У Франції спрощують процедури реституції творів мистецтва, для галерей настали скрутні часи й позитивних прогнозів наразі немає, Ді Капріо вимушено розпродує свою артколекцію, Sotheby’s та Christie’s готуються до осінніх торгів, у Києві встановили WOW-Шевченка, а в Осаці показали реконструкцію дому Поліни Райко. Про ці та інші актуальні події у світі мистецтва — у щотижневому дайджесті [естéт] газети. 12 СЕРПНЯ НОВИНИ АРТРИНКУ: РЕСТИТУЦІЯ У ФРАНЦІЇ, ПАДІННЯ ПРОДАЖІВ ТА ЗМІНА ПОКОЛІНЬ ГАЛЕРИСТІВ На початку липня співзасновник артгалереї Blum (раніше Blum & Poe) Тім Блум оголосив про зміну формату роботи. Він повідомив, що відмовляється від традиційної галерейної бізнес-моделі та планує зосередитися на точкових артпроєктах і колабораціях. Галерист Блум, який зробив суперзірками таких митців, як Такаші Муракамі та Йосітомо Нара, відкрито говорить про вади всієї сучасної системи галерейного бізнесу з нескінченним циклом гучних виставкових проєктів, відкриттів нових філій та участю у великих артярмарках. Financial Times пише, що зміни, які стали одкровенням для Блума, вже давно є реальністю для нового покоління галеристів, котрі найбільше бояться вигорання: вони прагнуть зробити бізнес гнучкішим і прозорішим, а також мінімізувати витрати коштом чимраз більшої кількості колаборацій. Переформатування Blum, ймовірно, можна сприймати як підтвердження того, що (зірковий) час артімперій та масштабних мистецьких проєктів, якщо не минув, то став на паузу. фрагмент експозиції виставки "I Drew the Line" Йосітомо Нара в артгалереї Blum, 2024 фото — Blum Уряд Франції представив новий законопроєкт, який спростить і пришвидшить процедуру реституції творів мистецтва, що незаконно опинилися в країні у колоніальний період (з 1815 по 1972 рік). Він поширюється на всі предмети, отримані шляхом “крадіжки, пограбування, примусової передачі або дарування, здійсненого під погрозою насильства чи від осіб, які не мали права ними розпоряджатися”. Законопроєкт розглядатимуть у французькому Сенаті у вересні 2025 року. Тим часом більшість (85%) членів Французької асоціації художніх галерей (CPGA) схильні песимістично оцінювати перспективи локального артринку. За словами президента асоціації Філіппа Шарпантьє, ринок повернувся до рівня 2010 року, втративши переваги, здобуті за останні роки. Зі звіту Art Basel та UBS можна зробити висновок, що минулого року сукупний оборот французьких галеристів знизився на 6%, а у 20% членів асоціації продажі впали на 20%. також читайте: ЛИСТИ, ЛЕГЕНДИ Й АВАНГАРД. 7 КНИЖКОВИХ НОВИНОК ПРО УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО МАЙБУТНІ АУКЦІОНИ: ПІКАССО Й БАСКІЯ З КОЛЕКЦІЇ ДІ КАПРІО Британський аукціон Cheffins восени виставить на торги рідкісну акварель “Старий султан” (1966) Сальвадора Далі. Два роки тому нинішній власник придбав її на розпродажі як роботу невідомого автора за £150. Тепер естімейт твору становить £20 000 - £30 000 завдяки авторству Далі, яке підтвердив Ніколя Дешарн, фахівець із творчості художника. За його словами, акварель належить до незавершеної серії ілюстрацій до “Тисячі й однієї ночі”. Далі розпочав роботу над ними 1963 року на замовлення італійського подружжя Альбаретто. Створивши близько 100 із 500 запланованих робіт, художник покинув проєкт. Згодом половина оригінальних рисунків була втрачена, а решта 50 опублікована у 2014 році видавництвом Folio Society. “Старого султана” серед них немає, що, на думку Дешарна, означає, що цей рисунок належить до числа втрачених робіт. На звороті акварелі також є наліпка, яка свідчить про те, що 1995 року її виставляли на лондонських торгах Sotheby’s з оцінкою £80 000 — £120 000. Аукціон Cheffins запланований на жовтень. фрагмент акварелі “Старий султан” (1966) Сальвадора Далі світлина — Cheffins Sotheby’s анонсував топ-лоти своїх осінніх торгів, присвячених лондонській частині колекції Полін Карпідас. Аукціоністи називають цю збірку “найбільшим зібранням шедеврів сюрреалізму в новітній історії”. 2023 року роботи з грецької частини колекції принесли загалом €35 млн. За лондонську добірку, до якої увійшло близько 250 творів, аукціонний дім планує виручити щонайменше £60 млн. Головним топ-лотом стане написана на початку 1940-х років картина Рене Магрітта “Летюча статуя”. Її естімейт £9–12 млн. Першим власником полотна був Александрос Іолас, греко-американський галерист, який 50 років тому надихнув Карпідас на формування власної колекції. Загалом на осінніх торгах Sotheby’s буде представлено десять робіт Магрітта, а також твори Сальвадора Далі, Макса Ернста, Іва Тангі та інших майстрів XX століття, включно з чотирма роботами Енді Воргола. Він, як і інші сучасні художники, часто відпочивав на грецькій віллі Полін Карпідас та її покійного чоловіка, грецького судноплавного магната Константіноса "Діно" Карпідаса. Вечірні та денні аукціони Sotheby’s і супровідні онлайн-торги заплановані на 17–19 вересня 2025 року. інтер'єр апартаментів Полін Карпідас, де представлено невелику частину її приватної збірки фото — Sotheby's Уряд США виставив на торги роботи Жана-Мішеля Баскії, Пабло Пікассо та Діани Арбус, передані американському Міністерству юстиції в межах розслідування фінансових махінацій утікача — малайзійського фінансиста Джо Лоу. Лоу перебуває в міжнародному розшуку та звинувачується в незаконному використанні мільярдів доларів державного інвестфонду 1Malaysia Development Bhd (1MDB). Майданчиком обрали приватний аукціонний дім Gaston and Sheehan, онлайн-торги стартували 16 липня і триватимуть до 4 вересня. У супровідних документах до аукціону зазначається, що роботи Пікассо та Арбус, а також картину Баскії “Перший червоний чоловік” владі передав актор Леонардо Ді Капріо. Він особисто знав Лоу з 2010 року. За даними The Washington Post, Ді Капріо регулярно отримував від бізнесмена дорогі подарунки, зокрема твори мистецтва. Лоу також був співпродюсером фільму “Вовк з Волл-стріт” (2013) за участю актора. На торги також виставлено “Автопортрет” Баскії, отриманий від інших співпродюсерів кінострічки. Раніше всі чотири роботи були придбані Лоу за багатомільйонні суми, тепер же вони виставлені на продаж із набагато нижчою стартовою вартістю. Топ-лотом вважається картина Баскії “Перший червоний чоловік”, оцінена у $2,9 млн. Весь виторг від продажу робіт буде спрямований на компенсації постраждалим від фінансових махінацій Лоу. “Перший червоний чоловік” Жан-Мішеля Баскії зараз виставлена на продаж на аукціоні Gaston and Sheehan, стартова ціна становила $2,975,000.00, поточна ціна $5,002,500.00 фото — Gaston and Sheehan На 21 серпня заплановано чергові торги українського аукціонного дому Меркурій. Добірку лотів вечірнього аукціону “Українське мистецтво незалежності” складуть твори українських митців і мисткинь, датовані від 1991 року і до сьогодні. Серед представлених авторів: Арсен Савадов, Ілля Чічкан, Андрій Сагайдаковський, Олег Тістол, Влодко Кауфман, Костянтин Зоркін, Назар Симотюк, Юрій Сивирин та інші. Також на аукціон виставлять дві роботи Марії Примаченко. також читайте: ПЕРШИЙ АУКЦІОННИЙ ДІМ НА ЗАХОДІ УКРАЇНИ. 10 ЗАПИТАНЬ ДО КСЕНІЇ ЦІХУРСЬКОЇ, ДИРЕКТОРКИ АУКЦІОННОГО ДОМУ МЕРКУРІЙ робота Марії Примаченко "Голуб миру" (1993) — один з лотів вечірнього аукціону “Українське мистецтво незалежності” аукціонного дому Меркурій, стартова ціна $10,000 світлина — Аукціонний дім Меркурій WOW-ШЕВЧЕНКО У КИЄВІ ТА ДІМ ПОЛІНИ РАЙКО В ОСАЦІ 6 серпня у київському парку імені Тараса Шевченка встановили тимчасовий об’єкт — монументальне погруддя Кобзаря. Як пояснили організатори, велетенський Тарас Григорович — це такий собі ед’ютеймент для киян та гостей столиці, тобто проєкт, що поєднує у собі освітні (educational) та розважальні (entertainment) цілі. Цей проєкт, як і мобільну копію мозаїки “Боривітер”, реалізувала громадська організація “Ukraine WOW”. монументальне погруддя Кобзаря, ед’ютеймент проєкт створений ГО “Ukraine WOW” фото — Ukraine WOW Жовтогарячий Шевченко у середмісті Києва спровокував чимало асоціацій, наприклад, одразу згадався такий же жовтогарячий Франко на площі перед львівською Оперою у далекому 2016 році, артінсталяція Василя Одрехівського, чи замріяна “Ромі” (2019) Ксав’єра Вілана у французькому Ліллі. У соцмережах одразу розгорнулося жваве обговорення стосовно WOW-Шевченка: люди запитували — що це? Це — кітч? Плагіат? Пост- чи вже метамодерн? Гадаю, зійтися варто на тому, що ні "WOW-Боривітер", ні "WOW-Шевченко" — не є творами мистецтва, тому арткритика до цих об’єктів абсолютно не прикладна. Погруддя Кобзаря у парку Шевченка — це не те саме, що Франко Одрехівського чи Вілланівська "Ромі", не те саме, що, наприклад, містер Арбітріум Джіаннеллі біля львівської Опери 2023 року чи "Чорна Хмара" Сая біля Софійського… Монументально-жовтогарячий Тарас Григорович, звісно, — WOW, він натхненний бюстом Шевченка, який свого часу виконав митець Володимир Беклемішев, створений скульптором Сергієм Западнею, але створений як частина інформаційно-розважального проєкту (завдяки розміщеним всередині бюста вічкам можна роззирнутися навколо 80 локацій по всьому світу, де встановлені памʼятники Шевченку), а не як твір мистецтва. фото 1-2: проєкт Василя Одрехівського (молодшого) в межах "Скульптурного симпозіуму Франка", фото 3: “Ромі” (2019) Ксав’єра Вілана у французькому Ліллі 5 серпня в Осаці на всесвітній “Експо-2025” відбувався Національний день України. З цієї нагоди 7 країн надали свої павільйони для українських заходів, 15 павільйонів підняли український прапор у знак солідарності. У павільйоні Румунії представили імерсивну відеоінсталяцію “Дім за зорею” (Home Beyond the Dawn), створену на основі робіт близько 30 сучасних українських художників і художниць. У 30-хвилинному імерсивному відео зібрані роботи митців, які репрезентують різні регіони України: від Львова — до тимчасово окупованого Луганська. Виставка проводить глядача через цифрові реконструкції українських ландшафтів: Музей сучасного мистецтва у Херсоні, будинок художниці Поліни Райко в Олешках, затоплений після підриву російською армією Каховської ГЕС, зруйновані простори українського Сходу під акомпанемент композиції east piano Тімура Джафарова (John Object), українського військового та електронного музиканта, яку він написав під час служби на східному фронті. Серед інших митців та мисткинь, роботи яких увійшли до проєкту: Дмитро Чепурний, Станіслав Туріна, Катя Бучацька, Єгор Анцигін та Люся Іванова, Василь Сай, Анастасія Лелюк, En Rozen, В’ячеслав Машницький, Софія Помогайбо, Жанна Кадирова, Сергій Святченко, «Ситуаційні клумби» (Анна Никитюк, Даша Чечушкова та Ксенія Щербакова), Саша Маслов, В’ячеслав Поляков, Поліна Райко, Даніїл Немировський, Анна Звягінцева, Семен Храмцов та Ріна Храмцова, Богдан Бунчак, Eлена Субач, Катерина Алійник, Євген Малолєтка. демонстрація імерсивного проєкту “Дім за зорею” (Home Beyond the Dawn) у Румунському павільйоні в межах “Експо-2025”, Осака, 2025 фото - Romanian Pavillion Кураторкою проєкту стала Наталія Маценко, віртуальний простір імерсивної відеоінсталяції створили кінематографіст Юрій Єфанов і медіаартист Павло Сірко, звукове оформлення — Георгій Потопальський (Ujif_notfound). Український павільйон на “Експо-2025” в Осаці працює з 13 квітня і станом на початок серпня зібрав вже 2 млн відвідувачів. також читайте: В ОКУПАЦІЇ, АЛЕ ЦІЛА. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З МОЗАЇКОЮ “ЖІНКА-ПТАХ” У ДОНЕЦЬКУ МУЗЕЙНІ НОВИНИ: ВІРТУАЛЬНИЙ НХМУ, ПОПОВНЕННЯ САНКЦІЙНИХ СПИСКІВ Національний художній музей України (НХМУ) повністю відтворено у віртуальній реальності. У музеї зазначають, що це перший реалізований проєкт такого масштабу в Україні. У межах річної роботи створено 3D-модель усіх залів НХМУ. Нова платформа дає змогу формувати віртуальні виставки, проводити історичні реконструкції, проєктувати складні експозиції та експериментувати з простором, світлом і звуком. Зараз вже можна оглянути дві віртуальні виставки від НХМУ — “Український портрет XVII–XX ст.” та “Шедеври NAMU”. Для цього потрібно придбати квиток (як на звичну не віртуальну виставку) на сайті emuseum.online, вартість 200-250 грн. скрін з сайту emuseum.online світлини з сайту emuseum.online 04 серпня Президент Володимир Зеленський запровадив санкції проти окремих російських музейників. До санкційного списку потрапили 15 керівників російських музеїв, які відповідальні за привласнення українських музейних цінностей на ТОТ, організацію музейних виставок, присвячених глорифікації збройної агресії Росії, просування російських наративів серед міжнародної музейної спільноти та особисте відвідування окупованих територій. Уповноважений з питань санкційної політики Владислав Власюк пояснив, що через діяльність цих людей відбувається інтеграція українських музейних цінностей до російського каталогу — станом на березень 2025 року у відкритій частині російського каталогу вже присутні 39 українських музеїв з окупованих після лютого 2022 року територій. У серпні 2024 року таких музеїв було лише шість. Ще однією метою запровадження санкцій є недопущення обрання згаданих керівників російських музеїв до керівних органів Міжнародної ради музеїв (ICOM) у листопаді 2025 року в Дубаї. Від Росії на ці посади претендують Сілкін Артем та Алексєєва Галина, які вже внесені до санкційного списку. У Міністерстві культури та стратегічних комунікацій уточнили, що санкції накладено на керівництво Державного Бородінського військово-історичного музею-заповідника, Російського етнографічного музею, Державного музею-заповідника “Петергоф”, Музею образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, музеїв-заповідників “Куликове поле”, “Острів-град Свіяжськ” Андрея Рубльова, Оренбурзького обласного музею образотворчого мистецтва, Чуваського національного музею, музею-садиби Л. М. Толстого “Ясна Поляна” та інших музейних установ Росії. У Міністерстві також зазначили, що наступним етапом стане просування питання запровадження аналогічних санкцій на рівні Європейського Союзу. також читайте: КАТТЕЛАНІВСЬКИЙ БАНАН, НОВИЙ В.О. МІНІСТРА КУЛЬТУРИ, КОЛЕКЦІЯ МЕДВЕДЧУКА ТА АБСТРАКТНИЙ ЕКСПРЕСІОНІЗМ ПОКІЙНОГО ОЗЗІ ОСБОРНА. АРТ ДАЙДЖЕСТ ПОДІЙ ТИЖНЯ (28 липня - 03 серпня) Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Художники Алла Горська, Григорій Синиця та Віктор Зарецький створили мозаїчне панно “Жінка-Птах” для інтер'єру донецької ювелірної крамниці майже 60 років тому. На долю цього монументального твору випало чимало випробувань — коштовності навколо змінилися на фастфуд, далі — окупація, реконструкція, ремонти і невідомість… Нещодавно вдалося дізнатися, що попри усі маніпуляції, що відбувалися з приміщенням, “Жінка-Птах” таки ціла. 22 ЛИПНЯ мозаїчне панно "Жінка-птах" в інтер'єрі закладу харчування мережі McDonald's, Донецьк, 2011 фото - wikicommons 1966 року в інтер’єрі донецького ювелірного магазину "Рубін" з'явилося мозаїчне панно "Жінка-птах" (інші назви — “Берегиня”, “Рубін”, “Коштовність” та інші), над ним працювали Алла Горська, Григорій Синиця та Віктор Зарецький. Це була остання монументальна робота, яку художники виконали спільно. “Високо у чорному просторі космосу, поєднаному із землею космічними водами (на панно з обох боків були вертикальні темно-бірюзові хвилясті лінії), зависла казкова птаха. Вона нагадувала жінку з головою лелеки. Жінка-птаха несла розжарену вуглину. Солярні знаки прикрашали низ сукні”, — так описувала панно "Жінка-птах" Людмила Огнєва, журналістка, авторка й упорядниця численних книг, присвячених життю та творчості Алли Горської панно "Жінка-птах" в інтер'єрі крамниці "Рубін", 1966 світлина з архіву Людмили Огнєвої мозаїчне панно "Жінка-птах", 1966. Смальта, кольорове скло, керамічна плитка, площа - 25 кв. м. Автор та виконавці: Алла Горська, Віктор Зарецький, Григорій Синиця світлина з архіву Людмили Огнєвої також читайте: "ДЕРЕВО ЖИТТЯ ЗНАЙШЛИ!" ОПОВІДЬ ЛЮДМИЛИ ОГНЄВОЇ ПРО ПОШУКИ ТА ПОРЯТУНОК МОЗАЇКИ АЛЛИ ГОРСЬКОЇ Вкінці 1990-х приміщення ювелірної крамниці “Рубін” викупила компанія “Юг” під заклад громадського харчування McDonald’s (міжнародна мережа якраз тоді почала заходити на український ринок). 2002 року, під час ремонтних робіт, мозаїку ледь не знищили, бо, згідно з проєктом, простінок, де вона розташовувалася, мали демонтувати. На захист панно стали активісти та громадські організації, корпорація McDonald’s підтримала їхню ініціативу. Ймовірно, тому тоді панно вдалося зберегти. Після розголосу та звернень, Міністерство культури і мистецтв надало монументальному твору охоронний статус. Мозаїку перенесли на іншу (опорну) стіну приміщення й відреставрувати. На жаль, через зміну цільового призначення приміщення, концептуальна цілісність простору була порушена. У записах, зроблених під час роботи, Алла Горська підкреслює, що при вирішенні образу об'єкта дуже важлива єдність мозаїки з архітектурою та функціональним призначенням приміщення. У ювелірному магазині під панно була вітрина з обручками (“богиня шлюбу і кохання Лелека наче благословляла ці весільні атрибути”, — Людмила Огнєва), після реконструкції необмежений простір, у якому витала птаха, “скували” тісною рамою, змінилися пропорції, відстань та кут огляду мозаїки. Панно, по суті, перетворилося на одинокий декоративний елемент вирваний з первинного контексту. мозаїчне панно "Жінка-птах" в інтер'єрі закладу харчування мережі McDonald's, Донецьк, 2011 фото - wikicommons Після окупації Донецька і частини Донецької області заклади мережі McDonald’s припинили там свою роботу. З 2016 року на тимчасово окупованих територіях на базі потужностей “віджатих” у McDonald’s почала працювати мережа “ДонМак” (умовно, мережа-клон McDonald’s). Відтак мозаїка “Жінка-Птах” опинилася в інтер’єрі забігайлівки “ДонМак” на площі Леніна. До 2025 року з різних джерел було відомо, що з мозаїчним панно все в порядку, увесь цей час воно перебувало у непоганому стані. Втім вже весною цього року доля твору викликала занепокоєння у небайдужих. У березні з’явилася інформація про те, що заклад громадського харчування “ДонМак” у центрі Донецька закривається і що буде відбуватися з приміщенням далі було невідомо. “В "ДонМаку" на площі Леніна в центрі Донецька проводиться повний демонтаж обладнання. Відвідувачів не приймають. Нікого з персоналу у приміщенні вже немає. Робітники вивозять меблі. Кореспондент спробував з’ясувати ситуацію, однак ніхто нічого не знає: ні причини закриття, ні що тут буде далі” (перекладено з російської), — йшлося в матеріалі місцевого медіа. також читайте: МОБІЛЬНУ КОПІЮ МОЗАЇКИ "БОРИВІТЕР" АЛЛИ ГОРСЬКОЇ ПРЕДСТАВИЛИ У КИЄВІ мозаїчне панно "Жінка-птах" в інтер'єрі закладу харчування "ДонМак", Донецьк, 2016 рік скрін з соцмереж Втім нещодавно вдалося з’ясувати, що станом на зараз мозаїка "Жінка-птах" залишається збереженою. Заклад громадського харчування у червні 2025 знову відкрили для відвідувачів після косметичного ремонту. На фото та відео з соціальних мереж можна чітко побачити, що мозаїка там залишилася і перебуває у нормальному стані. мозаїчне панно "Жінка-птах" в інтер'єрі закладу харчування "ДонМак" після його ремонту, Донецьк, червень 2025 скрін з соцмереж мозаїчне панно "Жінка-птах" в інтер'єрі закладу харчування "ДонМак" після його ремонту, Донецьк, червень 2025 cкрін з соцмереж Раніше ми також писали про те, що відновлювати мозаїку "Підкорювачі космосу" в окупований Маріуполь прислали реставраторів з Ермітажу. На початку лютого 2024 інформаційний простір сколихнула новина про те, що в Маріуполі окупанти почали зносити Будинок зв’язку, а відтак, разом з будівлею, вони знищать й мозаїчне панно Віктора Арнаутова “Зв’язківці”, більш відоме як “Підкорювачі космосу”. Провівши невелике OSINT-дослідження та поспілкувавшись з джерелами, вдалося з’ясувати, що маріупольський Будинок зв’язку таки не зносять, а готують до подальшої реконструкції. Проте доля мозаїки у цьому проєкті “відновлення” залишалася не зрозумілою. Нагадаємо, що весною 2022 року під час штурму Маріуполя російськими окупантами значних ушкоджень зазнала мозаїка "Боривітер". Цей монументальний твір Алла Горська разом з колегами-художниками створили для інтер'єру маріупольського ресторану "Україна" 1967 року. Нині зруйнований "Боривітер" й далі перебуває в окупації. Тим часом у Києві художники-монументалісти та дослідники створили його мобільну копію. Більше про життя та смерть маріупольських шедеврів монументального мистецтва читайте у нашій серії матеріалів "МАРІУПОЛЬ МОНУМЕНТАЛЬНИЙ". також читайте:ВИСТАВКА-ДОСЛІДЖЕННЯ ПРО АЛЛУ ГОРСЬКУ ВІДКРИЛАСЯ У КИЄВІ ЧЕРЕЗ 53 РОКИ ПІСЛЯ ВБИВСТВА МИСТКИНІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

В артцентрі "Меркурій" триває виставка Анатоля Степаненка "Закодовані послання". Впродовж кількох десятиліть митець займається живописом, фотографією, кіно, інсталяцією та перформансами. Одним з провідних лейтмотивів його творчості є анімалістичні образи. "Люблю тварин більше ніж людей", — зізнається художник. 02 ЛИПНЯ робота Анатоля Степаненка з серії "Супутні рудименти творчого процесу" (1996) фото надане ЦІММ Степаненко — мультидисциплінарний український художник. Його творча практика розвивається від 1970-х і до сьогодні. Вона охоплює живопис, фотографію, кіно, енвайронмент-арт, інсталяцію, акціонізм, роботу з архівами та природними об'єктами. Тривалий час він жив і працював у Базелі (Швейцарія), брав участь у Венеційській Бієнале в межах паралельної програми фестивалю. Анатоль Степаненко пережив окупацію Ірпеня. Там він піклувався про тварин, яких залишили господарі. Опісля митець переїхав до Львова. Не сам — зі собакою Чаком та кішкою Марисею. також читайте: ПОКАЗУЄ СОБАК І РОЗПОВІДАЄ ПРО ЛЮДЕЙ — ЛОНДОНСЬКА ВИСТАВКА СОБАЧИХ ПОРТРЕТІВ роботи Анатоля Степаненка: 1 - "Старий пес" (1975), 2 - "Без назви" (1975), 3 - "Пудель" (1975), 4 - "Пси не ловлять мишей" (1976), 5 - "Пригода з псом" (1976) світлини надано ЦІММ Зооморфні образи у творчості Степаненка зустрічаються дуже часто. Автор любить зображати різноманітних тварин: птахів, собак, коней, зайців, крокодилів, черепах, ящірок, пеліканів, корів та інших. Здебільшого твори цієї тематики створені упродовж 1975-1976-х років. У той період митець навчався у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв). "Це ранній період моєї творчості. Я люблю тварин більше ніж людей — зізнаюся чесно. Тварини значно симпатичніші і їх, на жаль, стає все менше на нашій планеті", — каже Анатоль Степаненко У роботах художника тварини — дуже емоційні, вони усміхнені, налякані, добрі, злі, щирі... Автор зображує нерозривний зв’язок між ними та людьми. Кіт на руках у жінки, співоча птаха у долонях чи собака біля свого господаря. Ексклюзивно для [естéт] газети зібрали добірку цих особливих творів. роботи Анатоля Степаненка: 1 - "А погляньте на мого пса" (1976), 2 - "Новий капелюх" (1976), 3 - без назви (1974), 4 - "Хворий птах — не простий птах" (1975 , 5 - "Комунікація" (1975), 6 - "Зустріч з птахом" (1975), 7 - "Вершниця" (1975), 8 - без назви (1975), 9 - "Водопій" (1975), 10 - без назви (1975) світлини надано ЦІММ Нагадаємо, що Центр інтелектуального мистецтва Меркурій (ЦІММ) розпочав свою виставкову діяльність у лютому 2024 року. Дебютний проєкт артцентру називався "Ретроспектива інтелектуального мистецтва України" і зібрав близько 400 робіт українських художниць та художників, створених від початку XX століття й до сьогодні. Тоді на виставці експонувалися твори Якова Гніздовського, Марії Примаченко, Карла Звіринського, Євгена Лисика, Алли Горської, Федора Тетянича, Костянтина Зоркіна, Сергія Якуніна, Олекси Фурдіяка, Альфреда Максименка, Анатоля Степаненка, Алли Гончарук, Миколи Трегуба, Романа Жука, подружжя Ганни Куц й Віктора Довгалюка та багатьох інших. також читайте: ЦЕНТР ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА МЕРКУРІЙ.12 ЗАПИТАНЬ ДО АРТДИРЕКТОРА БОГДАНА МИСЮГИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Лише екватор року, а українські видавництва вже встигли представити немалу добірку візуально яскравих і тематично різноманітних книжкових новинок про мистецтво. Тут і історії про авангардистів, і особисте листування художників, і архівні відкриття, що змінюють уявлення про відомі постаті. Зібрали 7 новинок, які точно варті вашої уваги. 30 ЧЕРВНЯ колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети також читайте: ПРО ЩО МОВЧАТЬ КНИГИ НА ПОРТРЕТАХ МИНУЛИХ СТОЛІТЬ "Виконавець слова. Яків Оренштайн". Іван Монолатій Коломия на початку XX століття була другим по величині (після Львова) видавничим центром на Галичині, а Яків Оренштайн — знаним там видавцем. Його "Галицька Накладня" випускала доступні й ошатні книжки для найширшого кола читачів. Видавали не лише українських авторів, а й закордонні бестселери, Конан Дойла, наприклад. А ще — листівки та календарі. світлина видавництва “Дух і літера” Історія видавництва Якова Оренштайна драматична: пограбування під час російської окупації Галичини у 1914-15 роках, евакуація до Відня, нові видавничі офіси у Філадельфії, Катеринославі та Берліні. Зрештою видавництво Оренштайна вимушено припинило діяльність вкінці 1930-х рр.. Яків Саулович та його дружина загинули 1942 року у Варшавському гетто; їхній син з родиною - 1943 р. — у Львівському. "Виконавець слова. Яків Оренштайн..." — не просто біографія українського видавця, а розповідь про українське книговидання як явище на перехресті культури, політики й національної ідентичності. "Татлін: Київ". Пітер Дорошенко, Тетяна Філевська, Оксана Семенік Київський період Володимира Татліна — малодосліджений відтинок життя та праці художника, але цінний для вітчизняної історії мистецтва. Авторки видання — Тетяна Філевська та Оксана Семенік — розглядають біографію мистця, народженого у Харкові, його студії, пізніші роки викладацької праці, зокрема період роботи у Київському художньому інституті на запрошення ректора Івана Врони. Особливу увагу приділяють міфам та легендам, яких багато навколо Володимира Татліна через обмежену кількість архівних даних, документів, творів та раніших досліджень. "Татлін: Київ" водночас є каталогом однойменної виставки, що відбулася на початку 2025 року в Українському Музеї в Нью-Йорку під кураторством Пітера Дорошенка. також читайте: ТАТЛІН ТА МАЛЕВИЧ — УКРАЇНСЬКИЙ МУЗЕЙ У НЬЮ-ЙОРКУ ПОДІЛИВСЯ ВИСТАВКОВИМИ ПЛАНАМИ світлина видавництва “Родовід” "Гріхи молодості. Паризький період Олександра Мурашка". Дар’я Добріян Книга продовжує Малу серію українського модернізму видавництва. Дар’я Добріян, дослідниця життя і творчості Олександра Мурашка, найшла всі можливі адреси перебування мистця в Парижі, створені ним праці та аналізує, як той ранній паризький період вплинув на творчість випускника Петербурзької академії мистецтв і як Мурашко виглядає в тогочасному інтернаціональному мистецькому контексті. Видання доповнене репродукціями творів Олександра Мурашка, світлинами листів та архівних документів. Цінний ресурс для тих, хто хоче глибше зрозуміти, як формувалася модерна українська малярська мова. світлина видавництва “Родовід” також читайте: ПРО КАРТИНУ ОЛЕКСАНДРА МУРАШКА "БЛАГОВІЩЕННЯ" ВИДАЛИ КНИГУ "Танго на трьох. Листування Івана Остафійчука та Наталки Гусар" Це історія вигаданого роману двох людей, який міг стати справжнім… Митець Іван Остафійчук хотів втекти з СРСР, і йому запропонували фіктивне одруження з художницею з Канади — Наталкою Гусар. Їхнє листування, сповнене ніжності, гумору і надії, часом здається надто справжніми, щоб бути фікцією. Видання зібрало вибрані листи Івана Остафійчука з понад 550 кореспонденцій. Ці листи, власноруч написані та розмальовані митцями, — артефакти, думки поєднані з образами, замальовані мрії та фантазії. В них також багато розповідей про життя Івана Остафійчука і його друзів у Львові, про їхні подорожі, музику, виставки та дозвілля. світлина видавництва “Родовід” "Мистецька школа Олекси Новаківського (1923–1935)". Любов Волошин Ґрунтовна наукова праця про мистецьке середовище довоєнного Львова у центрі якого — школа художника Олекси Новаківського. У книзі Любов Волошин, мистецтвознавиця та дослідниця життя та творчості Новаківського, детально розповідає про учнів художника, його колег-викладачів, пленери у Космачі, пошуки мистецького стилю й форми. У виданні зібрано спогади учнів Новаківського про свого вчителя, що додає йому особистої, живої інтонації. Це — захоплива історія про спільноту, яка зберігала та розвивала українську художню традицію навіть у найскладніші часи нашої історії. світлина [есте́т] газета також читайте: 10 ЗНАКОВИХ РОБІТ ОЛЕКСИ НОВАКІВСЬКОГО "Вокзал Перпіньяна". Олексій Геращенко Польський детектив Лешек розслідує смерть українського хлопця, який упав зі скелі. Пошук відповідей веде його лабіринтами мистецтва, філософії та новітніх технологій. Як філософ Вітгенштайн пов’язаний із життям цього хлопця? Чому творчість та біографія Сальвадора Далі можуть дати ключ до розгадки обставин смерті юнака? Уламки власних спогадів супроводжують шлях Лешека. Кожна відповідь, яка відкриває нові таємниці, допомагає йому не лише наблизитися до розкриття загадкової справи, а й прийняти власне минуле. Книжка "Вокзал Перпіньяна", названа на честь картини Далі "La Gare de Perpignan", — це сміливий роман з елементами сюрреалізму, в якому загадкова історія загибелі юнака нерозривно пов’язана із життям художника. світлина видавництва “Віхола” "Історії українських митців. Ніл Хасевич". Марчела Можина Ніла Хасевич — художник та дизайнер Української Повстанської Армії. Жив митець в історичні часи, схожі на наші, створював графіку у підпіллі під псевдонімами та у суворих умовах сховків-криївок. Агітаційні та сюжетні роботи Хасевича — дуже промовисті. Напевне, тому, що їх автор сам перебував серед повстанців і бачив на власні очі їхню боротьбу з ворогом та щоденне життя. Книга побудована як пригодницька кіносага, в якій авторка Марчела Можина епізод за епізодом відтворює життя митця. У книзі подано раніше неопубліковані роботи та фотографії, а також есе, що занурять в український та світовий контекст середини XX століття: політичну боротьбу, мистецькі об’єднання, еміграцію. світлина видавництва "Projector Publishing! Раніше ми також писали про виставку присвячена життю та творчому доробку Ніла Хасевича, що відбулася у просторі Львівського муніципального мистецького. Камерна експозиція представила глядачам репродукції та оригінали художніх творів митця, а також артефакти, які супроводжували його працю для українського підпілля. Перегляньте також нашу попередню добірку українських книжкових новинок про мистецтво. також читайте: ПРО ЩО МОВЧАТЬ КНИГИ НА ПОРТРЕТАХ МИНУЛИХ СТОЛІТЬ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Власником спірної картини Ель Греко, яку зняли з аукціону Christie’s, виявився досі непідсанкційний російський олігарх, зіркою продажів на швейцарському Art Basel стала Labubu, польський Лодзь — в епіцентрі бурі українського модернізму, у Бухаресті показують невідомі роботи Малевича, а до Києва везуть інсталяцію Ай Вейвея (у супроводі автора чи без — наразі невідомо). Про ці та інші актуальні події у світі мистецтва — у щотижневому дайджесті [естéт] газети. 29 ЧЕРВНЯ НОВИНИ З АУКЦІОНІВ: “ПІЄТА” KAWSа НА CHRISTIE’S ТА СКЕЛЕТ ДИНОЗАВРА НА SOTHEBY’S Ввечері 26 червня у Лондоні відбувся аукціон Christie's, присвячений повоєнному та сучасному мистецтву (Post-War to Present). В останній момент перед стартом з аукціону зняли один з лотів-фаворитів — яскраву асоціативну абстракцію британської художниці Сесілі Браун. Естімейт роботи становив £300 000–500 000. Іншим топлотом продажу вважалася робота британської художниці ганського походження Лінетт Ядом-Боак'є. Минулого року мисткиня посіла дев'яте місце у рейтингу найуспішніших сучасних художників на світових торгах за версією Hiscox. Її полотну “Восьма вечора у Сарагосі” (2011) аукціоністи прогнозували ціну £500 000 - 700 000, продали за £529,200. Аналогічний естімейт був і у версії “Пієти” Мікеланджело у виконанні KAWS, її продали за £567,000. Найдорожчим проданим лотом став малярський твір румунського художника Віктора Мана (1974 р.н.). Його “Бакалійник” (The Chandler) пішов з молотка за £705, 600. Позначку у півмільйона фунтів стерлінгів також здолали роботи Демієна Херста (“Помаранчі та лимони”) та Девіда Хокні (“Весна прийшла до Волдгейта, Східний Йоркшир, 2011 року”). Обидві картини продали за однакову ціну - £504,000. Супутні онлайн-торги аукціону Post-War to Present продовжуватимуться ще до 1 липня. робота “Помаранчі та лимони” Демієна Херста продана на аукціоні Christie's "Post-War to Present" 26 червня за £504,000 фото - Christie's Також минулого тижня стало відомо, що у депозитаріях Christie's продовжує залишатися картина Ель Греко “Святий Себастіан”, яку у лютому 2025 зняли з аукціону перед початком нью-йоркських торгів. Естімейт роботи тоді становив $7-9 млн. На рішення аукціонного дому вплинуло звернення румунської влади, яка стверджує, що “Святий Себастіан” Ель Греко є частиною національного надбання країни, адже серед попередніх власників було щонайменше двоє румунських королів. Зараз румунська сторона через суд домоглася, аби картина залишалася у депозитарії нью-йоркського відділення Christie’s доти, доки вимоги Румунії “не будуть належним чином розглянуті та вирішені”. З матеріалів справи стало відомо, що картину на аукціон Christie’s виставив її власник Дмітрій Риболовлєв. Російський олігарх та мільярдер Риболовлєв, ймовірно, придбав її 2010 року у дилера Іва Був’є через офшорну компанію Accent Delight. Дмітрій Риболовлєв — російський олігарх, якого оминули західні санкції. 2022 року він публічно заявляв про “пожертви Червоному Хресту” для допомоги постраждалим українцям, втім суми та конкретні отримувачі цих пожертв не розголошувалися. У лютому 2025 року Риболовлєв був неформальним учасником переговорів між США та Росією у Саудівській Аравії. “Святий Себастіан” (1610-14) Ель Греко фото - Christie's також читайте: BUSINESS AS USUAL — РОСІЙСЬКИЙ МУЗЕЙ В МАЛАЗІ ВИХОДИТЬ З ГІБЕРНАЦІЇ, А КОЛИШНІЙ “ЕРМІТАЖ-АМСТЕРДАМ” РОЗПОЧИНАЄ НОВУ СТОРІНКУ СВОЄЇ ІСТОРІЇ ВИСТАВКОЮ ПРО “РОСІЙСЬКОГО ПІОНЕРА” АБСТРАКЦІОНІЗМУ 16 липня аукціонний дім Sotheby's представить на торгах комплект зі 139 оригінальних кісток молодого цератозавра, який жив майже 160 млн років тому. Рештки динозавра знайшли 1996 року у США. Вчені дедалі частіше висловлюються проти того, аби останки динозаврів виставлялися на торги. "Якщо якийсь умовний олігарх купує скелет, щоб поставити його у своїй вітальні, цей артефакт стає фактично втраченим для науки", — стверджує Стів Брусатте, палеонтолог Единбурзького університету. Втім такі думки, що лунають від академічної спільноти, не зупинили Sotheby's від спроби продати рідкісні останки цератозавра на літньому нью-йоркському аукціоні. Нині виявлено лише чотири скелети рідкісного виду цератозаврів. Естімейт палеонтологічного лота Sotheby's наразі складає $6 млн. скелет молодого цератозавра фото - Sotheby's також читайте: НА АУКЦІОНІ SOTHEBY'S КАРТИНА ІВАНА МАРЧУКА ПЕРЕВИЩИЛА ЕСТІМЕЙТ НА МАЙЖЕ 30% РЕЗУЛЬТАТИ ART BASEL: УКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНІЗМ ПРОТИ МОСКОВСЬКОГО КОНЦЕПТУАЛІЗМУ, ХОКНІ І ЛАБУБУ Минулого тижня у Швейцарії відбувся 56-й Art Basel (Unlimited 2025). Цьогорічний ярмарок зібрав 289 галерей, що продавали роботи близько 4000 художників. Одні з найдорожчих творів були представлені на стенді галереї Pace. Картина Пабло Пікассо “Чоловік з люлькою, що сидить” (1969), була оцінена у приблизно $30 млн, а абстракцію Джоан Мітчелл можна було придбати за $15–20 млн. Видання The Art Newspaper каже, що обидва твори були зарезервовані вже на другий день ярмарку, але остаточна їхня доля наразі невідома. На момент публікації цього матеріалу обидві роботи “висіли” на сайті галереї як “доступні для покупки”. абстрактна робота Джоан Мітчелл "Без назви" (1957-58), що виставлялася на Art Basel Unlimited 2025 фото - Pace Gallery У перший же день ярмарку на підлозі біля диптиха "Вперед II" російського художника Еріка Булатова невідомі залишили напис "Russia is a terrorist state". Представника московського концептуалізму і засновника соцарту Булатова у Базелі представляла швейцарська галерея Skopia, яка також і продавала роботи художника у себе на стенді. Момент екстреного клінінгу на стенді Skopia оприлюднило видання ArtsLooker. клінінг на стенді Skopia: біля диптиха "Вперед II" російського художника Еріка Булатова намагаються витерти напис "Russia is a terrorist state" скрін з сайту ArtsLooker У день передпоказу галереї Annely Juda Fine Art вдалося продати роботу Девіда Хокні з естімейтом $13–17 млн (точна сума угоди невідома). На стенді галереї Gladstone за $3,5 млн була продана робота Кіта Гарінга. Представники галереї David Zwirner похвалилися продажем роботи Рут Асави за $9,5 млн та абстракції Герхарда Ріхтера за $6,8 млн. White Cube прозвітували про продаж твору Георга Базеліца за €2,2 млн, а Hauser & Wirth знайшли покупців на два полотна Марка Бредфорда (по $3,5 млн кожне) та на пару картин Джорджа Кондо (по $2,4 млн кожна). Втім першими успішними продажами на цьогорічному Art Basel вдалося похизуватися не галереям, а сувенірній крамниці. У день передпоказу там буквально за лічені хвилини розкупили усіх Лабубу (по 200 франків за штуку) з лімітованої серії, випущеної спеціально для Art Basel. Лабубу з лімітованої серії, випущеної спеціально для Art Basel фото - Art Basel ВИСТАВКИ: ПОЛЬЩА В ЕПІЦЕНТРІ БУРІ УКРАЇНСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ, ТАЄМНИЙ КИЇВСЬКИЙ СПЕЦФОНД І ТРИ НЕВІДОМИХ “МАЛЕВИЧА” Цього тижня до Польщі приїхав проєкт про модернізм в Україні, який розпочав своє світове турне ще наприкінці 2022 року. 27 червня вернісаж виставки “В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930” відбувся у Художньому музеї міста Лодзь. Проєкт представляє глядачам знакові твори Олександра Богомазова, Віктора Пальмова, Анатоля Петрицького, Михайла Бойчука та його школи, представників Культур-Ліги, Олександри Екстер, Еля Лисицького, Казимира Малевича, Давида Бурлюка та багатьох інших митців. Організатори кажуть, що це вперше західна публіка має змогу побачити таку широку й ґрунтовну презентацію українського модернізму в усьому його стильовому розмаїтті без російського наративу. Нагадаю, що прем’єра проєкту відбулася у листопаді 2022 року у Національному музеї Тіссен-Борнеміса (Мадрид, Іспанія). Відтоді проєкт вже встиг побувати у Кельні, Брюсселі, Відні, Лондоні та Братиславі. Частину виставки вкінці 2024 року експонували у залах Національного художнього музею України (Київ). каталог виставки “В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930”, що відкрилася у Художньому музеї міста Лодзь фото — Музей театрального, музичного та кіномистецтва в Україні також читайте: "НЕ РОСІЙСЬКІ". ЩО САМЕ ЗМІНИЛОСЯ У КОМУНІКАЦІЇ МУЗЕЮ СТЕДЕЛЕК ЩОДО МАЛЕВИЧА ТА АВАНГАРДУ І, до слова, про Національний художній музей України — тут минулого тижня відкрилася етапна виставка “Спецфонд. Нові дослідження”. Проєкт продовжує розповідь про таємне зібрання робіт “неблагонадійних” художників, яке зберігалося у запасниках музею. Кураторка проєкту — Юлія Литвинець, генеральна директорка НХМУ. Ця (друга) частина проєкту сфокусована на основних мистецьких об’єднаннях 1920-1930-х років – Асоціація художників Червоної України (АХЧУ), Асоціація революційного мистецтва України (АРМУ), Об’єднання сучасних митців України (ОСМУ). Нагадаю, що перша частина проєкту “Спецфонд” експонувалася у НХМУ 2015 року, а 2016 року музей видав однойменний каталог проєкту. гості на вистаці "Спецфонд. Нові дослідження” в НХМУ фото — НХМУ У Національному музеї сучасного мистецтва Румунії (MNAC) відкрилася виставка “Казимир Малевич. Пережити історію”, де вперше для широкої публіки представлені три роботи художника, які досі не експонувалися. За словами кураторки проєкту Маріани Драгу, ці твори “пережили радянський терор” завдяки зусиллям одеського колекціонера Бенціона Лівандо. Він наче б то придбав їх у 1929–1930 роках — у період більшовицьких репресій. Під час Другої світової війни Лівандо вивіз картини з Одеси під прикриттям евакуації колекції Одеського художнього музею. Після війни роботи перейшли до його доньки — Єви Лівандо, якій вдалося зберегти їх під час еміграції до Ізраїлю. Виставка триватиме до 31 серпня 2025 року. виставка «Казимир Малевич. Пережити історію» фото — Radu Mocanu / MNAC Bucharest У Львові тим часом впродовж кількох днів відбувалися урочистості з нагоди відкриття комплексного проєкту "Коло невимовного" / "Stammering Circle". Основним експозиційним майданчиком став виставковий простір артцентру Jam Factory, сателітними — машинна зала Львівської політехніки та кам’яниця № 42 на Площі ринок (ЛКП “Львівське радіо” та їхній проєкт “Дім42”). Кураторка виставки — Марта Кузьма, яку організатори проєкту та багато медіа називали не інакше як “легендарною” (с) постаттю, яка повернулася на українські терени після кількадесятилітньої паузи. Кузьма “зібрала у коло” українських та закордонних мисткинь та митців, об’єднавши їх кураторською концепцією, що посилається на трактати Пауля Целана, Теодора Адорно та Фредеріка Кіслера. Виставка триватиме до 02 листопала 2025 року. Франсіско Гоя "Спосіб літати" (1815–1816). Робота надана Музеєм Де Ріде для проєкту "Коло невимовного" / "Stammering Circle" фото — Ія Степанюк також читайте: JAM FACTORY ART CENTER. ЯК ВИГЛЯДАЄ НОВИЙ ЦЕНТР СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА У ЛЬВОВІ НОВИНИ З МИСТЕЦЬКИХ ПОЛІВ: “ГУЛИНСЬКІ ТЕТЯНИЧІ” ТА КИЇВСЬКИЙ ПРОЄКТ АЙ ВЕЙВЕЯ Восени до Києва в оновлений "Павільйон 13" на ВДНХ (Національний комплекс "Експоцентр України") привезуть інсталяцію Ай Вейвея (анонсовані дати з 14 вересня по 30 листопада 2025 року). Інсталяція "Три досконало пропорційні сфери та військовий камуфляж, пофарбований у біле" будуть художньою рефлексією мистця на ескалацію збройних конфліктів у сучасному світі, йдеться у пресрелізі проєкту. Осердям інсталяції буде металева конструкція, що складатиметься зі сферичних форм. До цього образу митець вже звертався раніше у роботі Divina Proportione (поч. 2000-х рр.), натхненної ілюстраціями Леонардо да Вінчі до однойменного математичного трактату. Сфери, що символізують давні ідеали порядку та раціональності, обтягнуть камуфляжною тканиною. Феномен маскування, заснований на природній здатності тварин приховувати себе від ворога, Ай досліджує у своїй творчості вже багато років. Інсталяційний камуфляж у “київській” інсталяції буде тонко покритий білою фарбою, яку художник сприймає як ще один шар маскування. процес створення інсталяції "Три досконало пропорційні сфери та військовий камуфляж, пофарбований у біле" Ай Вейвея Проєкт Ай Вейвея для Києва створюється на замовлення RIBBON International, (загадкової) організації, яка стоїть за фінансуванням вже цілої низки масштабних (чит. дуже дорогих) мистецьких проєктів, зокрема “ДАХ”у нашому національному павільйоні на цьогорічній архітектурній бієнале у Венеції, “Парним катанням” Михайлова і Тільманса у харківському Єрмілов-Центрі, органними концертами на “Інструменті” Жанни Кадирової на львівському вокзалі, вже згадуваним вище “Колом невимовного” та інших. Павільйон 13, Київ, червень 2025. Процес оновлення очолює архітектурний офіс ФОРМА, на замовлення RIBBON International фото - Віталій Галанжа / Scott & Co У середині тижня нашу мистецьку спільному сколихнула резонансна новина: родина художника Федора Тетянича заявила, що на виставці “ПроЗорі”, що триває в "Українському домі", експонується кілька фальшивих творів мистця. Звинувачення пролунали під час пресконференції, що відбулася 25 червня у Києві. У ній взяли участь дружина художника Ганна Тетянич, син художника Богдан-Любомир Тетянич-Бублик, онука художника Ганна Михаловська, співавтор мистецьких проєктів Тетянича Геннадій Гутгарц, а також художники Євгенія Бєлорусець та Микита Кадан. Колеги-журналісти скаржилися на “обітнутий” формат події, адже вона не передбачала можливості поставити питання учасникам пресконференції. Виставка “ПроЗорі” відкрилася у Національному центрі “Український Дім” вкінці травня. Проєкт присвячений творчості київських мистців – Федора Тетянича, Валерія Ламаха, Ади Рибачук і Володимира Мельніченка (АРВМ) та Флоріана Юр’єва. В експозиції представлено близько 200 артоб’єктів – живопис, графіка і скульптура, унікальні архівні матеріали, спогади та світлини. Національний центр “Український Дім” та афіші проєкту “ПроЗорі” фото — АФ “Дукат” Співорганізаторами цього проєкту стали Національний центр “Український Дім” та Артфундація “Дукат” (далі — АФ “Дукат”). Саме артфундація “Дукат” й надала для проєкту 6 творів Тетянича, щодо яких пролунали закиди у їхній неавтентичності. У дописі на Facebook-сторінці АФ “Дукат” відкинула звинувачення і повідомила, що 2017 року придбала ці роботи у львівського художника Петра Гулина. “Петро Гулин і Федір Тетянич познайомилися наприкінці 1960-х років і певний час разом працювали в Тернополі (зараз Петро Гулин постійно проживає у Львові). Вказані роботи були подаровані Петрові Гулину особисто Федором Тетяничем”, — йдеться у коментарі АФ “Дукат” колегам з видання Lb.ua. “Український Дім”, своєю чергою, повідомив, що кореспонденція з родиною Тетянича щодо сумнівів в оригінальності певних робіт з експозиції почалася ще до пресконференції. Тоді етикетаж робіт був змінений на “авторство встановлюється”. перформанс Федора Тетянича "Три козаки" (1980-ті) світлина - АФ “Дукат” Наразі ситуація не зрушилася далі публічних закидів та їх публічного відкидання у соцмережах усіма трьома учасниками конфлікту — умовною групою родини митця, АФ “Дукат” та НЦ “Український Дім”. На жаль, той факт, що конфлікт став публічним, надає негативного флеру усім його сторонам, незалежно від того як вирішиться ця ситуація (бо ж рано чи пізно вона таки вирішиться) , а осад залишиться, як то кажуть... також читайте: РОБОТИ ФЕДОРА ТЕТЯНИЧА ТА ВАСИЛЯ ЧЕКРИГІНА ПОКАЗАЛИ НА ВИСТАВЦІ В АМСТЕРДАМСЬКОМУ МУЗЕЇ СТЕДЕЛЕК Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У Національному музеї сучасного мистецтва Румунії (MNAC) відкрилася виставка «Казимир Малевич. Пережити історію», де вперше для широкої публіки представлені три роботи художника, які досі не експонувалися. Поряд із творами Малевича відвідувачі можуть побачити 14 робіт румунських абстракціоністів із колекції музею. 17 ЧЕРВНЯ виставка «Казимир Малевич. Пережити історію» фото - Radu Mocanu / MNAC Bucharest Три картини Малевича, написані у 1912–1916 роках, пройшли складний та небезпечний шлях: спочатку з УРСР до Ізраїлю, а згодом — до Румунії. За словами кураторки проєкту Маріани Драгу, ці твори «пережили радянський терор» завдяки зусиллям одеського колекціонера Бенціона Лівандо. Він придбав їх у 1929–1930 роках — у період більшовицьких репресій. Під час Другої світової війни Лівандо вивіз картини з Одеси під прикриттям евакуації колекції Одеського художнього музею. Після війни роботи перейшли до його доньки — Єви Лівандо, якій вдалося зберегти їх під час еміграції до Ізраїлю. Так сім’я Лівандо відіграла помітну, хоча й маловідому роль у збереженні авангардної спадщини Малевича. також читайте: ТАТЛІН ТА МАЛЕВИЧ — УКРАЇНСЬКИЙ МУЗЕЙ У НЬЮ-ЙОРКУ ПОДІЛИВСЯ ВИСТАВКОВИМИ ПЛАНАМИ НА 2025-2026 монтаж виставка «Казимир Малевич. Пережити історію» фото - Mădălina Tichie / MNAC Bucharest фрагмент експозиції виставки «Казимир Малевич. Пережити історію» і три роботи художника, які досі не експонувалися фото - Serioja Bocsok / MNAC Bucharest Супрематичні композиції з так званої приватної збірки Лівандо відображають ключовий період у творчості художника — його перехід від кубофутуризму до супрематизму. Саме в цей час Малевич сформував нову абстрактну візуальну мову, яка згодом істотно вплинула на розвиток мистецтва XX століття. Окрім унікальної можливості побачити ці маловідомі роботи, виставка демонструє вплив супрематизму на румунських художників. В умовах 40-річної диктатури вони шукали способи зберегти індивідуальність і художню свободу попри ідеологічний тиск. Проєкт став майданчиком, де твори митців різних поколінь і країн взаємодіють, розкриваючи спільні естетичні принципи, які долають часові та просторові межі. Серед румунських авторів, представлених на виставці, — Хоріа Бернеа, Раду Комша, Роман Котоcман, Інго Гласс, Віоріка Якоб, Юліан Мереуце, Вірджил Преда, Діт Зайлер, Штефан Севастре та Лівіу Стоіковічу. фрагмент експозиції виставки «Казимир Малевич. Пережити історію» фото - Serioja Bocsok / MNAC Bucharest фрагмент експозиції виставки «Казимир Малевич. Пережити історію» фото - Serioja Bocsok / MNAC Bucharest Виставка триватиме до 31 серпня 2025 року. Раніше ми також писали про те, що Музей Стеделек, який володіє найбільшою колекцією робіт Малевича (якщо не брати до уваги збірки російських інституцій), змінив свою комунікацію стосовно митця і перестав називати його "російським художником". Зараз у постійній експозиції амстердамського Стеделек представлено 10 робіт Казимира Малевича. Всі вони походять з так званої "колекції Герінга". 1927 року, після виставки у Берліні й перед поверненням до Радянського Союзу, Малевич довірив кілька десятків робіт своєму приятелю німецькому архітектору Хуго Герінгу. Згодом Герінг вивіз їх з нацистської Німеччини, де роботи супрематиста Малевича, ймовірно, були б знищені в процесі боротьби нацистів з "дегенеративним мистецтвом". 1958 року колекцію робіт Малевича придбав Амстердамський музей у вдови Герінга. також читайте: РОБОТИ ФЕДОРА ТЕТЯНИЧА ТА ВАСИЛЯ ЧЕКРИГІНА ПОКАЗАЛИ НА ВИСТАВЦІ В АМСТЕРДАМСЬКОМУ МУЗЕЇ СТЕДЕЛЕК Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

На Майдані Незалежності у Києві сьогодні, 12 червня, відбулася презентація відтвореного мозаїчного панно "Боривітер". Цей монументальний твір Алла Горська разом з колегами-художниками створили для інтер'єру маріупольського ресторану "Україна" 1967 року. Під час штурму Маріуполя російськими окупантами весною 2022 року мозаїка зазнала значних ушкоджень. Нині зруйнований "Боривітер" й далі перебуває в окупації. 12 ЧЕРВНЯ процес створення мобільної копії мозаїчного панно Алли Горської "Боривітер" скриншот з проморолика проєкту / ROZETKA До створення нового панно долучились 15 художників-монументалістів та дослідників. Роботи тривали впродовж трьох місяців. Збирали "Боривітер" в ангарі, повторюючи кожну деталь, щоб панно нічим не відрізнялося від маріупольського оригіналу. Організатори розповіли, що 700 кілограмів матеріалів для цього проєкту довелося збирати по всій країні, а частина їхала з Італії. Певна кількість смальти, якою викладений новий "Боривітер", — це оригінальна смальта 1960-х років, яку шукали й купували на барахолках та у майстрів-сучасників Алли Горської. Таким чином намагалися відтворити роботу максимально автентично, наскільки це можливо дистанційно. Конструкція нового мозаїчного панно — розбірна й складається з 68 елементів. Таким чином воно є мобільним і після Києва вже планується експонування у Харкові, Львові, а згодом й за кордоном. також читайте: ЖИТТЯ ТА СМЕРТЬ МАРІУПОЛЬСЬКИХ ШЕДЕВРІВ АЛЛИ ГОРСЬКОЇ відтворена мозаїка Алли Горської "Боривітер", презентація проєкту у Києві фото — Ярослава Гресь / Facebook процес створення мобільної копії мозаїчного панно Алли Горської "Боривітер" скриншоти з проморолика проєкту / ROZETKA Навесні 1967 року Алла Горська та Віктор Зарецький прибули до Маріуполя у творчу експедицію на чолі цілої бригади художників. Там монументальними роботами потрібно було прикрасити приміщення ресторану "Україна". У першій, більшій, залі художники мали зробити мозаїчне панно "Дерево життя" площею 35 квадратних метрів. Ліворуч, за рогом розташовувався окремий майданчик менших розмірів, там мав з’явитися "Боривітер" площею 18 квадратів. ""Боривітер" мав бути програмним соцреалістичним зображенням, але на свій страх і ризик митці змінили затверджений в інстанціях ескіз. Замість птиці-борця з'явилася легка, стрімка композиція. За задумом авторів, графічні й колірні рішення панно були покликані емоційно відбити сутність Приазов'я як місця, де степові вітри стикаються з водами Азовського моря. Місцева природа таки вплинула на художників" — Іван Станіславський, журналіст та дослідник монументального мистецтва Маріуполя мозаїка "Боривітер" фото — Іван Станіславський мозаїчне панно «Боривітер» у 2022 році Менше ніж за два місяці бригада Горської-Зарецького оздобила інтер’єр ресторану "Україна" двома мозаїками, першими в Маріуполі застосувавши смальтовий набір і низку інших матеріалів та технік. Роботи мали експериментальний характер, оскільки митці широко використали нестандартні матеріали: шлакоситал та метал. Більше про життя та смерть маріупольських шедеврів Алли Горської читайте у нашій серії матеріалів про історію найвизначніших маріупольських мозаїк. На жаль, майже увесь творчий доробок Горської-монументалістки наразі практично втрачено. Мисткиня працювала переважно на сході, більшість її робіт опинилися на окупованих територіях ще 2014 року. На цей час відомо лише про дві мозаїки авторства Алли Горської, що збереглися на підконтрольній Україні території. Одна з цих робіт — "Вітер" в екстер'єрі колишнього ресторану "Вітряк", що у Києві. Зараз "Вітер" терміново потребує консервації та реставрації (або ремонту). Аби зібрати кошти на збереження цього твору, організатори проєкту створили ще одну (другу) копію мозаїки "Боривітер", яку розділили на 1250 частин і виставили ці елементи на продаж. Кожен охочий може придбати частину панно за благодійний внесок. Проєкт ініційований та реалізований маркетплейсом ROZETKA, ГО Ukraine WOW і Фондом Алли Горської та Віктора Зарецького. частину копії мозаїки "Боривітер" можна придбати за благодійний внесок, отримані кошти підуть на реставрацію роботи Алли Горської «Вітер» у Києві та організацію турне мозаїки "Боривітер" в Україні та світі скриншот з проморолика проєкту / ROZETKA Раніше ми також писали про те, що відновлювати мозаїку "Підкорювачі космосу" в окупований Маріуполь прислали реставраторів з Ермітажу. На початку лютого 2024 інформаційний простір сколихнула новина про те, що в Маріуполі окупанти почали зносити Будинок зв’язку, а відтак, разом з будівлею, вони знищать й мозаїчне панно Віктора Арнаутова “Зв’язківці”, більш відоме як “Підкорювачі космосу”. Провівши невелике OSINT-дослідження та поспілкувавшись з джерелами, вдалося з’ясувати, що маріупольський Будинок зв’язку таки не зносять, а готують до подальшої реконструкції. Проте доля мозаїки у цьому проєкті “відновлення” залишалася не зрозумілою. також читайте: ВИСТАВКА-ДОСЛІДЖЕННЯ ПРО АЛЛУ ГОРСЬКУ ВІДКРИЛАСЯ У КИЄВІ ЧЕРЕЗ 53 РОКИ ПІСЛЯ ВБИВСТВА МИСТКИНІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

На початку травня у мадридському музеї Тіссен-Борнеміса завершився виставковий проєкт присвячений художньому модернізму в Україні під назвою «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х». На сайті [есте́т] Газети можна знайти матеріал, який був опублікований одразу після вернісажу і розповідає про виставку детальніше. Зараз, коли всі роботи вже оглянуті, анотації до них прочитані, а примірники каталогу виставки від британського видавництва Thames & Hudson розлетілися світом, хочу озвучити кілька спостережень і думок про аспекти проєкту, які залишили неприємний осад. каталог проєкту «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х», що вийшов друком у британському видавництві Thames & Hudson На другому розвороті ілюстрованого каталогу проєкту, за доброю традицією видань такого штибу, розміщений список партнерів. Поруч логотипів музеїв Тіссен-Борнеміса, Людвіг Музею, Національного художнього музею України та інших партнерів є й кілька логотипів, які дещо спантеличили. Перший такий — це «James Butterwick. Ukrainian and European Arts». Попри зазначення на логотипі «Ukrainian and European Arts», представники мистецької спільноти або нескладний пошук в google підтвердять, що сферою основної експертизи Джеймса Баттервіка впродовж кількох десятиліть було російське мистецтво, зокрема російський авангард. Ймовірно, коли у певний момент називати, наприклад, Малевича чи Екстер суто російськими авангардистами стало не комільфо навіть у найекзальтованіших товариствах, а заробляти на власній експертності треба було й далі, у пана Баттервіка з’явилося ще одне поле експертизи — авангард український. Також пан Баттервік — співвласник медіаресурсу Russian Art & Culture. Це добре знане у певних колах медіа з досить довгою історією присвячене російській культурі. 7 лютого 2022 на сайті ресурсу з’явився стейтмент пана Баттервіка, як співвласника медіа, про втягування російського мистецтва і культури у війну. Цей величенький текст сповнений дотепним англійським гумором та постіронією, але підсумувати його можна двома тезами: «це — війна Путіна» та «искусство вне политики». Закінчується заява рядками: «We will not be silenced. We stand tall. We rock. We are Russian. We are Russian Art. We are Russian Art and Culture. Keep the Faith». Звісно, асоціювати себе з «russian art» чи ні — вільний вибір кожного, але партнерство українських інституцій з діячами, які відкрито декларують, що «We are Russian. We are Russian Art. We are Russian Art and Culture» саме під час найгарячішої фази російсько-української війни викликає щирий подив. Невже така співпраця не могла хоч трохи зачекати, хоча б до моменту, коли ця війна завершиться? До речі, навіть попри такий стейтмент і особливості напрямків діяльності, вже після початку повномасштабного вторгнення, пана Баттервіка продовжували тягти в українське медійне поле, називаючи його «одним з ключових комунікаторів між українським і світовим артпростором» (це цитата зі статті одного українського часопису, де пан Баттервік влітку 2022, вже після кількох місяців активних бойових дій росіян на території України, був запрошеним редактором). Напевне, комунікував у вільний від роботи над ресурсом Russian Art & Culture час. розворот каталогу «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х», де зазначаються партнери проєкту У каталозі також зазначається, що 11 робіт, які увійшли до проєкту «В епіцентрі бурі модернізм в Україні 1900 – 1930-х», є частиною приватної колекції Алекса Лахмана з Лондона. Александр (Алекс) Лахман — відомий колекціонер та, у минулому, артдилер, який хоч й емігрував з СРСР до Німеччини на початку 1980-х рр., своєму професійному успіху завдячує Росії. В мережі є багато інформації про проєкти пана Лахмана, більшість з яких пов’язані саме з російським мистецтвом. Останнє довоєнне інтерв’ю Алекса Лахманна медійному ресурсу Art Focus Now датується 16 лютим 2022 року (за тиждень до повномасштабного вторгнення). З цього матеріалу дізнаємося, що хоча колекціонер й проводить багато часу у Кельні та Лондоні, він також має квартиру у центрі Москви, і далі цитата пана Лахмана: «I like Moscow very much, it has become a great city especially for culture, there is a new wind blowing». Справді, «вітер змін» з того часу у Москві дме ще сильніше, але, як то кажуть, є один нюанс. В мережі також є світлини, на яких колекціонер Алекс Лахман сфотографований разом з російським олігархом Петром Авеном. За даними порталу «Війна & санкції» Авен — один із найближчих олігархів Володимира Путіна. Він є важливим акціонером Альфа-групи, до якої входить один із великих російських банків Альфа-Банк, також він один із приблизно 50 багатих російських бізнесменів, які регулярно зустрічаються з Володимиром Путіним у Кремлі. Авен — особливо близький друг глави «Роснефти» Ігоря Сечіна, ключового союзника Путіна. За даними порталу opensanctions.org — Петро Авен перебуває під санкціями в Україні, низці європейських країн, Австралії та Новій Зеландії. Чому стільки уваги спільним фото Лахмана з Авеном? З матеріалу на сайті COLTA за 2016 рік дізнаємося, що свого часу Петро Авен став ініціатором створення та фундатором неприбуткової організації Russian Avant Garde Art Research Project, метою якої декларувалася боротьба з підробками творів російського мистецтва. Організацію зареєстрували в Англії. З відкритих джерел дізнаємося, що 27 лютого 2022 року організація Russian Avant Garde Art Research Project подає запит до органу-реєстратора про зміну назви на The Avant Garde Art Research Project Ltd. Запит було задоволено і з березня 2022 року організація вже не мала очевидного зв’язку з країною-агресором у своїй назві, просто відкинувши невигідне зараз для бізнесу слово «Russian». До речі, навіть не дивлячись на витяги документів, зрозуміти, що Russian Avant Garde Art Research Project (RARP) та The Avant Garde Art Research Project Ltd (AARP) — одна й та ж організація зовсім не складно. Пошук в google (та інших не обтяжених алгоритмами пошуковиках) за запитом Russian Avant Garde Art Research Project одразу відправляє на сторінку зі співзвучною назвою The Avant Garde Art Research Project. На сайті організації абревіатури RARP і AARP постійно чергуються. Складається враження, що зміни назви організації зачепили лише логотип і перші абзаци кожного розділу, де RARP змінили на AARP, а глибших пластів сайту ці зміни не дісталися. Лого The Avant Garde Art Research Project, яка, умовно, ще вчора була Russian Avant Garde Art Research Project, бачимо й у каталозі виставки «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х» на тому ж розвороті з партнерами проєкту, поруч інших мистецьких інституцій. Що ж робить цей розворот видання? Він, по суті, валідує і виводить на міжнародну професійну арену (представляючи партнером українських артінституцій) організацію-клон, яка роками займалася популяризацією саме російського авангарду. З моменту заснування The Avant Garde Art Research Project/Russian Avant Garde Art Research Project пройшло вже понад 7 років. Якщо у пошуковому вікні на їхньому сайті ввести «Ukrainian», то видасть лише 2 результати — стейтмент щодо повномасштабного вторгнення Росії в Україну і новинний матеріал про те, що організація є партнером проєкту «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х». Тобто попри те, що організація багато років займалася такими авангардистами як, наприклад, Малевич та Екстер, згадка про бодай щось «українське» у їхній діяльності з’являється лише після 24 лютого 2022 року. У матеріалі ARTNews за 2016 рік про діяльність Russian Avant Garde Art Research Project зазначається, що одним із засновників організації та членом її правління став Костянтин Акінша. З відкритих джерел на сайті реєстратора та з інформації поданої на сайті AARP/RARP видно, що пан Акінша й далі залишається серед членів правління організації. Той самий Костянтин Акінша — один з кураторів виставкового проєкту «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х». На які думки це все наштовхує? Час — це гроші. Попри кровопролитну війну, яку Росія розв’язала проти України, для більшості людей у світі життя йде звичним темпом, а діячам, зокрема російським чи афілійованим з російськими капіталами, зокрема у царині мистецтва, потрібно й далі заробляти гроші. Зрозуміло, що у 2022 році жодна статусна інституція не провела б у своєму просторі виставку з умовною назвою «Russian Avant garde» та не запросила на якийсь круглий стіл чи конференцію організацію з умовною назвою «Russian Avant Garde Art Research Project», натомість інтерес до українського мистецтва значно зріс, як і цінники на нього. То що ж для досвідчених бізнесменів змінити умовну плашку на вивісці своєї контори з «Russian» на «Ukrainian» й далі продовжувати заробляти на тому, що вони робили до того. Нічого особистого, просто business as usual, так би мовити. Виходить, що виставковий проєкт, який відбувався під час найдраматичніших моментів війни Росії проти України, та який в пресрелізах нарекли першим комплексним дослідженням українського художнього модернізму закордоном, не зміг відбутися без «росіян»? Спеціально беру тут слово «росіян» в лапки, бо маю на увазі не громадянство якихось певних людей, а радше стан їхньої душі. Так, більшість публіки не помітить цих складних сплетінь русофільських організацій з українськими інституціями. Проте професійна світова спільнота все прекрасно бачить… Збоку для іноземних діячів культури це виглядає приблизно так: поки одні українці активно борються проти засилля «великой русской культры» в закордонній артсфері, ті, хто десятиліттями займалися, по суті, встановленням цього самого засилля, разом з українськими інституціями організовують виставки у топових музеях світу. Те, що багато робіт українських митців, зокрема авангардистів, опинилися у приватних збірках вихідців з Російської Радянської Соціалістичної Республіки (чит. росіян, багато з яких встигли обзавестися громадянствами інших держав) — це об’єктивна реальність. Відмовлятися чи погоджуватися на експонування робіт з таких збірок? Звісно, це — особиста позиція кураторів та організаторів виставкових проєктів, але чи не доречніше було б повернутися до цього питання хоча б після завершення війни? Зрештою, таке партнерство з особами, діяльність яких була, а, можливо, й досі є, пов’язана з Росією одразу за кілька місяців після подій у Маріуполі, після Бучі, після жахіть деокупованої Харківщини — це також свого роду позиція. В каталозі біля багатьох робіт просто вказано «з приватної колекції», без зазначення імен власників, і це, певною мірою, — компроміс. Знаю достеменно, що серед цих збірок-інкогніто є й колекції русофілів, але тут вони хоча б повелися стримано, надали роботи на виставку й не рекламували бренд імені себе на сторінках каталогу. Вони просто розповідали про свою участь у проєкті постфактум через приватні канали. Проєкт та каталог такого штибу автоматично додає авторитету особам, які над ним працювали, додає валідації тій чи іншій приватній збірці, підвищує ціну наданих робіт, якщо раптом колекціонер вирішить виставити їх на торги. Виходить, що люди та цілі інституції, які десятиліттями заробляли (кошти та ім’я) на російському мистецтві (часто за сприяння російських олігархічних капіталів), та які ніколи не мали сентиментів ані до України, ані до українського мистецтва, часто применшуючи чи взагалі нівелюючи роль України у житті та творчості низки митців, творчість яких була безпосереднім предметом діяльності таких осіб та інституцій, ось так просто «перевзувшись у польоті» продовжують заробляти й далі. Ба більше — нарощують свою персональну медійність та статус, роздають інтерв’ю світовим медіа, підвищують цінники своїх збірок, тільки тепер вже коштом України (і українців, які щодня гинуть на полі бою), бо ж цю нову хвилю медійності їм дала війна. Чомусь мені здається, що після цього виставкового проєкту, у приватному залі якогось хорошого лондонського ресторану за келихом добірного вина, російські та русофільські акули артбізнесу будуть жваво обговорювати як вправно «они снова переиграли єтих украинцев». Матеріал та світлини: Ія Степанюк (думки, висловлені в цій публікації, відображають особистий погляди автора)

Цей винахід Олександр Архипенко присвятив Томасу Едісону та Альберту Ейнштейну. У митця завжди була схильність до новаторства, яким він особливо захопився після переїзду до США. "Досі тільки музика застосовувала час як елемент творчості. Архипентура є новою формою мистецтва, яка користується і часом, і простором. Отже, Архипентура "малює час"", — казав про свою чудо-машину Олександр Порфирович. 30 ТРАВНЯ колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети У 1910-х роках, ще мешкаючи у Парижі, Олександр Архипенко задумав досягти динаміки у своїх художніх творах, втілити у них справжній рух. Першим результатом таких експериментів стала його рухома конструкція "Медрано". Але, на думку митця, результат цей був ще дуже "сирим" і далеким від ідеалу. Архипенко продовжував роботу у цьому напрямі ще кілька років поспіль, одначе не міг досягти бажаного ефекту й поставив "рух у живописі" на паузу. Повернувся до втілення цієї ідеї митець вже у Берліні 1922 року, перебуваючи під впливом теорії відносності Ейнштейна. Досягнути задуманого Архипенку вдалося лише за кілька років. Медрано 1 (Médrano I) / Жонглер, 1912-1914 рр., Олександр Архипенко. Де зараз перебуває ця робота невідомо cвітлина з видання "Alexander Archipenko. A Centennial Tribute" Медрано 2 (Médrano II), 1913-1914 рр., Олександр Архипенко робота перебуває в колекції музею Соломона Р. Гуггенхайма, Нью-Йорк, світлина - Solomon R. Guggenheim Museum, New York; © Estate of Alexander Archipenko/Artists Rights Society (ARS), New York 1924 року, коли Архипенко з дружиною переїхали жити до Нью-Йорка, численні експерименти з технікою продовжилися. І нарешті Олександр Порфирович таки винайшов новий метод зображення для відтворення реального руху на поверхні картин і спеціальний апарат для їхньої демонстрації. Довгоочікуваному прориву сприяла "атмосфера одного з найуспішніших міст світу", як написав згодом сам митець. Присвята винаходу Альберту Ейнштейну та Томасу Едісону та численні посилання на їхній науковий доробок у текстах про "Архипентуру" відображають дух того часу. 1919 року теорію відносності було підтверджено фотографією, яка показала, що світлові промені справді були викривлені гравітаційною масою Сонця, і Ейнштейн миттєво став міжнародною знаменитістю. В 1920-х роках у Європі та Сполучених Штатах було багато статей, які пояснювали цю теорію "зрозумілою мовою" широкому загалу. Зв’язок роботи Архипенка з теорією Ейнштейна є частиною загальної популяризації цієї віхи в сучасній науці. також читайте: ТАТЛІН ТА МАЛЕВИЧ — УКРАЇНСЬКИЙ МУЗЕЙ У НЬЮ-ЙОРКУ ПОДІЛИВСЯ ВИСТАВКОВИМИ ПЛАНАМИ НА 2025 РІК Олександр Архипенко з дружиною Анжелікою Архипенко на борту корабля "Монголія", яким подружжя 1923 року дісталося до США cвітлина з видання "Alexander Archipenko. A Centennial Tribute" Архипентура — це машина, яка справляє ілюзію руху малярського твору, аналогічно повільному руху в кіно. Олександр Архипенко спроєктував і сконструював її, а згодом, 1927 року, запатентував винахід у США. Сам скульптор так описував своє творіння: "Архипентура має форму скрині. Її довжина та ширина - 3 фути на 7 футів. Кожен бік складається зі 110 вузьких металевих смуг, 3 фути завдовжки та пів дюйма завтовшки. Ці смуги встановлені одна на одній, як у жалюзі. Ці два протилежні боки стають панелями для демонстрації картин. Вони розташовані на відстані близько двох футів одна від одної та 10 шматків міцного полотна, що йдуть горизонтально, оточують дві протилежно закріплені смуги. Обидва краї полотна закріплюються в центральній рамі, що міститься між двома демонстраційними панелями. Коли центральна рама приводить в рух механічним способом, всі 110 полотен одночасно линуть по всіх металевих смугах, змушуючи обидві панелі поступово змінювати їхні поверхні, на яких намальовано об'єкт. Постійно з'являється нова ділянка полотна зі спеціально зробленою картиною. Це й справляє враження справжнього руху. Електромеханізм у нижній частині апарату рухає центрально раму назад і вперед, і тисячі фрагментів живопису послідовно з'являються на поверхні, утворюючи цілу картину. Не сюжет, а зміни стають суттю й першоджерелом цього винаходу". механізм Архипентури, креслення виконане Олександром Архипенком 1927 року Роки роботи над цим проєктом свідчать про те, з якою серйозністю Архипенко ставився до своїх ідей. На початку 1920-х років художники (й сам Архипенко) досліджували потенціал кінетики у скульптурі, бо ж скульптура як тривимірний об'єкт логічніше надавалася для таких експериментів, ніж площинні медіа. Але Архипенку хотілося бути першим митцем, хто започаткує справжній рух у двовимірному живописі. Він зрозумів: аби надати руху двовимірній площині, необхідно сконструювати особливий механізм. Потрібно створити Архипентуру! Деякі журналісти та арткритики-сучасники Архипенка помилково почали вживати термін "Архипентура" щодо всієї творчості митця: скульптури, малярства, графіки. По аналогії з, наприклад, "супрематизмом" Казимира Малевича чи "спектралізмом" Олександра Богомазова. Архипенко змушений був спростовувати це, пишучи листи до редакцій часописів й видавництв, та зрештою чітко вказав на цю хибу у своїх "Теоретичних нотатках", які вийшли друком 1960 року у США. Винахід Архипенка експонувався в нью-йоркській галереї Андерсона 1928 року та на виставці "Мистецтво Майбутнього", яку 1931 року організувала Société Anonyme (арт спільнота створена Кетрін Драєр, Марсель Дюшаном та Мен Реєм). Тоді про Архипентуру написали на своїх шпальтах The New York Times та New Yorker. До слова, були це далеко не компліментарні матеріали, як було роками досі, коли йшлося про його скульптуру та графіку. одна з двох найчастіше репродукованих фотографій Архипентури, світлина 1924 року Згодом Архипентура "гастролювала" й іншими містами США, але не знайшла широкої підтримки з боку публіки, на яку сподівався Архипенко. Тоді якраз увагу та любов широкого загалу почав завойовувати кінематограф, а ідея рухомих картин так і залишилася незрозумілим та екзотичним мистецьким експериментом. На жаль, оригінальна Архипентура не збереглася. 1935 року, напередодні подорожі до Каліфорнії, Архипенко залишив машину у підвалі свого нью-йоркського будинку. За час поки митця не було вдома, старий комендант будинку звільнився, а новий нічого не знав ні про Архипентуру у підвалі, ні куди вона звідти поділася. також читайте: РЕПАТРІАЦІЯ — В УКРАЇНУ ПОВЕРНУЛИ 15 ПОЛОТЕН ХУДОЖНИКІВ-МОДЕРНІСТІВ З КОЛЕКЦІЇ СВЯТОСЛАВА ГОРДИНСЬКОГО фото 1: одна з двох найчастіше репродукованих фотографій Архипентури з зображенням жіночої фігури, що нагадує осучаснену версію оголеної Махи художника Франсіско Гої; фото 2: уривок статті журналу New Yorker за 1928 рік про Архипентуру; фото 3: патент на Архипентуру Сьогодні ми знаємо про Архипентуру тільки з креслень, кількох світлин та мемуарів митця. На двох найчастіше репродукованих фотографіях Архипентури бачимо жінку одягнену у зафалдований костюм та іншу жіночу фігуру, що нагадує осучаснену версію оголеної Махи художника Франсіско Гої. Раніше ми також писали, що у грудні 2022 року у постійній експозиції штутгартського музею Staatsgalerie з’явилася ще одна скульптура Олександра Архипенка. Донедавна там була представлена лише одна його робота — «Плоский торс» у мармурі, зараз відвідувачі можуть оглянути ще одну роботу українського скульптора — також «Плоский торс», але вже у бронзі. також читайте: ЩО САМЕ ЗМІНИЛОСЯ У КОМУНІКАЦІЇ НІДЕРЛАНДСЬКОГО МУЗЕЮ СТЕДЕЛЕК ЩОДО МАЛЕВИЧА ТА АВАНГАРДУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

“Війна котиків” — казка для дітей та дорослих, зануренню у яку сприяють ілюстрації: справжні вишиті картини. Війна порушила щасливий плин життя кота Артишока. Він захищає свою країну від ворожих покручів, але чи дочекається котика його улюблена Людинка? Чи здолає Артишок жахливе Хурлище? Що буде після перемоги? Розповідаємо про нову книгу Катерини Лебедєвої та Світлани Струк. 22 ТРАВНЯ ілюстрація до книги “Війна котиків” Катерини Лебедєвої та Світлани Струк фото — Михайло Андреєв Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, письменниця та журналістка Катерина Лебедєва разом з котом Артишоком виїхала з Києва у передмістя столиці. “Під Києвом добре було чутно вибухи, але свіже повітря і краєвиди сприяли адекватному мисленню. Почала писати казку, але не поспішала з її завершенням: мріяла, що от настане перемога — і допишу фінал. Тепер мрію, щоб мир настав, коли книга вийде друком”, — згадує Катерина. Завдяки художниці Олені Придуваловій на початку 2024 року Катерина Лебедєва познайомилася з мисткинею Світланою Струк. “В лютому 2024-го я побачила фото вишитих малюнків Світлани у соцмережі, одразу зрозуміла: це — саме те, що я шукаю, ілюстратора для тої самої казки, яку написала навесні 2022 року, казки “Війна котиків””, — розповідає письменниця. також читайте: ВИШИВКИ ПРО ВІЙНУ. ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКА СВІТЛАНИ СТРУК У КИЄВІ ілюстрація до книги “Війна котиків” Катерини Лебедєвої та Світлани Струк книга “Війна котиків” Катерини Лебедєвої та Світлани Струк Світлана Струк почала створювати вишиті малюнки на полотні ще на початку війни. Серед десятків робіт були й сюжети з котом, котом Кравцовим (так його назвала мисткиня на честь свого одногрупника Микити Кравцова). На той момент Світлана разом з колегами-митцями жила у селі біля Броварів. Кіт Кравцов навідувався до їхнього господарства лише час від часу, бо там вже жили інші коти. Коли у березні 2022 року митці та коти зібралися у вимушену евакуацію з села Кравцов відмовився їхати. Два інші коти поїхали, і за місяць другий повернулися разом із митцями. Кравцов зустрів старих знайомих, але згодом зник остаточно. Залишився лише вишитим, і тепер завжди проганятиме окупантів. Саме ця вишита робота з героїчним Котом Кравцовим була на обкладинці першого з часу повномасштабного вторгнення друкованого номера [естéт] газети. У #10 часопису можна прочитати один з розділів “Війни котиків” та у деталях роздивитися вишиту ілюстрацію до нього. "Покинутий кіт, який проганяє російських окупантів", 2022. Світлана Струк фото — Галина Кучманич обкладинка #10 [естéт] газети з роботою "Покинутий кіт, який проганяє російських окупантів" Світлани Струк на обкладинці фото — Галина Кучманич Світлана обрала вишивку для своїх творів, бо це можна було робити у бомбосховищі та/чи при поганому освітленні. Роботи компактні й, за словами художниці, “мають властивість краще зберігатися і бути ближчими до людей, ніж полотно та олійні фарби. Вишивки не відносяться до “офіційного” мистецтва, якому потрібні перші секретарі, директори, куратори, дозвіл на поширення”. “Вишиті ілюстрації є зокрема привітом штучному інтелекту. У той час, як художники втрачають роботу через ШІ, ми, навпаки, максимально ускладнили завдання заради краси”, — додає Катерина Лебедєва. процес створення робіт мисткині Світлани Струк фрагменти ілюстрацій до книги “Війна котиків” Катерини Лебедєвої та Світлани Струк Робота над створенням книги тривала близько року. Авторки кажуть, що це була та ще пригода! Відфотографував вишиті картини для книги Михайло Андреєв, задизайнувала видання Марія Овсяникова, редактура Ірини Коломієць. “Війну котиків” видало харківське видавництво Олександра Савчука. Придбати “Війну котиків”, першу в Україні книгу з вишитими ілюстраціями, можна в онлайн-книгарні Бібліотеки українського мистецтва. ілюстрація до книги “Війна котиків” Катерини Лебедєвої та Світлани Струк Раніше ми також писали про презентацію книги Катерини Лебедєвої "Микола Глущенко — художник і шпигун". Це видання — перша вичерпна біографія одного з найвідоміших українських митців, яка водночас пропонує новий погляд на історію українського мистецтва XX століття. також читайте: ВИДАНО ПІД ЧАС ВІЙНИ. УКРАЇНСЬКІ КНИЖКОВІ НОВИНКИ ПРО МИСТЕЦТВО Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Що пропонують шанувальникам мистецтва музеї та галереї на завершення весняного сезону? Цьогоріч травень став місяцем справжнього експозиційного розмаїття: новий український мінімалізм і "Нова українська хвиля", велика ретроспектива шістдесятниці Любові Панченко і рисунки маестро Новаківського, що понад сто років зберігалися у сімейному сейфі. Звісно, це далеко не повний перелік усього того, що можна подивитися у виставкових залах артінституцій зараз. 08 ТРАВНЯ колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети Ми підготували нову добірку виставкових проєктів, які радимо відвідати у травні: “Дорога довша як життя”. Дмитро Стецько Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького з 04 квітня до 11 травня Дмитро Стецько (1943–2017) навчався у Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва ім. І. Труша. Жив і працював у Тернополі. У ранній період творчості зазнавав переслідувань за індивідуалізм і бунтарську вдачу: в митця відібрали майстерню, не давали замовлень, його твори знімали з виставок… Попри те, він ніколи не відступав від свого принципу: незалежність у житті та творчості. фрагменти експозиції виставки "Дорога довша як життя" Дмитра Стецька в Національному музеї у Львові фото — Тетяна Буняк для [есте́т] газети Стецько позиціював себе як художник-індивідуаліст, що не сповідує жодного мистецького напряму. Свій стиль називав "полістилізм" – нашарування різних ідей в одній формулі. "Всесвіт Любові". Перша ретроспективна виставка Любові Панченко Музеї історії міста Києва до 1 червня Перша ретроспектива української мисткині Любові Панченко має співзвучну з іменем художниці назву — "Всесвіт Любові", що влучно відображає ідею мистецького проєкту кураторок Олени Лодзинської та Варвари Сухенко. За життя Любов Панченко не мала великої слави та визнання. Гучно про її творчість заговорили лише після смерті. Мисткиня загинула внаслідок російської окупації Бучі весною 2022 року. Період її активної творчості припав на радянські часи, коли патріотично налаштованих українських митців у кращому випадку тоталітарний режим ігнорував, а у гіршому — знищував. До когорти умовних "невидимок" потрапила й Панченко. Заробляла вона шиттям та вишиванням. фрагменти експозиції виставки "Всесвіт Любові" фото — Музей історії міста Києва Всесвіт Любові" зібрав картини, колажі, декоративні розписи, ескізи моделей одягу, які створювала Любов Михайлівна. Також тут є готові модельовані нею вбрання та аксесуари, фотографії й особисті речі майстрині. Усі предмети з експозиції говорять про шану, тонке розуміння і любов Панченко до української культуру. також читайте: ВИСТАВКА "ВСЕСВІТ ЛЮБОВІ" — ПОБАЧИТИ МИСТЕЦТВО ЛЮБОВІ ПАНЧЕНКО ШИРШЕ І ПО-НОВОМУ “Оберт”. Людмила Давиденко Музей сучасного українського мистецтва Корсаків, Луцьк до 15 червня Упізнаваний стиль Людмили Давиденко — асоціативний абстрактний живопис та скульптура, в яких головну роль відіграє лінія. Лінія трансформується, множиться, проростає з площини у простір і навпаки. Через лінію художниця говорить про пам’ять, біль, опір, людську єдність і здатність рухатися далі — навіть тоді, коли здається, що все зупинилось... фрагмент експозиції виставки "Оберт" Людмили Давиденко у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК) фото — МСУМК Виставка “Оберт” — про циклічність, про повторення і водночас — про оновлення. Про те, що навіть у найтемніші моменти життя продовжується, а мистецтво залишається простором сили, пам’яті й надії. “Сейф Новаківського 1914-1918” Львівський муніципальний мистецький центр до 19 червня Експозиція представляє роботи художника, що понад сто років зберігалися у сімейному сейфі, а сьогодні стають частиною мистецького дискурсу. Рисунки відображають події та суспільні настрої цього періоду на території Галичини, міфи та роздуми про катастрофу Першої світової війни, яка, на думку авторів проєкту, несправедливо залишилася забутою в українській культурі. афіша проєкту "Сейф Новаківського 1914-1918" світлина — Львівський муніципальний мистецький центр Цикл рисунків Олекси Новаківського періоду Великої війни охоплює широку тематику: від передчуття катастрофи до зображень ран, травм, фантастичних монстрів і міфологічних образів, що відображають хаос і жах воєнних дій. Але також це — простір для збереження пам’яті та мрій про перемогу. також читайте: 10 ЗНАКОВИХ РОБІТ ОЛЕКСИ НОВАКІВСЬКОГО “РАЦС”. Марина Скугарєва Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького до 8 червня Марина Скугарєва – українська художниця, одна з представниць “Нової української хвилі”, яка через постмодерністські ідеї оновлює традиційну українську естетику. У 1980-ті, коли Марина навчалась у Львові, Палац Потоцьких (нині музейний підрозділ Львівської національної галереї мистецтв), був РАЦСом, і мисткиня навіть встигла скористатися ним за призначенням. А цьогоріч вона повертається сюди з великою однойменною персональною виставкою. фрагменти експозиції виставки "РАЦС" Марини Скугарєвої у Львівській національній галереї мистецтв фото — ЛНГМ "Сирена Серп Супутник". Нікіта Кадан Національний художній музей України, Київ до 18 травня Центральне питання виставки: як під час війни змінюються способи дивитися на мистецтво? Експозиція об’єднує близько п’ятнадцяти нових творів, створених після 2022 року, та репрезентує художнє дослідження, що фокусується на темі історичної оптики мистецтва. Погляд художника спрямований на модерність у широкому сенсі та контроверсійну природу її опису через історію мистецтва, яка переривається та доповнюється. Нікіта Кадан працює як із візуальними образами мистецтва минулого, так і з масивом історичних знань, що формуються дослідницькими інституціями, зокрема музеями. фрагменти експозиції виставки "Сирена Серп Супутник" Нікіти Кадана фото — Національний художній музей України "Перед лицем Криму". Сергій Пустовійт Національний художній музей України, Київ Сергій Пустовійт (1945—1992) назвав свій живопис "містичним реалізмом"; помер — як і батько, бойчукіст Гаврило Пустовійт, — у віці 47 років. На виставці "Перед лицем Криму" представлені твори, передані на постійне зберігання Національному художньому музею Оленою Левіною (вдовою Пустовойта, яка зараз мешкає в Ізраїлі). Картини були передані у листопаді минулого року та реставровані музеєм. Переважно це пейзажі. Сам Пустовійт назвав свій живопис "містичним реалізмом". Крим був головним героєм розкішних полотен Сергія Гавриловича. Підлітком він потрапив туди на археологічні розкопки та закохався у місце. "Будинок Волошина. Тераса", 1991. Сергій Пустовійт. Робота експонується на виставці "Перед лицем Криму" фото — NAMU "РАЦІО". Тамара Грідяєва та Назар Симотюк Центрі інтелектуального мистецтва Меркурій (ЦІММ), Львів до 25 травня Два поверхи експозиційних площ Тамара Грідяєва та Назар Симотюк перетворили на динамічний простір мистецьких експериментів, ігор та оптичних ілюзій. Митці створюють власні “раціо-моделі” світу, спираючись на традиції супрематизму, конструктивізму й мінімалізму, аналізують взаємодію людини з раціонально організованим простором. Працюють у різних техніках та з різними матеріалами. фрагменти експозиції проєкту "РАЦІО" фото — Костянтин Гливляс / ЦІММ В кураторському тексті йдеться про те, що проєкт досліджує ідею раціональності (“раціо”) як естетичної та світоглядної моделі, де головну роль відіграють логіка, функціональність, чистота форми та мінімалізм. Втім після відвідин виставки, можна з впевненістю сказати, що “РАЦІО” — не про холодний математичний розрахунок і чіткість геометричних форм, як може здатися, на перший погляд, а радше про рівновагу, віднайдення спокою і (водночас) цілого виру емоцій у цих формах. також читайте: БАЛАНС МІЖ ЕМОЦІЯМИ ТА ЛОГІКОЮ — ЯК ПРОЙШЛО ВІДКРИТТЯ ПРОЄКТУ "РАЦІО" У ЛЬВІВСЬКОМУ АРТЦЕНТРІ МЕРКУРІЙ "Парне катання: Вольфґанґ Тільманс і Борис Михайлов" Єрмілов Центр, Харків Знані сучасні фотографи зі Сходу та Заходу — Вольфґанґ Тільманс і Борис Михайлов — зустрілися у безпосередньому художньому діалозі на виставці у харківському Єрмілов Центрі. Попри тематичну й візуальну спільність, до цього часу Тільманс і Михайлов перетиналися лише на групових виставках, але ніколи не мали художньої розмови сам на сам. монтаж (фото 1-2) та фрагмент експозиції (фото 3) виставки "Парне катання: Вольфґанґ Тільманс і Борис Михайлов" фото — Єрмілов Центр Харків має багату фотографічну спадщину і є батьківщиною Харківської школи фотографії, тож місто стало важливим фоном для виставки, яка глибоко зачіпає саму природу фотографії. Михайлов і Тільманс кожен у свій спосіб розширювали межі цього медіуму: Михайлов — через експериментальні маніпуляції та гостру соціальну критику, Тільманс — через інноваційні підходи до друку і поліграфії, інсталяції та абстракції. У "Парному катанні" представлені найбільш значущі роботи обох митців; кожну з цих робіт було ретельно відібрано, кажуть кураторки Марія Ісерліс і Тетяна Кочубінська, щоб підкреслити, як Тільманс і Михайлов говорять про минуле, теперішнє і майбутнє фотографії. "Самовидці". Катерина Косьяненко Shum Art Gallery, Львів до 29 червня Через два роки після своєї великої ретроспективи у Національному музеї ім. Андрея Шептицького мисткиня Катерина Косьяненко повертається до Львова з новими роботами та новою (камерною) виставкою в галереї Shum. Малярство Косьяненко має багато наративів, але головним, напевне, є те, як у буденному бачити прекрасне. У творах художниці пересічні люди піднесені до образів святих, а святі стають звичайними людьми, які живуть поміж нас. робота "Добра Новина" (2022) Катерини Косьяненко на виставці "Victory" у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького весною 2023 року. Ця робота зараз експонується і на виставці "Самовидці" в Shum Art Gallery (фото 1); роботи Катерини Косьяненко на виставці "Самовидці" в Shum Art Gallery (фото 2-4) фото — Тетяна Буняк, Ія Степанюк У роботах Катерини Косьяненко уважний глядач одразу розпізнає мотиви мистецтва епохи італійського та нідерландського Відродження, лики святих з давніх українських ікон та фресок, дещо з народних картин про Козака Мамая, окремі риси творчої манери бойчукістів. також читайте: НЕРЕАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ — ВИСТАВКА КАТЕРИНИ КОСЬЯНЕНКО У НАЦІОНАЛЬНОМУ МУЗЕЇ У ЛЬВОВІ Раніше ми також писали про те, що у Києві Мистецький арсенал стартував свій виставковий сезон 2025 року персональною виставкою “Світлячок” мисткині Анни Звягінцевої. Соло-проєкт продовжує програму, яку розпочали в інституції ще до повномасштабного вторгнення: репрезентація визначних імен у новітній історії українського мистецтва. Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

До 1 червня у Музеї історії міста Києва триває перша ретроспектива української мисткині Любові Панченко. Виставка має співзвучну з іменем художниці назву — "Всесвіт Любові", що влучно відображає ідею мистецького проєкту кураторок Олени Лодзинської та Варвари Сухенко. 06 ТРАВНЯ фрагмент експозиції виставки "Всесвіт Любові" в Музеї історії міста Києва, лютий 2025 фото — Музей історії міста Києва "Світ Любові" (Панченко) починається ще перед формальним порогом виставкового простору. Спочатку відвідувачів музею зустрічають величезні афіші, які манять своїм магнетизмом. А коли ви вже "потрапили на їхню вудочку" й виходите з ліфта на третьому поверсі музею, погляд одразу зупиняється на яскравому експозиційному акценті — стенді з інформацією про виставку та сувенірною продукцією. Але ви розглянете їх згодом, адже стоїте на порозі найцікавішого... Провідником до "Всесвіту Любові" стають двері праворуч, де нас зустрічає вже сама мисткиня, чий образ закарбувався у серії автопортретів. Тут же можна почитати про нелегкі виклики, які довелося долати Любові Михайлівні впродовж життя, та роздивитися малярські, графічні та фото портрети художниці. фрагмент експозиції виставки "Всесвіт Любові" в Музеї історії міста Києва фото — Музей історії міста Києва фрагмент експозиції виставки "Всесвіт Любові" в Музеї історії міста Києва фото — Музей історії міста Києва фрагмент експозиції виставки "Всесвіт Любові" в Музеї історії міста Києва фото — Музей історії міста Києва За життя Любов Панченко не мала великої слави та визнання. Гучно про її творчість заговорили лише після смерті. Мисткиня загинула внаслідок російської окупації Бучі весною 2022 року. Під час окупації художниця голодувала, по деокупації перебувала в київській лікарні, але врятувати Любов Михайлівну не вдалося. 30 квітня 2022 року вона відійшла у засвіти. Похована художниця на Яблунському цвинтарі у Бучі, там їй встановлено пам’ятник з чорного і червоного граніту. Період її активної творчості припав на радянські часи, коли патріотично налаштованих українських митців у кращому випадку тоталітарний режим ігнорував, а у гіршому — знищував. До когорти умовних "невидимок" потрапила й Панченко. Заробляла вона шиттям та вишиванням. На сторонню підтримку розраховувати не доводилося, батьки художниці ніколи не схвалювали її захоплення малюванням та бувало навіть били дитину, коли вона брала олівець до рук. Попри протести рідних, Панченко закінчила художній коледж та, ставши сама на ноги, почала допомагати молодим митцям. також читайте: КНИГУ-АЛЬБОМ ПРО ХУДОЖНИЦЮ ЛЮБОВ ПАНЧЕНКО ПРЕЗЕНТУВАЛИ У КИЄВІ фрагмент експозиції виставки "Всесвіт Любові" в Музеї історії міста Києва фото — Музей історії міста Києва фрагмент експозиції виставки "Всесвіт Любові" фото — Музей історії міста Києва фрагмент експозиції виставки "Всесвіт Любові" фото — Музей історії міста Києва Детальніше зрозуміти світогляд мисткині відвідувачам допоможуть її роботи. "Всесвіт Любові" зібрав картини, колажі, декоративні розписи, ескізи моделей одягу, які створювала Любов Михайлівна. Також тут є готові модельовані нею вбрання та аксесуари, фотографії й особисті речі майстрині. Усі предмети з експозиції говорять про шану, тонке розуміння і любов Панченко до української культуру. Серед цікавих експонатів — давня сорочка, що десятиліттями зберігалась у родині художниці, та серії ілюстрацій, зокрема до "Катерина" Тараса Шевченка та "Тіней забутих предків" Коцюбинського. Крім цього, на виставці представлені роботи інших українських художників з оточення Любові Панченко. Знаковим експозиційним акцентом став портрет мисткині пензля Віктора Зарецького. А представлена тут ліногравюра Василя Перевальського розповідає цілком реальну історію, яка "оживляє" шістдесятників. На початку 1960-х Клуб творчої молоді (його членами були Любов Панченко, Алла Горська, Іван Дзюба, Ліна Костенко та інші) започаткував новорічну традицію — лотерею, де призом були твори мистецтва учасників цієї забави. Завдяки лотереї збирали кошти на допомогу студентам, позбавленим стипендій через бунтівні погляди, та сім’ям політв’язнів. Так одного разу і потрапила до колекції Панченко ліногравюра "Колядницький міхоноша роду славного кожум’яцького" Перевальського. фрагмент експозиції виставки "Всесвіт Любові", по центру — портрет Любові Панченко пензля Віктора Зарецького фото — Музей історії міста Києва фрагмент експозиції виставки "Всесвіт Любові", справа вгорі — ліногравюра "Колядницький міхоноша роду славного кожум’яцького" Василя Перевальського, що була у приватній збірці Любові Панченко фото — Музей історії міста Києва давня сорочка, що десятиліттями зберігалась у родині художниці, експонується на виставці "Всесвіт Любові" фото — Музей історії міста Києва Подібних історій під час перегляду виставки ви дізнаєтесь декілька. Саме на їх прикладі чудово розкривається особистість мисткині та тогочасного творчого середовища. Водночас експозиція максимально проста для сприйняття: легка українська музика розслабляє та занурює в атмосферу, а інтерактивні елементи, як-от цифровий показ моделей за мотивами ескізів Любові Панченко, вказують на актуальність її творчості сьогодні. Бо почасти, мандруючи стежками попередників, ми повертаємось до осередку української культури, вивчаємо та переосмислюємо її. фрагмент експозиції виставки "Всесвіт Любові" фото — Музей історії міста Києва фрагмент експозиції виставки "Всесвіт Любові" фото — Музей історії міста Києва фрагмент експозиції виставки "Всесвіт Любові" фото — Музей історії міста Києва Виставка "Всесвіт Любові" відбувається у Музеї історії міста Києва (вул. Богдана Хмельницького, 7) та триватиме до 1 червня. Раніше ми також писали про виставку-дослідження присвячену Аллі Горській, яка відкрилася у Києві через 53 роки після вбивства мисткині. Ретроспектива "Алла Горська. Боривітер" в Українському домі представила глядачам понад 100 творів: живопис, графіка, ескізи монументальних робіт з музейних і приватних колекцій; інсталяція сучасних художників Олексія Сая і Миколи Марусика, створена за мотивами вітража «Шевченко. Мати». також читайте: СЮРРЕАЛІЗМ ТА МОВА СНІВ. ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО МИСТКИНЮ ЕММУ АНДІЄВСЬКУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com