.png){kind=logo}
СВІТЛО І ТІНІ ОДНОГО ГЕНІЯ: ПРО ВИСТАВКУ «ФРАНКО. КАЛЕЙДОСКОП» У ЛЬВІВСЬКОМУ ДОМІ ФРАНКА
Наприкінці вересня в Домі Франка відкрилася виставка «Франко. Калейдоскоп», яка є візуальною частиною великого ювілейного проєкту «Великі уродини: 170 років з Франком». Вразити львівську публіку новою експозицією — завдання «із зірочкою», адже «щільність» і якість виставкових проєктів у місті щоразу дивують, а тут ще й ідеться про постать, про яку, здавалося б, уже все розказано й показано… У чому ж особливість цієї виставки й чи вдалося її творцям «впоратися» з тією самою «зірочкою»?
зала «Лабіринт»: «ліс» Франкових постатей на виставці «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка
Імерсивні практики, елементи доповненої реальності, нововіднайдені чи реставровані твори — все те, що ще кілька десятиліть тому спричинило б справжній фурор, сьогодні є абсолютно буденною і практично невід’ємною складовою експозиційного плану ще на етапі його розробки. До того ж планку конкуренції за увагу відвідувача надзвичайно високо підняли приватні галереї, яких за останні роки суттєво побільшало і які у своїй практиці орієнтуються на найкращі зразки подібних закладів у світі.
Найперше, що впадає в око, коли заходиш у простір виставки «Франко. Калейдоскоп», — те, що куратор із командою вирішили не гнатися за короткочасним wow-ефектом, а навпаки, зробили ставку на максимальну стриманість, навіть лапідарність, експозиційної будови. Приглушені природні тони оформлення, фактура дерева, напівпрозорий однотонний текстиль, органічна вписаність мистецьких творів у наявні простори вілли Антонія Ув’єри (споруди за адресою: вул. Івана Франка, 150, де розміщено зали для тимчасових експозицій Музею Франка) — усе це робить презентовані роботи головними дієвцями кураторського задуму, виводить на перший план саме їх, дає змогу глядачеві не розпорошувати уваги й зосередитися безпосередньо на суті експозиційного «повідомлення».
Куратором виставки став Павло Гудімов, очільник «Я Галереї», а керівником проєкту й одним з ідейних натхненників смислової частини експоплану — Богдан Тихолоз, директор Дому Франка.
ЧОМУ «ФРАНКО. КАЛЕЙДОСКОП»?
Керівник проєкту Богдан Тихолоз пояснює, що образ калейдоскопа під час попереднього обговорення плану виставки виник не випадково. У поемі Франка «Іван Вишенський» є образ світу як калейдоскопа: у мить молитовного екстазу старець-самітник відчуває, як його душа балансує поміж небом і землею, залишаючи все земне, дочасне і тонучи в морі тонів і фарб божественного гігантського калейдоскопа — нової духовної дійсності.
Калейдоскоп — це оптичний прилад, що первісно був саме інструментом дослідження властивостей світла, проте згодом набув ширшого вжитку, аж поки не почав асоціюватися переважно з дитячими забавками. Уже в самому слові «калейдоскоп» містяться три давньогрецькі корені: «красивий», «вид» і «дивлюсь». Особливістю калейдоскопа є його змінність і неповторність результату: з кожним обертом глядач бачить геть інше зображення, і практично немає шансів, що одна й та сама комбінація колись трапиться знову…
АЛЕ ДО ЧОГО ТУТ ФРАНКО?
За задумом творців проєкту, життя Івана Франка в просторі виставки перетворюється на своєрідний «калейдоскоп», у якому мінливими шкельцями постають Франкові сучасники й життєві обставини; задуми творів — утілені й, на жаль, ні; стереотипи й чутки; міфи й канони, пов’язані з постаттю Доктора Ф., і багато-багато іншого.
Та завданням авторів виставки було не буквально розкласти біографію Франка на фактологічні «атоми», а зробити відвідувача співтворцем, співавтором, співрозмовником сократичного діалогу, у якому немає готової відповіді, а лише пропозиція разом пройти певний шлях, «прочитати» історію, закодовану в мистецьких творах, і самотужки знайти відповіді на запитання — інколи складні й навіть дражливі.
портрети Івана Франка, фрагмент експозиції виставки «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка
також читайте: ОСІННІЙ НАСТРІЙ: 11 ВИСТАВОК ЛИСТОПАДА
МІЖ ДНЕМ І НІЧЧЮ
Експозиція «Калейдоскоп» займає шість виставкових залів і, за задумом авторів, ділиться на умовні простори Дня і Ночі. На стінах, окрім мистецьких робіт, можна побачити 60 слів-гештегів (по одному на кожен рік Франкового життя). У «денній» частині експозиції ці слова мають позитивну конотацію (наприклад, «правда», «любов», «пісня», «поезія»), а в «нічній» — навпаки («самотність», «сумнів», «спокуса»).
Саме життя Франка запропоновано побачити як сплетіння денної й нічної біографій, як долю, безперечно, геніальної, проте все ж справжньої людини, яка мала почуття, емоції, страхи, зазнавала злетів і падінь, любила й ненавиділа, сподівалася й розчаровувалася.
фрагмент експозиції виставки «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка
фрагмент експозиції виставки «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка
ЛІС «ФРАНКІВ»
Перша експозиційна зала має умовну назву «Лабіринт». Вона шокує з порога, адже відвідувач одразу наштовхується (буквально) на справжній «ліс» Франкових постатей — у бронзі, гіпсі, дереві… Погруддя й фігури на повен зріст. Різного розміру. Різної мистецької вартості. Відомих скульпторів (Севери, Крвавича, Одрехівського, Чайки) і невстановленого авторства.
Вони стоять просто на підлозі — без високих постаментів і права на розкіш особистого простору.
Ця зала символізує засилля стереотипів щодо постаті Франка. Богдан Тихолоз коментує цей простір так: «Подиву гідний парадокс: вічний бунтар і вічний революціонер (без лапок!), войовничий антиконсерватор-радикал, що сміливо руйнував замшілі міфи й стереотипи, рішуче повалював застарілі авторитети, вічний опозиціонер до будь-якої влади, який ніяк не міг (та й, зрештою, й не прагнув) посісти бодай якогось більш-менш прийнятного офіційного становища в суспільній ієрархії та жив лише з власного пера, — за химерною паралогікою Хроносу, перетворився на застиглого на постаменті „великого Каменяра“».
зала «Лабіринт»: «ліс» Франкових постатей на виставці «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка
Ця скульптурна група асоціативно також нагадує нам про інструменталізацію постаті Франка в період радянської окупації. Саме соцреалістичний канон витворив псевдоіконічного, атлетичного й набурмосеного Франка — холодного, пафосного й недосяжного.
ТРАПЕЗА ДУХОВНОЇ ПОЖИВИ
Здолавши виклики лабіринту, ми втрапляємо на Бенкет життя — гостину Духу, на яку зібралися, вочевидь, на запрошення господаря дому, Франкові сучасники — ті, хто впливав на нього, і ті, хто вчився в нього, хто перебував у гравітаційному полі його інтелекту й творчого самооприявнення.
За овальним символічним столом «зібралися» Михайло Драгоманов, Олена Пчілка, митрополит Андрей Шептицький, Михайло Грушевський, Іван Труш, Станіслав Людкевич, Уляна Кравченко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олекса Новаківський.
На столі — гасло Франкового батька: «З людьми і для людей».
зала «Бенкет» на виставці «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка
За словами куратора виставки Павла Гудімова, «Бенкет» — це, найперше, простір уяви. Ми не лише фантазуємо, що наші великі можуть метафізично зібратися на розмову за вечерею, а й можемо долучитися до них, розділити Слово і Хліб.
Скульптурні портрети визначних Франкових сучасників є також формою діалогу між дуже різними мистецькими поколіннями, адже поруч із роботами Михайла Паращука чи Андрія Коверка цілком природно сусідять погруддя, створені, скажімо, Денисом Шиманським чи Володимиром Семківим.
На стінах — побільшені світлини з фондів Дому Франка, які показують нам Франка у вирі його середовищ — серед колег-журналістів, науковців і митців, студентської молоді…
зала «Бенкет» на виставці «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка
також читайте: “АНАТОЛЬ ПЕТРИЦЬКИЙ. ПОЗА СЦЕНОЮ”: НОВИЙ ВІРТУАЛЬНИЙ ПРОЄКТ НАЦІОНАЛЬНОГО ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ УКРАЇНИ
ПОВЗ РОБІТНЮ ДО ВНУТРІШНЬОЇ ДИТИНИ
Третя зала, напевно, найповніше розкриває багатогранність Франка й пропонує зазирнути в простір сокровенного — творчу лабораторію письменника. На подіумі розміщено розкішний письмовий стіл — з вишуканими різьбленими елементами, вкритий зеленим сукном. Цей предмет меблів геть не в’яжеться з доволі стриманими смаками Франка й тими меморіальними речами, з яких складається експозиція в родинній віллі Франків (вул. Івана Франка, 152). Це й не дивно, адже цей робочий стіл, за яким Франко справді працював, належав редакції газети «Kurjer Lwowski», у якій письменник десять років трудився, за власним визначенням, «у наймах у сусідів».
письмовий стіл Івана Франка у редакції газети «Kurjer Lwowski», фрагмент експозиції виставки «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка
Світла й простора зала буквально переповнена портретами господаря дому: чудові полотна Івана Труша трохи парадоксально сусідять із графічними роботами Михайла Жука чи Петра Обаля.
Світ дитинства ж розкривається передусім через ілюстрації Софії Караффи-Корбут, Анатолія Базилевича, Георгія Якутовича та інших.
DE PROFUNDIS
Нижні, підвальні зали експозиції присвячено «нічній», містичній і найбільш невтішній сторінці Франкової біографії. Це простори недуги, безсоння, розмов із духами і врешті кінця земного життя.
Для Івана Франка 1908 рік став роком нищівного життєвого удару. Письменник, який усе життя забезпечував себе й свою родину власним пером, утрачає здатність володіти руками. Параліч, біль, безсилля тогочасної медицини — все це стало, за словами Богдана Тихолоза, «прологом до невідворотної катастрофи».
Експозицію «Хвороби» становлять копії медичної документації Франка, фото його паралізованих і деформованих рук, а також мистецькі твори: скульптури Олексія Абрамова й надзвичайно сильний, упізнаваний портрет пензля Любомира Медведя. Пронизливий, насторожений, недужий погляд крізь темряву — страшно помислити, що саме так дивився на світ великий український геній останні вісім років свого життя.
фрагмент експозиції виставки «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка
КРІЗЬ СМЕРТЬ ДО НЕПРОМИНАННЯ
Два останні зали експозиції — це зали сум’яття й згасання. Мистецькі твори, які тут експонують, інтуїтивно навіюють глядачеві відчуття тривоги, суму, відчаю.
Проте є одна тема, про яку надто мало говорять і яка, на превеликий жаль, дуже актуальна сьогодні. Іван Франко був батьком синів, що перебували на фронті.
Тож причиною безсоння були не лише біль і численні голоси духів, що намагалися передати свої «телеграми», а й реальний паралізуючий жах за долю дітей, які стали воїнами. Один із віршів Франка, «Чи віщий сон?», відкриває читачеві моторошну картину батьківського безсилля перед імовірною загибеллю сина.
…по безсонній ночі,
Одній з найтяжчих, наймучительніших,
Яких так много я в тім році пережив,
Явивсь мені мій син Петро, що в стрільцях
Українських тепер у полі служить…
Ці рядки написав зболений, змордований недугою Франко в грудні 1915 року. У нічному жахітті син прийшов до батька в довжелезній чорній сорочці й зник, мов привид, щойно той спробував до нього доторкнутися… Тож в експозиції цього простору ми бачимо цілу підбірку, присвячену подвигу й чину Українських січових стрільців, зокрема твори Осипа Куриласа.
фрагмент експозиції виставки «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка
Підвальні зали експозиції сповнені голосами — і в прямому сенсі слова. У невеликому просторі поруч із виставковою залою «Безсоння» можна послухати моторошні й маловідомі его-документи Франка періоду його недуги — записи снів, видінь, марень.
СВІТЛО ПАМ’ЯТІ
Остання зала мала б бути найтрагічнішою, проте, як не дивно, це не так. Адже саме відхід Франка став не лише кінцем його страждань, а й кроком до вічної пам’яті й пошанування. Так, тут багато похоронної атрибутики — навіть вінки, які свого часу поклали на могилу класика, фото жалобної процесії, посмертна маска.
Але є й багато непроминального світла, яке нагадує, що ми знову можемо повернутися в «день».
Розкішний за технікою й палітрою «Ангел смерті» Олекси Новаківського… Ескіз вітража Софії Караффи-Корбут, завдяки якому приміщення справді стає трохи схожим на поминальну каплицю.
Біля однієї зі стін — гіпсові ескізи, варіанти того, який вигляд могла б мати могила Франка на Личакові. Та річ у тім, що всі ці поховальні атрибути — це те, про що дбають живі, які хочуть, аби пам’ять не згасала.
фрагмент експозиції виставки «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка
Невтомного, живого, «багатоповерхового», геніального Франка покоління українців люблять саме за цю складність. Його хочеться досліджувати, перевідкривати й перевинаходити для себе. Тому нові й нові покоління митців творять свого Франка й комунікують із ним, наче він їхній живий сучасник.
І тому через десятки років нові ідейні натхненники, куратори, музейники зроблять новий оберт «Калейдоскопа» — і він зобразить зовсім інший, зворушливо неповторний візерунок.
Проєкт «Великі уродини: 170 років з Франком» Дім Франка зреалізував завдяки підтримці Українського культурного фонду.
також читайте: «ТАМ, ДЕ ЖИВЕ СВІТЛО»: У РЕЙК'ЯВІКУ ВІДКРИЛАСЯ ВИСТАВКА ДАВНІХ УКРАЇНСЬКИХ ІКОН ІЗ КОЛЕКЦІЇ NAMU
Сподобався матеріал?
ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа
Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com
