Сагайдаковський в Одеському національному художньому музеї, Мурашко — в Національному львівському, проєкти про самоорганізовані артспільноти 1990-х і 2000-х у Музеї сучасного мистецтва Корсаків і Jam Factory Art Center, та андеграунд Гавриленка в Ханенків. Розповідаємо, які експозиції точно не варто пропустити у червні. 05 ЧЕРВНЯ, 14:00 фрагмент 23-метрового панно харківської артстудії Aza Nizi Maza, створеного для виставки "Диспаратес" у Музеї Ханенків фото: Музей Ханенків ПОМІЖ ПРЕДМЕТІВ Де: Одеський національний художній музей Коли: до 29 листопада Це — персональний проєкт львівського художника та представника «Нової хвилі» Андрія Сагайдаковського. Поруч із малярством та об’єктами файбер арту особливе місце тут посідають просторові інсталяції. За задумом куратора Павла Гудімова, митець ніби ставить наше існування на паузу, загортаючи буденні предмети у церату. Іншою лінією виставки є малярство на старих килимках. Контраст цих бюджетних предметів побуту та “схованих” речей (інсталяцій) підкреслює пишність палацової зали, де розташована експозиція. фрагмент експозиції виставки "Поміж предметів" в Одеському національному художньому музеї фото: Одеський національний художній музей ПЕРШООБРАЗИ Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 14 червня Присвячений 80-річчю майстра українського нефігуративу, співзасновника “Живописного заповідника” Анатолія Криволапа, виставковий проєкт пропонує поглянути на абстрактні малярські роботи різних періодів та іконописну практику художника, зокрема образи, створені у процесі роботи над розписами храму в селі Липівка Київської області (2022 року храм зазнав руйнувань від ворожого обстрілу). фрагмент експозиції виставки "Першообрази" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького ІВАН МАРЧУК. МУЗЕЙНІ КОЛЕКЦІЇ Де: Мистецький центр “Шоколадний будинок” (Київ) Коли: триває Виставка до 90-річчя Івана Марчука, винахідника “пльонтанізму”, презентує добірку творів від кінця 1960-х до середини 2020-х років. Тут можна побачити роботи зі знакових циклів художника “Біла планета ІІ” та “Пейзаж”. Також спеціально для проєкту автор передав три нових полотна з серії “З погляду вічності”, які він написав 2024 року у Відні. Центральне місце в експозиції посідає “Шевченкіана” — єдиний тематичний комплекс у творчості Марчука, за який він отримав Шевченківську премію. Загалом експозиція об’єднує 40 творів із державного музейного фонду, їх надало для проєкту 11 інституцій. Президент та перша леді України разом з Іваном Марчуком оглядають виставку "Іван Марчук. Музейні колекції" у "Шоколадному будинку" фото: мистецький центр "Шоколадний будинок" До слова, цією виставкою “Шоколадний будинок” (філія Київської картинної галереї) вперше з 2022 року відновлює роботу і приймає у своїх залах відвідувачів. КИЇВСЬКИЙ ОСТРІВ Де: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (Луцьк) Коли: до 12 липня "Сквот на Олегівській" — об’єднання художників, що виникло на початку 1990-х років і стало важливою частиною так званої "нової української хвилі". Саме цьому "артколективу" й присвятили виставку "Київський острів". Виставка — про середовище, яке стало територією свободи; про художників, які зуміли зберегти живопис як простір сили, гри, парадоксу й внутрішньої незалежності; про мистецтво, що пережило час, мовчання і повернулося з новою енергією. У виставковому проєкті представлені роботи Анатолія Варварова, Володимира Єршихіна, Ігора Коновалова, Сергія Корнієвського, Руслана Кутняка, Еда Потапенкова, Володимира Падуна, Людмили Роздобудько-Падун, Костянтина Мілітинського, Володимира Заїченка, В’ячеслава Машницького. фрагмент експозиції виставки "Київський острів" у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків фото: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 16 серпня Велика ретроспектива до 150-річчя від дня народження Олександра Мурашка — одного з ключових представників українського малярства початку ХХ століття. Прем'єра проєкту торік з успіхом відбулася у Києві. "Львівську" експозицію розширили роботами художника з колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. фрагмент експозиції виставки "Кольорові модуляції" в НМЛ фото: Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові На виставці "Кольорові модуляції" можна побачити близько 70 робіт Олександра Мурашка, зокрема найбільш знакові його полотна — “Благовіщення”, частину так званого “паризького” триптиха (“У сутінках”), “Селянську родину” і “Пралю” та багато портретів. Також, спеціально для цього проєкту, було видано каталог з інформацією про кожну експоновану роботу та найновішими статтями науковців-дослідників життя і творчості Олександра Мурашка (книгу можна придбати у музейному кіоску). також читайте: 10 ЗНАКОВИХ РОБІТ ОЛЕКСАНДРА МУРАШКА ДИСПАРАТЕС Де: Музей Ханенків (Київ) Коли: до 26 липня Приурочена до 280-ої річниці іспанського гравера і живописця Франсіско Гої, виставка знайомить із його шедеврами у найскладніших графічних техніках, зі сміливими композиційними рішеннями та експериментами. "Диспаратес" складається з трьох взаємопов’язаних частин: власне творів Франсіско Гої, 23-метрового розпису від харківської дитячої артстудії Aza Nizi Maza і текстових рефлексій сучасних авторок, створених у межах відкритого open call. Кураторки виставки — Анфіса Дорошенко та Ольга Гончаренко. Франсіско Гоя "Модус польоту", робота експонується на виставці "Диспаратес" фото: Музей Ханенків Твори Гої надихнули (дуже) молодих художників і художниць артстудії “Aza Nizi Maza” на створення широкоформатного панно "18 нісенітниць, або сновидіння Франциски Талан". Над кожним епізодом-сном працювала окрема команда митців: одні утримували образи, інші переводили їх у малюнок, працювали зі світлом, кольором і тінню. "Франциска Талан народжується як узагальнений образ, створений студійним суголоссям. Вона сплетена з наших розмов, досвіду й страхів — так само, як спільною дією зіткана композиція полотна: зі шматочків образів, спогадів і вмінь багатьох рук. У кожному з нас є частка Франциски", — ділиться команда Aza Nizi Maza. "Сновидіння про маковий квіт серед нетрів" "Сновидіння про танок пустопорожніх над кістками" "Сновидіння про спосіб польоту та вибіркове бачення кольорів" (студія Aza Nizi Maza) фото: Музей Ханенків НОВИЙ МІЛІТАРНИЙ ПЕЙЗАЖ Де: Національний музей "Київська картинна галерея" Коли: триває Проєкт від одеського тандему "forest brothers" Стаса Жалобнюка та Ігоря Гусєва осмислює, як війна змінює наше сприйняття простору. В експозиції представлено тридцять великоформатних полотен. Автори додають звичним краєвидам виміру небезпеки, перетворюючи їх на метафору фронту. Так формується “новий український мілітарний пейзаж”, де військові об’єкти вже стають частиною нашої природи. фрагмент експозиції виставки "Новий мілітарний пейзаж" у Київській картинній галереї фото: Національний музей "Київська картинна галерея" також читайте: НОВИЙ РЕКОРД ІВАНА МАРЧУКА НА SOTHEBY`S - КАРТИНА "ЩЕДРА ПЛАНЕТА" ПЕРЕВИЩИЛА ЕСТІМЕЙТ НА ПОНАД 60 % ГРИГОРІЙ ГАВРИЛЕНКО. НОВЕ ЖИТТЯ Де: Музей Ханенків (Київ) Коли: до кінця серпня Перша за майже двадцять років велика ретроспектива Григорія Гаврилéнка — одного з ключових художників українського андеграунду. Виставка об’єднала понад сто творів із колекції Едуарда Димшиця: живопис, графіку, начерки та книжкові ілюстрації. Серед них і знакова серія 1965 року до збірки Данте "Vita Nova / Нове життя", яка й дала назву проєкту. Виставка покликана заповнити білі плями у дослідженні творчості митця. Також Музей Ханенків готує до друку каталог із понад 200 роботами Гавриленка, що стане першим масштабним сучасним виданням про автора. фрагмент експозиції виставки "Григорій Гавриленко. Нове життя" у Музеї Ханенків фото: Андрій Цикота / Музей Ханенків ВСЕ НОРМАЛЬНО)) Де: Jam Factory Art Center (Львів) Коли: з 13 червня Концепт виставки натхненний інтернет-мемом, де собака сидить перед палаючим будинком і дивиться у порожнечу зі словами: "Все нормально". Проєкт розповідає про роботу митців, яка триває навіть тоді, коли все навколо горить, як на цій картинці, йдеться в прес анонсі. За словами кураторської групи, це "спроба подивитися на самоорганізацію не як на героїчний виняток, а як на базовий режим існування сучасного українського мистецького середовища" — на структури, що виникають всупереч відсутності стабільності, в умовах дефіциту ресурсів, розмитих ролей і необхідності одночасно вигадувати інституцію та виживати всередині неї. В експозиції зібрано роботи близько 25 самоорганізованих мистецьких ініціатив з різних регіонів України, які продовжують існувати зараз — у підвалах, ангарах, внутрішніх двориках, нефункціональних приміщеннях або взагалі без постійного місця. фрагмент експозиції виставки "Все нормально))" фото: Софія Соляр / Jam Factory Art Center САМОЗАЙНЯТІ Де: Pinchuk Art Center (Київ) Коли: до 30 серпня Артцентр запросив шістьох українських митців та мисткинь, з якими раніше не працював, презентувати свої роботи поза звичними виставковими просторами. Експозиція проєкту розгортається на полицях, сходах, нішах та у коморі артцентру. На думку кураторки Оксани Чорнобрової, це підкреслює своєрідне перебування запрошених художників та художниць на периферії публічного поля зору та «білого куба». Софія Любарська та Володимир Моісеєнко "Затримки і перетримки розвитку", 2026 експонується на виставці "Самозайняті" в PinchukArtCentre фото: B Studio / Pinchuk Art Center Також до 30 серпня в ПАЦ триває виставка "Радість" - проєкт, в якому українські та іноземні митці розмірковують над поняттям радості як життєвої сили та сміливого прояву людяності. Друга едиція цього проєкту зараз представлена в межах офіційної паралельної програми Венеційської бієнале. Я БУДУ НОСИТИ ЦЕ З СОБОЮ Де: Муніципальний мистецький центр (Львів) Коли: до 15 липня Виставка ужгородського художника Руслана Тремби — це спроба зафіксувати зміни навколо нас. У своїх пейзажах митець осмислює перехід від спокійних Карпатських гір дитинства до просторів, які “деформувала” війна. Це роздуми про те, що кожен із нас зрештою несе в собі наслідки подій та метаморфоз нашого часу. робота Руслана Тремби, представлена на виставці "Я буду носити це з собою" фото: Руслан Тремба / Facebook також читайте: ЯК ПІДТРИМАТИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ ПІСЛЯ АТАКИ 24 ТРАВНЯ ІНФОРМАЦІЯ/ДЕЗІНФОРМАЦІЯ Де: Артцентр Дзиґа (Львів) Коли: до 21 червня Виставковий проєкт Данила Ковача — це дослідження того, як викривляється реальність, як працює колективна пам’ять та які візуальні форми має пропаганда. В експозиції зібрано роботи у різних медіумах: від відеоарту та скульптури до серій ризографій. фрагмент експозиції виставки "ІНФОРМАЦІЯ/ДЕЗІНФОРМАЦІЯ" в артцентрі Дзиґа фото: артцентр Дзиґа Що ще подивитися? Якщо ви пропустили нашу попередню добірку, лаконічно нагадаємо й про інші виставки, що тривають. У Львові ще можна встигнути на “Абракадабру” Павла Макова (до 07 червня включно) та перший масштабний проєкт, присвячений файбер арт мисткині Стефанії Шабатурі, в Одесі триває проєкт “Ода Соні”, а в Києві — "Авангардистки". Також до 07 липня в Хмельницьку триває "Музейний формат" — виставка великоформатний живопис XX – XXI століть із колекції інституції. також читайте: МИСТЕЦЬКА СПІЛЬНОТА "НАГІРНА 22" У КИЄВІ ОПИНИЛАСЯ ПІД ЗАГРОЗОЮ ВИСЕЛЕННЯ (ОНОВЛЕНО) Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Мистецький арсенал оприлюднив електронні версії каталогів до виставок, які відбувалися у його просторі з 2017 року. Ідейники проєкту кажуть, що документування виставкової діяльності у такий спосіб дозволяє поглибити розуміння кожної окремої виставки, «продовжити життя» виставкових проєктів та стати основою для подальших досліджень. Видання до виставки «Відбиток. Українська друкована графіка ХХ-ХХІ століть» З 2017 року всі виставкові проєкти Мистецького арсеналу супроводжуються каталоговими виданнями. Зараз для безкоштовного перегляду онлайн доступні 12 видань до виставок, які можна поділити на три умовні групи: видання до виставок, що актуалізують українську мистецьку спадщину («Бойчукізм. Проект Великого стилю», «Курбас: Нові світи», «Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації», «Відбиток. Українська друкована графіка ХХ-ХХІ століть»); видання, присвячені знаковим іменам новітнього українського мистецтва («Олександр Гнилицький. Реальність ілюзії», «Кирил Проценко. Палкий», «Олег Голосій. Живопис нон-стоп», «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!»); видання до експериментальних проєктів, що розповідають про важливі мистецькі процеси чи культурні феномени («Сьогодні, що так і не настало», «FLASHBACK. Українське медіа-мистецтво 1990-х», «Неформальне мистецтво Ужгорода 90-х», «Швидкорозчинний час», «Обабіч», «Мистецька праця. Тексти», «Дивовижні історії Криму», «Кожны дзень. Мистецтво. Солідарність. Спротив»). «... це не просто подарункові масивні книжки на глянцевому папері, а зручні книги для читання з аналітичними та мистецтвознавчими текстами, проілюстровані репродукціями та фотографіями експозицій»,— Лєра Гуєвська, артдиректорка Мистецького арсеналу. Важливим аспектом видань є їхня двомовність — каталоги мають повну інформацію про виставки українською та англійською мовами, що дозволяє поширювати електронні версії для іноземної аудиторії. Усі каталоги, наявні в електронному форматі станом на червень 2022 року, доступні для безплатного перегляду на сайті Мистецького арсеналу (розділ «Видання до виставок»), а також на сервісі ISSUU. Також у Мистецькому Арсеналі зазначають, що згодом колекцію електронних видань розширять та доповнять. Нагадаємо, нещодавно Лабораторія сучасного мистецтва "Малої Галереї Мистецького Арсеналу" презентувала художню ініціативу "Україна в огні", що спрямована на архівування та поширення українського мистецтва, присвяченого осмисленню війни. Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

22 липня директор Львівського історичного музею Роман Чмелик отримав листа від колеги зі Слупська. Герард Радецький, очільник Музею Центрального Помор’я , повідомив, що до одного з окружних судів Польщі подано заяву про забезпечення позову, предметом якої є два малярських полотна з колекції Львівського історичного музею. Обидва ці твори зараз експонуються у слупському музеї в межах гостьової виставки. А вже 24 липня польський суд заборонив Музею Центрального Помор’я передавати ці полотна третім особам чи переміщати їх через кордон. Це рішення фактично блокує повернення картин в Україну після завершення виставки. 28 ЛИПНЯ 2026, 16:05 відвідувач виставки «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську роздивляється «Портрет Роксолани», картину зі збірки Львівського історичного музею, яку польський суд тимчасово заборонив повертати в Україну фото: Музей Центрального Помор’я Це — ймовірно, лише перша дія у судовій тяганині, яка розгорнеться у Польщі вже найближчим часом. Реституції двох картин з фондів Львівського історичного музею зажадали нащадки Князів Любомирських, до родинної колекції яких полотна могли належати у XIX столітті. Які деталі цієї справи, можливі сценарії розвитку та чи є цей випадок прецедентом для українських музейників — розповіли представники Львівського історичного музею, Львівської ОВА та обласної ради. ЮРИДИЧНИЙ КОНТЕКСТ: ЩО ВІДБУЛОСЯ Зараз відомо, що один з окружних судів Польщі задовольнив подану йому заяву про забезпечення позову, предметом якої є два малярських полотна з колекції Львівського історичного музею. Йдеться про «Портрет Роксолани», роботу XVI століття пензля невідомого художника, та «Портрет юнака», полотно середини XIX століття художника Алойза Рейхана. Обидва твори належать до державної частини Музейного фонду України, зберігаються в колекції Львівського історичного музею і зараз перебувають у Польщі на виставці «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську (місто Слупськ розташоване на півночі Польщі, за 130 кілометрів на захід від Гданська). «Портрет юнака» Алойза Рейхана зі збірки Львівського історичного музею на виставці «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську. Це — друга картина з львівського музею, яка отримала тимчасову заборону на переміщення від польського суду фото: Музей Центрального Помор’я Заява про забезпечення позову — це доволі стандартний юридичний інструмент. Позивач просить суд тимчасово обмежити дії з майном, яке є предметом спору, щоб гарантувати виконання майбутнього рішення (наприклад, як у цьому випадку, — не дати картинам з львівської збірки покинути територію Польщі (навіть після закінчення виставки) доти, доки суд не винесе рішення по основній справі — позову про відновлення майнових прав на ці предмети). Подача таких заяв ще до подачі самого позову також є звиклою практикою, таким чином позивач хоче «підстрахувати» себе і бути впевненим у тому, що коли суд винесе рішення у справі по суті на його користь, предмети, які оспорюються, не потрібно буде десь шукати чи займатися витребуванням їх у третіх осіб. Саме це, ймовірно, й зробили представники Любомирських, — вирішивши перестрахуватися. Це у коментарі [естéт] газеті підтвердив й очільник Львівського історичного музею. «Наскільки нам відомо, позову ще немає, ні його деталі, ні дати судових засідань нам поки невідомі» — каже Роман Чмелик. Чим саме нащадки аристократичного роду аргументуватимуть свої права на полотна, з'ясується згодом. банер виставки «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» на фасаді Музею Центрального Помор’я у Слупську фото: Музей Центрального Помор’я також читайте: ФОНД ПІДСАНКЦІЙНОГО БЛАВАТНІКА ПОДАРУВАВ £10 МЛН ГАЛЕРЕЇ КУРТО ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ: ОССОЛІНСЬКІ, ЛЮБОМИРСЬКІ І ЛЬВІВСЬКІ МУЗЕЇ На початку XIX століття у Львові розпочав діяльність Національний інститут імені Оссолінських або Оссолінеум, названий на честь роду його основника і фундатора — польського аристократа Юзефа Максиміліана Оссолінського. При Інституті діяли бібліотека і видавництво. Ймовірно, для престижу інституції бракувало лише хорошої мистецької збірки. Відтак 1823 року Оссолінський уклав договір з представником іншого шляхетного роду — князем Генриком Любомирським, про передачу до Оссолінеуму приватної колекції зброї, малярства, скульптури та графіки Любомирських. Спеціально під цю збірку там організували окремий відділ — Музей Любомирських (Muzeum Lubomirskich). Оссолінеум (1917) на акварелі Альфреда Каменобродського (1844-1922). Сьогодні — це наукова бібліотека імені Василя Стефаника Так Музей Любомирських, як структурна одиниця Оссолінеуму, й пропрацював до початку Другої світової війни і радянської окупації Львова. 1940 року Інститут переніс свою діяльність до Вроцлава, вивізши з собою до Польщі лише частину колекції, решта збірки була націоналізована більшовиками. Залишені у Львові твори з Музею Любомирських розпорошили між фондами Львівської національної галереї мистецтв ім. Возницького (колись — Львівська галерея мистецтв), Музею етнографії та художнього промислу Національної академії наук України та Львівського історичного музею. «Ця збірка є власністю України, яка набута абсолютно легально», — каже Роман Чмелик і додає, що увесь вищеописаний ланцюжок провенансу робіт з колишнього Музею Любомирських завжди чітко вказувався в інституційних виданнях Львівського історичного музею. інтер'єр Музею Любомирських у Львові до початку Другої Світової війни світлина: Музей князів Любомирських Оссолінеум інтер'єр Музею Любомирських у Львові до початку Другої Світової війни світлина: Музей князів Любомирських Оссолінеум ПІДСТАВ ОСТЕРІГАТИСЯ НЕ БУЛО Експонування у Польщі «Портрета Роксолани» та «Портрета юнака», яких зараз спохватилися Любомирські, — не новина. Виставковий тур триває вже майже два роки. Проєкт стартував наприкінці 2024 року в Любліні. Згодом експозицію приймали Музей міста Вроцлав та Археологічний музей у Познані, а в червні 2026 року вона відкрилася у Слупську. «На всіх вернісажах були присутні представники українських консульств. Процес був повністю контрольованим і спрямованим на популяризацію нашої культурної спадщини за кордоном», — зауважує директор львівського музею. Усі дозвільні документи на вивезення предметів Музейного фонду України готувалися у суворій відповідності до законодавства та за погодженням із Міністерством культури, кажуть організатори виставки. Роман Чмелик, директор Львівського історичного музею, під час відкриття виставки «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську фото: Музей Центрального Помор’я Крім того, це не перший закордонний проєкт із залученням робіт з колишньої збірки Музею Любомирських. У 2006–2007 роках їх показували у Стальовій Волі, Плоцьку та Вроцлаві, а у 2010-х роках — на ювілейних виставках Оссолінеуму. Протягом 20-річної історії експонування цих музейних предметів у Польщі щодо них не заявлялося жодних претензій. «Ці твори з колекції Музею Любомирських ніхто не укривав і не ховав», — каже директор Львівського історичного музею. Відтак підстав остерігатися якихось майнових претензій від третіх осіб щодо цих творів на території Польщі у наших музеїв чи Міністерства культури України досі не було. фрагмент експозиції виставки «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Музеї Центрального Помор’я у Слупську фото: Львівський історичний музей Нині перебування українських музейних цінностей за кордоном сприймається ще й у безпековому контексті. З 2022 року вивезення творів за межі держави, зокрема й на іноземні виставки, вважалося надійним способом їх збереження під час війни. «Справа Любомирських» чи не вперше кидає виклик цій практиці і може показати, чи виявиться це відчуття безпеки ілюзорним. також читайте: ВІЗИ БЕЗ ЧЕРГИ ТА "ОСОБЛИВІ ДОМОВЛЕНОСТІ. ЯК ВЕНЕЦІЙСЬКА БІЄНАЛЕ ДОПОМАГАЛА РОСІЯНАМ ОБІЙТИ САНКЦІЇ «РЕСТИТУЦІЙНА КАМПАНІЯ» ЛЮБОМИРСЬКИХ Судова справа, в заручниках якої сьогодні опинилися картини зі збірки Львівського історичного музею, — ймовірно, лише один з фрагментів великої «реституційної кампанії», яку нещодавно розгорнула родина Любомирських. Зараз відомо про цілу серію їхніх майнових претензій до польських культурних та наукових установ. «Наразі ми маємо судовий спір предметом якого є інтереси приватної особи на території Республіки Польща, тому не потрібно це питання політизувати. Це — не спір Держави Польща і Держави Україна, це — спір приватної особи, предметом якого, так сталося, стала наша культурна спадщина», — каже Віктор Кусий, заступник начальника управління майном спільної власності громад Львівської обласної ради. Представники Любомирських на прямий контакт із Львівським історичним музеєм не виходили. Роман Чмелик пояснює, що наразі в цій ситуації більше прослідковується проблема стосунків родини Любомирських з Польщею, а не проблема стосунків двох держав: «наскільки мені відомо, близько 73 представників родини Любомирських, які мешкають у Польщі, Канаді, Бразилії, Кенії та інших країнах, об'єдналися, щоб відсудити собі майно колишньої Пшеворської ординації, ліквідованої наприкінці 1930-х - початку 1940-х років». Так, наприклад, 2024 року між Фондом князів Любомирських, заснованим представниками роду, та Оссолінеумом розгорівся спір навколо проєкту віртуального Музею Князів Любомирських. А вже наступного року суперечки з «віртуального музею» перекинулися на музей цілком реальний. проєкт нового Музею Любомирських у Вроцлаві візуалізація: WXCA Весною 2026 року у Вроцлаві за ініціативи Оссолінеуму розпочалося будівництво нового Музею Любомирських, де б мали зберігатися та експонуватися предмети мистецтва, що колись були у довоєнній збірці музею. В польських медіа цю подію називають одним із наймасштабніших і найважливіших культурно-архітектурних проєктів у Польщі за останні десятиліття. І хоча музей цей зараз існує лише на архітектурних кресленнях (відкриття анонсують на 2028 рік), у Фонду князів Любомирських вже були претензії до його назви. Фонд подав заявку на реєстрацію однойменної торгівельної марки — «Muzeum Książąt Lubomirskich», ймовірно, аби Оссолінеум не міг вільно користуватися цією назвою. «Музей ще не збудований, але родина Любомирських вже має величезні претензії до нього», — зазначає Роман Чмелик. До слова, зараз у Польщі паралельно існує дві інституції — «Музей князів Любомирських Оссолінеум» у Вроцлаві та «Музей роду Князів Любомирських» у Кракові (створений Фондом князів Любомирських). проєкт нового Музею Любомирських у Вроцлаві поруч з будівлею Оссолінеуму візуалізація: Plankton Group, WXCA Ймовірно, на усю цю реституційну кампанію нащадків Любомирських надихнув кейс їхніх земляків Чарторийських, яким Держава Польща 2016 року заплатила за їхню унікальну мистецьку колекцію та бібліотеку 100 мільйонів євро (в цій колекції зокрема була й робота Леонардо да Вінчі «Дама з горностаєм», яка нині є перлиною колекції Національного музею у Кракові, а також полотна Рембрандта та рисунки Ренуара). Любомирські, ймовірно, теж не проти отримати від Держави Польща фінансову компенсацію за предмети колекції, яка має ім’я їхніх пращурів, а усі ці спори — сигналізують про таке бажання. ЯКОЮ БУДЕ ВІДПОВІДЬ УКРАЇНИ Отримавши сповіщення про заборону переміщення картин, керівництво Львівського історичного музею поінформувало про ситуацію Львівську обласну раду, Обласну військову адміністрацію, Міністерство культури, Посольство України у Варшаві та Генеральне консульство у Гданську. Обласна рада також направляла звернення до Президента та Прем’єр-міністра України. Наразі спільну правову позицію розробляють три відомства: Міністерство культури, Міністерство закордонних справ та Міністерство юстиції. Як пояснив заступник голови Львівської ОВА Іван Собко, судові матеріали з Польщі мають поступити до Мін'юсту України, який відповідає за представництво інтересів держави в іноземних судових органах. На основі цих матеріалів й буде сформовано позицію для захисту українських музейних експонатів у польському суді. Правовий процес супроводжуватиметься на урядовому рівні у Києві. Офіційних коментарів від профільних міністерств на момент публікації матеріалу ще не надходило. також читайте: ВІД МОДЕРНІЗМУ ДО НЕОАВАНГАРДУ ТА АНДЕРҐРАУНДУ. 15 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ПОБАЧИТИ ЦЬОГО ЛІТА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Літо — у розпалі, але музеї та галереї й не думають про канікули, ба навпаки — готують все нові проєкти та вернісажі. Українське мистецтво 1980-90-х (у різних його формах та концепціях) зараз можна подивитися одразу на двох (блокбастерних) виставках у Києві — в Українському Домі та Мистецькому Арсеналі, тим часом “Нова українська хвиля” “накрила” зали Одеського художнього та Музею сучасного мистецтва Корсаків. Перформанс, експериментальні художні практики, салонний живопис, монументалізм та наїв — все це у нашій новій добірці виставок, які радимо відвідати в липні. 03 ЛИПНЯ, 15:00 фрагмент роботи "Дівчинка з обручем", 1967. Олександр Дубовик. зараз експонується в межах виставки "Олександр Дубовик. Лабіринти значень" в Українському Домі фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети ЛАБІРИНТИ ЗНАЧЕНЬ. ОЛЕКСАНДР ДУБОВИК Де: Національний центр “Український Дім” (Київ) Коли: до 2 серпня Наймасштабніший персональний проєкт українського неоавангардиста Олександра Дубовика зібрав в одному просторі близько 250 робіт митця: від полотен 1950-х аж до робіт крайніх років. В експозиції представлені і сугестивно-релістичні полотна, і гуашеві серійні варіації, і невеликі тиражні ліногравюри, і пейзажі Києва (зокрема Лаври, яку він з товаришами називав Лувром) Олександра Дубовика, і навіть ескізи до його монументальних проєктів — мозаїк, вітражів та розписів споруд. фрагмент експозиції виставки "Олександр Дубовик. Лабіринти значень" в Українському Домі фото: Український Дім Особлива частина виставки (і осердя художнього наративу експозиції) — славнозвісний знак-символ “Букет”, що виникає у 1960-х роках і надалі проходить крізь увесь доробок митця, змінюючись, ускладнюючись і вступаючи в нові смислові зв’язки (його митець сам протиставляє квадрату Малевича). фрагменти експозиції виставки "Олександр Дубовик. Лабіринти значень" в Українському Домі фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети МЕРЕХТЛИВІ ЗВ’ЯЗКИ. УКРАЇНСЬКИЙ ЖИВОПИС НА МЕЖІ 90-Х І ТЕПЕР Де: Національний музейний комплекс “Мистецький арсенал” (Київ) Коли: до 30 серпня Виставка презентує твори знакових українських живописців двох часових зрізів: другої половини 1980-х та першої половини 1990-х і останнього десятиліття. За словами куратора проєкту Олега Соловйова, поштовхом до створення виставки стало переконання, що “за останні десять років в українському мистецтві визріла тенденція повернення фігуративного живопису”, і в цьому контексті знову актуалізується малярство, сплеск якого востаннє спостерігався вкінці 1980-х — на початку 1990-х років. монтаж виставки "Мерехтливі зв'язки. Український живопис на межі 90-х і тепер" фото: Андрій Цикота / Мистецький Арсенал Творці виставки не ставлять за мету “зшити” умовні розриви між поколіннями, а оприявнюють їх і створюють простір для діалогу. Серед експонентів “першого періоду” є зокрема Олександр Ройтбурд, Василь Цаголов, Олександр Гнилицький, Андрій Сагайдаковський, Василь Рябченко, Олег Голосій, Валерія Трубіна, Ілля Чичкан. “Другий період” зібрав роботи Катерини Лисовенко, Нікіти Кадана, Юрія Болси, Каті Алійник, Юрія Лейдермана, Сани Шахмурадової Танської, Ольги Штейн, Антона Саєнка, Влади Ралко, Ксенії Гнилицької та інших їхніх сучасників. фрагменти експозиції виставки "Мерехтливі зв'язки. Український живопис на межі 90-х і тепер" фото: Андрій Цикота / Мистецький Арсенал ПОМІЖ ПРЕДМЕТІВ Де: Одеський національний художній музей Коли: до 29 листопада Це — персональний проєкт львівського художника та представника «Нової хвилі» Андрія Сагайдаковського. Поруч із малярством та об’єктами файбер арту особливе місце тут посідають просторові інсталяції. За задумом куратора Павла Гудімова, митець ніби ставить наше існування на паузу, загортаючи буденні предмети у церату. Іншою лінією виставки є малярство на старих килимках. Контраст цих бюджетних предметів побуту та “схованих” речей (інсталяцій) підкреслює пишність палацової зали, де розташована експозиція. фрагмент експозиції виставки "Поміж предметів" в Одеському національному художньому музеї фото: Одеський національний художній музей також читайте: ЯК ПІДТРИМАТИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ ПІСЛЯ АТАКИ 24 ТРАВНЯ (ОНОВЛЕНО) КРОК. КРОС. О-КЛИК Де: Львівський палац мистецтв Коли: з 5 до 30 липня Ретроспективна виставка малярства Любомира Медвідя зібрала понад 70 його робіт, створених впродовж майже шести десятиліть, — від ранніх циклів “Периферії” та “Евакуації” до масштабної серії “Блудний син”. Це виставка про пошуки, тривоги та відповідальність у впізнаваних образах Медвідя. фрагмент експозиції виставки "КРОК. КРОС. О-КЛИК" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети Іншу виставку, “Штрихом і духом”, присвячену святкуванню 85-річчя художника, відкриють 7 липня у Львівській національній галереї ім. Бориса Возницького. Виставковий проєкт представить зріз творчості митця від 1960-х років до сьогодні та поєднає дві творчі грані автора: графіку та сакральне мистецтво. Експозиція збере фрагменти стінописів та ікон для храму в Суховолі, а також проєкт майбутнього іконостасу для львівського храму отців оріоністів. ГРИГОРІЙ ГАВРИЛЕНКО. НОВЕ ЖИТТЯ Де: Музей Ханенків (Київ) Коли: до серпня Перша, за майже двадцять років, велика ретроспектива Григорія Гавриленка — одного з ключових художників українського андеграунду. В експозиції представлено понад сто творів Гавриленка із колекції Едуарда Димшица: живопис, графіку, начерки та книжкові ілюстрації. Серед них і прикметна серія ілюстрацій митця 1965 року до збірки Данте "Vita Nova / Нове життя", яка й дала назву усьому виставковому проєкту. Також Музей Ханенків готує до друку каталог із понад 200 роботами Гавриленка, що стане першим грунтовним сучасним виданням про автора. фрагмент експозиції виставки "Григорій Гавриленко. Нове Життя" в Музеї Ханенків фото: Музей Ханенків ТУТ: ВАСИЛЬ ЯРИЧ, ОЛЕКСАНДР ДЯЧЕНКО, ОЛЕКСАНДР БАБАК Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 19 липня Спільна виставка творчої групи монументалістів розгортається навколо пливкого концепту “тут”. “Як точно означити “тут", коли межа між "тут" і "там" постійно зміщується, розчиняючись у розмаїтій іншості різноманітних "тут"?” — йдеться в кураторському тексті Карини Лазарук. В експозиції зібрано дванадцять пластичних творів Василя Ярича, сім скульптур Олександра Дяченка та понад десять малярських полотен Олександра Бабака, зокрема зі знакових його серій “Grisaille”, “Рікою” та “Хмари”. Виставка організована у співпраці з творчим об'єднанням "ChorneChervone". фрагменти експозиції виставки "ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Оолександр Бабак" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети ЗАСТИГЛІ МИТІ Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 16 серпня Наталія Владичко, мисткиня, яка понад чверть століття живе й працює в Нідерландах, вперше презентує свій творчий доробок в Україні. Виставка, розгорнута в атріумі музею, зібрала близько двадцять творів — ботанічні композиції, художнє скло, зокрема й експерименти з порцеляною, рисунки, акварелі, роботи в у змішаних медіа. фрагмент експозиції виставки "Застиглі миті" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького АННА КРЮГЕР-ПРАХОВА. МУЗЕЙНА ПРЕМ’ЄРА Де: Київська картинна галерея Коли: з 7 липня Киянка, представниця німецької громади міста, Анна Крюгер-Прахова чи не першою серед українських мисткинь спробувала вийти у простір європейського модернізму початку XX століття. Раніше в держмузеях зберігалися лише поодинокі її роботи, але завдяки дару родини Понамарчуків, Київська національна картинна галерея тепер володіє найчисленнішим державним монографічним зібранням художниці. Присвячена 150-річчю від дня народження мисткині, виставка презентує повну ретроспективу шляху Крюгер-Прахової через чотири тематичні зони: “Юність”, “Капрійський період”, “Анімалістика” та “Радянський період”. фрагмент експозиції виставки "Анна Крюгер-Прахова. Музейна прем'єра" в Київській картинній галереї фото: Київська картинна галерея також читайте: ЛИСТИ, ЛЕГЕНДИ Й АВАНГАРД: 7 КНИЖКОВИХ НОВИНОК ПРО УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО UNBOXING Де і коли: “ЄрміловЦентр” (Харків) - 3 липня, “Висока кімната” (Кривий Ріг) - 14 липня, “Дніпростір” (Дніпро) - 15 липня, “Кімната” (Дрогобич) - 17 липня, “Товари з Європи” (Львів) Проєкт "unboxing" задуманий як серія відкритих розмов і мобільних партисипативних виставок навколо однієї коробки з мистецтвом. “Розпаковуючи роботи, ми розпаковуємо різні теми та розмови — складні, часом суперечливі, часом смішні, про міграцію, про розірвані зв’язки та зруйновані плани, про зміну професій та/або ідеологій, про вразливі ландшафти й таку ж вразливу пам'ять, про посттравматичний ріст, який не завжди встигає за темпом нових травм”, — пояснює кураторка Альона Каравай. За задумом авторки, "unboxing" — це акт уяви, спроба уявити автономну альтернативу тому, як ми можемо взаємодіяти з мистецтвом та взаємодіяти одне з одним на рівних, а також спроба уявити мистецтво з його декоративної ізоляції у стерильних залах назад до живої розмови всередині спільнот. У Харкові глядачі спільно з кураторкою діставатимуть з “коробки з мистецтвом” роботи Юрія Іздрика, Антона Саєнка, Софії Голубевої, Kinder Album, Лео Троценко та інших митців. Далі проєкт рушить містами України та Європи (Сараєво, Варшава, Познань). партисипативний виставковий проєкт "unboxing" в Берліні фото: Оксана Майжара / Асортиментна кімната ВНУТРІШНЯ ЗЕМЛЯ. ОЛЕНА КАЇНСЬКА Де: Порохова вежа (Львів) Коли: до 5 липня Виставка презентує серію малярських полотен львівської мисткині Олени Каїнської, яка досліджує “внутрішній ландшафт” людини. Візуальна і текстова частини експозиції складаються у своєрідну мапу “повернення до самих себе”, де шлях вимагає уважності до того, що було витіснене, залишене позаду або приховане від погляду, зазначають організатори виставки. Інша частина цього проєкту Олени Каїнської зараз експонується в інклюзивному коворкінгу “Берег” (Львів, вулиця Малоголосківська, 36). фрагмент експозиції виставки "Внутрішня земля. Олена Каїнська" в Пороховій вежі фото надане Оленою Каїнською Я БУДУ ДОВІРЯТИ ТОБІ, ЯКЩО ТИ БУДЕШ ЖІНКОЮ Де: thesteinstudio (Київ) Коли: до 12 липня За словами Даші Супер, вичерпну відповідь щодо теми виставки вже дала Мадонна у своїй пісні “What It Feels Like for a Girl”. В експозиції представлені роботи з однойменної серії кераміки, над якою мисткиня працювала протягом останніх трьох років. Центральне зображення, яке художниця переносить на тарілки та побутові предмети, — спродюсована нею фотографія чоловіків, переодягнених в уніфікований образ. фрагмент експозиції виставки "Я буду довіряти тобі, якщо ти будеш жінкою" в thesteinstudio фото: thesteinstudio КИЇВСЬКИЙ ОСТРІВ Де: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (Луцьк) Коли: до 12 липня "Сквот на Олегівській" — об’єднання художників, що виникло на початку 1990-х років і стало важливою частиною так званої "нової української хвилі". Саме цьому "артколективу" й присвятили виставку "Київський острів". Виставка — про середовище, яке стало територією свободи; про художників, які зуміли зберегти живопис як простір сили, гри, парадоксу й внутрішньої незалежності; про мистецтво, що пережило час, мовчання і повернулося з новою енергією. У виставковому проєкті представлені роботи Анатолія Варварова, Володимира Єршихіна, Ігоря Коновалова, Сергія Корнієвського, Руслана Кутняка, Еда Потапенкова, Володимира Падуна, Людмили Роздобудько-Падун, Костянтина Мілітинського, Володимира Заїченка, В’ячеслава Машницького. "Зустріч у лісі з куратором", 2017. Ігор Коновалов зараз експонується в межах виставки "Київський острів" у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків фото: [естéт] газета також читайте: У ЛЬВІВСЬКОМУ ПАРКУ З'ЯВИВСЯ НОВИЙ ФОНТАН «ВИКРАДЕННЯ ЄВРОПИ», СТВОРЕНИЙ СКУЛЬПТОРАМИ СПІЛЬНО З ВЕТЕРАНАМИ СУВІЙ РОДУ Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 16 серпня Виставка зібрала традиційні ткані вироби: рушники, сорочки, скатертини, народні строї та аксесуари, з приватної колекції Юрія Мельничука. Виставковий проєкт також доповнюють унікальні експонати — понад 30 комплектів народного вбрання з історико-етнографічних регіонів України, а також авторські вишиті роботи Юрія Мельничука та його учнів. фрагмент експозиції виставки "Сувій роду" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шепитицького фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Я БУДУ НОСИТИ ЦЕ З СОБОЮ Де: Муніципальний мистецький центр (Львів) Коли: до 15 липня Виставка ужгородського художника Руслана Тремби — це спроба зафіксувати зміни навколо нас. У своїх пейзажах митець осмислює перехід від спокійних Карпатських гір дитинства до просторів, які “деформувала” війна. Це роздуми про те, що кожен із нас зрештою несе в собі наслідки подій та метаморфоз нашого часу. фрагмент експозиції виставки "Я буду носити це з собою" в Муніципальному мистецькому центрі фото: Руслан Тремба / Facebook BOTANICAL ART. ЖИВИЙ АРХІВ Де: Voyt Art Gallery (Ужгород) Коли: триває Виставковий проєкт пропонує поглянути на ботаніку не як на об’єкт наукового спостереження з метою класифікації рослинного світу, а як на простір пам’яті: тут рослини постають носіями часу, вразливості, витривалості, циклів життя і смерті. “Рослина може прорости крізь бетон. Папороть, що існувала ще за часів динозаврів, залишається майже незмінною мільйони років. У світі нестабільності та постійних змін ця тиха стійкість набуває особливого значення” — йдеться в кураторському тексті. Виставка зібрала роботи Олега Тістола, Марини Скугарєвої та Сергія Чапеля, Віктора Дерди, Едуарда Приходька та Нати Попової. фрагмент експозиції виставки "Botanical garden. Живий архів" у Voyt Art Gallery фото: Іванна Войтович / Facebook також читайте: ГОТЕЛЬ, КІНО І “ДЕРЖМАЙНО” — ПРО ВИСТАВКУ ОЛЕГА ТІСТОЛА “ТІНІ ІМПЕРІАЛУ” У ЛЬВІВСЬКОМУ MERCURY ART CENTER Що ще подивитися? Якщо ви пропустили нашу попередню добірку, лаконічно нагадаємо й про інші виставки, що тривають. У Музеї сучасного мистецтва Корсаків (Луцьк) до кінця липня — проєкт Гамлета Зіньківського “365. Час не потрібен”, в якому митець презентує річну серію малюнків, до того ж часу ще можна встигнути на персональний проєкт київської художниці Олени Придувалової у Хмельницькому художньому музеї. У Львівському національному музеї імені Андрея Шептицького до середини серпня — “Кольорові модуляції” Олександра Мурашка, на виставці можна побачити близько 70 робіт митця, зокрема найбільш знакові його полотна. В артцентрі Дзиґа — виставка “Trust the process” мисткинь Елені Сісманідіу і Наталії Боровець. До кінця літа в Пінчук Арт Центрі триває "Радість" — проєкт, в якому українські та іноземні митці розмірковують над поняттям радості як життєвої сили та сміливого прояву людяності (друга едиція цього проєкту зараз представлена в межах офіційної паралельної програми Венеційської бієнале). Також у Києві до кінця вересня можна оглянути виставку-ретроспективу життя і творчості родини Кричевських, де представлено понад 80 малярських і графічних творів династії. також читайте: ЧИМ ЗАВЕРШИВСЯ ART BASEL: ГУЧНІ ПРОДАЖІ, ЗМІНИ У ПРОГРАМІ І УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Василь Ярич, Олександр Дяченко та Олександр Бабак — художники-монументалісти, які все життя працюють із простором. Упродовж десятиліть вони створювали роботи, покликані жити в колективній пам’яті, вкорінюватися в міське середовище і формувати візуальний ландшафт незалежної України. Виставка «ТУТ», яка триває до 19 липня у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові, — це унікальна нагода простежити еволюцію художніх пошуків цих трьох авторів, які впродовж десятиліть формували власні мистецькі світи, балансуючи між глибиною філософського осмислення та досконалістю академічної пластичності й виразної живописної мови. Також львівська експозиція стала дебютним майданчиком для низки творів, вперше на масову авдиторію представлена скульптура Олександра Дяченка «Піраміда», малярське полотно Олександра Бабака «Ноги» та скульптурна композиція Василя Ярича «Адам і Єва». У матеріалі для [естéт] газети кураторка Карина Лазарук розповідає про виставку «ТУТ» та одну з трьох ниток її експозиційного наративу — скульптуру Василя Ярича. 15 ЛИПНЯ 2026, 16:46 «Адам і Єва» (2026) Василя Ярича в експозиції виставки «ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак» фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети В експозиції виставки «ТУТ» ми об’єднали сім скульптур Олександра Дяченка, більше ніж десять великоформатних малярських полотен Олександра Бабака (зокрема й роботи з його культових серій «Grisaille», «Рікою» та «Хмари») та дванадцять пластичних творів Василя Ярича. Власне, до пластики Ярича й хотілося б придивитися тут детальніше. АДАМ І ЄВА У своїй скульптурі Василь Ярич звертається до вічних тем та архетипічних образів — біблійних сюжетів, міфологічних персонажів та людини як такої. На виставці «ТУТ» пластичні образи Адама і Єви Ярича втілюються у наскрізний сюжет проєкту про перших людей, чоловіка і жінку. Через цей біблійний образ художник поступово переходить до розмови про дорослішання, свободу вибору, любов і відповідальність. Василь Ярич на Вірменці, Львів 2026 фото: Карина Лазарук Скульптурна композиція «Адам і Єва» (2026) — перше, що бачать глядачі, входячи до експозиційного простору. У трактуванні Ярича ці канонічні образи виходять за межі біблійної оповіді. Це вже не просто історія провини та гріхопадіння, а нарис переходу від безтурботного дитинства до дорослого життя. Безсоромні Адам і Єва живуть у Едемському саду, так само як діти. Коли Бог забороняє їм їсти плоди з дерева пізнання добра і зла, у людини вперше з'являється свобода вибору, а разом із нею — відповідальність. Саме цей момент художник фіксує у скульптурі: Єва прикривається, усвідомлюючи власну наготу, тоді як Адам ще тримає у руці плід. Важливою деталлю є те, що у руці Адама — не яблуко, а яйце. Так автор вводить ще один символічний рівень. Яйце відсилає до вічного питання «що було першим — курка чи яйце?», розширюючи біблійний сюжет до розмови про походження життя, початок світу й безперервність творення. зліва направо: Василь Ярич «Єва» (гіпс, 2026 р.), Олександр Бабак, серія «GRISAILLE» / TO M. KOCH / O. RIETH. ПОЛІПТИХ (2011 р.), Василь Ярич «Хлопчик на бику» (бронза, 1988 р.) фото: Карина Лазарук Робота представлена в гіпсі, що є рідкісним випадком і вимушеною обставиною. Через російські обстріли виробничі потужності ливарень були пошкоджені, виникали перебої з електропостачанням, а частина працівників була мобілізована. Через це, завершити бронзове литво до відкриття виставки не вдалося. Проте саме цей матеріал додає роботі нового змісту. Гіпс є крихким, але водночас вогнетривким матеріалом, який широко використовується в архітектурі як безпечний. Крихкість і водночас вогнетривкість гіпсу створюють промовистий перегук із сучасним українським досвідом — досвідом стійкості, що поєднується із вразливістю. «Адам і Єва» (2003 р.) Василя Ярича в експозиції виставки «ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак» фото: Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького У наступних роботах Ярича Адам і Єва вже постають дорослими. Художник звертається до біблійного образу подружжя як «однієї плоті» — союзу, побудованого на взаємній турботі й відповідальності. Якщо перша скульптура розповідає про момент вибору, то ця — про життя після нього. Рай завершується, і починається світ, у якому потрібно працювати, виховувати дітей, відчувати біль і брати відповідальність за власне життя. У контексті всієї експозиції роботи Василя Ярича формують духовну вісь виставки. Через біблійний сюжет художник говорить не стільки про релігію, скільки про універсальні людські стани: народження, свободу, дорослішання, любов та обовʼязок. також читайте: ВІД МОДЕРНІЗМУ ДО НЕОАВАНГАРДУ ТА АНДЕРҐРАУНДУ — 15 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ПОБАЧИТИ ЦЬОГО ЛІТА ДЕРЕВ'ЯНА СКУЛЬПТУРА Крім гіпсу і бронзи, на виставці «ТУТ» глядачі також можуть побачити й дерев’яну пластику Василя Ярича. Якщо його бронзові роботи вибудовують символічну історію дорослішання людини, то дерев'яна скульптура дозволяє побачити інший вимір творчості мистця — уважний діалог із матеріалом. За словами скульптора, дерево є доволі непростим та «активним» матеріалом: воно реагує на вологість та температуру, тому автор не просто формує зовнішній образ, а й працює з самою структурою матеріалу, щоб уникнути тріщин та деформацій. Ця кропітка праця непомітна для глядача, але визначальна для довговічності твору. Василь Ярич «Полумʼяна дівчина» (дерево, 2021 р.) фото: Карина Лазарук Особливе місце у творчості Василя Ярича посідає фактура. Кожен слід різця, кожен штрих є результатом тривалого пошуку пластики, яка зберігає природний об'єм дерева. Для роботи майстер обирає різні породи деревини. Найчастіше це — липа, м'яка й «слухняна», однак у доробку є й роботи з груші, акації та навіть махагоні (червоне дерево). Прикметно, що для варіації «Адама і Єви» у бронзі, саме форма дерев'яного бруса визначила композицію майбутньої скульптури. «Разом» (дерево, мідь, 2010 р.), Василь Ярич фото: Карина Лазарук Ярич однаково охоче розповідає і про свою роботу з бронзою. Він пояснює, що патинування є також важливою частиною художньої виразності. Один і той самий склад може по-різному проявитися у різних відливках, створюючи унікальні відтінки — від теплих брунатних до смарагдових і глибоких чорних тонів. Саме тому у світі існує окрема професія — майстер патинування, який допомагає завершити художній образ скульптури. ВЕНЕРИ Цікавою є історія двох скульптур Венери, між створенням яких минуло понад три десятиліття. Попри єдину тему, вони демонструють, наскільки змінюється художнє мислення митця. Рання «Венера» (1985 р.) Ярича відзначається узагальненістю образу, стриманістю деталей, пізніша (2021 р.) — сміливою модерною пластикою. Автор свідомо відмовляється від академічної ідеалізації та досконалості форм, а радше спирається на виразності, яка присутня в недосконалості. Василь Ярич «Венера» (бронза, 1985) фото: Карина Лазарук фрагмент роботи «Венера» Василя Ярича (бронза, 2021) фото: Карина Лазарук Часто нові роботи народжуються зі старих ескізів, які скульптор зберігає ще зі студентських років і час від часу повертається до них, відкриваючи нові можливості для пластичного втілення. Під час наших розмов з автором звучала й думка про значення масштабу у сприйнятті мистецтва. Велика скульптура потребує присутності людини поруч, адже лише тоді стає зрозумілим її реальний розмір і сила художнього образу. Тому виставковий простір, глядач у ньому та світло відіграють не меншу роль, ніж сама експонована робота. Виставка «ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак» у Львові організована мистецьким об'єднанням ЧервонеЧорне та Національним музеєм імені Андрея Шептицького, експозиція працює до 19 липня 2026. також читайте: "НАЙКРАЩА МАСКА — БУТИ САМИМ СОБОЮ". АВТОПОРТРЕТИ ОЛЕКСАНДРА ДУБОВИКА ТА ЙОГО ДУМКИ ПРО ВАЖЛИВЕ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

20 червня у нью-йоркському Українському музеї ("The Ukrainian Museum") відкрилася перша у Північній Америці персональна виставка Жанни Кадирової "The Ground Shifts Beneath Our Feet". Проєкт об'єднав роботи, створені мисткинею до і після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. 06 ЛИПНЯ, 12:30 Жанна Кадирова на відкритті виставки "The Ground Shifts Beneath Our Feet" у "The Ukrainian Museum" фото: Uliana Storoshchuk Експозиція займає три поверхи музею та складається з п'яти інсталяцій, що поєднують скульптуру, файбер арт, фотографію, відеоарт та документалістику. На першому поверсі розміщено один із найвідоміших проєктів Кадирової — "Паляниця", створений у 2022 році після вимушеного переїзду мисткині з Києва на Закарпаття. Центральний образ інсталяції — камені, знайдені в місцевій водоймі та нарізані таким чином, аби нагадувати буханці хліба. Поруч демонструється документальний фільм про життя мисткині та її колег на Закарпатті у вимушеній евакуації та процес творення ними "Паляниці". Виставковий простір доповнює файбер арт із серії "Тривога", та проєкт "Російська ракета" — робота, яку сама художниця називає "експортною", адже у ній звертається безпосередньо до міжнародної аудиторії. фрагмент експозиції виставки "The Ground Beneath Our Feet" Жанни Кадирової у "The Ukrainian Museum" фото: Uliana Storoshchuk На другому поверсі представлено інсталяцію "Ліс", присвячену руйнуванню Каховської ГЕС влітку 2023 року. Робота поєднує матеріали, що документують цю територію у різні періоди: до будівництва ГЕС, за часів існування водосховища та після його руйнування. Окрему увагу мисткиня приділяє молодому лісу, який почав формуватися на місці осушеної території. А сам проєкт фіксує народження найбільшого молодого лісу Європи. показ документального фільму з частиною проєкту "Ліс" фото: Uliana Storoshchuk Завершує експозицію документальний проєкт "ВПО", що вже став добре відомим, адже є частиною цьогорічного проєкту "Гарантії безпеки" для Павільйону України на Венеційській бієнале. Це — документальний фільм про досвід вимушеного переселення та повсякденність людей, які були змушені залишити свої домівки через війну. Персональна виставка Жанни Кадирової "The Ground Shifts Beneath Our Feet" триватиме в Нью-Йорку до 23 серпня 2026 року. також читайте: ПОКРОВСЬКИЙ "ОЛЕНЬ" НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ. ЯКИМ ЦЬОГОРІЧ БУДЕ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАВІЛЬЙОН УКРАЇНИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Попри те, що літо вважають умовним міжсезонням в артіндустрії, коли інституції відпочивають від гучних подій весни та готуються до нових проєктів, що зазвичай стартують восени, цей червень видався насиченим на вернісажі та фінісажі. Під сам кінець місяця “Український дім” відкриє велику ретроспективу шістдесятника Олександра Дубовика (27 червня), у Національному музеї у Львові триває “ТУТ”— виставка трьох учасників творчого об’єднання ChorneChervone, Хмельницький художній приймає проєкт Олени Придувалової, а камерна львівська галерея “Пори року” зібрала десятки портретів одного і того ж портретованого. Розповідаємо, які виставкові проєкти варто відвідати наприкінці червня. 19 ЧЕРВНЯ, 17:00 фрагмент експозиції виставки "ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети ТУТ: ВАСИЛЬ ЯРИЧ, ОЛЕКСАНДР ДЯЧЕНКО, ОЛЕКСАНДР БАБАК Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: до 19 липня Спільна виставка творчої групи монументалістів розгортається навколо пливкого концепту “тут”. “Як точно означити “тут", коли межа між "тут" і "там" постійно зміщується, розчиняючись у розмаїтій іншості різноманітних "тут"?” — йдеться в кураторському тексті. В експозиції зібрано дванадцять пластичних творів Василя Ярича, сім скульптур Олександра Дяченка та понад десять малярських полотен Олександра Бабака, зокрема зі знакових серій “Grisaille”, “Рікою” та “Хмари”. Виставка організована у співпраці з творчим об'єднанням "ChorneChervone". фрагменти експозиції виставки "ТУТ: Василь Ярич, Олександр Дяченко, Олександр Бабак" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети 365. ЧАС НЕ ПОТРІБЕН Де: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (Луцьк) Коли: до 26 липня Після показу в київському Музеї Ханенків проєкт Гамлета Зіньківського приїхав до Луцька. Митець, який працює з графікою, колажем, фотографією та стрітартом, презентує річну серію рисунків, які створював щодня. У планах художника — десять таких циклів. “Я дуже хочу дожити до моменту, коли побачу ці десять проєктів в одному просторі як одну велику виставку”, — ділиться Гамлет. Проєкт постає як своєрідний щоденник часу, відкритий для неспішного перегляду та особистих інтерпретацій. фрагмент експозиції виставки "365: Час не потрібен" у Музеї сучасного мистецтва Корсаків фото: Музей сучасного мистецтва Корсаків СВІТОБАЧЕННЯ Де: Хмельницький обласний художній музей Коли: до кінця липня Виставка київської художниці Олени Придувалової об'єднала її графіку та малярство. Художні твори авторки різних років вступають в діалог, формуючи багатошаровий наратив про взаємозв’язки між внутрішнім світом художниці, її пам’яттю та щоденними ритуалами. Центральне місце в експозиції посідають графічні аркуші 2000-х років. Також проєкт простежує трансформацію автопортрета у творчості мисткині — від реалістичних робіт початку 2000-х до майже абстрактних полотен 2021 року. фрагмент експозиції виставки "Світобачення" у Хмельницьклму обласному художньому музеї фото: Хмельницький обласний художній музей також читайте: "МУЗИКА ВСЮДИ, КОНЦЕРТ НІДЕ" - ФЕСТИВАЛЬ СВЯТО МУЗИКИ У ЛЬВОВІ ДИНАСТІЯ КРИЧЕВСЬКИХ Де: Музей української діаспори (Київ) Коли: до 27 вересня Присвячений до 100-річчя Катерини Кричевської-Росандіч та 125-річчя Василя Кричевського (молодшого), проєкт презентує ретроспективу життя і творчості династії Кричевських. В експозиції представлено понад вісімдесят малярських і графічних творів: архітектурні начерки, книжкові обкладинки, пейзажі, етюди, портрети й натюрморти. Окрім художніх робіт, тут можна побачити унікальні архівні світлини, відеозаписи та інтерв’ю про династію. фрагмент експозиції проєкту "Династія Кричевських" в Музеї української діаспори фото: Музей української діаспори НОВИЙ МІЛІТАРНИЙ ПЕЙЗАЖ Де: Національний музей “Київська картинна гелерея” Коли: триває Виставка від одеського тандему "forest brothers" Стаса Жалобнюка та Ігоря Гусєва осмислює, як війна змінює наше сприйняття простору. В експозиції представлено тридцять великоформатних полотен. Автори додають звичним краєвидам виміру небезпеки, перетворюючи їх на метафору фронту. Так формується “новий український мілітарний пейзаж”, де військові об’єкти вже стають частиною нашої природи. фрагмент експозиції виставки "Новий мілітарний пейзаж" фото: Національний музей "Київська картинна галерея" НАЇВ З ПУТИВЛЮ Де: галерея "Кузня" (Київ) Коли: з 19 червня Виставка робіт Катерини Петрівни Кобилякової — художниці з Путивлю, яка народилася 1943 року і померла у 2022, так і не ставши відомою за межами свого міста. Катерина народилась в селі Кобиляково Путивльського району на Сумщині, закінчила художній інститут заочно, працювала художницею-оформлювачкою на підприємстві, пізніше — викладачкою у школі. Малювала, робила карбування, випалювала по дереву, ткала гобелени, працювала з соломою і склом. Все своє вміння намагалась передати дітям. Виставка стала результатом експедиції, яку рік тому здійснили артдиректорка Кузні Тетяна Тадай і кураторка Ліза Фанегей. фрагмент афіші виставки "Наїв з Путивлю" скрін з інстаграм допису галереї "Кузня" Роботи мисткині поєднують традиційний наїв, архетипічні образи та особисту міфотворчість. Виставка розмірковує на теми культури памʼяті та феномену ізольованого митця. На ній будуть представлені живопис, гобелени, а також фотографії з експедиції до Путивля. СТІБУНОВ Де: галерея ЛНАМ "Пори року" (Львів) Коли: до 30 червня Виставка пам'яті (легендарного для Львова) натурника зібрала з академічних запасників та фондів кафедри рисунку і живопису об'ємний студентський доробок, присвячений неординарній особистості Михайла Стібунова. “Він читав вірші експромтом, ворожив на кавовій гущі, знався на езотериці доволі добре, танцював”, — так згадують про натурника Стібунова товариші та товаришки. Ця камерна виставка — жест шани від Академії Мистецтв та кафедри, зі студентами та викладачами якої працював натурник, та збереження пам'яті про оригінальну модель, який сам "вважав себе то екстрасенсом, то актором, то філософом". фрагмент експозиції виставки "Стібунов" у галереї ЛНАМ "Пори року" фото: Девід K. Росс / Львівська національна академія мистецтв TRUST THE PROCESS Де: артцентр Дзиґа (Львів) Коли: з 24 червня до 8 липня У час, коли базові системи підтримки руйнуються, спільна виставка німецьких мисткинь Елені Сісманідіу та Наталії Боровець зміщує фокус із самооптимізації на довіру до себе — як форму внутрішньої опори. Проєкт осмислює витривалість, турботу та невидимі структури, що тримають нас у рівновазі. “Вірусні афірмації, вигравіювані в камені. Волосся, збережене у воску. Монументальні форми, що роблять видимим те, що приховують системи” — йдеться в кураторському тексті. "Маніфестуючи на камені", Елені Сісманіду ця робота зараз експонується в рамках виставки "Trust the process" в артцентрі "Дзиґа" фото: артцентр "Дзиґа" також читайте: 12 ВИСТАВОК ПОЧАТКУ ЛІТА — ВІД КЛАСИКІВ УКРАЇНСЬКОГО МАЛЯРСТВА ДО САМООРГАНІЗОВАНИХ МИСТЕЦЬКИХ СПІЛЬНОТ 1990-х і 2000-х ВСЕ НОРМАЛЬНО)) Де: Jam Factory Art Center (Львів) Коли: до 9 вересня Концепт виставки натхненний інтернет-мемом, де собака сидить перед палаючим будинком і дивиться у порожнечу зі словами: "Все нормально". Проєкт розповідає про роботу митців, яка триває навіть тоді, коли все навколо горить, як на цій картинці, йдеться в прес анонсі. За словами кураторської групи, це "спроба подивитися на самоорганізацію не як на героїчний виняток, а як на базовий режим існування сучасного українського мистецького середовища" — на структури, що виникають всупереч відсутності стабільності, в умовах дефіциту ресурсів, розмитих ролей і необхідності одночасно вигадувати інституцію та виживати всередині неї. В експозиції зібрано роботи 26 самоорганізованих мистецьких ініціатив з різних регіонів України, які продовжують існувати зараз — у підвалах, ангарах, внутрішніх двориках, нефункціональних приміщеннях або взагалі без постійного місця. фрагмент експозиції виставки "Все нормально))" фото: Софія Соляр / Jam Factory Art Center САМІ СОБАКИ Де: галерея молодого мистецтва “Світло” (Львів) Коли: до 28 червня Персональна виставка юного художника Данила Галійчука зібрала близько сотні портретів домашніх улюбленців: такс, пуделів, коргі, хаскі, є тут навіть “морський чорт”. Експозиція представляє роботи Данила з різних періодів його захоплення світом тварин та концентрує увагу глядача саме на песиках різних порід в його авторському виконанні. частина експозиції виставки "Самі собаки" Данила Галійчука фото: галерея молодого мистецтва "Світло" фрагменти експозиції виставки "Самі собаки" Данила Галійчука фото: галерея молодого мистецтва "Світло" А 20 червня "Світло" запрошує на портрет-сесію, яку проведе Данило Галійчук для усіх охочих та їхніх песиків (котиків і навіть "морських чортів"). Що ще подивитися? Якщо ви пропустили нашу попередню добірку, лаконічно нагадаємо й про інші виставки, що тривають. У Луцьку, в Музеї сучасного мистецтва Корсаків, до середини липня можна потрапити на “Київський острів” — проєкт про об’єднання художників “Сквот на Олегівській”, що виникло на початку 1990-х років і стало важливою частиною так званої "нової української хвилі". Ще трохи “нової хвилі” можна побачити в Одеському художньому, там на початку літа відкрили персональний проєкт іншого її учасника — львівського художника Андрія Сагайдаковського. В Пінчук Арт Центрі триває "Радість" — проєкт, в якому українські та іноземні митці розмірковують над поняттям радості як життєвої сили та сміливого прояву людяності (друга едиція цього проєкту зараз представлена в межах офіційної паралельної програми Венеційської бієнале). Також там можна поспостерігати за “Самозайнятими” — проєктом шістьох молодих українських митців та мисткинь, які “випробовують” свої твори поза межами звичного галерейного “white cube”. А у Львові ви ще встигаєте на “мерехтливу” (в прямому та переносному значенні) виставку ужгородського художника Руслана Тремби, що відбувається у Муніципальному мистецькому центрі. також читайте: АВАНГАРД, ФАЙБЕР АРТ І КОТИКИ: ВИСТАВКИ ТИЖНЯ, ЯКІ ВАРТО ВІДВІДАТИ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Вечірній аукціон Sotheby’s, що відбувся в Лондоні 24 червня, приніс £393,4 млн ($520,7 млн). Цей результат став найвищим в історії європейських вечірніх оффлайн торгів. 30 ЧЕРВНЯ, 12:30 "Оголена з намистом" ("Nu assis au collier") Амедео Модільяні продана за £48,2 млн фото: Sotheby’s Головною подією був розпродаж колекції мільярдера Джо Льюїса. 24 роботи модерністів, серед яких твори Пабло Пікассо, Клода Моне та Френсіса Бекона, пішли з молотка за £296 млн ($390 млн). Це абсолютний рекорд для приватної збірки на лондонських аукціонах. При цьому понад 70% лотів продали за ціною, що суттєво перевищила попередні оцінки експертів. Найдорожчим лотом вечора стало полотно Амедео Модільяні "Оголена з намистом" (Nu assis au collier, 1917–1918) — його придбали за £48,2 млн ($63,5 млн). Ще одна робота художника, "Чоловік із люлькою (Нотаріус із Ніцци)" (Homme à la pipe (Le Notaire de Nice), 1918–1919), змінила власника за £23,3 млн ($30,7 млн). також читайте: ЧИМ ЗАВЕРШИВСЯ ART BASEL — ГУЧНІ ПРОДАЖІ, ЗМІНИ У ПРОГРАМІ І УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ "Голова селянина", 1911. Казимир Малевич фото: фото: Sotheby’s Також на аукціоні продали гуаш Казимира Малевича "Голова Селянина" (1911). Лот перевищив найсміливіший естімейт на понад мільйон фунтів, новий власник заплатив за нього трохи більше £3 млн. "Голова селянина" Малевича має цікавий провенанс: свого часу робота належала до так званої "колекції Герінга". У 1927 році, після виставки в Берліні й перед поверненням до Радянського Союзу, Малевич довірив кілька десятків робіт своєму другові, німецькому архітектору Хуго Герінгу. Той згодом таємно вивіз полотна з нацистської Німеччини, врятувавши їх від знищення в межах нацистської кампанії проти "дегенеративного мистецтва". Після війни вдова архітектора почала розпродавати збірку, і до нинішніх торгів Sotheby’s "Голова селянина" встигла змінити кількох приватних власників. Не останню роль у встановленні нового європейського рекорду на цих торгах Sotheby’s відіграли азійські колекціонери, які придбали понад третину виставлених лотів. Нагадаю, що приблизно місяць тому Christie's під час своїх торгів у Нью-Йорку побили світовий аукціонний рекорд, наторгувавши за вечір на $1,1 млрд. Тоді ж нові цінові рекорди було встановлено на твори Поллока, Бранкузі та Ротко. також читайте: СПАДКОЄМИЦЯ КЛІМТА ОКСАРЖУЄ ПРОДАЖ КАРТИНИ "ПОРТРЕТ ФРОЙЛЯЙН ЛІЗЕР" У СУДІ НЬЮ-ЙОРКА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

(ЦЕЙ МАТЕРІАЛ ВИЙШОВ ДРУКОМ У #7/2020 [ЕСТÈТ] ГАЗЕТИ) Після 144 років будівельних робіт, chef-d’œuvre Антоніо Ґауді майже завершено. По закінченню спорудження центрального елемента фасаду, вежі Ісуса, собор уже став найвищою церквою у світі, втім, будівництво триває. 16 ЧЕРВНЯ, 21:00 (2026 року було завершене будівництво останньої, 18-ї, вежі храму. 10 червня її освятив Папа Римський. Втім до повного втілення задуму Антоніо Гауді ще далеко: залишилося завершити фасад, побудувати сходи й облаштувати парк, що вимагає кардинальних урбаністичних змін). фасад Страстей Саґрада Фаміліа зблизька Фото: Sagrada Familia Як би дивно це не звучало, але відомий на увесь світ будівельний майданчик біля площі Ґауді (Plaça de Gaudí) було легалізовано лише влітку 2019 року. Про те, що дозволи на будівництво собору ніхто не перевіряв ще з 1885 року, міська влада Барселони спохватилася лише 2016 року. Після перемовин між муніципалітетом і Церквою, які тривали майже 2 роки, було вирішено, що місто дасть “зелене світло” подальшому будівництву після того, як Церква сплатить 36 мільйонів Євро податків (дійсно, з 1885 року сума набігла немала). Ці кошти мер Барселони Ада Коло пообіцяла скерувати на розвиток транспортної інфраструктури міста і благоустрій території навколо собору, про це вона оголосила у червні 2016 року, коли урочисто підписувала дозвіл на подальше будівництво. Після 144 років спорадичних будівельних робіт, шедевр Антоніо Ґауді — майже завершено. “Для собору 100 років будівництва — не так вже й довго — каже Ерік Русіньйол Камбрай, один з головних архітекторів проєкту. — Ґауді знав, що йому не судилося побачити шедевр усього свого життя завершеним. Він спокійно до цього ставився. Для нас дуже важливо завершити собор так, щоб його фінальний вигляд не зрадив мрій і сподівань великого Ґауді”. Думки учасників будівельної команди щодо зовнішнього вигляду споруди різняться, але одностайні вони в одному — необхідності нарешті довести роботу над цією історичною будівлею до кінця. “Це мрія нашої нації, — каже Русіньйол Камбрай. — Ми працюємо над завершенням об’єкта, який репрезентує наше місто і нашу країну”. Саґрада Фаміліа височіє над будівлями Барселони Фото: Sagrada Familia Якщо приїхати до Саґрада Фаміліа у розпал туристичного сезону, то все, що відбувається всередині і навколо собору, нагадує велетенський вулик: щодня сюди приходить близько 12,000 туристів та понад 300 будівельників, архітекторів та ремісників, які працюють на будівництві. І поки експерти сперечаються, чи буде собор виглядати достатньо автентично після завершення будівництва, місцеві мешканці вже готуються до ще більшої навали туристів. Щороку собор відвідує близько 4,5 мільйонів людей. Цей потік приносить базиліці понад 50 мільйонів Євро щорічно. За ці кошти й фінансується будівництво собору, закінчити яке планують 2026 року (якраз до сторіччя з дня смерті Антоніо Ґауді). також читайте: УРЯД ІСПАНІЇ ВІДМОВИВСЯ ВІДПРАВИТИ “ГЕРНІКУ” ПІКАССО В МУЗЕЙ БІЛЬБАО Хто працює над проєктом? Альберт Портолес, директор студії 3D моделювання, працює на об’єкті вже 33 роки. Він очолює групу реставраторів, які відновлюють пошкоджені архітектурні елементи базиліки та створюють нові, відповідно до задуму Ґауді. Останнє ускладнюється тим, що під час громадянської війни в Іспанії анархісти вдерлися до майстерні Ґауді і спалили його креслення та ескізи. Десятиліття по тому з підвалів студії підняли близько 8200 обгорілих, але частково вцілілих, фрагментів. За допомогою сканерів вчені намагаються відновити інформацію з цих частин, щоб мати змогу на її основі створити архітектурні 3D моделі елементів будівлі у такому вигляді, як це задумував Ґауді. Поєднуючи спеціальні аеронавігаційні комп’ютерні програми та технології доповненої реальності, команда науковців створила 3D макет кінцевого зовнішнього вигляду собору. За їхніми словами, він максимально наближений до оригінального задуму великого архітектора. підйомні крани над Саґрада Фаміліа фото: Sagrada Familia “Багато моїх колег кажуть, що добудувати собор таким, яким його уявляв маестро Ґауді, — неможливо, бо немає достатньо вихідних даних, але моя команда знає, що ми його добудуємо і це буде неймовірне видовище”, – каже Портолес. Частина будівельних робіт відбувається далеко за межами собору, в маленькому містечку Галера, що розташоване приблизно за годину їзди від Барселони. Тут, на території колишньої лісопильні, десятки майстрів щоденно працюють над створенням окремих елементів конструкції — різьблять їх з дерева та каменю, виплавляють з металу. Виконувати такі роботи в центрі міста неможливо з огляду на правила безпеки, тому виробництво винесли за межі Барселони. Потім вже готові елементи транспортують до собору і, підіймаючи кранами, складають на конструкцію собору, як цеглинки “Тетріс”. Скульптурний ансамбль Жузепа Марії Субіракса на фасаді Страстей Саґрада Фаміліа фото: Sagrada Familia “У нас тут щось на зразок лабораторії просто неба”, — розповідає Джозеф Валіеллас, керівник будівельного майданчика в Галері. Шляхом спроб і помилок майстри створюють масивні сегменти веж Саґрада Фаміліа. Звичайно, часи, коли Антоніо Ґауді підіймав на мотузках віслюків та кіз високо над землею, щоб якомога точніше відтворити їхній вигляд на барельєфах фасаду, минули, але все ж не усі вигадки архітектора піддаються сучасним технологіям. “Багато частин нам не вдалося створити з першої спроби. Ми залучали не лише новітні технології, але й вміння та знання місцевих ремісників, які передавалися у їхніх сім’ях з покоління у покоління. Інакше б у нас нічого не вийшло. Ця церква завжди була символом інноваційних підходів і нестандартних рішень, наша робота сьогодні — яскраве цьому підтвердження”, — каже Валіеллас. інтер'єр Саґрада Фаміліа фото: Sagrada Familia також читайте: ЦЕНТР ПОМПІДУ ВІДКРИВАЄ ФІЛІЮ У СЕУЛІ (Не)визнання шедевру Підтримку та національну любов Ґауді отримав не відразу. За життя його архітектуру не розуміли та не цінували, а частиною регіональної самоідентичності вона стала вже після смерті архітектора. Та й смерть генія каталонської архітектури виявилася якоюсь безглуздою : після того, як його збив трамвай, ніхто не надав вчасної медичної допомоги, бо очевидці думали, що на дорозі лежить волоцюга. Напевне, щоб загладити провину перед Ґауді, 1992 року його краяни ініціювали кампанію з канонізації архітектора. Процес триває досі. Запрошений скульптор Хав’єр Медіна створює чотири 12-метрові скульптури (бика, орла, лева та ангела), які прикрашатимуть вежу Ісуса. Його роботи доволі сміливі та ексцентричні, принаймні так про них відгукуються іспанські арткритики, що стежать за проєктом будівництва. 12-метрова скульптура голови бика авторства Хав’єра Медіни фото: Sagrada Familia “Каталонський дух — це завжди низка найнепередбачуваніших експериментів”, — каже Медіна. На його думку, зараз споруда нагадує “луна-парк”, адже робота над її завершенням — це суміш здогадок щодо того, як Ґауді хотів би, щоб виглядав собор, і старань та бачень всіх, хто працює над проєктом. Але це зовсім не бентежить скульптора, як і не бентежать його ті хвилі нищівної критики, що час від часу накривають митців, які працюють над цим проєктом. Так, наприклад, роботи скульптора Джозефа Марії Субіракса на порталі Страстей Господніх були не просто розкритиковані, а спричинили масові протести у Барселоні 1990 року. Не завдяки, а всупереч 1953 року архітектори Ле Корбюзьє, Вальтер Ґропіус і Міс ван дер Рое підписали маніфест з вимогою залишити Саґрада Фаміліа недобудованою. 2008 року було оприлюднено ще одну петицію, ініційовану іспанською інтеліґенцією, з закликом про припинення будівництва, мовляв, результат виходить дуже сумнівної якості. Але попри весь гнів і ненависть, що впродовж десятиліть розгорталися на Plaça de Gaudí, зараз роботи над завершенням храму тривають і, якщо вірити архітекторам та будівельникам, близяться до свого логічного завершення. Освячення вежі Діви Марії фото: Sagrada Familia Звичайно, будівництво собору такого масштабу — довгостроковий проєкт для будь-якого міста, але для каталонців спорудження Саґрада Фаміліа Ґауді вже давно вийшло за межі будівництва чергової сакральної споруди, цей багаторічний процес з усіма його перепонами, суперечками та скандалами став своєрідною одою їхній національній гордості й наполегливості. Сьогодні La Sagrada Familia викликає у своїх глядачів найрізноманітніші відчуття, думки та враження, а часом і гостру полеміку, тобто все те, що відбувається з людьми, коли вони бачать непересічний твір мистецтва. “Собор як витвір мистецтва”, напевне, саме таким і хотів бачити своє творіння Антоніо Ґауді після завершення його будівництва, і якщо так, то йому це однозначно вдалося. також читайте: “МОНА ЛІЗА” ПЕРЕЇЖДЖАЄ: ЛУВР ГОТУЄТЬСЯ ДО МАСШТАБНОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Ширше коло людей знає Оксану Лятуринську насамперед як поетку, і набагато менше знають її як скульпторку та художницю. Але і першим, і другим вже дуже пощастило, адже сучасники Оксани Лятуринської казали, що її взагалі мало хто знав насправді, бо вона належала до істот невловимих, зі своїм власним відчуттям часу і простору… У день народження мисткині розповідаємо про її «першу справжню любов» — скульптуру. 01 ЛЮТОГО скульптура «Жінка з дзеркалом» Оксани Лятуринської (1930-ті рр.) в експозиції Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького ДИТИНСТВО Оксана Лятуринська народилася 1 лютого 1902 року на хуторі поблизу Острога. Як пише сама мисткиня у спогадах, дитинство її було щасливим, «таким щасливим, що ніхто такого не мав»… Росла Оксана Лятуринська серед волинської природи, в атмосфері романтичних чар славної минувшини, легенд про таємничі мури Острозького замку, переказів і дум про героїзм народних борців З цим регіоном у Лятуринської витворився глибокий духовний зв’язок, яким можна пояснити той пієтет до княжої доби та української давнини, що пронизує усю її творчість. Всупереч деяким твердженням, прізвище Лятуринська — її правдиве, а не літературний псевдонім. Вона успадкувала його від свого предка, якогось француза Лятура, що забрів колись до України. Його рід давно зукраїнізувався, і крім кореня у прізвищі, нічого французького не лишилося. Оксана Лятуринська походила з забезпеченої родини. ЇЇ батько та мати мали восьмеро дітей. Оксана була наймолодша серед них. ЕМІГРАЦІЯ Щасливе дитинство Оксани закінчилося одразу після смерті матері, стосунки з батьком не складалися настільки, що у 17 років вона тікає з дому, аби уникнути нав’язуваного заміжжя. Час цієї особистої драми Оксани Лятуринської збігся з непростими політико-економічними подіями в Україні. У 1919 - 1920 рр. Польща окуповує Волинь, що провокує потужну хвилю еміграції на Захід. Впродовж 1920-1925 рр. великим, мабуть, найбільшим, культурним центром української еміграції стає Прага. Сюди, нелегально перейшовши кордон з Чехословаччиною, приїздили сотні українців. Десь вкінці 1923 року Оксана Лятуринська, знайшовши єдину підтримку у колі своїх студентських друзів, разом з ними також прибуває до Праги. Середовище, в яке вона потрапила, і де прожила 22 роки (до 1945 р.), стало для неї справжнім творчим домом. Оксана Лятуринська, фотопортрет 1920-х рр. СКУЛЬПТУРА Середню освіту Оксана закінчила у Празькій приватній українській гімназії. Потім вступила на філософський факультет Карлового університету, де вивчала літературу, філософію, історію і мистецтво, та до Вищої Мистецько-Промислової Школи на відділ скульптури. Паралельно вона відвідувала Українські Студії Пластичного Мистецтва. Це була приватна школа, щось на зразок Академії Мистецтв, яка на початку XX ст. гуртувала майже всю українську емігрантську молодь. Там Оксана Лятуринська навчалася у класі професора Сергія Мако. «Це була одна родина, з’єднана спільними цілями і спільною працею», — згадує вона пізніше. « Нас, учнів, зв’язував з професором дух приязни, як і мусить бути в школах такого типу. Школа Мако була модерного тоді, експресіоністичного, напряму. Рисунок, виходячи з Енґра, вівся в дусі неокласичному, не цураючись впливу інших «-ізмів». Оксана Лятуринська (сидить, зліва) на навчанні, Прага, 1930-ті рр. З чеських скульпторів-класиків Лятуринська захоплювалася бароковим Матіасом Брауном, з модерних майстрів — Яном Штурсою; з французьких — Роденом і Бурделем. Її улюбленими художниками були Гоген і ван Гог. Через багато років, ледве переїхавши до США, не знайшовши ще ні роботи, ні постійного житла, Лятуринська першим ділом вирушила на виставку полотен Гогена з Таїті, що тоді експонувалася в Міннеаполісі. У 1920-1930 роках у європейському мистецтві панував так званий формальний монументалізм, який особливо розвинувся у Франції. Був він популярним й у чеському мистецтві, але набув деяких особливостей від західноєвропейського: мав надто виражену монументальність, грубі та навіть дещо брутальні форми, фігури з непомірно атлетично-розвиненими, масивними ногами та руками, тяжкою, завалистою поставою, спрощеною моделяцією. Все це було і у роботах Лятуринської, але без флеру надмірності. Скульптура Лятуринської, на тлі тогочасної чеської, вирізнялася делікатними формами, вродженим почуттям міри та маси. Тобто все, що було позитивного у напрямку чеських монументалістів, вона перейняла, але інтерпретувала це по-своєму. «Пастушок», Оксана Лятуринська, 1930-ті рр., постійна експозиція Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького Також критики відзначають, що скульптури Лятуринської (навіть її ранні праці) абсолютно позбавлені так званої фронтальності, їх можна оглядати з усіх боків, вони скомпоновані таким чином, що кожен ракурс — однаково вдалий, однаково добре передає характер, ідею й форми постаті. Під час навчання у Вищій Мистецько-Промисловій Школі Оксана Лятуринська одержує стипендію на подорож по Чехо-Словаччині та до Мюнхена, а три її скульптури («Китаянка», «Янгол» і бюст матері) купує чеська Академія Мистецтв і експонує у своєму музеї. Взагалі, у 1930-ті рр. її монументальні скульптури часто виставлялися у Празі, а менші (різьба та майоліки) — у Львові, Відні та Парижі. «Жінка з дзеркалом», Оксана Лятуринська, 1930-ті рр. постійна експозиція Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького Серед викладачів Лятуринської в Українській Художній Школі був проф. Стахівський — великий майстер зооморфних форм. Мисткиня глибоко пройнялася особливою любов’ю до цього жанру, який вона весь час практикувала та удосконалювала. Вона любила різьбити, ліпити та відливати фігурки тварин — зубрів, коней і, особливо, ведмедів та ведмежат, які успішно продавала або охоче роздаровувала друзям. «Ведмідь», Оксана Лятуринська, 1933-1934 рр., Прага Справжні визнання і, хоча й дуже нетривалий, комерційний успіх Лятуринській принесло погруддя Тараса Шевченка, яке скульпторці замовила Українська гімназія в Ржевницях біля Праги. Критики називали його одним з кращих погрудь Шевченка, які були доти створені. У протилежність до інших бюстів, що намагалися надати Шевченкові усі атрибути «селянського поета», Оксана Лятуринська створила зовсім інший, відмінний тип обличчя. Не було там ні традиційного кожуха, ні баранячої шапки, немає жодної шаблонності та штучного образу «козака», чого ніяк не могли позбутися попередники мисткині. Лятуринська створила тип поета-філософа, мислителя, що зажурений недолею свого народу. Оксана Лятуринська поруч своєї роботи — погруддя Тараса Шевченка, Прага, 1930-ті рр. Попри неймовірні складнощі, з якими зіштовхнулася Лятуринська, працюючи над цією скульптурою (перебої з фінансуванням, зміна кількох майстерень, і пов’язане з цим коштовне транспортування обладнання і матеріалів), глядачі захоплювалися результатом. Погруддя Шевченка почало гастролювати Чехією, бо його часто «замовляли» на різні урочистості українські емігрантські інституції, де такої імпозантної скульптури не було. 1939 р. Оксана Лятуринська створила надгробок на могилі полковника Євгена Коновальця у Роттердамі. погруддя Тараса Шевченка створене Оксаною Лятуринською у 1935-1936 рр., Прага Останні роки у Празі, перед виїздом до Німеччини, були несприятливими для скульптурної творчості Лятуринської. Монументальна скульптура вимагала просторого приміщення, інструментів та матеріалів, словом, усього того, на що просто не було коштів. Тому мисткиня переходить з масивних монументальних планів на дрібні різьби, майоліки та інші альтернативні формати, якими, поруч поезії та малярства, заповнює свій пізній Празький період та час у таборах біженців у Німеччині. З Праги скульпторка не могла нічого вивезти. Відомо, що чимало її праць залишилося у мистецьких музеях Праги та Львова, але доля багатьох з них — невідома. Дуже мало залишилося й фотографій її робіт. Дещо з дрібніших творів розкидано по приватних збірках в Україні, США та Канаді. У домі авторки, після її смерті, залишилося мало мистецьких предметів. Дещо з цього передано до Української Вільної Академії Наук, а кілька рисунків віддано до збірки Церковного музею в Бавнд Бруку (Нью-Джерсі, США). Починаючи з 1945 року Оксана Лятуринська зовсім перестала займатися скульптурою, хоча вважала її своїм головним фахом. «Занадто мені дорога скульптура, щоб партачити її будь-як», — писала в одному зі своїх листів Лятуринська. Діапазон її діяльності був напрочуд широким: монументальна скульптура, графіка, художня різьба, кераміка, поезія. І не зважаючи на те, що в 1920-1930 рр. духовне життя в Празі було дуже інтенсивне, бо туди з’їхалося багато талановитих людей, й виділитися там було нелегко, — ім’я Оксани Лятуринської в тому осередку, мало своє дзвінке звучання. ЕПІЛОГ Після понад 20 років у Празі, 1945 року Оксана Лятуринська виїздить спочатку до Німеччини, а потім, на початку 1950-х, — до США. Тут ще деякий час вона енергійно береться до кераміки, відтворюючи на взірцях посуду численні пам’ятки скитських і княжих часів. Одночасно малює і пише поезію. Щоб допомогти собі фінансово, починає займатися писанкарством та лялькарством. Продовжує студіювати українську міфологію та культуру княжої доби. На цю тему Оксана Лятуринська залишила чималий архів різнорідних записок та машинописів. Оксана Лятуринська тримає керамічну вазу зі своїм авторським розписом Ще у Празі вона почала втрачати слух. Мабуть, внаслідок хронічних не вилікуваних інфекцій. У Німеччині у неї вже були поважні недомагання, пов’язані з цим, а в Америці слух ще більше погіршився. Останніх п’ять-вісім років життя вона, навіть зі слуховим апаратом, була майже глухою. Оксана Лятуринська померла у лікарні міста Міннеаполіс, 13 червня 1970. За її бажанням, її покладено у труну у гаптованій сорочці, яку вона сама вишивала узором розсипаних зірок. Мисткиня казала, що ця сорочка була реплікою старовинного взірця вишивок «Ранньої зорі», що символізували ім’я Роксани та пізнішої Оксани. Після кремації, урна з попелом мисткині була перевезена до Бавнд Бруку (Нью-Джерсі, США) і похоронена на цвинтарі Української Православної Церкви. Могила її зразу ж навпроти могили її близького приятеля по літературі та по ідеях — Євгена Маланюка. Світ Оксани Лятуринської був особливий і все ж подібний на життя багатьох митців. Усіх тих, хто перебував у постійному творчому пошуку… також читайте: "ДЕРЕВО ЖИТТЯ ЗНАЙШЛИ!" ОПОВІДЬ ЛЮДМИЛИ ОГНЄВОЇ ПРО ПОШУКИ ТА ПОРЯТУНОК МОЗАЇКИ АЛЛИ ГОРСЬКОЇ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Він був віртуозом світла — майстерно працював із контражуром, сонячними полисками та найтоншими відтінками. Колеги називали його “творцем кольорових гам, просякнутих гарячим промінням”, а критики — філігранним портретистом. Олександр Мурашко — мабуть, один з найактивніших і найуспішніших українських художників на європейській сцені першої декади ХХ століття. Він був не лише майстерним живописцем, а й реформатором: викладав, заснував власну студію та став одним з фундаторів Української академії мистецтва 1917 року. Розповідаємо про життєвий шлях митця через його 10 знакових полотен. 25 ТРАВНЯ, 13:25 "Автопортрет" (фрагмент), 1917-1918. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України) Від іконописної майстерні до майстерні Рєпіна Олександр Мурашко народився 26 серпня (7 вересня) 1875 року в Києві, але дитинство провів у містечку Борзна на Чернігівщині. У його біографії, як і в живописі, чимало “білих плям”. До повноліття Олександр мав прізвище матері — Крачковський. Ким був його біологічний батько, досі достеменно невідомо. Прізвище Мурашко хлопець отримав від вітчима, Олександра Івановича Мурашко, який мав іконописну майстерню і наполегливо вимагав від пасинка продовжити сімейну справу. Олександр навідріз відмовлявся — він мріяв про велике (світське) мистецтво. Здобути найкращу академічну освіту Мурашку допомогли доленосні знайомства. Його талант помітив Адріан Прахов, який тоді керував розписами Володимирського собору в Києві. За сприяння Прахова, а також художників Віктора Васнєцова та Михайла Нєстєрова, Мурашко у 1894 році вступив до Вищого художнього училища при Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. За два роки він потрапив у майстерню Іллі Рєпіна. Саме Рєпіну молодий художник завдячував умінню будувати сувору композицію та передавати живу експресію людських характерів. студентські роботи Олександра Мурашка часів його навчання у Санкт-Петербурзі, сер. 1890-х років (світлини з видання "Олександр Мурашко", 1980) Європейське визнання та повернення до Києва Мурашко швидко переріс локальні мистецькі реалії. Його картини охоче приймали на виставках у Мюнхені (зокрема на престижному Мюнхенському сецесіоні), Кельні, Дюссельдорфі, Берліні, Амстердамі та Москві. 1910 року він став одним із перших українських митців, чиї роботи відібрали для Венеційської бієнале. Європейський досвід, ймовірно, додав Мурашку снаги спробувати змінити “мистецький ландшафт” удома. У 1913 році він відкрив у Києві власну студію. Тут зокрема навчалися авангардист і футурист Анатоль Петрицький, сценографи Ісак та Розалія Рабиновичі, майстер історичних жанрових полотен Карпо Трохименко. "Мурашко мріяв надати Києву ту роль, яку в Німеччині відіграє Мюнхен, створити свою Академію... Він був серед тих, хто заклав перший камінь у фундамент Української академії мистецтва", — згадував мистецтвознавець Федір Ернст. Олександр Мурашко у своїй майстерні, 1911 (ДАФ НХМУ, світлина з каталогу "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ", 2026) Студія Мурашка (символічно) розташовувалася на верхньому поверсі знаменитого “хмарочоса Гінзбурга” — на той час найвищої будівлі Російської імперії (будинок підірвали радянські війська у 1941 році, коли відступали з Києва). також читайте: ВЕРНІСАЖІ І ФІНІСАЖІ ТРАВНЯ. 12 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ВСТИГНУТИ ВІДВІДАТИ ДО КІНЦЯ ВЕСНИ ПОХОРОН КОШОВОГО Як і більшість молодих художників того часу, Мурашко захоплювався потужним реалізмом рєпінських “Запорожців”. Цей вплив не можливо не помітити у цій конкурсній роботі. На полотні — сповнена скорботної тиші мить: козаки проводжають в останню путь свого командира. Щоб бути переконливим у деталях, молодий художник їздив на Чернігівщину та Київщину, аби вивчити давній одяг, зброю, народні типажі. До полотна "Похорон Кошового" Олександр Мурашко робив численні ескізи. "Похорон кошового", 1900. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) Цією картиною Мурашко завершив своє академічне навчання. За "Похорон кошового" він отримав золоту медаль і право на “пенсіонерську” подорож Європою державним коштом. Стипендію йому продовжували двічі. Завдяки цьому художник відвідав Італію та Німеччину, а потім на деякий час осів у Парижі, де створив одні з найвідоміших своїх малярських полотен. ПОРТРЕТИ З ПЕСИКАМИ Олександр Мурашко, ймовірно, любив собак — вони не рідко з'являються на його картинах. На портреті 1901 року дівчинка тримає на руках маленького пса. Зверніть увагу на її сукню: тут Мурашко постає як блискучий колорист, розкладаючи складний білий колір на десятки відтінків — від ніжно-кремових до блакитних і жовтуватих. "Дівчинка з песиком", 1901. Олександр Мурашко (колекція Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького) На полотні 1904 року зображена двоюрідна племінниця художника Тетяна Язєва поруч із масивним сенбернаром. Мистецтвознавці припускають, що цей пес міг належати художниці Олександрі Екстер. Нещодавно дослідники відшукали архівне фото Екстер із київського ательє: плями на хутрі її собаки збігаються з малюнком на картині Мурашка. Цей портрет, який критики порівнювали з образами інфант Дієго Веласкеса, Мурашко переписував. Якщо придивитися до полотна, можна побачити контури першого варіанта: спочатку митець “одягнув” дівчинку у чорний оксамитовий капелюх із рожевими бантами та сірі замшеві черевички, але згодом змінив образ, зробивши його тендітнішим. "Дівчинка з собакою", 1904. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України) ПАРИЗЬКА СЕРІЯ: ТРИПТИХ "У СУТІНКАХ" ТА "КАФЕ" Так званий триптих “У сутінках” натхненний “паризькими канікулами” мистця. Мурашка зачарувала атмосфера нічного міста: блиск вітрин, шурхіт шовкових суконь, гра світла в кришталі кав'ярень та екстравагантний натовп. Саме в Парижі художник остаточно захоплюється імпресіонізмом. Замість стриманої, темної академічної палітри з'являється м'який, чутливий до світла живопис. 1 - "Парижанки в кав'ярні", 1902. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України); 2 - "Паризьке кафе", 1902-1903. Олександр Мурашко (колекція Харківського художнього музею); 3 - "Парижанки", 1902-1903. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею України) "Кафе", 1902. Олександр Мурашко в експозиції Одеського національного художнього музею фото: Одеський національний художній музей, 2020 р. Сьогодні частини цього триптиха розділені: дві з них зберігаються в Національному художньому музеї України в Києві, третя — у колекції Харківського художнього музею, є ще одне тематично пов'язане з “паризьким” триптихом полотно — “Кафе”, воно є частиною колекції Одеського національного художнього музею. КАРУСЕЛЬ «Мені хочеться передати вихор руху каруселі, увесь блиск її прикрас, сором’язливість і радість сільських дівчат, які потрапили в місто, накупили собі міських обнов, вбралися в них і вперше в житті сіли на дерев’яних коней», — писав про свій задум Мурашко. Картина привернула увагу європейських шанувальників мистецтва. “Карусель” дебютувала на міжнародній виставці в Мюнхені, де отримала золоту медаль. Після цього її придбав Королівський музей у Будапешті. На жаль, сьогодні доля "Каруселі" невідома (побачити роботу можна лише на репродукціях). "Карусель", 1905-1906. Олександр Мурашко (репродукція з журналу "Die Kunst Für Alle") світлина з каталогу "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ" етюд до роботи "Карусель", 1905. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) фото: Національний художній музей України На запити українських музейників угорська сторона відповідає, що в їхніх фондах картини немає — ймовірно, вона була втрачена або вивезена під час Другої світової війни. Усе, що ми маємо сьогодні, — це першокласний авторський етюд, який зберігається в НХМУ. ТЕРАСА або БЛАГОВІЩЕННЯ Єдине відоме полотно Мурашка на релігійну тематику. В музейних інвентарних книгах воно було зареєстроване під (світською) назвою “Тераса”. Картина в початковому задумі художника, ймовірно, значно відрізнялася від тої, яку ми бачимо сьогодні. "Благовіщення" мало бути більш канонічним. Наприклад, в етюді Архангел Гавриїл і Марія представлені з німбами, яких в завершеній картині немає, Архангел Гавриїл заходить з лілеєю до кімнати, коли Марія читає, а не вишиває. Але постава Марії, її напівзаплетені коси, приспущене плаття, що відкриває плечі, білі фіранки, які роздуваються від подуву вітру яскраво-сонячного дня — всі ці елементи, що зачаровують глядача у відомому полотні Мурашка, присутні й в ескізі майстра. Тераса (Благовіщення)", (1909). Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) ескіз до роботи "Благовіщення" (1909). Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) До музею картина потрапила з приватної колекції київського лікаря Антона Собкевича, який зібрав понад 600 творів мистецтва (від “передвижницької” класики до авангарду Богомазова і Бурлюка). 1947 року нащадки Собакевича передали музеям значну частину його збірки, зокрема й роботи Мурашка. СЕЛЯНСЬКА РОДИНА Цю картину Мурашко написав на Полтавщині, де гостював у родичів. Художник уникає поверхневого етнографізму чи солодкавого замилування селянським побутом. Перед нами — чесний сімейний портрет. Літні батьки сидять напружено й важко, на їхніх обличчях та згорблених спинах читаються роки виснажливої праці. На противагу цій (передчасній) старості, поруч стоїть їхня молода донька — уособлення життєвої сили та надії. Мурашко створює тонку психологічну драму, водночас майстерно й соковито виписує колоритний інтер'єр української хати. "Селянська родина", 1914. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) КВІТКАРКИ З глибокої синьо-лілової тіні виринають постаті жінок, а під прямими сонячними променями спалахують чистими барвами оберемки квітів. Якщо на початку 1910-х років Мурашко віддавав перевагу елегійним, стриманим бузковим тонам, то наприкінці життя його палітра вибухає насиченим, майже чистим синім кольором. Картина “Квіткарки” демонструє, як близько художник підійшов до естетики модернізму з її сміливою передачею світла, повітряності та яскравих рефлексів. "Квіткарки", 1917. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) ЖІНКА З КВІТАМИ Ця картина, написана за рік до смерті, стала творчим маніфестом майстра. Сам Мурашко вважав її своєю найбільшою художньою вдачею — тут йому нарешті вдалося досягти абсолютної, омріяної гармонії кольору. Молода жінка в переливчастій сіро-ліловій шовковій сукні тримає оберемок яскраво-жовтих квітів. Довгий час картина експонувалася під назвою “Жінка з настурціями”. Проте згодом мистецтвознавцям звернули увагу на те, що квіти на полотні насправді ідентифікувати складно, але це — точно не настурції, тому назву змінили на більш нейтральну. "Жінка з квітами", 1918. Олександр Мурашко (колекція Національного художнього музею) Трагічний фінал і пам'ять Життя Олександра Мурашка обірвалося на злеті, коли йому було всього 43 роки. Червневої ночі 1919 року художника застрелили неподалік від його будинку на Лук'янівці у Києві. Оскільки Мурашко був помітною фігурою в Українській Народній Республіці та займався розбудовою Української академії мистецтва, історики практично не сумніваються, що це було політичне вбивство, здійснене радянськими чекістами. Справа про його загибель досі недоступна для українських дослідників — вона зберігається в архівах тимчасово окупованого Криму. Сьогодні головним домом для спадщини митця є Національний художній музей України в Києві, де зберігається близько сотні його робіт. Також його твори є у колекціях музеїв Харкова, Одеси, Львова, Ужгорода, Хмельницького та у приватних збірках. автопортрет Олександра Мурашка 1917 року (колекція Національного художнього музею) Більшість згаданих у цьому матеріалі робіт зараз можна побачити наживо — у Львові, в Національному музеї імені Андрея Шептицького, де триває масштабна виставка "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції", прем'єра якої торік з успіхом відбулася у Києві. "Львівську" експозицію розширили роботами Мурашка з колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Кураторка проєкту — Марина Дроботюк, головна зберігачка фондів Національного художнього музею України (НХМУ). Сьогодні "білі плями" життя та творчості Мурашка продовжують досліджувати, цим займається зокрема історикиня Дар’я Добріян та науковці-співробітники Національного художнього музею Данило Нікітін, Марина Дроботюк та Леся Толстова. 2024 року вийшла друком монографія Дар’ї Добріян “Благовіщення Олександра Мурашка: сюжет і образ”. А 2026 року НХМУ видав каталог виставкового проєкту "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції" з інформацією про кожну експоновану роботу та статтями науковців. фрагмент експозиції виставки "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького фрагмент експозиції виставки "Олександр Мурашко. КОЛЬОРОВІ МОДУЛЯЦІЇ" в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Виставка "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції" в Національному музеї імені Андрея Шептицького працюватиме до 16 серпня. також читайте: ЛЬВІВ В ЕПІЦЕНТРІ БУРІ. ПРОЄКТ ПРО МОДЕРНІЗМ 1900-1930 РОКІВ, ЯКИЙ З 2022 ГАСТРОЛЮЄ ЄВРОПОЮ, ПОКАЗАЛИ НА БАТЬКІВЩИНІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Інститут Рестелліні оголосив про вихід друком фундаментальної наукової праці — шеститомного каталогу-резоне Амедео Модільяні. Робота над виданням тривала близько 20 років. 16 КВІТНЯ, 18:30 обкладинка одного з томів каталогу-резоне Амедео Модільяні, автор — Марк Рестелліні скрін з сайту Інституту Рестелліні Мистецтвознавець Марк Рестелліні розпочав роботу над каталогом-резоне Модільяні ще наприкінці 1990-х за ініціативи артдилера Даніеля Л. Вільденштейна. Наукова праця Растелліні вносить суттєві корективи в корпус робіт Модільяні. Видання містить близько ста нових атрибуцій малярських творів Модільяні, приблизно половина з яких зараз перебуває у музейних колекціях. Водночас Марк Рестелліні виключив 15 полотен з корпусу робіт митця, досі усі вони вважалися оригіналами. Методологія Рестелліні передбачає потрійну верифікацію кожної роботи: документальну, стилістичну та наукову (спектрометрія, радіовуглецевий аналіз, інфрачервона та рентгенівська зйомка). також читайте: ЛИСТИ, ЛЕГЕНДИ Й АВАНГАРД. 7 КНИЖКОВИХ НОВИНОК ПРО УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО сторінки з каталогу-резоне Амедео Модільяні, автор — Марк Рестелліні скрін з сайту Інституту Рестелліні Робота над каталогом супроводжувалася серйозним тиском на автора. На початку 2000-х Рестелліні був змушений припинити працювати над каталогом рисунків Модільяні через погрози вбивством, спроби підкупу його батьків та сталкінг від власників робіт, які Рестелліні визнав підробками. До появи каталогу-резоне Растелліні, єдиною авторитетною довідковою працею по Модільяні був каталог італійського дослідника Амброджо Цероні 1958 року (перевидавався у 1970 та 1972 році). Деякі роботи, які Цероні вважав оригіналами, Рестелліні виключив корпусу оригіналів. шеститомний каталог-резоне Амедео Модільяні, автор — Марк Рестелліні фото: Інститут Рестелліні З нагоди виходу у світ наукової праці американська Pace Gallery разом з Інститутом Рестелліні організовують цьогоріч у Нью-Йорку серію симпозіумів, присвячених Модільяні, а на 2027 рік анонсували виставку робіт художника, які Рестелліні вперше визначив оригіналами. Наразі на офіційному сайті Інституту відкрито передзамовлення на видання. Вартість повного набору становить £2000. також читайте: МЕТРОПОЛІТЕН-ОПЕРА ВИСТАВЛЯЄ НА ПРОДАЖ ПАННО ШАГАЛА ЧЕРЕЗ ФІНАНСОВУ КРИЗУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа