Інформацію про те, що президент України Володимир Зеленський запросив мисткиню Марину Абрамович стати амбасадоркою України та сприяти відновленню зруйнованих шкіл опублікувало британське видання The Telegraph 22 вересня 2023 року. Проте вже за кілька годин після публікації стаття зникла з сайту The Telegraph. Марина Абрамович, "Чотири хрести" (Four Crosses), фрагмент фото - Abramović Archives/Royal Academy of Arts Можливо, йшлося про амбасадорство на фандрейзинговій платформі United24. Амбасадорами платформи вже стали багато знаменитостей, серед яких футболіст Андрій Шевченко, тенісистка Еліна Світоліна, співачка Барбра Стрейзанд, гурт Imagine Dragons та інші. Всі вони допомагають залучати кошти для гуманітарних потреб України. Матеріал про Абрамович у The Telegraph з'явився у контексті відкриття її першої персональної виставки у Британії. Ретроспективний проєкт мисткині 23 вересня презентували у Королівській Академії Мистецтв. У забраному з сайту матеріалі журналіст Джеймс Крісп зазначав, що про запрошення стати амбасадором для допомоги відбудови українських шкіл сербська мисткиня Марина Абрамович розповіла в інтерв'ю для шанхайського Музею сучасного мистецтва. Вона також зазначила, що її запросили стати членом наглядової ради благодійного фонду, при якому створено Меморіальний Центр Голокосту "Бабин Яр". Проте жодних підтверджень від українських інституцій цим запрошенням наразі немає. "Кристалічна стіна плачу" Марини Абрамович у Бабиному Яру, фото — Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр" 2021 року у Бабиному Яру Марина Абрамович презентувала свою інсталяцію "Кристалічна Стіна Плачу" (Crystal Wall of Crying), яку присвятила 80-м роковинам з початку розстрілів у Бабиному Яру. Замовником створення артоб'єкта тоді виступив Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр". Свого часу навколо цього Меморіального центру розгорілося кілька скандалів, зокрема через те, що серед меценатів були російські олігархи Михайло Фрідман та Герман Хан. 2019 року до команди центру доєднався російський режисер Ілля Хржановський, відомий за фільмом "Дау. Дегенерація". Про те, що Хржановський вже не є художнім керівником Меморіального Центру Голокосту "Бабин Яр" стало відомо зовсім недавно, — на початку вересня 2023. Про це російський режисер написав у себе на Facebook-сторінці. Рішення піти з посади він прийняв самостійно. У фільмі Іллі Хржановського "Дау. Дегенерація" Марина Абрамович зіграла епізодичну роль. Марина Абрамович під час зйомок фільму "Дау. Дегенерація", фото - Joerg Gruber/DAU У перші дні повномасштабного вторгнення Марина Абрамович записала відеоролик у якому засудила загарбницьку політику Росії. "Я солідарна з українським народом у ці жахливі дні, — сказала мисткиня у відео. — Атака на Україну це — атака на усіх нас. Це — атака на людство, яка має бути зупинена". У квітні 2022 Абрамович повторила один з найпопулярніший своїх перфомансів "У присутності митця" (The Artist is Present) аби зібрати кошти на гуманітарну допомогу Україні. перфоманс "У присутності митця" (The Artist is Present) Марини Абрамович в MoMA 2010 року, фото - Jonathan Muzikar/MoMA Новину про запрошення Абрамович стати амбасадоркою гуманітарних місій для України швидко рознесла російська (та проросійська) новинна сітка. У більшості матеріалів мисткиню називають "сатаністкою", "відьмою" та "дитиною диявола", ймовірно, посилаючись на її артоб'єкт та мультимедійну інсталяцію 1996 року "Кулінарія духу" (The Spirit Cooking), під час якої Абрамович розписувала стіни галереї вигаданими нею рецептами афродизіаків, використовуючи для цього свинячу кров. Жодних інших підтверджень потенційної співпраці мисткині Марини Абрамович з Україною в межах амбасадорської програми, крім видаленої з сайту The Telegraph статті, знайти не вдалося. також читайте: НА ОДИН ЕРМІТАЖ МЕНШЕ. МУЗЕЙ, ЯКИЙ СПЕЦІАЛІЗУВАВСЯ НА РОСІЙСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ, ЗМІНЮЄ НАЗВУ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

У Центрі Архітектури, Урбаністики та Дизайну "Порохова ВЕЖА", що у Львові, триває завершальний тиждень мистецького проєкту "Безсмертні імена". Він — про митців, які після повномасштабного вторгнення стали на захист нашої країни, а один із них віддав за нас своє життя. фрагмент експозиції виставки "Безсмертні імена", фото — Естет Газета Виставка, експозиція якої розгорнута на двох поверхах, представляє художні твори Олега Христенка, Артура Столярука та Романа Хруща. "Проєктом хочемо привернути увагу до особистої меморіалізації Імен та залишити у даній експозиції одне із них, — кажуть кураторки. — Це виставковий проєкт, яким ми хочемо записати (в прямому і переносному сенсі) імена людей в історію. Щодня кожен із нас переглядає чималу кількість контенту, де розповідають про війну, яку розпочала Росія проти України, про бійців, які героїчно утримують наші позиції та героїчно віддають свої життя за наші з вами…Але з іншого боку, на фоні обізнаності українського суспільства багато хто взагалі не орієнтується, хто ці люди? Як їх звати? І чому важливо знати їхні імена?" це виставковий проєкт, яким ми хочемо записати (в прямому і переносному сенсі) імена митців в історію відвідувачі можуть самостійно вписати імена полеглих за Незалежність України воїнів на меморіальну стіну, фрагмент експозиції виставки "Безсмертні імена" Хоча ідея проєкту зріла давно, втілювався він у досить стислі терміни. "Ми не хотіли бути занадто банальними, але й не хотіли бути занадто філософськими, ми просто хотіли зробити гарний продукт, який залишить по собі емоцію, думку, спогад…Надіюся, що нам це вдалося", — каже Ангеліна Єфименко, співкураторка проєкту. "...ми не хотіли бути занадто банальними, але й не хотіли бути занадто філософськими..."— каже Ангеліна Єфименко, співкураторка виставки фрагмент експозиції виставки "Безсмертні імена" Розпочинається експозиція меморіальною партисипативною інсталяцією, присвяченою полеглим воїнам, серед яких — Олег Христенко. ОЛЕГ ХРИСТЕНКО До повномасштабного вторгнення Олег Христенко був AR-розробником, 3D- художником і JS кодером, жодного військового досвіду не мав. Олег вступив до лав 3-ї Окремої Штурмової Бригади (колишній ОПСП "АЗОВ"). Спершу виконував бойові завдання на Київщині, згодом боронив територіальну цілісність та незалежність держави на південному, а потім східному напрямках. У січні 2023 року отримав бойове поранення, одразу ж після реабілітації повернувся до побратимів, аби продовжувати службу. Загинув 7 червня 2023 року під Бахмутом під час штурму ворожих позицій. 11 серпня 2023 року воїна нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно. фрагмент експозиції виставки "Безсмертні імена" зі світлинами Олега Христенка Розповідає Юрій Гончаренко, друг та колега Олега Христенка: “Олег — один з перших, хто почав займатися розробкою AR-ефектів в Україні та був адміністратором спільноти. Єдиний, хто вів свій блог про розробку українською. Коли у роботі була потреба використати 3D-об’єкти — він не шукав людей, які це зроблять, а сам опановував всі технології з нуля. Таким чином ще й навчився писати код, був чи не єдиною людиною, яка могла взяти від на себе від початку до кінця всю розробку AR-фільтру. Одночасно працював у Spark AR (програма для AR-середовища), 3D-модель в Blender, код писав у Visual Studio, увесь дизайн ефекту накидав у Photoshop, відеопрезентацію робив в After Effect, а при цьому ще й встигав робити меми! Брав участь в багатьох хакатонах від Meta (конкурси серед різних розробників). В одному великому навіть переміг, але згодом судді сказали, що припустилися помилки, прибравши ім’я Олега зі списку переможців. Потім, коли вже був на Запорізькому напрямку, завантажив свою стару роботу й виграв 800$, які успішно витратив на спорядження. Також Олег в окопах підзаробляв тим, що з телефону писав код для AR-ефектів”. фрагмент тубусу "Херувим" - спільного проєкту Олега Христенка й Зірки Савки (авторка художнього розпису). Згідно з задумом, Олег Христенко мав "оживити" малюнки на бойовому тубусі за допомогою доповненої реальності Поверхом вище експонуються роботи художників Романа Хруща та Артура Столярука. Крім художніх творів та біографічних експлікацій, тут можна почитати уривки спогадів митців-воїнів та побачити їхні світлини, де вони — не у майстернях чи на пленерах, а на передовій, в окопах. Такий кураторський задум видається напрочуд вдалим, адже персоніфікує імена героїв проєкту для відвідувачів та надає ширшого контексту експонованим роботам. "Маю велике бажання, щоб імена людей, які творили та творять наше майбутнє запам’яталися з усмішкою і їхні мрії реалізовувалися," — каже Зірка Савка, співкураторка виставки фрагмент експозиції виставки "Безсмертні імена" РОМАН ХРУЩ В цивільному житті Роман — художник та викладач, живе у Львові. З 2014 року активно творив та експонував свої роботи. Митець був учасником близько 50 українських та міжнародних групових виставок; мав 5 персональних виставкових проєктів. На початку повномасштабного вторгнення Роман захищав київську область, потім був на запорізькому та донецькому напрямках. Воював у складі Третьої Окремої Штурмової Бригади ЗСУ. Отримав поранення, проходить реабілітацію. біографічна довідка про Романа Хруща, фрагмент експозиції виставки "Безсмертні імена" роботи Романа Хруща в експозиції виставки "Безсмертні імена" АРТУР СТОЛЯРУК Артур — художник, професійний боєць ММА, тренер. Він — лучанин. "Скільки себе пам’ятаю — стільки малюю. Графікою захоплювався завжди, вона мені більше імпонувала. Точніше, конкретні лінії, колір — де є точність, лаконічність. Чого саме така техніка? Це вже моє зріле переосмислення, — розповідає Артур. — Освіта допомогла знайти своє, плюс спостереження: що, де відбувається. Завжди хотілось чимось вирізнятися, тобто знайти якийсь свій почерк". Після 24 лютого 2022 року Артур Столярук став добровольцем на захист України. біографічна довідка про Артура Столярука, фрагмент експозиції виставки "Безсмертні імена" робота Артура Столярука в експозиції виставки "Безсмертні імена", фото — Центр Архітектури, Дизайну та Урбаністики Порохова ВЕЖА Куратори кажуть, що у майбутньому проєкт буде розширювати список залучених мисткинь та митців, аби кожен із нас знав якомога більше Безсмертних Імен. Раніше ми також писали про відкриття виставкового проєкту "Mimesis" Миколи Молчана у Львівській національній галереї мистецтв. Він став підсумком двадцятилітньої творчої діяльності митця. також читайте: ВХІД НА ДЕОКУПОВАНІ ТЕРИТОРІЇ ЧЕРЕЗ ПАЛАЦ. ФОТОВИСТАВКА ВЄРИ БЛАНШ У ПІДГІРЦЯХ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

Виставка MIMESIS Миколи Молчана — це підсумок двадцятилітньої творчої діяльності митця. Як каже сам художник, проєкт став результатом його спостережень і досліджень природи, його шляхом пізнання принципів універсуму. Минулого тижня проєкт відкрився в експозиційних залах "Палацу Потоцьких", що є відділом Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького. фрагмент експозиції виставки MIMESIS Миколи Молчана, фото — Тетяна Буняк “Зараз ми живемо у такий час, коли будь-хто може “загуглити” слово “mimesis” в інтернеті та одразу отримати три таких пояснення: “наслідування”, “копія” та “імітація”. І людині буде цього достатньо, — каже Микола Молчан. — Але історія цього терміна набагато глибша”. Митець пояснює, що з давніх часів мімезис трактувався і як позитивне, і як негативне явище: “Демокріт говорив, що ми можемо вчитися на принципах, які дає нам природа. Філософ казав: “Подивіться, як пташка будує своє гніздо. Людина у такий спосіб будує свій будинок”. Так само й художник не займається банальним копіюванням, він надихається і вчиться у природи. Негативне звучання терміну “мімезис” дав Платон. Він не бачив художників, як людей, потрібних своїй державі. Мислитель казав: “Є ідея. Її створив Бог. Є майстер, який втілив цю ідею. А є художник, який копіює цей готовий витвір. І він віддаляє глядача від істини”. І загалом, засуджуючи, Платон наче давав настанову художникам: “ти не маєш копіювати”. Натомість Арістотель процес мімезису подавав так, наче брав художника за руку, вів його й говорив: “Ти маєш зробити цілісний художній твір. Якщо потрібно міняти події місцями заради виразності — міняй”. Він наче пояснював як створити цілісний мистецький твір”. фрагменти експозиції виставки MIMESIS Миколи Молчана “Інтернет Вам цього не пояснить, — каже Микола Молчан. — Інтернет дасть коротку відповідь: “наслідування, копія, імітація”. А це — не зовсім правильно”. Увійшовши до експозиційних залів, першою відвідувачі бачать серію “Юрій Змієборець”. Монументальні твори втілюють одвічну боротьбу добра і зла. серія "Юрій Змієборець" на виставці MIMESIS Миколи Молчана Проте сам митець каже, аби краще зрозуміти проєкт MIMESIS починати потрібно з "найглибшого" залу експозиції та рухатися у напрямку входу. “Ви будете дивитися на макети, на тіні, які вони відкидають, і ви побачите, що ці тіні опинилися на рисунках залу, де ми є зараз, вони наче перенеслися сюди,” — говорить митець під час формальної частини вернісажу проєкту, що відбувалася у залі, де експонуються широкоформатні рисунки. — Проєкт буде виглядати більш цілісно, якщо його оглядати саме за таким маршрутом, починати з глибини”. експозиційні зали виставки MIMESIS Миколи Молчана Експозицію відкриває серія “Присвята батькові”. “Ця серія — подяка митця за життя, за новий шлях, за можливість мислити та діяти”, — каже Анна Легедза, кураторка виставки. “Серія “Mimesis” у наступних залах, де відвідувачі бачать макети з дерева та світлини черепа коня, репрезентує те, що художник не змагається з природою, не вдосконалює її, не конкурує з нею, а намагається нескінченно пізнати її задум, — пояснює Микола Молчан. — А природа вкладає у все безмежно глибокі ідеї. Художники вчаться у природи”. фрагменти експозиції виставки MIMESIS Миколи Молчана Впізнаваними роботи Миколи Молчана робить їхня конструкція, "каркасність", архітектоніка зображуваного предмета, чим би він не був — анатомічною будовою частини тіла, упізнаваним персонажем чи кінською головою. “Напружений, пройнятий реанімованою свідомістю образ людського ока — одна з найуспішніших знахідок Молчана”, — писав Любомир Медвідь, художник та професор, у статті “Пошук мистецької істини” (Естет Газета #9/2021) про виставку Молчана “Вершники апокаліпсиса”, що відбувалася у Музеї скульптури Йогана Георга Пінзеля 2021 року. фрагмент експозиції виставки "Вершники апокаліпсиса" Миколи Молчана у Музеї скульптури Йогана Георга Пінзеля, 2021 р. напружений, пройнятий реанімованою свідомістю образ людського ока — одна з найуспішніших знахідок Молчана Напружений людський погляд, який свого часу був стрижневим мотивом експозиції у Музеї скульптури Йогана Георга Пінзеля (колись це був Костел Кларисок), зараз став виразним акцентом проєкту MIMESIS у львівському Палаці Потоцьких. фрагмент експозиції виставки MIMESIS Миколи Молчана Митець зізнається, що перед ним стояв серйозний виклик, адже зробити цілісний проєкт у такій великій кількості приміщень було важко. Судячи з захопливих реплік гостей вернісажу, Миколі Молчану, все вдалося. Раніше ми також писали про те, що Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького презентувала проєкт "Дивовижні воєнні біженці" у Музеї палацу Радзивіллів, що є відділом Національного художнього музею Литви. На виставці експонуються шедеври західноєвропейського живопису XVI-XVIII ст. з музейної збірки. А у Кракові до 23 жовтня триває виставка барокової скульптури українського скульптора Йоанна Ґеорґа Пінзеля. Більшість творів, які там експонуватимуться, — також з колекції Львівської національної галереї мистецтв. також читайте: СПОГАДИ ЖИТТЯ — ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО ВИСТАВКУ РОБІТ МАЙСТРИНІ ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ МАРФИ ТИМЧЕНКО Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Тетяна Буняк Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

Щорічно у другу суботу вересня в Україні відзначається День українського кіно. В останні роки, попри війну, український кінематограф переживає стрімке зростання. Українські стрічки регулярно виходять у вітчизняний кінопрокат, їх демонструють на конкурсах престижних світових кінофестивалів, прем'єри відбуваються у світі. Сьогодні ми підготували добірку 6 українських фільмів про мистецтво. Не всі з них, на жаль, зараз можна переглянути онлайн чи у кінотеатрах, деякі доведеться вистежувати по кінофестивалях та одиничних кінопоказах, але всі ці стрічки, без сумніву, варті уваги шанувальників українського мистецтва. НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ 2020, режисер: Андрій Загданський Виходу стрічки у широкий прокат свого часу завадила епідемія COVID-19, тому в Україні фільм побачило дуже мало глядачів. Ця стрічка — портрет Національного художнього музею України. Пів року автори фільму спостерігали за життям музею — від монтажу та відкриття виставки українських ікон, що дивом врятувалися після знищення Братського монастиря у Києві, до монтажу та відкриття виставки генія авангарду Олександра Богомазова. Від українського бароко до українського авангарду — оповідна лінія фільму та символічний шлях українського мистецтва і, здається, самої України. “Безліч обставин спонукали мене розпочати цей проєкт. Наприклад, моя ще студентська любов до українського авангарду. Крім особистого й сентиментального, я переконаний, що в сучасному суспільстві музеї, як і бібліотеки, стають новими "секулярними" храмами. Не випадково ми пошепки розмовляємо і в музеї, і в церкві. Документальне кінодослідження головного національного музею рівнозначно створенню портрета нації. У випадку з Україною – нації, що йде шляхом численних драматичних змін", — каже Андрій Загданський, режисер стрічки. ЗЕМЛЯ ІВАНА 2020, режисер: Андрій Лисецький Іван Приходько – один з останніх народних художників України. Він самоук, живе в селі та все, що виходить з-під його пензликів чи різця – наївне та чесне мистецтво. Чи проміняє він маленьку сільську хатинку на гламурне міське життя, розливи Дніпра, сади та поля – на галерейні зали й товариство арткритиків та артдилерів? НЕСКІНЧЕННІСТЬ ЗА ФЛОРІАНОМ 2022, режисер: Олексій Радинський Головний герой фільму — київський архітектор, художник, музикант, поет і теоретик Флоріан Юр’єв. Він відомий передусім як автор архітектурного проєкту київської "Летючої тарілки" на Либідській площі, а також герба Києва у вигляді гілки каштана. Основна сюжетна лінія фільму відтворює історію київської "Летючої тарілки". Фільм відстежує протистояння між архітектором Флоріаном Юр’євим та посадовцями й забудовниками, що планували перетворити цю знамениту будівлю на вхідну групу торговельного центру Ocean Mall. На противагу цьому, в жовтні 2020-го року будівля "Летючої тарілки" дістала статус пам’ятки архітектури та монументального мистецтва. У фільмі йдеться також про інші деталі життя та творчості Флоріана Юр’єва: наприклад, про його теорію "музики кольору" та синтезу мистецтв. У фільмі використано фрагменти експериментальних кіноробіт Флоріана Юр’єва, що були створені в 1970-тих роках і вважалися втраченими. Цей проєкт є продовженням короткометражного фільму Олексія Радинського "Колір фасаду: синій" (2019). Малевич. Український квадрат 2019, автор фільму: Дмитро Джулай Документальний фільм про одного із найвидатніших художників XX століття Казимира Малевича. Маловідомі біографічні відомості, нові факти, спогади сучасників художника, коментарі світових дослідників дозволять по-новому подивитись на особистість великого супрематиста і розкриють його творчість в новому вимірі: українському. Фільм Дмитра Джулая. Виробництво Радіо Свобода. МИСТЕЦТВО В КРАЇНІ ВІЙНИ 2022, серіал створили DocNoteFilms у співпраці з BABYLON’13 Усі 25 серій циклу документальних фільмів "Мистецтво в країні війни" можна переглянути онлайн на YouTube-каналі проєкту. "Мистецтво у країні війни" — це короткі історії 25 українських митців, які формують культуру України в часи війни. Цей проєкт від DocNoteFilms і Babylon’13 фільмували по всій Україні: у Карпатах, Києві та області, Полтаві, Харкові, Чернівцях і Львові. "За місяці бойових дій усі герої проєкту отримали новий суспільний статус — переселенця, солдата Тероборони, постраждалого від обстрілів, волонтера, — йдеться в описі проєкту. — Кожен із них розповість про власний шлях виживання та повернення до творчості". Бойчук і бойчукізм 2001, режисер: Олександр Муратов Михайло Львович Бойчук – художник і педагог, засновник школи монументального живопису, що існувала в Україні в першій третині 20 століття. Навчався у Львові, Відні, Кракові. У 1909-у році в Парижі заснував власну школу-майстерню. Був одним з професорів-співзасновників Української державної Академії мистецтв у 1917. У листопаді 1936 року НКВС заарештувало Михайла Бойчука та його дружину Софію Налепинську за звинуваченням у шпигунстві. Михайла Бойчука розстріляли у Києві 13 липня 1937 року. Майже всі твори та фрески Михайла Бойчука та його учнів були знищені. Документальний фільм про художника, його школу та внесок в українське мистецтво можна переглянути на YouTube-каналі Бібліотеки українського мистецтва. також читайте: ФУТУРОМАРЕННЯ ВІД МИСТЕЦЬКОГО АРСЕНАЛУ ТЕПЕР У ФОРМАТІ КНИГИ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Коля Безхатько

Національний музей українського народного декоративного мистецтва, що у Києві, 01 вересня презентує новий виставковий проєкт — "Марфа Тимченко. Спогади життя". Експозицію сформували з близько 40 невідомих широкому загалу творів народної художниці України Марфи Тимченко (1922–2009), збережені родиною. "Я з мамою прикрашаю хату", Марфа Тимченко (2001); фото надане Національним музеєм українського народного декоративного мистецтва Ця рідкісна збірка робіт відомої майстрині петриківського розпису є своєрідною автобіографічною сповіддю художниці у живописних та графічних творах. Мисткиня розповідає про найяскравіші сторінки минулих років – спогади про дитинство, рідне село Петриківку, страшний період голодомору, Другу світову війну... "Роботи Марфи Тимченко вирізняються, в першу чергу, сюжетністю. Крім того, ті засоби виразності, які є в петриківському розписі, вона використовує абсолютно по-своєму. В її творах вони дають такий ефект, який інші митці не знаходять в цій техніці", – зазначає Олена Скицюк, донька художниці. "Я з мамою на ярмарку купую мальовки", Марфа Тимченко (1996-1997); фото надане Національним музеєм українського народного декоративного мистецтва На особливу увагу заслуговує експонований альбом з графічними малюнками Марфи Ксенофонтівни. Кожен твір – це окрема історія зі своїм сюжетом та авторським текстом Про те, як вчитель вперше прийшов запропонувати їй навчатися у школі петриківського розпису, як колгоспна бригада забирала харчі у селян, і як вчителька викинула хрестик дівчинки у вікно, як вона ховалася від німців у печі, щоб не забрали до Германії, і як у Другу світову обстрілювали рідну Петриківку та багато інших. Особливою теплотою, любов’ю, лірикою сповнені композиції, присвячені родині: батькам, дітям, онукам. На вернісажі виставки буде присутня донька художниці Олена Скицюк та онука Олена Кулик, які продовжують справу Марфи Тимченко, зокрема, відроджують петриківські розписи на фарфорі. Виставка "Марфа Тимченко. Спогади життя" триватиме у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва до 8 жовтня. Нагадаємо, що зараз у Києві триває проєкт "Марія малює", де представлені картини Марії Примаченко з приватної колекції, які раніше ніколи не виставлялися. Це — їхня перша публічна зустріч з глядачем. Паралельно з виставкою робіт Примаченко, в "Українському домі" відбувається виставка-документ про іншу українську художницю-наївістку Поліну Райко. Виставка стала реакцією на руйнування будинку-музею художниці в Олешках, що сталося внаслідок підриву Каховської ГЕС російськими окупантами. Напередодні в Українському домі повідомили, що обидва цих проєкти продовжили до 17 вересня. також читайте: ХУДОЖНИЦЯ-НАЇВІСТКА ОЛЕНА РИБАЛЬЧЕНКО ПЕРЕДАЛА В ДАР ХЕРСОНСЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ МУЗЕЮ СВОЇ РОБОТИ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Коля Безхатько Фото: Національний музей українського народного декоративного мистецтва

Виставковий календар останнього місяця літа видався щільним: проєкти до Дня Незалежності, виставки присвячені культурній спадщині, яку ми, на жаль, втрачаємо через війну, артколаборації, навіть кілька фондових експозицій. Мистецьке життя, попри війну, не втрачає імпульсу. Ми підготували нову добірку подій, які можна відвідати у різних містах України у серпні. ВИСТАВКА ВИШИТИХ КИЛИМІВ КАТЕРИНИ КОЛІДИ Київ, Національний музей українського народного декоративного мистецтва гаптовані килими Катерини Коліди, фото — Національний музей українського народного декоративного мистецтва На виставці вперше покажуть творчий доробок сільської рукодільниці Катерини Коліди (1922 – 2001) з родинної колекції, який пролежав у скринях півстоліття. Народна майстриня жила у селі Волсвин на Львівщині, усе життя працювала у колгоспі й не мала художньої освіти. Вечорами та ночами вишивала килими, камізельки, сорочки, рушники, подушки, заквітчані особливою технікою гладі, яку сама вдосконалила. Зі слів родичів, Катерина Коліда без вагань позичала вишиті килими для того, щоб прикрашати весілля. Так у рідному селі Волсвині сірі брезентові шалаші перетворювалися у казкові шатри. Вишивала майстриня до глибокої старості та багато своїх робіт дарувала сільській церкві. Її килимами й досі прикрашають храм на великі свята. Виставка триватиме до 27 серпня. ПОЛІНА РАЙКО. ЗНИКОМЕ. ВИСТАВКА-ДОКУМЕНТ Київ, Національний центр "Український Дім" світлини розписів хати Поліни Райко (1990-ті рр.) опубліковані у виданні "Чисте мистецтво" (видавництво "Родовід", 2017) Виставка стала реакцією на руйнування будинку-музею художниці в Олешках, що сталося внаслідок підриву Каховської ГЕС російськими окупантами. Від початку повномасштабної війни, з 24 лютого 2022 року дім-музей опинився на території, тимчасово окупованій військами РФ. 6 червня 2023 року російські загарбники підірвали Каховську ГЕС, спричинивши затоплення прилеглих територій. Унікальні розписи Поліни Райко повінь знищила майже повністю. На виставці-документі "Поліна Райко. Зникоме" представлені архівні фотографії, відеоінсталяція, фільми про художницю, тематичні плакати українських ілюстраторів. Проєкт можна відвідати до 27 серпня. ГОСТИНЕЦЬ Київ, thesteinstudio (Лютеранська, 6) художниця Ольга Штейн та кураторка Тамара Турлюн готують у квартирі №11 на Заньковецькій 8 до проєкту "Гостинець", фото - thesteinstudio "Гостинець" стане першим проєктом у стінах самоорганізованого простору thesteinstudio з моменту повномасштабного вторгнення (раніше тут регулярно відбувались виставки та ярмарки з сучасного мистецтва). Головна тема проєкту — їжа, як форма пам‘яті, її роль та значення у житті людини. В Україні немає чи ні однієї сім’ї, якій не довелося б пережити родові травми після Голодоморів, воєн та репресій радянської тоталітарної машини. Водночас Україна вважається “житницею світу” та постачає зерно навіть в умовах ведення бойових дій. Місце і роль їжі та обрядовості, пов’язаною з нею, змінюється під впливом історичних подій. У виставці зібрані різні історії українських художників і художниць, пов’язані з традицією приготування та споживання їжі. Серед учасників — Катя Лесів, Катерина Алійник, Лада Вербіна, Євген Коршунов, Ольга Штейн, Інга Леві, Діана Халілова, Тамара Турлюн. Виставка триватиме до 31 серпня. КОСМОГОНІЯ СЕНСІВ Луцьк, Музей сучасного українського мистецтва Корсаків монтаж виставки “Космогонія сенсів”, фото — Музей сучасного українського мистецтва Корсаків Для участі у проєкті відібрали понад 500 артоб'єктів від 300 українських художників за результатами всеукраїнського оупен-колу. Він тривав з 23 березня по 1 травня 2023 року і зібрав понад півтисячі учасників. Вернісаж проєкту відбудеться 24 серпня. Саме у цей день музей відзначатиме своє 5-річчя. “Космогонія сенсів” є частиною мистецького проєкту "Космогонія", що триває з листопада 2022 року і передбачає створення художником Петром Антипом найбільшої картини у світі площею 2000 квадратних метрів. ЖИВА ТРАДИЦІЯ: МОЯ СОРОЧКА Львів, Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького відвідувачки вернісажу "Жива традиція: моя сорочка" (фото 1), деталі експонатів виставки (фото 2,3), фото — Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького На виставці представлені роботи учнів майстерні Магди Дзвін: рівненські, тернопільські, київські, івано-франківські, чернівецькі, полтавські, львівські сорочки. Також експонуються давні збережені сорочки з різних приватних колекцій та їх сучасні репліки чи інтерпретації. Крім того, виставку доповнюють комплекти народного вбрання початку – першої третини XX ст. із Покуття, Гуцульщини, Опілля, Лемківщини та Полісся зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького. У пропонованих комплектах сорочка виступає невіддільним акцентом строю та гармонійно поєднується з усіма його частинами. Виставку продовжено до 3 вересня. ГУЦУЛЬЩИНА У СВІТЛИНАХ КАРЛА ЗВІРИНСЬКОГО Львів, виставкові зали Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького (вул. Листопадового Чину, 7) фрагменти експозиції виставки "Гуцульщина у світлинах Карла Звіринського", фото — Тетяна Буняк Виставка присвячена 100-річчю від дня народження митця. Карло Звіринський – живописець, іконописець, педагог, чільний представник українського шістдесятництва. На виставці представлено маловідомий пласт мистецької спадщини Карла Звіринського: художню фотографію, яка розкриває ще одну грань його таланту. Світлини для експонування передала донька художника Христина Звіринська-Чабан. Виставка триватиме до 1 жовтня. Попри те, що літо вважають порівняно спокійним періодом в артіндустрії, адже дієвці культури відпочивають від гучних подій весни та готуються до нових проєктів, що зазвичай стартують восени, у контексті презентації українського мистецтва у світі, літо 2023 року видалося суперспекотним. Читайте наш матеріал про актуальні виставки українського мистецтва у світі. також читайте: СИЛА КРИХКОСТІ. ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО НОВУ ВИСТАВКУ ВІДРОДЖЕНИХ ІНТЕР’ЄРНИХ ПАННО ОЛЬГИ РАПАЙ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк

Боячись, що через постійні обстріли міста її твори можуть бути знищені, художниця Олена Рибальченко минулого тижня передала Херсонському художньому музею все, що на цей час залишалося в її імпровізованій "майстерні", а це — понад 50 робіт. Про таке поповнення своєї збірки сьогодні повідомили музейники. фрагмент роботи художниці-наївістки Олени Рибальченко, збірка Херсонського художнього музею Творчість мисткині присвячена українському селу, українській родині, народним традиціям, історії України загалом і добі козацтва зокрема. Вона писала багато краєвидів Херсона — міста, де живе останні майже 40 років й де по-справжньому розкрився її талант. Зараз Олені Рибальченко 94 роки. Після пережитої російської окупації Херсона, вона почувається не дуже добре. Лише після деокупації художниця знову почала малювати, але через постійні атаки росіян зосередитися на мистецтві важко. Недавно Олена Рибальченко пережила обстріл свого будинку. художниця Олена Рибальченко у своїй імпровізованій "майстерні", фото — Херсонський художній музей "Ми радо прийняли цей щедрий дар, — кажуть у музеї. — Наша колекція й до цього налічувала більше сотні творів Олени Рибальченко. На щастя, під час окупації міста росіяни майже не зазіхнули на творчість мисткині, її картини, натхненні фольклором і народною поезією, залишаються з нами всі, крім однієї викраденої — "Їхав козак на війноньку...". ...на щастя, росіяни майже не зазіхнули на творчість мисткині, її картини, натхненні фольклором і народною поезією, залишилися у музеї після деокупації, крім однієї викраденої — "Їхав козак на війноньку" Нагадаємо, що на початку листопада 2022 року російські окупанти викрали тисячі творів з Херсонського художнього музею та незаконно вивезли їх до анексованого Криму. Потім деякі з них "засвітилися" у Центральному музеї Тавриди у Сімферополі. Нині точне місце перебування більшості творів з колекції Херсонського художнього музею залишається невідомим. роботи художниці-наївістки Олени Рибальченко, збірка Херсонського художнього музею Загалом, творчий доробок Олени Рибальченко налічує близько тисячі живописних полотен, які перебувають у збірках різних музеїв, зокрема у Павлоградському краєзнавчому музеї (звідки родом мисткиня), в Музеї Івана Гончара у Києві та у приватних колекціях України та за кордоном. Також читайте про документальний проєкт "Поліна Райко. Зникоме", який став реакцією на руйнування будинку-музею іншої української художниці-наївістки. Поліна Райко мешкала в Олешках, внаслідок підриву Каховської ГЕС російськими окупантами її дім, ззовні та всередині власноруч розписаний художницею, — практично повністю знищений. також читайте: СИЛА КРИХКОСТІ — ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО НОВУ ВИСТАВКУ ВІДРОДЖЕНИХ ІНТЕР’ЄРНИХ ПАННО ОЛЬГИ РАПАЙ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Херсонський художній музей

Норвезький археолог-аматор під час відпочинку у горах виявив наскельні малюнки бронзової доби. Розрізнити у вигорілих пігментах на камені контури прадавньої художньої композиції допоміг фоторедактор на смартфоні. наскельні малюнки у цьому регіоні Норвегії знайшли вперше, фото — Норвезький інститут досліджень культурної спадщини (NIKU) Норвежець Тормод Ф'єльд зі своєю родиною вирушив у похід до мальовничого регіону неподалік Осло. Під час зупинки на обід він помітив на скелі нетипові кольорові плями. Археолог-аматор припустив, що пігменти можуть мати не природне, а антропогенне походження, тобто створені людиною. За допомогою фоторедактора на смартфоні він максимально підсилив контраст зображень та різні відтінки. В результаті цих нехитрих маніпуляцій на екрані телефону з'явилися ціла композиція: човен з веслярами, кілька фігур людей та щонайменше одна тварина. Вчені з Норвезького інституту досліджень культурної спадщини (NIKU) прибули на місце, щоб оцінити знахідку, і прийшли до висновку, що вона належить до періоду бронзової доби. науковці гадають, що на малюнку зображена сцена полювання, фото — Норвезький інститут досліджень культурної спадщини (NIKU) Вчені вирішили не розголошувати локацію розписів, повідомивши лише, що знахідка перебуває десь неподалік міста Мосс. Річ у тому, що навіть легкого необережного дотику вистачить, щоб стерти пігменти. Тих, хто все ж знайде наскельні розписи, археологи закликають не торкатися пам'яток, а лише насолоджуватися ними на відстані. Раніше ми також писали про те як українські та британські вчені об’єднали зусилля для порятунку фресок Софії Київської. Розписи на стінах храму створили приблизно у 1000 році. 10 років тому куратори та дослідники, які працювали у приміщеннях собору, помітили, що на фресках почали з’являтися темні плями. Аби розробити ефективний план боротьби з цим явищем було розпочато спільний українсько-британський проєкт. З'ясувалося, що плями — це результати життєдіяльності колоній мікроорганізмів, які живуть на стінах храму. також читайте: У ЛУВРІ ВІДКРИЛАСЯ ВИСТАВКА ІКОН З КОЛЕКЦІЇ МУЗЕЮ БОГДАНА І ВАРВАРИ ХАНЕНКІВ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Коля Безхатько Фото: Норвезький інститут досліджень культурної спадщини (NIKU)

Днями на кордоні з Угорщиною митники виявили 20 картин українських митців, які не були задекларовані. Ці цінні твори були придбані на аукціоні в Італії. 62-річний мешканець Львова вирішив уникнути митного контролю та не декларувати картини, йдеться у повідомленні Закарпатської митниці. одна з 20 вилучених картин, фото — Закарпатська митниця Повертаючись з Євросоюзу до України через митний пост "Астей", пенсіонер не зазначив, що він переміщує через українсько-угорський кордон товари, які підлягають декларуванню та оподаткуванню. Проте, митники вирішили провести детальний огляд автомобіля. Під час огляду на задньому сидінні автівки було виявлено 20 картин. Серед полотен – кілька творів художника Валинтина Литвиненка, зокрема: "Ранок" (1975 р.), "Церква на пагорбі"(1974 р.), "Літній день" (1972 р.), "Берег річки" (1976 р.); інші написані Віктором Зарецьким - "Портрет старої жінки" (1947 р.), "Тиша" (1989 р.), "Вид з вікна" (1988 р.); також кілька картин митця Михайла Дерегуса - "Останній сніг" (1981 р.), "Провінціальний пейзаж" (1980 р.), "Краєвид"; художника Сергія Григор’єва - "На містку" (1984 р.), "Старе дерево" (1982 р.), "Літо" (1978 р.), акварель "Портрет" (1971 р.); маляра Карпа Трохименка – картини "Київ вечірній" (1965 р.), "Вид з балкона" (1960 р.); мисткині Віри Довгалевської – картина "Квіти" (1974 р.), художника Федора Захарова — картина "Зима", етюд художниці Тетяни Яблонської. вилучені картини, фото — Закарпатська митниця Чоловік заявив, що ці картини йому придбали на аукціоні в Генуї за 5 тисяч євро, і перевозить він їх для власних потреб. Проте жодних документів, що підтверджували б цю ціну, він надати не зміг. Згідно з вимогами митного законодавства, товари, виготовлені 50 і більше років тому, незалежно від їх вартості та способу переміщення через митний кордон України, підлягають письмовому декларуванню. Не підпадають під оподаткування товари, загальна вартість яких становить до 500 євро та вага до 50 кг. Вилучені художні твори будуть оцінені спеціалістом-експертом. Справу буде розглядати Закарпатська митниця. Раніше ми писали про те, що ЮНЕСКО запустила спеціальний навчальний курс для співробітників правоохоронних та судових органів із країн, що межують з Україною, аби навчити їх ефективно боротися з незаконним обігом українських мистецьких артефактів. У межах цієї програми правоохоронці та працівники судів з Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії, Молдови та України навчалися оперативно виявляти та надалі запобігати незаконному трафіку творів мистецтва з України, які були викрадені з музеїв та приватних колекцій під час війни. також читайте: УКРАЇНЦЯ ЗАСУДИЛИ ДО 5 РОКІВ УВ'ЯЗНЕННЯ ЗА КРАДІЖКУ КАРТИНИ ПОЛЯ СІНЬЯКА З ФРАНЦУЗЬКОГО МУЗЕЮ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Закарпатська митниця

В Українському Домі, що у Києві, триває документальний проєкт "Поліна Райко. Зникоме". Виставка стала реакцією на руйнування будинку-музею художниці в Олешках, що сталося внаслідок підриву Каховської ГЕС російськими окупантами. монтаж експозиції виставки "Поліна Райко. Зникоме" у Національному центрі "Український дім", на фото — Поліна Райко на тлі авторських розписів свого дому Від початку повномасштабної війни, з 24 лютого 2022 року дім-музей опинився на території, тимчасово окупованій військами РФ. 6 червня 2023 року російські загарбники підірвали Каховську ГЕС, спричинивши затоплення прилеглих територій. Унікальні розписи Поліни Райко повінь знищила майже повністю. На виставці-документі "Поліна Райко. Зникоме" представлені архівні фотографії, відеоінсталяція, фільми про художницю, тематичні плакати українських ілюстраторів. монтаж експозиції виставки "Поліна Райко. Зникоме" у Національному центрі "Український дім" Поліна Райко — художниця, знакова представниця наївного мистецтва, чиї малюнки ставлять поряд з роботами Марії Примаченко і Катерини Білокур. Будинок Поліни Райко в Олешках, оздоблений настінними розписами, — справжній символ вразливості культури. За 20 років по смерті художниці, на жаль, не вдалося залучити достатніх ресурсів для консервації памʼятки. Подальша доля будинку залишається невідомою. світлини розписів хати Поліни Райко (1990-ті рр.) опубліковані у виданні "Чисте мистецтво" (видавництво "Родовід", 2017) Проєкт "Поліна Райко. Зникоме" у Національному центрі "Український дім" можна відвідати до 27 серпня. Нагадаємо, що до 27 серпня в "Українському домі" триває ще одна виставка — "Марія малює", на якій представлені картини Марії Примаченко з приватної колекції київського мистецтвознавця Едуарда Димшица, які раніше ніколи не виставлялися. Це — їхня перша публічна зустріч з глядачем. також читайте: ІВАН ГРЕЧКО — КОЛЕКЦІОНЕР МИСТЕЦТВА, КОЛЕКЦІОНЕР КРАСИ. У Львові завершується проєкт про унікальну колекцію та колекціонера, який її збирав Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Коля Безхатько Фото: Національний центр "Український дім"

У Львові завершується проєкт про унікальну колекцію та колекціонера, який її збирав. У просторі львівського Центру архітектури, дизайну та урбаністики "Порохова Вежа" триває завершальний тиждень проєкту “Виображення колекції. Як Іван Гречко красу шукав”, присвяченого збірці колекціонера та громадського діяча Івана Гречка. Близько 600 експонатів (ікони на склі, свічники, вишиті сорочки, кераміка, живопис та графіка) розповідають про унікальну колекцію та колекціонера, який її зібрав, а також про цілу плеяду українських культурних діячів та непросту епоху української історії. фрагмент експозиції виставки “Виображення колекції. Як Іван Гречко красу шукав”, фото — Іван Станіславський КОЛЕКЦІЯ. ПОЧАТОК Колекціонерська історія Івана Гречка (1929-2022) розпочалася в 1950-х роках з кількох покутських та гуцульських ікон на склі, які Іван Михайлович привіз з експедиції. Сам він був родом з Івано-Франківщини, тому й не дивно, що колекціонера цікавило збереження творів народного мистецтва саме з цих регіонів — Гуцульщини й Покуття. відвідувачка виставки “Виображення колекції. Як Іван Гречко красу шукав” роздивляється народні ікони, представлені в експозиції “Це рідні краї Івана Гречка, він звідти родом. Він там народився і сформувався. Не дивно, що він хотів це з собою до Львова привезти”, — каже Андрій Цибко, колекціонер, який знав Івана Гречка особисто. Особливістю колекції народного мистецтва Івана Гречка є те, що майже всі предмети — експедиційні. Сучасні колекціонери часто вдаються до послуг місцевих посередників, які спеціалізуються на старовині, а Іван Михайлович “красу шукав” самостійно — подорожував, знаходив, вимінював та привозив речі для своєї колекції. Іван Гречко “красу шукав” самостійно — подорожував, знаходив, вимінював та привозив речі для своєї колекції фрагмент експозиції виставки “Виображення колекції. Як Іван Гречко красу шукав” У радянський час Іван Гречко працював звичайним інженером. Він чекав кожної своєї відпустки, брав відпускні і їхав у гори по нові скарби, інші види відпочинку його мало цікавили. “То така кара для сім’ї, коли колекціонер в хаті”, — жартував Іван Михайлович. КОЛЕКЦІЯ. СПАДОК Збірка Івана Гречка відома загалу передусім найбільшою колекцією “червоних образів” — українських ікон на склі Гуцульщини та Покуття. Але колекціонер збирав й інші речі: стародруки, свічники, ручні хрести, кераміку, текстиль, дерев’яну скульптуру. Також мав багато живопису мистецького середовища Галичини 20 століття, зокрема полотна Ярослава Пстрака, Василя Дяденюка, Осипа Васьківа, Ольги Плешкан, Романа та Марґіти Сельських, Володимира Патика, Опанаса Заливахи, Івана Остафійчука, Тараса Лозинського та інших. Великою була і його колекція екслібрисів (Тирси Венграновича, Мирона Яціва, Павла Ковжуна, Роберта Лісовського, Петра Холодного та Святослава Гординського). на виставці “Виображення колекції. Як Іван Гречко красу шукав” експонується живопис (фото 1), графіка (фото 2) та екслібриси (фото 3) з колекції Івана Гречка Ймовірно, перманентне перебування у товаристві мистців та оточення предметами мистецтва, надихнули Івана Михайловича й самому спробувати творити, тому є у його збірці авторські малюнки та автопортрет. всі ці предмети зараз можна побачити на виставці “Виображення колекції. Як Іван Гречко красу шукав” у львівській “Пороховій вежі” на виставці “Виображення колекції. Як Іван Гречко красу шукав” представлені давні вишиті сорочки та текстиль (фото 1), художня кераміка (фото 2), свічники та ручні хрести (фото 3-4) з колекції Івана Гречка “Коли ми готували цю виставку, то були вражені як масштабом колекції, так і масштабом колекціонера: пан Іван був всебічно зацікавленою та ерудованою особою, активним громадським діячем та сподвижником відновлення Української Греко-Католицької Церкви з великою кількістю знайомств по всьому світу. Його спадок — це цілий пласт для вивчення майбутніми дослідниками”, — розповіла координаторка виставкового проєкту Уляна Креховець. були вражені як масштабом колекції, так і масштабом колекціонера координаторка виставкового проєкту Уляна Креховець (зліва) та куратор виставки Роман Зілінко (по центру) Іван Гречко мріяв про створення музею приватних колекцій, але проєкт так і не вдалося реалізувати. Ще за життя, десять років тому, він подарував значну частину своєї колекції Українському католицькому університету для збереження та експонування. Цей подарунок став початком для заснування університетського музею. Влітку минулого року Іван Гречко помер. Проєкт “Виображення колекції. Як Іван Гречко красу шукав” присвятили роковинам відходу колекціонера до вічності. ПРОЄКТ "ВИОБРАЖЕННЯ КОЛЕКЦІЇ. ЯК ІВАН ГРЕЧКО КРАСУ ШУКАВ" Колекція Івана Гречка — строката та різнорідна (народні ікони, давні предмети побуту, живопис XX ст., екслібриси, книги), але це лише на перший погляд. Секрет цілісності збірки — особистість її власника, його життєвий шлях, погляди та діяльність. Можливо, саме цим й зумовлена побудова експозиції, де простір другого поверху "Порохової вежі" спочатку знайомить відвідувачів з Іваном Гречком, а вже на третьому поверсі представлена його колекція. Рухаючись саме таким маршрутом, проєкт виглядає цілісно і зрозуміло. фрагмент експозиції виставки “Виображення колекції. Як Іван Гречко красу шукав” “На виставці представлено дуже різні твори, які збирав один колекціонер. Ми хотіли віднайти нитки, які це все зшивають: цими нитками виявилось середовище Гречка і його контакти. У часі роботи над виставкою ми побачили Гречка не лише як колекціонера творів мистецтва, але і як колекціонера людей”, — розповів куратор виставки Роман Зілінко. ми побачили Гречка не лише як колекціонера творів мистецтва, але і як колекціонера людей фрагмент експозиції виставки “Виображення колекції. Як Іван Гречко красу шукав” Іван Михайлович десятиліттями був оточений видатними постатями — українськими митцями та громадськими діячами, як то подружжя Сельських, Софія Карафа-Корбут, Ярослава Музика, Ігор та Ірина Калинці, В’ячеслав Чорновіл. Формування його колекції припадало на період становлення дисидентського руху в Україні та відродження зацікавлення в середовищі української інтелігенції 1960-тих років спадщиною народного мистецтва. “У радянські часи, звісно, були колекціонери й існував неофіційний (підпільний) антикварний ринок, але об'єктами їхнього інтересу були нумізматика, давня зброя, меблі, якщо ікони — то зазвичай російські, академічний живопис. Народне мистецтво стояло осторонь цього всього, його ніхто не колекціонував, — розповідає Андрій Цибко, колекціонер. — Тому Іван Гречко, разом з колегами Ярославом Лемиком та Богданом Сорокою, по суті, були першими”. колекціонер Андрій Цибко Яскраво багряним ядром експозиції, до якого рано чи пізно тяжіють усі відвідувачі, є унікальна колекція народних ікон на склі Івана Гречка. Вона вводить відвідувача у чарівний світ творчої уяви народних майстрів-іконописців, сповнений незвичної простоти, наївності, лаконічності та водночас особливої художньої експресії. Малювання на склі — досі маловідома та малодосліджена сторінка українського народного мистецтва, тому важливо зазначити, що “Виображення колекції. Як Іван Гречко красу шукав” — не лише виставка, а багатовекторний проєкт, який зокрема зачіпає й проблематику реставрації та збереження предметів старовини. ядром експозиції, до якого рано чи пізно тяжіють усі відвідувачі, є унікальна колекція народних ікон на склі Івана Гречка “Спеціально на цей проєкт було відреставровано велику кількість ікон на склі. Для семи предметів було проведено повний комплекс реставраційних заходів, — розповідає Ольга Цибко, реставраторка. — В Україні взагалі не було науки реставрації ікон саме на склі. Я почала цікавитися тим, як це роблять закордоном, які там є методики. І вже впродовж 10 років займаюся реставрацією таких предметів. Робота з іконами з колекції Івана Гречка відкрила нам з колегами-реставраторами нові методики, показала шлях, куди можемо рухатися далі”. реставраторка Ольга Цибко розповідає про ікону на склі, яка була частково відреставрована в межах відкритої реставраційної майстерні, коли за процесом могли спостерігати усі відвідувачі виставки Красу, яку колекціонер Іван Гречко десятиліттями шукав на Гуцульщині та Покутті, до 13 серпня можна побачити у Львові, у Центрі архітектури, дизайну та урбаністики “Порохова вежа”. У завершальний день проєкту організатори також запрошують усіх на кураторську екскурсію Романа Зілінка, аби почути історії про харизматичну особистість Івана Гречка. також читайте: МИСТЕЦЬКИЙ ФЕНОМЕН НАРОДЖЕНИЙ У ГЛИНЯНАХ — ВІДКРИТТЯ ВИСТАВКИ УНІКАЛЬНИХ КИЛИМІВ У ЛЬВОВІ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Іван Станіславський

До Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України додали п'ять нових позицій, зокрема й обряд Маланки села Белелуя Івано-Франківської області. фото — МКІП Своїм наказом Міністерство культури та інформаційної політики внесло до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України: традиційне ремесло бджільництва у Сватівському районі Луганської області; традиція гуцульського художнього дереворізьблення; традиційний обряд Маланка с. Белелуя Івано-Франківської області; традиційні жіночі прикраси із бісеру на Прикарпатті; традиція і технологія вишивки жіночої сорочки на Гадяччині. Раніше ми писали про один з наймедійніших артпроєктів року, — “Памфірова Маланка”, який був присвячений традиційному обряду Маланки в контексті кінострічки "Памфір". Цю кінострічку експертами визнано однією з кращих українських кінострічок останніх років. Її з ентузіазмом прийняли у Каннах. "Памфір" є неочевидним портретом українського села, водночас універсальною історією про безумовну любов. Зараз фільм збирає аншлаги у багатьох кінотеатрах України та за кордоном. фрагмент експозиції виставки "Памфірова Маланка. Кінолабораторія" у Львівському муніципальному мистецькому центрі, фото — Львівський муніципальний мистецький центр Артпроєкт "Памфірова Маланка" представила глядачам кінокостюми, реквізит, обрядові маски, ескізи та розкадровки сцен кінострічки “Памфір”, фото- і відеоматеріали про створення кінокартини, про живу народну традицію Маланки та про особливу художню реальність фільму. польський рекламний флаєр фільму "Памфір" Нагадаємо, що 23 січня 2023 року до реєстру нематеріальної культурної спадщини України було внесено й глинянський текстиль. З цієї нагоди у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького відкрився виставковий проєкт про історію та перспективи глинянського візерункового текстилю, зокрема глинянського килимарства. також читайте: "СИЛА КРИХКОСТІ" - ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО НОВУ ВИСТАВКУ ВІДРОДЖЕНИХ ІНТЕР’ЄРНИХ ПАННО ОЛЬГИ РАПАЙ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: МКІП, Львівський муніципальний мистецький центр