Цьогорічний весняний артсезон у Лондоні стартував одразу двома масштабними проєктами Девіда Хокні: у Національній портретній галереї до 28 червня триватиме виставка «Малюнки з натури» («Drawings from life»), а у галереї Annely Juda показують колекцію відеоарту митця. 2018 року картина Хокні «Portrait of an artist» стала найдорожчим твором мистецтва, проданим з аукціону за життя автора, і пішла з молотка за приголомшливу суму у 90 мільйонів доларів. Його вважають ідейним натхненником попарту та одним з найвпливовіших митців 20 століття. Зараз Хокні вже за 80 і він продовжує активно створювати своє неповторне мистецтво.
Цей матеріал вийшов друком у нашому #7/2020.
Життя Девіда Хокні таке ж яскраве і сповнене контрастів, як і його роботи. Для кращого розуміння і сприйняття його картин потрібно хоча б поверхнево ознайомитися з його біографією, тоді роботи художника відкриють для глядача силу-силенну прихованих підтекстів і несподіваних деталей. Народився Девід Хокні у Бредфорді, у регіоні Йоркшир на півночі Англії, 9 липня 1937 року. З дитинства він знав, що хоче бути художником, тому без вагань пішов вчитися живопису до Бредфордського Арт Коледжу, а потім до Королівського коледжу у Лондоні.
Все життя і творчість Хокні тісно пов’язані з Йоркширом. У дитинстві він разом з сім’єю їздив відпочивати до Брідлінґтона – мальовничого містечка на східному узбережжі Англії. З часом місцевість так сподобалася родині, що вони переїхали туди жити. Відтоді Девід Хокні жив «на три домівки»: спочатку у Йоркширі, а потім ще й у Лондоні та Лос-Анджелесі.
Митець каже, що трепетно любить Йоркшир, бо там завжди тихо і спокійно, бо лише там він міг усамітнитися і сконцентруватися виключно на мистецтві, а у Лондоні чи LA йому це важко вдавалося. Ідилію усамітнення час від часу порушували друзі художника та журналісти, які приїздили до Брідлінґтона провідати митця. Саме завдяки таким візитам (чи радше завдяки фото та інтерв’ю, які з’являлися потім) можна зазирнути всередину будинку, де десятиліттями жив і творив один з найвпливовіших митців 20 століття. Наприклад, на світлинах німецького фотографа Юрґена Теллера (Juergen Teller) дім Хокні виглядає богемно та еклектично: там багато глибоких і насичених кольорів (в одному з інтерв’ю Хокні розповів, що якось завітав у гості до свого товариша Ів Сен Лорана і побачив у нього вдома, як йому здалося, ідеальний відтінок червоного кольору на стінах, художник не заспокоївся доти, доки йому не вдалося скопіювати цей колір і пофарбувати ним свою їдальню у Брідлінґтоні). На фото Теллера Хокні з’являється у простих, домашніх образах – малює свій черговий йоркширський пейзаж у маленькій студії, яку обладнав на першому поверсі, або лежить з цигаркою у руках, потопаючи у м’якому оксамитовому фотелі (Хокні – затятий курець, на численних фото він нерозлучний зі своєю цигаркою: «Навіть вдома під час роботи над картинами він курить, – згадує Теллер. – Часом малювання так захоплювало його, що він викидав недопалки прямо на килим, тому той був увесь у пропалених дірочках».)
З роками Хокні все більше досліджував природу Йоркшира і захоплювався нею, прямопропорційно зростала і кількість його йоркширських пейзажів. Волдґейт, Кілхем, Ґарроубі Ґілл – всі ці місця (від краси яких не перехоплює подих, якщо бути відвертими) на роботах Хокні набувають якогось особливого шарму. Монотонні простори лугів та полів на його картинах виглядають об’ємно та динамічно (наприклад, як у роботі «The road across the Wolds»). У всіх своїх широкоформатних «волдґейтських» пейзажах він по-особливому працює з кольорами та перспективою. Роботи цієї серії ніби огортають глядача, переносячи його прямо на північне узбережжя Англії.
Природа Волдґейта настільки захопила митця, що надихнула на створення не лише живопису, але й робіт в інших жанрах. Своєрідним маніфестом красі цього регіону стала відеоінсталяція «4 сезони, ліси Волдґейту» (який, до речі, буде демонструватися у лондонській галереї Annely Juda цьогоріч). Хокні, прилаштувавши 9 відеокамер до авто, стрімив високоякісне зображення на 9 окремих екранів, які складалися в єдину картинку. Дивлячись на 6 метрову інсталяцію з 9 екранів, глядач ніби самостійно мандрує сільськими стежками і може помітити такі деталі у пейзажі, які зазвичай оминув би увагою. Ця відеоподорож триває крізь сезони й зміни у погоді. Сам митець на відкритті проєкту зазначив, що був вражений, що найтемнішими виявилися літні кадри, бо листя дерев зімкнулося у щільний купол та, здавалося, що рухаєшся якимось темним тунелем.
Ще одна слабкість Хокні, крім природи північної Англії, – це тварини. Коли він був ще дитиною, у його сім’ї жив улюблений всіма пес Педді. Відтоді художник постійно має собак (зараз це харизматичний Фредді, про нього згадує багато друзів Хокні, коли розповідають про митця). Домашні улюбленці Хокні неодноразово з’являлися на його картинах. 1995 року він стоврив художню серію «Dog Days» – дуже особисту і детальну розповідь про такс Стенлі і Буджі. Серія створювалася впродовж 3-х місяців. На картинах з цієї збірки домашні улюбленці Хокні зображені у найрізноманітніших (часом дуже несподіваних) позах: коли вони лежать поруч на спинах, задерши лапи догори, коли сплять або їдять, а на одній з картин пес сидить у незвичній позі на задніх лапах, ніби на стільці. Коли Хокні працював над цією серією, він розставив мольберти по усьому дому, щоб зловити найцікавіші моменти з життя Стенлі і Буджі.
Але всесвітню славу Хокні принесли не його йоркширські пейзажі і навіть не портрети Стенлі та Буджі, відомим він став завдяки роботам свого так званого «каліфорнійського періоду», які почав створювати у 1960-х. Вперше до сонячної Каліфорнії з дощової Англії Хокні приїхав 1964 року. Як розповідає сам художник, він був вражений насиченістю кольорів і красою людей навколо. «Це був наче перехід з чорно-білого на техніколор,» – згадує Хокні.
Картини з басейнами – найбільш знакова серія живопису «каліфорнійського періоду», а робота «Ще більший сплеск» («A Bigger Splash») з цієї серії – одне з найвідоміших полотен Хокні. Його він намалював 1967 року. Це ідеально скомпонована графічна робота, яка фокусується на активному сплеску води по центру картини. Власне, над самим фрагментом сплеску Хокні ретельно працював цілих два тижні. Він зафіксував момент який у реальному житті триває лише мить, даючи глядачеві можливість досхочу надивитися на щось мінливе і швидкоплинне. Фрагмент сплеску Хокні змальовував з фотографії у книзі-посібнику з обслуговування басейнів. Він намагався досягнути максимальної реалістичності, використовуючи мазки різного розміру та фарби різних текстур. Виняткова скрупульозність та увага до найменших деталей цього фрагмента дуже контрастує з рештою картини – мінімалістичною та лінійною.
Десь у середині 1960-х Хокні, окрім живопису, захопився ще й фотографією. Він починає знімати багато референсів, з яких потім малює свої роботи. Така творча практика художника почалася з того ж таки «Ще більшого сплеску». У цій роботі Хокні намагався зробити так, щоб живопис якомога більше нагадував фотографію, для цього він замість пензлів використовував малярні валики (всюди, окрім, власне, фрагмента сплеску), які робили картину візуально пласкою, позбавленою непотрібних об’ємів. Краї полотна автор навмисне залишив порожніми, щоб створити ілюзію білої рамки як у фото polaroid.
«Ще більший сплеск» окреслив не лише найзнаковіший період у творчості Хокні, але і феномен попарту загалом. У Голлівуді навіть зняли 2 однойменні фільми – біографічну драму у 1970-х про розрив Хокні з Пітером Шлезінгером та трилер 2015 року з Тільдою Свінтон, Ральфом Файнсом та Дакотою Джонсон у головних ролях.
В LA Хокні любив малювати приватні простори приватних садиб, що розташувалися десь високо у Hollywood hills. Здебільшого це були домівки його друзів (кіноакторів, режисерів, фотографів та інших представників тогочасної богеми) – осередки гламурного життя на березі океану. Настрій картин того періоду дуже оптимістичний, акценти створювалися яскравими соковитими кольорами. На полотнах видно стрімкий розвиток індивідуального стилю художника. Хокні розповідає, що він ще ніколи у своєму житті не відчував себе настільки вільно, як після переїзду до Каліфорнії, і це відчуття свободи дуже гарно прослідковується у всіх його роботах 1960 -1970-х років. Хокні був геєм і ніколи цього не приховував. У своїх мемуарах він пише, що бути відкритим геєм у 1950 -1960-х роках у Лондоні і у Каліфорнії – дві величезних різниці, тому переїзд на західне узбережжя США він називає найкращим рішенням у своєму житті, без якого він би не став тим митцем, яким є сьогодні.
Творчість Девіда Хокні впродовж десятиліть впливала на сучасне мистецтво і попкультуру. На відміну від своїх колег (навіть тих, які набагато молодші за нього), Хокні ніколи не припиняв експериментувати з новими форматами. Він працював у жанрах фотографії, сценічного дизайну, друку, відео- і діджиталарту (у 2010-х митець захопився малюванням картин на своєму iPad, створивши таким чином велику серію пейзажів). У той час, коли інші художники часто залишаються вірними якомусь одному стилю, який вдається їм найкраще, Хокні прагне нових арт відкриттів та експериментів, що свідчить про його впевненість і відкритість до нових форматів і форм. Наприклад, 2018 року він дебютував у жанрі вітража: до річниці правління британської королеви Єлизавети ІІ створив вітраж у Вестмінстерському абатстві.
Ще кілька років тому привітного, відкритого до світу і дуже простого художника можна було часто побачити біля мольберта десь у Йоркширі чи на богемних івентах в LA, але минулого року Хокні заявив, що переїздить жити і працювати до Франції, «туди, де він зможе палити цигарку і їсти у ресторані одночасно».
В інтерв'ю Wall Street Journal він розповів, що Каліфорнія і Лондон – вже не ті, що були раніше, їх поглинули новомодні тренди «ЗОЖ», і тепер він навіть не може покурити в ресторані, ні біля ресторану, а це для нього – не життя (В LA зараз найсуворіші обмеження щодо куріння у громадських місцях порівняно з усіма іншими штатами). «Я палю вже понад 60 років, але я досить здоровий чоловік. Мені 82. Скільки мені ще залишилося на цьому світі? Я все одно помру або від хвороби, пов’язаної з курінням цигарок, або від хвороби з цим не пов’язаної,» – каже Хокні.
Наприкінці 2019 він придбав будинок у Нормандії. «Французи знаються на красивому житті, на житті, яке приносить задоволення. Зараз все чим я хочу займатися – це моя творчість. Я буду малювати далі. Митці ж не виходять на пенсію», – говорить він. Влітку один з найвпливовіших митців 20 століття, Девід Хокні, святкуватиме своє 83-річчя (напевне, на терасі якогось ресторанчика в нормандському Кані з бокалом кальвадосу, горщиком гарячих мідій, маринованих у сидрі, та цигаркою в руках).
Матеріал: Ія Степанюк