"ЛЕВИЦЬКИЙ — ВІДОМИЙ І НЕВІДОМИЙ ВОДНОЧАС": МИСТЕЦТВОЗНАВИЦЯ І КУРАТОРКА ОКСАНА ЖМУРКО ПРО ВИСТАВКУ "ЛЕОПОЛЬД ПРИТЯГАЛЬНИЙ"

Леопольд Левицький й досі залишається однією з найцікавіших і водночас недооцінених постатей українського мистецтва XX століття. Він надихався найсміливішими проявами модернізму у Кракові та Парижі, працював та творив у суворих реаліях соцреалізму, у часи радянської окупації перетворив своє львівське помешкання на "мистецьку оазу", середовище довіри, моральної безпеки та радості для однодумців… До 120-річчя з дня народження митця в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького відкрили виставковий проєкт "Леопольд Притягальний". 

Редакторка [естéт] газети Ія Степанюк поговорила з мистецтвознавицею та кураторкою Оксаною Жмурко про особливий магнетизм Леопольда Левицького, його "соцреалізм" і "нонконформізм", самопожертву дружини митця задля збереження його спадщини та візуальну концепцію ювілейної виставки "Леопольд Притягальний".

розмова з Оксаною Жмурко, мистецтвознавицею та кураторкою виставки "Леопольд Притягальний" фото: Оксана Данилів

Ія Степанюк: Перше моє питання буде про лаконічну назву виставки "Леопольд Притягальний". Чому винесли саме таку характеристику митця у назву, чому просто "притягальний"?

Оксана Жмурко: Гадаю, для людей, які трохи знають про Левицького, назва буде зрозумілою. 

Річ у тому, що Леопольд Левицький, бувши художником, графіком, скульптором, крім цього всього, мав ще цікаву здатність активно гуртувати навколо себе спільноту близьких йому духом людей мистецтва.

Це словосполучення, "Леопольд Притягальний", зустрічаємо у спогадах Романа Корогодського, київського культуролога, який добре знався з Левицьким. Корогодський писав, що склад характеру, мислення й комунікація Леопольда Івановича були такими, що він буквально притягував до себе людей, не дарма ж дружина митця називала його "живим магнітом". І цей магнетизм проявлявся у Левицького ще з часів його студентства, коли він навчався у Кракові, це саме спостерігаємо й під час його, нехай і короткого, "паризького" періоду, але найбільше, звісно, вже у Львові, де йому вдалося створити середовище друзів, однодумців, учнів, послідовників, які і є віддзеркаленням образу "Леопольд Притягальний".

Тому ця назва для виставки, як на мене, — дуже влучна.

І. С.:  Вочевидь, Леопольд Левицький "притягнув" й Вас. Я знаю, що Ви вивчаєте Левицького досить давно. Розкажіть, будь ласка, чому обрали його як героя своїх наукових досліджень. 

О. Ж.:  У 2010 році я прийшла працювати в Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького, який є підрозділом Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (зараз Оксана Жмурко є очільницею цього музею - ред.). Мушу зізнатися, що тоді, попри свою фахову мистецтвознавчу освіту, про Левицького я знала небагато.

Років 20 тому постать митця все ще була маловідома і входила у різні навчальні програми дуже "на краєчках", скажімо так. 

Оксана Жмурко, мистецтвознавиця та кураторка виставки "Леопольд Притягальний" фото: Оксана Данилів

Знайомство з Левицьким у мене починалося з читання мистецтвознавчих розвідок, потім я вже перейшла до спогадів його сучасників (колег і друзів), і саме ці документи дали найкраще розуміння постаті Левицького, складних соціально-політичних умов, в яких він жив і працював. Все це допомогло контекстуалізувати митця. Цікаво було вивчати саме його середовище — людей, які його оточували, яких він притягував.

У Левицького було насичене і цікаве (з мистецтвознавчого погляду) життя. Він народився на зламі століть, ріс у провінційному містечку на Тернопільщині, навчався у Краківській академії мистецтв, вдосконалював свою художню майстерність у тогочасному епіцентрі світового авангарду — Парижі, а після Другої світової осів з дружиною у Львові, де жив і працював до своїх останніх днів в суворих реаліях радянського соцреалізму…  Були моменти, коли мені здавалося, що вже все зрозуміло про Левицького, все прочитано, описано і систематизовано, але це лише так здавалося, бо його мистецтво настільки багатогранне, що досі може відкриватися під дуже різними кутами. 

Леопольд Левицький, фото 1963 року надано Національним музеєм у Львові імені Андрея Шептицького

Леопольд Левицький (посередині) з Йонашем Штерном та Станіславом Коханеком перед поїздкою до Парижа, 1929 надано Національним музеєм у Львові імені Андрея Шептицького

також читайте: ХРАНИТЕЛІ РІЗДВА. ПРО НАЙДАВНІШІ УКРАЇНСЬКІ РІЗДВЯНІ ІКОНИ РОЗПОВІДАЮТЬ НАУКОВЦІ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ У ЛЬВОВІ

І. С.:  Тобто зараз Леопольда Левицького можна назвати такою собі "темною конячкою" українського мистецтва першої половини XX століття — він не такий популярний як деякі його сучасники, наприклад, те ж подружжя Сельських, але якщо продовжувати його розкривати, то він цілком може "вирватися в лідери"?

О. Ж.: Так, потенціал для цього є колосальний. 

І. С.: Тоді розкажіть, будь ласка, як так трапилося, що попри популярніших сучасників, "свій" музей має саме Леопольд Іванович?

О. Ж.:  Те, що нині у нас є Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького, це абсолютна заслуга дружини митця — Ґєні Бенціонівни Надлер-Левицької. Вона була його другом, порадником, музою (хоч я й не люблю цього звороту), першим глядачем і критиком його творів, господинею дому… Музей же знаходиться у квартирі, де подружжя мешкало. І ось вона поставила собі за мету зберегти спадщину чоловіка для нащадків, меморіалізувати його постать (хоча "меморіалізація" — це теж не дуже про Левицького, бо це щось "нерухоме", "застигле", а він і його мистецтво — дуже "живі").

"Портрет дружини", 1950-ті. Леопольд Левицький зараз експонується в межах виставки "Леопольд Притягальний" фото: Оксана Данилів

Коли родина Ґєні Бенціонівни, виїжджала в еміграцію, то кликали її з собою, але вона відмовилась, сказала, що має подбати про спадщину чоловіка, зробити музей, щоб це все не розпорошилося і збереглося. І їй це вдалося!

1982 року Левицька написала заповіт, згідно з яким Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького, тоді це був Львівський музей українського мистецтва, успадкував всю художню спадщину її чоловіка разом з сімейним помешканням, з умовою створення там музею. Тоді Ґєня Беніціонівна ще жила у цій квартирі, а у вітальні дому була імпровізована експозиція. Якщо хтось приїжджав, то вона водила екскурсії, любила товариство, з задоволенням розповідала про мистецтво Леопольда Івановича. Після її смерті, 1988 року, музей вже почав діяти у конвенційному форматі. Втім в 1990-х роках експозиція не працювала через брак коштів, відновили роботу музею 2008 року.  

Сьогодні Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького має найповніше зібрання творів митця, включно з ескізами та архівними матеріалами, що є дуже цінно.

фрагмент постійної експозиції Художньо-меморіального музею Леопольда Левицького, 2020 фото: Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького

фрагмент постійної експозиції Художньо-меморіального музею Леопольда Левицького, 2020 фото: Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького

І. С.: Роботи Леопольда Левицького зараз можна побачити, наприклад, в постійній експозиції "Мистецтво ХХ-ХХІ століть" Краківського національного музею, та й взагалі його твори у різних виставкових проєктах у Польщі — не дивина. Чому так? Яке ставлення польської академії до Левицького?

О. Ж.: Левицький народився в міжетнічному шлюбі: його мама була українкою, тато — поляком. У Чорткові на Тернопільщині він навчався у польській гімназії. При заповненні документів для вступу в Академію мистецтв у Кракові, він зазначив, що він є поляком. Левицький мав багато друзів у польському середовищі, намагався підтримувати зв’язок з ними навіть після війни, коли вже жив у Львові. Але в житті мовою спілкування Леопольда Івановича була українська; з дружиною, друзями, колегами говорив українською.

Пройшовши досить складний період студентства, з різними випробуваннями (світоглядними та особистісними), Левицький долучився до створення одного з найвідоміших і найактивніших мистецьких об’єднань міжвоєнної Польщі — "Краківської групи". І от, власне, твори саме того часу і є представлені в багатьох музейних збірках в Польщі. Діяльність "Краківської групи" мала велике значення для польського мистецтва, зрештою — і для всього мистецтва Центрально-східної Європи також. Гадаю, саме через це польські колеги вважають Леопольда Левицького важливою фігурою для свого мистецтва. 

 лінорит "Жінка з котом" Леопольда Левицького (справа) та офорт "Метаморфоза кота у жінку" Марка Шагала (зліва) в експозиції виставки "Я, Кіт" у Музеї японського мистецтва та науки Manghha у Кракові, липень 2022 фото: Ія Степанюк

скульптура "Музична композиція" (1934-1935 рр.) Леопольда Левицького в експозиції виставки "Краківська група 1932-1937" в Музеї сучасного мистецтва міста Вроцлав, грудень 2018 фото: Музей сучасного мистецтва міста Вроцлав

також читайте: "ЧАСТИНА ТВОРЧОГО СПАДКУ КРИЧЕВСЬКОГО У ВАС ВДОМА". ВИДАВЕЦЬ ОЛЕКСАНДР САВЧУК ПРО СВІЙ НОВИЙ ПРОЄКТ

І. С.: Виставка "Леопольд Притягальний" присвячена 120-літтю з дня народження митця. Якщо говорити про такі моновиставки, то часто схема їх відвідин виглядає так: ти заходиш в перший зал, читаєш щось про художника (здебільшого ця інформація розміщена на стіні біля входу), потім починається експозиція: ранні роботи, учнівські-студентські ескізи, впродовж виставкового маршруту "митець росте", "художня мова розвивається"... І проблематика, ну, для мене особисто, таких виставок в тому, що коли вже доходиш до "топових" творів, ти просто втомлена і перевантажена візуальним матеріалом, бо довелося передивитися все те, що було до "творчого піку". У виставці "Леопольд Притягальний", де є 5 великих залів, ви вирішили порушити цей (канонічний) хронологічний принцип і побудувати експозицію за образно-тематичним принципом? Розкажіть про це, будь ласка. 

О. Ж.: Фактично "Леопольд Притягальний" — це п’ять окремих виставок, кожна з яких займає окремий зал: "Шлях творчості" (мініретроспектива), "Місто: Чортків — Краків — Париж — Львів", "Жінка. Дружина. Мама. Родина", "Життя як воно є", "Коло дому Левицьких: друзі, учні, колеги". Хронологічний принцип — присутній, але в межах залів, в кожному з них тема починається з 1930-х років і завершується 1960-70-ми роками.

Тобто хронологію ми зберегли, але вона не домінує в загальному експозиційному наративі.

монтаж виставки "Леопольд Притягальний" фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

фрагмент експозиції виставки "Леопольд Притягальний" (зал "Місто: Чортків — Краків — Париж — Львів") фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети

Знаєте, в Левицького є багато мультисюжетних композицій, де в одному творі зібрано кілька різних історій. Цей його художній прийом надихнув мене на таке експозиційне рішення, коли у виставковому просторі є абсолютно різні сюжети (історії), але всіх їх об’єднує один автор.

І. С.: На цій виставці представлено багато творів, які свого часу були частиною постійної експозиції Художньо-меморіального музею Леопольда Левицького (експозицію закрили 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення), але "Леопольд Притягальний" представив публіці набагато більше робіт, ніж було у камерному музейному просторі на вулиці Устияновича. Розкажіть, що цікавого і, можливо, досі неекспонованого, зараз можна побачити на виставці?

О. Ж.: Леопольд Левицький при житті не мав персональних виставок. Потрібно розуміти й історичні реалії, в яких він жив і працював, — це жорсткий радянський пресинг. Так, він вимушено "писав соцреалізм", але й створював багато нонконформістських робіт, як то кажуть, "у шухляду". І, відповідно, ці твори показував тільки дуже вузькому колу. Тепер всі ці праці (і його "офіційне", і так зване, "шухлядне" мистецтво) зараз зберігаються в колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.

фрагмент експозиції виставки "Леопольд Притягальний" ( зал "Коло дому Левицьких: друзі, учні, колеги") фото: Оксана Данилів

фрагмент експозиції виставки "Леопольд Притягальний" (зал "Жінка. Дружина. Мама. Родина") фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети

На цій виставці ми дістали з фондів роботи, які досі ніколи не експонувалися на такий широкий загал, також ті, які не були введені в науковий обіг, або не були представлені в найбільш знаному досі альбомі творів Левицького авторства Мар’яна Бесаги. Тобто абсолютно точно тут є багато речей, які відвідувачі побачать уперше.

Візуальний ряд проєкту ми також формували з авторських портретів друзів і учнів Левицького. Випозичали роботи у наших музейних колег — Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького та із приватної колекції Петра Грегорійчука.

фрагмент експозиції виставки "Леопольд Притягальний" ( зал "Коло дому Левицьких: друзі, учні, колеги") фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети

І. С.: В межах цього виставкового проєкту Ви також презентували каталог, розкажіть про це видання.

О. Ж.: Фактично, це — перший ілюстрований каталог виставки Леопольда Левицького. Досі його каталоги були неілюстровані, бо це були виставки 1930-х років, тоді такі видання здебільшого мали лише перелік назв експонованих творів, без візуального матеріалу. 

Каталог виставки "Леопольд Притягальний" містить якісні репродукції 135 робіт Левицького, також тут є твір матері Леопольда Івановича пані Ольги Блюс-Левицької та 45 портретів представників кола дому Левицьких. Також у виданні є статті про кожну з тем виставки та архівні світлини, які фіксують важливі моменти з життя митця. Гадаю, це видання буде хорошою згадкою для відвідувачів про ювілейну виставку Леопольда Левицького в Національному музеї у Львові. 

обкладинка каталогу "Леопольд Притягальний: до 120-річчя Леопольда Левицького" фото: [естéт] газета

Новий каталог можна придбати у музейній крамничці. Також для цього виставкового проєкту Музей створив спеціальний аудіогід, який можна слухати безкоштовно, скануючи QR-коди розміщені в експозиції. Виставка "Леопольд Притягальний" триває у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького до 6 вересня.  

також читайте: ВІД МОДЕРНІЗМУ ДО НЕОАВАНГАРДУ ТА АНДЕРҐРАУНДУ : 15 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ПОБАЧИТИ ЦЬОГО ЛІТА

Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram

Сподобався матеріал?

ПІДТРИМАЙТЕ [ЕСТÉТ] ГАЗЕТУ

ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа 

Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com