Тема більшості виставок нашого нового дайджесту, на жаль, все та ж — війна. З хорошого: Одеський художній музей презентував свій перший проєкт з часів повномасштабного вторгнення, а біля Національного музею у Львові на вихідних люди чекають у довжелезних чергах (без перебільшень), аби побачити твори Примаченко. Ми підготували нову добірку подій, які можна відвідати вже зараз у Києві, Львові та Одесі. вернісаж виставки "Дім" Андрія Чижова у галереї "Зелена канапа", Львів. Фото — Іван Станіславський ДО ВІЙНИ Одеський художній музей (OFAM) 30 липня музей вперше з моменту повномасштабного вторгнення відчинився для відвідувачів і представив новий виставковий проєкт «До війни». Музейники розповідають що у «довоєнний» 2021 рік вони опрацьовували нову хвилю надходжень до своєї колекції. «Дарування художників та колекціонерів, безвідмовна підтримка Marazli Club та цільова бюджетна програма, яку Олександр Ройтбурд організував за два місяці до своєї смерті — збагатили музей на шістсот сімдесят нових експонатів», - зазначають у музеї. Частину цих робіт публіка вже побачила у новій експозиції «Від двадцятих до двадцятих». А тепер, у проєкті «До війни», є можливість роздивитися ще більше з корпусу нових надходжень — художню та документальну фотографію, відео- і цифрове мистецтво, інсталяцію та non-object art. Фокус уваги колекціонування Музею розширився з локального мистецтва до національного масштабу, що відповідає новому статусу музею і викликам часу. У цьому проєкті кураторська група (Кирило Ліпатов, Валерій Коршунов, Володимир Дамаскін) представили твори APL315, Олександра Ацманчука, Поліни Вербицької, Олега Голосія, Аліси Гоц, Ігора Гусєва, Василя Дмитрика, Дмитра Ерліха, Нікіти Кадана, Тараса Коблюка, Анастасії Колібабчук, Нікіти Кравцова, Олександра Курмаза, Сергія Ликова, Катерини Лисовенко, Миколи Лукіна, Євгена Нікіфорова, Олекси Манна, Віктора Покиданеця, Влади Ралко, Ніни Савенко, Андрія Сагайдаковського, Дениса Саліванова, Тетяни Скляр. САЛЬВАДОР ДАЛІ. БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ Національний музей «Київська картинна галерея» У 50-х роках XX століття Сальвадор Далі отримав завдання проілюструвати “Божественну комедію”. Так народилися 100 акварелей, по одній для кожної зі ста пісень поеми. Серія цих ілюстрацій — унікальний приклад книжкової графіки митця. "Київська картинна галерея" запрошує відвідати виставковий проєкт робіт Сальвадора Далі "Божественна комедія", який відкрився 2 серпня. Експозиція доповнена тематичними інсталяціями та відеорядом, що занурить відвідувачів у атмосферу дантівського всесвіту. ОСЯЙНИЙ ПРОСТІР. КЕРАМІКА НЕЛЛІ ІСУПОВОЇ Національний музей «Київська картинна галерея» Керамічні скульптури Неллі Ісупової позначені виразною індивідуальністю, національною своєрідністю, грою фантазії. Для поліхромної глазурованої майоліки мисткині притаманна гармонія скульптурних деталей і багатоколірного розпису. Зоо- та антропоморфні вироби художниці уособлюють унікальний і неповторний, імпровізовано-грайливий характер образної й пластичної мови. Кожний витвір випромінює тепло й любов, якими автор щиро ділиться із глядачем. ВИСТАВКА ПРО НАШІ ВІДЧУТТЯ Мистецький арсенал, Київ Виставка, присвячена сприйняттю мистецтва в часи війни, представляє живописні роботи та інсталяції, а також низку персональних історій працівників і працівниць Мистецького арсеналу, зафіксованих у відео. На виставці можна побачити роботи українських митців: Марії Примаченко, Миколи Маценка, Матвія Вайсберга, Галини Неледви, Юрія Соловія, Інни Хасілєвої, Олександра Дубовика, Андрія Сагайдаковського, Марії Куликовської, Групи «Шапка», Олега Харча, Арсена Савадова, Мирослави Дорошенко, Володимира Бовкуна, Лесі Хоменко, Юрія Коваленка, Анатолія Сумара. ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ. ПЛАКАТИ Головна алея Меморіалу Національного музею історії України в Другій світовій війні, Київ Виставка плакатів об’єднала роботи польського графіка Войцеха Коркуця та українського художника Андрія Єрмоленка. Більшість із плакатів, представлених на виставці, були створені після 24 лютого 2022 року у відповідь на російське вторгнення та героїчний опір України. Обидва художники гостро реагували на події, що відбулися, та трансформували свої емоції у художні твори, використовуючи кожен свій упізнаваний стиль. СТОСУНКИ З ОБРАЗОМ. АЛЬОНА КУЗНЄЦОВА, ЖАННА ПЕТРЕНКО Галерея Imagine Point, Київ Виставковий проєкт представляє живопис та керамічну скульптуру Альони Кузнєцової та гобелени Жанни Петренко. Звернення до традиційних технік: кераміка, ткацтво, цяткування, відображає спільне відчуття змін та крихкості життя і світу навколо. І ці ж старовинні практики є одвічним засобом зцілення. «Гобелен це живопис, але нитками. Різниця в тому що повертатись до виправлень вже немає можливості. Кожна помилка, є свідченням неідеальності нашого життя, протягом цього процесу відбувається зміна і з роботою, і зі мною...» – каже Жанна Петренко. У своїх творах вона використовує старовинну техніку гобеленового ткацтва. «...ці роботи — повернення до реального життя, що містить складні стосунки, ерос і танатос, невимовне, передчуття незворотнього. На полотні крім олії, [я] використовувала колажі, аплікації та бісер, що став ідеальним інструментом сповільнення часу» – ділиться Альона Кузнєцова. ВІЙНА. ФОТОВИСТАВКА ОЛЕКСАНДРА ГЛЯДЄЛОВА Національний заповідник «Софія Київська» Олександр Глядєлов — один із ключових українських фотографів-документалістів. Його професійна діяльність тривалістю понад три десятки років є практично ровесницею державної незалежності. За свій тривалий і насичений гарячими точками професійний шлях Глядєлов устиг висвітлити воєнні конфлікти в Молдові, Нагірному Карабаху, Чечні, Киргизстані, Сомалі, Південному Судані. З моменту, коли 8 років тому Росія привела війну до його власної країни, фотограф висвітлює бойові дії на території України. Раніше це був Донбас, де під час трагічного Іловайського котла 2014 року Глядєлова було поранено. А зараз, у 2022, йому не довелося далеко їхати на зйомку — повномасштабна війна в кінці лютого сама прийшла до Києва — столиці України, де мешкає фотограф. На виставці можна побачити кадри зокрема з міста Ірпінь — колись затишного передмістя Києва, оточеного сосновими лісами, а нині вщент знищеного обстрілами окупаційних військ. Глядєлов знімав евакуацію мирного населення з розтрощеного вибухами містечка через зруйнований міст, що тривала під неперервними обстрілами. В експозицію також увійшли світлини з Бучі, Гостомеля, Бородянки, Мощуна, Харкова, Запоріжжя, Чугуєва, Малої Рогані, Бахмута та Краматорська. Оптика Глядєлова чіпка, уважна і при цьому гуманістична. Вона далека від відстороненої “холодності” звичного репортажного погляду, але і не спекулятивна. У ній є дистанція, достатня, щоб залишити суб’єкту його суб’єктність, право на власний простір — Глядєлов не “заглядає в душу”, не маніпулює емоціями. Але він — і не відсторонений спостерігач, він залучений учасник, чия емпатія делікатна і ненав’язлива. Це читається в композиції кожного кадру — будь то самотній чоловік у візку, кудлатий пес на дорозі чи пошкоджений снарядом будинок. Це читається, як у дзеркалі, в обличчях людей на знімках, які обирає автор — чи військових, чи волонтерів, чи мирних мешканців — сповнених болю, чи відчаю, рішучості, зосередження чи розгубленості, але завжди — гідності. ДІМ. АНДРІЙ ЧИЖОВ Галерея «Зелена Канапа», Львів Андрій Чижов народився і виріс у Севастополі. Після окупації Криму «питання дому» для художника стало важким та болісним. Це сублімувалася у багаторічний цикл живописних полотен, лейтмотивом яких незмінно є хати. Нову серію живописних робіт Чижов присвячує всім тим українцям, які покинули свої домівки та шукають прихисток в інших місцях. Дім стає символом мирного життя, вдячності за допомогу та надії. МУЗИ НЕ МОВЧАТЬ Центр архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова вежа», Львів Проєкт представив понад пів сотні авторів з усієї України. Створене ними мистецтво, що з’явилось у час війни, показують в режимі реального часу. Експонують живопис, предметний дизайн, архітектуру, відеоарт. Серед учасників виставки: Володимир Будніков, Жанна Кадирова, Влада Ралко, Тіберій Сільваші, Дмитро Молдованов, Ярослав Мотика, Альбіна Ялоза, Ігор Янович, Юрій Денисенков, Ганна Друль, Андрій Дудченко, Ірина Каленик, Олександр Король, Володимир Костирко, Ростислав Котерлін, Антон Логов, Садан, Данило Мовчан, Володимир Семків, Денис Шиманський та інші. У паралельній програмі проєкту також передбачені виставки в інших просторах, дискусії та зустрічі, лекції, концерти й кінопокази. МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО. «ДАРУЮ УКРАЇНІ!» Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького До експозиції увійшло близько ста творів яскравої представниці «наївного» мистецтва Марії Примаченко (1909 – 1997). Переважна частина композицій репрезентують пізній період творчості мисткині, останнє десятиріччя її життя. Напередодні ми опублікували великий репортаж про те, як в умовах воєнного стану музейники готуються до першого великого виставкового проєкту з часу повномасштабного вторгнення та чому вирішили експонувати саме Примаченко. Про інші виставки, які зараз тривають в українських містах читайте у нашому попередньому дайджесті. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Дар'я Мазурик/НМЛ, Іван Станіславський/Зелена Канапа, Національний музей «Київська картинна галерея», пресслужба МКІП, Олександр Глядєлов.

Попри те, що екватор літа вважають порівняно спокійним періодом в артіндустрії, адже дієвці відпочивають від гучних подій весни та готуються до нових проєктів, що зазвичай стартують восени, липень у контексті презентації українського мистецтва закордоном виявився досить спекотним. Перелік топових артінституцій, де б з лютого 2022 року не відбувся проєкт присвячений українському мистецтву, невпинно стає все коротшим. У березні MoMA презентував фондову виставку митців, що народилися на територіях сучасної України, на відкритті Венеційської бієнале у квітні українська присутність відчувалася далеко за межами нашого павільйону, Christie’s організували передаукціонний показ українських авангардистів Бурлюка, Екстер та Богомазова; цей перелік, звісно, можна було б продовжувати довго, але зосередимося на нещодавніх закордонних вернісажах. фрагмент експозиції Unfolding Landscapes в брюссельському Королівському музеї мистецтва та історії Велика виставка українського сучасного мистецтва Unfolding Landscapes, яка з січня 2022 року тривала у данському мистецькому центрі Silkeborg Bad, зараз перемістилася до столиці Євросоюзу – Брюсселя. Майданчиком для презентації проєкту у Бельгії став Королівський музей мистецтва та історії. Відвідати виставку можна буде до 19 вересня. Unfolding Landscapes об’єднав роботи 42 митців з України під кураторством Наталії Маценко та Фей Даулінґ. Пов'язаний темами пейзажу та поетики у сучасному українському мистецтві, проєкт запрошує глядачів у подорож Україною – країною, якою вона є зараз, і такою, якою б вона могла бути на думку молодих та вже знаних українських художників. Експозицію сформували роботи українських митців кількох поколінь. Їхні твори – це авторські експерименти з пейзажем, демонстрація того, як по-різному можна сприймати та трактувати цей жанр і які знання можна почерпнути, вивчаючи когнітивну географію середовища глибше. Серед учасників проєкту: Анна Бекерська, Назар Білик, Катя Бучацька, Григорій Гавриленко, Ксенія Гнилицька, Олександр Гнилицький, Олег Голосій, Олександр Животков, Леся Заяць, Анна Звягінцева, Юрій Єфанов, Люся Іванова, Жанна Кадирова, Павло Керестей, Тарас Ковач, Олексій Кондаков, Дана Косміна, Віталій Кохан, Микола Кривенко, Анатолій Криволап, Катя Лібкінд, Павло Маков, Саша Маслов, Микола Маценко, Євген Нікіфоров, Юрій Пікуль, Julie Poly, Георгій Потопальський (Ujif notfound), Влада Ралко, Степан Рябченко, Василь Рябченко, ruїns collective, Андрій Сагайдаковський, Олексій Сай, Юрій Соломко, Марина Скугарєва, Тіберій Сільваші, Сергій Святченко, Єлена Субач та В’ячеслав Поляков, Олег Тістол. Також у липні до Брюсселя привозили виставку The Captured House, але тривала вона лише тиждень. До цього проєкт експонувався у Берліні та Римі. У німецькому Штутгарті впродовж двох тижнів тривала виставка Долі. СУМ — сучасне українське мистецтво. Кураторка Анна Ветцлер-Манюк зібрала в одному проєкті різні за своїм стилем та змістом, але об’єднані єдиною темою війни, твори 18 українських митців. Анна каже, що для одних художників мистецтво стало способом примиритися з пережитим, для інших — тим, що повертає спокій і тишу, порушені війною, нагадує про минуле й дає змогу мріяти про майбутнє. «Не всі представлені автори, і не одразу, змогли повернутись до творчості. Частина пройшла важкий і небезпечний шлях евакуації із зони активних бойових дій, — розповідає Анна. — Без сумніву, особистий досвід життя у війні, накладається на їх творчість. Деякі автори відзначають, що їх роботи стали зовсім іншими, аніж намальовані ними до лютого 2022 року. Додалось більше глибини та, безглуздо приховувати, смутку». Власне, згадавши про смуток, не можна не відзначити неймінг проєкту, який перетворився у влучний, з огляду на обставини, каламбур: «СУМ — сучасне українське мистецтво». Також у липні з’явилися новини від пресслужби The Meloy Art про велику імпрезу українського мистецтва у Мілані. Там відкрили виставку Знаки миру: сучасна українська та італійська графіка в діалозі. Робота над проєктом розпочалася у січні 2021 року, а сама виставка була запланована на квітень 2022 року в Шоколадному будинку в Києві, що є частиною Національного музею «Київська картинна галерея».Зі зрозумілих причин провести подію у Києві не вдалося, однак проєкт знайшов прихисток у Мілані, у Casa della Memoria. У виставкових просторах експонувалися роботи 20 українських та 20 італійських графіків. З українського боку у виставці взяли участь Сергій Алієв-Ковика, Матвій Вайсберг, Олег Денисенко, EtchingRoom1, Ірина Каленик, Костянтин Калинович, Тарас Ковач, Віталій Кравець, Андрій Левицький, Катерина та Тетяна Очередьки, Роман Романишин, Василь Савченко, Зоя Скоропаденко, В’ячеслав Снісаренко, Андрій Соколенко, Оксана Стратійчук, Катерина Свіргуненко, Неллі Трубнікова-Омельченко. Судячи з численних пресрелізів у редакційній поштовій скриньці, нас чекає не менш насичений українським мистецтвом серпень, тому, як то кажуть, не перемикайтеся. А попереду, у вересні, ще й мадридський Тіссен-Борнеміса запрошує на проєкт «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 — 1930-х»… Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Анжеліка Єфанова та Сергій Святченко/Unfolding Landscapes, Анна Ветцлер-Манюк/Долі. СУМ — сучасне українське мистецтво, The Meloy Art/Знаки миру: сучасна українська та італійська графіка в діалозі

Слов‘янська бібліотека у Празі виклала у вільний доступ Колекцію художніх творів української еміграції, яка нараховує 484 роботи 53 художників, які в міжвоєнний період жили й творили на території Чехословаччини. Наталія Геркен-Русова "Арлекін і Приборкувач звірів" Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомило Посольство України у Чехії. Серед митців, роботи яких потрапили до цієї збірки, зокрема, викладачі й студенти Української студії пластичних мистецтв (Василь Касіян, Володимир Січинський, Юрій Вовк, Галина Мазепа, Катерина Антонович та інші). Переглянути роботи можна на порталі esbirky.cz. Ярослава Музика "Дикі коні" Олена Кульчицька "Вигляд на місто" Степан Дзидзь, проєкт лаштунків для театру у таборі для інтернованих українців в Ланцуті також читайте: У БІБЛІОТЕКАХ ЄВРОПИ ВІДКРИВАЮТЬСЯ "УКРАЇНСЬКІ КНИЖКОВІ ПОЛИЧКИ"

Віра, яка зрушує гори, все ті ж фантастичні звірі Марії Примаченко, але вже на новій локації, народний іконопис Поділля XIX століття, український політичний плакат, artistic research – перелік виставкових проєктів, що пропонують музеї та галереї у різних містах України, вражає жанровим різноманіттям. Ми підготували нову добірку подій, які можна відвідати вже зараз або найближчим часом. фрагмент експозиції "Коли віра зрушує гори". Фото - PinchukArtCentre КОЛИ ВІРА ЗРУШУЄ ГОРИ PinchukArtCentre, Київ Проєкт представлено разом з антверпенським Музеєм сучасного мистецтва М НКА та урядом Фландрії. Фламандська спільнота, попри всі ризики, надала для експонування роботи Франсіса Аліса, Берлінде де Брукере, Яна Фабра, Барбари Крюгер і багатьох інших художників. Серед українських митців — Андрій Сагайдаковський, Анна Звягінцева, Олексій Сай, Влада Ралко, Леся Хоменко та інші. У залах артцентру пліч-о-пліч з українськими художниками представлені митці, чиї роботи є вагомою частиною фламандської національної колекції. Культурна спадщина європейських держав ще ніколи не ввозилася до країни, у якій триває війна. "Це ризик. Але Фламандський уряд буде робити свій внесок в Україну, щоб показати, що Україна має значення", — коментує Бйорн Гельдхоф, артдиректор PinchukArtCentre і співкуратор виставки. У межах виставки «Коли віра зрушує гори» також презентують проєкт «Російські воєнні злочини». Світлини, що стали його частиною, були зроблені у різних куточках України від першого дня повномасштабного вторгнення росії та до початку липня. Світлини представляють колективний образ, створений фотографами, які долучилися до збору доказів і фіксації воєнних злочинів росіян. Кульмінація проєкту – відео, яке створив Олексій Сай, зібравши 6400 зображень, що фіксують злочинні дії окупантів. Проєкт «Російські воєнні злочини» став фінальною точкою траєкторії всієї виставки “Коли віра зрушує гори”, адже до нього в той чи інший спосіб відсилають усі ідеї та наративи, що пронизують експозицію. АМПУТОВАНА ВЕСНА Арт-центр «Я Галерея», Київ «Автори вдивляються у нинішні явища: від форм катування та масових ґвалтувань російськими військовими до вимушеного переселення та приглушеного відчуття втраченої весни. Через призму об'єктива митці та мисткині дивляться на нову реальність та конструюють художню відповідь на неї», – розповідають організатори. На виставці представили здебільшого ігрові недокументальні фотопроєкти. Серед авторів: Ола Єрємєєва, Віталія Щелканова, Оля Коваль, Діма Толкачов, Юлія Галета, Вікторія Лихольот, Богдан Гуляй. Кураторка: Аля Сєгал. «Ампутована весна» – частина виставкової програми днів актуальної культури МЕРЕЖИВО. ВИСТАВКА ПОДІЛЬСЬКОЇ НАРОДНОЇ ІКОНИ Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького На експозиції представлено близько 70 пам’яток. Народні художники по-своєму інтерпретовували біблійні сюжети та мотиви. Серед особливостей, притаманних народній іконі саме Поділля, — вишукана квіткова орнаментика, мультисюжетність та великі формати ікон. Усі твори — частина приватної колекції, яка збиралася понад 40 років і, ймовірно, експонується не часто, тому зараз є унікальна можливість їх побачити. МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО. «ДАРУЮ УКРАЇНІ!» Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького До експозиції увійдуть близько ста творів яскравої представниці «наївного» мистецтва Марії Примаченко (1909 – 1997). Переважна частина композицій репрезентують пізній період творчості мисткині, останнє десятиріччя її життя. Напередодні ми опублікували великий репортаж про те, як в умовах воєнного стану музейники готуються до першого великого виставкового проєкту з часу повномасштабного вторгнення та чому вирішили експонувати саме Примаченко. RELOCATION PM Gallery, Львів Про виставковий проєкт сучасного мистецтва RELOCATION, що відкрився у львівській PM Gallery і який реалізували у партнерстві з артпростором "Інститут автоматики", ми вже писали раніше. В експозиції представили живописні роботи, інсталяцію, фотографію та відеоарт. Серед учасників проєкту — Андрій Підлісний, Максим Мазур, Юрій Болса, Галина Андрусенко, Олександр Богомаз, Каріна Синиця, Владислав Рябоштан, Molly Route, elisELIS. Роботи можна придбати. 50% вторгованих коштів спрямують на підтримку сімей художників, які втратили житло внаслідок повномасштабної війни. ПЛАСТИЧНИЙ КОД. ІГОР СТЕФ’ЮК Музей модернізму, Львів У залах Музею Модернізму триває персональна виставка скульптора Ігоря Стеф’юка. Це мистецька інтервенція в постійну експозицію Музею. Ігор Стеф’юк (1949–2017) – уродженець Гуцульщини, львів’янин. Його становлення та вся творча еволюція тісно пов’язані з інтелектуальним трендом постструктуралізму, зазначають організатори. «Перші формальні експерименти Стеф’юка 1980-х у галузі поліхромної скульптури стосувалися стилізації та спрощення національного архетипу. В наступному десятилітті 1990-х він спромігся віднайти абстрактний модуль, що резонував із західними стилями мінімалізму та хайтеку, ускладнюючи техніку конструкціями з металу та пластику», – пояснюють у музеї. РЕФЛЕКСІЇ. ПАВЛО ПОНОМАРЕНКО Галерея «ХотАртХол», Львів До березня 2022 року Павло Пономаренко жив та творив у Маріуполі, проте війна змусила його покинути рідне місто, відтак він переїхав до Львова. Виставка «Рефлексії» – це погляд художника на події в Маріуполі, державі та світі загалом. Крізь призму особистого досвіду автор передає свої враження від нового життя – «нові місця, нові люди», які опинились в умовах повномасштабної війни в Україні. За допомогою простих геометричних форм та стислої гами кольорів, автор надає глядачеві можливість зазирнути у ті відчуття та ситуації, у яких перебував він та його близькі. УКРАЇНА ПОНАД УСЕ Центр сучасного мистецтва, Івано-Франківськ Виставка сучасного українського політичного плаката у Франківську зібрала роботи Нікіти Тітова, Дмитра Дзюби та Дмитра Журавля. «Мистецький проєкт присвячений українським захисникам та захисницям, територіальній обороні, волонтерам, лікарям та кожному, хто сьогодні бореться за нашу державу проти російських загарбників, внутрішній та зовнішній красі українців, їх незламній волі до свободи!», – описують організатори. ВИСТАВКА ОДНОГО ТВОРУ «АЛЬФРЕД ПОТОЦЬКИЙ: ОСОБИСТІСТЬ, РІД, ІСТОРІЯ» Палац Потоцьких, Львів Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького запрошує на відкриття виставки одного твору «Альфред Потоцький: особистість, рід, історія», яке відбудеться 29 липня о 14:00 у Дзеркальній залі Палацу Потоцьких За словами організаторів, цьогоріч минає 15 років із часу облаштування у Палаці Потоцьких експозиції європейського мистецтва XIV – XVIII ст. з колекції ЛНГМ, а від дня народження замовника цієї споруди – 205. З нагоди цих ювілейних дат портрет Альфреда ІІ Юзефа Потоцького (1822–1889), пензля львівського художника Александра Рачинського, повернеться до резиденції. На відкритті відвідувачі дізнаються про постать Альфреда ІІ Юзефа, атрибуцію та реставрацію його портрета, генеалогічне дерево роду Потоцьких і вклад в історію магнатської родини. СЛІПІ ВІКНА Галерея «Світло», Львів Мистецькому дослідженню, яке здійснила команда з Харкова, ми присвятили окремий матеріал минулого тижня. Автори задокументували та художньо інтерпретували форми та засоби укріплення вікон, які вигадують українці, аби захиститися від наслідків обстрілів та бомбардувань. У межах експозиції представили фотоінсталяцію й текстові матеріали дослідження. Експоновані світлини створювалися впродовж квітня-червня 2022 року. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ольга Головчин Фото: PinchukArtCentre, Дар'я Мазурик/НМЛ, Тетяна Лозинська/PM Gallery, Центр сучасного мистецтва в Івано-Франківську, галерея «Світло», Галерея «ХотАртХол», Ya Gallery

У львівській галереї «Світло» триває мистецько-дослідницький проєкт «Сліпі вікна». Це artistic research, створений командою з Харкова – соціологом Дмитром Зайцем та архітекторками Алісою Александровою та Аліною Єсаян. Автори задокументували та художньо інтерпретували форми та засоби укріплення вікон. У межах експозиції представили фотоінсталяцію й текстові матеріали дослідження. Світлини створені впродовж квітня-червня 2022 року. "Найбільшим потрясінням останніх місяців для багатьох українців стало те, що власний дім може стати небезпечним. Під час нальотів авіації та ракетних обстрілів дім втрачає базову функцію прихистку. І найслабшим його місцем виявляються вікна, – ділиться Дмитро Заєць. – Створені для захисту та освітлення помешкань, сьогодні вікна анульовані війною, і потребують укріплення. Щоб захистити домівки від вибухів, мародерів та окупантів, використовують: клейку стрічку, ковдри, пледи, лінолеум, старий паркан та ще багато різних, вживаних, речей. У мистецько-дослідницькому проєкті «Сліпі вікна» ми дивимось на форми укріплення на прикладі міста Харкова і бачимо, як змінюється сприйняття та взаємодія з вікном у воєнний час заради більш надійної охорони житла і власного життя. Що і як використовують містяни, щоб убезпечити «очі дому»? Як повітряна тривога й небезпека, що несуть вікна, змінила домашній побут і самопочуття людей", – розповідає Дмитро. За спостереженнями авторів, найчастіше жителі Харкова укріплювали вікна клейкою стрічкою – здебільшого за допомогою цього матеріалу створювали хрести. У місцях, де влучень було більше, вікна забивали фанерою, дошками, ковдрами, килимами, лінолеумом, кариматами та іншим предметами щоденного побуту. "Реальний рівень захисту таких конструкцій невисокий. Укріплення – швидше «анестезія», заспокійливий засіб, що не стільки захищає від зовнішніх загроз, скільки закриває від навколишнього світу, з його руйнуваннями, болем, бідністю. За видимим шаром матеріальності, з'являється психологічна завіса, яка одночасно і вразлива, і міцна, як штора", – підсумовують автори. Проєкт можна оглянути до 31 липня. Адреса: Львів, вулиця Валова, 19; код – 469. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Фото: галерея «Світло».

Стало відомо про руйнування мозаїчних панно "Дерево життя" та "Боривітер", які 1967 року створила бригада монументалістів на чолі з Аллою Горською та Віктором Зарецьким. Про це сьогодні зранку на своїй сторінці у Facebook повідомив журналіст Іван Станіславський. руйнування мозаїчного панно "Боривітер". Фото - Facebook сторінка Івана Станіславського "Сюжетно позачасові, досконалі естетично та позбавлені будь-яких соцреалістичних концепцій ці дві роботи бригади Алли Горської були перлинами маріупольського зібрання монументалістики", - зазначив у дописі Станіславський. Роботи "Дерево Життя" та "Боривітер" були створені в інтер'єрі ресторану "Україна". Творче відрядження до Маріуполя бригади митців, до якої увійшли А.Горська, В.Зарецький, Г. Зубченко, Б.Плаксій, Г.Пришедько, В.Прахнін та Н. Світлична, тривало з 23 травня до 12 червня 1967 року. Після смерті Алли Горської панно "Дерево життя" замурували цегляною кладкою, бо залишати на огляд роботу відомої дисидентки із зображенням дерева, що символізує вічне життя, було неприйнятно. Демонтували цю стіну і знову відкрили мозаїку 2008 року. Оскільки приміщення ресторану впродовж багатьох років не використовувалося, "Дерево Життя" та "Боривітер" були недоступні для широкого огляду. Додамо, що 2020 року був виданий альбом "Усі відтінки маріупольських мозаїк", авторами якого стали Станіслав Іванов та Олександр Чернов. Видання містить вичерпну інформацію про 26 монументальних мозаїк, що збереглися у Маріуполі станом на 2020 рік, та їх світлини, а також розповіді про митців, які створювали ці монументальні роботи та мапа з розташуванням описаних творів.

У художньому музеї (Kunstmuseum) Базеля у суботу, 16 липня, презентували аудіогід для відвідувачів українською мовою. Це перша культурна інституція Швейцарії, яка долучилася до проєкту з поширення української мови у провідних музеях та галереях світу. Художній музей у Базелі — найбільший музей образотворчого мистецтва Швейцарії. Аудіогід українською було запущено під відкриття масштабного та очікуваного шанувальниками мистецтва проєкту — виставки "Пікассо – Ель Греко". Створення та запуск аудіогідів українською мовою у провідних музеях та галереях України та світу розпочалося за ініціативи першої леді України Олени Зеленської минулого року. Вкінці 2021 аудіогіди почали функціонувати у низці українських культурних інституцій — Національному музеї у Львові ім. Шептицького, Національній галереї мистецтв ім. Возницького та їхніх відділах. «Зараз в Україні знищено чи пошкоджено десятки музеїв та історичних пам’яток. Наша культура також на війні. Вона також бореться і воює проти руйнації, забуття та знищення. Тож сьогоднішній запуск аудіогіда – це ще один наш культурний фронт", – сказала під час презентації Олена Зеленська. Виставка "Пікассо – Ель Греко" буде діяти у базельському Kunstmuseum до 25 вересня. також читайте: ЛОНДОН, ВАШИНГТОН, СОФІЯ — ВИСТАВКИ УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ ЗАКОРДОНОМ Джерело та фото: Посольство України у Швейцарії

У трьох виставкових залах Українського Дому глядачі можуть побачити понад сотню плакатів від 38 митців. Один з виставкових залів присвячено графічним історіям – коміксам, що були створені ілюстраторами, як щоденник воєнних часів. Лаконічні плакатні повідомлення, стали однією із форм діалогу всередині українського суспільства. Вони швидко розлітаються месенджерами, розклеюються вулицями міст та підтримували бойовий дух. Через плакат митцям вдалося висловити той складний спектр емоцій та жах подій, які сьогодні переживають і через які проходять всі українці. Дана виставка є логічним продовженням проєкту «Голоси», який почався з міждисциплінарної онлайн-виставки, а з відходом російських військ з київської області вийшов у публічний простір з презентацією 9 широкоформатних плакатів на фасаді Українського Дому. Зараз наступна стадія – мистецтво поступово повертається у внутрішній простір національного центру. Художники зробили свій вибір діяти. Для багатьох з них воєнний плакат – не просто, а часто і не стільки висловлювання, як форма боротьби. Цей проєкт є формою утвердження Українським Домом важливості їхнього вибору – творчого і громадянського. Учасники проєкту: Антон Або, Данило Галико, Олександр Грехов, Нікіта Тітов, Анна Іваненко, Анна Сарвіра, Маша Фоя, Грася Олійко, Олег Грищенко, Тетяна Якунова, Марі Кінович, Женя Полосіна, Женя Олійник, Юлія Твєрітіна, Сері/граф, Антон Резніков, Данил Штангеєв і Борис Філоненко, Влада Боровик-Самолевська, Даша Подольцева, Михайло Скоп, Андрій Єрмоленко, Олексій Сай, Мітя Фєнєчкін, Ліза Яблонська-Михайлусь, Анастасія Гайдаєнко, Наталія Шульга, Ілля Угнівенко, Романа Романишин і Андрій Лесів, Альбіна Ялоза, Антон Логов, Kinder Album, Олексій Ревіка, Ave Libertatemaveamor, Катя Лісова, Orka Collective, КАРА Кураторами проєкту стали Аліса Гришанова, Олег Грищенко та Олена Старанчук. також читайте: УКРАЇНА-РОЗП’ЯТТЯ. ПЕРША ВИСТАВКА ПРО НОВИЙ ЕТАП РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ Джерело & фото: пресслужба Українського Дому

Незабаром у головному корпусі Національного музею імені Андрея Шептицького (НМЛ) відкриється перший значний з початку повномасштабного вторгнення виставковий проєкт. З 27 липня в п’яти залах експонуватимуться понад 90 робіт Марії Примаченко. Тривалий час команда інституції займалась тільки питаннями убезпечення музейних скарбів. Але повернення до основних функцій, навіть у таких обставинах, було лише питанням часу, так вважають самі співробітники. Про роботу в умовах війни та підготовку до виставки, про культурну місію та історичні паралелі, про все це, у нашій розмові з музейниками. фотографиня НМЛ Ярина Бутковська у процесі підготовки майбутньої виставки Національний музей у Львові вважається однією з найбільших скарбниць пам'яток культури та мистецтва в Україні. В кількох відділах зберігаються тисячі й тисячі унікальних експонатів від найдавніших часів Київської Русі до сучасності. Історія інституції не менш насичена, ніж її колекція, зараз національний музей у Львові переживає свою третю війну. Позаду — дві світові, а новим випробовуванням стало російське вторгнення. Супротивник не дотримується ніяких правил чи норм. Це не тільки фізичне захоплення територій, але й нищення духовності нації. Війна йде на знищення українського народу та його культури «Для музею війна — завжди справжня катастрофа, – розповідає генеральний директор Національного музею Ігор Кожан. – Але що ми бачимо сьогодні? Супротивник не дотримується ніяких правил чи норм. Це не тільки фізичне захоплення територій, але й нищення духовності нації. Війна йде на знищення українського народу та його культури. Вже зруйновані чи розграбовані десятки установ, культурних пам’яток та музеїв Харкова, Чернігова та інших міст. Один з найперших таких прикладів це музей в Іванкові, на батьківщині Марії Примаченко, де знаходилося 25 творів видатної художниці. Слава Богу, що напередодні роботи були перенесені з музею мешканцями. Це їх врятувало від загибелі». генеральний директор Національного музею імені Андрея Шептицького Ігор Кожан у своєму кабінеті 24 лютого керівник прийняв рішення припинити роботу закладу, а усі сили спрямувати на евакуацію постійних експозицій. Протягом десяти днів з ранку до пізнього вечора співробітники демонтовували та транспортували фонди до сховищ. Виявилось, що немає навіть елементарних пакувальних матеріалів, а про експонати які потребували особливих умов і говорити й годі. На щастя, допомогли іноземні партнери та волонтерські організації. Богородчанський іконостас, шедевр українського бароко, рятують від російських військ вже вдруге. В 1916 році його вивозили з Галичини до Кракова під час «Брусилівського прориву». Цього разу пам’ятка лишається в Україні, але пропозиції передати експонати на зберігання до закордонних музеїв були. будівля головного корпусу НМЛ, березень 2022 «Іконостас евакуйовували цілий тиждень, і це нам допомагали волонтери. У пам'ятки дуже об’ємна й важка конструкція з тесаного дерева. Розбирали його на окремі деталі, пакували й вивозили. Єдине що нас обмежувало — комендантська година» – ділиться спогадами співробітниця музею Ольга Головчин, яка брала участь у цій операції. порожні експозиційні зали НМЛ після демонтажу Богородчанського іконостасу та евакуації інших експонатів, березень 2022 Наразі в країні немає спеціальних сховищ які б гарантували безпеку предметам мистецтва. Проте музейники запевняють, що зробили все можливе, щоб зберегти колекції. Богородчанський іконостас, роботи Пінзеля, стародруки, рукописи, живопис, давньоукраїнське мистецтво, іконопис, різьби та графіка – понад чотири тисячі предметів змінили своє розташування. До кінця війни ці скарби ми вже не побачимо, бо найголовніше зараз – не втратити культурну спадщину. В довоєнний час Національний музей у Львові взяв курс на повну відкритість. Музейники намагалися проводити якомога більше виставок, діставати з фондів та архівів унікальні експонати та представляти їх на широкий загал. Зараз ситуація змушує рухатися у зворотний бік, проте культурне життя не має зупинятися. За той час поки всі культурні інституції не працювали, утворився певний вакуум, який необхідно заповнювати «У Львові є багато виставкових залів та музеїв, де завжди відбувалося чимало подій. За той час поки всі культурні інституції не працювали, утворився певний вакуум, який необхідно було заповнити. Бо відсутність культурного життя негативно впливає на людину і врешті решт на суспільство», - вважає Ігор Кожан. співробітник експозиційного відділу НМЛ Роман Колодій оформлює роботи Марії Примаченко та готує їх до майбутньої виставки Саме тому з червня музей вирішив відновити виставкову діяльність, і одночасно почав підготовку до масштабного проєкту з назвою «Марія Примаченко."Дарую Україні!"». Команда експозиційно-виставкового відділу вже понад місяць працює з малюнками Примаченко, щоб встигнути підготувати до Дня Української Державності близько ста робіт художниці. Нам хотілось актуалізувати художні образи Примаченко в контексті подій, які відбуваються зараз «Свою збірку для експонування доволі неочікувано запропонував колекціонер Едуард Димшиц, це була його ініціатива. Виставка відкриється 27 липня, напередодні Дня хрещення Київської Русі та Дня Державності, Україна вперше його святкуватиме. І ми вирішили, що буде дуже доречно присвятити проєкт саме цим датам. У зв’язку з тим що відбулося в Іванкові, виставка є дуже на часі. Творчість художниці набула певного символізму, коли її музей постраждав через російську агресію. Нам хотілось актуалізувати художні образи Примаченко в контексті подій, що відбуваються зараз. В перспективі цей проєкт ми повеземо в топові музеї Європи, щоб презентувати Україну через призму робіт художниці» - додає Орест Зьомко, заступник генерального директора музею. Орест Зьомко тримає вже оформлену роботу Примаченко Нещодавно на онлайн аукціоні з віртуального молотка пішла робота Марії Оксентіївни «Квіти виросли біля четвертого блоку», яка є відгуком художниці на чорнобильську катастрофу. У своїй творчості Примаченко неодноразово вдавалася до інтерпретації тем війни та інших трагічних подій своєї сучасності. Експозиція у львівському музеї буде починатися творами на воєнну тематику, вони займуть весь перший зал. Очолюватиме його малюнок з назвою «Атомна війна», а закінчуватиметься експозиція загальними етнічними мотивами. В оформленні окрема увага приділена авторським назвам-промовкам до малюнків, що є органічними доповненнями, без яких роботи Примаченко вже неможливо уявити. авторські назви-промовки на зворотному боці малюнків Музейники покладають великі надії на проєкт «Марія Примаченко."Дарую Україні!"». І, мабуть, справа тут не тільки в можливості повернутися до своєї роботи, до звичного музейного життя. Йдеться про вікові традиції, духовність, культуру та цивілізаційні цінності в широкому сенсі. Це те, що робить українців самобутньою нацією і те що, відрізняє нас від російських загарбників. Саме тому активність подібних інституцій на культурному фронті зараз так важлива, бо війна точиться ще й за збереження національної ідентичності. роботи Примаченко що увійдуть до експозиції майбутньої виставки Відкриття виставки відбудеться 27 липня у головному корпусі НМЛ на проспекті Свободи, 20. Матеріал: Іван Станіславський Фото: Іван Станіславський, Дар'я Мазурик Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest

В івано-франківському Центрі сучасного мистецтва триває персональна виставка «Берегині|Квіти Війни» Яни Гудзан. До проєкту увійшло 13 робіт з двох однойменних серій («Берегині» та «Квіти війни»). Їх художниця створювала за допомогою акрилу, олії, маркерів та аерозолю. на відкритті виставки «Берегині|Квіти Війни». Фото — Михайло Гладюк КВІТИ ВІЙНИ. Серія робіт, яка репрезентує авторські рефлексії на тему війни. Як пояснює художниця, зображені на роботах квіти у різних контекстах символізують смерть як на поховальних вінках, які нам несе російський «голуб миру»; соняхи з Іловайську, як ціну Свободи; Дерево Життя, як символ родини та народу, пагони якого обстріляні. «Після початку повномасштабного вторгнення РФ наше життя, сенси, пріоритети змінилися, – ділиться Яна. – Реальність поділилась на «до» і «після», в котрій ми щодня намагаємось зберегти себе та відвоювати своє». "Втрачений дім", "Квіти для Маріуполя", "Дерево життя" Яна Гудзан, 2022 Окрім барв та образів, промовистими також є і назви робіт мисткині: «Втрачений дім», «Квіти для Маріуполя»,«Голуб (русского) миру», «Дерево життя». «Це квіти, які я символічно покладаю в зруйнованому місті за сотні кілометрів. Квіти, які місцеві малюють на обстріляних парканах, щоб нейтралізувати сліди злочинів окупантів у звільнених містах і селах. Як символ надії, що руїни колись оживуть і тут знову завирує життя» БЕРЕГИНІ. Головними героїнями цієї серії є українські бабусі. «Це образи їх останнього аутентичного покоління, яке ми поступово і непомітно втрачаємо, – зазначає Яна. – Українські бабусі мене цікавлять як унікальний слов’янський образ жінки-берегині, матріархальний архетип, питомо український». Серію художниця створила під час пандемії COVID-19, тому бабусі часто зображені в медичних масках. Саме вони потрапили в групу ризику, і це лише посилило потребу зафіксувати спостереження мисткині. "Юдита з головою дракона", "Берегині", "Озираючись назад", "Прозора" Яна Гудзан БЕРЕГИНІ | КВІТИ ВІЙНИ. Виставка органічно поєднала роботи обох серій, адже старшому поколінню теж довелося пережити жахливий досвід – досвід війни. «Така паралель мені прийшла, коли я задумалась, що покоління наших бабусь, у моєму випадку прабабусі, пережили той самий досвід війни, але не встигли/не змогли/боялись розповісти нам або ж не хотіли згадувати. А ми повинні й боротись, й говорити, бо маємо виняткову історичну можливість. Ми не маємо право забувати. Тому я це все фіксую у вигляді образів. Хтось пише тексти, а моя мова – живопис», – підсумовує авторка. Яна Гудзан «Ми не маємо права забувати. Тому я це все фіксую у вигляді образів. Хтось пише тексти,а моя мова – живопис» Додамо, Яна Гудзан народилась 1994 року у місті Березне Рівненської області. Закінчила Львівську національну академію мистецтв. Проживає у Львові. Працює у мішаних техніках: олія, акрил, аерозоль, левкас. Роботи зберігаються у приватних колекціях України, Польщі, Чехії, Бельгії, Нідерландів. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ольга Головчин Фото: Михайло Гладюк

У львівській PM Gallery відкрили виставковий проєкт сучасного мистецтва Relocation, який реалізували у партнерстві з артпростором "Інститут автоматики". В експозиції представили живописні роботи, інсталяцію, фотографію та відеоарт. Серед учасників проєкту — Андрій Підлісний, Максим Мазур, Юрій Болса, Галина Андрусенко, Олександр Богомаз, Каріна Синиця, Владислав Рябоштан, Molly Route, elisELIS. фрагмент експозиції "Relocation" - "Перископ" Андрія ПІдлісного. Фото — Тетяна Лозинська «З початком бойових дій кожен отримав персональний досвід евакуації та пошуку місця, безпечного для себе й своїх рідних, – ділиться учасник, організатор проєкту Максим Мазур. – Представлені в експозиції роботи 9 художників – це спроба поєднати досвід та рефлексії кожного у спільному просторі галереї, що розташована на -1 поверсі, у символічному укритті Львова». учасник та організатор "Relocation" Максим Мазур на відкритті Коли потрапляєш на експозицію, увагу одразу привертає серія «Зів'ялі» Галини Андрусенко. Над нею мисткиня почала працювати незадовго до повномасштабної війни. Авторка представила глядачам 5 робіт, виконаних на левкасних дошках графічним олівцем, та символічний натюрморт. серія «Зів'ялі» Галини Андрусенко «Натурою слугували фрукти, забуті в майстерні Інституту автоматики. Але основна частина інсталяції – фрукти залишені 24 лютого 2022 року в Києві, і знайдені такими через три місяці після повернення додому, – зазначає художниця… – Зображення війни на формі речей. Зів'ялі фрукти є одним із типових явищ, яке виявили люди, коли повернулися додому, після своїх несподіваних вимушених «подорожей» ». серія «Зів'ялі» Галини Андрусенко Іншим цікавим експонатом на виставці є інтерактивний об’єкт «Перископ» авторства Андрія Підлісного. Робота зібрана зі знайдених об'єктів із застосуванням відеоанімації, автор нагадує нею про героїчний опір ЗСУ агресорові. "Мисливець за веселками" та "Перископ" Андрія ПІдлісного Учасник проєкту Юрій Болса представив роботу «Укриття». За словами автора, вона про сплеск патріотизму і віру в Україну. «Про бажання стояти за неї, відчуття зони комфорту на твоїй землі. Як не бажання дорослих людей їхати з міст, де тривають бойові дії: "так у нас зараз погано, але десь інше – ще гірше, тому я залишусь тут", і напрямок укриття стає як частина лабіринту, у вічних заплутаних пошуках цього самого місця, де буде добре», – розповідає художник. Презентовані роботи в експозиції можна придбати. 50% вторгованих коштів спрямують на підтримку сімей художників, які втратили житло внаслідок повномасштабної війни. Проєкт триватиме до 4 вересня. Матеріал: Ольга Головчин Фото: Тетяна Лозинська Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest

На борту плавучої виставки «Зоїн Ковчег» (Zoia’s Ark) мисткиня Зоя Скоропаденко зібрала «зразки» творів найрізноманітніших артнапрямків – аби врятувати їх від «всесвітнього потопу», на який дедалі більше стає схожим наше життя. Всього на річковому човні «Péniche» у столиці Франції з 23 по 26 червня експонувалися твори 15 митців – зокрема, і трьох українців. Сюди потрапили доповнена реальність, живопис, скульптура, малюнки, кераміка, арт-фотографія, 3D та лінзикулярне мистецтво, графіка, фантастичний реалізм, вуличне мистецтво і навіть блискучий зразок виготовлення мистецьких капелюхів. «Ідея Ковчега спала мені на думку одразу, коли мене запросили на персональну виставку у приватній галереї на воді. Попри те, що виставка була спланована задовго до потоку катастрофічних заголовків останніх новин, вона лише підкреслила ідею необхідності об’єднання митців та художників з усього світу у символічному прихистку від жахливої хвилі катастроф. Війна в Україні, аномальна спека, яка вразила Європу, Омікрон, новини про крах біткойна та світових фондових ринків, скасування FIAC (Міжнародний ринок сучасного мистецтва, майбутнє якого наразі під питанням) – це все є вбивчим для художників і для мистецтва загалом. Якщо ми збережемо мистецтво – ми врятуємо світ», – каже Зоя Скоропаденко. Виставка не випадково проводиться в одному з найфешенебельніших районів Парижа – Saint Cloud. Це – паризький «квартал мільярдерів», де розташовані мальовничий парк і штаб-квартира приватного авіабудівника Dassault. Річкова приватна галерея «Péniche» «пришвартована» навпроти паризького іподрому Лоншамп, поруч з парком Болонського лісу. Цей розкішний спокій становить разючий контраст зі світом, у якому зараз живуть митці, особливо українські. Для ліногравюр Олесі Джураєвої перебування на «Зоїному Ковчезі» – справді порятунок. Мисткиня й досі залишається у рідному Києві попри війну. Після місяців переховування в невеликих селах з родиною, вона нарешті повернулася до своєї майстерні – куди, на жаль, в будь-який момент можуть впасти уламки російської ракети… Втім, її твори у Парижі мають ще й свою особливу місію: ця цілком гармонійна графіка нагадує мирній Франції про те, що за якихось кілька тисяч кілометрів, котрі легко долаються сучасною військовою ракетою, митці досі мусять щодня по кілька разів втікати в бомбосховище і працювати під звуки ППО. Також на виставці були представлені поп-ап картини ісландського сучасного художника Сноррі Асмундссона, відомого перфомансами «Танець з мертвими» та «Кращий піаніст світу». Мирним спокоєм віє від картин американсько-французької художниці з італійської Лігурії Лінди МакКласкі. Плідний сучасний художник із Лос-Анджелеса Деніел Лейтон, який є піонером iPad живопису та AR-мистецтва, презентував свої архетипічні дослідження мистецтва, котре бере початок у видіннях. Геній лінзовидного мистецтва Хізер Лоу передала на «Ковчег» свої нещодавні роботи з Каліфорнії. Легенда паризької фотографії Антуан Пупель експонував серію, присвячену його 30-річній співпраці з Crazy Horse і Zingaro. Вуличне мистецтво продемонстрував митець з Монако Ентоні Альберті, aka MrOneTeas. Його мистецька кар’єра починалася зі стін його альма-матер Villa Arson – а зараз він створює проєкт для Фонду князя Монако Альберта II. Також на Ковчег потрапив ще один монегаск – мультидисциплінарний художник Жерар Петтіті та його скульптури із серії «Бестіарій». На виставці також був представлений японський модельєр, володар премії «Meilleur ouvrier de France» Нобукі Хідзуме зі своїми капелюшними шедеврами. Математичний живопис було представлено картинами англо-монакського художника Клема Чемберса із давньої серії, на яку художника надихнула діяльність його друга – професора Бенуа Мандельброта, легендарного математика, автора теорії фракталів, нині, на жаль, вже покійного. Українка Зоя Скоропаденко, котра живе в Монако, є не лише об’єднуючою ланкою між усіма цими митцями, а й «Ноєм», кураторкою та творцем виставки «Ковчег». Відвідувачі виставки ознайомилися з її всесвітньовідомими серіями картин «ТОРСО», «Інтелектуальні пейзажі» та « Нові майстри Помпеї», а також результатами її творчої співпраці з українсько-канадсько-французьким керамістом Дейлом Дорошем (якого сміливо можна назвати третім українцем виставки) та французьким керамістом Бернаром Вітуром. Також гості виставки могли помилуватися моделлю скульптури Скоропаденко «Надія» (The Hope), котра у 2019 році була встановлена навпроти Національного музею Чорнобиля в Києві. Інша скульптура з цієї серії встановлена у японському місті Сома, в провінції Фукусіма, на знак підтримки жертв цунамі та атомної катастрофи на тамтешній АЕС. «Ковчег Зої» є однією із серії міжнародних виставок, створених мистецьким об’єднанням Circle of Zoia та галереєю The Meloy Art. Раніше ми вже писали про виставку історичного та сучасного керамічного мистецтва "Тварини" ("The Animals"), яку організувала Зоя Скоропаденко у Князівстві Монако. Матеріал & фото: пресслужба галереї The Meloy Art