Двобій діагоналей з вертикалями, западин та опуклостей, аморфних форм із кристалічними, – так намагатимуться схопити динамічну природу робіт Богомазова мистецтвознавці. Одні будуть запевняти, що композиція його творів зведена за чіткими фізичними законами руху, інші – що вони нібито натхненні чимось ефемерним... У 146-ті уродини Олександра Богомазова, українського кубофутуриста, спектраліста, викладача й автора важливого для теорії нашого мистецтва трактату "Живопис та елементи", пропонуємо увазі читача десять знакових робіт митця-мислителя. 26 БЕРЕЗНЯ, 12:30 Автопортрет, 1914-15 (приватна колекція) Олександр Богомазов світлина з каталогу виставки "В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900-1930" Олександр Богомазов народився 1880 року; імовірно, в Суджі (нині — територія РФ), там поколіннями жив його рід. Утім, в анкеті 1929 року сам митець місцем свого народження вказав містечко Ямпіль Чернігівської губернії (зараз це селище у Сумській області). Олександр Костянтинович, попри наполегливі настанови батька вчитися на агронома у Херсонському сільськогосподарському училищі, мав достатньо відваги, аби вступити до училища іншого — Київського художнього. Він щиро і палко полюбив Київ, не просто жив у ньому, а жив ним. Олександр Богомазов з дружиною Вандою і донькою Ярославою, 1924 світлина з каталогу "Олександр Богомазов. 1880-1930" Богомазов рідко виїздив зі столиці, находив у цьому місті розраду, багато малював його, не в ностальгічно-історичному дусі, як багато його колег-сучасників, а показував Київ динамічним, інноваційним і активним. “… вулиці впираються в небо, форми напружені, лінії енергійні, вони падають, розбиваються, співають і грають”, — писав про місто Богомазов. На початку XX століття Богомазов сміло займався формальним експериментуванням у візуальному мистецтві, прагнув створити нове та ніс київським колегам дух західного авангарду. перегляд робіт абітурієнтів у Київському художньому інституті, де викладав Олександр Богомазов; зліва-направо: М. Козик, О. Богомазов, Л. Крамаренко, І. Врона, М. Бойчук, 1924 світлина з каталогу "Олександр Богомазов. 1880-1930" МОНТЕР, 1915 Рідна для живописця, холодна, синьо-фіолетова гама, яку він часто “ділив” з Олександрою Екстер та Анатолем Петрицьким, кутасті, гострі силуети, які резонують з діагоналями електромереж… Робота, на якій Богомазов зображує “електродинамічного чародія”, була, ймовірно, одним з перших зображень майстра-електрика у візуальному мистецтві. Дмитро Горбачов, український науковець та історик мистецтва, каже, що ракурсом знизу догори Богомазов випередив свій час, оскільки, наприклад, у Олександра Родченко та у європейському кінематографі такий прийом з’явиться лише через п’ять років, у 1920-их роках. Монтер, 1915 (приватна колекція). Олександр Богомазов світлина з каталогу творів "Олександр Богомазов. 1880-1930" ПОТЯГ, 1916 Олександр Богомазов любив малювати потяги, робив це у різних техніках і стилях. Малярське полотно 1916 року поєднує у собі все ту ж “фірмову” фіолетову гаму митця та кольори середньовічного іконопису. Дивишся на картину і наче чуєш огненний гуркіт сталевої машини, яка мчить у пурпурову імлу. Мистецтвознавиця Мирослава Мудрак пояснює, що Богомазов дуже переймався вивченням різних проявів руху… "Ті сили, які задають напрямки всередині зображення запущені власне авторовим бажанням зафіксувати невидимі вібрування, — розповідає пані Мудрак. — У цьому активному “середовищі мас”, як казав сам Богомазов, присутнє відчуття неконтрольованого збудження, яке проймає весь зображений простір”. Потяг, 1916 (приватна колекція) Олександр Богомазов ТРАМВАЙ. ЛЬВІВСЬКА ВУЛИЦЯ В КИЄВІ, 1914 Кубофутуристичний трамвай, кути якого мислитель Богомазов загострив до максимуму, мчиться, розсікаючи весняне повітря, сповіщаючи про невмолимий наступ нової доби, де скорочуватимуться простори та наростатимуть швидкості. Навколо окремих фігур мініатюрної форми, пройнятих власним внутрішнім динамізмом, — поривчастий різкий рух урбаністичного пейзажу, ритм якого творять “силові лінії”. Львівська вулиця у Києві, 1914 (приватна колекція). Олександр Богомазов світлина: каталог творів "Олександр Богомазов. 1880-1930" також читайте: ЛЬВІВ В ЕПІЦЕНТРІ БУРІ — ПРОЄКТ ПРО МОДЕРНІЗМ В УКРАЇНІ 1900-1930 РОКІВ, ЯКИЙ З 2022 ГАСТРОЛЮЄ ЄВРОПОЮ, ПОКАЖУТЬ НА БАТЬКІВЩИНІ ПОРТРЕТИ ДРУЖИНИ, 1914 Майже всі жіночі портрети в корпусі робіт Олександра Богомазова — варіації портрета його коханої дружини й колеги, художниці Ванди Богомазової-Монастирської. Ванда Монастирська чи не єдиною була здатна повною мірою збагнути творчі та наукові потуги чоловіка-митця. На початку 1940-х рр, коли між німецькими і радянськими військами точилися бої за Київ, і вулиця, де мешкали Богомазови, підпала під дію примусової евакуації, саме Ванда Вітольдівна перевезла роботи чоловіка до відносно безпечного Святошина і таким чином врятувала мистецьку спадщину одного з основників українського кубофутуризму. Олександр Костянтинович не просто присвячував поодинокі роботи Ванді, він створив цілу серію портретів своєї Музи: Ванду замислену, замріяну, усміхнену. 1 - Голова дружини, 1914 (приватна колекція); 2 - Портрет Ванди Монастирської (колекція Віктора Пінчука), 1909-1910; 3 - кубофутуристичний портрет дружини, 1915 світлини: 1- каталог творів "Олександр Богомазов. 1880-1930" 2- каталог виставки "В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900-1930" весільне фото Ванди і Олександра Богомазових, серпень 1913 (архів родини художника) СПОГАДИ ПРО КАВКАЗ, 1916 Б’є жовта вертикаль світлового спалаху з безпросвітних пропастей Кавказьких гір… У кавказьке містечко Герюси Богомазов потрапив у 1915 році. Там він деякий час працював шкільним учителем та мав нагоду спостерігати розквітлі форми та блакитні вершини дзвінких гір прямо з балкона свого помешкання. Цій красі Олександр Костянтинович й присвятив свої малярські ритми. Мистецтвознавиця Олена Кашуба-Вольвач зазначає, що порівняно з творами Богомазова його раніших періодів, у кавказьких композиціях дедалі більше розмиваються риси предметності, тож за своїми характеристиками вони часом наближаються до абстрактних творів. Богомазов виробляє тут автентичний тип кубофутуристичного художнього мислення. Панфутурист Микола Бажан осмислюватиме “свій” Кавказ саме завдяки кубофутуристичній оптиці Богомазова: “Трикутні скелі, призматичні кручі, Зигзаг розколин, креслених по них. Кристали гір, зубчасті та блискучі … Піднісся Конус голої гори.” “Шлях до Тмогві”, 1936 р. Микола Бажан Спогади про Кавказ. 1916. Олександр Богомазов світлина: з приватної колекції Костянтина Рачковського, каталог виставки "В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900-1930" ПОРТРЕТ ДОНЬКИ, 1928 Роботу, яку Олександр Богомазов присвятив доньці Ярославі, бойчукістка Оксана Павленко колись назвала "найпринаднішою казковою роботою". Портрет малювався на диктовій дошці (фанері) через тогочасний дефіцит художніх матеріалів. Твір належить до пізнього етапу творчості митця, так званого спектралізму. Три кольорові зони переливаються м’якою розтяжкою оранжевої, синьої й зеленої барв, однак увагу найбільше приковує яйцеподібна голова, ледве зсунута незамкнена форма, контури якої натягнуті мов струни. Портрет доньки, 1928 (приватна колекція). Олександр Богомазов світлина: репродукція з каталогу творів "Олександр Богомазов. 1880-1930" ескіз до "Портрету Доньки", 1928 (з приватної колекції Джеймса Баттервіка). Олександр Богомазов світлина: репродукція з каталогу “Alexander Bogomazov. Master of Cubo-Futurism. Works from the collection of James Butterwick” Цикл ПИЛЯРІ, 1927-30 Загострені зубці пилок пронизують композиційний лад, гаряча огненна гама та спокій небесної блакиті, синій силует лісу… Богомазов був певний, що колір здатен передавати не лише зорові враження, а й слухові та інші. “Колоди наче дзвеніли, робітники здавалися величезними на тлі синього неба, і бриніла неперервно музика пилок. Тато сидів осторонь на своєму стільчику і малював, малював, малював … ” — згадувала донька мистця Ярослава Олександрівна. Олександр Костянтинович створив понад три сотні етюдів до циклу “Пилярі”, який став кульмінацією творчого життя митця. Художник встиг дописати дві картини триптиха — “Пилярі” (1927-1929) і “Правка пил” (1927), третє полотно, “Катання колод” (1930), залишилося незавершеним через передчасну смерть митця. “Богомазівські” образотворчі прийоми та сюжетні підходи, які він використав для "Пилярів", згодом запозичувалися, переосмислювалися, а іноді й просто реплікувалися, багатьма студентами Київського художнього інституту, де він викладав. триптих "Пилярі". 1927-30. Олександр Богомазов світлини: 1 - "Праця пилярів" (1929), з колекції Національного художнього музею України; 2 - "Правка пил" (1927), з колекції Національного художнього музею України; 3 - "Катання колод" (1928-1929), приватна колекція Джеймса Баттервіка, репродукція з каталогу виставки "В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900-1930" відвідувачка виставки "В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900-1930" роздивляється 2 частини малярського циклу "Пилярі" Олександра Богомазова (з колекції Національного художнього музею України). На виставці у польському місті Лодзь цей триптих вперше експонувався повністю; третя частина циклу (не видно на цій світлині) існує у формі ескізу (акварелі), художник так і не встиг виконати її на полотні фото: Muzeum Sztuki w Łodzi Малярські роботи цього циклу зберігалися у так званому Спецфонді Державного музею українського образотворчого мистецтва, як колись називався Національний художній музей України, і просто дивом не були знищені в радянський час. Полотну "Праця пилярів" довелося пройти складну реставрацію, яка тривала близько 3 років (з 2016 до 2019). Після реставрації у "Пилярів" склався досить щільний "гастрольний" графік: 2019 вони вперше за 90 років експонувалися на загал в межах виставкового проєкту "Олександр Богомазов: творча лабораторія", потім, після початку повномасштабного вторгнення, поїхали у вимушене європейське турне у складі виставки "В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900-1930". Зараз "Пилярів" Олександра Богомазова можна побачити на "львівській" зупинці проєкту "В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900-1930" у Національному музеї імені Андрея Шептицького. БІЛА НІЧ. ФІНЛЯНДІЯ, 1911 Олександр Богомазов, на відміну від багатьох своїх колег-сучасників, не виїздив часто за кордон. Однак 1911 року він поїхав у відрядження до Фінляндії за редакційним завданням від газети “Ки́евская мысль”. З цієї подорожі митець повернувся з численними замальовками. “Там, на півночі, пластичні форми живуть наче у півсні, там чути приглушену боротьбу, застигле страждання… На півночі динаміка ліній більш горизонтальна, форма нагадує плаский орнамент” — писав Олександр Костянтинович у щоденнику цієї подорожі. Біла ніч. Фінляндія. 1911. Олександр Богомазов світлина: з приватної колекції СІННИЙ РИНОК У КИЄВІ, 1914 І знову улюблений Богомазовим Київ. Цього разу не просто динамічний міський пейзаж, не "швидкісний" трамвай і не напруга силових ліній. У цій роботі художник взявся схопити "серце" тогочасного міста — ринок. Овали екзотичних помаранчів на прилавках згладжують гострі, кутасті кошики, продавець застигає над своїм чужоземним товаром. Архаїчний тип купця кубофутурист вписує у строкате місто, місто рухливе, сучасне. Так на полотні наче поєднуються традиції та новації. Сінний ринок у Києві. 1914. Олександр Богомазов (робота з приватної колекції Константіна Григоришина) світлина: репродукція з каталогу виставки "В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900-1930" ТИРСОНОСИ, 1929 Олександр Богомазов малював "Тирсоносів" на звороті іншої картини, напевне, знову ж таки, через фінансову скруту і брак хороших художніх матеріалів. Старий з донькою несуть важкий тягар, за ними вслід співчутливо хиляться будинки. Богомазов надає лінії та площині такого ж статусу, який мали колір і форма, цим розширюючи граматику мистецтва. Донька згадує : “Пам'ятаю один теплий вечір… Раптом тато заспівав — уперше в житті… Такі хвилини більше не повторювались…”. "Тирсоноси" — одна з останніх робіт Олександра Богомазова. Влітку наступного року (1930) митець відійшов у Вічність. Тирсоноси. 1929. Олександр Богомазов (приватна колекція) світлина: репродукція з каталогу "Український модернізм 1910-1930" Сьогодні роботи Олександра Богомазова є у збірках закордонних музеїв та приватних колекціонерів. В Україні хранителем знакових його полотен є Національний художній музей України. Твори Богомазова знавці мистецтва почали прицільно купували ще з кінця 1960-х років. Зараз одна з найбільших колекцій творів Богомазова належить російському бізнесмену українського походження Константіну Григоришину. Найціннішим активом Григоришина, який заочно засуджений до позбавлення волі у Росії за уникнення сплати податків в особливо великих розмірах і перебуває під санкціями в Україні, вважається саме його унікальна артколекція вартістю близько $300 млн. Зараз доля збірки, частиною якої є й великий корпус робіт Олександра Богомазова, достеменно невідома, тому побачити багато творів українського метра кубофутуризму можна лише на репродукціях. також читайте: УКРАЇНСЬКИЙ АВАНГАРДИСТ У ГРЕЦІЇ. МУЗЕЙ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА В САЛОНІКАХ АНОНСУВАВ ВИСТАВКУ ОЛЕКСИ ГРИЩЕНКА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа

Названа донька Пікассо позивається до артдилера Іва Був'є, який ще не встиг віддихатися від судової тяганини з російським олігархом Дмитром Риболовлєвим, у Ватикані знайшли досі невідому роботу Ель Греко, Емірати, через війну в Ірані, можуть залишитися без Dubai Art Fair, а у Венеції гасять пожежі — політичні, дипломатичні і цілком реальні. Про ці та інші актуальні події у світі мистецтва — у щотижневому дайджесті [естéт] газети. 22 БЕРЕЗНЯ, 12:30 Пабло Пікассо у своїй студії в Мужені, Франція, 1958 фото: Robert DOISNEAU / Gamma-Rapho / Getty Images СТАРІ МАЙСТРИ ТА ІМПРЕСІОНІСТИ РЯТУЮТЬ АРТРИНОК Після спаду впродовж двох років поспіль, артринок вперше демонструє позитивну динаміку. Принаймні про це свідчить новий звіт Art Basel х UBS. Сумарний обсяг продажів за підсумками 2025 року становив $59,6 млрд, на 4% більше, ніж торік. Продажі приватних галерей та артдилерів зросли на 2%, досягнувши позначки $34,8 млрд. Драйвером росту стали аукціони, чиї сумарні продажі продемонстрували зростання на рівні 9%. Йдеться насамперед про публічні торги. Якщо раніше топові аукціонні доми звітували про бум приватних продажів, то тепер цей тренд пішов на спад (мінус 5%). Також суттєві зміни відбулися у розбивці аукціонних продажів на умовні цінові сегменти. “Вийти в плюс” аукціонним домам допомогли лоти, які продавали за понад $10 млн. США продовжують залишатися лідером артринку. Минулого року там продали-купили мистецтва на $26 млрд, це приблизно 44% від глобальних річних продажів (Британія - 18%, Китай - 14%). Примітно, що у США покупці надавали перевагу так званим “трофейним” лотам з порівняно високими естімейтами, кількість проданих там лотів категорії “$10 млн+” за рік зросла на 40%. А от лоти з цінником до $50 000, які впродовж попередніх двох років були умовною “кисневою маскою” аукціонного ринку, навпаки, помітно просіли. Найбільше зростання продажів демонструють імпресіоністи, модерністи (+47%) та старі майстри (+30%). Натомість митці категорій Postwar і Contemporary відкотилися назад на 2%. Показники онлайн торгів досягли найнижчого, з 2019 року, рівня. Тепер покупці надають перевагу аукціонним залам у середмістях Лондона, Парижа та Нью-Йорка, а не онлайн шопінгу. також читайте: БІЄНАЛЕ БЕЗ ЗОЛОТИХ ЛЕВІВ І З РОСІЯНАМИ, РЕКОРДНИЙ ГЕНРІ МУР І ВИСТАВКИ УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ У СВІТІ. АРТ ДАЙДЖЕСТ ПОДІЙ ТИЖНЯ (2-8 березня 2026) ЯРМАРОК ART DUBAI ПЕРЕНОСЯТЬ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ З ІРАНОМ Організатори Art Dubai повідомили, що ярмарок 2026 року відбудеться не у квітні, як зазвичай, а 14–17 травня у “адаптованому форматі”. Ці зміни пов'язані з війною США та Ізраїлю проти Ірану, яка триває вже майже місяць. Ймовірно, основним фактором такого рішення стало припинення рейсів окремих авіакомпаній в Дубай, що значно ускладнює пасажирські перевезення та доставку вантажів. монтаж артоб'єкту на набережній Дубай напередодні DIFC Gulf Art Fair, 2007 фото: Martin Parr / Magnum Photos Цього року ярмарок відзначає своє двадцятиріччя. Він мав стати однією з головних артподій регіону. Спочатку свою участь підтвердили близько 100 експонентів із 35 країн, але через перенесення дат частина учасників відмовилася приїжджати. Нові дати Art Dubai збігаються з датами іншого важливого ярмарку — Frieze New York, а також кіпрського ярмарку Vima art fair. Галереям, які не зможуть взяти участь в Art Dubai, все одно доведеться сплатити внесок за стенд, але його буде зараховано на 2027 рік. Ті, хто таки буде брати участь у цьогорічній події, за стенд не платитимуть, натомість будуть сплачувати відсоток із продажу (але не більше вартості стенду). ПАДЧЕРКА ПІКАССО ПРОТИ БУВ'Є Ще й двох років не минуло відколи артдилер Ів Був’є завершив судову тяганину з російським олігархом Дмитром Риболовлєвим у справі про близько 40 робіт на суму понад $2 млрд, як його знову викликають до суду, цього разу через зниклі картини Пабло Пікассо. Тепер до Був’є позивається Катаріна Ута-Блей, падчерка Пабло Пікассо (дочка від першого шлюбу партнерки Пікассо Жаклін Рок; з Рок художник прожив останні 20 років свого життя). Пабло Пікассо з дружиною Жаклін Рок в маєтку в Мужені, 1964 фото: Edward Quinn 2015 року Ута-Блей подала заяву до поліції Франції про зникнення десятків робіт Пікассо з орендованого складу у передмісті Парижа. 2007 року вона доручила компанії Іва Був’є зайнятися продажем маєтку Пікассо в Мужені. Маєток продали за €20 млн, а всі особисті речі (меблі, книги, предмети інтер’єру) та чимало робіт Пікассо перевезли на склад, законтрактований Був'є. Транспортуванням і організацією зберігання цих предметів займався колишній бізнес-партнер артдилера Олів'є Тома. У своїй заяві Ута-Блей повідомила, що зі складу наче б то зникло близько 70 робіт її вітчима, зокрема й кілька портретів її матері, якими вона особливо дорожила. Частину з цих робіт вже виявили ​​у приватній колекції того самого Дмитра Риболовлєва. Ймовірно, роботи йому свого часу продав Був’є, є навіть приблизна сума — €36 млн. Наразі Був’є, як то кажуть, плутається у показах, є його заява, що він начебто викупив ці роботи в Ути-Блей, перед тим як перепродати російському олігарху, також він казав, що придбав їх в іншого, вже покійного, колеги-артдилера. Наразі паризький суд прийняв позов Катаріни Ути-Блей і визнав Іва Був’є відповідачем у справі, але дату першого слухання поки не призначено. Пабло Пікассо з дружиною Жаклін Рок фото: Edward Quinn ДОЛЯ ШЕДЕВРІВ: КАРАВАДЖО ЗА €30 МЛН І ДОСІ НЕВІДОМИЙ ЕЛЬ ГРЕКО Міністерство культури Італії викупило з приватної колекції картину Караваджо за €30 млн. Йдеться про “Портрет Маттео Барберіні”, написаний ще до того, як Барберіні став папою Урбаном VIII. У науковий обіг роботу включили лише у 1960-х роках завдяки публікації мистецтвознавця Роберто Лонгі. Картина тривалий час була частиною приватної флорентійської колекції. Наприкінці 2024 року власники надали полотно для ретроспективної виставки Караваджо у римському палаццо Барберіні. Тоді ж італійський мінкульт заявив про намір викупити картину. Переговори тривали понад рік. Тепер, вже у статусі предмета з державної колекції, портрет Барберіні стане частиною постійної експозиції палаццо Барберіні (один із майданчиків Національної галереї давнього мистецтва Італії). зображення "Спасителя" Ель Греко (фото 1), яке виявили під час реставраційних робіт під зображенням "Спасителя" невідомого художника (фото 3) У Ватикані виявили картину Ель Греко, яка майже 60 років ховалася за роботою невідомого художника. “Спасителя” (1590–1595) Ель Греко знайшли реставратори під пізнішим малюнком іншого автора. Невідомий художник намалював свою версію “Спасителя” поверх роботи Ель Греко. Після реставрації оригінал вдалося відновити. Картина потрапила до Ватикану 1967 року, її подарував Папі Павлу VI іспанський чиновник і письменник Хосе Марія Санчес де Муньїн-Хіль. Десятиліттями “Спаситель” невідомого маляра експонувався в одному з залів Апостольського палацу і жодного разу не реставрувався. Тепер робота увійшла до експозиції виставки “Ель Греко у дзеркалі. Діалог двох творів”, яку відкрили у Папському палаці Кастель-Гандольфо. також читайте: ФОНД ПІДСАНКЦІЙНОГО БЛАВАТНІКА ПОДАРУВАВ £10 МЛН ГАЛЕРЕЇ КУРТО ВІДОМИЙ/НЕВІДОМИЙ БЕНКСІ Агентство Reuters розкрило особу стрітарт художника Бенксі, опублікувавши результати їхнього багаторічного розслідування. Раніше вважалося, що за псевдонімом може ховатися художник і документаліст Тьєррі Гетта, також відомий як Mr. Brainwash, або це міг бути соліст гурту Massive Attack Роберт Дель Ная. Проте справжнім Бенксі виявився такий собі Робін Ганнінгем 1973 року народження, родом з Брістоля. Вперше це ім'я “засвітилося” у липні 2008 року у розслідуванні газети The Mail on Sunday. Після цього Бенксі змінив ім'я на більш поширене — Девід Джонс. графіті Бенксі "Жінка в протигазі" в Гостомелі фото: Banksy Розкрити особу художника британська влада погрожувала ще з осені 2025 року, коли він створив провокаційний мурал на будівлі Королівського суду Лондона. Тоді Бенксі зобразив на стіні суддю, який гамселить суддівським молотком лежачого протестувальника. Втім журналісти Reuters випередили британську поліцію і суд. В публікації йдеться зокрема й про те, що саме анонімність довгі роки була головною фішкою і секретом комерційного успіху Бенксі. Reuters у своєму матеріалі пишуть, що за останні десять років Бенксі побудував справжню бізнес-імперію, яка існувала в тіні артринку і приносила порівняно великий прибуток. Продажі робіт митця на вторинному ринку з 2015 року до теперішнього часу склали близько $250 млн. Крім того, джерела Reuters повідомляють про багатомільйонні приватні угоди, які відбуваються між художником та VIP-клієнтами через посередників. біля графіті Бенксі на зруйнованій будівлі котельні дитсадка "Буратіно" встановлюють захисне накриття, Бородянка, Київська область, лютий 2023 фото: Бородянська селищна об'єднана територіальна громада Восени 2022 року Бенксі був в Україні та залишив після свого візиту 7 муралів у Києві та Київській області. Найвідоміші роботи — гімнастки “вписані” в руїни житлових будинків Ірпеня і Бородянки, діти, які катаються на протитанковому "їжаку" як на гойдалці, на столичному Майдані Незалежності та жінка у домашньому халаті та протигазі на стіні частково згорілого будинку в Гостомелі. Бенксі підтвердив авторство, опублікувавши світлини цих робіт у своєму Instagram у листопаді 2022 року. також читайте: 12 РОКІВ УВ'ЯЗНЕННЯ? НА КИЇВЩИНІ СУДИТИМУТЬ ЧОЛОВІКА, ЯКИЙ НАМАГАВСЯ ВКРАСТИ ГРАФІТІ БЕНКСІ БІЄНАЛЬНЕ: РОСІЙСЬКИЙ ПРОЄКТ, ПОЖЕЖА І ЄВРОРЕМОНТ Те, що 61-ша Венеційська бієнале значно відрізнятиметься від багатьох попередніх, було зрозуміло ще торік — передчасна смерть кураторки, цензура національних проєктів, судові позови, анонси масових протестів. Попри усі ці та інші гучні перипетії, довгий час нічого не було чути про участь у бієнале іншої сумнозвісної ньюз-мейкерки попередніх років — Росію. І, як виявилося, це було своєрідне затишшя перед бурею. Оголошення оргкомітетом бієнале списку національних учасників і, тепер вже офіційне, підтвердження, що Росія збирається представляти свій проєкт, дало старт інформаційній кампанії проти участі держави-агресора у 61-й Венеційській бієнале. 2024 року, під час 60-ї Венеційської бієнале, росіяни здали свій павільйон "в оренду" Болівії фото: La Biennale di Venezia Проти участі Росії публічно виступило Міністерство культури Італії, опублікувавши відповідну заяву. Потім 22 країни Європи підписали спільного відкритого листа у якому зокрема йшлося про те, що поки триває війна проти України, участь Росії у Венеційській бієнале є неприйнятною. А Єврокомісія пригрозила призупинити чи й узагалі скасувати чинний грант від ЄС Фундації Венеційської бієнале (йдеться про суму ~ €2 млн, яку мала б отримати Фундація Венеційської бієнале впродовж трьох років в межах проєкту “Креативна Європа”). Втім ні публічний осуд, ні можливе скорочення фінансування наразі ніяк не вплинуло на рішення оргкомітету включити проєкт Росії до списку цьогорічних національних учасників. Пьєтранжело Буттафуоко, очільник Венеційської бієнале, коментуючи новину про повернення Росії на терени Джардіні, сказав, що “виставка відкрита для всіх”. Пьєтранжело Буттафуоко, очільник Венеційської бієнале, виступає на презентації оновленого центрального павільйону бієнале в Джардіні фото: ansa.it Фундація бієнале у своїй комунікації щодо питання участі РФ у 61-й Венеційській бієнале звертає увагу на усталену процедуру участі національних павільйонів: “держави, суверенітет яких визнаний Італійською Республікою, і які володіють стаціонарними павільйонами в Джардіні, самостійно подають заявки на участь у виставках бієнале методом простого повідомлення. Це і є випадок Росії. Москва подала повідомлення. Бієнале не перешкоджає жодній державі брати участь у події”. У відповідь на запит Міністерства культури Італії, оргкомітет також повідомив, що участь Росії не порушує санкційної політики ЄС щодо держави-агресорки. “Жодних порушень правил не було, а санкції проти Російської Федерації були повністю дотримані”, — йдеться в заяві Фундації бієнале. Втім урядова перевірка дій оргкомітету щодо дотримання усіх правил та норм триватиме щонайменше до понеділка, 23 березня, після чого Алессандро Джулі, Міністра культури Італії, та Пьєтранжело Буттафуоко, очільника бієнале, можуть запросити доповісти про ситуацію, що склалася, під час урядового засідання, пише італійське видання RAI. Не бачать проблем в участі РФ у цьогорічній події й Альберто Стефані, губернатор регіону Венеція, та Луїджі Бруньяро, мер міста. “Якщо російський уряд займатиметься пропагандою, ми будемо перші, хто прикриє їхній павільйон”, — сказав на пресконференції Бруньяро. Потім він також наголосив на своїй проукраїнській позиції, зазначивши, що Венеція — місто-побратим Одеси, а Росія — агресор. “Але ми не воюємо з російським народом, а мистецтво відкрите для усіх”, — сказав Луїджі Бруньяро. ліквідація пожежі в павільйоні Сербії на території Джардіні, Венеція, 18 березня фото: Vigili del Fuoco Крім інституційних та політичних “пожеж”, які цього тижня довелося гасити оргкомітету Венеційської бієнале, була й одна абсолютно реальна — вранці, 18 березня, горів павільйон Сербії. Пожежу, попри сильний вітер, вдалося оперативно локалізувати і ліквідувати. Ймовірною причиною займання стало коротке замикання, полум’я швидко охопило утеплювальні матеріали, якими якраз обшивали будівлю павільйону, повідомляє місцеве видання La Nuova di Venezia. Попередньо, пожежа не поширилася на експозицію, меблі чи інші споруди навколо павільйону. Постраждалих немає. З наслідками пожежі потрібно було впоратися швидко, бо вже наступного дня, 19 березня, мала відбутися презентація оновленого центрального павільйону бієнале в Джардіні. інтер'єри та екстер'єр оновленого центральниого павільйону Венеційської бієнале в Джардіні фото: Marco Cappelletti. Marco Cappelletti Studio / La Biennale di Venezia Центральний павільйон, зведений 1894-1895 роках, — локація, де під час Венеційської бієнале зазвичай експонується основний кураторський проєкт. Реновація павільйону тривала 16 місяців і обійшлася Італії в €31 млн. Проєкт реалізовувався Міністерством культури Італії. У день відкриття оновленого Центрального павільйону, Алессандро Джулі, міністр культури Італії, відмовився від участі в офіційній програмі, ймовірно, через позицію інших учасників події щодо участі у цьогорічній бієнале Росії, зокрема Пьєтранжело Буттафуоко та Альберто Стефані. також читайте: У МІНОРНИХ ТОНАХ ТА БЕЗ “ЗОЛОТИХ ЛЕВІВ” - ПРО МАЙБУТНЮ ВЕНЕЦІЙСЬКУ БІЄНАЛЕ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа

У Луврі, після серії скандалів, новий директор, Росія заявила про повернення на Венеційську бієнале, в нідерландському домашньому сейфі знайшли 35 робіт Рембрандта і новий аукціонний рекорд на бронзу Генрі Мура. Про ці та інші актуальні події у світі мистецтва — у щотижневому дайджесті [естéт] газети. 08 БЕРЕЗНЯ, 12:30 головний приз Венеційської бієнале — “Золотий лев” фото з архіву Juha Kaakko НОВИНИ З АУКЦІОНІВ: КАНДИНСЬКИЙ, ДЕЛОНЕ, ВОРГОЛІВСЬКИЙ “СЕРП І МОЛОТ” І РЕКОРДНИЙ ГЕНРІ МУР У середу ввечері Sotheby's відкрив сезон весняних оффлайн торгів. У Лондоні відбувся "Modern & Contemporary" аукціон з багатьма "зірковими" лотами. Загалом наторгували на близько 131 мільйон фунтів, а вкінці ліцитатору вручили пару білих рукавичок, тобто під час торгів вдалося продати всі заявлені лоти. переможна ставка у понад £16 мільйонів за автопортрет Френсіса Бекона (висить справа за спиною ліцитатора) на вечірньому аукціоні Sotheby's 4 березня 2026 фото: Sotheby's Автопортрет Френсіса Бекона пішов з молотка за ~ £16 мільйонів, перевершивши верхній щабель естімейту на £4 мільйони. Широкоформатну абстрактну роботу Лучо Фонтани продали за ~ £9,8 мільйонів, естімейт був набагато сміливішим; пейзаж Клода Моне — ~ £8,2 мільйони; скульптура Джакометті — ~ £5 мільйонів і це майже вдвічі більше за верхній поріг естімейту лота. Напевне, лотом-розчаруванням цих торгів стала робота Баскії, яку (ледве -ледве) вдалося продати за ~ £4,5 мільйони, не дотягнувши на 1,5 мільйона фунтів навіть до "нижнього" естімейта. Також серед лотів того вечора був багряний "Серп і Молот" Енді Воргола, його продали за ~ £3,5 мільйона. на вечірньому аукціоні Sotheby's 4 березня за ~ £3,5 мільйона продали роботу Енді Воргола "Серп і Молот" фото: Sotheby's За ~ £7,4 мільйони "пішов з молотка" малярський твір Люсьєна Фрейда "Світловолоса дівчина на ліжку" (1987). Після переможної ставки, ліцитатор звернувся до пані, яка сиділа у залі, і представив її як ту саму модель, яка позувала для цієї роботи Фрейду, подякував їй за присутність на події. Натурницею Фрейда виявилася британська художниця Софі де Стемпель. "Світловолоса дівчина на ліжку" (1987), Люсьєн Фрейд фото: Sotheby's І вже наступного дня після Sotheby's, 5 березня, свої перші весняні оффлайн торги провели в Christie’s. Найбільш очікуваний лот вечора, пластична композиція "Король і королева" Генрі Мура, не лише виправдав, а й перевершив найсміливіші прогнози, встановивши новий аукціонний рекорд на бронзові роботи скульптора. "Короля і королеву" продали за ~ £26,3 мільйони (попередній рекорд — близько £18 мільйонів). За ~ £1,8 мільйона пішов з молотка “ритмоколір” Соні Делоне і за ~ £12,5 мільйона “Червоне коло” Василія Кандинського. “Червоне коло”, до слова, має насичену подіями історію. Робота залишалася в особистій колекції Кандинського до його смерті у 1944 році, після чого вона перейшла до приватної колекції його вдови Ніни. За життя Кандинського “Червоне коло” жодного разу не експонувалася на виставках, його експозиційна історія почалася 1946 року у Парижі. Після паризького дебюту без цієї роботи не відбувалася жодна велика європейська ретроспектива Кандинського. 1957 року Ніна Кандинська продала “Червоне коло” паризькій Galerie Maeght. 1986 року роботу включили до основного проєкту Венеціанської бієнале. Востаннє полотно виставлялося на торги у 2018 році — тоді його продали на Sotheby's за $20,6 млн. На Christie's зараз цей твір виставлявся з невідомої приватної колекції. Аукціонний рекорд на роботи Василія Кандинського зараз становить £37,2 млн. “Червоне коло” Василія Кандинського фото: Christie’s також читайте: ШЕВЧЕНКО ТА МАЛЕВИЧ У ЛЬВОВІ, КАРАВАДЖО У КИЄВІ, AI ПРОТИ ВАН ЕЙКА, КЛОД МОНЕ З LEGO. АРТ ДАЙДЖЕСТ ПОДІЙ ТИЖНЯ (15-22 ЛЮТОГО 2026) БІЄНАЛЬНЕ: БЕЗ ЗОЛОТИХ ЛЕВІВ І З РОСІЯНАМИ Минулого тижня організатори Венеційської бієнале провели пресконференцію, на якій представили основний кураторський проєкт та оголосили повний список його учасників. 61-ша Венеційська бієнале значно відрізнятиметься від багатьох попередніх. Зокрема, це буде перша в історії бієнале виставка, присвячена пам'яті куратора, який не встиг реалізувати свій проєкт. Торік у травні Койо Куо (1967–2025), теоретикиня мистецтва, одна з ключових постатей сучасної панафриканської артсцени, обрана кураторкою 61-ї Венеційської бієнале, пішла з життя, якраз готуючи свій проєкт. Завершити його втілення взялася її команда. Виставка “У мінорних тональностях” відкриється в Джардіні 9 травня і триватиме до 22 листопада 2026 року. Також цьогоріч на Бієнале не вручатимуть головний приз виставки — “Золотого лева” за визначні досягнення у сфері мистецтва (Куо не встигла визначити лауреатів до своєї смерті, а організатори Бієнале вирішили, що номінувати митців на їхній власний розсуд буде не коректним). 2024 року, під час 60-ї Венеційської бієнале, росіяни здали свій павільйон "в оренду" Болівії фото: La Biennale di Venezia А вже 3 березня видання ARTNews просто таки “скинуло інформаційну бомбу”, повідомивши, що Росія цього року повертається на терени бієнале і представить у своєму павільйоні в Джардіні “великий мультикультурний проєкт”, до якого залучать 50 митців з різних країн, зокрема Аргентини, Бразилії, Малі та Мексики. Вже наступного дня це підтвердив і сам оргкомітет події, опублікувавши повний список національних учасників (павільйонів). Росія "пропустила" 2 попередніх бієнале: 2022 року павільйон стояв порожнім, після того, як митці відмовилися експонувати там свій проєкт на знак протесту проти повномасштабного вторгнення Росії в Україну, а 2024 року, під час 60-ї Венеційської бієнале, росіяни здали свій павільйон "в оренду" Болівії. Організатори бієнале, Фундація La Biennale di Venezia, вчергове повторили, що не приймають рішення стосовно участі чи неучасті тих, чи інших національних учасників та зазвичай не втручаються у проєкти, які ті представляють у своїх павільйонах. Тим часом заяву з цього приводу зробив й уряд Італії, мовляв, вони — проти такого рішення оргкомітету, але втручатися в діяльність незалежної інституції, якою є бієнале, не можуть, загалом же вони дуже підтримують Україну. також читайте: У МІНОРНИХ ТОНАХ ТА БЕЗ “ЗОЛОТИХ ЛЕВІВ” - ПРО МАЙБУТНЮ ВЕНЕЦІЙСЬКУ БІЄНАЛЕ Наразі свою позицію вже озвучила співкураторка українського павільйону Ксенія Малих. В ефірі Радіо Культура вона повідомила, що для людей, які займаються міжнародними культурними проєктами, повернення Росії на Бієнале було очікуваним, а українська команда докладе максимум зусиль, аби "якомога потужніше представити свій проєкт у Венеції". Тим часом український покровський “Олень” рушив в анонсоване раніше міжнародне турне. Перед тим як “повиснути” на 7 місяців над набережною венеційської лагуни, він зупиниться у Варшаві, Відні, Празі, Берліні, Брюсселі та Парижі. візуалізація інсталяції "Оленя Оригамі" на набережній венеційської лагуни світлина: Олександр Бурлака / Павільйон України на Венеційській бієнале Свою участь у паралельній офіційній програмі бієнале також підтвердив і Pinchuk Art Center (PAC). У Венеції вони покажуть проєкт Still Joy – from Ukraine into the World. Серед його учасників буде й "заборонена" південноафриканська мисткиня Габріель Голіаф (Голая/Голаят), від проєкту якої раніше відмовилася ПАР. 2025 року міністр культури ПАР заборонив участь Голіаф в межах їхнього національного павільйону. На думку урядовця, робота художниці “Елегія” (Elegy), присвячена жертвам Гази, просувала “надто поляризуючі суспільство геополітичні наративи”. Заборона оскаржувалася через суди впродовж кількох місяців. Вкінці лютого ПАР й узагалі заявила про відмову від участі у Бієнале. Відведений країні для їхнього національного павільйону простір цього року залишиться порожнім. Як підтвердили [естéт] газеті в PAC, Габріель Голіаф представить свої роботи в межах їхнього групового проєкту. скульптури Марії Куликівської з серії “Моє тіло – поле бою”, які були зруйновані вандалами в Копенгагені фото: Garage33 Gallery-Shelter І не Венеційською бієнале єдиною… На Мальті цьогоріч своя бієнале. Український тематичний павільйон там представить мисткиня Марія Куликівська та команда галереї Garage33 Gallery-Shelter. В межах павільйону (з 11 березня і до 29 травня) експонуватимуться скульптури з серії “Моє тіло – поле бою”, які ще нещодавно були зруйновані вандалами в Копенгагені, десятиметрове полотно “Можливо, там все ще буде дім…”, нова робота з серії “Незавершена Мати” та десятки тисяч фантомних куль з епоксидної смоли, наповнених квітами та лікувальними травами. До слова зараз роботи Марії Куликівської “Стіл переговорів?” та “Листи до моєї бабусі, яка помирає в окупації” можна побачити в межах проєкту “У Ядрі” у львівському Mercury Art Center. інсталяція “Стіл переговорів?” Марії Куликівської в експозиції проєкту “У Ядрі” у львівському Mercury Art Cente фото: Mercury Art Cente також читайте: ПОКРОВСЬКИЙ "ОЛЕНЬ" НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ — ЯКИМ ЦЬОГОРІЧ БУДЕ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАВІЛЬЙОН УКРАЇНИ ВИСТАВКИ: БЕРЕЗЕНЬ БЕЗ NAMU, ГРИЩЕНКО У ФРАНЦІЇ, ХІМЕЙ ТА МАЛАЩУК У МАДРИДІ Національний художній музей України (NAMU) на початку тижня повідомив, що буде зачинений для відвідувачів впродовж березня (до 27.03). “...активно готуємо нові виставкові проєкти, працюємо над оновленнями та створюємо для вас простір, який надихатиме ще більше”, – йдеться у повідомленні інституції. І поки музей у Києві зачинений, знакові твори з його збірки можна подивитися на кількох “виїзних” виставках. Наприклад, кілька десятків найкращих зразків українського модернізму зараз представлені в експозиції проєкту “В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900–1930-х” у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (тут і Богомазов, і Пальмов, і Екстер, Малевич та багато інших мистців поч. XX століття). учасники кураторської екскурсії виставкою “В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900–1930-х” у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького роздивляються роботу Олександри Екстер "Міст. Севр" з колекції NAMU фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Ще близько 25 полотен з колекції NAMU поїхало на лазурове узбережжя Франції, це — малярські твори Олекси Грищенка. У містечку Кань-сюр-Мер з 7 березня і до середини червня триватиме виставка “Олекса Грищенко. Художник-мандрівник”. Загалом тут можна буде побачити близько 50 малярських творів митця з приватних колекцій та збірок музеїв Ментону та Ліможа. також читайте: ЛЬВІВ В ЕПІЦЕНТРІ БУРІ — ПРОЄКТ ПРО МОДЕРНІЗМ В УКРАЇНІ 1900-1930 РОКІВ, ЯКИЙ З 2022 ГАСТРОЛЮЄ ЄВРОПОЮ, ПОКАЖУТЬ НА БАТЬКІВЩИНІ пейзаж Олекси Грищенка, представлений в експозиції виставки “Олекса Грищенко. Художник-мандрівник” в Кань-сюр-Мер світлина: Ville de Cagnes-sur-Mer У Мадриді на початку тижня відбувся вернісаж виставки Романа Хімея і Яреми Малащука “Педагогіки війни”. Проєкт представили TBA21 Thyssen-Bornemisza Art Contemporary та Національний музей Тіссен-Борнемісса. В експозиції зібрано чотири аудіовізуальні інсталяції (“Мандрівник”, “Відкритий світ”, “Ви не маєте цього бачити” і “Ми не починали цієї війни”), створені митцями після початку повномасштабного вторгнення. Всі вони — про різні досвіди війни. Виставку в Мадриді можна буде подивитися до 21 червня. Відеоінсталяцію “Мандрівник”, до слова, зараз можна побачити не лише у Мадриді, а й у Львові, в межах кураторського проєкту Нікіти Кадана “Дивлячись у розриви IV” у львівському Jam Factory Art Center. аудіовізуальна інсталяція “Ми не починали цієї війни” на виставці Романа Хімея і Яреми Малащука “Педагогіки війни” в Мадриді фото: TBA21 Хімей та Малащук також підсилять українську присутність на Венеційській бієнале. Вони братимуть участь в груповій виставці “Canicula”, яку організовує Фундація In Between Art Film. “Canicula” відкриється 6 травня 2026, майже одночасно з вернісажем Бієнале. також читайте: ПОМІТНА І НЕОЧЕВИДНА, УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ НА 60-Й ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ ФРАНЦУЗЬКА МУЗЕЙНА “КАДРОВА ШАХІВНИЦЯ” Директорка Лувру Лоранс де Кар таки пішла у відставку, точніше відставку, про яку де Кар попросила спочатку у жовтні 2025 року, а потім знову цьогоріч у січні, 25 лютого прийняв президент Франції. Ймовірно, вирішальним для прийняття рішення про звільнення де Кар став черговий скандал, пов’язаний з масштабними махінаціями з квитками та екскурсійним супроводом у Луврі, в результаті якого інституція зазнала збитків на €10 млн. Вже на наступний день після відставки де Кар, президент Франції Еммануель Макрон призначив на її місце Крістофа Лерібо, директора Версальського палацу. Того ж дня, коли Лувр отримав нового очільника, у відставку пішла міністерка культури Франції Рашида Даті. Даті буде балотуватися у мери Парижа, які відбудуться вже 15 березня; на її посаду одразу призначили Катрін Пегар, радницю президента Макрона з культурної політики та мистецтва, з 2011-2024 вона була очільницею Версальського палацу. фото: David Emrich / Unsplash також читайте: ФОНД ПІДСАНКЦІЙНОГО БЛАВАТНІКА ПОДАРУВАВ £10 МЛН ГАЛЕРЕЇ КУРТО ДОЛЯ ШЕДЕВРІВ: РЕМБРАНДТ МУЗЕЙНИЙ, РЕМБРАНДТ ДОМАШНІЙ В Нідерландах знайшли 35 рідкісних офортів Рембрандта, які майже 100 років зберігалися у приватному сейфі. З 21 березня по 14 червня їх уперше покажуть на виставці “Від темряви до світла”, яку готують у музеї міста Зютфен. Власниця раритетів Шарлотта Меєр каже, що офорти купив її дід на початку XX століття. Спадкоємці знали, що у їхній власності є роботи Рембрандта, але не надавали цьому значення. “На той час ніхто не цікавився офортами. Це не було щось особливе”, — каже Шарлотта Меєр. Вона вирішила занести на оцінку роботи “з сейфа” лише у 2020 році, звернувшись до амстердамського меморіального музею Рембрандта. Там оригінальність робіт підтвердили. "Побачивши їхню реакцію, я зрозуміла, що вони, ймовірно, коштують великих грошей", — згадує Меєр. Наприкінці 2025 року на лондонських торгах Christie's за рекордні $3,1 млн продали створений Рембрандтом портрет, який став найдорожчим тиражним твором “старих майстрів” в аукціонній історії. реставраторки Рійксмузею оглядають полотно "Видіння Захарія у храмі" Рембрандта фото: Kelly Schenk / Rijksmuseum Також, на початку тижня, список відомих нині творів Рембрандта поповнився ще на одну позицію. Малярське полотно "Видіння Захарія у храмі", написане 1633 року, яке раніше вважалося роботою учнів художника, знову офіційно визнано роботою вчителя. Знову, бо до 1960 року роботу офіційно вважали твором Рембрандта, але потім, після серії досліджень, її виключили зі списку робіт майстра. По тому її одразу викупив приватний колекціонер і вона зникла з публічного поля аж до 2020-х. Кілька років тому "Видіння Захарія у храмі" знову привернуло увагу дослідників, коли власники привезли картину на експертизу в амстердамський Рійксмузей. Нові дослідження тривали два роки, і от зараз науковці оголосили, що це таки Рембрандт. Полотно передали до Рійксмузею на правах довгострокової оренди та воно вже з’явилося в музейній експозиції. також читайте: МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ. ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа

На 61-й Венеційській бієнале, яка розпочнеться вже через три місяці, Україну представлятиме проєкт Жанни Кадирової "Гарантії безпеки". Осердя проєкту — бетонна скульптура оленя, яку евакуювали з Покровська, нині в дорозі до Венеції, тим часом у Києві сама мисткиня та куратори Ксенія Малих і Леонід Марущак, разом з цьогорічним комісаром проєкту Тетяною Бережною розповіли, що ж саме чекатиме гостей українського павільйону та де шукати покровського "Оленя", якщо у павільйоні його не виявиться. 05 ЛЮТОГО демонтаж скульптури "Олень" Жанни Кадирової у Покровську фото надане Жанною Кадировою Головною новиною зустрічі стала інформація про те, що покровський "Олень" може "вибратися" з камерного залу, який зазвичай Бієнале надає Україні для нашого павільйону, і впродовж семи місяців (бієнале триває з травня по листопад) височіти у публічному просторі міста. "Ми з самого початку, як почали перемовини з Бієнале, намагалися отримати найкраще місце для скульптури оленя, тому що вона колись була створена саме для публічного простору", — Ксенія Малих, співкураторка цьогорічного проєкту для павільйону України на Венеційській бієнале. Остаточного підтвердження, що частина українського проєкту експонуватиметься поза межами фізичного павільйону наразі немає. "Процес ще триває", — сказала Малих, водночас зазначивши, що у цьому питанні в української групи є підтримка і від Бієнале, і від міста (Венеції) та навіть є "свої агенти на місцях", які лобіюють це рішення, проблема лише в бюрократії. "З нашого боку, з боку України, робиться все можливе, щоб проєкт було представлено якнайкраще", — запевнила кураторка. Тим часом на великому екрані, позаду спікерів, демонструють візуалізацію експозиційного рішення для "Оленя". Як видно на світлині, скульптура — не затиснута у маленькому залі павільйону, а висить у повітрі над венеційською набережною, припасована до стріли крана вантажівки. також читайте: ПОМІТНА І НЕОЧЕВИДНА, УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ НА 60-Й ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ публічна розмова з командою Українського павільйону на Венеційській бієнале 2026, на фото (зліва направо): Олексій Ананов, модератор; Тетяна Бережна, віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики, міністерка культури України, цьогорічний комісар українського павільйону; Ксенія Малих та Леонід Марущак, куратори проєкту; Жанна Кадирова, мисткиня, авторка проєкту "Гарантії безпеки" “Підвішений стан "Оленя" символізує його “переміщену” долю. Зараз він — ніде, він залишив свій постамент у Покровську і тепер поневіряється світом. Венеція — просто чергова його зупинка”, — Жанна Кадирова Леонід Марущак каже, що йому хотілося, аби таке експозиційне рішення спонукало глядачів до роздумів, щоб вони ставили питання, наприклад, "що саме тут відбувається?”, "чи це ще триває монтаж?", "чи це “висіння”, воно так і має бути?", "чому скульптура досі не в павільйоні?”. Куратор зазначає, що це "зависання" насправді дуже символічне, адже доля скульптури досі не вирішена, невідомо, що буде з нею після бієнале. Крім метафоричного, у цього експозиційного рішення є ще й технічне пояснення. На долю скульптури випало багато випробувань, зокрема й травматичний демонтаж з покровського парку "Ювілейний". "Ми змушені були його (оленя) зрізати з постаменту. Цей процес, на жаль, мав негативні наслідки, тепер він не може міцно стояти на своїх ногах. Відтак перед нами постала задача, як його експонувати... Потрібно було робити якісь конструкції, потрібно було шукати підходяще місце. І, можливо, рішення експонувати його у підвішеному стані — це від страху ставити його на ноги, бо ж ми достеменно не знаємо наскільки він стійкий", — розповідає Леонід Марущак. також читайте: МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ. ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ "Олень" з серії "Оригамі" Жанни Кадирової у парку Ювілейний, Покровськ, 2019 фото з інстаграм-сторінки Жанни Кадирової Місцина на візуалізації справді знакова, адже вантажівку "припаркували" на набережній біля зупинки вапоретто "Arsenale". Арсенале — одна з двох основних локацій бієнале, тому тисячі людей, які щодня йтимуть дивитися проєкти і павільйони, обов'язково бачитимуть покровського "Оленя". Інша, документальна, частина проєкту "Гарантії безпеки" буде представлена у (конвенційному) павільйоні України, що розташований у просторі старої зброярні (Sale d’Armi), поруч Арсенале. Загалом же проєкт "Гарантії безпеки" Жанни Кадирової розповідає історію про те, як свого часу "паперовий олень", фігура зроблена в техніці оригамі, зайняв місце на постаменті, де до нього стояв радянський реактивний літак, що був носієм ядерної зброї, саме тої зброї, яку Україну змусили позбутися після підписання Будапештського меморандуму 1994 року. Цьогоріч також виповнюється 30 років з часу, як Україна позбулася статусу ядерної держави, приєднавшись до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Натомість гарантії безпеки, які начеб то мали нам надаватися, так і залишилися лише на папері. "Олень" Жанни Кадирової під час зупинки у Львові по дорозі до Венеції, осінь 2025 фото: [естéт] газета Перед тим як рушити до Венеції, скульптура (покровського) оленя Жанни Кадирової відбула тур містами України. Восени 2025 “Оленя” показали у Києві, смт Ясіня (Закарпаття), Івано-Франківську та Львові. Зимує він у польському місті Білосток на персональній виставці Кадирової "Авульсія" в галереї "Арсенал" (триває до 15 лютого 2026 року). До свого венеційського дебюту олень має з'явитися ще у 5 країнах (Австрії, Чехії, Німеччині, Франції і Бельгії), що є неабияким викликом для команди проєкту. "Гарантії безпеки" у Венеції представлятимуть Артцентр Промприлад (Івано-Франківськ) у партнерстві з ГО “Музей відкрито на ремонт”. також читайте: ЯК ВІДБУЛОСЯ ВІДКРИТТЯ ДЕБЮТНОЇ ДЛЯ PROMPRYLAD ART CENTER ВИСТАВКИ “ЯК ЦЕ ЗРОБЛЕНО?” РОМАНА ХІМЕЯ ТА ЯРЕМИ МАЛАЩУКА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У ніч на 15 січня у Львові російський безпілотник поцілив у дитячий майданчик на вулиці Степана Бандери. Внаслідок удару у навколишніх житлових будинках, а також в одному з корпусів Львівської політехніки, школі та коледжі вибиті вікна, а у пам'ятці архітектури — неоготичному храмі Святих Ольги та Єлизавети, постраждав художній вітраж авторства Валерія Шаленка та зовнішнє скління храму. 15 СІЧНЯ фрагмент пошкодженого вітража "Різдво", який для церкви Святих Ольги та Єлизавети створив художник Валерій Шаленко фото: [естéт] газета "У нас найбільше постраждала сторона праворуч від вівтаря. Саме тут знаходиться пошкоджений вітраж "Різдво" Шаленка. Ось — купа скла, яке з нього просто видуло", — розповів отець Іван Галімурка в коментарі [естéт] газеті. Також вибуховою хвилею сильно пошкоджено скління храму. Вітраж "Різдво" митець-монументаліст Валерій Шаленко створював спеціально для церкви Святих Ольги та Єлизавети впродовж 1992-1997 років. Сімома вітражами Шаленка також оформлена апсида храму. Отець Іван каже, що станом на ранок 15 січня стан вітражів апсиди ще достеменно невідомий і потребує дослідження. також читайте: ХРАНИТЕЛІ РІЗДВА. ПРО НАЙДАВНІШІ УКРАЇНСЬКІ РІЗДВЯНІ ІКОНИ РОЗПОВІДАЮТЬ НАУКОВЦІ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ У ЛЬВОВІ пошкоджене скління церкви Святих Ольги та Єлизавети фото: [естéт] газета пошкоджений вітраж "Різдво" в церкві Святих Ольги та Єлизавети фото: [естéт] газета Церква Святих Ольги та Єлизавети у Львові (колишній костел Святої Ельжбети) будувалася впродовж 1903-1911 років. Під час Другої Світової Війни всі оригінальні вітражі храму були втрачені, а в радянський час знищили й усі розписи. Вкінці 1980-х - на початку 1990-х років, після виходу з підпілля греко-католицької церкви, храми почали активно передавати церковним громадам, розпочався поступовий процес їхнього відновлення та реставрації. Тоді до співпраці з оформлення неоготичної церкви Святих Ольги і Єлизавети запросили митця-монументаліста Валерія Шаленка (1947-2020). Валерій Шаленко (1947-2020) Шаленко належав до когорти митців-сімдесятників, до покоління художників-нонконформістів, які залишили яскравий слід в українському мистецтві радянської та пострадянської доби. Понад 50 років він професійно займався вітражним мистецтвом, а поміж тим створював живопис та графіку. Крім численних храмів, його вітражні твори нині можна побачити, наприклад, в інтер’єрі одного з корпусів Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького та львівській філії Національного банку України. Праця художника з відновлення вітражів у вівтарній частині та каплицях церкви Святих Ольги та Єлизавети тривала впродовж майже 7 років. Для храму Шаленко створив 9 вітражних композицій — дві для каплиць ліворуч і праворуч від вівтаря та сім для апсиди. апсида церкви Святих Ольги та Єлизавети оформлена сімома вітражами Валерія Шаленка фото: [естéт] газета Допомогу у відновленні зруйнованого вітража вже запропонував Львівський професійний коледж прикладного мистецтва та дизайну, каже отець Іван. Фахівці Департаменту архітектури та містобудування Львівської ОДА та Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради зараз фіксують наслідки сьогоднішньої атаки по пам'ятках культурної спадщини архітектури, повідомив Максим Козицький, голова Львівської обласної військової адміністрації. також читайте: В ОКУПАЦІЇ, АЛЕ ЦІЛА: ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З МОЗАЇКОЮ “ЖІНКА-ПТАХ” У ДОНЕЦЬКУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Надвечір 6 грудня Святий Миколай приніс львів’янам і гостям міста першу у цьому сезоні тематичну різдвяну виставку — “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята”. Вона відкрилася в артцентрі Меркурій. Різдво у цьому проєкті постає як символ стійкості й перетворюється у вервицю персональних історій, розказаних у малярстві, скульптурі, графіці, мейл-арті, архівних документах та інсталяціях. 17 ГРУДНЯ персональний фотоархів зі світлинами святкування Різдва в експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” в артцентрі Меркурій фото: артцентр Меркурій “На наш запит відгукнулося безліч людей. Вони поприносили свої архіви, родинні фото, листівки, поділилися історіями, які передавалися у їхніх родинах десятиліттями. Такий відгук став для нас підтвердженням тяглості різдвяних традицій в Україні — різних, але живих й спільних”, — Анна Хома, кураторка проєкту, керівниця мистецьких програм артцентру Меркурій Робота над виставкою тривала кілька місяців. Експозицію поділили на чотири умовні історичні періоди: заборона Різдва, агресивне витіснення свята, активний супротив та період після Незалежності. Загальна хронологія проєкту — від 1920-х і до сьогодні, експозиція розгорнута на двох поверхах артцентру. Глядачам представили роботи понад 30 митців, зокрема Олени Кульчицької, Якова Гніздовського, Леопольда Левицького, Михайла Дзиндри, Миколи Глущенка, Тіберія Сільваші, Сергія Радкевича та багатьох інших. фрагмент експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” фото: артцентр Меркурій фрагмент експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” фото: артцентр Меркурій фрагмент експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” фото: артцентр Меркурій також читайте: ХРАНИТЕЛІ РІЗДВА. ПРО НАЙДАВНІШІ УКРАЇНСЬКІ РІЗДВЯНІ ІКОНИ РОЗПОВІДАЮТЬ НАУКОВЦІ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ У ЛЬВОВІ Науковим консультантом проєкту став Ярослав Грицак, історик, професор Українського католицького університету. “Вся історія святкування Різдва в Україні, особливо в післявоєнні часи (після Другої Світової — ред.), це був певний спротив, спротив проти намагання забрати у нас це свято і нав’язати щось інше, наприклад, святкування Нового Року з Дідом Морозом і Снігуронькою. Тому назва цього проєкту, “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята”, не якась випадкова чи пафосна", — каже історик. "Дійсно, для українців святкування Різдва було виявом спротиву окупаційним системам. Святкували тихо, але сильно. Навіть у найважчі для українців часи був Святвечір, була коляда…”, — Ярослав Грицак, науковий консультант проєкту фрагмент експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” фото: артцентр Меркурій фрагмент експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” фото: артцентр Меркурій фрагмент експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” фото: артцентр Меркурій Аби не заблукати та не заплутатися у розлогому виставковому наративі, Катерина Слюсаренко, старша дизайнерка артцентру Меркурій, радить “йти за зорями”, адже кожен історичний період виставки “підсвічує” окрема зірка. “В концепцію вкладено багато різних сенсів, у нас тут представлено багато експонатів, усі вони дуже різні, тому у мене, як у дизайнерки, було завдання якнайкраще втілити та розкрити проєкт для глядачів у візуальній комунікації, так виникла ідея з цими зірками”, — пояснює Катерина. До слова, “навігаційні зорі” проєкту дістали ще й фізичне втілення та стали прикрасами просторого атріуму, вони — перше, що бачать відвідувачі, заходячи до артцентру. Всі зірочки виготовлені командою Меркурія власноруч у творчій робітні, яка функціонує на базі мистецької інституції. зірки виготовлені командою Меркурія власноруч у творчій робітні фото: артцентр Меркурій також читайте: МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ. ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ На виставці можна оглянути унікальні фото, як святкували Різдво у засланні, як відзначала це свято українська діаспора, родинні архіви, документації різних міських святкувань, першого публічного вертепу у Львові та у Полтаві, Різдва на фронті та під час революцій. Спеціально для артпроєкту створили серію відеоінтерв’ю: родичі художників і художниць, дослідники, носії традицій, митці й мисткині розповідають про свої сімейні традиції, що для них особисто Різдво, і яким важливим є його збереження. “Сподіваюся, нам вдалося створити простір, де кожен відвідувач почуватиметься безпечно для персональних рефлексій і творення власних досвідів”, — каже Анна Хома. Відвідувачі можуть поділитися й своєю історією, традицією чи особливістю святкування Різдва у письмовому форматі. Також можна створити свою різдвяну листівку і, скориставшись послугою “різдвяної пошти”, відправити її рідним та друзям безпосередньо з артцентру. фрагмент експозиції виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” фото: артцентр Меркурій відвідувачі можуть поділитися й своєю історією святкування Різдва у письмовому форматі, створити різдвяну листівку, надіслати її близьким та рідним прямо з артцентру фото: артцентр Меркурій З 16 грудня розпочинається паралельна публічна програма виставки “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята”, яка складається з майстерок, коляд та лекцій. Детальний розклад — на сторінках соцмереж артінституції. Виставка “Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята” діятиме до 1 лютого 2026 року. також читайте: ЯК ВІДБУЛОСЯ ВІДКРИТТЯ ДЕБЮТНОЇ ДЛЯ PROMPRYLAD ART CENTER ВИСТАВКИ “ЯК ЦЕ ЗРОБЛЕНО?” РОМАНА ХІМЕЯ ТА ЯРЕМИ МАЛАЩУКА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

В Івано-Франківську напередодні вперше відчинив свої двері для відвідувачів Promprylad Art Center — нова мистецька інституція, де проводитимуться виставки сучасного мистецтва та освітні програми. Прем’єрним проєктом артцентру стала виставка “Як це зроблено?” Романа Хімея та Яреми Малащука. 13 ГРУДНЯ інсталяція відеороботи “Як це зроблено?” Романа Хімея та Яреми Малащука на однойменній виставці в Promprylad Art Center фото: Тетяна Буняк Зустрічала гостей, разом з митцями, програмна директорка нового Promprylad Art Center Ксенія Малих. Вибір художників, чиїм проєктом розпочинає свою експозиційну діяльність артцентр, — невипадковий, каже Ксенія (вона також стала й кураторкою дебютної виставки). “Ідея проєкту виникла два роки тому, коли артцентр був ще лише у планах, — пояснює вона. — Обидва митці дуже пов’язані й з цим регіоном, й з цим місцем. Перш за все, обоє вони родом з Коломиї. По-друге, у них є робота, яка називається “Як це зроблено”, яка зараз у нас експонується на другому поверсі, і була вона знята тут на “Промприладі” 2021 року. “Як це зроблено” розпочинає розмову з глядачем про це місце, де ми сьогодні відкриваємо артцентр, а це місце — це не новобудова, не частина якогось ЖК (житловий комплекс), в цього місця своя, довга та цікава, історія”. Роман Хімей та Ярема Малащук на відкритті виставки “Як це зроблено?” в Promprylad Art Center фото: Тетяна Буняк Ксенія Малих, програмна директорка Promprylad Art Center та кураторка виставки “Як це зроблено?” фото: Тетяна Буняк Твори Романа Хімея і Яреми Малащука привернули до себе увагу шанувальників сучасного мистецтва ще під час 60-ї Венеційської бієнале 2024 року, тоді їхня відеоінсталяція "Ви не маєте цього бачити" експонувалася в межах проєкту “З України: Сміливі мріяти”, представленого Пінчук Арт Центром та Фондом Віктора Пінчука в межах офіційної паралельної програми бієнале. Цьогоріч восени в межах паризького Art Basel у творчого дуету відбулася перша їхня персональна виставка у Франції. У шоурумі галереї Poggi була представлена робота “Repetitions”, присвячена темам колективних ритуалів та ідентичності. Іншу відеоінсталяцію митців, яка має назву “Ви не маєте цього бачити”, експонували у жовтні у паризькій каплиці Святого Людовика Сальпетрієра, також в межах програми Art Basel Paris і OFFSCREEN. Зараз митці готуються до наступної своєї персональної виставки у Національному музеї Тіссен-Борнеміса в Мадриді. також читайте: ВСІ В САД! ВІДКРИТТЯ ВИСТАВКИ “САД ЗАРЕЦЬКОГО” У ЛЬВОВІ ІСТОРІЯ На початку XX століття на території, де зараз розташований комплекс “Промприлад”, місцеві підприємці організували такий собі промисловий кластер. Ця невелика промзона успішно працювала на благо міста Станіславів (як тоді називався Івано-Франківськ) аж до початку Другої світової війни. В 1940-х роках, з приходом радянської влади, приватні мануфактури націоналізували та на їхній базі розпочали активне нарощення радянських промислових потужностей. Тут діяв машинобудівний завод з виготовлення пресів і товарів народного вжитку та ваго-механічний завод. Вкінці 1950-х ці заводи злилися в єдиного промгіганта “Промприлад”, який став лідером науково-технічної бази УРСР й був в авангарді “союзної” промисловості. Тут, окрім манометрів, автоматики, дифманометрів та промислових лічильників газу роторного типу, виготовляли й товари народного вжитку — парасолі, автомобільні решітки, деталі для легкових автомобілів. За часів СРСР завод постачав свою продукцію у понад 50 країн світу. на початку XX століття на території, де зараз розташований комплекс "Промприлад", місцеві підприємці організували такий собі промисловий кластер, тут були фабрики "Край", "Фама" та вагоно-механічний завод Майора; на світлині — працівники фабрики "Край", 1920-ті рр. (?) фото з особистого архіву Тадеуша Ольшанського / "Промприлад. Точка відліку" Після розпаду Радянського Союзу, у часи так званої Перебудови, “Промприладу” не вдалося уникнути сумної долі багатьох промислових заводів. У 1990-ті його приватизували, потім потуги виробництва практично зупинилися. Територія заводу почала розпродуватися по частинах, деякі приміщення здавали в оренду, і лише у кількох корпусах виробництво продовжувалося аж до початку 2020-х (зокрема виробляли тут механічні газові лічильники, втім така їхня характеристика як “механічність” вказувала на те, що й це вже ненадовго). "Промприлад" на початку 1990-х рр. фото: Прикарпатська інформаційна корпорація Обшарпана, напівзруйнована і вже майже нефункціональна промзона донині залишається типовою картиною для багатьох обласних центрів України. Звичайно, найпростішим рішенням для власника таких територій і міста є їхній продаж під житлову чи комерційну забудову. Втім у Франківську в середині 2010-х років вперше виникла ідея ревіталізації частини “Промприладу” і полягала вона в тому, аби цей об’єкт, після свого перевтілення, став зокрема й платформою для соціальних проєктів та комфортним громадським простором. Задум такої ревіталізації одразу підхопили небайдужі містяни. Так розпочалася робота над створенням інноваційного центру Promprylad.Renovation, яка триває досі. 2018-го на одному із поверхів заводу запустили пілотний проєкт інноваційного центру, аби наочно показати, що ж саме задумали ідейні натхненники Promprylad.Renovation. Поверх пустував довгі роки, його звільнили від непотребу, зробили ремонт та перепланували під нові потреби фото: Андрій Шустикевич 2018-го на одному із поверхів заводу запустили пілотний проєкт інноваційного центру, аби наочно показати, що ж саме задумали ідейні натхненники Promprylad.Renovation. Поверх пустував довгі роки, його звільнили від непотребу, зробили ремонт та перепланували під нові потреби фото: Андрій Шустикевич Promprylad Art Center, який відкрився для франківців та гостей міста вчора, — розташований на території інноваційного центру Promprylad.Renovation. Перша виставка новоствореної мистецької інституції торкається історії простору, підіймає теми переосмислення його радянської спадщини та втрат культурних надбань під час війни. також читайте: НАТХНЕННІ ТА ЗНИЩЕНІ ВОГНЕМ. ІСТОРІЯ МОЗАЇКИ "МЕТАЛУРГИ" ВІД СТВОРЕННЯ ДО ЗАГИБЕЛІ ЕКСПОЗИЦІЯ Наразі простір артцентру — порівняно невеликий. “Сьогодні ми бачимо маленьку частину артцентру, але у нас є план вирости. Десь за два-три роки ми збираємося зайняти повністю всю арку, тобто три поверхи, 1300 квадратних метрів”, — каже Ксенія Малих. Справді, експозиція виставки “Як це зроблено?” — дуже лаконічна. Її розгорнули на невеликій частині двох поверхів і сформували з артефактів з колишнього заводу “Промприлад” та трьох робіт Романа Хімея і Яреми Малащука. інсталяція відеороботи “Як це зроблено?” Романа Хімея та Яреми Малащука на однойменній виставці в Promprylad Art Center фото: Тетяна Буняк артефакти з колишнього заводу “Промприлад” в експозиції виставки “Як це зроблено?” фото: Тетяна Буняк Розпочинає виставковий наратив фільм “Вибухи біля музею” (2023), він розповідає про розграбований росіянами краєзнавчий музей у Херсоні. “Десь через місяць після деокупації ми приїхали туди (на Херсонщину) і задокументували, по суті, місце злочину, місце обкрадання”, — згадує Роман Хімей. В умовах післяокупаційної ревізії митці фільмують спорожнілі музейні зали, додаючи голос екскурсовода, що детально описує те, що ми втратили, пророкуючи можливе повернення експонатів колекції. відеоробота “Вибухи біля музею” (2023) Романа Хімея та Яреми Малащука на виставці “Як це зроблено?” в Promprylad Art Center фото: Тетяна Буняк Поверхом вище розташоване осердя проєкту — вже згадана раніше відеоробота “Як це зроблено?”. Назва відсилає до популярної у 2000-х роках програми “How It’s Made” на каналі Discovery, у якій просто і наочно демонстрували широкій аудиторії як виготовлялися різні речі (від повсякденних предметів до складних технологічних виробів, йдеться в експлікації. Фільм “Як це зроблено?” Романа Хімея та Яреми Малащука фіксує зміни, що відбуваються з “Промприладом”, як він з заводу перетворюється на інноваційний центр. Наприклад, на екранах (що інтригуюче розміщені на батуті) глядачі можуть спостерігати за тим, як одна частина простору ще функціонує як виробничий цех, тим часом інша вже перебуває у процесі демонтажу, водночас представники та представниці креативних індустрій освоюються на новому місці, трансформуючи його під власні потреби. На вечір-відкриття завітали й колишні працівники заводу, які працювали тут ще за радянських часів, й були очевидцями усіх цих трансформацій, а тепер стали героями фільму “Як це зроблено?”. інсталяція відеороботи “Як це зроблено?” Романа Хімея та Яреми Малащука на однойменній виставці в Promprylad Art Center фото: Тетяна Буняк Поруч — нова робота “Чотири сезони” (2025). Тетраптих пропонує глядачу замислитися над новою буденністю життя в Україн. “Вторгнення у цю буденність маленького FPV-дрона майже не дивує. “Чи може це стати нашою новою нормою? Або чи може вважатися нормою жити, не помічаючи війни? У будь-якому разі це навʼязливе дзижчання завжди десь поруч: для когось тихіше, для когось гучніше”, — йдеться в анотації до відео. робота “Чотири сезони” (2025) Романа Хімея та Яреми Малащука на виставці “Як це зроблено?” в Promprylad Art Center фото: Тетяна Буняк Вкінці свого вітального слова Ксенія Малих зазначила, що новий Promprylad Art Center не має задачі формувати певний дискурс чи обслуговувати якусь адженду. “Все це ми робимо лише заради мистецтва і для людей” — сказала очільниця інституції. вхідна група Promprylad Art Center фото: Тетяна Буняк Виставка “Як це зроблено?” Романа Хімея та Яреми Малащука триватиме до 12 лютого (Івано-Франківськ, вулиця Сахарова, 23). А вже наступного року Promprylad Art Center та кураторська група — Ксенія Малих і Леонід Марущак везуть на 61-шу Венеційську бієнале проєкт "Гарантії безпеки" Жанни Кадирової. Його представлять у національному павільйоні України. також читайте: МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ: ОСІННІЙ ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Віктор Зарецький — яскравий представник українського шістдесятництва, художник та викладач, чий життєвий шлях сповнений трагічних подій, а творчий — позначений сміливими експериментами. Втім досі існує певний стереотип сприйняття Зарецького-мистця, що часто зводиться до його широкоформатних (“парадних”) малярських полотен та затінку від постаті дружини Алли Горської… Львівська виставка “Сад Зарецького” (чи не вперше) пропонує погляд на Віктора Зарецького поза каноном і кліше: через його робочі матеріали, переживання й пошуки. 12 ЛИСТОПАДА гості на відкритті виставки “Сад Зарецького” у Муніципальному мистецькому центрі; на дальньому плані - малярський автопортрет Віктора Зарецького фото: Володимир Возний / Львівський муніципальний мистецький центр Сьогодні Зарецького-живописця і Зарецького-монументаліста можна побачити на великій виставці Національного Музею Тараса Шевченка у Києві (триватиме до 14 грудня). Цей кольоровий й панорамний проєкт — частина програми вшанування 100-річчя художника. Друга подія в межах цієї програми відкрилася вчора у Львові, це — виставка “Сад Зарецького” у Муніципальному мистецькому центрі. Дві експозиції, київська і львівська, вступають у діалог і відкривають Віктора Зарецького та шістдесятництво з різних, але однаково важливих, перспектив. відвідувачі виставки до 100-річчя Віктора Зарецького у Національному музеї Тараса Шевченка слухають кураторську екскурсію від Олени Зарецької фото: Ольга Дюжаєва / Національний музей Тараса Шевченка фрагмент експозиції виставки до 100-річчя Віктора Зарецького у Національному музеї Тараса Шевченка фото: Ольга Дюжаєва / Національний музей Тараса Шевченка Куратор львівського проєкту — Леонід Марущак, історик та дослідник українського мистецтва другої половини ХХ ст.; він рятував твори з прифронтових територій і став справжнім хранителем родинної колекції Зарецького, адже на початку повномасштабного вторгнення активно сприяв вивезенню збірки з Києва у безпечніше місце (до слова, наступного року, разом з колегою-кураторкою Ксенією Малих, Леонід Марущак везе проєкт Жанни Кадирової “Гарантії безпеки” на Венеційську бієнале). Разом з Леонідом “Сад Зарецького” у Львові “садять” і “зрощують” Олена Зарецька, художниця та онука Алли Горської й Віктора Зарецького, та Ляна Мицько, директорка Львівського муніципального мистецького центру, де й експонується виставка. (зліва-направо) кураторська група проєкту "Сад Зарецького": Леонід Марущак, Олена Зарецька, Ляна Мицько та Анна Андрусейко, представниця фундації ЗМІN, під час вернісажу фото: [естéт] газета Донедавна дослідникам було практичного нічого невідомо про сімейний архів ескізів Віктора Зарецького. Вкінці 2010-х, до Леоніда Марущака з проханням допомоги у впорядкуванні цього архіву звертається Олена Зарецька. Куратор згадує, що у численних теках з ескізами, до роботи з якими він узявся, знайшлися відповіді на багато запитань, які турбували мистецтвознавці, втім постало не менше й нових про те, що відбувалося у ту епоху. Нині кілька десятків ескізів з цієї сімейної колекції можна детально оглянути на виставці “Сад Зарецького” у Львові. Виставку тематично поділили на три зали, кожен з яких присвячений різким поворотам у житті й творчості художника: становлення, розквіт і втрата. “Ми намагалися побудувати тут експозицію за принципом хронологічним, ескізним і, найголовніше, таким, який розвінчує міфи та дає можливість зазирнути за межі канонізованого образу Віктора Зарецького”, — Леонід Марущак, куратор. фрагмент експозиції виставки “Сад Зарецького” фото: [естéт] газета імпровізований сімейний стіл Зарецьких-Горських у їхній київській квартирі на вул. Терещенківській, за яким творилася ціла епоха українського мистецтва, фрагмент експозиції виставки “Сад Зарецького” фото: [естéт] газета фрагмент експозиції виставки “Сад Зарецького” фото: Володимир Возний / Львівський муніципальний мистецький центр Зарецький народився у міжвоєнний період (1925 р.) на Сумщині, зростав на Донеччині, був мобілізований до “Красної Армії” та становлювався як митець вже у повоєнний період у Києві. Трагічна втрата дружини (Аллу Горську було вбито 1970 року, ймовірно, за негласною вказівкою радянських спецслужб за її патріотичні погляди) та батька (його знайшли мертвим через кілька днів після вбивства Горської; ці події, вочевидь, є епізодами однієї замовної справи) призвела до важкої екзистенційної кризи. Про своє життя тоді Зарецький казав, що це була “боротьба між зламатися та стати художником”. Переміг художник! Зарецького називають засновником “Української неосецесії”, його малярські полотна у цьому напрямку гармонійно поєднують традиції національного мистецтва з тонкою естетикою європейського модерну. Він — також й знаний монументаліст, співтворець мозаїчних панно, що стали символами кількох епох української боротьби (зокрема маріупольські “Боривітер” та “Дерево життя” і донецька “Жінка-птаха”). також читайте: "ДЕРЕВО ЖИТТЯ ЗНАЙШЛИ!" ОПОВІДЬ ЛЮДМИЛИ ОГНЄВОЇ ПРО ПОШУКИ ТА ПОРЯТУНОК МОЗАЇКИ АЛЛИ ГОРСЬКОЇ донедавна дослідникам було практичного нічого невідомо про сімейний архів ескізів Віктора Зарецького; сьогодні кілька десятків ескізів з цієї сімейної колекції можна детально оглянути на виставці “Сад Зарецького” у Львові фото: Володимир Возний / Львівський муніципальний мистецький центр фрагмент експозиції виставки “Сад Зарецького” фото: [естéт] газета експозиційний реверанс “донбаському” дитинству митця Віктора Зарецького у формі темного терикона, фрагмент експозиції виставки “Сад Зарецького” фото: Володимир Возний / Львівський муніципальний мистецький центр Виставка “Сад Зарецького” показує його передусім як людину — з усіма вразливостями, кризами та експериментами. У першому залі, крім сімейних фото, бачимо експозиційний реверанс “донбаському” дитинству митця у формі темного терикона; осердям наступної зали став імпровізований сімейний стіл Зарецьких-Горських у їхній київській квартирі на вул. Терещенківській (родина жила тут до 1980-х рр.), за яким творилася ціла епоха українського мистецтва. Є тут й 3 роботи Алли Горської, дбайливо оправлені руками її чоловіка, трохи інтимної графіки, цікава історія успіху робіт художника на Christie’s у 1990-х… Й справді, такий собі (експозиційний) сад, що пропонує багато поживи для роздумів про митця Віктора Зарецького і епоху в якій він жив і творив. Виставка “Сад Зарецького” у Львівському муніципальному мистецькому центрі триватиме до 26 грудня. також читайте: ОСІННІЙ ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ: МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Грецький Музей сучасного мистецтва та Колекція Костакі (MOMus) анонсували виставку творів українського художника Олекси Грищенка, присвячену його “грецькому періоду”. Проєкт “Олекса Грищенко (1883-1977). Грецька пригода. Український авангардист у Греції” відкриється 22 листопада у Салоніках. 11 ЛИСТОПАДА афіша виставки Олекса Грищенко (1883-1977). Грецька пригода. Український авангардист у Греції” в MOMus фото: MOMus також читайте: МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ. ОСІННІЙ ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ Олекса (Олексій) Грищенко народився на Сумщині. Художню освіту здобував у Києві, Москві та Петербурзі. У 1910-х рр. він розробив власний мистецький напрям — “динамоколір”, поєднавши принципи кубізму й формальної мови ікони. Сучасники оцінювали “динамоколір” як самостійне явище в авангарді, поруч із "експресіонізмом" Кандінського та "супрематизмом" Малевича. Зумівши вирватись із більшовицької Росії, 1919 року Грищенко приїздить спочатку до Стамбулу (тоді — Константинополя), а потім переїздить до Франції, де й залишається жити. На шляху до Франції, Грищенко проводить деякий час у Греції (1921–1923 рр.), відвідуючи Афіни, Дельфи, Салоніки, Крит, інші мальовничі острови та давні міста. Саме цьому періоду й присвячена грецька виставка мистця. Олекса Грищенко у Венеції. Червень, 1962 фото з архіву NAMU Проєкт в MOMus зібрав роботи “грецького періоду” Олекси Грищенка з музеїв та приватних зібрань України, Франції, Великої Британії, США, Туреччини та Греції. Також будуть представлені й деякі ранні та “пост-грецькі” твори художника. Куратори — Мішель Льєвр-Маркович та Марія Цанцаноглу, науковий супровід — Віта Сусак. Проєкт “Олекса Грищенко (1883-1977). Грецька пригода. Український авангардист у Греції” триватиме до травня 2026 року. також читайте: ДАХ — ВЕРНАКУЛЯР — ХАРДКОР: ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ПРОЄКТ НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ АРХІТЕКТУРИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Менш як місяць залишається до завершення 19-ї Міжнародної архітектурної виставки у Венеції, яку часто називають просто — “венеційська бієнале архітектури”. У травні павільйон України представив тут виставку DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore, яка досліджує та зіставляє взаємодію між “вернакулярною спадщиною” традиційного українського сільського житла з “негайним вернакуляром”, що виник у процесі самоорганізованої, стихійної відбудови, здійсненої в умовах воєнного часу. 30 ЖОВТНЯ фрагмент експозиції виставки DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore в павільйоні України на 19-й Міжнародній архітектурній виставці La Biennale di Venezia фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети Україна не має стаціонарного павільйону на теренах Венеційської бієнале, тому український проєкт експонується у камерному просторі старої зброярні (Sale d’Armi). Споруда стоїть поруч колишньої фабрики Le Corderie di Arsenale, яку зараз усі називають просто Арсенале, й це — одна з двох головних локацій бієнале (друга — Джардіні). Приміщення українського павільйону, яке було надане організаторами бієнале безоплатно, — не павільйон, у класичному розумінні цього слова, й навіть не окрема виставкова зала, а радше місце, де перетинаються потоки відвідувачів, такий собі вестибюль, у якому багато дверей та потенційних подальших маршрутів (що, якщо задуматися, виглядає доволі метафорично). ВЕРНАКУЛЯР — ХАРДКОР Термін “вернакуляр” зазвичай вживають для означення повсякденної розмовної мови притаманної певній громаді та місцевості, лексики без словників і “граматичної поліції”. Втім вернакуляр також відсилає й до форм будівництва, яке відбувається без професійного (архітектурного, інженерного) нагляду. Це архітектура без архітекторів. Куратори національного павільйону України Богдана Косміна, Міхал Муравськи та Катерина Русецька пояснюють, що слово “хардкор" у назві виставкового проєкту вжито в його оригінальному значенні, що походить з тої ж таки лексики вернакулярного будівництва, та означає різні уламки, брухт, фрагменти цегли, які разом складають основу, фундамент. Виставка апелює до етики та політики відбудови, яка ґрунтується на крихкому, але непохитному “хардкорі” українського (і глобального) спільного, де маніфестуються та проявляються структури турботи, відновлення, солідарності та спротиву. Ілона Демченко, продюсерка Українського павільйону, розповіла, що усе те, що відвідувачі бачать в цьому павільйоні, було створено в Україні з українських матеріалів, руками українців — представників найрізноманітніших професій — менш ніж за три тижні. Над проєктом працювало понад 50 людей. монтаж виставки DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore в павільйоні України на 19-й Міжнародній архітектурній виставці La Biennale di Venezia фото: Ukrainian Pavilion монтаж виставки DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore в павільйоні України на 19-й Міжнародній архітектурній виставці La Biennale di Venezia фото: Ukrainian Pavilion також читайте: ПОМІТНА І НЕОЧЕВИДНА, УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ НА 60-Й ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ ДАХ Дах — базовий елемент архітектури. Він слугує укриттям від негоди й надійно оберігає ритуали повсякденного життя. Але в умовах повномасштабної війни, коли боротьба ведеться також у небі, із застосуванням дронів, безпілотників та ракет, дах стає першою вразливою мішенню для влучання ворожих снарядів. ДАХ виявляє амбівалентну межу між воєнним часом і повоєнною відбудовою, наголошуючи на тому, що процес відновлення завжди починається, попри те що руйнування і небезпека продовжують тривати; але також і на тому, що довготривалі стратегії відбудови можуть багато чому навчитися від укорінених знань та досвіду негайного вернакуляру. Утім, відновлення та забезпечення тимчасовим притулком є недостатніми. Відбудова не має сенсу без безпеки, а безпеку неможливо здобути без боротьби. Понад десять років українське небо зазнає безперервних атак російської військової машини. Належні та стійкі системи протиповітряної оборони залишаються далекою і, здавалося б, недосяжною метою. У відповідь на це над солом’яними, шиферними, дерев’яними, металевими та бетонними дахами — сільськими та міськими, вернакулярними та індустріальними — українці власноруч збирають величезне, летюче укриття: стріху з дронів, що дзижчить у повітрі. фрагмент експозиції виставки DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore в павільйоні України на 19-й Міжнародній архітектурній виставці La Biennale di Venezia фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети відвідувачки виставки DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore в павільйоні України на 19-й Міжнародній архітектурній виставці La Biennale di Venezia фото: Ukrainian Pavilion фрагмент експозиції виставки DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore в павільйоні України на 19-й Міжнародній архітектурній виставці La Biennale di Venezia фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore Виставка складається з кількох елементів. Ключовим з яких є, власне, сам ДАХ, динамічний прообраз вернакулярного українського даху, розроблений архітекторкою та художницею Богданою Косміною. Навколо центральної інсталяції відвідувачі можуть ознайомитися з вибраними матеріалами з архіву “Атласу традиційного українського житла з кінця XIX до середини XX століття”, 50-річного монументального дослідження, над яким працювали три покоління жінок-архітекторок: Тамара, Оксана та Богдана Косміна. Архів став основою для створення ДАХу, образи з дослідження безпосередньо вплинули на його форму, структуру, матеріальність і дух. Тут також представлений фотографічний проєкт Євгенії Бєлорусець “Місця: Миколаївська область” присвячений працівникам Миколаївського водоканалу, які з 2022 року відчайдушно борються за відновлення водопостачання в системах, пошкоджених російськими обстрілами. фотографічний проєкт Євгенії Бєлорусець “Місця: Миколаївська область” присвячений працівникам Миколаївського водоканалу, які з 2022 року борються за відновлення водопостачання в системах, пошкоджених російськими обстрілами, фрагмент експозиції виставки DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети документація ландшафтів екстреної вернакулярної архітектури та процесів відновлення покрівель житла у Київській області, здійснені колективом “Лівий берег” 2022 року, фрагмент експозиції виставки DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети документація ландшафтів екстреної вернакулярної архітектури та процесів відновлення покрівель житла у різних областях України, фрагмент експозиції виставки DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети В експозиції виставки також показана документація ландшафтів екстреної вернакулярної архітектури та процесів відновлення покрівель житла у Чернігівській, Київській, Харківській, Сумській і Запорізькій областях, здійснені колективами “Лівий берег” та KHARPP. Частиною проєкту є ШІ-аватар архітекторки та етнографки Тамари Косміної (1936–2016), яка десятиліттями досліджувала народну архітектуру в експедиціях Україною. Інсталяція переосмислює незалежні технології, поєднуючи персоналізований штучний інтелект з культурною спадщиною. Цифровий образ Тамари створювався протягом року роботи за допомогою інструменту Iris (автономний інструмент для персоналізованого штучного інтелекту, що дозволяє безпосередньо володіти та контролювати даними). ШІ-аватар архітекторки та етнографки Тамари Косміної (1936–2016), яка десятиліттями досліджувала народну архітектуру в експедиціях Україною, один з елементів виставки DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore фото: Ukrainian Pavilion У просторі українського павільйону витає “Купол дронів” — імерсивна звукова інсталяція, курована Клеменсом Пулом і натхненна проєктом “Клин”, низовою ініціативою, що займається створенням дронів, яку очолює Ксенія Кальмус. Проєкт DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore з моменту свого відкриття у травні мав ще й мандрівну публічну програму Planetary Hardcore, події в межах якої відбувалися зокрема у Києві та Дніпрі. фрагмент експозиції виставки DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore в павільйоні України на 19-й Міжнародній архітектурній виставці La Biennale di Venezia фото: Тетяна Буняк для [естéт] газети DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore в павільйоні України на 19-й Міжнародній архітектурній виставці La Biennale di Venezia фото: Ukrainian Pavilion Український DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore присвячено пам'яті мисткині, волонтерки та військовослужбовиці Маргарити Половінко (1994-2025) та усім, хто віддав свої життя захищаючи Україну від російської агресії. Проєкт можна подивитися і почути у Венеції ще до 23 листопада (локація павільйону: Sale d’Armi, Arsenale). Раніше ми також писали, що на 61-й Венеційській бієнале 2026 року Україну представлятиме проєкт Жанни Кадирової "Гарантії безпеки" та кураторська група — Ксенія Малих і Леонід Марущак. Осердям проєкту стане скульптура “Олень” із серії “Оригамі”. 2019 року цього оленя встановили у парку “Ювілейний” у Покровську (Донецька область). Після початку повномасштабного вторгнення, влітку 2024 року, скульптуру евакуювали з зони бойових дій. також читайте: МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ. ОСІННІЙ ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Фани Тейлор Свіфт штурмують німецький художній музей, директорку Лувру викликають “на килим” в сенат, у Парижі закрився Центр Помпіду і відкрився Art Basel, а (покровський) “Олень” Жанни Кадирової їздить туром містами України перед тим, як рушити до Венеції на бієнале. Про ці та інші актуальні події у світі мистецтва — у щотижневому дайджесті [естéт] газети. 24 ЖОВТНЯ МУЗЕЙНІ НОВИНИ: СИСТЕМА БЕЗПЕКИ ЛУВРУ, ЗАКРИТТЯ ЦЕНТРА ПОМПІДУ ТА ОЦИФРУВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ КОЛЕКЦІЙ Після недільного (19 жовтня) пограбування Лувру французька преса опублікувала перші результати аудиту системи безпеки музею. Його ще 2021 року ініціювала Лоранс де Кар, яка тоді лише вступила на посаду директора Лувру. Як стало відомо, система безпеки музею була “застарілою та не відповідала викликам сьогодення”, зокрема камери спостереження були встановлені лише у тих залах, де нещодавно проводився ремонт. У крилі, де експонується "Мона Ліза", третина залів взагалі не була обладнана камерами. За підсумками аудиту, Лувр критикують за те, що інституція, мовляв, "не приділяє належної уваги покращенню заходів безпеки, попри річний операційний бюджет у розмірі €323 млн". Офіційно документ буде оприлюднено наступного місяця. Французький сенат вимагає роз'яснень, і у середу, 22 жовтня, Лоранс де Кар викликали “на килим”, про деталі цієї зустрічі наразі нічого невідомо. Тим часом інший “туристичний магніт” Парижа — Центр Помпіду — закрився на реконструкцію до 2030 року. 22 жовтня музей відпрацював свій останній день перед п’ятирічною перервою (вхід був безплатний, а години роботи продовжили до 23:00). Постійна експозиція була закрита ще з березня, знакові предмети колекції, серед яких картини Френсіса Бекона, Фріди Кало та скульптури Марселя Дюшана, з музею вивозили поступово. Впродовж останніх місяців для відвідувачів працювали тільки тимчасові виставки. У Центрі Помпіду, до слова, зберігається найбільша у Європі колекція сучасного мистецтва (і друга за величиною, після нью-йоркського Музею сучасного мистецтва, у світі). останній день роботи Центру Помпіду завершився видовищною піротехнічною артінсталяцією Кай Го-Цяна фото: Centre Pompidou Цього тижня Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького (ЛНГМ) та громадська ініціатива MyFutureHeritage представили результати чергового етапу оцифрування предметів колекції ЛНГМ. За словами Романа Гука, керівника MyFutureHeritage, у 2025 році команді фахівців вдалося оцифрувати понад 1000 творів живопису, графіки та об'ємної пластики, а також опрацювати 400 одиниць архівної документації. Окремим напрямом роботи стало створення 50 нових 3D моделей скульптур. Ознайомитися з “Цифровим архівом ЛНГМ” можна на офіційному сайті Галереї у розділі "Колекція". також читайте: МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ. ОСІННІЙ ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ ФАНИ ТЕЙЛОР СВІФТ ШТУРМУЮТЬ НІМЕЦЬКИЙ МУЗЕЙ Державний музей Вісбадена у Німеччині минулими вихідними пережив несподіваний сплеск відвідуваності. Сотні шанувальників співачки Тейлор Свіфт попрямували до музею, аби подивитися на картину Фрідріха Хейзера “Офелія”. Кліп на пісню The Fate of Ophelia з нового альбому Свіфт The Life of a Showgirl починається зі сцени, що композиційно нагадує це полотно. Керівництво німецького музею вже висловило подяку співачці за вибір саме їхнього шедевра, адже у соцмережах одразу розгорнулася жвава дискусія про те, чому Свіфт не обрала для кліпу іншу, відомішу версію “Офелії” пензля Джона Еверетта Мілле, яка зберігається в лондонській галереї Tate. “Офелія” (1900 р.) Фрідріха Хейзера з колекції Державного музею Вісбадена, Німеччина світлина: Wikimedia Commons скрін з кліпа на пісню The Fate of Ophelia Тейлор Свіфт також читайте: ЛИСТИ, ЛЕГЕНДИ Й АВАНГАРД. 7 КНИЖКОВИХ НОВИНОК ПРО УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО НОВИНИ З АУКЦІОНІВ: “КАЛІФОРНІЙСЬКИЙ” СИНІЙ ЗА €18 МІЛЬЙОНІВ І “ЛИЖНА КУРТКА” ЗА £14 Вчора, 23 жовтня, відбулися паризькі торги Christie's, топлотом яких вважалося широкоформатне полотно Іва Кляйна з естімейтом у €16–25 млн. Йдеться про абстракцію “Каліфорнія (IKB 71)”, датовану 1961 роком і виконану у фірмовому відтінку синього кольору International Klein Blue (IKB). Довжина полотна — понад чотири метри, це один з найбільших творів Кляйна. Вперше публічно об’єкт експонувався у Каліфорнії, завдяки цьому він й отримав свою назву. Ів Кляйн помер через кілька місяців після його створення, 1962 року. Експерти Christie's називають "Каліфорнію" твором музейного рівня. З 2005 року і до нині вона зберігалася у неназваній приватній американській колекції. “Каліфорнія (IKB 71)” пішла з молотка за €18,375,000. “Каліфорнія (IKB 71)” (1961) Ів Кляйн фото: Christie's Минулого тижня Christie's, Sotheby's та Phillips провели серію лондонських торгів, присвячених мистецтву XX-XXI століть. Топлотом Christie's стала картина Петера Дойга “Лижна куртка” (1994). Її продали за £14,2 млн. Ціна не дотягла до рекорду, який для робіт художника становить утричі більше, але результат все одно викликав бурю оплесків у залі. Естімейт було перевищено вдвічі. Покупцем став канадський колекціонер Франсуа Одерматт. Сумарний виторг Christie's склав £106,9 млн, що на 33% краще, ніж результати аналогічних торгів минулого року. “Лижна куртка” (1994) Петера Дойга фото: Christie's На Sotheby's 16 жовтня розгорнулася справжня "боротьба ставок" за "Портрет карлика" пензля Френсіса Бекона, покупці намагалися перебити ставки один одного впродовж 17 хвилин. Полотно пішло з молотка за £13,1 млн. Сумарний виторг аукціонного дому склав £47,6 млн. Натомість Phillips продемонстрував скромніші результати: вечірні торги 16 жовтня зібрали £10,3 млн, що на 32% менше, ніж за підсумками аналогічного аукціону минулого року. Не дотягло до нижнього порогу естімейту навіть полотно Жан-Мішеля Баскія. Його робота "Без назви (Pestus)" 1982 року продалася за £2,4 млн, що лише трохи краще за результат 2020 року. Тоді це полотно пішло з молотка (також на Phillips) за £2,2 млн. За підрахунками експертів порталу Artnet, категорія повоєнного та сучасного мистецтва стала найприбутковішою за підсумками аукціонів першої половини 2025 року. Сумарний виторг у цьому сегменті склав $1,8 млрд. При цьому він продемонстрував спад на 12,7% порівняно з аналогічним періодом 2024 року. Зростання на 24,4% спостерігалося лише в категорії мистецтва старих майстрів при загальному виторгу в $289,5 млн. фрагмент експозиції персональної виставки "Скульптури і Конструкції" Александра Колдера в нью-йоркському Музеї сучасного мистецтва (МоМА), 1943 р. фото: Christie's І близько $20 млн планує отримати Christie's за монументальну мобільну скульптуру Олександра Колдера, яку виставлять на торги 17 листопада. Йдеться про роботу “Розмальоване дерево” 1943 року. Вона вперше виставляється на торги і належить до знаменитої серії Колдера “Сузір'я”. На створення “Розмальованого дерева” художника надихнув однойменний малярський цикл Жоана Міро. 1943 року роботи із серії “Сузір'я” стали центральними експонатами персональної виставки тоді 45-річного Колдера в нью-йоркському Музеї сучасного мистецтва (МоМА). На той момент він був наймолодшим художником, відзначеним такою можливістю. $15-20 млн — найвищий естімейт на твори Колдера в аукціонній історії. Рекордна ціна на його роботи тримається на позначці $25,9 млн з 2014 року. також читайте: "НЕ РОСІЙСЬКІ". ЩО САМЕ ЗМІНИЛОСЯ У КОМУНІКАЦІЇ МУЗЕЮ СТЕДЕЛЕК ЩОДО МАЛЕВИЧА ТА АВАНГАРДУ ДОЛЯ ШЕДЕВРІВ: АВТОПОРТРЕТ КУРБЕ ОПИНИВСЯ У КАТАРІ Знаменитий автопортрет Ґюстава Курбе тепер належить Катару. У цьому зізналася принцеса Аль-Маясса бінт Хамад бін Халіфа Аль Тані, вона очолює Катарське відомство музеїв. 2006 року робота “Людина у розпачі” експонувалася в межах ретроспективи Курбе у лондонській Національній галереї. На етикетажі тоді було зазначено, що робота походить з неназваної приватної колекції та експонується за підтримки французького банку BNP Paribas. Потім автопортрет експонувався у Парижі, Нью-Йорку та Франкфурті. Коли саме і за яких умов його придбав Катар — невідомо. За словами принцеси Аль Тані, картина має стати одним з експонатів Музею модернізму та сучасного мистецтва Катару Art Mill у Досі. Його відкриття заплановане на 2030 рік. На найближчі п'ять років Катар погодився віддати картину на депозит паризькому Музею Орсе. "Відчай" (1843-1845) Ґюстав Курбе світлина: Wikimedia Commons УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ НА ПАРИЗЬКОМУ ART BASEL З нагоди паризького Art Basel французька галерея Poggi цієї осені організовує одразу 4 виставки присвячені українським митцям. Зокрема до 20 грудня в основному експозиційному просторі Galerie Poggi триває виставка робіт Нікіти Кадана та Данила Галкіна. Куратор проєкту — Бйорн Гельдхоф, артдиректор Пінчук Арт Центру. Інша виставка робіт Кадана експонується на стенді H15 Art Basel Paris. Цей проєкт паризька галерея Poggi реалізовує спільно з українською Voloshyn Gallery. одна з 4-х виставок, присвячених українським митцям і організованих Galerie Poggi з нагоди Art Basel Paris 2025, експонується на стенді (H15) галереї; цей проєкт реалізований спільно з українською Voloshyn Gallery фото: Galerie Poggi Тим часом на іншій локації, у шоурумі галереї Poggi (розташованому одразу позаду Центра Помпіду), до 22 листопада триває перша у Франції виставка українського творчого дуету Яреми Малащука та Романа Хімея. Експонована тут робота “Repetitions” присвячена темам колективних ритуалів та ідентичності. Фільми Малащука та Хімея завжди поєднують естетику документа та поетичний погляд, що робить їх одними з найцікавіших явищ українського відеоарту сьогодні. Цікава деталь — наратив експозиції починається рисунками Казимира Малевича “Відчуття ув’язненої людини” (1930-31 рр.) з неназваної колекції. рисунки Казимира Малевича “Відчуття ув’язненої людини” (1930-31 рр.) в експозиції виставки “Repetitions” Яреми Малащука та Романа Хімея у шоурумі Galrie Poggi фото: Galrie Poggi Іншу відеоінсталяцію митців, яка має назву “Ви не маєте цього бачити”, експонують з 20 по 26 жовтня у паризькій каплиці Святого Людовика Сальпетрієра (в межах програми OFFSCREEN x Art Basel Paris). Ця робота привернула увагу шанувальників сучасного мистецтва ще під час 60-ї Венеційської бієнале 2024 року, де відеоінсталяція експонувалася в межах проєкту “З України: Сміливі мріяти”, представленого Пінчук Арт Центром та Фондом Віктора Пінчука. також читайте: МОДЕРНІЗМ, ВІДЕОАРТ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ. ОСІННІЙ ПУТІВНИК ВИСТАВКАМИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У СВІТІ НОВИНИ З ВІТЧИЗНЯНИХ МИСТЕЦЬКИХ ПОЛІВ: ПОКРОВСЬКИЙ ОЛЕНЬ ТА ЗВІРІ ГНІЗДОВСЬКОГО Перед тим як рушити до Венеції, скульптура (покровського) оленя Жанни Кадирової розпочала тур містами України. “Оригамі Оленя” показали у Києві та смт Ясіня (Закарпаття), далі він поїде до Івано-Франківська (25 жовтня) та Львова (26 жовтня). демонтаж скульптури "Олень" Жанни Кадирової у Покровську фото надане Жанною Кадировою На 61-й Венеційській бієнале 2026 року Україну представлятиме проєкт Жанни Кадирової "Гарантії безпеки" та кураторська група — Ксенія Малих і Леонід Марущак. Осердям проєкту стане скульптура “Олень” із серії “Оригамі”. 2019 року цього оленя встановили у парку “Ювілейний” у Покровську (Донецька область). Після початку повномасштабного вторгнення, влітку 2024 року, скульптуру евакуювали з зони бойових дій. афіша фільму "Всесвіт Гніздовського. Птахи і звірі" світлина: Facebook-сторінка Надії Парфан Режисерка Надія Парфан цього тижня анонсувала прем’єру повнометражного фільму про україно-американського художника Якова Гніздовського. Фільм знятий на межі мистецької документалістики та публіцистики, каже Парфан. Перший показ анонсовано на 26 жовтня у київському Будинку кіно, наступний має відбутися 1 листопада в кінотеатрі “Жовтень”. також читайте: СВЯТО ВОГНЮ, ДИМУ, СКЛА ТА ЕМОЦІЙ. 13-Й СИМПОЗІУМ ГУТНОГО СКЛА У ЛЬВОВІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Державні корпорації, торгові організації, готель, ресторани і копіцентр — все це колишні “мешканці” львівського “будинку з Меркурієм”, що тепер перетворився на мистецький простір. 16 серпня тут відкрилася велика (без перебільшень) ретроспектива Олега Тістола “Тіні Імперіалу”, масштабна інтервенція у простір, де переплелися імперські амбіції, радянські нашарування та новітня українська реальність. 19 СЕРПНЯ монтаж експозиції проєкту "Тіні Імперіалу" Олега Тістола під кураторством Андрія Рибки на новій локації Mercury Art Center (MAC) фото - MAC “Тіні Імперіалу” стали першим виставковим проєктом артцентру Меркурій після низки “тектонічних” інституційних змін. У середині липня тоді ще Центр інтелектуального мистецтва Меркурій оголосив про тотальний ребрендинг. “Відтепер ми — Mercury Art Center (МАС). З новою назвою, новою айдентикою, але з незмінною візією: мистецтво візуалізує світогляд”, — йшлося в офіційному повідомленні. За два тижні до цього інституцію покинув Богдан Мисюга, який був артдиректором центру з моменту його створення. А вкінці липня (тепер вже) MAC заінтригував запрошенням на свою нову локацію у середмісті Львова — в “будинок з Меркурієм”. Частину будівлі за цією адресою МАС придбав ще 2023 року. Власне назва артцентру — “Меркурій”, й була натхненна фігурою Меркурія авторства львівського скульптора італійського походження Леонарда Марконі, яка увінчує фасад будинку на вулиці Січових Стрільців, 3 (в народі - “будинок з Меркурієм”). будинок з Меркурієм у Львові, вул. Січових Стрільців, 3 фото — Костянтин Гливляс/MAC Втім прем’єрною локацією артцентру у 2024 році стало інше приміщення, розташоване на площі Міцкевича, 10. Там колись функціонував банк, а останні кілька років споруда стояла порожньою (у Львові її знають і впізнають завдяки яскравій модерністичній архітектурі, типовій для початку 2000-х років). У MAC розповіли, що другу частину приміщень “будинку з Меркурієм” їм вдалося придбати (на аукціоні) лише недавно, у травні 2025 року. Тепер в інституції вирішили відкрити там нову локацію (вона, ймовірно, колись задумувалася як перша й основна). “Це для нас важливий крок. Наша ціль, щоб новий простір став осередком культурних ініціатив, спільнот і майданчиком для промоції українського мистецтва. Ми прагнемо зберегти історичну атмосферу будівлі, водночас відкрити її для сучасного мистецтва та нових ідей”, — пояснили в артцентрі. ГОТЕЛЬ, КІНО І “ДЕРЖМАЙНО” “Будинок з Меркурієм” звели у 1885 –1887 роках за проєктом архітектора Вінцента Равського-молодшого для першої Дирекції залізниць Східної Галичини. Меркурій (у римській міфології — покровитель торгівлі, руху і зв’язку) на фасаді мав символізувати швидкість і прогрес залізничних сполучень. Дирекція залізниці пропрацювала тут близько 10 років, а потім переїхала. Будинок переобладнали під готель “Імперіал”, один з найпрестижніших у місті того часу. будинок з Меркурієм у Львові, вул. Січових Стрільців, 3 фото — Костянтин Гливляс/MAC 1927 року у світовий прокат виходить голлівудська воєнна драма “Hotel Imperial” про "лембергський" готель. У головній ролі — Пола Неґрі, зірка і секс-символ епохи німого кіно. Інтер’єри готелю “Імперіал” відтворювали за фото- та кінохронікою у знімальних павільйонах студії Paramount. Події чорно-білої кінострічки розгортаються у розпал Першої Світової Війни. Австрійський офіцер, якого зіграв зірковий актор Джеймс Холл, відставши від “своїх”, опиняється по ворожий бік фронту, в окупованій Російською царською армією Галичині і Лембергу (Львові). Він знаходить прихисток у готелі “Імперіал”, від росіян його переховує покоївка (Пола Неґрі), видаючи військового за офіціанта. У якийсь момент готель стає штабом росіян, там починають шукати шпигуна, який “зливає” секретні дані австрійцям, російський генерал не дає проходу покоївці, а “новенький” офіціант опиняється за крок до викриття. Втім, у кращих голлівудських традиціях, кіно завершується хепі-ендом. До слова, “Готель Імперіал” зараз можна вільно подивитися на Youtube. постер голлівудської кінострічки "Готель Імперіал", 1927 світлина - IMDB стопкадри фільму "Готель Імперіал", 1927 світлини - IMDB Перед самим початком Другої Світової кіностудія Paramount вирішила перезняти “Hotel Imperial”, який став одним з найуспішніших їхніх фільмів. На головну роль затвердили Марлен Дітріх, заручилися вкрай високим, як на той час, бюджетом. Втім, через голлівудські чвари, у прокат стрічка вийшла без Дітріх і зі зміненою сюжетною лінією. У міжвоєнний та радянський періоди будівля з Меркурієм часто змінювала функції, там працювали різні торгові організації та школа з підготовки голів колгоспів. Після відновлення Незалежності України, 1992 року до будівлі в’їхало регіональне відділення Фонду Держмайна. Установа діяла за цією адресою до 2019 року. Крім Фонду Держмайна офіси тут орендувало чимало різних організацій. Усі “мешканці”, впродовж 140 років, кожен по-своєму, залишали тут свої сліди присутності, десятиліттями нашаровуючи їх на інтер’єри та екстер'єр будівлі з Меркурієм. “Ми відкриємо для відвідувачів цю будівлю без прикрас, залишивши там набутки всіх попередніх власників. Водночас мистецтво Олега Тістола стане посередником між аудиторією та історією цієї будівлі”, – акцентує Лілія Михайлик, директорка MAC. фрагмент оздоблення стелі у львівському будинку з Меркурієм фото — Тетяна Буняк для [естéт] газети фрагмент експозиції проєкту "Тіні Імперіалу" Олега Тістола в Mercury Art Center (MAC) фото — MAC фрагмент експозиції проєкту "Тіні Імперіалу" Олега Тістола в Mercury Art Center (MAC) фото — MAC також читайте: ПЕРШИЙ АУКЦІОННИЙ ДІМ НА ЗАХОДІ УКРАЇНИ. 10 ЗАПИТАНЬ ДО КСЕНІЇ ЦІХУРСЬКОЇ, ДИРЕКТОРКИ АУКЦІОННОГО ДОМУ МЕРКУРІЙ ЛЬВІВСЬКИЙ ПРОЛОГ ОЛЕГА ТІСТОЛА ТА АНДРІЯ РИБКИ Львів — не чуже місто для Олега Тістола. Тут, у 1980-х роках, він був студентом Інституту декоративно-прикладного мистецтва (зараз — Львівська національна академія мистецтв). До того Олег Тістол жив у Києві та навчався у знаменитій Республіканській художній школі ім. Тараса Шевченка, а народився художник на Миколаївщині. “Тіні Імперіалу” — також далеко не перший виставковий проєкт Тістола у Львові, і навіть не перша його “львівська” ретроспектива (хоча з масштабом “Тіней…” жодна з попередніх виставок, звісно, не зрівняється). Тандем з куратором Андрієм Рибкою — теж не дебютний. художник Олег Тістол (справа) і куратор Андрій Рибка на відкритті виставкового проєкту "Тіні Імперіалу" в Mercury Art Center (MAC) фото — MAC Восени 2020 року Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького (ЛНГМ) відремонтувала групу приміщень для свого нового відділу — Музею Модернізму. Перед тим як туди заїхав власне Музей Модернізму, в оновлених виставкових залах відбулася виставка Олега Тістола “60 років Незалежності”. 2020 рік був для митця ювілейним, йому виповнилось 60 років. До Львова тоді привезли кілька десятків творів художника з його знакових серій “Проєкт українських грошей”, “Національна географія”, “Ю.Бе.Ка” та “Гори”. Кураторкою “60 років Незалежності” була Олена Субач, будував експозицію Андрій Рибка. Ймовірно, співпраця Тістола з Рибкою, тоді ще експозиціонером Львівської національної галереї мистецтв, у 2020 році була успішною, бо вже 2024 року вона знайшла своє продовження у форматі 4 нових виставкових проєктів. Над ними Андрій працював вже як незалежний куратор. Минулого року Рибка майже одночасно курував одразу 2 проєкти Тістола у Львові: соло-виставку художника “Крим” у Палаці Гната Хоткевича і pop-up проєкт у магазині OSTRIV, а ще проєкт “Нацпром. Підгірці” (“Нацпром” — спільна творча програма Олега Тістола та Миколи Маценка, у (непостійному) форматі якої художники працюють з початку 1990-х років). фрагмент експозиції виставки “60 років Незалежності” Олега Тістола в приміщенні Музею Модернізму (відділ Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького), жовтень 2020 фото — ЛНГМ ім. Бориса Возницького фрагмент експозиції проєкту "Нацпром. Підгірці", липень 2024 фото — Тетяна Буняк для [естéт] газети фрагмент експозиції проєкту "Крим" Олега Тістола у львівському Палаці Гната Хоткевича, липень 2024 фото — Ія Степанюк “У нашій співпраці є величезна доброта Олега до мене як куратора, яка лежить у площині — він мені видає матеріал, а я з ним роблю те, що я хочу. І це — величезна рідкість, коли художник може тобі віддати побавитися своїм “дитям”, тобто мистецтвом, яке він творить”, — розповів Андрій Рибка про співпрацю з Олегом Тістолом під час роботи над виставкою “Крим”. З експозиційного погляду меркуріанські “Тіні Імперіалу” нагадують і хоткевичівський “Крим”, і “Підгорецький Нацпром”. Усі ці виставки — мистецька інтервенція у будівлі зі строкатою історією, які зараз стоять пусткою, тримаючи у собі та на собі численні нашарування присутності попередніх мешканців та користувачів. “Ці проєкти — це така собі робота зі спогадами. Вони дають можливість зробити ревізую в голові: що лишити, а що не варто. Багато речей з тих минулих (імперських, радянських) часів хочеться позабувати і не пам’ятати, але деякі варто таки лишити, зафіксувати навіть…”, — каже куратор. Виглядає на те, що Андрію Рибці вдалося створити авторську кураторську формулу, за якою твори Тістола “звучать” найкраще, і це — не галерейні зали, а історичні будівлі, життя в яких опинилося на вимушеній паузі. фрагмент експозиції проєкту "Тіні Імперіалу" Олега Тістола в Mercury Art Center (MAC) фото — Тетяна Буняк для [естéт] газети фрагмент експозиції проєкту "Тіні Імперіалу" Олега Тістола в Mercury Art Center (MAC) фото — Ія Степанюк фрагмент експозиції проєкту "Тіні Імперіалу" Олега Тістола в Mercury Art Center (MAC) фото — MAC Та й сам Олег Тістол каже, що виставлятися у стандартних виставкових просторах йому не цікаво. “...я люблю процеси. У цьому випадку (проєкт “Тіні Імперіалу” - ред.) – це процес у чистому вигляді, дуже правдивий, відкритий і зрозумілий: від Австрії (Австро-угорської імперії - ред.) до сьогодні. Страшенно хочеться у цьому процесі проявити максимальну повагу: від архітектора цієї споруди до останнього орендатора. Усі вони – це частина історії”, — каже художник. також читайте: “НАЦПРОМ — ЦЕ, КОЛИ МИ ЩОСЬ РОБИМО РАЗОМ”. ПРО ВИСТАВКУ МИКОЛИ МАЦЕНКА ТА ОЛЕГА ТІСТОЛА “НАЦПРОМ. ПІДГІРЦІ” ТІНІ ІМПЕРІАЛУ Три сотні робіт Олега Тістола, розкиданих по заплутаних лабіринтах неоренесансної будівлі, — гротескні, іронічні та символічні. Їхні образи — мінімалістичні, загадкові, але водночас й добре впізнавані. В експозиційному контексті, ці малярські полотна напрочуд органічно вписалися в інтер’єри колишнього “Імперіалу”, ставши його тінями. Вони — наче привиди, що зустрічають вивідувачів покинутої будівлі, й подекуди навіть не проти комунікації з ними, виражаючи це своїми жестами та рухами. фрагмент експозиції проєкту "Тіні Імперіалу" Олега Тістола в Mercury Art Center (MAC) фото — MAC роботи Олега Тістола "стали тінями" в експозиційних інтер’єрах , загадковими, але водночас й добре впізнаваними (процес створення цих "тіней" художником) фото — MAC фрагмент експозиції проєкту "Тіні Імперіалу" Олега Тістола в Mercury Art Center (MAC) фото — MAC Експозиція (умовно) поділена на періоди творчості митця і розгорнута на трьох поверхах та горищі будівлі. Це — близько 2000 м², 90 кімнат (у пресрелізі до події вказано 88, але на момент відкриття, з’ясувалося, що всі 90). Кожен простір (кімната, коридор, зала, стрих) – точка зустрічі Австро-Угорської імперської спадщини, нашарувань радянської та пострадянської епох з гостями доби Незалежної України. “Кожна імперія лишає по собі спадок у вигляді матеріальних і ментальних речей. Архітектура – це також тінь. Тінь, яку зараз лишають по собі імперії, і тінь, яку лишили тоді. Це живий процес, який відбувається. Відповідно нова історія лишить свою тінь, тінь незалежної України… Ця виставка про тіні, які сформували нас і продовжують нас формувати, впливають на нас. Це про життя, про те, ким ми є, ким ми були й ким ми станемо і те, як ми сприймаємо той спадок, який маємо: історичний і не лише”, — пояснює Андрій Рибка. І митець, і куратор неодноразово акцентують на важливості іронії у їхніх проєктах. Саме через іронічні образи Олег Тістол намагається переосмислити колоніальне минуле та буремне сьогодення. фрагмент експозиції проєкту "Тіні Імперіалу" Олега Тістола в Mercury Art Center (MAC) фото — Тетяна Буняк для [естéт] газети фрагмент експозиції проєкту "Тіні Імперіалу" Олега Тістола в Mercury Art Center (MAC) фото — Тетяна Буняк для [естéт] газети фрагмент експозиції проєкту "Тіні Імперіалу" Олега Тістола в Mercury Art Center (MAC) фото — Тетяна Буняк для [естéт] газети фрагмент експозиції проєкту "Тіні Імперіалу" Олега Тістола в Mercury Art Center (MAC) фото — Тетяна Буняк для [естéт] газети “Всі 90 приміщень, які Ви сьогодні побачите, — захламлені, смішні, зачищені… Тут є різне, але тут немає стьобу. “Тіні Імперіалу” — це проєкція, це про реальність нашого життя. Ми всі, так чи інакше, жили по якихось гуртожитках, по зйомних квартирах, по готелях… І цей проєкт, “Тіні Імперіалу”, він — про любов, про любов до архітектури, про любов до різних речей. І, найголовніше, про любов до України. От тому і “Слава Україні””, — завершує своє інавгураційне слово Олег Тістол. “Героям Слава!” — відбивається об склепіння будівлі колишнього готелю “Імперіал” дзвінким відлунням відповідь гостей вернісажу. також читайте: В ОКУПАЦІЇ, АЛЕ ЦІЛА. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З МОЗАЇКОЮ “ЖІНКА-ПТАХ” У ДОНЕЦЬКУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com