Щороку ЦУМ традиційно розпочинає осінь із прем‘єри нового артсезону. Цього разу універмаг присвятив його українській культурній спадщині та народному мистецтву. Головним натхненням креативної команди стала колекція народної творчості Музею Івана Гончара. Сім вітрин ЦУМу присвячені темам народної архітектури, косівської кераміки, обрядів, гончарства, рушника, прикрас і традиційного побуту. При підготовці до сезону команда універмагу занурилася в архіви та традиції, на яких ґрунтується українська культура, і зрештою зібрала з різних регіонів України унікальні предмети народної творчості. Певні характерні елементи та деталі були відтворені вручну сучасними ремісниками. "Традиційна народна культура виходить у сучасний простір міста і звучить актуально завдяки талановитим дизайнерським рішенням. Ми щасливі, що колекція Музею Івана Гончара надихнула команду ЦУМу. Цей проєкт елегантно та вишукано зав’язує цікавий діалог минулого із сучасним. Як бачимо, традиційна культура не вичерпує себе з часом, вона залишається джерелом і фундаментом, вона, як ніщо інше, нагадує нам про самих себе", — коментує Петро Гончар, директор Музею Івана Гончара. Для повного емоційного залучення у сюжети вітрин, був розроблений унікальний музичний супровід, авторами та виконавцями якого стали представники молодіжного фольклорного гурту «Щука-Риба». Світлини експонатів з колекції Музею Івана Гончара також були використані для оформлення дизайну пакетів та подарункових сертифікатів ЦУМу. Дізнатися більше про кожну представлену тему можна зісканувавши QR-код на відповідній вітрині. Відвідати український артсезон в ЦУМі та зануритися глибше в рідну культуру можна до кінця жовтня. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Фото: пресслужба ЦУМу

У виставкових залах Національного музею у Львові (НМЛ), що розташовані у кам'яниці на вул. Листопадового Чину, 7, відкрили персональну виставку художника Андрія Роїка «Голос». На ній представили великоформатні полотна та графічні рисунки, які митець, в основному, створив після початку повномасштабного вторгнення. фрагмент експозиції "Голос" Андрія Роїка в НМЛ. Фото — Ольга Головчин За словами Андрія, виставка є спробою зафіксувати теперішній час як внутрішній конфлікт і нагадування про мирне минуле, з яким майбутнє не готове вступати в діалог. « “Голос” – про крик із темряви у світло, про незгоду з несправедливістю, про травму, яка залишить слід у кожному», – зазначає художник. у майстерні Андрія Роїка, серпень 2022. Фото — Дар'я Мазурик, НМЛ Презентовані твори є авторськими рефлексіями, але водночас вони про всіх нас, адже ключовими темами, які порушує художник, є пам’ять, колективна травма, мир. «Пам’ять ми стараємося фіксувати по-різному: хтось – словами, хтось – музикою, я старався її фіксувати, зображаючи постамент, – пояснює Андрій. – На нього ми можемо поставити будь-кого: героя, антигероя, ворога…Деякі роботи називаються доволі прямолінійно: «Пам’ятник любові», «Пам’ятник сім’ї», «Пам’ятник Незалежності». Вони трішки надбиті, надщерблені, але вони досі існують». Подекуди пам’ятники «оголюються», замість рук та ніг у них – фрагменти арматури, які слугують їхнім каркасом. «Цей каркас як наша свідомість, яка після 24 лютого абсолютно оголилася: біле стало білим, чорне – чорним. Каркас як стрижень людини – те, що вона намагається знайти. Цей стрижень, мені здається, є найважливішим, що може бути в людини», – описує автор. І додає: «Руйнування пам’ятників, які я часто зображую, є певним оголенням думки, свідомості, добрих намірів. Чи це оголення потрібне? Так». Серед робіт, експонованих у межах виставки, є композиція «Союз пам’яті». На ній зображені руки, які тримаються одна за одну, і символізують минуле та майбутнє. Інший промовистий твір – «Апогей під знаком питання» про утопічний стан миру, зафіксований у вигляді скульптури. За мир потрібно боротися, переконаний Андрій, тому пам’ятник є дещо пошкодженим, не вцілілим. «Мені важко робити виставку у такий час, але так склалося, що вона відбувається. Я не знаю, наскільки вона коректна. Єдиний діалог, який зараз може вестися, суперуспішно здійснює ЗСУ». Андрій Роїк у майстерні, серпень 2022. Фото — Дар'я Мазурик, НМЛ Здебільшого Андрій Роїк працює зі зображенням людського тіла в різних його виглядах. На такий вибір зокрема вплинув освітній процес. «Якщо ми говоримо про зображальність, візуальне начало, естетичні уподобання, то тіло, мабуть, є найскладнішим в академічному аспекті, який я здобув, – розповідає художник. – Тіло – крихке, невловне, змінне. Воно – різне, кожне особливе по-своєму. Мені цікаво «копирсатися» у цій особливості, шукати особливості вад та характерних рис людини. Це певний сакральний код кожного і мені цікаво його досліджувати та проявляти». Людські тіла автор намагається зобразити поза межами часу, простору та будь-яких контекстів. Вони не мають id, національності чи яскраво виражених рис індивідуальності. Художник зображує тіло сакральним, недоторканим суб’єктом. Здебільшого вони перебувають у застиглому стані, начебто у вакуумі та невагомості. Зі слів Андрія, зображені фігури перебувають на відстані від нього самого, завжди присутня певна дистанція. Художник припускає, що це наслідки пандемії COVID-19. «Часто джерелом для зображальності слугують нестандартні для мене речі: вирізки із журналів, фешн-фотографії, моменти із життя, які могли зафіксуватися у пам’яті через емоційне піднесення. Іноді запам’ятався певний ракурс людини і я його зрезонував», – описує Роїк. Раніше художник малював з натури, але з часом відійшов від цієї практики. «Мені важко працювати з людьми, хочеться все ж таки закритися у майстерні та шукати якусь свою форму вираження». Андрій Роїк працює з акрилом, полотном, папером, графітом, сухою голкою. Малює не пензлем, а за допомогою ганчірок та інших підручних інструментів. Фарба як суміш буквально втирається у полотно. Здебільшого працює з великими форматами. Виставка "Голос" триватиме в НМЛ до 23 жовтня 2022 року. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ольга Головчин Фото: Дар'я Мазурик, Ольга Головчин

В Українському музеї Канади відкрилася виставка Force Field (Поле сили) присвячена подвигам жінок у російсько-українській війні. Інсталяцію створила канадська мисткиня українського походження Бонні Конлі. Вона зробила 100 унікальних ляльок-мотанок, які уособлюють силу та незламність духу українок. Ляльки-мотанки для цієї інсталяції створювалися ще і як обереги. Тут є 50 «мотанок-дівчат» та 50 «мотанок-баб», вбрання та прикраси кожної з яких сповнені символізму та розроблені на основі давніх вірувань. Для оздоби «баб», наприклад, Конлі використовувала ароматні та лікувальні трави, часник, як захист від нечистої сили, віск, який має швидко затягувати рани, кріп та гречку — аби не було голоду, шерсть для тепла. Крім того, у кожної «баби» в голові насіннячко. Це посилання на історію про українську бабусю, яка пропонувала російському солдату насіння соняшника, щоб той поклав собі в кишеню, аби, коли він помре і його закопають, на українській землі виростали соняшники. Голови «мотанок-дівчат» Конлі наповнила лавандою, для спокійнішого сну, їхні віночки оздобила сухоцвітами від біди та тривог, додала ще світлий бджолиний віск для чистоти та родючості. Колись в окремих регіонах мотанки носили гроші або коштовні прикраси, щоб запропонувати предкам, якщо виникне потреба. Тому мисткиня зробила кожній «мотанці-дівчині» по два намиста, одне для її власного добробуту, а інше — щоб передати предкам. Крім намист, кожна дівчина має розкішний вінок, який символізує молодість, жіночу силу та свободу. Виставка триватиме до кінця 2022 року в Українському музеї Канади (910 Spadina Crescent East, Saskatoon, SK, Canada, Saskatchewan) Також читайте про одразу дві виставки присвячені українському модерністу Михайлові Андрієнку в Українському Інституті Модерного Мистецтва (УІММ) в Чикаго. Матеріал: Ія Степанюк Фото: Український музей Канади

Día de Muertos (День мертвих) - давня традиція у Мексиці та деяких інших країнах Південної Америки. У цей день люди згадують тих, хто відійшов у засвіти. Напередодні у Національному музеї мексиканського мистецтва в Чикаго відкрили проєкт "Memories and Offerings" ("Спогади та Дари"), присвячений Дню мертвих, де представили й серію українських інсталяцій. Día de Muertos - одне з найпопулярніших і найбільш масових святкувань південноамериканського регіону, яке внесене до списку Нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Цього року Національний музей мексиканського мистецтва в Чикаго присвятив Día de Muertos масштабну експозицію, яка вшановує пам’ять людей які загинули внаслідок воєн, епідемії та природних катаклізмів впродовж 2021-2022 років. Відвідувачам представили роботи митців, які працюють з різними медіа – живопис, графіка, скульптура, інсталяція, відеоарт та нові медіа. Серед учасників проєкту — Український інститут модерного мистецтва в Чикаго, який представив серію інсталяцій присвячених полеглим українцям. Для створення артоб’єктів використано предмети українського народного мистецтва — вишиті рушники, свічники, килими. Проєкт триватиме в Національному музеї мексиканського мистецтва в Чикаго (1852 W. 19th Street, Chicago, IL 60608) до 11 грудня 2022 року. Також читайте про дві виставки присвячені українському модерністу Михайлові Андрієнку в Українському Інституті Модерного Мистецтва (УІММ) в Чикаго. Матеріал: Ія Степанюк Фото: Український інститут модерного мистецтва, Національний музей мексиканського мистецтва в Чикаго

Нині українські видавництва продовжують видавати та перевидавати книги. З-під друкарських машин з’являється і класика, і сучасна проза: українське та переклади закордонної літератури. Ми зробили підбірку книг, які виходили друком упродовж війни. Зосередились на жанрі художньої та драматичної біографічної прози. Тож ділимось воєнними тиражами 2022-го. ТЕРЕН У НОЗІ. ІВАН ФРАНКО Discursus Усі, хто потрапляє на Гуцульщину, приїздять звідти з історіями й ще чимось таємничим, що огортає по саму душу. До старих Карпат знов і знов повертались Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Сергій Параджанов. Цьогоріч, у видавництві “DISCURSUS” вийшла друком збірка Франкової гуцульської прози. Фабулою стали розповіді місцевих жителів, з яких і виросли сюжети повістей: “Терен у нозі”, “Гуцульський король”, “Як Юра Шикманюк брів Черемош”, “Петрії й Довбущуки”. У книзі Іван Франко розповідає про життя горян і їхні сакральні вірування, а ще про людську душу й про те, що найбільшу кару та найбільше щастя ми вибираємо собі самі. АБЕТКА-ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ПРО ОЛЬГУ КОБИЛЯНСЬКУ. СВІТЛАНА КИРИЛЮК Видавництво Старого Лева Перед читачем ілюстрована історія життя української письменниці Ольги Кобилянської. Вона — емансипантка та феміністка. Модерністка. Та, хто передовсім прагнула “бути собі ціллю”. Ольга Кобилянська багато писала про жінок та для жінок, і вивела образи жінок-інтеліґенток у новелі “Valse melancolique”. Книга розповідає про життя письменниці в алфавітному порядку, де на кожну букву припадає символічна історія. Наприклад, на “м” - про море, якого Ольга ніколи не бачила, проте мала закорковане в пляшці (подарунок подруги). Біографія доповнюється напрочуд чарівливими ілюстраціями Івана Шкоропада. Тут буковинські паттерни, колоризовані портрети (фотознімки) та орнаменти, які нагадують місця, де жила письменниця. СВІТЛО ДАЛЕКОЇ ЗІРКИ. АМАНДА ЛІ КОУ Видавництво Старого Лева “Світло далекої зірки” — перший роман американської письменниці родом з Сінгапуру. Це історія про трьох зірок сінематографа — Марлен Дітріх, Анну-Мей-Вонг, Лені Ріфеншталь та силу їхнього світла. Подобається, що авторка не розповідає педантичних біографій. Радше — кожна з героїнь є символом, через який проливається світло на актуальні колись і зараз проблеми. Водночас така бажана та одіозна Марлен Дітріх стає прообразом свободи: внутрішньої й суспільної. Історія Анни-Мей Вонг ілюструє питання расової нерівності та тремкої сором’язливості жінки в гучному голлівудському світі. А сюжет про Лені Ріфеншталь відповідає на питання про те, чи може бути “мистецтво поза політикою”, адже шанувальником (і спонсором) режисерки та акторки був ніхто інший як Гітлер. Словом, перед читачем книга про життя, мистецтво, війну, а ще про те, як важливо щодня робити вибір між тим, що легко й тим, що правильно. КОКО 2.0. ДОРЖ БАТУ Видавництво Старого Лева Дорж Бату — український письменник, який також написав книги про працівницю NASA Франческу, “Таємницю старого Лами” й “Моцарта 2.0”. “Коко 2.0” — це продовження “Моцарта 2.0”, де автор розповідає про калейдоскоп дивних і, здавалося б, неймовірних подій. Фантастична історія, в якій можливо все, навіть подорожі у часі та розслідування, які ведуть музиканти чи кутюр’є. Це еклектична книга: про моду, геніїв і про те, чи вистачає людині одного життя, аби зробити все так, як слід. А ще тут є qr-коди, які також трохи нагадують подорожі в часі, бо можна пірнути в епізоди з життя Коко Шанель чи оркестрове виконання музики Амадея Моцарта. ОСТАП ШАПТАЛА. ПОВІСТІ. ВАЛЕР'ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ Фоліо Дві повісті Валер’яна Підмогильного - “Остап Шаптала” та “Повість без назви” входять до серії “Рідне”, яка цього літа з’явилась у видавництві “Фоліо”. Тонка та психологічна проза письменника занурює читача у стани та переживання героїв і навіює роздуми про важливі речі. У повісті “Остап Шаптала” головний герой живе з тісним відчуттям провини за смерть сестри, а в “Повісті без назви” Андрій Городовський шукає таємничу незнайомку, проте насправді — щось вагоме всередині себе. Проза Підмогильного екзистенційна, торкається мистецьких пошуків і пошуків самого себе. А всі ці події та рефлексії почасти відбуваються на тлі рідного Києва. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ольга Лукойє Ілюстрація: Дар'я Мазурик

Напередодні у Львівському муніципальному мистецькому центрі відбулася презентація фотопутівника, присвяченого монументальному мистецтву Маріуполя. Журналіст Іван Станіславський почав роботу над цим проєктом 2020 року, а весною 2022 року планував видати книгу у Маріуполі, та обставини склалися таким чином, що наклад вийшов друком восени у Львові. презентація фотопутівника "Маріуполь Монументальний". Фото — В'ячеслав Сімонов Фотографувати монументальне мистецтво Іван Станіславський почав ще 2011 року. «Фотопутівник «Маріуполь Монументальний» для мене, без перебільшень, — монументальна робота, — каже він. — Ця робота, напевно, закриє тему збереження даних про спадок маріупольських митців-монументалістів, принаймні для мене. Тут дійсно зібрано все, про що мені вдалося дізнатися». Під час презентації автор розповів про найяскравіші зразки монументального мистецтва Маріуполя (мозаїки, вітражі, рельєфи, панно з дерева та шамоту, фрески, карбування, маркетрі, сграфіто) та історію їхнього створення. Загалом на сторінках «Маріуполя Монументального» розміщено 197 світлин, на яких зафіксовано 144 твори монументального мистецтва у понад десятку технік. Автор уточнив, що у своєму дослідженні вирішив не чіпати тільки скульптуру, бо це — окрема містка тема. «Я зібрав все, про що мені відомо, або доводилося чути, що збереглося або його існування доведено раніше, монументальне та декоративно-ужиткове, професійне та іноді не дуже», - зазначає дослідник. презентація фотопутівника "Маріуполь Монументальний". Фото — В'ячеслав Сімонов Завершальний розділ фотопутівника присвячений маріупольському монументалізму після 24 лютого 2022 року. Серед втрат, які вже навряд чи вдасться відновити, — монументальний спадок митців-шістдесятників, що був на території Маріуполя. Зараз масштаби втрат важко осягнути, але автор зазначає, що, вочевидь, найсильніше постраждали вітражі. Іншою неймовірно болючою втратою є руйнування двох мозаїк («Боривітер» та «Дерево життя»), що були виконані бригадою на чолі з Аллою Горської. вітраж у фойє маріупольської Філармонії, автор — Анатолій Манохін (кін. 1980-х рр.). Фото — Іван Станіславський Видання книги — не комерційний проєкт та здійснюється Іваном на волонтерських засадах, без жодного додаткового фінансування. Замовити путівник можна безпосередньо на Facebook сторінці автора. Також читайте ексклюзивне інтерв'ю, яке записав Іван Станіславський з Людмилою Огнєвою, журналісткою та авторкою численних книг, присвячених життю та творчості Алли Горської, про обставини пошуку й відкриття в Маріуполі мозаїки «Дерево життя». Матеріал: Ія Степанюк Фото: В'ячеслав Сімонов, Іван Станіславський

В Українському музеї у Нью-Йорку відкрили вставку «Мова снів» української поетеси й мисткині Емми Андієвської. Її впізнавані сюрреалістичні образи — це поєднання магічних пейзажів, дивовижних істот і звичайних предметів, написаних соковитими яскравими кольорами. фрагмент експозиції "Мова снів" Емми Андієвської в Українському музеї, Нью-Йорк, 2022. Фото — Український музей Емма Андієвська народилася 1931 року у Донецьку (тоді Сталіно). З 1943 року працює в еміграції. Впродовж багатьох десятиліть живе у Мюнхені. Малярство Емми Андієвської є у збірках провідних музеїв США та Європи. 2019 року художниця передала великий обсяг своїх творів до колекцій українських музеїв. Багато полотен художниці отримав, зокрема, Музей Сучасного Українського мистецтва Корсаків. Цьогоріч у березні Андієвська відзначила своє 91-ліття. У кількох інтерв’ю художниця розповіла, що продовжує плідно працювати, бо на хвороби, старість та втому вона не має часу, мусить далі працювати для України. 29 вересня Український Музей у Нью-Йорку організував закриту презентацію виставки «Мова снів» та ще одного проєкту - IMPACT DAMAGE про реалії життя українських культурних інституцій в умовах війни. Виставки триватимуть у музеї паралельно і з 07 жовтня доступні для перегляду усім відвідувачам. Раніше ми також писали про виставку художника Нікіти Кравцова «Війна грибів» в Українському музеї в Нью-Йорку. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Український музей/Ukrainian Museum

Це стало можливим завдяки участі у грантовому проєкті від швейцарської фундації ALIPH (International alliance for the protection of heritage in conflict areas). Відповідно до умов грантової програми, кошти надавались на збереження музейних колекцій. Відтак, ставши переможцем, музею "Дрогобиччина" вдалося замовити спеціалізоване обладнання на загальну суму 500 000 гривень. нове спеціалізоване обладнання для зберігання фондової колекції музею "Дрогобиччина" "Про професійне обладнання для музейного фондосховища ми мріяли давно, — кажуть у музеї. — Нарешті вдалося нашу мрію здійснити. І відбулося це у такий несприятливий для поліпшення матеріально-технічного стану час, як війна". Спеціалізоване обладнання закупили зокрема для фондових груп «Живопис», «Іконопис» та «Нумізматика». У музеї розповіли, що нове обладнання підштовхнуло їх також зробити ремонт приміщення, здійснити реконструкцію електропостачання та освітлення. Фундація ALIPH заснована 2017 року. З того часу вона стала донором для понад 150 проєктів зі збереження культурної спадщини у 30 країнах світу, здебільшого в Африці та на Середньому Сході. Зараз ALIPH залучена у близько 20 проєктів в Україні, головним завданням яких є збереження фондових збірок музеїв. Раніше ми писали про те, як Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького готується до великого виставкового проєкту робіт Марії Примаченко в умовах війни, що відбувається з їхньою колекцією зараз, про культурну місію та історичні паралелі, які бачать музейники. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Фото: Музей "Дрогобиччина" Матеріал: Ія Степанюк

Принц Саудівської Аравії Мохаммед бін Салман Аль Сауд, який 2017 року придбав на аукціоні «Спасителя світу» Леонардо да Вінчі за рекордні 450 мільйонів доларів, будує музей для експонування твору у своєму королівстві. Про це сказав британський мистецтвознавець Мартін Кемп, виступаючи на Челтенхемському літературному фестивалі (Великобританія) 11 жовтня. Він також зазначив, що принц запросив його до Саудівської Аравії, щоб подивитися на картину. Фото - Geoff Pugh, Shutterstock.com Робота "Спаситель світу" (Salvator Mundi) написана приблизно 1500 року. Її часто називають «маскулінним образом Мони Лізи». Картина зображує блаженного Христа з піднятою у благословенні рукою. Кронпринц бін Салман придбав її на нью-йоркському аукціоні Christie’s 2017 року через проксі-покупця. Стартова ціна лота складала 100 мільйонів доларів. З молотка вона пішла за 400 мільйонів (450 з урахуванням комісії аукціону). Після продажу картина «Спаситель світу» стала найдорожчим у світовій історії твором мистецтва. 3 2017 року робота не експонувалася. З того ж моменту невідомим було й точне місце зберігання пам'ятки. Час від часу з'являлися непідтверджені свідчення, що її бачили то на якомусь складі у Швейцарії, то на борту яхти принца. Вперше про плани будівництва нового музею для експонування "Спасителя світу" заявив міністр культури Саудівської Аравії в інтерв'ю The Wall Street Journal 2020 року. Деталей про цей проєкт не було аж дотепер, коли про нього згадав Мартін Кемп і зазначив, що, наскільки йому відомо, будівництво мають завершити до 2024 року. Також читайте про те, як українські та британські вчені об'єднали свої зусилля, щоб зберегти унікальні фрески 11 століття у Софійському соборі Києва. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Фото: Geoff Pugh, Shutterstock.com Матеріал: Ія Степанюк

У липні у національному відборі українців зворушила робота Андрія Сагача з соняшниками, які символізують життя, та ракетами, що нищать мир. Проте, на вимогу організаторів конкурсу, які позиціюють нову поштову марку як символ, що об’єднує всі європейські країни, Україна замінила ескіз на той, який посів у нас друге місце, а саме роботу Марії Суслової. А вже сьогодні в Укрпошті повідомили, що її робота отримала срібло на європейському етапі конкурсу PostEurop на ескіз до поштової марки «Мир — найвища цінність людства!». ескіз марки Марії Суслової Цьогоріч вперше в історії конкурсу PostEurop роботу, що представлятиме Україну, обирала громадськість методом голосування у соцмережах Укрпошти. Обирали серед 6 претендентів. "Неспроста саме ескіз Андрія Сагача відгукнувся у більшості, бо ж ілюструє наші тривожні ранки тоді й сьогодні, під час спустошливих атак дронів-камікадзе. Він же зображений на новому конверті «Весна настане знову!», — кажуть в Укрпошті. ескіз марки Андрія Сагача А роботу Марії Суслової з дівчинкою та голубом незабаром можна буде побачити на листівках, які вже готуються до друку. Також читайте про колекцію тематичних шаблонів для фото та відео у соцмережах «Modern Ukraine» від Музею Івана Гончара та українського додатку Templify. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Фото: Укрпошта Матеріал: Ія Степанюк

Російська влада під приводом «евакуації» може пограбувати кримські музеї та установи інших тимчасово окупованих територій України, повідомили напередодні у Міністерстві Культури та Інформаційної Політики України (МКІП). У Міністерстві кажуть, що відповідний план «зовнішньої евакуації» з музеїв АР Крим на територію РФ передбачає першочергове вивезення найбільш цінних предметів, зокрема, археологічних знахідок з коштовних металів. експонати виставки «Крим: золото і секрети Чорного моря» в музеї Аллард Пірсона в Амстердамі, 2014 Фото - Monique Kooijmans/Allard Pierson Museum Таке масове вивезення російськими окупантами культурних цінностей з території України буде співмірним з пограбуванням музеїв під час Другої світової війни, вважають в МКІП. Дії РФ будуть порушенням міжнародного права, зокрема статті 56 Положення про закони й звичаї війни на суходолі 1907 року. Ця конвенція досі є чинною й обов’язковою для України та Росії. Країна-агресор є також учасницею Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року (Гаазької конвенції). Проте вже зараз очевидним є те, що міжнародне право не стало перепоною ні для керівників РФ, ні для представників російських музеїв та дослідницьких установ, які приймають у свої фонди "евакуйовані", а фактично вкрадені в Україні, пам'ятки мистецтва. Протягом самого лише ХХ століття Росія різними шляхами привласнила чимало цінностей з території України, які зрештою опинилися в найбільших російських музеях. А після анексії Криму «зарахувала» колекції кримських музеїв до свого державного музейного фонду. Після появи інформації про план т. зв. "евакуації" кримських музеїв МКІП звернулося до ЮНЕСКО та усіх міжнародних партнерів із закликом не допустити чергового порушення міжнародного права державою-агресором, відмовитися від співпраці з російськими музеями та іншими установами, вживати заходів з протидії нелегальному трафіку культурних цінностей та легалізації державою-агресором незаконно привласнених цінностей, зокрема, під приводом виставок з фондів російських музеїв чи з розкопок на окупованих Росією територіях, вчинених після 2013 року. Російські культурні проєкти можуть бути спрямовані не лише на захоплення культурного простору («культурна спецоперація», за словами директора Ермітажу М. Пьотровського), а й на легалізацію злочинних рішень нинішнього політичного режиму Росії. експонати виставки «Крим: золото і секрети Чорного моря» в музеї Аллард Пірсона в Амстердамі, 2014 Фото - Monique Kooijmans/Allard Pierson Museum У Міністерстві також нагадали, що за даними звітів про діяльність музеїв за 2013 рік кількість музейних предметів державної частини Музейного фонду України, що залишилися в музейних закладах, розташованих на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя складала приблизно 1 млн 200 тис. од. На території півострова Крим діяли 26 музеїв та 5 історико-культурних заповідників державної та комунальної форми власності (зі статусом юридичних осіб). 29 юридичних осіб, зареєстрованих за адресами українських музейних закладів Криму після 20 лютого 2014 року, незаконно використовують у своїй діяльності музейні зібрання, які до початку тимчасової окупації України 20 лютого 2014 року постійно зберігалися у закладах культури України й відповідно до Закону України «Про музеї та музейну справу» належать до державної частини Музейного фонду України. Раніше ми також писали про знищення і грабунок маріупольського Центру сучасного мистецтва та культури ім. Куїнджі та про руйнування мозаїчних панно "Дерево життя" та "Боривітер", які 1967 року у Маріуполі, які створила бригада монументалістів на чолі з Аллою Горською та Віктором Зарецьким. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Фото: Monique Kooijmans/Allard Pierson Museum Матеріал: Ія Степанюк

Свої твори на найбільшій міжнародній скульптурній виставці просто неба покажуть українські митці Дмитро Грек, Олексій Золотарьов, Микита та Єгор Зігури. Зібрані кошти скерують на допомогу українським біженцям і переміщеним особам, постраждалим від війни. диптих Awakening (скульптури Kore & Colossus Awakening, 2016), Єгор Зігура. Sculpture by the Sea, Bondi 2019. Фото - Daniel Boud Експозиція Sculpture by the Sea простягається на два кілометри вздовж австралійського узбережжя від мису Тамарама до пляжу Бондай. Впродовж трьох тижнів її відвідує близько 450 тисяч глядачів. Твори українських скульпторів експонуватимуться тут не вперше. Зв’язок цієї австралійської виставки з українськими митцями насправді досить давній. Одним з перших експонентів Sculpture by the Sea був скульптор українського походження Орест Кейван. Його роботи вперше з’явилися на виставці у далекому 1998 році й регулярно експонувалися тут впродовж наступних 20 років. З краєвидом (With a View), Орест Кейван, Sculpture by the Sea, Bondi 1999. Фото - Clyde Yee 2019 року на мисі Тамарама експонувався диптих Єгора Зігури "Awakening" (скульптури Kore та Colossus Awakening). А вже наступного, 2020 року, роботи Єгора і його брата Микити також відібрали для Sculpture by the Sea, але виставку перенесли через пандемію COVID-19. 2021 року були плани провести подібну до Sculpture by the Sea виставку у Маріуполі. Тоді місто звернулося до директора і засновника Sculpture by the Sea Девіда Гендлі з проханням про допомогу з організацією такої міжнародної виставки скульптури на азовському пляжі наприкінці 2021 року. Утім вже за кілька місяців роботу над цим проєктом довелося припинити через активізацію російських військ неподалік лінії розмежування, що пролягала за 15 кілометрів від міста. диптих Awakening (скульптури Kore & Colossus Awakening, 2016), Єгор Зігура. Sculpture by the Sea, Bondi 2019. Фото - Henri Fanti Девід Гендлі, засновник й артдиректор Sculpture by the Sea, розповідає, що у лютому 2022, за декілька днів до повномасштабного вторгнення Росії на територію України, він з колегами відкрив виставку на пляжі Коттесло: «тоді нам здалося неправильним святкувати тут, в Австралії, з митцями з цілого світу, доки життя наших колег з України руйнує війна. Ми почали з’ясовувати, чи нам вдасться зібрати достатньо скульптур, щоб підготувати виставку українських митців на пляжі Бондай». І їм це вдалося. Завдяки підтримці постійних донорів Sculpture by the Sea роботи скульпторів з України займуть почесне місце на цьогорічній виставці. "...нам здалося неправильним святкувати тут, в Австралії, з митцями з цілого світу, доки життя наших колег з України руйнує війна. Ми почали з’ясовувати, чи нам вдасться зібрати достатньо скульптур, щоб підготувати виставку українських митців", - Девід Гендлі "Глобальне потепління" Микити Зігури Кураторкою української групи стала Вікторія Кулікова, артдиректорка Abramovych Art Agency. «Російське вторгнення — не єдина складова українського сьогодення. Це також історія про спротив та єдність, як частини нашого генетичного коду та притаманної нам культури. Надважливо демонструвати спільні духовні та матеріальні здобутки для міжнародної спільноти, долучати до хвилі солідарності з Україною», - зазначила в коментарі для нашого видання пані Кулікова. "Надважливо демонструвати спільні духовні та матеріальні здобутки для міжнародної спільноти, долучати до хвилі солідарності з Україною" - Вікторія Кулікова Олексій Золотарьов і його скульптура "Роза вітрів" Відкриття найбільшої скульптурної виставки просто неба відбудеться вже цієї п’ятниці. Українська група представить чотири монументальні скульптури: бронзові «Споглядання» Дмитра Грека та «Колос, що тримає світ» Єгора Зігури, «Глобальне потепління» Микити Зігури й 2,5 метрову «Розу вітрів» з кортенової сталі Олексія Золотарьова. Ще п’ять менших робіт українських митців будуть представлені у шатрі “Sculpture Inside” у парку Маркса на півдні мису Бондай. "Споглядання" Дмитра Грека та "Колос, що тримає світ" Єгора Зігури Sculpture by the Sea пожертвує свою комісію з продажу скульптур українських митців на Ukraine Crisis Appeal. Митці також пожертвують 10% з ціни скульптур. Очікується, що на підтримку України й українців буде зібрано 100 000 доларів США. Sculpture by the Sea, Bondi 2022 триватиме з 21 жовтня по 7 листопада. Також читайте про ленд-арт об'єкт, 80-метрову тінь найбільшого літака у світі — українського Ан-225 ("Мрії"), скульптора Микита Зігури. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Фото: Daniel Boud, Henri Fanti (надано Abramovych Art Agency), Clyde Yee/Sculpture by the Sea Матеріал: Ія Степанюк