10 ЗНАКОВИХ РОБІТ ОЛЕКСАНДРА МУРАШКА

Соломія Ткачук
1 день тому
Читати 7 хв

Оновлено: 7 годин тому

Він був віртуозом світла — майстерно працював із контражуром, сонячними полисками та найтоншими відтінками. Колеги називали його “творцем кольорових гам, просякнутих гарячим промінням”, а критики — філігранним портретистом.

Олександр Мурашко — мабуть, один з найактивніших і найуспішніших українських художників на європейській сцені першої декади ХХ століття. Він був не лише майстерним живописцем, а й реформатором: викладав, заснував власну студію та став одним з фундаторів Української академії мистецтва 1917 року.

Розповідаємо про життєвий шлях митця через його 10 знакових полотен.

25 ТРАВНЯ, 13:25

"Автопортрет" (фрагмент), 1917-1918. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України)

Від іконописної майстерні до майстерні Рєпіна

Олександр Мурашко народився 26 серпня (7 вересня) 1875 року в Києві, але дитинство провів у містечку Борзна на Чернігівщині. У його біографії, як і в живописі, чимало “білих плям”. До повноліття Олександр мав прізвище матері — Крачковський. Ким був його біологічний батько, досі достеменно невідомо. Прізвище Мурашко хлопець отримав від вітчима, Олександра Івановича Мурашко, який мав іконописну майстерню і наполегливо вимагав від пасинка продовжити сімейну справу. Олександр навідріз відмовлявся — він мріяв про велике (світське) мистецтво.

Здобути найкращу академічну освіту Мурашку допомогли доленосні знайомства. Його талант помітив Адріан Прахов, який тоді керував розписами Володимирського собору в Києві. За сприяння Прахова, а також художників Віктора Васнєцова та Михайла Нєстєрова, Мурашко у 1894 році вступив до Вищого художнього училища при Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. За два роки він потрапив у майстерню Іллі Рєпіна. Саме Рєпіну молодий художник завдячував умінню будувати сувору композицію та передавати живу експресію людських характерів.

студентські роботи Олександра Мурашка часів його навчання у Санкт-Петербурзі, сер. 1890-х років (світлини з видання "Олександр Мурашко", 1980)

Європейське визнання та повернення до Києва

Мурашко швидко переріс локальні мистецькі реалії. Його картини охоче приймали на виставках у Мюнхені (зокрема на престижному Мюнхенському сецесіоні), Кельні, Дюссельдорфі, Берліні, Амстердамі та Москві. 1910 року він став одним із перших українських митців, чиї роботи відібрали для Венеційської бієнале.

Європейський досвід, ймовірно, додав Мурашку снаги спробувати змінити “мистецький ландшафт” удома. У 1913 році він відкрив у Києві власну студію. Тут зокрема навчалися авангардист і футурист Анатоль Петрицький, сценографи Ісак та Розалія Рабиновичі, майстер історичних жанрових полотен Карпо Трохименко.

"Мурашко мріяв надати Києву ту роль, яку в Німеччині відіграє Мюнхен, створити свою Академію... Він був серед тих, хто заклав перший камінь у фундамент Української академії мистецтва", — згадував мистецтвознавець Федір Ернст.

Олександр Мурашко у своїй майстерні, 1911 (ДАФ НХМУ, світлина з каталогу "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ", 2026)

Студія Мурашка (символічно) розташовувалася на верхньому поверсі знаменитого “хмарочоса Гінзбурга” — на той час найвищої будівлі Російської імперії (будинок підірвали радянські війська у 1941 році, коли відступали з Києва).

також читайте: ВЕРНІСАЖІ І ФІНІСАЖІ ТРАВНЯ. 12 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ВСТИГНУТИ ВІДВІДАТИ ДО КІНЦЯ ВЕСНИ

ПОХОРОН КОШОВОГО

Як і більшість молодих художників того часу, Мурашко захоплювався потужним реалізмом рєпінських “Запорожців”. Цей вплив не можливо не помітити у цій конкурсній роботі. На полотні — сповнена скорботної тиші мить: козаки проводжають в останню путь свого командира. Щоб бути переконливим у деталях, молодий художник їздив на Чернігівщину та Київщину, аби вивчити давній одяг, зброю, народні типажі. До полотна "Похорон Кошового" Олександр Мурашко робив численні ескізи.

"Похорон кошового", 1900. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею)

Цією картиною Мурашко завершив своє академічне навчання. За "Похорон кошового" він отримав золоту медаль і право на “пенсіонерську” подорож Європою державним коштом. Стипендію йому продовжували двічі. Завдяки цьому художник відвідав Італію та Німеччину, а потім на деякий час осів у Парижі, де створив одні з найвідоміших своїх малярських полотен.

ПОРТРЕТИ З ПЕСИКАМИ

Олександр Мурашко, ймовірно, любив собак — вони не рідко з'являються на його картинах.

На портреті 1901 року дівчинка тримає на руках маленького пса. Зверніть увагу на її сукню: тут Мурашко постає як блискучий колорист, розкладаючи складний білий колір на десятки відтінків — від ніжно-кремових до блакитних і жовтуватих.

"Дівчинка з песиком", 1901. Олександр Мурашко (колекція Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького)

На полотні 1904 року зображена двоюрідна племінниця художника Тетяна Язєва поруч із масивним сенбернаром. Мистецтвознавці припускають, що цей пес міг належати художниці Олександрі Екстер. Нещодавно дослідники відшукали архівне фото Екстер із київського ательє: плями на хутрі її собаки збігаються з малюнком на картині Мурашка.

Цей портрет, який критики порівнювали з образами інфант Дієго Веласкеса, Мурашко переписував. Якщо придивитися до полотна, можна побачити контури першого варіанта: спочатку митець “одягнув” дівчинку у чорний оксамитовий капелюх із рожевими бантами та сірі замшеві черевички, але згодом змінив образ, зробивши його тендітнішим.

"Дівчинка з собакою", 1904. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України)

ПАРИЗЬКА СЕРІЯ: ТРИПТИХ "У СУТІНКАХ" ТА "КАФЕ"

Так званий триптих “У сутінках” натхненний “паризькими канікулами” мистця. Мурашка зачарувала атмосфера нічного міста: блиск вітрин, шурхіт шовкових суконь, гра світла в кришталі кав'ярень та екстравагантний натовп. Саме в Парижі художник остаточно захоплюється імпресіонізмом. Замість стриманої, темної академічної палітри з'являється м'який, чутливий до світла живопис.

1 - "Парижанки в кав'ярні", 1902. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України); 2 - "Паризьке кафе", 1902-1903. Олександр Мурашко (колекція Харківського художнього музею); 3 - "Парижанки", 1902-1903. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України)

"Кафе", 1902. Олександр Мурашко в експозиції Одеського національного художнього музею фото: Одеський національний художній музей, 2020 р.

Сьогодні частини цього триптиха розділені: дві з них зберігаються в Національному художньому музеї України в Києві, третя — у колекції Харківського художнього музею, є ще одне тематично пов'язане з “паризьким” триптихом полотно — “Кафе”, воно є частиною колекції Одеського національного художнього музею.

КАРУСЕЛЬ

«Мені хочеться передати вихор руху каруселі, увесь блиск її прикрас, сором’язливість і радість сільських дівчат, які потрапили в місто, накупили собі міських обнов, вбралися в них і вперше в житті сіли на дерев’яних коней», — писав про свій задум Мурашко.

Картина привернула увагу європейських шанувальників мистецтва. “Карусель” дебютувала на міжнародній виставці в Мюнхені, де отримала золоту медаль. Після цього її придбав Королівський музей у Будапешті. На жаль, сьогодні доля "Каруселі" невідома (побачити роботу можна лише на репродукціях).

"Карусель", 1905-1906. Олександр Мурашко (репродукція з журналу "Die Kunst Für Alle") світлина з каталогу "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ"

ескіз до роботи "Карусель", 1905. Олександр Мурашко
(колекція Національного художнього музею)
фото: Національний художній музей України

етюд до роботи "Карусель", 1905. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) фото: Національний художній музей України

На запити українських музейників угорська сторона відповідає, що в їхніх фондах картини немає — ймовірно, вона була втрачена або вивезена під час Другої світової війни. Усе, що ми маємо сьогодні, — це першокласний авторський етюд, який зберігається в НХМУ.

ТЕРАСА або БЛАГОВІЩЕННЯ

Єдине відоме полотно Мурашка на релігійну тематику. В музейних інвентарних книгах воно було зареєстроване під (світською) назвою “Тераса”.

Картина в початковому задумі художника, ймовірно, значно відрізнялася від тої, яку ми бачимо сьогодні. "Благовіщення" мало бути більш канонічним. Наприклад, в етюді Архангел Гавриїл і Марія представлені з німбами, яких в завершеній картині немає, Архангел Гавриїл заходить з лілеєю до кімнати, коли Марія читає, а не вишиває. Але постава Марії, її напівзаплетені коси, приспущене плаття, що відкриває плечі, білі фіранки, які роздуваються від подуву вітру яскраво-сонячного дня — всі ці елементи, що зачаровують глядача у відомому полотні Мурашка, присутні й в ескізі майстра.

Тераса (Благовіщення)", (1909). Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею)

ескіз до роботи "Благовіщення" (1909). Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею)

До музею картина потрапила з приватної колекції київського лікаря Антона Собкевича, який зібрав понад 600 творів мистецтва (від “передвижницької” класики до авангарду Богомазова і Бурлюка). 1947 року нащадки Собакевича передали музеям значну частину його збірки, зокрема й роботи Мурашка.

СЕЛЯНСЬКА РОДИНА

Цю картину Мурашко написав на Полтавщині, де гостював у родичів. Художник уникає поверхневого етнографізму чи солодкавого замилування селянським побутом. Перед нами — чесний сімейний портрет.

Літні батьки сидять напружено й важко, на їхніх обличчях та згорблених спинах читаються роки виснажливої праці. На противагу цій (передчасній) старості, поруч стоїть їхня молода донька — уособлення життєвої сили та надії. Мурашко створює тонку психологічну драму, водночас майстерно й соковито виписує колоритний інтер'єр української хати.

"Селянська родина", 1914. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею)

КВІТКАРКИ

З глибокої синьо-лілової тіні виринають постаті жінок, а під прямими сонячними променями спалахують чистими барвами оберемки квітів.

Якщо на початку 1910-х років Мурашко віддавав перевагу елегійним, стриманим бузковим тонам, то наприкінці життя його палітра вибухає насиченим, майже чистим синім кольором. Картина “Квіткарки” демонструє, як близько художник підійшов до естетики модернізму з її сміливою передачею світла, повітряності та яскравих рефлексів.

"Квіткарки", 1917. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею)

ЖІНКА З КВІТАМИ

Ця картина, написана за рік до смерті, стала творчим маніфестом майстра. Сам Мурашко вважав її своєю найбільшою художньою вдачею — тут йому нарешті вдалося досягти абсолютної, омріяної гармонії кольору. Молода жінка в переливчастій сіро-ліловій шовковій сукні тримає оберемок яскраво-жовтих квітів.

Довгий час картина експонувалася під назвою “Жінка з настурціями”. Проте згодом мистецтвознавцям звернули увагу на те, що квіти на полотні насправді ідентифікувати складно, але це — точно не настурції, тому назву змінили на більш нейтральну.

"Жінка з квітами", 1918. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею)

Трагічний фінал і пам'ять

Життя Олександра Мурашка обірвалося на злеті, коли йому було всього 43 роки. Червневої ночі 1919 року художника застрелили неподалік від його будинку на Лук'янівці у Києві. Оскільки Мурашко був помітною фігурою в Українській Народній Республіці та займався розбудовою Української академії мистецтва, історики практично не сумніваються, що це було політичне вбивство, здійснене радянськими чекістами. Справа про його загибель досі недоступна для українських дослідників — вона зберігається в архівах тимчасово окупованого Криму.

Сьогодні головним домом для спадщини митця є Національний художній музей України в Києві, де зберігається близько сотні його робіт. Також його твори є у колекціях музеїв Харкова, Одеси, Львова, Ужгорода, Хмельницького та у приватних збірках.

автопортрет Олександра Мурашка 1917 року (колекція Національного художнього музею)

Більшість згаданих у цьому матеріалі робіт зараз можна побачити наживо — у Львові, в Національному музеї імені Андрея Шептицького, де триває масштабна виставка "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції", прем'єра якої торік з успіхом відбулася у Києві. "Львівську" експозицію розширили роботами Мурашка з колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Кураторка проєкту — Марина Дроботюк, головна зберігачка фондів Національного художнього музею України (НХМУ).

Сьогодні "білі плями" життя та творчості Мурашка продовжують досліджувати, цим займається зокрема історикиня Дар’я Добріян та науковці-співробітники Національного художнього музею Данило Нікітін, Марина Дроботюк та Леся Толстова. 2024 року вийшла друком монографія Дар’ї Добріян “Благовіщення Олександра Мурашка: сюжет і образ”. А 2026 року НХМУ видав каталог виставкового проєкту "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції" з інформацією про кожну експоновану роботу та статтями науковців.

виставка "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ"
в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького
фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

фрагмент експозиції виставки "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького