ЧОРНИЙ ЛЕБІДЬ: МУЗЕЙ МОДЕРНОЇ СКУЛЬПТУРИ МИХАЙЛА ДЗИНДРИ

Музей Михайла Дзиндри – на сьогодні єдиний музей модерної скульптури в Україні. Попри популярність цього пластичного жанру у Європі та США, у нас модерна скульптура досі залишалася десь у периферійному полі зору як професійних мистецтвознавців, так і широкого загалу шанувальників сучасного мистецтва. Але зараз Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри має усі шанси змінити цю ситуацію і стати своєрідним «чорним лебедем» сучасної української культури, принаймні для цього в установи є геть усі можливості. Цей матеріал вийшов друком у нашому #7/2020.


На початку 1990-х скульптор- модерніст, художник, архітектор Михайло Дзиндра, який прожив в еміґрації майже 50 років, повернувся до вже незалежної України зі США, взявши з собою близько 800 своїх робіт. У передмісті Львова він буквально своїми руками і власним коштом створив музей модерної скульптури та заповів його українському народові. Сьогодні це справді унікальне місце, переступивши поріг якого, відвідувач наче телепортується з тихого передмістя Львова у химерні лабіринти модернізму .


РОДИНА «ДЗВІНКИХ КАМЕНЯРІВ»

Народився Михайло Дзиндра 8 листопада 1921 року в селі Демня Львівської області, мав братів, які стали знаними у Львові скульпторами, а сестра Ганя була вишивальницею. Демня вважалась старовинним селищем каменярів, що можна помітити по місцевому кладовищу, яке більше нагадує парк наївної скульптури. Селище розташоване на території вапнякового кар’єру, тому майже в кожній сім’ї були майстри каменеобробної справи. У сім’ї Дзиндрів це була справа поколінь. Дуже символічним є й те, що саме прізвище Дзиндра означає «дзвінкий камінь».


ЕМІҐРАЦІЯ

У середині 1930х років Дзиндра переїздить до Львова, де вивчає сакральну та академічну скульптуру, але війна кардинально змінює його долю: однієї ночі 1944 року він приймає імпульсивне рішення – обмінює свій піджак на велосипед та їде з міста. Велосипедом перетинає кордон зі Словаччиною і оселяється на рік в Братиславі, де у школі для неповносправних дітей викладає декоративну різьбу по дереву. Надовго у Словаччині Дзиндра не затримується, наступним місцем дислокації стає Німеччина — табір для біженців біля Регенсбурга, де скульптор знайомиться з колегами з України та своєю першою дружиною Ольгою. В Німеччині Дзиндра активно працює, вступає до місцевої спілки художників, показує свої роботи на виставках. Твори скульптора того періоду вирізняються своєю реалістичністю та експресивним динамізмом.



1947 року у сім’ї стається горе: після пологів паралізує його дружину. Через її важку хворобу доводиться шукати зручніші умови для життя. Тоді саме виникає можливість переїхати до США. 1951 року сім'я Дзиндри оселяється у передмісті Нью-Йорку — Патнем Веллі. Художник вливається в середовище української артистичної інтелігенції, відкриває для себе світ мистецького різноманіття галерей і музеїв сучасного мистецтва, бере участь у виставках, симпозіумах, конкурсах. На виставці українських митців в українському народному домі в Нью-Йорку знайомиться з Олександром Архипенком — визнаним метром авангардної скульптури у світі. Це знайомство сильно впливає на Михайла Дзиндру. Варто зазначити, що він завжди мав інтерес до модерністських підходів у скульптурі, Михайлові було тісно в традиційних формах. У світі, з якого він вийшов, скульптура була швидше ремеслом — створення пам'ятників, монументів, іконостасів, декору, але не самодостатнім мистецьким твором. Дзиндра ж тяжів до експерименту, свободи пластичного вислову і відсутності обмеження в сюжеті.

Переосмислення власної творчості штовхає митця на, здавалося б, нечуваний крок: Дзиндра власноруч знищує всі свої скульптури у жанрі реалізму, що творив з 1945 до середини 1950-х і безповоротно поринає у модернізм.



Після різкого повороту до нового стилю так само різко змінюються і матеріали, якими творив скульптор. Оскільки працював Дзиндра у США архітектом та будівельником, в його роботах з’являються будівельна суміш (часто бетон), японська металева сітка, що слугувала каркасом, та фарби для фасадів. Сам Дзиндра пояснював, що це давало йому змогу швидко втілювати у життя задумані роботи, а не витрачати багато часу на оброблення традиційних для академічної скульптури міцніших матеріалів.

Після Нью-Йорку родина Дзиндрів переїздить до Флориди. Там вони змінюють кілька помешкань, але завжди то були будинки з великими дворами, де скульптор мав можливість виставляти свої роботи. У певний момент визріла ідея створити для усього творчого доробку митця окремий музей і була вже ця ідея на півшляху до своєї реалізації (бо був готовий і проєкт, і навіть знайшлося державне фінансування), але не склалося… 1991 року приходить новина, що Україна таки стала незалежною державою, а два роки до цього (1989) померла дружина митця Ольга – ці дві події кардинально змінюють життєві плани Михайла Дзиндри.



МУЗЕЙ

Становлення незалежної України наштовхнуло скульптора на думку про створення музею сучасного мистецтва на батьківщині, де могли б бути представлені твори митців української діаспори. 1991 року Михайло Дзиндра вперше за майже півстоліття повертається в Україну. Тут він намагається заново влитися у мистецьке життя, налагоджує особисті та професійні зв’язки, знайомить колег зі своєю творчістю, організувавши кілька виставок фотографій своїх скульптур. Десь у цей же час він знайомиться з пані Софією, яка стала його другою дружиною. За 5 років вони разом перевозять велику частину скульптур з Флориди до Львова. Михайло Дзиндра пробує залучити локальних меценатів для реалізації проєкту музею, але підтримки знайти не вдається, що спонукає Дзиндру за власні кошти купити ділянку та самостійно побудувати приміщення музею.


Локальна художня спільнота не виявила великого ентузіазму в комунікації з новоствореним музеєм і його засновником, так само й українська музейна аудиторія була ще не готова його сприйняти, в той час як для західного світу модерністична скульптура та музеї, присвячені їй, були вже зовсім не новим та цілком звичним явищем.


Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри розташувався поблизу соснового лісу, на окраїні селища Брюховичі у передмісті Львова. Оскільки першочерговою ідеєю було створення музею просто неба, Михайло Дзиндра обрав для ї ї втілення територію з лісовим ландшафтом. Незважаючи на те, що цей задум втілити не вдалося, через нестійкість скульптур до мінливої української погоди, на галявині музею перманентно розташовано кілька скульптур. Зараз Музей є сектором Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького.



Постійна експозиція Музею налічує більше 800 робіт скульптора, серед яких абстрактні скульптури відкритої форми, сюжетні композиції та рельєфи. Попри унікальність експонатів та музейного простору, через своє розташування він довгий час залишався поза увагою широкої аудиторії.

Навіть за своєю зовнішньою архітектурною формою, яку спроєктував сам скульптор, музей Дзиндри має риси американського модернізму. Всередині приміщення музею — суцільний виставковий павільйон площею 1450 м2, без жодних перегородок чи стін, умовно частину експозиції виділяє природно освітлена зона. Експозиція музею, яку теж створив Дзиндра, майже не зазнала змін. Оскільки в музеї немає фондосховища, всі 800 скульптур є у постійній експозиції.

Вперше двері для відвідувачів Музей відчинив у жовтні 2005 року. На превеликий жаль, рівно рік по тому, восени 2006, після тривалої хвороби, Михайло Дзиндра помер. Зараз музеєм та колекцією опікується дружина митця – пані Софія (на фото нижче) і Львівська національна галерея мистецтв.


Цьогоріч Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри виповнюється 15 років. Основними завданнями, які зараз стоять перед цією відносно молодою інституцією, є переосмислення спадщини конкретного митця у контексті сучасності та трансформація музею у місце активного культурного діалогу на тему становища скульптури в сучасному мистецтві та еміграції українських митців в ХХ – ХХІ столітті.



також читайте: LAST CALL. ВИСТАВКИ У ЛЬВОВІ, ЩО ЗАВЕРШУЮТЬСЯ ЦЬОГО ТИЖНЯ



Матеріал: Аніта Немет

Фото: [esthète] Газета, Національний музей у Львові ім. А. Шептицького, Марта Сирко