У Львові вийде друком фотопутівник, присвячений монументальному мистецтву Маріуполя. Журналіст Іван Станіславський почав роботу над цим проєктом 2020 року, а весною 2022 року планував видати книгу у Маріуполі, та обставини склалися таким чином, що наклад вийде друком восени у Львові. вітраж у фойє маріупольської Філармонії, автор — Анатолій Манохін (кін. 1980-х рр.). Фото — Іван Станіславський Фотографувати монументальне мистецтво Іван Станіславський почав ще 2011 року. «Фотопутівник «Маріуполь Монументальний» для мене, без перебільшень, — монументальна робота, — каже Іван Станіславський. — Ця робота, напевно, закриє тему збереження даних про спадок маріупольських митців-монументалістів, принаймні для мене. Тут дійсно зібрано все, про що мені вдалося дізнатися». Автор зазначає, що для нього є вкрай важливим, аби книга, кропітка робота над якою тривала понад 2 роки, таки побачила світ, а не залишилася десь у шухлядах письмового столу. Ця робота, напевно, закриє тему збереження даних про спадок маріупольських митців-монументалістів, принаймні для мене. Тут дійсно зібрано все, про що мені вдалося дізнатися Вкінці серпня Іван Станіславський поділився світлинами сигнального примірника і розповів детальніше яким і про що буде видання. На сторінках «Маріуполя Монументального» розміщено 197 світлин, на яких зафіксовано 144 твори монументального мистецтва у понад десятку технік. Сюди увійшли — мозаїки, вітражі, рельєфи, панно з дерева та шамоту, фрески, карбування, маркетрі, сграфіто. «Вирішив не чіпати тільки скульптуру, бо то — окрема велика тема. Я зібрав все, про що мені відомо, або доводилося чути, що збереглося або його існування доведено раніше, монументальне та декоративно-ужиткове, професійне та іноді не дуже», - зазначає автор. кілька розворотів сигнального примірника "Маріуполь монументальний" Читачі книги матимуть змогу дізнатися про твори монументального мистецтва Маріуполя, які були втрачені ще до повномасштабного вторгнення, та про стан окремих робіт вже після 24 лютого 2022 року. Наразі неможливо сповна оцінити збитки завдані монументальній спадщині Маріуполя російськими окупантами. Автор сподівається, що фотопутівник «Маріуполь монументальний» стане корисним джерелом інформації для фахівців та науковців, які у майбутньому будуть займатися вивченням та, можливо, навіть відновленням української монументалістики. Видання книги — не комерційний проєкт та здійснюється Іваном на волонтерських засадах, без жодного додаткового фінансування. Замовити путівник можна безпосередньо на Facebook сторінці автора. Презентація видання очікується наприкінці вересня у Львові. Нагадаємо, що наприкінці липня стало відомо про руйнування мозаїчних панно "Дерево життя" та "Боривітер", які 1967 року у Маріуполі створила бригада монументалістів на чолі з Аллою Горською та Віктором Зарецьким. Матеріал: Ія Степанюк Фото надані Іваном Станіславським

В Українському Інституті Модерного Мистецтва (УІММ) в Чикаго триває одразу дві виставки присвячені українському модерністу Михайлові Андрієнку, важливій фігурі в мистецтві ХХ століття, щоправда, досі невідомій широкому загалу. фрагмент експозиції «Михайло Андрієнко: Повернення», червень 2022, Чикаго. Фото — УІММ Основний проєкт «Михайло Андрієнко: Повернення» («Michel Andreenko: Revisited») відзначає 43 роки з моменту, коли у залах УІММ експонувалися роботи митця. Виставка «Андрієнко: виставка творів — олії та гуаші» («Andreenko: An Exhibition of Works - Oils and Gouaches») була організована 1979 року, за три роки до смерті художника, і включала 50 творів Андрієнка з колекції подружжя докторів Олександри та Андрія Ільків. Як і понад 40 років тому, до цьогорічної виставки увійшли твори з тої ж приватної колекції. «Відданість Ільківих творчості Андрієнка і готовність надати свою колекцію для виставки в УІММ — це те, що дало головний поштовх цьому проєкту. Розмови про його реалізацію велися довгий час, і ми завдячуємо багатьом людям, які його підтримали», - розповідає кураторка виставки Андріяна Кочман. Ільківи давно колекціонували мистецтво, особливу увагу надавали абстрактному живопису, зокрема українських митців. Подружжя познайомилося з Михайлом Андрієнком у травні 1976 року. За посередництва свого колеги, доктора Володимира Поповича, домовилися зустрітися з художником у Парижі, де той мешкав з 1923 року. На момент знайомства Андрієнко займався мистецтвом і активно брав участь у виставках, попри те, що йому було вже за 80. Впродовж п’яти років Ільківи навідувалися до художника один чи два рази на рік, обговорювали мистецтво, оглядали нові роботи, решту часу — активно листувалися. Так почалися їхні стосунки — колекціонерів Ільківих та митця Андрієнка. Зараз приватна колекція подружжя налічує 97 живописних полотен художника та понад 250 шкіців й документів, і є найбільшою у США. на вернісажі виставки «Михайло Андрієнко: Повернення», червень 2022, Чикаго. Фото — УІММ ««Михайло Андрієнко: Повернення» дає нагоду оживити інтерес до митця, — каже Андріяна Кочман. — У 1960-1970-х рр. увага до його творів зросла у Західній Європі, США та серед української діаспори. Люди хотіли дізнатися більше про митця, який повернувся до нефігуративного живопису вкінці 1950-х років, а крім живопису ще й почав писати оповідання. Саме тоді й відбулася перша виставка Андрієнка в УІММ 1979 року». Інтерес до творчості Андрієнка серед українських мистецтвознавців та істориків зріс в 1990-х роках, коли, після десятиліть життя за «залізними лаштунками», з’явилася можливість отримувати інформацію про життя та діяльність українців діаспори. Згодом твори Андрієнка були включені у фундаментальні дослідження та експозиційні проєкти, наприклад, монографію Віти Сусак «Українські мистці Парижа. 1930-1939» (2010) та виставку «Множинні модерності: 1905-1970» (Modernites plurielles) в Центрі Помпіду 2013 року. «Під час створення вже сучасної експозиції та каталогу ми керувалися місією показати Андрієнка як українського модерніста», — зазначає Мотря Мельник, президент УІММ. роботи з експозиції: «Барселона», «Амстердам» (1955) та «Канал Урк» з серії «Зникаючий Париж» (1946) Спеціально для каталогу виставки мистецтвознавиця Віта Сусак, на прохання кураторки Андріяни Кочман, написала статтю «П'єро з місяця» про життя і творчість митця. «Коли я писала книгу про українських мистців Парижа 1900-1939 років, Михайло Андрієнко був одним з багатьох моїх героїв, — пише Віта Сусак у своєму матеріалі. — Він опинився на Монпарнасі разом з другою хвилею художньої еміграції у 1920-х рр. - тоді до столиці Франції приїхали також Олекса Грищенко, Василь Хмелюк, Іван Бабій, Софія Зарицька, Петро Омельченко, Іссахар-Бен Рибак, Мане-Кац, Абрахам Мінчин та багато інших». Не дарма у залах УІММ паралельно експонується й другий проєкт — «Михайло Андрієнко та українські мистці у Парижі» («Michel Andreenko and Ukrainian Artists in Paris»). роботи з експозиції: композиція (1924), абстрактна композиція (дата невідома), колаж без назви (дата невідома), конструкція (1962) Віта Сусак зазначає, що постать Андрієнка серед цієї плеяди особлива. «Він не досягнув світової слави, і навіть не змагався за неї. Про нього мало хто знає у Франції, і ще менше — в Україні. Поки що. Йдучи синхронно зі змінами «-ізмів», Андрієнко вів з ними власний діалог. Його авторство можна розпізнати, не зважаючи на те, чи це — абстрактна композиція, чи зображення зникаючого Парижа. Він виробив свій стиль. Його декорації та костюми 1920-х років увійшли до історії театру, а колажі — до історії цього виду мистецтва», — пише мистецтвознавиця. Михайло Андрієнко перед будинком Пітера-Пауля Рубенса, 1967, Антверпен. Фото Володимира Поповича Михайло Андрієнко народився 1894 року у Херсоні. Помер — 1982 року у Парижі. Пройшов різні етапи мистецьких стилів — кубізм, сюрреалізм, неореалізм. Виконував ілюстрації для журналів і газет, декорації для театру. З 1958 повернувся до абстрактних живописних конструкцій. Його твори зберігаються в Національному музеї літератури України, Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові, Херсонському обласному художньому музеї, в музеях Парижа, Відня, Лондона, Нью-Йорка та у приватних колекціях. «Персонаж», Михайло Андрієнко (робота з експозиції) Виставки «Михайло Андрієнко: Повернення» та «Михайло Андрієнко та українські мистці у Парижі» діятимуть до 25 вересня у виставкових залах Українського Інституту Модерного Мистецтва (2320 W Chicago Ave, Chicago, IL, United States, Illinois). Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Український Інститут Модерного Мистецтва

Вкінці серпня на пшеничному полі острова Фюн (Данія) з'явилася 80-метрова тінь найбільшого літака у світі — українського Ан-225 ("Мрії"). Створив ленд-арт об'єкт, який можна побачити навіть з космосу, скульптор Микита Зігура. "Створюючи величезну тінь нашої української «Мрії» на полі, я зрозумів, що в цьому є щось напрочуд містичне, адже існування тіні передбачає існування об’єкта. Тому відсутність літака виводить весь проєкт в метафізичну площину, де думки та візуалізації матеріалізуються в реальність — я сподіваюсь, якомога скоріше! Тінь «Мрії» що піднімається в небо над пшеничним полем – це символ перемоги України, символ перемоги життя над смертю", - розповідає про свою роботу «Dream № 225» Микита Зігура. тінь «Мрії» що піднімається в небо над пшеничним полем – це символ перемоги України, символ перемоги життя над смертю Ленд-арт «Dream № 225» відсилає глядача до Венеційської бієнале 2019 року, коли усі чекали появи тіні "Мрії" над садами Джардіні у межах мистецької роботи Відкритої групи та кураторки Ксенії Малих. Тоді "Мрія" над Венецією так і не пролетіла, а проєкт зазнав широкого обговорення та гострої критики. У квітні 2022 року, після повномасштабного вторгнення росіян до України, стало відомо, що літак "Мрія" був знищений в ході боїв за Гостомельський аеропорт. У Данії поряд з «Мрією» на житньому полі та охайному газоні митець відтворив тіні ще двох об‘єктів у реальному розмірі — ворожого російського винищувача СУ-27 та безпілотного літального апарату. Останній, до речі, було задумано автором ще у 2015 році, як рефлексію на вторгнення росії на схід України. Сьогодні він означає те, що небо захищають герої України. "Проєкт «Мирне небо», частиною якого є ленд-арт «Dream № 225», презентовано, але не завершено. Сподіваємося скоро вразити європейське суспільство новою "ленд-арт тінню" у новій країні світу", – додає співорганізаторка проєкту Анастасія Браткова. Раніше ми також писали про перформанс українських митців у столиці Німеччини, який мав на меті привернути увагу до справжніх історичних сенсів ідеології Радянського Союзу. Фото: Facebook сторіки Микити Зігури та Анастасії Браткової

Виставковий календар останнього тижня літа видався щільним: проєкти до Дня Незалежності, виставки робіт митців, які впродовж літа працювали на пленерах та у резиденціях, колаборації, навіть кілька фондових експозицій. Мистецький фронт, попри війну, не втрачає імпульсу. Ми підготували нову добірку подій, які можна відвідати вже зараз. вернісаж проєкту "Зустріч. Omnia Mea Mecum Porto" у львівській галереї "Світло". Фото — Вікторія Бойко WARTIME KHARKIV ESSENTIALS. SASHA MASLOV/GAMLET ZINKIVSKIY Squat 17b, Київ Їхні роботи з’являються на сторінках NY Times, The Guardian, Esquire, Wall Street Journal. Світлини, де Гамлет створює нові роботи в Харкові, який весь час знаходиться в стані війни і обстрілюється росіянами, облетіли весь світ. Спільна виставка Гамлета Зіньківського та Саші Маслова в Squat 17b проста і чесна – про воєнний Харків. Про Харків, залізобетонний і непоборний. Про Харків пошкоджений і частково зруйнований, але гордий. Той, який витримує ворожу арту та відповідає так, що аж гай гуде. Харків – це місто поетів і художників, творчий, молодий, живий. І він опиратиметься до самої перемоги, адже Харків – це люди. ЗБЕРЕЖЕНО В УКРАЇНІ Національний музей історії України, Київ На виставці, відкриття якої присвятили Дню Незалежності, експонуються унікальна зооморфна пластика та шедеври греко-скіфського мистецтва, серед яких – і легендарна пектораль з кургану Товста Могила (на час війни вона представлена точною копією), вишуканий керамічний посуд, виготовлений грецькими майстрами. Багато предметів демонструються у «Скарбниці» музею вперше. Також музей запрошує на кураторську виставку «Європейська Україна. Доба Мазепи» про європейські традиції української державності з артефактами політичної еліти доби Гетьманщини – військовими, релігійними, свідченнями європейського права, фінансової системи та освіти, культури України. СМІЛИВІСТЬ. ЗРОБЛЕНО В УКРАЇНІ Avangarden gallery&wine bar, Київ У творах, представлених на виставці, художники рефлексують на тему сміливості, як національного ресурсу України, викликів сьогодення та спільного майбутнього. «Україна щодня демонструє незламність духу, єдність та вже стала символом свободи для всього світу. Якщо українець починається зі сміливості, то Avangarden з мистецтва. Саме мистецтво перетворює виживання на життя та надає сили, щоб продовжувати боротися за нашу незалежність і волю» - кажуть організатори проєкту. 24.02-24.08. ФОТОВИСТАВКА Octo Tower, Київ Куратор проєкту Ілля Тішинський каже, що серією світлин, відібраних для фотовиставки, мав на меті показати наслідки перших місяців війни, фізичні та емоційні руйнування, які по собі залишили російські військові, і нагадати відвідувачам, як ми жили на початку повномасштабного вторгнення. Виставка «24.02-24.08» об’єднала роботи Романа Пашковського, Олександри Анісімової, Олександри Серафімович, Дениса Маноха, Олега Батракова. ЗУСТРІЧ. OMNIA MEA MECUM PORTO Галерея «Світло», Львів У «Світлі» кажуть, що галерея стала крапкою на мапі міста, де митці можуть перетинатися, де вони мають простір для розмови із містом. Ця виставка є запрошенням до зустрічі, до знайомства, до глибшої розмови між митцями та глядачами. Вона є запрошенням послухати чиюсь розмову, навіть підслухати чужі діалоги. Ця виставка пронизана ідеєю спонтанної зустрічі й експозицію пропонують читати так само спонтанно. Роботи митців задають теми для розмов. Кожен із них підготував щось для того, щоб ця розмова відбулася. Частиною експозиції є серія автопортретів. Можливість поглянути, як людина бачить себе саму, як вона над собою рефлексує. Кураторка «Зустрічі» Олена Поліщук зібрала в одному просторі роботи Володимира Семківа, Дениса Шиманського, Данила Мовчана, Ярини Рудник, Ярини Мовчан, Сергія Савченка, Іванки Остапчук, Миколи Грицеляка, Од Гієт, Джеремі Стоукса, Наталі Сацик, Дмитра Дячука та Павла Чуприни. УКРАЇНА ВОЛОДИМИРА ПАТИКА Державний меморіальний музей Михайла Грушевського, Львів Володимир Патик упродовж 50 років був і залишається візитною карткою галицької школи малярства. Мистецтвознавець Микола Маричевський писав, що у творах Патика людина постає невіддільною, органічною часткою Природи. "Чи то барви Карпатських гір, чи степові далі Півдня, чи й Наддніпрянська мальовничість, — куди б не повели мистця заманливі дороги, його душа переймається красою рідної землі. Патикова дійсність на полотнах — така ж монументальна, могутня й рідним-рідна, як і сама зачарована у Світах Україна", - підсумовує Маричевський. Камерна виставка у меморіальному музеї Грушевського присвячена баченню митцем України та її змаганню за свободу. ПРО РІЗНЕ. ОЛЕКСАНДРА БІЛОБРАН Галерея «Зелена канапа», Львів Про свій проєкт мисткиня розповідає, що він про пахощі українського поля, в яке хочеться зануритись з головою, затишок лісу, що дає силу й енергію, вібрації краси наших просторів, вікові народні традиції, прадавні обереги, про мирне минуле та, безперечно, переможне щасливе майбутнє, про різне і таке дороге серцю… Про інші виставки, які зараз тривають в українських містах читайте у нашому попередньому дайджесті. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Вікторія Бойко/Світло, Іван Станіславський/Музей Грушевського, Зелена Канапа, пресслужба МКІП, Ілля Тішинський/OCTO Tower, Avangarden gallery

23 серпня, напередодні Дня Незалежності, у подорож Україною рушив "Потяг перемоги" - спільний проєкт Укрзалізниці та комунікаційної агенції Gres Todorchuk. Кожен з 7 вагонів присвячений тимчасово окупованим територіям України та подвигам людей, які чинять опір російським військам. Основою для сюжетів стали подвиги українців, які борються, попри тиск окупантів та постійну небезпеку. Їх розписали українські митці. Свій шлях потяг розпочав з першої колії Центрального залізничного вокзалу Києва, звідки він рушив у велику подорож Україною. Вже сьогодні, 24 серпня, він прибуде до Ужгорода. З 3 вересня потяг курсуватиме маршрутом "Запоріжжя-Львів", об’єднуючи країну із заходу на схід. "Потяг українців до перемоги відтепер втілено не тільки в нашій ДНК, але й в залізничних маршрутах незламною Україною," - кажуть про новий проєкт в агенції Gres Todorchuk. Потяг українців до перемоги відтепер втілено не тільки в нашій ДНК, але й в залізничних маршрутах незламною Україною На вагонах зображена й історія захисників Маріуполя та «Азовсталі». Її намалювали молоді українські митці, представники Paint Hunters: Дмитро Касянюк, Мар'ян Мотрука та Ольга Маловічко. На презентації проєкту дружина командира «Азову» Катерина Прокопенко сказала: «Живі мають боротися за полеглих. Здорові – за поранених. А вільні мають боротися за полонених. Інакшого шляху у нас просто немає. Тому я дуже сподіваюсь, що цей потяг буде ще одним гучним нагадуванням для всієї вільної України, що поки війна не закінчена, кожен має продовжувати щось робити». цей потяг буде ще одним гучним нагадуванням для всієї вільної України, що поки війна не закінчена, кожен має продовжувати щось робити Частиною проєкту також став сайт, де опублікували історії учасників війни. Їхні розповіді розчулюють та надихають водночас. Команда проєкту зазначає, що скоро на сайті з'являться ще й відеоісторії героїв з тимчасово окупованих регіонів. Також читайте про виставку "Прапори незалежності" у Національному музеї історії України, на якій представили унікальну колекцію стягів періоду кінця ХХ–ХХІ ст. Фото: Gres Todorchuk, УкрЗалізниця, Асоціація родин захисників "Азовсталі"

До Дня Незалежності України Музей Івана Гончара та український додаток Templify створили колекцію тематичних шаблонів для фото та відео у соцмережах «Modern Ukraine». Надихалися елементами творів традиційного українського мистецтва з колекції Музею. "Нам є чим пишатися, і, головне, є те, заради чого це все варто зберегти. Ми хочемо, щоб якомога більше людей у світі побачили красу сучасної України, зокрема й в соціальних мережах," — розповідають про проєкт у Музеї Івана Гончара. Шаблонами з серії «Modern Ukraine» у застосунку Templify можна безплатно користуватися у 46 країнах світу. "Тепер не тільки українці зможуть створювати патріотичні відео, — кажуть автори проєкту. — Весь світ зможе долучитися до нашої культурної спадщини через екрани своїх смартфонів". Шаблони умовно можна розділити на два блоки: художні (з аплікацією, рядками з вишитих рушників та з українським музичним супроводом) і мінімалістичні (з Державними символами — «Слава», «Незалежність», «Свобода» тощо). Наразі застосунок Templify доступний лише в AppStore. Посилання на завантаження — тут. Раніше ми також писали про створення на платформі Google Arts & Culture розділу, присвяченому українській культурній спадщині. Фото: Музей Івана Гончара

Цього тижня у дайджесті будуть хороші новини для усіх тих, хто встиг “підсісти” на красу українського наївного мистецтва після виставки Примаченко в НМЛ і тепер в активних пошуках нових вражень. Також вітатимемо з відкриттям ще один музей, який, після кількох місяців тиші, переосмислив свої порожні експозиційні простори та зробив з них ідеальний майданчик для виставки сучасного українського мистецтва. Ми підготували нову добірку подій, які можна відвідати вже зараз. фрагмент експозиції "Гопакує Чорнобай" в Ya Gallery, Львів. Фото — Іван Станіславський РІК ТРИВОГИ. ОЛЬГА ПЕТРОВА, ОЛЕНА ПРИДУВАЛОВА, ВЛАДИСЛАВ ШЕРИШЕВСЬКИЙ Національний музей Тараса Шевченка, Київ Організатори кажуть, що твори представлені на виставці вселяють віру у добро. Різні аспекти художнього мислення майстрів дарують глядачам силу, надію та розраду. Владислав Шеришевський, наприклад, пропонує відвідувачам прогулянку до світла. Настрій представлених тут робіт відрізняється від тих, які експонувалися на жорсткій та іронічній виставці Шерешевського «Воєнний стан» у галереї «Білий світ», про яку ми писали нещодавно. Олена Придувалова, майстриня київського пейзажу, в серії «Київ – 2014. Майдан» та в триптиху «Червоний хрест – чорний хрест» (2022 рік) розповідає про жертви якими народ України розплачується за Свободу та Незалежність. Ольга Петрова у своєму полотні «Вишиванка» («Розп’ята вишиванка», 2011 рік) нагадує про довгу історичну дорогу України до набуття Незалежності від 17 століття до сьогодні. А в серії «Сумні Карпати» глядач відчує думки художниці про патріотів із Карпатської України, на яких з тривогою та надією чекають вдома батьки та наречені. І НА ОНОВЛЕНІЙ ЗЕМЛІ… Національний музей Тараса Шевченка, Київ Музей запрошує відвідувачів познайомитися ближче з народним мистецтвом Київщини. «На прикладі зразків народної творчості цього регіону проєкт демонструє ідею важливості культурних традицій, історичної пам’яті, унікальних пам’яток, а найголовніше – талановитих людей України», – розповідають у музеї. Виставка складається з трьох автономних експозицій, розміщених в окремих локаціях музею: міжнародного перформансу «Київський розпис»; виставки родини Верес, у межах якої презентують роботи творчої династії мисткинь-ткаль Пособчук-Верес із села Обуховичі, Вишгородського району (раніше – Іванківського) Київської області; фотовиставки «В ім'я життя». ПОВНА КІМНАТА. ЮРІЙ ДЕНИСЕНКОВ Ya Gallery, Київ «Зрозумілий, впізнаваний порядок переривається грубістю невідомих донедавна обставин. Зображення знищуються, вигорають, стираються, подібно людським спогадам та життям, – розповідає про виставку Юрій Денисенков. – Пам'ять виштовхує уривки минулого щастя, як примарну надію. Колір іржі й вугілля заповнює простір, а ясність губиться під натиском нової реальності. Умовою її становлення є безапеляційне буквальне знищення ландшафту історії, в якому мозаїка спогадів розкидана у часі. Крихкість цього ландшафту підкреслена і матеріалами, використаними у проєкті: склеєний папір, вугілля». СОЛДАТИКИ: ВТОРГНЕННЯ. ОЛЕГ КАЛАШНІК Музей Ханенків, Київ Уперше цю серію робіт Калашніка під назвою «Enfant terrible» було представлено в ЄрміловЦентрі, у Харкові. Відкриття виставки відбулось 22 лютого, а через день розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Тоді Центр з мистецького майданчика перетворився на укриття, а іграшкові солдатики Калашніка з артоб'єктів – на обереги. Тим часом із запровадженням воєнного стану, в Музеї Ханенків також відбулись кардинальні зміни: експонати сховали, зали спорожніли. Це дало поштовх до переосмислення потенціалу виставкових просторів музею. Так і з'явилася ідея представлення проєктів українських митців, першим з яких став харків'янин Олег Калашнік. ГОПАКУЄ ЧОРНОБАЙ. ДМИТРО МОЛДОВАНОВ Ya Gallery, Львів «Ця виставка – нагода зустрітися із найкращим сучасним українським наївом на гострому лезі сьогодення без затримок і очікувань», – каже куратор Павло Гудімов. В експозиції домінують нові роботи, створені автором під час війни, але також є й добірка кількох попередніх полотен, які тепер сприймаються абсолютно по-іншому. «Звіряче тепер зовсім людське. Брудне (як Молдованов називає свою картину «Зненацька») тепер епічне й точне. Тепер жертва – звичайна розірвана або поранена людська плоть без усіляких метафор як на творах «В цьому парку не танцюють бугі-вугі» і «Лишився один кролик» (алюзія на бомбардування вокзалу у Краматорську) », – пояснює Павло Гудімов. СКРИЖАЛІ ЛЮТІ. ОЛЯ ФЕДОРОВА Дзиґа, Львів Першу роботу з цієї серії Оля Федорова створила 24 березня 2022 року. Живучи між квартирою та бомбосховищем, у підвалі свого будинку в Харкові мисткиня почала писати поезії. «У них я вклала усю свою лють, увесь свій гнів до росіян, які кожного дня нищили моє рідне місто, мою країну – і продовжують це робити й зараз, – розповідає авторка. – На той час у мене не було паперу потрібного розміру, і я не мала змоги його придбати – тому я використала стару постільну білизну, яка дісталась мені від бабусі, та інший знайдений вдома текстиль як полотна. «Скрижалі люті» – це мої молитви, мої магічні заклинання, мої заговори, щоб проклясти ворога». ДАВАЙТЕ ЗАЛИШИМО ЦЕ НА КРАЩІ ЧАСИ. ФОТОВИСТАВКА РОМАНА БОРДУНА Львівський муніципальний мистецький центр Це перша персональна виставка фотографа та режисера Романа Бордуна. На ній зібрані роботи створені як до 24 лютого 2022 року, так і після. Митець — родом з Дрогобича, мешкає у Львові. У 2019 із повнометражним фільмом «Божественні» дебютував на Docudays UA та DOK Leipzig. Від початку повномасштабного вторгнення росії на територію України активно фотографував на деокупованих територіях. «Видимі руйнування стали частиною ландшафту деокупованої півночі України. Їх приїжджають побачити іноземні політики з журналістами. Свідки та жертви злочинів намагаються вжитися у новий статус. Вони нагадують музейних працівників, демонструють зацікавленій аудиторії свої руїни. Домашнє безладдя досі нагадує про побут, який став туристичною принадою, — йдеться в експлікації виставкового проєкту. - Проте залишається бік недоступний для оцінки ззовні. Мова йде про приватне лихо, яке перетворилося на музей пилу та попелу. Ця сторона трагедії залишається неосяжною для відвідувача». Про інші виставки, які зараз тривають в українських містах читайте у нашому попередньому дайджесті. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ольга Головчин Фото: Іван Станіславський/YA Gallery, Львівський муніципальний мистецький центр;

24 серпня до Дня Незалежності України в Національному музеї історії України відкриється виставка «Прапори Незалежності», де представлена унікальна колекція стягів періоду кінця ХХ–ХХІ ст. Відвідувачі зможуть побачити 17 унікальних прапорів, зокрема: стяг, що підняли 1990 року біля Київської адміністрації; синьо-жовтий прапорець 1988 року з київського мітингу, який передав музею дисидент Олесь Шевченко; прапор України, що вперше підняли над Антарктидою 6 лютого 1996 року; фрагменти українського прапора зі зруйнованої окупантами телевежі на горі Карачун біля Слов’янська; прапор із донецького аеропорту з підписами українських захисників; прапор України, який волонтерка Вікторія Кононова врятувала та вивезла з окупованого Луганська; прапорець України, що був на навколоземній орбіті, та ін. Виставка буде доступною щодня з 10:00 до 17:00, експозиція представлена на другому поверсі Національного музею історії України (Київ, вул. Володимирська, 2). Також нагадаємо, що у Музеї Ханенків триває виставка «Солдатики: вторгнення» харків'янина Олега Калашніка. Фото: МКІП

Український громадський рух у Берліні Vitsche Berlin та Інститут культури та досліджень XX століття Pilecki-Institut реалізували перформанс у столиці Німеччини. Проєкт відбувся 5 серпня – у Міжнародний день пам’яті жертв Великого терору 1937–1938 років. Організатори мали на меті привернути увагу до того, яким насправді був Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) та один з його ідейників та керманичів Владімір Ленін. У середмісті Берліну, перед Бранденбурзькими воротами, розмістили 67 скульптур Леніна у сміттєвих пакетах. «Експонати» для перформансу надав колекціонер, який збирав їх упродовж 30 років на блошиних ринках Європи. наскільки може бути велике незнання, щоб одна історична фігура могла мати геть викривлене прочитання в історії «Очевидно, що після 24 лютого Україна доволі різко отримала свою суб’єктність. І різко історія, яка до того ніяким чином не вивчалась, стала експертною темою багатьох ще вчорашніх дослідників росії, – коментує співорганізаторка проєкту Єва Якубовська. – Знову далось взнаки “westplaning” з усіма послідовними ігноруваннями українців, вирішуванням, що краще для українців без українців, абсолютно не релевантна підтримка (коли треба їжа, нести одяг). Найбільше мене одурманило, коли на одній з дискусій берлінець доволі агресивно запитав, а чому ж ми в Україні “ленінів” (пам'ятники В. І. Леніну - ред.) скидаємо, до чого тут він, він революцію робив, чоловік хороший був і таке інше в тому ж дусі. Здавалося, наскільки може бути велике незнання, щоб одна історична фігура могла мати геть викривлене прочитання в історії». Щоб акцію не зірвали й аби не наражати на небезпеку волонтерів, її анонсували безпосередньо напередодні. Адже, як пояснює Єва, тут подекуди радянський союз разом із Леніним, як колективним образом, не просто толерується, але й романтизується. Ленінів у сміттєвих пакетах можна читати як сивини історії, як бодлерівські отруєні квіти, які ростуть у суспільствах, що зав’язли в егоцентризмі та пропаганді «Ленінів у сміттєвих пакетах можна читати як сивини історії, як бодлерівські отруєні квіти, які ростуть у суспільствах, що зав’язли в егоцентризмі та пропаганді, можна провести паралелі з тими чорними пакетами для тіл, що рф завозила з собою до України. Як саме це трактувати — не важливо, важливо лише те, що це наше застереження іншим. Бо ми, як ніхто, знаємо, що таке російська пропаганда та “рашизм”. Де є брехня та маніпулювання історією, у тому числі з пам’ятниками Леніну, там, рано чи пізно, з’являється російський танк. А незнання чи ігнорування історії не дасть уникнути відповідальності…», – коментує співорганізаторка. Важливою частиною перформансу став аудіозапис, який лунав на фоні. Це — лекція польсько-американського науковця єврейського походження Рафала Лемкіна, яку він виголосив у США 1953 року. Тоді дослідник вперше сказав про геноцид, що скоїли совєти над українцями. «І почалось це не зі Сталіна, а саме з Леніна, – додає Єва. – Із закатованих та залитих кров’ю у київських тюрмах, як тільки зайшли совєти та почали знищувати інтелігенцію, яка заважала робити диктатуру пролетаріату, тобто партії. Голодомор тоді став кульмінацією цього геноциду». Учасники акції роздали близько 2 тисяч листівок із цитатами з вищезгаданої лекції Рафала Лемкіна перехожим. Більшість із них спочатку думали, що це звичайна мистецька експозиція, але читаючи плакати та брошури, слухаючи лекцію, поступово розуміли про що ця мистецька акція. «Були навіть кілька людей, які затримувались, аби прослухати всю лекцію, а це близько 17 хвилин. Були й такі, які казали, що ми (організатори акції - ред.) - нацисти, що українці “бамбілі бамбас” і таке інше, але таких випадків було небагато. Аж защеміло, коли до нас підійшов чоловік із Донецька, який пережив концтабір «Ізоляція». Він якраз попав на таку дискусію, де нас звинувачували у нацизмі, і був вчергове розчарований потужною вірою деяких людей у російську пропаганду, але попри те, подякував за те, що ми робимо і за те, що ми стоїмо за правду», – підсумовує Єва. Загалом акцію побачили близько 12 тисяч людей. Відео перформансу доступне для перегляду на платформі Twitter. Берлінською акцією проєкт не завершився. У планах організаторів – «вручення» ленінських призів тим публічним спікерам, які найактивніше поширюють російську пропаганду. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ольга Головчин Фото: Катерина Тарабукіна

Радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко опублікував відео з приміщення маріупольського Центру сучасного мистецтва та культури ім. Куїнджі. На кадрах видно, що простір інституції розгромлений, а між уламків та друзок можна побачити поодинокі експонати чи їх фрагменти. "Маріупольська галерея їм. Куїнджі (Центр сучасного мистецтва та культури ім. Куїнджі) знищена та розграбована. Окупанти розграбували все. Включаючи експонати виставки дітей з інвалідністю," - підписав відео Андрющенко. Близько місяця тому у телеграм-пабліках з'явилися світлини частково зруйнованої будівлі, де знаходився Центр Куїнджі. Вже тоді було зрозуміло, що приміщення інституції майже повністю знищене. Опубліковане Андрющенком відео, зняте всередині Центру, лише це підтвердило. Маріупольський міський центр сучасного мистецтва і культури ім.Куїнджі заснований 2004 року, він об'єднував виставковий зал і музей медальєрного мистецтва. Щороку там проводилося близько 70 експозиційних та освітніх проєктів, а фонди Центру Куїнджі налічували понад 2200 експонатів. У липні також стало відомо про руйнування мозаїчних панно "Дерево життя" та "Боривітер", які 1967 року у Маріуполі створила бригада монументалістів на чолі з Аллою Горською та Віктором Зарецьким.

Із запровадженням воєнного стану, в Музеї Ханенків відбулись кардинальні зміни: експонати сховали, зали спорожніли. Це дало поштовх до переосмислення потенціалу виставкових просторів музею. Так і з'явилася ідея представлення проєктів українських митців, першим з яких став харків'янин Олег Калашнік. Виставка «Солдатики: вторгнення» відкриється для відвідувачів 11 серпня. "У роботах автора знову повторюється той самий образ іграшкового солдатика, такого собі супергероя радянського дитинства, покликаного виховувати дітей захисниками. ", - йдеться в описі проєкту. До початку повномасштабної війни у вітринах азійської експозиції були представлені ритуальні предмети та елементи зброї. Мілітаризм та героїзм – теми, що нерідко фігурують у мистецтві Азії. Солдатики Калашніка, розташовані на місцях цих речей, вступають у невидимий діалог зі слідами перебування музейних експонатів. Уперше цю серію робіт Калашніка під назвою «Enfant terrible» було представлено в ЄрміловЦентрі, у Харкові. Відкриття виставки відбулось 22 лютого, а через день розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Центр з мистецького майданчика перетворився на укриття, а іграшкові солдатики Калашніка з артоб'єкт – на обереги. Проєкт набув додаткових значень: виставка стала водночас проєктом-передчуттям та візуалізацією страшного сьогодення. Частиною проєкту стала інтелектуальна бесіда Сергія Жадана та Євгенія Стасіневича. Тексти їхнього діалогу розміщені у вітринах усіх чотирьох залів. У них автори розмірковують про роботи Олега Калашніка та навколишню дійсність та про зв'язок минулого й сучасності. Експозицію можна буде оглянути до 25 вересня. Музей працює із середи до неділі (10:30 – 17:30), але у графіку роботи можливі зміни. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Фото: Музей Ханенків

Перша екскурсія постійною експозицією штутгартської Staatsgalerie для вимушено переміщених осіб (ВПО) з України відбулася 25 червня. Тоді послухати про мистецтво, представлене у залах одного з найбільших музеїв Німеччини, прийшло близько 30 українців. Екскурсію рідною мовою провела мистецтвознавиця й кураторка зі Львова Анна Ветцлер-Манюк. Відтоді Анна вже встигла розробити серію тематичних програм для різних аудиторій, а на її екскурсії українською мовою регулярно збираються десятки відвідувачів. Анна Ветцлер-Манюк розповідає учасникам екскурсії про роботу Джорджо Вазарі "Чепуріння Венери". Штутгартська Staatsgalerie, липень 2022 З Анною Ветцлер-Манюк ми познайомилися у Львові приблизно рік тому. Тоді вона разом з колегою Оленою Ябчанкою запустили інстаграм-паблік «Сто Музеїв», де розповідали у режимі live про свої відвідини музеїв та мали мету опублікувати 100 оглядів (паблік, до речі, діє й активно додає нові матеріали). Згодом Анна переїхала до Німеччини, це було незадовго до повномасштабного вторгнення. Про запуск україномовних екскурсій по Staatsgalerie у Штутгарті ми дізналися з соцмереж Анни та вирішили розпитали про цю ініціативу детальніше. Анна каже, що весною їй трапилося оголошення про те, що тутешній музей шукає гіда для проведення екскурсій для ВПО і надіслала своє резюме. «Все склалося досить швидко. Ми зустрілися, я розповіла про свої ідеї. Їм все підійшло, і вже невдовзі була відкрита реєстрація на першу екскурсію», - згадує Анна. Інформація про спеціальні тури для ВПО з України розміщена на сайті музею, але Анна каже, що набагато ефективніше працюють повідомлення у спеціалізованих групах (їх наші громадяни, які зараз вимушено перебувають закордоном, створюють у соцмережах для спілкування та оперативного обміну інформацією). Після першої екскурсії її учасники вже самі розповідали про таку можливість друзям та знайомим. Участь в екскурсіях — безплатна, але за попередньою реєстрацією. Лише за кілька тижнів роботи ця ініціатива набула неабиякої популярності. На екскурсію, що відбулася якраз перед нашою з Анною розмовою, крім зареєстрованих 25 людей, прийшло ще стільки ж, але без реєстрації. Наша співрозмовниця зазначає, що часом людям важко розібратися з процесом реєстрації на сайті, і коли їм не вдається отримати підтвердження участі, вони вирішують все одно прийти. «Річ у тому, що деякі зали не розраховані на таку велику кількість людей і нема можливості тримати безпечну дистанцію від експонатів. Крім того, не всі мають можливість мене добре чути, а на екскурсії це важливо, — пояснює Анна. — Попри це, так класно було бачити стільки українців, що я просто отримувала задоволення від роботи та спілкування. Вже потім я зрозуміла, який це був стрес для музею, особливо для наглядачів». Для багатьох людей ці тури — не лише джерело нових знань, а також нагода зустрітися з краянами, налагодити зв’язки та контакти. "Я знаю, що ці люди тут не на відпочинку. Багато кому важко, багато хто хоче додому, але я бачу посмішки й зачаровані красою очі впродовж усієї нашої мандрівки залами..." Величезну експозицію (площа виставкових залів музею становить 9000 м2) Анна з відвідувачами оглядає впродовж двох, а часом й трьох годин. «Я знаю, що ці люди тут не на відпочинку, — розповідає екскурсовод. — Багато кому важко, багато хто хоче додому, але я бачу посмішки й зачаровані красою очі впродовж усієї нашої мандрівки залами. Це тішить.». Анна розробила окремі екскурсійні програми для дорослих та дітей, також є тематична екскурсія про твори експресіоністів, у планах — екскурсія про знакові предмети колекції музею, адже оглянути всі 5500 експонатів — неймовірно важко. У залах штутгартської Staatsgalerie представлені яскраві зразки живопису та скульптури починаючи від епохи Ренесансу й аж до поп-арту. Ми запитали, чи можна простежити якісь особливості у мистецьких вподобаннях українців, які приходять на екскурсію, але Анна відповіла, що навряд чи можна говорити про якісь закономірності, різним учасникам подобаються абсолютно різні речі — хтось з цікавістю розглядає усі деталі на роботах голландських майстрів, інші — у захваті від Пікассо, Матісса чи Ротко. "... учасникам моїх екскурсій подобаються абсолютно різні речі — хтось з цікавістю розглядає усі деталі на роботах голландських майстрів, інші — у захваті від Пікассо, Матісса чи Ротко" Анна з учасниками першої офіційної екскурсії штутгартською Staatsgalerie, червень 2022 Українське мистецтво на експозиції представлене лише скульптурою Олександра Архипенка. Можливо, саме аби посилити цю присутність у регіоні Анна паралельно займається й іншими артпроєктами. Нещодавно ми писали про виставку «Долі. СУМ — сучасне українське мистецтво», яку вона курувала. Тоді в одному просторі було зібрано твори 18 українських митців, різні за своїм стилем та змістом, але об’єднані єдиною темою війни. А під час нашої розмови Анна зізналася, що вже активно працює над новим проєктом, мета якого продовжувати знайомити європейського глядача з сучасним українським мистецтвом. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Усі фото надані Анною Ветцлер-Манюк