотузках віслюків та кіз високо над землею, щоб якомога точніше відтворити їхній вигляд на барельєфах фасаду, минули, але все ж не усі вигадки архітектора піддаються сучасним технологіям. “Багато частин нам не вдалося створити з першої спроби. Ми залучали не лише новітні технології, але й вміння та знання місцевих ремісників, які передавалися у їхніх сім’ях з покоління у покоління. Інакше б у нас нічого не вийшло. Ця церква завжди була символом інноваційних підходів і нестандартних рішень, наша робота сьогодні — яскраве цьому підтвердження”, — каже Валіеллас. інтер'єр Саґрада Фаміліа фото: Sagrada Familia також читайте: ЦЕНТР ПОМПІДУ ВІДКРИВАЄ ФІЛІЮ У СЕУЛІ (Не)визнання шедевру Підтримку та національну любов Ґауді отримав не відразу. За життя його архітектуру не розуміли та не цінували, а частиною регіональної самоідентичності вона стала вже після смерті архітектора. Та й смерть генія каталонської архітектури виявилася якоюсь безглуздою : після того, як його збив трамвай, ніхто не надав вчасної медичної допомоги, бо очевидці думали, що на дорозі лежить волоцюга. Напевне, щоб загладити провину перед Ґауді, 1992 року його краяни ініціювали кампанію з канонізації архітектора. Процес триває досі. Запрошений скульптор Хав’єр Медіна створює чотири 12-метрові скульптури (бика, орла, лева та ангела), які прикрашатимуть вежу Ісуса. Його роботи доволі сміливі та ексцентричні, принаймні так про них відгукуються іспанські арткритики, що стежать за проєктом будівництва. 12-метрова скульптура голови бика авторства Хав’єра Медіни фото: Sagrada Familia “Каталонський дух — це завжди низка найнепередбачуваніших експериментів”, — каже Медіна. На його думку, зараз споруда нагадує “луна-парк”, адже робота над її завершенням — це суміш здогадок щодо того, як Ґауді хотів би, щоб виглядав собор, і старань та бачень всіх, хто працює над проєктом. Але це зовсім не бентежить скульптора, як і не бентежать його ті хвилі нищівної критики, що час від часу накривають митців, які працюють над цим проєктом. Так, наприклад, роботи скульптора Джозефа Марії Субіракса на порталі Страстей Господніх були не просто розкритиковані, а спричинили масові протести у Барселоні 1990 року. Не завдяки, а всупереч 1953 року архітектори Ле Корбюзьє, Вальтер Ґропіус і Міс ван дер Рое підписали маніфест з вимогою залишити Саґрада Фаміліа недобудованою. 2008 року було оприлюднено ще одну петицію, ініційовану іспанською інтеліґенцією, з закликом про припинення будівництва, мовляв, результат виходить дуже сумнівної якості. Але попри весь гнів і ненависть, що впродовж десятиліть розгорталися на Plaça de Gaudí, зараз роботи над завершенням храму тривають і, якщо вірити архітекторам та будівельникам, близяться до свого логічного завершення. Освячення вежі Діви Марії фото: Sagrada Familia Звичайно, будівництво собору такого масштабу — довгостроковий проєкт для будь-якого міста, але для каталонців спорудження Саґрада Фаміліа Ґауді вже давно вийшло за межі будівництва чергової сакральної споруди, цей багаторічний процес з усіма його перепонами, суперечками та скандалами став своєрідною одою їхній національній гордості й наполегливості. Сьогодні La Sagrada Familia викликає у своїх глядачів найрізноманітніші відчуття, думки та враження, а часом і гостру полеміку, тобто все те, що відбувається з людьми, коли вони бачать непересічний твір мистецтва. “Собор як витвір мистецтва”, напевне, саме таким і хотів бачити своє творіння Антоніо Ґауді після завершення його будівництва, і якщо так, то йому це однозначно вдалося. також читайте: “МОНА ЛІЗА” ПЕРЕЇЖДЖАЄ: ЛУВР ГОТУЄТЬСЯ ДО МАСШТАБНОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У польському місті Бяла-Підляська сьогодні вранці було вбито башкирського митця Семена Скрепецького, відомого своєю радикальною політичною сатирою. Один з його останніх “антипутінських перформансів” відбувся під час відкриття 61-ї Венеційської бієнале. 15 ЧЕРВНЯ, 23:50 Семен Скрепецький на акції “З тіні імперії до відкритої лагуни” під час відкриття 61-ї Венеційського бієнале, травень 2026 фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети Про вбивство повідомило одразу кілька польських медіа, зокрема Onet. pl та Rzeczpospolita. Комендатура поліції польського міста Бяла-Подляська (Люблінське воєводство) наразі підтверджує лише вік та громадянство вбитого. Проте за даними польських медіа у правоохоронних органах, загиблим є башкирський художник-акціоніст Семен Скрепецький (справжнє ім’я — Роберт Кузовков). Останнім часом він мешкав у місті разом із родиною у статусі політичного біженця. Політичного емігранта з Росії застрелив невідомий чоловік, який, ймовірно, видав себе за водія таксі. Медики, які прибули на місце події, не змогли врятувати потерпілого — від отриманих поранень він помер, йдеться в повідомленнях польських медіа. Семен Скрепецький на акції “З тіні імперії до відкритої лагуни” під час відкриття 61-ї Венеційського бієнале, травень 2026 фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети Творчість Скрепецького — це здебільшого гостра сатира на російську владну верхівку, зокрема на Володимира Путіна та Рамзана Кадирова. Через загрозу кримінального переслідування художник разом із сім’єю виїхав з Росії, та не припинив висловлюватися публічно. Під час відкриття цьогорічної Венеційського бієнале він долучився до протестної акції “З тіні імперії до відкритої лагуни”, а 9 травня, у День Європи, пройшов маршем у складі акції “Бієнале незгодних”. Свій останній перформанс Скрепецький влаштував у Берліні під час так званого “дня Росії”. Акція відбулася під стінами російського посольства. Там художник виставив полотно, на якому Йосип Сталін “няньчить” Путіна. роботи Семена Скрепецького на акції “З тіні імперії до відкритої лагуни” під час відкриття 61-ї Венеційського бієнале, травень 2026 фото: [естéт] газета роботи Семена Скрепецького на акції “З тіні імперії до відкритої лагуни” під час відкриття 61-ї Венеційського бієнале, травень 2026 фото: [естéт] газета роботи Семена Скрепецького на акції “З тіні імперії до відкритої лагуни” під час відкриття 61-ї Венеційського бієнале, травень 2026 фото: [естéт] газета Польські медіа повідомили про затримання ймовірного причетного до злочину. Чоловіка наздогнали поблизу консульства Білорусі в місті Бяла-Підляська. За неофіційними даними, затриманий є громадянином Білорусі. Слідство перевіряє, чи не був напад операцією іноземних спецслужб. Наразі Окружна прокуратура Любліна кваліфікує справу як умисне вбивство із застосуванням вогнепальної зброї. З огляду на політичний бекграунд Семена Скрепецького та характер нападу, версія про замовне вбивство через його професійну та громадську діяльність залишається для слідства пріоритетною. В Україні Семен Скрепецький внесений до бази "Миротворець". також читайте: “АРТИСТІВ ПРИВЕЗТИ МОЖНА, А ТВІР МИСТЕЦТВА — НІ”: РОСІЙСЬКИЙ ПАВІЛЬЙОН НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ БУДЕ ЗАКРИТИЙ, АЛЕ Є ОДНЕ “АЛЕ” Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Понад сто митців оголосили про готовність позиватися до Фонду Венеційської бієнале, якщо їхні імена не виключать зі списків голосування за нову нагороду цьогорічної події — “Левів глядацьких симпатій”. 05 ЧЕРВНЯ, 17:30 61-а Венеційська бієнале, Джардіні світлина: La Biennale di Venezia Відповідне звернення митців та кураторів опубліковано на ресурсі e-flux. Чому змінилися правила Цьогоріч у березні стало відомо, що на 61-й Венеційській бієнале не вручатимуть головний приз виставки — “Золотого лева” за визначні досягнення у сфері мистецтва. Покійна кураторка не встигла визначити лауреатів, а організатори бієнале вирішили, що номінувати митців на їхній власний розсуд буде не коректним. Натомість міжнародне журі мало присуджувати призи у наступних номінаціях: "Золотий лев" за кращу національну участь (національний павільйон) "Золотий лев" кращому учаснику міжнародної виставки "In Minor Keys" "Срібний лев" перспективному молодому учаснику. У складі міжнародного журі 2026 року, яке мало визначити володарів "Золотих левів", було п’ять впливових фігур світової артсцени, зокрема й кураторка українського походження Марта Кузьма. Вже наступного, після офіційного оголошення складу журі, дня його учасниці виступили з заявою, що при визначенні переможців у номінації за кращу національну участь (національний павільйон) вони ігноруватимуть проєкти національних павільйонів тих держав, чиє керівництво перебуває під слідством Міжнародного кримінального суду (МКС) за злочини проти людяності. З огляду на таку заяву журі, з конкурсу на здобуття нагород мали бути виключені національні павільйони Росії та Ізраїлю, оскільки чинні лідери цих держав мають офіційний статус підозрюваних у злочинах проти людяності. Вже за кілька днів після цієї заяви, міжнародне журі оголосило про відставку у повному складі. Ймовірно, таке рішення було пов'язане з розбіжностями у поглядах членкинь міжнародного журі та Ради директорів Венеційської бієнале на цьогорічну участь у події Росії та Ізраїлю. Марта Кузьма, кураторка українського походження та членкиня міжнародного журі 61-ї Венеційської бієнале, під час презентації проєкту The Asthenic Syndrome присвяченому Кірі Муратовій в Лінкольн Центрі (США), травень 2025 фото: Film at Lincoln Center Після новини про відставку журі, організатори повідомили, що цьогоріч будуть лише “Леви глядацьких симпатій”, лауреатів яких своїм голосуванням визначатимуть відвідувачі бієнале. До кожного придбаного квитка додаватиметься бюлетень для головування. “Леви” присуджуватимуться у категоріях — кращому учаснику основного кураторського проєкту та кращому національному павільйону. Також організатори зазначили, що тепер номінантами на “Левів глядацьких симпатій” стають усі національні павільйони-учасники, включаючи Росію та Ізраїль. також читайте: ЖУРІ 61-Ї ВЕНЕЦІЙСЬКОЇ БІЄНАЛЕ ОГОЛОСИЛО ПРО ВІДСТАВКУ Бойкот та реакція організаторів Такі нововведення викликали протест серед значної частини мистців та кураторів. Брати участь у новому форматі “роздачі левів” ще 9 травня відмовилися 67 митців основного кураторського проєкту “В мінорних тональностях” (In Minor Keys) та 39 учасників національних павільйонів, серед яких й учасники Павільйону України. фрагмент експозиції основного кураторського проєкту "В мінорних тональностях" фото: La Biennale di Venezia Попри офіційну відмову митців від номінацій, організатори розіслали покупцям квитків бюлетені, де імена цих художників усе одно були вказані. В опублікованому 3 червня відкритому листі до Фундації Венеційської бієнале митці вимагають негайно вилучити згадки про них з усіх матеріалів премії та анулювати вже віддані за них голоси. Також зазначається, що жодної відповіді на цього листа, який був надісланий ще 20 травня, вони не отримували й тепер готові позиватися до організаторів бієнале. У коментарі для The New York Times представник Венеційської бієнале зазначив, що імена митців-підписантів цього листа залишили в бюлетенях, аби “гарантувати всім відвідувачам свободу вибору”. Водночас в оргкомітеті запевнили, що голоси, віддані за цих кандидатів, під час підрахунку враховуватися не будуть. також читайте: “АРТИСТІВ ПРИВЕЗТИ МОЖНА, А ТВІР МИСТЕЦТВА — НІ”: РОСІЙСЬКИЙ ПАВІЛЬЙОН НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ БУДЕ ЗАКРИТИЙ, АЛЕ Є ОДНЕ “АЛЕ” Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Ширше коло людей знає Оксану Лятуринську насамперед як поетку, і набагато менше знають її як скульпторку та художницю. Але і першим, і другим вже дуже пощастило, адже сучасники Оксани Лятуринської казали, що її взагалі мало хто знав насправді, бо вона належала до істот невловимих, зі своїм власним відчуттям часу і простору… У день народження мисткині розповідаємо про її «першу справжню любов» — скульптуру. 01 ЛЮТОГО скульптура «Жінка з дзеркалом» Оксани Лятуринської (1930-ті рр.) в експозиції Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького ДИТИНСТВО Оксана Лятуринська народилася 1 лютого 1902 року на хуторі поблизу Острога. Як пише сама мисткиня у спогадах, дитинство її було щасливим, «таким щасливим, що ніхто такого не мав»… Росла Оксана Лятуринська серед волинської природи, в атмосфері романтичних чар славної минувшини, легенд про таємничі мури Острозького замку, переказів і дум про героїзм народних борців З цим регіоном у Лятуринської витворився глибокий духовний зв’язок, яким можна пояснити той пієтет до княжої доби та української давнини, що пронизує усю її творчість. Всупереч деяким твердженням, прізвище Лятуринська — її правдиве, а не літературний псевдонім. Вона успадкувала його від свого предка, якогось француза Лятура, що забрів колись до України. Його рід давно зукраїнізувався, і крім кореня у прізвищі, нічого французького не лишилося. Оксана Лятуринська походила з забезпеченої родини. ЇЇ батько та мати мали восьмеро дітей. Оксана була наймолодша серед них. ЕМІГРАЦІЯ Щасливе дитинство Оксани закінчилося одразу після смерті матері, стосунки з батьком не складалися настільки, що у 17 років вона тікає з дому, аби уникнути нав’язуваного заміжжя. Час цієї особистої драми Оксани Лятуринської збігся з непростими політико-економічними подіями в Україні. У 1919 - 1920 рр. Польща окуповує Волинь, що провокує потужну хвилю еміграції на Захід. Впродовж 1920-1925 рр. великим, мабуть, найбільшим, культурним центром української еміграції стає Прага. Сюди, нелегально перейшовши кордон з Чехословаччиною, приїздили сотні українців. Десь вкінці 1923 року Оксана Лятуринська, знайшовши єдину підтримку у колі своїх студентських друзів, разом з ними також прибуває до Праги. Середовище, в яке вона потрапила, і де прожила 22 роки (до 1945 р.), стало для неї справжнім творчим домом. Оксана Лятуринська, фотопортрет 1920-х рр. СКУЛЬПТУРА Середню освіту Оксана закінчила у Празькій приватній українській гімназії. Потім вступила на філософський факультет Карлового університету, де вивчала літературу, філософію, історію і мистецтво, та до Вищої Мистецько-Промислової Школи на відділ скульптури. Паралельно вона відвідувала Українські Студії Пластичного Мистецтва. Це була приватна школа, щось на зразок Академії Мистецтв, яка на початку XX ст. гуртувала майже всю українську емігрантську молодь. Там Оксана Лятуринська навчалася у класі професора Сергія Мако. «Це була одна родина, з’єднана спільними цілями і спільною працею», — згадує вона пізніше. « Нас, учнів, зв’язував з професором дух приязни, як і мусить бути в школах такого типу. Школа Мако була модерного тоді, експресіоністичного, напряму. Рисунок, виходячи з Енґра, вівся в дусі неокласичному, не цураючись впливу інших «-ізмів». Оксана Лятуринська (сидить, зліва) на навчанні, Прага, 1930-ті рр. З чеських скульпторів-класиків Лятуринська захоплювалася бароковим Матіасом Брауном, з модерних майстрів — Яном Штурсою; з французьких — Роденом і Бурделем. Її улюбленими художниками були Гоген і ван Гог. Через багато років, ледве переїхавши до США, не знайшовши ще ні роботи, ні постійного житла, Лятуринська першим ділом вирушила на виставку полотен Гогена з Таїті, що тоді експонувалася в Міннеаполісі. У 1920-1930 роках у європейському мистецтві панував так званий формальний монументалізм, який особливо розвинувся у Франції. Був він популярним й у чеському мистецтві, але набув деяких особливостей від західноєвропейського: мав надто виражену монументальність, грубі та навіть дещо брутальні форми, фігури з непомірно атлетично-розвиненими, масивними ногами та руками, тяжкою, завалистою поставою, спрощеною моделяцією. Все це було і у роботах Лятуринської, але без флеру надмірності. Скульптура Лятуринської, на тлі тогочасної чеської, вирізнялася делікатними формами, вродженим почуттям міри та маси. Тобто все, що було позитивного у напрямку чеських монументалістів, вона перейняла, але інтерпретувала це по-своєму. «Пастушок», Оксана Лятуринська, 1930-ті рр., постійна експозиція Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького Також критики відзначають, що скульптури Лятуринської (навіть її ранні праці) абсолютно позбавлені так званої фронтальності, їх можна оглядати з усіх боків, вони скомпоновані таким чином, що кожен ракурс — однаково вдалий, однаково добре передає характер, ідею й форми постаті. Під час навчання у Вищій Мистецько-Промисловій Школі Оксана Лятуринська одержує стипендію на подорож по Чехо-Словаччині та до Мюнхена, а три її скульптури («Китаянка», «Янгол» і бюст матері) купує чеська Академія Мистецтв і експонує у своєму музеї. Взагалі, у 1930-ті рр. її монументальні скульптури часто виставлялися у Празі, а менші (різьба та майоліки) — у Львові, Відні та Парижі. «Жінка з дзеркалом», Оксана Лятуринська, 1930-ті рр. постійна експозиція Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького Серед викладачів Лятуринської в Українській Художній Школі був проф. Стахівський — великий майстер зооморфних форм. Мисткиня глибоко пройнялася особливою любов’ю до цього жанру, який вона весь час практикувала та удосконалювала. Вона любила різьбити, ліпити та відливати фігурки тварин — зубрів, коней і, особливо, ведмедів та ведмежат, які успішно продавала або охоче роздаровувала друзям. «Ведмідь», Оксана Лятуринська, 1933-1934 рр., Прага Справжні визнання і, хоча й дуже нетривалий, комерційний успіх Лятуринській принесло погруддя Тараса Шевченка, яке скульпторці замовила Українська гімназія в Ржевницях біля Праги. Критики називали його одним з кращих погрудь Шевченка, які були доти створені. У протилежність до інших бюстів, що намагалися надати Шевченкові усі атрибути «селянського поета», Оксана Лятуринська створила зовсім інший, відмінний тип обличчя. Не було там ні традиційного кожуха, ні баранячої шапки, немає жодної шаблонності та штучного образу «козака», чого ніяк не могли позбутися попередники мисткині. Лятуринська створила тип поета-філософа, мислителя, що зажурений недолею свого народу. Оксана Лятуринська поруч своєї роботи — погруддя Тараса Шевченка, Прага, 1930-ті рр. Попри неймовірні складнощі, з якими зіштовхнулася Лятуринська, працюючи над цією скульптурою (перебої з фінансуванням, зміна кількох майстерень, і пов’язане з цим коштовне транспортування обладнання і матеріалів), глядачі захоплювалися результатом. Погруддя Шевченка почало гастролювати Чехією, бо його часто «замовляли» на різні урочистості українські емігрантські інституції, де такої імпозантної скульптури не було. 1939 р. Оксана Лятуринська створила надгробок на могилі полковника Євгена Коновальця у Роттердамі. погруддя Тараса Шевченка створене Оксаною Лятуринською у 1935-1936 рр., Прага Останні роки у Празі, перед виїздом до Німеччини, були несприятливими для скульптурної творчості Лятуринської. Монументальна скульптура вимагала просторого приміщення, інструментів та матеріалів, словом, усього того, на що просто не було коштів. Тому мисткиня переходить з масивних монументальних планів на дрібні різьби, майоліки та інші альтернативні формати, якими, поруч поезії та малярства, заповнює свій пізній Празький період та час у таборах біженців у Німеччині. З Праги скульпторка не могла нічого вивезти. Відомо, що чимало її праць залишилося у мистецьких музеях Праги та Львова, але доля багатьох з них — невідома. Дуже мало залишилося й фотографій її робіт. Дещо з дрібніших творів розкидано по приватних збірках в Україні, США та Канаді. У домі авторки, після її смерті, залишилося мало мистецьких предметів. Дещо з цього передано до Української Вільної Академії Наук, а кілька рисунків віддано до збірки Церковного музею в Бавнд Бруку (Нью-Джерсі, США). Починаючи з 1945 року Оксана Лятуринська зовсім перестала займатися скульптурою, хоча вважала її своїм головним фахом. «Занадто мені дорога скульптура, щоб партачити її будь-як», — писала в одному зі своїх листів Лятуринська. Діапазон її діяльності був напрочуд широким: монументальна скульптура, графіка, художня різьба, кераміка, поезія. І не зважаючи на те, що в 1920-1930 рр. духовне життя в Празі було дуже інтенсивне, бо туди з’їхалося багато талановитих людей, й виділитися там було нелегко, — ім’я Оксани Лятуринської в тому осередку, мало своє дзвінке звучання. ЕПІЛОГ Після понад 20 років у Празі, 1945 року Оксана Лятуринська виїздить спочатку до Німеччини, а потім, на початку 1950-х, — до США. Тут ще деякий час вона енергійно береться до кераміки, відтворюючи на взірцях посуду численні пам’ятки скитських і княжих часів. Одночасно малює і пише поезію. Щоб допомогти собі фінансово, починає займатися писанкарством та лялькарством. Продовжує студіювати українську міфологію та культуру княжої доби. На цю тему Оксана Лятуринська залишила чималий архів різнорідних записок та машинописів. Оксана Лятуринська тримає керамічну вазу зі своїм авторським розписом Ще у Празі вона почала втрачати слух. Мабуть, внаслідок хронічних не вилікуваних інфекцій. У Німеччині у неї вже були поважні недомагання, пов’язані з цим, а в Америці слух ще більше погіршився. Останніх п’ять-вісім років життя вона, навіть зі слуховим апаратом, була майже глухою. Оксана Лятуринська померла у лікарні міста Міннеаполіс, 13 червня 1970. За її бажанням, її покладено у труну у гаптованій сорочці, яку вона сама вишивала узором розсипаних зірок. Мисткиня казала, що ця сорочка була реплікою старовинного взірця вишивок «Ранньої зорі», що символізували ім’я Роксани та пізнішої Оксани. Після кремації, урна з попелом мисткині була перевезена до Бавнд Бруку (Нью-Джерсі, США) і похоронена на цвинтарі Української Православної Церкви. Могила її зразу ж навпроти могили її близького приятеля по літературі та по ідеях — Євгена Маланюка. Світ Оксани Лятуринської був особливий і все ж подібний на життя багатьох митців. Усіх тих, хто перебував у постійному творчому пошуку… також читайте: "ДЕРЕВО ЖИТТЯ ЗНАЙШЛИ!" ОПОВІДЬ ЛЮДМИЛИ ОГНЄВОЇ ПРО ПОШУКИ ТА ПОРЯТУНОК МОЗАЇКИ АЛЛИ ГОРСЬКОЇ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Він був віртуозом світла — майстерно працював із контражуром, сонячними полисками та найтоншими відтінками. Колеги називали його “творцем кольорових гам, просякнутих гарячим промінням”, а критики — філігранним портретистом. Олександр Мурашко — мабуть, один з найактивніших і найуспішніших українських художників на європейській сцені першої декади ХХ століття. Він був не лише майстерним живописцем, а й реформатором: викладав, заснував власну студію та став одним з фундаторів Української академії мистецтва 1917 року. Розповідаємо про життєвий шлях митця через його 10 знакових полотен. 25 ТРАВНЯ, 13:25 "Автопортрет" (фрагмент), 1917-1918. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України) Від іконописної майстерні до майстерні Рєпіна Олександр Мурашко народився 26 серпня (7 вересня) 1875 року в Києві, але дитинство провів у містечку Борзна на Чернігівщині. У його біографії, як і в живописі, чимало “білих плям”. До повноліття Олександр мав прізвище матері — Крачковський. Ким був його біологічний батько, досі достеменно невідомо. Прізвище Мурашко хлопець отримав від вітчима, Олександра Івановича Мурашко, який мав іконописну майстерню і наполегливо вимагав від пасинка продовжити сімейну справу. Олександр навідріз відмовлявся — він мріяв про велике (світське) мистецтво. Здобути найкращу академічну освіту Мурашку допомогли доленосні знайомства. Його талант помітив Адріан Прахов, який тоді керував розписами Володимирського собору в Києві. За сприяння Прахова, а також художників Віктора Васнєцова та Михайла Нєстєрова, Мурашко у 1894 році вступив до Вищого художнього училища при Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. За два роки він потрапив у майстерню Іллі Рєпіна. Саме Рєпіну молодий художник завдячував умінню будувати сувору композицію та передавати живу експресію людських характерів. студентські роботи Олександра Мурашка часів його навчання у Санкт-Петербурзі, сер. 1890-х років (світлини з видання "Олександр Мурашко", 1980) Європейське визнання та повернення до Києва Мурашко швидко переріс локальні мистецькі реалії. Його картини охоче приймали на виставках у Мюнхені (зокрема на престижному Мюнхенському сецесіоні), Кельні, Дюссельдорфі, Берліні, Амстердамі та Москві. 1910 року він став одним із перших українських митців, чиї роботи відібрали для Венеційської бієнале. Європейський досвід, ймовірно, додав Мурашку снаги спробувати змінити “мистецький ландшафт” удома. У 1913 році він відкрив у Києві власну студію. Тут зокрема навчалися авангардист і футурист Анатоль Петрицький, сценографи Ісак та Розалія Рабиновичі, майстер історичних жанрових полотен Карпо Трохименко. "Мурашко мріяв надати Києву ту роль, яку в Німеччині відіграє Мюнхен, створити свою Академію... Він був серед тих, хто заклав перший камінь у фундамент Української академії мистецтва", — згадував мистецтвознавець Федір Ернст. Олександр Мурашко у своїй майстерні, 1911 (ДАФ НХМУ, світлина з каталогу "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ", 2026) Студія Мурашка (символічно) розташовувалася на верхньому поверсі знаменитого “хмарочоса Гінзбурга” — на той час найвищої будівлі Російської імперії (будинок підірвали радянські війська у 1941 році, коли відступали з Києва). також читайте: ВЕРНІСАЖІ І ФІНІСАЖІ ТРАВНЯ. 12 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ВСТИГНУТИ ВІДВІДАТИ ДО КІНЦЯ ВЕСНИ ПОХОРОН КОШОВОГО Як і більшість молодих художників того часу, Мурашко захоплювався потужним реалізмом рєпінських “Запорожців”. Цей вплив не можливо не помітити у цій конкурсній роботі. На полотні — сповнена скорботної тиші мить: козаки проводжають в останню путь свого командира. Щоб бути переконливим у деталях, молодий художник їздив на Чернігівщину та Київщину, аби вивчити давній одяг, зброю, народні типажі. До полотна "Похорон Кошового" Олександр Мурашко робив численні ескізи. "Похорон кошового", 1900. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) Цією картиною Мурашко завершив своє академічне навчання. За "Похорон кошового" він отримав золоту медаль і право на “пенсіонерську” подорож Європою державним коштом. Стипендію йому продовжували двічі. Завдяки цьому художник відвідав Італію та Німеччину, а потім на деякий час осів у Парижі, де створив одні з найвідоміших своїх малярських полотен. ПОРТРЕТИ З ПЕСИКАМИ Олександр Мурашко, ймовірно, любив собак — вони не рідко з'являються на його картинах. На портреті 1901 року дівчинка тримає на руках маленького пса. Зверніть увагу на її сукню: тут Мурашко постає як блискучий колорист, розкладаючи складний білий колір на десятки відтінків — від ніжно-кремових до блакитних і жовтуватих. "Дівчинка з песиком", 1901. Олександр Мурашко (колекція Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького) На полотні 1904 року зображена двоюрідна племінниця художника Тетяна Язєва поруч із масивним сенбернаром. Мистецтвознавці припускають, що цей пес міг належати художниці Олександрі Екстер. Нещодавно дослідники відшукали архівне фото Екстер із київського ательє: плями на хутрі її собаки збігаються з малюнком на картині Мурашка. Цей портрет, який критики порівнювали з образами інфант Дієго Веласкеса, Мурашко переписував. Якщо придивитися до полотна, можна побачити контури першого варіанта: спочатку митець “одягнув” дівчинку у чорний оксамитовий капелюх із рожевими бантами та сірі замшеві черевички, але згодом змінив образ, зробивши його тендітнішим. "Дівчинка з собакою", 1904. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України) ПАРИЗЬКА СЕРІЯ: ТРИПТИХ "У СУТІНКАХ" ТА "КАФЕ" Так званий триптих “У сутінках” натхненний “паризькими канікулами” мистця. Мурашка зачарувала атмосфера нічного міста: блиск вітрин, шурхіт шовкових суконь, гра світла в кришталі кав'ярень та екстравагантний натовп. Саме в Парижі художник остаточно захоплюється імпресіонізмом. Замість стриманої, темної академічної палітри з'являється м'який, чутливий до світла живопис. 1 - "Парижанки в кав'ярні", 1902. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України); 2 - "Паризьке кафе", 1902-1903. Олександр Мурашко (колекція Харківського художнього музею); 3 - "Парижанки", 1902-1903. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України) "Кафе", 1902. Олександр Мурашко в експозиції Одеського національного художнього музею фото: Одеський національний художній музей, 2020 р. Сьогодні частини цього триптиха розділені: дві з них зберігаються в Національному художньому музеї України в Києві, третя — у колекції Харківського художнього музею, є ще одне тематично пов'язане з “паризьким” триптихом полотно — “Кафе”, воно є частиною колекції Одеського національного художнього музею. КАРУСЕЛЬ «Мені хочеться передати вихор руху каруселі, увесь блиск її прикрас, сором’язливість і радість сільських дівчат, які потрапили в місто, накупили собі міських обнов, вбралися в них і вперше в житті сіли на дерев’яних коней», — писав про свій задум Мурашко. Картина привернула увагу європейських шанувальників мистецтва. “Карусель” дебютувала на міжнародній виставці в Мюнхені, де отримала золоту медаль. Після цього її придбав Королівський музей у Будапешті. На жаль, сьогодні доля "Каруселі" невідома (побачити роботу можна лише на репродукціях). "Карусель", 1905-1906. Олександр Мурашко (репродукція з журналу "Die Kunst Für Alle") світлина з каталогу "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ" етюд до роботи "Карусель", 1905. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) фото: Національний художній музей України На запити українських музейників угорська сторона відповідає, що в їхніх фондах картини немає — ймовірно, вона була втрачена або вивезена під час Другої світової війни. Усе, що ми маємо сьогодні, — це першокласний авторський етюд, який зберігається в НХМУ. ТЕРАСА або БЛАГОВІЩЕННЯ Єдине відоме полотно Мурашка на релігійну тематику. В музейних інвентарних книгах воно було зареєстроване під (світською) назвою “Тераса”. Картина в початковому задумі художника, ймовірно, значно відрізнялася від тої, яку ми бачимо сьогодні. "Благовіщення" мало бути більш канонічним. Наприклад, в етюді Архангел Гавриїл і Марія представлені з німбами, яких в завершеній картині немає, Архангел Гавриїл заходить з лілеєю до кімнати, коли Марія читає, а не вишиває. Але постава Марії, її напівзаплетені коси, приспущене плаття, що відкриває плечі, білі фіранки, які роздуваються від подуву вітру яскраво-сонячного дня — всі ці елементи, що зачаровують глядача у відомому полотні Мурашка, присутні й в ескізі майстра. Тераса (Благовіщення)", (1909). Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) ескіз до роботи "Благовіщення" (1909). Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) До музею картина потрапила з приватної колекції київського лікаря Антона Собкевича, який зібрав понад 600 творів мистецтва (від “передвижницької” класики до авангарду Богомазова і Бурлюка). 1947 року нащадки Собакевича передали музеям значну частину його збірки, зокрема й роботи Мурашка. СЕЛЯНСЬКА РОДИНА Цю картину Мурашко написав на Полтавщині, де гостював у родичів. Художник уникає поверхневого етнографізму чи солодкавого замилування селянським побутом. Перед нами — чесний сімейний портрет. Літні батьки сидять напружено й важко, на їхніх обличчях та згорблених спинах читаються роки виснажливої праці. На противагу цій (передчасній) старості, поруч стоїть їхня молода донька — уособлення життєвої сили та надії. Мурашко створює тонку психологічну драму, водночас майстерно й соковито виписує колоритний інтер'єр української хати. "Селянська родина", 1914. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) КВІТКАРКИ З глибокої синьо-лілової тіні виринають постаті жінок, а під прямими сонячними променями спалахують чистими барвами оберемки квітів. Якщо на початку 1910-х років Мурашко віддавав перевагу елегійним, стриманим бузковим тонам, то наприкінці життя його палітра вибухає насиченим, майже чистим синім кольором. Картина “Квіткарки” демонструє, як близько художник підійшов до естетики модернізму з її сміливою передачею світла, повітряності та яскравих рефлексів. "Квіткарки", 1917. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) ЖІНКА З КВІТАМИ Ця картина, написана за рік до смерті, стала творчим маніфестом майстра. Сам Мурашко вважав її своєю найбільшою художньою вдачею — тут йому нарешті вдалося досягти абсолютної, омріяної гармонії кольору. Молода жінка в переливчастій сіро-ліловій шовковій сукні тримає оберемок яскраво-жовтих квітів. Довгий час картина експонувалася під назвою “Жінка з настурціями”. Проте згодом мистецтвознавцям звернули увагу на те, що квіти на полотні насправді ідентифікувати складно, але це — точно не настурції, тому назву змінили на більш нейтральну. "Жінка з квітами", 1918. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) Трагічний фінал і пам'ять Життя Олександра Мурашка обірвалося на злеті, коли йому було всього 43 роки. Червневої ночі 1919 року художника застрелили неподалік від його будинку на Лук'янівці у Києві. Оскільки Мурашко був помітною фігурою в Українській Народній Республіці та займався розбудовою Української академії мистецтва, історики практично не сумніваються, що це було політичне вбивство, здійснене радянськими чекістами. Справа про його загибель досі недоступна для українських дослідників — вона зберігається в архівах тимчасово окупованого Криму. Сьогодні головним домом для спадщини митця є Національний художній музей України в Києві, де зберігається близько сотні його робіт. Також його твори є у колекціях музеїв Харкова, Одеси, Львова, Ужгорода, Хмельницького та у приватних збірках. автопортрет Олександра Мурашка 1917 року (колекція Національного художнього музею) Більшість згаданих у цьому матеріалі робіт зараз можна побачити наживо — у Львові, в Національному музеї імені Андрея Шептицького, де триває масштабна виставка "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції", прем'єра якої торік з успіхом відбулася у Києві. "Львівську" експозицію розширили роботами Мурашка з колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Кураторка проєкту — Марина Дроботюк, головна зберігачка фондів Національного художнього музею України (НХМУ). Сьогодні "білі плями" життя та творчості Мурашка продовжують досліджувати, цим займається зокрема історикиня Дар’я Добріян та науковці-співробітники Національного художнього музею Данило Нікітін, Марина Дроботюк та Леся Толстова. 2024 року вийшла друком монографія Дар’ї Добріян “Благовіщення Олександра Мурашка: сюжет і образ”. А 2026 року НХМУ видав каталог виставкового проєкту "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції" з інформацією про кожну експоновану роботу та статтями науковців. фрагмент експозиції виставки "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького фрагмент експозиції виставки "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Виставка "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції" в Національному музеї імені Андрея Шептицького працюватиме до 16 серпня. також читайте: ЛЬВІВ В ЕПІЦЕНТРІ БУРІ. ПРОЄКТ ПРО МОДЕРНІЗМ 1900-1930 РОКІВ, ЯКИЙ З 2022 ГАСТРОЛЮЄ ЄВРОПОЮ, ПОКАЗАЛИ НА БАТЬКІВЩИНІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Новий Центр Помпіду Ханва (Centre Pompidou Hanwha), створений в межах угоди про партнерство між французькою музейною інституцією та південнокорейським культурним фондом Ханва, готується до відкриття, яке анонсоване на початок червня. 17 КВІТНЯ, 13:30 Новий Центр Помпіду Ханва в Сеулі рендер: Wilmotte & Associés Новий музей розташували у будівлі колишнього океанаріума, в бізнес-районі Сеула. Реконструкцію виконав французький архітектор Жан-Мішель Вільмотт, він перетворив споруду на чотириповерховий “сяючий зсередини” комплекс із двома просторими виставковими галереями. Метою нової філії Центра Помпіду є переосмислення власної колекції крізь призму соціокультурного контексту Кореї та усього південно-східного регіону, йдеться в прес анонсі до інавгураційного проєкту. Протягом наступних чотирьох років південнокорейська філія планує організовувати по 2 “фондові” виставки щороку та займатися проєктами, присвяченими сучасному корейському мистецтву. Центр Помпіду Ханва почне приймати відвідувачів з 4 червня, саме на цю дату анонсовано вернісаж першої виставки, повідомляє K-ArtNow. також читайте: МЕЛІСА ЧІУ ПРИЗНАЧЕНА ДИРЕКТОРОМ МУЗЕЮ ГУГГЕНХАЙМА В НЬЮ-ЙОРКУ фрагмент експозиційного простору Центру Помпіду Ханва рендер: Wilmotte & Associés Дебютним проєктом інституції стане виставка “Кубісти: винайдення сучасного бачення” (The Cubists: Inventing Modern Vision). В експозиції будуть представлені роботи Пабло Пікассо, Жоржа Брака, Хуана Гріса, Фернана Леже, Соні та Робера Делоне. Після кубістів в Сеул “приїдуть” абстракціоністи, сюрреалісти та фовісти. У планах інституції на 2027 рік виставки Марка Шагала, Василія Кандинського, Константіна Бранкузі та Анрі Матісса. Окрема увага кураторів у виставкових проєктах буде приділена художницям-жінкам. Забезпечувати гучних хедлайнерів для майбутніх виставок своїй новій філії Центр Помпіду, ймовірно, зможе ще й тому, що їхня будівля у Парижі нещодавно закрилася на капітальний ремонт до 2030 року (якраз на 4 роки, на які й укладено угоду з Сеулом). Відтак “зіркові” експонати паризького Центру можуть спокійно “гостювати” у філіях інституції, яких наразі є 5 (в місті Мец на сході Франції, в Малазі, Брюсселі, Шанхаї та, тепер, у Сеулі). піротехнічна інсталяція Кай Го-Цяна, яку музей презентував перед своїм закриттям на реконструкцію фото: Mengjia Zhao 22 жовтня 2025 року паризький Центр Помпіду відпрацював свій останній день. На прощання інституція влаштувала на своєму фасаді видовищну піротехнічну інсталяцію, яку створив митець Кай Го-Цян. Постійна експозиція паризького центру була закрита ще з березня 2025. У французькому Центрі Помпіду зберігається найбільша в Європі колекція сучасного мистецтва (і друга за величиною, після нью-йоркського Музею сучасного мистецтва (MoMA), у світі). також читайте: МЕТРОПОЛІТЕН-ОПЕРА ВИСТАВЛЯЄ НА ПРОДАЖ ПАННО ШАГАЛА ЧЕРЕЗ ФІНАНСОВУ КРИЗУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа

Інститут Рестелліні оголосив про вихід друком фундаментальної наукової праці — шеститомного каталогу-резоне Амедео Модільяні. Робота над виданням тривала близько 20 років. 16 КВІТНЯ, 18:30 обкладинка одного з томів каталогу-резоне Амедео Модільяні, автор — Марк Рестелліні скрін з сайту Інституту Рестелліні Мистецтвознавець Марк Рестелліні розпочав роботу над каталогом-резоне Модільяні ще наприкінці 1990-х за ініціативи артдилера Даніеля Л. Вільденштейна. Наукова праця Растелліні вносить суттєві корективи в корпус робіт Модільяні. Видання містить близько ста нових атрибуцій малярських творів Модільяні, приблизно половина з яких зараз перебуває у музейних колекціях. Водночас Марк Рестелліні виключив 15 полотен з корпусу робіт митця, досі усі вони вважалися оригіналами. Методологія Рестелліні передбачає потрійну верифікацію кожної роботи: документальну, стилістичну та наукову (спектрометрія, радіовуглецевий аналіз, інфрачервона та рентгенівська зйомка). також читайте: ЛИСТИ, ЛЕГЕНДИ Й АВАНГАРД. 7 КНИЖКОВИХ НОВИНОК ПРО УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО сторінки з каталогу-резоне Амедео Модільяні, автор — Марк Рестелліні скрін з сайту Інституту Рестелліні Робота над каталогом супроводжувалася серйозним тиском на автора. На початку 2000-х Рестелліні був змушений припинити працювати над каталогом рисунків Модільяні через погрози вбивством, спроби підкупу його батьків та сталкінг від власників робіт, які Рестелліні визнав підробками. До появи каталогу-резоне Растелліні, єдиною авторитетною довідковою працею по Модільяні був каталог італійського дослідника Амброджо Цероні 1958 року (перевидавався у 1970 та 1972 році). Деякі роботи, які Цероні вважав оригіналами, Рестелліні виключив корпусу оригіналів. шеститомний каталог-резоне Амедео Модільяні, автор — Марк Рестелліні фото: Інститут Рестелліні З нагоди виходу у світ наукової праці американська Pace Gallery разом з Інститутом Рестелліні організовують цьогоріч у Нью-Йорку серію симпозіумів, присвячених Модільяні, а на 2027 рік анонсували виставку робіт художника, які Рестелліні вперше визначив оригіналами. Наразі на офіційному сайті Інституту відкрито передзамовлення на видання. Вартість повного набору становить £2000. також читайте: МЕТРОПОЛІТЕН-ОПЕРА ВИСТАВЛЯЄ НА ПРОДАЖ ПАННО ШАГАЛА ЧЕРЕЗ ФІНАНСОВУ КРИЗУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа

Названа донька Пікассо позивається до артдилера Іва Був'є, який ще не встиг віддихатися від судової тяганини з російським олігархом Дмитром Риболовлєвим, у Ватикані знайшли досі невідому роботу Ель Греко, Емірати, через війну в Ірані, можуть залишитися без Dubai Art Fair, а у Венеції гасять пожежі — політичні, дипломатичні і цілком реальні. Про ці та інші актуальні події у світі мистецтва — у щотижневому дайджесті [естéт] газети. 22 БЕРЕЗНЯ, 12:30 Пабло Пікассо у своїй студії в Мужені, Франція, 1958 фото: Robert DOISNEAU / Gamma-Rapho / Getty Images СТАРІ МАЙСТРИ ТА ІМПРЕСІОНІСТИ РЯТУЮТЬ АРТРИНОК Після спаду впродовж двох років поспіль, артринок вперше демонструє позитивну динаміку. Принаймні про це свідчить новий звіт Art Basel х UBS. Сумарний обсяг продажів за підсумками 2025 року становив $59,6 млрд, на 4% більше, ніж торік. Продажі приватних галерей та артдилерів зросли на 2%, досягнувши позначки $34,8 млрд. Драйвером росту стали аукціони, чиї сумарні продажі продемонстрували зростання на рівні 9%. Йдеться насамперед про публічні торги. Якщо раніше топові аукціонні доми звітували про бум приватних продажів, то тепер цей тренд пішов на спад (мінус 5%). Також суттєві зміни відбулися у розбивці аукціонних продажів на умовні цінові сегменти. “Вийти в плюс” аукціонним домам допомогли лоти, які продавали за понад $10 млн. США продовжують залишатися лідером артринку. Минулого року там продали-купили мистецтва на $26 млрд, це приблизно 44% від глобальних річних продажів (Британія - 18%, Китай - 14%). Примітно, що у США покупці надавали перевагу так званим “трофейним” лотам з порівняно високими естімейтами, кількість проданих там лотів категорії “$10 млн+” за рік зросла на 40%. А от лоти з цінником до $50 000, які впродовж попередніх двох років були умовною “кисневою маскою” аукціонного ринку, навпаки, помітно просіли. Найбільше зростання продажів демонструють імпресіоністи, модерністи (+47%) та старі майстри (+30%). Натомість митці категорій Postwar і Contemporary відкотилися назад на 2%. Показники онлайн торгів досягли найнижчого, з 2019 року, рівня. Тепер покупці надають перевагу аукціонним залам у середмістях Лондона, Парижа та Нью-Йорка, а не онлайн шопінгу. також читайте: БІЄНАЛЕ БЕЗ ЗОЛОТИХ ЛЕВІВ І З РОСІЯНАМИ, РЕКОРДНИЙ ГЕНРІ МУР І ВИСТАВКИ УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ У СВІТІ. АРТ ДАЙДЖЕСТ ПОДІЙ ТИЖНЯ (2-8 березня 2026) ЯРМАРОК ART DUBAI ПЕРЕНОСЯТЬ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ З ІРАНОМ Організатори Art Dubai повідомили, що ярмарок 2026 року відбудеться не у квітні, як зазвичай, а 14–17 травня у “адаптованому форматі”. Ці зміни пов'язані з війною США та Ізраїлю проти Ірану, яка триває вже майже місяць. Ймовірно, основним фактором такого рішення стало припинення рейсів окремих авіакомпаній в Дубай, що значно ускладнює пасажирські перевезення та доставку вантажів. монтаж артоб'єкту на набережній Дубай напередодні DIFC Gulf Art Fair, 2007 фото: Martin Parr / Magnum Photos Цього року ярмарок відзначає своє двадцятиріччя. Він мав стати однією з головних артподій регіону. Спочатку свою участь підтвердили близько 100 експонентів із 35 країн, але через перенесення дат частина учасників відмовилася приїжджати. Нові дати Art Dubai збігаються з датами іншого важливого ярмарку — Frieze New York, а також кіпрського ярмарку Vima art fair. Галереям, які не зможуть взяти участь в Art Dubai, все одно доведеться сплатити внесок за стенд, але його буде зараховано на 2027 рік. Ті, хто таки буде брати участь у цьогорічній події, за стенд не платитимуть, натомість будуть сплачувати відсоток із продажу (але не більше вартості стенду). ПАДЧЕРКА ПІКАССО ПРОТИ БУВ'Є Ще й двох років не минуло відколи артдилер Ів Був’є завершив судову тяганину з російським олігархом Дмитром Риболовлєвим у справі про близько 40 робіт на суму понад $2 млрд, як його знову викликають до суду, цього разу через зниклі картини Пабло Пікассо. Тепер до Був’є позивається Катаріна Ута-Блей, падчерка Пабло Пікассо (дочка від першого шлюбу партнерки Пікассо Жаклін Рок; з Рок художник прожив останні 20 років свого життя). Пабло Пікассо з дружиною Жаклін Рок в маєтку в Мужені, 1964 фото: Edward Quinn 2015 року Ута-Блей подала заяву до поліції Франції про зникнення десятків робіт Пікассо з орендованого складу у передмісті Парижа. 2007 року вона доручила компанії Іва Був’є зайнятися продажем маєтку Пікассо в Мужені. Маєток продали за €20 млн, а всі особисті речі (меблі, книги, предмети інтер’єру) та чимало робіт Пікассо перевезли на склад, законтрактований Був'є. Транспортуванням і організацією зберігання цих предметів займався колишній бізнес-партнер артдилера Олів'є Тома. У своїй заяві Ута-Блей повідомила, що зі складу наче б то зникло близько 70 робіт її вітчима, зокрема й кілька портретів її матері, якими вона особливо дорожила. Частину з цих робіт вже виявили ​​у приватній колекції того самого Дмитра Риболовлєва. Ймовірно, роботи йому свого часу продав Був’є, є навіть приблизна сума — €36 млн. Наразі Був’є, як то кажуть, плутається у показах, є його заява, що він начебто викупив ці роботи в Ути-Блей, перед тим як перепродати російському олігарху, також він казав, що придбав їх в іншого, вже покійного, колеги-артдилера. Наразі паризький суд прийняв позов Катаріни Ути-Блей і визнав Іва Був’є відповідачем у справі, але дату першого слухання поки не призначено. Пабло Пікассо з дружиною Жаклін Рок фото: Edward Quinn ДОЛЯ ШЕДЕВРІВ: КАРАВАДЖО ЗА €30 МЛН І ДОСІ НЕВІДОМИЙ ЕЛЬ ГРЕКО Міністерство культури Італії викупило з приватної колекції картину Караваджо за €30 млн. Йдеться про “Портрет Маттео Барберіні”, написаний ще до того, як Барберіні став папою Урбаном VIII. У науковий обіг роботу включили лише у 1960-х роках завдяки публікації мистецтвознавця Роберто Лонгі. Картина тривалий час була частиною приватної флорентійської колекції. Наприкінці 2024 року власники надали полотно для ретроспективної виставки Караваджо у римському палаццо Барберіні. Тоді ж італійський мінкульт заявив про намір викупити картину. Переговори тривали понад рік. Тепер, вже у статусі предмета з державної колекції, портрет Барберіні стане частиною постійної експозиції палаццо Барберіні (один із майданчиків Національної галереї давнього мистецтва Італії). зображення "Спасителя" Ель Греко (фото 1), яке виявили під час реставраційних робіт під зображенням "Спасителя" невідомого художника (фото 3) У Ватикані виявили картину Ель Греко, яка майже 60 років ховалася за роботою невідомого художника. “Спасителя” (1590–1595) Ель Греко знайшли реставратори під пізнішим малюнком іншого автора. Невідомий художник намалював свою версію “Спасителя” поверх роботи Ель Греко. Після реставрації оригінал вдалося відновити. Картина потрапила до Ватикану 1967 року, її подарував Папі Павлу VI іспанський чиновник і письменник Хосе Марія Санчес де Муньїн-Хіль. Десятиліттями “Спаситель” невідомого маляра експонувався в одному з залів Апостольського палацу і жодного разу не реставрувався. Тепер робота увійшла до експозиції виставки “Ель Греко у дзеркалі. Діалог двох творів”, яку відкрили у Папському палаці Кастель-Гандольфо. також читайте: ФОНД ПІДСАНКЦІЙНОГО БЛАВАТНІКА ПОДАРУВАВ £10 МЛН ГАЛЕРЕЇ КУРТО ВІДОМИЙ/НЕВІДОМИЙ БЕНКСІ Агентство Reuters розкрило особу стрітарт художника Бенксі, опублікувавши результати їхнього багаторічного розслідування. Раніше вважалося, що за псевдонімом може ховатися художник і документаліст Тьєррі Гетта, також відомий як Mr. Brainwash, або це міг бути соліст гурту Massive Attack Роберт Дель Ная. Проте справжнім Бенксі виявився такий собі Робін Ганнінгем 1973 року народження, родом з Брістоля. Вперше це ім'я “засвітилося” у липні 2008 року у розслідуванні газети The Mail on Sunday. Після цього Бенксі змінив ім'я на більш поширене — Девід Джонс. графіті Бенксі "Жінка в протигазі" в Гостомелі фото: Banksy Розкрити особу художника британська влада погрожувала ще з осені 2025 року, коли він створив провокаційний мурал на будівлі Королівського суду Лондона. Тоді Бенксі зобразив на стіні суддю, який гамселить суддівським молотком лежачого протестувальника. Втім журналісти Reuters випередили британську поліцію і суд. В публікації йдеться зокрема й про те, що саме анонімність довгі роки була головною фішкою і секретом комерційного успіху Бенксі. Reuters у своєму матеріалі пишуть, що за останні десять років Бенксі побудував справжню бізнес-імперію, яка існувала в тіні артринку і приносила порівняно великий прибуток. Продажі робіт митця на вторинному ринку з 2015 року до теперішнього часу склали близько $250 млн. Крім того, джерела Reuters повідомляють про багатомільйонні приватні угоди, які відбуваються між художником та VIP-клієнтами через посередників. біля графіті Бенксі на зруйнованій будівлі котельні дитсадка "Буратіно" встановлюють захисне накриття, Бородянка, Київська область, лютий 2023 фото: Бородянська селищна об'єднана територіальна громада Восени 2022 року Бенксі був в Україні та залишив після свого візиту 7 муралів у Києві та Київській області. Найвідоміші роботи — гімнастки “вписані” в руїни житлових будинків Ірпеня і Бородянки, діти, які катаються на протитанковому "їжаку" як на гойдалці, на столичному Майдані Незалежності та жінка у домашньому халаті та протигазі на стіні частково згорілого будинку в Гостомелі. Бенксі підтвердив авторство, опублікувавши світлини цих робіт у своєму Instagram у листопаді 2022 року. також читайте: 12 РОКІВ УВ'ЯЗНЕННЯ? НА КИЇВЩИНІ СУДИТИМУТЬ ЧОЛОВІКА, ЯКИЙ НАМАГАВСЯ ВКРАСТИ ГРАФІТІ БЕНКСІ БІЄНАЛЬНЕ: РОСІЙСЬКИЙ ПРОЄКТ, ПОЖЕЖА І ЄВРОРЕМОНТ Те, що 61-ша Венеційська бієнале значно відрізнятиметься від багатьох попередніх, було зрозуміло ще торік — передчасна смерть кураторки, цензура національних проєктів, судові позови, анонси масових протестів. Попри усі ці та інші гучні перипетії, довгий час нічого не було чути про участь у бієнале іншої сумнозвісної ньюз-мейкерки попередніх років — Росію. І, як виявилося, це було своєрідне затишшя перед бурею. Оголошення оргкомітетом бієнале списку національних учасників і, тепер вже офіційне, підтвердження, що Росія збирається представляти свій проєкт, дало старт інформаційній кампанії проти участі держави-агресора у 61-й Венеційській бієнале. 2024 року, під час 60-ї Венеційської бієнале, росіяни здали свій павільйон "в оренду" Болівії фото: La Biennale di Venezia Проти участі Росії публічно виступило Міністерство культури Італії, опублікувавши відповідну заяву. Потім 22 країни Європи підписали спільного відкритого листа у якому зокрема йшлося про те, що поки триває війна проти України, участь Росії у Венеційській бієнале є неприйнятною. А Єврокомісія пригрозила призупинити чи й узагалі скасувати чинний грант від ЄС Фундації Венеційської бієнале (йдеться про суму ~ €2 млн, яку мала б отримати Фундація Венеційської бієнале впродовж трьох років в межах проєкту “Креативна Європа”). Втім ні публічний осуд, ні можливе скорочення фінансування наразі ніяк не вплинуло на рішення оргкомітету включити проєкт Росії до списку цьогорічних національних учасників. Пьєтранжело Буттафуоко, очільник Венеційської бієнале, коментуючи новину про повернення Росії на терени Джардіні, сказав, що “виставка відкрита для всіх”. Пьєтранжело Буттафуоко, очільник Венеційської бієнале, виступає на презентації оновленого центрального павільйону бієнале в Джардіні фото: ansa.it Фундація бієнале у своїй комунікації щодо питання участі РФ у 61-й Венеційській бієнале звертає увагу на усталену процедуру участі національних павільйонів: “держави, суверенітет яких визнаний Італійською Республікою, і які володіють стаціонарними павільйонами в Джардіні, самостійно подають заявки на участь у виставках бієнале методом простого повідомлення. Це і є випадок Росії. Москва подала повідомлення. Бієнале не перешкоджає жодній державі брати участь у події”. У відповідь на запит Міністерства культури Італії, оргкомітет також повідомив, що участь Росії не порушує санкційної політики ЄС щодо держави-агресорки. “Жодних порушень правил не було, а санкції проти Російської Федерації були повністю дотримані”, — йдеться в заяві Фундації бієнале. Втім урядова перевірка дій оргкомітету щодо дотримання усіх правил та норм триватиме щонайменше до понеділка, 23 березня, після чого Алессандро Джулі, Міністра культури Італії, та Пьєтранжело Буттафуоко, очільника бієнале, можуть запросити доповісти про ситуацію, що склалася, під час урядового засідання, пише італійське видання RAI. Не бачать проблем в участі РФ у цьогорічній події й Альберто Стефані, губернатор регіону Венеція, та Луїджі Бруньяро, мер міста. “Якщо російський уряд займатиметься пропагандою, ми будемо перші, хто прикриє їхній павільйон”, — сказав на пресконференції Бруньяро. Потім він також наголосив на своїй проукраїнській позиції, зазначивши, що Венеція — місто-побратим Одеси, а Росія — агресор. “Але ми не воюємо з російським народом, а мистецтво відкрите для усіх”, — сказав Луїджі Бруньяро. ліквідація пожежі в павільйоні Сербії на території Джардіні, Венеція, 18 березня фото: Vigili del Fuoco Крім інституційних та політичних “пожеж”, які цього тижня довелося гасити оргкомітету Венеційської бієнале, була й одна абсолютно реальна — вранці, 18 березня, горів павільйон Сербії. Пожежу, попри сильний вітер, вдалося оперативно локалізувати і ліквідувати. Ймовірною причиною займання стало коротке замикання, полум’я швидко охопило утеплювальні матеріали, якими якраз обшивали будівлю павільйону, повідомляє місцеве видання La Nuova di Venezia. Попередньо, пожежа не поширилася на експозицію, меблі чи інші споруди навколо павільйону. Постраждалих немає. З наслідками пожежі потрібно було впоратися швидко, бо вже наступного дня, 19 березня, мала відбутися презентація оновленого центрального павільйону бієнале в Джардіні. інтер'єри та екстер'єр оновленого центральниого павільйону Венеційської бієнале в Джардіні фото: Marco Cappelletti. Marco Cappelletti Studio / La Biennale di Venezia Центральний павільйон, зведений 1894-1895 роках, — локація, де під час Венеційської бієнале зазвичай експонується основний кураторський проєкт. Реновація павільйону тривала 16 місяців і обійшлася Італії в €31 млн. Проєкт реалізовувався Міністерством культури Італії. У день відкриття оновленого Центрального павільйону, Алессандро Джулі, міністр культури Італії, відмовився від участі в офіційній програмі, ймовірно, через позицію інших учасників події щодо участі у цьогорічній бієнале Росії, зокрема Пьєтранжело Буттафуоко та Альберто Стефані. також читайте: У МІНОРНИХ ТОНАХ ТА БЕЗ “ЗОЛОТИХ ЛЕВІВ” - ПРО МАЙБУТНЮ ВЕНЕЦІЙСЬКУ БІЄНАЛЕ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа

Надвечір 6 грудня Святий Миколай приніс львів’янам і гостям міста першу у цьому сезоні тематичну різдвяну виставку — “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята”. Вона відкрилася в артцентрі Меркурій. Різдво у цьому проєкті постає як символ стійкості й перетворюється у вервицю персональних історій, розказаних у малярстві, скульптурі, графіці, мейл-арті, архівних документах та інсталяціях. 17 ГРУДНЯ персональний фотоархів зі світлинами святкування Різдва в експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” в артцентрі Меркурій фото: артцентр Меркурій “На наш запит відгукнулося безліч людей. Вони поприносили свої архіви, родинні фото, листівки, поділилися історіями, які передавалися у їхніх родинах десятиліттями. Такий відгук став для нас підтвердженням тяглості різдвяних традицій в Україні — різних, але живих й спільних”, — Анна Хома, кураторка проєкту, керівниця мистецьких програм артцентру Меркурій Робота над виставкою тривала кілька місяців. Експозицію поділили на чотири умовні історичні періоди: заборона Різдва, агресивне витіснення свята, активний супротив та період після Незалежності. Загальна хронологія проєкту — від 1920-х і до сьогодні, експозиція розгорнута на двох поверхах артцентру. Глядачам представили роботи понад 30 митців, зокрема Олени Кульчицької, Якова Гніздовського, Леопольда Левицького, Михайла Дзиндри, Миколи Глущенка, Тіберія Сільваші, Сергія Радкевича та багатьох інших. фрагмент експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” фото: артцентр Меркурій фрагмент експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” фото: артцентр Меркурій фрагмент експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” фото: артцентр Меркурій також читайте: ХРАНИТЕЛІ РІЗДВА. ПРО НАЙДАВНІШІ УКРАЇНСЬКІ РІЗДВЯНІ ІКОНИ РОЗПОВІДАЮТЬ НАУКОВЦІ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ У ЛЬВОВІ Науковим консультантом проєкту став Ярослав Грицак, історик, професор Українського католицького університету. “Вся історія святкування Різдва в Україні, особливо в післявоєнні часи (після Другої Світової — ред.), це був певний спротив, спротив проти намагання забрати у нас це свято і нав’язати щось інше, наприклад, святкування Нового Року з Дідом Морозом і Снігуронькою. Тому назва цього проєкту, “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята”, не якась випадкова чи пафосна", — каже історик. "Дійсно, для українців святкування Різдва було виявом спротиву окупаційним системам. Святкували тихо, але сильно. Навіть у найважчі для українців часи був Святвечір, була коляда…”, — Ярослав Грицак, науковий консультант проєкту фрагмент експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” фото: артцентр Меркурій фрагмент експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” фото: артцентр Меркурій фрагмент експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” фото: артцентр Меркурій Аби не заблукати та не заплутатися у розлогому виставковому наративі, Катерина Слюсаренко, старша дизайнерка артцентру Меркурій, радить “йти за зорями”, адже кожен історичний період виставки “підсвічує” окрема зірка. “В концепцію вкладено багато різних сенсів, у нас тут представлено багато експонатів, усі вони дуже різні, тому у мене, як у дизайнерки, було завдання якнайкраще втілити та розкрити проєкт для глядачів у візуальній комунікації, так виникла ідея з цими зірками”, — пояснює Катерина. До слова, “навігаційні зорі” проєкту дістали ще й фізичне втілення та стали прикрасами просторого атріуму, вони — перше, що бачать відвідувачі, заходячи до артцентру. Всі зірочки виготовлені командою Меркурія власноруч у творчій робітні, яка функціонує на базі мистецької інституції. зірки виготовлені командою Меркурія власноруч у творчій робітні фото: артцентр Меркурій також читайте: МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ. ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ На виставці можна оглянути унікальні фото, як святкували Різдво у засланні, як відзначала це свято українська діаспора, родинні архіви, документації різних міських святкувань, першого публічного вертепу у Львові та у Полтаві, Різдва на фронті та під час революцій. Спеціально для артпроєкту створили серію відеоінтерв’ю: родичі художників і художниць, дослідники, носії традицій, митці й мисткині розповідають про свої сімейні традиції, що для них особисто Різдво, і яким важливим є його збереження. “Сподіваюся, нам вдалося створити простір, де кожен відвідувач почуватиметься безпечно для персональних рефлексій і творення власних досвідів”, — каже Анна Хома. Відвідувачі можуть поділитися й своєю історією, традицією чи особливістю святкування Різдва у письмовому форматі. Також можна створити свою різдвяну листівку і, скориставшись послугою “різдвяної пошти”, відправити її рідним та друзям безпосередньо з артцентру. фрагмент експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” фото: артцентр Меркурій відвідувачі можуть поділитися й своєю історією святкування Різдва у письмовому форматі, створити різдвяну листівку, надіслати її близьким та рідним прямо з артцентру фото: артцентр Меркурій З 16 грудня розпочинається паралельна публічна програма виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята”, яка складається з майстерок, коляд та лекцій. Детальний розклад — на сторінках соцмереж артінституції. Виставка “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” діятиме до 1 лютого 2026 року. також читайте: ЯК ВІДБУЛОСЯ ВІДКРИТТЯ ДЕБЮТНОЇ ДЛЯ PROMPRYLAD ART CENTER ВИСТАВКИ “ЯК ЦЕ ЗРОБЛЕНО?” РОМАНА ХІМЕЯ ТА ЯРЕМИ МАЛАЩУКА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Лише екватор року, а українські видавництва вже встигли представити немалу добірку візуально яскравих і тематично різноманітних книжкових новинок про мистецтво. Тут і історії про авангардистів, і особисте листування художників, і архівні відкриття, що змінюють уявлення про відомі постаті. Зібрали 7 новинок, які точно варті вашої уваги. 30 ЧЕРВНЯ колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети також читайте: ПРО ЩО МОВЧАТЬ КНИГИ НА ПОРТРЕТАХ МИНУЛИХ СТОЛІТЬ "Виконавець слова. Яків Оренштайн". Іван Монолатій Коломия на початку XX століття була другим по величині (після Львова) видавничим центром на Галичині, а Яків Оренштайн — знаним там видавцем. Його "Галицька Накладня" випускала доступні й ошатні книжки для найширшого кола читачів. Видавали не лише українських авторів, а й закордонні бестселери, Конан Дойла, наприклад. А ще — листівки та календарі. світлина видавництва “Дух і літера” Історія видавництва Якова Оренштайна драматична: пограбування під час російської окупації Галичини у 1914-15 роках, евакуація до Відня, нові видавничі офіси у Філадельфії, Катеринославі та Берліні. Зрештою видавництво Оренштайна вимушено припинило діяльність вкінці 1930-х рр.. Яків Саулович та його дружина загинули 1942 року у Варшавському гетто; їхній син з родиною - 1943 р. — у Львівському. "Виконавець слова. Яків Оренштайн..." — не просто біографія українського видавця, а розповідь про українське книговидання як явище на перехресті культури, політики й національної ідентичності. "Татлін: Київ". Пітер Дорошенко, Тетяна Філевська, Оксана Семенік Київський період Володимира Татліна — малодосліджений відтинок життя та праці художника, але цінний для вітчизняної історії мистецтва. Авторки видання — Тетяна Філевська та Оксана Семенік — розглядають біографію мистця, народженого у Харкові, його студії, пізніші роки викладацької праці, зокрема період роботи у Київському художньому інституті на запрошення ректора Івана Врони. Особливу увагу приділяють міфам та легендам, яких багато навколо Володимира Татліна через обмежену кількість архівних даних, документів, творів та раніших досліджень. "Татлін: Київ" водночас є каталогом однойменної виставки, що відбулася на початку 2025 року в Українському Музеї в Нью-Йорку під кураторством Пітера Дорошенка. також читайте: ТАТЛІН ТА МАЛЕВИЧ — УКРАЇНСЬКИЙ МУЗЕЙ У НЬЮ-ЙОРКУ ПОДІЛИВСЯ ВИСТАВКОВИМИ ПЛАНАМИ світлина видавництва “Родовід” "Гріхи молодості. Паризький період Олександра Мурашка". Дар’я Добріян Книга продовжує Малу серію українського модернізму видавництва. Дар’я Добріян, дослідниця життя і творчості Олександра Мурашка, найшла всі можливі адреси перебування мистця в Парижі, створені ним праці та аналізує, як той ранній паризький період вплинув на творчість випускника Петербурзької академії мистецтв і як Мурашко виглядає в тогочасному інтернаціональному мистецькому контексті. Видання доповнене репродукціями творів Олександра Мурашка, світлинами листів та архівних документів. Цінний ресурс для тих, хто хоче глибше зрозуміти, як формувалася модерна українська малярська мова. світлина видавництва “Родовід” також читайте: ПРО КАРТИНУ ОЛЕКСАНДРА МУРАШКА "БЛАГОВІЩЕННЯ" ВИДАЛИ КНИГУ "Танго на трьох. Листування Івана Остафійчука та Наталки Гусар" Це історія вигаданого роману двох людей, який міг стати справжнім… Митець Іван Остафійчук хотів втекти з СРСР, і йому запропонували фіктивне одруження з художницею з Канади — Наталкою Гусар. Їхнє листування, сповнене ніжності, гумору і надії, часом здається надто справжніми, щоб бути фікцією. Видання зібрало вибрані листи Івана Остафійчука з понад 550 кореспонденцій. Ці листи, власноруч написані та розмальовані митцями, — артефакти, думки поєднані з образами, замальовані мрії та фантазії. В них також багато розповідей про життя Івана Остафійчука і його друзів у Львові, про їхні подорожі, музику, виставки та дозвілля. світлина видавництва “Родовід” "Мистецька школа Олекси Новаківського (1923–1935)". Любов Волошин Ґрунтовна наукова праця про мистецьке середовище довоєнного Львова у центрі якого — школа художника Олекси Новаківського. У книзі Любов Волошин, мистецтвознавиця та дослідниця життя та творчості Новаківського, детально розповідає про учнів художника, його колег-викладачів, пленери у Космачі, пошуки мистецького стилю й форми. У виданні зібрано спогади учнів Новаківського про свого вчителя, що додає йому особистої, живої інтонації. Це — захоплива історія про спільноту, яка зберігала та розвивала українську художню традицію навіть у найскладніші часи нашої історії. світлина [есте́т] газета також читайте: 10 ЗНАКОВИХ РОБІТ ОЛЕКСИ НОВАКІВСЬКОГО "Вокзал Перпіньяна". Олексій Геращенко Польський детектив Лешек розслідує смерть українського хлопця, який упав зі скелі. Пошук відповідей веде його лабіринтами мистецтва, філософії та новітніх технологій. Як філософ Вітгенштайн пов’язаний із життям цього хлопця? Чому творчість та біографія Сальвадора Далі можуть дати ключ до розгадки обставин смерті юнака? Уламки власних спогадів супроводжують шлях Лешека. Кожна відповідь, яка відкриває нові таємниці, допомагає йому не лише наблизитися до розкриття загадкової справи, а й прийняти власне минуле. Книжка "Вокзал Перпіньяна", названа на честь картини Далі "La Gare de Perpignan", — це сміливий роман з елементами сюрреалізму, в якому загадкова історія загибелі юнака нерозривно пов’язана із життям художника. світлина видавництва “Віхола” "Історії українських митців. Ніл Хасевич". Марчела Можина Ніла Хасевич — художник та дизайнер Української Повстанської Армії. Жив митець в історичні часи, схожі на наші, створював графіку у підпіллі під псевдонімами та у суворих умовах сховків-криївок. Агітаційні та сюжетні роботи Хасевича — дуже промовисті. Напевне, тому, що їх автор сам перебував серед повстанців і бачив на власні очі їхню боротьбу з ворогом та щоденне життя. Книга побудована як пригодницька кіносага, в якій авторка Марчела Можина епізод за епізодом відтворює життя митця. У книзі подано раніше неопубліковані роботи та фотографії, а також есе, що занурять в український та світовий контекст середини XX століття: політичну боротьбу, мистецькі об’єднання, еміграцію. світлина видавництва "Projector Publishing! Раніше ми також писали про виставку присвячена життю та творчому доробку Ніла Хасевича, що відбулася у просторі Львівського муніципального мистецького. Камерна експозиція представила глядачам репродукції та оригінали художніх творів митця, а також артефакти, які супроводжували його працю для українського підпілля. Перегляньте також нашу попередню добірку українських книжкових новинок про мистецтво. також читайте: ПРО ЩО МОВЧАТЬ КНИГИ НА ПОРТРЕТАХ МИНУЛИХ СТОЛІТЬ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com