На початку лютого 2022 у Львівській національній галереї мистецтв відкрилася виставка «моя ітака» художника Олексія Белюсенка. Однак через карантинні обмеження й початок повномасштабної війни виставку тоді довелося закрити. Проєкт наче застиг у часі на понад півтора року, на фасаді Галереї досі висять банери з лютого 2022. Наразі це — один із двох найтриваліших проєктів артінституції. «І ось нарешті очікування завершилося», — повідомили у Галереї. З 1 жовтня 2023 року «моя ітака» відкрита для огляду у виставкових залах Палацу Лозинського, за адресою: вул. В. Стефаника, 3. Виставка триватиме до 29 жовтня 2023 року.
Серед робіт Олексія Белюсенка, представлених на виставці «моя ітака» у Львівській національній галереї мистецтв (ЛНГМ), — колажі та ассамбляжі 1990-х – 2000-х років, численні кримські пейзажі, дороги, нічне місто у вогнях подібних одна на одну будівель, кадри подій 2014 року з Майдану Незалежності та вул. Грушевського. Сосни у різних варіаціях – окрема улюблена тема автора. Українська «ітака» — художній всесвіт Белюсенка, країна, яку він прагне прожити дешифруючи.
Олексій Белюсенко "Портрет Губенка", 1999
Всі ці твори, різні за сюжетами й, на перший погляд, геть протилежні, об'єднані однією рисою – спостереженням за життям: від замилування природою до вихоплених стоп-кадрів Революції Гідності. Під час вдумливого огляду виставки окремі роботи з серій «Сосни», «Дорога до Судака», «Крим. Спогади», «Київ вночі», «Чужий дощ», «Щоденник екстреміста» зводяться в одну історію і дають можливість скласти уявлення про життєвий зріз художника.
твори, різні за сюжетами й, на перший погляд, геть протилежні, об'єднані однією рисою – спостереженням за життям
Олексій Белюсенко "#16" із серії “Дорога до Судака”, 2006; "19.02.2014, 19.48, Майдан незалежності" із циклу “Щоденник екстреміста”, 2014; "Портрет Губенка", 1999
Працюючи в різних техніках, випробовуючи нові підходи до виконання робіт, Олексій Белюсенко зрештою прагне «повернутися додому», до одного зі своїх ранніх стилів, тим самим закільцьовуючи шлях пошуків. Автор, подібно до головного героя твору Гомера «Одіссея», набувши свого досвіду і вже маючи свою історію, ненав'язливо вводить нас у світ власних роздумів та переживань, передаючи на полотні швидкоплинність життя. Разом із художником ми йдемо дорогою, яка продовжує свій рух у кожному наступному полотні. Чи дійдемо до кінцевої цілі? Не важливо, бо ж що є найголовнішим у цій подорожі, як не сам шлях: «Ітака дала тобі ці прекрасні блукання / Без неї сам ти ніколи б не вирушив у дорогу» (Константінос Кавафіс).
Використовуючи в назві виставки «моя ітака» лише рядкові літери, художник ніби пропонує глядачеві звертати увагу на самі твори та вибудовувати їх власне прочитання, яке може бути кардинально протилежним від авторського задуму. Втім, кожен у внутрішньому діалозі-спостереженні на виставці, вже, так чи інакше, розпочав свою особисту мандрівку.
фрагменти експозиції "моя ітака" Олексія Белюсенка у ЛНГМ
Олексій Белюсенко каже, що йому важко даються тексти про власні твори: "я взагалі вважаю, що говорити про себе – mauvais ton. Але!.. Деякі речі, що стосуються представлених на виставці робіт, не лежать на поверхні, їх не видно «неозброєним оком». Ще Ґете сказав колись, що люди бачать лише те, що знають".
Колаж і ассамбляж, якими автор активно займався на зламі 1990-х – 2000-х, представлені серіями «кишеньковий ленд-арт» (1992-95), «уривчасте» (1999-2004) та триптихом «відНОСна система категоризації кольору» (2001), які востаннє виставлялися двадцять років тому. Крім них, на виставці є й декілька фігуративних колажів того часу, але вони пояснень не потребують.
У ассамбляжах серії «кишеньковий ленд-арт», як видно вже з самої назви, присутня іронія з приводу гігантоманії, властивої таким знаковим для цього напряму проєктам, як "Spiral Jetty" чи "Amarillo Ramp" Роберта Смітсона, або ж численним "Lines" і "Circles" Річарда Лонга.
серія «кишеньковий ленд-арт», 1992-1995
Про серію «уривчасте» митець каже, що її колажі зроблені з «культурних відходів», тобто з решток сотень журналів, що він порвав, коли захопився колажем. Весь матеріал, з якого зроблено колажі цієї серії, був спочатку викинутий як непотріб. Олексій Белюсенко розповідає, як щовечора, прибираючи майстерню, він підіймав з підлоги декілька таких «уривків» і складав у коробки, через деякий час взявся компонувати. Іноді робота над таким колажем тривала місяцями.
Триптих «відНОСна система категоризації кольору», з одного боку, є самодостатнім твором, з іншого – «прихованою» пародією на одну з робіт Ґергарда Ріхтера, а саме на його серію «Кольорові зразки: 6 аранжувань 1260 кольорів»*, яку митець бачив у Людвіґ Музеї в Кельні наприкінці 1990-х. "Фраза «система категоризації кольору» не моя, - говорить Белюсенко. - Це ледь змінена цитата Ріхтера з його інтерв'ю, до якої я додав «відНОСна», бо моїм кольоровим матеріалом стали 1248 жіночих носиків, вирваних із різних журналів і ретельно розкладених за градаціями кольору (колонки) і тону (рядки)".
Олексій Белюсенко. Диптих “Екстраваганти”, 1998; "Портрет Губенка", 1999
Митець визнає, що озираючись із сьогодення назад, можна сказати (знов-таки ж з іронією, але вже в бік мистецтвознавчого лексикону), що його роботи того періоду «були критикою концептуалізму, вираженою формальними засобами, притаманними саме цьому мистецькому напряму».
Трохи зарозуміло, але вірно по суті, бо автор ніколи не був ідейним концептуалістом. Йому завжди був більш до вподоби живопис.
Щодо живопису, то він, як відомо, вербальному перекладу не підлягає. Розуміти нічого не треба, достатньо простого споглядання. Малярство автора представлено на виставці роботами останнього десятиліття. Серед них твори з серій «Сосни», «Дорога до Судака», «Крим. Спогади», «Київ вночі», «Чужий дощ», «Щоденник екстреміста». Звичайно ж, кожна окрема робота, або серія, також мають «свою історію». Але для сприйняття власне живопису ці факти не є аж надто важливими.
Олексій Белюсенко "Київ вночі", 2020
Ідея поєднання в межах однієї виставки двох таких різних (за пластикою, часом створення, технікою, мотивацією) творчих періодів одного художника народилася під час перегляду робіт у майстерні. "Цим поєднанням двох пластично й стилістично вирізнених авторських манер чарівні кураторки виставки – Олена Ткаченко та Олена Субач – мов ті кубісти у своїх натюрмортах, намагалися лише показати глядачеві той самий глек (тобто автора), але з різних точок зору. За що той самий автор їм безмежно вдячний, "- зазначає Олексій Белюсенко.
Також ми писали й про інший проєкт ЛНГМ — виставку «Карпати плюс» київського художника та живописця Олексія Аполлонова, яка, як і «моя ітака», триває з лютого з 2022 року.
* "Farbfelder: 6 Anordnungen von 1260 Farben. 1974. Offset print". В одному зі своїх інтерв'ю того часу Ріхтер сказав про ці роботи, що його тоді цікавила «нейтральна й систематична категоризація кольорів».
також читайте: MIMESIS. ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО ВИСТАВКУ МИКОЛИ МОЛЧАНА У ЛЬВІВСЬКОМУ ПАЛАЦІ ПОТОЦЬКИХ
Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest
Матеріал та фото: Львівська національна галерея мистецтв