Сергій Пустовійт (1945—1992) назвав свій живопис "містичним реалізмом"; помер — як і батько, бойчукіст Гаврило Пустовійт — у віці 47 років. У Києві відкрилася виставка цього важливого для історії мистецтва художника. У травні Сергію Пустовойту виповнилося б вісімдесят, але він помер у Бахчисараї 33 роки тому. 30 КВІТНЯ "Будинок Волошина. Тераса", 1991. Сергій Пустовійт. Робота експонується на виставці "Перед лицем Криму" фото — NAMU Крим був головним героєм розкішних полотен Сергія Гавриловича. Підлітком він потрапив туди на археологічні розкопки та закохався у місце. Пустовійт зростав у будинку на вулиці Паньківській у Києві, де пізніше відкрився і зараз знаходиться Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського. У середині XX століття там ще були комунальні квартири. В одній із них жила археологиня Марія Вязьмітіна, яка і зацікавила юного сусіда Сергія міфами та легендами Криму. Згодом він познайомився з Марією, дружиною митця Максиміліана Волошина. Дві картини з дев'яти, представлених на виставці у NAMU, — це краєвиди з будинку Волошина у Криму. Усі роботи створені наприкінці 1980 — початку 1990-х років. робота Сергія Пустовойта на виставці "Перед лицем Криму" фото — Катерина Лебедєва "Будинок Волошина. Балкон", 1992. Сергій Пустовійт. Робота експонується на виставці "Перед лицем Криму" світлина - NAMU робота Сергія Пустовойта на виставці "Перед лицем Криму" фото — Катерина Лебедєва Живопис Пустовойта суголосний світовим тенденціям свого часу, хоча і з'явився у СРСР. У всесвіті Пустовойта відсутнє радянське, натомість є вайб паралельної реальності. Круто і захоплює. "Це не лише візуальна подорож у внутрішній світ митця, а й можливість доторкнутися до унікальної, містичної краси Криму, яку Сергій Пустовійт зумів зберегти у фарбах, світлі та тиші", — відзначають куратори. На виставці "Перед лицем Криму" представлені твори, передані на постійне зберігання Національному художньому музею Оленою Левіною (вдовою Пустовойта, яка зараз мешкає в Ізраїлі). Картини були передані у листопаді минулого року та реставровані музеєм. Переважно це пейзажі, а от у "Свідку" художник зобразив себе і друзів. фрагмент експозиції виставки "Перед лицем Криму" фото — NAMU фрагмент експозиції виставки "Перед лицем Криму" фото — NAMU Сергій Пустовойт мав старшого брата-скульптора Георгія Пустовойта, спілкувався з колегами Сергієм Гетою, Дмитром Нагурним, Федором Тетяничем. За рік-два до смерті Сергій Гаврилович написав "Шаховий етюд", на якому можна впізнати Тетянича, легендарного Фрипулью, безкінечність! Невідомо, де зараз знаходиться ця картина. "Шаховий етюд" Сергія Пустовойта світлина — Катерина Лебедєва Про інші виставки, які варто відвідати цієї весни у Києві, Львові, Дніпрі, Івано-Франківську та Луцьку читайте у нашій підбірці вернісажів квітня. Раніше ми також писали про те, що у Києві Мистецький арсенал стартував свій виставковий сезон 2025 року персональною виставкою “Світлячок” мисткині Анни Звягінцевої. Соло-проєкт продовжує програму, яку розпочали в інституції ще до повномасштабного вторгнення: репрезентація визначних імен у новітній історії українського мистецтва. також читайте: БАЛАНС МІЖ ЕМОЦІЯМИ І ЛОГІКОЮ. ЯК ПРОЙШЛО ВІДКРИТТЯ ПРОЄКТУ "РАЦІО" У ЛЬВІВСЬКОМУ АРТЦЕНТРІ МЕРКУРІЙ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Вчора у львівському Центрі інтелектуального мистецтва Меркурій (ЦІММ) відбулося відкриття партисипативного мистецького проєкту "РАЦІО" Тамари Грідяєвої та Назара Симотюка. Два поверхи експозиційних площ художники перетворили на динамічний простір мистецьких експериментів, ігор та оптичних ілюзій. 26 КВІТНЯ фрагменти експозиції проєкту "РАЦІО" у львівському артцентрі Меркурій колаж - [есте́т] газета В кураторському тексті йдеться про те, що проєкт досліджує ідею раціональності (“раціо”) як естетичної та світоглядної моделі, де головну роль відіграють логіка, функціональність, чистота форми та мінімалізм. Втім після відвідин вернісажу виставки, можна з впевненістю сказати, що “РАЦІО” — не про холодний математичний розрахунок і чіткість геометричних форм, як може здатися на перший погляд, а радше про рівновагу, віднайдення спокою і (водночас) цілого виру емоцій у цих формах. Тамара Грідяєва та Назар Симотюк створюють власні “раціо-моделі” світу, спираючись на традиції супрематизму, конструктивізму й мінімалізму, аналізують взаємодію людини з раціонально організованим простором. Працюють у різних техніках та з різними матеріалами. роботи Назара Симотюка, фрагмент експозиції проєкту "РАЦІО" у львівському артцентрі Меркурій фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ роботи Назара Симотюка, фрагмент експозиції проєкту "РАЦІО" у львівському артцентрі Меркурій фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ роботи Тамари Грідяєвої, фрагмент експозиції проєкту "РАЦІО" у львівському артцентрі Меркурій фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ роботи Тамари Грідяєвої, фрагмент експозиції проєкту "РАЦІО" у львівському артцентрі Меркурій фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ багато артоб’єктів на виставці "РАЦІО" перетворили на ігрові елементи фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ Над проєктом митці працювали пліч-о-пліч, втім кожен своїми матеріалами та зі своїм авторським підходом. Художників об’єднала ідея — аби “РАЦІО” візуально “промовляв” до кожного по-своєму, спонукав глядачів до роздумів і відчуттів. Виставка буде цікавою не лише дорослим, але й дітям. Можливо, навіть особливо дітям, адже тут багато артоб’єктів, по суті, перетворили на ігрові елементи. “На перший погляд, це мистецтво має дух якоїсь віртуальної культури, але придивившись уважніше, можна побачити, що насправді, воно міцно стоїть на ґрунті нашої художньої традиції та опирається на дуже давні архаїчні форми. Тут ви побачите й щось від супрематизму та конструктивізму, й мінімалізм і так далі, і далі…”, — Богдан Мисюга, куратор проєкту “РАЦІО” Тамара Грідяєва (зліва) та Назар Симотюк (справа) на відкритті виставкового проєкту "РАЦІО" у львівському артцентрі Меркурій фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ роботи Тамари Грідяєвої, фрагмент експозиції проєкту "РАЦІО" у львівському артцентрі Меркурій фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ роботи Тамари Грідяєвої, фрагмент експозиції проєкту "РАЦІО" у львівському артцентрі Меркурій фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ роботи Тамари Грідяєвої, фрагмент експозиції проєкту "РАЦІО" у львівському артцентрі Меркурій фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ Мовою мінімалізму Тамара Грідяєва розповідає про українські чорноземи та квіти, народну вишивку та краєвиди Карпатських гір. В межах виставки “РАЦІО” мисткиня представила роботи різних періодів, від 2005 року і до сьогодні. “Це своєрідне абстрактне відображення реальності через крапки та лінії. Якщо брати до уваги роботи, створені на полотнах чи папері, то вони відображають дуже складний технологічний процес, який триває близько місяця. В інсталяціях та об’ємних об’єктах я використовую прості матеріали: гіпс, папір чи навіть просту землю”, — Тамара Грідяєва роботи Тамари Грідяєвої, фрагмент експозиції проєкту "РАЦІО" у львівському артцентрі Меркурій фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ роботи Назара Симотюка, фрагмент експозиції проєкту "РАЦІО" у львівському артцентрі Меркурій фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ роботи Назара Симотюка, фрагмент експозиції проєкту "РАЦІО" у львівському артцентрі Меркурій фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ Назар Симотюк представив насичені композиції з рельєфних кольорових “штихів” (кілочки із твердого дерева, що застосовують для з'єднування великих дерев'яних конструкцій). “Я “говорю” з глядачем “через дерево”, додаючи до нього колір, структуру і ритм. Для мене важлива не лише зовнішня форма, яку легко може зчитати кожен, але й жива емоція, кольорово-вибухова, яка живе у кожному моєму творі. Ну принаймні я так відчуваю і хочу, аби глядачі теж це відчули”, — Назар Симотюк роботи Назара Симотюка, фрагмент експозиції проєкту "РАЦІО" у львівському артцентрі Меркурій фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ роботи Назара Симотюка, фрагмент експозиції проєкту "РАЦІО" у львівському артцентрі Меркурій фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ Митець каже, що виставка “РАЦІО” — це їхня з колегою своєрідна розмова з глядачами мовою мінімалізму та чіткості, мовою, яка поєднує традицію з технологією; їхня спроба віднайти баланс та спокій у формах, які не просто кричать до глядача, а говорять про важливе чітко і точно. Виставковий проєкт “Раціо” триватиме до 25 травня. також читайте: ВЕРНІСАЖІ КВІТНЯ. 7 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ВІДВІДАТИ У ЛЬВОВІ, ЛУЦЬКУ, ДНІПРІ, ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ ТА КИЄВІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Виставковий календар квітня видався доволі щільним — у Львові показують рисунки Олекси Новаківського, що понад сто років пролежали у сімейному сейфі, до Луцька художниця Людмила Давиденко привезла складносплетіння свого малярства і скульптури, а у середмісті Івано-Франківська проростає новий сад… “сад відновлення” мисткині Зірки Савки. І це — далеко не весь перелік проєктів, що їх пропонують шанувальникам мистецтва музеї та галереї у різних містах України. 17 КВІТНЯ колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети До вашої уваги наша добірка вернісажів квітня: “Оберт”. Людмила Давиденко Музей сучасного українського мистецтва Корсаків, Луцьк з 04 квітня Упізнаваний стиль Людмили Давиденко — асоціативний абстрактний живопис та скульптура, в яких головну роль відіграє лінія. Лінія трансформується, множиться, проростає з площини у простір і навпаки. Через лінію художниця говорить про пам’ять, біль, опір, людську єдність і здатність рухатися далі — навіть тоді, коли здається, що все зупинилось... фрагмент експозиції виставки "Оберт" Людмили Давиденко у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК) фото — МСУМК Виставка “Оберт” — про циклічність, про повторення і водночас — про оновлення. Про те, що навіть у найтемніші моменти життя продовжується, а мистецтво залишається простором сили, пам’яті й надії. “Сейф Новаківського 1914-1918” Львівський муніципальний мистецький центр з 11 квітня до 19 червня Експозиція представляє роботи художника, що понад сто років зберігалися у сімейному сейфі, а сьогодні стають частиною мистецького дискурсу. Рисунки відображають події та суспільні настрої цього періоду на території Галичини, міфи та роздуми про катастрофу Першої світової війни, яка, на думку авторів проєкту, несправедливо залишилася забутою в українській культурі. афіша проєкту "Сейф Новаківського 1914-1918" світлина — Львівський муніципальний мистецький центр Цикл рисунків Олекси Новаківського періоду Великої війни охоплює широку тематику: від передчуття катастрофи до зображень ран, травм, фантастичних монстрів і міфологічних образів, що відображають хаос і жах воєнних дій. Але також це — простір для збереження пам’яті та мрій про перемогу. також читайте: 10 ЗНАКОВИХ РОБІТ ОЛЕКСИ НОВАКІВСЬКОГО “Дорога довша як життя”. Дмитро Стецько Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького з 04 квітня до 11 травня Дмитро Стецько (1943–2017) навчався у Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва ім. І. Труша. Жив і працював у Тернополі. У ранній період творчості зазнавав переслідувань за індивідуалізм і бунтарську вдачу: в митця відібрали майстерню, не давали замовлень, його твори знімали з виставок… Попри те, він ніколи не відступав від свого принципу: незалежність у житті та творчості. фрагменти експозиції виставки "Дорога довша як життя" Дмитра Стецька в Національному музеї у Львові фото — Тетяна Буняк для [есте́т] газети Стецько позиціював себе як художник-індивідуаліст, що не сповідує жодного мистецького напряму. Свій стиль називав «полістилізм» – нашарування різних ідей в одній формулі. “Сад відновлення”. Зірка Савка Центр сучасного мистецтва, Івано-Франківськ з 09 квітня до 22 квітня Зірка Савка — мисткиня зі Львова, яка працює з графікою, паперовою та текстильною пластикою, інсталяціями та перформансом. Останні два роки активно працює з темою війни, тілесності, меморіалізації та емоційних станів. Її франківський проєкт “Сад відновлення” об’єднав серію робіт у змішаній техніці, а також партисипативну інсталяцію, яка розгорнулася в окремому камерному експозиційному просторі. фрагменти експозиції виставки "Сад відновлення" Зірки Савки у Центрі сучасного мистецтва, Івано-Франківськ фото — Зірка Савка “Кожен відвідувач може тут сісти, вдихнути, видихнути, відчути землю під ногами, яка хоч і випалена, але ми можемо продовжувати сіяти в неї квіти, таким чином перезавантажуватися і працювати далі. Звісно, це — довгий шлях. Але “Сад відновлення” — саме про це, про внутрішнє відновлення і час, який ми маємо знайти, аби відбувся цей процес”, — розповідає про концепцію інсталяції мисткиня. "Валькірія". Вєра Бланш Stedley Art Foundation, Київ з 8 квітня (за попереднім записом) до 31 травня Киянка Вєра Бланш, фешн- та артфотографка, що знімала для Vogue, Dazed and Confused, Fucking Young, Harper's Bazaar та L`Officiel, з початком повномасштабного вторгнення отримала акредитацію від Збройних Сил України й вирушила на прифронтові та деокуповані території документувати війну. Влітку 2023 року її фотовиставка “Трибунал” про життя на щойно деокупованій Київщині експонувалася у Підгорецького замку (підрозділі Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького). Згодом Вєра Бланш переїхала до Японії, де почала працювати з керамікою. Паралельно вона освоювала традиційну японську техніку графіки тушшю. фрагменти експозиції виставки "Валькірія" Вєри Бланш у Stedley Art Foundation, Київ фото — Stedley Art Foundation Поєднуючи українські та японські мотиви, художниця сформувала новий візуальний образ, в якому військові шоломи перегукуються з українськими вінками, а жінки втілюються у міфічних валькірій, символ незламності. Повернувшись в Україну, Вєра продовжила проєкт, створивши серію керамічних гранатів – символів надії та перемоги. Їхнє металеве забарвлення нагадує броню – мотив, що проходить крізь усю серію "Валькірій". також читайте: ВХІД НА ДЕОКУПОВАНІ ТЕРИТОРІЇ ЧЕРЕЗ ПАЛАЦ — ФОТОВИСТАВКА ВЄРИ БЛАНШ У ПІДГІРЦЯХ “РАЦС”. Марина Скугарєва Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького 11 квітня до 8 червня Марина Скугарєва – українська художниця, одна з представниць “Нової української хвилі”, яка через постмодерністські ідеї оновлює традиційну українську естетику. У 1980-ті, коли Марина навчалась у Львові, Палац Потоцьких (нині музейний підрозділ Львівської національної галереї мистецтв), був РАЦСом, і мисткиня навіть встигла скористатися ним за призначенням. А цьогоріч вона повертається сюди з великою однойменною персональною виставкою. фрагменти експозиції виставки "РАЦС" Марини Скугарєвої у Львівській національній галереї мистецтв фото — ЛНГМ “Шиття”. Анастасія Подерв’янська Дніпровський художній музей з 10 квітня до 11 травня Виставковий проєкт "Шиття" — своєрідна ретроспектива роботи мисткині з текстилем, з яким вона працює з 2015 року. Анастасія Подерв’янська прагне змінити сприйняття текстилю як ужиткового рукоділля, розкрити його художній потенціал. У своїх текстильних творах авторка апелює і до класичних зразків світового мистецтва, і до традицій народних ремесел, і до пізнаваних образів масової культури. На виставці в чотирьох експозиційних залах музею представлені чотири серії робіт художниці: “Натюрморт”, “Явища земні й небесні”, “Inner World”, “Кантрі Хорор”. фрагменти експозиції виставки "Шиття" Анастасії Подерв'янської у Дніпровському художньому музеї фото — Дніпровський художній музей Раніше ми також писали про те, що у Києві Мистецький арсенал стартував свій виставковий сезон 2025 року персональною виставкою “Світлячок” мисткині Анни Звягінцевої. Соло-проєкт продовжує програму, яку розпочали в інституції ще до повномасштабного вторгнення: репрезентація визначних імен у новітній історії українського мистецтва. також читайте: ТАТЛІН ТА МАЛЕВИЧ — УКРАЇНСЬКИЙ МУЗЕЙ У НЬЮ-ЙОРКУ АНОНСУВАВ ПЛАНИ НА 2025 Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Нині, напередодні Великодня, писанковий контент б’є усі рекорди — майстеркласи, лекції, виставки, розмальовки… Писанкарство — завжди було одним з найпопулярніших обрядових дійств, яке пережило утиски та гоніння навіть радянських часів. Про це свідчить й унікальний альбом, виданий 1968 року, що став справжнім документом культурної спадщини. Від Херсонщини до Одещини, від Харківщини до етнічних українських територій, що нині є поза межами нашої держави (Курщини, Кубані, Перемишлянщини та Холмщини), книга “Українські писанки” Ераста Біняшевського стала своєрідним візуальним архівом не лише орнаментів, а й живої пам’яті народу, яка не піддається стиранню. 15 КВІТНЯ Ераст Біняшевський, автор та упорядник альбому "Українські писанки", що вийшов друком 1968 року у видавництві "Мистецтво" колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети Дорадянські публікації в галузі писанкового мистецтва нині вважаються бібліографічним раритетом. Та й мають вони здебільшого фрагментарний характер і не дають повного уявлення про красу та багатство цього виду народного мистецтва. Також, з огляду на історичний період виходу цих праць (кінець XIX - початок XX століття), ілюстрації там — досить низької якості. Згодом українські писанки перебували поза увагою й радянських дослідників та мистецтвознавців. Втім щось абсолютно фантастичне відбулося у радянському книговиданні 1968 року, коли у київському видавництві “Мистецтво” вийшов скромним накладом альбом “Українські писанки”. Нетиповий горизонтальний формат, якісний кольоровий друк, суперобкладинка, під якою ховається (без перебільшень) розкішна багряна тканинна палітурка зі срібним тисненням назви видання — все це про альбом “Українські писанки”. Порівняно невеликий тираж розійшовся миттєво, нині фоліант є раритетом. Це було чи не єдине на той час видання про історію, техніку створення та широку географію українських писанок, яке уклав і видав Ераст Біняшевський. альбом "Українські писанки" колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети альбом "Українські писанки" фото - [есте́т] газета Ераст Біняшевський (1928–1996) належав до покоління шістдесятників. Був частиною кола спілкування Алли Горської, Віктора Зарецького, Євгена Сверстюка, Вадима Смогителя, Івана Драча та інших українських інтелігентів. Хоч за фахом був лікарем, кандидатом медичних наук, ученим секретарем наукового центру фізики живого та мікрохвильової резонансної терапії, разом з тим, був ще й мистецтвознавцем, колекціонером та дослідником творів українського народного мистецтва. В 1960-70-х роках Ераст Біняшевський активно збирав колекцію писанок карпатських регіонів, зроблених на повному яйці. І не тільки збирав, але й відмальовував зібрані зразки писанок. На листах ватману робив підготовчі малюнки писанок, описував техніки та матеріали. Нині ці малюнки зберігаються у бібліотеці Національного музею декоративного мистецтва України, частина їх увійшла до альбому “Українські писанки”. Ераст Біняшевський (1928–1996) фото — Національний музей декоративного мистецтва України на фото (зліва направо): Ераст Біняшевський, Вадим Смогитель, Алла Горська, Євген Сверстюк, (?), Юрко Милко. 1963 Альбом “Українські писанки” зібрав 144 кольорові зарисовки писанок усіх основних районів, що їх заселяють чи колись заселяли українці, в тому числі й територій поза сучасними державними кордонами, зокрема Пряшівщини, Перемишлянщини, Підляшшя, Холмщини, Вороніжчини, Курщини та Кубані. "Дивні, чудові, прекрасні, чарівні, надзвичайні…, саме так висловлюються люди, коли бачать наші весняно-великодні писанки. Тому не дивно, що вони сприймаються символом України, символом вишуканості наших душ", — Ераст Біняшевський альбом "Українські писанки" колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети альбом "Українські писанки" колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети “Чи можна без хвилювання і захоплення дивитися на писанки з Херсонщини? В одній вражає не лише прекрасно переданий колорит цього степового краю з гарячим сонцем і пекучими пісками морських берегів, а й лаконізм та виразність у зображенні безбережного і бурхливого Чорного Моря, в іншій — неозорність зелених полів, вкритих полум’яніючими червоними маками…”. “Не можна залишатися байдужими до чудового декоративного розпису “Козачих левад” з Одещини, де контраст сполучення зелено-чорно-золотавих ділянок з білими створює настрій волого-зелених лук”. “...у писанці “Березняк” з Харківщини, у якій чергування коротких і довгих, світлих (жовтих) і темних (червоних) смуг, що умовно позначають деревця, народні майстри талановито й влучно створюють настрій пейзажу, досягаючи зорового ефекту різноплановості у розміщенні дерев”. Все це — цитати з альбому "Українські писанки". орнаменти писанок Херсонщини з альбому "Українські писанки" фото - [есте́т] газета орнаменти писанок Одещини з альбому "Українські писанки" фото - [есте́т] газета орнаменти писанок Харківщини з альбому "Українські писанки" фото - [есте́т] газета Завершує альбом про українську писанку стаття Сергія Колоса, мистецтвознавця, маляра, дослідника українського народного мистецтва та… “бойчукіста”, якому вдалося пережити сталінські репресії 1930-х років. Сергій Колос (1888-1969) здобув європейську освіту (навчався в Італії, Франції та Німеччині), крім того, був студентом Львівської академії мистецтв, а потім — учнем Михайла Бойчука в Українській Академії Мистецтв у Києві. Колос, ймовірно, серйозно захопився народним мистецтвом під час своїх подорожей Карпатами, які регулярно практикував у 1910-х роках, коли жив і навчався у Львові. У статті для “Українських писанок” Сергій Колос детально розповідає про історичні та мистецько-конструктивні засади писанкового орнаменту, показує схеми-сітки писанкових композицій та розповідає про різні техніки розпису обрядових яєць. Нині колекція предметів народного мистецтва Ераста Біняшевського та його дослідницькі напрацювання є частиною фондової збірки Національного музею декоративного мистецтва України. 2023 року у музеї відбулася виставка писанок, які за ескізами Біняшевського відтворила майстриня писанкарства Зоя Сташук. реконструйовані Зоєю Сташук писанки з колекції Ераста Біняшевського фото — Національний музей декоративного мистецтва України фрагменти експозиції виставки писанок з колекції Ераста Біняшевського, квітень 2023 фото — Національний музей декоративного мистецтва України Близько року пані Сташук відписувала понад 700 писанок з колекції Ераста Володимировича. Майстриня пояснює, що наповненість орнаментами писанок, яким, приміром, десять років, відрізняються від тих, що були створені 50-70 років тому. "Більш давні писанки дуже цікаві по орнаментиці й вони не схожі одна на одну. В них різні поділи, цікаво заповнені поля. В осучаснених писанках, яких я маю власну колекцію, дуже багато використовується сіточки та вся площа яйця заповнюється невеликою кількістю символічних знаків. Тому я вважаю, що колекція Ераста Біняшевського — унікальна", — пояснює пані Сташук. Зоя Сташук, майстриня писанкарства фото — Національний музей декоративного мистецтва України, колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети У музеї кажуть, що реалізація такого проєкту є надважливою для збереження української культурної спадщини, адже відписані на яєчних шкаралупках писанки тепер можуть зберігатися ще понад сто років і слугуватимуть майбутнім поколінням матеріалом для дослідження. Про це мріяв й Ераст Біняшевський, він писав: "можна сподіватися, що подальше вивчення розписів українських писанок відкриє не тільки безліч загадок праісторії східнослов’янських народів, а й дозволить краще зрозуміти джерела сучасного декоративного мистецтва України". Раніше ми також писали про унікальну колекцію найдавніших українських різдвяних ікон. Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького став серцем збереження українського сакрального мистецтва. Не дивно, що найдавніші в українському іконописі твори, на яких зображена сцена Різдва, перебувають у збірці саме цього музею. також читайте: ТОНКА УВАЖНІСТЬ ТА ОСОБИСТІ РОЗДУМИ ПРО КОЛЕКТИВНЕ. ВИСТАВКА АННИ ЗВЯГІНЦЕВОЇ "СВІТЛЯЧОК" Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Щороку у квітні музеї та галереї запрошують своїх відвідувачів спробувати оригінальний досвід — подивитися на твори мистецтва повільно й без поспіху, роздивитися усі деталі, побачити (приховані) сенси… Slow Art Day (День неспішного мистецтва) — індивідуальний експеримент, який перетворився на глобальний рух, до якого нині долучилося вже близько 200 артінституцій. 05 КВІТНЯ фото — Pauline Loroy / Unsplash, колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети "Тут потрібно бігти щодуху, аби лише залишатися на місці, а щоб кудись дістатися, потрібно бігти хоча б удвічі швидше!", – писав колись Льюїс Керрол у своїй "Алісі в Країні Див". І, здається, що ця цитата, на диво (даруйте за каламбур) влучно схарактеризувала реалії життя не лише у Країні Див 200 років тому, а й те, що відбувається у багатьох сучасних країнах впродовж останніх кількох десятиліть. Умовне “сповільнення” стає для людей викликом, розкішшю, часом навіть актом протесту. Тим часом суспільні процеси мають тенденцію до ще більшого “пришвидшення”: швидка їжа, швидка мода, журналістика заголовків… Не оминуло це й сферу мистецтва. Щороку у музеях та галереях натовпи відвідувачів дивляться на тисячі, мільйони робіт, але чи бачать вони бодай одну? В музеях, де експонуються “зіркові” твори, вже склалося якесь неписане правило, коли відвідувачі шикуються півколом на відстані півтора-два метри від експоната і кожен розглядає його з того ракурсу, з якого пощастить, й лише доти, доки натиск другого ряду охочих глянути на роботу не стає надто сильним; по тому музейний броунівський рух переміщує відвідувача до наступного твору мистецтва на наступні кілька секунд. численні відвідувачі галереї Uffizi роздивляються "Весну" Сандро Боттічеллі фото — Тетяна Буняк в музеях, де експонуються “зіркові” твори, вже склалося якесь неписане правило, коли відвідувачі шикуються півколом на відстані півтора-два метри від експоната і кожен розглядає його з того ракурсу, з якого пощастить; на фото люди роздивляються "Народження Венери" Сандро Боттічеллі в галереї Uffizi фото — Тетяна Буняк За даними нещодавнього соцдослідження, опублікованого у часописі Empirical Studies of the Arts, середньостатистичний відвідувач музею для огляду окремого експонату приділяє 15-20 секунд. Порівняно з даними такого ж дослідження за 2011 рік, час зріс на декілька секунд, але пов’язано це не зі збільшенням хронометражу власне споглядання твору мистецтва, а з тим, що тепер з’явилося ще й бажання сфотографувати його (або зробити селфі на його тлі), тому додався час на розглядання предмета через об’єктив гаджета для максимально вдалого кадру. Влітку 2008 року американець Філ Террі захотів провести експеримент — дізнатися, що станеться, якщо відвідувачі музеїв та галерей спробують змінити свої звички та замість того, аби мчати залами та дивитися на силу-силенну експонатів по (середньостатистичних) 15-20 секунд, подивляться лише на кілька робіт, але впродовж довшого часу? Для свого експерименту Террі обрав нью-йоркський Єврейський музей, де саме тривала виставка “Action/Abstraction”. Візит його затягнувся на понад годину, і увесь цей час він роздивлявся одну-єдину роботу — “Фантазію” (1943 р.) Ганса Гофмана. фрагмент експозиції виставки Action/Abstraction: Pollock, de Kooning, and American Art, 1940-1976 у нью-йоркському Єврейському музеї, травень 2008 фото — The Jewish Museum, New York У процесі того, як пильний погляд Террі ковзав полотном, він почав робити несподівані для себе відкриття, наприклад, застиглі краплі фарби на картині Гофмана нагадали йому про іншого американського митця Джексона Поллока (чия робота “Зближення” тоді висіла у сусідньому залі). Террі згадав, що дружина Поллока, Лі Краснер, була ученицею Гофмана, і тоді він задумався, чи техніка “бризкання” фарбою на полотно, яку використовував Гофман, мала у майбутньому вплив на Поллока. Террі не цікавила якась однозначна відповідь на це питання, наукове обґрунтування чи дослідження, це був просто вільний плин його думок, навіяний довгими хвилинами, проведеними віч-на-віч з картиною. Філ Террі, засновник Slow Art Day фото - x.com, колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети Влітку 2009 року Філ Террі вирішив розширити межі свого експерименту. Він запросив чотирьох друзів до MoMA (Museum of Modern Art у Нью-Йорку) і, пояснивши їм суть дослідження, провів там увесь день, розглядаючи 3 обрані роботи. Захопливі відгуки учасників надихнули Філа спробувати провести аналогічну акцію серед ще ширшого кола артентузіастів і вже за кілька місяців, у жовтні 2009, неспішно споглядали мистецтво у 16 музеях та галереях США, Канади і Європи. Навесні 2010 року кількість інституцій збільшилася до 55, а учасників було вже понад 2000. Всі були у захваті, судячи з відгуків у соцмережах проєкту, експеримент вдався. Тоді, вже офіційно, Філ Террі започаткував “День неспішного мистецтва” (Slow Art Day), який швидко став міжнародною музейною традицією. на думку куратора й артконсультанта Йохана Ідема, аби відвідувачі дійсно неспішно споглядали мистецтво, інституціям слід подбати про місця для сидіння біля експонатів, правильне освітлення та консультантів, які б могли відповісти на питання щодо експозиції; на фото відвідувачі розглядають роботу Федора Тетянича на виставці в артцентрі "Меркурій", Львів, лютий 2024 фото — Галина Кучманич З моменту офіційної появи Slow Art Day цьому феномену присвятили чимало досліджень і кілька книг. Зокрема підприємець, куратор та артконсультант Йохан Ідема у своїй книзі “Як ходити до музеїв”, проблематику “сповільнення” під час огляду творів мистецтва пов’язує не лише з глобальною тенденцією “пришвидшення” та тим, що людям стає дедалі важче зосереджуватися на чомусь конкретному довше, ніж на кілька десятків секунд, але й з доступністю та інклюзивністю музейних та галерейних просторів. На думку Ідема, аби відвідувачі дійсно неспішно споглядали мистецтво, інституціям слід подбати про місця для сидіння біля експонатів, правильне освітлення, консультантів, які б могли відповісти на питання щодо експозиції та, можливо, навіть спробувати якісь експозиційні експерименти, наприклад, винесення творів мистецтва чи радше їхніх копій за межі музейного чи галерейного простору у простір публічний, де на них могло б подивитися ширше коло глядачів у зручному для них форматі. проблема "сповільнення" під час огляду творів мистецтва пов'язана не лише з глобальною тенденцією “пришвидшення”, але й з доступністю та інклюзивністю музейних та галерейних просторів. Для українських артінституцій зараз це особливо актуально. На фото пацієнт Національного реабілітаційного центру UNBROKEN на виставці в артцентрі "Меркурій", Львів, лютий 2024 фото — Іван Станіславський Традиція Slow Art Day з початку 2010-х рр. поступово приживалася й в Україні. Найрізноманітніші ідеї для неспішного споглядання мистецтва пропонували десятки українських музеїв та галерей. Втім цьогоріч на офіційному сайті Slow Art Day серед учасників — лише 2 українських музеї (Кам’янець-Подільський державний музей-заповідник та Національний музей декоративного мистецтва України). Звісно, що вкоріненню і розвитку slow art руху у нас завадила війна. Коли артінституції півдня та сходу України опинилися в окупації, музейні колекції розграбовувалися росіянами, а збірки багатьох музеїв наразі евакуйовані або перебувають у сховищах, відтак постійні експозиції згорнуті, тут вже не до неспішного споглядання, потрібно дбати про швидкий і ефективний порятунок, аби було що споглядати після закінчення війни. аби запропонувати відвідувачам неспішно і з комфортом споглядали мистецтво артінституції вдаються до різних експериментів, наприклад, виносять твори чи (частіше) їхні копії за межі музейного чи галерейного простору у простір публічний, де на них може дивитися ширше коло глядачів у зручному для них форматі; на фото — промокампанія Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, у якій знакові малярські роботи зі збірки музею винесені на великі панно і розміщені на фасаді будівлі фото — Ія Степанюк Втім якщо у суботу, 5 квітня (саме на цей день 2025 року припадає Slow Art Day) у вас з’явиться можливість неспішно подивитися на мистецтво в музеї, галереї чи навіть у себе вдома (наприклад, на, здавалося б, знайомий до найменших дрібниць пейзаж чи абстракцію, що роками висять на стіні десь у вітальні чи коридорі), приділіть цій справі трохи довше, ніж середньостатистичні 15-20 секунд. Кажуть, що це може стати трансформаційним досвідом і навчити не просто дивитися на мистецтво, а бачити його. також читайте: ВИДАНО ПІД ЧАС ВІЙНИ: УКРАЇНСЬКІ КНИЖКОВІ НОВИНКИ ПРО МИСТЕЦТВО Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

До Львова повернулося крісло, що за часів Андрея Шептицького було власністю резиденції єпископів та митрополитів, знаної як Митрополичі палати. Про це сьогодні вранці повідомив отець Юстин Бойко, а згодом інформацію підтвердили у Львівській архиєпархії УГКЦ. У повідомленні отця Бойка йшлося, що артефакт до Львова доставили українські військові з Курщини. 26 БЕРЕЗНЯ ОНОВЛЕННЯ 26.03 17:22 Про те, що цінний історичний предмет було знайдено на Курщині йшлося й в офіційному повідомленні Львівської архиєпархії УГКЦ, втім зараз повідомлення змінили й зазначили, що старовинне крісло військові знайшли під час визволення окупованих територій Харківщини та Сумщини, поблизу Курщини. ОНОВЛЕННЯ 26.03 16:20 Автентичність знахідки та її зв’язок з Митрополитом Андреєм Шептицьким вже підтвердили у Львівській архиєпархії Української Греко-Католицької церкви. "Тепер духовенство разом з істориками та меценатами вирішуватиме питання реставрації й збору коштів. Попередньо планують передати крісло до Музею Митрополита Андрея Шептицького", — йдеться в повідомленні на офіційному сайті Львівської Архиєпархії. процес розпакування доставленого крісла у дворі митрополичої резиденції у Львові скріншот з відео оприлюдненого о. Юстином Бойком На відео, яке о. Бойко вранці оприлюднив на своїй сторінці у Facebook, убезпечене для транспортування крісло вивантажують з автобуса у дворі Архикатедрального Собору святого Юрія у Львові. “До Митрополичих палат повертається їхня власність, крісло Митрополита Андрея Шептицького, яке комуністи колись вивезли на Курщину”, - коментує Юстин Бойко Він пояснює, що вкінці 1980-х років зі Львова цей предмет, ймовірно, вивіз православний митрополит РПЦ Никодим Руснак. крісло, що було власністю резиденції єпископів та митрополитів (знаної як Митрополичі палати) скріншот з відео оприлюдненого о. Юстином Бойком Повернути цінний предмет інтер’єру також допомагав пастор протестантської громади Валерій Марченко. “З хлопцями, які воюють там на Сумщині, Харківщині, напрям Курщини був наш капелан. Його поранили і він поїхав на лікування, а його хлопці лишилися. І от дзвонить мені один з них, який сам зі Львова, і каже, що вони там звільняли території та знайшли от таке крісло", — розповідає пастор Марченко. Місцеві мешканці розказували, що предмет інтер’єру вкінці 1980-х на початку 1990-х років привіз з собою якийсь митрополит (ймовірно, Никодим Руснак), коли його вигнали зі Львова. “Люди там казали, що хтось колись пропонував тамтешньому реставратору 5000 Євро за це крісло, але він не продав. Пройшло багато років, прийшли наші хлопці. Чоловік, у кого воно було, сказав, що хоче повернути його. Хлопці вивезли це крісло, а воно трохи важкеньке. І так воно зараз у Львові”, — говорить Валерій Марченко. Наразі достеменно невідомо, що буде з репатрійованим кріслом далі. Воно, вочевидь, потребує реставрації та подальшого дослідження. Раніше ми також писали про те, що ЮНЕСКО запустила спеціальний навчальний курс для співробітників правоохоронних та судових органів із країн, що межують з Україною, аби навчити їх ефективно боротися з незаконним обігом українських мистецьких артефактів. У межах цієї програми правоохоронці та працівники судів з Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії, Молдови та України навчалися оперативно виявляти та надалі запобігати незаконному трафіку творів мистецтва з України, які були викрадені з музеїв та приватних колекцій під час війни. також читайте: КАРТИНИ ВИКРАДЕНІ З НОВОКАХОВСЬКОЇ КАРТИННОЇ ГАЛЕРЕЇ ЕКСПОНУЮТЬСЯ НА ВИСТАВЦІ В МОСКВІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Її впізнавані сюрреалістичні образи — це поєднання магічних пейзажів, дивовижних істот і звичайних предметів, написаних соковитими яскравими кольорами. У творчому доробку Емми Андієвської — понад 10 тисяч малярських робіт, 40 прозових творів та велика поетична спадщина. Цьогоріч у березні мисткиня відзначила своє 94-ліття. 19 БЕРЕЗНЯ Емма Андієвська у своїй студії, травень 2013 р. фото — Емма Андієвська Емма Андієвська народилася 1931 року у Донецьку (тоді Сталіно). У шість років її сім’я переїхала до Вишгорода. На початку німецько-радянської війни її батька ліквідувало НКВД за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві на користь Німеччини. Аби уникнути важкої долі, яка в радянські часи зазвичай чекала на членів родин "зрадників батьківщини", мати Емми Андієвської вирішила виїхати з України. З 1943 року мисткиня жила за кордоном – спочатку у німецьких таборах ДіПі та Мюнхені, потім у Нью-Йорку. У США Емма Андієвська познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, знаним в діаспорних колах письменником Іваном Кошелівцем. Подружжя Андієвської та Кошелівця повернулося до Мюнхена, де вони разом прожили 40 років. 1962 року Андієвська отримала американське громадянство, але так і залишилася жити у Німеччині. Належала до основників Об’єднання українських письменників “Слово”, працювала в українському відділенні радіо “Свобода” дикторкою, сценаристкою, режисеркою і редакторкою. 1992 року Емма вперше після еміграції відвідала Україну. також читайте: "РЕПАТРІАЦІЯ" — В УКРАЇНУ ПОВЕРНУЛИ 15 ПОЛОТЕН УКРАЇНСЬКИХ ХУДОЖНИКІВ-МОДЕРНІСТІВ З КОЛЕКЦІЇ СВЯТОСЛАВА ГОРДИНСЬКОГО Емма Андієвська, фото 1960-х років і портрет художниці у техніці деревориту Якова Гніздовського 1983 р. Емма Андієвська у своїй студії, травень 2013 р. фото — Емма Андієвська Емма Андієвська на відкритті персональної виставки у приміщенні Українського вільного університету в Мюнхені, 2013 р. фото — Емма Андієвська Малярство Емми Андієвської є у збірках музейних інституцій США та Європи. Мисткиня дарувала свої роботи й українським музеям, зокрема художнім музеям Донецька, Макіївки та Горлівки. Після початку російсько-української війни 2014 року доля більшості збірок цих музейних інституцій, зокрема й творів Андієвської, залишається невідомою. Були й українські музеї, які свого часу відмовилися прийняти до своїх збірок твори Андієвської. 2019 року художниця передала великий корпус своїх малярських полотен до Музею сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК, Луцьк) та Музею української діаспори (Київ). також читайте: ЛЬВІВ В ЕПІЦЕНТРІ БУРІ — ПРОЄКТ ПРО МОДЕРНІЗМ В УКРАЇНІ, ЯКИЙ З 2022 ГАСТРОЛЮЄ ЄВРОПОЮ, ПОКАЖУТЬ НА БАТЬКІВЩИНІ фрагмент експозиції виставки "Космос Емми Андієвської" у Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові, березень 2020 р. фото — Ія Степанюк фрагмент експозиції виставки "Космос Емми Андієвської" у Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові, березень 2020 р. фото — Ія Степанюк фрагмент експозиції виставки "Космос Емми Андієвської" у Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові, березень 2020 р. фото — Ія Степанюк Навесні 2020 року, коли Європу почало лихоманити від COVID-19, останньою “передкарантинною” виставкою Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького став великий проєкт “Космос Емми Андієвської” (з нещодавно поповненої колекції МСУМК). Це було доволі символічно, адже роботи художниці були такими ж химерними та фантасмагоричними, як і “коронавірусні” будні, в яких довелося жити наступні 2 роки. 2024 року Музей Сучасного Українського мистецтва Корсаків повторив (на біс) “Космос Емми Андієвської” вже у своїх стінах (виставка Андієвської тоді відбулася в межах проєкту “Космогонія”). Як і у Львові 2020 року, у Луцьку 2024 експозиція робіт Андієвської тривала за надзвичайних обставин — під час повномасштабної війни, у частковій темряві, бо після російських ракетних обстрілів української енергосистеми світло вмикали лише за графіком. “Ми віримо, що енергія мистецтва може освітлювати навіть тоді, коли навколо темрява”, — йшлося в музейному анонсі події. виставка "Космос Емми Андієвської" в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, експонування в реаліях відключення світла після російських ракетних обстрілів української енергосистеми, осінь 2024 р. фото — МСУМК диптих "Родина" (2019) Емми Андієвської на виставці "Думи" в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, квітень 2023 фото — Тетяна Буняк Попри те, що сама Емма Андієвська не відносить себе до жодного мистецького напряму, її часто називаються українською сюрреалісткою. Її поезія справді нагадує лірику французьких сюрреалістів початку XX століття, яка ґрунтувалася на вільних асоціаціях і поєднанні непоєднуваних образів, аби створити нові значення. “Нині, коли у сучасному мистецтві простежується певна реактуалізація пластичних ідей модернізму, творчість Емми Андієвської звучить пречистою автентикою цього напряму. Автентикою, яка наскрізь позбавлена імітації”, — зазначає мистецтвознавиця Зоя Навроцька фрагмент експозиції "Мова снів" Емми Андієвської в Українському музеї, Нью-Йорк, осінь 2022 фото — Український музей в Нью-Йорку фрагмент експозиції "Мова снів" Емми Андієвської в Українському музеї, Нью-Йорк, осінь 2022 фото — Український музей в Нью-Йорку Сама письменниця зазначає, що сюжети її книг часто приходили до неї уві сні, так само як і її майбутні картини спочатку виникають у фантазії в завершеному вигляді. Ймовірно, саме тому 2022 року Український музей у Нью-Йорку назвав ретроспективну виставку Андієвської “Мова снів”. У нещодавніх інтерв’ю художниця казала, що продовжує творити мистецтво, бо на хвороби, старість та втому вона не має часу, мусить далі працювати для України. Раніше ми також писали про скульптора-модерніста, художника та архітектора Михайла Дзиндру, який проживши в еміґрації майже 50 років, повернувся до вже незалежної України зі США, взявши з собою близько 800 своїх робіт. У передмісті Львова він буквально своїми руками та власним коштом створив музей модерної скульптури та заповів його українському народові. Сьогодні це справді унікальне місце, переступивши поріг якого, відвідувачі наче телепортуються з тихого передмістя Львова у химерні лабіринти модернізму. також читайте: ТАТЛІН ТА МАЛЕВИЧ — УКРАЇНСЬКИЙ МУЗЕЙ У НЬЮ-ЙОРКУ ПОДІЛИВСЯ ВИСТАВКОВИМИ ПЛАНАМИ НА 2025 Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Можливість внесення будівлі харківського Держпрому до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО була однією з тем розмови міського голови Львова Андрія Садового з директоркою ЮНЕСКО Одрі Азуле. Про це Садовий повідомив у вівторок, 28 січня. 29 СІЧНЯ будівля харківського Держпрому фото - Bohdan D. ​/ Unsplash Мер Львова зазначив, що після переговорів з Одрі Азуле, "є всі підстави вірити, що будівля Держпрому у Харкові буде внесена до списку об’єктів Всесвітньої спадщини". "Я розповів історію Держпрому — будівлі, яка в 1920-х роках стала символом інженерної майстерності, сміливого дизайну та утопічної віри в прогрес. Вона є втіленням модернізму і конструктивізму, архітектурного стилю, що змінив уявлення про міське середовище", — каже міський голова Львова. Він наголосив, що минулого року будівля двічі зазнала пошкоджень внаслідок російських атак, проте навіть війна не зупиняє прагнення України зберігати свою культурну спадщину. "Держпром — це не лише частина історії Харкова, а й надбання світової архітектури. Ми маємо берегти нашу спадщину, так само як захищаємо своє майбутнє", — підкреслив Андрій Садовий. руйнування будівлі Держпрому після чергової ракетної атаки росіян на Харків фото — Андрій Садовий Генеральна директорка ЮНЕСКО Одрі Азуле, а також міністр закордонних справ Іспанії Хосе Мануель Альбарес, міністр закордонних справ України Андрій Сибіга та міністр культури та стратегічних комунікацій України Микола Точицький напередодні прибули до Львова, аби 28 січня урочисто відкрити тут Культурний хаб ЮНЕСКО. Це перший простір такого формату в Україні й пілотний проєкт, який планують поширювати на інші міста України.Він буде підтримувати, розвивати та популяризувати українську культуру, мистецтво, історичну спадщину, а також сучасні креативні ініціативи, розповіли організатори під час презентації цього проєкту. Створення хабу стало можливим завдяки фінансовій підтримці Іспанії. Загальна сума інвестицій, що охоплює реновацію приміщення та реалізацію програмних активностей, становить 1,7 млн доларів. Також під час цього офіційного візиту до Львова генеральної директорки ЮНЕСКО, міністрів закордонних справ Іспанії та України й міністра культури та стратегічних комунікацій України мер міста Андрій Садовий обговорив з ними інші важливі потреби у сфері культури та збереження матеріальної спадщини, зокрема говорили про можливість запровадження у Львівській академії мистецтв спеціальності для підготовки реставраторів металів, дерева та тиньку та створення центру арттерапії для реабілітації українців, які постраждали від війни. момент презентації пам'ятної таблиці під час офіційного відкриття Культурного хабу у Львові, на фото (зліва направо): Микола Точицький, міністр культури та стратегічних комунікацій України, Одрі Азуле, генеральна директорка ЮНЕСКО, Андрій Садовий, мер Львова, Мануель Альбарес, міністр закордонних справ Іспанії, Андрій Сибіга, міністр закордонних справ України фото — Анастасія Смольєнко, Роман Балук / Пресслужба ЛМР пам'ятна таблиця присвячена відкриттю Культурного хабу ЮНЕСКО у Львові фото — Ія Степанюк інтер'єр Львівського культурного Хабу фото — Анастасія Смольєнко, Роман Балук / Пресслужба ЛМР Доповнено 29.01.2025: увечері 28 січня на офіційному сайті Харківської міської ради з'явилося повідомлення про те, що офіс ЮНЕСКО направить до Харкова спеціальну місію, щоб мати пряму комунікацію та безпосередньо підтримувати процес збереження культурної спадщини міста. Також зазначається, що робота над внесенням будівлі Держпрому до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО відбуватиметься в рамках Меморандуму про співробітництво між Харківською та Львівською міськрадами. Раніше ми також писали про те, що ЮНЕСКО запустила спеціальний навчальний курс для співробітників правоохоронних та судових органів із країн, що межують з Україною, аби навчити їх ефективно боротися з незаконним обігом українських мистецьких артефактів. У межах цієї програми правоохоронці та працівники судів з Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії, Молдови та України навчалися оперативно виявляти та надалі запобігати незаконному трафіку творів мистецтва з України, які були викрадені з музеїв та приватних колекцій під час війни. також читайте: КАРТИНИ ВИКРАДЕНІ З НОВОКАХОВСЬКОЇ КАРТИННОЇ ГАЛЕРЕЇ ЕКСПОНУЮТЬСЯ НА ВИСТАВЦІ В МОСКВІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Вчора у Львові урочисто відкрили Культурний хаб ЮНЕСКО. Це перший простір такого формату в Україні. Він буде підтримувати, розвивати та популяризувати українську культуру, мистецтво, історичну спадщину, а також сучасні креативні ініціативи, розповіли організатори під час презентації цього проєкту. 29 СІЧНЯ фрагмент інтер'єру Львівського культурного хабу фото — Анастасія Смольєнко, Роман Балук / Пресслужба ЛМР Створення хабу стало можливим завдяки фінансовій підтримці Іспанії. Загальна сума інвестицій, що охоплює реновацію приміщення та реалізацію програмних активностей, становить 1,7 млн доларів. На відкриття хабу завітала генеральна директорка ЮНЕСКО Одрі Азуле, а також три міністри – міністр закордонних справ Іспанії Хосе Мануель Альбарес, міністр закордонних справ України Андрій Сибіга та міністр культури та стратегічних комунікацій України Микола Точицький. На церемонії відкриття також були присутні голова Львівської обласної військової (державної) адміністрації Максим Козицький та мер Львова Андрій Садовий. момент презентації пам'ятної таблиці під час офіційного відкриття Культурного хабу у Львові, на фото (зліва направо): Микола Точицький, міністр культури та стратегічних комунікацій України, Одрі Азуле, генеральна директорка ЮНЕСКО, Андрій Садовий, мер Львова, Мануель Альбарес, міністр закордонних справ Іспанії, Андрій Сибіга, міністр закордонних справ України фото — Анастасія Смольєнко, Роман Балук / Пресслужба ЛМР пам'ятна таблиця присвячена відкриттю Культурного хабу ЮНЕСКО у Львові фото — Ія Степанюк Новостворений Культурний хаб ЮНЕСКО розташований у Львові на вулиці Князя Романа, 6. Він працюватиме на двох поверхах загальною площею 402 м². Перший поверх займатиме муніципальна бібліотека-цукерня з окремим входом із вулиці О. Нижанківського. На другому поверсі облаштовано рецепцію, простори для коворкінгу та проведення подій, експозиційну зону, а також мультимедійну студію для запису аудіо- та відеоматеріалів. Хаб розташований в історичній будівлі, зведеній у 1912–1913 роках, яка перебуває у комунальній власності міста. Раніше тут працювало Львівське державне обласне радіо, яке нині не функціонує. Перед відкриттям приміщення ретельно відреставрували, аби максимально повернути йому оригінальний історичний вигляд. вхід до Львівського культурного хабу, що розташований на вулиці Князя Романа, 6 фото — Анастасія Смольєнко, Роман Балук / Пресслужба ЛМР інтер'єр Львівського культурного хабу фото — Анастасія Смольєнко, Роман Балук / Пресслужба ЛМР інтер'єр Львівського культурного хабу фото — Анастасія Смольєнко, Роман Балук / Пресслужба ЛМР Під час реставраційних робіт фахівці зробили унікальне відкриття – вітраж 1912 року із зображенням лева, який був замурований у стіні. Його відновили та повернули до життя, і тепер він прикрашає вікно, що веде зі зони коворкінгу на сходову клітку. У Культурному хабі кажуть, що наразі вони зосереджені на запуску власних ініціатив, але вже незабаром відкриють свої двері для всіх охочих. Для заходів із соціальним спрямуванням приміщення та мультимедійне обладнання обіцяють надавати безкоштовно, зарезервувати простір можна буде через адміністратора або соціальні мережі. віднайдений реставраторами вітраж в інтер'єрі Львівського культурного хабу фото — Анастасія Смольєнко, Роман Балук / Пресслужба ЛМР інтер'єр Львівського культурного Хабу фото — Анастасія Смольєнко, Роман Балук / Пресслужба ЛМР інтер'єр Львівського культурного Хабу фото — Анастасія Смольєнко, Роман Балук / Пресслужба ЛМР Також під час цього офіційного візиту до Львова генеральної директорки ЮНЕСКО, міністрів закордонних справ Іспанії та України та міністра культури та стратегічних комунікацій України обговорювалася й низка важливих потреб у сфері розвитку культури та збереження матеріальної спадщини, зокрема говорили про можливість запровадження у Львівській академії мистецтв спеціальності для підготовки реставраторів металів, дерева та тиньку; створення центру арттерапії для реабілітації українців, які постраждали від війни та внесення будівлі харківського Держпрому до переліку спадщини ЮНЕСКО. Раніше ми також писали про те, що ЮНЕСКО запустила спеціальний навчальний курс для співробітників правоохоронних та судових органів із країн, що межують з Україною, аби навчити їх ефективно боротися з незаконним обігом українських мистецьких артефактів. У межах цієї програми правоохоронці та працівники судів з Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії, Молдови та України навчалися оперативно виявляти та надалі запобігати незаконному трафіку творів мистецтва з України, які були викрадені з музеїв та приватних колекцій під час війни. також читайте: ТАТЛІН ТА МАЛЕВИЧ — УКРАЇНСЬКИЙ МУЗЕЙ У НЬЮ-ЙОРКУ ПОДІЛИВСЯ ВИСТАВКОВИМИ ПЛАНАМИ НА 2025 Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У нью-йоркському Українському Музеї добігає кінця виставка "Олександра Екстер: сцена — це світ", що стала першою великою демонстрацією робіт української мисткині-авангардистки у Північній Америці. Оглянути експозицію ще можна до 19 січня, а вже за кілька тижнів після фінісажу виставки про Естер, музей презентуватиме новий проєкт присвячений Володимиру Татліну та його київському періоду життя та творчості. 16 СІЧНЯ Український Музей у Нью-Йорку фото - Ukrainian Museum Виставка Українського Музею у Нью-Йорку, присвячена постаті авангардистки Олександри Екстер, — лише перша частина їхнього масштабного проєкту по деколонізації українського мистецтва, каже Пітер Дорошенко, директор Українського Музею. “Екстер стала для нас дуже хорошим стартом. Виставка вже закінчується, а приблизно за три тижні, на початку лютого, ми відкриємо виставку про Володимира Татліна і його київський період. Тут ми покажемо його як українського митця, не російського, — розповів у коментарі [естéт] газеті Пітер Дорошенко. — Наступного року, у вересні, ми плануємо велику виставку Казимира Малевича”. "...приблизно за три тижні, на початку лютого, ми відкриємо виставку про Володимира Татліна і його київський період, а наступного року, у вересні, ми плануємо велику виставку Казимира Малевича", — Пітер Дорошенко президент України Володимир Зеленський тисне руку директору Українського Музею у Нью-Йорку Пітеру Дорошенку під час відкриття виставки “Олександра Екстер: сцена — це світ" у вересні 2024 року фото - Ukrainian Museum фрагмент експозиції “Олександра Екстер: сцена — це світ" в Українському Музеї у Нью-Йорку фото - Ukrainian Museum Вкінці вересня 2024 року президент України Володимир Зеленський з дружиною Оленою, в межах офіційного візиту до США, завітали до Українського музею у Нью-Йорку, де урочисто відкрили виставковий проєкт присвячений мисткині Олександрі Екстер. Експозицію виставки сформовано з малярських та графічних робіт Екстер, які для проєкту надали американські, європейські та українські мистецькі інституції та приватні колекціонери. Востаннє моновиставка робіт Екстер у США відбулася 1972 року у просторі одної з міських бібліотек; це був дуже камерний проєкт, де представили 12 її малоформатних рисунків з приватної колекції. Досі мистецький спадок Екстер у північній Америці залишався маловідомим, тому проєкт “Олександра Екстер: сцена — це світ" став важливим кроком у представленні української мисткині тутешній широкій аудиторії. “Нам знадобилося трохи часу, аби “розкачати” цей проєкт, на початку все йшло трохи повільно, — каже Пітер Дорошенко. — Втім тепер, вірте чи ні, всі були на цій виставці. Ньюйоркці вже прочитали про нас у пресі, почули про виставку від друзів чи колег і прийшли подивитися. Зараз до нас приходять оглянути експозицію куратори, арткритики, інші музейники, всі хочуть познайомитися з проєктом і Олександрою Екстер”. фрагмент експозиції “Олександра Екстер: сцена — це світ" в Українському Музеї у Нью-Йорку фото - Ukrainian Museum фрагмент експозиції “Олександра Екстер: сцена — це світ" в Українському Музеї у Нью-Йорку фото - Ukrainian Museum Як бачимо, Український Музей у Нью-Йорку не збирається збавляти оборотів у своїй деколонізаційній діяльності й 2025 року. Більше про виставку присвячену Олександрі Екстер, плани інституції та майбутні проєкти Пітер Дорошенко розповів у новому англомовному подкасті Ukrainian Art Dispatch, створеному [естéт] газетою та медіапроєктом Nomadische Boekenplank. Перший епізод подкасту вже доступний для прослуховування на Spotify, YouTube та Apple Podcast. Раніше ми також писали про те, що штутгартський музей Staatsgalerie лише минулого року оновив інформацію про Олександру Екстер на своєму сайті та на експозиційному етикетажі, забравши звідти визначення "російська художниця". 2023 року у Деснянському районі Києва з'явилася вулиця Олександри Екстер. Це сталося після того, як у столиці перейменували ще 16 міських об’єктів, назви яких пов’язані з російською федерацією та її сателітами. також читайте: Британське видавництво Thames&Hudson видало книгу про українське мистецтво ХХ-ХХІ століть Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Художні фонди Картинної галереї ім. Альбіна Ґавдзинського були вивезені окупантами з Нової Каховки ще у листопаді 2022 року. Минулого місяця кілька десятків робіт зі збірки цієї галереї було представлено на виставці “Завжди Нова Каховка” (“Всегда Новая Каховка”) у Москві. 21 ГРУДНЯ відкриття виставки “Всегда Новая Каховка” у Москві, третій зліва — Володимир Боделан, син колишнього мера Одеси Руслана Боделана й ексначальник одеського обласного управління ДСНС, а зараз - "представник регіону при уряді РФ", четвертий зліва — Володимир Сальдо, призначений росіянами губернатор окупованих територій Херсонської області фото з сайту окупаційної адміністрації Херсонської області Виставку, присвячену будівництву Каховської ГЕС, відкрили вкінці листопада у корпоративному музеї “Транснафти” (“Транснефть”). У повідомленні на сайті окупаційної адміністрації Херсонської області зазначено, що показ художніх творів став спільним проєктом керівництва “Транснафти” та херсонської делегації на чолі з Володимиром Сальдо (призначений росіянами губернатор окупованих територій Херсонської області). Разом з Сальдо виставку відкривав Володимир Боделан, син колишнього мера Одеси Руслана Боделана й ексначальник одеського обласного управління ДСНС, а зараз - "представник регіону при уряді РФ". На виставці у Москві експонують роботи українського пейзажиста Альбіна Ґавдзинського (1923-2014) зі збірки новокаховської картинної галереї та твори інших митців, що фіксували процес будівництва каховської гідроелектро станції. роботи Альбіна Ґавдзинського присвячені будівництву Каховської ГЕС зі збірки новокаховської Картинної галереї на виставці “Всегда Новая Каховка” у Москві, колаж - [есте́т] газета відкриття виставки “Всегда Новая Каховка” у Москві фото з сайту окупаційної адміністрації Херсонської області відкриття виставки “Всегда Новая Каховка” у Москві фото з сайту окупаційної адміністрації Херсонської області, колаж - [есте́т] газета Альбін Ґавдзинський народився в Одеській області, навчався в Одеському художньому училищі та одразу після випуску поїхав в Нову Каховку документувати у своїх творах будівництво ГЕС. У 1950-х роках художник намалював велику серію малярських робіт, присвячених новій гідроелектростанції. 1961 року Ґавдзинському було надане звання почесного громадянина міста Нова Каховка. Того ж року, як жест вдячності, митець подарував місту 237 своїх картин. Спеціально для їхнього зберігання та експонування у місті створили картинну галерею, яка до початку 2000-х знаходилася у підпорядкування Херсонського художнього музею ім. О. Шовкуненка. 2002 року галерея перейшла на баланс міста, а 2003 року, ще за життя митця, їй було присвоєне ім'я Альбіна Станіславовича Ґавдзинського. художник Альбін Ґавдзинський малює пейзаж на будові Каховської ГЕС, 1950-ті рр. фото зі збірки Картинної галереї ім. Альбіна Ґавдзинського До 24 лютого 2022 року в колекції Картинної галереї ім. Альбіна Ґавдзинського зберігалося 297 творів митця-фундатора. Загалом художні фонди галереї нараховували близько 1200 експонатів. Новокаховська Картинна галерея, як і багато інших музеїв та галерей, що опинилися в окупації, на початку 2022 року була розграбована росіянами. Як повідомлялося у новокаховських телеграм-каналах, окупанти вивезли у невідомому напрямку всі картини з експозиційних залів і сховків галереї. На думку Ірен Адлер, культурного оглядача видання “Думськая”, позитивний момент цієї події (демонстрації полотен у Москві) полягає в тому, що роботи, які “засвітилися” на публіці, збереглися. “Цього могло й не статися, адже були прильоти неподалік будівлі галереї, там вилітали шибки, а після підриву греблі гідроелектростанції вулиці були затоплені, ними навіть плавали лебеді. Вивезені окупантами картини врятували від знищення таким парадоксальним чином”, — йдеться в коментарі Адлер. роботи Альбіна Ґавдзинського присвячені будівництву Каховської ГЕС, 1950-ті рр., зі збірки Картинної галереї ім. Альбіна Ґавдзинського Адлер також зазначає, що наразі тільки в сім'ї художника перебуває повний опис робіт Ґавдзинського, що були у Новій Каховці, із зазначенням розмірів і фотографіями. “Будемо сподіватися, цей опис полегшить процес повернення викрадених робіт майстра на батьківщину після війни”, — каже Ірен Адлер. Минулого року ми опублікували матеріал про історію будівництва Каховської ГЕС й про те, як народження цієї "великої будови комунізму" зафіксували у своїх роботах українські митці. Раніше ми також писали, що ЮНЕСКО запустила спеціальний навчальний курс для співробітників правоохоронних та судових органів із країн, що межують з Україною, аби навчити їх ефективно боротися з незаконним обігом українських мистецьких артефактів. У межах цієї програми правоохоронці та працівники судів з Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії, Молдови та України навчалися оперативно виявляти та надалі запобігати незаконному трафіку творів мистецтва з України, які були викрадені з музеїв та приватних колекцій під час війни. також читайте: Що зараз відбувається з арештованою артколекцією Віктора Медведчука Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Агентство з розшуку та менеджменту активів (АРМА) розпочало продаж творів мистецтва з так званої колекції Віктора Медведчука через систему “Прозорро.Продажі”. Цього тижня було реалізовано перших 16 картин на суму близько 317 тисяч гривень. 15 ЛИСТОПАДА бурштиновий портрет Віктора Медведчука, виставлений на торги через систему “Прозорро.Продажі”, початкова ціна 5 225,22 грн фото - zakupivli.pro “Наразі 120 картин очікують на своїх нових власників під час наступних торгів. Відсьогодні, кожного дня буде реалізовуватися частина картин. Наступні 19 картин — вже завтра! Потенційні покупці можуть слідкувати за оновленнями на Прозорро.Продажі”, — розповіли в АРМА. Ймовірно, йдеться про твори мистецтва, які, відповідно до ініційованої АРМА мистецтвознавчої експертизи, не були визнані такими, що мають історичну та культурну цінність. У травні 2024 року АРМА повідомило про отримання від експертів Національного художнього музею України висновку, згідно з яким, 112 картин з оглянутих 285 визнано такими, які мають культурну та історичну цінність. Їх мали передати до державних музеїв на збереження, решту — реалізувати через електронний майданчик “Прозорро.Продажі”, а кошти від реалізації направити в бюджет України. У заяві АРМА від 13 листопада кількість “цінних” предметів зросла зі 112 до 149. Відтак решту 136 творів, які на думку експертів Національного художнього музею України не мають культурної та історичної цінності, АРМА, як і заявляла ще навесні, почала виставляти на торги. Зараз на онлайн-майданчику “Прозорро.Продажі” на торги виставлено близько 110 картин. Не можна з упевненістю сказати, що всі вони — з тої самої “колекції Медведчука”. В описі до лотів така інформація не надається. Втім на деяких світлинах можна зауважити, що лоти сфотографовано в інтер’єрі подібному до інтер’єру залів Національного художнього музею України, тобто установи, яка проводила огляд 285 одиниць цієї одіозної збірки. Також багато виставлених зараз на “Прозорро.Продажі” картин можна за описом зіставити з творами зі списку предметів мистецтва вилучених з будинку Медведчука (цей список свого часу оприлюднило видання "Слідство.Інфо"). Деякі артоб’єкти також можна “опізнати” по відео про "колекцію Медведчука", яке весною опублікувала Національна поліція України. рельєф "Коні" виставлений на торги через систему “Прозорро.Продажі”, початкова ціна 284 825,64 грн фото - zakupivli.pro зворотня сторона рельєфу "Коні" виставлений на торги через систему “Прозорро.Продажі” фото - zakupivli.pro Натомість доля художніх творів з цієї колекції, які було визнано такими, що мають історичну та культурну цінність, залишається невизначеною. Після отримання відповідного експертного висновку, мало вирішуватися питання щодо призупинення процедури продажу цих картин та передачі їх до збірок українських музеїв. Втім відповідний законопроєкт №11280-1 щодо особливостей управління культурними цінностями не знайшов достатньої підтримки серед народних депутатів, йдеться у заяві АРМА. Нагадаємо, що восени 2022 року приватну артколекцію Медведчука арештували в межах кримінального провадження проти нього. Тоді правоохоронці вилучили з будинку експолітика 316 предметів мистецтва. Суд передав вилучену колекцію у розпорядження АРМА. Спочатку АРМА оголосило про намір продати арештовані предмети мистецтва, але таке рішення різко розкритикували окремі дієвці культури. Вони закликали передати цінні предмети колекції до збірок державних музеїв, таким чином зберігши їх як частину національної культурної спадщини. Після того, як ситуація з можливим розпродажем “колекції Медведчука” набула резонансу, АРМА зініціювало ту саму мистецтвознавчу експертизу в межах якої експерти Національного художнього музею України оглянули 285 картин колекції. Згідно з результатами дослідження — частину картин визнано такими, які мають культурну та історичну цінність. Відтак решта артоб’єктів, які такої цінності не мають, відповідно до заяви АРМА, мали бути реалізовані через електронний майданчик “Прозорро.Продажі”, а кошти від реалізації — поповнити бюджет України. Раніше ми також писали про те, що ЮНЕСКО запустила спеціальний навчальний курс для співробітників правоохоронних та судових органів із країн, що межують з Україною, аби навчити їх ефективно боротися з незаконним обігом українських мистецьких артефактів. У межах цієї програми правоохоронці та працівники судів з Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії, Молдови та України навчалися оперативно виявляти та надалі запобігати незаконному трафіку творів мистецтва з України, які були викрадені з музеїв та приватних колекцій під час війни. також читайте: 112 предметів з артколекції Медведчука визнано такими, що мають історичну та культурну цінність — для збереження, їх мають передати до музею Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com