Центр інтелектуального мистецтва Меркурій (ЦІММ) презентував новий, вже третій з часу свого відкриття у лютому 2024 року, виставковий проєкт - "Моя територія" (продуктивності артінституції, звісно, можна лише позаздрити). Концепція нової виставки помітно відрізняється від попередніх проєктів ЦІММу, які опиралися на складні мистецько-інтелектуальні конструкти й теорії. “Моя територія” пропонує виразну, зрозумілу широкій аудиторії та актуальну сьогодні рефлексію п'ятьох сучасних мисткинь та митців на тему вимірів свободи та їхню особисту взаємодію з рідною землею. 30 ЧЕРВНЯ фрагмент експозиції виставкового проєкту "Моя територія", робота Вероніки Чередниченко з циклу "Tectumque 2.0” фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ “Свою територію” у просторах артцентру запропонували створити поколінню ultra-contemporary (а якщо конкретизувати — то Gen Z) українських мисткинь та митців, тобто тим, хто зростав та формувався вже за часів незалежної України. Вероніка Чередниченко (родом з Херсона, але вже довгий час живе та працює у Львові), Максим Мазур (з Полтавської області, живе та працює у Києві), Богдана Пацюк (з Луцька), Ольга Кузюра й Андрій Роїк (львів'яни) у виставкових залах ЦІММу візуалізують власні тлумачення словосполучення “моя територія”. "Моя територія", як на мене, має певну помітну відмінність від інших групових артпроєктів на тему рефлексій війни, що відбувалися в Україні та світі з 2022 року. Здебільшого, на таких виставках, принаймні на тих, що довелося побачити мені, заявлений кураторський наратив проєкту формувався окремими роботами запрошених митців. Тобто куратори створювали певну концепцію (історію чи меседж, які прагли донести глядачам своїм проєктом), і ця концепція "розповідалася" (втілювалася) творами митців-учасників. Куратор "Моєї території", гадаю, вирішив піти іншим шляхом і не став "зв'язувати" єдиним концептом по кілька творів п'ятьох запрошених мисткинь і митців. Натомість митцям дали можливість розвинути індивідуальні, авторські наративи в межах обраної теми, розповівши їх не епізодично (одиничними творами), а цілісно (серіями своїх робіт); куратор же зібрав ці автономні історії та поєднав їх концептуально в єдиний виставковий проєкт. “”Моя територія” – виставка про свободу, її глобальне значення, українську землю, власні і колективні цінності, психологічний комфорт, тілесність й духовність. Тлумачення, дійсно, можуть бути різними, але вони знайомі всім. Основний “меседж” проєкту: для того, аби бути вільними, територію потрібно захищати”, – Богдан Мисюга, куратор виставки "Моя територія", артдиректор Центру інтелектуального мистецтва Меркурій Не секрет, що у XXI столітті “фотогенічність” та “видовищність” експозиції часто диктують її успіх. Люди йдуть у музеї та артгалереї не лише, аби подивитися на твори мистецтва, а ще й для того, щоб сфотографувати їх чи себе на їхньому фоні та розмістити це у соцмережах. Сьогодні, коли соцмережі стали невіддільною частиною нашого життя, для багатьох людей задоволенням є не лише безпосереднє споглядання мистецтва, а ще й можливість поділитися цим перед аудиторією своїх фолловерів. Звісно, через війну вітчизняним артінституціям не до “інстаграмності”, втім, коли цей прийом таки вдається втілити, це однозначно допомагає медійності проєкту. Гадаю, що саме таку мету переслідував й ЦІММ, відкриваючи експозиційний наратив “Моєї території” масштабною інсталяцією Богдани Пацюк. Мисткиня створила інсталяцію "Адаптація" з паперових скульптур і доповнила її світловими елементами та живою флорою. У цій роботі художниця порушує питання адаптації людей в обставинах вимушеної міграції. Богдана Пацюк працює з графікою та інсталяцією, у своїй художній практиці використовує звук, світло, рухомі зображення та комп`ютерні програми. Наскрізна тема творчості мисткині — антропологічні дослідження, зокрема ті, що стосуються потреб людини у відчутті безпеки, вміння адаптуватися й взаємодіяти з навколишнім середовищем. інсталяція "Адаптація" Богдани Пацюк на виставці "Моя територія" фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ мисткиня Богдана Пацюк біля своєї інсталяції "Адаптація" на виставці "Моя територія" фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ мисткиня Богдана Пацюк завершує монтаж своєї інсталяції "Адаптація" на виставці "Моя територія" фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ Поверхом вище свої території у межах окремих виставкових просторів створили митці Вероніка Чередниченко та Максим Мазур. “Територія Вероніки Чередниченко — це віртуальний світ, з його безмежними ресурсами та можливостями, що дає глядачам можливість заглибитися у їхні власні фантазії, сни, травми, страхи, але також й отримати терапію”, — каже про проєкт Богдан Мисюга, куратор. Мультимедійний проєкт Чередниченко об’єднав три артцикли — “Металіс”, “Tectumque 2.0” (tectumque - укриття, латина) та “Intermezzo”. Усі вони проєктують картину постапокаліптичного світу, у якому віртуальні стосунки стають основою життя людини. В уявленні художниці такий світ є втіленням наших колективних страхів, мовляв, у цьому світі буде й згубна мілітарність, й активізація генної інженерії, але водночас буде й природа, яка здатна знищити будь-кого й будь-що. “У своїх роботах Чередниченко досліджує природу, органічні форми, динаміку росту, трансформації, деградацію і вмирання — буденні й спільні процеси для всього живого. Роботи художниці провокують уяву глядача, запрошують зазирнути у майбутнє чи у середину самих себе”, — йдеться в кураторському тексті. роботи Вероніки Чередниченко з циклу "Tectumque 2.0”, фрагмент експозиції виставкового проєкту "Моя територія" фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ роботи Вероніки Чередниченко з серії "Металіс", фрагмент експозиції виставкового проєкту "Моя територія" фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ роботи Вероніки Чередниченко з циклу "Металіс” та гості відкриття виставкового проєкту "Моя територія" фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ роботи Вероніки Чередниченко з циклу "Tectumque 2.0”, фрагмент експозиції виставкового проєкту "Моя територія" фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ У сусідньому просторі розгорнуто артпроєкт Максима Мазура, темою якого є функціонування мистецтва під час війни. Увага автора зосереджена на тому, що всі високі ідеї цивілізації (наприклад, досягнення людства у галузі науки, мистецтва чи технологій), на жаль, неспроможні зупинити війну. Серію Мазура “Маніфест для сажі” формують артоб’єкти створені у мішаній техніці та форматі “експериментальної лабораторії”. Перше — це робота з абстрактним малярством, яке митець створює зі склеєного паперу (джерелом якого переважно стають старі, викинуті книги). робота Максима Мазура, фрагмент експозиції виставкового проєкту "Моя територія" фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ гостя виставки розглядає роботу Максима Мазура - абстрактне малярське полотно, яке митець створив зі склеєного паперу (джерелом якого переважно стають старі, викинуті книги), фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ роботи Максима Мазура, фрагмент експозиції виставкового проєкту "Моя територія", фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ “Використання чорного пігменту сажі у комплексі зі знайденими обʼєктами, становить для мене асоціативний матеріал, отриманий в результаті горіння, який в цьому контексті є символом редукції живопису і функціонування мистецтва під час війни”, — йдеться у маніфесті Максима Мазура. Експериментальна лабораторія — це підхід, який використовує ініціативна група INSTYTUT AVTOMATYKY (заснований Мазуром 2020 року спільно з художником Андрієм Підлісним, аби сприяти розвитку локального творчого осередку в будівлі Київського інституту автоматики). На “території Максима Мазура” відвідувачі можуть оглянути та послухати артоб'єкт, на якому пігменти сажі рухаються силою голосової вібрації. Звук створює програма для читання тексту. Сам текст, “Маніфест художника”, згенерував штучний інтелект на основі художніх маніфестів XX ст. артоб'єкт Максима Мазура, на якому пігменти сажі рухаються силою голосової вібрації, представлений на виставці "Моя територія" фото - Іван Станісласький, надано ЦІММ Проєкт “Моя територія” продовжується на третьому поверсі артцентру. Тут, зайшовши до наступної по маршруту зали, може охопити легке відчуття дежавю, наче це саме ви щойно бачили… поверхом нижче. Невідомо, чи таким був кураторський задум, чи це — просто збіг, але тут, на абсолютно різних мистецьких “територіях”, є два ракурси, які практично дублюють один одного. І це — дуже цікавий прийом (вимушений чи імпровізований — абсолютно не важливо). Ну, й куди ж без “чорного квадрата” Казимира Севериновича. Зараз, рушаючи на якусь мистецьку виставку, є висока ймовірність побачити там омаж цій знаковій роботі Малевича, й “Моя територія” у Центрі інтелектуального мистецтва Меркурій не стала винятком. фрагмент експозиції виставки "Моя територія", зал з роботами Ольги Кузюри фото - Естет Газета фрагмент експозиції виставки "Моя територія", зал з роботами Максима Мазура фото - Естет Газета Третій поверх виставкового проєкту — “території” митців Ольги Кузюри та Андрія Роїка. У камерному експозиційному просторі Ольга Кузюра розкриває відчуття "своєї території" в діапазоні людського тіла. Художниця поєднує в інсталяціях матеріальну деструкцію і натуральні начерки, досліджує ідею шкіри та стін як захисних шарів, останнього барʼєру перед зовнішнім світом, рефлексує над поняттями етичності споглядання людських страждань. “...схеми з хірургічного посібника в роботах Кузюри стають покроковим дослідженням. Це зображення тілесного страждання, що не є насильством, а радше втручанням задля порятунку. Після наслідків агресії всі ми ходимо по змінених ландшафтах української землі. Ландшафти власного єства — не менш важливі. Вони потребують відновлення. Аби у власному тілі знову почуватись як вдома. Очевидно, такий сеанс зцілення мають отримати й глядачі, для яких важлива "їхня територія"”, — говорить Богдан Мисюга, куратор, про проєкт Ольги Кузюри “Моя територія. Отілеснення”. Ольна Кузюра та її роботи з серії "Моя територія. Отілеснення" фото - Іван Станіславський, надано ЦІММ гості на відкритті виставкового проєкту розглядають роботи Ольги Кузюри з серії "Моя територія. Отілеснення" фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ роботи Ольги Кузюри з серії "Моя територія. Отілеснення" фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ Андрій Роїк, для проєкту “Моя територія”, представив авторські серії живопису, графіки та скульптури. Здебільшого у своїй художній практиці Роїк працює зі зображенням людського тіла у різних його формах. Ключовими темами творів митця, представлених на виставці у ЦІММ, є пам’ять та колективна травма. На полотнах з серії "Голоси постаментів", написаних у період від початку повномасштабного вторгнення і до 2024 року, глядач бачить узагальнений образ пам’ятників, у яких замість рук та ніг – фрагменти арматури, вони слугують їхнім каркасом. “Цей каркас як наша свідомість, яка після 24 лютого абсолютно оголилася: біле стало білим, чорне – чорним. Каркас як стрижень людини – те, що вона намагається віднайти. Цей стрижень, мені здається, є найважливішим, що може бути в людини”, – розповів Андрій Роїк про цю свою серію робіт у коментарі Естет Газеті восени 2022 року (тоді роботи серії експонувалися на індивідуальній виставці художника “Голос” в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького). роботи Андрія Роїка з серії "Голоси постаментів" на виставці "Моя територія" фото - Іван Станіславський, надано ЦІММ фрагмент експозиції виставкового проєкту "Моя територія", зала з роботами Андрія Роїка фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ фрагмент роботи "Карт бланш" Андрія Роїка на виставці "Моя територія" фото - Іван Станіславський, надано ЦІММ Гості передпоказу проєкту, що відбувся 27 червня, мали можливість побачити партисипативний перформанс "Посвята Полеглим Воїнам" від мисткині Зірки Савки. З початку повномасштабного вторгнення Савка активно працює з темами травми, пам’яті та меморіалізації. Поєднання різних технік та медій у творах мисткині виглядає невимушено й органічно — вона працює з текстилем та папером (знаковою у цьому плані є серія робіт “Зіткані з попелу”), поєднує академічну графіку з акціонізмом та мейл-артом, експериментує з форматами презентації своїх творів. Говорячи про сучасне українське перформативне мистецтво, Зірка Савка — саме та мисткиня, до чиїх робіт варто придивитися (“придивитися” у буквальному значенні цього слова). перформанс "Посвята Полеглим Воїнам" мисткині Зірки Савки на відкритті виставкового проєкту "Моя територія" фото — Лесь Касьянов, надано ЦІММ перформанс "Посвята Полеглим Воїнам" мисткині Зірки Савки на відкритті виставкового проєкту "Моя територія" фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ перформанс "Посвята Полеглим Воїнам" мисткині Зірки Савки на відкритті виставкового проєкту "Моя територія" фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ перформанс "Посвята Полеглим Воїнам" мисткині Зірки Савки на відкритті виставкового проєкту "Моя територія" фото — Іван Станіславський, надано ЦІММ Проєкт “Моя територія” триватиме у Центрі інтелектуального мистецтва Меркурій до 11 серпня 2024 року. Нещадавно ми також писали про те, що Центр інтелектуального мистецтва Меркурій придбав частину артколекції Святослава Гординського, українського художника, мистецтвознавця та культурного діяча, та повернув її зі США в Україну. Роботи перебували за кордоном близько 80 років. Серед “репатрійованих” творів — полотна Олекси Новаківського, Михайла Андрієнка-Нечитайла, Якова Гніздовського, Олекси Грищенка й самого Святослава Гординського, загалом 15 предметів. також читайте: МУЗЕЙ-МАЙСТЕРНЮ ТВОРЧОГО ДУЕТУ АДИ РИБАЧУК І ВОЛОДИМИРА МЕЛЬНІЧЕНКА ВІДКРИЛИ У КИЄВІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Підгорецький замок впродовж останніх кількох років став популярним експозиційним простором серед знаних українських митців, дарма, що поціновувачам “укрсучарту” доводиться долати майже 100 км на схід від Львова (не легка для багатьох задача у сучасних реаліях), аби побачити ці виставки. Минулого тижня тут відбулося відкриття кураторського проєкту, присвяченого одному з найяскравіших явищ українського новітнього мистецтва — творчому тандему “Нацпром” художників Миколи Маценка та Олега Тістола. 11 ЛИПНЯ фрагмент експозиції проєкту "Нацпром. Підгірці" фото — ЛНГМ Автентичні інтер'єри Підгорецького замку зараз можна побачити хіба що на широкоформатній історичній репродукції, що висить у “дзеркальній залі” на другому поверсі. Внутрішній простір споруди — вичищений й вишкребений “під нуль”. Він дуже контрастує з тим, що пересічний відвідувач, ймовірно, очікує побачити, коли йде парковою алеєю до ошатної замкової будівлі. А проте, такий стан інтер’єрів, не лише не зупиняє, а радше стимулює сміливі кураторські проєкти та рішення. “Робити реставрацію такого об'єкта — дуже коштовно, але оживляти його (замок - ред.) потрібно. Ці простори дуже уподобали сучасні українські художники”, — каже Тарас Возняк, директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького (ЛНГМ), відділом якої є Музей-заповідник “Підгорецький замок”. Підгорецький замок, 2023 фото — Тетяна Буняк "дзеркальна зала" на другому поверсі Підгорецького замку, зліва — широкоформатна репродукція історичних інтер'єрів замку фото — Тетяна Буняк поточний стан інтер’єрів замку, не лише не зупиняє, а радше стимулює сміливі кураторські проєкти та рішення У стінах замку (пам’ятки архітектури пізнього ренесансу і бароко, перлини “Золотої підкови Львівщини”) вже встигли відбутися індивідуальні проєкти Влади Ралко та Володимира Буднікова, документальна виставка фешн-фотографки Вєри Бланш про деокупацію Київщини, а у червні цього року другий поверх замку став майданчиком для проєктів одеських ультраконтемпорарі митців Миколи Лукіна та Василя Дмитрика. Ці проєкти одеситів тривають у замку й зараз. “Сьогодні робити такі проєкти надзвичайно складно. Бо, на жаль, мистецтво — воно завжди бідне, йому ніколи не вистачає грошей, — каже Андрій Рибка, куратор виставки “Нацпром. Підгірці”. — Раніше цього року нам вдалося запустити проєкт “Той Миргород — Нацпром”. Тому цей проєкт (“Нацпром. Підгірці” - ред.) почався з Полтави та Миргорода й приїхав на Львівщину за підтримки ЛНГМ і приватної допомоги”. Рибка вже мав попередній досвід співпраці з одним з митців творчого тандему “Нацпром” — Олегом Тістолом. 2020 року він готував виставку художника у Музеї Модернізму у Львові (новоствореної тоді музейної одиниці у мережі ЛНГМ). Співпраця Тістола й Рибки продовжилася 2024 року. Майже одночасно з “Нацпромом. Підгірці” куратор презентував інший свій проєкт — індивідуальну виставку Олега Тістола “Крим” у Палаці Гната Хоткевича у Львові. “У “підгорецькому” проєкті багато й мого особистого. В ньому я думаю про ті процеси, які відбуваються навколо нас, називаю це “вирішенням психологічних проблем людей брежнєвського періоду”. Тобто проєкт — дуже іронічний”, — каже куратор. — “Моя промова в цій експозиції втілена в розташуванні робіт. Вони розставлені з певним змістом, не просто так, тут — не лише естетика експозиції”. відкриття проєкту "Нацпром. Підгірці", на фото (зліва направо): Андрій Рибка, куратор; Микола Маценко, один з митців тандему "Нацпром" (на жаль, Олег Тістол не був присутній на відкритті); Тарас Возняк, директор ЛНГМ фото — Тетяна Буняк фрагмент експозиції проєкту "Нацпром. Підгірці" фото — Тетяна Буняк "Є художник Олег Тістол, є художник Микола Маценко, і є ніби третій художник — Нацпром. Нацпром — це, коли ми щось робимо разом", — Микола Маценко Олег Тістол та Микола Маценко — однолітки, обоє, народилися 1960 року. Маценко — на Івано-Франківщині, Тістол — на Миколаївщині. Обоє навчалися у знаменитій Республіканській художній школі ім. Тараса Шевченка у Києві. Там й потоваришували. Потім обоє вчилися у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва. На початку 1990-х студентська дружба переросла у співпрацю. “Ми з Тістолом жартома вирішили зробити цей “Укрнацпром”, але “укр” потім відкинули, залишили просто “Нацпром”, — каже Микола Маценко. — Що таке Нацпром? Це — Олег Тістол і я. Є художник Олег Тістол, є художник Микола Маценко, і є ніби третій художник — Нацпром, це, коли ми щось робимо разом”. фрагмент експозиції проєкту "Нацпром. Підгірці" фото — ЛНГМ фрагмент експозиції проєкту "Нацпром. Підгірці" фото — ЛНГМ фрагмент експозиції проєкту "Нацпром. Підгірці" фото — Тетяна Буняк для назви “Нацпром” її автори пропонують декілька різних розшифрувань: “національні промисли”, “національна промисловість”, “національна промоція”, та й взагалі не обмежують нікого у власній інтерпретації цього терміна Творчий тандем “Нацпром” Тістол й Маценко створили на початку 1990-х, у перші роки відновлення державної незалежності та формування вільного культурного простору, сповненого можливостей та суперечностей. “Головним завданням програми “Нацпрому” стало дослідження краси національних стереотипів, робота з проблемами колоніальності та ідентичності, інтерпретація історичних досвідів та подальша їхня інкорпорація в актуальні соціокультурні процеси”, — пояснює Наталія Маценко, мистецтвознавиця та кураторка, у своєму супровідному до виставки тексті. З 1990-х митці працюють то разом, то окремо, й кожен залишається самостійним художником з власним спектром тем для мистецьких досліджень та неповторним авторським голосом. Наталія Маценко також звертає увагу на те, що проголошені “Нацпромом” понад два десятиліття тому завдання з розбудови культурного простору незалежної України та боротьби з наслідками імперського колоніального впливу не втратили своєї актуальності, ба більше, після початку російсько-української війни, і особливо її повномасштабної фази, набули надзвичайної гостроти для суспільства загалом і для художніх спільнот зокрема. “Програма “Нацпрому”, яка на момент появи своїм підвищеним інтересом до локальної історії та ідентичності дещо вирізнялася з мистецького контексту покоління “нової хвилі”, сьогодні здається вчасною як ніколи”, — каже Наталія Маценко. "Музей", з серії "Мать городов" (2005), "Нацпром" (Микола Маценко та Олег Тістол) фрагмент експозиції проєкту "Нацпром. Підгірці" фото — Тетяна Буняк робота з серії "Мать городов" (2005), "Нацпром" (Микола Маценко та Олег Тістол) фрагмент експозиції проєкту "Нацпром. Підгірці" фото — ЛНГМ фрагмент роботи з серії "Мать городов" (2005), "Нацпром" (Микола Маценко та Олег Тістол) фото — Ія Степанюк На виставці у Підгорецькому замку, що розгорнулася у семи залах, представлено роботи Тістола та Маценка з різних серій та періодів їхньої творчості. Є тут три роботи з однієї з найвпізнаваніших серій “Нацпрому” — “Мать гоородов” (2005). Звісно, назва серії дисонує з сучасним українським мовним вжитком, але це — стереотипний, русифікований за імперсько-радянських часів, перифраз із “Повісті минулих літ” про Київ як “мати міст Русі”. В “Матери городов”, як й в інших своїх проєктах, Тістол та Маценко приділяють особливу увагу процесам, що відбуваються з культурною спадщиною України, музеями та пам’ятками архітектури. Ця серія — це фото фасадів відомих історичних будівель Києва, які, після “редагування” малярськими пензлями, стають подібні на руїни античних храмів — з пустотами між колонами та зяючими отворами замість вікон і дверей. Так художники привертають увагу до проблем маніпуляції історичною спадщиною та до непоодиноких “реконструкцій” та “реставрацій”, що перетворюють історичні пам’ятки фактично на муляжі. У такому контексті локація Підгорецького замку, як експозиційного майданчика для цього виставкового проєкту, виглядає дуже символічно. "Ескіз великого герба"(зліва), 2010, з "Геральдичного циклу" Миколи Маценка фото - Тетяна Буняк У “підгорецькому Нацпромі” представлено багато робіт Маценка з його “Геральдичного циклу”, над яким художник почав працювати на початку 2000-х. У своїй “геральдиці” він поєднує, здавалося б, непоєднувані предмети — булави, лопати, коси, мобільні телефони, магнітофони, качани кукурудзи, гітари, пишні квіти, віники та колосся пшениці; усі ці речі художник перетворює на символи та знаки культури. “Можливо, те, що він робить, можна назвати таким собі “українським поп-артом”, — писала про “геральдику” Маценка Галина Скляренко, мистецтвознавиця і художній критик, у своїй книзі “Сучасне мистецтво України. Портрети художників”. — Проте якщо американський поп-арт виник з “товарного фетишизму” 1960-х років, культу споживання “нових та красивих речей”, то “поп-арт” Маценка пов’язаний з вибором духовних цінностей — національних, життєвих, природних, усвідомлення яких і зараз є однією з головних українських проблем”. Микола Маценко та його твори "Геральдичного циклу" на виставці "Нацпром. Підгірці" фото - ЛНГМ "Т.В.К.К." / "Троянди і виноград" (по центру), 2009 та "У.Н.С.К" (зліва) Микола Маценко, виставка "Нацпром. Підгірці" фото - Тетяна Буняк Зараз, рушаючи на якусь мистецьку виставку, є висока ймовірність побачити там омаж “Чорному квадрату”, знаковій роботі Казимира Малевича. Виставка “Нацпром. Підгірці” не стала виключенням. У першому залі експозиції, просто біля входу, гостей зустрічають аж три чорні квадрати — роботи Миколи Маценка з серії “Український сувенір”. На початку 2000-х, під час пленеру на Вінниччині, художник почав реалізовувати свій проєкт “В кожну хату — по квадрату”. Маценко писав авторські варіації “Чорного квадрата” Казимира Малевича і продавав їх на місцевому ринку, де люди торгували городиною. Повернувшись з пленеру, Маценко повторив свій перфоменс з продажем чорних квадратів на Андріївському узвозі у Києві. До слова, зараз “Чорні квадрати” Микола Маценка можна побачити не лише у Підгірцях, але й у Львові, їх експонують в межах виставки “Вас вітає Музей сучасного мистецтва, Херсон 2002-2022” у Муніципальному мистецькому центрі. "Український сувернір", 2011 (автор - Казимир Малевич, виконавець - Микола Маценко), виставка "Нацпром. Підгірці" фото - Тетяна Буняк Персональні роботи Олега Тістола на “підгорецькій виставці” — це його великі малярські портрети 2010-2023 років та натюрморти меншого формату. Портрети Тістола — гротескні та іронічні. Їхні образи — мінімалістичні, загадкові, але водночас й добре впізнавані. В експозиційному контексті, ці живописні полотна напрочуд органічно вписалися в інтер’єри замку. Вони — наче привиди, що зустрічають вивідувачів, й подекуди навіть не проти комунікації з ними, виражаючи це своїми жестами та рухами. "Інга Естеркінг", 2021, Олега Тістол, виставка "Нацпром. Підгірці" фото - Тетяна Буняк фрагмент експозиції проєкту "Нацпром. Підгірці" фото — ЛНГМ фрагмент експозиції проєкту "Нацпром. Підгірці" фото — Тетяна Буняк Попри те, що слово “іронія” багато разів звучало у вітальних промовах під час відкриття виставки, відтак — й у цьому тексті, “іронічний флер” проєкту не зменшує серйозності питань, до яких апелюють художники. “Вільно граючи з пластами часу, культури та політики, “Нацпром” створює власний міф, сповнений смислових нашарувань і парадоксальних зіткнень, і нагадує про циклічність та контроверсійність історії та необхідність постійної саморефлексії”, — влучно каже у супровідному до виставки тексті Наталія Маценко. Проєкт “Нацпром. Підгірці” триватиме до 15 вересня 2024 року. Нещодавно ми також писали про те, що в Олеському замку, після кропіткої реставрації, відкрили для відвідувачів каплицю святої Анни, зведедену в XV столітті. Зараз в оновленому просторі замкової каплиці експонується виставка “Персона, меморіум, сакрум у мистецтві XVI ‒ ХІХ ст.”, присвячена традиції глорифікації та увічнення особи у західній і східній традиціях. також читайте: МИХАЙЛО ДЗИНДРА — ЗНАНИЙ СКУЛЬПТОР, АЛЕ ЧИ БАЧИЛИ ВИ ЙОГО ГРАФІКУ ТА МАЛЯРСТВО? ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКА МИТЦЯ У ЛЬВІВСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ГАЛЕРЕЇ МИСТЕЦТВ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Унаслідок російського обстрілу Києва 24 травня руйнувань зазнали кілька культурних інституцій столиці. Серед них — Національний художній музей України (НХМУ). Вибухова хвиля завдала серйозних пошкоджень будівлі, яка є пам’яткою архітектури національного значення. Днями інституція опублікувала реквізити для підтримки музею та розповіла про альтернативні формати допомоги. 01 ЧЕРВНЯ, 12:00 02.06.2026 (13:40) доповнено інформацією про створення музеєм "монобанки" для донатів. працівники НХМУ ліквідовують наслідки ворожої атаки 24 травня фото: Соломія Козолуп / Facebook сторінка Національного художнього музею України Зараз фахівці й профільні служби продовжують огляд споруди та фіксують масштаби руйнувань. Точні терміни й вартість відновлення ще встановлюються. “Точної суми (збитків - ред.) ще нема. Комісія продовжує оцінку, в першу чергу неочевидних ушкоджень, як-от, до прикладу, надійності та стійкості будівлі після удару. Але вже зараз ясно, що це будуть мільйони гривень”, — розповіла у коментарі [естéт] газеті Вікторія Волошина, очільниця відділу комунікацій НХМУ. Наразі музей тимчасово зачинений для відвідувачів, але його команда продовжує працювати. За словами пані Волошиної, точних дат, коли НХМУ знову прийматиме гостей наразі немає, але станеться це не раніше зими. Експозиційний календар інституції також зазнає значних змін. “Проєкти, ясна річ, посунуться і будуть розставлені в календарі з урахуванням багатьох факторів. Ми не відмовляємося від жодної запланованої виставки станом на зараз. Але не загадуємо, життя покаже”, — каже Волошина. наслідки ворожої атаки на Київ 24 травня у будівлі НХМУ фото: Соломія Козолуп / Facebook сторінка Національного художнього музею України НХМУ оприлюднив інформацію про варіанти підтримки, які допоможуть їм подолати наслідки ворожої атаки: Прямий благодійний внесок. Музей оприлюднив офіційні реквізити для фінансової допомоги. Кошти підуть на ліквідацію наслідків обстрілу та ремонтні роботи. Найближчим часом музей хоче відкрити “банку”, аби було простіше зробити навіть невеликий донат. Донат на Монобанку (ОНОВЛЕНО 02.06.2026, 13:40). Підтримати музей фінансово можна зробивши донат на їхню "монобанку". Віртуальний тур музеєм. Спільно з ГО "єМузей" інституція відкрила доступ до цифрових виставок. Ви можете оглянути експозицію онлайн, а гроші від придбання квитків на віртуальний тур повністю спрямують на відновлення будівлі. Купівля музейного мерчу. Це практичний спосіб фінансово допомогти інституції та отримати на згадку річ із фірмовим брендуванням НХМУ. Відвідування лекторію. Освітні події музею не скасовуються, а переїжджають. Лекторій продовжить роботу на майданчиках партнерських просторів, про які команда музею повідомлятиме у своїх соцмережах. Купівля квитків на ці заходи — це теж пряма підтримка інституції. Придбання музейних видань серед яких каталог "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції" зі статтями Марини Дроботюк, Лесі Толстової, Дар’ї Добріян, монографія "Олекса Грищенко. Динамоколір" Віти Сусак, книга "Олександр Богомазов. Творча лабораторія" автори — Олена Кашуба-Вольвач, Мирослава Мудрак, Леся Толстова, Олена Чижова, Наталія Чамлай, "Спецфонд 1937–1939. З колекції НХМУ" авторства Юлії Литвинець. видання НХМУ Також, аби підтримати інформаційну кампанію допомоги НХМУ, кінокомпанія "Магіка-фільм" виклала у вільний доступ документальний фільм "Національний музей" Андрія Загданського. Стрічку можна переглянути на стрімінгових платформах Vimeo і Megogo. У НХМУ також зазначили, що зараз вони звертаються до своїх іноземних колег, з пропозиціями прийняти їхні виставкові проєкти у себе, аби предмети колекції отримали безпечні місця перебування, а у світі продовжували говорити про український музей. також читайте: У ЛЬВОВІ ШУКАЮТЬ (НОВОГО) КЕРІВНИКА МУНІЦИПАЛЬНОГО МИСТЕЦЬКОГО ЦЕНТРУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У суботу невідомі викрали з Центра Помпіду у Меці "Комедіанта" — один із найхайповіших творів сучасного мистецтва, більш відомий усім як"каттеланівський" банан. 02 ЧЕРВНЯ, 18:00 шматок понівеченого скотчу, що лишився на стіні після крадіжки фото: Центр Помпіду-Мец У суботу музей опублікував пресреліз із заявою про крадіжку авторської копії "Комедіанта" Мауріціо Каттелана та фотографією шматка понівеченого скотчу, що залишилася на порожній стіні, де висів банан. "Комедіант" експонувався на виставці "Нескінченна неділя" (Dimanche sans fin). Співробітники музею негайно взялися до роботи й компенсували втрату: оперативно замінили зниклий фрукт свіжим бананом та наклеїли новий скотч. Зрештою, цінність роботи полягає виключно в сертифікаті автентичності та у "протоколі, що регулює її показ, а не в їстівному компоненті, який швидко псується і потребує постійної заміни", — пояснили у музеї. Банан в експозиції змінюють за розкладом. Музей, однак, оголосив про судовий позов проти "невідомих осіб", які втрутилися в артоб'єкт. Центр Помпіду-Мец заявив, що "засуджує цей вчинок, який підриває повагу до експонатів і тимчасово позбавляє відвідувачів частини вражень від виставки". "Комедіант" (2019). Мауріціо Кателлан фото: Zeno Zotti / Maurizio Cattelan’s Archive Торік у липні, відвідувач Помпіду-Мец з'їв експозиційний банан одразу у музейному залі, назвавши це перформансом. Це був вже четвертий випадок, коли "Комедіанта" їли. У саркастичному коментарі автор твору, Мауріціо Каттелан, зазначив, що потрібно було їсти вже й скотч, яким банан кріпився до стіни. У листопаді 2024 року артоб'єкт Мауріціо Каттелана "Комедіант" пішов з молотка аукціонного дому Sotheby's за $6,2 млн. Покупцем став гонконзький криптомагнат та колекціонер Джастін Сан. також читайте: ЦЕНТР ПОМПІДУ ВІДКРИВАЄ ФІЛІЮ У СЕУЛІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

На початку березня Мистецький арсенал стартував виставковий сезон 2025 року персональною виставкою “Світлячок” мисткині Анни Звягінцевої. Соло-проєкт продовжує програму, яку розпочали в інституції ще до повномасштабного вторгнення: репрезентація визначних імен у новітній історії українського мистецтва. 24 БЕРЕЗНЯ фрагмент експозиції виставки "Світлячок" Анни Звягінцевої у Мистецькому арсеналі. Київ, березень 2025 фото — Олександр Попенко / Мистецький арсенал Кураторка проєкту Наташа Чичасова каже, що ця експозиція – своєрідний портрет Анни Звягінцевої, художниці неймовірно тонкої уважності. Мисткиня вдивляється у світ і влучно вхоплює рутинні малопомітні моменти, які здаються неважливими, але насправді великою мірою формують нас. Назва проєкту – його центральний образ, метафоричний і реальний: сонячний зайчик, який мандрує простором, уособлює світло і надію всередині кожного з нас. Хронологія виставки зворотна: знайомство з практикою мисткині розпочинається з сучасності, а завершується 2013 роком. Однак, за словами кураторки, “правильний” (хронологічний - ред.) порядок також має право на існування. Йдучи з минулого до сьогодення, можна простежити як елементи ранніх творів мисткині викристалізовуються у її сучасних роботах. Саме такий варіант прочитання приведе нас до світла, що існує попри все, до світлячка, який зустрічає глядачів на початку експозиції. Наташа Чичасова, кураторка проєкту (зліва) та Анна Звягінцева (справа) на відкритті виставки "Світлячок" у Мистецькому арсеналі. Київ, березень 2025 фото — Анастасія Курінська для [есте́т] газети Ретроспективний підхід дає змогу побачити, що насправді практика художниці – це про сталість і вірність певним переконанням, змінюється лише спосіб подачі. “Спостереження за світом, який існує довкола, потім трансформуються в певні роботи, які можуть набувати будь-якої форми”, – зазначає Наташа Чичасова. “Тобто можна сказати, що всі ці роки я працюю, можливо, над одними темами. Мене цікавить одне і те саме, просто воно проявляється в дуже різних матеріалах, формах та ідеях”, – доповнює Анна Звягінцева. “Світлячок” – надзвичайно особистий проєкт. Усі роботи обмірковані та пропущенні авторкою крізь себе. Власне, однією з призм, через яку мисткиня сприймає світ, став материнський досвід. Після того, як Анна народила доньку, вона багато роздумувала над темою фізичного контакту. Саме так, у 2017 році, народився проєкт “Недоречні доторки”, а звернення до тілесності, в різних формах, розвинулося у її майбутніх творах. До слова, торік “Недоречні доторки” Звягінцевої були представлені на 60-й Венеційській бієнале в межах проєкту “З України: Сміливі мріяти” від Пінчук Арт Центру. фрагмент проєкту “Недоречні доторки” Анни Звягінцевої в межах виставки "Світлячок" у Мистецькому арсеналі. Київ, березень 2025 фото — Анастасія Курінська для [есте́т] газети Обраний часовий проміжок, 2013-2025 рр. (чи 2025-2013 рр. - ред.), натякає на наскрізну тему проєкту. Художниця зазначає, що не бувала на сході країни, але постійно роздумувала над тим, як вона може розповісти про війну перебуваючи там, де вона є. Одним з символів, які з початком тривожних новин змінили своє первісне значення на вісників небезпеки, стали вікна. У 2015-му Анна створила роботу “Намалювати вікно, зім’яти папір”, як відлуння вторгнення, яке було чути у Києві. Розповідаючи про війну, Звягінцева часто звертається до образів природи: “Трава виросте, що б там не було. Все пройде, а трава виросте”, – говорить мисткиня. Роздуми авторки не лише про відновлення, а й про небезпеку. Художниця оприявнила свій підсвідомий страх, коли її дитина попросила пробігтися по траві. Так з’явилася робота – “Запілля” (2023), для якої мисткиня зібрала те, що може приховати у собі поле. “Як би не хотілося дегуманізувати ворога, зло все-таки чинять люди”, – зазначає кураторка Наташа Чичасова. Робота “Сталий костюм для окупанта” (2022) про це. Мисткиня створила прозорий одяг, що є спідньою білизною, і розмістила у ньому насіння. Коли загарбник поляже на нашій землі, воно проросте з його тіла. 2023 року "Костюм для окупанта" експонувався в межах інавгураційної виставки “Наші роки, наші слова, наші втрати, наші пошуки, наші ми” під кураторством Катерини Яковленко, Наталії Маценко та Бориса Філоненка у центрі сучасного мистецтва Jam Factory Art Center. ескіз до роботи “Намалювати своє вікно, зім’яти папір” в експозиції виставки "Світлячок" Анни Звягінцевої у Мистецькому арсеналі. Київ, березень 2025 фото — Анастасія Курінська для [есте́т] газети інсталяція “Намалювати своє вікно, зім’яти папір” в експозиції виставки "Світлячок" Анни Звягінцевої у Мистецькому арсеналі. Київ, березень 2025 фото — Анастасія Курінська для [есте́т] газети фото 1: робота “Сталий костюм для окупанта” Анни Звягінцевої в експозиції виставки "Світлячок" у Мистецькому арсеналі (Київ); фото 2,3 : ця ж робота та її детальний фрагмент в експозиції виставки “Наші роки, наші слова, наші втрати, наші пошуки, наші ми” в Jam Factory Art Center (Львів, 2024 р.) фото 1 - Анастасія Курінська для [есте́т] газети, фото 2,3 - Ія Степанюк Звернення до теми тілесності, інтерес до якої виник внаслідок материнського досвіду, прослідковується також у роботі “Сховок” (2023). Сукня, що будь-якої хвилини може стати поховальним саваном, огортається будиночком, що є примарним символом безпеки. Поряд знаходиться ще одна текстильна робота – “На повернення”, завдяки якій мисткиня прагне осмислити тему ампутації. Це алюзія на твір Андерсена “Дикі лебеді”, де головна героїня плела сорочки з кропиви для своїх братів-лебедів, однак не встигла завершити, тож один з них лишився з крилом. Робота Анни є процесуальною: художниця щораз дов’язує рядок сорочки, але ніколи не закінчить її. робота “Сховок” Анни Звягінцевої в експозиції виставки "Світлячок" у Мистецькому арсеналі. Київ, березень 2025 фото — Анастасія Курінська для [есте́т] газети робота “На повернення” Анни Звягінцевої в експозиції виставки "Світлячок" у Мистецькому арсеналі. Київ, березень 2025 фото — Анастасія Курінська для [есте́т] газети робота “Світлячок” Анни Звягінцевої в експозиції виставки "Світлячок" у Мистецькому арсеналі. Київ, березень 2025 фото — Анастасія Курінська для [есте́т] газети Експонат, який розпочинає (або завершує) виставку – також сорочка, особиста річ художниці, яку вона масштабувала до розмірів хатинки-прихистку. Вона взаємодіє з пейзажами, створення яких здавалося мисткині дивним і сміливим відчуттям. Усе перелічене – середовище існування світлячка, до якого спрямовані роботи в інших залах. Попри інтимність, практика Звягінцевої працює не лише з темою особистої, а й колективної пам'яті. Мисткиня не маніфестує, а говорить натяками, для оприявлення яких варто бути уважними. Виставка триває до 4 травня. Раніше ми також писали про те, що Мистецький арсенал виклав у вільний доступ електронний каталог своєї колекції. Збірка цього Національного культурно-мистецького та музейного комплексу формувалася упродовж майже двох десятиліть. Нині вона нараховує 9081 музейний предмет. Відтепер з колекцією інституції можна познайомитися в онлайн-форматі. також читайте: СЮРРЕАЛІЗМ ТА МОВА СНІВ. ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО МИСТКИНЮ ЕММУ АНДІЄВСЬКУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Резонансне викрадення коштовностей із головного музею Франції стане основою для кінострічки. Французька продюсерська компанія Iconoclast придбала права на екранізацію книги “Пограбування в Луврі” (A Grab at the Louvre). 01 ЧЕРВНЯ, 18:00 Лувр фото: Uriel Soberanes / Unsplash Про це повідомляє газета Le Monde. Книга “Пограбування в Луврі” — незалежне розслідування трьох журналістів із видань Le Parisien, Le Monde та Paris Match, в основу якого лягли секретні документи, доступ до яких вдалося отримати авторам, та матеріали слідства. На основі книги планують створити одразу два проєкти. Перший — художній повнометражний фільм, режисером якого стане Ромен Гаврас. В доробку Гавраса зйомки кліпів для M.I.A., Каньє Веста та Jay-Z, а також пригодницька комедія “Жертвопринесення” (Sacrifice) з Анною Тейлор-Грін, Крісом Евансом та Сальмою Хаєк у головних ролях. Прем'єра художньої стрічки запланована на 2028 рік, йдеться у матеріалі Vogue Adria. Також стало відомо, що про резонансну подію будуть знімати ще й документальний серіал. Права на паралельну адаптацію книги придбав британський продюсер, ім'я якого наразі не розголошують. предмети, які 19 жовтня 2025 року викрали з Лувру джерело: Interpol.int Нагадаємо, що у жовтні минулого року двоє зловмисників у масках проникли до залів Лувру. Розбивши вітрини, вони викрали вісім історичних коштовностей, загальна вартість яких оцінюється приблизно в €88 млн. На сьогодні прикраси досі не знайшли, а у справі затримано кількох підозрюваних. також читайте: “МОНА ЛІЗА” НА БРОДВЕЇ: ЕНДРЮ ЛЛОЙД ВЕББЕР ГОТУЄ МЮЗИКЛ ПРО ПОГРАБУВАННЯ СТОЛІТТЯ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа

Картину “Дівчинка з повітряною кулею на знайденому пейзажі” (Girl With Balloon on Found Landscape, 2012) Бенксі продали за $18 млн на закритих торгах Fair Warning у Нью-Йорку. Цей лот став одним із трьох найдорожчих творів художника, коли-небудь придбаних на аукціонах. 01 ЧЕРВНЯ, 16:40 Girl With Balloon on Found Landscape, 2012 світлина: Fair Warning Це перший великий продаж роботи Бенксі після того, як у березні агентство Reuters розкрило його особу. За даними медіа, за цим псевдонімом ховається британець Робін Ганнінгем, який наразі живе під іменем Девід Джонс. Продана картина є частиною серії “Сира нафта” (Crude Oils), присвяченої соціальним та екологічним проблемам. Для створення цих робіт Бенксі використовує пейзажі, куплені на барахолках, або репродукції відомих художників минулого (зокрема Клода Моне, Вінсента Ван Гога та Леонардо да Вінчі). Поверх цих зображень автор додає власні сюжети: образи протестувальників, токсичних відходів або своїх фірмових щурів. Тлом для роботи “Дівчинка з повітряною кулею…” став пейзаж у стилі американського телеведучого Боба Росса, чия програма “Радість живопису” (The Joy of Painting) виходила в ефір у 1980-х роках у США та Канаді. Girl With Balloon on Found Landscape, 2012 світлина: Fair Warning Восени 2022 року Бенксі був в Україні та залишив після свого візиту 7 муралів у Києві та Київській області. Серед найвідоміших його робіт — гімнастки, “вписані” в руїни житлових будинків Ірпеня і Бородянки; діти, які катаються на протитанковому "їжаку" як на гойдалці — на столичному Майдані Незалежності. Також його авторства є мурал з жінкою у домашньому халаті та протигазі на стіні частково згорілого будинку в Гостомелі. Бенксі підтвердив авторство, опублікувавши світлини цих робіт у своєму Instagram у листопаді 2022 року. також читайте: МЕТРОПОЛІТЕН-ОПЕРА ВИСТАВЛЯЄ НА ПРОДАЖ ПАННО ШАГАЛА ЧЕРЕЗ ФІНАНСОВУ КРИЗУ стінопис Бенксі в експозиції (дебютної) виставки "Маленький принц" у галереї ZAG, Львів, 2025 фото: [естéт] газета Мурал Бенксі в Гостомелі (жінка у домашньому халаті та протигазі) намагалися вкрасти, зрізавши його зі стіни. Роботу вдалося врятувати і відреставрували, фрагмент стіни зі стінописом передали на зберігання до Національного заповідника "Києво-Печерська лавра". 2025 року гостомельську "Жінку у протигазі" привезли до Львова та експонували в межах (дебютної) виставки "Маленький принц" у галереї ZAG. Решта "київських" стінописів Бенксі залишаються на своїх місцях. Для їхнього захисту поверх малюнків було змонтовано спеціальні захисні конструкції, а самі роботи планують зробити частиною об'єктів культурної спадщини. також читайте: ВЕЧІР РЕКОРДІВ — РЕЗУЛЬТАТИ НЬЮ-ЙОРКСЬКИХ ТОРГІВ CHRISTIE'S Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Що може розповісти книга, зображена на давньому портреті? Більше, ніж здається на перший погляд. На малярських творах минулих століть цей атрибут був не випадковою деталлю — він натякав на освіту, статус, захоплення чи навіть духовні прагнення портретованої особи. Чому митці зображали героїв своїх картин із книжкою у руках, і які історії приховують такі портрети з колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького? Розповідаємо у цій статті. 17 ЧЕРВНЯ фрагмент портрета священника Петра Паславського (1826 рік), художник — Йосип Змій Микловський зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького До повномасштабного вторгнення у просторих залах другого поверху головного корпусу Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (далі — НМЛ) можна було довго та зосереджено роздивлятися десятки українських малярських творів XVII - початку XX століття. За відвідувачами зі стін уважно стежили елегантні дами у пишних вбраннях, воїни в обладунках, представники духовенства в темних одіяннях… Всі вони — герої давніх портретів музейної збірки, кожен зі своєю життєвою історією, вподобаннями та захопленнями. І, якщо ми вже згадали про захоплення, то чимало з них, ймовірно, любили читати, бо на портретах можна було побачити чимало книг. Оксана Жеплинська, очільниця відділу “Українського мистецтва XIX - початку XX ст.” Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, розповість про значення книги у давньому портретному живописі та познайомить нас з найпалкішими шанувальниками книг, чиї портрети зберігаються у збірці музею. фрагмент постійної експозиції НМЛ "Українське мистецтво XVIII – початку XX століть", 2021 р. фото — Галина Кучманич, фрагмент постійної експозиції НМЛ "Українське мистецтво XVIII – початку XX століть", 2017 р. фото — НМЛ Оксана Жеплинська під час екскурсії постійною експозицією "Українське мистецтво XVIII – початку XX століть" в НМЛ, 2020 р. фото — НМЛ, колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети Колекція давнього українського портрета НМЛ хоч і не є надто чисельною, проте посідає вагоме місце у мистецькій спадщині українського портретного малярства. У давньому портретному малярстві серед багатьох атрибутів, які розповідають про зображувану особу, важливе місце посідає книга, символ людської мудрості, знання та інтелекту. Книга в руках портретованої моделі, як правило, вказувала на освіченість людини, її захоплення книжковою культурою. Часто з книгою в руках зображували власників великих бібліотек. У збірці давнього портрета Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького є ціла низка таких зображень. Одне з них — портрет ігумена Підгорецького монастиря Парфенія Ломиковського (близько 1660-1729), знаного у ті часи книжника. Його приватна бібліотека, у складі монастирської книгозбірні, дійшла до нашого часу. Нині основна частина цієї колекції знаходиться у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника. Про характер книгозбірні ігумена свідчить той факт, що саме у її складі зберігся найповніший з відомих списків творів Івана Вишенського. портрет ігумена Підгорецького монастиря Парфенія Ломиковського (поч. ХVІІІ ст.), художник — Варсонофій Венедиктович зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького фрагмент портрета ігумена Підгорецького монастиря Парфенія Ломиковського, художник — Варсонофій Венедиктович зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького З книгою у руках зобразив художник Лука Долинський єпископа Львівського, Галицького і Кам’янець Подільського й митрополита Київського та всієї Русі Лева Шептицького (1717-1779). Лев Шептицький ревно дбав про освіту греко-католицького духовенства. Завдяки його старанням у Відні 1774 року було засновано духовну семінарію "Варвареум" для греко-католицьких священників Австро-Угорщини та підготовлено ґрунт для заснування Генеральної семінарії у Львові. також читайте: ЛИСТИ, ЛЕГЕНДИ Й АВАНГАРД — 7 КНИЖКОВИХ НОВИНОК ПРО УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО портрет митрополита Лева Шептицького (1775-1779 рр.), художник — Лука Долинський зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького фрагмент портрета митрополита Лева Шептицького (1775-1779 рр.), художник — Лука Долинський зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Особливо поширеним стає зображення з книгою у першій половині ХІХ століття, коли у портретному малярстві змінюється інтерпретація образу людини. Увагу портретистів привертає освічена, розумово обдарована індивідуальність, свідомий громадянин суспільства. У цей період на портретах зустрічаємо чимало людей з книгою, листом або й просто згортком паперу. Усі вони — просвітники, інтелектуали свого часу. Високоосвіченими особистостями на портретах виступають представники греко-католицького духовенства, які у першій половині ХІХ століття, в період національно-культурного відродження у Галичині, стали активними провідниками рідного народу. У власній бібліотеці біля стелажа з книгами намальовано церковного діяча, письменника, знаного бібліофіла, збирача рукописів і стародруків Єроніма Стрілецького (1732-1804). Він був автором "Короткої руської граматики", опублікував низку праць: "Поученіє о обрядах христіянских" (1768); "Epitome historica de origine antiquitate et praesertim de celebratissimo opere coronationis Thaumaturgae in Poczajoviensis monte Imaginis BVMariae". Перед смертю Стрілецький заповів свою бібліотеку греко-католицькій капітулі у Перемишлі. портрет священника Єроніма Стрілецького (1800 рік), художник — невідомий зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького фрагмент портрета священника Єроніма Стрілецького (1800 рік), художник — невідомий зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Важливим атрибутом виступає книга у портреті священника Петра Паславського (1792-1847), представника нової української літератури доби "Русалки Дністрової". Паславський написав щоденник, в якому послідовно занотував свою діяльність як пароха церкви святої Варвари у Відні, навколо якої гуртувалися молоді українські культурні діячі, студенти богословʼя. Займаючись питанням української літературної мови в Галичині, написав "Скорочену руську граматику", якою згодом, як йдеться у деяких джерелах, користувався філолог Йосип Левицький для створення нової граматики української мови. портрет священника Петра Паславського (1826 рік), художник — Йосип Змій Микловський зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького фрагмент портрета священника Петра Паславського (1826 рік), художник — Йосип Змій Микловський зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького У давньому портретному малярстві зустрічаємо й портрети жінок з книгою. Наприклад, у колекції НМЛ є харизматичний портрет Анни Пророчиці, матері пророка та останнього ізраїльського судді Самуїла. Про Анну Пророчицю та її непростий шлях до материнства йдеться в одній з книг Старого Завіту. також читайте: ХРАНИТЕЛІ РІЗДВА. ПРО НАЙДАВНІШІ УКРАЇНСЬКІ РІЗДВЯНІ ІКОНИ РОЗПОВІДАЮТЬ НАУКОВЦІ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ У ЛЬВОВІ портрет Святої Анни Пророчиці з книгою (друга половина XVIII ст.), художник — невідомий зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Зараз усі ці портрети, як і вся колекція музею, включно з творами постійної експозиції, перебувають у сховищах і очікують завершення війни у безпеці. Раніше ми також писали про те, що британське видавництво Thames&Hudson видало книгу про українське мистецтво XX-XXI століть. Видання "The Art of Ukraine" стало продовженням знаної серії World of Art (науково-популярні книги з історії світового мистецтва), яку Thames&Hudson видає вже багато років поспіль. "The Art of Ukraine" для Thames&Hudson — не перша книга про українське мистецтво. 2022 року там вийшов друком спеціальний каталог виставкового проєкту "В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х". До книги увійшли статті провідних науковців та експертів у сфері українського авангарду. також читайте: ВИДАНО ПІД ЧАС ВІЙНИ — УКРАЇНСЬКІ КНИЖКОВІ НОВИНКИ ПРО МИСТЕЦТВО Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Каттеланівський банан знову з'їли, міністра культури України знову не призначили, у Катарі тепер буде свій Art Basel, ботанічний сад Нью-Йорка заполонить монументалізм KAWSа, Національний музей сучасного мистецтва Румунії відбивається від закидів про фальшивого Малевича у їхній експозиції, у Києві показують “Бурю” Айвазовського, а у Львові з’явилася нова (арт) “оаза”. Про ці та інші актуальні події у світі мистецтва — у щотижневому дайджесті [естéт] газети. 03 СЕРПНЯ АУКЦІОННИЙ РИНОК ВИМАГАЄ ГАРАНТІЙ, ПРОДАЖІ CHRISTIE'S ТА SOTHEBY'S СТАБІЛІЗУВАЛИСЯ У новому звіті ArtTactic йдеться про те, що у першому півріччі 2025 року виторги аукціонів Christie's, Sotheby's і Phillips впали в середньому на 6,2%, втім кількість проданих лотів за цей же період зросла на 1,3%. У Christie's вже прозвітували про їхні продажі за перше півріччя поточного року, вони становлять $2,1 млрд. Майже чверть цієї суми припадає на виторги від продажу предметів розкоші (колекційні сумки та інші аксесуари, алкогольні напої, одяг, авто), а не предметів мистецтва. Загалом, за даними ArtTactic, продажі в сегментах імпресіонізму, модернізму та сучасного мистецтва впали на 7,7%. Інша тенденція, яку відзначають фахівці, — інтерес до практики так званих гарантій. У першому півріччі кількість лотів вечірніх торгів, продаж яких клієнтам гарантував сам аукціонний дім або третя сторона, зросла в середньому до 73% від загальної кількості лотів. Це найвищий показник з 2016 року. Фахівці трактують цей факт по-різному: як результат довіри ринковим механізмам, і як ознаку небажання зайвий раз ризикувати. також читайте: ЛИСТИ, ЛЕГЕНДИ Й АВАНГАРД. 7 КНИЖКОВИХ НОВИНОК ПРО УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО НОВИНИ ЗАКОРДОННОГО АРТРИНКУ: У КАТАРІ ТЕПЕР БУДЕ СВІЙ ART BASEL, НЬЮ-ЙОРК РОБИТЬ СТАВКУ НА МОНУМЕНТАЛЬНОГО KAWSа, У ФРАНЦІЇ З’ЇЛИ ЧЕТВЕРТИЙ КАТТЕЛАНІВСЬКИЙ БАНАН Оголошено тему та куратора першого ярмарку Art Basel Qatar, який відбудеться у Досі на початку лютого 2026 року. Ярмарок у Катарі буде влаштований не так, як традиційно проходить Art Basel, а більше нагадуватиме виставковий проєкт. Куратором Art Basel Qatar став єгипетський художник Ваель Шавкі. Він керуватиме відбором учасників разом з експертною радою ярмарку. Митцям-учасникам пропонують поміркувати про феномен становлення та про можливі вектори подальшого розвитку людства. За словами організаторів, на Art Basel Qatar планується зібрати близько 50 локальних галерей, а також запросити до участі дилерів із Північної Африки, Південної Азії та інших регіонів. У Нью-Йоркському ботанічному саду весною 2027 року з'явиться новий монументальний артпроєкт митця KAWS. Це буде серія скульптур, створених спеціально під цю локацію, їх розмістять на площі у понад 100 гектарів. Подробиці проєкту поки що тримаються у таємниці. Ймовірно, на відвідувачів чекатиме зустріч з уже добре знаними KAWS-івськими “Компаньйонами”, вписаними в природний ландшафт ботсаду. скульптура KAWSа "Співучасник" біля храмового комплексу Прамбанан, Індонезія, 2023 фото - Livy Sast/Unsplash Ще один банан, це вже четвертий, з авторської копії "Комедіанта" Мауріціо Каттелана у липні знову з’їв відвідувач виставки. Цього разу імпровізований перформанс відбувся у Центрі Помпіду-Мец на сході Франції. У саркастичному коментарі Каттелан зазначив, що потрібно було їсти вже й скотч, яким банан кріпився до стіни. Співробітники музею оперативно замінили банан на новий, наголосивши, що й так регулярно їх міняють. “Комедіант” експонується у межах виставки “Нескінченна неділя”, присвяченої 15-річчю Помпіду в Меці. У листопаді 2024 року артоб'єкт Мауріціо Каттелана "Комедіант" (банан, що кріпиться скотчем до стіни) пішов з молотка аукціонного дому Sotheby's за $6,2 млн. Покупцем став гонконзький криптомагнат та колекціонер Джастін Сан. "Комедіант" Мауріціо Каттелана в експозиції виставки “Нескінченна неділя” фото - Centre Pompidou-Metz / Romain Gamba До слова, зараз у розпалі судовий процес між Саном і мільярдером Девідом Геффеном. Предмет спору – скульптура “Ніс” Альберто Джакометті. Сан купив її на Sotheby's 2021 року за $78,4 млн, а потім перепродав Геффену в межах угоди, яка передбачала обмін на дві картини вартістю $55 млн з доплатою в розмірі $10,5 млн. Тепер Сан вимагає повернути йому роботу Джакометті та стверджує, що наче б то угоду від його імені незаконно уклала його асистентка. Зі зустрічного позову Геффена стало відомо, що Сан інвестував близько $30 млн у криптоплатформу Дональда Трампа World Liberty Financial. Подейкують, що такі вкладення дозволяють донорам лобіювати свої ділові інтереси у США. Таким чином Геффен, ймовірно, завуальовано натякає на можливе навмисне затягування судового процесу чи тиск на його учасників. смерть Оззі Осборна 22 липня збіглася з першим днем протестів українців проти прийняття скандального закону 12414, що передбачав підпорядкування Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Генпрокуратурі та підривав їхню незалежність фото — скрін зі сторінки @nappo_what/X 22 липня стало відомо про смерть Оззі Осборна, основника гурту Black Sabbath та “принца пітьми”, як його називали фани. Майже перед самим закінченням свого земного шляху, Оззі спробував себе ще й в амплуа художника. 17 липня відбувся онлайн аукціон Omega, де виставили 5 абстракції Оззі Осборна. Музикант створив ці роботи спільно з шимпанзе: Осборн відповідав за базову композицію, а примати наносили на полотна фінальні штрихи. Кожна картина мала стартову ціну £1000, цінник найдорожчого проданого лоту — £13,820. Весь виторг від продажу спрямували до заповідника Save the Chimps у Флориді. Там живуть шимпанзе, яких врятували від браконьєрів, з лабораторій та небезпечних зоопарків. Оззі Осборн з картинами, написаними музикантом разом з врятованими шимпанзе фото — Kamil Szkopik також читайте: КОТИ, ПЕЛІКАНИ, ЗАЙЦІ ТА КРОКОДИЛ: ФАНТАСТИЧНІ ЗВІРІ ХУДОЖНИКА АНАТОЛЯ СТЕПАНЕНКА УРЯДИ В УКРАЇНІ ЗМІНЮЮТЬСЯ, А "В.О." НА ЧОЛІ МІНКУЛЬТУ ЗАЛИШАЮТЬСЯ Пізно ввечері 28 липня на сайті Кабінету міністрів України (чи то неочікувано, чи довгоочікувано) майже одночасно з’явилося одразу три розпорядження. Перше — про звільнення Бережної Т. В. з посади заступника Міністра економіки, довкілля та сільського господарства; друге — про призначення Бережної Т. В. заступником Міністра культури та стратегічних комунікацій; третє — про тимчасове покладення виконання обов’язків Міністра культури та стратегічних комунікацій на Бережну Т. В.. прем'єр-міністерка України Юлія Свириденко (справа) представляє т.в.о. Міністра культури Тетяну Бережну (зліва) фото — Міністерство культури та стратегічних комунікацій У липні, вперше від початку повномасштабної війни, відбулося велике переформатування Кабінету Міністрів України. Зміну керівництва і реорганізацію пророкували й Міністерству культури та стратегічних комунікацій. Втім 17 липня, у день, коли в уряді відбулися кадрові зміни й почалося їхнє широке обговорення, крісло Міністра культури та стратегічних комунікацій залишилося вакантним. Також не відбулося пророкованих змін до структури. Колишній очільник мінкульту, Микола Точицький, мав повернутися на дипломатичну службу, тим часом міністерство залишилося без керівника майже на тиждень. Водночас ширилися доволі скупі чутки щодо потенційних кандидатів на заняття цього посту. Серед претендентів наче б то були Ольга Вієру, директорка Національного центру "Український дім", та Вероніка Селега, колишня керівниця Директорату з питань гуманітарної політики Офісу президента, СЕО української креативної агенції Bickerstaff.345. Втім, виконувати обов’язки керівника міністерства культури та стратегічних комунікацій врешті доручили пані Тетяні Бережній, ексзаступниці Міністра економіки, довкілля та сільського господарства. Від Бережної, як (тимчасової) очільниці, очікують збереження керованості, фінансової спроможності та взаємодії з культурною спільнотою під час трансформації міністерства, яка таки планується у майбутньому. Про це йшлося у дописі (нової) прем’єр-міністерки Юлії Свириденко, опублікованому одразу після призначення Бережної. Для довідки, пані Бережна закінчила Києво-Могилянську Академію за спеціальністю “правознавство”, стажувалася у Парламенті Канади, навчалася в Лондонській школі економіки, працювала адвокаткою, нещодавно закінчила програму Школи стратегічного архітектора при Києво-Могилянській бізнес-школі. також читайте: BUSINESS AS USUAL — РОСІЙСЬКИЙ МУЗЕЙ В МАЛАЗІ ВИХОДИТЬ З ГІБЕРНАЦІЇ, А КОЛИШНІЙ “ЕРМІТАЖ-АМСТЕРДАМ” РОЗПОЧИНАЄ НОВУ СТОРІНКУ СВОЄЇ ІСТОРІЇ ВИСТАВКОЮ ПРО “РОСІЙСЬКОГО ПІОНЕРА” АБСТРАКЦІОНІЗМУ АТРИБУЦІЇ, РЕСТИТУЦІЇ ТА ПОПОВНЕННЯ КОЛЕКЦІЙ У Національному музеї сучасного мистецтва Румунії (MNAC) до 31 серпня триває виставка “Казимир Малевич. Пережити історію”. Експозиція поєднала три роботи Малевича з 14 абстракціями румунських митців із колекції музею. Невдовзі після вернісажу історик мистецтва Константін Акінша висловив сумнів щодо того, що автором робіт є Малевича і звинуватив MNAC у “браку експертизи”. фрагмент експозиції виставка «Казимир Малевич. Пережити історію» фото — Radu Mocanu / MNAC Bucharest Картини “Супрематична композиція у кольорі” (~ 1915 р.), “Кубофутуристична композиція” (~ 1912–1913 рр.) та “Лінійний супрематизм” (~ 1916 р.) належать ізраїльському бізнесменові Яніву Коену. Янів Коен стверджує, що картини Малевича купив у більшовицькій Одесі на початку 1930-х років Бенціон Лівандо. Роботи покинули місто перед Другою світовою війною разом з експонатами Одеського художнього музею. Після війни картини перейшли у володіння доньки Бенціона Лівандо — Єви Лівандо. Їй вдалося зберегти їх під час еміграції до Ізраїлю. Янів Коен, нинішній власник картин, — внук Єви Лівандо. Крім цього, Коен посилається на експертну оцінку історика мистецтва і фахівця з авангарду Дмитра Горбачова, який підтверджує оригінальність картин і оцінює їх приблизно в $160–190 млн. Закид про фальшивки ґрунтується на прогалині у провенансі картин, мовляв, всі вони датовані серединою 1910-х років, а фізичних документів, що підтверджують те, кому вони належали до цього і де перебували до нині — немає. Власник робіт зазначає, що його дивує те, що такий сміливий вердикт Константін Акінша поставив заочно, тобто без огляду робіт “на живо”. Адвокати Коена вже звернулися до Акінші та видання e-flux, яке опублікувало статтю мистецтвознавця, з запитом про публічне спростування закидів щодо сумнівного авторства робіт на бухарестській виставці, інакше подаватимуть судовий позов. Про це зокрема йдеться у матеріалі ARTnews. Сам Коен стверджує, що має документальне підтвердження провенансу робіт. На прохання видання Artnews надати ці докази, він відповів, що зможе зробити це не раніше серпня, щоб не порушити угод про конфіденційність, які він вже уклав з іншими музеями, зацікавленими в експонуванні робіт. Artnews також зазначає, що серед спонсорів виставки в MNAC зазначена стоматологічна клініка Herăstrău, що належить Коену. Згодом на сайті музею MNAC з'явилося уточнення, що отримані від цієї компанії кошти призначалися для забезпечення додаткових заходів безпеки. фрагмент експозиції виставки «Казимир Малевич. Пережити історію» і три роботи художника, які досі не експонувалися фото — Serioja Bocsok / MNAC Bucharest Добігає завершення історія з арештованою артколекцією Віктора Медведчука, з тою її частиною, яка має мистецьку та історичну цінність. Роботи мають передати до фондів Національного художнього музею України. Восени 2022 року приватну артколекцію Медведчука арештували. Суд передав вилучену збірку у розпорядження агентству з розшуку та менеджменту активів (АРМА). Спочатку АРМА вирішило розпродати всю колекцію на відкритому аукціоні, але від цього сценарію змусила відмовитися гучна критика дієвців культури. Оскільки колекція була дуже "різношерстою", то АРМА замовило мистецтвознавчу експертизу у Національного художнього музею України, щоб з'ясувати, які об'єкти дійсно є цінними, а які таки можна пустити на аукціон. Весною 2024 був готовий експертний висновок, згідно з яким 149 арештованих картин визнано такими, що мають історичну та культурну цінність. Відтоді їхня доля залишалася невизначеною, бо продавати їх було не можна, а правового механізму за яким АРМА могла б передати ці предмети у власність до, наприклад, державного музею чи будь-якої іншої інституції не було. Тепер передача стала можливою завдяки змінам до Закону України "Про АРМА", які набули чинності 30 липня 2025 року. Відтепер Агентство може передавати активи, що мають культурну цінність, до державних музеїв, бібліотек, заповідників та архівів без конкурсної процедури, а просто за рішенням Кабінету Міністрів України. АРМА вже звернулося до Уряду з відповідною ініціативою, відповідь очікується. бурштиновий портрет Віктора Медведчука з його приватної колекції; твір був визнаним таким, що не має історичної та культурної цінності і виставлений на торги через систему “Прозорро.Продажі”, початкова ціна становила 5 225,22 грн фото — zakupivli.pro Тим часом новопризначена в. о. Міністра культури та стратегічних комунікацій України Тетяна Бережна розпочала свою роботу у міністерстві з приємних справ — публічно передала генеральному директору Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Ігорю Кожану рідкісну культурну цінність — молитовну книгу “Требник” 1844 року з автографом митрополита Андрея Шептицького. Фоліант поповнить збірку музейної інституції. У міністерстві кажуть, що стародрук був здобутий у результаті багаторічної спецоперації Служби зовнішньої розвідки України. Звісно, деталей спецоперації не повідомляють. Ігор Кожан (по центру), директор Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, з молитовною книгою “Требник”, який вдалося повернути в Україну у результаті багаторічної спецоперації Служби зовнішньої розвідки України; зліва — Тетяна Бережна, т.в.о. Міністра культури, справа — Олег Александров, представник Служби зовнішньої розвідки України фото — Міністерство культури та стратегічних комунікацій також читайте: В ОКУПАЦІЇ, АЛЕ ЦІЛА. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З МОЗАЇКОЮ “ЖІНКА-ПТАХ” У ДОНЕЦЬКУ ЛЬВІВСЬКА ОАЗА І БУРЯ АЙВАЗОВСЬКОГО: ЯКІ ВИСТАВКИ ВІДВІДАТИ У СЕРПНІ Національний музей “Київська картинна галерея” продовжує цикл виставок знакових художніх творів зі своєї фондової збірки, і зараз тут можна подивитися роботи Івана Айвазовського. Осердям експозиції став морський краєвид “Буря”, крім нього представлено три пейзажі гірського Криму та степу і чорно-білі світлини творів Айвазовського з музейної колекції, втрачені під час Другої світової війни. фрагмент експозиції виставки "ВІЧ-НА-ВІЧ: із Іваном Айвазовським" у музеї "Київська картинна галерея" фото — Київська картинна галерея У Львові “перезавантажили” один з найбільших виставкових комплексів міста — Палац мистецтв та представили там мультидисциплінарний проєкт "ОАЗА?". На початку 1990-х будівлю Палацу Мистецтв “вписали” у палацовий комплекс Потоцьких-Лозинського, що розташований поруч. Виставкова діяльність інституції розпочалася 1996 року. Кілька десятиліть поспіль, крім окремих виставкових артпроєктів, Палац Мистецтв став ексклюзивним майданчиком для львівських сезонних артсалонів — весняного та осіннього. А ще там регулярно відбувалися абсолютно не пов’язані з мистецтвом події накшталт фестивалів меду чи індійських товарів, виставок ювелірних виробів та стоматологічного обладнання. Це все, ймовірно, якось підтримувало інституцію фінансово, втім реноме Палацу мистецтв як мистецької установи від оренди площ під такі заходи помітно підпсувалося. завершення монтажу експозиції виставки "ОАЗА?" фото — [естéт] газета Нова команда Палацу мистецтв, заручившись підтримкою меценатів, оголосила про амбітні плани — відкрити нову сторінку історії інституції, “перезавантажити” та концептуально реформувати її. Розпочали з проєкту “ОАЗА?”, в межах якого на трьох поверхах (і на даху) експонуються твори 39 мисткинь та митців. Кураторів виставки тримають в таємниці, натомість менеджерка проєкту Олена Поліщук каже, що "ОАЗА?" — це проєкт-полілог 39 експонентів між собою та з глядачем на широких теренах (понад 3 тисячі квадратних метрів) оновлених експозиційних площ. учасники і організатори проєкту (фото 8) та деталі експозиції виставки "ОАЗА?" у Львівському палаці мистецтв фото — Львівський палац мистецтв, [естéт] газета також читайте: ПОКРОВСЬКИЙ "ОЛЕНЬ" НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ, "БОРИВІТЕР" У ЛОНДОНІ, МИСТЕЦЬКИЙ ЯРМАРОК ТІЛЬКИ ДЛЯ ДІВЧАТ: АРТ ДАЙДЖЕСТ ПОДІЙ ТИЖНЯ (07-13 липня 2025) Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Осінь 2025-го видалася насиченою для українського мистецтва за кордоном. Наша модерністична спадщина, файбер арт, документальна фотографія пострадянської доби та повернення Київської бієнале після кількарічної паузи — все це лише короткий перелік артподій, що відбуваються у різних містах світу наприкінці року. Про осіннє турне українського мистецтва Європою та США розповідаємо далі. 23 ЖОВТНЯ колаж: Надія Ярощук для [есте́т] газети ЛОДЗЬ — КРАКІВ — ЛЮБЛІН — ВАРШАВА Мандрівку розпочнемо у польському Лодзі, де до лютого 2026 року у Художньому музеї триває виставка “В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х”. В експозиції зібрано близько 70 робіт — це живопис, ескізи, колажі, театральні проєкти. Серед митців-експонентів — Олександр Богомазов, Василь Єрмілов, Віктор Пальмов, Анатоль Петрицький, Казимир Малевич, Ель Лисицький та багато інших; представлено також твори учнів школи Михайла Бойчука та представників єврейської культурно-просвітницької організації “Культур Ліга”. До експозиції увійшли й роботи художників-емігрантів, які здобули славу за кордоном, — Олександри Екстер, Володимира Баранова-Росіне та Соні Делоне. Назва проєкту, “В епіцентрі бурі…”, перегукується із сьогоденням — українське мистецтво, як і 100 років тому, твориться в епіцентрі війни та історичних потрясінь. відвідувачі виставки “В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х” роздивляються ескіз розпису конференц-залу Всеукраїнської академії наук у Києві, який 1930 року зробив Казимир Малевич (робота з колекції Національного художнього музею України) фото: HaWa / Muzeum Sztuki w Łodzi відвідувачка виставки роздивляється 2 частини малярського циклу "Пилярі" Олександра Богомазова (з колекції Національного художнього музею України). На виставці цей триптих вперше експонується повністю; третя частина циклу (не видно на цій світлині, експонується ліворуч) існує у формі ескізу, художник так і не встиг виконати її на полотні фото: Muzeum Sztuki w Łodzi Прем’єра проєкту “В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х” відбулася у листопаді 2022 року у Національному музеї Тіссен-Борнеміса (Мадрид, Іспанія). Відтоді проєкт вже встиг побувати у Кельні, Брюсселі, Відні, Лондоні та Братиславі. також читайте: ВИСТАВКА «В ЕПІЦЕНТРІ БУРІ: МОДЕРНІЗМ В УКРАЇНІ 1900-1930» ВІДКРИЛАСЯ У МАДРИДІ Тим часом у лодзькому Центральному Музеї Текстилю до травня 2026 року триватиме 18-те Міжнародне Триєнале Текстилю, найстаріша й одна з найавторитетніших подій у світі текстильного мистецтва. Цьогорічна тема — “Деконструкція/Реконструкція”, яка осмислює трансформації сучасності, торкаючись питань ідентичності, міграції, пам’яті та ролі жінки у сучасному суспільстві. Від часу свого заснування, у 1970-х роках, триєнале було чутливим індикатором змін у мистецтві та суспільстві, а сьогодні текстиль знову стає мовою роздумів про глобальні виклики. Цьогоріч на триєнале представлені роботи української мисткині Василини Буряник. Буряник працює з прозорими нейлоновими тканинами, створюючи багатошарові панно та тривимірні об’єкти у власній техніці. Роботи художниці поєднують інтимність і масштабність текстилю, перетворюючи матеріал на метафору пам’яті, руху та тілесності. На Триєнале у Лодзі мисткиня представляє роботу ""Мої костюми" (для носіння на території Геноциду (1) та поза її межами (2))" (“My Suits” (for wearing on the territory of the Genocide (1) and outside its borders (2)). робота Василини Буряник ""Мої костюми" (для носіння на території Геноциду (1) та поза її межами (2))", 2024; зараз експонуються у лодзькому Центральному Музеї Текстилю в межах 18-того Міжнародного Триєнале Текстилю фото 1, 3: Валерія Мальцева; фото 2: Василина Буряник Крім “великого” Триєнале у місті також відбувається Молодіжне триєнале текстилю — “YTAT – Łódź 2025”. Цей міжнародний мистецький проєкт, організований Академією образотворчих мистецтв імені Владислава Стшемінського, представляє доробок молодих художників та їхні досягнення у царині файбер арту. У цьогорічній Молодіжній триєнале представлена робота “Спадок” мисткині Олени Мороховської. Художниця навчається у Львівській національній академії мистецтв, а представлений твір є її дипломною роботою й був створений як осмислення зв’язку між особистою пам’яттю, родовими традиціями та сучасним художнім висловом. Якраз у час публікації цього матеріалу, стало відомо, що “Спадок” Олени Мороховської здобув приз на конкурсі молодих митців в межах “YTAT – Łódź 2025”. робота Олени Мороховської “Спадок” зараз представлена на виставці в межах Молодіжного триєнале текстилю — “YTAT – Łódź 2025” фото: Олена Мороховська З Лодзі вирушаємо на південь, до Кракова, де у Національному Музеї до березня 2026 триватиме виставка “Львів’янки” (Women of Lviv). Проєкт зосереджується на історіях жінок у культурному середовищі Львова. Тут представлені і архівні матеріали, і твори сучасних мисткинь, які продовжують діалог зі своїми попередницями. Куратор Андрій Бояров зібрав у межах виставки твори польських, українських, та єврейських художниць міжвоєнної доби та роботи сучасних мисткинь — Ольги Марусин та Олі Гайдаш. Таким чином організатори проєкту прагнуть не лише відновити забуті імена, а й підкреслити жіночу присутність у формуванні культурної ідентичності регіону. вхідна група виставки “Львів’янки”, що зараз триває у Національному Музеї у Кракові фото: Anna Olchawska Виставка також вперше публічно представляє кіноколекцію Софії Яблонської – української письменниці, мандрівниці, фотографки та кінорежисерки міжвоєнного періоду. Вона в 1930-х роках була чи не першою українською жінкою, яка з камерою побувала у найвіддаленіших куточках світу – Марокко, островах Ява, Балі, Таїті, Австралії, Новій Зеландії, Канаді та США. Архівні матеріали були надані Центром міської історії Львова. фрагмент експозиції виставки “Львів’янки”; проєкт вперше публічно представляє кіноколекцію Софії Яблонської – української письменниці, мандрівниці, фотографки та кінорежисерки міжвоєнного періоду фото: Anna Olchawska У Любліні з вересня до листопада триває мандрівний проєкт Voices from Ukraine, що знайомить публіку з новим поколінням українських художників. Учасники працюють із темами війни, травми та відновлення — мистецтво тут стає способом осмислення досвіду, який Україна переживає зараз. На виставці представлені роботи Катерини Алійник, Каті Бучацької, Богдана Бунчака, Василини Буряник, Нікіти Кадана, Жанни Кадирової, Влодка Кауфмана, Kinder Album, Софії Козлової, Яни Кононової, Євгена Коршунова, Павла Ковача, Володимира Кузнєцова, Саші Курмаз, Наталії Лісової, Кристини Мельник, Севілі Наріман-кизи, Данила Павлія, Дениса Панкратова, Андрія Підлісного, Катерини Покори, Антона Саєнка, Каріни Синиці, Олени Субач, Василя Ткаченка (Ляха), Романа Хімея та Яреми Малащука, Даші Чечушкової, (покійного) Давида Чичкана, Сани Шахмурадової-Танської, Микити Шклярука. Головну частину проєкту “Voices From Ukraine”, представлену у люблінській галереї Labirynt, розширюють дві паралельні виставки: Voices From Ukraine. Borderlands у BWA Zielona Góra та Voices From Ukraine. Landscapes у BWA Wrocław. Перша досліджує тему кордону, як реальної межі та внутрішнього стану, як образу існування й геополітики. В наративі другої йдеться про слід війни у природі, просторі та спільній ідентичності. Разом ці проєкти створюють багатошарову картину часу й підштовхують до роздумів про те, яким може бути завтра. фрагмент експозиції виставки Voices from Ukraine у люблінській галереї Labirynt фото: Galeria Labirynt фрагмент експозиції виставки Voices from Ukraine у люблінській галереї Labirynt фото: Galeria Labirynt Після кількарічної перерви на мистецьку сцену повертається Київська бієнале, цьогоріч у мандрівному форматі. Через війну, бієнале відбуватиметься не лише в Україні, а й у Варшаві, Антверпені та Лінці. Головною подією цьогорічної (шостої) Київської бієнале став проєкт “Близький Схід, далекий Захід”. Виставка підготована міжнародною командою кураторів, що дозволяє розширити оптику проєкту. “Близький Схід, далекий Захід” простежує взаємопов’язані історії регіону, який куратори називають умовно “Близькосхідна Європа” — термін, що охоплює Центральну та Східну Європу, пострадянську Центральну Азію та Близький Схід. Експозиція розгорнулася у (нових) виставкових залах варшавського Музею сучасного мистецтва. Тут представлені роботи багатьох митців, для яких війна стала не лише контекстом творення, але й реаліями повсякденного життя. Серед українських митців-учасників — Катерина Алійник, Нікіта Кадан, Дана Кавеліна, Олексій Радинський, Леся Васильченко. Крім того, будуть представлені роботи, випозичені з колекцій установ-членів L’Internationale та сім нових робіт, замовлених спеціально для бієнале та створених за підтримки неприбуткової платформи Ribbon International. частина колекції українського авангардного мистецтва зі збірки київського Мистецького Арсеналу зараз експонується в межах Київської бієнале у варшавському Музеї сучасного мистецтва фото: Alicja Szulc / Muzeum Sztuki Nowoczesnej w Warszawie Також в межах Київської бієнале у варшавському Музеї сучасного мистецтва можна оглянути “платинову колекцію” українського авангардного мистецтва зі збірки київського Мистецького Арсеналу, яка перебуває тут на зберіганні. також читайте: ЛИСТИ, ЛЕГЕНДИ Й АВАНГАРД. 7 КНИЖКОВИХ НОВИНОК ПРО УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО КОПЕНГАГЕН Далі наш маршрут прямує на північ, до Копенгагена, де в Ukraine House in Denmark відкрилася виставка “Uncurtained: українське мистецтво в данських колекціях 1989–2023”. Проєкт презентує твори 28 українських митців, які відображають понад три десятиліття культурного діалогу між Україною та Данією, й акцентує увагу глядача на тому, що українське мистецтво давно стало частиною європейських музейних колекцій, хоча про це відомо небагато. Проєкт простежує, як мистецтво відображало ключові геополітичні злами — від падіння “залізної завіси” до сьогоднішньої війни — і водночас показує, що культурний діалог України й Данії розвивався задовго до нинішньої політичної солідарності. В експозиції зокрема представлені роботи Павла Макова, митця який ще з 1990-х років співпрацював із данською майстернею Fyns Grafiske Værksted. фрагмент експозиції виставки “Uncurtained: українське мистецтво в данських колекціях 1989–2023” в Ukraine House in Denmark фото: Ukraine House in Denmark Важливе місце в експозиції данської виставки займають й роботи Сергія Святченко. Митець переїхав до Данії у 1990-му й став впливовою фігурою місцевої артсцени. В межах експозиції до Макова та Святченко приєднується Олексій Іскос, харків’янин, який зробив кар’єру у Копенгагені як дизайнер провідних данських брендів. На виставці представлені твори й інших відомих митців різних поколінь: Олега Тістола, Юрія Лейдермана, Марини Скугарєвої, Kinder Album, Марії Куліковської, Julie Poly, Євгена Нікіфорова, Янiни Миронової та багатьох інших. Від живопису й скульптури до VR-інсталяцій — експозиція пропонує спробу панорамного погляду на сучасне українське мистецтво, підкреслюючи його багатоголосся й невіддільне місце у європейському культурному контексті. ПАРИЖ З нагоди паризького Art Basel французька галерея Poggi цієї осені організовує одразу 4 виставки присвячені українським митцям. Зокрема до 20 грудня в основному експозиційному просторі Galerie Poggi триває виставка робіт Нікіти Кадана та Данила Галкіна. Куратор проєкту — Бйорн Гельдхоф, артдиректор Пінчук Арт Центру. Нікіта Кадан у своїй творчості досліджує спадок радянського минулого та його зв’язок із посткомуністичними й сучасними соціально-політичними процесами. Знаний як інтерпретатор історичних зламів, митець став одним із найгучніших голосів українського сучасного мистецтва після повномасштабного вторгнення. Кадан — учасник групи R.E.P. та кураторського об’єднання “Худрада”. Він працює з інсталяцією, живописом, графікою та публічними просторами, часто у співпраці з архітекторами, правозахисниками й соціологами. Данило Галкін — український художник і куратор, який працює з громадськими просторами через просторові інсталяції, хепенінги та site-specific art. Його твори були представлені на персональних та групових виставках у Південній Кореї, Берліні, Лондоні, Братиславі, Празі та Києві. Мистецький доробок Галкіна отримав багато нагород та відзнак, зокрема Гран-прі MUXI у 2011 році та Третю спеціальну премію PinchukArtCentre 2013 року. одна з 4-х виставок, присвячених українським митцям і організованих Galerie Poggi з нагоди Art Basel Paris 2025, експонується на стенді (H15) галереї; цей проєкт реалізований спільно з українською Voloshyn Gallery фото: Galerie Poggi Тим часом на іншій локації, у шоурумі галереї (розташованому одразу позаду Центра Помпіду), до 22 листопада триває перша у Франції виставка українського творчого дуету Яреми Малащука та Романа Хімея. Експонована тут робота “Repetitions” присвячена темам колективних ритуалів та ідентичності. Фільми Малащука та Хімея завжди поєднують естетику документа та поетичний погляд, що робить їх одними з найцікавіших явищ українського відеоарту сьогодні. Цікава деталь — наратив експозиції починається рисунками Казимира Малевича “Відчуття ув’язненої людини” (1930-31 рр.) з неназваної колекції. рисунки Казимира Малевича “Відчуття ув’язненої людини” (1930-31 рр.) в експозиції виставки “Repetitions” Яреми Малащука та Романа Хімея у шоурумі Galrie Poggi фото: Galrie Poggi Іншу відеоінсталяцію митців, яка має назву “Ви не маєте цього бачити”, експонують з 20 по 26 жовтня у паризькій каплиці Святого Людовика Сальпетрієра (в межах програми OFFSCREEN x Art Basel Paris). “Ви не маєте цього бачити” ставить питання: чи має глядач бачити жорстокість війни? Тут автори працюють з образом забороненого, намагаючись переосмислити кордони між документуванням і естетизацією насильства. Ця робота привернула увагу шанувальників сучасного мистецтва ще під час 60-ї Венеційської бієнале 2024 року, де відеоінсталяція експонувалася в межах проєкту “З України: Сміливі мріяти”, представленого Пінчук Арт Центром та Фондом Віктора Пінчука. відеоінсталяція “Ви не маєте цього бачити” ("You shouldn't have to see this") Яреми Малащука та Романа Хімея в межах програми OFFSCREEN x Art Basel Paris, експозиція розгорнута у паризькій каплиці Святого Людовика Сальпетрієра фото: Galerie Poggi Нині Ярема Малащук та Роман Хімей готуються до соло-виставки у мадридському Національному музеї Тіссен-Борнеміса, яка анонсована на 2026 рік. також читайте: ПОМІТНА І НЕОЧЕВИДНА, УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ НА 60-Й ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ НЬЮ-ЙОРК З Парижа наш маршрут прямує через Атлантику до Нью-Йорка. Тут в Українському музеї до січня триває проєкт “Вінок: століття українських жінок за океаном”. Озираючись на еволюцію української феміністичної традиції, ця виставка відзначає 100-річчя створення Союзу Українок Америки (СУА). Назва проєкту відсилає до знакового феміністичного альманаху “Перший вінок”, який 1887 року об’єднав жінок з українських територій, що на той час перебували під владою Австро-Угорської та Російської імперій. Багато художниць, представлених на нью-йоркській виставці, свого часу публікувалися в журналі СУА “Наше життя”. Частина артефактів в експозиції належать до колекції СУА зібраної в 1930-х роках, що стала основою для Українського Музею в Нью-Йорку. Твори Галини Мазепи та Лідії Боднар-Балагутрак відсилають до перших благодійних заходів СУА, зокрема допомогу постраждалим від повеней в Карпатах 1927 року. Натюрморти Ірини Гомотюк-Зелик та Христі Оленської нагадують про десятиліття роботи членкинь організації для висвітлення трагедії Голодомору. Картини Олени Кульчицької, Алли Йогансен, Софії Зарицької, Аркадії Оленської-Петришин представлені разом з архівним листуванням з жінками-дисидентками та дружинами політичних в’язнів в Україні за радянських часів. Також можна сказати, що Український музей у Нью-Йорку цієї осені прийняв естафету проєктів про митця Бориса Михайлова “з рук” харківського Єрмілов Центру (велика виставка “Парне катання: Борис Михайлов і Вольфґанґ Тільманс” тривала у Єрмілов Центрі впродовж п’яти місяців і закінчилася вкінці вересня). фрагмент експозиції нью-йоркської ретроспективи Бориса Михайлова в Українському музеї фото: Український музей в Нью-Йорку Ретроспективу Михайлова у Нью-Йорку можна буде подивитися до січня 2026 року. Михайлов — класик Харківської школи фотографії, відомий хронікер радянського й пострадянського життя та унікальних моментів суспільних змін. Серед знакових його робіт — “Червона серія” (1965—1978), де червоний колір, символ радянської лояльності, поставав надокучливим і відразливим, підкреслюючи штучність та симуляцію радянського ентузіазму; серія “Я — не я” (1992), яка збурила скандал у Харкові через оголені автопортрети; серія “Історія хвороби” (1997—1998), представляла безхатченків як символ соціального занепаду. Останній масштабний диптих Михайлова “Спокуса смерті” (2019) зіставляє минуле й сучасність, рефлексуючи над життям і смертю. За нього митець у 2021 році отримав Шевченківську премію. ЛОНДОН У жовтні ще одна ретроспектива Михайлова, до слова, перша британська, відкрилася у Лондоні. Тут The Photographers’ Gallery представляє проєкт “Український щоденник”, до експозиції потрапило близько 20 знакових серій митця — від його ранніх робіт до недавніх проєктів. Виставка триватиме до лютого 2026 року. робота Бориса Михайлова з серії "Соцарт", 1982-83 рр. зараз в експозиції виставки "Український щоденник" у лондонській The Photographers’ Gallery фото: Boris and Vita Mikhailov / VG Bild-Kunst, Bonn / The Photographers’ Gallery Взимку, цілком закономірно, на міжнародній артсцені настане тимчасове затишшя, адже усім потрібно видихнути та трохи перепочити перед новим мистецьким сезоном 2026 року, а там на горизонті вже майорять численні події 61-ї Венеційської бієнале, відкриття нових музеїв та інституцій. Але усе це — вже предмет для нашого наступного, весняного, путівника виставками українського мистецтва у світі. також читайте: ТАТЛІН ТА МАЛЕВИЧ — УКРАЇНСЬКИЙ МУЗЕЙ У НЬЮ-ЙОРКУ ПОДІЛИВСЯ ВИСТАВКОВИМИ ПЛАНАМИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

13-й Міжнародний симпозіум гутного скла у Львові відбувся цьогоріч у жовтні на базі єдиної в Україні кафедри художнього скла Львівської національної академії мистецтв (ЛНАМ). Учасниками події стали майже два десятки художників — з Болгарії, Латвії, Литви, Нідерландів, Нової Зеландії, Польщі, Румунії, США та декількох десятків митців і аматорів з України. 24 ЖОВТНЯ творча робітня в межах 13-го Міжнародного симпозіуму гутного скла у Львові фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети У другій половині ХХ століття у візуальному мистецтві формується нове самостійне явище, яке згодом дістане термін “міжнародний рух студійного скла”. Доти скло традиційно використовувалося для утилітарних потреб у межах промислового виробництва. Натомість основною метою засновників і послідовників нового артфеномена стало використання цього матеріалу для мистецького вираження в лаштунках майстерень-студій. Одним з інструментів інституційної підтримки студійного руху стали конференції та симпозіуми, організація яких відбувається переважно в країнах з розвиненим виробництвом художнього скла. Перший всесоюзний симпозіум гутного скла у Львові відбувся з ініціативи Андрія Бокотея у жовтні 1989 р. Уже тоді до роботи долучилися художники зі США, Чехії, Фінляндії та Угорщини, підвищивши статус події до міжнародного. Упродовж наступних 36 років було організовано 13 симпозіумів, у яких взяли участь 280 художників з 34 країн, а зібрана колекція творів нині налічує близько 600 унікальних авторських композицій. мистецька група "Скло. Образ. Простір", 1987 р.; зліва направо: О. Іванов, Ф. Ібрагімов, Г. Іванова, Л. Савельєва, Ф. Черняк, А. Бокотей фото: Музей скла у Львові Цьогорічний Міжнародний симпозіум гутного скла у Львові став для організаторів чималим викликом, враховуючи не лише економічні фактори та воєнні умови в нашій державі, але й пересторогу іноземців щодо поїздок в Україну. Попри відмову багатьох постійних учасників попередніх форумів, репрезентативна група художників наважилася провести в лаштунках львівської гути десять днів і створити справжнє свято вогню, диму та чистої, прозорої енергії скла. Безперечно, належної якості проведенню симпозіуму надала значна підтримка Українського культурного фонду в рамках гранту на реалізацію Міжнародного виставкового проєкту “World Glass for Ukraine”. Під час цьогорічного Міжнародного симпозіуму гутного скла у Львові митців і майстрів приймала нова, обладнана за найсучаснішими стандартами студійного гутництва, майстерня кафедри. До її створення долучилася низка українських та іноземних інституцій і митців, які впродовж декількох років збирали кошти та матеріали. Американець Марк Екстранд – постійний учасник львівських симпозіумів від 1998 р. – художник та інженер за покликанням, попри важку хворобу, упродовж майже двох місяців працював у Львові разом із командою кафедри над створенням нових печей для нагріву та відпалу скла. Марк Екстранд – постійний учасник львівських симпозіумів від 1998 р. – упродовж майже двох місяців працював у Львові разом із командою кафедри ЛНАМ над створенням нових печей для нагріву та відпалу скла, а потім творив у творчій робітні симпозіуму фото: Ярина Корпан роботи Марка Екстранда фото: Михайло Бокотей / Музей скла у Львові Нідерландський художник Ед ван Дейк у 2023 р. створив інсталяцію в рамках 10 Міжнародного фестивалю скла в Люксембурзі, з продажу елементів якої були зібрані кошти для нашої нової гути. У 2025 р. митець передав Академії дороговартісне обладнання для створення нової майстерні дрібної пластики, якої до цього часу не було від моменту заснування кафедри художнього скла у 1964 році. Цьогоріч митець створив на симпозіумі композицію “Наші лідери”, розкриваючи ницість людей, спроможних на вбивство мільйонів. Його земляк Гаррі Баптіст виконав у рамках симпозіуму твір із символічною назвою “Зв’язані та заплутані”. Мисткиня з Латвії Анда Мункевіца підтримує всілякими засобами українців і нашу боротьбу за свободу з перших днів російського вторгнення. Художниця належала до трьох учасників воєнного дванадцятого симпозіуму в жовтні 2022 р. Цьогоріч Анда Мункевіца приїхала до Львова всупереч внутрішньому болю, залишивши вдома смертельно хвору собаку. На жаль, вірна впродовж десятиліття подруга не дочекалася на повернення господині всього чотири години. Ця історія відіб’ється в наших спогадах разом із роботою “Схрещені крила” в синьо-жовтих барвах. митець Ед ван Дейк приїхав на симпозіум до Львова зі своїм собакою Атосом (фото 1, 3); художниця Анда Мункевіца створює роботу "Схрещені крила" (фото 2) фото: Ярина Корпан "Схрещені крила" Анда Мункевіца фото: Михайло Бокотей / Музей скла у Львові Кожен львівський симпозіум скла – це не лише робота художників біля гутних печей і виставка результатів. Міжнародна наукова конференція, прем’єрний показ документального фільму режисера Богдана Браги “Мистецтво народжене вогнем. Андрій Бокотей”, презентація монографії Михайла Бокотея “Студійне скло в Україні” видавництва ArtHuss, вручення нагород переможцям Премії Андрія Бокотея для молодих художників-склярів і ряд виставкових проєктів наповнили програму цьогорічного форуму. Серед найяскравіших подій – виставка двох відомих польських митців Маріуша Лабінського та Ігоря Вуйціка в Музеї скла у Львові. Автори представили об’єкти образотворчого характеру та концептуального дизайну. Як зазначив на відкритті виставки професор Андрій Бокотей: “Наші народи та традиції такі близькі, але наше мистецтво скла настільки відрізняється. Потрібно один від одного багато вчитися, відтак зближаючись ще більше”. виставка у Музеї скла у Львові; на світлині (зліва направо) Маріш Лабінський, Михайло Бокотей, Ігор Вуйцік відвідувачка роздивляється роботу Ігоря Вуйціка з його серії "Мехабіотилі" фото: Музей скла у Львові фрагмент експозиції виставки Маріуша Лабінського та Ігоря Вуйціка у Музеї скла у Львові фото: Музей скла у Львові Постійний учасник симпозіумів і водночас один із найвідоміших у світі художників-склярів Реміґіюс Крюкас (Литва) експонував на підсумковій виставці композицію “Вічна любов”. Багатозначна назва може й не одразу розкриває задум художника, проте для усвідомлених зрозуміло про яку любов ідеться. Інсталяція складається з декількох десятків естетичних стилізованих квітів. Це – поле червоних, покритих кров’ю квітів. Участь у симпозіумі взяла потужна болгарська делегація: Лачезар Дочев, Маріелла Ботева та Елізар Мілев. Відданий друг України, митець із багатолітнім досвідом участі в різних міжнародних проєктах, у тому числі й симпозіумах у Львові, Лачезар Дочев подарував композицію “Беззіркова”. Монументальна, технологічно захоплююча скульптура вражаючих розмірів доповнить постійну експозицію Музею скла у Львові. Відома у світі румунська художниця Йоана Стелеа працює зазвичай в концептуальній площині. Мисткиня вперше бере участь у симпозіумі у Львові, таким чином розширюючи географію учасників. “Капсула спогадів” – символічний наплечник, з відкритими кишенями, куди варто збирати спогади – позитивні й не лише. Збирати можна й кошти, які згодом використовувати на добрі вчинки. робота мисткині Йоанна Стелеа фото: Михайло Бокотей / Музей скла у Львові Також уперше, але переконані не востаннє, в симпозіумі взяв участь новозеландський художник Беван Така, більшість часу вбраний в українську вишиванку. Захоплений нашою культурою, нашим мистецтвом і людяністю, художник проводив кожну вільну хвилину біля печі, допомагаючи професіоналам та аматорам. Не було меж подиву від віртуозного виконання майстром скляних об’єктів власноруч. Та найбільшого позитиву учасникам, гостям, а й самим організаторам симпозіуму принесла участь групи ветеранів, які проходять реабілітацію в центрі Unbroken. Наші Герої, незважаючи на триваюче лікування не тільки фізичних травм, миттєво влилися в робочий процес формування гарячого скла буквально з перших хвилин перебування на печі. Проведені разом години співтворення залишили невичерпний масив спогадів і світлих емоцій: для захисників – про магію дотику до розжареної скляної маси; для нас – про можливість хоча б якось віддячити тим, хто стоїть горою за нашими життями, свободою та можливістю вільно творити. ветеран, який проходить реабілітацію у центрі Unbroken, працює у творчій робітні 13-го Міжнародного симпозіуму гутного скла у Львові фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети новозеландський художник Беван Така працює у творчій робітні 13-го Міжнародного симпозіуму гутного скла у Львові фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети Результатом спільної роботи іноземних учасників симпозіуму, українських митців і ветеранів стала інсталяція “Понад хмарами” – центральна композиція на підсумковій виставці “World Glass for Ukraine” в залах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. До експозиції увійшли твори українських склярів із Києва, Харкова та Львова. Безперечно, більшість робіт присвячені героїчній боротьбі українського народу з російським злом. Споглядаючи за роботою учасників симпозіуму на гутній печі, відомий у світі український режисер Олесь Санін підкреслив: “Це історія не тільки про скло. Це історія про людей вогню. Це історія про сьогоднішню Україну, яка вся зараз зі скалок з розбитого скла. Та Україна не жертва! Тут зібралися художники, які розказують нову історію України, які знову перетворюють скло в неймовірні твори. Твори, в яких всередині зберігається сонце, твори, в яких всередині вогонь їхніх сердець і їхнє живе дихання”. результатом спільної роботи іноземних учасників симпозіуму, українських митців та ветеранів стала інсталяція "Понад хмарами" фото: Михайло Бокотей Цьогорічний захід, реалізований в час незрівнянних випробувань для нашого народу, визначив нові поняття в парадигмі симпозіуму: вдячність за життя та свободу через світлу, чисту енергію співтворення в гарячому склі, через бажання бути разом і об’єднатися навколо первинних відчуттів безпеки, любові та допомоги ближньому. Кожен симпозіум особливий. Незважаючи на те що основним стрижнем залишається робота у лаштунках гарячої гути, симпозіуми вирізняються за програмою, якістю, кількісними показниками, настроєм. Якби характеризувати кожен із симпозіумів одним гаслом, то 1989 був експериментом, 1992 – святом, 1998 – бідністю, 2007 – дистанцією, 2019 – шиком, 2022 – плачем, а 2025 – емоцією. творча робітня в межах 13-го Міжнародного симпозіуму гутного скла у Львові фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети творча робітня в межах 13-го Міжнародного симпозіуму гутного скла у Львові фото: Ярина Корпан творча робітня в межах 13-го Міжнародного симпозіуму гутного скла у Львові фото: Ярина Корпан Скло – це тепло, це енергія, це медіум втілення наших мрій і фантазій, наш водночас партнер і ворог. Воно не допускає нещирості, не любить наруги та спонукає до ідеального довершення, вимагає чистоти та прозорості. Скло об’єднує! також читайте: МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ. ОСІННІЙ ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Прем’єра проєкту “В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х” відбулася у листопаді 2022 року у Національному музеї Тіссен-Борнеміса, в Іспанії. Відтоді проєкт вже встиг побувати у Кельні, Брюсселі, Відні, Лондоні, Братиславі Варшаві та Лодзі. Ненадовго і в дещо обітнутому форматі торік він приїздив до Києва. Сьогодні Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького анонсував, що прийматиме виставку у себе вже з 22 лютого. 10 ЛЮТОГО 16 лютого 2026 (13:25) матеріал доповнено коментарем від Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. робота Івана Труша (на передньому плані) та гобелени Олени Кульчицької з колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького в експозиції виставки “В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні”, яка відбулася у Словацькій національній галереї у Братиславі влітку 2024 фото: Тетяна Буняк Проєкт "В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х" представляє феномен українського мистецтва модернізму у найрізноманітніших його проявах — від фігуративного живопису до футуризму і конструктивізму. Зародження і розвиток модернізму в Україні відбувалися у складних соціально-політичних умовах: розпад Російської імперії, Перша Світова Війна, Революція 1917 року, визвольні змагання за Незалежність України (1917-1921 рр.) і створення Радянського Союзу. Потім Україну накрила хвиля сталінських репресій проти української інтелігенції, розстріли письменників, театральних режисерів і художників, а Голодомор 1932–33 років убив мільйони українців. Всупереч всьому українському модернізму тоді вдалося вийти на міжнародну арену, вразити та здивувати найвибагливіших поціновувачів мистецтва закордоном. "Проєкт має на меті нагадати про важливу частину європейського модернізму, якою був модернізм український", — кажуть організатори й наголошують, що проєкт став першим комплексним дослідженням українського художнього модернізму закордоном. також читайте: МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ. ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ монтаж виставки «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х», на передньому плані робота Василя Седляра "Портрет Оксани Павленко", 1926-1927 фото: Museo Nacional Thyssen-Bornemisza З кожною новою зупинкою на експозиційній мапі, виставка видозмінювалася: додавалися нові експоненти, учасники, співкуратори, нарощувалася паралельна програма проєкту. Так у Відні експозицію проєкту, який розгорнувся у палацовому комплексі Бельведер, доповнили кілька десятків робіт доби модерну. У цій (новій) виставковій частині глядачі мали змогу побачити твори Всеволода Максимовича, Василя та Федора Кричевських, Олександра Мурашка, Георгія Нарбута, Михайла Жука та інших знаних українських митців. Якраз на "віденській зупинці" до проєкту долучився Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького, надавши зі своєї збірки твори Олекси Новаківського, Івана Труша та Олени Кульчицької. Після Відня експозиційний розділ виставки присвячений модерну й узагалі “відбрунькувався” від основного проєкту та поїхав до Братислави. Тут, у залах Словацької національної галереї, він постав перед глядачами у форматі виставки “В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні”. А “модернізм” помандрував до Лондона. Там виставку приймала Королівська академія мистецтв. також читайте: ПОКРОВСЬКИЙ "ОЛЕНЬ" НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ: ЯКИМ ЦЬОГОРІЧ БУДЕ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАВІЛЬЙОН УКРАЇНИ фрагмент експозиції виставки “В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні”, яка відбулася у Словацькій національній галереї у Братиславі. Відвідувач роздивляється роботу “Наречена” Федора Кричевського; справа — триптих “Життя” цього ж митця фото: Тетяна Буняк відвідувачка виставки “В епіцентрі бурі…”, що відбувалася у польському місті Лодзь, роздивляється 2 частини малярського циклу "Пилярі" Олександра Богомазова (з колекції Національного художнього музею України). На лодзинській виставці цей умовний триптих вперше експонувався повністю; третя частина циклу (не видно на цій світлині) існує у формі ескізу, художник так і не встиг виконати її на полотні; фото: Muzeum Sztuki w Łodzi Тиждень тому виставка закінчила своє понад піврічне перебування у польському місті Лодзь, вона експонувалася у Національному художньому музеї. Зараз проєкт там номінували на щорічну премію "Енергія Культури — найкращий мистецький проєкт міста". Голосування триває до 20 лютого. У якому саме форматі привезуть виставку до Львова наразі невідомо. ДОПОВНЕНО 16.02 (13:25): До Львова приїде саме лодзинський формат експозиції, повідомили у коментарі [естéт] газеті у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (НМЛ). "Ми чекаємо роботи Мурашка, Богомазова, Петрицького, Екстер, Бойчука, Пальмова, Касперовича, Меллера, Кричевського, Малевича, Собачко-Шостак і багато інших, загалом, понад п'ятдесят знакових робіт зі збірок наших колег", — йдеться у коментарі. Над виставкою "В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х" працює одразу кілька українських музеїв, зокрема Національний художній музей України, Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Музей декоративного мистецтва України, Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Твори для експозицій (зокрема у Мадриді, Лондоні, Кельні, Лодзі) надавали також закордонні музейні інституції та приватні колекціонери. Як пояснюють в НМЛ, остаточний список експонентів "львівської виставки" ще формується, він багато в чому залежить від конфігурації їхніх виставкових залів (адже в кожній інституції, яка приймала цей проєкт, виставкові площі різняться, відповідно план експозиції щоразу напрацьовується наново) і, звісно, безпекової ситуації. "З нашої колекції виставку доповнять твори Олекси Новаківського, Леопольда Левицького, Олени Кульчицької, Івана Труша... Будемо давати Архипенка, Рокицького, Бойчука, Сагайдачного і Оксану Павленко. В експозиційний розділ "Львів міжвоєнний" ми плануємо дати роботи подружжя Сельських, Святослава Гординського і Миколи Бутовича, Ярослави Музики. Роботами з нашої музейної колекції будемо доповнювати кожен розділ проєкту, який прийматимемо в себе у гостях, аби надати його концепції ширшого прочитання", — розповіли в НМЛ. гобелени Олени Кульчицької з колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького в експозиції виставки “В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні”, яка відбулася у Словацькій національній галереї у Братиславі влітку 2024 фото: Тетяна Буняк У різні роки проєкт розвивали: Костянтин Акінша, Катерина Денисова, Олена Кашуба-Вольвач та Марина Дроботюк. 2022 року видавництві Thames & Hudson вийшов друком спеціальний каталог проєкту. Редакторами видання стали куратори проєкту Костянтин Акінша, Катерина Денисова та Олена Кашуба-Вольвач. До книги увійшли статті провідних науковців та експертів у сфері українського авангарду. також читайте: УКРАЇНСЬКИЙ АВАНГАРДИСТ У ГРЕЦІЇ. МУЗЕЙ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА В САЛОНІКАХ АНОНСУВАВ ВИСТАВКУ ОЛЕКСИ ГРИЩЕНКА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com