Новий виставковий проєкт “Структури взаємности”, що відкрився у львівському Jam Factory Art Center, ґрунтується на концепції так званих “взаємопідтримчих” (self supporting) архітектурних конструкцій, де ключові елементи утримують один одного без додаткових опор. Ця модель слугує метафорою суспільної взаємодопомоги — структури, яку українське суспільство особливо гостро та інтуїтивно переосмислювало у 2014 та 2022 роках. 26 ЖОВТНЯ відкриття виставки “Структури взаємности” фото – Софія Соляр “Структури взаємности” – третій виставковий проєкт відкритого торік Jam Factory Art Center. Кураторами цього проєкту стали Катерина Ботанова, Ілона Демченко та Ксенія Малих. Виставка була ідейно задумана ще 2022 року, але публіка побачила її лише зараз. “За цей час суспільство пройшло чималий шлях, воно радикально змінилося. Трансформувалося й значення слів “взаємність” та “взаємопідтримка”. Одна з місій проєкту – спроба показати різні спільноти взаємопідтримки, без яких суспільство не було таким, яким воно є зараз”, – каже Катерина Ботанова. Експозиція умовно розділена на два простори: “Минулого” й “Теперішнього”. Тут глядачів знайомлять з різними за формою і змістом прикладами спільнот. Осердя виставки — конструкція архітектора Олександра Бурлаки, що є монументальною (у прямому значенні цього слова) метафорою підтримки. Основні елементи артоб’єкта тримаються завдяки один одному, без додаткових несучих елементів. кожен експонат виставки підсилює інший, формуючи цілісну експозицію, котра передає дух взаємності. Це запрошення до роздумів над тим, як суспільство єднається завдяки простим, але міцним зв'язкам зліва-направо: Геральд Біндер, засновник Jam Factory Art Center; Божена Пеленська, програмно-виконавча директорка Jam Factory Art Center; Тетяна Федорчук, операційно-виконавча директорка Jam Factory Art Center; Катерина Ботанова, Ксенія Малих, Ілона Демченко, співкураторки виставки; Олександр Бурлака, архітектор проєкту фото – Іван Станіславський “Головна тема виставки — взаємодія. Лише говорити про взаємодію або лише демонструвати мистецькі роботи про взаємодію буде не зовсім чесно. Взаємодія — це процес, тому ми б хотіли тут спільно творити щось разом. Простір “Теперішнього” — це простір, де будуть відбуватися воркшопи під час яких учасники працюватимуть з сучасними українськими митцями. Сподіваємося, цей простір перетвориться у ще більш “виставковий” до кінця цього проєкту, бо наповниться тим, що буде створено у межах такої взаємодії”, — пояснює співкураторка Ілона Демченко. Експозиція розгорнулася на двох поверхах артцентру. Спочатку глядач потрапляє до простору “Теперішнього”, потім спускається у простір “Минулого”, хоча кураторки допускають, що знайомство може відбуватися й в протилежному порядку. Архітектор Олександр Бурлака втілив концепцію проєкту “Структури взаємности” у своїй роботі – “Взаємопідтримча структура”. Конструкція з 49 дерев'яних рейок, у якій кожен елемент тримається за допомогою інших, стає метафорою мереж суспільства. архітектурна конструкція Олександра Бурлаки “Взаємопідтримча структура” фото – Іван Станіславський архітектурна конструкція Олександра Бурлаки “Взаємопідтримча структура” фото – Іван Станіславський Домінантний твір-конструкція знаходиться у першій залі, присвяченій сьогоденню. За задумом кураторок, у виставковому просторі відбуватимуться воркшопи, лекції та майстеркласи. Ці події проводитимуться впродовж усього проєкту. Дійства, що розгортатимуться під монументальною взаємопідтримчою конструкцією, власне, й будуть прикладами взаємодії та спільнотворення. Таку спільну практику на виставкових теренах вже розпочала мисткиня та засновниця бренду RCR KHOMENKO Яся Хоменко. Вона працює з текстилем у форматах апсайклінгу та ресайклінгу. воркшоп Ясі Хоменко “Практика соціяльної взаємодії” фото – Іван Станіславський воркшоп Ясі Хоменко “Практика соціяльної взаємодії” фото – Ія Степанюк воркшоп Ясі Хоменко “Практика соціяльної взаємодії” фото – Іван Станіславський Окрім “процесуальних” експонатів, у просторі “Теперішнього” представлені й “статичні”. Серед них – рельєф “Безкінечне повернення” Даші Чечушкової. Авторка прагне передати життя між двома станами: “перебільшенням ролі минулого” та “відчуттям браку теперішнього”. Віддалік знаходиться робота Жанни Кадирової з серії “Біженці”. Цей відеоарт вперше демонструється в Україні, адже передусім задуманий для іноземної аудиторії. Мисткиня чіпляється за вціліле: врятовані з окупованих територій горщики з кімнатними рослинами, акцентуючи на тому, як багато людей втратили свої домівки. рельєф Даші Чечушкової “Безкінечне повернення” фото – Іван Станіславський Простір “Теперішнього” завершується відеоробою Франсиса Аліса з серії “Дитячі ігри”. Ми бачимо фрагмент гри “Пароль”, у яку на початку широкомасштабного вторгнення гралися діти з Харкова. Імітуючи блокпости, вони перевіряли проїжджих на здатність правильно вимовити слово “паляниця”. Роботами Аліса цієї ж серії розпочинається простір “Минулого”. Тобто серія “Дитячі ігри” - це такий собі місток між двома експозиційними просторами. У серії зібрано відео, котрі оповідають про традиційні ігри дітей в Афганістані, Данії, Конго, Мексиці та на Кубі. Далі у просторі “Минулого” потрапляємо до зали, присвяченої переосмисленню документальних матеріалів воєнного часу. При вході – фотоколаж Яни Кононової “Пороги”. За своєю геометрією він нагадує вівтар. У роботі мисткиня поєднує фрагмент діорами “Облоги Ізмаїла” та свої чорно-білі світлини, зняті впродовж двох років повномасштабного вторгнення. У залі також демонструється відео Ораїб Тукан “Via Dolorosa” (“Шлях скорботи”). Досліджуючи, як медіа працює з жорстокими образами, мисткиня створила роботу з покинутих у радянському культурному центрі в Аммані (Йорданія) відеоплівок. фотоколаж Яни Кононової “Пороги фото – Іван Станіславський кадр з фільму Кристіана Ньямпета “Іноді це було прекрасно” фото – Іван Станіславський У сусідньому просторі, переобладнаному під камерний кінозал, ланцюжок мистецького переосмислення документалістики воєнного часу продовжується. Тут транслюють відео Кристіана Ньямпета “Іноді це було прекрасно”. На думку кураторів, кінострічка змушує глядача замислитись над тим “що створює історію, хто розказує те, що потім стає історією і наскільки та історія, яку ми знаємо, історія про себе, про інших людей, про інші країни, відповідає тому, що там відбувалось”. Інсталяція Бінти Діа “Мудрість Уаті” одразу привертає увагу своєю контрастністю. Твір відсилає нас до західноафриканської мітології. За словами Катерини Ботанової, співкураторки, – “це історія про те, як можна пам’ятати те, чого вже не існує”. Бінта Діа підіймає у своїй роботі теми жіночих традицій, матріархату як початкової форми устрою в Африці та цінності жіночого волосся, що є важливим елементом культури й традицій тамтешнього народу. інсталяція Бінти Діа “Мудрість Уаті” фото – Іван Станіславський Наступні експонати, на думку Ілони Демченко, співкураторки, є структурою взаємности вже самі по собі, адже вони — про волонтерство. Це артефакти, котрі були віднайдені волонтерською організацією “Лівий берег” та відеоарт Романа Хімея, у котрому задокументовано роботу волонтерів. Благодійники відновлюють постраждалі від російської збройної агресії житла і записують традиції й звичаї місць, де їм доводиться працювати. У залі також представлена робота Антона Шебетка – “Сімеїз”. Вона присвячена підпільному квір-курорту, що виник у Криму в 1990-х. Поряд знаходиться твір, який оповідає про “спільноту”, що створилася випадково. На спіральну котушку намотано 420 біографій людей, що стали учасниками перформансу творчого об’єднання “Відкрита група” та митця Юрія Соколова. інсталяція Лівого берега “Пам’ятка” та двоканальне відео Романа Хімея “Без хліба, скатертини, кожуха, букета квітів і хреста” фото – Іван Станіславський робота “Відкритої групи” “Біографія” фото – Іван Станіславський Проєкт “Територія води” Феліпе Кастельбланко та Лідії Циммерман присвячений руйнуванню та поверненню гармонії, він тісно переплетений з історією корінних народів Анд та Амазонки й цінністю тамтешніх земель. Проблеми далеких заокеанських країв виглядають вкрай релевантними й для України у контексті війни та екологічної катастрофи, спричиненою нею. Аби тактильно відчути спорідненість і підтримку спільнот аборигенних народів Південної Америки відвідувачам пропонують посидіти у традиційних коконах-краплинках, що були виготовлені та привезені з Колумбії для цього проєкту. проєкт Феліпе Кастельбланко та Лідії Циммерман “Територія води” фото – Іван Станіславський традиційні колумбійські гамаки-кокони, проєкт Феліпе Кастельбланко та Лідії Циммерман “Територія води” фото — Софія Соляр Над фільмом “Лемберг Машина” мисткиня Дана Кавеліна почала працювати ще 2021. Анімаційна стрічка оповідає про часи радянської окупації Львова. Ляльки, головні персонажі роботи, зберігалися у Мелітополі, звідки родом мисткиня. Символічно, що, аби продовжити розповідь про історію загарбництва, мати художниці відправляла їй ляльок з окупованого міста. Уважні відвідувачі помітили одразу, а дехто дізнається вже покидаючи приміщення Jam Factory: насправді перша робота зустрічає нас ще ззовні. Це двоканальна аудіоінсталяція “Зникомі голоси” Максима Коломійця. Вона включається щогодини та триває 21 хвилину. Поєднуючи музику Максима Коломійця та вірші Віктора Рекала, твір є розповіддю про безповоротне зникнення чогось цінного та надію на нове майбутнє. кадр анімаційного фільму Дани Кавеліної “Лемберг Машина” фото – Іван Станіславський “Структури взаємности” – міжнародний проєкт, що демонструє глядачу абсолютно різні досвіди абсолютно різних спільнот. Тут до взаємодії кураторська група залучила мисткинь та митців не лише з України та інших теренів європейського континенту, а й з далеких країн Африки та Південної Америки, демонструючи, що з їхніми досвідами ми можемо мати набагато більше спільного, ніж здається на перший погляд... Jam Factory Art Center, найбільший у Львові центр сучасного мистецтва, відкрився торік після 8 років ревіталізації. Артпростір розташований у районі Підзамче, на північ від центру Львова, у колись успішній індустріальній околиці. Тут, у спеціально відновлених приміщеннях, відбуваються виставки, театральні та музичні перформанси, освітні події. Раніше ми писали про пропередній проєкт артцентру - виставку "Памʼяті тої, що памʼятає", осердям якої стала історія життя і творчої практики Аліни Миколаївни Ламах (1925–2020). також читайте: “НАЦПРОМ — ЦЕ, КОЛИ МИ ЩОСЬ РОБИМО РАЗОМ”. ПРО ВИСТАВКУ ТВОРЧОГО ТАНДЕМА МИКОЛИ МАЦЕНКА ТА ОЛЕГА ТТІСТОЛА “НАЦПРОМ. ПІДГІРЦІ” Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У Львівському національному театрі імені Марії Заньковецької 12 та 13 жовтня відбулася прем’єра вистави-ескізу “Хто, в біса, такий Йозеф Рот?”. Головний режисер проєкту — Ян-Крістоф Ґокель, над постановкою працювала команда його компанії peaches&rooster та команда львівського театру Заньковецької. 18 ЖОВТНЯ прем’єра вистави “Хто, в біса, такий Йозеф Рот?” у Львівському національному театрі імені Марії Заньковецької фото — Естет Газета Темою обрали життя та смерть (головною подією на сцені стали похорони) знаного в німецькомовному світі письменника Йозефа Рота (1894-1939), котрий був родом з Бродів. Єврей за походженням, він прожив життя так, що католики, монархісти, євреї, галичани, соціалісти — всі вважали його своїм. А де почувався вдома він? Команда, що працювала над постановкою, розповідає, що Рот став для них наче призмою, крізь яку дивишся на сьогодення. Вони відвідали Броди, досліджували культуру та літературу Галичини, зустрічались для консультацій з Центром міської історії Львова, збирали інформацію про митців, літературу та візуальну культуру, які б ілюстрували дух епохи Йозефа Рота. афіша вистави “Хто, в біса, такий Йозеф Рот?” зображення — Львівський національний театр імені Марії Заньковецької Робота над постановкою продовжується, адже у Львові глядачі побачили саме “ескіз” вистави. Тому чекаємо нових показів. Розповідає одна з драматургів проєкту Оксана Лемішка: В мене не найдуться слова, щоб розказати, що відчуваю. Але те саме казав Йозеф Рот і все одно писав. Вчора (день другого показу) я і Юля, наша головна художниця костюма та сценографії, поїхали на Марсове поле. Я довго плакала серед могил. Плакала і дякувала. Обіцяла їм прожити своє найкраще, найщасливіше життя. Ви бачили, там на фото вони всі посміхаються? Я ще ніколи не вміщувала у своєму серці стільки болю, щастя, любові та вдячності одночасно. Люди кажуть: є сльози радості, а є — горя. Мої були сльозами Життя. Наша Австрійсько-Німецька команда приїхала до Львова ставити виставу про Йозефа Рота. Разом з театром Марії Заньковецької. Ми багато говорили про війну, минуле, майбутнє, співали та закопували холодильник. репетиції вистави “Хто, в біса, такий Йозеф Рот?” фото — Яків Суске, надано організаторами репетиції вистави “Хто, в біса, такий Йозеф Рот?” фото — Яків Суске, надано організаторами репетиції вистави “Хто, в біса, такий Йозеф Рот?” фото — Христина Король / Львівський національний театр імені Марії Заньковецької Центральною подією вистави стали похорони бродівського письменника, добре відомого у німецькомовному світі, але менше відомого в нас. В маленькій камерній залі театру ми тісно сиділи одне коло одного й обережно дихали, аби не сполохати думки чи слова кожного. Назвали виставу “Хто, в біса, такий, Йозеф Рот?”, а вкінці зрозуміли, що “тільки почали не знати про нього більше”. Так сказав драматург Клаус. Дізнались же про себе? Ми говорили не лише одне до одного, людина до людини, культура до культури, досвід до досвіду. До нас стукали предки: то знайдені старезні довоєнні окуляри в накопаній землі для вистави, то вгаданий код на дверях під’їзду, де колись трошки жив сам Рот. Співтворення. “Я тепер ще більше знаю, чому роблю мистецтво”, сказав на прощанні в камінній залі театру режисер вистави Ян-Крістоф Ґокель. “А я — для чого живу”, подумала я. Дякую. Щиро, драматургиня Оксана прем’єра вистави “Хто, в біса, такий Йозеф Рот?” у Львівському національному театрі імені Марії Заньковецької фото - Peaches&Rooster Дізнатись більше про проєкт можна на сайті Львівського національного театру імені Марії Заньковецької та сайті театральної компанії Яна-Крістофа Ґокеля peaches&rooster. Організатори кажуть, що скоро виставу “Хто, в біса, такий Йозеф Рот?” можна буде знову побачити на сцені. Партнери та підтримка театрального проєкту: Міжнародний фонд копродукції (Internationaler Koproduktionsfonds) Goethe-Institut та BMKÖS, Центр міської історії центрально-східної Європи, Готель "Жорж". також читайте: ПОМІТНА І НЕОЧЕВИДНА, УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ НА 60-Й ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

28 вересня у київській галереї SS ART5 STUDIO відкриється перша персональна виставка мисткині Світлани Струк. Тут можна буде побачити роботи художниці з серії вишивок про війну та її новий цикл — вишиті ілюстрації до книги Катерини Лебедєвої «Війна котиків». 26 ВЕРЕСНЯ фрагмент вишитого малюнка Світлани Струк фото надали організатори виставки Мисткиня Світлана Струк називає свої роботи вишитими малюнками на полотні та вважає, що вони «мають властивість краще зберігатися і бути ближчими до людей, ніж полотно та олійні фарби. Вишивки не відносяться до «офіційного» мистецтва, якому потрібні перші секретарі, директори, куратори, офіційний дозвіл на поширення». Світлана Струк, випускниця НАОМА, почала вишивати у березні 2022 року. «Вишивати картину можна у бомбосховищі, у коридорі, у темряві з ліхтариком (як усю поза минулу зиму), вщент стомленим після робочого дня, майже у будь-якому стані, — пригадує художниця. — І я знала, що згорток зі своїми роботами зможу вхопити та забрати з собою, разом із двома котами». Березень художниця провела у рідному Івано-Франківську, де досліджувала місцевий фольклор. Мольфа — сонце, що посміхається. Мольфар Іван Нечай казав, що то є потужна мольфа. Світлана вишила на чорних клаптях тканини кожному зі своїх рідних таке сонечко, щоб воно зберегло від лиха. Чорна оксамитова тканина і жовті «теплі» нитки відображали для мисткині те, що коїлося навколо. «Чорна темрява це оскаженілі росіяни, жовте сонячне світло — наше військо, що їх перемагає, — каже Світлана. — Інша причина, чому саме вишиті роботи: здавалося, що світ навколо не вірить, що таке можливо. Усі продовжували жити своїм буденним життям; здавалося, нормою стало, що мирним селищам загрожують танки і гради. Здавалося, у якийсь момент це перетвориться на інформаційний фейк і ми залишимося самі зі своєю бідою. Єдиним не дискредитованим медіа мені тоді здавалася… вишивка. Тобто першою причиною було бажання «замовити» зло, другою — переконливо пояснити людям, які не знали, що відбувається, що ж насправді відбувається. Думала тоді, що вже справді кінець і ура, у вишивці я можу бути художником, як би дико це не звучало». вишита ілюстрація Світлани Струк до нової книги Катерини Лебедєвої «Війна котиків» фото надали організатори виставки Серія вишитих малюнків про війну — це близько 30 робіт. На виставці у Києві можна буде побачити 9, решта були розпродані, аби зібрати кошти на дрони, зокрема через проєкт Тараса Полатайка Someone Prays for You. Другу частину експозиції складає новий цикл робіт Світлани Струк — серія ілюстрацій до нової книги Катерини Лебедєвої «Війна котиків». книга “Війна котиків” Катерини Лебедєвої та Світлани Струк також читайте: ВІЙНА КОТИКІВ — ВИДАНО ПЕРШУ В УКРАЇНІ КНИГУ З ВИШИТИМИ ІЛЮСТРАЦІЯМИ «Я написала цю сумну казку у перші місяці війни, але ілюстратор/ка довго не знаходились, — розповідає письменниця. — Одного дня вирішила звернутися до Олени Придувалової, вона почитала твір і порадила звернутися до Світлани. Коли зайшла на її фейсбук-сторінку і побачила вишиті малюнки, одразу зрозуміла, що мають бути й вишиті ілюстрації. У той час, коли малює ШІ, ускладнимо задачу і не просто намалюємо, а вишиємо ілюстрації! Творчість Струк вражає симбіозом традиції, якою є сам медіум вишивки, і водночас новаторством художньої мови. Дуже рада, що ми потроху реалізуємо цей проєкт, «Війна котиків». Сподіваюся, книга вийде друком наступного року». Адреса галереї SS ART5 STUDIO: Київ, вул. Нагірна, 8/32, приміщення 58. Відкриття виставки: 28 вересня з 11:00 до 19:00. У наступні дні відвідати виставку можна за записом через інстаграм. Раніше ми також писали про презентацію книги Катерини Лебедєвої "Микола Глущенко — художник і шпигун". Це видання — перша вичерпна біографія одного з найвідоміших українських митців, яка водночас пропонує новий погляд на історію українського мистецтва XX століття. також читайте: МИСТЕЦЬКИЙ ФЕНОМЕН НАРОДЖЕНИЙ У ГЛИНЯНАХ. ВІДКРИТТЯ ВИСТАВКИ УНІКАЛЬНИХ КИЛИМІВ У ЛЬВОВІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

13 вересня у Києві відкрилася перша музейна ретроспектива художника Тіберія Сільваші. Виставка має назву «Кола Сільваші». Експозиція присвячена найрізноманітнішим артпрактикам митця, котрі супроводжували його впродовж життя. До проєкту залучено понад 90 авторів, які так чи інакше пов’язані життям та творчістю митця. 17 ВЕРЕСНЯ частина експозиційного простору виставки «Кола Сільваші» в Українському Домі, Київ фотограф — Руслан Сингаєвський, фото надано Українським музеєм сучасного мистецтва / UMCA Місцем проведення виставки обрали Український дім. Кращу локацію для реалізації цього проєкту годі уявити. Структура будівлі ідеально підходить ідейному задуму, що закладений у назві експозиції. «П’ять поверхів, п’ять кіл, п’ять курованих маршрутів, п’ять поглядів на творчість Тіберія Сільваші», – розповідають про виставку організатори. Виставка розпочинається ще за межами музейного простору: перший експонат зустрічає відвідувачів – на вулиці. Величезний синій артоб'єкт Тіберія Сільваші – «Проста форма» виривається у місто, прагнучи інтеракцій. Ольга Балашова зазначає, що це – важливе висловлювання для Сільваші, бо він завжди намагається вирвати взаємодію глядача з мистецтвом зі звичного потоку речей. артоб'єкт Тіберія Сільваші «Проста форма» перед входом до Українського Дому фотограф — Руслан Сингаєвський, фото надано Українським музеєм сучасного мистецтва / UMCA артоб'єкт Тіберія Сільваші «Проста форма» перед входом до Українського Дому фотограф — Руслан Сингаєвський, фото надано Українським музеєм сучасного мистецтва / UMCA Проєкт реалізовано за співпраці Українського дому та Українського музею сучасного мистецтва (UMCA). До кураторської команди увійшли Лідія Аполлонова, Ольга Балашова, Анна-Марія Кучеренко, Борис Філоненко та Ярослав Футимський. Авторкою публічної програми стала Катерина Яковенко. Значення назви проєкту пояснює Ольга Балашова, співзасновниця UMCA та співкураторка: «Виставка називається «Кола Сільваші», і це — про кола. Про тих людей, які в різний час ставали частиною його близьких стосунків, з якими можна було обговорювати проблеми, мистецькі запити, які виривають нас із потоку повсякдення. І зараз це коло у Тіберія – інтернаціональне. І в різний час воно було різних розмірів. Колись воно було дуже малим, а нині у нас понад 90 учасників виставки». Тіберій Сільваші фотограф — Руслан Сингаєвський, фото надано Українським музеєм сучасного мистецтва / UMCA кураторська група та автори проєкту «Кола Сільваші» (зліва — направо) Ольга Балашова, Борис Філоненко, Катерина Яковленко, Лідія Аполлонова, Анна-Марія Кучеренко, Ярослав Футимський фотограф — Руслан Сингаєвський, фото надано Українським музеєм сучасного мистецтва / UMCA В атріумі Українського дому розмістили переосмислену давню роботу Сільваші – «Малярство». Уперше вона була презентована 2000 року у Центрі сучасного мистецтва Джорджа Сороса (Київ), під кураторством польського митця Єжи Онуха. Відтворена майже через чверть століття, інсталяція дещо видозмінилася під впливом нового експозиційного простору. Вона стала монохромним колом, напротивагу прямокутнику з вкрапленням інших барв зразка 2000 року. Оновлене дзеркало-басейн – наскрізний елемент виставки, до взаємодії з яким можна повертатися на кожному поверсі. На думку кураторів, інсталяція «Малярство» сакралізувала простір Українського дому. І це, своєю чергою, остаточно покінчить зі згадками про будівлю, як про колишній музей Леніна. «Малярство» в експозиції виставки «Кола Сільваші» фотограф — Руслан Сингаєвський, фото надано Українським музеєм сучасного мистецтва / UMCA «Малярство» 2000 р., світлина у книзі «Реальність. Тіберій Сільваші» фото – Анастасія Курінська Важливим елементом першого поверху, а відтак і причиною його медитативності, є колір. Завдяки своїй монохромності він ніби поглинає увесь шум, даючи змогу глядачу бути «тут і зараз». Варто зазначити, що цей колір — це Silvashi Blue, створений і запатентований митцем відтінок авторського синього. На виставці цю фарбу можна придбати як сувенір. сувенірні баночки з фарбою Silvashi Blue на полиці книгарні «Фундамент», Український дім фото – Анастасія Курінська Другий поверх присвячений художнім угрупуванням нефігуративного мистецтва з усього світу. Роботи, що експонуються тут, приїхали зокрема з Нової Зеландії, Австралії, Угорщини, Італії та Японії. Цю частину виставки курував Сергій Попов, директор KNO (Kyiv Non Objective). Тіберій Сільваші є учасником та співзасновником цієї організації. Особливість другого поверху – відсутність традиційного етикетажу. Натомість є лише цифри, за якими можна знайти відповідного автора в експлікації. Це зроблено для того, аби на оцінку твору не впливали іменитість та статус митця. «Взаємодії між цими (нефігуративними – прим. автора) художниками та художницями виходять за межі ринкової оцінки твору мистецтва, ніби існують поза цим. Тобто комерційна успішність не відіграє жодної ролі у взаємодії між ними», – розповідає Анна-Марія Кучеренко, співкураторка. відвідувачі у залі нефігуративного мистецтва фотограф — Руслан Сингаєвський, фото надано Українським музеєм сучасного мистецтва / UMCA фрагмент експозиції залу нефігуративного мистецтва фотограф — Руслан Сингаєвський, фото надано Українським музеєм сучасного мистецтва / UMCA відвідувачі знайомляться з переліком авторів, чиї роботи представлені у залі, присвяченому нефігуративному мистецтву фотограф — Руслан Сингаєвський, фото надано Українським музеєм сучасного мистецтва / UMCA Третій поверх, який цілковито присвячений Тіберію Сільваші, має вільну навігацію, тобто огляд можна розпочинати з будь-якого боку. Якщо крокувати ліворуч, то знайомство з сімома блоками відбудеться у наступному порядку: Медіуми, Відмови, Живописний заповідник, Монохроми, Ал’янс 22, Вчителі та Майстерні. Оскільки всі шляхи Сільваші вели його до монохромного живопису, який він вважає вершиною своєї творчої практики, то саме ця частина експозиції стала домінантною. Тут розташована інсталяція «Крила», котра принесла митцю Шевченківську премію. монохроми в експозиції виставки «Кола Сільваші» фотограф — Руслан Сингаєвський, фото надано Українським музеєм сучасного мистецтва / UMCA інсталяція «Крила» фото – Анастасія Курінська Розділ Медіуми покликаний переконати відвідувачів у тому, що хай з яким медіа працює митець – фотографією, папером, об’єктом, тиражною графікою або колажем, він все одно створює живопис. Частина з Відмовами оповідає про «шлях свідомого звільнення живопису від усього зайвого», адже саме так митець характеризує власну мистецьку практику. Об’єднання «Живописний заповідник» – це про час відчайдушного бажання знайти однодумців. Учасники цієї творчої групи – одні з найвідоміших українських художників сьогодення (зокрема Анатолій Криволап, Микола Кривенко, Олександр Животков, Марко Гейко), колись стали частиною найближчого оточення Тіберія і лишаються там донині. частина експозиції, присвячена «Живописному заповіднику» фотограф — Руслан Сингаєвський, фото надано Українським музеєм сучасного мистецтва / UMCA «Ал’янс 22» також є важливою сторінкою творчої біографії митця. На думку Ольги Балашової – це своєрідна міждисциплінарна лабораторія, котра існувала кілька років у Музеї Булгакова. Кожного 22 числа місяця там відбувалася зустріч художника та його співрозмовника з А22. Бувши у п’ятірці, котра формувала ядро групи, Сільваші сприяв розвитку постійного діалогу між учасниками. Секція Вчителі часто фокусується на окремих полотнах чи їх репродукціях, адже Тіберій вважає за своїх наставників саме картини. Окремий куточок присвячено Тетяні Яблонській, з якою митець обмінявся автопортретами. В експозиції лунають такі імена, як Сергій Параджанов, Данило Лідер, Григорій Гавриленко, Євген Волобуєв, Дієго Веласкес, Рембрандт ван Рейн, Ель Греко, Марк Ротко, Жуан Міро та Піт Мондріан. «Портрет Тіберія Сільваші» (зліва) авторства Тетяни Яблонської фотограф — Руслан Сингаєвський, фото надано Українським музеєм сучасного мистецтва / UMCA Майстерні дозволяють пізнати особистість митця та його підхід до роботи. «Майстерня – доволі інтимний простір для художника. Кожна з трьох майстерень Сільваші мала свою біографію та характер, відповідно й Тіберій в них був різний», – розповідає, Лідія Аполлонова, співкураторка. Завдяки представленим експонатам і супровідному тексту ми довідуємося, що художник працює лише при природному освітленні, його стіл – палітра, а надихається Сільваші картинами своїх колег. роботи (зліва — направо) Павла Макова, Ілони Сільваші, Павла Керестея, Олександра Бабака, Олександра Животкова, Олександра Ройтбурда та Георгія Якутовича, котрі зберігаються у майстерні Тіберія Сільваші фото – Анастасія Курінська Четвертий поверх зустрічає відвідувачів місцем, яке призначене для самостійного ознайомлення з літературою. Передостанній ярус експозиції, за словами співкураторки Анни-Марії Кучеренко, мислився як архівний. «Це здебільшого тексти, які написані Тіберієм Сільваші, але також ці тексти представлені у спрощених варіантах, у формі схем, розроблених у співавторстві з Борисом Філоненком та Ярославом Футимським. Також тут є певна кількість фотографій та відео», – розвідає Кучеренко. Борис Філоненко, співкуратор, додає, що для нього та колег передусім було важливо показати на цьому поверсі Сільваші у різні періоди життя митця, а також акцентувати на його теоретичному доробку. імпровізована бібліотека на четвертому поверсі виставки «Кола Сільваші» фото – Анастасія Курінська архівні матеріали, що експонуються на четвертому поверсі виставки «Кола Сільваші» фото – Анастасія Курінська схеми розроблені Борисом Філоненком та Ярославом Футимським фото – Анастасія Курінська Важливим експонатом четвертого поверху є фільм, сценарій до якого написав сам Сільваші. Короткий метр був втілений режисеркою Олександрою Плетенецькою та її колегами спеціально для цієї виставки. Цей поверх знайомить глядачів та глядачок з захопленнями митця, серед яких кіно займає чільне місце. Окрім уже згаданого фільму це підтверджують численні діафільми, які покадрово експонуються у вітринах. трансляція фільму, знятого за сценарієм Тіберія Сільваші, в межах експозиції виставки фото – Анастасія Курінська діафільми Тіберія Сільваші в експозиції виставки «Кола Сільваші» фото – Анастасія Курінська П’ятий поверх присвячений молодшим поколінням митців, котрі «йдуть за Тіберієм», у той час, як роботи самого Сільваші на ньому відсутні. За словами Бориса Філоненка тут вибудувано діалог між митцями, для яких важливо працювати з нетиповими для картин матеріалами — водою, воском, землею. А також звернутися до тем, які стосуються виходу за обмежене зображення. Анна-Марія Кучеренко зазначає, що самобутність представлених тут робіт вимагала відповідного експонування. Куратори одразу розуміли, що роботи не висітимуть на стінах. Натомість вони зробили експозицію останнього поверху «максимально сирою», навмисно підкреслюючи «матеріальність всіх матеріалів». Важливою роботою цього поверху є фільм Дерека Джармена, що перегукується з авторським кольором Сільваші, який задає тон усій експозиції. експонування робіт на п’ятому поверсі виставки «Кола Сільваші» фото – Анастасія Курінська кадр з фільму Дерека Джармена, що демонструється на виставці фото – Анастасія Курінська Гадаю, виставка «Кола Сільваші» має на меті поділитися з глядачами новим мистецьким досвідом та залучити відвідувачів до глибшого пізнання теми завдяки насиченій програмі. Розширивши своє коло до чисельної інтернаціональної спільноти, Сільваші став сполучною ланкою між закордонними колегами та вітчизняними послідовниками. Подібні проєкти відіграють важливу роль у розумінні нефігуративного живопису українським суспільством. Виставка діятиме до 27 жовтня. також читайте: “НАЦПРОМ — ЦЕ, КОЛИ МИ ЩОСЬ РОБИМО РАЗОМ”. ПРО ВИСТАВКУ ТВОРЧОГО ТАНДЕМА МИКОЛИ МАЦЕНКА ТА ОЛЕГА ТІСТОЛА “НАЦПРОМ. ПІДГІРЦІ” Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У різний час в Україні діяло з десяток аукціонних домів, багато з яких, станом на зараз, припинило свою діяльність, а ті, що продовжують роботу, локалізовані навколо Києва. Тому поява нового гравця та ще й за межами столиці — важлива подія, що може дати поштовх для розвитку українського артринку. Про перший аукціонний дім на заході України, як він функціонуватиме та яким мистецтвом торгуватиме ми поговорили з Ксенією Ціхурською, директоркою Аукціонного дому Меркурій. 16 ВЕРЕСНЯ Ксенія Ціхурська, директорка Аукціонного дому Меркурій фото — Центр інтелектуального мистецтва Меркурій (ЦІММ) Якщо ви ніколи й не були на жодному мистецькому аукціоні, ви точно їх бачили: бачили як люди у білих рукавичках урочисто вносять до зали якийсь твір мистецтва, здіймаються таблички з номерами, як у залі лунають, здавалося б, запаморочливі суми ставок, як стукає молоток і звучить оклик “продано!”. Все це дійство виглядає захопливо, легко й невимушено, але за публічною частиною аукціонів (яку дещо романтизували у кінематографі та літературі) криється багато такого, про що пересічні шанувальники мистецтва навіть не здогадуються. Насправді в аукціонній справі (та й, зрештою, як у будь-якій іншій) — не все так просто (й романтично). Аукціон — це бізнес, у якому більшість процесів — непублічні й відбуваються за лаштунками аукціонної зали. Діяльність аукціонних домів має великий (якщо не вирішальний) вплив на кар’єри митців та й на весь артринок в цілому. Саме аукціони є ключовими гравцями цього ринку, а результати їхньої роботи дають можливість вивчати профільну аналітику, зокрема розуміти поточний стан цього ринку, реакцію покупців на тих чи інших мисткинь та митців, а найдосвідченіші гравці навіть можуть вирахувати чи відчути майбутні тренди та тенденції. Ксеніє, як би Ви схарактеризували сучасний артринок України? Скажімо, трьома тезами? Ксенія Ціхурська: Якщо говорити дуже коротко, то сучасний український артринок переживає значну трансформацію, і однією з ключових позитивних змін є поява нових приватних інституцій. Вони створюють альтернативні платформи для легалізації та популяризації мистецтва, що допомагає виводити продажі з тіні. Ці інституції сприяють розвитку прозорих ринкових механізмів, професіоналізації галузі та залученню нових покупців, що, зі свого боку, зміцнює довіру до українського мистецтва як всередині країни, так і за її межами. Друге — збільшення зацікавленості до українського мистецтва як ззовні, так і всередині країни. Найцінніше в цьому це те, що українці почали проявляти більше інтересу до “свого” продукту та цікавитись тим “хто ми є” та “якими ми були”. А іноземні колекціонери побачили та зацікавились українським ринком. І третє — це поступове скорочення тіньового сектору завдяки професіоналізації ринку та впровадженню відкритих аукціонних процесів. Українське мистецтво має величезний потенціал, зокрема на міжнародному ринку, але для повноцінного розвитку ми маємо повністю відмовитись від “тіньових” продажів. На Вашу думку, найбільш знакова подія (продаж) українського артринку 2023-2024 років? К. Ц.: Мабуть, найгучнішим за останні роки був продаж на київському аукціоні роботи Івана Марчука «Зійшов місяць над Дніпром» за 300 000$, що стало новим рекордом для сучасного українського мистецтва. Та найбільш знаковою подією я б все ж назвала продаж роботи Марії Примаченко "Моя хата, моя правда" на міжнародному благодійному аукціоні Benefit for Ukraine’s People & Culture. Так, ми всі розуміємо, що на таких подіях люди інвестують насамперед у благодійну ціль, а не у мистецтво. І, так, продаж Примаченко за 110 000$, а згодом за 500 000$ на благодійному аукціоні в Україні, звичайно, не підіймають вартість її робіт до такого рівня. Але після кількох таких благодійних продажів закордонні колекціонери почали звертати більше уваги на українське мистецтво та навіть збирати відповідні колекції. І рекордна ставка на Івана Марчука від колекціонера з США — є одним із підтверджень цьому. відвідувачка передаукціонної виставки біля роботи Марії Примаченко “Глухар токує” фото — ЦІММ Як добиралися роботи для першого аукціону Аукціонного дому Меркурій? Розкажіть детальніше про сам процес і чому саме така добірка. К. Ц.: Добірка робіт для першого аукціону була результатом тривалої аналітики та співпраці з колекціонерами, художниками та галереями. ми прагнули створити різноманітну експозицію, яка б відображала ключові напрями розвитку українського мистецтва XX і XXI століття. Було важливо збалансувати представлені лоти, щоб вони включали як імена відомих митців, так і перспективних авторів, чия творчість вже привертає увагу фахівців Аукціонний дім Меркурій — це все ж таки перший аукціонний дім на заході України, тому ми особливу увагу приділили художникам зі Львова і так званої “львівської школи”. На першому аукціоні є чудові роботи Олекси Новаківського, Карла Звіринського, Олега Мінька, Богдана Сороки, а також Мирослава Ягоди, Мар’яна Олексяка й Петра Старуха. Я можу довго розказувати про кожен лот, адже усі вони унікальні й важливі у своєму контексті. Та найкраще буде все ж відвідати нашу передаукціонну виставку й переконатись у цьому особисто (сміється - авт.) - тут дійсно всі роботи заслуговують на особливу увагу, огляд та ознайомлення з авторами навіть, якщо немає наміру брати участь у торгах. фрагмент експозиції першої передаукціонної виставки фото — ЦІММ фрагмент експозиції першої передаукціонної виставки фото — ЦІММ Які Ваші очікування від першого аукціону? Від вернісажу першої передаукціонної виставки пройшло трохи часу, чи вже відчутні настрої потенційних клієнтів? К. Ц.: Після відкриття передаукціонної виставки ми відчули позитивну динаміку інтересу до представлених робіт. Потенційні клієнти вже роблять запити щодо певних лотів, що свідчить про готовність до участі в аукціоні. Особливу увагу привертають львівські митці, (роботи) яких на українських аукціонах не так часто можна зустріти. Також можемо сказати, що буде цікава “боротьба” ставок на “Павича” Гніздовського. Особливо приємно, що було багато позитивних відгуків щодо добірки робіт від відвідувачів виставки й потенційних учасників аукціону. наші очікування — це насамперед створення прецеденту, де покупці матимуть змогу оцінити зручний формат участі в аукціонних торгах та, звичайно, відчути атмосферу класичного аукціону Чи буде Аукціонний дім Меркурій працювати у форматі приватних продажів, чи це будуть тільки аукціони? К. Ц.: Ми плануємо організовувати як аукціонні торги, так і приватні продажі. Це дозволить нам задовольнити різні потреби клієнтів — тих, хто зацікавлений у відкритих торгах й тих, хто віддає перевагу приватним угодам. Який механізм перевірки виставлених на аукціон лотів? Які гарантії оригінальності виставленого на торги лота надаються потенційному покупцю? К. Ц.: Кожен лот проходить ретельну експертизу фахівцями з провенансу та автентичності. Ми співпрацюємо з експертами, які мають багаторічний досвід у галузі мистецтвознавства й оцінки творів. Для покупців ми надаємо сертифікати автентичності, що підтверджують оригінальність творів. Багато робіт також ми взяли напряму у самих художників, що забезпечує їхню справжність та автентичність. Провенанс виставлених на торги першого аукціону робіт — не публічний. Інформації про нього немає на сайті. Ви повідомляєте цю інформацію під запит? К. Ц.: Так, ми надаємо деталі провенансу на запит потенційних покупців. Однак, через конфіденційність і етичні норми ми не розкриваємо цю інформацію публічно. Ми дбаємо про репутацію наших клієнтів і намагаємося забезпечити баланс між прозорістю та захистом приватності. Окрім цього, на запит клієнта ми можемо надати експертні висновки щодо автентичності робіт. робота Марини Скугарєвої “25 серпня” фото — ЦІММ В інтерв'ю нашому виданню 2023 року Богдан Мисюга, артдиректор ЦІММ, зазначив, що приблизно 70% артринку України — це тіньові продажі; а також те, що дилерський ринок значно переважає аукціонний. Які переваги отримує потенційний клієнт Аукціонного дому Меркурій над клієнтом умовного "сірого артринку" чи над покупкою у дилера? К. Ц.: Так, в Україні й досі існує проблема “тіньових” продажів творів мистецтва. Однак, сьогодні з’являється все більше мистецьких інституцій, які прагнуть грати за правилами, зокрема й наш Аукціонний дім. основна перевага купівлі мистецтва на аукціоні — це прозорість і безпека угоди. Ми гарантуємо законність і автентичність кожної проданої роботи На "сірому" ринку ризики шахрайства та придбання підробок значно вищі. Окрім того, покупець отримує офіційні документи про володіння твором мистецтва. Це дозволяє йому стати повноцінним учасником ринку та розглядати дану покупку, як інвестицію. Які критерії участі у Вашому аукціоні для потенційних покупців? Тобто 27 вересня будь-хто може прийти до ЦІММ у Львові та почати робити ставки за вподобані лоти? К. Ц.: Ми відкриті для всіх зацікавлених у колекціонуванні мистецтва. Для участі необхідно пройти попередню реєстрацію на нашому сайті та ідентифікацію. Це допоможе нам забезпечити комфортні умови для всіх учасників, гарантувати безпеку торгів та відповідність до усіх законів України щодо продажу творів мистецтва. Також учасник аукціону має сплатити гарантійний внесок, що згодом буде зарахований до суми оплати лотів. робота Тіберія Сільваші “Без назви” в експозиції передаукціонної виставки фото — ЦІММ робота Тіберія Сільваші “Без назви” в експозиції передаукціонної виставки фото — ЦІММ На завершення, давайте, про плани та амбіції. Роботу кого з українських мисткинь/митців Вам, як керівниці аукціонного дому, хотілося б представити на торгах і побити рекордну ставку за цей лот? К. Ц.: Наші Вечірні аукціони будуть відбуватись кожного кварталу, тому зараз ми уже починаємо підготовку до зимових торгів. Цей формат аукціонів завжди мені подобався найбільше — у своєму класичному варіанті вечірніх торгів, з ліцитатором у залі, підняттям табличок, представленням лотів і менеджерами з телефонами. Але сьогодні, у часи диджиталізації, ти мусиш також бути представленим в онлайн форматі. Тому ми працюємо й над запуском онлайн-аукціонів, що будуть відбуватись на офіційному сайті Аукціонного дому Меркурій у період між Вечірніми аукціонами. Думаю, перший буде присвячено сучасному українському мистецтву та молодим іменам. Щодо конкретних митців та мисткинь, то мені важко відповісти. У мене немає якогось художника-мрії, одного єдиного, якого хотілося б представити. Насправді таких багато, українське мистецтво має, як я говорила, великий потенціал. На наступному аукціоні, сподіваюсь, нам вдасться представити роботи Романа Сельського, Святослава Гординського, Євгена Лисика, Богдана Пікулицького, Павла Макова. Особливо хотілося б запропонувати для учасників роботу Марґіт Сельської, її творчість мені дуже близька. робота Степана Рябченка “Електронний Зефір (на рожевому)” в експозиції першої передаукціонної виставки фото — ЦІММ фрагмент експозиції першої передаукціонної виставки фото — ЦІММ Нагадаємо, що 17 серпня у Львові Аукціонний дім Меркурій відкрив свою першу передаукціонну виставку. На ній представлено 40 предметів українського мистецтва. Серед лотів є роботи Олекси Новаківського, Марії Примаченко, Якова Гніздовського, Олександра Богомазова, Давида Бурлюка, Василя та Степана Рябченків, Тіберія Сільваші. Повний перелік митців та лотів можна переглянути на сайті аукціонного дому. Торги заплановано на 27 вересня. також читайте: “НАЦПРОМ — ЦЕ, КОЛИ МИ ЩОСЬ РОБИМО РАЗОМ”. ПРО ВИСТАВКУ ТВОРЧОГО ТАНДЕМА МИКОЛИ МАЦЕНКА ТА ОЛЕГА ТІСТОЛА “НАЦПРОМ. ПІДГІРЦІ” Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

До 29 вересня у Музеї історії міста Києва триває ретроспекція Івана Марчука – «Космічна містерія життя». Це – понад 180 робіт з 15 циклів митця, що створювалися від 1960-х років XX століття до наших днів та були відібрані з фондів 7 музеїв та понад 20 приватних колекцій. 10 ВЕРЕСНЯ фрагмент експозиції виставки «Космічна містерія життя» фото — Музей історії міста Києва В експозиції гармонійно поєднали життєдайні українські пейзажі й похмуру шевченкіану, ранні та пізні абстракції, фантазії та натюрморти. Представлено як добре знані роботи, так і зовсім невідомі загалу твори митця, зокрема його скульптурні рельєфи. Мало хто знає, що Іван Марчук здобув освіту на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва (зараз — Львівська національна академія мистецтв). Тож повною мірою збагнути творчість Марчука можливо лише познайомившись й з цією гранню маестро. рельєф Івана Марчука представлені на виставці «Космічна містерія життя» фото — Музей історії міста Києва рельєф Івана Марчука представлені на виставці «Космічна містерія життя» фото — Музей історії міста Києва Експозицію доповнюють вітрини у яких розміщено книги, каталоги, газетні вирізки, афіші виставок та фарби й пензлі, якими працював митець. Організатори ставлять за мету показати, що Марчук — різний. Простежити вплив обставин та пережитого досвіду на творчість, формування якої припало на часи тотального несприйняття «ненормальності», до якої сам митець прагне все життя. 1 - матеріали присвячені творчості Івана Марчука в експозиції виставки, 2 - пензлі, фарби, палітри та каталоги художника фото — Анастасія Курінська, Музей історії міста Києва експозиція виставки «Космічна містерія життя» фото — Музей історії міста Києва експозиція виставки «Космічна містерія життя» фото — Музей історії міста Києва У кожній залі відвідувачі знайдуть декоративні елементи, що перегукуються з авторською технікою художника, у такий спосіб куратори створили проєкт, який переплітає виставковий простір з тим, що зображає на своїх полотнах Марчук. Варто згадати й цікаве кураторське рішення, яке вигадали для експонування репродукцій, адже не всі картини вдалося представити в оригіналі. Нью-йоркський період помістили у портальні труби, відчути магію яких можна, зазирнувши всередину. Роботи, написані за останні роки еміграції у Відні, за допомогою проєктора, відображаються на полотнах. Дійство доволі динамічне і заворожуюче. кадр трансляції робіт художника Івана Марчука, які він писав в еміграції фото – Анастасія Курінська 1 - відвідувач знайомиться з репродукцією роботи Марчука "через" інтерактивні труби, 2 - проєкція картини Івана Марчука з циклу «Біла Планета І» в інтерактивній трубі фото — Анастасія Курінська Попри те, що з початку повномасштабного вторгнення художник проживає в Австрії, нині він перебуває в Україні й час від часу раптово навідується на свою виставку, чим радує усіх присутніх. За перші 10 днів на подію завітало 4 тисячі відвідувачів! Цікаво, чи наблизиться ця цифра до рекордних 54 тисяч відвідин проєкту «Боривітер» Алли Горської в Українському Домі, адже Марчука називають живою легендою Українського мистецтва. Нагадаємо, що у червні 2024 року на аукціоні “Колекційне класичне мистецтво”, що відбувся в аукціонному домі Goldens, робота Івана Марчука була продана за рекордну для сучасних українських митців суму. Пейзаж "Зійшов місяць над Дніпром" обійшовся його новому (невідомому) власникові у 300,000 доларів США. А вкінці 2023 року на аукціоні "Мистецтво 20 століття: інший погляд" (20th Century Art: A Different Perspective) аукціонного дому Sotheby's робота Марчука "Тут спокій поселивсь" пішла з молотка за 76,200 Євро. Естімейт твору було встановлено на рівні 40,000-60,000 Євро. також читайте: МИХАЙЛО ДЗИНДРА — ЗНАНИЙ СКУЛЬПТОР, АЛЕ ЧИ БАЧИЛИ ВИ ЙОГО ГРАФІКУ ТА МАЛЯРСТВО? ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКА МИТЦЯ У ЛЬВІВСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ГАЛЕРЕЇ МИСТЕЦТВ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Над книгою "”Благовіщення” Олександра Мурашка: сюжет і образ" Дар’я Добріян, історикиня мистецтва, працювала майже десять років, досліджуючи всі матеріали, що охоплюють процес створення й побутування картини. Видання присвячене знаковому твору Мурашка з колекції Національного художнього музею (NAMU) побачить світ вже зовсім скоро, повідомили у музеї. 09 ВЕРЕСНЯ "Благовіщення" Олександра Мурашка в експозиції виставки "В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні" у Словацькій національній галереї, Братислава, серпень 2024 фото — Тетяна Буняк "Наукова розвідка не лише розкриє стильові особливості твору, а й представить низку мистецьких паралелей, вписуючи Мурашкове "Благовіщення" у світовий контекст, — йдеться у коментарі музейної інституції. — Це тим паче актуально тепер, коли ця картина успішно експонується у різних європейських містах в межах міжнародних проєктів NAMU (Відень, Братислава, на черзі — Софія)". Книгу "”Благовіщення” Олександра Мурашка: сюжет і образ" після виходу тиражу з друку можна буде придбати у сувенірній крамниці NAMU. книга "”Благовіщення” Олександра Мурашка: сюжет і образ" Дар’ї Добріян фото - NAMU книга "”Благовіщення” Олександра Мурашка: сюжет і образ" Дар’ї Добріян фото - NAMU Зараз "Благовіщення" Олександра Мурашка експонується у Словацькій національній галереї. Робота представлена на виставці "В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні" (цей проєкт 2023 року "відбрунькувався" від великого артпроєкту "В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х" і розпочав сольні гастролі Європою). На виставці глядачі мають змогу побачити знакові роботи Олександра Мурашка, Федора та Василя Кричевських, Георгія Нарбута, Всеволода Максимовича, Михайла Жука, Івана Труша, Олекси Новаківського, Олени Кульчицької, Михайла Сапожнікова, Петра Холодного, Івана Мясоєдова, Костянтина Піскорського та Абрама Маневича. У проєкті представлені роботи зі збірок NAMU, Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, Дніпровського художнього музею, Полтавського художнього музею Миколи Ярошенка та приватних колекцій. Виставка триватиме у столиці Словаччини до 22 вересня. Також саме робота "Благовіщення" Олександра Мурашка прикрасила обкладинку каталогу виставки та винесена на рекламні банери проєкту та сувенірні картки. "Благовіщення" Олександра Мурашка в експозиції виставки "В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні" фото — Словацька національна галерея 1 - рекламний банер виставки "В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні" на фасаді Словацької національної галереї; 2 - сувенірні листівки; 3 - каталог виставки фото — Естет Газета У NAMU кажуть, що дослідження Дар’ї Добріян про Олександра Мурашка – лише перше видання із серії, яку їхні фахівці започаткували до 125-річчя музейної інституції. Кожне наступне видання буде присвячене одному важливому експонату з колекції музею: знаковому твору мистецтва чи певним архівним документам, серед яких листування, мемуари та щоденники відомих українських митців. Найближчим часом друком вийдуть «Португальський щоденник Олекси Грищенка» та «Спогади Марії Раєвської-Іванової», а також окремі видання про мистецькі твори Олександри Екстер, Олександра Богомазова, Всеволода Максимовича, Георгія Нарбута, Василя Кричевського, Оксани Павленко та інших. Тексти публікуватимуться двома мовами – українською та англійською. Нагадаємо, що раніше ми також писали про те, що британське видавництво Thames&Hudson видало книгу про українське мистецтво XX-XXI століть. Авторка книги — Аліса Ложкіна, мистецтвознавиця, кураторка та редакторка. Видання "The Art of Ukraine" стало продовженням знаної серії World of Art (науково-популярні книги з історії світового мистецтва), яку Thames&Hudson видає вже багато років поспіль. також читайте: ПЕРШИЙ МУЗЕЙНИЙ ЧАСОПИС NAMU Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У вересні Український музей у Нью-Йорку представить виставку та видання, присвячені художниці Олександрі Екстер. Про це сьогодні повідомили в інституції. 12 СЕРПНЯ фрагмент роботи Олександри Екстер "Оголені у смарагдовому лісі з гітарою" світлина - The Ukrainian Museum Виставка "Олександра Екстер: сцена — це світ" (Alexandra Exter: The Stage Is a World) відкриється 27 вересня та триватиме до 19 січня 2025 року. Це — перша персональна демонстрація робіт Екстер у Північній Америці. Організатори проєкту кажуть, що виставка представить ґрунтовне дослідження новаторської кар’єри Екстер з 1913 по 1934 роки. Виставка об'єднає близько шістдесяти шести робіт мисткині, зокрема експонуватимуть її ранні абстракції та авангардні театральні дизайни. Завдяки співпраці з українськими та американськими музеями, а також з приватними колекціонерами, на виставці можна буде оглянути рідкісні та культові, вже добре відомі шанувальникам мистецтва, твори Олександри Екстер. афіша проєкту "Олександра Екстер: сцена — це світ" (Alexandra Exter: The Stage Is a World) світлина - The Ukrainian Museum Екстер, яку називають "Амазонкою авангарду", була знаковою фігурою в європейських мистецьких колах початку XX століття. Її життя та творчість нерозривно пов'язані з Києвом, Одесою, Парижем та Венецією. Мисткиня працювала у різних медіа, у її доробку є й живопис, й графіка, книжковий дизайн, фешн ілюстрації та сценографія. Пробуючи різні мистецькі напрямки, від кубізму, конструктивізму до ар-деко, мистецька еволюція Екстер відзначалася безперервним дослідженням та експериментами. Раніше ми писали про те, що штутгартський музей Staatsgalerie лише минулого року оновив інформацію про Олександру Екстер на своєму сайті та на експозиційному етикетажі, забравши звідти визначення "російська художниця". Олександра Екстер у своїй паризькій студії, 1930-ті рр. фото з приватної колекції Нагадаємо, що 2023 року у Деснянському районі Києва з'явилася вулиця Олександри Екстер. Це сталося після того, як у столиці перейменували ще 16 міських об’єктів, назви яких пов’язані з російською федерацією та її сателітами. також читайте: БРИТАНСЬКЕ ВИДАВНИЦТВО THAMES&HUDSON ВИДАЛО КНИГУ ПРО УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ХХ-ХХІ СТОЛІТЬ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Російський музей в Малазі виходить з гібернації, а колишній “Ермітаж-Амстердам” розпочинає нову сторінку своєї історії виставкою про “російського піонера” абстракціонізму. 17 ЛИПНЯ асортимент сувенірної крамниці Російського музею у Малазі фото - Російський музей у Малазі Після двох з половиною років перебування в умовному режимі сну чи адаптивного маскування, російське мистецтво поступово повертається на міжнародні виставкові майданчики. Авторитетні європейські артінституції, звісно, відмовляються напряму співпрацювати з державними установами культури РФ, але вони шукають і знаходять альтернативні формати, що дають змогу продовжувати працювати з російським мистецтвом і заробляти на ньому. Російський музей в Малазі відкрився 2015 року як філіал державного Російського музею.Він, разом з філіалом паризького Центру Помпіду, музеєм Тіссена та Центром сучасного мистецтва САС, у 2010-х увійшов до міської музейної агломерації, яка, згідно з задумом мера міста, мала скласти конкуренцію Більбао (місто, що вважається одним з центрів культурного туризму Іспанії). У квітні 2022 року, після реакції міжнародної спільноти на повномасштабне вторгнення, російський Російський музей заявив про термінове відкликання своїх чотирьох виставок з Малаги. Тоді росіяни дуже переживали, що Європа відмовиться віддавати художні твори з російських музейних колекцій, які на той момент “гастролювали” різними виставками, зокрема й у Малазі. Вкінці квітня 2022 іспанська газета El País повідомила, що майбутнє Російського музею у Малазі — під питанням, а його виставки достроково закриваються. екстер'єр Російського музею у Малазі, розташованого у приміщенні ревіталізованої тютюнової фабрики (Табакалера) фото - Російський музей у Малазі Попри такі заяви, на практиці, іспанський філіал Російського музею припиняти діяльність не поспішав. Муніципалітет Малаги, який є власником музею, як міг відтягував його закриття. З квітня до 2 травня 2022 року (дата, до якої, згідно з афішами та релізами, фактично й мали тривати ці виставки) вхідні квитки до музею зробили безплатними, а процес демонтажу художніх творів проводили у присутності відвідувачів. Ймовірно, таким чином працівники установи й очільник міста хотіли додати драматизму цій несправедливій, на їхню думку, ситуації з вимушеним припиненням діяльності музею. Згідно з договорами, малазький філіал зобов'язувався платити Російському музею 400,000 Євро ліцензійних відрахувань щороку. Це кошти, які потрапляли безпосередньо в державну казну РФ. Загалом же щорічне утримання Російського музею обходилося іспанському місту в приблизно 2,900,000 Євро (витрати на транспортування та страхування художніх творів з Росії до Іспанії та назад, утримання приміщень, зарплата співробітникам музею та ін.). Але оскільки Російський музей заявив, що не лише відкликає діючі виставки, а ще й, на невизначений термін, не буде надсилати художні твори для нових виставкових проєктів зі своєї колекції, гарантувати навіть щорічні ліцензійні внески дочірньому музею стало проблематичним. Вкінці травня 2022 директор Російського музею у Малазі під час пресконференції повідомив, що музей переходить у “сплячий режим”. Ймовірно, рішення щодо переведення музею у “сплячий режим” на той момент (весна 2022 року) було спробою інституції просто перечекати й подивитися, як розвиватимуться події у контексті російського вторгнення далі. Якби, наприклад, тоді Україна капітулювала чи підписала якийсь мирний договір, пропонований Росією (що, в принципі, дорівнювало б тій самій капітуляції), цілком ймовірно, що Російський музей в Малазі оперативно відновив би свою діяльність і продовжив співпрацю з партнером з РФ. Проте події, на щастя для України, розвивалися за іншим сценарієм. Західні держави та організації, хоча й дуже поступово, почали вводити економічні санкції проти РФ, засуджували дії країни-агресора на міжнародних майданчиках найвищого рівня, висловлювали підтримку українському народу. Звісно, що у світлі усіх цих подій, продовжувати поповнювати російський бюджет на майже пів мільйона Євро щороку для іспанської музейної установи виглядало б — не комільфо. До того ж й закордонні рахунки Російського музею тоді вже були заблоковані. фрагмент експозиції однієї з чотирьох виставок, які тривали у Російському музеї Малаги на момент повномасштабного вторгнення Росії до України. Проєкт називався "Війна і мир в російському мистецтві" фото — Російський музей у Малазі Втім гібернація музею тривала не довго. Вже у грудні 2022 мерія міста та опікунська рада Російського музею у Малазі прийняли рішення поновити роботу музею, запропонувавши новий формат діяльності інституції. Цей формат давав можливість й надалі експонувати та популяризувати російське мистецтво, від якого ніяк не хотіли відмовлятися іспанці, але вже без безпосередньої участі російського державного музею. “Ми не працюємо з політичною ситуацією, ми працюємо з російською культурою і мистецтвом, — пояснив Хосе Марія Луна, директор малазького Російського музею. — Тому на нараді у мерії ми прийняли рішення не закривати Російський музей”. В інтерв’ю Forbes Russia Хосе Марія Луна повідомив, що музей має надію на якнайшвидше відновлення співпраці з Санкт-Петербургом (місто, де розташований Російський державний музей), а поки вони розробили план експонування російського мистецтва з європейських приватних колекцій. Так взимку 2022-2023 у музеї відкрилося одразу 3 виставки: інсталяція Іллі та Ємілії Кабакових For Sale!, виставка Жоана Фонткуберти “Супутник: одісея “Сояза-2”” (обидві з приватної колекції банку Saiha) та “Російське мистецтво. Британський погляд” (78 робіт російських художників з приватної колекції британської колекціонерки Дженіфер Грін). фрагмент експозиції виставки "Російське мистецтво. Британський погляд” з колекції Дженіфер Грін, Російський музей у Малазі, грудень 2022 фото - Російський музей у Малазі Два тижні тому, 4 липня, Російський музей в Малазі відкрив новий виставковий проєкт — “Утопія і авангард. Російське мистецтво з колекції Костакі”. На виставці експонуються роботи з приватної колекції Жоржа (Георгія) Костакі (1913-1990), які зараз є частиною збірки Музею сучасного мистецтва (MOMus) в Салоніках, Греція. Колекція авангарду Костакі ще з 1970-х років — одна з найвідоміших і найвагоміших у світі. Колекціонер, грек за походженням і громадянством, народився в Москві та до 1970-х жив в СРСР, працював у різних дипломатичних представництвах західноєвропейських країн, що забезпечувало йому високу, за радянськими мірками, зарплату. З неї він і купував роботи для своєї колекції. Вкінці 1970-х інтерес совєтів до Костакі та його колекції зріс настільки, що колекціонер почав відчувати тиск (квартиру Костакі пограбували, дачу — пограбували та спалили). Тоді він прийняв рішення з родиною виїхати з СРСР до Греції. За дозвіл пробратися крізь залізну завісу йому довелося розплатитися частиною (найціннішою) своєї колекції, на яку тоді поклав око Мінкульт. “Подаровану” Костакі колекцію передали Третьяковській галереї. А та частина, яку колекціонеру дозволили вивезти з собою, з часом поповнила колекцію Музею сучасного мистецтва у Салоніках. Вона зараз й експонуватися у Малазі. Виставка “Утопія і авангард. Російське мистецтво з колекції Костакі” триватиме до травня 2025 року. На ній представлено 450 твори, серед яких зокрема й маловідомі роботи Казимира Малевича. відкриття виставкового проєкту “Утопія і авангард. Російське мистецтво з колекції Костакі” у Російському музеї в Малазі фото - Російський музей у Малазі Марія Цанцаноглу, кураторка виставкового проєкту “Утопія і авангард. Російське мистецтво з колекції Костакі” та директорка музею MOMus, під час кураторської екскурсії виставкою біля жіночого портрета (1910-1911) пензля Казимира Малевича фото - Російський музей у Малазі Влітку до звичної виставкової діяльності повернувся ще один колишній побратим вже іншого російського державного музею — “Ермітаж-Амстердам”. Зараз музей має назву H’ART. У червні тут відкрилася виставка “Kandinsky”, ретроспектива присвячена Василю Кандинському і його роботам зі збірки Центру Помпіду. “Ермітаж-Амстердам” — нідерландський сателіт російського державного музею “Ермітаж”. 2022 року інституція оприлюднила заяву про те, що розриває усі зв’язки з Росією попри багаторічну тісну співпрацю. У документі зазначалося, що впродовж довгого часу амстердамський Ермітаж дистанціювався від політичних подій у “путінській Росії”, й продовжував співпрацю з РФ виключно у культурній сфері, втім повномасштабне вторгнення Росії до України на початку 2022 року змінило такий “мистецтво поза політикою” підхід нідерландської інституції. Вони прийняли рішення про припинення співпраці з російським музеєм і достроково закрили виставку “Russian Avant-garde / Revolution in the Arts (“Російський авангард / Революція у мистецтві”), яка тривала у їхніх експозиційних залах у лютому 2022 року. відвідувачі "Ермітаж-Амстердам" по дорозі на виставку “Російський авангард / Революція у мистецтві”, 2022 фото - Evert Elzinga/Hermitahe Amsterdam Facebook Період “вичікування” нідерландського Ермітажу тривав значно довше, ніж у малазького Російського музею. Понад рік, до літа 2023, вони експонували серію нейтральних (досить посередніх) виставкових проєктів присвячених нідерландському мистецтву. Серія називалася Dutch Heritage Amsterdam. У пресі навіть зустрічалися версії, що така назва була не випадкова, бо “heritage” було співзвучним до “hermitage”, мовляв, це свідчило про те, що музей не поспішав розривати стосунки з Ермітажем. Проте у червні 2023 “Ермітаж-Амстердам” оголосив, що вже до вересня планує повний ребрендинг інституції включно зі зміною назви. Тепер музей називатиметься H’ART Museum, а замість російського Ермітажу у них вже є нові партнери — Британський королівський музей, Центр Помпіду та Смітсонівський музей американського мистецтва. Тоді ж було оголошено й про перший виставковий проєкт в новому H’ART Museum — виставку творів Кандинського, яку готували спільно з Центром Помпіду. афіша виставкового проєкту "Kandinsky" в музеї H'ART (колишній "Ермітаж-Амстердам") фото - H'ART Якщо своїм ребрендингом і зміною назви музейна інституція прагнула дистанціюватися від Росії, як країни агресора, то починати нову сторінку своєї історії виставкою Кандинського, “російського піонера” абстракціонізму, погодьтеся, — досить неоднозначне рішення. Як і у випадку з Російським музеєм у Малазі, тут радше йшлося про бажання західноєвропейської інституції дистанціюватися від зв’язків з російською державною установою (Ермітаж — державний музей) та уникнути закидів щодо поповнення російської казни тими ж ліцензійними відрахуваннями, а відтак опосередкованого фінансування війни; а мистецтво, зокрема російське, — воно ж, мовляв, поза політикою, тому для чого колишньому амстердамському Ермітажу втрачати свою вже роками “прикормлену” аудиторію любителів цього самого російського мистецтва? Саме тому, ймовірно, — й Кандинський. фрагмент експозиції виставкового проєкту "Kandinsky" в музеї H'ART фото - H'ART фрагмент експозиції виставкового проєкту "Kandinsky" в музеї H'ART фото - Роман Попадюк фрагмент експозиції виставкового проєкту "Kandinsky" в музеї H'ART фото - Роман Попадюк Дивним виглядає й вибір, свідомий чи несвідомий, кураторів та науковців, що працювали над новим проєктом, ігнорувати використання коректних історичних назв держав у супровідних до виставки текстах. Здавалося б, що після двох з половиною років лекцій, круглих столів, матеріалів і конференцій про важливість деколонізаційних процесів в культурній сфері, афілійована у минулому з Росією мистецька інституція, яка з тих чи інших причин таки прийняла рішення почати все з чистого листа, мала б використати у підготовці свого дебютного проєкту бодай базову деколонізаційну оптику. Втім у виставкових експлікаціях “Кандинського” існує лише “Russia”, не важливо, чи це, умовно, 1896 рік, чи 1917, чи 1922, чи 2024. Тобто автори не вбачають нічого крамольного в тому, щоб називати Російську імперію, Російську Радянську Республіку, Союз Радянських Соціалістичних Республік та сучасну Російську Федерацію просто — Russia. Водночас роблячи “поправку” для Німеччини, зазначаючи у текстах, що стосуються відповідного періоду, — “nazi Germany”. У розділі виставки про ранні роки митця (Early Years) не знайшлося місця бодай одному реченню про українські зв'язки Кандинського і його першу художню освіту: ні слова про дитинство в Одесі, нема нічого й про навчання у Києві у Миколи Пимоненка та рисувальній школі Миколи Мурашка. фрагмент супровідного тексту до виставки "Kandinsky" в музеї H'ART фото - Роман Попадюк У музейній сувенірній крамниці H'ART Museum досі можна придбати каталог “відкликаної” 2022 року виставки “Russian Avant-garde Revolution in the Arts”. На чолі виставкового комітету якої, до слова, був Михайло Піотровський, генеральний директор російського Ермітажу; влітку 2022 по медіа, зокрема й міжнародних, рознеслося його сповнене шовіністичними тезами інтерв’ю “Русской Газете”. Наприклад, там було таке: “Потрібно бути зі своєю державою, коли вона здійснює історичний поворот і вибір… наші виставки за кордоном – це просто потужний культурний наступ. Якщо хочете, свого роду "спецоперація". Вона багатьом не подобається. Але ми наступаємо! І нікому не можна дати завадити нашому наступу!”. каталог “відкликаної” 2022 року виставки “Russian Avant-garde Revolution in the Arts” фото - Роман Попадюк каталог “відкликаної” 2022 року виставки “Russian Avant-garde Revolution in the Arts” фото - Роман Попадюк Ну, (культурний) наступ чи спецоперація, Ермітаж чи вже не Ермітаж, а залишки тиражу “рашн авангарду”, як бачимо, розпродати треба. Нічого особистого, просто бізнес… Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У британському видавництві Thames&Hudson вийшла книга про українське мистецтво XX-XXI століть. Авторка книги — Аліса Ложкіна, мистецтвознавиця, кураторка та редакторка. Видання "The Art of Ukraine" стало продовженням знаної серії World of Art (науково-популярні книги з історії світового мистецтва), яку Thames&Hudson видає вже багато років поспіль. 05 ЛИПНЯ книга "The Art of Ukraine" Аліси Ложкіної, яка вийшла у видавництві Thames&Hudson світлина (колаж-мокап) — Естет Газета "Сьогодні отримала авторські примірники моєї книги... Досі не можу повірити, що все це, дійсно, відбулося. Сподіваюся, тепер про українське мистецтво зможуть дізнатися ще більше людей по всьому світі. Дякую тим, хто допомагав мені на цьому шляху, митцям і, в першу чергу, Україні — за життя, біль, досвід і любов", — написала вчора на своїй сторінці у Facebook Аліса Ложкіна й опублікувало фото з книгою. Аліса Ложкіна вже мала попередній досвід співпраці з Thames&Hudson. 2022 року видавництво запросило її написати два розділи книги Treasures of Ukraine. Авторка розповідає, що якраз під час тієї співпраці запропонувала видавництву готовий англійський переклад свого рукопису "The Art of Ukraine". "Це був абсолютний експромт (передача рукопису), але десь за місяць мені написав відповідальний редактор серії World of Art Роджер Торп і сказав, що видавництво зацікавлене у співпраці. Процес остаточного узгодження, а також підготовка оновленої версії книги тривали два роки", — каже Аліса Ложкіна. Аліса Ложкіна зі своєю книгою "The Art of Ukraine", яка вийшла у видавництві Thames&Hudson фото — Аліса Ложкіна / Facebook Для обкладинки видання було обрано твір Олександра Богомазова "Правка пил" (1929 р.), що є частиною відомого триптиха "Пилярі", з колекції Національного художнього музею України. Грант на переклад було надано Українським культурним фондом. Авторка також розповіла, що більд-редактор видання Максим Білоусов працював над узгодженням ілюстративного матеріалу для книги, перебуваючи на передовій у лавах ЗСУ. "Я дуже пишаюся Максимом і всіма героями, які сьогодні захищають Україну. Без них це все було би неможливе, хоча я, звісно, усвідомлюю, як мало важать книги в очах тих, хто щодня дивиться в лице смерті. І все ж, книга, як вчили мене у дитинстві, — теж зброя, тому я сподіваюся, що наші зусилля не марні, і радію, що про українське мистецтво тепер матиме можливість дізнатися ще більше людей", — написала Ложкіна. На сайті видавництва інформації про книгу поки немає. Очікуємо також на появу видання в офіційній онлайн-крамниці Thames&Hudson. книга "Treasures of Ukraine" видавництва Thames&Hudson; Аліса Ложкіна стала авторкою двох розділів видання (про народне мистецтво та мистецтво ХІХ ст. й т. зв. періоду fin de siècle) світлина - Thames&Hudson книга "In the Eye of the Storm Modernism in Ukraine, 1900–1930s" видавництва Thames&Hudson світлина - Thames&Hudson "The Art of Ukraine" для Thames&Hudson — не перша книга про українське мистецтво. 2022 року там вийшов друком спеціальний каталог виставкового проєкту "В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х". До книги увійшли статті провідних науковців та експертів у сфері українського авангарду. Виставка "В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х" вже понад півтора року гастролює топовими європейськими артінституціями, зокрема вже експонувалася у мадридському Національному музеї Тіссен-Борнеміса, кельнському Людвіг Музеї, віденському Бельведері, а кілька днів тому приїхала до Лондона, у виставкові зали Королівської академії мистецтв. Раніше ми також писали про те, що у Канаді переклали англійською та перевидали українську дитячу читанку 1930-х років. З початку 1930-х років саме це видання допомагало дітям українських емігрантів вивчати українську мову у школах Канади. Окрім абетки та ілюстрацій Осипа Куриласа, у книзі є цитати та вірші Тараса Шевченка та інших відомих українських поетів. також читайте: ВИДАНО ПІД ЧАС ВІЙНИ. УКРАЇНСЬКІ КНИЖКОВІ НОВИНКИ ПРО МИСТЕЦТВО Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Науковцям Національної академії наук України та британського Музею природознавства (Natural History Museum) вдалося встановити причину руйнування фресок Софійського собору у Києві, які датують 1000 роком нашої ери. процес дослідження причин руйнування фресок XI ст. у Софійському соборі фото - Natural History Museum Співпраця українських дослідників та фахівців Музею природознавства, що розташований у Лондоні, має на меті врятувати унікальні пам’ятки українського мистецтва у Софійському соборі Києва. Робота почалася ще до повномасштабного вторгнення Росії на територію України. Розписи на стінах храму створили приблизно у 1000 році. 10 років тому куратори та дослідники, які працювали у приміщеннях собору, помітили, що на фресках почали з’являтися темні плями. Аби розробити ефективний план боротьби з цим явищем було розпочато спільний українсько-британський проєкт. З'ясувалося, що плями — це результати життєдіяльності колоній мікроорганізмів, які живуть на стінах храму. Щоб протидіяти їхньому шкідливому впливу науковці почали ретельне вивчення цього явища. Софійський собор у Києві фото - Unsplash Команда фахівців у Києві взяла зразки ДНК з уражених грибком стін, щоб ідентифікувати органічну речовину, яку виділяють організми. Ці зразки встигли передати до Лондона перед початком повномасштабної війни. Британські науковці в ході досліджень встановили, що грибок розчиняв покриття стін, виробляючи специфічні кристали, які, по суті, розшаровували й відлущували гіпсовий шар. Завдяки цій новій інформації київські дослідники тепер зможуть запобігти руйнівним процесам та зберегти фрески на довгі роки. фреска «Готські ігри» у північно-західній сходовій вежі Софійського собору в Києві, початок XI століття фото — Національний заповідник "Софія Київська" Українська дослідниця Марина Фоміна каже, що спроби Росії знищити нашу культурну ідентичність засвідчили важливість і нагальність роботи зі збереження Софійського собору та його унікальних фресок. «Величезне полегшення — зрозуміти причину руйнувань цих пам’яток і мати тепер можливість зберегти їх для нашої національної та світової культурної спадщини», - зазначає Марина Фоміна у матеріалі для порталу Museum and Heritage Advisor. Доктор Хав’єр Куадрос, старший науковий співробітник Музею природознавства, у цьому ж матеріалі розповідає, що співпраця з українськими колегами тривала протягом буремного часу для України, і що, коли був наступ на Київ, команда науковців не могла працювати у звичному режимі, вони евакуювалися з міста. "Але я дуже радий, що зміг взяти участь у цьому дослідженні. Його результати мають велике значення для наших українських колег і допоможуть зберегти їхню спадщину та інші історичні твори мистецтва для майбутніх поколінь», — каже Хав’єр Куадрос. Пан Куадрос розповів, що він та його британські колеги були вражені тим, як українці підтримують один одного у ці надскладні часи та що така поведінка є найкращим зразком згуртованості та солідарності для усього людства, і наголосив, що наукову працю за результатами дослідження присвятили мужньому українському народу, чия стійкість захоплює. також читайте: ЮНЕСКО ГОТУЄ ФАХІВЦІВ ДЛЯ БОРОТЬБИ З "ЧОРНИМ" ТРАФІКОМ УКРАЇНСЬКИХ ТВОРІВ МИСТЕЦТВА Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest Матеріал: Ія Степанюк Підтримайте Естет Газету на платформі Patreon чи Buy me a Coffee. Ваші донати — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа.

Український митець Володимир Манжос, який працює під псевдо WaOne, створив серію артінсталяцій для вітрин крамниці Hermès в аеропорті японського міста Осака. Робота з командою бренду над цим проєктом тривала 14 місяців. 07 ТРАВНЯ вітрина крамниці Hermès створена митцем WaOne, аеропорт Kansai (Осака, Японія) фото - Waone Interesni Kazki Роботи WaOne відтепер представлені у вітринах нового бутика Hermès в осакському аеропорту Kansai. “Цей проєкт вітрин, він — про дуальність, про світло й темряву, про день і ніч. Вітрина, що дивиться на південь, присвячена дню та світлу; північна вітрина — про ніч", — каже художник. Володимир Манжос​ — піонер мурал-арту; і не лише в Україні, але й на європейських теренах. Досягши у цій царині успіху, митець почав рідше творити на стінах, переключившись на живопис, графіку та кераміку. ​Свого часу WaOne працю​вав​ у Парижі в літографській студії Idem Paris. ​Колись​ ​у​ ній бували Пікассо, Міро, Матісс. Манжос — перший і поки єдиний український художник, що долучився до роботи в Idem Paris. вітрини крамниці Hermès створені митцем WaOne, аеропорт Kansai (Осака, Японія) фото - Waone Interesni Kazki Раніше ми писали про благодійний дроп мейл-арту, який створили Володимир Манжос (WaOne) та дослідницький блог Underground Post. Серія називалася "Не купуй російську нафту" та стала сучасною інтерпретацією плаката часів Другої світової війни авторства Лоуренса Білла Сміта (США). Оригінальний плакат 1942 року закликав людей купувати військові облігації, підтримуючи цим боротьбу. Тоді також весь прибуток від реалізації накладу було передано на користь українських оборонців. також читайте: РОБОТА ІВАНА МАРЧУКА З'ЯВИЛАСЯ НА ЕТИКЕТКАХ ЛІМІТОВАНОЇ СЕРІЇ НОВОГО УКРАЇНСЬКОГО ВИНА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com