Українські музеї “притримують” нові виставки до весни, наш павільйон на Венеційській бієнале може отримати додаткову локацію спеціально для покровського “Оленя”, лондонська галерея розширюється коштом підсанкційного бізнесмена, великі аукціонні доми тепер заробляють не лише продажем мистецтва, а й на кредитах. Про ці та інші актуальні події у світі мистецтва — у щотижневому дайджесті [естéт] газети. 08 ЛЮТОГО ескіз до картини "Карусель" (1905) Олександра Мурашка з колекції Національного художнього музею України (NAMU) НОВИНИ З АУКЦІОНІВ: КРЕДИТНА ІСТОРІЯ SOTHEBY’S ТА НЕВІДОМІ ДОСІ ВАТТО ТА ФРАГОНАР НА CHRISTIE’S Sotheby's змінює свою модель діяльності і поступово перетворюється з аукціонного дому на фінансовий холдинг. Спеціальний підрозділ Sotheby's Financial Services (SFS), який видає кредити під заставу творів мистецтва, існує з 1988 року, але свою активну діяльність розгорнув не так давно. Впродовж останніх декількох років SFS почав об'єднувати видані Sotheby's кредити в так звані портфелі, випускати облігації та продавати їх інституційним інвесторам. Наприклад, в лютому 2026 планується створення нового такого портфеля загальною вартістю $900 млн. Ще з нового — тепер SFS все частіше як заставу приймає колекційні авто, нарівні з творами мистецтва. З моменту свого створення SFS вже видав кредитів на суму понад $12 млрд. Тим часом Christie's готується до своїх паризьких торгів, які заплановані на 25 березня. Серед лотів вже анонсували рідкісний рисунок Ватто та полотна Фрагонара, які довгі роки зберігалися у непублічній приватній колекції. Топ-лотом вважається виконаний вугіллям та сангіною малюнок Антуана Ватто “Актор з гітарою” з естімейтом €600 000—800 000. Раніше ця робота була відома лише за чорно-білою фотографією у каталозі-резоне 1996 року. "Щаслива родина” Жан Оноре Фрагонар фото: Christie's З п’яти полотен Жана Оноре Фрагонара, виставлених на майбутні паризькі торги, найдорожчий лот — створена у 1770-і роки композиція “Щаслива родина” з естімейтом €1,5–2 млн. Ці та інші роботи походять з колекції спадкоємців померлого 1944 року банкіра Артура Жоржа Вейль-Пікара. Загалом в аукціоні візьмуть участь 30 робіт з цієї збірки з сумарною оцінкою €5–8 млн. також читайте: ЛЬВІВ В ЕПІЦЕНТРІ БУРІ — ПРОЄКТ ПРО МОДЕРНІЗМ В УКРАЇНІ 1900-1930 РОКІВ, ЯКИЙ З 2022 ГАСТРОЛЮЄ ЄВРОПОЮ, ПОКАЖУТЬ НА БАТЬКІВЩИНІ ФОНД ПІДСАНКЦІЙНОГО БЛАВАТНІКА ПОДАРУВАВ £10 МЛН ГАЛЕРЕЇ КУРТО Лондонська галерея Курто отримає £10 млн із сімейного фонду мільярдера Лена (Леоніда) Блаватніка. Кошти обіцяють направити на будівництво двох нових виставкових просторів для експонування сучасного мистецтва. Блаватнік перебуває під санкціями України з 2023 року. 68-річний Леонард "Лен" Блаватнік (Леонід Валентинович Блаватнік) – британський та американський підприємець та промисловець, родом з Одеси. Свій початковий капітал, нині один з найбагатших бізнесменів світу, заробив на приватизації російських держпідприємств після розпаду СРСР. Потім він був багаторічним бізнес-партнером топових російських олігархів Віктора Вексельберга, Михаіла Фрідмана, Петра Авена та Германа Хана. Зараз переважна частина статків Блаватніка пов'язана з активами у США та Європі, останній великий бізнес-актив в Росії, акції алюмінієвого комбінату “Русал”, він продав 2023 року. За оцінками Bloomberg, Блаватнік займає 58 місце серед найбагатших людей у світі зі статками у $38,1 млрд (за даними Forbes Real-Time, він володіє $29,9 млрд й посідає 71 місце). Нові виставкові простори планують збудувати до 2029 року. 2021 року галерея Курто відкрилася після тривалої реставрації, яка також частково проводилася коштом фонду цього бізнесмена. Тоді результатом аналогічної пожертви (£10 млн) стали шість залів Blavatnik Fine Rooms, де нині експонуються роботи Брейгеля Старшого, Лукаса Кранаха та Сандро Ботічеллі. рендер нового виставкового простору Галереї Курто, який планують реалізувати за кошти фонду Блаватніка фото: Courtauld також читайте: ФОНД ПІДСАНКЦІЙНОГО БЛАВАТНІКА ПОДАРУВАВ £10 МЛН ГАЛЕРЕЇ КУРТО МИСТЕЦТВО — В КОСМОС: КУНС, КАПУР ТА ІЛОН МАСК Чи витримає мистецтво випробування космосом? На це питання намагається відповісти Аніш Капур. Він планує відправити одну зі своїх скульптур на орбіту. Подробиці наразі не розголошуються. За попередніми оцінками, проєкт коштуватиме митцю не менше дев'ятизначної суми. Також Аніш Капур вже спростував припущення, що можливим спонсором його космічної (арт)одіссеї буде Ілон Маск. 2024 року, за підтримки Маска, на Місяць вже відправляли 125 мініатюрних скульптур Джеффа Кунса. Їх розмістили на борту ракети SpaceX. Зараз Аніш Капур різко й публічно критикує політичні погляди Ілона Маска та його підхід до освоєння космосу. “Мені нестерпно усвідомлювати, що в основі усього цього є виключно гроші та агресивний капіталізм”, — підкреслює митець. Втім зараз Капуру, ймовірно, не до космосу, він активно готується до персональної виставки у Венеції, що відкриється паралельно з 61-ю Венеційською бієнале. Про "венеційський" проєкт митця повідомила галерея Lisson. Експозицію розгорнуть в Палаццо Манфрін, відкриття анонсоване на 5 травня. інсталяція "На краю світу II", 1998, Аніш Капур фото: David Stjernholm / Anish Kapoor БІЄНАЛЬНЕ: ПОКРОВСЬКОГО “ОЛЕНЯ” ПІДВІСЯТЬ? 61-ша Венеційська бієнале розпочнеться менше, ніж через три місяці та вже зараз у країн-учасниць триває активна підготовка їхніх національних павільйонів. Україну цього року представлятиме проєкт Жанни Кадирової "Гарантії безпеки" під кураторством Ксенії Малих та Леоніда Марущака. Центральним об’єктом проєкту стане бетонна скульптура оленя, яку 2024 року евакуювали з прифронтового Покровська. Й поки “Олень” перебуває в дорозі до Венеції, стало відомо, що для нього, ймовірно, готується особливе місце — не у камерному просторі павільйону, а на набережній венеційської лагуни. Остаточного підтвердження, що частина українського проєкту експонуватиметься поза межами фізичного павільйону наразі немає. "Процес ще триває", — сказала Ксенія Малих, водночас зазначивши, що у цьому питанні в української групи є підтримка і від Бієнале, і від міста (Венеції) та навіть є "свої агенти на місцях", які лобіюють це рішення, проблема лише в бюрократії. "З нашого боку, з боку України, робиться все можливе, щоб проєкт було представлено якнайкраще", — запевнила кураторка. Якщо все заплановане вдасться, то “Олень” висітиме у повітрі над венеційською набережною, припасований до стріли крана припаркованої там вантажівки. “Підвішений стан "Оленя" символізує його “переміщену” долю. Зараз він — ніде, він залишив свій постамент у Покровську і тепер поневіряється світом. Венеція — просто чергова його зупинка”, — пояснює Жанна Кадирова. візуалізація інсталяції "Оленя Оригамі" на набережній венеційської лагуни світлина: Олександр Бурлака / Павільйон України на Венеційській бієнале Також цього тижня активісти групи Art Not Genocide Alliance (ANGA) заявили, що їхня кампанія проти участі Ізраїлю в Венеційській бієнале продовжиться й цього року. У 2024-му, під час попередньої бієнале, попри те, що ізраїльський павільйон стояв зачиненим (художниця Рут Патір відмовилася відкривати його, доки бойовики ХАМАС не звільнять ізраїльських заручників, а Ізраїль не оголосить перемир'я) протести ANGA не припинялися, активісти вимагали взагалі заборонити участь Ізраїлю у бієнале. Їхні вимоги залишаються незмінними й 2026 року, йдеться в заяві організації. Тим часом Ізраїль зобов’язав свого переможця відбору на участь у 61-й Венеційській бієнале підписати спеціальний документ, у якому митець гарантує “не закривати павільйон і не демонтовувати з нього свій артпроєкт” попри будь-які протести. інсталяція “Троянда небуття” (2015) скульптора Белу-Сіміона Фанару, яка буде представлена у національному павільйоні Ізраїлю цьогоріч (варіант інсталяції 2019 року) фото: Mark Niedermann / Belu-Simion Fainaru також читайте: ПОКРОВСЬКИЙ "ОЛЕНЬ" НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ — ЯКИМ ЦЬОГОРІЧ БУДЕ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАВІЛЬЙОН УКРАЇНИ “ПРОЄКТ ПРОДОВЖЕНО”: МУЗЕЇ “ПРИТРИМУЮТЬ” НОВІ ВИСТАВКИ ДО ВЕСНИ Про продовження приблизно на місяць багатьох своїх виставкових проєктів напередодні оголосила низка музейних інституцій. Отож, у лютому все ще можна буде відвідати такі виставки: "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції" в Національному художньому музеї України (до 01 березня); "Олександр Мурашко. Київські вібрації” в Національному музеї "Київська картинна галерея" (до 22 лютого); "Андрій Сагайдаковський. Заповнення пустот" у Львівській національній галереї мистецтв (до 01 березня); "Всесвіт Якова Гніздовського" у Музеї української діаспори (до 01 березня) та "Василь Стус. Поки ми тут, усе буде гаразд" в Мистецькому арсеналі (до 22 лютого). фрагмент експозиції виставки "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції" в Національному художньому музеї України фото: Національний художній музей України КІНОЗАЛ: ЗНИКЛИЙ РЕМБРАНДТ “ЗАСВІТИВСЯ” НА NETFLIX ТА НОВИЙ КОМЕДІЙНИЙ ТРИЛЕР ПРО АРТ БАЗЕЛЬ У новому нетфліксівському детективі “Ножі наголо: Прокинься, покійнику” з Деніелом Крейгом і Джошем О’Коннором “засвітилася” репродукція зниклої картини Рембрандта. Йдеться про полотно 1633 року “Шторм на морі Галілейському” (1633 ?). У 1990 році робота була викрадена з бостонського Музею Ізабелли Стюарт Гарднер. Тоді грабіжники вирізали з рам і забрали 13 картин загальною вартістю приблизно $1 млрд. Картина Рембрандта була найдорожчою з вкрадених, її місцеперебування досі невідоме. У музеї заявили, що їм відомо про появу репродукції у фільмі, але керівництво інституції не має до цього ніякого стосунку. Цікаво, що в той момент, коли репродукція картини з'являється в кадрі, герой Деніела Крейга каже: “Мені здається, чогось тут не вистачає”. стоп-кард з фільму “Ножі наголо: Прокинься, покійнику” (фото 1), "Шторм на морі Галілейському” (1633 ?) Рембрандта (фото 2) Vanity Fair тим часом трохи відхилив лаштунки, за якими досі ховають новий комедійний трилер "Галеристка" про кулуари артбізнесу (фільм наразі мали можливість побачити лише гості кінофестивалю Санденс). В головній ролі — Наталі Портман, вона зіграла ексцентричну (доведену до розпачу) галеристку Поліну Полінскі, яка намагається продати труп під виглядом артоб'єкта на Арт Базель Маямі. По сюжету Полінскі запрошує артінфлюєнсера (актор Зак Галіфіанакіс) на прев'ю виставки продіджи-мисткині Стелли (акторка Давайн Джой Рэндольф), долею випадку кадавр-арт Стелли віруситься в соцмережах і у боротьбу за твір вступають акули артбізнесу (Кетрін Зета-Джонс, Дженна Ортега, Чарлі XCX). Консультантом стрічки став галерист Роберт Дімін, співвласник Dimin Gallery NY (кажуть, саме він наполіг на перевтіленні Портман в платинову блондинку для ролі). Режисерка Кесі Єн знімала частину сцен прямо під час Art Basel Miami 2024 року, далі для фільму збудували повноцінну галерею, бо за сценарієм Поліна відкриває свою галерею в Маямі на гроші колишнього чоловіка. Чекаємо прем'єри на стрімінгах! також читайте: МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ. ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Цього тижня організатори Венеційської бієнале провели пресконференцію, на якій представили основний кураторський проєкт та оголосили повний список учасників. 61-ша Венеційська бієнале значно відрізнятиметься від багатьох попередніх. Зокрема, це буде перша в історії бієнале виставка, присвячена пам'яті куратора, який не встиг реалізувати свій проєкт. Торік у травні Койо Куо (1967–2025), теоретикиня мистецтва, одна з ключових постатей сучасної панафриканської артсцени, обрана кураторкою 61-ї Венеційської бієнале у листопаді 2024 року, пішла з життя, якраз готуючи свій проєкт. 27 ЛЮТОГО фото: Alessandro Fazari / Unsplash Куо встигла розробити концепцію, відібрати митців та твори, сформувати архітектуру експозиції. Завершити втілення проєкту покійної кураторки взялася її команда (Гейб Бекхерст-Фейху, Марі-Елен Перейра, Раша Салті, Сіддхартха Міттер і Роррі Цапаї). Виставка “У мінорних тональностях” відкриється 9 травня і триватиме до 22 листопада 2026 року. У центрі кураторської концепції — (мінорні) оповіді про негативні досвіди, тривожні теми, болючі почуття та драматичні події, про які не заведено говорити і які часто залишаються на периферії масових тенденцій. У своєму кураторському тексті Куо писала, що її виставка має на меті "озвучити тихі голоси", дослідити альтернативні форми пізнання, пам'яті та опору. також читайте: ПОМІТНА І НЕОЧЕВИДНА, УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ НА 60-Й ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ Койо Куо (1967–2025) фото: Emeka Okereke / Independent Curators 2026 року у кураторській виставці візьмуть участь 111 митців (це значно менше, ніж у попередні роки: 2024-го їх було 331, а 2022-го — 213). Також цьогоріч на Бієнале не вручатимуть головний приз виставки — “Золотого лева” за визначні досягнення у сфері мистецтва (Куо не встигла визначити лауреатів до своєї смерті, а організатори Бієнале вирішили, що номінувати митців на їхній власний розсуд буде не коректним). І це не єдина скорботна новина, пов’язана з 61-ю Венеційської бієнале. У лютому стало відомо про передчасну смерть німецької мисткині Генріке Науманн, яка, разом з іншими мисткинями, готувала проєкт для національного павільйону Німеччини. Представники бієнале повідомили, що Науманн встигла концептуально завершити свою частину проєкту, присвячену історичній пам’яті та відповідальності, і команда зможе її реалізувати. Генріке Науманн (1984-2026) фото: Henrik Schneider / henrikenaumann.com Науманн працювала з реді-мейдом і створювала інсталяції з меблів та предметів побуту, пов'язаних з історичним минулим Східної Німеччини. Наприклад, 2019 року вона відкрила виставку Ostalgie (“Остальгія”) у берлінській галереї KOW, присвячену феномену туги за культурою та побутом часів Німецької Демократичної Республіки (НДР). Роботи Науманн експонувалися в Центрі скульптури (Нью-Йорк), Будинку мистецтва (Мюнхен) та в межах documenta. 2021 року мисткиня вперше представила свою роботу в Києві, в межах Future Generation Art Prize від PinchukArtCentre. 2021 року вона виставлялася і в Росії — у Новій Третьяковці та на IV Уральській індустріальній бієнале сучасного мистецтва. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну художниця публічно підтримала Україну. також читайте: ДАХ — ВЕРНАКУЛЯР — ХАРДКОР: ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ПРОЄКТ НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ АРХІТЕКТУРИ інсталяція "У пастці" (Trapped), одна з частин проєкту національного павільйону Науру для 61-ї Венеційської бієнале фото: nauru-biennalevenezia.com Цьогоріч у Венеційській бієнале вперше візьме участь острівна держава Науру з проєктом присвяченим екологічній нестабільності сучасного світу. Куратор та десять запрошених митців представлять концерт так званого “архіпелагового мислення” — символічні акти екологічного насилля та ресурсного голоду. Поза павільйоном, у публічному просторі міста, буде представлена інсталяція “Крижаний моноліт” (The Ice Monolith, 2013), яка вже побувала на 55-й бієнале, — величезний льодовик, який тане, залишаючи по собі брудні калюжі. Останньою оголосила про свій павільйон інша дебютантка Бієнале — південноамериканська держава Еквадор. Проєкт створило об’єднанням митців та мисткинь з різних племен Амазонії, які працюють з темою антиколоніалізму. До них доєднався художник Оскар Сантільян, який у своїй практиці також досліджує антиколоніальні наративи, поєднуючи їх з темою впливу на суспільство новітніх технологій. Спільнота, ритуали, екологія, пам'ять та мова – основні теми еквадорського проєкту для бієнале. Після семирічної перерви на Венеційську бієнале повертається Пакистан. Країну представить художниця Фаіза Батт із проєктом “Punj•AB — A Sublime Terrain” (“ПенджАБ — піднесена територія”). Робота в павільйоні буде присвячена історичному регіону Пенджаб (поділеному між Індією та Пакистаном 1947 року), дихотомії між роздробленістю та самобутністю. Батт працює з малярством, текстилем, керамікою, переосмислюючи архаїчні східні образи у сучасному контексті. Нині роботи мисткині є частиною колекцій Королівського Британського музею та приватного Музею сучасного мистецтва Кіран Надар в Нью-Делі. роботи Фаізи Батт з серій "Втрачена пам'ять" (The Lost Memory) та "Тимчасовість" (Impermanence) фото: czechleaders.com Після довгої паузи на бієнале повертається й Індія. Поки офіційного павільйону Індії на бієнале не було, індійські митці не гаяли часу і брали участь в основних кураторських проєктах. Наприклад, 2024 року в межах кураторського проєкту Адріано Педроси "Stranieri Ovunque" ("Чужинці скрізь") було представлено 12 індійських художників. На бієнале 2026 року у національному павільйоні Індії покажуть роботи художників-початківців — представників корінних народів країни (в Індії проживає близько 700 офіційно визнаних етнічних груп). також читайте: МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ. ОСІННІЙ ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ Тим часом у Південно-Африканській Республіці (ПАР) активісти намагалися оскаржити у суді заборону міністра культури на участь у Венеційській бієнале (в межах їхнього національного павільйону) мисткині Габріель Голіаф. Перевірка правомірності діяльності міністра спорту, мистецтва та культури Гейтона Маккензі, після його рішення скасувати участь країни у цьогорічній Венеційській бієнале, тривала кілька місяців. Справа дійшла до верховного суду, який врешті-решт відхилив позов активістів і, відповідно, залишив заборону Маккензі в силі. На думку Маккензі, робота “Елегія” (Elegy) художниці Габріель Голіаф для національного павільйону ПАР, присвячена жертвам Гази, просуває “надто поляризуючі суспільство геополітичні наративи”. світлини перфоменсу “Елегія” (Elegy) художниці Габріель Голіаф, 60-та Венеційська бієнале, 2024 фото: La Biennale di Venezia З 2015 року Голіаф працює з темами феміциду, насилля банд у ПАР, геноциду племен гереро та нама на початку 1900-х на території сучасної Намібії. На бієнале вона планувала представити частину своєї триваючої роботи “Елегія”, присвяченої жінкам та дітям, які загинули під час війни в Газі. Петицію проти Гейтона Маккензі підписало близько 300 південноафриканських митців та працівників культури. Також скаргу подала представник нині опозиційної партії ПАР “Демократичний альянс” (Democratic Alliance) Леа Потгітер, звинувативши Маккензі у неправомірному політичному втручанні у роботу незалежного куратора. Маккензі спростував звинувачення, стверджуючи, що ПАР, як і раніше, має намір брати участь у бієнале, але про альтернативний мистецький проєкт станом на січень інформації не було. Тепер, вкінці лютого, ПАР офіційно заявила про відмову від участі у Бієнале. Відведений країні для їхнього національного павільйону простір цього року залишиться порожнім. Проте Габріель Голіаф таки має намір привезти “Елегію” до Венеції, хай і поза офіційною програмою бієнале. постер у вітрині зачинено павільйону Ізраїлю під час Венеційської бієнале 2024 року фото: [естéт] газета Під час минулої бієнале, павільйон Ізраїлю був закритий на знак протесту, цьогоріч країна має чіткий намір представляти свій проєкт. 2024 року художниця Рут Патір, яка була авторкою проєкту для павільйону, відмовилася відкривати його, доки бойовики ХАМАС не звільнять ізраїльських заручників, а Ізраїль не оголосить перемир'я. Тоді заклик Патір залишився без відповіді тих, до кого був адресований. Закритим павільйон стояв на тлі протестів пропалестинської групи Art Not Genocide Alliance (ANGA), яка вимагала взагалі заборонити участь Ізраїлю. Цього року стаціонарний павільйон Ізраїлю в Джардіні перебуває у процесі реконструкції, тому експозицію розмістять в Арсенале, по сусідству з павільйонами ОАЕ, Туреччини та Саудівської Аравії. Проєкт “Троянда небуття” (Rose of Nothingness) під кураторством Сорін Хеллер та Авіталь Бар Шай створив скульптор Белу Сіміон Файнару. Центральним елементом тут стане інсталяція, натхненна образом “чорного молока” з “Фуги смерті” поета Пауля Целана: 16 труб, з яких тектиме чорна вода. Цього разу Ізраїль зобов’язав переможця відбору на участь у 61-й Венеційській підписати спеціальний документ, у якому митець гарантує “не закривати павільйон і не демонтовувати з нього свій артпроєкт” попри будь-які протести. ANGA тим часом вже заявила, що їхня кампанія проти участі Ізраїлю в бієнале триватиме. інсталяція “Троянда небуття” (2015) скульптора Белу-Сіміона Фанару, яка буде представлена у національному павільйоні Ізраїлю цьогоріч (варіант інсталяції 2019 року) фото: Mark Niedermann / Belu-Simion Fainaru Минулого тижня також стало відомо, що українську присутність на Венеційській бієнале підсилять митці Роман Хімей та Ярема Малащук. Вони братимуть участь в груповій виставці “Canicula”, яку організовує Фундація In Between Art Film. “Canicula” відкриється 6 травня 2026, майже одночасно з вернісажем Бієнале. Під час минулої Бієнале у Венеції, відеоінсталяція Хімея та Малащука "Ви не маєте цього бачити" експонувалася в межах групового проєкту “З України: Сміливі мріяти”, представленого Пінчук Арт Центром та Фондом Віктора Пінчука. також читайте: ПОКРОВСЬКИЙ "ОЛЕНЬ" НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ — ЯКИМ ЦЬОГОРІЧ БУДЕ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАВІЛЬЙОН УКРАЇНИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Лондонська галерея Курто отримає £10 млн із сімейного фонду мільярдера Лена (Леоніда) Блаватніка. Кошти направлять на будівництво двох нових виставкових просторів для експонування сучасного мистецтва. Блаватнік перебуває під санкціями України з 2023 року. 09 ЛЮТОГО рендер нового виставкового простору Галереї Курто, який планують реалізувати за кошти фонду Блаватніка фото: Courtauld Галерея Курто повідомила про коштовний подарунок від Blavatnik Family Foundation, зазначивши, що це — вже друга така пожертва від сімейної фундації бізнесмена. 68-річний Леонард "Лен" Блаватнік (Леонід Валентинович Блаватнік) – британський та американський підприємець та промисловець, родом з Одеси. 1978 року, у 21-річному віці, він іммігрував з Радянського Союзу до США. Свій початковий капітал, нині один з найбагатших бізнесменів світу, заробив на приватизації російських держпідприємств після розпаду СРСР. Потім він був багаторічним бізнес-партнером топових російських олігархів Віктора Вексельберга, Михаіла Фрідмана, Петра Авена та Германа Хана. 2023 року Рада національної безпеки і оборони України ввела проти Блаватніка десятирічні санкції через його зв’язки з Росією. Цікаво, що міжнародних санкцій Блаватніку вдалося уникнути. Як свого часу писало Politico, бізнесмену в цьому допомагала консалтингова компанія Hill+Knowlton Strategies, серед завдань якої було правильно подавати інформацію про бізнесмена у міжнародні медіа, зокрема його ім'я не повинно було фігурувати у контексті зв'язків із Кремлем і його не можна було називати словом “олігарх”. також читайте: НІЧОГО ОСОБИСТОГО, ПРОСТО БІЗНЕС — ВИХІД З ГІБЕРНАЦІЇ ЗАКОРДОННИХ "РОСІЙСЬКИХ" МИСТЕЦЬКИХ ІНСТИТУЦІЙ Леонард Блаватнік фото: blavatnikfoundation.org Зараз переважна частина статків Блаватніка пов'язана з активами у США та Європі, останній великий бізнес-актив в Росії, акцій алюмінієвого комбінату “Русал”, він продав 2023 року. За оцінками Bloomberg, Блаватнік займає 58 місце серед найбагатших людей у світі зі статками у $38,1 млрд (за даними Forbes Real-Time, він володіє $29,9 млрд й посідає 71 місце). Блаватнік закінчив Колумбійський університет зі ступенем бакалавра мистецтв та бакалавра наук, Гарвардську школу бізнесу зі ступенем магістра ділового адміністрування. 2017 року отримав титул лицаря від королеви Єлизавети II за визначні заслуги у філантропії. Його родина оперує благодійним фондом Blavatnik Family Foundation. фрагменти експозиції в відреставрованих Blavatnik Fine Rooms лондонської галереї Курто фото: Lewis Ronald / Courtauld Нові виставкові простори на кошти Блаватніка планують збудувати до 2029 року. 2021 року галерея Курто відкрилася після тривалої реставрації, яка також частково проводилася коштом фонду цього бізнесмена. Тоді результатом аналогічної пожертви (£10 млн) стали шість залів Blavatnik Fine Rooms, де нині експонуються роботи Брейгеля Старшого, Лукаса Кранаха та Сандро Ботічеллі. Впродовж останніх років Курто активно поповнює свою збірку творами сучасних митців, з акцентом на роботи молодих художниць. 2021 року з нагоди відкриття галереї після реставрації сходову клітку будівлі прикрасила виконана на замовлення широкоформатна робота мисткині Сесілі Браун. також читайте: ПОКРОВСЬКИЙ "ОЛЕНЬ" НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ. ЯКИМ ЦЬОГОРІЧ БУДЕ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАВІЛЬЙОН УКРАЇНИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

АІ кидає виклик конвенційним дослідженням та ідентифікації творів мистецтва, у Christie's сподіваються на рекордного Ротко, а працівники Лувру купували собі нерухомість в Дубай за гроші, отримані від махінацій з квитками. Про ці та інші актуальні події у світі мистецтва — у щотижневому дайджесті [естéт] газети. 22 ЛЮТОГО фрагмент автопортрета Тараса Шевченка 1840 року з колекції Національного музею Тараса Шевченка, зараз робота експонується на виставці “ВІН: Тарас Шевченко. Художник” у Львові фото: [естéт] газета НОВІ РЕКОРДИ СТАРИХ МАЙСТРІВ ТА ІНШІ НОВИНИ З АУКЦІОНІВ На початку лютого у Нью-Йорку відбулася серія аукціонних торгів, присвячених мистецтву старих майстрів. Головним досягненням Christie's став рекордний продаж твору Мікеланджело. Невеликий (13,5 х 11,5 см) ескіз жіночої ноги, виконаний сангіною, надійшов на експертизу до Christie's торік. Як з'ясували фахівці, він виявився одним з ескізів до портрета Сивіли Лівійської із ватиканської Сікстинської капели. На торгах 5 лютого за ескіз розгорнулася справжня “битва ставок", яка тривала 45 хвилин. Підсумок — $27,2 млн, що майже на $3 млн більше за попередній рекорд, встановлений на паризьких торгах Christie's 2022 року. ескіз жіночої ноги, виконаний сангіною, який виявився одним з ескізів Мікеланджело до портрета Сивіли Лівійської із ватиканської Сікстинської капели фото: Christie's Ще одне досягнення Christie's на паризьких торгах — рекордні $5,7 млн ​​за автопортрет Артемізії Джентілескі в образі святої Катерини Олександрійської. Експерти аукціонного дому стверджують, що це один із п'яти відомих автопортретів художниці, три з яких нині зберігаються у музейних збірках. Спеціально для торгів, автопортрет ненадовго привезли до Парижа, перервавши щільний виставковий графік, розпланований на роки наперед. Новий власник роботи підтвердив, що всі дати та локації майбутніх виставок твору залишаються чинними. Тим часом Sotheby's майже вп'ятеро перевершив рекордну для рисунків Рембрандта суму. Новий рекорд тепер становить $17,9 млн. За цю суму з молотка пішов “Молодий лев, який відпочиває” із так званої Лейденської колекції Томаса Каплана. колекціонерка Агнес Ганд біля картини Марка Ротко "№15 (Два зелені поля та червона смуга)" фото: Christie's На свої нью-йоркські весняні торги Christie's готують три “зіркові лоти”, всі — з колекції Агнес Ганд, спадкоємиці одного з найуспішніших американських банкірів так званої “першої хвилі”, членкині опікунської ради нью-йоркського Музею сучасного мистецтва (MoMA) (а з 1991 до 2002 Ганд була президентом ради). Сумарний естімейт лотів — близько $150 млн. Аукціон анонсовано на травень. Ганд померла у вересні 2025 року у віці 87 років, залишивши визначну колекцію творів мистецтва ХХ століття. Топ-лотом збірки Ганд вважається абстракція Марка Ротко ”№15 (Два зелені поля та червона смуга)” з естімейтом $80 млн. Роботу, що ознаменувала перехід Ротко до його похмурої палітри, Ганд купила 1967 року безпосередньо у художника. Кажуть, що аукціоністи покладають на “№15” великі надії, сподіваючись, що робота встановить новий ціновий рекорд на Ротко (сьогодні він становить $86,8 млн). $40–60 млн очікують отримати за роботу Сая Твомблі, і $3-5 млн за "Принцесу Медічі” Джозефа Корнелла також з колекції Ганд. "Король і королева", Генрі Мур фото: Christie's На лондонському весняному аукціоні Christie's, що відбудеться вже у березні, на продаж буде виставлена скульптура "Король і королева" Генрі Мура. Мур створив її в 1950-ті роки і вилив 5 екземплярів. Серед лотів аукціону — перший з цих п’яти і єдиний, що був у приватній колекції (усі інші перебувають у музейних збірках). Нині аукціонний рекорд на бронзові скульптури Мура становить $24,7 млн. Також не можна не помітити те, що великі аукціонні доми потрохи відновлюють свої так звані "російські торги". Наприклад, вкінці минулого року Sotheby's провів аукціон "Фаберже, імперське та революційне мистецтво", який, по суті, й був тим самим, добре знаним до 2022, щорічним "big russian auction". Тепер Bonhams організував онлайн аукціон "Нонконформізм з Радянського Союзу" (Non-Conformist Art from the Soviet Union), де було представлено кілька десятків творів російських митців. Проте загадкою залишається наявність серед лотів “from the Soviet Union” рисунка лемківського мистця Никифора Дровняка, який пішов з молотка за €1,408. скрін з сайту Bonhams також читайте: МУРАШКО В КИЄВІ (ДО ВЕСНИ), ЗНИКЛИЙ РЕМБРАНДТ В КІНО, ІНСТАЛЯЦІЯ КАПУРА В КОСМОСІ — АРТ ДАЙДЖЕСТ ПОДІЙ ТИЖНЯ (1-8 ЛЮТОГО 2026) СУДИ ТА РЕСТИТУЦІЇ У Франції триває розгляд судового позову спадкоємців колекціонера Макса Браунталя до нью-йоркського Метрополітен Музею предметом якого стала картина Каміля Пісарро “Сніп сіна, ранок, Еранія”. 1941 року Браунталь, підприємець і власник мережі паризьких універмагів, продав цю картину добре знаному галеристу Полю Дюран-Рюелю за 100 000 франків. Нині спадкоємці Браунталя стверджують, що ціна була значно заниженою, а сама угода відбувалася під тиском (згодом, решта колекції родини Браунталь була конфіскована нацистами). Позивачі також посилаються на французький закон 2023 року, згідно з яким усі правочини щодо творів мистецтва, здійснені євреями під час нацистської окупації Франції, нині вважаються нечинними. До колекції Метрополітен Музею картина потрапила 2003 року, її інституції подарував колекціонер Дуглас Діллон, який 1959 року придбав полотно в галереї Knoedler. “Сніп сіна, ранок, Еранія” Каміля Пісарро фото: Metropolitan Museum ДОЛЯ ШЕДЕВРІВ: АІ ПРОТИ ВАН ЕЙКА І РЕПАТРІАЦІЯ АНТОНЕЛЛО ДА МЕССІНИ Компанія Art Recognition, знана своїми дослідженнями шедеврів світового малярства за допомогою AI-технологій, висловила сумніви щодо справжності двох картин Яна ван Ейка. Йдеться про дві композиції “Святий Франциск Ассізький отримує стигмати”, які зберігаються у Художньому музеї Філадельфії та Королівському музеї Турину. За результатами аналізу Art Recognition, обидві картини (туринську з ймовірністю 86%, філадельфійська — з ймовірністю 91%) малював не ван Ейк. Наразі музеї, у чиїх збірках перебувають роботи, заяву Art Recognition не коментують. Посперечатися зі штучним інтелектом наразі наважився Максиміліан Мартенс, експерт з творчості ван Ейка, науковий співробітник Ґентського університету. Він визнає, що мистецтвознавчі суперечки про справжність цих робіт ведуться давно, але при цьому відкидає головний аргумент Art Recognition, мовляв, на полотнах не вдалося виявити жодного “фірмового” мазка ван Ейка. “Навіть при вивченні цих картин на мікроскопічному рівні, мазки ледь помітні, це одна з особливостей техніки цього художника”, — каже Мартенс. При цьому він припускає, що, крім самого ван Ейка, над картинами паралельно з ним могли працювати його учні, а на висновок АІ-програми також можуть впливати численні реставрації полотен. “Святий Франциск Ассізький отримує стигмати” Яна ван Ейка фото: Philadelphia Museum of Art На початку лютого з аукціону Sotheby's, присвяченому мистецтву старих майстрів, зняли двосторонню роботу Антонелло да Мессіни. Композиція, створена художником в XV столітті, складається з двох зображень - “Се людина” та “Покаяння Святого Ієроніма”. Лот був виставлений з оцінкою в $10–15 млн. Аукціоністи підкреслювали, що це єдиний із 40 творів художника, що дійшли до наших днів, і досі перебуває в приватних руках. Як з’ясувалося минулого тижня, роботу по верхній планці естімейту викупило Міністерство культури Італії. “Се людина” та “Покаяння Святого Ієроніма” Антонелло да Мессіни фото: Sotheby's Ні аукціонний дім, ні італійська влада поки не розголошують інформацію про те, в якому музеї опиниться куплена робота. Подейкують, що зараз за можливість прийняти роботу до своєї колекції змагаються міланська Пінакотека Брера, венеційська Галерея Академії та Музей Каподімонте в Неаполі. Тим часом група італійських політиків та дієвців культури розгорнули кампанія за те, аби викуплена робота повернулася у сицилійське містечко Мессіна, звідки був родом сам митець. також читайте: УКРАЇНСЬКИЙ АВАНГАРДИСТ У ГРЕЦІЇ. МУЗЕЙ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА В САЛОНІКАХ АНОНСУВАВ ВИСТАВКУ ОЛЕКСИ ГРИЩЕНКА РИТЕЙЛ: КЛОД МОНЕ З LEGO, “КРОЛИКИ” КУНСА СТАЛИ ДОСТУПНІШІ В ЦІНІ Музей Метрополітен випустив лімітований мерч в колаборації з Lego. В сувенірній крамниці можна придбати набір із 3179 деталей і зібрати “Міст над ставком з лататтям” Клода Моне. Вартість набору $249.99. Це — продовження так званої “арт-серії” від Lego, до Моне компанія вже випускала набори з соняхами Ван Гога та “Велику хвилю Канаґави”. конструктор “Міст над ставком з лататтям” Клода Моне з серії Lego Art cкріни з сайту Lego.com Тим часом Джефф Кунс вирішив спробувати себе у модному ритейлі та зробив колаборацію з брендом Stella McCartney. 2001 року кар'єра Кунса вийшла на новий виток міжнародної слави завдяки скандальній серії “Зроблено на небесах”. У ній фігурували відверті сцени за участю самого художника та його (нині вже екс) дружини акторки Ілони Сталлер, більш відомої під псевдо Чиччоліна у фільмах категорії 18+. Саме цією серією надихнулися дизайнери бренду Stella McCartney і випустили лімітовану колекцію у колаборації з митцем. Крім одягу в серії є ще кілька одиниць аксесуарів, наприклад, платинова підвіска у формі добре знаного кунсівського “Кролика”, якого 2019 року продали на Christie's за $91 млн (це, до слова, стало рекордною сумою продажу для твору “живого” художника). скріни лук бука колекції Stella McCartney x Jeff Koons ЗНОВУ ПРО ЛУВР: ПОТОП І МАХІНАЦІЇ З КВИТКАМИ Зухвале пограбування і страйки співробітників — не єдині проблеми паризького Лувру. Минулого тижня французька поліція викрила мережу, яка організувала продаж фальшивих квитків до музею та махінації з обслуговуванням туристичних груп. Спостереження за злочинною організацією велося з 2024 року. Завдані музею збитки оцінюються в €10 млн. Шахраї продавали фальшиві квитки, значно завищуючи їхні офіційні ціни, а також пропускали частину екскурсійних груп (переважно китайських туристів) в обхід каси. Ця схема працювала протягом щонайменше десяти останніх років. Наразі затримано особу, яка, ймовірно є організатором цієї схеми, двох співробітників Лувру та кількох сертифікованих гідів. Під час арешту у них було вилучено близько €1 млн готівкою, а на арештованих рахунках було ще півмільйона Євро. Привласнені кошти обвинувачені інвестували в нерухомість у Франції та Дубаї. У п'ятницю, 13 лютого, у Луврі прорвало одну з труб, в результаті чого постраждало кілька залів музею (зокрема у крилі Денон). Зала з “Моною Лізою” не постраждала, одразу повідомив музей у пресрелізі, втім вода потрапила на роботи італійських майстрів XV–XVI століть. Протікання вдалося усунути надвечір, але риштування у залах наразі не розбирали про всяк випадок, вони залишаються закритими для відвідувачів. Торік у листопаді аналогічний інцидент стався у “єгипетських залах”, внаслідок чого постраждали сотні манускриптів. також читайте: ФОНД ПІДСАНКЦІЙНОГО БЛАВАТНІКА ПОДАРУВАВ £10 МЛН ГАЛЕРЕЇ КУРТО ВИСТАВКИ: ШЕВЧЕНКО І МАЛЕВИЧ У ЛЬВОВІ, КАРАВАДЖО У КИЄВІ У Національному заповіднику “Софія Київська” презентували проєкт “У світлі Караваджо. Порятунок. Дослідження. Реставрація”, присвячений драматичній історії полотна “Взяття Христа під варту” (“Поцілунок Іуди”), пов’язаного з ім’ям Мікеланджело Мерізі да Караваджо. Ця робота Караваджо на теренах України, ймовірно, з’явилася завдяки українському дипломату і колекціонеру Олександру Базилевському (1829–1899), який придбав її у Парижі. На початку XX століття картину передали до Одеси, а з 1924 року вона зберігалася в Галереї старовинного живопису (нині — Одеський музей західного і східного мистецтва). “Взяття Христа під варту” (“Поцілунок Іуди”) Мікеланджело Мерізі да Караваджо світлина: Міністерство Культури України 2008 року “Взяття Христа під варту” викрали з Одеського музею західного і східного мистецтва: зловмисники вирізали центральну частину полотна прямо з підрамника. Згодом твір виявили у Берліні та повернули в Україну. Тут його чекав довготривалий і складний комплекс реставраційних робіт у Національному науково-дослідному реставраційному центрі. “У світлі Караваджо…”, по суті, — виставка одного твору з додатковою оповіддю про драматичну історію його порятунку, дослідження та реставрації. “Взяття Христа під варту” (“Поцілунок Іуди”) Мікеланджело Мерізі да Караваджо під час реставрації у Національному науково-дослідному реставраційному центрі світлина: Міністерство Культури України У Львові цього тижня — вкрай насичений графік вернісажів з, без перебільшень, гучними іменами на афішах. Розпочала серію відкриттів Zenyk Art Gallery, представивши проєкт “ВІН: Тарас Шевченко. Художник”. До Львова привезли 58 малярських і графічних творів митця з колекції Національного музею Тараса Шевченка. В експозиції представлені автопортрети Тараса Григоровича, зокрема і його хрестоматійний малярський автопортрет 1840 року, акварелі, рисунки і офорти з серії “Живописна Україна”, так званий “Казахський цикл”, портрети сучасників, пейзажі, сюжетні композиції різних років і, звичайно, знаменита “Катерина”. "Катерина" Тараса Шевченка з колекції Національного музею Тараса Шевченка, зараз робота експонується на виставці “ВІН: Тарас Шевченко. Художник” у Львові фото: [естéт] газета Від суботи в Jam Factory Art Center можна буде подивитися четверту ітерацію кураторського проєкту Нікіти Кадана “Дивлячись у розриви IV” (попередні частини показували у Києві, Дніпрі та Токіо). “Розриви” у цьому проєкті — це прогалини (“ланки ланцюга, яких бракує”) в історії та сучасності українського мистецтва. Проєкт зібрав мисткинь і митців, про чиї мистецькі практики нині говорити складно, бо вони не вписуються у новий “гранд-наратив” історії українського мистецтва, каже куратор. Крім головної теми цього проєкту, теми війни, Jam Factory Art Center, вже звично, став майданчиком для дослідження досвідів людей, які відчувають свою інакшість у суспільстві, квір-спільнот, колонізованих/деколонізованих культур, мисткинь/митців-самоуків та інших упосліджених соціальних груп. фрагмент експозиції виставки “Дивлячись у розриви IV” в Jam Factory Art Center фото: [естéт] газета У “львівському” розділі чільною також стає тема самотності та взаємин, що формуються досвідом війни. Кураторська палітра експонентів — дуже широка (хронологічно, типажно і медійно): від робіт Марії Примаченко, художників “нової української хвилі”, “Паркомуни”, “Львівської школи графіки”, ультра-контемпорарі мисткинь і митців до творів Майї Ніколаєвої, 90-річної сусідки куратора. кураторський тур Нікіти Кадана виставкою “Дивлячись у розриви IV” в Jam Factory Art Center фото: Софія Соляр / Jam Factory Art Center також читайте: JAM FACTORY ART CENTER — ЯК ВИГЛЯДАЄ НОВИЙ ЦЕНТР СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА У ЛЬВОВІ Завершив серію гучних вернісажів минулого тижня Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Сюди (після попередніх гастролей у Кельні, Брюсселі, Відні, Лондоні, Братиславі та Варшаві) з польської Лодзі приїхала виставка “В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х”. “Львівська” зупинка проєкту представила відвідувачам понад п'ятдесят знакових робіт нашого мистецтва першої половини ХХ століття з українських музейних збірок (зокрема у списку експонентів — Малевич, Екстер, Бурлюк, Новаківський, Труш, Кульчицька та багато інших добре знаних імен). гості вернісажу виставки “В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х” розглядають "Портрет Оксани Павленко" Василя Седляра фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Організатори проєкту також готують паралельну публічну програму, наприклад, зараз вже оголошено про лекцію Віти Сусак, мистецтвознавиці та авторки монографій "Українські мистці Парижа. 1900-1939", "Олекса Грищенко. Динамоколір", яку не часто почуєш і побачиш в Україні, далі за анонсами можна слідкувати на сторінках Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького у соцмережах. також читайте: ЛЬВІВ В ЕПІЦЕНТРІ БУРІ — ПРОЄКТ ПРО МОДЕРНІЗМ В УКРАЇНІ 1900-1930 РОКІВ, ЯКИЙ З 2022 ГАСТРОЛЮЄ ЄВРОПОЮ, ПОКАЖУТЬ НА БАТЬКІВЩИНІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Я дивилася виставку «Памʼяті тої, що памʼятає» майже не заглядаючи у кураторський текст. Крім коментаря на стіні біля входу у першу залу, всі записи, що мали б традиційно мешкати прямо в експозиційному просторі, існують осторонь у 19-сторінковому буклеті у форматі А5. Я тримала його у руках протягом всього перегляду, але цей текст був для мене радше стороннім обʼєктом. Відтак «Памʼяті тої, що памʼятає» під кураторством Лізавети Герман і Марії Ланько – це виставка, яку мені спершу вдалося передусім дивитися, а не читати. 25 ВЕРЕСНЯ, 12:00 фрагмент експозиції виставки «Пам’яті тої, що пам’ятає» фото: [естéт] газета Сторонність кураторського тексту і відсутність етикетажу робіт, а відтак імен, назв, матеріалів і правовласництва в експозиції, – лишає мені виставковий простір майже текстуально невинним. У тексті нижче я, однак не відмовляю кураторському коментарю. Текст – окремий обʼєкт, з яким можна сперечатися або ігнорувати, включатися у нього, переповідати або шукати можливість сепарації, намагаючись побачити/сказати те, що не бачить/не каже він сам. Не визнати свою залежність від нього я не можу. Але і позбутися бажання бути чимось іншим, ніж він, а тому відсувати почасти убік – теж ні. Як наміцно вшите усередину посилання, історія Аліни Ламах – джерело виставки, хоч її роботи не в центрі експозиції. Структурний центр «Памʼяті тої, що памʼятає» – порожній, але зашарований численними мистецькими, кураторськими й архітектурними висловлюваннями. Звʼязані із роботами Ламах, вони демонструють те, що самі її гобелени, ескізи і рисунки ніби не в змозі: вказати на себе як на політичне і субʼєктне. Більшість свого життя Аліна Ламах присвятила упорядкуванню «Книги схем» свого чоловіка, Валерія Ламаха, паралельно працюючи над гобеленами і жакардами на Дарницькому шовковому комбінаті у Києві. Виставка виробляє і водночас засвідчує її мистецькі ідентичності: рисувальниця, художниця, авторка гобеленів. Контрвагою таким фіксованим сутностям стає фокус на практиці і процесуальності. Тож і наріжним словом кураторського словника є «памʼятання» на противагу «памʼяті»: довга й кропітка упорядницька турбота Ламах про чоловікову спадщину стає оптикою для погляду на її власні роботи, виводячи з тіні її мистецьку практику. Анна Даучікова. Портрет жінки в інституції — Аліна Ламах із текстильною промисловістю, 2017 фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center До затінення, напруги світла і темряви – експозиція звертається у другій залі (підвальний поверх), де ніби непробивне світло після яскравого зачину поступово поглинається нашаруваннями скла (Станіслав Туріна, «Де зникає світло? Робоча назва»); де за яскраво освітленими чорно-білими гобеленами за ескізом Ламах – у тіні копій та світла існують кольорові гобелени самої Ламах (Тереза Барабаш, «Антитеза»); де у фільмі «Її право» Саодат Ісмаїлової – екранне мистецтво, акт висвітлення і радянська емансипаційна політика щодо жінок Узбекистану викриваються як спосіб заволодіти тими, яких звільняють. У світла відтак зʼявляється рельєф і виразна маніпулятивність. Зазвичай позбавлене відчутної ваги, воно важчає, стає матеріальним, узалежнює від себе речі, на які проливається або не потрапляє. Світло як недотримання обіцянки прозорості; світло як те, що лишає в тіні; висвітлення як пропаганда. Станіслав Туріна. Де зникає світло, 2011–2024 фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center Тереза Барабаш. Антитеза, 2024, світлова інсталяція фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center Саодат Ісмаїлова. Її право, 2020, кіноархівний колаж фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center За мапою, у першій залі верхнього поверху глядач/-ка має спершу потрапити у квартиру подружжя Ламахів. Архітектурна інсталяція приблизно копіює їхнє реальне житло («Квартира Аліни, Валерія та Людмили Ламахів», Ксенія Білик). У ній – кілька кімнат із порожнечами і поруйнованими стінами; вікно, з якого впізнається вид на київське правобережжя з русанівського острова («Перспектива», Ксенія Білик), гобелени «Дама з єдинорогом» і «Малюнки на камінні» самої Ламах, сторінки й обкладинка з «Книги схем» її чоловіка. Усередині інсталяції разом із роботами подружжя – візуальні обʼєкти Анастасії Стефанюк («Аліна і я»), Анни Даучікової (відеопортрет Ламах «Портрет жінки в інституції – Аліна Ламах із текстильною промисловістю») і Михайла Барабаша («Digital Memory Carpet»). Простір відтворює роботу памʼяті: місцями змінена чи пошкоджена, вона діє за принципом вигадки, забування, постійного оновлення і втрачання. Ксенія Білик. Перспектива, 2024, цифрове відео, проєкція фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center Ксенія Білик. Квартира Аліни, Валерія та Людмили Ламахів, 2024, інсталяція фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center Михайло Барабаш. Digital Memory Carpet, 2024 фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center В іншій частині зали розташовані блискучі, масивні керамічні голови (шамот, глазур) – лиця корінних народів Сибіру з острова Колґуєв, створені Адою Рибачук і Володимиром Мельніченком. Тут же висять чотири високі гобелени із публічними трагедіями України (Бабин Яр, Чорнобиль, справа Василя Стуса). На центральній стіні – ручна вишивка «Метелики» Станіслава Туріни. Комахи присвячуються памʼяті Яна Гіпана Метелика Лящинського, незнайомця, з яким Туріна формує памʼятальний звʼязок через вишивання. Пізніше з кураторського тексту дізнаюся, що наскрізна архітектурна форма всієї виставки – храм. Так само згідно з текстом гобелени височіють на вівтарі. Гобелени АРВМ: «Вітер з моря», «Атомний вибух на Новій Землі», «Крик птаха», «Північне сяйво», «Простір тундри». Скульптури АРВМ: «Коли руйнується світ. Бабин Яр», «Дзвони Чорнобиля», «Меморіал ім. Стуса», «Розстріляний звук. Бабин Яр». Станіслав Туріна. Метелики, 2020–2022 (фото 1); АРВМ (Ада Рибачук та Володимир Мельніченко) Вітер з моря, 1982–1990-ті рр (фото 2); АРВМ Коли руйнується світ. Бабин Яр, 2001 (фото 3); АРВМ Крик птаха, 1982 (фото 4); АРВМ Простір тундри, 1985 (фото 5) фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center Скульптури АРВМ повернуті убік квартири Ламахів. Поміж гобеленів у центрі – метелики Туріни, які, якщо триматися ідеї храму, нехай безрелігійного, займають чи не найважче символічне місце. Простір стає більшим завдяки руху – речі стають частинами одна одної, нашаровуються, створюють між собою новий обʼєкт, який можна відчути тільки ковзаючи і не фіксуючи погляд. У роботі памʼяті/-ей немає остаточного напрямку. Памʼять – у множині, а не в однині, у багатоперспективності, а не статичності. Щоб не розчинитись у спогадах і їхній нетривкості, памʼятання належить речам, згідно з якими ми діємо, до яких тяжіємо, через які відчуваємо себе матеріалізованими і повнішими. Без обʼєктів памʼять занадто безтілесна і невагома. Їй недостатньо наших власних тіл. Божена Чагарова. Із серій «Пінчук», 2010-2015 фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center Третя зала, названа «Художня майстерня – безпечний простір», містить вишивки із політико-культурною сатирою Божени Чагарової із серій «Пінчук» і «Мрія», обіч них – кіноробота Джета Братеску «Майстерня» і проєкція Марка Чегодаєва «Невизначена територія». З іншого боку зали розташовані акварельні роботи Аліни Ламах, привезені з її подорожей Карелією та Киргизстаном («Серія флористичних замальовок»). У наступній залі – роботи Ламах, Кахідзе і Даучікової, які працюють із цілим і розшарованим, перезбиранням і витворюванням нового субʼєкта. У випадку з Ламах – це її «Серія ескізів до портрету Катерини Білокур», де вона досліджує образ художниці, виконує його у різних ракурсах і шукає найвдалішу форму; у роботі «Три покоління жінок» Алевтина Кахідзе документує сімейні травми і шукає вихід на нову ідентичність через роботу із минулим; пошук альтернативи власному тілу і використання скла як посередника між тілесністю і гендерною ідентичністю у відеороботі Анни Даучікової «Про аломорфність». Аліна Ламах. Серія ескізів до портрету Катерини Білокур, 1981 фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center Алевтина Кахідзе. Три покоління жінок, 1996-2024 фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center Далі в наступній залі – лише текстиль, щодо якого кураторський текст пропонує зруйнувати ієрархію високого/низького і декоративно-ужиткового/політичного. Серед представлених творів: роботи Аліни Ламах, Володимира Кузнєцова, Бібліотеки наочних явищ (Ольга Гайдаш, Євген Шимальський), Люсі Іванової, Малґожити Мірґа-Тас. Аліна Ламах – не тільки художниця, а й метафора для експозиції, в якій усі й усе переплітається, зшивається насилу або непомітно, тнеться, провисає всередині, натягується на початку і наприкінці. Зрештою, художниця і її «перевідкрита» мистецька практика – символічний ресурс у розмові про культивування памʼяті як неостаточного і динамічного процесу, про історичну несправедливість, пригнічення і маргіналізованість. Малгожата Мірґа - Тас. Розплющте очі, 2020 фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center Це також виставка про потребу загоєння і виривання себе зі стану спустошеності. Нестача повноти у «Памʼяті тої, що памʼятає» – втілюється у піднесенні. У кураторському тексті експозиція набуває позірної прозорості і деінде навіть дидактичності. Надрукований окремо, текст майже самоусувається, не втручається матеріально у візуальне поле виставки, але його неінвазивність розсіюється після читання. Із піднесеністю і наставництвом кураторського голосу можна або погодитись, або відмовити йому. Наприкінці виставка завершує себе як акт вшанування – у маленькій, майже клаустрофобічно затемненій залі підсвітлені роботи «Букет квітів» Білокур і «Трави» Ламах. Їх тематично перебиває «Дитяча кімната» Люсі Іванової, в якій художниця свідчить про власний досвід пологів і піклування про дитину. Поряд із ними «Маріуполь, мальви» Павла Макова – де на руїнах міста зростають квіти. Тож зрештою я опиняюся чи не у біблійній кінцівці: храмова композиція набуває своєї логічної кульмінації через поховання, покладання і піднесення квітів сьогоднішній війні, їх проростання крізь зітліле й окуповане місто. «Перевідкриття» Ламах, про яке йдеться у кураторському тексті, – кінець кінцем нагадування, що закликає, вчить, пророкує і заповідає памʼятати про кінець світу і все те, що може бути після нього. Виставка ж діє за принципом епічного писання, позбавленого однак центру й обрамленого квітами. Катерина Білокур. Букет квітів, 1942 фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center Павло Маков. Маріуполь, мальви (кольорова вкладка з Абракадабри), 2023 фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center І ще один елемент зали: відеодокументація перформансу «Прощальна пісня» Ґульнари Касмалієвої і Муратбека Джумалієва. У ній – ще один жест, цілком феміністський й антиколоніальний, що повʼязує квіти і фігуру жінки через обрізання довгого волосся. Позбавитися ваги? Розперізатися, скинути пояс, розсипати жмут квітів? Втратити символічну вагу? Набути нової? Тож крім культивування, вшанування і вправ у втрачанні – «Памʼяті тої, що памʼятає» пропонує втрату як набуття і спротив. Попри відчуття відсутності власної ваги. Ґульнара Касмалієва та Муратбек Джумалієв. Прощальна пісня, 2002 Відеодокументація перформансу фото: Роман Шишак, надано Jam Factory Art Center Памʼять невагома – її можна торкнутися насамперед через речі, мову, фізичні симптоми забуття і надлишкового памʼятання у стані посттравматичного розладу. Спокуса зосередитися лише на обʼєктах завжди велика, і, певною мірою, заспокійлива. За речі – і навіть за мову – можна триматися, але виставка «Памʼяті тої, що памʼятає» стала для мене місцем, де разом із пропозицією обʼєктів рівноцінною пропозицією простору могла б бути спустошеність, ритм позбавленості, втрата ніколи не набутого й обтяжливої спадщини. У порожньому центрі – невагомість, з якої доводиться вчитися говорити. Партнерський матеріал. Створення цього тексту стало можливими завдяки підтримці Jam Factory Art Center. також читайте: «П’ЯТЬ ПОВЕРХІВ, П’ЯТЬ КІЛ, П’ЯТЬ ПОГЛЯДІВ НА ТВОРЧІСТЬ». ПРО ПЕРШУ МУЗЕЙНУ РЕТРОСПЕКТИВУ ТІБЕРІЯ СІЛЬВАШІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Що пропонують шанувальникам мистецтва музеї та галереї у травні? “Першообрази” у Львові та “Першоелементи” у Полтаві, велика виставка малого текстилю, давній та новий український наїв, інтерпретації “делонівського” симультанізму — підготували свіжу добірку виставкових проєктів, які зараз можна відвідати у різних містах України. 2 травня, 12:00 фрагмент виставки "Королівське полювання" у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків фото: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків У Львові — останній тиждень експонування мандрівного проєкту про модернізм в Україні 1900-1930 років “В епіцентрі бурі…” (встигніть подивитися до 10 травня) та фінісаж напрочуд ніжної виставки акварелей Григорія Дядченка (до 3 травня) у Національному музеї Андрея Шептицького. У луцькому Музеї сучасного мистецтва Корсаків, ледь вщухли емоції після відкриття їхнього “Київського острова”, вже презентували новий проєкт “Королівське полювання” in memoriam художника Костя Борисюка. У Києві потрібно встигнути на “Проєкт 365” Гамлета Зіньківського (до 17 травня) у Музеї Ханенків і там одразу подивитися "Диспаратес" Франсіско Гої та харківської дитячої артстудії Aza Nizi Maza. Про інші вернісажі та фінісажі травня детальніше у нашому дайджесті. АБРАКАДАБРА Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького 24 квітня - 7 червня Перша повна презентація циклу робіт, над яким Павло Маков працював у 2014-2025 роках, “Абракадабра” розкриває магістральні теми всієї практики мистця, якими є місто і місце. Кульмінацією львівської виставки стала нова робота, створена безпосередньо у просторі музею: бінарним кодом Маков відтворив цитату з роману Кальвіно про щоденне пекло на землі. Кураторки проєкту Марія Ланько та Лісавета Герман зазначають, мовляв, цей проєкт — про невимовне, про те, чому годі дати визначення, схопити, однак можна здійснити спробу принаймні наблизитися художньою метафорою. 1 - "Роза" (з циклу Les saisons russes 2022); 2 - сторінка 1 з "Абракадабри" (2019); 3 - "Дім біля дороги, або автопортрет" (2025-2025) ці роботи Павла Макова зараз експонуються на виставці "Абракадабра" в Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові фото: Павло Маков НОВА ЦІЛІСНІСТЬ Павільйон No 13 ВДНГ, Київ до 31 травня Спираючись на інструменти документального театру та скульптури, Нікіта Кадан у своєму новому проєкті переосмислює протези в образи "свідків". Конструкції, зібрані з рукотворних кінцівок, виконують на сцені повільні, повторювані жести, що має відсилати глядача до давніх автоматонів, механічних ляльок, що працюють за заздалегідь визначеною програмою, імітуючи рухи живих істот. "Протези дозволяють функціонально замінити кінцівку, надаючи голос відсутності, а також збираючи тіло наново. “Нова цілісність” ставить під сумнів розуміння цілісності як такої, водночас спростовуючи будь-яке спрощення образу людини до репрезентації її травми" — зазначає митець. фрагмент експозиції виставки "Нова цілісність" у 13 павільйоні ВДНГ; фото: Voloshyn Gallery КОРОЛІВСЬКЕ ПОЛЮВАННЯ Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (Луцьк) до 25 травня Луцький музей презентує проєкт Костя Борисюка, присвячений найрадикальнішій формі насильства — "королівському" полюванню; насильство людини над людиною, держави над державою, над самою сутністю — закономірність, а не випадковість. З розвитком людства, зазначає куратор, насильство стає лише витонченішим і жорстокішим, гібридизується. Масштабні, в інтенсивних барвах, полотна Борисюка порушують теми тиску та спротиву, меж, які водночас обмежують і відкривають нові можливості для внутрішнього звільнення. У зв’язку з відходом у вічність автора його виставковий проєкт "Королівське полювання" спільно завершували Євгенія Козира, дружина митця, куратор проєкту Андрій Русанович та команда музею. фрагменти експозиції виставки "Королівське полювання" фото: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків КИЇВСЬКИЙ ОСТРІВ Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (Луцьк) до 12 липня "Сквот на Олегівській" — об’єднання художників, що виникло на початку 1990-х років і стало важливою частиною так званої "нової української хвилі". Саме цьому "артколективу" й присвятили виставку "Київський острів". Виставка — про середовище, яке стало територією свободи; про художників, які зуміли зберегти живопис як простір сили, гри, парадоксу й внутрішньої незалежності; про мистецтво, що пережило час, мовчання і повернулося з новою енергією. У виставковому проєкті представлені роботи Анатолія Варварова, Володимира Єршихіна, Ігора Коновалова, Сергія Корнієвського, Руслана Кутняка, Еда Потапенкова, Володимира Падуна, Людмили Роздобудько-Падун, Костянтина Мілітинського, Володимира Заїченка, В’ячеслава Машницького. фрагмент експозиції виставки "Київський острів" у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаківфото: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків також читайте: ПІНЧУК АРТ ЦЕНТР ВЕЗЕ “ТИХУ РАДІСТЬ” ДО ВЕНЕЦІЇ ПЕРШООБРАЗИ Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького до 14 серпня Приурочений до 80-річчя майстра українського нефігуративу, співзасновника “Живописного заповідника” Анатолія Криволапа, виставковий проєкт пропонує поглянути на первинний образ, яким послуговується художник, на те, що передує формі, але визначає її внутрішню сутність. Експозиція об’єднує його малярські роботи нефігуративного напряму різних періодів із іконописною практикою художника — образами, створеними у процесі розпису храму в селі Липівка Київської області. Насичений колір, лаконічність форм та особлива робота зі світлом стали тим містком, що поєднав впізнавану малярську практику митця із сакральним живописом. В окремій залі музею представлено мультимедійний проєкт "ХРАМ", присвячений наслідкам обстрілу церкви Покрова Пресвятої Богородиці у селі Липівка під час окупації Київської області 2022 року. відвідувач виставки "Першообрази"роздивляється одну з робіт Анатолія Криволапа фото: Львівська обласна військова (державна) адміністрація ПИТАННЯ СТАБІЛЬНОСТІ Zenyk Art Gallery (Львів) до 17 травня Персональна виставка художника, есеїста, куратора алжирського походження Олекси Манна зібрала близько 250 малярських та графічних робіт. "В полотнах мистця традиційні жанри зазнають трансформації та фрагментації, а напружені композиції й колір підсилюють відчуття нестійкості", — йдеться в анонсі проєкту. Тут Олекса Манн досліджує ілюзію стабільності, пропонуючи глядачеві занурення у простір дестабілізації та переосмислення звичних координат. "Краєвид 52" (2026), Олекса Манн, зараз експонується на виставці "Питання стабільності" в ZAG фото: Олекса Манн ПЕРШОЕЛЕМЕНТИ імпровізований артпростір, Полтава до 15 травня Експозиція зібрала тактильні та кінетичні роботи, доповнені ароматами і звуками, які створила ініціативна група Instytut Avtomatyky (Максим Мазур, Андрій Підлісний та Ніка Шумейко). Проєкт також можна тлумачити як своєрідне повернення додому, позаяк принаймні для Максима Мазура та Ніки Шумейко виставка стала можливістю вперше представити творчий доробок у рідному регіоні. "ТИМЧАСОВО: цим простором керує мистецтво" каже великий банер на вході до імпровізованого артпростору, де заекспоновані "Першоелементи". Проєкт реалізований командою “Хвилюємо” та за підтримки Дмитра Собакаря. фрагменти експозиції виставки "Першоелементи" фото: Максим Мазур ТЕКСТИЛЬ МАЛИХ ФОРМ Артцентр Дзиґа до 24 травня Виставка об’єднує близько 100 художників та художниць з різних регіонів України. Експозиція досліджує текстиль як особливу форму взаємодії зі світом. Тут він постає не лише як матеріал чи медіум, а як "друга шкіра" — середовище, через яке досвіди переживаються тілесно, через дотик, поза домінуванням виключно візуального сприйняття. триптих "Ой, недалечко червоне яєчко" Ольги Завальнюк, зараз на виставці "Текстиль малих форм" світлина: Дзиґа також читайте: ЛИСТИ, ЛЕГЕНДИ Й АВАНГАРД. 7 КНИЖКОВИХ НОВИНОК ПРО УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ОДА СОНІ Музей сучасного мистецтва Одеси до 31 серпня Проєкт, присвячений 140-річчю від дня народження Соні Делоне (уродженки Одеси), демонструє впливи, перегуки та тяглість творчих практик художниці. Виставка презентує сучасні інтерпретації мистецьких пошуків і напрацювань Делоне в доробку одеських художників. Експозиція розгортається у форматі тематичних зон, що репрезентують різні виміри впливу, — від роботи з керамікою до моди та графічних систем. фрагмент експозиції виставки "Ода Соні" у Музеї сучасного мистецтва Одеси фото: Музей сучасного мистецтва Одеси КУЛЬТУРНИЙ ЛІС Dymchuk Gallery (Київ) до 24 травня Персональна виставка київської художниці Інги Леві охоплює малярські роботи з різних серій останніх шести років, в яких ліс постає як середовище зміненої чутливості. Своєю назвою “культурний ліс” вказує на штучно створені лісові насадження, висаджені людиною з різною метою використання: задля тактики, адаптації чи виживання. Авторка поступово переходить від урбаністичного пейзажу до так званої “третьої природи” (нового типу середовища, в якому нерозривно переплітаються природа, культура і технології). Інга Леві на фоні своєї роботи під час відкриття виставки "Культурний ліс" у Dymchuk Gallery фото: Dymchuk Gallery Я ТАК БАЧУ Національний музей декоративного мистецтва України, Київ до 5 липня У центрі уваги виставки — український наїв у його повноті: від народного мистецтва XIX століття до сучасних форм і проявів. У проєкті представлено понад 50 митців і близько 200 робіт: живопис, вишивка, скульптура та графіка, від знаних авторів (Примаченко, Білокур, Дровняк, Параджанов, Собачко-Шостак) до сучасних художників, які сьогодні працюють із темою наїву. Особлива частина виставки — дерев’яна пластика Зінаїди Фоменко, нещодавно вивезена з Краматорська. фрагменти експозиції виставки "Я так бачу" фото: Національний музей декоративного мистецтва України ДИВЛЯЧИСЬ У РОЗРИВИ Jam Factory Art Center (Львів) до 17 травня Jam Factory Art Center презентує четверту ітерацію кураторського проєкту Нікіти Кадана “Дивлячись у розриви IV” (попередні частини показували у Києві, Дніпрі та Токіо). “Розриви” у цьому проєкті — це прогалини (“ланки ланцюга, яких бракує”) в історії та сучасності українського мистецтва. Проєкт зібрав мисткинь і митців, про чиї мистецькі практики нині говорити складно, бо вони не вписуються у новий “гранд-наратив” історії українського мистецтва, каже куратор. Крім головної теми цього проєкту, теми війни, Jam Factory Art Center, вже звично, став майданчиком для дослідження досвідів людей, які відчувають свою інакшість у суспільстві, квір-спільнот, колонізованих/деколонізованих культур, мисткинь/митців-самоуків та інших упосліджених соціальних груп. фрагмент експозиції виставки “Дивлячись у розриви IV” в Jam Factory Art Center фото: [естéт] газета У “львівському” розділі чільною також стає тема самотності та взаємин, що формуються досвідом війни. Кураторська палітра експонентів — дуже широка (хронологічно, типажно і медійно): від робіт Марії Примаченко, художників “нової української хвилі”, “Паркомуни”, “Львівської школи графіки” до творів Майї Ніколаєвої, 90-річної сусідки куратора. Жанна Кадирова "Ресурс", експонується на виставці "Дивлячись у розриви" Фото: Jam Factory Art Center Художниці та художники, чиї роботи представлені у межах проєкту: Олег Голосій, Мирослав Ягода, Андрій Сагайдаковський, Федір Тетянич, Юрій Іздрик, Жанна Кадирова, Міхаїл Французов, Станіслав Туріна, Богдана Косміна, покійні Маргарита Половінко та Давід Чічкан, Ярослав Футимський, Павло Маков та багато інших. також читайте: "НЕ ПРОСТО ДИВИТИСЯ, А БАЧИТИ". ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО SLOW ART DAY Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Мистецька спільнота “Нагірна 22”, одне з найбільших творчих об'єднань України, що налічує понад 200 митців, отримала наказ від Державної міграційної служби звільнити приміщення “Київського інституту автоматики”, де зараз функціонують їхні майстерні. 15 ТРАВНЯ, 12:00 28.05.2026 (15:00) доповнено інформацією про результати зустрічей представників спільноти "Нагірна 22" з представниками ДП "Документ" та заявою спільноти про примусове припинення діяльності їхнього мистецького простору в приміщення “Київського інституту автоматики”. фото: Nahirna 22 / Facebook Будівля на вулиці Нагірній, 22 належить Державній науково-виробничій корпорації “Київський інститут автоматики”, яка, своєю чергою, є частиною структури Державної міграційної служби України. Спільнота "Нагірна 22" повідомила, що за наказом ДМС їх зобов'язують звільнити приміщення до 31 травня. Звільнені площі відомство, ймовірно, збирається передати під потреби підрозділів ДМС та державного підприємства “Документ”. Спільнота “Нагірна 22” заявляє про готовність до конструктивної співпраці з власниками будівлі, зокрема хочуть офіційно оформити оренду через Фонд держмайна, аби зберегти мистецький осередок. Зараз в будівлі “Київського інституту автоматики” на комерційній основі працюють понад 40 митців. Від початку повномасштабного вторгнення будівля на Нагірній, 22 пережила вже два прильоти ворожих дронів. На відновлення вікон та усунення інших руйнувань будівлі учасники спільноти, разом з міжнародними партнерами та волонтерами, зібрали 800 тис грн, зокрема організувавши виставки у Берліні (Hotel Continental Art space in exile) та Варшаві (Український дім). Наразі, завдяки розголосу, ситуація почала рухатися, зазначили у “Нагірній 22”. На 14 травня була анонсована зустріч представників мистецької спільноти з представниками ДП “Документ”, там мали обговорити подальшу долю майстерень та можливі шляхи врегулювання ситуації. зустріч представників спільноти "Нагірна 22" з представниками ДП "Документ" 22 травня фото: Nahirna 22 / Facebook ОНОВЛЕННЯ 28.05 15:00 Після двох зустрічей з ДП “Документ”, які відбулися 14 та 22 травня, спільнота “Нагірна 22” повідомила про примусове припинення діяльності їхнього мистецького простору в приміщення “Київського інституту автоматики”, де функціонують майстерні митців. За словами спільноти, з 1 червня новий балансоутримувач закриє доступ до будівлі та припинить електропостачання, усі старі договори (оренди - ред.) буде визнано недійсними. Представники балансоутримувача, своєю чергою, повідомили, що забрати майно з майстерень орендарі зможуть після погашення боргу за спожиту ними електроенергію, потрібно буде також отримати “довідку з охорони”, а вивіз речей з майстерень буде здійснюватися виключно в присутності представників охорони будівлі. У повідомленні “Нагірної 22” йдеться зокрема й про те, що наразі ДП “Документ” відмовляється компенсувати суму у розмірі близько 800 000 грн, яку спільнота зібрала через донати на ремонт простору після прильотів по будівлі ворожих дронів. Представник ДП “Документ” на зустрічі 22 травня зазначив, що охочі учасники спільноти можуть взяти участь у конкурсі Фонду держмайна на украплення нових договорів оренди цих приміщень, але максимальний термін таких договорів — 1 рік. Нову вартість оренди мають озвучити з 1 по 7 червня, оформлення документів триватиме близько 1,5 місяця. Оскільки процедура — конкурсна, успіх заявникам з “Нагірної 22” не гарантований. Спільнота вважає такі дії несправедливими та називає ситуацію, що склалася з їхніми майстернями у приміщенні “Київського інституту автоматики” — “рейдерством”. На обох зустрічах з ДП “Документ” представники “Нагірної 22” заявляли, що офіційних листів про виселення не отримували, а розклеєні на дверях будівлі повідомлення не можуть бути підставою для анонсованих орендодавцем дій. також читайте: У ЛЬВОВІ ШУКАЮТЬ (НОВОГО) КЕРІВНИКА МУНІЦИПАЛЬНОГО МИСТЕЦЬКОГО ЦЕНТРУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Спеціально до травневих торгів у Нью-Йорку аукціонний дім Christie’s випустив двохвилинне відео, головними героями якого стали голлівудська акторка Ніколь Кідман та скульптура Константіна Бранкузі “Данаїда”. 18 ТРАВНЯ, 15:00 стоп-кадр з проморолика Christie's з Ніколь Кідман в головній ролі світлина: Christie’s Проморолик з'явився на офіційних сторінках аукціонного дому в соціальних мережах. Концепція відео, ймовірно, навіяна архівними кадрами фотографа й сюрреаліста Ман Рея, на яких модель Лі Міллер споглядає скульптуру Бранкузі “Мадам Ікс”. За сюжетом камбеку, Кідман заходить до головного офісу Christie’s у Рокфеллер-центрі, завершує телефонний дзвінок фразою: «Скажи їм, що це може зачекати. Я не буду квапитися» і, зазирнувши “в очі” “Данаїді”, починає гіпнотичний танець навколо неї під культовий трек Девіда Боуї Golden Years (1975). Бронзова “Данаїда” (Danaïde, 1913) Бранкузі є топлотом вечірнього аукціону, який відбудеться вже сьогодні, 18 травня. Скульптура походить з колекції медіамагната Самюеля Ньюхауса. Естімейт “Данаїди” Бранкузі становить $100 мільйонів. Це свідчить про те, що організатори торгів націлені на новий рекорд, адже наразі найвищий цінник на роботи митця становить $71,2 мільйона. Загалом зі збірки Ньюхауса на нью-йоркські торги Christie’s виставлено 16 лотів. Окрім Бранкузі, колекціонери змагатимуться за роботи Пабло Пікассо, Джексона Поллока, Анрі Матісса та Марка Ротко. За попередніми оцінками, загальна вартість цих творів може сягнути $450 мільйонів. також читайте: ПОРТРЕТ “СВЯТОЇ МАРІЇ МАГДАЛИНИ” БЕЗ ОБЛИЧЧЯ ВИСТАВИЛИ НА АУКЦІОН У ВІДНІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

На вчорашніх торгах аукціонного дому Christie's у Нью-Йорку встановлено нові цінові рекорди на твори Поллока, Бранкузі та Ротко. За один вечір, один за одним, провели два аукціони на яких продавалися колекція медіамагната Самюеля Ньюхауса та мистецтво XX століття. Ці торги стали однією з найбільших аукціонних подій в історії і принесли $1,1 млрд. 19 ТРАВНЯ, 13:00 "Номер 7А, 1948" (Number 7A, 1948), Джексона Поллока фото: Christie's Полотно "Номер 7А, 1948" (Number 7A, 1948) американського експресіоніста Джексона Поллока, після запеклої боротьби ставок між чотирма потенційними покупцями, пішло з молотка за $181,2 мільйона. Цей показник став найвищою ціною за твір художника на публічних торгах, суттєво перевищивши його попередній рекорд 2021 року, який становив $61,2 млн (за картину "Номер 17", 1951). Продана робота Поллока, завдовжки понад три метри, виконана у його фірмовій техніці розбризкування фарби з основою композиції з чорних та червоних ліній та плям. Бронзову скульптуру Константіна Бранкузі "Данаїда" (Danaïde, бл. 1913), другий топ лот вечора, продали за рекордні $107,585,000. Попередній аукціонний максимум митця становив $71 млн й був встановлений 2018 року з продажем роботи "Витончена дівчина". Новий результат вивів Бранкузі до переліку найдорожчих скульпторів в історії аукціонних торгів. "Данаїда", твір заввишки 25 сантиметрів, створено з використанням чорної патини та сусального золота. Відомо, що моделлю для нього була угорська студентка Маргіт Погані. стоп-кадр з проморолика Christie's з Ніколь Кідман в головній ролі світлина: Christie’s Для "Данаїди" Christie's зробили не аби яку PR-кампанію - спеціально до травневих торгів у Нью-Йорку аукціонний дім випустив двохвилинне промовідео з Ніколь Кідман в головній ролі. За сюжетом, Кідман заходить до головного офісу Christie’s у Рокфеллер-центрі і, зазирнувши “в очі” “Данаїді”, починає гіпнотичний танець навколо неї під культовий трек Девіда Боуї Golden Years (1975). Проморолик з'явився на офіційних сторінках аукціонного дому в соціальних мережах за кілька днів до торгів. Ще один рекорд встановив продаж "Портрета Мадам К." Жоана Міро (Portrait de Madame K., 1924) - $53,5 млн при естімейті $25 млн. Сумарно четверті торги колекції Ньюхауса принесли $630,8 млн; разом із попередніми аукціонами вартість його колекції перевищила $1 млрд, тепер вона — одна з найдорожчих в історії (перше місце залишається за колекцією Пола Аллена, яку розпродали за $1,7 млрд на аукціоні Christie's у 2022 році). Наступний рекорд вечора належить Марку Ротко. Його полотно "No. 15" (Two Greens and Red Stripe) з колекції Агнес Ганд пішло з молотка за $98.4 млн і встановило новий максимум на роботи митця на публічних торгах (картина “Orange, Red, Yellow” (1961), також продана на Christie's за $86,9 млн, утримувала першість з 2012 року). також читайте: НІКОЛЬ КІДМАН ЗНЯЛАСЯ У ПРОМОРОЛИКУ CHRISTIE’S "No. 15" (Two Greens and Red Stripe), Марк Ротко світлина: Christie’s Цікаво, що кілька днів тому, 14 травня, на нью-йоркських торгах Sotheby's інша робота Ротко майже впритул наблизилася до рекорду 2012 року, але здолати його того вечора так і не вдалося (“Brown and Blacks in Reds” (1957) зі збірки бізнесмена й колекціонера Роберта Мнучина продали за $85,8 млн). Представники Christie's не розголошують імен покупців. Всі "рекордсмени", ймовірно, осядуть у приватних колекціях. За висновками аналітиків ринку, результати торгів демонструють стабільний попит на рідкісні зразки класичного модернізму та повоєнного американського мистецтва. також читайте: РОТКО ЗА $85,6 МЛН ТА ІНШІ ПРОМІЖНІ ПІДСУМКИ ТОРГІВ SOTHEBY’S У НЬЮ-ЙОРКУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Він був віртуозом світла — майстерно працював із контражуром, сонячними полисками та найтоншими відтінками. Колеги називали його “творцем кольорових гам, просякнутих гарячим промінням”, а критики — філігранним портретистом. Олександр Мурашко — мабуть, один з найактивніших і найуспішніших українських художників на європейській сцені першої декади ХХ століття. Він був не лише майстерним живописцем, а й реформатором: викладав, заснував власну студію та став одним з фундаторів Української академії мистецтва 1917 року. Розповідаємо про життєвий шлях митця через його 10 знакових полотен. 25 ТРАВНЯ, 13:25 "Автопортрет" (фрагмент), 1917-1918. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України) Від іконописної майстерні до майстерні Рєпіна Олександр Мурашко народився 26 серпня (7 вересня) 1875 року в Києві, але дитинство провів у містечку Борзна на Чернігівщині. У його біографії, як і в живописі, чимало “білих плям”. До повноліття Олександр мав прізвище матері — Крачковський. Ким був його біологічний батько, досі достеменно невідомо. Прізвище Мурашко хлопець отримав від вітчима, Олександра Івановича Мурашко, який мав іконописну майстерню і наполегливо вимагав від пасинка продовжити сімейну справу. Олександр навідріз відмовлявся — він мріяв про велике (світське) мистецтво. Здобути найкращу академічну освіту Мурашку допомогли доленосні знайомства. Його талант помітив Адріан Прахов, який тоді керував розписами Володимирського собору в Києві. За сприяння Прахова, а також художників Віктора Васнєцова та Михайла Нєстєрова, Мурашко у 1894 році вступив до Вищого художнього училища при Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. За два роки він потрапив у майстерню Іллі Рєпіна. Саме Рєпіну молодий художник завдячував умінню будувати сувору композицію та передавати живу експресію людських характерів. студентські роботи Олександра Мурашка часів його навчання у Санкт-Петербурзі, сер. 1890-х років (світлини з видання "Олександр Мурашко", 1980) Європейське визнання та повернення до Києва Мурашко швидко переріс локальні мистецькі реалії. Його картини охоче приймали на виставках у Мюнхені (зокрема на престижному Мюнхенському сецесіоні), Кельні, Дюссельдорфі, Берліні, Амстердамі та Москві. 1910 року він став одним із перших українських митців, чиї роботи відібрали для Венеційської бієнале. Європейський досвід, ймовірно, додав Мурашку снаги спробувати змінити “мистецький ландшафт” удома. У 1913 році він відкрив у Києві власну студію. Тут зокрема навчалися авангардист і футурист Анатоль Петрицький, сценографи Ісак та Розалія Рабиновичі, майстер історичних жанрових полотен Карпо Трохименко. "Мурашко мріяв надати Києву ту роль, яку в Німеччині відіграє Мюнхен, створити свою Академію... Він був серед тих, хто заклав перший камінь у фундамент Української академії мистецтва", — згадував мистецтвознавець Федір Ернст. Олександр Мурашко у своїй майстерні, 1911 (ДАФ НХМУ, світлина з каталогу "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ", 2026) Студія Мурашка (символічно) розташовувалася на верхньому поверсі знаменитого “хмарочоса Гінзбурга” — на той час найвищої будівлі Російської імперії (будинок підірвали радянські війська у 1941 році, коли відступали з Києва). також читайте: ВЕРНІСАЖІ І ФІНІСАЖІ ТРАВНЯ. 12 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ВСТИГНУТИ ВІДВІДАТИ ДО КІНЦЯ ВЕСНИ ПОХОРОН КОШОВОГО Як і більшість молодих художників того часу, Мурашко захоплювався потужним реалізмом рєпінських “Запорожців”. Цей вплив не можливо не помітити у цій конкурсній роботі. На полотні — сповнена скорботної тиші мить: козаки проводжають в останню путь свого командира. Щоб бути переконливим у деталях, молодий художник їздив на Чернігівщину та Київщину, аби вивчити давній одяг, зброю, народні типажі. До полотна "Похорон Кошового" Олександр Мурашко робив численні ескізи. "Похорон кошового", 1900. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) Цією картиною Мурашко завершив своє академічне навчання. За "Похорон кошового" він отримав золоту медаль і право на “пенсіонерську” подорож Європою державним коштом. Стипендію йому продовжували двічі. Завдяки цьому художник відвідав Італію та Німеччину, а потім на деякий час осів у Парижі, де створив одні з найвідоміших своїх малярських полотен. ПОРТРЕТИ З ПЕСИКАМИ Олександр Мурашко, ймовірно, любив собак — вони не рідко з'являються на його картинах. На портреті 1901 року дівчинка тримає на руках маленького пса. Зверніть увагу на її сукню: тут Мурашко постає як блискучий колорист, розкладаючи складний білий колір на десятки відтінків — від ніжно-кремових до блакитних і жовтуватих. "Дівчинка з песиком", 1901. Олександр Мурашко (колекція Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького) На полотні 1904 року зображена двоюрідна племінниця художника Тетяна Язєва поруч із масивним сенбернаром. Мистецтвознавці припускають, що цей пес міг належати художниці Олександрі Екстер. Нещодавно дослідники відшукали архівне фото Екстер із київського ательє: плями на хутрі її собаки збігаються з малюнком на картині Мурашка. Цей портрет, який критики порівнювали з образами інфант Дієго Веласкеса, Мурашко переписував. Якщо придивитися до полотна, можна побачити контури першого варіанта: спочатку митець “одягнув” дівчинку у чорний оксамитовий капелюх із рожевими бантами та сірі замшеві черевички, але згодом змінив образ, зробивши його тендітнішим. "Дівчинка з собакою", 1904. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України) ПАРИЗЬКА СЕРІЯ: ТРИПТИХ "У СУТІНКАХ" ТА "КАФЕ" Так званий триптих “У сутінках” натхненний “паризькими канікулами” мистця. Мурашка зачарувала атмосфера нічного міста: блиск вітрин, шурхіт шовкових суконь, гра світла в кришталі кав'ярень та екстравагантний натовп. Саме в Парижі художник остаточно захоплюється імпресіонізмом. Замість стриманої, темної академічної палітри з'являється м'який, чутливий до світла живопис. 1 - "Парижанки в кав'ярні", 1902. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України); 2 - "Паризьке кафе", 1902-1903. Олександр Мурашко (колекція Харківського художнього музею); 3 - "Парижанки", 1902-1903. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України) "Кафе", 1902. Олександр Мурашко в експозиції Одеського національного художнього музею фото: Одеський національний художній музей, 2020 р. Сьогодні частини цього триптиха розділені: дві з них зберігаються в Національному художньому музеї України в Києві, третя — у колекції Харківського художнього музею, є ще одне тематично пов'язане з “паризьким” триптихом полотно — “Кафе”, воно є частиною колекції Одеського національного художнього музею. КАРУСЕЛЬ «Мені хочеться передати вихор руху каруселі, увесь блиск її прикрас, сором’язливість і радість сільських дівчат, які потрапили в місто, накупили собі міських обнов, вбралися в них і вперше в житті сіли на дерев’яних коней», — писав про свій задум Мурашко. Картина привернула увагу європейських шанувальників мистецтва. “Карусель” дебютувала на міжнародній виставці в Мюнхені, де отримала золоту медаль. Після цього її придбав Королівський музей у Будапешті. На жаль, сьогодні доля "Каруселі" невідома (побачити роботу можна лише на репродукціях). "Карусель", 1905-1906. Олександр Мурашко (репродукція з журналу "Die Kunst Für Alle") світлина з каталогу "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ" етюд до роботи "Карусель", 1905. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) фото: Національний художній музей України На запити українських музейників угорська сторона відповідає, що в їхніх фондах картини немає — ймовірно, вона була втрачена або вивезена під час Другої світової війни. Усе, що ми маємо сьогодні, — це першокласний авторський етюд, який зберігається в НХМУ. ТЕРАСА або БЛАГОВІЩЕННЯ Єдине відоме полотно Мурашка на релігійну тематику. В музейних інвентарних книгах воно було зареєстроване під (світською) назвою “Тераса”. Картина в початковому задумі художника, ймовірно, значно відрізнялася від тої, яку ми бачимо сьогодні. "Благовіщення" мало бути більш канонічним. Наприклад, в етюді Архангел Гавриїл і Марія представлені з німбами, яких в завершеній картині немає, Архангел Гавриїл заходить з лілеєю до кімнати, коли Марія читає, а не вишиває. Але постава Марії, її напівзаплетені коси, приспущене плаття, що відкриває плечі, білі фіранки, які роздуваються від подуву вітру яскраво-сонячного дня — всі ці елементи, що зачаровують глядача у відомому полотні Мурашка, присутні й в ескізі майстра. Тераса (Благовіщення)", (1909). Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) ескіз до роботи "Благовіщення" (1909). Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) До музею картина потрапила з приватної колекції київського лікаря Антона Собкевича, який зібрав понад 600 творів мистецтва (від “передвижницької” класики до авангарду Богомазова і Бурлюка). 1947 року нащадки Собакевича передали музеям значну частину його збірки, зокрема й роботи Мурашка. СЕЛЯНСЬКА РОДИНА Цю картину Мурашко написав на Полтавщині, де гостював у родичів. Художник уникає поверхневого етнографізму чи солодкавого замилування селянським побутом. Перед нами — чесний сімейний портрет. Літні батьки сидять напружено й важко, на їхніх обличчях та згорблених спинах читаються роки виснажливої праці. На противагу цій (передчасній) старості, поруч стоїть їхня молода донька — уособлення життєвої сили та надії. Мурашко створює тонку психологічну драму, водночас майстерно й соковито виписує колоритний інтер'єр української хати. "Селянська родина", 1914. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) КВІТКАРКИ З глибокої синьо-лілової тіні виринають постаті жінок, а під прямими сонячними променями спалахують чистими барвами оберемки квітів. Якщо на початку 1910-х років Мурашко віддавав перевагу елегійним, стриманим бузковим тонам, то наприкінці життя його палітра вибухає насиченим, майже чистим синім кольором. Картина “Квіткарки” демонструє, як близько художник підійшов до естетики модернізму з її сміливою передачею світла, повітряності та яскравих рефлексів. "Квіткарки", 1917. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) ЖІНКА З КВІТАМИ Ця картина, написана за рік до смерті, стала творчим маніфестом майстра. Сам Мурашко вважав її своєю найбільшою художньою вдачею — тут йому нарешті вдалося досягти абсолютної, омріяної гармонії кольору. Молода жінка в переливчастій сіро-ліловій шовковій сукні тримає оберемок яскраво-жовтих квітів. Довгий час картина експонувалася під назвою “Жінка з настурціями”. Проте згодом мистецтвознавцям звернули увагу на те, що квіти на полотні насправді ідентифікувати складно, але це — точно не настурції, тому назву змінили на більш нейтральну. "Жінка з квітами", 1918. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) Трагічний фінал і пам'ять Життя Олександра Мурашка обірвалося на злеті, коли йому було всього 43 роки. Червневої ночі 1919 року художника застрелили неподалік від його будинку на Лук'янівці у Києві. Оскільки Мурашко був помітною фігурою в Українській Народній Республіці та займався розбудовою Української академії мистецтва, історики практично не сумніваються, що це було політичне вбивство, здійснене радянськими чекістами. Справа про його загибель досі недоступна для українських дослідників — вона зберігається в архівах тимчасово окупованого Криму. Сьогодні головним домом для спадщини митця є Національний художній музей України в Києві, де зберігається близько сотні його робіт. Також його твори є у колекціях музеїв Харкова, Одеси, Львова, Ужгорода, Хмельницького та у приватних збірках. автопортрет Олександра Мурашка 1917 року (колекція Національного художнього музею) Більшість згаданих у цьому матеріалі робіт зараз можна побачити наживо — у Львові, в Національному музеї імені Андрея Шептицького, де триває масштабна виставка "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції", прем'єра якої торік з успіхом відбулася у Києві. "Львівську" експозицію розширили роботами Мурашка з колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Кураторка проєкту — Марина Дроботюк, головна зберігачка фондів Національного художнього музею України (НХМУ). Сьогодні "білі плями" життя та творчості Мурашка продовжують досліджувати, цим займається зокрема історикиня Дар’я Добріян та науковці-співробітники Національного художнього музею Данило Нікітін, Марина Дроботюк та Леся Толстова. 2024 року вийшла друком монографія Дар’ї Добріян “Благовіщення Олександра Мурашка: сюжет і образ”. А 2026 року НХМУ видав каталог виставкового проєкту "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції" з інформацією про кожну експоновану роботу та статтями науковців. фрагмент експозиції виставки "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького фрагмент експозиції виставки "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Виставка "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції" в Національному музеї імені Андрея Шептицького працюватиме до 16 серпня. також читайте: ЛЬВІВ В ЕПІЦЕНТРІ БУРІ. ПРОЄКТ ПРО МОДЕРНІЗМ 1900-1930 РОКІВ, ЯКИЙ З 2022 ГАСТРОЛЮЄ ЄВРОПОЮ, ПОКАЗАЛИ НА БАТЬКІВЩИНІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Що пропонують шанувальникам мистецтва музеї та галереї на завершення весняного сезону? У травневому гіді розповідаємо про ретроспективи класиків, відновлення роботи знакового артпростору, “авангардисток” та файбер арт українських мисткинь — від 1960-х до сьогодні. 28 ТРАВНЯ, 12:25 "Без назви" (2024), Сергій Гай зараз експонується на виставці "Без зайвого" в Shum Art Gallery фото: Shum Art Gallery Зібрали цікаві виставки тижня, відвідини яких стануть гарним завершенням весняного мистецького сезону: КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 16 серпня Велика ретроспектива до 150-річчя від дня народження Олександра Мурашка — одного з ключових представників українського малярства початку ХХ століття. Прем'єра проєкту торік з успіхом відбулася у Києві. "Львівську" експозицію розширили роботами художника з колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. фрагмент експозиції виставки "Кольорові модуляції" в НМЛ фото: Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові На виставці "Кольорові модуляції" можна побачити близько 70 робіт Олександра Мурашка, зокрема найбільш знакові його полотна — “Благовіщення”, частину так званого “паризького” триптиха (“У сутінках”), “Селянську родину” і “Пралю” та багато портретів. Також, спеціально для цього проєкту, було видано каталог з інформацією про кожну експоновану роботу та найновішими статтями науковців-дослідників життя і творчості Олександра Мурашка (книгу можна придбати у музейному кіоску). також читайте: 10 ЗНАКОВИХ РОБІТ ОЛЕКСАНДРА МУРАШКА МУЗЕЙНИЙ ФОРМАТ Де: Хмельницький обласний художній музей Коли: до 7 червня На виставці "Музейний формат" представлено великоформатний живопис XX – XXI століть із колекції інституції. Проєкт досліджує історичний контекст, художні особливості та біографії авторів 18 експонованих творів, частина з яких не виставлялася останні 40 років. “Що втратила б чи набула картина, якби її розмір був іншим?” — пропонують замислитися організатори. Вони наголошують, що великоформатне малярство — це завжди виклик для художника, і такий живопис потребує відповідного простору, щоб розкритися сповна. триптих "Перехрестя" (1975), Дмитро Нагурний зараз експонується на виставці "Музейний формат" фото: Хмельницький обласний художній музей ARS: УКРАЇНСЬКЕ ГАПТУВАННЯ Де: Національний музей декоративного мистецтва України, Київ Коли: триває Виставка присвячена 20-річчю Всесвітнього дня вишиванки та об’єднує близько 100 творів із фондів музею: сорочки, рушники, лиштви підризників та фрагменти вишивок. Експозиція демонструє розмаїття технік, що сформувалися у XVIII — на початку XX століття. Організатори зазначають: експонати розмістили так, щоб відвідувачі могли не просто оглянути одяг здалека, а й зблизька роздивитися філігранне гаптування. фрагмент експозиції виставки "ARS: українське гаптування" фото: Національний музей декоративного мистецтва України ІВАН МАРЧУК. МУЗЕЙНІ КОЛЕКЦІЇ Де: Мистецький центр “Шоколадний будинок”, Київ Коли: триває Виставка до 90-річчя Івана Марчука, винахідника “пльонтанізму”, презентує добірку творів від кінця 1960-х до середини 2020-х років. Тут можна побачити роботи зі знакових циклів художника “Біла планета ІІ” та “Пейзаж”. Також спеціально для проєкту автор передав три нових полотна з серії “З погляду вічності”, які він написав 2024 року у Відні. Центральне місце в експозиції посідає “Шевченкіана” — єдиний тематичний комплекс у творчості Марчука, за який він отримав Шевченківську премію. Загалом експозиція об’єднує 40 творів із державного музейного фонду, їх надало для проєкту 11 інституцій. фрагмент експозиції виставки "Іван Марчук. Музейні колекції" фото: Офіс Президента України До слова, цією виставкою “Шоколадний будинок” (філія Київської картинної галереї) вперше з 2022 року відновлює роботу і приймає у своїх залах відвідувачів. також читайте: ЩО ХОВАЄТЬСЯ ЗА ПЛЕТИВОМ ІВАНА МАРЧУКА? У МУЗЕЇ ІСТОРІЇ КИЄВА ТРИВАЄ ВИСТАВКА ПРО НОВІ ГРАНІ НЕПЕРЕСІЧНОЇ ОСОБИСТОСТІ МИТЦЯ СТЕФАНІЯ ШАБАТУРА. ВОГОНЬ СПРОТИВУ Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 21 червня Перший масштабний проєкт, присвячений мисткині, яка, перш за все, знана своїм художнім текстилем, шістдесятниці та дисидентці Стефанії Шабатурі. Виставка є спробою цілісно представити її творчу спадщину та демонструє сміливу громадську діяльність мисткині в умовах радянської системи. фрагмент експозиції виставки "Стефанія Шабатура. Вогонь спротиву" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького фото: [естéт] газета В експозиції зібрано гобелени, верети, килими, ліжники, одяг, а також ескізи та проєкти нереалізованих творів. Розділ художнього текстилю охоплює період найактивнішої діяльності авторки (друга половина 1960-х — початок 1970-х років): зокрема, гобелен “Попід Бескид зелененький ходить Довбуш молоденький”, композиції “Пташка і сонце” та “Дерево”. Особливе місце займають роботи “Леся Українка” та “Кассандра”, які свого часу вилучили під час арешту художниці. АВАНГАРДИСТКИ Де: Музей Авангарду, Київ Коли: до 07 липня Виставка розповідає про внесок жінок у формування українського авангардного мистецтва та є спробою показати його тяглість від початку XX століття до сьогодення. В проєкті зокрема йдеться про Олександру Екстер, Соню Делоне, Хану Орлову, Ганну Старицьку, Ольгу Рапай та Людмилу Ястреб. робота з серії "Олександра Екстер. Український авангард. Patchwork" київського об’єднання Modern Quilt Guild Kyiv за мотивами ескізів Олександри Екстер, зараз експонується на виставці "Авангардистки" фото: Музей Авангарду Виставка “Авангардистки” вперше представить глядачам твір Олександри Екстер “Місто” та поповнення музейної колекції — літографію Соні Делоне “Синкопований ритм” (1967), дар Дмитра Горбачова. БЕЗ ЗАЙВОГО Де: Shum Art Gallery (Львів) Коли: до 28 червня Shum Art Gallery презентує виставку живопису львівського художника Сергія Гая. Експозиція зібрала знакові твори митця останніх десятиліть: тут і динамізм вершників, які розсікають простір, і спокій застиглої природи, і авторське художнє дослідження людської тілесності. фрагмент експозиції виставки "Без зайвого" Сергія Гая в Shum Art Gallery фото: [естéт] газета ЯВИЩА ЗЕМНІ І НЕБЕСНІ Де: Zenyk Art Gallery (Львів) Коли: до 7 червня Перша велика персональна виставка Анастасії Подерев’янської у Львові. У її файбер арт роботах переплітаються фольклор, орнаменти та образи з попкультури. Текстиль у практиці авторки стає простором для нашарування образів, цитат і експериментів. Експозиція об’єднує кілька серій, серед яких “Кантрі Хорор”, Inner World, “Натюрморт” та авторські вишиті пальта. робота Анастасії Подерев'янської зараз експонується на виставці "Явища земні і небесні" фото: Zenyk Art Gallery ОБЕРЕЖНО, МОРОЗИВО! Де: Галерея Львівської національної академії мистецтв Коли: до 03 червня Виставка Олени Ткач та Анастасії Копач, студенток кафедри монументально-декоративної скульптури ЛНАМ, запрошує до роздумів про те, як насолода формує наші щоденні вибори, та що залишається після неї. Для мисткинь цим символом швидкоплинної насолоди постає морозиво. Гладкі та глянцеві поверхні символізують радість, а зміни текстур та форм ілюструють різні варіанти подальших подій. фрагмент експозиції виставки "Обережно, морозиво!" фото: Галерея Львівської національної академії мистецтв МЕМНІ КОТИКИ Де: Котопростір “Хвостики”, Вінниця Коли: до 8 червня Персональна виставка Олега Конорчука поєднує “мем-культуру”, іронію та любов до тварин. Відомі інтернет-меми та сюжети отримали нове життя на полотнах, а пухнасті мешканці кото-кафе, яке приймає виставку, ніби оживають у кумедних образах. Це не лише розважальний, а й благодійний проєкт. Виставка допомагає тваринам, які живуть у просторі та шукають дім: частина коштів від продажів полотен піде на утримання, лікування та допомогу безпритульним котам. робота Олега Конорчука зараз експонується на виставці "Мемні котики" у котопросторі "Хвостики" фото: Memozavisim Що ще подивитися? Якщо ви пропустили нашу попередню добірку, нагадаємо про інші виставки, що тривають. У Львові ще можна встигнути на “Абракадабру” Павла Макова та “Першообрази” Анатолія Криволапа, у Луцьку триває проєкт “Київський острів”, а в Одесі — “Ода Соні”. Також до 5 липня в Національному музеї декоративного мистецтва у Києві триває експозиція давнього та сучасного українського наїву “Я так бачу”. також читайте: ВЕРНІСАЖІ І ФІНІСАЖІ ТРАВНЯ. 12 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ВСТИГНУТИ ВІДВІДАТИ ДО КІНЦЯ ВЕСНИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Венеційська архітектурна бієнале, яка відбуватиметься з 8 травня по 21 листопада 2027 року, визначилася з темою основного проєкту. Куратори ювілейної виставки, китайські архітектори Ван Шу та Лу Веньюй, окреслили її висловом: “Робити архітектуру — заради можливості співіснування перед обличчям справжньої реальності” (Do Architecture — For the Possibility of Coexistence Facing a Real Reality). 26 ТРАВНЯ, 13:00 Ван Шу та Лу Веньюй у своїй студії Amateur Architecture Studio фото: Amateur Architecture Studio Відмова від абстракцій на користь будівництва Куратори пропонують рішуче відмовитися від абстрактних теоретичних інсталяцій, концептуальних роздумів та спекулятивних досліджень, які, на їхню думку, часто перевантажували виставки минулих років. Натомість у центрі уваги опиниться фізичний акт будівництва. Головними героями виставки стануть: реальні, вже втілені об'єкти; локальні будівельні матеріали; ремісничі практики, що передаються з покоління в покоління. Цим проєктом куратори ставлять питання про співіснування природи та архітектури, міського та сільського, пам'яті та інновацій, швидкого будівництва та повільного ремесла. “Аматори” зі званням кураторів Ван Шу — перший китайський архітектор, відзначений Прітцкерівською премією 2012 року. У 1997 році він спільно з Лу Веньюй заснував бюро з іронічною назвою Amateur Architecture Studio. У 2003 році вони створили архітектурний факультет в Китайській академії мистецтв, а у 2007-му — Школу архітектури при ній. Для Ван Шу та Лу Веньюй Венеція — добре знайомий майданчик. Бюро Amateur Architecture Studio вже брало участь у Венеційській бієнале архітектури у 2006 і 2010 роках. Серед їхніх реалізованих проєктів — Історичний музей Нінбо та Сяншанський кампус Китайської академії мистецтв. також читайте: МИСТЕЦЬКА СПІЛЬНОТА "НАГІРНА 22" У КИЄВІ ОПИНИЛАСЯ ПІД ЗАГРОЗОЮ ВИСЕЛЕННЯ фрагмент експозиції виставки DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore в павільйоні України на 19-й Міжнародній архітектурній виставці La Biennale di Venezia фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети Павільйон України на 20-й архітектурній бієнале Паралельно триває підготовка українського представництва. Український інститут з 2025 року призначений комісаром Українського павільйону й виступає ключовим організатором та координатором представлення України на Венеційській архітектурній бієнале. Процес відбору проєкту проходив у кілька етапів: 20 березня: відкрито приймання заявок на конкурс з відбору проєкту для Українського павільйону. 28 квітня: оголошено склад журі конкурсу. Оцінювати подані проєкти будуть: Тетяна Філевська — комісар Українського павільйону, креативна директорка Українського інституту, арт-менеджерка, кураторка та дослідниця; Севра Девіс — директорка з архітектури, дизайну та моди в British Council і комісарка Британського павільйону; Мартін Дюплантьє (Martin Duplantier) — архітектор, урбан-дизайнер і почесний президент французької архітектурної асоціації AMO; Олексій Петров — практикуючий архітектор, засновник і партнер архітектурного бюро “ФОРМА” (Forma Architectural Studio); Богдана Косміна — мультидисциплінарна архітекторка та художниця, яка працює між Києвом і Віднем. 14 травня: оголошено результати першого туру конкурсу. До наступного етапу відібрані проєкти таких заявників: ГО “МЕТАЛАБ”, ГО “КУЛЬТУРНИЙ ДЕСАНТ”, ГО “Європейська архітектурна асамблея студентів України”, PlatformaBuro, Культурно-освітній заклад “Музей сучасного мистецтва в м. Одеса” Наступний етап полягає в підготовці розширених заявок та презентації проєктів, після чого журі оголосить переможця та резервний проєкт. DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore в павільйоні України на 19-й Міжнародній архітектурній виставці La Biennale di Venezia фото: Ukrainian Pavilion На минулій, 19-й Міжнародній архітектурній виставці у Венеції, павільйон України представив проєкт DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore. Він досліджував та зіставляв взаємодію між “вернакулярною спадщиною” традиційного українського сільського житла з “негайним вернакуляром”, що виник у процесі самоорганізованої, стихійної відбудови, здійсненої в умовах воєнного часу. Кураторами минулого проєкту виступали Богдана Косміна, Міхал Муравські та Катерина Русецька. також читайте: ДАХ — ВЕРНАКУЛЯР — ХАРДКОР: ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ПРОЄКТ НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ АРХІТЕКТУРИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com