Засновниками музею стала пара вчителів-колекціонерів: В’ячеслав Гладушкін і його дружина Ірина Борисівна. Разом з музеєм презентували й сайт-каталог української кераміки ArtKum, де атрибутовано твори більше як 60 заводів. 28 ЖОВТНЯ 2023 фрагмент експозиції новоствореного Музею української кераміки XX століття, фото — Катерина Лебедєва В’ячеслав Гладушкін зізнається, що до 2018 року не чув слова «майоліка». Майоліка — це кераміка, покрита глазур’ю з кольоровим малюнком. Саме побутові майолікові вироби масово випускав Васильківський завод у 1934—2007 роках. За ними тепер полюють колекціонери. майоліка — це кераміка, покрита глазур’ю з кольоровим малюнком У XX столітті не території СРСР діяло понад півсотні подібних заводів. Часто вироби одного підприємства були схожі на вироби іншого; авторами деяких зразків посуду та предметів інтер’єру були майстри, які пізніше стали відомі завдяки авторським роботам (наприклад, Неллі Ісупова). До того ж увесь цей грандіозний масив творів, часто шедеврів дизайну, ніколи не досліджувався системно. В'ячеслав Гладушкін та гості вернісажу Музею української кераміки XX століття фото — Катерина Лебедєва Усе це зрозумів В’ячеслав Гладушкін на початку свого захоплення колекціонуванням кераміки та … зареєструвався у соціальній мережі Facebook і заснував групу «Майоліка Василькова». «Якщо ти не можеш знайти інформацію, треба, щоб інформація знайшла тебе, — коментує пан В’ячеслав. — Колесо досліджень закрутилося. Познайомилися з майстром заводу Сергієм Денисенком, від нього почув імена Марії Хом’якової, Марини Кривонос, Тетяни Музиченко, Надії Білик, Неллі Ісупової, інших майстринь і майстрів Васильківського майолікового заводу». Гладушкін навіть почав шукати по прізвищах тих, хто доєднався до групи: таким чином, йому вдалося встановити контакт ледь не з усіма майстрами, які ще живі. мисткиня Неллі Ісупова на відкритті Музею української кераміки XX століття біля своїх робіт в експозиції фото — Катерина Лебедєва Для чого це потрібно? Щоб встановити належність твору до конкретного заводу, а іноді дізнатися й автора зразка, за яким тиражувалися посуд, вази, скульптура малих форм тощо. Крім купівлі творів на барахолці у Києві на Почайні, на сайтах violity.com та olx.ua, Гладушкін досліджував та атрибутував твори. Згодом групи у Facebook стало замало для зберігання отриманої інформації. За допомоги сина васильківського майстра, Володимира Коваленка-молодшого та його знайомого айтівця було створено “Каталог українського мистецтва”, скорочено КУМ, з логотипом у вигляді куманця (artkum.com.ua). Сайт має кількох адміністраторів і постійно наповнюється; наразі це найбільш вичерпний ресурс в інтернеті про продукцію українських керамічних заводів XX століття. "Каталог українського мистецтва" — наразі найбільш вичерпний ресурс в інтернеті про продукцію українських керамічних заводів XX століття фрагменти експозиції Музею української кераміки XX століття фото — Катерина Лебедєва Створення музею кераміки на базі одного з навчальних закладів у Києві стало третім (після групи та сайту) етапом на шляху Гладушкіна. Директорка закладу підтримала ініціативу і надала кімнату для розміщення експонатів. 90 відсотків представлених у новоствореному музеї виробів — саме з Васильківського майолікового заводу, але можна побачити й твори Львівської кераміко-скульптурної фабрики (ЛКСФ), закарпатських заводів тощо. Є в музеї окрема поличка з ще неатрибутованими виробами. фрагменти експозиції Музею української кераміки XX століття фото — Катерина Лебедєва Потрапити в музей можна лише на вихідних і за записом. В’ячеслав Гладушкін перебуває у діалозі з майстрами та іншими колекціонерами, тому експозиція музею постійно поповнюється До речі, у самому Василькові є приватний музей майоліки, який робить Людмила Шкулькова. Одні з перших питань, які виникають при погляді на розкішну і крихку експозицію музею: а якщо «прилетить»? чи не поб’ють відвідувачі експонати? фрагмент експозиції музею «Ми взагалі маємо викинути з лексикону термін «відкладене життя», — коментує пан В’ячеслав. — Не могли обійти теми навчання, тому заснували у школі гурток «Музеєзнавство», плануємо досліджувати та вивчати кераміку, писати наукові роботи. Діти будуть вчитися проводити екскурсії. 2024 року виповнюється 100 років з дня народження Валерія Протор’єва (1924—1997), найвідомішого майстра Васильківського заводу. Організуємо події й до цієї дати». Бажаємо новоствореному музею успіху і процвітання! також читайте: ЗІРКА АУКЦІОНІВ. ІСТОРІЯ ВАСИЛЬКІВСЬКОГО ПІВНЯ І ЙОГО ДРУЗІВ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал і фото: Катерина Лебедєва Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

1965 року попрацювати до Маріуполя вперше завітали художники зі столиці. Валерій Ламах, Ернест Котков, та Іван Литовченко дебютували як монументалісти ще вкінці 1950-х, а 1961 року вони стали відомі завдяки оформленню київського річкового вокзалу. У Маріуполі команда митців взялася прикрасити новий Палац культури «Іскра» заводу важкого машинобудування. мозаїчні панно «Земля» (зліва) та «Космос» (справа) в інтер'єрі палацу культури «Іскра» заводу важкого машинобудування у Маріуполі, фото — Іван Станіславський Результатом маріупольського відрядження Ламаха, Коткова та Литовченка стали чотири роботи, які можна вважати монументальним ансамблем. Восени 1965 на головному фасаді Палацу культури (далі - ПК) «Іскра» з’явилося велике панно «Народ-Герой», виконане із шамоту, а на початку 1966 завершилась робота над трьома керамічними мозаїками. До речі, саме ці художники, вперше у місті, застосували монументальні роботи для оформлення інтер’єрів. Ламах, Котков та Литовченко вперше у Маріуполі застосували монументальні роботи для оформлення не лише екстер'єру, але й інтер’єрів Валерій Ламах з бригадою будівельників біля панно «Юність» у вестибюлі Палацу культури «Іскра» маріупольського заводу важкого машинобудування (1960-ті рр.), фото надане Сашком Чернідісом Розповідає історик маріупольського мистецтва Сашко Чернідіс: Варто сказати кілька слів про заводський осередок культури. Палац культури «Іскра» був побудований методом народного будівництва-толоки та обов'язково мав бути прикрашений монументальними роботами. Ініціатива виходила від директора заводу «Важмаш» В. Карпова, мецената та великого поціновувача мистецтва. Для здійснення цього завдання було запрошено київських художників Валерія Ламаха, Ернеста Коткова та Івана Литовченка. Починаючи свою творчу кар'єру плакатистами (як і маріупольці Яків Райзін та Микола Тихонов), Ламах та Котков повною мірою розкрили свій талант у монументалістиці. Це був час, коли відбувалося формування нового стилю в оформленні громадських будівель. У їхньому творчому доробку вже значилося кілька монументальних робіт у Києві. Палац культури «Іскра» маріупольського заводу важкого машинобудування на листівці з набору "Донецька область. Жданов" (Жданов — колишня назва міста Маріуполь), набір листівок виданий 1987 р. в екстер'єрі Палацу культури «Іскра» монументалісти вперше у своїй практиці застосували шамот. У його потужних формах, близьких до кам'яної скульптури, була розказана історія країни У Маріуполі столичні митці створили величезний монументальний твір, побудований на принципі ансамблевості. Виконаний у шамоті фриз на цокольному поверсі будівлі служить її початком. Тут вони вперше у своїй практиці застосували шамот. У його потужних формах, близьких до кам'яної скульптури, була розказана історія країни. В інтер'єрах Палацу вже з усією силою звучали графічні та живописні мотиви. У холі відвідувачів зустрічало керамічне панно-екран «Юність». панно «Юність» у вестибюлі Палацу культури «Іскра» маріупольського заводу важкого машинобудування (1960-ті рр.), фото надане Сашком Чернідісом На верхньому поверсі розташовувалися мозаїки «Земля» та «Космос». У початковому проєкті палацу (архітектор - М.Ю. Пєтухов) ці панно було видно від вхідних дверей у напівкруглому отворі перекриття поверхів. Художники зуміли трансформувати архітектурне середовище, духовно насичуючи його за допомогою лаконічної мозаїки у вестибюлі та яскравого, мальовничого твору на верхньому поверсі. Надалі, при реконструкції палацу цей напівкруглий отвір було замуровано. фото 1: світлина вестибюлю ПК «Іскра», де від вхідних дверей у напівкруглому отворі перекриття поверхів проглядається панно «Земля», фото 2: замітка у місцевій газеті про відкриття ПК «Іскра» маріупольського заводу важкого машинобудування, 1966 р. ЗА КРОК ДО АБСТРАКЦІЇ Панно «Народ-Герой» в екстер'єрі «Іскри» можна було б назвати програмним героїко-епічним твором виконаним згідно з канонами соцреалізму. Воно відображує найпоширеніші сюжети соцарту: «Праця», «Перемога», «Відновлення». Якби не одне «але». Художнє вирішення роботи ледь не повністю перекреслює її сюжетну складову. Обов’язкові робітники та солдати губляться в мережі гострих контрастуючих між собою форм та трансформуються у фактично самостійний геометричний малюнок. Палац культури «Іскра» маріупольського заводу важкого машинобудування, 2020 р. фото — Іван Станіславський На екскурсіях, глядачам, доводилося окреслювати фігури вручну, а з дистанції вони не зчитуються абсолютно. Створене в середині 1960-х років, панно «Народ-Герой» дивує сміливим трактуванням образів, яке небезпечно наближується до абстракції та безпредметності. Хоча авторство належить в рівній мірі трьом митцям, тут, безперечно, помітна рука Івана Литовченка. Пізніше, маріупольські художники Сергій Бараннік та Олександр Бондаренко перетнуть бар’єр безпредметності в монументалістиці, але це буде лише в 1989 році, коли заперечення авангардного мистецтва значно знизиться. художнє вирішення панно «Народ-Герой» ледь не повністю перекреслює його сюжетну складову. Робітники та солдати губляться в мережі гострих контрастуючих між собою форм та трансформуються у фактично самостійний геометричний малюнок фрагмент панно «Народ-Герой» в екстер'єрі Палацу культури «Іскра», 2020 р. фото — Іван Станіславський Керамічна мозаїка «Юність» (іноді зустрічається назва «Поезія») площею 18 кв.м прикрасила фоє першого поверху ПК «Іскра». Ліричне зображення юнака та дівчини з розгорнутою книгою, за задумом авторів, повинно було вносити певну розрядку після динамічного та напруженого фризу зовні будівлі. Як спрацьовувало це композиційне рішення сказати важко. Під час пізнішого ремонту панно «Юність»/«Поезія» було або зашите під декоративними панелями або й взагалі демонтоване. Бодай приблизну дату зникнення цієї роботи встановити не вдалося. У 2020 році ніхто зі «старожилів» ПК «Іскра» не пригадав панно «Юність», ймовірно, воно було знищено ще за радянських часів. ескіз панно «Юність»/«Поезія» для вестибюлю Палацу культури «Іскра», фото надане Сашком Чернідісом Дві інші монументальні інтер'єрні роботи пережили численні реконструкції та ремонти. Панно «Земля» та «Космос» загальною площею близько 100 кв.м митці вдало вписали в межі тильної стіни зали на другому поверсі. В публікаціях 1960-х років залу іноді називають «космічною», хоча вона призначалася для зборів та занять танцювального гуртка. В панно «Космос» бригада монументалістів застосувала традиційну керамічну плитку, але з поєднанням шамоту та кольорових цементів для заповнення фону. Чергування глянцевих та матових поверхонь створює цікавий фактурно-колірний контраст, який стає досить важливим елементом в сприйнятті твору. мозаїчні панно «Земля» та «Космос» в інтер'єрі Палацу культури «Іскра» (фото 1) та детальна світлина панно «Космос» (фото 2) фото — Іван Станіславський Яскраве, але стандартне для того часу, епічне зображення на космічну тематику, врівноважується панно «Земля». Жіноча фігура викладена в стриманій колірній гаммі із шамоту, постає як символ Батьківщини або домівки з якої людство пускається в космічні мандри. Композиція з двох мозаїк гарно сприймається з відстані, та наповнює обсяг величезної зали. До початку повномасштабного вторгнення ансамбль монументальних творів ПК «Іскра» був у гарному стані. яскраве, але стандартне для того часу, епічне зображення на космічну тематику у мозаїці «Космос» врівноважує панно «Земля» мозаїчне панно «Земля» в інтер'єрі Палацу культури «Іскра» ЗГАСЛА «ІСКРА» Під час облоги Маріуполя російськими військами, ПК «Іскра» опинився в зоні бойових дій. В цьому секторі, оборонці Маріуполя стримували загони окупантів, що рухались на місто Донецькою трасою. Навесні 2022 року, будівля Палацу культури була зруйнована авіаударом. За наявною інформацією екстер’єрне панно отримало численні пошкодження, а мозаїки в інтер’єрі остаточно знищені. Будівля ПК «Іскра» відновленню не підлягає. будівля Палацу культури «Іскра», Маріуполь, 2022 рік будівля Палацу культури «Іскра», Маріуполь, 2022 рік Стаття «Згасла «Іскра»: історія монументального ансамблю Палацу культури маріупольського заводу «ВажМаш»» продовжує серію матеріалів про історію найвизначніших маріупольських мозаїк. Війна, на жаль, не дала шансів на виживання багатьом монументальним пам’яткам міста, інші зазнали значних руйнувань, доля деяких лишається невідомою… Одним з головних завдань цієї серії матеріалів є фіксація в інфополі низки фактів, що можуть зникнути з обігу внаслідок фізичного знищення фондів, архівів та колекцій присвячених маріупольському мистецтву. ПРО МИТЦІВ ІВАН ЛИТОВЧЕНКО (1921-1996) Художник декоративного та монументального мистецтва Заслужений діяч мистецтв УРСР (1991), лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченко (1998, посмертно), дійсний член Академії архітектури України. Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1954). Учасник Другої світової війни. Працював у жанрі декоративного (художнє ткацтво) і монументально-декоративного мистецтва. Основні твори: геральдичні панно на стелі центральної зали вокзалу станції Київ-Пасажирський (1955), тематичний килим «Україна в сім'ї братніх республік» (1957); панно «Дружба народів» в аванзалі Головного павільйону Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР; мозаїки в інтер'єрах ресторану «Метро» в Києві (1960, не збереглися), оформлення станції метро «Шулявська» (1963), Київського річкового вокзалу (1961) і Бориспільського аеропорту (1965, у співавт. з В. П. Ламахом та Е. І. Котковим, не збереглися), гобелен «Пісня про вуса» для палацу одруження в м. Олександрії (1969) і мозаїчні панно на житлових будинках на проспекті Перемоги у Києві (1960-70-ті рр., у співавт. з М. Т. Литовченко та В. М. Прядко). У місті Прип'яті створив монументальний ансамбль: скульптурно-мозаїчний рельєф-панно «Музика» на фасаді музичної школи (1976), скульптурно-декоративна композиція «Енергія» (1977), три панно на центральній вулиці міста: «До світла», «Світанок», «Творіння» (1978-1982). Учасник численних виставок: республіканських (з 1957), всесоюзних (з 1967), закордонних (з 1958). ВАЛЕРІЙ ЛАМАХ (1925-1978) Графік, монументаліст, викладач, філософ, письменник Закінчив Ворошиловградське художнє училище (1939-1949 з перервою на 3 роки) і Київський художній інститут (факультет графіки). Працював художником плаката. Член НСХУ (1956). З 1952-го року брав участь у республіканських, всесоюзних і міжнародних художніх виставках. Старший редактор державного видавництва “Образотворче мистецтво і музична література” (1956-1960). Редактор плаката у державному видавництві “Мистецтво” (1961-1964). З 1960-х працював як художник-монументаліст. Створив низку художніх робіт в техніці розпису, мозаїки у Києві, Маріуполі, Куйбишеві, Єсентуках, Кам'янському, Тамбові, Тернополі. Оформляв екстер’єри та інтер’єри громадських будівель. З 1974 р. – доцент кафедри оформлення книги на Київському вечірньому факультеті Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова; викладав малюнок, живопис, композицію. ЕРНЕСТ КОТКОВ (1931-2012) Графік, монументаліст Закінчив Київський державний художній інститут (1955). Педагоги з фаху — В.В. Касіян, Ф. Самусєв, С. Подерв’янський. Член Спілки художників СРСР (1958). Один з найвидатніших монументалістів України радянського періоду. З 1954 р. учасник всесоюзних, республіканських і міжнародних виставок. Член творчого об’єднання «Погляд». Після 1991 р. провів понад 10 персональних виставок в Україні, Німеччині, Нідерландах, Великобританії та ін. Працював у галузях монументального мистецтва, станкового живопису та графіки. У співавторстві з В. Ламахом та І. Литовченком створив мозаїки та монументальні композиції для оформлення Річкового вокзалу у Києві та аеропорту «Бориспіль». Твори зберігаються у Національному художньому музеї України та інших музейних і приватних зібраннях в Україні та за кордоном. Двічі художник був номінований Державною премією СРСР. Матеріал: Іван Станіславський Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю [esthète] Газети (Естет Газети) і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

У Херсоні на 95-му році життя померла українська художниця-наївістка Олена Рибальченко. Про це на своїй сторінці у соцмережі Facebook повідомила Олена Афанасьєва, керівниця Центру культурного розвитку "ТОТЕМ". художниця Олена Рибальченко у своїй імпровізованій "майстерні", фото — Херсонський художній музей "Знаєте, в Олени Рибальченко був непростий характер. Як з багатьма справжніми художниками, з нею іноді було важко. Останні роки їй марилися відьми, які псують її картини, або сусіди, які ті картини крадуть. Проте кожною своєю картиною вона говорила лише про красу, лише про Україну, лише про любов", — написала пані Афанасьєва. Мисткиня Олена Рибальченко народилася 1928 року у Павлограді Дніпропетровської області. Пережила Голодомор та Другу світову війну. Після пережитої російської окупації Херсона, вона почувалася не дуже добре. Попри поважний вік, після деокупації міста, художниця знову почала малювати, але через постійні атаки росіян зосередитися на мистецтві було важко. Влітку 2023 Олена Рибальченко пережила обстріл свого будинку. Боячись, що через постійні обстріли міста її твори можуть бути знищені, художниця у серпні 2023 передала Херсонському художньому музею все, що на той час залишалося в її імпровізованій "майстерні", а це — понад 50 робіт. роботи художниці-наївістки Олени Рибальченко, збірка Херсонського художнього музею Загалом, творчий доробок Олени Рибальченко налічує близько тисячі живописних полотен, які перебувають у збірках різних музеїв, зокрема у Павлоградському краєзнавчому музеї (звідки родом мисткиня), в Музеї Івана Гончара у Києві та у приватних колекціях України та за кордоном. Творчість Олени Рибальченко присвячена українському селу, українській родині, народним традиціям, історії України загалом і добі козацтва зокрема. Вона писала багато краєвидів Херсона — міста, де жила останні майже 40 років й де по-справжньому розкрився її талант. також читайте: "ПОЛІНА РАЙКО. ЗНИКОМЕ" — ВИСТАВКА-ДОКУМЕНТ. ВИСТАВКА-РЕАКЦІЯ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Херсонський художній музей Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

Під час війни популярність Марії Примаченко в Україні й світі збільшилася у сотні, тисячі разів. Цього року вийшов друком найбільш вичерпний альбом робіт художниці. У ньому зібрані твори з 16 музеїв України. Над виданням чотири роки працювала команда професіоналів, до якої увійшли Михайло Андреєв, Олексій Данілов та Євген Матвєєв. Це вже шосте видання їхньої концептуальної серії «Державні зібрання України», якою вони опікуються понад 20 років. найбільш вичерпний альбом робіт Марії Примаченко з серії «Державні зібрання України», фото — Національний музей українського народного декоративного мистецтва В музеях України зберігається 1300 робіт Марії Примаченко, 650 з яких у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва. Ось ще 15 музеїв, твори з яких увійшли до альбому «Марія Примаченко / Maria Prymachenko» з серії «Державні зібрання України»: Дрогобицький краєзнавчий музей «Дрогобиччина» Донецький обласний художній музей Запорізький обласний художній музей Іванківський краєзнавчий музей Луганський обласний художній музей Музей І. Гончара Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Національний музей народної архітектури та побуту Національний музей Тараса Шевченка Одеський художній музей Сумський обласний художній музей імені Никанора Онацького Хмельницький обласний художній музей Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана Шевченківський національний заповідник Тираж альбому «Марія Примаченко / Maria Prymachenko» з серії «Державні зібрання України» — 3000 примірників. Фотографії творів Примаченко для альбому робив, а також виступив як упорядник, знаний фотограф Михайло Андреєв. У його бібліографії це приблизно десятий великий альбом. Загалом пан Михайло знімав більше як для сотні книжкових видань. альбом робіт Марії Примаченко з серії «Державні зібрання України» (фото 1-3), фото — Катерина Лебедєва Розповідає фотограф Михайло Андреєв: Я займався фотографією тотально, згодом, у 1980-х роках, почав позаштатно працювати у видавництві «Мистецтво». Однією з робіт було створення путівника по Києву, у видавництві був цілий відділ путівників. Саме тоді я познайомився з Золотою пектораллю і подібними експонатами. Потрапив до Національного художнього музею, знімав ікони для цього путівника. Згодом зрозумів, що мені подобається фотографувати твори мистецтва, а коли працюєш із задоволенням, до тебе часто звертаються. розворот альбому робіт Марії Примаченко з серії «Державні зібрання України», фото — Національний музей українського народного декоративного мистецтва Катерина Лебедєва: Фотографувати картини дуже складно. Розкрийте, будь ласка, секрети вашої майстерності? Михайло Андреєв: По-перше, треба хотіти зробити якнайкраще. По-друге, необхідно аналізувати свою роботу і серйозно ставитися до власних помилок. Завжди критично оцінюю свою роботу. Коли виникали питання, звертався до фотомайстрів старшого покоління, які теж працювали у видавництві «Мистецтво»: Валерія Моруженка, Віктора Хмари, Вадима Соловського. Загалом в Україні часів СРСР було обмаль людей, які займалися фотографуванням творів мистецтва, а зараз ще менше. Робота «громіздка», необхідно багато обладнання. К. Л.: Що стало поштовхом для створення альбому серії «Державні зібрання України» саме про Марію Примаченко? М. А.: Непогано знаю всі колекції, які зосереджені в Україні: і музейні, і приватні. Маю величезну повагу до робіт Марії Оксентіївни. Завжди, коли працював з її роботами, у мене значно підвищувався настрій. Вона була особливою людиною: це відчувається з робіт, не був особисто знайомий з нею. Примаченко не була аж такою популярною на момент своєї смерті. К. Л.: Роботу над альбомом почали у 2019-му? М. А.: Так, наприкінці року. В першу чергу отримали дозвіл у родини Примаченко на це видання. І поїхали збирати матеріал. Ми працюємо понад двадцять років завжди втрьох. Фотографуванням обʼєктів, як правило, займаюсь я, інколи з Даніловим. Обробкою файлів та підготовкою їх до поліграфічного відтворення, макетуванням займаються Данілов та Матвєєв. Важливий етап створення альбому редагування — це робота Данілова, а потім всі разом, як на художній раді, вивчаємо результат, вносимо правки аж поки самі у себе не приймаємо роботу! Твори Марії Оксентіївни представлені у 16 музеях України, від Дрогобича до Луганська. У Луганському обласному художньому музеї зберігається п’ять робіт, переважно ескізного характеру, і цікава картина (вертикальна, а не горизонтальна) «Богдан Хмельницький у молодих годах обучається на коні» (1968). У Олексія Данілова, який раніше був мером Луганська та майже професійно займався фотографією, дивом збереглася ця репродукція. Галина Чумак, яка була директоркою Донецького музею, зберегла у себе репродукції трьох робіт з цього музею. «Богдан Хмельницький у молодих годах обучається на коні» (1968 рік), Марія Примаченко. Зі збірки Луганського обласного художнього музею К. Л.: Що зараз з роботами Марії Примаченко, які перебувають на окупованих територіях? М. А.: Нібито вони на місці, але точно невідомо… У Маріуполі робіт Примаченко ніколи не було, а в Донецький і Луганський музеї вони потрапили через державні закупівлі. Ім’я Марії Оксентіївни завжди було на слуху у музейників. На Західній Україні роботи мисткині є у Дрогобичі та в музеї Шептицького. До речі, Олександр Ройтбурд дуже серйозно поставився до нашого альбому: коли зателефонував йому, він в той же день надіслав фото робіт. Ми відібрали три роботи Примаченко з Одеського художнього музею. Фотографи в українських музеях зазвичай отримують дуже малу зарплатню, на рівні прибиральниці. Відповідно, професіонали не йдуть на такі посади: фотографом працює чийсь родич або знайомий, у якого просто є фотоапарат. Держава не закуповує обладнання для музеїв. Як наслідок: відсутність якісних фотографій музейних творів. Тож всі відзняті для альбому роботи Марії Примаченко (а фотографували ВСЕ, крім робіт з Національного музею народної архітектури та побуту, який надав репродукції) кріейтори альбому безоплатно віддали в музеї для довічного користування. Як фотограф з великим стажем, розумію, що кожна наступна репродукція одній й тій самій роботі митця тільки шкодить, — розповідає Андреєв. — Бо роботу треба вийняти з пакета або рами, а це призводить до механічних пошкоджень. Необхідно вмикати освітлення: згідно з дослідженнями, деякі пігменти погано реагують на спалах. Графіку навіть не експонують при сонячному світлі. К. Л.: Розкажіть про структуру альбому. М. А.: Як не дивно, тут допомогла епідемія коронавірусу, бо ми розбіглися по хатах і мали час на структуризацію альбому. Я працюю не з екраном, а з видруками файлів розміром 10х15 сантиметрів. Спочатку розклали твори у хронологічному порядку, потім у тематичному. Примаченко відома завдяки своїм фантастичним звірям, своєму бестіарію, а ми побачили, що вона методично і продумано розповідала про всі сфери життя на цій території, навколо себе; про все, що тут відбувалося. Мисткиня сформувала у своїх картинах бачення українського Космосу. Альбом складається з семи розділів: Квіти, Птахи, Звірі, Українці та українки, Надзвичайні події, Пам’ять, Альбомчики. Примаченко дуже серйозно ставилася до необхідності пам’ятати наших предків і героїв: у неї є картини про невідомого солдата, пожежників Чорнобиля, моряків, космонавтів, Тараса Григоровича Шевченка… «Дорогі космонавти, честь і слава вам» (1969 рік), Марія Примаченко. Зі збірки Національного музею народної архітектури та побуту К. Л.: Що сказала б Марія Оксентіївна всім українцям зараз? М. А.: Живіть у мирі, шукайте миру. Війна для неї — найстрашніше, що може бути. Друга світова війна забрала у неї чоловіка, з яким поспілкувалась всього лише рік. Примаченко проти війни та звеличує тільки мир. Нагадаємо, що зараз у нью-йоркському The Ukrainian Museum (Український музей) триває виставка «Марія Примаченко: слава Україні», на якій представлено близько 100 творів української мисткині. А цьогоріч влітку твори Марії Оксентіївни вперше демонструвалися у Британії. В Україні художні роботи Примаченко зараз можна оглянути у межах проєкту «Феномен Марії Примаченко», що триває у Львівській національній галереї мистецтв. також читайте: "КНИГОУКРИТТЯ" — НОВА КНИГАРНЯ-ШОУРУМ У ХАРКОВІ ВІД ВИДАВНИЦТВА ОЛЕКСАНДРА САВЧУКА Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Катерина Лебедєва Фото: Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Катерина Лебедєва Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

У неділю, 27 лютого, у селищі міського типу Іванків, що на Київщині, російські війська знищили місцевий музей, в якому зберігалися унікальні твори Марії Приймаченко. Сьогодні з'явилася інформація, що принаймні деякі картини могли вціліти. Марія Примаченко "Наша Армія, наші хранителі", 1978 В Іванкові відбувся запеклий бій між Збройними Силами України та російськими окупантами. Після його завершення місцеві жителі повідомили, що війська РФ знищили місцевий Історико-краєзнавчий музей. Гордістю інституції була експозиція картин (близько 25 одиниць) Марії Оксентіївни Примаченко. Вона була мешканкою Іванківського району, жила і працювала у с. Болотня. Про знищення картин Примаченко та інших експонатів музею вчора повідомила дослідниця та блогер Устина Стефанчук у своєму Facebook. Але вже сьогодні з’явилася інформація, що роботи Примаченко вдалося врятувати, бо їх напередодні пожежі винесли з музею небайдужі мешканці Іванкова. Скільки та які саме роботи врятували наразі невідомо. Цю інформацію нам підтвердило два незалежних джерела, які ми наразі не називаємо з міркувань безпеки. Фото: wikiart.org

Роботу Марії Примаченко «Моя хата, моя правда» продали на благодійному аукціоні у Венеції за 110,000 Євро. Benefit for Ukraine's People & Culture - благодійний продаж творів мистецтва, організований аукціонним домом de PURY. Вторговані кошти за усі продані лоти йтимуть на підтримку різних культурних ініціатив та інституцій в Україні. Марія Примаченко "Моя хата, моя правда", 1989 Роботу «Моя хата, моя правда» для участі в аукціоні передала правнука мисткині та засновниця Maria Prymachenko Family Foundation Анастасія Примаченко. Сама Марія Оксентіївна про цю роботу казала: «Моя хата, моя правда. Оце все робила моя мама, а потім навчила і мене. Вона шила, вона пряла, вона пекла хліб і варила кашу з зерна. А я - їла. Бо мені треба було йти до колгоспу орати землю волами та жати пшеницю». Цю картину Марія Примаченко подарувала своєму внукові Івану на його день народження (батьку Анастасії Примаченко). Досі робота перебувала у власності родини. На звороті картини художниця зробила дарчий підпис "Дару онуку Івану у день народження. Бажаю щастя і здоров’я і доцін 1996 М.П». Перша група лотів, серед яких і твір Марії Примаченко, були виставлені на торги, які завершилися 23 квітня, у суботу; за низку інших мистецьких робіт усі охочі можуть позмагатися в режимі онлайн ставок до 9 травня. Крім картини Примаченко, того ж дня, в межах Benefit for Ukraine's People & Culture, була продана абстрактна композиція Луїзи Невельсон (американської мисткині родом з Переяслава) за 60,000 Євро; робота Річарда Прінса за 375,000 Євро та ще 12 робіт українських та закордонних сучасних митців на загальну суму 1,245,000 Євро. Зароблені кошти направлятимуться фундаціям Appeal of Conscience, Museums for Ukraine, Maria Prymachenko Family Foundation, 100% Life, Museum Crisis Centre та проєктам під егідою Ukrainian Emergency Art Fund, наприклад, Ukrainian Emergency Pavillion. Серед лотів, торги за які тривають до 9 травня, - роботи Жанни Кадирової, Аліни Заманової, Бориса Михайлова, Аніш Капура, Хосе Давіли та інших. Перелік усіх 44 лотів, їхні естімейти та поточні ставки можна переглянути на сайті de PURY. також читайте: В MoMA ВІДКРИЛИ ВИСТАВКУ ТВОРІВ МИТЦІВ, ЯКІ НАРОДИЛИСЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ Джерело & фото: de PURY

Врятована Яковом Переменом колекція робіт українських авангардистів, полотна Бурлюка, Екстер та Богомазова - вчора, 25 квітня, у Лондоні відкрилася виставка-продаж Safeguarding the Irreplaceable. Вона є частиною комплексної програми, спрямованої на підтримку міжнародних гуманітарних організацій, що діють в Україні, та захист культурного спадку країни. Ініціатором програми став аукціонний дім Christie’s, який залучив до співпраці низку міжнародних партнерів, художників, колекціонерів та меценатів. Впродовж квітня-травня у Лондоні та Нью-Йорку організатори проведуть серію благодійних виставок-продажів та аукціонів, за підсумками яких очікують отримали близько 1 мільйона доларів. Ці кошти спрямують до World Monuments Fund (WMF), Médecins Sans Frontières/Лікарі без кордонів (MSF) і Community Organized Relief Effort (CORE). Виставка-продаж Safeguarding the Irreplaceable - прем’єрна подія цієї програми. Отримані від продажу робіт кошти будуть направлені до нещодавно створеного WMF «Українського фонду». «Цей спеціальний фонд має на меті задовольнити нагальні потреби фахівців з охорони культурної спадщини в Україні та закласти підвалини для майбутньої реабілітації об’єктів, які, на жаль, постраждали. Ситуація, що розгортається в Україні, вимагає оперативного реагування з боку спільноти зі збереження культурної спадщини, до якої належить WMF. Ми прагнемо допомогти задовольнити коротко-, середньо- та довгострокові потреби наших партнерів в Україні, фахівців у галузі культурної спадщини. Раді, що до такої нашої ініціативи долучився аукціонний дім Christie’s», - каже президент та генеральна директорка WMF Бенедикт де Монлор. Експозиція Safeguarding the Irreplaceable умовно поділена на три частини: Колекція Якова Перемена - 86 картин та рисунків українських художників-авангардистів, продається єдиним лотом. Меценату Якову Перемену (1881-1960) вдалося врятувати унікальну збірку робіт від більшовиків, вивізши її до Палестини 1919 року. Серед представлених митців - Теофіл Фраєрман, Амшей Нюренберг, Ісаак Малік та Сигізмунд Олесевич. Всі вони на початку 20 століття працювали у Парижі, надихалися творчістю Матісса, Гогена, Сезанна та Ван Гога. "Червоні вітрила", Амшей Нюренберг, 1910; "Дафна і Хлоя", Теофіл Фраєрман, 1918; "Натюрморт", Амшей Нюренберг Українські модерністи 20 століття - 10 полотен знакових митців в історії вітчизняного модернізму. На продаж виставлені роботи Марії Синякової, Давида Бурлюка, Олександри Екстер, Олександра Богомазова та Володимира Баранова-Россіне. "Літо" Марія Синякова; "Робітники" (1922) і "Моряк з гітарою" (1928) Давид Бурлюк; "Вечір" Володимир Баранов-Россіне, 1911-1912 Сучасні митці української діаспори - збірка з 20 робіт серед яких твори Бориса Михайлова з серії «Солоне озеро»; графічні трафарети Анни Кулачек; роботи Олени Ємчук з серії «Мейбл, Бетті та Бет», а також світлини одеської фотографині Іри Лупу з проєкту «Про мрії та екрани». Куратором цієї частини виставки став виконавчий директор Dallas Contemporary та співорганізатор павільйону «Україна-2017» на Венеціанській бієнале Петро Дорошенко. Борис Михайлов, без назви, з серії "Солоне озеро", 1986 «Ми віримо в силу мистецтва та у нашу відповідальність, як хранителів культури. Christie's разом з нашими партнерами, приватними колекціонерами та донорами, об’єдналися у спільній місії - підтримати збереження культури для майбутніх поколінь для більшого блага людства», - каже Соня Беккерман, заступниця голови з питань розвитку бізнесу Christie’s та координаторка проєкту допомоги Україні. Онлайн-зал для перегляду, доступний для потенційних покупців на сайті Christie’s, а фізично виставкову галерею можна відвідати з 25 квітня до 05 травня у робочі дні з 9:00 до 17:00 за адресою: 8 King Street St. James 's, Лондон. Наступні події в межах програми відбудуться у Нью-Йорку вже у травні. Це будуть благодійні продажі на щорічних торгах Christie’s, отримані кошти скерують до CORE, організації, яка допомагає українським біженцям у Європі, та «Лікарям без кордонів». Серед оголошених лотів - роботи Кенні Шарфа, Джини Біверс, Йошимото Нари та інших топових митців. Про ці події ми напишемо детальніше згодом. також читайте: РОБОТУ «МОЯ ХАТА, МОЯ ПРАВДА» МАРІЇ ПРИМАЧЕНКО ПРОДАЛИ НА БЛАГОДІЙНОМУ АУКЦІОНІ У ВЕНЕЦІЇ Фото надані пресслужбою Christie's

Найдорожчий лот за всю історію благодійних аукціонів в Україні, картину Марії Примаченко «Квіти виросли коло четвертого блока», передали на зберігання до Національного художнього музею України (NAMU). На онлайн торгах 05 травня, які організував Благодійний фонд Сергія Притули, ця робота пішла з молотка за пів мільйона доларів. Усі кошти передали на потреби ЗСУ. генеральна директорка NAMU Юлія Литвинець та Сергій Притула з картиною Марії Примаченко "Квіти виросли коло четвертого блока" Днями картину «Квіти виросли коло четвертого блока» Марії Примаченко Національний художній музей України прийняв на відповідальне збереження. «Коли музей знову відчиниться для відвідувачів, то плануємо в постійній експозиції представити й цей твір. Хай полотно видатної художниці буде ще одним символом єдності українців у часи випробувань», - зазначили у Музеї. Ще навесні волонтер-водій штабу Фонду Сергія Притули, а в мирному житті колекціонер, Ігор Понамарчук разом з дружиною Дар’єю Добріян, директоркою музею «Духовні скарби України», передали роботу Марії Примаченко 1990 року «Квіти виросли коло четвертого блока» з серії творів, присвячених Чорнобильській трагедії, фонду для проведення благодійного аукціону. Саме цю її роботу обрали через назву. Під час спроби наступу на Київ російські окупанти зайшли у Чорнобильську зону і рили окопи в рудому лісі, це зона відчуження навколо четвертого енергоблока, де ґрунт все ще радіоактивний. Крім того, російські війська розбомбили краєзнавчий музей з роботами Марії Примаченко в Іванкові на півночі Київщини. Картину придбав українець з-за кордону за $500 000 (стартова ціна лота - $5000). В історії благодійних аукціонів за таку суму українську картину продано вперше. Родина Марії Примаченко підтримала аукціон, відмовившись від роялті. За отримані кошти було придбано 125 бусів для ЗСУ. «Перші сім бусів за кошти від картини Примаченко вже поїхали на передову, — повідомили у Фонді Сергія Притули. — Усього закупили 125 жовтих фольксвагенів T5, якими користувалася німецька пошта. Заплатили за них 500 000$, які отримали з аукціону картини Марії Примаченко 5 травня. Ми їх ремонтуємо, фарбуємо і з вантажами відправляємо бійцям. А ще поклеїли наклейки з картиною». також читайте: РОБОТУ «МОЯ ХАТА, МОЯ ПРАВДА» МАРІЇ ПРИМАЧЕНКО ПРОДАЛИ НА БЛАГОДІЙНОМУ АУКЦІОНІ У ВЕНЕЦІЇ Фото: Дмитро Юрченко/NAMU, Благодійний фонд Сергія Притули

Музеї, галереї та інші установи сфери культури в Україні поступово відчиняють свої двері для відвідувачів. Ми підготували добірку виставкових проєктів, які можна відвідати вже зараз або найближчим часом. Більшість із них присвячена темі війни, її впливу на мистецтво і нас, зокрема. "Виставка про наші відчуття" у Мистецькому Арсеналі. Фото — Володимир Чеппель ЧАС ВІЙНИ. ВОЛОДИМИР БУДНІКОВ Львів, Музей модернізму Триває до 14 серпня Це авторська рефлексія Володимира Буднікова на новий етап війни в Україні. Серію «Час війни» митець створив у Львові, куди переїхав з Києва після повномасштабного вторгнення. Художник, слухаючи новини, рефлексував над тим, що відбувається в країні. Автор створює образ війни: скелети російських солдат, хрести, темна рілля, і сонце – то багряно-червоне, як кров, то чорне, як згарище. Володимир Будніков й зараз продовжує працювати над цією серією. Як зазначає кураторка виставки Олена Ткаченко, «Час війни» – це живий зріз подій, відрізок часу, заповнений споминами, до яких ми будемо ще неодноразово повертатися. ЛЬВІВСЬКИЙ ЩОДЕННИК. ВЛАДА РАЛКО Львівська область, Підгорецький замок Триває до 14 серпня Виставка порушує питання мови, її значення та сили впливу. «Мова має політичну природу. Також мова робить людину людиною. Чинити опір садистській навалі агресора може лише людське, яке говорить. Україна та решта світу стикнулися зі злом, яке досі не назване як годиться, а тому досі не покаране. Наслідуючи радянські технології, росія постійно ґвалтує словник. Насильницькі дії окупантів, а також їхня мова є гранично порнографічними – її замінили пропагандистські лозунги, що легітимізують звірський геноцид українців. У радянської людини не повинно бути своїх слів. Спочатку за це карають, але далі радянська мова починає видаватися спокусливою, бо мовлення чужими словами допомагає людині заглушити голос сумління. Мовити своєю мовою є ділом художника та його сумлінням. Я роблю ці малюнки під час війни, бо не хочу бути німою», – зазначає Влада Ралко. ПРОНИКНЕННЯ. МИКОЛА ОПАНАЩУК Львів, Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Триває до 10 липня Проєкт представляє глядачам генезу творчості Миколи Опанащука – близько 90 робіт, які автор створив упродовж 1972–2020 років. Усі твори виконано в одній техніці – відмивка тушшю. Концепцією серії робіт «Проникнення» є взаємовплив мистецтва Японії та України. ВИСТАВКА ПРО НАШІ ВІДЧУТТЯ Київ, Мистецький арсенал Триває до 21 серпня Виставка, присвячена сприйняттю мистецтва в часи війни, представляє живописні роботи та інсталяції, а також низку персональних історій працівників і працівниць Мистецького арсеналу, зафіксованих у відео. На виставці можна побачити роботи українських митців: Марії Примаченко, Миколи Маценка, Матвія Вайсберга, Галини Неледви, Юрія Соловія, Інни Хасілєвої, Олександра Дубовика, Андрія Сагайдаковського, Марії Куликовської, Групи «Шапка», Олега Харча, Арсена Савадова, Мирослави Дорошенко, Володимира Бовкуна, Лесі Хоменко, Юрія Коваленка, Анатолія Сумара. ШЕВЧЕНКО: 4.5.0 Київ, Національний музей Тараса Шевченка Триває до 31 липня Кризові моменти української історії породжують потребу в суспільних авторитетах, і серед них завжди був Тарас Шевченко. Сьогодні він знову став образом першої необхідності. Великий національний поет, який з усіх сил протистояв роз'єднаності суспільства і з неймовірною силою вірив у вільну й незалежну Україну, живе у численних роботах українських художників-ілюстраторів, проживаючи війну разом із нами. Серед учасників виставки плакатів: Олександр Грехов, Ірина Ільїнська, Нікіта Тітов, Михайло Дяченко, Алекс Делмар та інші. ПОШУК СЛІВ: ДАНІК МАНЖОС ТА РОМАН МІНІН Луцьк, Музей сучасного українського мистецтва Корсаків Понад місяць Роман Мінін та Данік Манжос працювали у музейному просторі, створюючи серію робіт, які об’єднали у виставку під назвою «Пошук слів». Саме цей проєкт знаменує повноцінне відновлення роботи Музею Корсаків. Усі кошти, отримані з продажу квитків, будуть направлені на допомогу нашим захисникам. МУЗИ НЕ МОВЧАТЬ Львів, Центр архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова вежа» 15 червня – 18 вересня Проєкт представить понад пів сотні авторів з усієї України. Створене ними мистецтво, що з’явилось у час війни, покажуть в режимі реального часу. Експонуватимуть живопис, предметний дизайн, архітектуру, відеоарт. Серед учасників виставки: Володимир Будніков, Жанна Кадирова, Влада Ралко, Тіберій Сільваші, Дмитро Молдованов, Ярослав Мотика, Альбіна Ялоза, Ігор Янович, Юрій Денисенков, Ганна Друль, Андрій Дудченко, Ірина Каленик, Олександр Король, Володимир Костирко, Ростислав Котерлін, Антон Логов, Садан, Данило Мовчан, Володимир Семків, Денис Шиманський та інші. У паралельній програмі проєкту також передбачені виставки в інших просторах, дискусії та зустрічі, лекції, концерти й кінопокази. SANCTUM РОМАНА БАРАБАХА Львів, Музей історії релігії Триватиме до 9 липня Sanctum – це емоційна графіка про війну та віру. Автор акцентує на осмисленні того, що святий (святе) – це не про щось далеке, а про тих (те), що поруч. Тут і руки, які діляться хлібом в бомбосховищі (причастя на Азовсталі), і жінка, яка пильнує дітей в укритті. Роботи можна придбати, половину отриманих коштів автор передасть волонтерам ОУМ «Спадщина» та Юлії Федосюк (дружині військового з Азову). ЖИВОПИС ВІКТОРА МОСКАЛЮКА Львів, Палац Потоцьких 17 червня – 21 серпня Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького запрошує на відкриття виставки Віктора Москалюка «Живопис», яке відбудеться 17 червня (п’ятниця) о 15:00. Віктор Москалюк – український живописець, педагог. Заслужений діяч мистецтв України. Народний художник України (2017). Проживає у Львові, працює в галузі станкового монументального живопису. СПРАВДЕШНІ ЧУДОВИСЬКА МАРІЇ ПРИМАЧЕНКО Київ, Національний музей Тараса Шевченка Триває до 31 липня Виставку відкрили ще 4 лютого і тривати вона мала до 27 лютого. Однак через війну її призупинили та з 10 червня продовжили. Національний музей Тараса Шевченка запрошує зустрітися віч-на-віч зі страховиськами з власного дитинства, щоб усвідомити, що вони зовсім не страшні, а дуже навіть привітні й дружні. Наївне мистецтво Примаченко видається й справді родом із дитинства – щирі, безпосередні, поза правилами раціонального світу дорослих. Але разом із тим її роботи не існують поза контекстом сучасності, а навпаки доповнюють його сенсами, яких нам сьогодні так бракує. Прості форми й чисті яскраві кольори допомагають виокремити із навколишньої реальності найважливіше – можливість творення світу власноруч. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ольга Головчин Фото: Роман Гук/Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького, Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького, Володимир Чеппель, Андрій Бойко/Мистецький арсенал, Львівський музей історії релігії, Національний музей Тараса Шевченка

Виставка «Марія Примаченко. “Дарую Україні!”» в експозиційних залах Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького (НМЛ) триває вже трохи довше місяця. За цей час організаторам проєкту вдалося виручити 100 тисяч гривень із продажу сувенірної продукції: листівок, стікерпаків, постерів, горняток, пазлів, футболок, розмальовок та інших речей зі зображенням фантастичних звірів і квітів мисткині. Усі ці кошти передали на потреби Збройних сил України. банери з фрагментами творів Марії Примаченко на фасаді НМЛ. Фото — Дар'я Мазурик (НМЛ) У червні музей вирішив відновити виставкову діяльність і почав підготовку до масштабного проєкту з назвою «Марія Примаченко."Дарую Україні!"». Свою збірку для експонування доволі неочікувано запропонував колекціонер Едуард Димшиц, а команда експозиційно-виставкового відділу понад місяць працювала над оформленням близько ста робіт художниці. Виставковий проєкт «Марія Примаченко. “Дарую Україні!”» було урочисто відкрито 28 липня. фрагменти експозиції «Марія Примаченко. “Дарую Україні!”» Фото — Дар'я Мазурик (НМЛ) А вже 5 вересня в експозиційних залах НМЛ відбулася пресконференція за участі голови Prymachenko Family Foundation, правнучки Марії Примаченко Анастасії Примаченко, партнерки Prymachenko Family Foundation Наталії Гнатюк та генерального директора музею Ігоря Кожана під час якої кошти у сумі 100 тисяч гривень були передані волонтерській організації «Львівський лицар», яка допомагає воїнам ще з перших днів російсько-української війни, від лютого 2014 року. "За ці кошти планують придбати безпілотний апарат. Коли нам його передадуть, наші художники розмалюють апарат за мотивами творів Марії Примаченко. Тож Марія Примаченко воюватиме на фронтах України проти загарбників», – прокоментував генеральний директор НМЛ Ігор Кожан. Під час пресконференції Анастасія Примаченко наголосила на важливості створення музею Марії Примаченко. Вона додала, що зараз проводяться перемовини щодо створення мистецької резиденції, де буде збережена айдентика творчості мисткині та разом з тим будуть умови, в яких зможуть працювати сучасні художники й художниці. учасники пресконференції Ігор Кожан (НМЛ), Анастасія Примаченко та Наталії Гнатюк (Prymachenko Family Foundation), Андрій Салюк (волонтерська організація «Львівський лицар»). Фото - Prymachenko Family Foundation Нагадаємо, що у травні картина Марії Примаченко «Квіти виросли коло четвертого блока» стала найдорожчим лотом за всю історію благодійних аукціонів в Україні, ця робота пішла з молотка за пів мільйона доларів. Усі кошти також передали на потреби ЗСУ. Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Дар'я Мазурик/НМЛ, Prymachenko Family Foundation

22 вересня у Національному центрі «Український Дім» відбудеться презентація проєкту «Марія Примаченко. Врятоване», під час якого буде діяти виставка картин художниці, врятованих зі зруйнованого музею в Іванкові. Про це сьогодні повідомили в Prymachenko Foundation. Вкінці лютого стало відомо, що у селищі міського типу Іванків, що на Київщині, російські війська знищили місцевий музей, в якому зберігалися унікальні твори Марії Приймаченко. Згодом з'явилася інформація, що принаймні деякі картини могли вціліти. В межах проєкту «Марія Примаченко. Врятоване» вцілілі роботи художниці з Іванківського музею експонуватимуться вперше. "Також буде представлено одразу два важливих архітектурних проєкти: проєкт відновленого музею в Іванкові та створення мистецької резиденції в селі Болотня, де зберігся будинок Марії Примаченко", - розповідають у Prymachenko Foundation. Виставка буде доступна для перегляду з 22 по 25 вересня. Також читайте про виставковий проєкт "Марія Примаченко. Дарую Україні!", який триває у Національному музею у Львові імені Шептицького.

В Іванкові, що на Київщині, проведуть майсер-класи, на яких навчатимуть гончарству та ткацтву. Усі бажаючі зможуть виліпити з глини тварин за мотивами робіт Марії Примаченко. Таким чином, громада збиратиме гроші на відновлення місцевого історико-краєзнавчого музею, який у березні 2022 року зруйнували російські війська під час вторгнення на Київщину. руїни Іванківського істрико-краєзнавчого музею. Фото - USAID “Економічна підтримка України” Музей, у якому зберігалися картини художниці Марії Примаченко, рушники вишивальниці та ткалі Ганни Верес, згорів. 14 полотен художниці врятували місцеві жителі, але вишиті експонати винести з полум'я вже не вдалося. Проте чимало рушників збереглося у колекціях місцевих майстринь, у Вишгородському краєзнавчому музеї та особистій колекції онука Ганни Верес — Юрія Вереса. В Іванкові гостям готові запропонувати майстер-клас на ткацькому верстаті, навчити ліпити дивовижних тварин, зображених на полотнах Марії Примаченко. А ще нагодувати місцевими обуховицькими сирниками та запропонують долучитися до підтримки центру розвитку народної творчості та допомоги у відбудові музейного комплексу, а донорів — допомогти у відновленні будинків та інфраструктури громади, які постраждали внаслідок руйнувань. “Зараз ми не маємо приміщення, щоб зустріти гостей і навчити їх ткати, але навесні такі заходи можна проводити просто неба. Культура під час війни теж важлива, - говорить керівниця відділу культури, національностей, релігій, молоді та спорту Іванківської райдержадміністрації Надія Бірюк. – Жителям нашої громади, які торік у березні були під окупацією, заняття творчістю допоможуть відновлюватися психологічно. А якщо до нас прокладуть маршрути культурної солідарності, це забезпечить місцевих майстринь роботою, яка зараз дуже потрібна”. руїни Іванківського істрико-краєзнавчого музею. Фото - USAID “Економічна підтримка України” Селище Іванків з його історико-краєзнавчим музеєм, традиціями ткацтва, народного малювання та куховарства стане однією із зупинок маршрутів культурної солідарності, повідомили на фейсбук-сторінці Проєкту USAID «Економічна підтримка України». Зараз такі маршрути напрацьовують учасники мережі з відновлення культурної спадщини Київщини, яка була створена торік у листопаді за сприяння Проєкту USAID “Економічна підтримка України”. Мережа має сприяти популяризації крафтових локальних виробників, приверненню уваги до відновлення пам’яток культури та залученню міжнародної спільноти до відбудови України. руїни Іванківського істрико-краєзнавчого музею. Фото - USAID “Економічна підтримка України” Раніше ми також писали про великий виставковий проєкт "Марія Примаченко. Дарую Украні!", який тривав впродовж літа у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького. Тоді у п'яти виставкових залах глядачам представили близько 100 робіт української мисткині з приватної колекції. також читайте: НА GOOGLE ARTS & CULTURE З'ЯВИВСЯ РОЗДІЛ ПРО КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ УКРАЇНИ Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Фото: Проєкт USAID "Економічна підтримка України"