ГРИБИ У ЛЮДСЬКІЙ ПОДОБІ: ОБРАЗ ГРИБІВ У МИСТЕЦТВІ УКРАЇНИ

Катерина Лебедєва

4 квіт. 2022 р.

Читати 4 хв

Оновлено: 3 вер.

Греки й римляни, китайці та індуси, ацтеки, мая й ескімоські шамани — усі вони вірили в божественне походження грибів. Тож і в мистецтві ця тема виявляється значно багатшою на сюрпризи, ніж здається на перший погляд.

(ЦЕЙ МАТЕРІАЛ ВИЙШОВ ДРУКОМ У #8/2020 [ЕСТÈТ] ГАЗЕТИ)

ілюстрація до книги Охріма Судомори "Війна грибів з жуками" (1919)

Усе почалося 1906 року на художній виставці в Глухові на Сумщині. 20-річний Георгій Нарбут (1886–1920) представив там ілюстрації до народної казки "Війна грибів". Того ж року художник переїхав на навчання до Санкт-Петербурга, а вже 1909-го книга побачила світ у видавництві "Кнебель". Сьогодні це оригінальне видання є бібліографічною рідкістю, але скласти уявлення про нього можна завдяки репринту 2008 року.

Сюжет описує, як Боровик, полковник грибного війська, затіяв війну, а інші гриби відмовляються ставати під його прапори. На першому малюнку Боровика зображено зі спини: його трон прикрашає герб (Нарбут обожнював геральдику). Далі на сторінках з’являється людина у грибі-будинку, постать зі спотвореним обличчям, жаби, комахи та павуки. Попри експериментальний характер, ці ілюстрації переконливо будують виразний фантастичний світ.

ілюстрація Георгія Нарбута до народної казки "Війна грибів" (1909)

Згодом, перебуваючи на піку популярності, Нарбут створював герби, печатки й банкноти для гетьмана Павла Скоропадського, обіймав посади професора та ректора Української академії мистецтв, співпрацював із мистецькими часописами. Словом, був помітною постаттю свого часу.

Через десять років, у 1919-му, київське видавництво "Час" видало книжку "Війна грибів з жуками". Робота Охріма Судомори (1889–1968) стала справжнім шедевром української книжкової графіки. Можливо, автор замислював її як омаж Нарбутові, адже сама казка про грибну війну мала тоді шалену популярність. До речі, саме з тих часів походить прикмета: якщо восени багато грибів — чекай війни.

Комплімент це чи реверанс, але Судомора продемонстрував цілком самодостатній стиль і досконалу техніку. Його гриби мають яскраві національні риси: усі персонажі відповідним чином вдягнені, а Боровик тримає в руках булаву. У самій же віршованій казці герої з задоволенням смакують борщ.

обкладинка книги "Війна грибів з жуками" (1919) з ілюстрацією Охріма Судомори

ілюстрації Охріма Судомори до книги "Війна грибів з жуками" (1919)

Тема грибного протистояння залишалася актуальною й у 1920-х роках. Про це свідчить книга 1924 року "Школярі-ілюстратори" педагога та живописця Костянтина Лепілова (1879–1941). Вона містить десять дитячих малюнків і методичні поради, як навчати дітей візуалізувати цю історію:

"Народна казка "Війна грибів" — захоплива тема для дітей 9–12 років. Попри простий зміст, вона потребує попереднього обговорення, інакше деякі учні не впораються. Залишаючись сам на сам із завданням, діти зазвичай малюють горизонтальну лінію, кілька вертикальних стовбурів, а між ними — по грибочку. Виходить звичайний ліс, а не ілюстрація до казки.

У бесіді, яка не повинна обмежувати фантазію, варто запитати, де могла проходити сцена призову. Очевидно, у лісі чи на галявині. Далі доречно спитати: чи бачимо ми верхівки дерев і небо, коли дивимося на гриби біля землі? Уявивши себе на місці глядача, дитина зробить висновок, що ні. Говорячи про дерева, можна згадати про різну товщину, текстуру й колір стовбурів, про гілки та листя.

Більше уваги слід приділити головним персонажам — грибам. Вони мають бути в центрі уваги й займати багато місця. Центральне становище належить боровику. Зазвичай діти без підказок малюють його більшим за інших, додають людських рис, зброю чи садять на пеньок. Якщо не всі знають форму чи колір конкретних видів, варто розповісти про них, попросити когось описувати чи малювати їх на дошці або показати наочну таблицю.

Також потрібно з’ясувати, як гриби приходили на заклик — по одному чи групами. Всі ці запитання мають не обмежити юних художників, а навпаки — спростити завдання".

фрагмент тематичної ілюстрації Олени Кульчицької

Антропоморфні гриби знову нагадали про себе 1946 року у повісті Петра Козланюка (1904–1965) "Мандрівники". За сюжетом, "лісові гриби, які не схотіли миритися із засиллям хробаків, вирушили у мандри, щоб знайти на них управу. Багато пригод пережили хоробрий гриб Капелюшник та його подружка печериця Рябенька, але здобули-таки для мешканців Затишної галявини нове життя". 1979 року вийшло друге (і поки останнє) видання "Мандрівників" із оформленням львівського графіка Івана Крислача (1929–2017). Директор видавництва "Каменяр" Дмитро Сапіга так оцінив цю роботу: "Мудро й хитро оформив він своє відчуття дитячої природничої казки! Там гриби ходять-мандрують, а Іван Михайлович зумів зробити ледь не політичний трактат: тут і компартійні вожді десь завуальовані, ледь не Тризуб проглядається — і це ж у 1979 році!".

ілюстрації Івана Крислача до книги Петра Козланюка “Мандрівники” (1979)

Гриби — одні з найдавніших істот на нашій планеті, тому й традиція їхнього олюднення сягає сивої давнини. Можна припустити, що в українську культуру цей мотив потрапив зокрема й від шаманів корінних народів півночі, які вживали мухомори для лікування та медитативних практик. У їхньому уявленні мухомори нерідко поставали в людській постаті.

"Один мухомор з’явився у вигляді однорукої та одноногої людини, а інший був схожим на обрубок, — писав радянський вчений Микола Диков (уродженець Сум) у "Звіті про польові археологічні дослідження на Камчатці та Чукотці" (1967). — Це не духи, це саме мухомори як такі. Називана людиною кількість відповідає тому, скільки вона їх з’їла. З’їла один — бачить одну мухоморолюдину, з’їла два чи три — бачить відповідну кількість. Мухомори беруть людину за руки, ведуть на той світ, показують усе довкола та проробляють із нею найнеймовірніші речі".