Виставка VICTORY мисткині Катерини Косьяненко має багато наративів, але головним, напевне, є те, як у буденному бачити прекрасне. У творах художниці пересічні люди піднесені до образів святих, а святі стають звичайними людьми, які живуть поміж нас. Вернісаж проєкту днями відбувся у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові. фрагмент експозиції виставки VICTORY, робота Катерини Косьяненко "Воїнство" (2019), фото — Тетяна Буняк На вернісажі вперше з моменту повномасштабного вторгнення відвідувачі мали змогу потрапити до музейних залів другого поверху головного корпусу Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (НМЛ), де раніше був представлений живопис XVII - початку XX століття постійної експозиції. Колекція музею, включно з творами постійної експозиції, зараз перебуває у сховищах і очікує завершення війни у безпеці. Але, вочевидь, зали впродовж року не пустували, попри те, що були недоступними для відвідувачів. За цей час виставковий простір повністю оновили та переоснастили. Гості вернісажу проєкту VICTORY першими побачили та відчути ефект цього музейного перевтілення. фрагмент експозиції проєкту VICTORY в оновлених виставкових залах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького У роботах Катерини Косьяненко уважний глядач одразу розпізнає мотиви мистецтва епохи італійського та нідерландського Відродження, лики святих з давніх українських ікон та фресок, дещо з народних картин про Козака Мамая, окремі риси творчої манери бойчукістів. "Але це — не постмодерне цитування відомих образів і сюжетів, не намагання епатувати. Це — переосмислення давнього мистецтва та світової мистецької спадщини", — каже мистецтвознавиця Роксолана Косів, яка стала авторкою-упорядником каталогу до виставки. у творах Катерини Косьяненко прочитується дитяча безпосередність сприйняття дійсності, хоча їхній зміст зовсім не дитячий Мистецьке становлення Катерини Косьяненко розпочалось у ранньому дитинстві, адже вона народилася у творчій сім’ї. Її батько — художник, мати — історикиня мистецтва. Катерина Косьяненко вважає мистецтво своєю “сродною працею”, виразом філософії існування, самим життям. "Катерина — художниця нашого часу з властивим йому накладанням концепцій постмодернізму та метамодернізму, — пояснює пані Косів. — У деяких її творах прочитується дитяча безпосередність сприйняття дійсності, хоча їхній зміст зовсім не дитячий. Глядач має змогу побачити у них різні сенси, залежно від ситуації, настрою, особистої ерудиції". відвідувачка виставки роздивляється роботу Катерини Косьяненко "Перехід" (2019) з серії "Список кораблів" На виставці представлені роботи художниці з декількох серій, серед яких є й однойменна — VICTORY. До неї увійшли роботи створені Катериною Косьяненко від середини березня 2022 року, коли вона перебувала в евакуації. "У серії багато алюзій, символів, цитування українського іконопису, — розповідає мисткиня. — Ці роботи — моя молитва в картинах, прохання про допомогу у Небесних Сил, із вірою в Перемогу та стійкість наших людей. Сюжетні композиції, пейзажі, портрети — це узагальнені образи, цитовані з українських ікон, поєднані з побаченим на власні очі та прочитаним у новинах". "Ці роботи — моя молитва в картинах, прохання про допомогу у Небесних Сил, із вірою в Перемогу та стійкість наших людей", — Катерина Косьяненко У серіях "VICTORY" та "Список кораблів" художниця звертається до страшних мотивів сучасної війни. "Але воєнні мотиви в її роботах продряпані, тому сприймаються як випадкові, тимчасові, майже непомітні, — зазначає Роксолана Косів. — Помітними й першоплановими у роботах Косьяненко є позитивні людські емоції та вчинки". фрагмент експозиції виставки VICTORY, робота Катерини Косьяненко "День нашої Перемоги" (фото 1), фрагмент роботи "День нашої Перемоги" з продряпаними воєнними деталями (фото 2) "Помітними й першоплановими у роботах Косьяненко є позитивні людські емоції та вчинки", — мистецтвознавиця Роксолана Косів Наприклад, у роботі "Блокпост" з серії 'VICTORY' художниця втілила свої відчуття, коли евакуйовувалася з Києва до Чернівців на початку широкомасштабного вторгнення. Тоді, як пам'ятаємо, на дорогах було багато блокпостів, які охороняли тероборонівці — звичайні люди, які здебільшого не мали ані військового вишколу, ані спорядження. Російська навала втілена на картині в образі драконоподібної багатоголової потвори, яка підступно намагається вдертися за бар'єр, але не може, і через це пожирає себе від люті. фрагмент експозиції виставки VICTORY, робота Катерини Косьяненко "Блокпост" (2022) Найбільшою за кількістю творів є серія Катерини Косьяненко "Мамаї та Мамаївни". Художниця каже, що захоплення "Мамаями" прийшло до неї після знайомства з автором скансена "Мамаєва слобода" в Києві. "Це людина, яка знає про Мамаїв усе, шанує, любить історію, береже та відтворює традиції, вміє надихати", — каже Катерина Косьяненко. Першою картиною серії була робота "Мої Мамаї", де, всупереч традиційній іконографії народної картини, зображено багато Мамаїв. Вони — це всі герої українського війська, а не один козак. "Мамай — це Лицар Духу, символ мужності й мудрості, герой, а що героїв у нашій країні багато, я вирішила зібрати їх на одному полотні", — Катерина Косьяненко фрагмент експозиції виставки VICTORY, робота Катерини Косьяненко "Мої Мамаї" (фото 1), відвідувачка виставки роздивляється роботу "Сезон для лелій" з серії "Мамаї та Мамаївни" (фото 2) У сусідньому від Мамаїв залі експонуються роботи з серії "Sweets and Spices" (з англ. солодощі та спеції). Їх художниця писала для спеціального проєкту, який був представлений в одній з артгалерей Абу-Дабі (ОАЕ). "Це спроба уявити країну, якої я не бачила на власні очі, експеримент із чистотою декоративного кольору", — розповідає Косьяненко. Картини цієї серії надзвичайно барвисті. Придивившись до строкатої кубістичної абстракції, помічаємо побутові сцени, що розгортаються на ринку спецій, коробки та акуратно викладені гірки зі спеціями, екзотичними солодощами та прянощами. "Продавчині на цих картинах подібні до жінок на творах італійського проторенесансу, який й надихнув авторку на цю серію, — зазначає мистецтвознавиця Роксолана Косів. — Проте водночас мова художниці така наша, теперішня...". відвідувач виставки роздивляється роботи Катерини Косьяненко з серії "Sweets and Spices" "Освідченням в любові рідному місту" називає художниця свою серію "Кияни та гості". Роботи серії — про стрімкі зміни урбаністичного пейзажу, які відбуваються настільки швидко, що не встигаєш звикнути до нової естетики; про місто, яке перетворилося на колаж архітектурних епох, смаків і несмаків; про киян і гостей столиці, які наповнюють Київ своєю присутністю. фрагмент експозиції виставки VICTORY, роботи "Брандмауер" (2017) та "Будинки над велотреком" (2017) з серії "Кияни та гості" Серія робіт "Графіті для Анни" натхненна розписами Софії Київської. Її художниця свого часу створила спеціально для фестивалю "Анна Київська Фест". В картинах серії Катерина Косьяненко пробує поєднати стилістику фресок та сучасного живопису, вибудувати діалог про сучасне життя мовою давніх стінописів. Наприклад, на картині "Прогулянка з потворами" молоді люди вигулюють на повідці крилатого дракона та химерних лева й борсука. Такий же сюрреалістичний сюжет бачимо у роботі "Принцеси метро", де принцеси у коштовних вбраннях їдуть кудись у вагоні підземки, невимушено тримаючись за поручень, одна з дівчат розмовляє з кимось по мобільному телефону. фрагмент експозиції виставки VICTORY, роботи серії "Графіті для Анни" Напевне, наймагнетичнішими для відвідувачів вернісажу стали картини з серії "Список кораблів". Біля них юрмилося багато людей, точилися жваві розмови та спостерігалося постійне скупчення смартфонів з увімкнутими камерами, які ловити ідеальний кадр. "Список кораблів" — картини до однойменної поетичної збірки Сергія Жадана про російсько-українську війну, що почалася 2014 року. "Картини цієї збірки створені як образи поезій, паралельний візуальний ряд, — розповідає Косьяненко. — Вірші Сергія незбагненно глибокі й водночас виважено прості, конкретно сучасні й вічні. Я намагалася побудувати свою драматургію ліній і кольорів, "замаскувати" події та персонажів сучасного світу в цитатах іконописної традиції, у такий спосіб створити живописну суміш часів і стилів". "Список кораблів" — картини до однойменної поетичної збірки Сергія Жадана про російсько-українську війну, що почалася 2014 року Роботу "Воїнство" з цієї серії (на першій світлині цього матеріалу) Катерина Косьяненко створила 2019 року. Неймовірно, але картина майже точно відтворює світлину евакуації з Ірпеня у березні 2022, на якій люди ховалися під зруйнованим мостом. У такий дивний спосіб художниці вдалося передбачити цю страшну подію. фрагмент експозиції виставки VICTORY, робота Катерини Косьяненко "Перехід" (2019) Інша картина нереальної реальності художниці — "Перехід". Тут у натовпі на тлі реальних київських будівель бачимо абсолютно нереальних персонажів — хлопця в обладунках, у кошику його велосипеда сидить химерний песодракон, поруч стоять воїни у сучасному пікселі та касках, але вони також мають на собі середньовічні лати та поножі. Пліч-о-пліч з ними — мама з босоногою дитиною, в руках малечі синя пташка. Хіба ж це не Мадонна зі щигликом з картини італійського майстра Рафаеля Санті? у натовпі на тлі реальних київських будівель бачимо абсолютно нереальних персонажів вказівник для відвідувачів виставки VICTORY у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького Крім згаданих серій, на виставці VICTORY представлені й інші — "Terra" (2016-2018), "Оболонські святі" (2012-2013) та "Трамонтана" (2007). Загалом експозицію сформовано з понад 50-ти найбільш знакових робіт художниці, всі вони поєднують різні світи, епохи та місця. Одні її картини підносять до небес, де витають ангели, інші — опускають у безодню укриття чи окопу до наших героїв — звичайних людей... Проєкт триватиме у виставкових залах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького до 23 липня. також читайте: ПО БУКОВИНСЬКІ ІКОНИ НА КОВБОЙСЬКОМУ ПОЇЗДІ. КОЛЕКЦІОНЕР АНДРІЙ ЦИБКО ПРО СВОЮ УНІКАЛЬНУ ЗБІРКУ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Тетяна Буняк

Днями у Львівському муніципальному мистецькому центрі відбулася презентація книги Катерини Лебедєвої "Микола Глущенко — художник і шпигун". Це видання — перша вичерпна біографія одного з найвідоміших українських митців, яка водночас пропонує новий погляд на історію українського мистецтва XX століття. на презентації книги Катерини Лебедєвої "Микола Глущенко — художник і шпигун" у Львівському муніципальному мистецькому центрі, фото — Іван Станіславський Книгу у лютому 2022 року видав харківський видавець Олександр Савчук. Серія презентацій мала відбутися у різних містах України ще рік тому, але тоді на заваді стала війна. Весною 2023, майже з річною затримкою, Катерина Лебедєва таки рушила у тур Україною, в якому презентує свою нову книгу "Микола Глущенко — художник і шпигун". Зустрічі з читачами вже відбулися у Києві, Хмельницькому та Львові; на черзі — Одеса. "Коли починаєш цікавитися історією українського мистецтва XX століття, то саме постать Миколи Глущенка виходить на одне з перших місць через свою загадковість, пов'язану зі шпигунською роботою, — каже пані Лебедєва. — Про це було відомо вже досить давно, але сталося так, що саме моя книга вперше розповідає про це детально". коли починаєш цікавитися історією українського мистецтва XX століття, то саме постать Миколи Глущенка виходить на одне з перших місць через свою загадковість, пов'язану зі шпигунською роботою Катерина Лебедєва, авторка книги "Микола Глущенко — художник і шпигун", фото — Іван Станіславський Навіть обкладинка книги передає дуальність особистості головного героя. На ній бачимо фотопортрет Миколи Глущенка поруч з живописним автопортретом митця 1923 року. Біографічний роман заснований на публікаціях та секретних матеріалах з Галузевого державного Архіву СБУ й розповідях тих, хто особисто знав Миколу Петровича. Вже коли книга була майже дописана, Катерина Лебедєва познайомилася з родичем Миколи Глущенка — онуком сестри митця. Спеціально для цього видання він надав світлини з сімейного архіву, які доповнили та збагатили наратив книги. Микола Глущенко (1901—1977) потрапив у вир громадянської війни 1918 року й опинився в Берліні. У цей час познайомився з-поміж інших з Володимиром Винниченком та Олександром Довженком. У 1921 році вступив до Берлінського університету мистецтв і на момент його закінчення став відомим у Європі художником. На початку 1925 року переїхав до Парижа. Там 1931 року Глущенка завербувала розвідка СРСР. Шпигуном він буде до кінця життя: спочатку доповідатиме як "Художник", після переїзду до Києва 1944 року — як "Ярема". 1931 року Глущенка завербувала розвідка СРСР. Шпигуном він буде до кінця життя: спочатку доповідатиме як "Художник", після переїзду до Києва 1944 року — як "Ярема" на презентації книги Катерини Лебедєвої "Микола Глущенко — художник і шпигун" у Львівському муніципальному мистецькому центрі, фото — Іван Станіславський Микола Глущенко вів подвійне життя: успішний художник, душа компанії та спостережливий і відвертий розвідник. Захоплював жінок і багато мандрував. Він був ні на кого не схожий. Елегантний і загадковий, водночас просякнутий радянською ідеологією. Історія його життя руйнує стереотипи. Проте доля Глущенка не була легкою. "Життя Миколи Глущенка було динамічним, сповненим людей і подій історичного значення. Дух захоплює, коли уявити усі його пригоди разом, — каже Катерина Лебедєва. — Саме про це моя книга" Книга "Микола Глущенко — художник і шпигун" — частина комплексного дослідницького проєкту присвяченого митцю. В його межах було також створено сайт глущенко.top, де читачі мають змогу ознайомитися з уривками з книги, переглянути файли справи Глущенка з Галузевого державного архіву Служби безпеки України, роздивитися художні твори митця й отримати багато інших приємних бонусів. сторінки сайту глущенко.top "Микола Глущенко — художник і шпигун" — вже друга книга Катерини Лебедєвої. 2020 року вийшов друком її перший історичний роман 22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві, головним героєм якого став митець Лесь Лозовський. Катерина Лебедєва — дослідниця, письменниця, журналістка, кураторка Бібліотеки українського мистецтва (з 2014 року), працювала упорядницею приватних колекцій книг і мистецтва. Придбати книгу "Микола Глущенко — художник і шпигун" можна онлайн, а у Львові — у "Книгарні на Федорова" (вул. Івана Федорова, 4). також читайте: У КАНАДІ ПЕРЕВИДАЛИ УКРАЇНСЬКУ ЧИТАНКУ 1930-Х РОКІВ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Іван Станіславський

Думати, рефлексувати та створювати свої сенси пропонує відвідувачам нова виставка “Думи” у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК), що у Луцьку. Проєкт представив художні твори від 43 українських митців, а частину кураторських текстів згенерував чат GPT. фрагмент експозиції виставкового проєкту "Думи" у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, фото — Тетяна Буняк “Думи — це давній жанр українського фольклору. В думах співалося про події з життя козаків. У наших же "Думах" ми теж говоримо про буденність, але вже сучасну, однак від цього вона не стає менш цінною”, — кажуть в музеї. У виставковому просторі розмістили 40 "дум" на різні теми, наприклад, про окупацію, про природу, про досвід... Їхні сенси для глядачів втілюють роботи українських мистців. "Можливо, автори вкладали у ці роботи зовсім інші сенси, але чим більше робота має сенсів, тим глибшою, змістовнішою вона є. Ми вклали у них свої сенси", — пояснює куратор Віктор Корсак Експозиційне рішення проєкту об'єднало три компоненти — візуальне мистецтво, музику і тексти. "Мистецтво, зокрема візуальний ряд, створює конфлікт і очищає нашу свідомість, дає можливість до усіляких інсайтів, — розповідає про концепцію виставки куратор. — Ми хочемо, аби ці три компоненти викликали рефлексії у людей, і кожен шукав свої відповіді на питання, які порушує проєкт, — про життя, про смерть, про совість, про історію...". фрагменти експозиції з роботами "Білий букет" Олександра Дубовика, "Юрій Змієборець" Миколи Молчана (фото 1), "Родина" Емми Андієвської (фото 2), проєкт "Хроніка" Дзвіні Подляшецької, скульптури "Портрет дружини" та "Автопортрет" Максима Засикалова (фото 3) Центральним експонатом виставки є артоб’єкт “Зимове садівництво” — дерев'яна скульптура танка в натуральну величину з оранжереєю всередині. Мистецький об’єкт створив український художник Сергій Григорян. Каркас танка зроблений з дерева та обтягнутий прозорою плівкою. Всередині нього митець помістив різні зелені кімнатні рослини. Танк вже встигли охрестити першим виготовленим в Україні “Леопардом” фрагмент експозиції з роботою "Зимове садівництво" Сергія Григоряна Мистецький об'єкт демонструє ідею протистояння двох типів мислення: землеробського (українського) та кочівницького (російського). Танк — це зброя для війни, але зроблений з дерева, яке здавна є основним матеріалом для знарядь праці землеробів, тобто це така собі гра в імітацію військових процесів. "Цей об'єкт вивчає ілюзорність, імітацію. Ми всі знаходимося у відносній безпеці: тут і зараз, але ця безпека є відносною. І там у майбутньому, в будь-який момент, може статися катастрофа. Вона відбудеться все одно, хочемо ми цього, чи ні. Ми маємо підготуватися до цього. Якщо ми будемо підготовані, то ця катастрофа може стати набагато меншою. Тобто не займаймося імітацією, а тверезо дивімося на речі. Така метафора", – пояснив автор. Інша робота, що одразу привертає увагу, — “Сибір” Микити Шаленого. Здалеку вона нагадує ялинковий ліс різних зелених відтінків. Інсталяція створена з безлічі китайських рушників, які ілюструють несправедливу окупацію цих територій росіянами ще у XVI столітті. фрагмент експозиції з роботою "Сибір" Микити Шаленого Віктор Корсак, фундатор МСУМК та куратор проєкту "Думи", представив тут й дві свої інсталяції. Одна з них у вигляді корту для бадмінтону з двома гравцями — Китаєм та США. Робота показує бінарність світу. “Соціуми, які не є полюсами у певний період історії, як воланчики у бадмінтоні вимушені рухатися за визначеними правилами, за вказаними траєкторіями та у напрямках, які задають полюси”, — пояснює куратор. Інша інсталяція Віктора Корсака — “Гносеогенез” говорить про мораль, шлях від людини до надлюдини, веде глядача стежками Ніцше. фрагменти експозиції з роботами Віктора Корсака "“Гносеогенез” (фото 1) та "Бінарність" (фото 2,3) "Думи" — частина іншого масштабного проєкту “Космогонія”, реалізація якого зараз триває у просторі МСУМК. “Космогонія” передбачає створення найбільшої у світі картини (2000 кв. м) українським художником Петром Антипом, що по суті стане й найбільшим світовим перформансом, адже процес триватиме 18 місяців. “Космогонія” передбачає створення українським художником Петром Антипом найбільшої у світі картини фрагмент масштабного проєкту “Космогонія”, процес створення якого триватиме 18 місяців Подивитися на “Думи” в Музеї Корсаків можна буде впродовж кількох місяців. Він знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Карбишева, 1. Раніше ми також писали про спільний проєкт художників Даніка Манжоса та Романа Мініна «Пошук слів», який знаменував повноцінне відновлення роботи у МСУМК після повномасштабного вторгнення. також читайте: ПО БУКОВИНСЬКІ ІКОНИ НА КОВБОЙСЬКОМУ ПОЇЗДІ. КОЛЕКЦІОНЕР АНДРІЙ ЦИБКО ПРО СВОЮ УНІКАЛЬНУ ЗБІРКУ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Тетяна Буняк

На виставку хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття у Меморіальному музеї Михайла Грушевського потрапляємо через маленькі сірі двері. Переступивши поріг камерного простору, опиняємося наче у якомусь абсолютно іншому вимірі, де нас одразу зустрічають пильні погляди десятків пар очей… Щільними рядами на темно-багряних стінах тут розвішано кількадесят давніх ікон. Всі вони — зі збірки дослідника та колекціонера Андрія Цибка. Свою колекцію Андрій Олександрович почав збирати ще у 1980-х рр., а зараз частину цієї унікальної збірки можна побачити на виставці. у камерному просторі Меморіального музею Михайла Грушевського (Львів) експонуються давні ікони з приватної колекції Андрія Цибка, фото - Галина Кучманич ПОЧАТОК КОЛЕКЦІЇ Колекціонерське життя Андрія Цибка почалося на Покутті та Коломийщині, а першими предметами колекції були не ікони, а гуцульські кахлі. Пан Андрій розповідає, що на початку 1980-х його колеги відшукали десь у карпатській господі цілий гуцульський п’єц 1845 року знаного майстра Баранюка. Власник був не проти його обміняти на нову піч, але оскільки то були ще радянські часи, операція ця була не з легких. “Бо тоді все впиралося не у гроші, як зараз, а було багато інших перепон, нову піч не можна було просто купити в магазині, потрібні були документи, які б пояснювали навіщо вона тобі, потрібні були майстри, машина, щоб це все довезти”, — згадує пан Андрій. Допомогти реалізувати непростий проєкт молоді колекціонери попросили свого однокласника, так серед дійових осіб цієї операції з’явився Андрій Цибко. Пан Андрій розповідає, що нову піч тоді вдалося дістати на керамічному заводі неофіційними каналами, так би мовити, з доставкою допоміг колега, що вже на той час мав власне авто, майстра “позичили” з якогось міського будівництва, таким чином в одного чоловіка в карпатському селі з’явилася нова піч, а у пана Андрія — перші предмети в колекції, 5 гуцульських кахель. колекціонер Андрій Цибко Він жартома каже, що тоді наче прийняв якогось колекціонерського чар-зілля, ефект від якого не вивітрився й досі. ЯК ЗБИРАЛАСЯ КОЛЕКЦІЯ Стежки до нових скарбів пролягали селами Покуття, Гуцульщини та Буковини. “Сідали з колегами у нічний поїзд “Львів — Чернівці”, — розповідає Андрій Цибко, — плацкарт брали рідко, найчастіше то були загальні вагони з голими дерев’яними лавами. Через суворі умови в народі поїзд прозвали "ковбойським". А зранку, п’ята - о пів на шосту, вже виходили в Коломиї. Тоді по карті вибирали села, сідали в автобуси “пазіки” і їхали ними у якийсь Верхній Березів чи Космач”. Там колекціонери йшли по хатах й питали у людей, що вони мають цікавого на продаж чи обмін. “Термінологію вивчали на ходу, — згадує Андрій Цибко. — Збирали ті слова як намисто на нитку. В гуцульському селі люди не розуміли, що ми від них хочемо, коли ми запитували про керамічні миски, наприклад. Потім ми вже взнали, що миски потрібно шукати не керамічні, а черепові, що горище, де можна було знайти багато чого цікавого, — то навіть не “стрих”, а “під”, а ікони — то образи”. потім вже взнали, що миски потрібно шукати не керамічні, а черепові, що горище, де можна було знайти багато чого цікавого, — то навіть не “стрих”, а “під”, а ікони — то образи фрагмент експозиції виставки хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка Про ікони в людей запитували обережно, каже пан Андрій, бо боялися натрапити на нерозуміння чи спротив. “Знаєте, боялися від господарів почути щось на кшталт “Що Ви, хлопці, таке говорите. Як це я зі стіни образ буду знімати?”. Не хотіли ставити під загрозу подальшу співпрацю”, — розповідає пан Андрій. Але оскільки люди постійно робили якісь ремонти у хатах, то й ікони змінювали на нові. Старі ж образи переміщалися на той самий “під” чи в комору. Саме про такі образи, які вже були на заслуженому відпочинку, й починав розмову з господарями пан Андрій. Але й та розмова була не з легких, бо для вірян продати будь-який образ, навіть з комори, було досить суперечливим ділом. Колекціонер згадує, що, коли просили продати образи, то часто діалог виглядав приблизно так: — Ну, як же, хлопці… Святі не продаються, — казали люди. — То подаруйте, — пропонували ми. — Та як подарувати? То — дороге! — чули у відповідь. — То продайте нам дорого, — просили їх. — Продати не можемо — то святе, — відповідали нам. От й виходило таке замкнуте коло. “Але коли починали говорити про ціну, то з’ясовувалося, що все воно святе, але вже й не настільки, щоб не можна його було продати, — згадує з посмішкою пан Андрій. — За 10 рублів — дуже святе, за 20 — вже менше, а за 50 — можна було щось думати. От ми з колегами були в ролі таких собі зміїв-спокусників”. Сміється. для вірян продати будь-який образ, навіть той, що вже був на заслуженому відпочинку десь у коморі, — було досить суперечливим ділом… бо ж Святі не продаються фрагмент експозиції виставки хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка Втім часто народні ікони вдавалося не купувати, а вимінювати у їхніх власників на нові. Зі Львова Андрій Олександрович привозив людям модні у 1980-90-х рр. розмальовані фотоікони у щедро оздоблених рамах, саме на них господарі охоче міняли свої старі хатні ікони, які лежали у них вже без діла. УНІКАЛЬНІСТЬ КОЛЕКЦІЇ Особливістю колекції Андрія Цибка є її буковинський компонент. Пан Андрій каже, що старше покоління колекціонерів на Буковину майже не заходило. Можливо тому, що їм вистачало матеріалу з ближчих регіонів. “В 1960-70 рр. на Гуцульщині та Покутті була сила-силенна матеріалу, ще й природа прекрасна, й люди свої. Коли спілкуєшся з людьми в різних регіонах, то відчуваєш, що вони всюди різні. Заходиш на Буковину — то там люди інші, на Закарпатті, звісно, — ще “іншіші”, — сміється пан Андрій. — На Буковині — наче менш інші, але й з ними складно спілкуватися. Відчуваються румунські й угорські впливи, які відбилися на ментальності”. Якось так склалося, розповідає Андрій Олександрович, що впродовж десятиліть народне мистецтво саме буковинського регіону залишалося в тіні мистецтва Гуцульщини. “Можливо, успадкувавши таке бачення від старших колекціонерів, мої колеги казали, що буковинська ікона — до нічого, от покутська — ото є ікона, — згадує пан Цибко. — Глорифікація Гуцульщини тривала десятиліттями: там й мольфари, й ворожба, там — все найкраще. Колеги-колекціонери брали здебільшого покутські речі з нашої галицької сторони, а про буковинські казали, що то — якесь таке ніяке. Тому мені буковинське мистецтво перепало наче за залишковим принципом”. особливістю колекції нородної ікони Андрія Цибка є її буковинський компонент фрагмент експозиції виставки хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка Колекціонер зізнається, що дивувався такій категоричності колег та почав глибше вивчати мистецькі об’єкти буковинського регіону. “Присів на ту Буковину,” — сміється Андрій Олександрович. Нині така повна колекція саме буковинської хатньої ікони є лише у нього. РЕСТАВРАЦІЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ Більшість хатніх ікон, що їх привозив з сіл пан Андрій, потребувала реставрації, бо рідко коли вони потрапляли до колекції “з цвяха”, “зі стіни”. Люди діставали їх зі своїх горищ чи комор, де ці предмети роками, якщо не десятиліттями, припадали пилом, ікони на склі тріскали, не сприяло збереженню пам’яток й сусідство з хатніми мишами… Допомагала пану Андрію рятувати предмети його колекції дружина — досвідчений реставратор, Ольга Горда-Цибко. У центральній частині експозиції представлена буковинська ікона на склі другої половини 19 століття написана за мотивами притчі про багача та бідного Лазаря. На ній одразу ж помітно “павутину” тріщин, але на сприйняття художнього твору це критичним чином не впливає. “Ось це — наочний приклад того, як можна врятувати вщент розбиту ікону на склі, бачимо приклад реставрації такої пам’ятки,” — каже Андрій Олександрович. більшість хатніх ікон, що їх привозив з сіл пан Андрій, потребувала реставрації, бо рідко коли вони потрапляли до колекції “з цвяха”, “зі стіни” “павутина” тріщин на буковинській іконі на склі "Притча про богача та бідного Лазаря" (друга половина 19 століття) Скло в давніх хатніх іконах дуже тонке, приблизно 1 мм. Воно має нерівності та бульбашки, дуже делікатне. Коли така ікона в хаті розбивалася, то по традиції, її мали б не виносити кудись в комору чи на “під”, а мусили закопати (бо ікони на склі не спалиш, як зазвичай робили зі старими іконами на дереві чи на полотні). Тому, коли господарю було шкода закопувати таку ікону або він не мав на те часу, для колекціонера це була неймовірна удача. тріщини на давніх іконах на склі з експозиції виставки хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка Реставрація ікон на склі вважається однією з найскладніших, а Ольга Горда-Цибко — одна з небагатьох експертів в Україні, що спеціалізуються саме на цьому виді реставрації. Зараз у планах пані Гордої-Цибко досконало дослідити технологію створення таких ікон, що допоможе у реставрації ще більшої кількості пам’яток. ВИСТАВКА У МЕМОРІАЛЬНОМУ МУЗЕЇ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО Усі представлені на виставці ікони — хатні. Такі ікони писалися місцевими майстрами, імена яких нині невідомі, знаємо хіба про поодинокі. Пан Андрій показує нам ікону Воздвиження Чесного Хреста1908 року, автор якої таки залишив про себе згадку, поставивши на образі свій підпис — "Костянтин Руснак". Підписався латинкою. Колекціонер розмірковує, що, напевне, таким чином художник хотів бути ближчим до “панів”, бо тоді “панами” були здебільшого угорці, поляки чи румуни, й писали та читали вони латинкою. ікона Воздвиження Чесного Хреста 1908 року автор якої залишив про себе згадку, поставивши на образі свій підпис хатні ікони писалися місцевими майстрами, імена яких нині невідомі, знаємо хіба про поодинокі Рухаємося експозицією далі. Андрій Цибко розповідає, що найбільше в його колекції образів Святого Миколая, улюбленого всіма благодійника і покровителя. Багато також й ікон святого Юрія. Андрій Олександрович каже, що це пов’язане з родом занять регіону, звідки привезені ікони. Буковина, Покуття й Гуцульщина — краї пастухів. Саме на Юрія там починається сезон випасу худоби. Додому з полонин пастухи поверталися на Покрови, тому й Покрова теж часто зустрічається на образах. фрагмент експозиції виставки хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка “Всі улюблені ікони у мене на стіні, з ними не розлучаюся навіть для виставок, — каже пан Андрій. — Тут же я представив серію образів, які мені імпонують кольоровою гамою, виконанням, мають цікаву історію, тут є одні з перших моїх надбань ще з початку 1980-х рр., наприклад, покутська “Богородиця з Ісусом” на склі другої половини 19 ст. та ікона Розп’яття кінця 19 ст. з Буковини”. Експозиція поміщається у двох дуже камерних залах. Таке просторове рішення, на диво, вдале, адже вже за кілька хвилин перебування тут, з’являється відчуття, що ти не у музеї, а наче у чиїйсь домівці, де на тебе зі стін дивляться пильні погляди святих. камерний простір експозиції виставки хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка ікони висіли в хатах щільними рядами від стіни до стіни. Це було показником заможності серед селян, які нарешті стали вільними та почали дихати на повні груди Приблизно з середини 19 століття на хатні ікони почався справжній бум. Цьому сприяло кілька факторів: відміна австрійським урядом панщини на територіях Галичини, Буковини та Закарпаття, промислова революція, відтак технічний прогрес в регіонах. “Бувало таке, що ікони висіли в хаті щільними рядами від стіни до стіни. Це було показником заможності серед селян, які нарешті стали вільними та почали дихати на повні груди”, — пояснює пан Андрій. Увійшовши до другого залу одразу помічаєш яскравий художній твір, який наче випадає з загального наративу виставки. Навіть той, хто не має натренованого на народні ікони ока, побачить, що цей образ якийсь інший. Можна навіть подумати, що він не писаний, а гаптований гладдю. Робота ця з середини 20 століття, майже сучасна. Її авторка, ймовірно, була останньою художницею ікон на склі у регіоні, її ім’я залишилося невідомим. Ця ікона представлена вже вкінці експозиції, аби відвідувачі могли бачити чим столітня епоха народної хатньої ікони завершується. ікона середини 20 ст. на виставці хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка, її авторка, ймовірно, була останньою художницею ікон на склі у регіоні “Зараз такі ікони в тих регіонах не пишуть. Ця практика перемістилася до міста у формі авторського художнього іконопису. А народного, на жаль, вже нема”, — з легким сумом каже Андрій Цибко У планах колекціонера — видати альбом-монографію про буковинську народну ікону. Каже, що наразі окремої книги власне на цю тему немає, а може вийти надзвичайно естетичний і цікавий фоліант. фрагмент експозиції виставки хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка Після часу, нехай й недовгого, проведеного у просторі цієї виставки, контраст світів по цю і по ту сторону маленьких сірих дверей відчувається особливо гостро. Назад у буденність нас проводжають пильні погляди десятків пар очей… Виставка триватиме у Меморіальному музеї Михайла Грушевського до кінця квітня. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Галина Кучманич

У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва триває мінівиставка писанок з унікальної колекції Ераста Біняшевського, які відтворила відома майстриня писанкарства Зоя Сташук. Писанки з колекції Біняшевського демонструються у музеї вперше. реконструйовані Зоєю Сташук писанки з колекції Ераста Біняшевського, фото — Національний музей українського народного декоративного мистецтва Творче кредо авторки реконструкції, – відтворювати стародавні зразки писанок для подальшого збереження Близько року пані Сташук відписувала понад 700 писанок з колекції Ераста Біняшевського. Нині ж Національний музей українського народного декоративного мистецтва запрошує переглянути невелику частину грандіозної роботи, яку виконала майстриня. фрагменти експозиції виставки писанок з колекції Ераста Біняшевського, фото — Національний музей українського народного декоративного мистецтва Ераст Біняшевський (1928–1996) належав до покоління шістдесятників. Хоч й за фахом був лікарем, кандидатом медичних наук, ученим секретарем наукового центру фізики живого та мікрохвильової резонансної терапії, разом з тим, був ще й мистецтвознавцем, колекціонером та дослідником творів українського народного мистецтва. В 1960-70-х роках минулого століття він дуже активно збирав колекцію писанок карпатських регіонів, зроблених на повному яйці. І не тільки збирав, але й відмальовував зібрані зразки писанок. На листах ватману робив підготовчі малюнки писанок для друку, які нині зберігаються в бібліотеці Національного музею українського народного декоративного мистецтва. Ераст Біняшевський (1928–1996) "Переважна більшість збірки, над відтворенням якої я працювала – це покутські писанки, а також гуцульські та писанки з Поділля", — розповідає Зоя Сташук. Майстриня пояснює, що наповненість орнаментами писанок, яким, приміром, десять років, відрізняються від тих, що були створені 50-70 років тому. "Більш давні писанки дуже цікаві по орнаментиці й вони не схожі одна на одну. В них різні поділи, цікаво заповнені поля. В осучаснених писанках, яких я маю власну колекцію, дуже багато використовується сіточки та вся площа яйця заповнюється невеликою кількістю символічних знаків. Тому я вважаю, що колекція Ераста Біняшевського – унікальна", — пояснює пані Сташук. наповненість орнаментами писанок, яким, приміром, десять років, відрізняються від тих, що були створені 50-70 років тому. Більш давні писанки дуже цікаві по орнаментиці й не схожі одна на одну реконструйовані Зоєю Сташук писанки з колекції Ераста Біняшевського, фото — Національний музей українського народного декоративного мистецтва 1968 року Ераст Біняшевський уклав й видав чи не єдиний на той час альбом «Українські писанки». Тираж розійшовся миттєво, а нині фоліант є раритетом. "Дивні, чудові, прекрасні, чарівні, надзвичайні…, саме так висловлюються люди, коли бачать наші весняно-великодні писанки. Тому не дивно, що вони сприймаються символом України, символом вишуканості наших душ", - писав Ераст Біняшевський У музею пояснюють, що реалізація такого проєкту є надважливою для збереження української культурної спадщини, адже відписані на яєчних шкаралупках писанки тепер можуть зберігатися ще понад сто років і слугуватимуть майбутнім поколінням матеріалом для дослідження. Про це мріяв й Ераст Біняшевський, який писав: "можна сподіватися, що подальше вивчення розписів українських писанок відкриє не тільки безліч загадок праісторії східнослов’янських народів, а й дозволить краще зрозуміти джерела сучасного декоративного мистецтва України». реконструйовані Зоєю Сташук писанки з колекції Ераста Біняшевського, фото — Національний музей українського народного декоративного мистецтва відписані на яєчних шкаралупках писанки тепер можуть зберігатися ще понад сто років і слугуватимуть майбутнім поколінням матеріалом для дослідження Крім писанок, у фондовій збірці Національного музею українського народного декоративного мистецтва зберігаються також ікони та рушники з колекції Ераста Біняшевського. Виставка писанок з унікальної колекції Ераста Біняшевського в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва триватиме до 17 квітня. Раніше ми також писали про те, що Музей Івана Гончара та український додаток Templify створили колекцію тематичних шаблонів для фото та відео у соцмережах, надихнувшись елементами творів традиційного українського мистецтва з колекції Музею. також читайте: БОЙОВА ГРАФІКА НІЛА ХАСЕВИЧА НА ВИСТАВЦІ У ЛЬВОВІ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Запис розмови з Зоєю Сташук: Марина Марченко Матеріал: Ія Степанюк Фото: Національний музей українського народного декоративного мистецтва

У просторі Львівського муніципального мистецького центру відкрилася виставка присвячена життю та творчому доробку Ніла Хасевича, художника Української Повстанської Армії, що працював під псевдонімом Бей-Зот. Камерна експозиція представляє глядачам репродукції та оригінали художніх творів митця, а також артефакти, які супроводжували його працю для українського підпілля. афіша виставки на вході до Львівського муніципального мистецького центру Виставка створена спільно з Галереєю українського військового однострою, що діє у Львові (площа Ринок, 40). Співзасновник Галереї, Богуслав Любів, є дослідником життєпису та творчості Ніла Хасевича. Ніл Хасевич народився 1905 року в селі Дюксин, що на пограниччі Волині та Полісся. В дитинстві Ніл потрапив під поїзд та втратив ногу. Інвалідність та важкі роки Першої світової війни не сприяли нормальній і регулярній освіті Хасевича, втім 1925 року він вирушив до Варшави, і там йому вдалося стати студентом Академії мистецтв. фрагмент експозиції виставки про Ніла Хасевича у Львівському муніципальному мистецькому центрі Хронологічно творчість Хасевича можна поділити на два періоди — варшавський (1927-1939) та волинський (1939 - ?). Праця митця у підпіллі УПА почалася приблизно з 1943 року. У першому, Варшавському, періоді митець працював у живописі й у графіці, в другому періоді — лише у графіці й послуговувався майже виключно дереворитами. Хасевич створював екслібриси, видавничі знаки, заставки та ілюстрації до книжок, грамоти. Від живопису довелося відмовитися з цілком побутових причин — на графічні праці комерційний попит був більшим. Екслібриси Хасевича мали успіх не лише серед українців, їх замовляли й з-за кордону. На Міжнародній виставці у Варшаві 1936 року три його екслібриса здобули нагороди. Любов до книг та гарного шрифту Хасевич, ймовірно, виніс з рідного дому, де міг розглядати давні кириличні друки книг батька-диякона. Студентом Ніл Антонович вишукував у волинських церквах старі рукописні книги й вивчав з них українське кириличне письмо. 1939 року вийшла друком монографія про екслібриси Ніла Хасевича. Це було навіть два різних видання, одне — українською і французькою мовами, інше — українською і польською. Нині цей фоліант є бібліографічною рідкістю, бо більшість (й так не численного) накладу зникла у Варшаві у роки Другої світової. Екслібриси Хасевича мали успіх не лише серед українців, їх замовляли й з-за кордону екслібриси створені Нілом Хасевичем, фрагмент експозиції виставки у Львівському муніципальному мистецькому центрі 1943 року німецька карна експедиція спалила на Волині низку сіл, серед яких й Дюксин. Рятуючись від німців, Хасевич, разом з іншими молодими товаришами, переходить у підпілля, вступає до лав УПА. У підпіллі проходить останній період творчості митця, про який, на жаль, відомо не багато. Хасевич, під псевдонімом Бей-Зот, працював у відділі преси й пропаганди, оформлюючи летючки, листівки, підпільні видання, гумористичні ілюстрації, переважно у техніках деревориту та лінориту або ілюстрації тушшю. Митець розробляв також проєкти прапорів, печаток, бланків для повстанців. Серед вкрай несприятливих для творчості обставин Хасевичу ще й вдалося створити свою підпільну мистецьку школу, у якій він навчав графічного мистецтва своїх учнів. Агітаційні та сюжетні роботи Хасевича — дуже промовисті. Напевне, тому, що їх автор сам перебував серед повстанців і бачив на власні очі їхню боротьбу з ворогом та щоденне життя фрагмент експозиції виставки у Львівському муніципальному мистецькому центрі На виставці представлено репродукції листівок-кличів ОУН, ілюстрації до альманаху "Волинь у боротьбі", портрети командира УПА, листівки про життя у колгоспах та карикатури на більшовицьку владу створені Хасевичем. Агітаційні та сюжетні роботи Хасевича — дуже промовисті. Напевне, тому, що їх автор сам перебував серед повстанців і бачив на власні очі їхню боротьбу з ворогом та щоденне життя. Сучасники також казали, що Ніл Антонович став найкращим творцем чистого українського шрифту, вивчаючи стародруки та попередні досягнення у цій сфері Георгія Нарбута. Ніл Хасевич став найкращим творцем чистого українського шрифту фрагмент експозиції виставки у Львівському муніципальному мистецькому центрі Про останні роки життя митця донині нічого невідомо. Загинув він 1952 року, разом з командиром УПА генералом Тарасом Чупринкою, під час наскоку загону КГБ на криївку у Білогорщі (Львівська область). Доля дієвців культури нерозривно зв'язана з долею їхнього народу та держави, написав колись В. Ладижинський у вступі до своєї статті про Ніла Хасевича. Напевне, важко буде назвати митця життя та творчий шлях якого були пов'язані з державотворчими процесами так само тісно, як це склалося у Ніла Антоновича. експозиції виставки у Львівському муніципальному мистецькому центрі Виставка про життя і творчість Ніла Хасевича триватиме у соціальному просторі Львівського муніципального мистецького центру до кінця місяця. Раніше ми також писали про те, що Слов‘янська бібліотека у Празі виклала у вільний доступ колекцію художніх творів української еміграції, яка нараховує 484 роботи 53 художників та художниць, які в міжвоєнний період жили й творили на території Чехословаччини. також читайте: 7 ВИСТАВОК ТИЖНЯ, ЯКІ ВАРТО ВІДВІДАТИ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: [esthète] Газета

8 квітня у столиці Естонії відкриється виставка "Футуромарення: Україна і авангард". Назва може здатися читачам знайомою, адже однойменний проєкт відбувався 2021 року у київському Мистецькому Арсеналі. До Таллінна українські організатори привезли нову версію "Футуромарення", яку у своїх експозиційних залах прийматиме Художній музей KUMU. у Художньому музеї KUMU тривають монтажні роботи виставки "Футуромарення: Україна і авангард", фото - KUMU Експозиція складатиметься з понад 100 оригінальних робіт — картин і малюнків, зразків графічного оформлення книжок й плакатів, театральних костюмів і декорацій, а також історичних фотографій та відеоматеріалів. Крім того, в експозиції виставки будуть представлені сучасні реконструкції, виконані в техніці вишивки, 3D-моделі, а також дві мультимедійні інсталяції, які допоможуть відвідувачам зрозуміти феномен авангарду в Україні не лише в історичному, а й у сучасному контексті. Зараз у Художньому музеї KUMU тривають монтажні роботи виставки. Свої твори для естонської версії "Футуромарення" надали багато українських культурних інституцій, зокрема Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Національний художній музей України, Дніпровський художній музей, Харківський літературний музей, Національний центр Олександра Довженка, Львівський музей історії релігії. Київський Мистецький арсенал став співорганізатором події. експозиція складатиметься з понад 100 робіт українських митців-авангардистів, в музеї KUMU тривають монтажні роботи виставки "Футуромарення: Україна і авангард", фото - KUMU Куратори зізнаються, що у них виникали сумніви чи вдасться реалізувати проєкт, адже представлені роботи належать до колекцій, які перебувають в умовах постійної військової агресії з боку Росії. "Попри це, ми всі разом із командою KUMU пишаємося нашою співпрацею: доброзичливість та згуртованість, бажання описувати та ділитися дозволило створити “Футуромарення” та разом повірити у майбутнє", — зазначили куратори виставки. Інколи виникали сумніви чи вдасться реалізувати проєкт, адже представлені роботи належать до колекцій, які перебувають в умовах постійної військової агресії з боку Росії. Попри це доброзичливість та згуртованість дозволили нам разом з командою KUMU створити “Футуромарення” та разом повірити у майбутнє в музеї KUMU тривають монтажні роботи виставки "Футуромарення: Україна і авангард", фото - KUMU "Виставка в Мистецькому арсеналі завершилася напередодні повномасштабного російського вторгнення в Україну, яке докорінно змінило світовий контекст. Тому в нинішньому проєкті для KUMU дещо інший фокус із особливим наголосом на самодостатності української версії футуризму", — коментує співкураторка виставки Ольга Мельник. Пані Мельник пояснює, що футуристи 1920-х наголошували на своїй українській ідентичності. Після століть російського домінування питання національної культурної окремішності вони сприймали особливо гостро. "Наш проєкт для Естонії не лише про мистецтво. "Футуромарення" — про Україну, її спадщину та ідентичність. Це розповідь про себе від першої особи. Водночас ми розповідаємо історію, яка ще не стала минулим. Як і сто років тому, ми знову боронимо свою землю від імперських зазіхань, і водночас маримо про краще майбутнє", — зазначає співкураторка. До кураторської групи проєкту, крім Ольги Мельник, увійшли також Ігор Оксаметний та Вікторія Величко. Цей проєкт — не лише про українське мистецтво 1920-х років. "Футуромарення" — про Україну, її спадщину та ідентичність. Як і сто років тому, ми знову боронимо свою землю від імперських зазіхань, і водночас маримо про краще майбутнє в музеї KUMU тривають монтажні роботи виставки "Футуромарення: Україна і авангард", фото - KUMU Проєкт "Футуромарення: Україна і авангард" триватиме у талліннському Художньому музеї KUMU до 10 вересня 2023 року. А 8 квітня, у день відкриття проєкту, відбудеться серія кураторських екскурсій виставкою українською (15:00), англійською (14:00) та естонською (16:00) мовами. Раніше ми також писали, що у мадридському музеї Тіссен-Борнеміса до 30 квітня триває виставковий проєкт «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х», який арткритики вже встигли охрестити першим комплексним дослідженням українського художнього модернізму закордоном. також читайте: МАДРИД, НЬЮ-ЙОРК, КРАКІВ: 7 ВИСТАВОК УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ ЗАКОРДОНОМ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: KUMU

У постійній експозиції штутгартського музею Staatsgalerie українське мистецтво представлене двома скульптурами Олександра Архипенка та роботою Олександри Екстер. Проте донедавна у музейних текстах Екстер вказувалася як російська художниця. Напередодні на сайті Staatsgalerie інформацію про Олександру Екстер оновили, забрали визначення "російська художниця" і додали біографію з її життя у Києві, чого раніше не було. Про це у коментарі нашому виданню повідомила кураторка Анна Ветцлер-Манюк. Олександра Екстер у своїй паризькій студії, 1930-ті рр. Фото з приватної колекції Анна каже, що зараз на сайті музею у розділі присвяченому Екстер можна прочитати, що вона народилася в Білостоці (нині територія Польщі) 1882 року та виросла у Києві; далі йдеться про її зв'язки з Олександром Богомазовим, Олександром Архипенком та іншими українськими та іноземними художниками-авангардистами; визначення "російська художниця" зі статті про Екстер прибрали. Раніше ми розповідали про те, що Анна Ветцлер-Манюк проводить екскурсії українською мовою для відвідувачів музею Staatsgalerie, активно залучена у процеси популяризації та деколонізації українського мистецтва та тримає руку на пульсі важливих подій, що відбуваються у німецьких культурних інституціях. У штутгартському Staatsgalerie відвідувачі можуть побачити роботу Олександри Екстер "Іспанський танцівник" створену 1926 року. Екстер, яка також працювала художницею по костюмах і декораціях, 1926 року отримала замовлення на створення 40 маріонеток для фільму данського режисера Пітера Урбана Ґада (1879-1947). Стрічка, зрештою, так і не була завершена, а маріонетки Екстер розійшлися по музеях та приватних колекціях. Ці роботи мисткиня трактувала, як мобільні скульптури, їх вона виготовляла зі звичних матеріалів (дерево, металеві пластини тощо); дрібні деталі на шарнірах забезпечували скульптурі кінетичні ефекти. "Іспанський танцівник", Олександра Екстер (1926), колекція штутгартського музею Staatsgalerie У грудні 2022 року у постійній експозиції Staatsgalerie, поруч "Іспанського танцівника" Олександри Екстер, з’явилася ще одна скульптура Олександра Архипенка. Донедавна тут була представлена лише одна його робота — «Плоский торс» у мармурі, зараз відвідувачі можуть оглянути ще один його твір — також «Плоский торс», але вже у бронзі. Нагадаємо, що минулого тижня у Деснянському районі Києва з'явилася вулиця Олександри Екстер. Це сталося після того, як у столиці перейменували ще 16 міських об’єктів, назви яких пов’язані з російською федерацією та її сателітами. також читайте: ЩО САМЕ ЗМІНИЛОСЯ У КОМУНІКАЦІЇ НІДЕРЛАНДСЬКОГО МУЗЕЮ СТЕДЕЛЕК ЩОДО МАЛЕВИЧА ТА АВАНГАРДУ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк

Виставковий календар першого тижня квітня видався доволі щільним: Маланка продовжує подорожувати Україною й нині переїхала з Києва до Львова, Музей Ханенків заповнив лакуни своїх експозиційних просторів сучасним мистецтвом, а Одеський художній гостинно приймає у своїх залах одразу дві виставки українських художників. фрагмент експозиції виставки "Вівтар" Олександра Животкова в "Українському Домі", фото — Національний центр "Український Дім" Мистецький фронт, попри війну, не втрачає імпульсу. Ми підготували нову добірку подій, які можна відвідати вже зараз. ПАМФІРОВА МАЛАНКА. КІНОЛАБОРАТОРІЯ Муніципальний мистецький центр, Львів Напевне, один з наймедійніших артпроєктів року, — “Памфірова Маланка”, після київського тріумфу, приїхав до Львова. У Львівському муніципальному мистецькому центрі виставка триватиме лише два тижні, до 9 квітня. "Памфірова Маланка. Кінолабораторія" зібрала кінокостюми, реквізит, обрядові маски, ескізи та розкадровки сцен кінострічки “Памфір”, фото- і відеоматеріали про створення кінокартини, про живу народну традицію Маланки та про особливу художню реальність фільму. фрагмент експозиції виставки "Памфірова Маланка. Кінолабораторія" у Львівському муніципальному мистецькому центрі, фото — Львівський муніципальний мистецький центр Проєкт у Львівському муніципальному мистецькому центрі — тільки фрагмент великої виставки, яка була представлена в Українському Домі в Києві, але і він допомагає зазирнути за лаштунки роботи над фільмом та побачити, як працювали режисер, оператор і художники над створенням магії кіно. І як до цієї магії кіно вони залучили ще й магію народного карнавалу Маланки. фрагмент експозиції виставки "Памфірова Маланка. Кінолабораторія" у Львівському муніципальному мистецькому центрі, фото — Львівський муніципальний мистецький центр Фільм «Памфір» зараз збирає аншлаги у багатьох кінотеатрах України. Тому відвідування виставки «Памфірова Маланка. Кінолабораторія» буде прекрасним доповненням до перегляду стрічки або ж натхненням, щоб таки дійти на сеанс у кінотеатри. ВІВТАР. ЖИВОТКОВ Національний центр “Український Дім”, Київ Олександр Животков на вернісажі виставки "Вівтар", фото — Національний центр "Український Дім" Проєкт “Вівтар” представить роботи, створені Олександром Животковим у моменти найвищої емоційної напруги – під час революції 2014 року та повномасштабного вторгнення Росії в Україну від 24 лютого 2022 року. Впродовж 2022 року художник продовжив працювати в київській майстерні. Животков фіксував сучасну трагедію України, яка бореться з російським варварством, у скульптурних рельєфах і контррельєфах з каменю та дерева. вернісаж виставки "Вівтар" Олександра Животкова в "Українському Домі", фото — Національний центр "Український Дім" Більшість творів Олександра Животкова, що представлені на виставці, присвячено конкретним датам та місцям, які назавжди залишаться відкритими ранами в серцях українців — Буча, Маріуполь, Ірпінь, Херсон, Вінниця. Проєкт триватиме до 9 квітня. ТИМ ЧАСОМ У ДОМІ ХАНЕНКІВ Музей Ханенків, Київ фрагмент експозиції проєкту “Тим Часом в Домі Ханенків” в київському музеї Ханенків, фото — Юрій Стефаняк Виставка “Тим Часом в Домі Ханенків” наповнила мистецтвом зали, що майже рік столи без знайомих усім експонатів. Колекцію музею законсервовано та убезпечено з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Увесь 2022 рік група художників допомагала музею відповідати на ті виклики часу, що підкидав воєнний стан. Це дало можливість створити таку залученість кураторської групи, що була б абсолютно неможлива в інших обставинах. Експозиція представляє роботи Андрія Бойка, Олександра Довгого, Андрія Сідоркіна, Олексія Романенка, Богдана Бунчака, Віктора Боровика, Валентина Радченка, Олексія Шмурака, Романа Михайлова, Станіслава Туріни, Ігора Македона, Добрині Іванова, Тараса Ковача, Діми Казакова та інших. ВИСТАВКА ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ МАРІЇ ЯНЕНКО Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Київ фрагменти робіт Марії Яненко Виставка презентує 30 творів художниці Марії Яненко з колекції колекціонера петриківського розпису Василя Васильєва. Пан Васильєв 40 років збирає кращі зразки традиційного українського мистецтва. Марія Яненко – знана майстриня петриківського розпису народилась 9 вересня 1962 року у селі Мала Петриківка Петриківського району Дніпропетровської області. Марія Іллівна стала ученицею петриківського майстра Федора Панка, навчаючись у Петриківській дитячій художній школі. Упродовж багатьох років майстриня працює в Центрі народного мистецтва «Петриківка». Твори художниці зберігаються у Дніпропетровському художньому музеї, Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д. І. Яворницького, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (м. Київ), приватних колекціях в Україні та за кордоном. Виставка триває до 9 квітня. ТРАВМА. ОЛЕНА КАЇНСЬКА Палац Гната Хоткевича, Львів фрагменти експозиції виставки "Травма" Олени Каїнської у львівському Палаці Хоткевича, фото — Палац Гната Хоткевича/Галерея ХотАртХол Проєктом “Травма” Олена Каїнська актуалізує та валідує приховані та замовчувані травми через авторський візуально-текстовий наратив. Рефлексії на тему травматизації та розшарування свідомості на «до» та «після» моменту травмування мисткиня подає у формі візуально-символічних образів та схем. На виставці представлено близько 20 великоформатних картин, кожна з яких супроводжується текстовим наративом. Картини говорять про різні види травм — травма війни, травма втрати, травма локдауну та браку комунікації, травма байдужості, психологічна та фізична травма, травма іммобілізації та інші, а також про шляхи прожиття та подолання цих травм. Виставка триває до 12 квітня. ҐРУНТОВІ ВОДИ. МИКОЛА ЛУКІН Одеський художній музей фрагмент експозиції виставки "Ґрунтові води" Миколи Лукіна, фото — Одеський художній музей Виставка складається з серії графічних робіт та інсталяції “Сходи”. У графічній серії, робота над якими почалася до 24 лютого 2022 року, художник досліджує свої передчуття та кошмар реальності війни, що триває. Ґрунтові води служать художнику образом усвідомлюваної невідворотної небезпеки. Об’єктно-середовищна інсталяція створена спеціально для зали музею. Site-specific втілює сновидний кошмар підступних ґрунтових вод. Виставковий проєкт присвячено до роковин повномасштабного вторгнення РФ до України. ДЕ ТВОЄ ЖАЛО?! ДАНИЛО МАВЧАН Одеський художній музей фрагмент експозиції виставки "Де твоє жало?!" Данила Мовчана, фото — Одеський художній музей Данило Мовчан – львівський художник, який на початку повномасштабного вторгнення змінює свою іконографічну мову. Звертаючись до знайомих символів та знаків, у своїх воєнних щоденниках, він трансформує свій власний досвід розповсюджуючи його на біблійні сюжети. Знайомі образи проходять трансформацію, але при цьому зберігають повсякденну духовність, у якій живе людина. Раніше ми також писали про те, що у музеї "Краківський королівський замок на Вавелі" відкрилася виставка "Експресія: львівська скульптура рококо", де експонуються роботи Йоанна Ґеорґа Пінзеля з колекції Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького. також читайте: МАДРИД, НЬЮ-ЙОРК, КРАКІВ - 7 ВИСТАВОК УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ ЗАКОРДОНОМ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Львівський муніципальний мистецький центр, Національний Центр "Український Дім", Юрій Стефаняк/Музей Ханенків, Палац Гната Хоткевича/Галерея ХотАртХол, Одеський художній музей

У музеї "Краківський королівський замок на Вавелі" у п'ятницю, 31 березня, відкриється виставка "Експресія: львівська скульптура рококо". Більшість творів, які експонуватимуться в межах проєкту, — роботи Йоанна Ґеорґа Пінзеля з колекції Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького. фрагмент скульптури Йоанна Ґеорґа Пінзеля, фото - Andrzej Betlej Авраам, Самсон, Діва Марія, Святий Йоанн, Ісус Христос, ангели — перед відвідувачами нового виставкового проєкту розгорнеться драматичне дійство скульптурної пластики з серії емоційних біблійних сцен, автором яких є Йоанн Ґеорґ Пінзель. Представлені поліхромні та позолочені скульптури походять із костелу Всіх Святих у селищі Годовиця, розташованого неподалік Львова. У 1946 році радянська влада примусово виселила польську громаду з території села, а 1961 року костел повністю закрили. Тоді Львівська картинна галерея (колишня офіційна назва Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького) перевезла та прийняла на зберігання більшість скульптурних композицій Йоанна Ґеорґа Пінзеля. Це відбулося завдяки тодішньому її директору Борису Возницькому. 1974 року у храмі трапилась пожежа: вогонь знищив дах, розписані стіни та склепіння. Починаючи з 1990-х рр. врятовані з годовицького храму скульптури експонувалися у Музеї Йоанна Ґеорґа Пінзеля, що є відділом Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького (музей розташований у приміщенні Костелу Кларисок у Львові). Роботи Пінзеля з костелу у Годовиці колись експонувалися у Луврі та Зимовому палаці у Відні, а до Кракова вони приїхали з "Палацу Великих князів Литовських" у Вільнюсі, де були представлені на виставці "Містика барокової скульптури: Йоанн Ґеорґ Пінзель та інші майстри Львова XVIII ст.", про яку ми писали в окремому матеріалі. Крім скульптур з колекції Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, "Експресія: львівська скульптура рококо" представить також роботи Пінзеля, які зберігалися у Вроцлаві, та твори з колекції музею "Краківський королівський замок на Вавелі". Виставка триватиме до 22 жовтня 2023 року. Раніше ми також писали про те, що Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького презентувала проєкт "Дивовижні воєнні біженці" у Музеї палацу Радзивіллів, що є відділом Національного художнього музею Литви. На виставці експонуються шедеври західноєвропейського живопису XVI-XVIII ст. з музейної збірки. також читайте: МАДРИД, НЬЮ-ЙОРК, КРАКІВ: 7 ВИСТАВОК УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ ЗАКОРДОНОМ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Andrzej Betlej (Краківський королівський замок на Вавелі/Zamek Królewski na Wawelu)

На мистецькому фронті — не без змін, перефразовуючи класика. Фронт цей активно рухається, знайомлячи дедалі ширшу міжнародну аудиторію з українським мистецтвом та митцями, демонструє, як вони переживають війну, і як війна робить глибокий відбиток у мистецтві. Розповідаємо про сім абсолютно різних проєктів українських мисткинь та митців, які зараз відбуваються закордоном. монтаж експозиції «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х» у Національному музеї Тіссен -Борнеміса, Мадрид, листопад 2022. Фото — Музей Тіссен -Борнеміса В ЕПІЦЕНТРІ БУРІ: УКРАЇНСЬКИЙ МОДЕРНІЗМ, 1900-1930 НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ТІССЕН-БОРНЕМІСА МАДРИД, ІСПАНІЯ Організатори проєкту кажуть, що він став першим комплексним дослідженням українського художнього модернізму закордоном. «Підготовка до цієї виставки проходила у дуже важких умовах і потребувала надзвичайних зусиль музейних колективів. Багато робочого часу проходило у той момент, коли у місті не курсує транспорт, немає світла, коли все припиняє роботу під час повітряних тривог. Тому планування робочих процесів було надзвичайно важке. Іноді працівникам музею доводилося ночувати на роботі», — розповіла Олена Кашуба-Вольвач, кураторка проєкту «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х» під час пресконференції з нагоди відкриття виставки. фрагмент експозиції вистаки «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х» у Національному музеї Тіссен -Борнеміса, Мадрид, листопад 2022. Фото — Музей Тіссен -Борнеміса Дотримуючись хронологічної концепції, виставка презентує роботи знаних майстрів українського модернізму — Олександра Богомазова, Василя Єрмилова, Віктора Пальмова, Анатоля Петрицького та інших. Організатори розповідають, що поліфонію стилів та ідентичностей проєкту, якнайкраще підтримують роботи у стилі неовізантизму учнів Михайла Бойчука та експериментальні твори учасників артформації «Культур Ліга». Також експонуватимуться роботи Казимира Малевича та Еля (Лазаря) Лисицького, визнаних представників міжнародного авангарду, які працювали в Україні та зробили вагомий внесок у розвиток українського модерного мистецтва. Детальніше про виставковий проєкт «В епіцентрі бурі: український модернізм, 1900-1930», який триватиме у Мадриді до 30 квітня, читайте в нашому окремому матеріалі. УКРАЇНСЬКІ СОНЯШНИКИ МУЗЕЙ СУЧАСНОГО ТА НОВІТНЬОГО МИСТЕЦТВА ТРЕНТО ТА РОВЕРЕТО (MART) ТРЕНТО, ІТАЛІЯ У приміщенні Палаццо делла Альбере в Тренто триває проєкт «Українські соняшники», на якому представлено 60 картин Марії Примаченко з колекції Національного музею імені Тараса Шевченка в Києві. Виставка триватиме до 4 червня. НАРОДЖЕНІ В УКРАЇНІ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ БАЗЕЛЯ ШВЕЙЦАРІЯ Виставка українського живопису 19-20 ст. представляє твори з фондової збірки Національного музею «Київська картинна галерея». Український музей відправив до Швейцарії на зберігання 49 предметів зі своєї колекції. Завдяки міжнародній співпраці ці предмети будуть експонуватися на виставках, популяризуючи та розповідаючи про українське мистецтво, а не просто перебувати у фондосховищах музеїв-партнерів. фрагмент експозиції виставки «Народжені в Україні». Фото — Художній музей Базеля Проєкт «Народжені в Україні» представив роботи Архипа Куїнджі, Давида Бурлюка, Зінаїди Серебрякової, Дмитра Левченка та інших художників 19-20 ст. народжених на території сучасної України. Виставка триватиме до 30 квітня. НИКИФОР ДРОВНЯК. РЕТРОСПЕКТИВА УКРАЇНСЬКИЙ МУЗЕЙ НЬЮ-ЙОРК, США В Українському Музеї у Нью-Йорку триває великий виставковий проєкт присвячений лемківському митцю Никифору Дровняку Никифор — один з найвідоміших у світі "наївних" художників, одна з найбільш незвичайних постатей європейського мистецтва ХХ ст. Як художника світ відкрив Никифора 1932 року, коли у французькій галереї Леона Марселя експонувалося двісті його малюнків. А згодом — персональні виставки у Парижі, Нью-Йорку та Лондоні, що принесли йому світове визнання. роботи Никифора Дровняка 1930-40-х рр. Він творив свій "наївний" світ під відчутним впливом українського народного мистецтва та ікони. Його доробок налічує понад 40 тисяч творів. У колекції Українського Музею у Нью-Йорку зберігається 146 робіт Никифора. ЖАННА КАДИРОВА. DAILY BREAD. ПЕРША РЕТРОСПЕКТИВА KUNSTVERIEN HANNOVER ГАННОВЕР, НІМЕЧЧИНА У німецькому Ганновері триває велика ретроспективна виставка Жанни Кадирової Daily Bread («Хліб насущний»). фрагмент експозиції виставки Daily Bread. Фото - Kunstverein Hannover У лютому 2022 року митці Жанна Кадирова й Денис Рубан два тижні ховалися у підвалі свого будинку від ракетних ударів, після чого вирішили евакуюватися на захід країни. Там у художників народився проєкт «Паляниця» – серія об'єктів з обточеного гірською річкою каміння, що увійшов до ретроспективи Daily Bread. Загалом виставка містить і старі, і нові роботи митців, які були створені виключно в Україні. Виставка в Ганновері триватиме до 9 квітня. МУЗИ НЕ МОВЧАТЬ УКРАЇНСЬКИЙ ДІМ КОПЕНГАГЕН, ДАНІЯ Вкінці лютого у Копенгагені відкрилася нова культурна інституція — Український Дім у Данії. Свою діяльність культурний центр розпочав виставковим проєктом «Музи не мовчать» про українське мистецтво воєнного часу. Назва проєкту натхненна відомим висловом: «Коли лунають гармати, музи мовчать», виставка демонструє, що українська культура доводить протилежне. фрагмент експозиції виставки «Музи не мовчать». Фото - Ukraine House in Denmark Проєкт об'єднав роботи понад півсотні художників з усієї України. Усі вони були створені під час війни. Влітку 2022 виставка «Музи не мовчать» демонструвалася у Львові, тепер проєкт може побачити широка європейська аудиторія. Виставка в Українському Домі в Данії триватиме до 21 травня. АРХЕТИП СВОБОДИ. ІВАН МАРЧУК НОВОХУТСЬКИЙ ЦЕНТР КУЛЬТУРИ КРАКІВ, ПОЛЬЩА Вкінці лютого у Кракові відбувся вернісаж виставки Івана Марчука «Архетип Свободи». В експозиції представлено 77 живописних творів з 15 циклів, що відображають різні етапи творчості художника. Виставка триватиме у Новохуцькому центрі культури до 19 березня. вернісаж виставки Івана Марчука у краківському Новохутському Центрі Культури, лютий 2023 фото — Новохутський Центр Культури Ми також писали про те, що на вернісажі цього виставкового проєкту відбулася презентація лімітованої серії нового українського вина «BIG ART limited edition. Ivan Marchuk», етикетки якого прикрасила робота Івана Марчука «Пробудження». також читайте: ВИСТАВКУ ШЕДЕВРІВ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГАЛЕРЕЇ МИСТЕЦТВ ВІДКРИЛИ У ВІЛЬНЮСІ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Museo Thyssen-Bornemisza, Kunstmuseum Basel, Kunstverein Hannover, Ukraine House in Denmark, Nowohuckie Centrum Kultury

У Києві перейменували ще 16 міських об’єктів, назви яких пов’язані з російською федерацією та її сателітами. Рішення щодо перейменувань підтримала більшість депутатів Київради. сильветка Георгія Нарбута до журналу "Мистецтво", 1919 Відтак колишня вулиця Маршальська матиме ім’я скульпторки-монументалістки Галини Севрук; проспект Визволителів у Дніпровському районі столиці тепер — проспект Георгія Нарбута, а вулицю Марини Цвєтаєвої у Деснянському районі перейменовано на вулицю Олександри Екстер. За словами заступника міського голови – секретаря Київської міської ради Володимира Бондаренка, у процесі дерусифікації столичної топоніміки було виявлено декілька сотень вулиць, провулків, проспектів, бульварів та площ, назви яких нам були нав’язані радянським союзом та його імперським минулим. Рішення щодо чергових перейменувань були прийняті 23 березня на пленарному засіданні сесії Київської міської ради. також читайте: ЖОВТИЙ ТАПІР ГУЛЯЄ БЛАКИТНИМ НЕБОМ. НОВИЙ МУРАЛ НАТХНЕННИЙ КАРТИНАМИ ПРИМАЧЕНКО НА СТІНАХ ОХМАТДИТу Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest