Ювілейна, 60-та, Венеційська бієнале розпочала роботу два тижні тому. Подію жартома називають “Олімпійськими іграми” світу мистецтва. Гадаю, що десь саме зараз завершився умовний “спринт”, у який для багатьох гостей перетворюються перші тижні бієнале з усіма презентаціями, подіями паралельної програми, зустрічами та вечірками. Натомість розпочинається етап “марафону”, що дозволяє відвідувачам більш розмірений темп, аби познайомитися з численними експонентами та роздивитися не одразу помітні наративи та сенси. 06 ТРАВНЯ фрагмент текстильного банера створеного Гюнеш Терколь (Güneş Terkol), мисткинею з Туреччини; її роботи представлені в межах основного кураторського проєкту бієнале “Чужинці скрізь” в Арсенале фото — Тетяна Буняк Девіз цьогорічної бієнале — "Stranieri Ovunque " ("Чужинці скрізь"). Він натхненний однойменною серією робіт артколективу Claire Fontaine, створеного на початку 2000-х у Парижі й діючого нині у Палермо. Адріано Педроса, куратор основного виставкового проєкту бієнале, каже, що обрав цей вислів, бо він влучно характеризує досвіди людей, які відчувають свою інакшість у суспільстві. У проєкті Педроси “чужинці” — це не лише іноземці, туристи, емігранти чи біженці, це також й представники квір-спільнот, колонізованих й деколонізованих культур, мисткині/митці-самоуки та багато інших упосліджених соціальних груп. Здавалося б, хто, як не українські мисткині/митці зараз можуть максимально органічно розкрити заявлені куратором ключові теми, наприклад, еміграції, біженства чи деколонізації…втім, в основному кураторському проєкті українська присутність настільки мінімальна, що її навряд чи помітять. Натомість цього року увага зосереджена на мистецьких здобутках та надбаннях глобального півдня, таким було рішення куратора. Педроса — перший латиноамериканський куратор в історії бієнале, тому ця геополітична призма йому, ймовірно, ближча. банер 60-ї Венеційської бієнале з цьогорічним девізом фестивалю "Stranieri Ovunque " ("Чужинці скрізь") неподалік Арсенале фото — Тетяна Буняк черга на вході до Арсенале, однієї з головних локацій Венеційської бієнале, у день відкриття фестивалю, 20 квітня 2024 р. фото — Тетяна Буняк серія робіт "Stranieri Ovunque " ("Чужинці скрізь") артколективу Claire Fontaine, що експонується в межах основного кураторського проєкту бієнале на території Арсенале фото — La Biennale di Venezia На 60-й Венеційській бієнале роботи українських митців представлено на трьох основних локаціях — в Арсенале, Джардіні та у приватному Палаццо; крім цього є ще й кілька неформальних та неочевидних проявів нашої присутності на теренах бієнале. Про все це йтиметься у матеріалі далі. МАПА УКРИТТІВ Дорогою до Арсенале, де розташовано наш павільйон, у місцях потенційного скупчення відвідувачів просто не можливо не помітити розклеєні на стінах багряні постери з написом NEAREST BOMB SHELTER. Це — такий собі бонусний pop-up проєкт українського павільйону, який привернув чимало уваги у перші дні бієнале. QR-код на постері направляє на онлайн мапу укриттів часів Другої світової, що розташовані на території Венеційської агломерації. Іронічним є той факт, що територіально найближче до Венеційської бієнале бомбосховище розташоване практично “за рогом” від українського павільйону. “Bunker II Guerra Mondiale — зачинений, але чи назавжди?”, — питає напис на постері. фото — Естет Газета фото — Естет Газета УКРАЇНСЬКИЙ ПАВІЛЬЙОН Україна не має стаціонарного павільйону на теренах Венеційської бієнале, тому цьогоріч український проєкт експонується у камерному просторі старої зброярні (Sale d’Armi). Споруда стоїть поруч колишньої фабрики Le Corderie di Arsenale, яку зараз усі називають просто Арсенале, й це — одна з двох головних локацій бієнале (друга — Джардіні). Приміщення цьогорічного українського павільйону, яке було надане організаторами бієнале безоплатно, наче сховане й затиснуте між іншими, в рази більшими за площею, павільйонами Туреччини, Сінгапуру та Люксембурга. Виділений нам простір — не павільйон, у класичному розумінні цього слова, й навіть не окрема виставкова зала, а радше місце, де перетинаються потоки відвідувачів, такий собі вестибюль, у якому багато дверей та потенційних подальших маршрутів (що, якщо задуматися, виглядає доволі метафорично). інформаційний стенд поруч старої зброярні (Sale d’Armi), де цього року розгорнуто національний павільйон України (ліворуч) і споруда колишньої фабрики Le Corderie di Arsenale (праворуч) фото — Тетяна Буняк споруда старої зброярні (Sale d’Armi), де цього року розгорнуто національний павільйон України (ліворуч) фото — La Biennale di Venezia На головному форумі сучасного мистецтва Україна представила виставку “Плетіння сіток”. Її сформували з кількох артпроєктів, створених п’ятьма українськими мисткинями та митцями. Наскрізна тема усіх проєктів-учасників — війна Росії проти України, її наслідки та впливи. Відповідно до творчого задуму кураторів Вікторії Бавикіної та Максима Горбацького, експозиція павільйону звертається до процесу плетіння маскувальних сіток як до метафори спільних дій людей, що живуть в реаліях війни. Проєкти, обрані до участі, мають показати глядачам різні спільні досвіди українців, шляхи переживання цих досвідів та можливості їх комунікації. Архітектуру українського павільйону вибудовували окремо. Вона взагалі стала ще одним артпроєктом у цьому просторі. “Робота”, так назвав його архітектор Олександр Бурлака, несе свою окрему історію й сенси; проєкт втілює українські традиційні практики домашнього ткацтва й складається з домотканих полотен, знайдених на різних сайтах продажу вживаних речей. Інсталяція “закільцьовує” й формує цілісний простір для проєктів, представлених у павільйоні. ​​фрагмент виставки "Плетіння сіток", яку на 60-й Венеційській бієнале представлено в Українському павільйоні фото — Роб Баттерсбі/Український павільйон на Венеційській бієнале фрагмент виставки "Плетіння сіток", яку на 60-й Венеційській бієнале представлено в Українському павільйоні фото — Роб Баттерсбі/Український павільйон на Венеційській бієнале фрагмент виставки "Плетіння сіток", яку на 60-й Венеційській бієнале представлено в Українському павільйоні фото — Роб Баттерсбі/Український павільйон на Венеційській бієнале “Щирі вітання”, проєкт Каті Бучацької про переосмислення традицій привітань і побажань у час війни, — мультимедійна інсталяція, створена у співпраці з 15 нейровідмінними митцями та мисткинями. Багато з них приїхали до Венеції та взяли участь в офіційному відкритті українського павільйону. Цей груповий проєкт представив роботи в різних медіа — відео, текстиль, папір, друк, фото, малярство, була навіть картина бісером. фрагмент експозиції проєкту "Щирі вітання" Каті Бучацької в Українському павільйоні на Венеційській бієнале фото — Тетяна Буняк фрагмент експозиції проєкту "Щирі вітання" Каті Бучацької в Українському павільйоні на Венеційській бієнале фото — Тетяна Буняк фрагмент експозиції проєкту "Щирі вітання" Каті Бучацької в Українському павільйоні на Венеційській бієнале фото — Тетяна Буняк фрагмент експозиції проєкту "Щирі вітання" Каті Бучацької в Українському павільйоні на Венеційській бієнале фото — Тетяна Буняк Поруч на п’яти вертикальних екранах транслюється відео Лії Достлєвої та Андрія Достлєва “Комфортна робота” (“Comfort Work”). У відеороликах професійні актори з Британії та ЄС розігрують на камеру поширені серед європейців стереотипи про тих українських біженців, яких їм би хотілося бачити у себе в країні більше, ніж біженців з інших країн. Напевно, найхаризматичніші й одразу впізнавані персонажі — це умовні “доглядальниця за старенькими і хворими”, “дядько-збирач полуниці” й “фарбована блондинка з “накачаними” губами”. Митці проводили інтерв’ю з українцями, а також запрошували їх на зйомки, аби порадити акторкам/акторам, як краще зобразити той чи інший стереотип. фрагмент експозиції проєкту “Комфортна робота” Андрія Достлєва та Лії Достлєвої в Українському павільйоні на Венеційській бієнале фото — Тетяна Буняк Ймовірно, найгучнішою, у прямому та переносному значенні, роботою українського павільйону є фільм “Цивільні. Вторгнення” Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського. Тут глядачу не потрібно вчитуватися в експлікації та ловити приховані метафори. Все — дуже прямо й відверто, жахіття війни на (не)великому екрані. Фільм створений з архівних відео, знятих цивільними особами під час російського вторгнення в Україну. Хронометраж — близько години, навпроти екрану стоїть лава, яка досить часто зайнята глядачами. Для свого проєкту митці використовували практику пошуку матеріалів через алгоритми запитів у соціальних мережах. Шукали відео у TikTok, YouTube, Instagram, вводячи у пошук назви міст та містечок, інформацію про події в яких попередньо знаходили на карті ресурсу DeepState. Також користувалися ключовими словами, наприклад, “приліт”, “обстріл”, “поховання” тощо. відвідувачка Українського павільйону дивиться фільм “Цивільні. Вторгнення” Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського фото — Тетяна Буняк кадр з фільму “Цивільні. Вторгнення” Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського фото — Роб Баттерсбі/Український павільйон на Венеційській бієнале Сусідом українського павільйону є національний павільйон Республіки Сейшели. Острівна країна, яку знають перш за все як розкішне місце для пляжного відпочинку, приблизно такий свій образ й втілила у виставковому проєкті. Стоячи серед тропічного дзену сейшельського павільйону, через відкритий портал дуже добре чутно уривки фраз: “вон еще одно тело лежит…”, “бьют по кладбищу, нелюди…”, “ложись, прилет!..! — це долинають сюди репліки героїв фільму “Цивільні. Вторгнення”. Виходить, що нашу війну чути скрізь, навіть у “райських куточках” світу. Ось така, ще одна метафора мимоволі вийшла в українського павільйону. ОСНОВНИЙ КУРАТОРСЬКИЙ ПРОЄКТ. НЕОЧЕВИДНА УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ Одразу через дорогу від зброярні — вхід до простору мотузкової фабрики Le Corderie di Arsenale. Тут у 15 залах експонується частина основного кураторського проєкту “Чужинці скрізь”. Серед близько 150 мисткинь/митців та арт колективів, чиї роботи увійшли до цієї виставки, українських імен немає, втім українська присутність, хоча й неочевидна та дуже мінімальна, таки є. Гюнеш Терколь, мисткиня з Туреччини, що працює з темою фемінізму, на бієнале привезла три широкоформатні банери створені у змішаній техніці. Одна з робіт розповідає про досвіди українок (зокрема жінок родом з Херсону та Каховки) під час війни. Цей банер також був частиною перформансу, в межах якого його проносили вулицями Венеції. текстильний банер, створений турецькою мисткинею Гюнеш Терколь (Güneş Terkol), несуть вулицями Венеції під час перформансу присвяченого відкриттю 60-ї Венеційської бієнале фото — Адріано Педроса Окремий зал в Арсенале виділили під павільйон ужиткового мистецтва. Свою ретроспективу тут експонує бразилійська мисткиня Беатріс Мільхазес. Її масштабні полотна поєднують елементи рідної бразильської культури з європейською абстракцією (у деяких творах європейської абстракції так багато, що мимоволі думаєш, що дивишся на роботи Олександри Екстер). По центру експозиції, у довжелезній габльоті, представлена персональна колекція декоративного текстилю (вишивки, гобелени, ткацтво), яку мисткиня збирала з різних куточків світу. Є тут багато предметів з країн східної Європи, зокрема й з України. вишита картина з персональної колекції декоративного текстилю країн Східної Європи мисткині Беатріс Мільхазес фото — Естет Газета вишита картина з персональної колекції декоративного текстилю країн Східної Європи мисткині Беатріс Мільхазес фото — Естет Газета вишита серветка з персональної колекції декоративного текстилю країн Східної Європи мисткині Беатріс Мільхазес фото — Естет Газета Завершивши кількагодинну мандрівку залами Арсенале, не покидає відчуття, що, з огляду на загальну кураторську концепцію, яка, як заявлено, охоплює наїв, мистецтво художників-самоуків, арт брют та декоративе мистецтво, там таки дуже бракувало української компоненти. Твори, наприклад, Ганни Собачко-Шостак, Євмена Пшеченка, Параски-Плитки Горицвіт, Никифора, Поліни Райко чи Анатолія Шматка (я можу продовжувати цей список ще довго) ідеально вписалися б у цей проєкт та збагатили б його на багатьох рівнях. НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАВІЛЬЙОН ПОЛЬЩІ Іншою точкою присутності України на мапі Венеційської бієнале став національний павільйон Польщі, що розташований у садах Джардіні. Тут експонується відеоінсталяція "Повторюйте за мною" (Repeat After Me II), створена артколективом "Відкрита група" (Юрій Білей, Павло Ковач, Антон Варга). За результатами польського національного відбору, український колектив зайняв друге місце, проте, після парламентських виборів 2023 року та зміни уряду у Польщі, компетентні державні органи затвердили до участі у бієнале проєкт “Відкритої групи”. павільйон Польщі на території Джардіні фото — Тетяна Буняк вхід до павільйону Польщі, де цьогоріч експонується проєкт “Повторюйте за мною” українського артколективу “Відкрита група” фото — Естет Газета До слова, для українського колективу ця бієнале — не перша. 2019 року у Венеції вони курували український національний павільйон. Тоді первинна концепція проєкту багатьох здивувала своєю амбітністю: у день відкриття бієнале найбільший у світі транспортний літак “Мрія” мав пролетіти над Венецією та відкинути свою тінь на сади Джардіні. Відбір проєкту позначився чи не найбільшим резонансом за всі роки участі України у бієнале (були й скандали, й протести, й заклики до митців відмовитися від проєкту). Зрештою, “Мрія” так і не полетіла… “Відкрита група” пояснила, що, мовляв, так і було задумано, адже головним у їхньому проєкті була не “Мрія” і навіть не її тінь, а міф, який створили митці навколо цього концепту. На вході до павільйону Польщі, на столику з роздатковими матеріалами, розкладені брошури “Правила поводження в зоні бойових дій” (What Еlse Should You Know When Under Fire) ілюстровані Олександром Греховим, українським художником та ілюстратором. Імені Олександра немає в офіційних каталогах та релізах, тому це виявилося такою собі додатковою та неочікуваною українською присутністю на бієнале. брошура “Правила поводження в зоні бойових дій” ілюстрована Олександром Греховим фото — Естет Газета Напередодні повномасштабного вторгнення Росії, Державна служба України з надзвичайних ситуацій почала розповсюджувати такі брошури серед населення. Рекомендації були написані відповідно до того, який тип зброї застосовуватиметься ворогом. Розрізнити ці типи мешканцям мирних міст часто вдавалося лише за звучанням. Перша частина відеоінсталяції "Повторюйте за мною" створена 2022 року. Тоді “Відкрита група” відзняла свідчення переселенців, які опинилися у притулку у Львові. На відео люди згадують свій досвід війни, відтворюючи звуки зброї, які вони чули у рідних містах та селах. Другу частину проєкту митці дозаписували вже у 2024 році, збираючи аудіосвідчення українців, що тепер живуть у Польщі, Німеччині, Австрії та США. проєкт “Повторюйте за мною” українського артколективу “Відкрита група”, який цьогоріч на бієнале експонується у павільйоні Польщі фото — Естет Газета проєкт “Повторюйте за мною” українського артколективу “Відкрита група”, який цьогоріч на бієнале експонується у павільйоні Польщі фото — Естет Газета Проєкт створений за принципом караоке. Навпроти екранів, на яких у павільйоні транслюється відео з субтитрами, стоять мікрофони, охочі можуть підійти й спробувати себе у цьому химерному “караоке війни”. ПРОЄКТ ПІНЧУК АРТ ЦЕНТРУ В МЕЖАХ ОФІЦІЙНОЇ ПАРАЛЕЛЬНОЇ ПРОГРАМИ Традиційною вже стала участь у Венеційській бієнале Пінчук Арт Центру (ПАЦ) та Фонду Віктора Пінчука. Цього року ПАЦ представив свій проєкт “З України: Сміливі мріяти” в межах офіційної паралельної програми. Виставка експонується за межами центральних локацій бієнале, — у Палаццо Контаріні Поліньяк (Palazzo Contarini Polignac), що поруч мосту Академії (Ponte dell'Accademia). банер проєкту “З України: Сміливі мріяти” на фасаді Палаццо Контаріні Поліньяк, вигляд з мосту Академії фото — Тетяна Буняк Порівняно з національним українським павільйоном, масштаб цього “українського проєкту” може вразити. Виставка розгорнулася на кількох поверхах ошатного венеційського палацу з прямим виходом на Гранд Канал. Кураторська група (Бйорн Гельдхоф, Ксенія Малих та Олександра Погребняк) зібрали у проєкті роботи 22 художниць, художників та художніх колективів з України та різних країн світу. Серед українських експонентів проєкту — мисткині/митці, чиї імена часто були “на слуху” впродовж останніх кількох років: Жанна Кадирова, Нікіта Кадан, Роман Хімей та Ярема Малащук, Катерина Лисовенко, Антон Саєнко, Катерина Алійник, Анна Звягінцева, Дана Кавеліна, Ніколай Карабінович, Яна Кононова, Леся Хоменко й колектив, чия робота представлена в українському павільйоні, — Даніїл Ревковський і Андрій Рачинський. Є тут й кілька робіт художників “нової української хвилі” Федора Тетянича та Олега Голосія. фрагмент роботи Катерини Лисовенко “Переписуючи Біблію" з серії “Пропаганда світу моєї мрії” (мурали на стіні) та відеоарт Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського “Брязкання, стукіт, суперечка та булькання” (на другому плані, у дворику) - фото 1-2, деталі інсталяція Аллора та Кальсаділья “Прищепа” - фото 3 фото — ПАЦ відеоарт “Ви не маєте цього бачити” Яреми Малащука та Романа Хімея, робота “Ті, що тікають від грози” Олега Голосія (на другому плані) фото — ПАЦ інсталяція “Ізюмський ліс” Яни Кононової фото — Тетяна Буняк інсталяція “Російське сучасне бароко” Жанни Кадирової (по центру) та серія скульптур “Недоречні доторки” Анни Звягінцевої фото — ПАЦ “З України: Сміливі мріяти” — теж про війну, але, на відміну від проєктів українського та польського павільйонів, ця виставка про дещо інші досвіди. Вона радше про “плани на майбутнє”, про надію та (примарні наразі) мрії про цивільне життя, й все це у реаліях вимушеної міграції, екологічних катастроф та активних бойових дій. Проєкт “З України: сміливі мріяти” експонуватиметься до 01 серпня, а всі проєкти основної програми 60-ї Венеційської бієнале триватимуть до 24 листопада. Раніше ми також писали про те, що у Харкові вперше експонується проєкт “Фонтан виснаження” Павла Макова, який 2022 року, через 2 місяці після повномасштабного вторгнення Росії на територію України, показали у Павільйоні України на 59-й Венеційській бієнале. також читайте: ДРУЖБА НАРОДІВ — РОСІЯ НАДАЛА СВІЙ ПАВІЛЬЙОН ПІД ЧАС ВЕНЕЦІЙСЬКОЇ БІЄНАЛЕ БОЛІВІЇ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Монтаж українського павільйону на Венеційський бієнале зараз саме у розпалі. На головному форумі сучасного мистецтва Україна представлятиме виставку “Плетіння сіток”. Її сформують чотири окремі артпроєкти, створені шістьма українськими мисткинями та митцями. Наскрізною темою усіх проєктів-учасників, залишається війна Росії проти України, її наслідки та впливи. 10 КВІТНЯ фрагмент частково змонтованого Українського павільйону на Венеційській бієнале фото — Український павільйон на Венеційській бієнале Україна не має стаціонарного павільйону на теренах Венеційської бієнале. Цьогоріч наш проєкт, що називається "Плетіння сіток", буде представлений у просторі старої мотузкової фабрики Le Corderie di Arsenale, яку тепер всі називають просто Арсенале. Відповідно до творчого задуму кураторів Вікторії Бавикіної та Максима Горбацького, експозиція українського павільйону звертається до процесу плетіння маскувальних сіток як до метафори спільної дії, що одночасно дозволяє та допомагає емансипації кожного її учасника та має терапевтичний ефект. Мистецькі роботи, зібрані у павільйоні, покажуть глядачу різні спільні досвіди українців, шляхи переживання цих досвідів та можливості їх комунікації. "Ми думали про ключову метафору, яка б відображала Україну сьогодні. Українці об’єднуються: виходять на майдани, йдуть добровольцями в армію, збираються разом, аби плести камуфляжні сітки. Плетіння сіток — це процес який передбачає щось більше, ніж плетіння сітки для допомоги армії. Це визнання спільної дії як такої, що допомагає один одному і країні. Це не рішення, що йде зверху", — Вікторія Бавикіна та Максим Горбацький, куратори проєкту Основою експозиції українського павільйону стане архітектурна інсталяція Олександра Бурлаки “Робота”. Вона втілює українські традиційні практики домашнього ткацтва й складається з домотканих полотен, знайдених на різних платформах продажу вживаних речей. Інсталяція формує простір для трьох інших мистецьких проєктів: фільму Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського “Цивільні. Вторгнення”, інсталяції Каті Бучацької “Щирі Вітання” та відеороботи “Comfort Work” Андрія Достлєва та Лії Достлєвої. візуалізація архітектурної інсталяції Олександра Бурлаки “Робота”, виконаної з металу та домотканого полотна 1950-60х років зображення — Український павільйон на Венеційській бієнале монтаж архітектурної інсталяції Олександра Бурлаки “Робота”, що стане основою експозиції українського павільйону фото — Український павільйон на Венеційській бієнале фрагмент частково змонтованого Українського павільйону на Венеційській бієнале фото — Український павільйон на Венеційській бієнале Андрій Рачинський та Даніїл Ревковський працюють як творчий дует з 2012 року. На Венеційській бієнале вони представлять фільм “Цивільні. Вторгнення”, створений з архівних відео, знятих цивільними особами під час російського вторгнення в Україну. Сама відеоробота побудована за певним сценарієм розвитку подій: від розуміння, що почалося повномасштабне вторгнення, до відображення ризиків для цивільного населення під час бойових дій, моментів загибелі режисерів та мирних жителів. Зараз у соцмережах опубліковано тизер стрічки, повністю фільм буде демонструватися в українському павільйоні вже під час Венеційської бієнале. “Наш фільм — це зібрані з відкритих джерел архівні відео, зняті цивільним населенням під час вторгнення російської Армії до України. Ці відеозаписи показують досвід українців в умовах війни, і водночас ці відео являються доказами злочинів Росії”, — розповідає Андрій Рачинський. Для свого проєкту митці використовували практику пошуку матеріалів через алгоритми запитів у соціальних мережах. Шукали відео у TikTok, YouTube, Instagram, вводячи у пошук назви міст та містечок, інформацію про події в яких попередньо знаходили на карті ресурсу DeepState. Також користувалися ключовими словами, наприклад, “приліт”, “обстріл”, “поховання” тощо. “На нашу думку, те, що фіксується цивільними — це одне з найважливіших свідчень під час цієї війни. І це — дуже важливе розуміння для багатьох людей як і що відбувається під час цієї війни. Вони фільмують, як вони дізналися про війну, як вони виживають, фільмують свою смерть та те, що відбувається з людьми після смерті”, — каже Даніїл Ревковський. тизер фільму "Цивільні. Вторгнення" Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського Андрій Достлєв та Лія Достлєва представлять на Венеційській бієнале відеороботи “Comfort Work”, що проблематизують стереотипні уявлення про українських біженців за кордоном. Митці запросили професійних європейських акторів, аби ті зіграли перед камерою українських біженок та біженців такими, якими їх хочуть бачити суспільства приймаючої країни. Перед цим Андрій та Лія проводили інтерв’ю з українками, а також запрошували на зйомки, щоб порадити акторам та акторкам, як краще зобразити той чи інший стереотип. “Головною цільовою авдиторією цих відео є саме європейські глядачі, які можуть побачити зручні для себе образи українок та українців”, — йдеться в описі проєкту. тизер "Comfort Work" Андрія Достлєва та Лії Достлєвої “Щирі вітання” — проєкт Каті Бучацької про переосмислення традицій привітань і побажань. Він створений у співпраці з 15 нейровідмінними митцями та мисткинями. “Цьогоріч вперше у Венеції Україна представить роботи 15 митців з аутизмом і синдромом Дауна. Всі вони також відвідають відкриття події. Це можливість заявити про себе як (про) сильних особистостей та авторів, які не потребують співчуття і яким є що сказати й артспільноті, й світові”, — кажуть організатори Українського павільйону. візуалізація експозиції проєкту "Щирі вітання" Каті Бучацької зображення — Український павільйон на Венеційській бієнале процес створення проєкту "Щирі вітання" фото — Олександр Попенко та Катя Бучацька / Український павільйон на Венеційській бієнале процес створення проєкту "Щирі вітання" фото — Олександр Попенко та Катя Бучацька / Український павільйон на Венеційській бієнале Працюючи з нейровідмінними митцями й мисткинями в умовах війни, Катя Бучацька звернула увагу на те, як змінилася звична їй мова, коли життя, до якого ми звикли, було зруйноване. Задаючи собі питання: "що можна побажати людині у бомбосховищі?", Бучацька звертається по допомогу до нейровідмінних митців з їхнім вільним використанням мовних форм. “Ми говорили: “Це – бомбічно”. У значенні “прекрасно”, — починає опис проєкту “Щирі вітання” Катя Бучацька, й розмірковує далі, — чи можливо, що абстрактні, сповнені повторів, поетичні та абсурдні побажання — це мова, що якнайкраще схоплює нову реальність?”. Над частиною робіт митці та мисткині працювали в художній студії "ательєнормально", а також через zoom та вдома. Деякі роботи створювалися навіть за кордоном, як, наприклад, листівки Євгена Голубенцева та щоденники Дарини Малюк. процес створення проєкту "Щирі вітання" фото — Український павільйон на Венеційській бієнале процес створення проєкту "Щирі вітання" фото — Український павільйон на Венеційській бієнале процес створення проєкту "Щирі вітання" фото — Український павільйон на Венеційській бієнале Під час роботи в "Майстерні можливостей", інклюзивній майстерні під керівництвом Ольги Шишлової, мисткиню зацікавило трактування мови нейровідмінними людьми. Завдяки регулярним онлайн-зустрічам з групою під час повномасштабного вторгнення художниця помітила, як нейровідмінні люди переосмислюють мовну реальність, змінюють кліше, вільно та/або гіперболізовано використовують їх, змінюють звичні форми комунікації. Так народилася ідея групового проєкту, що представлятиме роботи митців і мисткинь в різних медіа: відео, текстиль, папір, друк, фото, живопис тощо. Учасники проєкту “Щирі вітання”: Анастасія Аверіна, Георгій Алавердов, Ірина Голобородько, Євген Голубенцев, Олексій Денисенко, Влада Дика, Оля Жолобецька, Настя Кравчук, Дарина Малюк, Олексій Овдієнко, Артем Олійник, Валентин Радченко, Анна Сапон, Олександр Стешенко, Варя Шишлова. Асистенти проєкту: Катя Бучацька, Катерина Лібкінд, Валерія Тарасенко, Станіслав Туріна. 60-та Венеційська бієнале розпочне роботу 20 квітня й триватиме до 11 листопада. Цьогоріч на фестивалі працюватиме 90 національних павільйонів, а свої роботи експонуватимуть близько трьохсот мисткинь та митців. Тема бієнале — "Скрізь навколо чужинці" (Stranieri Ovunque / Foreigners Everywhere). Митцям запропонували порозмірковувати у своїх роботах про світ, в якому кожен або сам — чужинець, або так сприймає тих, хто є навколо. "Де б ви не були, куди б не рушили, ви завжди зіштовхнетеся з кимось, хто для вас буде чужинцем; вони є скрізь навколо нас", — пояснює свою ідею Адріано Педроза, куратор цьогорічної бієнале та очільник Художнього музею Сан-Паулу (Бразилія). Ми також писали про те, що зараз у Харкові вперше експонується проєкт “Фонтан виснаження” Павла Макова, який 2022 року, через 2 місяці після повномасштабного вторгнення Росії на територію України, показали у Павільйоні України на 59-й Венеційській бієнале. також читайте: ДРУЖБА НАРОДІВ — РОСІЯ НАДАСТЬ СВІЙ ПАВІЛЬЙОН ПІД ЧАС ВЕНЕЦІЙСЬКОЇ БІЄНАЛЕ БОЛІВІЇ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

На початку лютого Венеційська бієнале оприлюднила перелік митців-учасників та список національних павільйонів, які будуть брати участь у цьогорічному фестивалі. Росії у цьому списку не виявилося. Натомість Болівія вперше представлятиме свій проєкт на престижній локації Giardini, локації з адресою російського павільйону. 04 КВІТНЯ фото - Alexandru Ionescu / Unsplash Під час пресконференції речник Венеційської бієнале підтвердив інформацію про те, що Росія не братиме участь у 60-й Венеційській бієнале, але не прокоментував чому саме. Зазначив лише, що про рішення не брати участь у цьогорічній Венеційській бієнале їм повідомило Міністерство культури Росії. “Важливо зазначити, що відповідно до процедури, рішення про участь або не участь — це рішення держави, а не Венеційської бієнале”, — зазначив речник під час пресконференції. Міністерство культури Росії наразі публічно ніяк не коментує відсутність представництва своєї держави на найбільшому у світі фестивалі культури та мистецтва. Росія не бере участь у бієнале вже другий фестиваль поспіль. Нагадаємо, що 27 лютого 2022 року, на третій день повномасштабного вторгнення Росії до України, і за 2 місяці до початку 59-ї Венеційської бієнале, митці Александра Сухарєва та Кіріл Савченков разом з куратором Раймундасом Малашайскаусом, які мали представляти Росію, відмовилися від участі та зняли з програми свій проєкт. Про таке рішення мистецько-кураторська група повідомила тоді у соцмережах. Про рішення Росії передати свій павільйон під час цьогорічної Венеційської бієнале Болівії стало відомо наприкінці березня зі статей у декількох італійських виданнях. “Культура може бути інструментом співпраці між народами та потужним геополітичним інструментом”, — йшлося зокрема у матеріалі видання Il Giornalle dell’arte. Ще одним інструментом співпраці між Росією та Болівією, крім культури, є розробка одних з найбагатших у світі родовищ літію. Таку тезу можна зустріти у багатьох публікаціях про передачу російського павільйону дружній південноамериканській державі. Вона надає додаткового контексту усій цій ситуації. Чутки про те, що Росія активно конкурує за доступ до покладів болівійського літію з Китаєм почали з’являтися вже давно. 2023 року Болівія таки підписала договір про видобуток літію з Росатомом. Після цього у медіа почала з’являтися інформація про поглиблення співпраці між двома державами, зокрема про домовленості щодо спільних досліджень у сфері атомної енергетики. Президент Болівії був одним з перших серед лідерів держав, які привітали Путіна з “перемогою” на виборах, що відбулися у березні. Болівійський проєкт для цьогорічної бієнале називається “Дивлячись у майбутнє-минуле, ми крокуємо вперед” (Looking to the futurepast, we are treading forward). Курує проєкт Есперанза Гуевара, міністерка культури, деколонізації та депатріархалізації Болівії, комісар павільйону — Хуан Карлос Кордеро Ніна, віцепрем'єр держави. Проєкт об'єднає роботи 25 болівійських митців та представників низки інших південноамериканських країн, зокрема Перу й Бразилії. Павільйон Болівії має на меті показати глядачам, що ж саме означає офіційна назва держави — “Багатонаціональна Держава Болівія”, яку запровадили 2009 року. “Цього року павільйон Болівії отримав шанс бути представленим в Giardini, найпрестижнішій локації бієнале. Це стало можливим завдяки Російській Федерації, яка повірила у важливість, якість і зміст нашого проєкту”, — сказали організатори болівійського павільйону у коментарі італійському виданню Il Sole 24 Ore. павільйон Росії на Венеційській бієнале фото - La Biennale di Venezia Цьогоріч на Венеційській бієнале працюватиме 90 національних павільйонів, серед яких й український. Україна не має стаціонарного павільйону на теренах Венеційської бієнале. Наш проєкт буде представлений у просторі старої мотузкової фабрики (Le Corderie di Arsenale), яку тепер всі називають просто Арсенале. Павільйон України на ювілейній, 60-й, бієнале об'єднає шістьох митців та чотири артпроєкти. Виставка має назву "Плетіння сіток". Відповідно до творчого задуму кураторів (Вікторія Бавикіна та Максим Горбацький), проєкт звертається до метафори плетіння маскувальної сітки як спільної дії, що одночасно дозволяє та допомагає емансипації кожного її учасника. Мистецькі роботи, зібрані у павільйоні, покажуть глядачу різні спільні досвіди, шляхи переживання цих досвідів та можливості їх комунікації. Авторами проєктів павільйону стали Лія Достлєва й Андрій Достлєв, Олександр Бурлака, Катя Бучацька, Андрій Рачинський і Даніїл Ревковський. візуалізація частини українського павільйону на 60-й Венеційській бієнале фото — Український павільйон на Венеційській бієнале Іншою точкою присутності України на мапі Венеційської бієнале стане національний павільйон Польщі, де експонуватиметься проєкт української "Відкритої групи" (Юрій Білей, Павло Ковач, Антон Варга). За кілька тижнів до повномасштабного вторгнення Росії, Державна служба України з надзвичайних ситуацій почала розповсюджувати посібник про правила поводження в зоні бойових дій. Рекомендації були написані відповідно до того, який тип зброї застосовуватиметься ворогом. Розрізнити ці типи мешканцям мирних міст часто вдається лише за звучанням. Вони прислухаються до тиші, аби зрозуміти, чи існує загроза їхньому життю. У відеоінсталяції "Повторюйте за мною" переселенці, що тимчасово опинилися у притулку у Львові, згадують свій досвід війни, відтворюючи звуки зброї, які вони чули. Відео створене за принципом караоке. Це — наче методичка, за допомогою якої передається знання очевидців та жертв війни тим, хто досі не мав прямого контакту з війною. відеоінсталяція "Повторюйте за мною" на виставці у галереї Labirynt (Люблін, Польща) фото — Юрій Білей / Відкрита Група відеоінсталяція "Повторюйте за мною" на виставці у галереї Labirynt (Люблін, Польща) фото — Юрій Білей / Відкрита Група І на завершення про російський павільйон на Венеційській бієнале: його, на початку XX століття (час, коли Україна була частиною Російської імперії), збудували за кошти українського аграрного магната та мецената Богдана Ханенка. 2022 року цей факт став аргументом для адвокаційної кампанії щодо передачі російського павільйону Україні, яка наразі не досягла успіху. Детально про будівництво та "українське" фінансування цього об'єкта, а також про присутність на Венеціанській бієнале українських митців впродовж останнього століття ми розповідали в одному з епізодів нашого подкасту "Нотатки з мистецтва". Ми також писали про те, що зараз у Харкові вперше експонується проєкт “Фонтан виснаження” Павла Макова, який 2022 року, через 2 місяці після повномасштабного вторгнення Росії на територію України, показали у Павільйоні України на 59-й Венеційській бієнале. також читайте: ВІДНОВЛЮВАТИ МОЗАЇКУ “ПІДКОРЮВАЧІ КОСМОСУ” В ОКУПОВАНИЙ МАРІУПОЛЬ ПРИСЛАЛИ РЕСТАВРАТОРІВ З ЕРМІТАЖУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Після двох років реставраційних робіт, на купол криниці львівського монастиря бернардинів повернулася фігура Яна з Дуклі. Про це повідомили у польському Національному інституті “Полоніка”. Скульптура Святого, якого називають покровителем Львова, прикрашала монастирську криницю з XVIII століття. 27 БЕРЕЗНЯ відреставровану фігуру Святого Яна з Дуклі повертають на купол криниці львівського монастиря бернардинів фото — Національний інститут “Полоніка” 2022 року, в межах програми захисту історичних об’єктів Львова від можливих руйнувань внаслідок воєнних дій, фігуру святого Яна з Дуклі демонтували з купола колодязя та перевезли до сховища. Упродовж двох років фахівці польського Національного інституту “Полоніка”, наукової установи, яка займається захистом матеріальної культурної спадщини, розташованої за межами сучасних кордонів Польщі, проводили реставрацію, щоб відновити та зберегти скульптуру. Фігура виготовлена з цинку та порожня всередині. Голову святого Яна з Дуклі прикрашає німб зі сталі. Реставратори зазначили, що металева опорна конструкція скульптури добре збереглася й вимагала лише очищення від нашарувань та бруду, а також застосування антикорозійного захисту. Усе це допоможе зберегти об’єкт. відреставровану фігуру Святого Яна з Дуклі повертають на купол криниці львівського монастиря бернардинів фото — Національний інститут “Полоніка” відреставровану фігуру Святого Яна з Дуклі повертають на купол криниці львівського монастиря бернардинів фото — Національний інститут “Полоніка” Під час проведення досліджень на поверхні скульптури знайшли залишки олова, свинцю і міді, що, ймовірно, були додані під час попереднього ремонту. Окрім цього виявили, що раніше фігура була повністю позолоченою. Тому під час реставраційних робіт її повернули до історичного вигляду. Відновленням скульптури займався львівський фахівець Тарас Олещук. відреставрована фігура Святого Яна з Дуклі фото — Національний інститут “Полоніка” Яна з Дуклі називають покровителем Львова. Історики припускають, що він народився 1414 року в південній частині містечка Дукля (Польща) у родині заможних міщан. Після навчання у Кракові та життя самітника, вступив до Ордену францисканців. У 1463 році перейшов до новозакладеного у Львові монастиря бернардинів, де виконував обов’язки проповідника і сповідальника до самої смерті. Віряни полюбили Яна за простоту та близькість до народу. Папою Климентом XII його нарекли патроном Польщі, Литви й Русі. З 1948 року розпочався процес канонізації святого, який здійснив папа Іван Павло II у 1997 році. криниця львівського монастиря бернардинів фото — Національний інститут “Полоніка” Раніше ми також писали про те, що після кількарічної складної реставрації, яка виконувалася у Польщі, до Львова повернулася фігура Скорботного Христа з купола каплиці Боїмів. Реставраційні та консерваційні роботи також виконував Національний інститут “Полоніка”. Відреставровану скульптуру, вкрай детально і з абсолютно неможливих досі ракурсів, зараз можна оглянути на виставці “Скорботний Христос. Те, чого не видно” у Музеї Івана Георгія Пінзеля. Організатори зазначають, що виставка триватиме до кінця березня. Повернення фігури на її історичне місце — купол каплиці Боїмів, ймовірно, відбудеться вже після війни. також читайте: "ТВОРИ МИСТЕЦТВА ЯК ЯКАСЬ ПРАВДА". РЕСТАВРАТОР ПРО ТЕ, ЯК РЯТУВАТИ КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ ПІД ЧАС ВІЙНИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Колекція Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький арсенал» формувалася упродовж майже двох десятиліть. Нині вона нараховує 9081 музейний предмет. Відтепер з колекцією інституції можна познайомитися в онлайн-форматі. 13 БЕРЕЗНЯ зображення — Мистецький арсенал До колекції «Мистецького арсеналу» належать: археологічні знахідки, отримані під час розкопок у межах сучасного мистецького комплексу; твори історичного авангарду; твори актуального експериментального формату, які пропонують сучасні митці, а також побутові речі, боністика, фалеристика, нумізматика, зразки сакрального мистецтва, культові речі та інше. В умовах війни важливим елементом безпеки, разом із фізичним збереженням творів мистецтва та археологічних знахідок, стало оцифрування колекції. Створення електронного каталогу набуло пріоритетного значення для команди Мистецького арсеналу. «Ми представляємо це видання на тлі досвіду, який українським музейним інституціям принесла російська війна проти України. Зокрема, про те, яку вагу та значущість має кожна українська колекція і скільки самовідданості конкретних людей потрібно для її збереження за часів загрози й небезпеки» — зазначає Олеся Островська-Люта, генеральна директорка Мистецького арсеналу світлини з електронного каталогу колекції Мистецького арсеналу зображення — Мистецький арсенал Видання містить каталог мистецької та археологічної частини колекції «Мистецького арсеналу» та супроводжується статтями, де представлені дослідження окремих частин зібрання, їхнього провенансу. Завдяки особистому досвіду авторів, які у різний час долучилися до формування та вивчення колекції, простежується історія становлення та інституційна еволюція «Мистецького арсеналу». Каталог створено за фінансової підтримки Стабілізаційного фонду культури та освіти 2023 Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut. розворот видання «Футуромарення. Міждисциплінарний проєкт: дослідження, виставка, каталог» зображення — Мистецький арсенал Нагадаємо, що минулого року «Мистецький арсенал» оприлюднив електронну версію видання «Футуромарення. Міждисциплінарний проєкт: дослідження, виставка, каталог». Вкінці 2021 - на початку 2022 року в музейному комплексі відбувся масштабний проєкт «Футуромарення», що представив широкий спектр мистецьких явищ, пов'язаних з українським футуризмом й охопив кілька десятиліть початку XX століття. Видання містить матеріали, що напрацьовувалися у процесі підготовки цього виставкового проєкту. Весною 2023 нову версію виставкового проєкту "Футуромарення" українські організатори привезли до Таллінна, де виставку прийняв Художній музей KUMU. Також ми писали про те, що «Мистецький арсенал» виклав у вільний доступ каталог своїх інших виставок, зокрема «Бойчукізм. Проєкт Великого стилю», «Курбас: Нові світи», «Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації», «Відбиток. Українська друкована графіка XX-XXI століть» та інші. світлини з електронних каталогів виставок «Мистецького арсеналу» зображення — Мистецький арсенал Ідейники проєкту кажуть, що публікації каталогів онлайн дозволяє «продовжити життя» виставкових проєктів та стати основою для подальших досліджень. Також у «Мистецькому Арсеналі» зазначають, що згодом колекцію електронних видань розширять та доповнять. також читайте: КНИГУ-АЛЬБОМ ПРО ХУДОЖНИЦЮ ЛЮБОВ ПАНЧЕНКО ПРЕЗЕНТУВАЛИ У КИЄВІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Велику виставку "Тигр у саду. Мистецтво Марії Примаченко", відкриття якої мало відбутися у Варшаві 22 березня, перенесли на квітень. Про це сьогодні повідомили у Варшавському музеї сучасного мистецтва. 08 БЕРЕЗНЯ "Прийшов кум до куми, а кума моркву поле", 1992. Марія Примаченко фото — Варшавський музей сучасного мистецтва "Перенесення вернісажу сталося через непередбачувані труднощі, пов'язані з бойовими діями в Україні. Виставка відкриється 5 квітня", — йдеться у повідомленні Також в інституції уточнили, що проєкт представить відвідувачам 89 робіт української художниці з приватної колекції Едуарда Димшиця. Відомо, що виставка "Тигр у саду. Мистецтво Марії Примаченко" буде останнім проєктом, що відбудеться у тимчасовому павільйоні Варшавського музею сучасного мистецтва на березі Вісли, після цього інституція переїде до новозбудованого корпусу. тимчасовий павільйон Варшавського музею сучасного мистецтва на набережній Вісли фото — Варшавський музей сучасного мистецтва Колекціонер Едуард Димшиц володіє великою збіркою робіт Марії Примаченко. У червні 2022 року він запропонував Національному музею у Львові ім. Андрея Шептицького організувати виставку "Марія Примаченко."Дарую Україні!"" та знову відчинити двері для відвідувачів. Тоді у п'яти залах глядачам представили близько 100 робіт української мисткині. Проєкт став, ймовірно, першою великою виставкою в Україні з початку широкомасштабної війни, і знаменував поступове відновлення діяльності й інших українських музеїв. відвідувачки на виставці "Марія Примаченко."Дарую Україні!"" в Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького, липень 2022 фото — Національний музей у Львові ім. А. Шептицького Впродовж 2022-2023 років виставки творів Марії Примаченко з успіхом відбувалися в Україні та світі. Влітку минулого року картини мисткині вперше показали у Британії. На виставці у лондонській Saatchi Gallery представили 23 роботи художниці зі збірки її родини. Раніше ми також писали про першу масштабну експозицію доробку Примаченко у США — виставку “Марія Примаченко: слава Україні” у нью-йоркському The Ukrainian Museum (Українському музеї). Тоді у виставковому просторі зібрали близько 100 творів художниці. також читайте: УКРАЇНСЬКОЮ ЗАГОВОРИВ МУЗЕЙ ВІНСЕНТА ВАН ГОГА В АМСТЕРДАМІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

На початку лютого інформаційний простір сколихнула новина про те, що в Маріуполі окупанти почали зносити Будинок зв’язку, а відтак, разом з будівлею, вони знищать й мозаїчне панно Віктора Арнаутова “Зв’язківці”, більш відоме як “Підкорювачі космосу”. Провівши невелике OSINT-дослідження та поспілкувавшись з джерелами, вдалося з’ясувати, що маріупольський Будинок зв’язку таки не зносять, а готують до подальшої реконструкції. Проте доля мозаїки у цьому проєкті “відновлення” залишалася не зрозумілою. 07 БЕРЕЗНЯ фрагмент мозаїчного панно “Підкорювачі Космосу” автор: Віктор Арнаутов (за участі Григорія Пришедька), 1964 р.. Керамічна плитка: площа 100 кв. м. фасад Головної Пошти (Будинку зв’язку), пр-т. Миру 85, Маріуполь. Фото — Іван Станіславський Мозаїчне панно “Підкорювачі космосу” - знакова пам’ятка для Маріуполя, воно стало дебютним проєктом американського монументаліста Віктора Арнаутова, який повернувся до міста зі США після довгих десятиліть еміграції. Творчий та життєвий шлях цього художника надзвичайно цікавий. Арнаутов виріс у Маріуполі, але під час громадянської війни 1917 року, що розгорнулася на теренах колишньої Російської імперії, емігрував з Росії до Китаю, там жив у місті Харбін. Згодом переїхав та осів у США. За кордоном йому пощастило тісно співпрацювати з видатним митцем Дієго Ріверою, стати одним з засновників американського монументального мистецтва та обійняти посаду професора стенфордського університету. Віктор Арнаутов біля скульптури жінки (ймовірно, його авторства) у майстернях Каліфорнійської художньої школи, 1925 р. фото — Архіви Смітсонівського інституту 1963 року, після виходу на пенсію, Арнаутов повертається на батьківщину. Того ж року йому доручають зробити монументальне панно площею 100 кв.м на стіні нового Будинку зв’язку в Маріуполі. Згодом воно стане, мабуть, найвпізнаванішим у місті. Під час облоги Маріуполя в березні-квітні 2022 будівлю "Головпоштамту" (Будинку зв'язку) було критично пошкоджено ударами авіабомб Торцева стіна з мозаїкою постраждала частково, проте мозаїчне панно обсипалося більш ніж наполовину і було практично втрачено. світлина мозаїчного панно “Підкорювачі Космосу”, Маріуполь 1960-ті рр. мозаїчне панно “Підкорювачі Космосу” (фото 1) та будівля Головної Пошти (колишній Будинок зв'язку), на торці якої знаходиться мозаїка (фото 2) станом на 2022 р. В середині лютого 2024 у декількох окупаційних медіа з’явилася інформація, що відновлювати мозаїку на зруйнованому Будинку зв’язку приїдуть “спеціалісти з Росії”. Зрозуміло, що такі заяви окупантів важко було сприймати серйозно, тому залишалося лише спостерігати за долею панно у відкритих джерелах в інтернеті. І от вчора історія “Підкорювачів космосу” отримала новий виток. На сайтах кількох російських медіа з’явилися матеріали, де коментарі стосовно маріупольської мозаїки Арнаутова дає Михаіл Піотровський, директор російського державного музею “Ермітаж”. В інтерв’ю “Комсомольській правді” Піотровський зокрема заявив, що реставрувати “Підкорювачів космосу” до Маріуполя з Санкт-Петербурга приїхала ціла команда спеціалістів його інституції. Допомога “місту-побратиму”, йдеться в іншому коментарі директора "Ермітажу" телеканалу “Санкт-Петербург”, буде полягати в первинному огляді пам’ятки та прийнятті низки рішень, як ці мозаїки відновлювати. “Вони, звісно, у поганому стані, але вони цілі стоять. Частина осипалася. Подивимося, обговоримо з нашими реставраторами яким чином це реально відновити, закріпити законсервувати”, — сказав Міхаіл Піотровський. фрагмент мозаїчного панно “Підкорювачі Космосу” автор: Віктор Арнаутов (за участі Григорія Пришедька), 1964 р., фасад Головної Пошти (Будинку зв’язку), пр-т. Миру 85, Маріуполь. Фото — Іван Станіславський Мозаїка “Підкорювачі космосу” та її творець Віктор Арнаутов були героями другої частини спеціального документального проєкту “Маріуполь монументальний”, який 2023 року був опублікований на сайті нашого медіа. За коментарем щодо ситуації з можливим “відновленням” мозаїки окупаційною владою ми звернулися до автора проєкту, журналіста та дослідника монументального мистецтва Маріуполя Івана Станіславського. “Коли заходить мова про відновлення будь-якої мозаїки у мене одразу постають питання: що конкретно ховається під словом “відновлення”? Як це буде реалізовуватися практично?”, — каже Іван Станіславський Він зазначає, що робота Арнаутова “Зв’язківці” (“Підкорювачі космосу”) на Будинку зв’язку в Маріуполі почала руйнуватися ще за життя автора. “На світлинах 1970-х років вже помітні суттєві втрати мозаїчного полотна в горішній частині панно, — розповідає дослідник. — Це наслідок технічних негараздів, про які зазначав ще сам Арнаутов, йому випало вперше працювати з імпортною керамічною плиткою 15 різних кольорів. Це вилилось у проблему. Плитка почала відпадати від стіни й процес цей продовжувався увесь час”. На кінець 2021 року втрати мозаїчного полотна “Зв’язківців” Іван Станіславський оцінював приблизно у 25% площі панно. Після російського авіаудару по Будинку зв’язку ця цифра сягнула 40-50%, каже дослідник. ”Відновлення” в термінології окупантів може означати косметичний ремонт мозаїки чим-небудь і як-небудь, аби виглядало “свіженько” “Проблема “відновлення” полягає як мінімум у двох речах: по-перше, значна частина панно була втрачена вже давно і як вона виглядала ми знаємо тільки приблизно. Про існування детальних фотографій цієї ділянки мені невідомо; по-друге, матеріалу з якого Арнаутов створював панно теж немає” — розповідає Станіславський й додає, — “”Відновлення” в термінології окупантів може означати косметичний ремонт мозаїки чим-небудь і як-небудь, аби виглядало “свіженько”. Не виключено, що професор стенфордського університету та учень Дієго Рівери Арнаутов отримає у “співавтори” бригаду плиточників з середньої Азії. Потім цей спільний твір, де-факто американського художника та невідомих “джамшутів” видадуть за шедевр радянського мистецтва”. Війна, на жаль, не дала шансів на виживання багатьом монументальним пам’яткам міста Маріуполь, інші зазнали значних руйнувань, доля деяких лишається невідомою… 2023 року ми опублікували документальний проєкт "Маріуполь монументальний", одним з головних завдань якого є фіксація в інфополі низки фактів, що можуть зникнути з обігу внаслідок фізичного знищення фондів, архівів та колекцій присвячених маріупольському мистецтву. також читайте: ПОБАЧИТИ ТЕ, ЧОГО ВЖЕ НЕМАЄ — ФОТОВИСТАВКА ВТРАЧЕНИХ ВІТРАЖІВ МАРІУПОЛЯ ВІДКРИЛАСЯ У ЛЬВОВІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У Фінському музеї фотографії з'явився аудіогід українською мовою. Про це повідомили на сайті інституції. 2022 року, після повномасштабного вторгнення Росії до України, Посольство України у Фінляндії звернулося до Спілки музеїв Фінляндії з проханням розробити для фінських музеїв аудіогіди українською мовою. На реалізацію цього проєкту Спілка музеїв Фінляндії виділила спеціальні гранти, перший з яких отримав Фінський музей фотографії. 06 БЕРЕЗНЯ під час запису аудіогіда українською для Фінського музею фотографії: (зліва направо) Світлана Дмитренко, Макс Фрітц, Наталія Терамае, Ерйа Сало та Ліна Сіпоннен фото - Virve Laustela / Finnish Museum of Photography До створення аудіогіда долучилося й Товариство українців у Фінляндії. Наразі записали історії до чотирьох світлин з постійної експозиції Фінського музею фотографії, представлених на виставці Etsin (“Шукаю”). Новий аудіогід можна послухати не лише у музеї у Гельсінкі, але й онлайн на платформі Spotify та інших популярних подкаст-сервісах. "Прослухавши аудіогід, можна дізнатися не тільки про історію фотографії, а й про один важливий епізод культурних зв'язків між нашими країнами: перебування у Фінляндії легенди українського театру — акторки Марії Заньковецької, 170-річний ювілей якої ми святкуємо цього року", — зазначають у Товаристві українців у Фінляндії фотовізитівки 19 ст., представлені на виставці Etsin (“Шукаю”), серед яких є й візитка Марії Заньковецької, зіркової української акторки фото - Finnish Museum of Photography Нагадаємо, що раніше ми також писали про те, що аудіогіди українською запустили у Національному музеї середньовічного мистецтва в Албанії та у дублінській бібліотеці коледжу Трініті. Також два музеї Нідерландів тепер мають опцію аудіоекскурсії українською мовою. Створення та запуск аудіогідів українською мовою у провідних музеях та галереях України та світу розпочалося за ініціативи першої леді України Олени Зеленської 2021 року. Загалом у межах цього проєкту запрацювало вже близько 60 аудіогідів у понад 30 країнах світу. також читайте: ЛАГІДНА УКРАЇНІЗАЦІЯ У STAATSGALERIE STUTTGART. ЛЬВІВ’ЯНКА ПРОВОДИТЬ ЕКСКУРСІЇ МУЗЕЄМ ДЛЯ ВПО Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Два роки тому Скорботний Христос вперше за понад чотири століття "спустився" з купола каплиці Боїмів, аби отримати фахову допомогу реставраторів. Минуло багато місяців кропіткої роботи науковців та дослідників, була довга евакуація пам'ятки до Польщі й повернення до рідного Львова напередодні Різдва 2023 року. І ось зараз відреставровану фігуру, вкрай детально і з абсолютно неможливих досі ракурсів, можна оглянути на виставці “Скорботний Христос. Те, чого не видно” у Музеї Івана Георгія Пінзеля. 17 СІЧНЯ фігура Скорботного Христа, яка увінчувала купол каплиці Боїмів, в експозиції виставки “Скорботний Христос. Те, чого не видно”, Львів, 2024 фото — Іван Станіславський У лютому 2021 року перехожий, що йшов повз каплицю Боїмів у Львові, помітив на землі дивний металевий предмет. З’ясувалося, що це був промінь з німба Скорботного Христа, фігури, що прикрашає купол каплиці. Збіг, доля чи диво, але перехожим цим був співробітник польського Національного інституту “Полоніка”, наукової установи, яка займається захистом матеріальної культурної спадщини, розташованої за межами сучасних кордонів Польщі. “Для нас це був сигнал про те, що почався процес руйнування скульптури та потрібно негайно вживати заходів з її консервації. Ми одразу ж замовили експертизу про стан збереження скульптури, — розповідають в інституції. Експертний звіт показав, що об’єкт — у катастрофічному стані. Автор експертизи наголосив, що “скульптуру необхідно демонтувати для перевірки стану кріплень, оскільки вона може становити небезпеку для перехожих”. Так почався процес порятунку унікальної пам’ятки, що тривав кілька років. Його передфінальний результат зараз можна побачити на виставці “Скорботний Христос. Те, чого не видно” у просторі Музею Івана Георгія Пінзеля, що є відділом Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Возницького (музей розташований у приміщенні Костелу Кларисок у Львові). “Передфінальний”, бо завершенням, вочевидь, буде повернення фігури на її історичне місце, що, ймовірно, станеться вже після війни. екстер'єр (фото 1-2) та фрагмент інтер'єру (фото 3) каплиці Боїмів у Львові, фото — Національний інститут “Полоніка” Каплиця Боїмів або Св. Трійці й Страстей Господніх будувалась як усипальня для впливового львівського роду Боїмів. Свого часу у ній знайшли спочинок чотирнадцять представників цієї сім’ї. Будівництво каплиці на території колишнього цвинтаря при Латинському кафедральному соборі тривало з 1609 до 1615 року. Хоч імена будівничих достеменно невідомі, проєктом, ймовірно, керував Андреас Бемер, львівський архітектор і скульптор німецького походження. Постать Скорботного Христа увінчувала купол кам’яної каплиці впродовж останніх чотирьохсот років. 30 листопада 2021 року фігуру демонтували для подальшої реставрації. “Коли піднялися на купол каплиці, аби обстежити фігуру, то зрозуміли, що потрібно цю пам’ятку таки зняти, щоб її зберегти”, — каже Тарас Возняк, директор Львівської національної галереї мистецтв. — Попередньо (у 2021 році - ред.) гадалося, що це буде просто вивчення пам’ятки, її реставрація та повернення на історичне місце… Але невдовзі прийшла війна. Спочатку ми “одягали” усі наші пам’ятки у захисні фанерні коробки, але потім зрозуміли, що це — не дуже ефективно. Таке рішення може захистити від осколків, але не від вибухової хвилі”. Ймовірно, саме через це Скорботного Христа тоді вирішили не повертати на купол каплиці. "Коли піднялися на купол каплиці, аби обстежити фігуру, то зрозуміли, що потрібно цю пам’ятку таки зняти, щоб її зберегти", — Тарас Возняк фрагмент інформаційного панно на виставці “Скорботний Христос. Те, чого не видно”, яке детально розповідає про процес консервації та реставрації пам'ятки фото — Іван Станіславський інформаційні панно на виставці “Скорботний Христос. Те, чого не видно”, які детально розповідають про процес консервації та реставрації пам'ятки фото — Іван Станіславський “Коли у Львові почалися “прильоти”, з дозволу Міністерства культури та інформаційної політики України та за сприяння Міністерства культури Польщі, наші партнери згодилися перевезти фігуру Скорботного Христа до Варшави, для того, щоб там її дослідити, укріпити та зберегти”, — пояснює пан Возняк. У такого складного та амбітного проєкту було багато партнерів та патронів — це й, вже згаданий, Інституту “Полоніка”, й міська влада Львова; частину коштів на консервацію об’єкта зібрав Львівський інститут банківської справи. “Виїзд скульптури за кордон, її реставрація там і повернення назад до Львова — неймовірне досягнення для Львівської національної галереї мистецтв та усіх партнерів цього проєкту, — каже Лілія Онищенко, радниця міського голови Львова (до 2023 — начальниця управління охорони історичного середовища Львівської міськради). — До того ж фігура Скорботного Христа після реставрації мала прекрасну виставку у Варшаві. Поляки мали можливість помилуватися цією пам’яткою і так собі наблизити Львів в час війни. Тепер — час львів’ян, вони можуть прийти сюди й також подивитися проєкт “Скорботний Христос. Те, чого не видно”. вернісаж виставки “Скорботний Христос. Те, чого не видно” фото — Іван Станіславський вернісаж виставки “Скорботний Христос. Те, чого не видно” фото — Іван Станіславський "“Скорботний Христос. Те, чого не видно” — щось набагато більше, ніж “виставка одного твору”", — Дорота Янішевська-Якубяк Дорота Янішевська-Якубяк, директорка інституту “Полоніка”, на вернісажі проєкту у Музеї Івана Георгія Пінзеля, сказала, що “Скорботний Христос. Те, чого не видно” — щось набагато більше, ніж “виставка одного твору”. “Наратив виставкового проєкту створений одразу трьома мовами. Тексти, світлини та відео, зібрані на виставкових панно, дадуть відвідувачам розуміння, наскільки складними були усі “невидимі” процеси цього проєкту — логістичні, наукові та технічні”, — пояснює пані Янішевська-Якубяк. Справді, ця виставка не є типовою чи легкою. Вона розповідає більше про специфіку роботи реставраторів, представлену крізь призму кількох кроків, аніж про сам твір Скорботного Христа. інформаційні панно на виставці “Скорботний Христос. Те, чого не видно”, які детально розповідають про процес консервації та реставрації пам'ятки фото — Львівська національна галерея мистецтв інформаційні панно на виставці “Скорботний Христос. Те, чого не видно”, які детально розповідають про процес консервації та реставрації пам'ятки фото — Львівська національна галерея мистецтв Попри інформативність, інтерактивність та естетичний дизайн експозиційних панно, увага гостей вернісажу таки тяжіла до головного експонату — відреставрованої фігури Скорботного Христа. Й не дивно, адже вперше в історії, усі охочі можуть помилуватися оригінальною скульптурою з унікальної, раніше недосяжної, перспективи, а саме — зблизька. “Якщо зазвичай побачити її можливо було лише здалеку, і то, ставши під відповідним кутом, то тепер вона доступна для огляду з відстані лише кількох десятків сантиметрів, — каже Марта Кручинська, кураторка виставки. — Таким чином, можна побачити не лише структуру матеріалу чи найдрібніші деталі, але й неправильні анатомічні особливості — наслідок того, що скульптуру було створено для огляду знизу і, за задумом автора, власне погляд з нижчої перспективи мав компенсувати ці “недоліки””. вперше в історії, усі охочі можуть помилуватися оригінальною скульптурою з унікальної, раніше недосяжної, перспективи, а саме — зблизька фігура Скорботного Христа в експозиції виставки “Скорботний Христос. Те, чого не видно” фото — Іван Станіславський Жодні недоліки чи навіть означення “скорботний” у назві головного експоната проєкту не вплинули на кількість яскравих, позитивних емоцій та захоплених поглядів перших гостей виставки. Аби зробити якнайвдаліші фото скульптури люди довго юрмилися й чекали в імпровізованій черзі, дехто навіть наважувався на селфі. — Не посміхайся, він же сумує з нами у кадрі, — каже гостя виставки до своєї подруги, обидві дивляться у фронтальну камеру смартфона, знімаючи селфі. — Ні, я думаю, насправді він радіє, що вперше може так близько бачити усіх нас, а ми — його. фігура Скорботного Христа в експозиції виставки “Скорботний Христос. Те, чого не видно” фото — Іван Станіславський фігура Скорботного Христа в експозиції виставки “Скорботний Христос. Те, чого не видно” фото — Іван Станіславський Раніше ми також писали про те, що Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького презентувала проєкт "Дивовижні воєнні біженці" у Музеї палацу Радзивіллів, що є відділом Національного художнього музею Литви. На виставці експонувалися шедеври західноєвропейського живопису XVI-XVIII ст. з музейної збірки. А впродовж літа-осені 2023 року у Кракові тривала виставка барокової скульптури українського скульптора Йоанна Ґеорґа Пінзеля. Більшість творів, які там експонувалися, — також з колекції Львівської національної галереї мистецтв. також читайте: ВЕЛИКУ ВИСТАВКУ МАРІЇ ПРИМАЧЕНКО ПОКАЖЕ ВАРШАВСЬКИЙ МУЗЕЙ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Хотілося якось "зафіналити" ситуацію з виставкою Соні Морозюк в Інституті проблем сучасного мистецтва НАМ України. Скрін про цей вернісаж я опублікувала у себе на телеграм-каналі за кілька днів до того, як про Морозюк, про пов'язаний з її ім'ям корупційний скандал і про її виставковий проєкт "Мазня" почало нестися буквально звідусіль. Допис мій був радше жартівливим, бо, чесно скажу, усміхнуло, що Інститут проблем сучасного мистецтва (ІПСМ) погодився це експонувати. На хвилинку подумала, що то — така метаіронія... Але, як виявилося, ніт. 03 СІЧНЯ скрін допису з анонсом виставки "Мазня" Соні Морозюк, з Facebook-сторінки ІПСМ Оскільки я не мешкаю у Києві, то дізналася про "Мазню" не з екранів на "Гулівері", а зі стрічки новин у ФБ, де хтось опублікував фото з вернісажу проєкту. Ставитися до мистецтва Морозюк можна, звісно, по-різному, але, гадаю, більшість колег, хто працює в артсфері, знали, що такий феномен є і, гадаю, багато дивувалися, що цей феномен збирає стільки "медійки" та колаборацій. І от на чергову таку колаборацію підписався саме ІПСМ, державна установа, що належить до відання Національної академії мистецтв України. Розумієте, різний там мерч, форми для спортсменів і мурали у столиці — це одне, а виставка у цій інституції — це вже трохи інше, це виносить художницю/художника на новий рівень академічної артспільноти. Переконана, що якби не корупційний скандал, який спалахнув через кілька днів після відкриття виставки, у якому "спливло" ім'я мисткині, то вихід на новий рівень для Морозюк був би вдалим, а більшість громадян про "Мазню" й не дізналася б, бо мистецтво — не така вже й актуальна тема для загалу. Обговорення виставки у вузьких колах звелося б до жартів про "очевидну проблемність" такого мистецтва, була б якась гризня у тому ж ФБ, де окремі куратори, мистецтвознавці та провідні наукові співробітники коментували, що "на вкус и цвет..." (с), "а что такого, симпатичное искусство" (с) та "може, це новий український Дюшан" (с). Словом, погуділи б день-два, та й забули б всі (крім піарників та смм-ників, яким би той проєкт треба було ще якось тримати на плаву кілька тижнів). Та 31 грудня у медіапросторі з'являється інформація про сумнозвісний корупційний скандал з закупівлями для ЗСУ, і він стає таким собі "чорним лебедем" для "Мазні". Гадаю, якби виставка відбулася у будь-якій приватній артгалереї, а не державній інституції, хвиля негативу була б таки меншою. Мені доводилося колись опосередковано працювати з ІПСМ для якогось з друкованих номерів Естет Газети. У них були цікаві виставкові проєкти. Щоб далеко не ходити, наприклад, перед "Мазнею" у цьому ж просторі відбувся проєкт "Індивідуальна мінливість", де були представлені роботи понад 30 українських митців та мисткинь, зокрема Нікіти Кадана, Жанни Кадирової, Антона Саєнка, Тіберія Сільваші, Надії Собко та інших. А одразу кілька днів після вернісажу "Мазні", ІПСМ оголосив про іншу виставку, "Біле і чорне", тут інституція стала співорганізатором події. І ось кілька прізвищ митців звідти: Назар Білик, Олександр Дубовик, Олеся Джураєва, Олександр Животков, Арсен Савадов, Сергій Святченко, Олег Тістол та ще багато інших. Тому вернісаж саме Морозюк в ІПСМ, чесно, здивував. Але ж у нас — демократична країна, й інституції вільно обирають, які виставки експонувати. Є правові механізми організації виставкової діяльності для таких установ, напевне, є договори й такси для експонентів. А для таких як я, здивованих, є арткритика (та гризня у соцмережах, чого вже лукавити). Тоді чому "Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України призупиняє виставковий проєкт художниці Соні Морозюк "Мазня" у зв’язку із значною кількістю суперечливих реакцій, що вийшли поза межі мистецтвознавчої дискусії"? Таке повідомлення з'явилося у них на сторінці напередодні. Але ж сучасне мистецтво й має провокувати реакції, часто суперечливі. Коли в організаційно-правовому полі проєкту все гаразд, залишається лише працювати з його мистецькою складовою. Обставини лише надали "Мазні" нових контекстів, нової проблематики, так би мовити, яку й має досліджувати "інститут проблем". Хіба не на це "заточена" діяльність інституції? Знаєте, якщо до 31 грудня мене дивувало, що Інститут проблем сучасного мистецтва експонує у себе цю виставку, то після 31 грудня, я хочу сказати, що кращого майданчика конкретно для цього проєкту в Україні просто немає, бо ж цей проєкт — просто квінтесенція проблем сучасного (українського) мистецтва одразу на багатьох рівнях. Дуже хотілося б від колег з ІПСМ, кураторів, мистецтвознавців почитати не про призупинення цієї виставки, а їхні гострі (як до 31.12) та авторитетні матеріали чи хоча б коментарі про те, чому саме проєкт призупинили, і не у "піщаній площині, куди страуси ховають голову", а у площині мистецької проблематики, наприклад, про те як "свобода творчості" та "симпатичне сучасне мистецтво" стали заручниками корупції, ну, або щось таке... (думки, висловлені у цій публікації, відображають особисті погляди автора) Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Сьогодні у Тегерані відкрилася виставка "Humanity. Solidarity. One Planet", організована Офісом ООН в Ісламській Республіці Іран. Експонати виставки відображають культурну спадщину 35 країн світу. Від України в Ірані представлено роботу художника Івана Лободи "Вишивальниця", але не оригінал, а її репродукцію, адже картина — одна з 11 000 творів мистецтва з колекції Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка, що були вкрадені російською федерацією у період тимчасової окупації міста. 18 ГРУДНЯ "Вишивальниця" Івана Лободи в каталозі виставки "Humanity. Solidarity. One Planet" фото — Херсонський художній музей "Від Посольства України в Ірані представлено твір, який є свідоцтвом злочину Росії проти культурної спадщини України", — йдеться у повідомленні Посольства України в Ісламський республіці. — "Завдяки таким заходам, ми маємо додаткову можливість нагадати світовій спільноті про численні злочини Росії проти української культури". У Херсонському художньому музеї розповіли, що "Вишивальниця" Івана Лободи зникла під час тимчасової окупації Херсона (березень – листопад 2022 року) разом із близько 11 тисячами інших творів мистецтва з музейної колекції. Про це йдеться й на етикетці до картини у каталозі виставки. репродукція роботи "Вишивальниця" Івана Лободи в експозиції виставки "Humanity. Solidarity. One Planet" і афіша виставки фото — Херсонський художній музей "Попри досить обережні дипломатичні висловлювання, ми називаємо ці дії російських окупантів цинічним мародерством і знаємо, що зараз викрадене полотно незаконно перебуває у Криму, у Центральному музеї Тавриди", — кажуть музейники. Раніше ми також писали про те, що Херсонський художній музей зазнав вже третього ворожого обстрілу. Внаслідок чого знову постраждала музейна будівля, посікло фасад, багато плит OSB у вікнах повибивало, міцні протиуламкові плити встояли, але розкололись. Уламки прошили стіни всередині. Нагадаємо, що восени 2022 року, коли місто перебувало під окупацією Росії, Херсонський художній музей імені Олексія Шовкуненка був розграбований. Частина викрадених творів згодом "засвітилася" у Криму, доля багатьох залишається невідомою. У листопаді 2022 у Херсонському художньому музеї оприлюднили перелік вкрадених робіт, які вдалося ідентифікувати по фото з сімферопольського музею. Серед них "Хати на заході сонця" П. Соколова, "Пейзаж Парижа" Михайла Андрієнка-Нечитайла, "Осіння пора" Георгія Курнакова, "Гладіолуси" Леоніда Чичкана, "Ланка" Гаврила Глюка. також читайте: ЯВОРІВСЬКУ ШОПКУ ПОКАЖУТЬ У ВАТИКАНІ НА ВИСТАВЦІ ВЕРТЕПІВ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Яворівську шопку-вертеп від завтра зможуть побачити гості виставки "100 вертепів у Ватикані". Унікальна робота, створена у Майстерні яворівської іграшки Оксани Когут та Остапа Сойки, сьогодні прибула до Посольства України при Святому Престолі, зараз її готують до експонування, про таке йдеться у повідомленні Львівської обласної військової адміністрації. 07 ГРУДНЯ яворівська шопка-вертеп, створена у Майстерні яворівської іграшки Оксани Когут та Остапа Сойки для виставки "100 вертепів у Ватикані" фото — Львівська ОВА "Сьогодні до Посольства України при Святому Престолі прибув вертеп, який братиме участь у виставці у Ватикані. Ми його щойно розпакували. Народна майстриня Оксана Когут сказала, що це — єдиний такий вертеп, він — унікальний, — йдеться у відео Посольства України при Святому Престолі, яке опублікувала Львівська ОВА. — Біля українського вертепу також буде ялиночка прикрашена яворівськими іграшками". яворівська шопка-вертеп, створена у Майстерні яворівської іграшки Оксани Когут та Остапа Сойки для виставки "100 вертепів у Ватикані" та ялинка прикрашена яворівськими іграшками фото — Львівська ОВА Майстри Остап Сойка та Оксана Когут створили шопку відповідно до традиції виготовлення Яворівської дерев’яної забавки, яку минулого року внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Також вони виготовили іграшки на ялинку біля вертепу. Раніше ми також писали про те, що до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України додали чимало нових позицій, зокрема й обряд Маланки села Белелуя Івано-Франківської області. також читайте: МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО У НЬЮ-ЙОРКСЬКОМУ THE UKRAINIAN MUSEUM. ПЕРША ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКА ХУДОЖНИЦІ У США Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com