На стінах корпусу №15 київської лікарні Охматдит з'явився мурал створений за мотивами робіт Марії Примаченко. Він — перший із запланованої серії стінописів, які будуть створюватися на території лікарні у межах арттерапевтичних практик. фото - UKRAINIAN BEASTS Unleashed Стінопис став результатом співпраці Фонду Родини Марії Примаченко, лікарні Охматдит та ГО Shum Rave. Разом вони запустили фандрейзингову кампанію UKRAINIAN BEASTS Unleashed, одним із завдань якої буде реалізація креативного проєкту для київської лікарні. "Охматдит прагне перетворити свій простір на галерею сучасного українського мистецтва просто неба, а також змінити уявлення про дитячу лікарню як обителі туги та тривоги — адже це також місце наукових чудес, зцілення та надії, " — кажуть організатори UKRAINIAN BEASTS Unleashed. Колаж за мотивами робіт художниці виконав мураліст Taras Arm з творчої майстерні “Фарбований лис”. Taras Arm працює над муралом на корпусі №15 київської лікарні Охматдит фото - UKRAINIAN BEASTS Unleashed "Наприкінці зими зазвичай хочеться додати трохи кольору навколишній реальності й так, а з деяких пір ще й гостро хочеться жити, будувати плани та створювати красу — із почуття протесту. Тому одного прекрасного дня ми взяли та розмалювали корпус клініки Охматдит яскраво-синім. Символічно: щойно ми приступили до жовтого — увімкнули сирени повітряної тривоги. Але нас вже було не зупинити, і надвечір монохромне ВІЛ-відділення перетворилося на картину Марії Примаченко кольору літнього неба, яким розгулює чарівний жовтий тапір" - розповіли про роботу над новим муралом організатори UKRAINIAN BEASTS Unleashed. фото - UKRAINIAN BEASTS Unleashed Раніше ми також писали про те, що громада на Київщині збирає кошти на відбудову зруйнованого росіянами Іванківського музею, де зберігалися роботи Марії Примаченко. також читайте: НА GOOGLE ARTS & CULTURE З'ЯВИВСЯ РОЗДІЛ ПРО КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ УКРАЇНИ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: UKRAINIAN BEASTS Unleashed

Сьогодні у Києві відкривається виставка творів Марії Примаченко «Людям на радість». 22 роботи з однойменного циклу художниці у своїх залах експонуватиме Національний музей українського народного декоративного мистецтва. робота "Слава України" (1965) Марії Примаченко з експозиції виставки «Людям на радість» колекція Національного музею українського народного декоративного мистецтва Повний цикл творів Марії Оксентіївни «Людям на радість» експонувався на виставці номінантів у 1966 р. у Києві в Спілці художників України. За нього Марія Оксентіївна отримала звання лауреата Державної премії імені Т.Г. Шевченка. Роботи з цього циклу, які сьогодні представлять на київській виставці, належать до збірки Національного музею українського народного декоративного мистецтва. Роботи представлені на виставці написані художницею впродовж 1960-х рр. У цей час в житті та мистецтві Марії Оксентіївни розпочався новий етап. Це був період не тільки творчих знахідок та новацій, але й активного творчого життя. 1960 року Спілка художників України делегувала її на з’їзд художників СРСР до Москви, цього ж року Марію Примаченко нагородили орденом «Знак Пошани». У рідному селі майстриня організувала невелику дитячу художню студію. робота "Домашні маки" (1965) Марії Примаченко з експозиції виставки «Людям на радість» колекція Національного музею українського народного декоративного мистецтва Виставка творів Марії Примаченко «Людям на радість» триватиме у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва з 12 квітня до 31 травня. Нагадаємо, що у травні 2022 картина Марії Примаченко «Квіти виросли коло четвертого блока» стала найдорожчим лотом за всю історію благодійних аукціонів в Україні, ця робота пішла з молотка за пів мільйона доларів. Раніше ми також писали про великий виставковий проєкт "Марія Примаченко. Дарую Україні!", який тривав впродовж літа у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького. Тоді у п'яти виставкових залах глядачам представили близько 100 робіт української мисткині з приватної колекції. також читайте: НА GOOGLE ARTS & CULTURE З'ЯВИВСЯ РОЗДІЛ ПРО КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ УКРАЇНИ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Національний музей українського народного декоративного мистецтва

Мистецький арсенал оприлюднив електронну версію видання "Футуромарення. Міждисциплінарний проєкт: дослідження, виставка, каталог". Наразі воно доступне лише в цифровому форматі. Команда Мистецького арсеналу працює над тим, аби друкована версія стала також доступною найближчим часом. розворот видання "Футуромарення. Міждисциплінарний проєкт: дослідження, виставка, каталог"; зображення — Мистецький арсенал Вкінці 2021 - на початку 2022 року у київському Мистецькому Арсеналі відбувся масштабний проєкт під назвою "Футуромарення". Він представив широкий спектр мистецьких явищ, пов’язаних з українським футуризмом й охопив кілька десятиліть початку XX століття в Україні. Для Мистецького арсеналу він став продовженням лінійки виставкових проєктів, присвячених явищам української культури, котрі замовчувалися або приховувалися у часи Радянського Союзу, однак мали визначальний вплив на культурну сцену країни. Весною 2023 нову версію "Футуромарення" українські організатори привезли до Таллінна, де виставку прийняв Художній музей KUMU. У столиці Естонії проєкт триватиме до 10 вересня. фрагмент експозиції "Футуромарення" у Мистецькому арсеналі, Київ, січень 2022; фото — Мистецький арсенал Однойменне видання містить матеріали, що напрацьовувалися у процесі підготовки проєкту. Науковці здійснили комплексне дослідження, яке дозволило актуалізувати спадщину футуризму в літературі, архітектурі, образотворчому, театральному та кіномистецтві. В результаті футуризм постав як цілісне самодостатнє явище, що визначало напрямок культурного, а з 1920-х років — й суспільного розвитку України, що був суголосним європейським авангардним тенденціям. розвороти видання "Футуромарення. Міждисциплінарний проєкт: дослідження, виставка, каталог"; зображення — Мистецький арсенал У виданні подано актуальні публікації з тематики футуризму науковців, які виступили консультантами проєкту. До нього також вміщено основні матеріали, що були зібрані для виставкової складової проєкту. Видання вибудувано відповідно до тематичної структури виставки та проілюстроване творами з музейних та приватних зібрань. Зараз книга вже доступна для перегляду онлайн. Сподіваємося, що й паперове видання не забариться. Нагадаємо, що влітку минулого року Мистецький арсенал оприлюднив електронні версії каталогів до виставок, які відбувалися у його просторі з 2017 року. також читайте: АГЕНТ "ХУДОЖНИК" - БІОГРАФІЧНУ КНИГУ ПРО МИКОЛУ ГЛУЩЕНКА ПРЕЗЕНТУВАЛИ У ЛЬВОВІ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Коля Безхатько Фото: Мистецький арсенал

До повномасштабного вторгнення, Cosmoscow вважався найавторитетнішим міжнародним ярмарком сучасного мистецтва на території Росії. Цього року міжнародний статус, щоправда, був під загрозою, адже з понад 75 учасників події лише одна галерея була з-за кордону. московський виставковий комплекс "Експоцентр", фото - Cosmoscow Cosmoscow відкрився у Москві вчора й триватиме до 1 жовтня. Єдиний закордонний учасник, який гарантував події збереження статусу “міжнародний”, все одно був з російським корінням. Це — московська галерея Alisa Gallery, яка нещодавно переїхала до Дубаю. Як відомо, після 24 лютого 2022 року до Арабських Еміратів виїхало чимало заможних росіян. Для порівняння, 2021 року учасниками Cosmoscow були 13 закордонних галерей, зокрема з Австрії, Аргентини, Бельгії, Німеччини, США, Швейцарії та інших країн. Впродовж років ярмарок Cosmoscow відбувався в “Гостинному Дворі” біля Красної Площі та Кремля. Втім цьогоріч влітку з’явилося повідомлення, що подія змінює локацію на Центральний виставковий комплекс “Експоцентр”, що розташований в одному з бізнес-районів російської столиці. 18 серпня центр Москви атакували безпілотники. Мер Сєргєй Собянін тоді підтвердив на своєму телеграм-каналі, що уламки дронів впали на територію Експоцентру, але, мовляв, не завдали значних пошкоджень будівлі. Стан будівлі виставкового комплексу після атаки безпілотниками показало на своїх світлинах видання Evening Standard. За місяць будівлю, вочевидь, підлатали та влаштували вернісаж. У програмі ярмарки заявлена виставка “Очима колекціонера”, що представлятиме колекцію Михайла Царьова. Царьов — фінансист, який зараз живе у Мюнхені, а з 2011 по 2021 року працював в українських компаніях, заснованих поціновувачем та колекціонером сучасного мистецтва Віктором Пінчуком. Зокрема, Царьов до 2021 року був СEO медіагрупи StarLightMedia.Також Михайло Царьов є співзасновником Українського Клубу Колекціонерів Сучасного Мистецтва. У квітні 2023 року він продав частину своєї колекції через російський аукціонний дім “Владей”. У недавньому коментарі The ArtNewspaper Михайло Царьов зазначив, що підтримує зв'язок з українськими художниками, галереями та колекціонерами: “Деякі з них відвідували мене в Мюнхені. Вони знають, що у мене є німецьке громадянство, тому для них я — не “росіянин”. І я ніколи так себе не поводив". Також у списку галерей-учасниць цьогорічного ярмарку є галерея Shaltai Projects. Свого часу її заснувала Валерія Роднянська — дружина продюсера і засновника телеканалу “1+1” Александра Роднянського. Останніх 20 років Роднянський працював в Росії. 2022 року мінюст країни-агресора вніс кінопродюсера у т. з. список “іноагентів”, а 2023 року московський суд заочно арештував його за статтею про “воєнні фейки”. також читайте: НА ОДИН ЕРМІТАЖ МЕНШЕ. МУЗЕЙ, ЯКИЙ СПЕЦІАЛІЗУВАВСЯ НА РОСІЙСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ, ЗМІНЮЄ НАЗВУ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

Попри те, що екватор літа вважають порівняно спокійним періодом в артіндустрії, адже дієвці культури відпочивають від гучних подій весни та готуються до нових проєктів, що зазвичай стартують восени, у контексті презентації українського мистецтва у світі, літо 2023 року видалося суперспекотним. Перелік топових артінституцій, де б з лютого 2022 року не відбувся проєкт присвячений українському мистецтву, стає все коротшим. Минулого року MoMA презентував фондову виставку митців, що народилися на територіях сучасної України, Christie’s організували передаукціонний показ українських авангардистів Бурлюка, Екстер та Богомазова, а мадридський Тіссен-Борнеміса впродовж пів року експонував проєкт "В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х"; цей перелік, звісно, можна було б продовжувати довго, але зосередимося на найгарячіших закордонних проєктах. Велика виставка про феномен українського художнього модернізму початку 20 ст. "В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х", з Мадриду переїхала до Кельна. Майданчиком для презентації проєкту у Німеччині став Музей Людвіга. Для німецького глядача виставку дещо змінили: експозицію доповнили творами з колекції Музею Людвіга, приватних збірок та роботою сучасної української мисткині Дарії Кольцової. Відповідно, змінилася й назва усього проєкту і тепер вона звучить так: “Тут і зараз у Музеї Людвіга. Модернізм в Україні 1900-1930-х років & Дарія Кольцова” (“HERE AND NOW at Museum Ludwig. Modernism in Ukraine 1900-1930s & Daria Koltsova”). "Тут і зараз" (“HERE AND NOW”) — не просто словосполучення у назві проєкту. Це — серія виставок, які Музей Людвіга презентує вже впродовж кількох років, а виставка про модернізм в Україні стала дев’ятою “серією” цього проєкту. Триватиме вона до 24 вересня, а далі помандрує до Брюсселя, Відня та Лондона. фрагменти експозиції виставки “HERE AND NOW at Museum Ludwig. Modernism in Ukraine 1900-1930s & Daria Koltsova”: фото 1 - плаский торс" Олександра Архипенка (1914) та проєкти театральних костюмів Вадима Меллера (1919-1920 рр.) ; фото 2 - "Портрет" (кін. 1920-х рр.) Костя Єлеви та "У тирі" (1932) Семена Йоффе; фото 3 - фрагмент експозиції з монументальною роботою Дарії Кольцової (зліва). Фото - Rheinisches Bildarchiv Cologne/ Joschua Rohluff Якихось п'ятсот кілометрів на схід від Кельна, у дрезденському Альбертінумі, триває проєкт “Калейдоскоп історій. Українське мистецтво 1912-2023”. Він представляє глядачам живопис, скульптуру, фотографію, інсталяцію, відео, графіку близько 50 українських художників і художниць. На виставці, яка триватиме до 10 вересня, відвідувачі зможуть побачити живопис Віктора Пальмова, Тетяни Яблонської, Катерина Білокур, Ганни Собачко-Шостак, Марії Примаченко, графіку Василя Єрмилова та багато інших робіт. монтаж виставки “Калейдоскоп історій. Українське мистецтво 1912-2023” у дрезденському Альбертінумі, працівники музею оглядають роботу "Лебеді" Тетяни Яблонської з колекції NAMU, фото - NAMU Далі ще п'ятсот кілометрів на південь, і ми — у Штутгарті. Тут відбувається одразу два проєкти, присвячені українському мистецтву. У Художньому музеї Штутгарта (Kunstmuseum Stuttgart) триває останній тиждень виставки "From 1914 till Ukraine", експозиція якої — своєрідний діалог між роботами німецького митця Отто Дікса та творами сучасних українських художників та художниць, зокрема Андрія Сагайдаковського, Каті Бучацької, Дениса Саліванова, Максима Іванова, Івана Скорини та інших. експозиція виставкового проєкту "From 1914 till Ukraine" у Художньому музеї Штутгарта, фотограф - Gerald Ulman А у Вюртемберзькому музеї (Württembergischer Kunstverein Stuttgart) презентували колективну виставку українських сучасних митців та мисткинь, що має назву "Мистецтво і життя під час війни" ("Kunst und Leben in Zeiten des Krieges"). Основна увага проєкту зосереджена на мистецьких практиках, які звертаються до контекстів війни та вимушеного переміщення людей в умовах військового конфлікту, з феміністичних, квір- та екологічних позицій. Тут представлені роботи Каті Бучацької, Нікіти Кадана, Жанни Кадирової, Романа Хімея, Лесі Хоменко, Олексія Сая, Алевтини Кахідзе та багатьох інших. фрагмент експозиції виставки "Мистецтво і життя під час війни" у Вюртемберзькому музеї , фото - Württembergischer Kunstverein Stuttgart Взагалі цього літа у Німеччині відбувається просто бенефіс українського мистецтва, адже напередодні стало відомо, що крім усіх перелічених вище проєктів, у берлінській галереї "Білий Слон" (Galerie weisser elefant) на 29 липня готується відкриття виставки "Митець як пророк" (The Artist as Prophet). Кураторками проєкту стали Ксенія Малих та Валерія Шиллер. Тут представлять роботи Пьотра Армяновського, Добрині Іванова, Нікіти Кадана, Семена Храмцова і Стаса Волязловського, Павла Ковача, Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського, Миколи Рідного, Антона Саєнка, Арсена Савадова та Георгія Сенченка. Виставка триватиме до 17 вересня. виставка робіт Марії Примаченко з приватної колекції родини художниці у лондонській галереї Saatchi, фото 1 та 3 - Maria Prymachenko Family Foundation, фото 2 - Saatchi Gallery, London Впродовж 2022 року виставки творів Марії Примаченко мали найрізноманітніші закордонні геолокації, але саме у Британії вперше її роботи представили минулого тижня. У лондонській Saatchi Gallery експонують 23 твори Марії Оксентіївни. Багато з них — двосторонні, що дає уявлення про творчі процеси та методи мисткині-самоука. Ці твори спочатку задумувалися як ілюстрації до дитячої книги й розповідають про життя у маленькому селі на Київщині через магічні та наївні образи. Побачити роботи Марії Оксентіївни зараз також можна й у Люксембурзі. До 3 вересня у міському музеї (Lëtzebuerg Museum) триватиме виставка "Українське мистецтво в небезпеці: Марія Примаченко (1909-1997)". Крім живописних полотен мисткині тут представлена також її вишивка та кераміка. вхід на виставку робіт Марії Примаченко у лондонській галереї Saatchi, фото - Maria Prymachenko Family Foundation Інший дебют українського мистецтва відбувся у Нью-Йорку — "Український музей" (Ukrainian Museum) експонує першу персональну музейну виставку Лесі Хоменко у Північній Америці. Монументальні роботи художниці, створені для проєкту в "Українському музеї", натхненні війною та цитують кадри військових дій, що всі ми бачимо в Інтернеті. Ці полотна перегукуються з більш ранніми роботами, де Хоменко в абстрактній манері зображує невпізнавані озброєні постаті, досліджує техніку розмивання та маскування стратегічних об’єктів, ландшафтів, облич військових на фотознімках з передової. фрагменти експозиції виставки "Image and Presence" Лесі Хоменко в Українському музеї в Нью-Йорку, фото - Ukrainian Museum Паралельно з виставкою "Image and Presence" Лесі Хоменко в "Українському музеї" триває проєкт "Wartime" присвячений постаті Джанет Собел (1893-1968). Собел — єврейська художниця, яка народилася у Дніпрі (тоді — Катеринослав), але на початку ХХ ст. разом з родиною емігрувала до США. Виставка розповідає про вплив, який мисткиня мала на нью-йоркську мистецьку спільноту у 1940-1950-х роках, а також про еволюцію її творчості від примітиву до сюрреалізму, й згодом — до абстрактного експресіонізму. А на Кіпрі, за підсумками роботи міжнародної артрезиденції, яку щороку організовує галерея VELYCHKO.GALLERY, відкрилася виставка "Transformative Identities". Поруч з роботами кіпріотських, грецьких та французьких митців тут представлена й робота української художниці Ольги Штейн. серія "Хліб" Ольги Штейн в експозиції виставки "Transformative Identities", фото - VELYCHKO.GALLERY Свій проєкт Ольга назвала "Хліб". Він побудований навколо взаємозв'язків між продовольчою безпекою, голодом, міграцією, історичною травмою та культурною пам'яттю. Художниця досліджувала шляхи експорту хліба, і як вони змінювались під час Голодомору, при здобутті Україною Незалежності, та як змінились зараз, під час повномасштабного вторгнення. серія "Хліб" (фрагменти) Ольги Штейн в експозиції виставки "Transformative Identities", фото - VELYCHKO.GALLERY З Кіпру мандруємо далі на Схід. У Культурному центрі України при Посольстві України в Державі Ізраїль, що розташований у Тель-Авіві, триває виставковий проєкт "Спадщина" ("Heritage"). Експозицію сформували з 12 робіт п’яти митців із різних регіонів України. Через свої картини вони відображають життя українського народу, його матеріальні та нематеріальні цінності, періоди розрухи та розквіту. фрагмент експозиції виставки "Спадщина" в Культурному центрі України у Тель-Авіві, фото - Культурний центр України при Посольстві України в Державі Ізраїль І, повертаючись ближче до наших кордонів, не можемо не згадати про виставку "Футуромарення: Україна і авангард", яку у своїх експозиційних залах приймає талліннський Художній музей KUMU. Назва може здатися читачам знайомою, адже однойменний проєкт відбувався 2021 року у київському Мистецькому Арсеналі. До Естонії українські організатори привезли дещо оновлену версію "Футуромарення". Експозиція складається з понад 100 оригінальних робіт — картин і малюнків, зразків графічного оформлення книжок й плакатів, театральних костюмів і декорацій, а також історичних фотографій та відеоматеріалів. Крім того, на виставці представлені сучасні реконструкції, виконані в техніці вишивки, 3D-моделі, а також дві мультимедійні інсталяції, які допомагають відвідувачам зрозуміти феномен авангарду в Україні не лише в історичному, а й у сучасному контексті. відвідувачки виставки "Футуромарення" роздивляються роботи Олександри Екстер, Казимира Малевича та Давида Бурлюка, фото - KUMU І завершуємо нашу мандрівку зовсім близько до України, у польському Кракові. Музей "Краківський королівський замок на Вавелі" експонує роботи Йоанна Ґеорґа Пінзеля з колекції Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького в межах проєкту "Експресія: львівська скульптура рококо". Перед відвідувачами виставки розгорнеться драматичне дійство скульптурної пластики з серії емоційних біблійних сцен. Представлені скульптури походять із костелу Всіх Святих у селищі Годовиця, розташованого неподалік Львова. У 1946 році радянська влада примусово виселила польську громаду з території села, а 1961 року костел повністю закрили. Тоді Львівська картинна галерея (колишня офіційна назва Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького) перевезла та прийняла на зберігання більшість скульптурних композицій Йоанна Ґеорґа Пінзеля. Побачити ці скарби сакрального мистецтва у Кракові можна буде до 22 жовтня. фрагмент скульптури Йоанна Ґеорґа Пінзеля, фото - Andrzej Betlej Судячи з численних пресрелізів у редакційній поштовій скриньці, нас чекає не менш насичена українським мистецтвом осінь, тому, як то кажуть, не перемикайтеся і слідкуйте за новинами на сайті. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк

На початку жовтня у нью-йоркському The Ukrainian Museum (Українському музеї) відкрилася виставка “Марія Примаченко: слава Україні” (Maria Prymachenko: Glory to Ukraine). Це перша масштабна експозиція доробку української мисткині у США. У виставковому просторі зібрали близько 100 творів Примаченко. відкриття виставки “Марія Примаченко: слава Україні” в Нью-Йорку, фото - G. Chandler Cearley, фото надане - The Ukrainian Museum “27 лютого, на третій день після повномасштабного вторгнення, у селищі Іванків, що на Київщині, російські війська знищили місцевий музей, в якому зберігалися унікальні твори Марії Приймаченко. У той момент The Ukrainian Museum в Нью-Йорку вирішив, що організує виставку творів художниці, аби дати світу можливість побачити те, що росіяни так прагли знищити”, — кажуть організатори виставки. відкриття виставки “Марія Примаченко: слава Україні” в Нью-Йорку, фото - G. Chandler Cearley, фото надане - The Ukrainian Museum Куратором виставки став Пітер Дорошенко, директор The Ukrainian Museum в Нью-Йорку. The Ukrainian Museum в Нью-Йорку вирішив організувати виставку творів Марії Примаченко, аби дати світу можливість побачити те, що росіяни так прагли знищити відкриття виставки “Марія Примаченко: слава Україні” в Нью-Йорку, фото - G. Chandler Cearley, фото надане - The Ukrainian Museum Переважна частина експозиції представляє творчий доробок Примаченко з колекції Національного музею українського народного декоративного мистецтва. З Києва до Нью-Йорка привезли живопис, що репрезентує усі періоди творчості мисткині, а також кераміку її авторства. відібрані для нью-йоркської виставки твори — “золотий фонд” збірки Національного музею українського народного декоративного мистецтва “Відібрані для нью-йоркської виставки твори — “золотий фонд” нашої музейної колекції Примаченко”, — каже Олена Шестакова, науковиця Національного музею українського народного декоративного мистецтва, яка багато років опікується музейною збіркою Марії Примаченко. фрагмент експозиції виставки “Марія Примаченко: слава Україні” в Нью-Йорку, фото - G. Chandler Cearley, фото надане - The Ukrainian Museum Крім того, на виставці “Марія Примаченко: слава Україні” (Maria Prymachenko: Glory to Ukraine) експонуються картини Марії Оксентіївни з родинної колекції Понамарчуків (Київ), а також її особисті речі з родинної колекції — фартух, жіноча сорочка, вишиті особисто майстринею панно та інструменти рукоділля. “Проєкт “Марія Примаченко: Слава Україні” — це данина життєдайній спадщині художниці, незламному духу української ідентичності та самої Примаченко. Це урочисте відзначення її новаторських робіт та її впливовості, попри останню кампанію терору з боку Росії щодо українського народу”, — кажуть в нью-йоркському Українському музеї. на виставці “Марія Примаченко: слава Україні” також експонуються особисті речі з родинної колекції художниці, фото - G. Chandler Cearley, фото надане - The Ukrainian Museum До виставкового проєкту “Марія Примаченко: Слава Україні” було видано каталог на 176 сторінок англійською та українською мовами. Виставка у Нью-Йорку триватиме до 7 квітня 2024 року. фрагмент експозиції виставки “Марія Примаченко: слава Україні” в Нью-Йорку, фото - G. Chandler Cearley, фото надане - The Ukrainian Museum Нагадаємо, що впродовж 2022-2023 років виставки творів Марії Примаченко з успіхом відбувалися в Україні та світі. Весною 2022 на Венеційській бієнале відвідувачі юрмилися біля “Древнього вовка” та “Ведмедів-боксерів” Марії Примаченко, які для спеціального проєкту “Це — Україна: захищаючи свободу” ("This is Ukraine: Defending Freedom") передав Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького. До слова, саме Національний музей у Львові влітку 2022, за кілька місяців після повномасштабного вторгнення, ризикнув презентувати у своїх забарикадованих стінах масштабний проєкт “Марія Примаченко. Дарую Україні”. Тоді у п'яти виставкових залах глядачам представили близько 100 робіт української мисткині з приватної колекції. Згодом виставки творів Марії Примаченко відбулися в Італії, Люксембурзі та Лондоні. В Європі роботи Примаченко зараз можна побачити на виставці “Звір війни” у швейцарському Сен-Галлені. А в Україні — у межах проєкту "Феномен Марії Примаченко", що триває у Львівській національній галереї мистецтв. також читайте: ГРОМАДА НА КИЇВЩИНІ ЗБИРАЄ КОШТИ НА ВІДБУДОВУ ЗРУЙНОВАНОГО РОСІЯНАМИ ІВАНКІВСЬКОГО МУЗЕЮ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: G. Chandler Cearley, The Ukrainian Museum Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

У Харкові на Гончарівці відкрилася нова фірмова книгарня Видавництва Олександра Савчука, яка об'єднала в собі формати магазину та шоуруму. "У Харкові, на жаль, всього кілька діючих книгарень, і в жодній з них книги видавництва не представлено, — каже пан Савчук. — Отже, відтепер можна прийти до "КнигоУкриття" і неспішно ознайомитися з українознавчою літературою нашого видавництва". фрагмент інтер'єру шоуруму "КнигоУкриття", фото — Олександр Савчук У шоурумі можна не лише переглянути та придбати книги, а також обрати щось з брендового мерчу видавництва — екоторбинки, листівки, декоративні панно. До слова, ексклюзивні декоративні панно стали результатом спецпроєкту Видавництва Олександра Савчука до 150-річчя мистця та архітектора Василя Кричевського. Олександр Савчук каже, що у ювілейний (2023) рік Василя Григоровича Кричевського (1873-1952) його видавництво хотіло зробити подарунок читачам, та й собі, і презентувати аудиторії щось особливе. інтер'єрне панно на полотні за ескізом Василя Кричевського (1945 р.), фото — Видавництво Олександра Савчука “Кричевський — харків’янин. Він тут вивчився й став архітектором, щоправда, без формальної академічної освіти. Він пліч-о-пліч працював зі знаними архітекторами нашого міста. Творчість мистця прикладна і практична – архітектура, дизайн інтер’єрів, книжкова графіка, — розповідає Олександр Савчук. — І я подумав, що добре було б вигадати щось таке, що дозволить кожному охочому прикрасити свій інтер’єр (помешкання, офіс, громадське приміщення) творчістю Василя Григоровича. Так і виникла ідея першої частини цього ювілейного проєкту”. фрагмент інтер'єру шоуруму Видавництва Олександра Савчука "КнигоУкриття", фото — Олександр Савчук Щомісяця у "КнигоУкритті" планують проведення камерних подій зустрічі з авторами та літературознавцями, музикантами та митцями тощо. Раніше ми також писали про книгу Катерини Лебедєвої "Микола Глущенко — художник і шпигун", яка вийшла у Видавництві Олександра Савчука. Це видання — перша вичерпна біографія одного з найвідоміших українських митців, яка водночас пропонує новий погляд на історію українського мистецтва XX століття. також читайте: ФУТУРОМАРЕННЯ ВІД МИСТЕЦЬКОГО АРСЕНАЛУ ТЕПЕР У ФОРМАТІ КНИГИ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

Протягом 12—14 жовтня у Національному художньому музеї (NAMU) демонструють 16 робіт двох художників-емігрантів — Михайла Андрієнка-Нечитайла та Анни Старицької. Роботи музею подарував французький мистецтвознавець Жан-Клод Маркаде. у NAMU демонструють 16 робіт двох художників-емігрантів — Михайла Андрієнка-Нечитайла та Анни Старицької, подаровані музею французьким мистецтвознавцем Жаном-Клодом Маркаде, фото — Катерина Лебедєва У 2021-му році фонди NAMU поповнилася 98 творами Михайла Андрієнка-Нечитайла та 58 роботами Анни Старицької. Жан-Клод і його дружина, українка з походження, Валентина Маркаде (Васютинська) ще у 1978 році видали альбом, присвячений творчості Михайла Андрієнка-Нечитайла: «Andreenko. Album présenté par Jean-Claude et Valentine Marcadé». Саме з творчості цього художника, з яким була добре знайома, пара видатних мистецтвознавців почала відкривати для себе українське мистецтво та популяризувати його у Франції. Відома монографія Жана-Клода Маркаде про Малевича вийшла друком пізніше, у 1990-му році. твори Михайла Андрієнка-Нечитайла представлені на виставці «Незавершені історії: нові твори з колекції» у NAMU фото 1: «Сцена збору винограду і повозка з биками» (1945), фото 2: «Ярмаркова карусель», фото 3: «Зимовий краєвид з мостом» (1940) Михайло Андрієнко-Нечитайло (1894—1982) народився у Херсоні, у 1920-у році виїхав за кордон і більшу частину життя прожив у Парижі. Його ім’я можна поставити поряд з іменами Олександри Екстер, Вадима Меллера та інших українських авангардистів. Подивіться, наприклад, на розкішні полотна митця у колекції подружжя Олександри та Андрія Ільків, найбільшого зібрання творів Андрієнка у США. На жаль, серед 98-и робіт, переданих Жаном-Клодом Маркаде в дар NAMU, немає таких, завдяки яким Андрієнко посів вагоме місце в історії мистецтва та у колекціях авангарду у Європі. Роботи, які відтепер зберігатимуться в головному художньому музеї України, — переважно міські та природні пейзажі різних десятиріч, а також графіка. Але й вони дозволяють трохи ознайомитися з творчістю Андрієнка, робіт якого обмаль в інших музеях України. «Півень» (1950-1960-ті рр.) Михайло Андрієнко-Нечитайло До речі, у 1930-х роках у Парижі Михайло Федорович працював на КДБ як агент «Тонін». Його завербував колега-художник Микола Глущенко. «Тонін» у своїх звітах негативно оцінював поведінку Глущенка: наприклад, ніколи не захищає СРСР, коли хтось здійснює словесні нападки на це державне утворення. Андрієнко-Нечитайло працював і як письменник. Друкував свої оповідання у журналі «Сучасність» (Мюнхен) та арттексти у журналі «Нотатки з мистецтва». У 1979 році у Парижі накладом в тисячу примірників вийшла його збірка «Перекресток» («Перехрестя» - укр.) з одинадцятьма оповіданнями. Михайло Андрієнко перед будинком Пітера-Пауля Рубенса, 1967, Антверпен фото — Володимир Попович Про художницю Анну Старицьку (1907—1981) я раніше не чула. Вона була племінницею українського науковця Володимира Вернадського та дружиною бельгійського художника Гійома Орикса. «Старицька цікава широким діапазоном технік, характерних для повоєнного модернізму, — зазначено у пресреліз NAMU. — Вона зверталася до колажу, монотипії та найрізноманітніших варіацій естампа». твори Анни Старицької представлені на виставці «Незавершені історії: нові твори з колекції» у NAMU Експозиція дару Жана-Клода Маркаде відкриває цикл подій, присвячений новим надходженням до колекції NAMU. Цикл має назву «Незавершені історії: нові твори з колекції» і триватиме найближчі місяці. Буде представлене мистецтво різних часів, технік і напрямків, створене протягом останніх ста років: зокрема, роботи Марґіт Сельської 1930-х та твори часів Революції гідності. «Незавершені історії…» супроводжуватиметься дискусіями з мистецтвознавцями, майстер-класами, концертами. також читайте: АГЕНТ "ХУДОЖНИК" - БІОГРАФІЧНУ КНИГУ ПРО МИКОЛУ ГЛУЩЕНКА ПРЕЗЕНТУВАЛИ У ЛЬВОВІ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал та фото: Катерина Лебедєва Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

На початку лютого 2022 у Львівській національній галереї мистецтв відкрилася виставка «моя ітака» художника Олексія Белюсенка. Однак через карантинні обмеження й початок повномасштабної війни виставку тоді довелося закрити. Проєкт наче застиг у часі на понад півтора року, на фасаді Галереї досі висять банери з лютого 2022. Наразі це — один із двох найтриваліших проєктів артінституції. «І ось нарешті очікування завершилося», — повідомили у Галереї. З 1 жовтня 2023 року «моя ітака» відкрита для огляду у виставкових залах Палацу Лозинського, за адресою: вул. В. Стефаника, 3. Виставка триватиме до 29 жовтня 2023 року. Серед робіт Олексія Белюсенка, представлених на виставці «моя ітака» у Львівській національній галереї мистецтв (ЛНГМ), — колажі та ассамбляжі 1990-х – 2000-х років, численні кримські пейзажі, дороги, нічне місто у вогнях подібних одна на одну будівель, кадри подій 2014 року з Майдану Незалежності та вул. Грушевського. Сосни у різних варіаціях – окрема улюблена тема автора. Українська «ітака» — художній всесвіт Белюсенка, країна, яку він прагне прожити дешифруючи. Олексій Белюсенко "Портрет Губенка", 1999 Всі ці твори, різні за сюжетами й, на перший погляд, геть протилежні, об'єднані однією рисою – спостереженням за життям: від замилування природою до вихоплених стоп-кадрів Революції Гідності. Під час вдумливого огляду виставки окремі роботи з серій «Сосни», «Дорога до Судака», «Крим. Спогади», «Київ вночі», «Чужий дощ», «Щоденник екстреміста» зводяться в одну історію і дають можливість скласти уявлення про життєвий зріз художника. твори, різні за сюжетами й, на перший погляд, геть протилежні, об'єднані однією рисою – спостереженням за життям Олексій Белюсенко "#16" із серії “Дорога до Судака”, 2006; "19.02.2014, 19.48, Майдан незалежності" із циклу “Щоденник екстреміста”, 2014; "Портрет Губенка", 1999 Працюючи в різних техніках, випробовуючи нові підходи до виконання робіт, Олексій Белюсенко зрештою прагне «повернутися додому», до одного зі своїх ранніх стилів, тим самим закільцьовуючи шлях пошуків. Автор, подібно до головного героя твору Гомера «Одіссея», набувши свого досвіду і вже маючи свою історію, ненав'язливо вводить нас у світ власних роздумів та переживань, передаючи на полотні швидкоплинність життя. Разом із художником ми йдемо дорогою, яка продовжує свій рух у кожному наступному полотні. Чи дійдемо до кінцевої цілі? Не важливо, бо ж що є найголовнішим у цій подорожі, як не сам шлях: «Ітака дала тобі ці прекрасні блукання / Без неї сам ти ніколи б не вирушив у дорогу» (Константінос Кавафіс). Використовуючи в назві виставки «моя ітака» лише рядкові літери, художник ніби пропонує глядачеві звертати увагу на самі твори та вибудовувати їх власне прочитання, яке може бути кардинально протилежним від авторського задуму. Втім, кожен у внутрішньому діалозі-спостереженні на виставці, вже, так чи інакше, розпочав свою особисту мандрівку. фрагменти експозиції "моя ітака" Олексія Белюсенка у ЛНГМ Олексій Белюсенко каже, що йому важко даються тексти про власні твори: "я взагалі вважаю, що говорити про себе – mauvais ton. Але!.. Деякі речі, що стосуються представлених на виставці робіт, не лежать на поверхні, їх не видно «неозброєним оком». Ще Ґете сказав колись, що люди бачать лише те, що знають". Колаж і ассамбляж, якими автор активно займався на зламі 1990-х – 2000-х, представлені серіями «кишеньковий ленд-арт» (1992-95), «уривчасте» (1999-2004) та триптихом «відНОСна система категоризації кольору» (2001), які востаннє виставлялися двадцять років тому. Крім них, на виставці є й декілька фігуративних колажів того часу, але вони пояснень не потребують. У ассамбляжах серії «кишеньковий ленд-арт», як видно вже з самої назви, присутня іронія з приводу гігантоманії, властивої таким знаковим для цього напряму проєктам, як "Spiral Jetty" чи "Amarillo Ramp" Роберта Смітсона, або ж численним "Lines" і "Circles" Річарда Лонга. серія «кишеньковий ленд-арт», 1992-1995 Про серію «уривчасте» митець каже, що її колажі зроблені з «культурних відходів», тобто з решток сотень журналів, що він порвав, коли захопився колажем. Весь матеріал, з якого зроблено колажі цієї серії, був спочатку викинутий як непотріб. Олексій Белюсенко розповідає, як щовечора, прибираючи майстерню, він підіймав з підлоги декілька таких «уривків» і складав у коробки, через деякий час взявся компонувати. Іноді робота над таким колажем тривала місяцями. Триптих «відНОСна система категоризації кольору», з одного боку, є самодостатнім твором, з іншого – «прихованою» пародією на одну з робіт Ґергарда Ріхтера, а саме на його серію «Кольорові зразки: 6 аранжувань 1260 кольорів»*, яку митець бачив у Людвіґ Музеї в Кельні наприкінці 1990-х. "Фраза «система категоризації кольору» не моя, - говорить Белюсенко. - Це ледь змінена цитата Ріхтера з його інтерв'ю, до якої я додав «відНОСна», бо моїм кольоровим матеріалом стали 1248 жіночих носиків, вирваних із різних журналів і ретельно розкладених за градаціями кольору (колонки) і тону (рядки)". Олексій Белюсенко. Диптих “Екстраваганти”, 1998; "Портрет Губенка", 1999 Митець визнає, що озираючись із сьогодення назад, можна сказати (знов-таки ж з іронією, але вже в бік мистецтвознавчого лексикону), що його роботи того періоду «були критикою концептуалізму, вираженою формальними засобами, притаманними саме цьому мистецькому напряму». Трохи зарозуміло, але вірно по суті, бо автор ніколи не був ідейним концептуалістом. Йому завжди був більш до вподоби живопис. Щодо живопису, то він, як відомо, вербальному перекладу не підлягає. Розуміти нічого не треба, достатньо простого споглядання. Малярство автора представлено на виставці роботами останнього десятиліття. Серед них твори з серій «Сосни», «Дорога до Судака», «Крим. Спогади», «Київ вночі», «Чужий дощ», «Щоденник екстреміста». Звичайно ж, кожна окрема робота, або серія, також мають «свою історію». Але для сприйняття власне живопису ці факти не є аж надто важливими. Олексій Белюсенко "Київ вночі", 2020 Ідея поєднання в межах однієї виставки двох таких різних (за пластикою, часом створення, технікою, мотивацією) творчих періодів одного художника народилася під час перегляду робіт у майстерні. "Цим поєднанням двох пластично й стилістично вирізнених авторських манер чарівні кураторки виставки – Олена Ткаченко та Олена Субач – мов ті кубісти у своїх натюрмортах, намагалися лише показати глядачеві той самий глек (тобто автора), але з різних точок зору. За що той самий автор їм безмежно вдячний, "- зазначає Олексій Белюсенко. Також ми писали й про інший проєкт ЛНГМ — виставку «Карпати плюс» київського художника та живописця Олексія Аполлонова, яка, як і «моя ітака», триває з лютого з 2022 року. * "Farbfelder: 6 Anordnungen von 1260 Farben. 1974. Offset print". В одному зі своїх інтерв'ю того часу Ріхтер сказав про ці роботи, що його тоді цікавила «нейтральна й систематична категоризація кольорів». також читайте: MIMESIS. ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО ВИСТАВКУ МИКОЛИ МОЛЧАНА У ЛЬВІВСЬКОМУ ПАЛАЦІ ПОТОЦЬКИХ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал та фото: Львівська національна галерея мистецтв Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

На початку лютого 2022 у Львівській національній галереї мистецтв відкрилася виставка «Карпати плюс» київського художника та живописця Олексія Аполлонова. Однак через карантинні обмеження й початок повномасштабної війни виставку тоді довелося закрити. Проєкт наче застиг у часі на понад півтора року, на фасаді Галереї досі висять банери з лютого 2022. Наразі це — один із двох найтриваліших проєктів артінституції. «І ось нарешті очікування завершилося», — повідомили у Галереї. З 1 жовтня 2023 року «Карпати плюс» відкриті для огляду у виставкових залах Палацу Лозинського, за адресою: вул. В. Стефаника, 3. Виставка триватиме до 29 жовтня 2023 року. Виставка «Карпати плюс» Олексія Аполлонова побудована із циклів робіт від 2016 року, адже в цей період Аполлонов практично відмовився від знайомої образної системи та виробив новий для себе художній почерк. Олексій Аполлонов "Яскравий день", 2018 Олексій Аполлонов народився в мистецькій родині та отримав ґрунтовну мистецьку освіту – в 5 класі вступив до РХСШ (Республіканської художньої середньої школи), після цього навчався в Українській академії мистецтв (тепер Національна академія образотворчого мистецтва й архітектури) за спеціальністю монументальний живопис. На виставці «Карпати плюс» представлені твори із серій «Фото на згадку», «Біополе», «Знаки», «На річці СНОВидінь», «Лебедине озеро», «Басейн», «Мерлін Монро/Бріжит Бардо». І хоч твори з перерахованих серій не є однорідними, цю виставку можна порівняти з рікою, що формується в єдиний потік від впадання кількох приток. До проєкту також увійшло 5 чорно-білих портретів 2014 року, котрі демонструють зародження нового для автора підходу. Олексій Аполлонов "Ч.б. портрет", "Ч.б. купальниці I", 2014; "Ч.б. купальниці II", 2015 Живописні роботи, представлені тут, у своїй більшості — великоформатні, створені у сміливій ескізній манері, наближеній до дитячого малюнку, де домінантною є площина. Простір у них сприймається як потенційно нескінченний (навіть у зображуваних басейні чи гардеробній кімнаті межі картини не зупиняють їхнє розгортання поза нею). Важливим є ритм. Колір — інтенсивний, контрастний, резонуючий, абсолютно відірваний від натурального сприйняття, часом агресивний до глядача — концентрованим потоком заповнює виставку. Колір має велике значення для Аполлонова, але в першу чергу художника цікавить форма Він говорить про це так: «Теми в моїх роботах – це просто привід працювати із формою та композицією, це шлях та пошук. Моя ідеологія полягає не в тому, щоб знайти нову тему, а в тому, щоб відшукати нову для себе форму». Олексій Аполлонов "Басейн II", 2020; "Спортзал I- II", "Шоурум", "Ванна кімната", 2017 І так, ми бачимо ці експерименти, те, як автор методично розробляє одну і ту саму тему у своїх циклах, через особливу внутрішню свободу він може собі це дозволити – «відпустити» живопис у пошуку оптимального рішення, бо в цьому випадку досвід є важливішим за результат. Такий підхід вважається модерністським та відрізняється від «шедеврального» підходу класичних живописців, де твір має бути завершеним і не повторюватись у наступному. Пошук цього «оптимального» рішення потребує також і формування системи відповідних знаків, образів, адже фігури на полотнах Аполлонова – це коди, котрими художник позначає все навколо: людських істот, краєвиди, предмети та явища (один з циклів так і називається «Знаки»). Знайдений у результаті баланс між естетичними рамками людини з академічною художньою освітою та її внутрішньою свободою є виваженим (на момент написання роботи) та дійсно непересічним. фігури на полотнах Аполлонова – це коди, котрими художник позначає все навколо: людських істот, краєвиди, предмети та явища Цікавим також є те, як автор надає значущості та вагомості побутовим та звичним життєвим ситуаціям, підсвічує, наводить на них збільшувальне скло. Таким чином монументалізує ці тихі історії на своїх великих форматах, проте залишає манеру начерку, миттєвого враження від щойно побаченого. Ви часто звертаєте увагу на людей, що працюють у полі? Аполлонов – так. «Під час подорожей Центральною Україною буває таке, що їдеш машиною 500-600 км, а це тільки простір, тільки поля. Дивишся на них і думаєш: а хто ж на цьому полі? Видивляєшся та шукаєш. А коли помічаєш, то вже намагаєшся запам’ятати та не забути» (цикл «Біополе»). У цій постпленерній серії художник також не забуває та перекидає місток і до бойчукізму; окрім монументалізації він використовує інший модерністський засіб – побудову композиції за принципом іконографічного «житія». Ви часто звертаєте увагу на людей, що працюють у полі? Аполлонов – так. Олексій Аполлонов "Збирачі врожаю - 2", "Збирачі врожаю - 1", "На городі "(з циклу «Біополе») та "Сіяч II", 2016 На що ще потрібно звернути увагу на виставці? Обов'язково на джерела натхнення Олексія Аполлонова. Використовуючи сучасні знання та класичні техніки, він звертається до стародавніх мотивів та образів, які ми знаходимо у народних майстрів – від наїву декоративних настінних килимків з оленями (цикл «На річці СНОВидінь»), різьблених ведмедів і орлів, аж до гостроверхих дерев'яних церков. Але таке звертання відрізняється від попередніх епізодів модерністського екзотизму – таких, як використання африканської скульптури в примітивістських роботах Пікассо, Матісса та інших художників першого десятиліття XX століття, або знаходження «первісності» в доколумбовому мистецтві деякими абстрактними експресіоністами. Олексій Аполлонов не є ілюстратором фольклорного минулого (і сьогодення), він шукає та вдало знаходить свій шлях між архаїзмом та асиміляцією, створює універсальне середовище, котре узгоджує різні простори-часи та зберігає автентичність. Олексій Аполлонов, з серії “На річці СНОВидінь” III, 2021 «Час сновидінь» – такою була перша робоча назва виставки, пізніше ми замінили її на більш земну «Карпати плюс». Враховуючи існування циклу «На річці СНОВидінь», варто про це згадати. Час сновидінь – це загальна назва для мистецтва (як правило картин) аборигенів Австралії. Воно ґрунтується на стародавніх сакральних мотивах, і також наноситься на тіло людини, кору дерев і землю. Це мистецтво – характерний приклад третього шляху в сучасній глобальній культурі. З одного боку, його образи йдуть від мотивів та орнаментів, пов'язаних із традицією, а з іншого – воно набуло нового матеріального вираження з появою сучасних технологій та матеріалів. Картини «часу сновидінь» – приклад мистецтва, яке зберігає автентичність, при цьому не заграючи з фольклорністю. «Часом сновидінь» аборигени називають еру Творіння, коли прабатьки створили землю, і образи цих прабатьків на картинах набувають різних форм (людей, рослин, тварин), то більш фігуративних, то більш абстрактних. Олексій Аполлонов "Сині гори", "Лісоруби III", "Чорні крокуси", 2017 У фільмі Віма Вендерса «Поки існує світ», головний герой пояснює такий підхід: Він співає про землю. Земля для них, як Біблія. Уяви, що он те дерево – це Іона, а он та скеля – це кит. Все навколо – частина історії. А він – охоронець цієї частини землі, цієї частини історії. І якщо він не збереже її, ось так, переповідаючи нам, то вона загине. Так само і з роботами Олексія Аполлонова, нехай пантеон наших прабатьків й відрізняється від австралійського та вміщує не тільки наше прадавнє, а й теперішнє, включно з модерністами початку XX століття, але ми розуміємо, що мова йде про речі космогонічні. Олексій Аполлонов, з серій «Мерлін Монро, Бріжит Бардо», 2017 Існують художники, котрі допитливо, як діти, відкривають для себе буття, при тому створюють власну міфологію. І цей стан знаходить у нас, глядачів, відклик, ми також прагнемо вільно та незамутнено сприймати світ. Олексій Аполлонов – один з таких художників. також читайте: MIMESIS. ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО ВИСТАВКУ МИКОЛИ МОЛЧАНА У ЛЬВІВСЬКОМУ ПАЛАЦІ ПОТОЦЬКИХ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Олена Субач, кураторка виставкового проєкту «Карпати плюс» Фото: Львівська національна галерея мистецтв Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

Місяць тому співробітники Закарпатської митниці вилучили 18 картин у водія мікроавтобуса, коли той намагався завезти їх на митну територію “зеленим коридором” без декларування. Вчора установа повідомила, що, згідно з експертним висновком, вартість цих творів перевищує 1,2 млн грн. одна з 18 затриманих співробітниками Закарпатської митниці картин, фото — Закарпатська митниця Вкінці серпня, повертаючись з Чехії через митний пост “Ужгород-автомобільний”, що на українсько-словацькому кордоні, 35-річний закарпатець під час митного контролю запевняв про відсутність будь-якого товару, що підлягає декларуванню. Однак, перевіривши вміст багажного відсіку мікроавтобуса, митники виявили 18 картин. Вони знаходилися серед різних пакунків, коробок та сумок, які водій перевозив на прохання інших людей. Закарпатська митниця звернулася до експертів Закарпатського обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая з запитом про мистецтвознавчу експертизу вилучених картин. Результати експертизи засвідчили художню та колекційну цінність затриманих предметів. світлини кількох з 18 затриманих співробітниками Закарпатської митниці картин, фото — Закарпатська митниця За оцінками мистецтвознавчої експертизи загальна вартість цих картин становить 1 мільйон 273 тисячі гривень. Так, наприклад, картина Паоло Ферретті “Природа” (1910 р.) оцінена експертами у 120 тис. грн, “Пейзаж з кіньми” (1920 р.) художника Івані-Грюнвальд Бели — 350 тис. грн, “Жінка” Джозеф-Алексіса Мазеролле — 250 тис. грн, а “Міфологічну сцену”невідомого автора другої половини 19 ст. — 120 тис. грн. Раніше ми писали про те, що на кордоні з Угорщиною митники виявили 20 картин українських митців, які не були задекларовані. Цінні твори були придбані на аукціоні в Італії, серед них — твори Валентина Литвиненка, Віктора Зарецького, Михайла Дерегуса, Сергія Григор’єва та інших українських митців. також читайте: УКРАЇНЦЯ ЗАСУДИЛИ ДО 5 РОКІВ УВ'ЯЗНЕННЯ ЗА КРАДІЖКУ КАРТИНИ ПОЛЯ СІНЬЯКА З ФРАНЦУЗЬКОГО МУЗЕЮ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Коля Безхатько Фото: Закарпатська митниця Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

Хто б міг подумати, що Пікачу у сірому фетровому капелюсі здатен спричинити справжню істерію серед відвідувачів амстердамського музею ван Гога? Насправді такий розвиток ситуації не складно було передбачити, особливо, якщо ти маркетолог компанії Pokémon, кожна презентації нової колекції мерчу якої перетворюється на суцільний хаос, де бажані брендовані товари дістаються лише найспритнішим. зліва: Пікачу в образі Вінсента ван Гога з його автопортрета 1887 року, автор - Naoyo Kimura, фото - The Pokémon Company International, ©2023 Pokémon / Nintendo / Creatures / GAME FREAK; справа: "Автопортрет у сірому фетровому капелюсі" (1887), Вінсент ван Гог, фото - Van Gogh Museum Amsterdam (Vincent van Gogh Foundation) Минулого тижня компанія Pokémon запустила спільний проєкт з музеєм ван Гога в Амстердамі. Його присвятили 50-й річниці артінституції. Відвідувачам пропонують оглянути виставку робіт, на яких різні покемони постають в образах найвідоміших картин маестро ван Гога. В описі до проєкту йдеться, що це — своєрідний омаж захопленню художника японським мистецтвом та культурою. Крім експозиції проєкт Pokémon x Van Gogh Museum пропонує серію освітніх подій і, звісно, тематичний мерч. До сувенірної лінійки, крім звичних футболок, екоторб та чашок, увійшла лімітована серія колекційних карток, які й стали головною причиною шалу у перші дні роботи виставки. сувенірна серія Pokémon x Van Gogh Museum, фото - Van Gogh Museum Amsterdam На картках зображений Пікачу у сірому фетровому капелюсі, це — варіація на автопортрет Вінсента ван Гога, який той написав 1887 року. Придбати картки вдалося лише щасливчикам-відвідувачам музею у день вернісажу проєкту та покупцям, що оформили замовлення в офіційному онлайн магазині Pokémon у перші 24 години після дропу колекції Pokémon x Van Gogh Museum. виставка Pokémon x Van Gogh Museum, фото - Sven Mooij/Van Gogh Museum Amsterdam Минулого тижня у соцмережах з’явилося багато відео, де ошалілий натовп фанів Pokémon згрібає увесь мерч з полиць сувенірної крамниці амстердамського музею ван Гога. Невдовзі після того, як музейний магазин спорожнів, а на сайті Pokémon з’явилася плашка “Sold Out”, предмети лімітованої серії почали з’являтися на сайтах-реселлерах, наприклад, на ebay чи craigslist. Але ціни на них там були у кілька десятків разів вищі, ніж в офіційних продавців. принтскрін з сайту ebay Виставка Pokémon x Van Gogh Museum триватиме в Амстердамі до 7 січня. Наразі невідомо чи поповнюватиметься асортимент фірмового мерчу. Раніше ми також писали про те, що “Ермітаж-Амстердам” — колишній нідерландський сателіт російського державного музею “Ермітаж” змінює назву. Таким чином інституція прагне ще більше дистанціюватися від Росії. А два музеї Нідерландів тепер мають опцію аудіоекскурсії українською мовою. Екскурсію українською тепер можна послухати у Музеї Мауріца Корнеліса Ешера в палаці Ланге Ворхаут та Музеї колекціонера й мецената Абрагама Бредіуса. Обидва музеї розташовані у Гаазі. також читайте: РОБОТА ІВАНА МАРЧУКА З'ЯВИЛАСЯ НА ЕТИКЕТКАХ ЛІМІТОВАНОЇ СЕРІЇ НОВОГО УКРАЇНСЬКОГО ВИНА Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Коля Безхатько Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.