ПРОСТІР ДІАЛОГУ ТА ВІДНОВЛЕННЯ: ЯК ВІДБУЛАСЯ МИСТЕЦЬКА РЕЗИДЕНЦІЯ "ВІДПУСТ" У ЖОВКВІ

Чому сьогодні, коли говоримо про артрезиденції, формат "фабрики "артпродуктів"" поступається місцем Research-based Art та етиці турботи? І як відмова від інституційного тиску допомагає українським митцям відновити ментальне здоров'я та повернути художню суб'єктність?

З 1 по 10 липня у місті Жовква, що у Львівській області, тривала мистецька резиденція "Відпуст". Спеціально для [естéт] газети кураторка проєкту Олена Якимова поділилася роздумами про глобальну трансформацію форматів артрезиденцій та докладніше розповіла про концепцію "Відпусту".

учасниця резиденції Вікторія Малік за роботою фото: Анастасія Редченко

Резиденції для митців сьогодень є звичним і поширеним явищем. Зважаючи на те, що інституалізація цього явища відбулася у повоєнні часі в середині минулого століття, формат резиденцій актуальний для українського мистецького простору. Проєкти "резиденційного" типу отримують підтримку від різноманітних фондів та організацій, тому можуть забезпечити митців простором і матеріалами для роботи. Для митців, які залишаються в Україні, участь у проєктах на кшталт резиденцій є можливістю перебувати у творчому процесі, попри складні життєві обставини. 

Сучасне спрямування резиденцій у світі характеризується відходом від формату Artist-in-Residence, з обов'язковим виробництвом об'єктів, у бік Research-based Art, де мистецький процес є дослідженням, наприклад, з фокусом на критичному урбанізмі та програмах екологічного й емоційного відновлення. В контексті українських реалій традиційна функція резиденції як "фабрики "артпродукту"" чи "мережевого хабу" зазнала в останні роки радикальної трансформації. Доволі характерною є переорієнтація такого роду практик в напрямку концепції етики та естетики турботи (Ethics and Aesthetics of Care), де явище "інституційного насилля через вимогу продуктивності", коли артринок або міжнародні фонди очікують від митця миттєвої рефлексії, експонування травми чи виробництва "актуального воєнного контенту" переосмислюється та трансформується у формат відновлення та відсутності тиску. Митець отримує ресурс (простір, стипендію, житло) без зобов'язання створювати підсумковий об'єкт чи проводити виставку.

майстер-клас з ситодруку від учасниці резиденції Катерини Савич фото: Анастасія Редченко

Стрес та безпосередня відсутність простору, де можна продовжувати мистецьку практику, для багатьох українських митців стали перепоною у веденні повноцінного творчого діалогу з суспільством, тому в межах діяльності ГО “Екологія. Культура. Мистецтво” виникла ідея звернутися до формату резиденції, де митцю буде надано безпечний, наскільки це можливо, простір для творчості. Водночас очевидним був той факт, що основна аудиторія митців, для якої створювався проєкт, буде складатися з тих, хто безпосередньо потерпає від війни, – мешканців прифронтових територій, внутрішньопереміщених осіб, сімей військовослужбовців та тих, чиє майно постраждало або втрачено внаслідок атак росії. Враховуючи психологічний стан учасників, було вирішено зробити акцент саме на психологічному відновленні через практики групової терапії у співпраці з професійними психологами. 

Поширеною практикою психологічної допомоги на сьогодні вважається арттерапія. Постає питання, чи не перетворилася резиденція саме на такий формат взаємодії? Для професійних митців їхня творчість є звичною формою терапії через мистецтво, але завдання, поставлене перед психологами, було іншим. Йшлося радше про повноцінне повернення до творчого процесу. Важливо зазначити, що учасникам, згідно з окресленою вище концепцією підтримки та форматом Slow Art (повільного мистецтва), на початку резиденції було акцентовано на тому, що вони не мають зобов'язання створювати підсумковий об'єкт чи проводити виставку. Але ідея відновлення творчого процесу та ментального здоровʼя настільки захопила митців, що вони дивували організаторів своїм завзяттям до роботи. Відповідно, на основі їхньої діяльності під час резиденції було створено повноцінний виставковий проєкт, який вирізняється різноманіттям медіа та тематик. 

"Масштаб звичного" учасниці резиденції Елеонори Павлюченко на виставці в Народному домі "Просвіта" в Жовкві фото: Г. Заверуха

також читайте: СВЯТО ВОГНЮ, ДИМУ, СКЛА ТА ЕМОЦІЙ. ПРО 13-Й МІЖНАРОДНИЙ СИМПОЗІУМ ГУТНОГО СКЛА У ЛЬВОВІ

Окрім того, що учасники резиденції представляли різні мистецькі осередки і школи, вони працювали з багатьма медіа, зокрема створювали живописні серії, інсталяції, гобелени, серії фоторобіт та колажів, а також варто відзначити, що під час резиденції та в подальшій роботі виникли успішні колаборації митців та мисткинь. Деякі спільні роботи були заплановані, а певні ідеї виникли спонтанно, в процесі взаємодії. Зокрема фотоколаж Анастасії Редченко та Тетяни Ваврик “Свідки часу” став не першою їх спільною роботою такого характеру і є результатом уповільнених, завдяки резиденції, спостережень за містом та тими, хто або що наповнює його змістом. Водночас твір "Жовківська собака" став рефлексією Олесі Бачинської та Юлії Гадупʼяк щодо кількості безпритульних тварин у місті. Цей експресивний рисунок, створювався таким чином, що в процесі одна мисткиня доповнювала іншу. Попри різні художні мови, учасницям вдалося сформувати спільний художній образ змарнілого, худорлявого, але дуже дружнього собаки.

Одним з елементів мистецької складової резиденції стала  децентралізація художнього простору та перенесення фокуса з проєктів, які відбуваються у великих містах, наприклад, у Львові, на невелике провінційне, але глибоко історичне, містечко Жовква на Львівщині та його околиці. Архітектурний ландшафт міста з його унікальним ренесансно-урбаністичним укладом та мультикультурною спадщиною за задумом мав відігравати роль не лише пасивного тла. Простір міста та його околиці перетворилися ледь не на найактивнішого учасника діалогу, живий палімпсест. Митці, які взяли участь в  резиденції, провзаємодіяли із простором, що акумулював у собі тяглість культури та історичну стійкість.

вечірня Жовква в обʼєктиві учасниці резиденції Анастасії Редченко

екскурсія Жовквою в обʼєктиві учасниці резиденції Анастасії Редченко

Під час роботи, окрім доволі традиційної пленерно-урбаністичної практики взаємодії з містом у серії “Італійська Жовква” Юрія Ямаша та фантазійних рефлексіях щодо нього у полотні В'ячеслава Апета “Велика замріяна хмара над набережною в Жовкві”, місто інспірувало створення "макету" Жовкви у роботі Елеонори Павлюченко "Масштаб звичного", де мисткиня намагалась дослідити поняття дому та його сприйняття крізь призму погляду ззовні, певного відсторонення. Для Олексія Маліка   Жовква навпаки стала основою для яскравих та сонячних ремінісценцій його рідної Одеси. Роздуми про те, як трансформуються та фіксуються спогади про щось рідне, постали також у проєкті Катерини Савич “Айдар”, де мисткиня розглядає памʼять про місце, зокрема річку Айдар, як розмову про звʼязок людини з ландшафтом, що формує її навіть на відстані. 

Під час резиденції було задіяне приміщення “старої аптеки”, яке вже давно не використовується за призначенням. Вид на площу Вічеву, головну площу містечка, та знайдені на місці артефакти допомогли доповнити ті роботи, які не були безпосередньо повʼязані з містом, а радше постали способом адаптації досвіду та памʼяті, зокрема у проєкті Оксани Жарун, мисткині з Кривого Рогу, "Тобі один чи два шматочки?", частину якого, зокрема графічні роботи з архівних фото металургійного виробництва і цеху Павлівського цукрового заводу, було виконано коксовою пастеллю, яка для мисткині є можливістю не лише акцентувати на специфіці свого регіону, але й втілити її знання коксохіміка, ким вона є за освітою. Водночас Вікторія Малік, спостерігаючи за містом у серії живописних робіт “Між”, спробувала дослідити, як реальні враження від навколишнього середовища – інтер’єрів, людей, тварин і ландшафту – змішуються зі спогадами, фантазіями та снами.

мандри духовними осередками Жовківщини фото: Анастасія Редченко

Осмислення стану тривоги та способів її опанувати прорефлексували дві мисткині, які працюють з текстилем в дуже різний спосіб. Тетяна Білоус з Харкова виткала гобелен-диптих “Вартові неба. Пташки ППО”. Водночас Хельга Зубчевська зосередилася на філософському баченні тривоги та створила серію вишивок, доповнених сухоцвітами, під назвою “Без шкіри”. Загалом теми памʼяті, дому, сприйняття себе та подій довкола стали основними в тих нетривалих дослідженнях, які митцям вдалося проробити в часі резиденції. Вони також знайшли відображення у фотороботах Анастасії Редченко та Єви Гольц. Єва, фотографуючи, доповнює існуючі простори ляльками та їх елементами, де лялька постає спрощеною версією людини. Окрім серії фото “Жовква. Фрагменти”, Анастасія також створила одноіменну відеороботу, яка є своєрідним запрошенням зупинитися й подивитися на місто без поспіху: крізь гру світла й тіней, архітектурні ритми, політ птахів, випадкові силуети та тихий повсякденний плин. У цьому випадку травматичний досвід сучасності наклався на тривкі пласти матеріальної і нематеріальної спадщини та трансформував особисті відчуття у певну філософську рефлексію про майбутнє. 

Візуальна мова проєктів, створених у межах резиденції, з огляду на інтермедійність обраних учасників, очікувано трансформується від враженнєво-емоційного живопису до концептуальних мультимедійних серій, які фіксують втрачений спокій і віднайдену внутрішню опору. Це виразно вказує на те, що відмова від інституційного тиску на користь етики турботи та формули повільного мистецтва у новому для резидента середовищі, багатому історичними, духовними та загалом культурними складовими, повертає митцю втрачену художню суб'єктність, перетворюючи тимчасову паузу не на мовчання, а на органічний і психовідновлювальний акт віднайдення внутрішньої опори.

учасниця резиденції Елеонора Павлюченко за роботою фото: Анастасія Редченко

Проєкт Резиденції діалогу та відновлення "Відпуст" реалізується ГО "Екологія. Культура. Мистецтво" за підтримки Британської Ради (British Council) у партнерстві з Українським культурним фондом (УКФ).

також читайте: "ЛЕВИЦЬКИЙ — ВІДОМИЙ І НЕВІДОМИЙ ВОДНОЧАС": МИСТЕЦТВОЗНАВИЦЯ І КУРАТОРКА ОКСАНА ЖМУРКО ПРО ВИСТАВКУ "ЛЕОПОЛЬД ПРИТЯГАЛЬНИЙ"

Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram

Сподобався матеріал?

ПІДТРИМАЙТЕ [ЕСТÉТ] ГАЗЕТУ

ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа 

Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com