Цьогоріч у лютому незалежному видавництву ist publishing виповнюється 5 років. За цей час його команда реалізувала багато важливих кроссекторальних проєктів, які розширюють уявлення про видавничу справу в Україні. З 2017 року ist publishing створює видання, аналогів яким немає на українському ринку. Як цілісні проєкти, вони містять вагомі мистецький й інтелектуальний складники. Так, команда ist publishing вперше переклала й видала українською такі знакові тексти, як «Розладнаний час» і «Продукування присутності» американського філософа і теоретика літератури Ганса Ульриха Ґумбрехта; культову книжку про мистецтво «Як ми бачимо» Джона Берджера; збірку інтерв’ю всесвітньо відомого французького фотографа Анрі Картьє-Брессона. Понад 5 книжок були відзначені в різні роки на конкурсі «Найкращий книжковий дизайн». Окрім популяризації класичного та сучасного гуманітарного знання, видавництво також проблематизує вкрай актуальні сьогодні теми: екологія й урбаністика, права тварин, новий світ в постковідний час, жіночий досвід соціалізації. ist publishing працює як мале видавництво, у якому виходить до 10 книжок на рік. Вочевидь, ці видання все ще залишаються нішевими й орієнтованими на вузькоспеціальні теми. Але у видавництві їх визначають як нішеві через читацький попит та наклади: середній тираж ist publishing — від 500 до 1000 примірників. З року в рік ist активно створює нові книжкові проєкти, співпрацюючи з провідними дієвцями й інституціями українського культурного сектору. Акцент на всім наболілому слові «проєкти» неспроста: до кожної книжки команда намагається створювати нові унікальні заходи на перетині видавничої діяльності, книжкової ілюстрації, освіти, різних мистецьких практик, нових медіа. Зокрема, за ці роки ist publishing вдалося втілити такі потужні речі: 1. Видавництво вперше готує книжку для українського павільйону 59 Венеційської бієнале, яка проходитиме з квітня до листопада 2022 року у Венеції. Це каталог проєкту «Фонтан виснаження. Висока вода» Павла Макова — художника, практики якого починалися з пошуків спільних рис людського тіла та міського простору на початку 1990-х років, а сьогодні зосереджені на темі «світу після людини». Через свою мистецьку практику та в контексті цьогорічної теми 59 бієнале проєкт Макова «Фонтан виснаження» рефлексує на теми переоцінки соціальних практик, втрати довіри до демократії, стосунків людини з природою та ролі художника у світі перманентних змін. 2. У серпні минулого року ist провели перший альтернативний книжковий фестиваль BOOK CHAMPIONS WEEKEND у просторі Kooperativ. Результат події — 30 учасників із власними стендами, 12 публічних подій та понад 20 спікерів. Фестиваль перевершив уявлення про можливості формату, адже вдалося провести серію портфоліо-рев’ю, воркшопи із шиття власної книжки, дискусії про фотокниги, artist’s talk про артбуки як частину художньої практики та навіть вечірку. 3. Запустили та провели три освітніх програми: курс для 16 ілюстраторів та ілюстраторок з усієї України під менторством Сергія Майдукова; серію лекцій про комікси від Бориса Філоненка; курс для арткритиків за участі українських та іноземних арткритиків, мистецтвознавців, соціологів культури та за менторства Бориса Філоненка. 4. Менш ніж за добу видавництво зібрало кошти на краудфандинговій платформі «Спільнокошт» для видання артбуку «Постійне місце проживання» Сергія Жадана та Павла Макова. З блискавичною швидкістю вдалося зібрати понад 80 000 гривень від небайдужих читачів — можна припустити, що це єдиний такий випадок в українській видавничій справі. 5. Видали перший в Україні комікс для незрячих «Blindman» разом з його авторами Володимиром Гавришем та Андрієм Беницьким. 6. Організували різноформатні події про свої книжки: провели «Blindman. Блайндмен: інклюзивний проєкт» у The Naked Room з нагоди виходу однойменної книги; розповіли в Палаці Мистецтв у Львові про процес створення коміксу «У м'яті»; показали на виставці у The Naked Room фотографії Євгенії Бєлорусець, які увійшли до книги «Цикл лекцій про сучасне життя тварин». 7. Перемогли у 3 з 5 номінацій конкурсу «Найкращий книжковий дизайн-2020» — щорічній премії, яку організовує Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» у співпраці з Goethe-Institut в Україні та за підтримки Франкфуртського книжкового ярмарку. Переможцями стали книжки «Знак» від У,Н,А колективу (номінація «Візуальна книга»), «Креативність та інші фундаменталізми» Паскаля Ґілена («Книга для читання»), інклюзивний комікс «Blindman» Володмира Гавриша та Андрія Беницького («Експеримент»). Крім того, книжка «Знак» здобула Гран-прі конкурсу. А вже у 2021 році фіналістами конкурсу «Найкращий книжковий дизайн-2021» стали книжки «Продукування присутності. Що значення не може передати», «Постійне місце проживання», «KYIV» by Sergiy Maidukov. 8. У 2021 році у видавництва нарешті з’явився офіс, де працює команда та приймає гостей: авторів, партнерів та друзів видавництва. Редакція розташована в Києві на Подолі. Вітаємо наших друзів, ist publishing, з ювілеєм; зичимо натхнення та наснаги для видання чергових знакових екземплярів!

Минулого тижня з’явилася новина про те, що охоронець російського мистецького центру у свій перший робочий день понівечив роботу художниці-авангардистки Анни Лепорської, домалювавши її персонажам очі. Це виглядало якось і смішно, і сумно водночас… Але ж не вперше твори мистецтва страждають від рук (ніг і селфі-палок) відвідувачів музеїв і галерей. Ми зібрали 7 найкурйозніших історій про вандалізм мистецьких творів. Чоловік, який щойно влаштувався на роботу до російського Єльцин-Центру, напевно, занудьгував на робочому місці, тому взяв кулькову ручку і допоміг «Трьом фігурам» Анни Лепорської "прозріти", домалювавши їм очі. Анна Лепорська (1900-1982) народилася у Чернігові й була ученицею Казимира Малевича. Роботу «Три фігури» вона написала у 1930-х роках. Відвідувачі галереї помітили дивне доповнення й повідомили про це працівникам галереї. Після перегляду записів з камер спостереження, стало зрозуміло, що це зробив охоронець. Картину відправили на реставрацію. Анна Лепорська, "Три фігури" /фрагмент/. Фото: The Art Newspaper 2015 року у Тайбеї (Тайвань) 12-річний хлопчина зашпортався у залі артгалереї Huashan 1914 і впав на натюрморт 17 століття італійського художника Паоло Порпори, пробивши у ньому рукою дірку. За оцінками експертів, вартість картини на той момент становила $1,500,000. ЇЇ власник, приватний колекціонер, самостійно оплатив рахунок за реставрацію твору, не вимагаючи відшкодування у родини підлітка. Той факт, що колекціонер досить легко пережив такі значні витрати, спричинив багато чуток, мовляв, натюрморт Порпори був підробкою. Підробка чи ні, але відео інциденту набрало понад 12 мільйонів переглядів на YouTube. 2012 року у стінах Національної ірландської галереї від міцно стиснутого кулака Ендрю Шеннона постраждала картина Клода Моне «Одинокий вітрильник у бухті Аржантей» (1874). За цим актом вандалізму спостерігало з десяток отетерілих відвідувачів галереї. Шеннон, який щойно вийшов з в’язниці після 5-ти річного терміну, переконував охоронців музею та поліцію, що, мовляв, просто знепритомнів і впав на картину, але після перегляду записів з камер спостереження, стало зрозуміло, що він вгамселив пейзаж Моне навмисно. Після реставрації, що тривала півтора року, картина повернулася до експозиції. 2017 року у Лос-Анджелесі на виставці британського митця Саймона Бірча звичайне селфі спричинило нищівний ефект доміно, під час якого одна за одною попадали 10 експозиційних тумб з експонатами. В описі під Youtube-відео, яке опублікувала галерея, йшлося, що незграбність відвідувачки коштувала їм близько $200,000. Але вже за кілька днів у ЗМІ почали ширитися думки, що випадок був добре спланованим PR-ходом. Один з найвідоміших у мистецькому середовищі конфузів трапився 2014 року у лондонському Tate. Тоді прибиральниця викинула пакет сміття, що був частиною артінсталяції німецького митця Густава Мецґера. Іронія цієї історії полягає ще й у тому, що Мецґер був піонером автодиструктивного мистецтва, концепція якого полягала в тому, що твори рано чи пізно і так мали бути б знищені. У цьому конкретному випадку технічний персонал Tate просто прискорив процес. І це не перший випадок, коли людям важко зрозуміти на що ж вони дивляться - на сучасне мистецтво чи на сміття… 2001 року прибиральники лондонської Eyestorm Gallery так і не розгледіли у роботі британця Демієна Герста якоїсь особливої арт ідеї. Вони вимили купу склянок, у яких були залишки кави та вина, і вичистили переповнені попільнички — все це було елементами артінсталяції митця. 2014 року на аукціоні Poly у Гонконгу за $3,700,000 пішла з молотка робота «Засніжені гори» китайського художника Цуі Ражуо. Її новий власник перевіз покупку на кілька днів до готелю, поки аукціонний дім впорядковував документи для вивезення твору за кордон. Прибиральники гонконзького Grand Hyatt винесли картину на смітник, бо, як вони пояснили згодом в інтерв’ю, подумали що ця «мазанина» якогось місцевого художника стала імпульсивною покупкою гостя, в номері якого вони прибирали; робота стояла сперта об стіну біля дверей готельної кімнати, тому працівники подумали, що власнику вона вже не потрібна. Ну, а на завершення розповімо про випадок, що трапився у Сеулі (Південна Корея) минулого року. Там двоє відвідувачів артгалереї побачили на підлозі кілька банок з фарбою й пензлі, вони сприйняли це як запрошення до інтерактиву з експонованими творами. Пара домалювала кілька промовистих штрихів до монументальної роботи американського графіті-художника JunOne. Вартість твору на той момент становила приблизно $400,000. Отож, які висновки можна зробити з прочитаного? Перш за все, потрібно бути максимально обережним, коли робите селфі у музеї; по-друге, навіть якщо ви побачили обгортку від шоколадного батончика посеред залу артгалереї не поспішайте її підіймати й викидати у смітник, адже є велика ймовірність того, що це частина виставки, яку ви прийшли оглянути.

На які важливі виставки ще можна встигнути й що нового пропонують шанувальникам мистецтва музеї та галереї у різних містах України? До вашої уваги наша добірка вернісажів & фінісажів початку лютого. Чергова хвиля COVID-19 вносить зміни у графіки роботи музеїв та галерей. Так, наприклад, одразу після вернісажів двох проєктів зачинилася на тиждень Львівська національна галерея мистецтв, а у ЄрміловЦентрі були змушені переносити дату артіст-току Гамлета Зіньківського і Сергія Жадана. Тому перед тим, як рушати на подію, обов'язково перевіряйте актуальну інформацію на сторінках установ. Ми додали усі активні посилання у заголовках івентів. фрагмент експозиції «⅔» Гамлета Зіньківського в ЄрміловЦентрі, фото - Андрій Яринін ФІНІСАЖІ МОНУМЕНТАЛЬНА ОКУПАЦІЯ. ОЛЕКСАНДР ГРЕХОВ Львів, Мистецький муніципальний центр, до 10 лютого Проєкт про пам’ятники відомим українським письменникам у Донецьку, Луганську, Ялті та Горлівці, які залишилися на окупованих Росією територіях. Він також і про наших громадян, які залишилися там же і які щодня перебувають поряд із цими небагатьма фізичними магнітами присутності України в їхніх містах. ЯМА. ОЛЕКСІЙ ПОЛОВЕЦЬ Київ, Я Галерея, до 12 лютого У цьому проєкті автор відтворює фрагменти постсоціалістичного міста, хаотично змінені людиною, і переносить їх у галерейний простір. Перепони, об які спотикається увага перехожого — металеві конструкції, колоди, базарні палети, — деформуються й отримують особисте значення; автор делікатно вихоплює і переміщує предмети з їхнього природного середовища до своєї майстерні, де ретельно обробляє і компонує їх у єдиний твір. Жодна деталь тут не є випадковою, кожен спогад є цінним. НІЧ…ВІДБИТОК ЧАСУ. ГРАФІКА ТА ЖИВОПИС П’ЯТИ МИТЦІВ Київ, Національний музей «Київська картинна галерея», до 13 лютого Проєкт Анатолія Криволапа представляє графіку та живопис п’яти українських митців - Тараса Шевченка, Григорія Світлицького, Миколи Глущенка, Архипа Куїнджі та Анатолія Криволапа. Виставка розкриває тему нічного пейзажу у творчості митців України за три останні століття. КРАСОТА БАРВНОСТИ. ВИСТАВКА УКРАЇНСЬКОЇ КОЛЬОРОВОЇ ГРАФІКИ Львів, Національний музей ім.А.Шептицького, до 13 лютого Виставка представляє близько 80 відреставрованих робіт з фондів Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, серед яких роботи Тараса Шевченка, Костянтина Трутовського, Миколи Пимоненка, Теофіла Копистинського, Михайла Жука, Софії Зарицької, Василя та Миколи Кричевських, Олени Кульчицької, Олекси Новаківського, Ольги Плешкан, Леопольда Левицького й інших відомих і забутих майстрів. Крім творів графіки, на виставці можна буде побачити й деякі деталі «внутрішньої кухні» музейних реставраторів, чия праця допомагає якнайдовше зберігати оригінальну та швидкоплинну «красоту барвности» мистецьких творів. ГАМЛЕТ ЗІНЬКІВСЬКИЙ. «⅔» Харків, ЄрміловЦентр, до 13 лютого Лаконічна назва виставки подана у вигляді дробу “⅔”. У ній затаїлися пропорції паперу, обрані Гамлетом Зіньківським для 365 графічних нарисів року, що минув. Новий виток мистецького циклу зберігає формат щоденника та тримає баланс між спостереженням буденності та художньою саморефлексією. Один день, одна ситуація, одна робота. Серії традиційно поєднують графіку з лаконічними висловленнями. Автор не зраджує колись розпочатому ним діалогу двох мов — образу та слова. ВЕРНІСАЖІ СПРАВДЕШНІ ЧУДОВИСЬКА МАРІЇ ПРИМАЧЕНКО Київ, Національний музей Тараса Шевченка, 04 лютого - 27 лютого Національний музей Тараса Шевченка запрошує зустрітися віч-на-віч зі страховиськами з власного дитинства, щоб усвідомити, що вони зовсім не страшні, а дуже навіть привітні й дружні. Наївне мистецтво Примаченко видається й справді родом із дитинства – щирі, безпосередні, поза правилами раціонального світу дорослих. Але разом із тим її роботи не існують поза контекстом сучасності, а навпаки доповнюють його сенсами, яких нам сьогодні так бракує. Прості форми й чисті яскраві кольори допомагають виокремити із навколишньої реальності найважливіше – можливість творення світу власноруч. КАРПАТИ ПЛЮС. ОЛЕКСІЙ АПОЛЛОНОВ Львів, Національна галерея мистецтв, з 05 лютого до 08 березня Наскрізною темою «Карпат» є тема єдності універсуму, для якого (як і для справжнього митця, в нього заглибленого) не існує предметів незручних, непотрібних, неоковирних. Автор наче кидає цьому універсуму «тихий виклик», створюючи свій персональний і дуже нетрадиційний мікрокосм. МОЯ ІТАКА. ОЛЕКСІЙ БЕЛЮСЕНКО Львів, Національна галерея мистецтв, з 05 лютого до 08 березня Авторський проєкт у якому художник розмірковує про пошук власної стежки в історії, геополітику, українську ідентичність та рефлексує над поняттями «людської долі» та «любові до рідної землі». ВСЕСВІТ. АНТОН ЛОГОВ Київ, Музей історії Києва, з 08 лютого до 21 лютого «Всесвіт» - ретроспективна виставка митця Антона Логова, яка є черговою реалізацією проєкту «Kyїv art school». Останній, своєю чергою, має на меті показати історію становлення та розвитку Української академії мистецтв, познайомити глядачів з відомими митцями сучасності — представниками київської школи живопису. СТОРОННІЙ ПОГЛЯД. МАРІЯ ОСПІЩЕВА-ПАВЛИШИН Київ, Галерея Карась, з 10 лютого до 1 березня Роботи Марії вражають як високою технічною майстерністю, так і темами, які зачіпає мисткиня через свій сюрреалістичний наратив. Назва виставки символізує відсторонене споглядання автора на події, які відбуваються навколо. Кожне малярське полотно, графіка та колаж є певною спробою пояснити чи зрозуміти сутність сучасних явищ і тенденцій, причини їх виникнення. На світлинах фрагменти робіт мисткині, які експонуються на виставці, - "Спокуса" та "Свято буденності". БЛИЗЬКО. ТАРАС БИЧКО Київ, Мала Галерея Мистецького арсеналу, з 08 лютого до 06 березня Виставковий проєкт оприявнює переживання станів, з якими зіштовхується людина після того, як дізнається про онкологічний діагноз та під час перебігу лікування. У проєкті «Близько» Тарас Бичко переживає страх перед хворобою через образи, що резонують з його відчуттями: вразливістю, страхом та самотністю. Фотограф відходить від документалістики. У цій серії він віддає перевагу чуттєвому, вихоплюючи з буденності речі, які в стані тривоги перетворюються на химер окремого світу. Він блукає світом хвороб, у якому досі лишилось багато табуйованого. УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ СВОБОДИ. АНАТОЛІЙ ВАРВАРОВ Київ, Центр Сучасного Мистецтва «Білий Світ», з 10 лютого до 26 лютого Художник Анатолій Варваров у серії робіт, що увійшли до виставки «Універсальність свободи» досліджує питання свободи, долання обмежень, моментів гри та ніжності в часи випробувань і потрясінь. Митець вже багато років розкриває грані навколишнього світу через ясний і щирий, реалістичний, серйозний і водночас грайливий живопис. МІЙ ІКІҐАЙ. МИХАЙЛО ХІМІЧ Київ, Галерея Vakulenko Art Consulting, з10 лютого до 6 березня Натхненний візуальними та естетичними образами мультфільмів Хаяо Міяздакі, фільмами Такеші Кітано, історією про японську архітектуру, одяг та театр, Михайло Хіміч створив серію робіт, у яких передав культуру японського народу. Представлені на виставці твори об’єднані в єдину історію про Японію очима українців, про все, за що ми любимо Японію та все, що нас надихає в культурі “Країни сонця, що сходить”. Ікіґай – поняття, що означає відчуття власного призначення в житті – “Свій Шлях”. НОВІ МОСТИ. АЛЛА АЛЕКСЄЄВА, ЛЕОНІД БАГРІЙ, ПЕТРО ЛЕБЕДИНЕЦЬ Одеса, Музей західного і східного мистецтва, з 08 лютого до 25 лютого Символіка мостів у культурі має глибоке сакральне значення. Міст з'єднує Небо та Землю, об'єднує онтологічні першооснови, стає символом змін. Саме ці сенси акумулювала у собі виставка трьох художників "New bridges" (Одеса-Київ). Це алегоричний засіб збудувати мости між різними містами, художниками та глядачами. MOMENTS. СОЛОМІЯ ПАНАС Львів, Intellias art point, з 13 лютого до 09 березня У серії робіт MOMENTS художниця дає глядачеві можливість порозмірковувати над персонажами її картин, придумати кожному свою історію: хто він/вона, чим займається, що зараз навкруги, які емоції відчуває? Картини Соломії Панас про людей, про стан в якому вони перебувають, про мову тіла. Ці "моменти" схожі на маленькі кадри застиглі у часі; це суміш екзотики та повсякденності з легким відтінком сценічної театральності. Підготувала: Анастасія Колтун Фото: Андрій Яринін (ЄрміловЦентр), Анастасія Гончарова та Василь Бабенко (Одеський музей західного і східного мистецтва), Національний музей Тараса Шевченка, Львівська національна галерея мистецтв, Karas Gallery, [esthète] Газета

Змагання — невіддільна частина людської природи, і вони не рідко документувалися митцями, яких вражали динаміка та драматизм таких процесів. Ми підготували добірку творів українських митців, що надихалися зимовими видами спорту. КОВЗАНЯРСЬКИЙ СПОРТ Ковзанярський спорт — збірна назва для спортивних дисциплін, в яких атлети змагаються на швидкість подолання певної дистанції на ковзанах. Напруга та драматичність цього виду спорту помітна навіть у художніх творах. ВАСИЛЬ КУРИЛИК (WILLIAM KURELEK), КОВЗАНКА У БОЛОТЯНОМУ РОВІ. ІЛЮСТРАЦІЯ ДО КНИГИ «A PRAIRIE BOY’S WINTER». 1973 1973 року у Канаді вийшла друком книга канадського художника українського походження Василя Курилика (1927-1977), яку він сам і проілюстрував. New York Times назвав «A Prairie Boy’s Winter» найкращою ілюстрованою дитячою книгою року. У ній Курилик розповідає усілякі веселі (і не дуже) історії зі свого дитинства, яке він провів на фермі своїх батьків в околицях Манітоби (Канада). БОРИС КРЮКОВ, ІЛЮСТРАЦІЇ ДО КНИГИ Н. ГЛОВАЦЬКОЇ «НАШІ СПОРТСМЕНИ», 1930 Цю дитячу книжечку з чудовими спортивними ілюстраціями знайшли в Бібліотеці Українського Мистецтва. Борис Крюков (1895-1967) співпрацював з різними київськими видавництвами у 1920-1930 рр. та був художником Київського театру опери та балету. 1948 року він емігрував до Аргентини і оселився в Буенос-Айресі. Там Крюков працював ілюстратором у видавництві Юліяна Середяка. ФІГУРНЕ КАТАННЯ Змагання з фігурного катання на Зимовій Олімпіаді завжди збирали чи не найбільшу кількість глядачів. Його називають найгарнішим і найвитонченішим видом спорту, не дивно, що ним надихалося багато митців. ОЛЕКСАНДР МУРАШКО, НА КОВЗАНЦІ. 1905 Романтична та елегантна робота Олександра Мурашка (1875-1919) зберігається у колекції Національного художнього музею України. ВАСИЛЬ СЕДЛЯР, НА КОВЗАНЦІ. ПОЧ. 1930-Х РР. ПОРЦЕЛЯНОВА ФІГУРКА “НА КОВЗАНЦІ”, АВТОРКА МОДЕЛІ ОКСАНА ЖНИКРУП. 1950-ТІ Пам'ятаєте скандал п'ятирічної давнини, коли скульптура Джеффа Кунса “Балерина, яка сидить”, встановлена біля Рокфеллерського центру у Нью-Йорку (США) виявилася копією роботи української майстрині Оксани Жникруп (1931-1993)? Якщо раптом пропустили, то прочитати можна тут, і, сподіваємося, що "кунсівських" фігуристок ми не побачимо. САМУЇЛ КАПЛАН, КОВЗАНКА НА ПЕЧЕРСЬКУ. 1971 Багато картин й графіки Самуїла Каплана (1928-2021) присвячені історичним районам Києва — Печерську і Подолу. Його роботи вирізняються теплим, м'яким гумором і ледве помітною тінню смутку та ностальгії, "Ковзанка на Печерську" - не виняток, правда? ХОКЕЙ З особливим трепетом цей вид спорту люблять у Канаді. В 1950-х за команди Канади та США грало так багато українців, що хокеїст Метро Пристай (Metro Prystai) говорив: «в ті роки в роздягальнях НХЛ тільки й було чути українську балаканину». А хокеїст Тарас (Террі) Савчук на прізвисько «Юкі» (Ukey), яке отримав через українське походження, — дев'ятий в сотні кращих гравців НХЛ та займає перше місце серед воротарів за всю історію хокею. ВАСИЛЬ КУРИЛИК, ХОКЕЙНА ШТОВХАНИНА, ІЛЮСТРАЦІЇ ДО КНИГИ «A PRAIRIE BOY’S WINTER». 1973 Ще одна ілюстрація з Куриликівської збірки спогадів про дитинство - «A Prairie Boy’s Winter». У розділі про хокей Василь Курилик розповідає, що щиро ненавидів його, адже під час дворових матчів було більше суперечок і бійок, ніж гри. ВІКТОР РИЖИХ, ХОКЕЙ. 1966 Сповнена динамізму робота художника Віктора Рижих (1933-2021) експонувалася на виставці «ПОЗА ІДЕОЛОГІЄЮ. Радянське мистецтво з колекції Тетяни та Бориса Гриньових» у Харкові далекого 2015-го року. Ну, і, зрештою, хто ж сказав, що у хокеї — лише хлопці? ГАЛИНА МАЗЕПА, ПІСЛЯ ХОКЕЙНОГО МАТЧУ, 1980 ЛИЖНІ ПЕРЕГОНИ Лещетарство — ​​найбільш масовий зимовий вид спорту в Україні згідно з інформацією на офіційному сайті Федерації лижного спорту. Популярність цієї дисципліни помітна і на велелюдних сюжетних полотнах українських митців. ТЕТЯНА ЯБЛОНСЬКА, ПЕРЕД СТАРТОМ. 1947 "Молодою я дуже любила лижі, свіже повітря, далекі засніжені простори, сяючі обличчя!.. - розповідала Тетяна Яблонська. - З запалом працювала я над цією картиною у перші повоєнні роки. Схвально сприйняли її глядачі і в Києві, і в Москві. Навіть приходили до мене фотокореспонденти: «Завтра вранці вмикайте радіо – Вам присуджено Сталінську премію!» Ледве дочекавшись ранку, вмикаю і чую – зовсім інші прізвища… Постанова Жданова з ідеологічних питань почала діяти. Почалася гонитва за відьмами – «безідейність, формалізм, імпресіонізм, спотворення образу радянської людини, вплив загниваючої культури Заходу і таке інше»». Робота в колекції Національного художнього музею України. ПЕТРО БАСАНЕЦЬ, ВИХІДНИЙ. 1971 Ностальгічна робота Петра Басанця (1926-2007) сьогодні могла б стати ще однією ілюстрацією до вже відомих мемчиків "канікули до винайдення інтернету" чи "відключили інтернет". ВАСИЛЬ КУРИЛИК, ЛИЖНИКИ (ІЛЮСТРАЦІЯ ДО КАЛЕНДАРЯ), 1970-ТІ РР. БОБСЛЕЙ Санний вид спорту в якому на санях особливої конструкції, бобах, які мають керування і розраховані на 2—8 осіб, команди змагаються у швидкісному спуску по спеціально обладнаних льодових трасах. ГЕРАСИМ ГОЛОВКОВ, МОРОЗНИЙ ДЕНЬ/НА САНЯХ. 1898 Живописець Герасим Головков (1863-1909) жив і працював в Одесі, тому про сани-боби чи льодові траси навряд, чи знав, але його кумедні саночники якнайкраще пасують до нашого сьогоднішнього розділу про бобслей, хіба ж ні? ВАСИЛЬ КУРИЛИК, НА САНЧАТАХ У ХАЙ ПАРКУ, 1970-ТІ РР. ВАСИЛЬ КУРИЛИК, НА САНЧАТАХ, 1977 також читайте: КАВА В УКРАЇНСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

Сьогодні, 01 лютого, за китайським місячним календарем настає Новий рік. Твариною-покровителем 2022-го буде тигр. У Китаї тигра вважають царем усіх звірів. Там він символізує владу, силу та опіку над слабкими. У мистецтві країн Азії тигр - частий образ, його використовують як тотем, мотив або символ. Впродовж століть тигри регулярно з’являлися на традиційних для Сходу малюнках тушшю, дереворитах, акварелях, вишивках та у скульптурі. В українському мистецтві тигри - не надто популярне явище, але у цей святковий день для наших читачів ми знайшли кілька цікавих екземплярів. ЛЕОПОЛЬД ЛЕВИЦЬКИЙ, ОБКЛАДИНКА ДО КНИГИ В. СЄРОШЕВСЬКОГО "ПРИГОДИ ТИГРА". 1958 Знайшли цього красеня в Музеї Леопольда Левицького (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького). Дитяча книга львівського книжково-журнального видавництва, ілюстрована Леопольдом Левицьким (1906-1973), зберігається у їхній музейній колекції. ТАРАС ШЕВЧЕНКО, ТИГР. 1848. ТОНОВАНИЙ ПАПІР, АКВАРЕЛЬ, ОЛІВЕЦЬ В літературі ця робота Тараса Шевченка (1814-1861) зустрічається і під іншими назвами: «Тигр, который растерзал нескольких человек» та «Тигр, що загриз під час Аральської експедиції її чоловіка». ЯКІВ ГНІЗДОВСЬКИЙ, ТИГР. 1972. ЛІНОГРАВЮРА. Яків Гніздовський (1915 - 1985) був частим гостем Нью-Йоркського зоопарку. У своїй автобіографічній статті REFLECTIONS OF THE ARTIST він пише: «… на бронкському експресі все частіше їжджу до зоопарку. Тут мене оточує «природа», а не проблеми людського буття. Тваринам байдуже реаліст я, чи експресіоніст, чи абстракціоніст. Вони не скандалять, коли на моїх малюнках виглядають трохи старшими чи гладшими, ніж вони самі себе уявляють. І, з огляду на моє фінансове становище, з ними мені працювати вигідніше, бо на арахіс грошей поки вистачає…». МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО, ТИГР СМІЄТЬСЯ. 1982. ГУАШ Завдяки химерній фантазії Марії Примаченко (1909-1997) тепер ми знаємо як посміхаються тигри. ІВАН ІВАНЕЦЬ, ТИГР. ДЕРЕВОРИТ. ДАТА НЕВІДОМА Тигр Івана Іванця (1893-1946) - доволі несподівана знахідка, адже митець був майстром історичного та батального жанру. Тварини, якщо не брати до уваги коней, зустрічаються у його роботах доволі рідко. Пощастило! ОЛЕКСАНДР ГРЕХОВ. ОФОРМЛЕННЯ КЕЙСІВ ДЛЯ НОУТ-БУКІВ ЗА МОТИВАМИ РОМАНУ "ТИГРОЛОВИ" ІВАНА БАГРЯНОГО. 2021 Художник, ілюстратор, а віднедавна і скульптор, Олександр Грехов каже, що з Багряним у нього давня любов. "Були листівки, наліпки, постери з ним, - розповідає Олександр, - а тепер ще й чохли". Оригінальне оформлення аксесуарів було створене для українського бренду ORNER. АРСЕН САВАДОВ І ГЕОРГІЙ СЕНЧЕНКО, ПЕЧАЛЬ КЛЕОПАТРИ, 1987. ОЛІЯ, ПОЛОТНО “Печаль Клеопатри” є прямим посиланням на картину Дієго Веласкеса «Кінний портрет інфанта Балтазара Карлоса». Саме з цієї роботи тандему "Савадова-Сенченка” починаються дискусії про український постмодерністський живопис. Знайшли фото роботи тут. З Новим (тигровим) Роком! Підготувала: Ія Степанюк

На які важливі виставки ще можна встигнути і що нового пропонують шанувальникам мистецтва музеї та галереї у різних містах України? До вашої уваги наша добірка вернісажів & фінісажів останнього тижня січня. У неділю (30/01) завершуються одразу кілька знакових виставок, які сміло можна назвати «Арт проєктами [2021] року». Серед них - видовищне Футуромарення у Мистецькому Арсеналі та ретроспектива творчості Михайла Дзиндри до 100-річчя з дня народження скульптора у Львівській національній галереї мистецтв. Проте цей тиждень багатий і на цікаві вернісажі. Художні ремінісценції про біль 1932-1933 рр. привезла до Харкова канадська мисткиня Леся Марущах, а Мистецький центр «Шоколадний будинок» запрошує усіх, хто встиг «заразитися бацилою» футуризму* на Футуромаренні, продовжити знайомство з арттечією на виставці про Анатоля Петрицького. фрагмент експозиції ФУТУРОМАРЕННЯ ФІНІСАЖІ ФУТУРОМАРЕННЯ Київ, Мистецький Арсенал, до 30 січня Проєкт простежує шлях футуризму від «інфікування» ідеями нового мистецтва в 1910-х в Одесі, Києві, Херсоні, Миколаєві до закріплення його у Харкові в 1920-х стараннями Михайля Семенка. Виставка займає 4 тисячі квадратних метрів Мистецького арсеналу. На ній представлені майже півтисячі експонатів. Це і знакові, і маловідомі твори з 19 державних інституцій культури (музеїв, архівів, бібліотек, дослідницьких центрів) та 8 приватних колекцій, архівні документи, фотографії, ігрові та хронікальні кінострічки. Зокрема, це єдині збережені в Україні супрематичні вишивки Ніни Генке-Меллер, а також твори Давида Бурлюка, Вадима Меллера, Олександра Богомазова, Марії Синякової, Бориса Косарева, Сандро Фазіні, Василя Єрмилова, кінокамера і фільми Євгена Деслава та інші. На виставці глядачі також побачать реконструкцію сцени з вистави Ігоря Терентьєва «Дивак», нереалізованого футуристичного архітектурного проєкту Театру масового музичного дійства у Харкові, мультимедійну інсталяцію «Поезомалярство» на вірші Михайля Семенка. Куратори також підготували спеціальні репортажі з експедицій знаковими для України локаціями футуризму — села Чорнянка на Херсонщині, де в обійсті братів Бурлюків зародилась група «Гілея» та з села Красна Поляна на Харківщині, де сестри Синякови приймали знаменитих тепер на весь світ авангардистів. ОСИП ВАСЬКІВ. НЕВІДОМА СТОРІНКА ЛЬВІВСЬКОГО АВАНГАРДУ МИХАЙЛО ДЗИНДРА: БОРОТЬБА З ЧАСОМ МИХАЙЛО ДЗИНДРА. АБСТРАКТНІ АРХІТЕКТОНИ ПАВЛО КОВАЧ «ЖИВОПИС» Львів, Національна галерея мистецтв, до 30 січня Детальніше про ці проєкти читайте у нашому матеріалі LAST CALL: ВИСТАВКИ У ЛЬВОВІ, ЩО ЗАВЕРШУЮТЬСЯ ЦЬОГО ТИЖНЯ ІСКРИ. ВІКТОРІЯ ВОЙЧЄХОВСЬКА Львів, Муніципальний мистецький центр, до 29 січня Міждисциплінарне мистецьке дослідження «Іскри» - це серія портретів людей, які повертаються з передової. Виставку вже побачили у Франції, США, Німеччині, Італії, Швейцарії, Латвії, Польщі, Китаї. В Україні вона експонується вперше. ВЕРНІСАЖІ ПРОЄКТ МАРІЯ. ЛЕСЯ МАРУЩАК Харків, Художня галерея ім. Генриха Семирадського, 19 січня - 19 лютого Проєкт МАРІЯ канадської художниці Лесі Марущак є мобільним меморіальним простором, що увічнює пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Важливим документом періоду стали фотографії австрійського інженера Александра Вінербергера, який у ті роки жив у Харкові і зафіксував страшні наслідки геноциду: мертвих та голодних людей на вулицях тодішньої столиці. В образі Марії втілена пам'ять мільйонів людей, її історія — це компіляція багатьох спогадів. Роботи авторки передають емоційну та раціональну відповідь на злочин, сформовану на основі розповідей тих, хто пережив Голодомор. В експозиції представлені архівні фотографії в авторській обробці з серій COUNTING, TRANSFIGURATION та ERASURE. MAPPA MUNDI. ПАВЛО МАКОВ Одеса, Одеський Художній музей, 24 січня - 02 квітня Велика персональна виставка Павла Макова, знакового українського художника та автора Національного павільйону України на Венеційській бієнале 2022. Експозиція представляє нові роботи митця, створені впродовж 2020—2021 років. Для всієї творчої практики Макова важливою темою завжди було місто. У нових роботах сталі структури міст постають дрібязковими і позбавленими монолітності, коли ми бачимо їх поруч із велетенськими рослинами. Ці рослини є продуктом людської культивації. Але нині вони височіють над хитким світом своїх творців і вже не є його заручницями. Людині тут немає місця. Немає його також для донедавна домінуючого людського погляду. Адже саме цей погляд з позиції «міри всіх речей» і робив рослину маленькою і тендітною, а будинок великим і міцним. Ані художник, ані глядач уже не відчувають себе символічними володарями зображеного. Спостерігачами, у кращому випадку. ДІАЛОГ ТРАДИЦІЙ. ГАННА КРИВОЛАП Львів, Національний музей ім. Андрея Шептицького, 28 січня - 27 лютого Виставку сформували колекції «Причетність» і «Стрічки». Вони визначають поетично-смислову цілісність картин, які об’єднує концепт культурно-генетичного коду – важливої ланки світоглядного поля мисткині. ЗАПЕРЕЧЕННЯ БАНАЛЬНОСТІ. АНАТОЛЬ ПЕТРИЦЬКИЙ Київ, Мистецький центр "Шоколадний будинок», 04 лютого - 20 березня Натхненні авангардним театральним доробком українського художника-новатора, реформатора національної сценографії Анатоля Петрицького (1895–1964), дизайнери, музейники та модельєри об'єднали свої зусилля, щоб актуалізувати та популяризувати його мистецьку спадщину в сучасному світі. НІЧ…ВІДБИТОК ЧАСУ. ГРАФІКА ТА ЖИВОПИС П’ЯТИ МИТЦІВ Київ, Нацiональний музей «Київська картинна галерея», 19 січня - 13 лютого Проєкт Анатолія Криволапа представляє графіку та живопис п’яти українських митців - Тараса Шевченка, Григорія Світлицького, Миколи Глущенка, Архипа Куїнджі та Анатолія Криволапа. Виставка розкриває тему нічного пейзажу у творчості митців України за три останні століття. * - «Бацила футуризму», за метафоричним визначенням Михайля Семенка (1922), зародилась в Італії і поширилась світом на початку ХХ століття. Фото: Олександр Попенко/Анастасія Євсікова (Футуромарення), Денис Панченко (Проєкт Марія), Іван Страхов (MAPPA MUNDI).

Музей Михайла Дзиндри – на сьогодні єдиний музей модерної скульптури в Україні. Попри популярність цього пластичного жанру у Європі та США, у нас модерна скульптура досі залишалася десь у периферійному полі зору як професійних мистецтвознавців, так і широкого загалу шанувальників сучасного мистецтва. Але зараз Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри має усі шанси змінити цю ситуацію і стати своєрідним «чорним лебедем» сучасної української культури, принаймні для цього в установи є геть усі можливості. Цей матеріал вийшов друком у #7/2020 Естет Газети. фрагмент експозиції Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри фото — Естет Газета На початку 1990-х скульптор-модерніст, художник, архітектор Михайло Дзиндра, який прожив в еміґрації майже 50 років, повернувся до вже незалежної України зі США, взявши з собою близько 800 своїх робіт. У передмісті Львова він буквально своїми руками та власним коштом створив музей модерної скульптури та заповів його українському народові. Сьогодні це справді унікальне місце, переступивши поріг якого, відвідувач наче телепортується з тихого передмістя Львова у химерні лабіринти модернізму. РОДИНА «ДЗВІНКИХ КАМЕНЯРІВ» Народився Михайло Дзиндра 8 листопада 1921 року в селі Демня Львівської області, мав братів, які стали знаними у Львові скульпторами, а сестра Ганя була вишивальницею. Демня вважалась старовинним селищем каменярів, що можна помітити по місцевому кладовищу, яке більше нагадує парк наївної скульптури. Селище розташоване на території вапнякового кар’єру, тому майже в кожній сім’ї були майстри каменеобробної справи. У сім’ї Дзиндрів це була справа поколінь. Дуже символічним є й те, що саме прізвище Дзиндра означає «дзвінкий камінь». хата у селі Демня, в якій народився Михайло Дзиндра (світлина 1940-х років) фото з книги Софії Дзиндри "Довга дорога додому" ЕМІҐРАЦІЯ У середині 1930-х років Дзиндра переїздить до Львова, де вивчає сакральну та академічну скульптуру, але війна кардинально змінює його долю: однієї ночі 1944 року він приймає імпульсивне рішення – обмінює свій піджак на велосипед та їде з міста. Велосипедом перетинає кордон зі Словаччиною та оселяється на рік в Братиславі, де у школі для неповносправних дітей викладає декоративну різьбу по дереву. Надовго у Словаччині Дзиндра не затримується, наступним місцем дислокації стає Німеччина — табір для біженців біля Регенсбурга, де скульптор знайомиться з колегами з України та своєю першою дружиною Ольгою. В Німеччині Дзиндра активно працює, вступає до місцевої спілки художників, показує свої роботи на виставках. Твори скульптора того періоду вирізняються своєю реалістичністю та експресивним динамізмом. Михайло Дзиндра (справа) та Осип Танасевич (зліва) у таборі переселенців під Мюнхеном фото з книги Софії Дзиндри "Довга дорога додому" роботи Михайла Дзиндри у каталозі мистецької виставки, що відбулася у листопаді 1947 року у місті Регенсбург фото 1-3 — Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького 1947 року у сім’ї стається горе: після пологів паралізує його дружину. Через її важку хворобу доводиться шукати зручніші умови для життя. Тоді саме виникає можливість переїхати до США. 1951 року сім'я Дзиндри оселяється у передмісті Нью-Йорку — Патнем Веллі. Художник вливається в середовище української артистичної інтелігенції, відкриває для себе світ мистецького різноманіття галерей і музеїв сучасного мистецтва, бере участь у виставках, симпозіумах, конкурсах. На виставці українських митців в українському народному домі в Нью-Йорку знайомиться з Олександром Архипенком — визнаним метром авангардної скульптури у світі. Це знайомство сильно впливає на Михайла Дзиндру. Варто зазначити, що він завжди мав інтерес до модерністських підходів у скульптурі, Михайлові було тісно в традиційних формах. У світі, з якого він вийшов, скульптура була швидше ремеслом — створення пам'ятників, монументів, іконостасів, декору, але не самодостатнім мистецьким твором. Дзиндра ж тяжів до експерименту, свободи пластичного вислову і відсутності обмеження в сюжеті. Переосмислення власної творчості штовхає митця на, здавалося б, нечуваний крок: Дзиндра власноруч знищує всі свої скульптури у жанрі реалізму, що творив з 1945 до середини 1950-х і безповоротно поринає у модернізм. фотопортрет Михайла Дзиндри будинок Дзиндрів у Гадсоні (Флорида, США), за кошти від продажу якого був збудований музей в Україні фото з книги Софії Дзиндри "Довга дорога додому" Після різкого повороту до нового стилю так само різко змінюються і матеріали, якими творив скульптор. Оскільки працював Дзиндра у США архітектом та будівельником, в його роботах з’являються будівельна суміш (часто бетон), японська металева сітка, що слугувала каркасом, та фарби для фасадів. Сам Дзиндра пояснював, що це давало йому змогу швидко втілювати у життя задумані роботи, а не витрачати багато часу на оброблення традиційних для академічної скульптури міцніших матеріалів. Після Нью-Йорку родина Дзиндрів переїздить до Флориди. Там вони змінюють кілька помешкань, але завжди то були будинки з великими дворами, де скульптор мав можливість виставляти свої роботи. У певний момент визріла ідея створити для усього творчого доробку митця окремий музей і була вже ця ідея на пів шляху до своєї реалізації (бо був готовий і проєкт, і навіть знайшлося державне фінансування), але не склалося… 1991 року приходить новина, що Україна таки стала незалежною державою, а два роки до цього (1989) померла дружина митця Ольга – ці дві події кардинально змінюють життєві плани Михайла Дзиндри. МУЗЕЙ Становлення незалежної України наштовхнуло скульптора на думку про створення музею сучасного мистецтва на батьківщині, де могли б бути представлені твори митців української діаспори. 1991 року Михайло Дзиндра вперше за майже півстоліття повертається в Україну. Тут він намагається заново влитися у мистецьке життя, налагоджує особисті та професійні зв’язки, знайомить колег зі своєю творчістю, організувавши кілька виставок фотографій своїх скульптур. Десь у цей же час він знайомиться з пані Софією, яка стала його другою дружиною. За 5 років вони разом перевозять велику частину скульптур з Флориди до Львова. Михайло Дзиндра пробує залучити локальних меценатів для реалізації проєкту музею, але підтримки знайти не вдається, що спонукає Дзиндру за власні кошти купити ділянку та самостійно побудувати приміщення музею. Локальна художня спільнота не виявила великого ентузіазму в комунікації з новоствореним музеєм і його засновником, так само й українська музейна аудиторія була ще не готова його сприйняти, в той час, як для західного світу модерністична скульптура та музеї, присвячені їй, були вже зовсім не новим та цілком звичним явищем. завантаження першого контейнера робіт Михайла Дзиндри до України фото з книги Софії Дзиндри "Довга дорога додому" перші партії скульптур Михайла Дзиндри перевезені зі США в Україну фото з книги Софії Дзиндри "Довга дорога додому" Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри розташувався поблизу соснового лісу, на краю селища Брюховичі у передмісті Львова. Оскільки першочерговою ідеєю було створення музею просто неба, Михайло Дзиндра обрав для її втілення територію з лісовим ландшафтом. Цей задум втілити не вдалося через нестійкість скульптур до мінливої української погоди. На галявині музею перманентно розташовано лише кілька скульптур. Зараз Музей є сектором Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Постійна експозиція Музею налічує понад 800 робіт скульптора, серед яких абстрактні скульптури відкритої форми, сюжетні композиції та рельєфи. Попри унікальність експонатів та музейного простору, через своє розташування він довгий час залишався поза увагою широкої аудиторії. фрагмент експозиції Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри фото — Естет Газета Навіть за своєю зовнішньою архітектурною формою, яку спроєктував сам скульптор, музей Дзиндри має риси американського модернізму. Всередині приміщення музею — суцільний виставковий павільйон площею 1450 м2, без жодних перегородок чи стін, умовно частину експозиції виділяє природно освітлена зона. Експозиція музею, яку теж створив Дзиндра, майже не зазнала змін. Оскільки в музеї немає фондосховища, всі 800 скульптур є у постійній експозиції. Вперше двері для відвідувачів Музей відчинив у жовтні 2005 року. На превеликий жаль, рівно рік по тому, восени 2006, після тривалої хвороби, Михайло Дзиндра помер. Зараз музеєм та колекцією опікується дружина митця – пані Софія і Львівська національна галерея мистецтв. Софія Дзиндра фото — Марта Сирко Цьогоріч Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри виповнюється 15 років. Основними завданнями, які зараз стоять перед цією відносно молодою інституцією, є переосмислення спадщини конкретного митця у контексті сучасності та трансформація музею у місце активного культурного діалогу на тему становища скульптури в сучасному мистецтві та еміграції українських митців у XX – XXI столітті. також читайте: Михайло Дзиндра — знаний скульптор, але чи бачили ви його графіку та малярство? Персональна виставка митця у Львівській національній галереї мистецтв Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Аніта Немет Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

Ми підготували добірку крутих подкастів про мистецтво та митців. У нашому ТОП-10 щось цікаве знайдеться навіть для найвибагливіших поціновувачів прекрасного, адже ми охопили досить широкий діапазон тем: від напруженого арт-саспенсу до сентиментальних історій про богемне життя. Цей матеріал вийшов друком у нашому #8/2020. Для зручності до назв подкастів ми додали активні посилання на сайти, де їх можна прослухати. ART MATTERS Чи знали ви, що фасад Акрополя в Афінах спочатку був розмальований у яскраві кольори? Або те, що Британія – єдина країна світу, що може не вказувати своєї назви на поштових марках, бо винайшла їх? Art Matters напакований цікавими фактами про мистецтво. Виходить що два тижні. Складений і начитаний істориком мистецтв Ферреном Ґіпсоном, який вправно «жонглює» фактами та історіями, наприклад, про відьом у мистецтві чи про історію мистецтва у цифрах. Продюсується подкаст платформою Art UK. ROYAL ACADEMY OF ARTS Найбагатосерійніший подкаст міжнародної артсфери зараз налічує 240 епізодів. Більшість з них – це записи "живого" і невимушеного спілкування з митцями, архітекторами, дизайнерами, кураторами та іншими представниками творчих професій. Одним з найпопулярніших у 2020 році серед слухачів був епізод-запис спогадів мисткині Трейсі Емін про Лусіана Фройда (який вийшов одночасно з документальним фільмом, знятим Академією «Lucian Freud: The Self-Portraits»). THE LONELY PALETTE Всі епізоди цього подкасту починаються однаково: ведуча Тамар Авішай підходить до абсолютно випадкових відвідувачів артгалерей чи музеїв і розпитує їх про той чи інший твір мистецтва, який вони розглядають у цей момент. Виходить дуже жвава, розслаблена розмова, сповнена цікавих і неочікуваних думок та вражень. Після кожного такого імпровізованого інтерв’ю Тамар повертається до студії, і там її наратив набирає вже професійного характеру, розкриваючи всю суть обговорюваної раніше роботи чи митця. ART TACTIC PODCAST Щотижнева порція новин від інсайдерів світового артринку. Подкаст створила платформа ArtTactic. Він цікавий тим, що, здавалося б, суха та не цікава для людей поза артсферою інформація, подається тут у дотепній, навіть гумористичній формі. Своїми спостереженнями та прогнозами діляться дилери, колекціонери, галеристи, представники аукціонних домів, фінансисти та журналісти. Останні епізоди подкасту розповідали про те, як епідемія коронавірусу вплинула на артбізнес. ART DETECTIVE Яніна Рамірез (культуролог і ведуча каналу BBC) працює над проєктом Art Detective з 2016 року. Усі епізоди подкасту можна розділити на дві тематичні групи: розповіді про конкретні мистецькі роботи та інтерв’ю з кураторами та мистецтвознавцями. Доктор Рамірез добирає цікаві та нетривіальні теми. Наприклад, в одному з епізодів вона обговорювала історичне походження символів і пікторгам у книзі (та її екранізації) про Гаррі Поттера з експерткою з середньовічних манусткриптів та кураторкою Джуліан Гаррісон. LAST SEEN Понад 30 років тому (1990 р.) з бостонського музею Ізабелли Стюарт Ґарднер викрали 13 картин, серед яких роботи Вермеєра, Рембрандта, Моне і Дега. Зловмисників так і не знайшли, доля зниклих експонатів залишається невідомою. 2018 р. бостонські радіостанція і газета The Boston Globe отримали доступ до матеріалів справи і розпочали власне розслідування, про що і записали подкаст. Cюжет проводить слухачів закапелками бостонського кримінального світу, повторно вивчаючи всі докази. Цю справу називають арткрадіжкою тисячоліття. Через три дні після релізу, подкаст мав понад мільйон завантажень. Команда навіть відкрила цілодобову гарячу лінію, на яку можна повідомити нову інформацію про злочин. THE WEEK IN ART Щоп’ятниці The Art Newspaper спільно з аукціонним домом Christie’s випускають новий епізод The Week in Art. Кожна частина подкасту складається з двох-трьох окремих історій про найактуальніші події та новини в артсвіті, подають багато професійних коментарів та арткритики. Зараз The Week in Art пропонує близько 140 епізодів. У творців подкасту чудове почуття гумору і розуміння, чого саме бракує слухачам у цей час. Один з їхніх останніх епізодів «Арткрадіжки: як справи з музейною безпекою в часи локдауну?» присвятили історії викрадення роботи ван Гога у Нідерландах. Ведучий розповів злодіям, як правильно доглядати за роботою, яку вони викрали. BOW DOWN: WOMEN IN ART Подкаст 2019 року присвячений життєвим історіям восьми жінок- художниць. Веде програму Дженніфер Хіґґі, головна редакторка артвидання Frieze. У вересні Хіґґі оголосила про реліз другого сезону Bow Down: Women in Art . Кожен 20-хвилинний епізод разом з Хіґґі ко-хостять авторитетні кураторки й арткритикині. В одному з епізодів, наприклад, йшлося про життя італійської художниці 17 ст. Артемісії Джентілеччі. У 18-річному віці її зґвалтував вчитель з живопису, але вона впоралася з травмою і продовжила малювати сильних і вольових жінок. Ведучі рефлексували над образами у роботах художниці, пояснюючи, як її героїні ставали сильнішими після пережитих страждань. THE WAY I SEE IT Взимку 2019 британський радіоведучий та арткритик Алістер Сук презентував The Way I See It – подкаст, у якому 29 творчих особистостей обговорюють певний твір мистецтва зі збірки нью-йоркського MoMA. В одному з епізодів актор Стенлі Туччі, наприклад, розмірковував над бронзовою скульптурою Альберто Джакометті «Голова на патику» (1947). Туччі нещодавно зняв біографічну стрічку про митця, тому тема цього твору була йому близькою. В іншому, не менш цікавому епізоді, Яна Левін, космологиня-теоретик і професорка фізики та астрономії, розмірковує над роботою ван Гога «Зоряна Ніч» і розповідає, як роздивитися на картині планету Венера та про що свідчить положення зірок на полотні. RECORDING ARTISTS Еліс Неель, Лі Краснер, Бетті Саар, Йоко Оно, Хелен Франкенталер та Ева Гессе – ці мисткині формували візуальне мистецтво 20 століття. Шість епізодів подкасту дають доступ слухачам до архівних інтерв’ю та ексклюзивних аудіозаписів, зроблених у творчих майстернях. Подкаст озвучила американська кураторка Хелен Моулсворт. Вона запрошує до студії сучасних митців та мистецтвознавців, щоб обговорити ці записи та порозмірковувати вголос про те, як велося жінкам в артсвіті впродовж 20 століття. Наприклад, інтерв’ю Хелен Франкенталер 1968 та 1971 рр. гарно ілюструють ту кількість додаткових перепон перед мисткинями, яку доводилося долати, щоб пробитися у світ великого мистецтва. також читайте: ЯКІ КНИГИ ДОДАТИ ДО СВОГО Reading Challenge 2022 Фото: Michal Czyz via Unsplash

Презентація нової музейної послуги відбулася у неділю (23 січня) у виставкових залах Національного художнього музею УкраїНИ (NAMU). Партнерами проєкту стали Міжнародний фонд соціальної справедливості України (IOSJ Ukraine) та Державне підприємство «Кримський Дім». «Ми як музей, що зберігає національне надбання нашої держави, – а мова це також наше надбання, – усвідомили, що після аудіогіду українською мовою наступним має стати кримськотатарський. Дуже порадувало й те, що знайшлися партнери, які активно долучилися до реалізації. У проєкті було задіяно понад сотню людей, які перекладали, редагували тексти, дарували свої голоси, забезпечували запис та інший технічний супровід. Усі разом ми вклали наші знання і зусилля заради того, щоб не просто зберігати культурне надбання України, а й розповідати всьому світу історію про нас, про кожного з нас»,– розповіла Юлія Литвинець, генеральний директор Національного художнього музею України. Наразі аудіогід постійною експозицією NAMU кримськотатарською мовою може послухати кожен відвідувач музею. Для цього достатньо навести смартфон на QR-код, розташований поруч з твором у постійній експозиції. У музеї зазначили, що трохи згодом аудіогід можна буде взяти у касі музею. Свої голоси аудіогіду подарували режисер, директор Кримського дому Ахтем Сеітаблаєв, голова ГО «Кримська родина» Аніфе Куртсеітова, член Меджлісу кримськотатарського народу Гаяна Юксель, актриса та журналістка Ельвіна Зейнедінова, кримськотатарська філологиня Мамуре Чабанова, ведуча та філологиня Аліна Бондаренко, а також відомі кримськотатарські актори театру і кіно з півострівної частини України, які користуються заслуженою любов'ю кримськотатарського народу. Джерело: NAMU PR Фото: Віктор Павленко

Аукціонний дім допоможе паризькому музею дослідити історію походження творів мистецтва, набутих у період з 1933 по 1945 рр.. У музеї припускають, що результати цього дослідження «можуть призвести до нової хвилі реституцій». Паризький Лувр розпочав ретельні перевірки провенансу предметів зі своєї збірки кілька років тому. В офіційній заяві музею йдеться, що крім технічного дослідження походження експонатів, програма, яка розрахована на три роки, передбачає проведення низки семінарів, обговорень, оцифрування експонатів і публікації наукових матеріалів у профільних виданнях. Результати ж такої діяльності допоможуть законним власникам чи їхнім спадкоємцям поновити порушені майнові права. Речниця Лувру зазначає: «Наші партнери, аукціонний дім Sotheby’s, запропонували співпрацю у цій сфері. Вони - єдиний міжнародний аукціон, який має окремий підрозділ, що здійснює грунтовне дослідження провенансу і, в разі потреби, реституцію». Такий підрозділ у Sotheby’s з’явився 1997 року. 27 січня у Луврі відбудеться щорічний The International Day of Film on Art (Міжнародний день кіно про мистецтво) в межах якого покажуть документальну стрічку The Art Market During the Occupation (Артринок в часи окупації). Її створили 2021 року на основі результатів дослідницької роботи історикині Еммануель Полак. Вона з 2020 року вивчає історію походження предметів колекції Лувру, що надійшли до збірки у період з 1933 по 1945 рр.. 02 лютого в межах спільної програми Лувру і Сотбі відбудеться науковий семінар, предметом якого стане «правове підгрунтя зміни власників окремих творів мистецтва з колекції Лувру в реаліях німецької окупації та режиму Віші». Минулого року Лувр запустив онлайн провенанс-каталог, де зібрано 485,000 записів про походження предметів зі збірки. У ньому, зокрема, міститься інформація про близько 1,700 творів мистецтва, які виявили на території Німеччини після закінчення Другої Світової Війни, але з тих чи інших причин вони так і не повернулися до законних власників. У каталозі вони опубліковані під грифом «Musées Nationaux Récupération» (MNR). Ці твори не є власністю Франції, але наразі ними опікується паризький Лувр. Речниця музею зазначила, що їхня спільна з Сотбі програма не стосуватиметься т. з. MNR творів, а буде досліджувати предмети збірки, які раніше ще не потрапляли у поле зору дослідників провенасу». Матеріал: Ія Степанюк Фото: Shashank Verma via Unsplash

30 січня (неділя) завершується низка виставкових проєктів Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького. У львів'ян та гостей міста є ще тиждень, щоб познайомитися з маловідомим українським авангардистом Осипом Васьківим, оглянути знакові роботи скульптора Михайла Дзиндри, не долаючи довгий шлях до Брюхович (де розташований меморіальний музей митця) та побачити ретроспективу творчості художника-філософа та експериментатора Павла Ковача. ОСИП ВАСЬКІВ. НЕВІДОМА СТОРІНКА ЛЬВІВСЬКОГО АВАНГАРДУ На виставці вперше представлено близько ста творів досі не знаного львівського авангардиста Осипа Васьківа (1895–1972). Спадщина колись відомого на всю Європу українця довгий час знаходилась у приватній колекції. Ранній "львівський період" (1909–1917) Васьківа багатий унікальними студіями європейського портрету, формальними експериментами часу його навчання у Вільній академії мистецтв Леонарда Підгородецького, зразками експресіонізму та кубізму. На "варшавський період" (1917–1929) митця вплинули мандрівки екзотичною Європою, участь у прогресивних художніх товариствах, спільні експозиції з корифеями світового авангарду: О. Архипенком, К. Малевичем, Вл. Стжемінським, К. Кобро та Г. Берлеві. 1930 року Осип Васьків оселився в карпатському містечку Делятині, де прожив останню частину свого життя. За цей час він виконав чимало жанрових полотен, ескізів алегоричних композицій на теми історії та карпатського етносу. На сьогодні вся спадщина художника є власністю Делятинського краєзнавчого музею. Локація: Львівська національна галеря мистецтв імені Б.Г. Возницького, Палац Лозинського, вул. В. Стефаника, 3. МИХАЙЛО ДЗИНДРА: БОРОТЬБА З ЧАСОМ Проєкт приурочений до 100-річчя від дня народження славетного скульптора-модерніста. Ця виставка – спроба охопити всю ретроспективу творчості Михайла Дзиндри з акцентом на його унікальній чутливості до проблеми людської екзистенції, що потерпала від різних факторів глобального життєвого виру ХХ ст.. Меморіальна складова виставки вперше відкриває унікальні сторінки приватного життя митця, умов творчої еволюції та пошуку свого місця на мапі світового мистецтва. Вона створена на базі архіву меморіального музею Михайла Дзиндри його завідувачкою Анітою Немет та за сприяння дружини художника Софії Дзиндри. Локація: Львівська національна галеря мистецтв імені Б.Г. Возницького, Палац Лозинського, вул. В. Стефаника, 3. МИХАЙЛО ДЗИНДРА. АБСТРАКТНІ АРХІТЕКТОНИ Це ще один проєкт ЛНГМ до сторіччя від дня народження Михайла Дзиндри. «Абстрактні архітектони» – авторська типологія його станкової пластики, що резонує із фазами науково-технічного прогресу ХХ століття та виявляє всі локальні етапи модернізму у світовій скульптурі. Інтервенція абстрактної пластики М. Дзиндри в експозицію Музею модернізму базується на суголосній світоглядній проблематиці. У першому залі представлено прототипи конструктивізму та кубофутуризму. В залі герметичного мистецтва – ноти архітектурних архетипів наївного зодчества. Інші зали пізнього модернізму експонують його прототипи «архітектурного абсурду» та «архітектурної утопії». У залах на першому поверсі експонована скульптура доби постструктуралізму: органічна та вільно-динамічна абстракція. Локація: Львівська національна галеря мистецтв імені Б.Г. Возницького, Музей Модернізму, вул. М. Коперника, 15. ПАВЛО КОВАЧ "ЖИВОПИС" Живописний проєкт Павла Ковача «Стіна» є вислідом понад 40-річної праці над власним образотворчим словом у мистецтві, цілеспрямованим шляхом інтелектуальних пошуків та інтуїтивних досягнень. Проєкт «Стіна» у запропонованому вигляді був створений спеціально для обраних залів ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького, що вже само собою підкреслює його особливість. Сам Павло Ковач про свій проект висловлюється так: «Коли ти віриш у себе і віриш у свого глядача – у тебе є майбутнє. Бо ти створюєш не тільки для себе, а між вами – стоїть те, що ти робиш. І не ти, а те, що ти створюєш, робить простір. Картина не є апофатичною. Ця тонка енергія, коли ти працюєш з пігментом, коли повертаєшся до того, що є історичний дуже довгий час творення та створення. Саме тому у цих залах я маю розіграти моменти зустрічі з вертикалями, горизонталями і дугами». Локація: Львівська національна галеря мистецтв імені Б.Г. Возницького, Палац Лозинського, вул. В. Стефаника, 3. Над матеріалом працювала: Ія Степанюк Фото: [esthète] газета, ЛНГМ

Восени 2019 року після генеральної реконструкції та реекспозиції у Львові відкрився оновлений художньо-меморіальний музей Івана Труша. Упродовж кількох місяців ми зустрічалися з командою Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (далі - НМЛ), художньо-меморіальний музей Івана Труша є їхнім відділом, і фіксували найцікавіше про те, як музей у віддаленому від туристичного центру районі міста раптом перетворився на справжній магніт для поціновувачів українського мистецтва початку 20 століття. Ця стаття вийшла друком у нашому #6/2019. ОКСАНА БІЛА, ЗАСТУПНИЦЯ ДИРЕКТОРА З НАУКОВОЇ РОБОТИ НМЛ: Попередня експозиція художньо-меморіального музею Івана Труша діяла понад 10 років, її останнє оновлення відбулося ще 2002 року, тому вона була вже морально застарілою саме з точки зору новітніх підходів до експозиції та представлення пам’яток. Говорячи коротко, -стала не актуальною. Очевидно, що музей потребував повного оновлення і нової концепції. План та ідеї ми виношували віддавна, але, оскільки садиба потребувала капітального ремонту, процес оновлення розтягнувся у часі. 2019 року, до 150-річчя з дня народження Івана Труша, таки знайшлися фінансові можливості, збіглися бачення щодо проєкту і експозиціонерів, і кураторів, і адміністрації музею та, як результат, було проведено капітальний ремонт екстер’єру та інтер’єру будівлі. Оновлення цього музею не можна назвати реекспозицією у класичному розумінні цього терміна. Це не було просто написання нового експозиційного плану, обговорення і впровадження його у середовище, мовляв, тут ми робимо творчу майстерню, а тут - родинне середовище. Ми пройшли багато етапів і багато процесів, які привели нас до того результату, який зараз бачать відвідувачі. Це була командна гра багатьох учасників, складний циклічний проєкт. «...якщо існує зв’язок з тим світом, то я впевнена, що Іван Труш та його діти, для яких ця садиба була дуже важливою, тішаться з цієї ситуації. Це все стало реальністю завдяки роботі великої команди музею» Для мене, як для людини, яка жила цим проєктом, це була дуже копітка робота, тривала, складна фізично, але по її завершенню, тепер я впевнено можу сказати, що музей Івана Труша став гордістю міста, це найкращий меморіальний музей Львова - привабливий і вичерпний. І якщо існує зв’язок з тим світом, то я впевнена, що Іван Труш та його діти, для яких ця садиба була дуже важливою, тішаться з цієї ситуації. Це все стало реальністю завдяки роботі великої команди музею. ОРЕСТ ЗЬОМКО, ЗАСТУПНИК ДИРЕКТОРА З ПИТАНЬ КОМУНІКАЦІЙ І ЦИФРОВОГО РОЗВИТКУ* НМЛ: Робота по відтворенню автентичних інтер’єрів була не з легких. Фотографій, які б розповіли нам про вигляд садиби у роки, коли там жив Іван Труш, не було, а ті, які нам були передені із сімейного архіву дітей художника, відображали обстановку вже пізніших років. Але і це були лише поодинокі світлини. Тому створення проєкту нової експозиції стало для нашої команди своєрідним викликом. Ми вивчили багато історичних матеріалів про те, як виглядали помешкання у Львові на початку 20 століття, взяли за основу інтер’єри подібних будинків. Інтер’єри оформлялися автентичними меблями і речами побуту тих років та предметами з приданого дружини Івана Труша - Аріадни. Решту треба було додумувати, вносячи елемент правдивості. Коли Ви стоїте надворі, бачите перед собою розкішну двоповерхову віллу, але коли заходите всередину, то простір раптом стає дуже камерним. Ми працювали над тим, щоб грамотно обіграти порівняно малі кімнати, що є тут експозиційними залами, аби колір стін не тиснув, а вигляд нової експозиції відповідав правильній презентації експонатів. Обов’язково зверніть увагу на орнаменти фризів на стінах, коли будете відвідувати музей. За їх основу ми взяли орнаменти оригінальних п’єців (пічок - ред.), що збереглися у будинку до сьогодні. Цей цікавий елемент збагатив середовище і додав домашнього шарму. Також ми з фондів збирали інші автентичні речі, наприклад, керамічні вази, декоративні елементи гуцульської різьби, щоб відтворити меморіальність у стінах музею. Для оформлення стін було обрано темно-сірий колір, актуальний зараз в оформленні експозицій. Саме він став дуже суперечливим моментом в оновленні інтер'єру. Ми довго дискутували з приводу нього, переймалися тим, як він буде виглядати. Процес тривав довго: вивчали матеріал, підбирали пігменти, тестували фарби. Багато працювали над локальним освітленням, без якого твори Труша просто не звучатимуть, як ти їх не виставляй. Це цілий комплекс підготовчих робіт, які передували безпосередній роботі з експонування творів. Але врешті-решт результатом всі залишилися задоволені. Також ми силами нашого експозиційного відділу виготовили нові меблі для музею. Розробили мінімалістичний дизайн інтер’єру - стриманий, такий, що гармонійно вписується у загальну концепцію. Хотілося вдало зіграти на контрасті: музей експонує картини імпресіонізму, а тут ми «вкидаємо» якийсь сучасний предметний дизайн, але такий, що не дисонує і не перетягуює на себе увагу. Це був ще один наш експеримент, який виявився вдалим. РОМАН ЗІЛІНКО, КЕРІВНИК ВІДДІЛУ ВИСТАВКОВО-ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ТА НАУКОВО-ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ НМЛ: Другий поверх музею дуже контрастує з першим. Тут сповна відчуваєш простір творчої майтсерні Івана Труша. Перше, що звертає на себе увагу тут, - це панорамне вікно. Дерев’яний каркас рами був у поганогму стані. Через великий розмір і складність конструкції ніхто не брався його реставрувати, а ті, хто теоретично були готовими, називали такі фантастичні суми, які музею «підняти» було можливо. Роками нас переконували, що вікно потрібно буде демонтувати і замінити на нове. Впринципі, ми вже психологічно були готові до такого сценарію. Але в процесі ремонтних робіт я з колегами з експозиційного відділу, оглянувши ще раз уважно вікно, прийшли до висновку, що його можна реставрувати. Так, нам вдалося зберегти автентичне вікно, яке є окрасою та великою гордістю музею! РОКСОЛАНА КОЗАК, ЗАВІДУВАЧКА ХУДОЖНЬО-МЕМОРІАЛЬНОГО МУЗЕЮ ІВАНА ТРУША: Після оновлення експозиції потік відвідувачів зріс просто неймовірно. Ще до офіційного відкриття музею (24 вересня 2019 - ред.) до нас приходили люди і цікавилися, коли вже ми відкриємося, бо весь цей час вони спостерігали за роботами над оновленням екстер’єру і десь з преси чи соцмереж знали, що ми оновлюємо й інтер’єр та експозицію. Всі дуже чекали відкриття і, хочу сказати, що жоден не розчарувався тим, що побачив, завітавши до оновленого художньо-меморіального музею Івана Труша. Є люди, які приходять до нас вже вдруге, втретє… Зрештою, і таку річ як «сарафанне радіо» теж ніхто не відміняв: хтось один оглянув експозицію, сказав своїм близьким та приятелям, ті, у свою чергу, присилають наступних відвідувачів. У вихідні я разом з колегами не маємо жодної вільної хвилини, весь час приділяємо гостям. Ми радіємо, що маємо стільки відвідувачів, сподіваємося бачити якомога більше людей у нас в гостях, і, у свою чергу, докладаємо максимум зусиль, щоб у наших відвідувачів залашалася винятково приємні враження від знайомства з творчістю видатного українського митця, майстра імпресіонізму - Івана Труша. Художньо-меморіальний музей Івана Труша розташований за адресою: Львів, вул. І. Труша, 28. Над матеріалом працювали: Ія Степанюк, Сергій Середняк. Фото: Дар’я Мазурик, Сергій Середняк. * - на момент виходу матеріалу друком (грудень 2019 р.) Орест Зьомко працював на посаді головного художника музею.