До роковин загибелі художника та військовослужбовця Давида Чичкана вийшло друком двомовне видання про його графічну серію «Зі стрічками та прапорами». Презентація книги відбудеться у Національному Художньому музеї України. фрагмент роботи Давида Чичкана фото надане Національним художнім музеєм України Про це повідомляє сектор комунікації НХМУ. Над своєю графічною серією «Зі стрічками та прапорами» Давид Чичкан працював впродовж 2022–2024 років, до того, як добровільно долучився до лав бойового підрозділу Збройних Сил України. Робота над книгою розпочалась за життя автора, але була закінчена та видана вже після його загибелі. До видання увійшли зображення всіх робіт серії «Зі стрічками та прапорами» та тексти, присвячені автору, його проєктам та історії українського анархістського та антиавторитарного рухів, герої та геройки яких постають на останніх роботах Давида. Видання створене за продюсування та підтримки Андрія Божка у співпраці берлінського видавництва «Verlak» та українського видавничого проєкту «ilostmylibrary». книга «Зі стрічками та прапорами» фото надане Національним художнім музеєм України, колаж [естéт] газети У презентації, що відбудеться 4 вересня о 18:00 у Національному художньому музеї України, візьмуть участь Ганна Циба (дружина Давида Чичкана, незалежна кураторка та дослідниця), Андрій Божок (незалежний продюсер книжок), Денис Пілаш (історик політики, автор текстів, військовослужбовець) та Альона Каравай (видавчиня, співзасновниця культурних та видавничих проєктів). Під час події також представлять скульптурний портрет художника, створений Дмитром Войтовичем. також читайте: КОН’ЮНКТУРА МОМЕНТУ ЧИ ЦЕНЗУРУВАННЯ КУЛЬТУРИ ?РОЗДУМИ ПРО СКАСУВАННЯ ВИСТАВКИ ДАВИДА ЧИЧКАНА В ОДЕСІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

На 98-му році життя померла японська мисткиня Яйої Кусама. Вона здобула світову славу завдяки своїм яскравим скульптурам та інсталяціям, всіяним фірмовими кружечками, і залишила по собі рідкісну річ — впізнавану візуальну мову, для якої не потрібен підпис автора. Яйої Кусама зі своєю інсталяцією «Жовте дерево / Жива кімната» (Yellow Tree / Living Room), 2010 фото: © YAYOI KUSAMA, Ota Fine Arts & David Zwirner надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam Яйої Кусама — рідкісний приклад мисткині, чия візуальна мова вийшла далеко за межі сучасного мистецтва. Її кружечки, гарбузи, дзеркальні кімнати, химерні гігантські квіти впізнають навіть ті, хто зовсім далекий від контемпорарі арту. В цьому, напевне, й полягає «парадокс Кусами»: те, що зараз називають надбанням світової попкультури, виросло з дуже особистого досвіду. З дитинства художниця мала зорові та слухові галюцинації, які, як сама вона каже, переносила у свої роботи. Мистецтво стало для неї способом буквального відтворення власного сприйняття світу. Вона однією з перших показала, що сучасне мистецтво може бути одночасно складним, дуже особистим, масовим, комерційним і абсолютно впізнаваним. Кусама понад сорок років добровільно мешкала в психіатричній лікарні. Її публічний образ багатьом запам'ятався фірмовою яскраво-червоною перукою та гігантськими, химерними пластичними творами. Виставки художниці збирали мільйони відвідувачів по всьому світу, а роботи продавалися за рекордно високими цінами. Згідно із заявою її компанії, Кусама померла в лікарні в Токіо 14 серпня: «Протягом усього свого надзвичайного життя, повністю присвяченого мистецтву, Кусама побудувала визнану на міжнародному рівні кар’єру новаторської авангардної художниці, чия практика охоплювала візуальне мистецтво, перформанс, прозу та поезію. Вона працювала до останніх днів, не відкладаючи пензель, продовжувала досліджувати теми кохання та духовності. Наша фундація й надалі втілюватиме бажання художниці та через мистецтво даруватиме надію та силу людям по всьому світу» Яйої Кусама працює над інсталяцієї «Моя вічна душа», 2009-2021 фото: Ota Fine Arts & David Zwirner надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam Світове визнання Кусама дістала вже після 80 років, до того її творчість десятиліттями залишалася у тіні. У 1960-х роках, коли вона приїхала до США, мистецьке середовище Нью-Йорка сприйняло її прохолодно, хоча тоді художниця не раз викликала фурор своїми виставками фалічних скульптур та перформансами з оголеними тілами. 1965 року вона створила роботу «Нескінченні дзеркальні кімнати» (Infinity Mirror Rooms), де дзеркала та світло створювали ілюзію безкрайнього простору. Після цього популярність здобули і її фірмові мотиви — кружечки та гарбузи. Кусама важко переживала, коли колеги-чоловіки, наприклад, Енді Воргол, Клас Ольденбург та Лукас Самарас, «надихалися» її ідеями та отримували контракти з престижними галереями. Зрештою, на початку 1970-х років, виснажена та розчарована, Кусама повернулася до Японії. Там вона розпочала лікування у закладі, що спеціалізувався на роботі з ментальними розладами методом арттерапії. Безпечне середовище дало їй змогу повністю зосередитися на своєму мистецтві, вона жила й працювала там до останнього дня. перформанс Яйої Кусами 'Anatomic Explosion' на Бруклінському мосту в Нью-Йорку, серпень 1968 фото: Getty Research Institute, Shunk-Kender © J. Paul Getty Trust надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam інсталяція Яйої Кусами «Ілюзія всередині серця» з її серії «Нескінченні дзеркальні кімнати» (Infinity Mirrored Room), експонувалася в межах ретроспективної виставки у Базелі 2025 року фото: Ota Fine Arts © YAYOI KUSAMA надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam У 1993 році Кусама стала першою художницею, яка сольно представляла Японію на Венеційській бієнале. Але це не був її «венеційський дебют», бо 27 років до того вона з'явилася у Венеції (без запрошення) зі своєю інсталяцією «Сад Нарциса». Кусама розклала 1500 дзеркальних куль на галявині в Джардіні (головній локації Венеційської бієнале) і почала продавати їх відвідувачам по $2 за штуку. Це був, по суті, одночасно й перформанс, й рекламна акція, й насмішка над тим, як мистецтво перетворюють на товар. Успіх у Венеції кардинально змінив сприйняття Яйої Кусами вдома, в Японії, та у світі. Тоді сталося, мабуть, найцікавіше в її біографії: художниця, яка критикувала комерціалізацію мистецтва, стала однією із найбільш комерційно успішних мисткинь XXI століття та ще й перетворила своє мистецтво в самостійний артбренд. 2001 року Кусама отримала престижну премію Asahi за вагомий внесок у культуру Японії. У 2022 році вона стала однією з найдорожчих мисткинь сучасності, коли її роботу продали на аукціоні за 10,5 млн доларів. Її твори закуповували до своїх колекцій топові музеї світу, їх продавали з аукціонів, люксові бренди створювали колаборації. В якийсь момент стало неможливо зрозуміти, де ж закінчується Кусама-художниця і починається Кусама як частина масової візуальної культури. Яйої Кусама зі своєю інсталяцією «Сад Нарциса» під час 33-ї Венеційської бієнале, 1966 фото: Ota Fine Arts & David Zwirner © YAYOI KUSAMA надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam інсталяція Яйої Кусами біля паризького Maison Louis Vuitton, 2023 фото: JUNHYUNG PARK / Unsplash Витоки химерної творчості Яйої Кусами сягають її дитинства, кажуть біографи мисткині. Вона народилася 1929 року в місті Мацумото і з ранніх років страждала від галюцинацій. «Одного разу, побачивши на столі скатерку з візерунком із червоних квітів, я помітила такий самий візерунок на стелі, вікнах і стінах. Він заповнив кімнату і покрив моє тіло», — згадувала Кусама у своїй автобіографії Батьки не підтримували її прагнення навчатися живопису в Кіото, і казали, що творчість доньки соромить їхню консервативну родину. Частина американської преси також критикувала художницю за постійне прагнення до публічності та її антивоєнні заклики (проти війни у В’єтнамі). Яйої Кусама у віці 10 років , 1939 (фото 1); рисунок Кусами 1939 р. (фото 2); Кусама у своїй нью-йоркській студії, 1971 р. всі світлини надано для використання Stedelijk Museum Amsterdam Втім світова артспільнота повністю переглянула своє ставлення до Кусами. Починаючи з 2010-х років, увагу до її мистецтва не аби як допомагали «підігрівати» соцмережі, зокрема Instagram, адже на фото інсталяції мисткині виглядають вражаюче і збирають багато «лайків». Серед багатьох мотивів особливе місце у доробку Кусами посідав гарбуз — він уособлював для неї затишок, ностальгію та спокій. «Гарбузи розмовляють зі мною, — ділилася художниця в інтерв'ю. — Вони втілюють відчуття стабільності» інсталяція Яйої Кусами «Гарбуз» на острові Наошима, Японія фото: henry perks / Unsplash 11 вересня в амстердамському Стеделек-музеї відкриється велика ретроспектива Яйої Кусами. «На превеликий жаль, проєкт, який ми готували близько року, тепер стане посмертним. Він стане нашою шаною мисткині, одою її життю та творчості. Тепер ця виставка — не лише можливість замислитися над новаторськими художніми практиками Кусами, а ще й простір для осмислення її тривалого впливу та значення для світового мистецтва», — йдеться у сьогоднішньому повідомленні Стеделек-музею. Варто зауважити, що квитки на останню виставку Кусами в Кельні були розпродані за півтора місяця до завершення проєкту, тож цілком ймовірно, що за білетами на експозицію в Амстердамі теж буде не аби який ажіотаж (на офіційному сайті музею попередній продаж уже розпочався). Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

У Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького відкрилась виставка “Володимир Патик. Живопис як життя”. Подію присвятили 100-річчю від дня народження одного з найбільш знаних львівських живописців. фрагмент експозиції виставки "Володимир Патик. Живопис як життя" фото: Львівська обласна державна (військова) адміністрація Про митця Володимир Патик (1926–2016) — один із найяскравіших представників та реформаторів львівської школи малярства другої половини XX століття. Його вчителями були Роман Сельський, Йосип Бокшай та Микола Федюк. Творчість митця охопила понад шість десятиліть і стала синтезом європейського модернізму, постімпресіонізму та прикметних українських традиційних образів. Володимира Патика називають майстром експресивного, “чистого”, кольору, він також є автором монументальних мозаїк, зокрема львівської “Море і риби”, яку було знищено 2019 року, але згодом відновлено за ініціативи небайдужих містян. ескіз Володимира Патика, зараз експонується на виставці "Володимир Патик. Живопис як життя" фото: Львівська обласна державна (військова) адміністрація фрагмент експозиції виставки "Володимир Патик. Живопис як життя" фото: Мар'яна Яриш фрагмент експозиції виставки "Володимир Патик. Живопис як життя" фото: Львівська обласна рада Які роботи можна побачити на виставці Експозиція виставки “Володимир Патик. Живопис як життя” об’єднала майже 300 творів, багато з яких експонуються вперше. Побудована за тематично-хронологічним принципом, вона охопила різні періоди та напрями творчості Володимира Патика: портрети, роботи з натурою, пейзаж і натюрморти, етномодерністичні та абстрактні композиції. Окреме місце в експозиції посіли твори, у яких особливо виразно проявляється характерна для Володимира Патика робота з кольором. Загальний контекст епохи та життя художника доповнили архівними матеріалами та спогадами його родини та товаришів. фрагмент експозиції виставки "Володимир Патик. Живопис як життя" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети фрагмент експозиції виставки "Володимир Патик. Живопис як життя" фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Виставковий проєкт “Володимир Патик. Живопис як життя” триватиме в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького до 18 жовтня. також читайте: КАРТИНА ЗАМІСТЬ ДЕПОЗИТУ? ЯК ПРАЦЮЄ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Чому сьогодні, коли говоримо про артрезиденції, формат "фабрики "артпродуктів"" поступається місцем Research-based Art та етиці турботи? І як відмова від інституційного тиску допомагає українським митцям відновити ментальне здоров'я та повернути художню суб'єктність? З 1 по 10 липня у місті Жовква, що у Львівській області, тривала мистецька резиденція "Відпуст". Спеціально для [естéт] газети кураторка проєкту Олена Якимова поділилася роздумами про глобальну трансформацію форматів артрезиденцій та докладніше розповіла про концепцію "Відпусту". учасниця резиденції Вікторія Малік за роботою фото: Анастасія Редченко Резиденції для митців сьогодень є звичним і поширеним явищем. Зважаючи на те, що інституалізація цього явища відбулася у повоєнні часі в середині минулого століття, формат резиденцій актуальний для українського мистецького простору. Проєкти "резиденційного" типу отримують підтримку від різноманітних фондів та організацій, тому можуть забезпечити митців простором і матеріалами для роботи. Для митців, які залишаються в Україні, участь у проєктах на кшталт резиденцій є можливістю перебувати у творчому процесі, попри складні життєві обставини. Сучасне спрямування резиденцій у світі характеризується відходом від формату Artist-in-Residence, з обов'язковим виробництвом об'єктів, у бік Research-based Art, де мистецький процес є дослідженням, наприклад, з фокусом на критичному урбанізмі та програмах екологічного й емоційного відновлення. В контексті українських реалій традиційна функція резиденції як "фабрики "артпродукту"" чи "мережевого хабу" зазнала в останні роки радикальної трансформації. Доволі характерною є переорієнтація такого роду практик в напрямку концепції етики та естетики турботи (Ethics and Aesthetics of Care), де явище "інституційного насилля через вимогу продуктивності", коли артринок або міжнародні фонди очікують від митця миттєвої рефлексії, експонування травми чи виробництва "актуального воєнного контенту" переосмислюється та трансформується у формат відновлення та відсутності тиску. Митець отримує ресурс (простір, стипендію, житло) без зобов'язання створювати підсумковий об'єкт чи проводити виставку. майстер-клас з ситодруку від учасниці резиденції Катерини Савич фото: Анастасія Редченко Стрес та безпосередня відсутність простору, де можна продовжувати мистецьку практику, для багатьох українських митців стали перепоною у веденні повноцінного творчого діалогу з суспільством, тому в межах діяльності ГО “Екологія. Культура. Мистецтво” виникла ідея звернутися до формату резиденції, де митцю буде надано безпечний, наскільки це можливо, простір для творчості. Водночас очевидним був той факт, що основна аудиторія митців, для якої створювався проєкт, буде складатися з тих, хто безпосередньо потерпає від війни, – мешканців прифронтових територій, внутрішньопереміщених осіб, сімей військовослужбовців та тих, чиє майно постраждало або втрачено внаслідок атак росії. Враховуючи психологічний стан учасників, було вирішено зробити акцент саме на психологічному відновленні через практики групової терапії у співпраці з професійними психологами. Поширеною практикою психологічної допомоги на сьогодні вважається арттерапія. Постає питання, чи не перетворилася резиденція саме на такий формат взаємодії? Для професійних митців їхня творчість є звичною формою терапії через мистецтво, але завдання, поставлене перед психологами, було іншим. Йшлося радше про повноцінне повернення до творчого процесу. Важливо зазначити, що учасникам, згідно з окресленою вище концепцією підтримки та форматом Slow Art (повільного мистецтва), на початку резиденції було акцентовано на тому, що вони не мають зобов'язання створювати підсумковий об'єкт чи проводити виставку. Але ідея відновлення творчого процесу та ментального здоровʼя настільки захопила митців, що вони дивували організаторів своїм завзяттям до роботи. Відповідно, на основі їхньої діяльності під час резиденції було створено повноцінний виставковий проєкт, який вирізняється різноманіттям медіа та тематик. "Масштаб звичного" учасниці резиденції Елеонори Павлюченко на виставці в Народному домі "Просвіта" в Жовкві фото: Г. Заверуха також читайте: СВЯТО ВОГНЮ, ДИМУ, СКЛА ТА ЕМОЦІЙ. ПРО 13-Й МІЖНАРОДНИЙ СИМПОЗІУМ ГУТНОГО СКЛА У ЛЬВОВІ Окрім того, що учасники резиденції представляли різні мистецькі осередки і школи, вони працювали з багатьма медіа, зокрема створювали живописні серії, інсталяції, гобелени, серії фоторобіт та колажів, а також варто відзначити, що під час резиденції та в подальшій роботі виникли успішні колаборації митців та мисткинь. Деякі спільні роботи були заплановані, а певні ідеї виникли спонтанно, в процесі взаємодії. Зокрема фотоколаж Анастасії Редченко та Тетяни Ваврик “Свідки часу” став не першою їх спільною роботою такого характеру і є результатом уповільнених, завдяки резиденції, спостережень за містом та тими, хто або що наповнює його змістом. Водночас твір "Жовківська собака" став рефлексією Олесі Бачинської та Юлії Гадупʼяк щодо кількості безпритульних тварин у місті. Цей експресивний рисунок, створювався таким чином, що в процесі одна мисткиня доповнювала іншу. Попри різні художні мови, учасницям вдалося сформувати спільний художній образ змарнілого, худорлявого, але дуже дружнього собаки. Одним з елементів мистецької складової резиденції стала децентралізація художнього простору та перенесення фокуса з проєктів, які відбуваються у великих містах, наприклад, у Львові, на невелике провінційне, але глибоко історичне, містечко Жовква на Львівщині та його околиці. Архітектурний ландшафт міста з його унікальним ренесансно-урбаністичним укладом та мультикультурною спадщиною за задумом мав відігравати роль не лише пасивного тла. Простір міста та його околиці перетворилися ледь не на найактивнішого учасника діалогу, живий палімпсест. Митці, які взяли участь в резиденції, провзаємодіяли із простором, що акумулював у собі тяглість культури та історичну стійкість. вечірня Жовква в обʼєктиві учасниці резиденції Анастасії Редченко екскурсія Жовквою в обʼєктиві учасниці резиденції Анастасії Редченко Під час роботи, окрім доволі традиційної пленерно-урбаністичної практики взаємодії з містом у серії “Італійська Жовква” Юрія Ямаша та фантазійних рефлексіях щодо нього у полотні В'ячеслава Апета “Велика замріяна хмара над набережною в Жовкві”, місто інспірувало створення "макету" Жовкви у роботі Елеонори Павлюченко "Масштаб звичного", де мисткиня намагалась дослідити поняття дому та його сприйняття крізь призму погляду ззовні, певного відсторонення. Для Олексія Маліка Жовква навпаки стала основою для яскравих та сонячних ремінісценцій його рідної Одеси. Роздуми про те, як трансформуються та фіксуються спогади про щось рідне, постали також у проєкті Катерини Савич “Айдар”, де мисткиня розглядає памʼять про місце, зокрема річку Айдар, як розмову про звʼязок людини з ландшафтом, що формує її навіть на відстані. Під час резиденції було задіяне приміщення “старої аптеки”, яке вже давно не використовується за призначенням. Вид на площу Вічеву, головну площу містечка, та знайдені на місці артефакти допомогли доповнити ті роботи, які не були безпосередньо повʼязані з містом, а радше постали способом адаптації досвіду та памʼяті, зокрема у проєкті Оксани Жарун, мисткині з Кривого Рогу, "Тобі один чи два шматочки?", частину якого, зокрема графічні роботи з архівних фото металургійного виробництва і цеху Павлівського цукрового заводу, було виконано коксовою пастеллю, яка для мисткині є можливістю не лише акцентувати на специфіці свого регіону, але й втілити її знання коксохіміка, ким вона є за освітою. Водночас Вікторія Малік, спостерігаючи за містом у серії живописних робіт “Між”, спробувала дослідити, як реальні враження від навколишнього середовища – інтер’єрів, людей, тварин і ландшафту – змішуються зі спогадами, фантазіями та снами. мандри духовними осередками Жовківщини фото: Анастасія Редченко Осмислення стану тривоги та способів її опанувати прорефлексували дві мисткині, які працюють з текстилем в дуже різний спосіб. Тетяна Білоус з Харкова виткала гобелен-диптих “Вартові неба. Пташки ППО”. Водночас Хельга Зубчевська зосередилася на філософському баченні тривоги та створила серію вишивок, доповнених сухоцвітами, під назвою “Без шкіри”. Загалом теми памʼяті, дому, сприйняття себе та подій довкола стали основними в тих нетривалих дослідженнях, які митцям вдалося проробити в часі резиденції. Вони також знайшли відображення у фотороботах Анастасії Редченко та Єви Гольц. Єва, фотографуючи, доповнює існуючі простори ляльками та їх елементами, де лялька постає спрощеною версією людини. Окрім серії фото “Жовква. Фрагменти”, Анастасія також створила одноіменну відеороботу, яка є своєрідним запрошенням зупинитися й подивитися на місто без поспіху: крізь гру світла й тіней, архітектурні ритми, політ птахів, випадкові силуети та тихий повсякденний плин. У цьому випадку травматичний досвід сучасності наклався на тривкі пласти матеріальної і нематеріальної спадщини та трансформував особисті відчуття у певну філософську рефлексію про майбутнє. Візуальна мова проєктів, створених у межах резиденції, з огляду на інтермедійність обраних учасників, очікувано трансформується від враженнєво-емоційного живопису до концептуальних мультимедійних серій, які фіксують втрачений спокій і віднайдену внутрішню опору. Це виразно вказує на те, що відмова від інституційного тиску на користь етики турботи та формули повільного мистецтва у новому для резидента середовищі, багатому історичними, духовними та загалом культурними складовими, повертає митцю втрачену художню суб'єктність, перетворюючи тимчасову паузу не на мовчання, а на органічний і психовідновлювальний акт віднайдення внутрішньої опори. учасниця резиденції Елеонора Павлюченко за роботою фото: Анастасія Редченко Проєкт Резиденції діалогу та відновлення "Відпуст" реалізується ГО "Екологія. Культура. Мистецтво" за підтримки Британської Ради (British Council) у партнерстві з Українським культурним фондом (УКФ). також читайте: "ЛЕВИЦЬКИЙ — ВІДОМИЙ І НЕВІДОМИЙ ВОДНОЧАС": МИСТЕЦТВОЗНАВИЦЯ І КУРАТОРКА ОКСАНА ЖМУРКО ПРО ВИСТАВКУ "ЛЕОПОЛЬД ПРИТЯГАЛЬНИЙ" Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Леопольд Левицький й досі залишається однією з найцікавіших і водночас недооцінених постатей українського мистецтва XX століття. Він надихався найсміливішими проявами модернізму у Кракові та Парижі, працював та творив у суворих реаліях соцреалізму, у часи радянської окупації перетворив своє львівське помешкання на "мистецьку оазу", середовище довіри, моральної безпеки та радості для однодумців… До 120-річчя з дня народження митця в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького відкрили виставковий проєкт "Леопольд Притягальний". Редакторка [естéт] газети Ія Степанюк поговорила з мистецтвознавицею та кураторкою Оксаною Жмурко про особливий магнетизм Леопольда Левицького, його "соцреалізм" і "нонконформізм", самопожертву дружини митця задля збереження його спадщини та візуальну концепцію ювілейної виставки "Леопольд Притягальний". розмова з Оксаною Жмурко, мистецтвознавицею та кураторкою виставки "Леопольд Притягальний" фото: Оксана Данилів Ія Степанюк: Перше моє питання буде про лаконічну назву виставки "Леопольд Притягальний". Чому винесли саме таку характеристику митця у назву, чому просто "притягальний"? Оксана Жмурко: Гадаю, для людей, які трохи знають про Левицького, назва буде зрозумілою. Річ у тому, що Леопольд Левицький, бувши художником, графіком, скульптором, крім цього всього, мав ще цікаву здатність активно гуртувати навколо себе спільноту близьких йому духом людей мистецтва. Це словосполучення, "Леопольд Притягальний", зустрічаємо у спогадах Романа Корогодського, київського культуролога, який добре знався з Левицьким. Корогодський писав, що склад характеру, мислення й комунікація Леопольда Івановича були такими, що він буквально притягував до себе людей, не дарма ж дружина митця називала його "живим магнітом". І цей магнетизм проявлявся у Левицького ще з часів його студентства, коли він навчався у Кракові, це саме спостерігаємо й під час його, нехай і короткого, "паризького" періоду, але найбільше, звісно, вже у Львові, де йому вдалося створити середовище друзів, однодумців, учнів, послідовників, які і є віддзеркаленням образу "Леопольд Притягальний". Тому ця назва для виставки, як на мене, — дуже влучна. І. С.: Вочевидь, Леопольд Левицький "притягнув" й Вас. Я знаю, що Ви вивчаєте Левицького досить давно. Розкажіть, будь ласка, чому обрали його як героя своїх наукових досліджень. О. Ж.: У 2010 році я прийшла працювати в Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького, який є підрозділом Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (зараз Оксана Жмурко є очільницею цього музею - ред.). Мушу зізнатися, що тоді, попри свою фахову мистецтвознавчу освіту, про Левицького я знала небагато. Років 20 тому постать митця все ще була маловідома і входила у різні навчальні програми дуже "на краєчках", скажімо так. Оксана Жмурко, мистецтвознавиця та кураторка виставки "Леопольд Притягальний" фото: Оксана Данилів Знайомство з Левицьким у мене починалося з читання мистецтвознавчих розвідок, потім я вже перейшла до спогадів його сучасників (колег і друзів), і саме ці документи дали найкраще розуміння постаті Левицького, складних соціально-політичних умов, в яких він жив і працював. Все це допомогло контекстуалізувати митця. Цікаво було вивчати саме його середовище — людей, які його оточували, яких він притягував. У Левицького було насичене і цікаве (з мистецтвознавчого погляду) життя. Він народився на зламі століть, ріс у провінційному містечку на Тернопільщині, навчався у Краківській академії мистецтв, вдосконалював свою художню майстерність у тогочасному епіцентрі світового авангарду — Парижі, а після Другої світової осів з дружиною у Львові, де жив і працював до своїх останніх днів в суворих реаліях радянського соцреалізму… Були моменти, коли мені здавалося, що вже все зрозуміло про Левицького, все прочитано, описано і систематизовано, але це лише так здавалося, бо його мистецтво настільки багатогранне, що досі може відкриватися під дуже різними кутами. Леопольд Левицький, фото 1963 року надано Національним музеєм у Львові імені Андрея Шептицького Леопольд Левицький (посередині) з Йонашем Штерном та Станіславом Коханеком перед поїздкою до Парижа, 1929 надано Національним музеєм у Львові імені Андрея Шептицького також читайте: ХРАНИТЕЛІ РІЗДВА. ПРО НАЙДАВНІШІ УКРАЇНСЬКІ РІЗДВЯНІ ІКОНИ РОЗПОВІДАЮТЬ НАУКОВЦІ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ У ЛЬВОВІ І. С.: Тобто зараз Леопольда Левицького можна назвати такою собі "темною конячкою" українського мистецтва першої половини XX століття — він не такий популярний як деякі його сучасники, наприклад, те ж подружжя Сельських, але якщо продовжувати його розкривати, то він цілком може "вирватися в лідери"? О. Ж.: Так, потенціал для цього є колосальний. І. С.: Тоді розкажіть, будь ласка, як так трапилося, що попри популярніших сучасників, "свій" музей має саме Леопольд Іванович? О. Ж.: Те, що нині у нас є Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького, це абсолютна заслуга дружини митця — Ґєні Бенціонівни Надлер-Левицької. Вона була його другом, порадником, музою (хоч я й не люблю цього звороту), першим глядачем і критиком його творів, господинею дому… Музей же знаходиться у квартирі, де подружжя мешкало. І ось вона поставила собі за мету зберегти спадщину чоловіка для нащадків, меморіалізувати його постать (хоча "меморіалізація" — це теж не дуже про Левицького, бо це щось "нерухоме", "застигле", а він і його мистецтво — дуже "живі"). "Портрет дружини", 1950-ті. Леопольд Левицький зараз експонується в межах виставки "Леопольд Притягальний" фото: Оксана Данилів Коли родина Ґєні Бенціонівни, виїжджала в еміграцію, то кликали її з собою, але вона відмовилась, сказала, що має подбати про спадщину чоловіка, зробити музей, щоб це все не розпорошилося і збереглося. І їй це вдалося! 1982 року Левицька написала заповіт, згідно з яким Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького, тоді це був Львівський музей українського мистецтва, успадкував всю художню спадщину її чоловіка разом з сімейним помешканням, з умовою створення там музею. Тоді Ґєня Беніціонівна ще жила у цій квартирі, а у вітальні дому була імпровізована експозиція. Якщо хтось приїжджав, то вона водила екскурсії, любила товариство, з задоволенням розповідала про мистецтво Леопольда Івановича. Після її смерті, 1988 року, музей вже почав діяти у конвенційному форматі. Втім в 1990-х роках експозиція не працювала через брак коштів, відновили роботу музею 2008 року. Сьогодні Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького має найповніше зібрання творів митця, включно з ескізами та архівними матеріалами, що є дуже цінно. фрагмент постійної експозиції Художньо-меморіального музею Леопольда Левицького, 2020 фото: Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького фрагмент постійної експозиції Художньо-меморіального музею Леопольда Левицького, 2020 фото: Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького І. С.: Роботи Леопольда Левицького зараз можна побачити, наприклад, в постійній експозиції "Мистецтво ХХ-ХХІ століть" Краківського національного музею, та й взагалі його твори у різних виставкових проєктах у Польщі — не дивина. Чому так? Яке ставлення польської академії до Левицького? О. Ж.: Левицький народився в міжетнічному шлюбі: його мама була українкою, тато — поляком. У Чорткові на Тернопільщині він навчався у польській гімназії. При заповненні документів для вступу в Академію мистецтв у Кракові, він зазначив, що він є поляком. Левицький мав багато друзів у польському середовищі, намагався підтримувати зв’язок з ними навіть після війни, коли вже жив у Львові. Але в житті мовою спілкування Леопольда Івановича була українська; з дружиною, друзями, колегами говорив українською. Пройшовши досить складний період студентства, з різними випробуваннями (світоглядними та особистісними), Левицький долучився до створення одного з найвідоміших і найактивніших мистецьких об’єднань міжвоєнної Польщі — "Краківської групи". І от, власне, твори саме того часу і є представлені в багатьох музейних збірках в Польщі. Діяльність "Краківської групи" мала велике значення для польського мистецтва, зрештою — і для всього мистецтва Центрально-східної Європи також. Гадаю, саме через це польські колеги вважають Леопольда Левицького важливою фігурою для свого мистецтва. лінорит "Жінка з котом" Леопольда Левицького (справа) та офорт "Метаморфоза кота у жінку" Марка Шагала (зліва) в експозиції виставки "Я, Кіт" у Музеї японського мистецтва та науки Manghha у Кракові, липень 2022 фото: Ія Степанюк скульптура "Музична композиція" (1934-1935 рр.) Леопольда Левицького в експозиції виставки "Краківська група 1932-1937" в Музеї сучасного мистецтва міста Вроцлав, грудень 2018 фото: Музей сучасного мистецтва міста Вроцлав також читайте: "ЧАСТИНА ТВОРЧОГО СПАДКУ КРИЧЕВСЬКОГО У ВАС ВДОМА". ВИДАВЕЦЬ ОЛЕКСАНДР САВЧУК ПРО СВІЙ НОВИЙ ПРОЄКТ І. С.: Виставка "Леопольд Притягальний" присвячена 120-літтю з дня народження митця. Якщо говорити про такі моновиставки, то часто схема їх відвідин виглядає так: ти заходиш в перший зал, читаєш щось про художника (здебільшого ця інформація розміщена на стіні біля входу), потім починається експозиція: ранні роботи, учнівські-студентські ескізи, впродовж виставкового маршруту "митець росте", "художня мова розвивається"... І проблематика, ну, для мене особисто, таких виставок в тому, що коли вже доходиш до "топових" творів, ти просто втомлена і перевантажена візуальним матеріалом, бо довелося передивитися все те, що було до "творчого піку". У виставці "Леопольд Притягальний", де є 5 великих залів, ви вирішили порушити цей (канонічний) хронологічний принцип і побудувати експозицію за образно-тематичним принципом? Розкажіть про це, будь ласка. О. Ж.: Фактично "Леопольд Притягальний" — це п’ять окремих виставок, кожна з яких займає окремий зал: "Шлях творчості" (мініретроспектива), "Місто: Чортків — Краків — Париж — Львів", "Жінка. Дружина. Мама. Родина", "Життя як воно є", "Коло дому Левицьких: друзі, учні, колеги". Хронологічний принцип — присутній, але в межах залів, в кожному з них тема починається з 1930-х років і завершується 1960-70-ми роками. Тобто хронологію ми зберегли, але вона не домінує в загальному експозиційному наративі. монтаж виставки "Леопольд Притягальний" фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького фрагмент експозиції виставки "Леопольд Притягальний" (зал "Місто: Чортків — Краків — Париж — Львів") фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети Знаєте, в Левицького є багато мультисюжетних композицій, де в одному творі зібрано кілька різних історій. Цей його художній прийом надихнув мене на таке експозиційне рішення, коли у виставковому просторі є абсолютно різні сюжети (історії), але всіх їх об’єднує один автор. І. С.: На цій виставці представлено багато творів, які свого часу були частиною постійної експозиції Художньо-меморіального музею Леопольда Левицького (експозицію закрили 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення), але "Леопольд Притягальний" представив публіці набагато більше робіт, ніж було у камерному музейному просторі на вулиці Устияновича. Розкажіть, що цікавого і, можливо, досі неекспонованого, зараз можна побачити на виставці? О. Ж.: Леопольд Левицький при житті не мав персональних виставок. Потрібно розуміти й історичні реалії, в яких він жив і працював, — це жорсткий радянський пресинг. Так, він вимушено "писав соцреалізм", але й створював багато нонконформістських робіт, як то кажуть, "у шухляду". І, відповідно, ці твори показував тільки дуже вузькому колу. Тепер всі ці праці (і його "офіційне", і так зване, "шухлядне" мистецтво) зараз зберігаються в колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. фрагмент експозиції виставки "Леопольд Притягальний" ( зал "Коло дому Левицьких: друзі, учні, колеги") фото: Оксана Данилів фрагмент експозиції виставки "Леопольд Притягальний" (зал "Жінка. Дружина. Мама. Родина") фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети На цій виставці ми дістали з фондів роботи, які досі ніколи не експонувалися на такий широкий загал, також ті, які не були введені в науковий обіг, або не були представлені в найбільш знаному досі альбомі творів Левицького авторства Мар’яна Бесаги. Тобто абсолютно точно тут є багато речей, які відвідувачі побачать уперше. Візуальний ряд проєкту ми також формували з авторських портретів друзів і учнів Левицького. Випозичали роботи у наших музейних колег — Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького та із приватної колекції Петра Грегорійчука. фрагмент експозиції виставки "Леопольд Притягальний" ( зал "Коло дому Левицьких: друзі, учні, колеги") фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети І. С.: В межах цього виставкового проєкту Ви також презентували каталог, розкажіть про це видання. О. Ж.: Фактично, це — перший ілюстрований каталог виставки Леопольда Левицького. Досі його каталоги були неілюстровані, бо це були виставки 1930-х років, тоді такі видання здебільшого мали лише перелік назв експонованих творів, без візуального матеріалу. Каталог виставки "Леопольд Притягальний" містить якісні репродукції 135 робіт Левицького, також тут є твір матері Леопольда Івановича пані Ольги Блюс-Левицької та 45 портретів представників кола дому Левицьких. Також у виданні є статті про кожну з тем виставки та архівні світлини, які фіксують важливі моменти з життя митця. Гадаю, це видання буде хорошою згадкою для відвідувачів про ювілейну виставку Леопольда Левицького в Національному музеї у Львові. обкладинка каталогу "Леопольд Притягальний: до 120-річчя Леопольда Левицького" фото: [естéт] газета Новий каталог можна придбати у музейній крамничці. Також для цього виставкового проєкту Музей створив спеціальний аудіогід, який можна слухати безкоштовно, скануючи QR-коди розміщені в експозиції. Виставка "Леопольд Притягальний" триває у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького до 6 вересня. також читайте: ВІД МОДЕРНІЗМУ ДО НЕОАВАНГАРДУ ТА АНДЕРҐРАУНДУ : 15 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ПОБАЧИТИ ЦЬОГО ЛІТА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Як завершують свої літні виставкові сезони музеї та галереї Львова? У серпні тут можна провести не одну годину на виставці українського наїву, роздивитися у найдрібніших деталях відреставроване полотно учениці Мікеланджело та поблукати серед тіней Олега Тістола у новому артпросторі. Про всі ці та інші літні проєкти — читайте у матеріалі. фрагмент репродукції роботи "Портрет молодої патриціанки" Софонісби Анґвісоли ІНТРИГА ПАТРИЦІАНКИ Де: мала експозиційна зала “Палацу Потоцьких” Львівської галереї мистецтв імені Бориса Возницького Коли: з 13 серпня до 13 листопада Софонісба Анґвісола була ученицею Мікеланджело, придворною художницею іспанського короля Філіппа II та залишила помітний слід в історії європейського мистецтва XVI століття. Кажуть, вона проклала шлях для наступних поколінь жінок у мистецтві, зокрема Артемізії Джентілескі та Лавінії Фонтани. Робота “Портрет молодої патриціанки” Анґвісоли є одним із найбільш знакових полотен італійського малярства XVI століття зі збірки Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Нині “Патриціанка” стала головним (і єдиним) експонатом моновиставки у Палаці Потоцьких. Проєкт є першою нагодою побачити портрет після завершення реставраційних робіт, що тривали кілька років. фрагмент експозиції виставки "Інтрига патриціанки" фото: Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького ЛЕОПОЛЬД ПРИТЯГАЛЬНИЙ Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: з 24 липня до 6 вересня Присвячена 120-річчю від дня народження маляра, графіка та скульптора Леопольда Левицького, виставка є першим великим посмертним представленням робіт митця. Фактично, “Леопольд Притягальний” — це п’ять окремих виставок (“Шлях творчості”, “Місто: Чортків — Краків — Париж — Львів”, “Жінка. Дружина. Мама. Родина”, “Життя як воно є”, “Коло дому Левицьких: друзі, учні, колеги”), бо проєкт побудований не строго за хронологічним, а більше за тематично-образним принципом, кажуть організатори. “Леопольд Притягальний” запрошує зазирнути у світ образів митця крізь теми Міста, Людини та щоденного Життя. Багато робіт відвідувачі побачать уперше. монтаж виставки "Леопольд Притягальний" фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького також читайте: ПЕРФОРМЕРКА ФЛОРЕНТІНА ГОЛЬЗІНГЕР ВПЕРШЕ ПРИЇДЕ В УКРАЇНУ НАШІ Де: Zenyk Art Gallery (Львів) Коли: з 16 липня до 31 жовтня Це — велика виставка українського наїву, примітивізму та арт брюту, що зібрала близько двох сотень творів. Тут відвідувачі мають нагоду побачити фантастичних звірів Марії Примаченко, квіткові композиції Ганни Собачко-Шостак, паперові витинанки та “індійські” ілюстрації Параски Плитки-Горицвіт. Також в експозиції представлений міський пейзаж Никифора Дровняка флористичні гуаші й акварелі Параски Власенко та Євмена Пшеченка. У проєкті є і роботи сучасних українських митців і мисткинь: Дмитра Молдованов, Яни Гудзан, Ірини Максимової та інших. фрагмент експозиції виставки "НАШІ" фото: Львівська обласна військова адміністрація ТІНІ ВИБОРУ “АНҐІАРІ” Де: галерея “Політе” Коли: триває Минулого тижня кафедра Візуального мистецтва і дизайну Національного університету “Львівська політехніка” відкрила у середмісті Львова новий виставковий простір. Дебютною виставкою став проєкт Олега Тістола “Тіні вибору “Анґіарі”. У його назві — водночас відсилання до фрески Леонардо да Вінчі “Битва при Анґіарі” та вже добре впізнаваний “тістолівський” образ тіней. Цього разу митець звертається до тіней військових — як символу присутності людини, її вибору і пам’яті. фрагмент експозиції виставки “Тіні вибору “Анґіарі” фото: [естéт] газета також читайте: ГОТЕЛЬ, КІНО І “ДЕРЖМАЙНО”: ПРО ВИСТАВКУ ОЛЕГА ТІСТОЛА “ТІНІ ІМПЕРІАЛУ” У ЛЬВІВСЬКОМУ MERCURY ART CENTER ВОЛОДИМИР ПАТИК. ЖИВОПИС ЯК ЖИТТЯ Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: з 21 серпня Ця виставка — частина ювілейного проєкту “100 років Володимиру Патику". В експозиції зібрано близько 300 творів митця, організатори кажуть, що багато з них експонується уперше. Виставковий проєкт поділений на тематичні блоки, що присвячені портрету, роботі з натурою, пейзажу, натюрморту, етномодернізму та абстракції. фрагмент експозиції виставки "Володимир Патик. Живопис як життя" фото: Мар'яна Яриш FRANKO LABORATORIUM 4.0. РУКОПИСИ Де: Дім Франка Коли: з 14 серпня до 6 вересня “Franko Laboratorium” — спільний дослідницький проєкт Дому Франка та Львівської академії мистецтв, що відбувається з 2017 року і через який спадщина Франка отримує нове прочитання у творах сучасних митців і мисткинь. Цьогорічною темою “Franko Laboratorium” стала рукописна спадщина Каменяра, пам’ять та слід людини в часі стрімкого розвитку цифрових технологій. Експозиція виставки об’єднала роботи 11 митців Львівської національної академії мистецтв у різних медіа: малярство, графіка, кінетична скульптура, відео-арт та перформанс. Серед експонентів — Володимир Одрехівський, Михайло Барабаш, Тереза Барабаш, Роксолана Табака, Ярина Шумська, Ірина Пряхіна, Віталія Олексюк, Ілля Загородний, Артем Чернов, Даниїл Сташко та власне куратор проєкту Василь Одрехівський. фрагмент інсталяції "З життя степу" Ірини Пряхіної, виставка "Franko Laboratorium” фото: [естéт] газета ГРИМАСИ Де: ЯГалерея Коли: з 25 червня до 4 жовтня “Що написано на обличчі? Екстаз, агресія, зневага, сарказм, напруження чи іронія?” — ця виставка стала запрошенням поміркувати, чому в історії мистецтва так багато облич, портретів і масок, та чому людство знову і знову повертається до зображення самого себе. Експозиція виставки об’єднала добірку літографій для газети “Le Charivari” Оноре Дом’є, дитячі кривляння Андрія Сагайдаковського, омажі Володимира Костирка, карикатури Анатолія Василенка зі сторінок журналу “Перець” та скульптурні керамічні голови Сергія Радька. фрагмент експозиції виставки "Гримаси" фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети Також, якщо ви пропустили нашу попередню добірку, нагадаємо й про інші виставки, що тривають. У Мистецькому Арсеналі до кінця літа можна встигнути на “Мерехтливі зв’язки. Український живопис на межі 90-х і тепер”, тим часом у Одеському національному художньому музеї до кінця осені триває персональна виставка Андрія Сагайдаковського “Поміж предметів”. У Львівській національній картинній галереї імені Бориса Возницького до 30 серпня продовжили виставку Любомира Медвідя “Штрихом і духом”, а у Київській картинній галереї ще можна оглянути проєкт “Анна Крюгер-Прахова. Музейна прем’єра”. також читайте: ВІД МОДЕРНІЗМУ ДО НЕОАВАНГАРДУ ТА АНДЕРҐРАУНДУ : 15 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ПОБАЧИТИ ЦЬОГО ЛІТА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Національний художній музей України (NAMU) презентував перший випуск музейного часопису «Мистецтво. Музей. Діалоги». Його виклали у вільний онлайн доступ. Тепер усі охочі мають змогу завантажити видання, в якому уміщено статті науковців музею та запрошених авторів, присвячені дослідженням історії українського мистецтва та музейної справи. У NAMU кажуть, що Музейний часопис «Мистецтво. Музей. Діалоги» відкритий для публікацій досліджень з історії мистецтва, атрибуції, експертизи, реставрації, історії колекції та музейної справи, базою для яких є збірка Національного художнього музею України. Завантажити перший номер часопису можна на порталі academia.edu. 2021 року NAMU взявся до активного відновлення та запуску нових власних видань. Влітку минулого року вийшов друком альбом-каталог виставкового проєкту «Помічник, супутник, друг», який тривав у музеї з 19 грудня 2020 по 28 березня 2021 року. 112 сторінок видання знайомлять читача з репродукціями 70 творів із музейної збірки, які експонувалися на виставці, а також зі статтями музейних науковців, що розкривають особливості анімалістики в українському мистецтві кін. ХІХ – поч. XX ст.. Альбом-каталог видали двома мовами – українською та англійською. Також серед видань музею є чудова «Кишенькова серія» – невеликі за форматом виданнями, присвячені певному аспекту творчості митця чи мистецької проблеми. Серед книг серії: «Фінська подорож Олександра Богомазова» Олени Кашуби-Вольвач, «Микола Мурашко. П’ять мандрівок. Листи з-за кордону» Лесі Толстової, «Грецькі щоденники Олекси Грищенка (1921- 1923)» Марини Дроботюк. також читайте: ZINE-КУЛЬТУРА ТА УКРАЇНСЬКИЙ САМВИДАВ Фото: NAMU

Влітку в інтернеті з’явився The Last Museum — новий анонімний пошуковик, мета якого зібрати індексовані музейні експонати з усього світу на єдиній платформі. фрагмент роботи "Евтерпа, муза музики", 1592. Гендрік Гольціус фото: The Last Museum Наразі база даних пошуковика містить близько 6 мільйонів предметів мистецтва від 290 тисяч авторів з колекцій понад 5 тисяч музейних установ. Представлені роботи поділені на підрозділи “Митці” та “Культури”, хронологія проєкту охоплює діапазон від 3000 року до н. е. і до сучасності. Головна особливість The Last Museum — алгоритм пошуку. На відміну від класичних музейних каталогів, платформа не вимагає точного знання імені митця чи назви роботи. Пошук працює за текстовим описом: користувачі можуть шукати твори за сюжетом, стилем, колірною гамою, настроєм чи навіть абстрактними формулюваннями — наприклад, “сюрреалістичний сон”, “венеційський пейзаж” чи “чорний пес”. Таким чином у виданому списку результатів можуть одночасно опинитися античний артефакт, фотографія XIX століття та роботи сучасних авторів. також читайте: ЛЕОНАРДОТЕКА — РУКОПИСИ ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ ВПЕРШЕ ЗА 400 РОКІВ ОБ'ЄДНАЛИ В ОНЛАЙН АРХІВІ Кожен експонат має інформаційну картку із зазначенням автора, дати створення та музею, до збірки якого належить, з опцією перейти безпосередньо до колекції відповідної інституції. Зараз на сайті The Last Museum у розділі “Українська культура” представлено 627 предметів мистецтва від 31 митця, це — роботи з 16 різних музейних інституцій. Тут і нумізматика, і документальна фотографія, файбер-арт та навіть писанкарство. Серед одразу впізнаваних імен — Олександр Богомазов, брати Бурлюки, Василь Єрмілов, Борис Михайлов; серед неочікуваних фігурантів "української" категорії — наприклад, Ілля Кабаков, Наталія Гончарова та Мілтон Резнік. Втім це, ймовірно, можна пояснити доволі умовним поділом мистецтва на категорії “Культури”, якими оперує сайт. "Три фігури пилярів", 1927-1928. Олександр Богомазов фото: The Last Museum Творці проєкту наразі залишаються анонімними. У їхньому стейтменті йдеться про те, що поточний обсяг бази даних сайту — лише початок, а фінальна мета The Last Museum полягає в індексації всього музейного мистецтва світу. також читайте: МУЗЕЙ ALBERTINA СТВОРИВ ЦИФРОВИЙ КАТАЛОГ-РЕЗОНЕ ГРАФІКИ КЛІМТА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Паризький Музей д'Орсе оголосив свою нову програму на 2026-2027 роки. Майбутній сезон присвячений одразу кільком ювілеям: 40-річчю самого Музею д'Орсе та 100-річчю з дня смерті Клода Моне (річниця, яку музей відзначатиме спільно з Музеєм Оранжері). Акцент зроблено на великі історичні виставки, втім у програмі не оминули увагою й сучасне актуальне мистецтво. "Дівчинка в блакитному кріслі" ("Petite Fille dans un fauteuil bleu"), 1878. Мері Кассат фото: Wikimedia Головною виставкою осені стане проєкт “Мері Кассат. Незалежна” (вернісаж анонсовано на 6 жовтня). До 100-річчя з дня смерті американської імпресіоністки, яка працювала між США та Францією, д'Орсе вперше представить у Франції її масштабну ретроспективу. Ще один великий проєкт — “Огюст Бартольді. Свобода, що осяює світ” (з 15 вересня). Виставка приурочена 250-річчю Декларації незалежності США та розповідатиме про життєвий та творчий шлях автора Статуї Свободи, від його раннього доробку до створення монумента-символу франко-американської дружби. Доповнить виставку спеціальний VR-проєкт про історію монумента. проєкт Статуї Свободи (1882–1883). Огюст Бартольді фото: Музей Бартольді / К. Кемпф також читайте: ЛОНДОНСЬКІ ТОРГИ SOTHEBY`S ПОБИЛИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РЕКОРД Американська художниця-неоконцептуалістка Дженні Хольцер підготувала для паризького музею проєкт "Я бачила" зі своїми “фірмовими” текстовими інсталяціями. Фрагменти документів з архіву музею з'являться на фасаді будівлі, у галереях та на електронних табло. Відкриття — 20 жовтня. Рішар Педуцці — ще один герой нового сезону. Знаменитий театральний сценограф брав участь у створенні самого музею д'Орсе, 1986 року він оформив його інтер'єри. Тепер музей покаже його монументальні макети та малюнки, а також розповість про роботу Педуцці в театрі й опері. Відкриття — 6 жовтня. Наскрізною темою нового сезону д'Орсе стане постать Клода Моне. В музеї створять спеціальний маршрут із близько 30 творів, що ілюструватимуть еволюцію живопису художника, також покажуть результати нових досліджень і реставрацій його робіт. Основна виставка “Моне. Малювати час” відкриється у (сусідньому) музеї Оранжері 30 вересня. "Ставок з лататтям, зелена гармонія" ("Le Bassin aux nymphéas, harmonie verte"), 1899. Клод Моне. фото: Музей д'Орсе У грудні музей розпочне підготовку до великої виставки Едуара Вюяра. Спочатку д'Орсе покаже нові надходження робіт митця до своєї колекції, а весною 2027 року відкриє виставку “Вюяр. Інтимний театр” — першу за майже 25 років французьку ретроспективу присвячену художнику. Її тема — вплив театру на малярство Вюяра впродовж п'яти десятиліть його роботи. Друга весняна виставка д'Орсе — “Історії родин” (з 16 березня). Експозиція досліджуватиме трансформацію уявлення про родину у Франції з 1848 по 1914 рік, яка пройшла шлях від ідеалізованих сімейних сцен до критичних і неоднозначних образів. також читайте: КАРТИНА ЗАМІСТЬ ДЕПОЗИТУ? ЯК ПРАЦЮЄ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Музейний комплекс Уффіці у Флоренції повідомив про початок наймасштабнішого оновлення за останні десятиліття. На велику реконструкцію об'єкта виділили 50 мільйонів євро, роботи планують завершити впродовж двох років. фото: Тетяна Буняк Зміни торкнуться практично всього музейного комплексу: безпосередньо галереї Уффіці, Палаццо Пітті та садів Боболі. Проєкт передбачає створення нових виставкових площ, заміну систем освітлення та навігації, а також модернізацію кліматичного обладнання для покращення умов перебування відвідувачів. При цьому музей не зачинятиметься для відвідувачів. Ремонтні роботи здійснюватимуть поетапно без повного закриття галереї. Після реконструкції Палаццо Пітті, для публіки відкриють раніше недоступний верхній поверх площею близько 1000 кв. м, там облаштують нові виставкові зали. У садах Боболі відновлять амфітеатр, запустять фонтани та відреставрують історичну паркову скульптуру. Окрема увага буде приділена покращенню умов інклюзивності на усій території музейного комплексу. початок реконструкції музейного комплексу Уффіці фото: Тетяна Буняк Відвідувачі, які плануватимуть візит до Уффіці у найближчі два роки, матимуть змогу спостерігати за усіма процесами трансформації музею наживо. також читайте: “МОНА ЛІЗА” ПЕРЕЇЖДЖАЄ — ЛУВР ГОТУЄТЬСЯ ДО МАСШТАБНОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Напередодні Дня Незалежності в Україну вперше завітає австрійська хореографка та режисерка Флорентіна Гользінгер, яку вважають однією з найвпливовіших постатей сучасного європейського перформансу. перформанс Флорентіни Гользінгер світлина: neonlobster.org (надано організаторами) Візит триватиме з 24 до 30 серпня, Гользінгер відвідає Київ, Одесу та Львів. Мета поїздки — знайомство з українською культурою, спілкування з місцевими митцями та серія публічних заходів. Хто така Флорентіна Гользінгер? Квитки на вистави Гользінгер зазвичай розкуповують менш ніж за 10 хвилин. У своїх роботах вона часто працює з трансформацією людського тіла, поєднуючи танець, театр, циркове мистецтво та радикальні сценічні експерименти. Завдяки цьому її творчість залишається однією з найбільш обговорюваних у сучасному перформативному мистецтві. Постановки Гользінгер регулярно показують на провідних європейських майданчиках, зокрема на фестивалі Wiener Festwochen. Крім того, її вистави чотири роки поспіль відбирали до програми Theatertreffen Berlin. Цього року популярність Флорентіни Гользінгер вийшла на новий рівень завдяки участі у 61-й Венеційській бієнале, де мисткиня представляє Австрію. Її проєкт SEAWORLD VENICE став одним із найбільш обговорюваних проєктів бієнале 2026 року. Флорентіна Гользінгер фото: Katia Wik (надано організаторами) також читайте: У МІНОРНИХ ТОНАХ ТА БЕЗ “ЗОЛОТИХ ЛЕВІВ”. ПРО 61-ШУ ВЕНЕЦІЙСЬКУ БІЄНАЛЕ Як цей візит став можливим та що кажуть організатори Ініціаторкою візиту Флорентіни Гользінгер до України стала Крістіна Кісєльовайте, засновниця ГО «KЇ PLATFORMA» та «KЇ PLATFORMA.Lab». Вона написала перформерці в Instagram, розповівши про життя та роботу митців в умовах повномасштабної війни: «Я написала Флорентіні в Instagram, розповіла, як ми живемо в умовах повномасштабної війни, з усіма можливими й неможливими обставинами для роботи. І що саме зараз в Україні відбувається побудова нового світу, творення нової держави, тому митцям надзвичайно важливо побувати тут. Я отримала відповідь: “Давайте обговоримо це після вистави”. Через 8 місяців Флорентіна запланувала візит в Україну. Навіть коли ми самі веземо щось за кордон, наша зона впливу в десятки разів менша, ніж коли ми привозимо людей в Україну. Тут вони занурюються в наш контекст, історію, історії людей. Вони бачать не новини, а реальність, відчувають нашу енергію. Стають носіями нашого досвіду й розуміння та зможуть поширювати їх у світі», — каже Крістіна Кісєльовайте. Візит відбудеться у межах запуску освітньої програми «KЇ PLATFORMA.Lab», яка покликана сприяти міжнародному обміну досвідом між українською та світовою культурними спільнотами. Співорганізаторами проєкту стали Посольство Австрії в Україні, Proscena та Мистецький арсенал, підтримали також Інституту Литви в Україні та Каріне Мнацаканян. перформанс Флорентіни Гользінгер в межах проєкту SEAWORLD VENICE у Національному павільйоні Австрії під час 61-ї Венеційської бієнале фото: Тетяна Буняк Розклад та програма подій 25 та 26 серпня, Київ: відкритий та закритий воркшопи в Мистецькому арсеналі (участь безкоштовна). 28 та 29 серпня, Одеса та Львів: зустрічі у форматі живого спілкування та Q&A. Точний час та локації зустрічей висвітлюватимуться на сторінці «KЇ PLATFORMA» в Instagram. Окрім публічних заходів, у межах приватної програми, Флорентіна Гользінгер відвідає культурні осередки України, зустрінеться з місцевими артспільнотами та завітає до реабілітаційних центрів. також читайте: THE GROUND SHIFTS BENEATH OUR FEET.ПЕРША ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКА ЖАННИ КАДИРОВОЇ У США Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Коли йдеться про інвестиції, більшість українців насамперед згадують депозити, облігації чи нерухомість. Мистецтво ж досі залишається радше сферою захоплення, ніж повноцінним інвестиційним інструментом. Водночас саме зараз український артринок перебуває на етапі активного формування, а отже, відкриває можливості для тих, хто готовий грати в довгу. Христина Івашина, керівниця Аукціонного дому «Меркурій» світлина надана Аукціонним домом «Меркурій» ЧОМУ КАРТИНА НЕ КОНКУРУЄ З ДЕПОЗИТОМ Важливо розуміти: мистецтво не варто напряму порівнювати з депозитами чи облігаціями. Кожен із цих активів підпорядковується різним законам. Якщо на прибутковість депозитів та облігацій переважно впливають макроекономічні умови, а на нерухомість – локація, фізичний стан об'єкта та ринковий попит, то вартість мистецтва формується під впливом значно складнішого комплексу чинників. Тут працюють не лише економічні механізми, а й культурні, інституційні, мистецькі та навіть політичні процеси. Саме тому мистецтво варто розглядати не як альтернативу класичним фінансовим інструментам, а як один з елементів диверсифікованого інвестиційного портфеля. Воно має іншу природу ризику, інший горизонт очікувань і водночас може демонструвати суттєве зростання вартості в перспективі років. «Козаки» (1960-ті рр.), Федір Тетянич. Робота продана на офлайн торгах аукціонного дому «Меркурій» у березні 2026 року; ціна молотка – $ 2000 (вартість без урахування податків та зборів) світлина надана аукціонним домом «Меркурій» ЯК ФОРМУЄТЬСЯ РИНКОВА ВАРТІСТЬ ХУДОЖНИКА Що ж впливає на ціну художнього твору? Насамперед – репутація самого автора та його присутність у професійному середовищі. Серед ключових факторів сьогодні можна виділити медійну впізнаваність, участь у музейних та інституційних проєктах, міжнародну присутність, аукціонну історію, експертні публікації та критичні тексти. Важливу роль відіграють також відкриті продажі через галереї та інші ринкові майданчики, адже вони формують прозору історію ціноутворення. За останні роки український ринок уже продемонстрував приклади суттєвого зростання вартості окремих авторів. Роботи Марії Примаченко, Мирослава Ягоди та Федора Тетянича в окремих випадках додали у ціні від кількох до десяти тисяч доларів. Таке зростання зазвичай не відбувається випадково. Йому передують тривалий процес інституційного визнання, музейні проєкти, дослідницька робота кураторів і зростання міжнародного інтересу до творчості художника. «Квити життя у вазі» (оригінальне написання збережене), Марія Примаченко. Робота продана на 6-х офлайн торгах аукціонного дому «Меркурій»; ціна молотка – $25 000 (сума без урахування податків і зборів) світлина надана аукціонним домом «Меркурій» МОЛОДІ ХУДОЖНИКИ: НА ЩО ЗВЕРТАТИ УВАГУ Для інвестора важливо дивитися не лише на поточну ціну роботи, а й на траєкторію розвитку автора. Шлях від локального художника до імені з інвестиційним потенціалом зазвичай починається з групових виставок, участі в академічних проєктах і мистецьких резиденціях. Згодом з'являються стипендії, міжнародні виставки, публікації у профільних медіа, участь у ярмарках та бієнале. Коли художник починає регулярно з'являтися у міжнародному контексті, це часто стає сигналом для колекціонерів, що його ринкова історія лише починається. Саме тому багато експертів вважають молодих художників одним із найцікавіших сегментів ринку. Потенціал їхнього зростання може бути вищим, ніж у вже сформованих авторів, чиї ціни значною мірою досягли ринкової стабільності. Проте тут важливо відрізняти справжній розвиток від короткочасного хайпу. Червоні прапорці: - вірусна популярність у соціальних мережах без професійного визнання; - надмірна медійність без музейної присутності; - успіх, побудований навколо однієї модної теми. Зелені прапорці: - участь у музейних проєктах; - незалежні критичні публікації; - співпраця з кількома галереями в різних країнах; - послідовна еволюція художньої практики. «Лебідь» (2026), Ірина Максимова. Робота виставлена на онлайн торги аукціонного дому «Меркурій», які відбудуться 15 серпня 2026 року (стартова ціна - $800, естімейт - $900 - $1000) світлина надана аукціонним домом «Меркурій» МИСТЕЦТВО НЕ ПРОДАЄТЬСЯ ЗА ОДИН КЛІК Водночас мистецтво залишається активом зі своїми ризиками. Найчастіше нові колекціонери помиляються, коли купують роботи виключно під впливом емоцій, не досліджують контекст автора, очікують швидкого прибутку або концентрують усі придбання навколо одного художника. Не менш важливим є питання автентичності твору та його документального супроводу. Окремий виклик для українського артринку – прозорість. На відміну від фондового ринку чи нерухомості, тут досі бракує відкритих реєстрів продажів і систематизованої статистики цін. Багато угод залишаються непублічними, а каталоги виставок і галерей часто не містять інформації про вартість робіт. Лише впродовж останніх років почали більш активно документувати аукціонні результати, а це поступово формує підґрунтя для якіснішого аналізу ринку. Саме через це ліквідність мистецтва суттєво відрізняється від традиційних фінансових інструментів. Якщо акції чи облігації можна продати досить швидко, то для продажу твору мистецтва необхідно знайти покупця, який поділяє оцінку культурної та ринкової цінності роботи. Саме тому мистецтво належить до активів із тривалим інвестиційним циклом, де результат зазвичай оцінюють у горизонті кількох років. «Цукрова кукурудза» (2023), Артур Солецький. Робота виставлена на онлайн торги аукціонного дому «Меркурій», які відбудуться 15 серпня 2026 року (стартова ціна - $700, естімейт - $800 - $900) світлина надана аукціонним домом «Меркурій» УКРАЇНСЬКИЙ АРТРИНОК ПІСЛЯ 2022 РОКУ Цікаво, що повномасштабна війна не зменшила міжнародний інтерес до українського мистецтва, а навпаки – значною мірою його посилила. Спочатку увага була сконцентрована на темі війни, однак згодом українські художники змогли закріпити свою присутність у світовому контексті та почали представляти ширший спектр соціальних і культурних тем. Водночас останні два роки характеризуються певним охолодженням артринку загалом. На тлі глобальної економічної нестабільності, інфляційних процесів, геополітичних конфліктів і зростання невизначеності багато колекціонерів стали обережнішими у своїх витратах. Це вплинуло не лише на українське мистецтво, а й на світовий артринок загалом: темпи продажів сповільнилися, а покупці стали більш вибірковими у своїх інвестиційних рішеннях. Попри це, українські митці дедалі частіше потрапляють до міжнародних виставкових проєктів, кураторських досліджень і колекцій іноземних інституцій. Це сприяє зростанню зацікавленості з боку колекціонерів, а відтак впливає і на ринкову вартість робіт. "Resting place" (2022), Андрій Роїк. Робота виставлена на онлайн торги аукціонного дому «Меркурій», які відбудуться 15 серпня 2026 року (стартова ціна - $950, естімейт - $1000 - $1100) світлина надана аукціонним домом «Меркурій» ДОСТУПНИЙ ВХІД НА АРТРИНОК Ще одна тенденція останніх років – цифровізація артринку. Онлайн-аукціони роблять колекціонування доступнішим для людей, які не можуть фізично бути присутніми на торгах. Вони розширюють аудиторію, підвищують відкритість процесу та спрощують перший крок на ринок для нових учасників. Саме тому сьогодні вхід в артринок уже не обов'язково пов'язаний із великими бюджетами. Наприклад, Аукціонний дім «Меркурій» запустив перший повністю онлайн-аукціон, де всі лоти стартують зі ставок до $1000. Такий формат демонструє, що колекціонування та інвестування в мистецтво поступово стають доступнішими для ширшого кола людей. Для багатьох нових колекціонерів саме такі аукціони стають можливістю не лише придбати перший твір мистецтва, а й почати краще розуміти механіку артринку, формувати власний смак і поступово будувати колекцію. «Без назви», Мирослав Ягода. Робота продана на 6-х офлайн торгах аукціонного дому «Меркурій», які відбулися у березні 2026; ціна молотка – $ 4000 (сума без урахування податків і зборів) світлина надана аукціонним домом «Меркурій» ІНВЕСТИЦІЯ, ЯКУ МОЖНА ПОВІСИТИ НА СТІНУ Зрештою, мистецтво навряд чи замінить депозит та облігації. Але воно здатне дати те, чого не дає жоден інший актив: поєднання фінансового потенціалу, культурної цінності та емоційного зв'язку з твором. Для тих, хто готовий дивитися на перспективу не кількох місяців, а багатьох років, українське мистецтво може стати не лише естетичним вибором, а й стратегічним рішенням. А сьогодні, коли ринок продовжує формуватися та відкриватися новим учасникам, можливостей для такого входу стає дедалі більше. також читайте: ВЕЧІР РЕКОРДІВ — РЕЗУЛЬТАТИ НЬЮ-ЙОРКСЬКИХ ТОРГІВ CHRISTIE'S Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com