У свіжому інтерв’ю італійській газеті Corriere della Sera президент Венеційської бієнале П'єтранджело Буттафуоко заявив, що не шкодує про рішення допустити Росію до участі у цьогорічній події. президент Венеційської бієнале П'єтранджело Буттафуоко під час відкриття Венеційського кінофестивалю фото: La Biennale di Venezia У розмові, опублікованій 1 вересня, на запитання журналіста, чи не шкодує Буттафуоко про рішення дозволити Росії представляти свій проєкт на цьогорічній бієнале, той відповів, що не шкодує: «Бієнале — незалежна інституція, я прийняв би таке ж рішення знову. Таким чином перемогло мистецтво». Очільник бієнале також анонсував спецпроєкт, присвячений російському богослову, філософу та математику Павлу Флоренському (1882-1937). За словами Буттафуоко, захід триватиме з 16 по 20 листопада у Венеції. Нагадаємо, що цьогоріч Росія, вперше після формальної відсутності на двох попередніх бієнале, бере участь у події з проєктом «Дерево вкорінене у небі». Намагаючись якось проскочити між європейськими санкціями та хвилями публічного обурення, оргкомітет Венеційської бієнале дозволив росіянам експонувати їхній проєкт крізь відчинені вікна формально закритого приміщення павільйону. відкритий павільйон Росії під час передпоказів проєктів 61-ї Венеційської бієнале, травень 2026 фото: Ія Степанюк З 4 по 8 травня, під час передпоказів для преси та експертів сфери, кілька десятків учасників російського проєкту перебували у павільйоні, де їхні перформанси фіксували на відео. Згодом ці матеріали змонтували у відеоінсталяцію, яку охочі відвідувачі бієнале тепер можуть спостерігати через вікна зачиненого павільйону. Ситуація довкола цьогорічної участі РФ у бієнале викликала помітну напругу в італійському уряді. Прем’єр-міністерка Джорджа Мелоні намагалася тримати дистанцію, наголошуючи на автономії Фундації Венеційської бієнале. Натомість Міністерство культури Італії та його очільник Алессандро Джулі одразу заявили, що не мають стосунку до цього рішення, адже вся відповідальність лежить на Фундації. На знак протесту, Джулі відмовився брати участь в урочистостях з нагоди відкриття 61-ї бієнале у травні. також читайте: «АРТИСТІВ ПРИВЕЗТИ МОЖНА, А ТВІР МИСТЕЦТВА — НІ»: РОСІЙСЬКИЙ ПАВІЛЬЙОН НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ БУДЕ ЗАКРИТИЙ, АЛЕ Є ОДНЕ «АЛЕ» Зі свого боку, Фундація декларувала, що діє за регламентом: держави, чий суверенітет визнає Італія і які мають стаціонарні павільйони в садах Джардіні, подають заявки на участь методом простого повідомлення. Саме так, мовляв, і зробила Москва. У Фундації підкреслюють, що процедури заборони чи скасування участі для таких країн просто не існує, а інституція «не перешкоджає жодній державі». Підсумовуючи усі ці конфлікти, Буттафуоко у розмові з Corriere della Sera заявив, що в цій ситуації перемогли бієнале і мистецтво: «Наша інституція має понад 130-річну історію, впродовж якої під час багатьох конфліктів ми завжди приймали всіх. Було б святотатством скасувати цей давній принцип — принцип “олімпійського перемир'я”». Проти участі Росії у 61-1 Венеційській бієнале публічно виступили 22 країни Європи, підписавши відкритого листа про неприйнятність присутності РФ на теренах найбільшої артподії світу під час того, як ця держава веде неспровоковану війну проти України. Також Європейська комісія відкликала грант бієнале у розмірі €2 млн. учасники цьогорічного проєкту для павільйону Росії на 61-й Венеційській бієнале, фрагмент експозиції фото: Ія Степанюк Утім, завдяки позиції оргкомітету Венеційської бієнале та її західноєвропейським симпатикам, Росії таки вдалося реалізувати схему, за якої зачинений павільйон не завадив державі-агресору стати офіційним учасником 61-ї Венеційської бієнале. Російський проєкт зараз транслюють на багатомільйонну аудиторію, зберігаючи за РФ всі супутні привілеї: присутність у медіапросторі, офіційній комунікації події та каталогах. також читайте: ВІЗИ БЕЗ ЧЕРГИ ТА «ОСОБЛИВІ ДОМОВЛЕНОСТІ»: ЯК ВЕНЕЦІЙСЬКА БІЄНАЛЕ ДОПОМАГАЛА РОСІЯНАМ ОБІЙТИ САНКЦІЇ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Греки й римляни, китайці та індуси, ацтеки, мая й ескімоські шамани — усі вони вірили в божественне походження грибів. Тож і в мистецтві ця тема виявляється значно багатшою на сюрпризи, ніж здається на перший погляд. (ЦЕЙ МАТЕРІАЛ ВИЙШОВ ДРУКОМ У #8/2020 [ЕСТÈТ] ГАЗЕТИ) ілюстрація до книги Охріма Судомори "Війна грибів з жуками" (1919) Усе почалося 1906 року на художній виставці в Глухові на Сумщині. 20-річний Георгій Нарбут (1886–1920) представив там ілюстрації до народної казки "Війна грибів". Того ж року художник переїхав на навчання до Санкт-Петербурга, а вже 1909-го книга побачила світ у видавництві "Кнебель". Сьогодні це оригінальне видання є бібліографічною рідкістю, але скласти уявлення про нього можна завдяки репринту 2008 року. Сюжет описує, як Боровик, полковник грибного війська, затіяв війну, а інші гриби відмовляються ставати під його прапори. На першому малюнку Боровика зображено зі спини: його трон прикрашає герб (Нарбут обожнював геральдику). Далі на сторінках з’являється людина у грибі-будинку, постать зі спотвореним обличчям, жаби, комахи та павуки. Попри експериментальний характер, ці ілюстрації переконливо будують виразний фантастичний світ. ілюстрація Георгія Нарбута до народної казки "Війна грибів" (1909) Згодом, перебуваючи на піку популярності, Нарбут створював герби, печатки й банкноти для гетьмана Павла Скоропадського, обіймав посади професора та ректора Української академії мистецтв, співпрацював із мистецькими часописами. Словом, був помітною постаттю свого часу. Через десять років, у 1919-му, київське видавництво "Час" видало книжку "Війна грибів з жуками". Робота Охріма Судомори (1889–1968) стала справжнім шедевром української книжкової графіки. Можливо, автор замислював її як омаж Нарбутові, адже сама казка про грибну війну мала тоді шалену популярність. До речі, саме з тих часів походить прикмета: якщо восени багато грибів — чекай війни. Комплімент це чи реверанс, але Судомора продемонстрував цілком самодостатній стиль і досконалу техніку. Його гриби мають яскраві національні риси: усі персонажі відповідним чином вдягнені, а Боровик тримає в руках булаву. У самій же віршованій казці герої з задоволенням смакують борщ. обкладинка книги "Війна грибів з жуками" (1919) з ілюстрацією Охріма Судомори ілюстрації Охріма Судомори до книги "Війна грибів з жуками" (1919) Тема грибного протистояння залишалася актуальною й у 1920-х роках. Про це свідчить книга 1924 року "Школярі-ілюстратори" педагога та живописця Костянтина Лепілова (1879–1941). Вона містить десять дитячих малюнків і методичні поради, як навчати дітей візуалізувати цю історію: "Народна казка "Війна грибів" — захоплива тема для дітей 9–12 років. Попри простий зміст, вона потребує попереднього обговорення, інакше деякі учні не впораються. Залишаючись сам на сам із завданням, діти зазвичай малюють горизонтальну лінію, кілька вертикальних стовбурів, а між ними — по грибочку. Виходить звичайний ліс, а не ілюстрація до казки. У бесіді, яка не повинна обмежувати фантазію, варто запитати, де могла проходити сцена призову. Очевидно, у лісі чи на галявині. Далі доречно спитати: чи бачимо ми верхівки дерев і небо, коли дивимося на гриби біля землі? Уявивши себе на місці глядача, дитина зробить висновок, що ні. Говорячи про дерева, можна згадати про різну товщину, текстуру й колір стовбурів, про гілки та листя. Більше уваги слід приділити головним персонажам — грибам. Вони мають бути в центрі уваги й займати багато місця. Центральне становище належить боровику. Зазвичай діти без підказок малюють його більшим за інших, додають людських рис, зброю чи садять на пеньок. Якщо не всі знають форму чи колір конкретних видів, варто розповісти про них, попросити когось описувати чи малювати їх на дошці або показати наочну таблицю. Також потрібно з’ясувати, як гриби приходили на заклик — по одному чи групами. Всі ці запитання мають не обмежити юних художників, а навпаки — спростити завдання". фрагмент тематичної ілюстрації Олени Кульчицької Антропоморфні гриби знову нагадали про себе 1946 року у повісті Петра Козланюка (1904–1965) "Мандрівники". За сюжетом, "лісові гриби, які не схотіли миритися із засиллям хробаків, вирушили у мандри, щоб знайти на них управу. Багато пригод пережили хоробрий гриб Капелюшник та його подружка печериця Рябенька, але здобули-таки для мешканців Затишної галявини нове життя". 1979 року вийшло друге (і поки останнє) видання "Мандрівників" із оформленням львівського графіка Івана Крислача (1929–2017). Директор видавництва "Каменяр" Дмитро Сапіга так оцінив цю роботу: "Мудро й хитро оформив він своє відчуття дитячої природничої казки! Там гриби ходять-мандрують, а Іван Михайлович зумів зробити ледь не політичний трактат: тут і компартійні вожді десь завуальовані, ледь не Тризуб проглядається — і це ж у 1979 році!". ілюстрації Івана Крислача до книги Петра Козланюка “Мандрівники” (1979) ілюстрації Івана Крислача до книги Петра Козланюка “Мандрівники” (1979) Гриби — одні з найдавніших істот на нашій планеті, тому й традиція їхнього олюднення сягає сивої давнини. Можна припустити, що в українську культуру цей мотив потрапив зокрема й від шаманів корінних народів півночі, які вживали мухомори для лікування та медитативних практик. У їхньому уявленні мухомори нерідко поставали в людській постаті. "Один мухомор з’явився у вигляді однорукої та одноногої людини, а інший був схожим на обрубок, — писав радянський вчений Микола Диков (уродженець Сум) у "Звіті про польові археологічні дослідження на Камчатці та Чукотці" (1967). — Це не духи, це саме мухомори як такі. Називана людиною кількість відповідає тому, скільки вона їх з’їла. З’їла один — бачить одну мухоморолюдину, з’їла два чи три — бачить відповідну кількість. Мухомори беруть людину за руки, ведуть на той світ, показують усе довкола та проробляють із нею найнеймовірніші речі". ілюстрація Охріма Судомори до книги "Війна грибів з жуками" (1919) Особливу роль мухоморів підкреслено й у книжці "Війна грибів з жуками" Охріма Судомори: Військо добре назбирали, Мухоморів в санітари. Разом всіх попризначали: Мухомори-ж знають чари... також читайте: ВІЙНА ГРИБІВ: ВИСТАВКА НІКІТИ КРАВЦОВА В НЬЮ-ЙОРКУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Дві закордонні мистецькі інституції поповнили свої колекції роботами української художниці Лесі Хоменко. До постійних зібрань американського університету та польського музею увійшли полотна 2025 року, у яких мисткиня документує нову оптику війни. Леся Хоменко фото: Voloshyn Gallery Про це повідомляє Voloshyn Gallery. Роботу Хоменко “Кадр із відеозапису дрона-камікадзе біля посадки” придбав до своєї колекції Пенсільванський університет (Penn Art Collection). Збірка цієї інституції вважається однією із найстаріших і найпрестижніших серед університетських у США та налічує понад 8 000 експонатів, зібраних впродовж 250 років. “Кадр із відеозапису дрона-камікадзе біля посадки” (2025) — це “кадр” з лінії фронту російсько-української війни, на якому дрон на низькій висоті фіксує російського військового за деревами. Використовуючи напівабстрактну пластичну мову, Хоменко досліджує, як людська фігура зрощується з технічним апаратом, у такий спосіб документуючи нову оптику війни. “Кадр із відеозапису дрона-камікадзе біля посадки” (2025), Леся Хоменко світлини надані Voloshyn Gallery Ще дві роботи мисткині — “Нью-Йорк, вид із вікна” та “Спостереження за 25-ю Вест-стріт у Нью-Йорку з висоти 18-го поверху поглядом, зміненим війною” (обидві — 2025 року) — придбав до своєї збірки Музей мистецтв у Лодзі (Muzeum Sztuki w Łodzi). Нагадаємо, що торік у серпні широкоформатне полотно “Рух” Лесі Хоменко з’явилося у просторі залізничного вокзалу Києва. Над цим малярським твором, завбільшки 21 на 12 метрів, мисткиня працювала близько місяця в одному з залів вокзалу. Проєкт реалізували у межах колаборації “PinchukArtCentre” та Укрзалізниці. 1 - "Нью-Йорк, вид із вікна" (2025) 2 - "Спостереження за 25-ю Вест-стріт у Нью-Йорку з висоти 18-го поверху поглядом, зміненим війною" (2025) світлини надані Voloshyn Gallery монументальне полотно "Рух" Лесі Хоменко в холі Центрального залізничного вокзалу Києва, 2025 фото: Ela Bialkowska, OKNO Studio Леся Хоменко — художниця, педагогиня та кураторка, учасниця групи "Р.Е.П." та "Худрада". У 2009, 2011 та 2013 роках Хоменко була у короткому списку PinchukArtPrize, а у 2012 — номінанткою "Future Generations Art Prize ". Її роботи є у збірках Музею сучасного мистецтва в Антверпені, Музею Людвіга, Art Collection Telecom та Альбертінуму (Німеччина). Твори Хоменко експонувалися у межах паралельної програми 59-ї Венеційської бієнале, в Українському музеї в Нью-Йорку, Музеї Фолькванг та інших. ​​Мисткиня живе та працює в Нью-Йорку. також читайте: "ЗІ СТРІЧКАМИ ТА ПРАПОРАМИ": ВИДАНО КНИГУ, ПРИСВЯЧЕНУ МИТЦЮ ДАВИДУ ЧИЧКАНУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Цієї осені італійський Музей Інноченті (Museo degli Innocenti) представить ретроспективу Артемізії Джентілескі. Це буде перша експозиція, повністю зосереджена на флорентійському періоді творчості художниці. "Автопортрет в образі святої Катерини Олександрійської", ~ 1615-1617. Артемізія Джентілескі фото: The National Gallery Артемізія Джентілескі (1593-1654) — одна з небагатьох жінок в історії мистецтва, яка здобула визнання та фінансову незалежність ще за життя. Для її становлення Флоренція стала вирішальним містом. Вона переїхала сюди з Рима, щоб залишити позаду гучні скандали довкола особистого життя, і змогла повністю зосередитися на живописі. Саме у Флоренції Джентілескі стала першою жінкою, яку прийняли до місцевої Академії образотворчого мистецтва. Серед її замовників була родина Медічі, а серед друзів і співрозмовників — Галілео Галілей та інші провідні інтелектуали епохи. В експозиції виставки "Артемізія Джентілескі у Флоренції", окрім робіт самої мисткині, покажуть два полотна Караваджо, який суттєво вплинув на її ранній стиль, а також твори її сучасників і колег. Виставка триватиме з 21 жовтня 2026 року до 04 квітня 2027. Попередній великий проєкт, присвячений художниці, відбувся минулого року в паризькому Музеї Жакемар-Андре (Musée Jacquemart-André). Тоді вдалося зібрати близько 40 її робіт, зокрема рідкісні полотна та нещодавно атрибутовані твори. За словами організаторів, нинішня флорентійська виставка не поступатиметься паризькій за масштабом. Музей Інноченті — унікальний комплекс у будівлі XV століття, зведеній за проєктом Філіппо Брунеллескі. Створений як один із перших сиротинців у Європі, він зберігає свою соціальну місію вже понад 600 років. Сьогодні під одним дахом тут працюють архів, дитячий садок, молодіжний центр та виставкові зали з роботами Сандро Боттічеллі, Доменіко Гірландайо, Луки делла Роббіа та Філіппо Ліппі. також читайте: ПОРТРЕТ “СВЯТОЇ МАРІЇ МАГДАЛИНИ” БЕЗ ОБЛИЧЧЯ ВИСТАВИЛИ НА АУКЦІОН У ВІДНІ (оновлено) Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

21 червня у Львові відбудеться Свято музики – фестиваль, який охоплює все місто, адже музика звучить усюди: у парках, на балконах, у двориках та на площах. З 10 ранку до 10 вечора у слухачів буде можливість відвідати стільки концертів, скільки вони встигнуть! 16 ЧЕРВНЯ, 15:40 "Вуличні співаки", 1930-ті. Абрам Мінчин УЧАСНИКИ Цьогоріч у фестивалі беруть участь 118 учасників, зокрема MARIAM, Онісука Тайгер, БУРДОН, Міша Правильний, Військовий оркестр 17-ї Полтавської бригади 2-го корпусу НГУ “Хартія”. З повним переліком учасників можна ознайомитись на сайті. У межах Свята музики у кафе "Вітальня" відбудеться подія, натхнення серією книг “Історії українських митців” та постаттю Олександри Екстер — художниці, яка поєднувала мистецтво, дизайн, театр і ритм модерності. У гостей буде можливість познайомитись з українським авангардом та послухаємо діджей-сет від Marichka Porichka, що продовжить експерименти вже мовою сучасної музики. "Концерт", 1930-ті. Олександра Екстер РАНКОВИЙ ЗАБІГ Не лише музикою буде наповнений Львів, а й… бігом! Найперший виступ запланований на 10:20 і це Running Rave від TANØK. Всі охочі можуть пробігти центром міста 5 кілометрів під DJ set від Євгена Шульги. ЛОКАЦІЇ Слухайте артистів на 57 локаціях: вулиці Лісній, просторах Jam Factory Art Center, American House Lviv, кав’ярнях Black Honey, кава з молоком, “Штука”. Музика буде звучати чи не в кожному парку — парку Культури, парку Франка, Шевченківському гаю. В центрі, на Сихові, у Винниках. Не потрібно їхати в центр — виходьте на Свято музики у себе на районі! Створити маршрут свого "Свята музики" можна на сайті події. "Мелодія Баха (Айзенах)", 1975. Зеновій Флінта. БЛАГОДІЙНА МЕТА ФЕСТИВАЛЮ Мета події — зібрати кошти на 14 дронів для Сил оборони України в межах кампанії АЗОВ.ONE "Східний Бар‘єр". Підтримати збір посильним донатом можна тут. Вхід на всі концерти вільний, але організатори просять не забути підтримати фестиваль посильним донатом. також читайте: “МОНА ЛІЗА” НА БРОДВЕЇ — ЕНДРЮ ЛЛОЙД ВЕББЕР ГОТУЄ МЮЗИКЛ ПРО ПОГРАБУВАННЯ СТОЛІТТЯ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У Національному музеї Тіссен-Борнеміса (Мадрид, Іспанія) триває виставка, присвячена підсумкам півторарічної реставрації полотна “Венера і Купідон” Петера Пауля Рубенса. "Венера і Купідон" (1606-1611) Петера Пауля Рубенса фото: музей Тіссен-Борнеміса “Венера і Купідон” — знакова робота фламандського маляра Пауля Рубенса, створена під час його дипломатичної місії у Мадриді. Сюжет полотна спирається на класичний міфологічний мотив, який встиг стати улюбленим для багатьох митців, — від Лоренцо Лотто до Пабло Пікассо. У центрі композиції — богиня краси Венера, яка роздивляється своє відображення у дзеркалі, яке тримає її син Купідон. Картина мала суттєві втрати на окремих ділянках, що й спонукало музейних фахівців розпочати комплексні відновлювальні роботи. Реставрація полотна “Венера і Купідон” тривала близько півтора року. процес реставрації полотна "Венера і Купідон" (1606-1611) Петера Пауля Рубенса фото: музей Тіссен-Борнеміса Виставка “Рубенс. Відновлення “Венери і Купідона” демонструє різні етапи цього реставраційного процесу за допомогою мультимедійних та цифрових ресурсів. В експозиції представлені порівняльні зображення та макрознімки полотна, розповіді про етапи дослідження, тексти про творчий процес та малярську техніку Рубенса. Відреставровану “Венеру і Купідона” Рубенса можна буде побачити у постійній експозиції Тіссен-Борнеміса до 13 вересня. також читайте: THE LAST MUSEUM: НЕВІДОМІ СТВОРИЛИ ГЛОБАЛЬНИЙ ПОШУКОВИК МУЗЕЙНОГО МИСТЕЦТВА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Амстердамський Стеделек-музей презентував свій виставковий календар на 2026–2027 роки. До програми увійшли ретроспективи Яйої Кусами, Марка Шагала та Цао Фей, експериментальні інсталяції молодих авторів та групові дослідницькі проєкти. "DASH", 2026. Цао Фей фото: © Cao Fei, 2026, надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam Головною подією осені для Стеделек-музею стане велика ретроспектива Яйої Кусами. Ця виставка, яку готували у тісній співпраці з художницею та її студією, на жаль, стане посмертною — 14 серпня Яйої Кусама, “повелителька кружечків та гарбузів”, померла на 98-му році життя. У музеї зазначають: “Це — наша шана мисткині, ода її життю та творчості. Тепер, після новини про смерть, цей проєкт — не лише можливість замислитися над новаторськими художніми практиками Кусами, а ще й простір для осмислення її тривалого впливу та значення для світового мистецтва”. Експозиція займе два поверхи музею та охопить понад сім десятиліть творчої практики Кусами: від її підліткових робіт до "нью-йоркських експериментів" та найновіших проєктів, над якими художниця працювала впродовж останнього десятиліття у Токіо. Також глядачі зможуть побачити нову (і останню) едицію “Дзеркальної кімнати нескінченності”. Відкриття анонсоване на 11 вересня. Яйої Кусама зі своєю інсталяцією "Жовте дерево / Жива кімната»"(Yellow Tree / Living Room), 2010 фото: © YAYOI KUSAMA, Ota Fine Arts & David Zwirner надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam На початку жовтня у музеї відкриється “Якась дика мова” (Some Wild Kind of Language) американського концептуаліста Адама Пендлтона (відкриття анонсоване на 10 жовтня). У межах проєкту митець у своєму “фірмовому” методі Black Dada переосмислить сходи Стеделеку (один із перших “білих кубів” в експозиційній історії) як “чорний куб”. А у Почесній галереї (IMC Gallery of Honour) представлять його малярський і графічний доробок. Значна частина робіт експонуватиметься уперше, кажуть організатори. Навесні у виставковому календарі музею запланована виставка “ZILIJIFA” ганського митця Ібрахіма Махами (з 27 березня 2027). Спеціально для цього проєкту Махама створює серію інсталяцій, присвячену темам матеріальної спадщини колоніалізму, постколоніалізму та індустріалізації Гани. Центральним елементом в експозиції постане інсталяція з великим локомотивом. У такий спосіб митець продовжить дослідження історії залізничної мережі Гани, заснованої за часів британського колоніального панування 1890-х років, що є одним з головним наративів його художньої практики. Центральною подією весни у Стеделеку стане ретроспектива Марка Шагала. Востаннє велику моновиставку митця музей робив у 1957 році. Сучасна виставка об’єднає депозити з закордонних музейних колекцій та твори сучасників Шагала. Відкриття — 15 травня 2027. "Автопортрет з сімома пальцями", 1912-1913. Марк Шагал фото: © Marc Chagall, c/o Pictoright Amsterdam/Chagall надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam Ще одна велика ретроспектива відбудеться у музеї у вересні 2027 року, це — проєкт китайської мультимедійної мисткині Цао Фей. Від ранніх відеоробіт кінця 1990-х років аж до найновішого проєкту “DASH”, виставка простежить шлях мисткині через кіно, інсталяцію та імерсивні симуляції VR. Завершує виставковий календар Стеделеку на 2027 рік міжнародний груповий проєкт “Це зрозуміло без слів” (It Goes Without Saying), який анонсовано на листопад 2027 року, за участі мисткинь Гали Поррас-Кім, Чітри Сасміти та Сандри Пульсон. Звертаючись до “археологічного” підходу, авторки зосередяться на проблематиці колоніалізму в сучасних європейських суспільствах. фрагмент експозиції Садри Пульсон "Este quarto parece uma República!" надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam Раніше ми вже писали про те, що музей д’Орсе оголосив свою програму на 2026-2027 роки. Майбутній сезон паризької інституції буде присвячений одразу кільком ювілеям: 40-річчю самого Музею д'Орсе та 100-річчю з дня смерті Клода Моне. також читайте: ПАРИЗЬКИЙ МУЗЕЙ Д'ОРСЕ ОГОЛОСИВ ПРОГРАМУ НОВОГО СЕЗОНУ З РЕТРОСПЕКТИВАМИ МОНЕ, КАССАТ ТА БАРТОЛЬДІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Восени аукціонний дім Bonhams проведе серію торгів, на яких розпродаватимуть приватну збірку американської підприємиці та меценатки Сенді Лернер. Головною атракцією аукціону будуть предмети мистецтва, натхненні образами котів. частина приватної збірки Сенді Лернер, натхненної образами котів фото: Bonhams Сенді Лернер — співзасновниця технологічної компанії “Cisco Systems” та б'юті-бренду “Urban Decay”. Понад сорок років вона збирала предмети мистецтва, натхненні котами. 2017 року Лернер навіть видала монографію “Caticons: 4,000 Years of Art Imitating Cats”, присвячену своїй унікальній збірці. “Це речі, які я вибирала особисто. Кожна з них мала своє місце в моєму домі (...) Тепер їм потрібен новий дім і люди, які дбатимуть про них, цінуватимуть і поважатимуть як символ людських досягнень та любові, яка їх створила. Нехай ці прекрасні речі принесуть вам стільки ж радості й захоплення, скільки я знайшла в їхньому товаристві” — Сенді Лернер скрін з сайту Bonhams Перша частина торгів відбудеться 30 вересня у новій нью-йоркській штаб-квартирі Bonhams. На аукціон виставлять 66 лотів, серед яких: графічні роботи Цуґухару Фудзіти “Chat et Chaton” (1934) та “Chaton” (1926) з естімейтом $30,000–$50,000 кожна; бронзова скульптура Альберто Джакометті “Tête de Chat” (бл. 1970), з естімейт - $20,000–$30,000; рисунок Анрі Матісса “Visages et grenades” (бл. 1952) з естімейтом $10,000–$15,000. Також на аукціоні будуть представлені твори Едуара Мане, Рембрандта Бугатті, Теофіля-Александра Стейнлена, Фернандо Ботеро та Генрієтти Роннер-Кніп. скрін з сайту Bonhams Паралельно з живим аукціоном, на сайті Bonhams, з 22 вересня по 1 жовтня, триватимуть онлайн-торги, де можна буде придбати інші предмети мистецтва, декор та прикраси з цієї ж тематичної колекції. також читайте: ЛОНДОНСЬКІ ТОРГИ SOTHEBY`S ПОБИЛИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РЕКОРД Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Національний художній музей України презентував віртуальний проєкт “Анатоль Петрицький. Поза сценою”, який присвятили маловідомим частинам творчої спадщини митця — його пейзажам та баталістиці. фрагмент експозиції виставки "Анатоль Петрицький. Поза сценою" фото: єМузей Виставку “Анатоль Петрицький. Поза сценою” можна переглянути онлайн на сайті НХМУ та на платформі єМузей. Протягом першого місяця “віртуальні відвідини” безкоштовні. Знаний насамперед як сценограф та ілюстратор, Анатоль Петрицький залишив по собі чимало живописних полотен. Саме цій (маловідомій) частині творчої спадщини митця і присвятили проєкт “Поза сценою”. Експозиція охопила еволюцію пейзажу Петрицького: від ранніх формалістичних пошуків до пізніх композицій. Чільне місце в ній посів фронтовий цикл 1943 року зі сценами понівечених боями міст і сіл. Власне ці замальовки стали основою для центрального експоната виставки — масштабного батального полотна “Битва на Курській дузі”, що зараз експонується вперше. Цей незавершений твір та пов'язані з ним фронтові етюди демонструють складність і водночас суперечливість доробку митця. За словами організаторів, “проєкт пропонує розглядати доробок Петрицького не як ілюстрації радянської історії, а як складні документи часу, порушуючи ширше питання: як сьогодні працювати з українським мистецтвом, створеним в іншій політичній системі”. фрагмент експозиції виставки "Анатоль Петрицький. Поза сценою" фото: єМузей Виставку “Анатоль Петрицький. Поза сценою” мали відкрити в Національному Художньому музеї України наживо, проте після травневого ворожого удару по будівлі інституції (тоді вибухова хвиля завдала серйозних пошкоджень будівлі, тож принаймні до зими її закрили для відвідувачів) експозиційний календар НХМУ зазнав значних змін. Музей, відтак, випробовує нові формати експозиційної діяльності та завдяки співпраці з командою єМузей адаптував проєкт до віртуального формату, що повністю відтворює експозицію в залах музею. також читайте: “ЖИВОПИС ЯК ЖИТТЯ”: В НАЦІОНАЛЬНОМУ МУЗЕЇ У ЛЬВОВІ ПРЕЗЕНТУЮТЬ ТВОРЧИЙ ДОРОБОК ВОЛОДИМИРА ПАТИКА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Зізнаюся, що коли побачила анонс виставки “Зі стрічками і прапорами”, подумала, що потрібно хоча б віддати належне Одеському національному художньому музею (ОНХМ) за відвагу експонувати Чичкана саме зараз, у 2024 році (хоча й вистачило відваги цієї ненадовго). 18 січня Одеський національний художній музей опублікував на своїй сторінці в Інстаграм анонс виставки Давида Чичкана “Зі стрічками і прапорами”, вона мала відкритися 21 січня. А вже ввечері 19 січня інституція повідомила, що “з міркувань безпеки, які поза компетенцією музею, вони вимушені тимчасово відмінити відкриття до з’ясування всіх деталей” (с). 23 СІЧНЯ 2024 скрін з анонсом виставки "Зі стрічками і прапорами" Давида Чичкана, Instagram-сторінка ОНХМ За добу під дописом-анонсом виставки зібралося 200+ коментарів з критикою політичних поглядів мистця (Чичкан називав себе анархо-синдикалістом та "радикальним ліваком"), згадок його робіт, де він “ставив знак рівності між ветеранами АТО і бойовиками Л/ДНР” та вимогами скасувати виставковий проєкт. Ввечері 19 січня Музей опублікував лаконічне повідомлення про відміну події. Того ж вечора я звернулася до інституції з проханням прокоментувати, що ж саме сталося? Чому відкриття відмінили? Наскільки це все тимчасово? Про які саме міркування безпеки йдеться та чи була цій самій безпеці якась реальна загроза? І ще попросила надати будь-яку інформацію, яку інституція вважає релевантною. У відповідь на звернення вже зранку наступного дня отримала від музею листа: “На жаль, ми не маємо права і повноважень сказати більше ніж оприлюднили в сторіс. Протягом місяця ми зможемо сказати, чи відбудеться цей проєкт в музеї. Це також пов'язано з подальшими планами та зобов'язаннями митця”. Тобто жодної відповіді на бодай одне з поставлених питань Музей, на жаль, не надав. Колеги з Суспільного того ж таки дня, коли Музей оголосив про рішення скасувати відкриття виставки, опублікували коментар самого художника. Давид Чичкан не сказав у ньому чогось нового чи несподіваного, адже митець — послідовний у своїх політичних поглядах та своєму мистецтві. Іншими словами — “такі вислови стосовно його робіт художник чує вже приблизно 12 років”. ПРО ДАВИДА ЧИЧКАНА Давид Чичкан — художник, який у своїх роботах здебільшого працює з політично-соціальними темами. Вважає себе анархо-синдикалістом та носієм антиавторитарних лівих поглядів. Він народився у Києві 1986 року. Його батьки, Тетяна Ілляхова та Ілля Чичкан, — також митці. Проте Давид зазначає, що все життя ріс без батька і на нього, як на художника, дуже сильно вплинула саме мати. На жаль, власне про мистецьку практику Чичкана — мало інформації (я про ґрунтовну арткритику та фахові огляди на його попередні виставки). Архівні інтерв’ю з митцем в українських медіа (Українська Правда, Громадське, Your Art, Art UKRAINE), мені нагадують радше гонзо-курси історією лівих рухів, ніж матеріали про українського сучасного митця. Сам же Давид каже, що кар’єра художника — побічний продукт його основної діяльності. Художником себе називає рідко, радше “рисувальником”. У нього немає вищої освіти (з інтерв'ю 2019 року), художню практику розпочав на початку 2000-х років, був учасником Київської бієнале сучасного мистецтва 2015 року. Ймовірно, ширше коло людей дізналося про Чичкана після того, як 2017 року на його виставку "Втрачена можливість" у київському Центрі візуальної культури було вчинено напад. На виставці були представлені роботи, які відображали погляд митця на події Майдану, війну на сході України та процеси декомунізації. Чичкану закидали, що у своїх роботах він ототожнював українських націоналістів, що тримали стяги "Правого Сектору", з російськими шовіністами з прапорами ДНР; що він ставив знак рівності між ветеранами АТО і бойовиками Л/ДНР; прирівнював українських воїнів до проросійських бойовиків. робота Давида Чичкана фото - LB.ua Давид Чичкан "Проти віри. Проти слави. Проти честі", мурал, 2014 фото - Українська правда робота Давида Чичкана фото - YourArt За місяць до повномасштабного вторгнення виставка "Стрічки і трикутники" Давида Чичкана навіть встигла відкритися у Львівському муніципальному мистецькому центрі. На ній вже не було нічого про однаковість українських ветеранів з бойовиками ЛНР/ДНР, натомість було про “омріяну художником прогресивну, революційну, соціальну та незалежну країну Україна” (цитата з пресрелізу), багато портретів Лесі Українки та Івана Франка. Хто б що не казав про незадовільну роботу інституту репутації в Україні, тоді у Львові, ймовірно, спрацював саме він. Чичкану згадали роботи його раніших циклів, а до Муніципального центру прийшли люди з вимогами скасувати виставку. Це все назвали провокацією, поліція відкрила справу за статтею хуліганство, а виставку спочатку закрили, а потім, після недовгої паузи, знову відкрили. роботи Давида Чичкана з виставки "Стрічки і трикутники", фото - Львівський муніципальний мистецький центр Цікаво, що сам митець каже, що “його роботи (політичні плакати), — не для галерей, а для вуличних стін, парканів, під’їздів та соцмереж, для широких мас трудящих”. Тому, можливо, усі ці деструктивні процеси, що роками відбуваються навколо виставок Давида Чичкана — цілком передбачувані й закономірні, бо мистецтво художника починають тягти у непризначені для цього мистецтва місця... ТАК ЦЕ Ж БУЛО ВЖЕ А тепер, давайте, ще трохи про передбачуваність та закономірність бурхливих реакцій на анонсовану виставку. Не розуміти, що проєкт Давида Чичкана зараз викличе суспільний резонанс можуть лише люди, які вкрай далекі від “мистецької тусовки”. Це — не якийсь noname-художник чи новачок української артсфери, митець має за плечима строкату кар’єру, достатньо широко висвітлену в українських медіа. У цьому ж випадку майданчиком для проєкту зголосився стати цілий Національний музей, установа, де працюють топ-професіонали культурної сфери, які, без сумніву, тримали й продовжують тримати руку на пульсі мистецького життя України. Тому казати, що після анонсу виставки Чичкана “критика, включно з погрозами, через попередні проєкти митця” стала для інституції несподіванкою, напевне, було б лукавством. Знаючи, що саме відбувалося навколо проєктів митця у Києві (2017) та Львові (2022) у ще відносно мирний час, коли нерви суспільства не були настільки оголені як зараз, розраховувати на спокійний вернісаж в Одеському художньому — це або самообман, або легковажність, або недостатня фаховість. ОНХМ у своєму інстаграм-дописі зазначав, що "показує мистецтво, ангажоване до різних політичних ідеологій" та є "відкритим простором для суспільної дискусії”. Як бачимо на практиці, “простір” закрився не відкрившись, не витримавши не те що суспільної дискусії, а просто коментарів у соцмережах (щоправда, мушу віддати належне за те, що коменти на сторінці не відключили, це — таки сміливо). скрін допису з інстаграм-сторінки ОНХМ Дратівливим є й те, що у державних мистецьких інституцій наче з’явилася нова практика “вкиду” у суспільство “неоднозначних” виставок, а потім, коли щось з цими виставками йде не по плану, просто “ховати голову у пісок”. А хотілося б таки підготованої, адекватної позиції щодо обраного для експонування проєкту, а не формальних відписок. У випадку “Зі стрічками та прапорами” Чичкана, якщо вже інституція під час війни взялася за такий (потенційно) резонансний проєкт політичного мистецтва, дивує абсолютна відсутність антикризових комунікацій, фахового медіаторства, адвокації, бодай якоїсь підготовчої піар-кампанії, посилених заходів безпеки, аби проєкт відкрився та діяв, врешті-решт. Адже саме ці речі відрізняють виставку в авторитетній інституції від показу робіт на “вуличних стінах, парканах, під’їздах та соцмережах”, хіба ні? одна з робіт Давида Чичкана, яка мала бути представлена на виставці “Зі стрічками та прапорами” в ОНХМ, фото - Facebook сторінка Давида Чичкана Натомість маємо черговий лаконічний допис про відміну проєкту. Пишу тут “черговий”, бо “так це ж було вже” (с) з виставкою Морозюк в Інституті проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. Тоді інституція, зіштовхнувшись з хвилею суспільного незадоволення, обмежила антикризову комунікацію розмитим (чи то пак, змазаним) дописом у фейсбуці та прикрила проєкт. ОЦІНКА ЗАГРОЗ, РИЗИКІВ ТА НАСЛІДКІВ То ж що маємо з цим проєктом зараз? Маємо ще одну інтернет-гризню, емоційні гойдалки та переживання, наче нам усім цього зараз бракує, знову жменьку свіжих інфоприводів для деяких закордонних та й вітчизняних (чого вже тут лукавити) медіа про “лютих націоналістів”, цензурування мистецтва та утиски апологетів лівих рухів в Україні. А, ну, й одну з найвідоміших мистецьких інституцій країни, яка, після рішення про відміну проєкту, вкинула у медіапростір загальні тези про “погрози, безпекову ситуацію та неприйнятність цензурування культури, бо це — ознака тоталітаризму” й сказала, що решту пояснять колись потім. Таким чином надавши поле для найрізноманітніших інтерпретацій та маніпуляцій цією ситуацією. То це в Україні вже ознаки тоталітаризму? Чи ще ні? Даруйте, знову сарказм. Випереджаючи закиди мистецтвознавців/кураторів/арткритиків та інших дієвців культури (а вони вже почалися, я бачу), мовляв, українці вкотре виявилися не готовими до сучасного мистецтва, хочу сказати, що в цьому конкретному випадку люди якраз були готові, неготовими виявилися саме мистецька інституція та організатори, неготові до плюралізму думок та відгуків, адже сучасне мистецтво — це ж не лише позитивні рецензії, захоплені погляди відвідувачів та фотозвіти з вернісажів, реакції (як відомо з історії світового мистецтва) можуть бути вкрай різними, і це — абсолютно нормально. Впевнена, що зараз виставку Давида Чичкана “Зі стрічками та прапорами” спокійно можна було б провести у будь-якій країні Західної Європи чи у США. Там би і майданчик достойний знайшовся, цілком ймовірно, що і якийсь грант на фінансування цього проєкту, а колективному “сучасному мистецтву України” був би плюсик у карму, так би мовити. Переконана, що можна було б й на будь-якому приватному майданчику в Україні без таких хвилювань показати цей проєкт, зрештою інша виставка Чичкана "Ідентифікація. Інтерпретація. Репрезентація" без резонансу відбулася влітку 2023 у запорізькому Туристичному інформаційному центрі. Тому цікаво таки почути від організаторів, чому ж вони вирішили ризикнути й знехтувати кон’юнктурою моменту, яка зараз абсолютно не сприяє проведенню такого проєкту у будь-якому Національному музеї України. А потім, “відгрібши” трохи народного гніву, не відстоювали обраний проєкт, а просто кудись його сховали, кинувши у публічний простір тезу про "цензурування культури" та "ознаки тоталітаризму". ОНХМ пообіцяв опублікувати змістовну позицію щодо цього усього впродовж чи тижня, чи місяця. Чекатиму. (думки, висловлені у цій публікації, відображають особисті погляди автора) Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

До роковин загибелі художника та військовослужбовця Давида Чичкана вийшло друком двомовне видання про його графічну серію «Зі стрічками та прапорами». Презентація книги відбудеться у Національному Художньому музеї України. фрагмент роботи Давида Чичкана фото надане Національним художнім музеєм України Про це повідомляє сектор комунікації НХМУ. Над своєю графічною серією «Зі стрічками та прапорами» Давид Чичкан працював впродовж 2022–2024 років, до того, як добровільно долучився до лав бойового підрозділу Збройних Сил України. Робота над книгою розпочалась за життя автора, але була закінчена та видана вже після його загибелі. До видання увійшли зображення всіх робіт серії «Зі стрічками та прапорами» та тексти, присвячені автору, його проєктам та історії українського анархістського та антиавторитарного рухів, герої та геройки яких постають на останніх роботах Давида. Видання створене за продюсування та підтримки Андрія Божка у співпраці берлінського видавництва «Verlak» та українського видавничого проєкту «ilostmylibrary». книга «Зі стрічками та прапорами» фото надане Національним художнім музеєм України, колаж [естéт] газети У презентації, що відбудеться 4 вересня о 18:00 у Національному художньому музеї України, візьмуть участь Ганна Циба (дружина Давида Чичкана, незалежна кураторка та дослідниця), Андрій Божок (незалежний продюсер книжок), Денис Пілаш (історик політики, автор текстів, військовослужбовець) та Альона Каравай (видавчиня, співзасновниця культурних та видавничих проєктів). Під час події також представлять скульптурний портрет художника, створений Дмитром Войтовичем. також читайте: КОН’ЮНКТУРА МОМЕНТУ ЧИ ЦЕНЗУРУВАННЯ КУЛЬТУРИ ?РОЗДУМИ ПРО СКАСУВАННЯ ВИСТАВКИ ДАВИДА ЧИЧКАНА В ОДЕСІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

На 98-му році життя померла японська мисткиня Яйої Кусама. Вона здобула світову славу завдяки своїм яскравим скульптурам та інсталяціям, всіяним фірмовими кружечками, і залишила по собі рідкісну річ — впізнавану візуальну мову, для якої не потрібен підпис автора. Яйої Кусама зі своєю інсталяцією «Жовте дерево / Жива кімната» (Yellow Tree / Living Room), 2010 фото: © YAYOI KUSAMA, Ota Fine Arts & David Zwirner надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam Яйої Кусама — рідкісний приклад мисткині, чия візуальна мова вийшла далеко за межі сучасного мистецтва. Її кружечки, гарбузи, дзеркальні кімнати, химерні гігантські квіти впізнають навіть ті, хто зовсім далекий від контемпорарі арту. В цьому, напевне, й полягає «парадокс Кусами»: те, що зараз називають надбанням світової попкультури, виросло з дуже особистого досвіду. З дитинства художниця мала зорові та слухові галюцинації, які, як сама вона каже, переносила у свої роботи. Мистецтво стало для неї способом буквального відтворення власного сприйняття світу. Вона однією з перших показала, що сучасне мистецтво може бути одночасно складним, дуже особистим, масовим, комерційним і абсолютно впізнаваним. Кусама понад сорок років добровільно мешкала в психіатричній лікарні. Її публічний образ багатьом запам'ятався фірмовою яскраво-червоною перукою та гігантськими, химерними пластичними творами. Виставки художниці збирали мільйони відвідувачів по всьому світу, а роботи продавалися за рекордно високими цінами. Згідно із заявою її компанії, Кусама померла в лікарні в Токіо 14 серпня: «Протягом усього свого надзвичайного життя, повністю присвяченого мистецтву, Кусама побудувала визнану на міжнародному рівні кар’єру новаторської авангардної художниці, чия практика охоплювала візуальне мистецтво, перформанс, прозу та поезію. Вона працювала до останніх днів, не відкладаючи пензель, продовжувала досліджувати теми кохання та духовності. Наша фундація й надалі втілюватиме бажання художниці та через мистецтво даруватиме надію та силу людям по всьому світу» Яйої Кусама працює над інсталяцієї «Моя вічна душа», 2009-2021 фото: Ota Fine Arts & David Zwirner надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam Світове визнання Кусама дістала вже після 80 років, до того її творчість десятиліттями залишалася у тіні. У 1960-х роках, коли вона приїхала до США, мистецьке середовище Нью-Йорка сприйняло її прохолодно, хоча тоді художниця не раз викликала фурор своїми виставками фалічних скульптур та перформансами з оголеними тілами. 1965 року вона створила роботу «Нескінченні дзеркальні кімнати» (Infinity Mirror Rooms), де дзеркала та світло створювали ілюзію безкрайнього простору. Після цього популярність здобули і її фірмові мотиви — кружечки та гарбузи. Кусама важко переживала, коли колеги-чоловіки, наприклад, Енді Воргол, Клас Ольденбург та Лукас Самарас, «надихалися» її ідеями та отримували контракти з престижними галереями. Зрештою, на початку 1970-х років, виснажена та розчарована, Кусама повернулася до Японії. Там вона розпочала лікування у закладі, що спеціалізувався на роботі з ментальними розладами методом арттерапії. Безпечне середовище дало їй змогу повністю зосередитися на своєму мистецтві, вона жила й працювала там до останнього дня. перформанс Яйої Кусами 'Anatomic Explosion' на Бруклінському мосту в Нью-Йорку, серпень 1968 фото: Getty Research Institute, Shunk-Kender © J. Paul Getty Trust надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam інсталяція Яйої Кусами «Ілюзія всередині серця» з її серії «Нескінченні дзеркальні кімнати» (Infinity Mirrored Room), експонувалася в межах ретроспективної виставки у Базелі 2025 року фото: Ota Fine Arts © YAYOI KUSAMA надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam У 1993 році Кусама стала першою художницею, яка сольно представляла Японію на Венеційській бієнале. Але це не був її «венеційський дебют», бо 27 років до того вона з'явилася у Венеції (без запрошення) зі своєю інсталяцією «Сад Нарциса». Кусама розклала 1500 дзеркальних куль на галявині в Джардіні (головній локації Венеційської бієнале) і почала продавати їх відвідувачам по $2 за штуку. Це був, по суті, одночасно й перформанс, й рекламна акція, й насмішка над тим, як мистецтво перетворюють на товар. Успіх у Венеції кардинально змінив сприйняття Яйої Кусами вдома, в Японії, та у світі. Тоді сталося, мабуть, найцікавіше в її біографії: художниця, яка критикувала комерціалізацію мистецтва, стала однією із найбільш комерційно успішних мисткинь XXI століття та ще й перетворила своє мистецтво в самостійний артбренд. 2001 року Кусама отримала престижну премію Asahi за вагомий внесок у культуру Японії. У 2022 році вона стала однією з найдорожчих мисткинь сучасності, коли її роботу продали на аукціоні за 10,5 млн доларів. Її твори закуповували до своїх колекцій топові музеї світу, їх продавали з аукціонів, люксові бренди створювали колаборації. В якийсь момент стало неможливо зрозуміти, де ж закінчується Кусама-художниця і починається Кусама як частина масової візуальної культури. Яйої Кусама зі своєю інсталяцією «Сад Нарциса» під час 33-ї Венеційської бієнале, 1966 фото: Ota Fine Arts & David Zwirner © YAYOI KUSAMA надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam інсталяція Яйої Кусами біля паризького Maison Louis Vuitton, 2023 фото: JUNHYUNG PARK / Unsplash Витоки химерної творчості Яйої Кусами сягають її дитинства, кажуть біографи мисткині. Вона народилася 1929 року в місті Мацумото і з ранніх років страждала від галюцинацій. «Одного разу, побачивши на столі скатерку з візерунком із червоних квітів, я помітила такий самий візерунок на стелі, вікнах і стінах. Він заповнив кімнату і покрив моє тіло», — згадувала Кусама у своїй автобіографії Батьки не підтримували її прагнення навчатися живопису в Кіото, і казали, що творчість доньки соромить їхню консервативну родину. Частина американської преси також критикувала художницю за постійне прагнення до публічності та її антивоєнні заклики (проти війни у В’єтнамі). Яйої Кусама у віці 10 років , 1939 (фото 1); рисунок Кусами 1939 р. (фото 2); Кусама у своїй нью-йоркській студії, 1971 р. всі світлини надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam Втім світова артспільнота повністю переглянула своє ставлення до Кусами. Починаючи з 2010-х років, увагу до її мистецтва не аби як допомагали «підігрівати» соцмережі, зокрема Instagram, адже на фото інсталяції мисткині виглядають вражаюче і збирають багато «лайків». Серед багатьох мотивів особливе місце у доробку Кусами посідав гарбуз — він уособлював для неї затишок, ностальгію та спокій. «Гарбузи розмовляють зі мною, — ділилася художниця в інтерв'ю. — Вони втілюють відчуття стабільності» інсталяція Яйої Кусами «Гарбуз» на острові Наошима, Японія фото: henry perks / Unsplash 11 вересня в амстердамському Стеделек-музеї відкриється велика ретроспектива Яйої Кусами. «На превеликий жаль, проєкт, який ми готували близько року, тепер стане посмертним. Він стане нашою шаною мисткині, одою її життю та творчості. Тепер ця виставка — не лише можливість замислитися над новаторськими художніми практиками Кусами, а ще й простір для осмислення її тривалого впливу та значення для світового мистецтва», — йдеться у сьогоднішньому повідомленні Стеделек-музею. Варто зауважити, що квитки на останню виставку Кусами в Кельні були розпродані за півтора місяця до завершення проєкту, тож цілком ймовірно, що за білетами на експозицію в Амстердамі теж буде не аби який ажіотаж (на офіційному сайті музею попередній продаж уже розпочався). Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com