ПРО ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ ТА БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ

Після 24 лютого 2022 року, коли в Україні почалася війна, вислів про те, що «історія циклічна», почав набувати нових цілком реальних сенсів. Щодня очевидними стають паралелі з подіями, що вже відбувалися у світі впродовж 1930-40-х років. Схожість вражає… Хто б міг подумати, що зайшовши, наприклад, до театру чи якоїсь школи у середмісті Львова, перше, що згадається - картина «Переміщені особи» Якова Гніздовського; а на львівському залізничному вокзалі можна буде переживати нескінченне дежавю моменту, коли вперше бачиш «куриликівських» піонерів, що шукали кращої долі за океаном…


Мистецтво завжди гостро й оперативно реагувало на драматичні історичні події: війни, геноциди, Голодомор, депортації, переслідування, вимушені переселення. Українські митці, часто опиняючись в епіцентрі таких подій, кожен по-своєму, зображали нову реальність, в якій доводилося жити. Не дивно, що явище масового вимушеного переміщення людей, яких з домівок гнала війна, часто знаходило відгук у творах наших художників.


Яків Гніздовський "Переміщені особи", 1948. Зі збірки Українського музею в Нью-Йорку (США)


Робота, яка надихнула на цю підбірку, була створена українсько-американським митцем Яковом Гніздовським (1915 - 1985). Він написав її у таборі для переміщених осіб, де проживав з 1944 по 1949 рік. Після завершення магістерки в Академії Мистецтв Заґреба, Яків Гніздовський не зміг повернутися додому на Тернопільщину. Тоді Україна вже була під радянською окупацією. Почувши про трагічну долю свого однокурсника, який ризикнув повернутися і був одразу розстріляний совєтами, Гніздовський ще більше ствердився у своєму рішенні залишитися в еміграції, він хотів вирушити до США.

Поки шукав фінансової можливості для переїзду, художник жив у німецькому таборі для вимушених переселенців неподалік Мюнхена. Там йому виділили окрему порівняно простору кімнату з робочим столом, бо Гніздовський зголосився допомагати підрозділу ООН у справах біженців; він малював плакати, інфографіку та інший візуальний контент про діяльність табору.


Яків Гніздовський у своїй таборовій кімнаті-майстерні поруч завершеної роботи "Переміщені особи", Німеччина 1948 (1949 ?)


Тут він намалював роботу «Переміщені особи», на якій зобразив типовий побут мешканців одного з бараків. Зараз твір знаходиться в колекції Українського музею в Нью-Йорку (США). 1949 року Гніздовський таки вирушив до США, отримавши фінансову допомогу від професора Олександра Грановського, який у повоєнні роки допоміг з переїздом багатьом українським біженцям.


Василь Курилик "Український піонер", 1971. Фрагмент серії


Канадського митця українського походження Василя Курилика (1927 - 1973) можна назвати «співцем» життя і побуту української діаспори в Канаді. Більшість книжок, написаних і проілюстрованих репродукціями його творів, були бестселерами у Канаді та США, а потім і у Європі. Зображаючи на своїх картинах життя і звичаї емігрантів, Василь Курилик завжди пов’язував їх зі своїм дитинством і своїми українськими батьками. Усі його роботи свідчать про чітке усвідомлення надважливості культурної спадщини.


Один з найбільших своїх творів митець присвятив саме власному походженню й перспективам українських переселенців у цій країні. Незвичайна монументальна серія називається «Український піонер». Вона втілила в собі багаторічну мрію Курилика зобразити в картинах переживання українських переселенців на американському континенті - їх небезпечну подорож через океан, важку працю, витривалість і кінцеві досягнення. Збірний образ «Українського піонера» митець втілив у постаті свого батька - Дмитра (Митра) Курилика. Він символізує усіх українських піонерів на всіх ділянках життя у Канаді, починаючи з переїзду, корчування лісів на новій землі, ріллею недоторканих полів (прерій) і аж до перших кроків у різних галузях культурної активності: в науці, літературі, мистецтві, інженерії, політиці.


Якби Василь Курилик претендував на історичну точність, що не було першочерговим завданням художника у цій монументальній серії, то його батько не мав би бути героєм принаймні перших частин композиції, бо прибув до Канади вже по Першій світовій війні й не вважався так званим «піонером». Справжніми піонерами, говорячи історично, були діди Василя по матері, які приїхали до Канади 1896 року. Вони емігрували з села Борівці, що на Буковині, - з того самого села, звідки 30 років потому приїхав до Канади й батько художника. Діди Василя закінчили свою важку мандрівку у диких преріях, на визначеній їм ділянці землі біля Альберти. На зламі 19 століття цей регіон майже повністю був населений українцями. Туди прибув й Дмитро Курилик, одружився з Марією Гуцуляк, матір’ю митця. Василь народився 3 березня 1927 року.


Експозиція серії «Український піонер» в музеї Ніагара Фоллс, 1971


Василь Курилик працював над серією «Український піонер» впродовж місяця. Малював її у своїй студії в Торонто. Для основи обрав листи звичайної фанери. Серія складається з шести панелей, кожна розміром 1,5х1,2 метра. Як і в більшості своїх робіт, він, крім фрескової, вживав також змішані техніки (mixed media). По завершенню, Курилик сам змонтував полотна на стінах музею в Ніагара Фоллс.


Митець також сам написав тексти, що стали частиною експозиції «Український піонер». Поруч цієї роботи, яку ви бачите вище на фото, були такі слова: «Перші початки піонера у новій країні були, однак, не легкі. важким фізичним переживанням був уже сам переїзд через Атлянтику. Він і його родина мусили сприйняти морську недугу, ностальгію, незвичний харч і чужу мову - все те, чого вони не зазнавали ніколи досі. Отож, побачивши сушу, вони задумалися, намагаючись розгадати чого їм ждати він неї».


Василь Курилик "Українські піонери", 1971. Фрагмент монументальної серії


Вадим Доброліж (1913-1973) - ще один український митець, якого війна заставила тікати далеко за межі України. До найвідоміших його творів належить картина «Втікачі». На ній зображено молоде подружжя з двома малими дітьми, яке, залишаючи Батьківщину, тікає перед наступом московсько-комуністичних полчищ у розпал Другої світової війни. На їхніх обличчях - безмежний сум, на обрії - воєнна заграва, на небі - похмурі хмари. Всі ці компоненти дуже точно зображають драматичний момент скитальщини. Твір «Втікачі» цілком міг би бути автобіографічним. Невідомо, можливо, це сам митець і його дружина Валентина з дітьми тікають з Києва на захід України; або це вони в дорозі до якогось з трьох таборів для переміщених осіб у Німеччині, де їм довелося жити впродовж кількох років…

Вадим Доброліж "Втікачі", 1940-ві рр.


Вадим Доброліж народився 1917 року у Ніжині на Чернігівщині. Він був студентом Художнього інституту у Києві (реформована Українська академія мистецтв, заснована 1917 р.), навчався у класах Федора Кричевського та Софії Налепинської-Бойчук. Тут він ще встиг отримати художню освіту європейського зразка, що впровадили Олександр Мурашко, Михайло Бойчук, Микола Бурачек, Михайло Жук, Георгій Нарбут, Василь Кричевський та Абрам Маневич. Після закінчення навчання українського митця чекало понад 10 років важких випробувань і поневірянь: Лук’янівська тюрма, заслання на Колиму, ГУЛАГ на Далекому Сході, мобілізація до Червоної армії, німецький полон… З 1945 по 1948 Вадим Доброліж разом з сім’єю жив у таборах для переміщених осіб на території Німеччини. Потім емігрував до Канади, де почався новий етап творчості та професійної діяльності митця. Там він активно займався розписом українських церков, проєктуванням іконостасів та створенням театральних декорацій.


Близькою тема поневіряння була і для мисткині Ірини Банах Твердохліб (1918-2013). Вона була художницею, графіком, ілюстраторкою книжок і майстринею народної вибійки. Навчалася малярству у Львові, але, як і багато інших її колег, у розпал Другої світової війни вимушено виїхала спочатку до Німеччини, де жила у таборі для переміщених осіб, а потім рушила до США. У Ірини Банах-Твердохліб є низка робіт присвячена вимушено переміщеним особам. Більшість з них виконана в експресіоністичній манері. Сама мисткиня вважала, що саме експресіонізм - це форма мистецької мови, якою найкраще вдається висловити трагедію. Мовляв, експресіонізм - мова не ідилій, спокою, ліричних настроїв та відпочинку, а мова чогось зовсім протилежного. Це - мова протесту, мова боротьби, мова крику, яка деформує обличчя людини, її поставу, як акторська маска трагедії в грецькому театрі.

Ірина Банах-Твердохліб "Скитання", 1983


У творі "Скитання" художниця представляє долю багатьох українських жінок-матерів, що після завершення Другої світової війни опинилися на Заході. Їхні чоловіки у різних бойових з'єднаннях боролися з окупантом України, що й стало причиною їхнього (жінок) переміщення на Захід, щоб не потрапити у нищівну машину КДБ. Тепер, попри загальну радість від завершення війни, журба і смуток огорнули їх нещасних. Як, де і коли віднайдуть вони батьків своїх дітей? Та чи віднайдуть?..


Олена Кульчицька "Під чужим небом", 1915


Важке життя українок на чужині зображає і Олена Кульчицька (1877-1967) в естампі "Під чужим небом". Ця робота є частиною графічного циклу "Українські Січові Стрільці. 1914-1915", що складається з семи окремих сюжетних творів. Цикл задумувався мисткинею у вигляді друкованого альбому, для його обкладинки вона запроектувала емблему Українських січових стрільців – лева на задніх лапах – обабіч якого розміщено дати «1914-1915».


Олена Кульчицька "За море", 1914


Олена Кульчицька була очевидцем та учасницею подій Першої світової, тому у своїх роботах воєнного періоду художниця часто порушує болючі теми еміграції та поневірянь українців.


Галина Хоткевич "В дорозі на Париж"


У лаконічному рисунку відобразила дорогу емігрантів до Парижу українська мисткиня Галина Хоткевич (1929-2010). Галина Гнатівна народилася на Харківщині, але через війну і політичні переслідування членів її родини вимушена була тікати. Зрештою, осіла у Франції, де професійно займалася писанкарством і популяризувала життя та творчість свого батька — українського письменника, музиканта та громадсько-політичного діяча Гната Хоткевича.


Любомир Медвідь "Евакуації. Літ метелика", 1967


Впродовж 1960-х років в СРСР відбувалася так звана «хрущовська відлига», завдяки якій в українському мистецтві було запущено певні демократичні процеси. Повернення до національних цінностей відобразилося в епічній тематиці творів того періоду, ширшому застосуванні форм народного мистецтва і метафоричних сюжетних лініях. У цих реаліях, в 1967-1968 роках, художник Любомир Медвідь створює серію сюрреалістичних композицій «Евакуації». У них він втілює трагедію українців, депортованих зі своїх етнічних земель під час операції «Вісла». 1947 року понад 140,000 українців з Лемківщини, Надсяння, Підляшшя та Холмщини примусово перевезли на території у західній та північній частині Польщі. Метою операції була асиміляція під приводом обмеження підтримки українського підпілля місцевим населенням.


Любомир Медвідь "Евакуації. Тріумф життя", 1968


Зараз серія «Евакуації» представлена у постійній експозиції Музею модернізму у Львові.